Громадянське суспільство і держава

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТАНАУКИ УКРАЇНИКиївський національний економічний університет
Кафедра правознавства
Курсова робота
На тему:
«Громадянське суспільство і держава»
Виконала:
Студентка 1 курсу, 8 групи
спеціальності «Правознавство»
денної форми навчання
Коровіна А.А.
Науковий керівник:
Хальота А.І.Київ-2003Вступ
I.         Історія розвитку концепційгромадянського суспільства.
1.1 Проблема громадянськогосуспільства в історії соціально-політичної думки
1.2 Основи визначення“громадянське суспільство”
1.3 Громадянськіправовідносини
1.4 Структура громадянськогосуспільства
II.        Діалектика взаємовідносингромадянського суспільства та держави.
2.1 Межи діяльності держави
2.2 Співвідношення держави ісуспільства
III.      Перспективи і перешкодирозвитку громадянського суспільства
Висновки
Список літературиВступ
Проблемагромадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних науковихпроблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства.  Вона з`явилась з появою держави і поділусуспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих  часівпитання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всьго людства, воночасто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій.  І зараз цяпроблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються вбагатьох країнах світу і будуть визначати  перспективи розвитку світовогосуспільства.
“Взаємовідносинидержави і громадянського суспільства виявляються найбільш важливим факторомрозвитку організму вцілому. Розуміння комплексу відносин цих контрагентівозначає пошук можливостей трансформації суспільної системи, її здатності дооновлювання і розвитку. Задача такого роду набуває великої особливості саме вУкраїні, котра  переживає перехідний період, коли і формування новоїдержавності, і становлення повноційного державного суспільства найбільшзалежать від вдалого функціонування і взаємодії цих основних суб`єктів соціального і політичногопроцесів”.
Словосполучення“громадянське суспільство” фіктивне, так як “негромадянського”, а тим більше“антигромадянського” суспільства не існує. Будь-яке суспільство складаеться згромадян і без них не може існувати. Тільки нецивілізоване суспільство, котрене мало державності, не можна назвати громадянським. По-перше виділяемо йогонезрілість, примітивність; по-друге, це суспільство не мало таких понять, як“громадянин” або “громадянство”.
Рабовласницькесуспільство не могло бути громадянським, так як воно не визнавало значнучастину своіх членів вільними і рівноправними. Раби були не суб`єктами, а об`єктами вимог зі сторони собіподібних. Теж саме можна сказати о феодальном суспільстві.
У цій роботі ярозглядаю історію розвитку вчень і концепції громадянського суспільства у зв`язку з правовою державою, а також взаємовідносинигромадянського суспільства і держави, перспективи і перешкоди розвиткугромадянського суспільства в Україні.I.         Історія розвитку концепцій громадянськогосуспільства
Становлення йрозвиток громадянського  суспільства є особливим періодом історії людства,держави і права. Суспільство відмінне від держави, існувало завжди, але незавжди воно було громадянським суспільством. Останнє виникає в процесі й урезультаті відділення держави від соціальних структур, відокремлення його довідносно самостійної сфери громадського життя й одночасно «роздержавлення» рядусуспільних відносин. У процесі становлення і розвитку громадянськогосуспільства складалися сучасне право й держава.
Формування і розвиток громадянськогосуспільства зайняло кілька століть. Цей процес не довершений ні в нашій країні,ні у світовому масштабі.
Окремі елементи громадянськогосуспільства існували в деяких країнах античного світу (Греція, Рим), дерозвиток ремесла і торгівлі породило товарно-грошове виробництво, що одержалооформлення і закріплення в ряді інститутів приватного права (особливо римськачастка право). Але це були тільки елементи, вогнища громадянського суспільства,що існували лише в окремих регіонах і, що сполучалися з вертикальними структурамистаново-кастових суспільств.
Формування громадянського суспільствав масштабі цілих країн, великих регіонів Європи й Америки, почалося в Новийчас. У розвитку громадянського суспільства можна позначити три етапи, перехідвід кожного з який до наступному знаменувався істотними змінами суспільного ідержавного ладу, соціальними потрясіннями, масовими рухами, зіткненнями класів,корінними перетвореннями суспільної ідеології.
Напершому етапі (приблизно ХVІ-ХVІІ вв.) складалися економічні, політичні йідеологічні передумови громадянського суспільства. До них відносяться розвитокпромисловості і торгівлі, спеціалізація видів виробництва і заглиблений поділпраці, розвиток товарно-грошових відносин. За підтримкою міст і міського станув ряді країн виникали централізовані національні держави, що володіли поручознак сучасних держав (суверенітет, державна скарбниця, професійнийуправлінський апарат і ін.). До цього ж часу відноситься переворот у суспільнійідеології, бурхливий розвиток мистецтва і культури, широке поширенняпротестантської буржуазної етики, оформлення в «теорію природного права»основних загальних ідей, зв'язаних із представленнями про громадянськесуспільство як про соціально-політичний ідеал. На чолі боротьби пригнобленихстанів проти феодальної нерівності і привілеїв стояли городяни. Від початкубуржуазної революції в Англії (1640 р.) ведеться відлік Нового часу.
Надругому етапі (приблизно кінець XVII — кінець XIX вв.) у найбільш розвитихкраїнах сформувалося громадянське суспільство у виді первісного капіталізму,заснованого на приватному підприємництві.
