Курсова робота з психології
Емоційний Розвиток дітей
І. Розділ
Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Теоретичний аналіз концепцій емоційного розвитку.
ІІ. Розділ
2.1. Діагностика порушень емоційної сфери.
Корекція емоційної сфери.
ІІІ. Розділ
3.1. Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами).
Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
Усвідомлене бажання батьків мати дитину є дуже важливим моментом в формуванні психоемоційної структури особистості дитини. Позитивний погляд на себе, життя і оточуючих формується у дитини ще в момент її існування у вигляді зародка. “Мене хотять, люблять, чекають” – це формула, яка записана в підсвідомості, і яка стає підґрунтям розвитку, всього життєвого шляху особистості. Діти, про потребу появи яких на світ, довго сумнівались батьки, значно відрізняються від бажаних. Своєю поведінкою вони ніби мстять батькам за їх “небажаність, нелюбов, не очікування”. В практичній роботі вдається відрізнити таких дітей без особливих зусиль: вони негативно відносять до оточуючих багато роблять “назло”, слабо справляються з ситуаціями, які потребують усвідомлених і вольових зусиль, а основне, що часто більш за все хвилює і батьків і педагогів, — ці діти не люблять себе, твердять, що весь світ навколо ворожий, і в якості психологічного захисту вибирають емоційні і поведінкові реакції, які не сприймаються оточуючими: агресивність, замкненість, несміливість, або ж навпаки – демонстративність, капризність, некерованість.
Багато батьків, які давно вже прийняли і полюбили свою дитину, дивуються: чому вона така, що вони роблять не так? Глибоке усвідомлення цього моменту дає поштовх до діагностики психоемоційних порушень у дітей і допомагає вибрати правильні і ефективні методи корекції.
Слідуючим важливим фактором в діагностуванні причин появи дитячої тривожності і емоційних проблем є момент появи малюка на світ, тобто роди.
Консультуючи маму дитини з емоційними відхиленнями, її обов’язково розпитують, чи були ускладнені роди, своєчасні чи з відхиленнями, якою була перша зустріч, з посмішкою чи стражданням на обличчі мами. Відповіді на ці запитання, виявляється, пояснюють дуже багато в виникненні ускладнень в емоційному розвитку дітей.
В психології є поняття “родова травма”, і мається на увазі не органічні наслідки родів. В даному випадку відбувається подія, наповнена глибоким психологічним змістом для кожної людини. Захищений, заспокоєний, гармонійно пов’язаний з мамою і диханням, і харчуванням, і серцебиттям зародок відчуває себе в лоні мами дуже добре (якщо в процесі вагітності у мами багато проблем: захворювання, страхи, тривоги, стреси – то зародку не зовсім затишно). Приємні вологе середовище, тиша, голублячі звуки, ніжне прогладжування мами та батька, спокійна, безпечна темнота – тільки насолода, задоволення і спокій. Та раптом настає момент, коли необхідно розлучитися з цим: зникає волога, з’являються настійливі вштовхуючи з затишку поштовхи, щось тисне і заставляє виходити в невідоме. Перший людський страх – це не страх смерті, це страх перед життям.
Дуже важливо зустріти маленьке створіння радісно, легко, дружелюбно. Кожна людина, яка зустрічає дитину на цьому світі, повинні подарувати їй першу посмішку. Не дарма в сучасній медицині намітились тенденції позитивного “облагородження” родів, коли дозволяється бути присутньому при родах батьків, пологи в воді, короткий тілесний контакт мами і дитини після механічного розриву пуповини, тієї нитки, яка в психологічному плані ніколи і не розірветься, а увесь розвиток дитини, її дорослішання і набуття самостійності – тільки поступово підсилить її.
Людин, яка знає і глибоко розуміє важливість родів буде серйозно готуватися до них, а оточуючі постараються зробити їх менш болючими і приймуть активну позитивну емоційну участь в зустрічі новонародженого з зовнішнім світом.
Емоційний розвиток не менш важливий, ніж когнітивний чи фізичний, соціальний чи мовленнєвий, і вимагає від дорослих не меншої уваги і підтримки. Поведінки дорослих може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини.