Воснові будь-якого громадянського суспільства лежать ряд найбільш загальних ідейі принципів, незалежно від специфіки тієї чи іншої країни. До них відносяться:
·    економічна воля, різноманіття форм власності, ринкові відносини;
·    безумовне визнання і захист природних  прав і воль людини ігромадянина;
·    легітимність і демократичний характер влади;
·    рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридичназахищеність особистості;
·    правова держава, заснована на принципі поділу  і взаємодії влади;
·    політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
·    воля слова і печатки, незалежність засобів масової інформації;
·    невтручання держави в приватне життя громадян, їхні взаємніобов'язки і відповідальність;
·    класовий світ, партнерство і національна згода;
·    ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життялюдей.
  Становленнягромадянського суспільства в Україні – магістральна і довгострокова задача,рішення якої залежить від безлічі факторів і умов. Незважаючи на кризовуситуацію, що склалася в країні, весь хід здійснюваних  нині реформ веде, укінцевому рахунку, до досягнення зазначеної мети.
Визнання природних прав людини,свободи особи, різноманіття форм власності, ідей правової держави, політичногоплюралізму, розвиток приватної ініціативи – істотні кроки на шляху догромадянського суспільства. З цього випливає, що необхідно розрізнятигромадянське суспільство як концепцію, ідею, процес і як реальність, який щенемає.
1.1     Проблема громадянськогосуспільства в історії соціально-політичної думки
Самепоняття «громадянське суспільство» з'явилося в XVII в., зокрема впрацях Г. Гроция, Т. Гоббса, Дж. Локка, а потім одержало свій розвиток у XVIIIв. у роботах Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є, В. Гумбольта й ін. Вони вже неототожнювали громадянське суспільство з існуючим чи державою реальними формамидержавного правління. При цьому вони виходили з теорії договірного походженнядержави, в основі якої лежала ідея суспільного договору. Відповідно до цієї теорії,законно той уряд, заснувати яке і коритися якому всі громадяни погодилися посвоїй волі.
Прихильникитеорії договірного походження держави ототожнювали громадянське суспільство ідержава, якщо останнє, засноване на суспільному договорі, виражає інтересигромадян. Але вони розуміли, що в дійсності держава, як правило, придушуєгромадянське суспільство, що, зокрема, «абсолютна монархія, що деяківважають єдиною формою правління у світі, насправді несумісна з цивільнимсуспільством і, отже, не може бути формою громадянського правління».
Значитьпоняття «громадянське суспільство», що з'явилося в XVII в., уже тодімістило в собі такі важливі елементи, як договір, облік і реалізацію інтересівгромадян.
Більшчітко провів розходження між державою і громадянським суспільством  представникнімецької освіти XVIII в. В. фон Гумбольт. Він прийшов до думки про те, що самадержавна діяльність повинна бути підлегла задоволенню інтересів і потребилюдини. Незважаючи на те, що ця думка не одержала в нього розгорнутого обґрунтування,сам факт постановки подібної проблеми є надзвичайно важливим в історії вивченнягромадянського суспільства.
Гегельпочав спробу філософського осмислення розходження між громадянськимсуспільством і державою. Область дії держави, по Гегелю, — загальні інтереси, ацивільного суспільства — сфера приватних інтересів.
Проблемаспіввідношення громадянського суспільства і держави досить широко розглядаласяК. Марксом у роботах, що відносяться до 40-м і більш пізніх років XIX в. Марксприйшов до чіткого усвідомлення того, що в дослідженні держави необхідноспиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжуєсуспільство, а навпаки, «у дійсності родина і громадянське суспільствоскладають передумови держави, саме вони є справді діяльними» .
Надумку Маркса, громадянське суспільство, у якому приватної власності належитьвирішальна роль, породжує державу, що є результатом історичного розвитку родиниі цивільного суспільства, продуктом, їхнього функціонування. Держава являєсобою політичне встановлення, форму, що організує громадянське суспільство,суспільство приватних матеріальних інтересів, форму, що зовні обіймаючи йогоцілком, насправді служить інтересам власників, панівних класів. Держава взагаліне може існувати без таких передумов, як родина і громадянське суспільство.Сфера діяльності громадянського суспільства, по Марксові, — не тількиекономіка, але і культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи.
Дослідженнюнадбудовних явищ громадянського суспільства приділяв велику увагу А. Грамши.Аналізуючи механізм панування буржуазії в першій половині XX в., він виділивтри його складові частини, три «суспільства», випливаючи йоготермінології: економічне (економічна основа панування буржуазії — її володіннязасобами виробництва і розподіли), політичне і цивільне.
Сукупністьтих частин надбудови, що здійснюють функцію примуса і прямого панування(військового, поліцейського, правового), складає «політичнесуспільство». Однак у чистому виді, думав Грамши, таке суспільство, щовідповідає системі «охорони суспільного порядку і дотриманнязаконів», не існує. Воно переплітається з тією частиною надбудови, що унього виступає під поняттям «громадянське суспільство». Це сукупністьусіх тих важелів і органів у державі, що дозволяє буржуазії здійснювати ідейнеі моральне керівництво підлеглими класами, тобто ідеологічна надбудовасуспільства.
Зприведених вище поглядів на громадянське суспільство можна виділити ряд йогоосновних характерних рис. По-перше, розвиток громадянського суспільствазв'язувалося з подоланням твердих рамок станово-феодального ладу, з появоюкапіталістичних виробничих відносин: По-друге, громадянське суспільство виникаєу визначений період суспільного розвитку і зв'язано з історично минущимиформами держави, є силою, що постійно знаходиться з державою в суперечливій,діалектичній єдності. По-третє, у рамках громадянського суспільства неминучезростає значення особистості людини, що перетворюється з підданого вгромадянина. По-четверте, більш складної і близький нам за часом є грамшианськетрактування громадянського суспільства. Правлячий буржуазний клас, на йогодумку, здійснює свою гегемонію не тільки через механізми влади (політичної йекономічний), але і через структури суспільної свідомості, що дозволяютьуключити громадянське суспільство як додатковий важіль тиску на індивіда.Буржуазні цінності, по Грамши, просочують не тільки інститути влади, але івиробництво, культуру, побут — усі «пори» громадянського суспільства.Перед нами більш складний варіант класичної схеми співвідношення громадянськогосуспільства і держави, зв'язана зі зміною реальних границь між ними в першійполовині XX в.
У80-і роки з'явилося нове трактування поняття «громадянськесуспільство», зв'язане з іменами таких європейських політичних мислителів,як В. Гавел, Дж. Кин і ін. Ці автори ввели поняття «соціалістичнегромадянське суспільство». Наприклад, англійський політолог Дж. Кинпропонує більш широке представлення про цивільне суспільство, що не зводитьсятільки до проблеми взаємини між ведучими класами в рамках однієї формації. Вінвиходить на ще більш загальні, загальцивілізаційні проблеми. У їхньому числіпроблема демократизації суспільства, співвідношення волі і підпорядкуванняіндивіда суспільству, становлення нового типу волі — контрольованої й упорядкованийна основі політичного розуму. А. Арато, А. Уэйр і їхні однодумці сьогоднівиходять з того, що громадянське суспільство — структура надзвичайно складна,фундамент демократичної громадської організації.
Влітературі можна зустріти кілька підходів до визначення громадянськогосуспільства. У науковій літературі є думка, відповідно до якого чи прямопобічно громадянське суспільство ототожнюється з правовою державою. Прихильникитакого підходу думають, що правова держава виходить з громадянського суспільства.
Ближчепідходять до розкриттю поняття «громадянське суспільство» тідослідники, що включають у його зміст усю сукупність суспільних відносин позарамками держави.
Чимпорозумівається той факт, що поняття громадянського суспільства в наші дніповертається на сторінки досить широкої печатки? Французький політолог ДоминикКола пише, що, починаючи з 70-х рр. нашого сторіччя, жоден термін не користавсябільшою популярністю, чим «громадянське суспільство»: перекочовуючи з науковихпублікацій до газетних сторінок, він і тепер залишається предметом нескінченнихдискусій». І автор, судячи з російської преси, безумовно, прав.
Навідміну від марксистських текстів, у даний час дана проблема розглядається вконтексті забезпечення подальшого розвитку активності індивідів у суспільстві,можливостей розширення і поглиблення його демократизації і разом з тимобмеження функцій держави і посилення контролю за його діяльністю з бокусуспільства.
У сучасній літературі поняття«громадянське суспільство» трактується неоднозначно. І все-таки найчастіше йогозміст включає всю сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобтоекономічних, соціальних, у тому числі національних, духовно-моральних,релігійних і т.д., що складають життєву основу політичної системи, держави.
У дужезвуженому обсязі визначає розглянуте поняття А. Мигранян: «громадянськесуспільство — це сфера спонтанного самопрояву вільних індивідів і добровільносформувалися асоціацій і організацій громадян, що обгороджена необхіднимизаконами від прямого втручання і довільної регламентації діяльності цихгромадян з боку органів державної влади» .
Незважаючина очевидне значення відзначеного аспекту, визначення громадянськогосуспільства не можна зводити тільки до нього. А таке має місце в публіцистичнихвиступах, коли затверджується, що ніби-то в СРСР не булогромадянськогосуспільства, а існувала тільки тоталітарна держава. громадянськесуспільство — об'єктивна реальність. «Це сукупність «природних форм суспільноїжиттєдіяльності індивідів — покликаних забезпечувати задоволення їхніх потреб іінтересів». Його не може ні поглинути, ні ліквідувати який-небудь політичнийрежим. Інше питання, який рівень розвитку даного громадянського суспільства,які суспільні зв'язки і відносини на тім чи іншому етапі складають його зміст,наскільки реалізований чи не реалізована здатність членів суспільства дотворчої праці, самоврядуванню, яке відношення між публічною владою йіндивідуальною волею і т.д. Державна влада може деформувати цивільнесуспільство, скувати процес функціонування його елементів, звести до мінімумуавтономію і самостійність індивідів і соціальних груп. Але не в її силахліквідувати матеріальне і духовне життя людей, насильно скасувати соціальнігрупи, основні форми організації людського життя, духовної культури, нарешті,властивим соціальним об'єктам активність. Затверджувати протилежне — значитьпогоджуватися з ідеалістичною догмою про всесилля політики, держави.
1.2     Основи визначення“громадянське суспільство”
Громадянське суспільство— це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливістьлюдині реалізувати його громадянські права і виражає різноманітні потреби,інтереси і цінності членів суспільства.
Громадянськесуспільство не являє собою деяке ізольоване від держави соціальний простір, щопротистоїть йому в будь-яких формах. Навпаки, громадянське суспільство ідержава з'єднані один з одним цілим поруч структурних зв'язків, оскількидержава, здійснюючи управлінсько-опосередковані функції в суспільному житті, неможе не стикатися з громадянськими цінностями й інститутами, тому що останнічерез систему горизонтальних зв'язків як би охоплюють усі суспільні відносини.Крім того, ряд суспільних елементів і інститутів займає маргінальне положення,частково переплітається з державними структурами, а частково — з громадянськимсуспільством. Прикладом тут може служити, скажемо, що править у даний моментполітична партія, що вийшла з надр громадянського суспільства, але в той же частісно зв'язана у своїй діяльності з державним апаратом. Разом держава ігромадянське суспільство як би занурені в обволікаюче їх «глобальнелюдське суспільство» у самому широкому змісті цього слова.
1.3     Громадянськіправовідносини
Найчастіше громадянські правовідносинивизначають як засноване на нормах громадянського закону правовідносини, щоскладається з приводу матеріальних і нематеріальних благ, учасники якого,володіючи правовою автономією і майновою відособленістю, виступають як юридичнорівних носіїв прав і обов'язків.
Будь-яке цивільне правовідношенняявляє собою складне правове явище, що складається з 3-х необхідних елементів:суб'єктів правовідносини; об'єкта правовідносини; змісту цивільногоправовідносини.
Упроцесі громадянсько-правового регулювання суспільних відносин їхні учасникинаділяються суб'єктивними правами й обов'язками, що надалі і визначаютьповодження учасників у рамках існуючих між ними правовідносин. Як і будь-якісуспільні відносини, громадянське правовідношення встановлюється в результатівзаємодії між людьми. У правовідношені взаємодія його учасників здійснюєтьсявідповідно до приналежного їм суб'єктивними правами і покладеними на нихобов'язками. Так, у правовідношені купівлі-продажу продавець передасть продануріч покупцю у власність на умовах і в терміни, обумовлені договором між ними, апокупець сплачує продавцю гроші в розмірі й у терміни, установлені цим жедоговором.
Вхіднів предмет громадянського права суспільні відносини в результаті їхньогоправового регулювання не зникають, а лише здобувають правову форму, задопомогою якої упорядковується їхній зміст. Тому зміст громадянськихправовідносин утворить взаємодія їхніх учасників, здійснювана відповідно доїхніх суб'єктивних прав і обов'язків.
Формагромадянських правовідносин. Суб'єктивні права й обов'язки, що належатьучасникам громадянських правовідносин, утворять його правову форму. Підсуб'єктивним правом розуміється юридично забезпечена міра можливого поводженняуповноваженого обличчя, а під суб'єктивним обов'язком юридично обумовлена міранеобхідного поводження зобов'язаного обличчя в громадянському правовідношені.Особливістю суб'єктивних цивільних прав і обов'язків є те, що вони носять абомайновий, або особистий немайновий характер. Так, право власності — це майновеправо, що надає його власнику юридично забезпечену можливість за своїм розсудомволодіти, користатися і розпоряджатися приналежними йому речами. Право назахист честі, достоїнства і ділової репутації -особисте немайнове право, щонадає уповноваженому обличчю юридично забезпечену можливість вимагатиспростування зазіхання його честь, достоїнство і ділову репутацію зведень.
Громадянське майнове правовідношення не можнавіднести цілком ні до економічного базису, ні до правової надбудови. Воно являєсобою діалектичну єдність економічного змісту і правової форми. Форма громадянськогомайнового правовідношення (суб'єктивні права й обов'язки) знаходиться в областіправової надбудови, а його зміст (взаємодія учасників) -у сфері економічногобазису. На відміну від майнового як форма, так і зміст особистого немайновогоправовідносини знаходяться поза економічним базисом. Тому особисте немайновеправовідношення цілком відноситься до надбудовних явищ.
В літературішироко поширена думка про те, що зміст громадянські правовідносини утворятьсуб'єктивні права й обов'язки його учасників. Ця позиція цілком припустима длятих авторів, що розглядають цивільне правовідносини як особливе ідеологічневідношення, що існує поряд з регульованими суспільними відносинами. Змістомтакого правовідносини нічого, крім суб'єктивних прав і обов'язків, не може ібути. Однак автори, що розглядають громадянські правовідносини як самісуспільні відносини, урегульовані нормою громадянського права, впадають упротиріччя, затверджуючи, що зміст такого правовідносини складають громадянськіправа й обов'язки. Суб'єктивні права й обов'язки з'являються лише в результатіправового регулювання. Тому виходить, що суспільні відносини до його правовогорегулювання не мали свого змісту, або воно зникало у процесі правовогорегулювання. Разом з тим цілком припустимо говорити про суб'єктивні права йобов'язки як про юридичний зміст громадянських правовідносин, оскільки в нихзакладена можливість тієї взаємодії учасників правовідносини, що утворить йогозміст. Тому надалі в дійсному підручнику під юридичним змістом громадянських правовідносинбудуть розумітися суб'єктивні права й обов'язки, що належать учасникамправовідносин.
1.4     Структура громадянського суспільства
Уцілому громадянське суспільство як область приватної життєдіяльності сполучитьу собі інтереси і потреби різних соціальних і політичних суб'єктів, що доситьчасто приводить до конфліктів, протистоянню між ними, що можуть доповнюватисяпротиріччями між приватними і державними інтересами. Знімати гостроту протирічміж суб'єктами громадянського суспільства, створювати деяку соціальну гармоніюпокликані не тільки самі громадяни, а головним чином держава, що є верховнимарбітром. Без держави громадянське суспільство не зможе нормальнофункціонувати: у ньому можуть початися дезінтеграційні процеси розпаду ігострого протистояння різних соціальних груп, громадських організацій. І,навпаки, без вільного, що саморозвивається громадянськогосуспільства державаніколи не буде демократичним, стане однієї з різновидів авторитарних режимів.
Громадянськесуспільство має свою, досить складну внутрішню структуру. Для нього характернанаявність в основному не вертикальних, як у державі, ієрархічних зв'язків, агоризонтальних, головним чином невладних з'єднань. Останні дуже різноманітні йутворять три шари. Фундамент складають відносини, зв'язані з забезпеченнямжиттєдіяльності суспільства. Насамперед, це економічні відносини, засновані наекономічному плюралізмі, різноманітті форм власності при дотриманні інтересівособистості і суспільства в цілому. Саме економічний плюралізм дає можливістьперебороти існуюче відчуження людини від засобів виробництва. Громадянськесуспільство тільки тоді буде життєздатно, коли кожен його член стане матицілком конкретну чи власність мати право на використання і розпорядженнявласністю, зробленим ним суспільним продуктом за своїм розсудом. Володіннявласністю може бути приватним чи колективної, але за умови, що кожен учасникколективної власності (кооперативу, колгоспу, підприємства й ін.) дійсно єтаким. Іншими словами, наявність власності — основна умова свободи особи як угромадянському, так і в будь-якім іншім суспільстві.
Другийшар — це соціальнокультурні відносини, що включають сімейно-родинні, етнічні,релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське суспільство може ґрунтуватисятільки на різноманітній, розгалуженій соціальній структурі, що відбиває всебагатство і розмаїтість інтересів представників різних соціальних груп і шарів.Це різноманіття не може бути застиглим, що закістеніли в кількісному і якісномувідношенні. Воно об'єктивно прагне до постійних змін. Різноманітна соціальнаструктура не може не мати добре розвиті вертикальні і, головним чином,горизонтальні зв'язки. При розмитій соціальній структурі індивід зв'язаний здержавою прямо, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих праві воль.
Істотнуроль у формуванні нових соціальних контурів громадянського суспільства граєкультурний плюралізм, що вбирає в себе всі елементи духовного життя ізабезпечує рівноправна участь у ній всіх індивідів. Створюються умови, при якихстає відчутне культурне багатство суспільної свідомості і кожної особистостіокремо. Необмежений доступ до духовних цінностей допомагає перебороти феноменвідчуження особистості. Громадянське суспільство життєздатне, якщо його членимають високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку,внутрішньої волі і здатні до самостійних дій при включенні в той чи іншийінститут громадського життя.
Третій,верхній шар громадянського суспільства утворять відносини, зв'язані зіндивідуальним вибором, з політичними і культурними розходженнями груп поінтересах, політичних партій, рухів, клубів і т.п. У такий спосіб досягаєтьсякультурно-політичний плюралізм, що припускає заперечення ідеологічнихстереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення всіх громадян. Саме цей шаргромадянського суспільства містить у собі найбільше соціально активніінститути, що тісно стикаються з державно-політичною системою суспільства(насамперед політичні партії).
«Об'єктивнодіяльність інститутів і організацій громадянського суспільства, зв'язаних зіндивідуальним вибором, тими чи іншими перевагами, ціннісними орієнтаціями,націлена на зміну в розподілі влади і тому носить політичний характер. Цевідноситься не тільки до політичних партій, але і до тих групам по інтересах(профспілкам, підприємницьким, фермерським організаціям) чи об'єднанням, рухамобличчя з різних соціальних груп для досягнення загальної мети, що прагнуть дорішення більшої частини своїх задач крім державної влади, на суспільному рівні.Як тільки ті ж споживчі чи організації екологічні рухи починають спроби змінитизаконодавство для рішення своїх чи задач прийняття визначених рішень віддержавних структур, спрямованих на досягнення поставлених ними цілей (тимбільше, якщо вони самі намагаються в різних формах брати участь у прийнятті цихчи законів рішень), вони, не змінюючи свого первісного призначення, починаютьвідігравати політичну роль. І хоча значна частина суспільних об'єднань узагаліне виходить у своїй діяльності на політичний рівень, необхідно відзначити, щодеякі суспільні об'єднання споконвічно виступають як суб'єкти політики, щонаприклад домагаються рівності підлог феміністські організації, рухиприхильників світу, деякі молодіжні формування і т.д., що прагнуть своїми діямивнести істотні зміни в різні сфери державної політики.
Такимчином, громадянське суспільство не можна характеризувати як системупозаполітичних суспільних відносин і інститутів. Генезис цього суспільствакристалізує його в досить струнку систему економічних, соціально-політичних,релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і інших суспільнихвідносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю громадянсуспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські організації,рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні організації, економічніасоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як особистість зі своїмисімейними, професійними, дозвільними й іншими різноманітними потребами йінтересами.
Існуваннягромадянського суспільства, його формування неможливі без появи новихсуспільних індивідів — громадян, що мають рівні цивільні права і своєріднігромадянські якості. Людина тільки тоді стає громадянином, коли володієвисокими моральними ідеалами, передовим світоглядом, заснованим надемократичному сполученні почуття власного достоїнства, незалежності,індивідуальності з повагою прав і воль інших громадян, неухильним дотриманнямзаконів і правил загальнолюдського гуртожитку. Такий новий тип особистостізнаходиться в інших взаєминах із суспільними об'єднаннями й інститутами. Удосить розвитому громадянському суспільстві нові суспільні індивіди не тількине розчиняються в колективах, мають власну індивідуальність, але і мають більшвисоку духовність, будують свої взаємини на чисто громадянській основі.Досягнення такого положення речей можливо тільки при кардинальній змініпсихології і світогляду людей, трансформації їх економічного і соціальногостатусу.
«Громадянськесуспільство функціонує, ґрунтуючись на ряді принципів. У їхньому числі:
—  рівність прав іволь усіх людей у політичній сфері;
—  гарантованийюридичний захист прав і воль громадян на основі законів, що мають юридичнучинність у всім світовому співтоваристві;
—  економічнанезалежність індивідів, заснована на праві кожного мати чи власність одержуватисправедлива винагорода за чесну працю;
—  гарантованазаконом можливість громадян поєднуватися в незалежні від держави і партійсуспільні об'єднання по інтересах і професійних ознаках;
—  воля громадян вутворенні партій і громадянських рухів;
—  створеннянеобхідних матеріальних і інших умов для розвитку науки, культури, утворення івиховання громадян, що формують їх як вільних, культурних, морально чистих ісоціально активних, відповідальних перед законом членів суспільства;
—  воля створення ідіяльності засобів масової інформації поза рамками державної цензури, обмеженатільки законом;
існування механізму, щостабілізує відношення між державою і громадянським суспільством (механізмконсенсусу), і забезпечення безпеки функціонування останнього з боку державнихорганів. Цей механізм, формальний чи неформальний, включає законодавчі акти,демократичні вибори народних представників у різні органи влади, інститутисамоврядування і т.д.» .
II       Діалектикавзаємовідносин громадянського суспільства і держави
Взаємовідносинигромадянського суспільства і держави перш за все залежать від наділення їхправами и свободами. Законодавче визнання юридичної рівності людей на основінаділення їхніми правами і волями — навряд чи не головна ознака й основагромадянського суспільства. Якщо політичним вираженням середньовічного способувиробництва був привілей, нерівне для кожного з феодальних станів право, товираженням тимчасового способу виробництва, підкреслювали Маркс і Енгельс, є«просте право, рівне право».
Важливовідзначити, що становлення і твердження як основу громадянського життяюридичної рівності людей, що поклало початок Новому часу, — настільки жглибокий переворот в історії, як, скажемо, руйнування первісної громадидоісторичного часу і перехід до класово-станового ладу Древнього світу. Назміну вертикальним феодальним структурам прийшла перевага горизонтальнихвідносин, заснованих на юридичній рівності і договірних початках вільних людей,відносин, що складають суть громадянського суспільства. Глибокий переворот управі складався в заміні станової нерівності загальною юридичною рівністю, щовизначила якісно новий соціальний стан особистості. Громадянське суспільство незасноване на законі, але його існування органічно зв'язане з рівним для всіхзаконом, що охороняє загальну волю (можливість робити усе, що не шкодитьіншому) і право на власність. Зрозуміло, правова рівність — це не фактичнарівність, а рівність можливостей — це не однаковість соціальних статусів людей.Більш того, у початковий період існування громадянського суспільства формальнарівність нерівних людей нерідко виглядало (і власне кажучи було) неправдою іфальшю для більшості незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися донових умов економічного життя. Разом з тим величезне соціальне значення малосаме те, що вперше в багатовіковій історії людства всі люди, незалежно відїхнього соціального походження і положення, були визнані юридично рівнимиучасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав і вольможливості, що дають кожному, виявити себе як особистість, наділену вільноюволею, здатну відповідати за свої дії і їхні правові наслідки.
Якщопочаток реальному буттю громадянського суспільства поклало прийняття ітвердження Біллів про права (Англія, США) чи Декларацій прав людину ігромадянина (Франція), то саме громадянське суспільство — це суспільстворівноправних людей, що вільно виявляють свою особистість, творчу ініціативу,суспільство рівних можливостей,   звільнене   від  зайвих   заборон   і допитливої адміністративної регламентації .
Прицьому право визнається обов'язковим і для правителів держави. Право вже не«наказ влади», а дорівнює обов'язкове для правлячих і керованих право,верховенство якого над довільними веліннями пануючих забезпечується поділомвлади, високим положенням законодавчої влади, її залежністю (через вибори іперевибори) від народу, нації, країни, а також рівним і доступної для всіхгромадян, судом.
Тодіж виникає представлення про конституцію як не тільки про закон, що визначаєпристрій вищих органів влади, але й основному законі країни, обов'язкововизначального права і волі громадян (білль про права, декларацію прав). Урезультаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежуваннясфер їхньої діяльності (держава — публічна влада, сфера загальних інтересів, суспільство— сфера індивідуальних воль, приватних інтересів).
Відділеннядержави від суспільства і відокремлення суспільства від держави виражено врозходженні їхніх структур, принципів організації і будівлі.
Усякадержава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархіядержавних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами підпорядкованості ідержавної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання ілегітимація — охорона суспільства і керування їм.
Навідміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну системурізноманітних зв'язків і відносин громадян їхніх об'єднань, союзів, колективів.Ці зв'язки засновані на рівності й особистій ініціативі, у тому числі всамостійності видобутку засобів до існування (це відноситься і до об'єднань, щомістяться  за рахунок добровільних внесків їхніх учасників). Мети громадян іїхніх об'єднань різноманітні і мінливі відповідно до їхніх інтересів.
Розходженняструктур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способиправового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим — на системуправа.
2.1        Межі діяльності держави
Становлення ірозвиток громадянського суспільства обумовило новий період розвитку держави іправа. Йому відповідає так називане «сучасна представницька держава», якому, навідміну від кастових і станових держав  Древнього світу і Середньовіччя,  маютьнаступні риси:
1.Держава суверенна, воно має верховну владу і монополією примуса на всійтериторії країни і не залежить від влади іншої держави, влади церкви, жреців,станів, воєначальника недержавних організацій.
2. Держава виступає відімені всього населення (народу, нації) чи, принаймні, офіційно домагаються нате, що воно виражає і захищає інтереси всієї країни, народу, чи підданихгромадян. Держава і керування їм уже не розглядаються як чи надбання особистасправа монарха, що царює династії, якоїсь частини суспільства. Офіційно воновідокремлюється від станів, класів і інших соціальних груп, хоча фактичнопроводить політику частіше з переважним врахуванням інтересів тієї чи іншоївпливової частини суспільства.
Прагненнядержави представити себе як уособлення нації, що живе на визначеній території,обумовило висхідне ще до епохи пізнього середньовіччя ототожнення держави зкраїною, Родіною, Батьківщиною.
3. Зрозвитком громадянського суспільства в структурі державних органів з'являютьсяі встановлюються в якості постійних загальнонаціональні (а не тільки станові)представницькі установи парламентського типу, що володіють правами твердженняподатків і зборів, що надходять у скарбницю держави, а також прийняття найбільшважливих нормативно-правових актів (законів). Виникнення і розвитокпредставницької демократії — явище, властивий епосі формування громадянського суспільства. Представницькі установи, піднімающиїся спочатку на основі майновихцензів, завжди законодавствували від імені всього народу (нації).
4.Держава має управлінський апарат, що складається з професійних службовців,чиновників, а також постійну армію. Створення бюрократії як ієрархічноорганізованої системи керування зі строго визначеними функціями кожної ступініі посади — явище Нового часу. Основна маса що служать і військових складаєтьсяз облич різної станової чи класової приналежності, що займають строго визначенімісця в службовій чи посадовій ієрархії й одержують зміст від держави.
 5.Держава засновує і збирає податки, за рахунок яких створюється і поповнюєтьсядержавна скарбниця, відкіля виробляються витрати на зміст державного апарата йармії. Як правило, установа  податків і твердження кошторису державних витрат(державний бюджет) вимагає згоди представницької установи.
6.Сучасна представницька держава офіційно визнає юридичну рівність громадян (чипідданих), їхні права і волі, а також гарантії цих прав і волі.
2.2        Співвідношення держави і суспільства
Суспільствов широкому значенні-сукупність історико складених форм спільної діяльностілюдей; у вузькому-історико конкретний тип соціальної системи, певна формасуспільних відносин.
Держава-цеорганізація політичної влади, яка сприяє переважному втіленню конкретнихінтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, національних тощо) в межахвизначенної території.
Суспільствоі держава-поняття незбіжні. Перше більш ширше за друге, тому що суспільство маєнедержавні структури (політичні партії, політичні рухи, суспільні організації іоб`єднання, трудовіколективи тощо).
Державазаймає в суспільстві провідне положення і відіграє ньому головну роль. Похарактеру держави ми можемо судити о характері всього суспільства, о йогосуттевості.
Державапо відношенню до свого суспільства виступає, як засіб управління, веденнязагальних справ (підтримка порядку и суспільної безпеки), а по відношенню досвоїх супротивників використовує насильство і примус.
Хронологічнірамки суспільства і держави також не співвідносяться: преше виникло раніше ємає більш багату історію ніж друге. Держава була народжена прогресуючимсуспільством, вона набуває по відношенню до нього відносну самостійність.Ступінь цієї самостійності постійно змінюється, залежить від зовнішніх тавнутрішніх умов взаємодії.
III       Перспективи іперешкоди розвитку громадянського суспільства.
В умовах низькогорівня цивільної культури і відсутності тривалий час у росіян  можливостівідігравати вирішальну роль у суспільно-політичному житті різкий перехід відтоталітарно-авторитарного суспільства до демократичного неминуче привів би доохлократії, розвалу держави і паралізував би діяльність громадянськогосуспільства, що формується, (багато в чому ми маємо можливість це спостерігатиі сьогодні).
Тому протягомтривалого часу неминучий перехідний період тісного, часто суперечливоївзаємодії і взаємовпливу демократично сформованих органів правової держави йінститутів громадянського суспільства. Поступово в міру підвищення культурногорівня, придбання управлінських навичок, компетенції в судженні про найважливішісуспільно-державні проблеми, громадяни через институты цивільного суспільствабудуть брати на себе усе більше функцій державної влади, і переходити досамоврядування. Поки ж у ході політичної реформи члени суспільства повинні матигарантовану законом і забезпечену всім механізмом реформуючої державноїструктури можливість вільно виражати свою політичну волю і підвищувати рівеньсвоєї громадянської культури.
Процес формуваннягромадянського суспільства в нас має свої особливості і складності. У країні,особливо в її центральних районах, в останні десятиліття зруйновані органічнівікові зв'язки громадського життя, багато в чому втрачені народні традиції. Утой же час горизонтальні зв'язки іншого типу громадянського суспільства тількипочинають складатися. Державні структури, що пронизують усе суспільство відверху до низу, виявилися в цій ситуації єдиним з'єднуючим його підставою. Утаких умовах форсована перебудова економіки на ринковій основі, ослабленнявертикальної регулюючої ролі державних структур, демократизація, федералізаціяі децентралізація суспільного керування можуть створити (і вже створюють)соціальний вакуум, що неминуче веде до серйозних економічних і соціально-політичнихпотрясінь. Тому необхідний обережний підхід до руйнування вертикальних структурдержавного регулювання і вибір правильної стратегії поетапного згортаннявертикальних структур і рівнобіжного розвитку горизонтальних взаємозв'язків.Їхній генезис (горизонтальних ринкових, політичних і правових взаємин) і будепроцесом формування громадянського суспільства.
Серьозноюперешкодою на шляху формування громадянського суспільства є  бюрократія. У ходітривалого історичного розвитку вона перетворилася в могутнє соціальнеутворення, що функціонує не тільки як внутрішньодержавна, але і суспільнаструктура, що заміняє собою дійсні суспільні утворення економічного ісоціального порядку. Привласнивши собі суспільні функції, державна бюрократіятим самим узурпувала їхню роль як контрагента вищої державної влади. Безліквідації подібного протиприродного положення речей розвиток громадянськогосуспільства буде неможливо.
Приймаючи доуваги все перераховане вище, можна припустити, що процес формування громадянськогосуспільства в нашій країні буде тривалим і багато в чому хворобливим. Зісвітової практики основні напрямки його розвитку відоме: становленнядемократичного механізму політичної влади на основі чіткого поділу її функцій,що виражає інтереси різноманітних шарів населення; створення необхідних умовдля переходу до ринкової економіки як основі громадянського суспільства;підпорядкування всіх державних, господарських органів, структур усіх політичнихпартій закону, забезпечення його верховенства; роздержавлення власності в самихрізних формах і утворення різних рівноправних економічних суб'єктів; досягненнянеобхідного рівня громадянської культури, поступове формування навичоксоціально-політичної діяльності в демократичних умовах життя. Без останнього,здається, основна частина населення країни виявиться нездатної сприйнятицінності громадянського суспільства, не зрозуміє необхідності його становленняі розвитку.
Розвал староїтоталітарної системи суспільного керування породив багато негативних явищ, такі,як націоналізм, сепаратизм, екстремізм, корпоративність і, що серьознішаютьперешкодою на шляху твердження громадянського суспільства. В умовахпозаринкової економіки і низкою громадянської культури нові корпорації(концерн, суспільно-політичні об'єднання й ін.) з їх нерідко зустрічаєтьсямаксималізмом і нетерпимістю здатні привести суспільство до конфронтації,загостренню соціальних конфліктів. Щоб зробити їхній найменш хворобливими длясуспільства (якщо не удасться уникнути їх узагалі), необхідно прийти догромадянської згоди, виходячи з тих суспільних ідеалів, що висувалися івідстоювалися не одним поколінням людей усіх країн світу. Пройшовши тривалуперевірку часом, вони залишаються нетлінними і сьогодні. Мова йде про такіпоняття, як „гуманізм“, „демократія“,»справедливість", що у сучасних умовах повинна розумітися як рівністьусіх громадян у правах і можливостях, а аж ніяк не як зрівнялівка в усьому.Незважаючи на найширший плюралізм думок, позицій і поглядів на перспективинашого подальшого суспільного розвитку, що існують серед українських громадян,подібне тлумачення і практичне здійснення ідеї справедливості здатні згуртуватиосновну частину населення України. Тим самим буде встановлений громадянськийсвіт, так необхідний для формування громадянського суспільства в нашій країні.З огляду на неминучий опір цьому процесу з боку різних політичних сил уперехідний період від тоталітарно-авторитарного до громадянського суспільства,найбільш прийнятної, можливо, стане модель сильного державно-ліберальногорежиму, що поступово відкрив би дорогу до справжньої демократії, забезпечив бинеоборотність руху нашої країни до громадянського суспільства. Його головноюзадачею буде створення необхідних умов, при яких процеси, що йдуть усуспільстві, змогли б ввійти в нормальне русло, піддавалися б демократичномукеруванню і регулюванню.Висновок
Ми живємо вкраїні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що пишеться в основномузаконі, не дає нам приводу затверджувати, що це саме так. На мій погляд, у насще не усі цілком усвідомлюють, що для державотворення необхідне винекнення рядувизначених передумов, найважливішої з яких є громадянське суспільство, тобтовідповідна зрілість традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсімдозріло, щоб забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують своїрізноманітні потреби і інтереси. Наша психологія спирається на те, що самадержава повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть самарозвинена правова держва не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага дляповного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати просвою забезпеченість. В Україні, я вважаю, що не можна сказати про те, щогромадянське суспільство досягло вищого етапу у своему розвитку, а це сприяє утрудненнюрозвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв`язати цю проблему, необхідноудосконалити українське суспільство, а цьому можемо сприяти тільки ми самі.
Але з`ясувати для себе достовірні іправильні висновки було складно. Насамперед тому, що в різних джерелах правовадержава і громадянське суспільство характерезується по-різному. В однихджерелах говориться про те, що правова держава не може виникнути іфункціонувати без утворення усередені себе громадянського суспільства. І, упринципі, я дотримуюсь цієї точки зору. В іншій літературі мені довелосьзштовхнутися з тим, що існує деяка грань між правовою державою і громадянськимсуспільством. Поняття “громадянське суспільство” використовується в зіставленніз поняттям “держава”.
Список використованоїлітератури:
1.  В.С.Нерсесянц, “Философияправа”, Москва, 1997, Учебник для вузов;стр.107-112.
2.  А.В. Малько, С.А. Комаров, “Теория государства и права”, Учебниккраткий курс; стр. 271-282; 38-41.
3.  А.П. Кочетков, “Гражданское общество: проблемы и перспективыразвития”, Москва 1998; стр. 85-97.
4.   М.Н.Марченко.– М.: Зерцало, «Теория государства и права: Курс лекций», 1997, стр. 228.
5.  А.И.Соловьев, «Три облика государства-три стратегии гражданского общества», 1996, стр.29-38.
6.  О.Ф.Скакун, “Теория государства и права”, 2000, стр.62-77.
7.  П.О.Рабінович, “Основи загальної теорії права та держави”, 1994.
8.  Локк Дж, «Дватрактата о правлении»,  Москва 1988;- стр. 312.
9.  Н.И.Матузова, А.В.Малько,«Теория государства и права». Курс лекций, М.: Юристъ 1997; стр.672.
10.         Харитонова Е.О., “Гражданское и семейное право Украины», Харьков 1999.