Уже у двох-трьох місячної дитини виникає позитивне емоційне пожвавлення стосовно мами чи іншої близької людини. Ця емоція, яка є основою, зародком всіх вищих почуттів, які формуються, названа в психології “комплексом пожвавлення”. Емоції по типу комплекса пожвавлення формуються в перші місяці життя дитини, шляхом набуття досвіду практичної взаємодії і спілкування з близькими дорослими. Дорослі допомагають дитині задовольняти всі життєві потреби, голублять її, забезпечують її комфорт і безпеку. Якщо такий досвід у малюка відсутній або ж недостатній, то поява комплекса пожвавлення затримується чи він може навіть зовсім не виникнути, що негативно вплине на весь подальший розвиток дитячої особливості.
По мірі розвитку у дитини формуються нові потреби та інтереси. Вона починає цікавитись не тільки вузьким колом речей, які безпосередньо пов’язані з задоволенням її органічних потреб в їжі, теплі, фізичному догляді. Інтереси поширюються на більш широке коло оточуючих предметів, явищ, подій, а разом з цим емоційні прояви стають складніші і змістовніші. Наприклад, наприкінці першого року життя дитини може відчувати задоволення від звуків музики, від іграшок.
У самий ранній період життя з’являється чимало емоцій. Вони виражають радість і прихильність, страх і тривогу, довіру, задоволення, гордість. Протягом дня дорослі спостерігають і випробовують на собі всілякі емоції дитини.
Немає правильних і неправильних почуттів і емоцій, усі вони відіграють важливу роль в житті дитини. І що не менш важливо – емоції дитини дають самим дітям і дорослим інформацію про їхній стан. Позитивні емоції, такі як радість, задоволення, довіра, дають дітям відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям діти відчувають, що в їхньому світі все гаразд, вам допомагають набувати нового досвіду і повторювати набуте. Від інших емоцій їм погано, бо вони попереджують про небезпеку і незадоволеність. Вони попереджують про те, що щось не так. Гнів означає, що дитині трапилася перешкода. Сум призводить до зниження енергії і дає час для того, щоб адаптуватися до втрати чи розчарування. Страх спонукає дітей до захисту. Тепло і ласка свідчать дітям про те, що їх люблять і цінують.
Будь-яка емоція чомусь навчає, тому дорослі мають допомагати дітям зрозуміти власні емоції, із розумінням ставитися до почуттів решти людей і знаходити ефективні способи справлятися з різноманітними випробуваннями емоціями.
Перші кроки дорослих – вихователів і батьків – щодо підтримки емоційного розвитку дітей мають спрямовуватись на те, щоб зрозуміти, як і коли розвиваються емоції дітей і які емоційні завдання займають більшу частину часу дітей.
Від народження і до трьох років діти переживають дві найважливіші емоцій стадії: довіру (залежність) і автономію (самостійність). Кожна стадія характеризується позитивними і негативними крайнощами, а центральним емоційним завданням стає розв’язання конфлікту між цими двома крайнощами. Хоча всі діти випробовують як позитивні, так і негативні емоції, здоровий емоційний розвиток забезпечується тоді, коли переживає позитивний досвід. Це стадії будуються одна на одній і перша становить підставу для другої.
У перші місяці життя дітей виникають базові почуття або захищеності і довіри. Якщо у цьому віці у дитини не з’явиться почуття довіри чи впевненості, їй буде складніше придбати їх пізніше. Разом із батьками вихователі відіграють найважливішу роль у формуванні різного виду відносин і досвіду, які розвивають у дітях почуття впевненості у собі, Світі та людях, які їх оточують.
Почуття захищеності і довіри виникає з відносин з іншими людьми. Самі собою ці почуття в дітей розвиватися не можуть. Вкрай важливо, щоб дорослі негайно відгукувались на такі сигнали, які ідуть від дитини, хоч то буде розпач чи радість.
У будь-який момент діти з розвинутим почуттям довіри і захищеності починають виявляти велику самостійність. Дуже важливо на цій стації, щоб дитина почала самостійно спрямовувати свої і не виросла людиною, яка б постійно сумнівалася у власній цінності, й у можливостях. Самостійні діти роблять все. що можуть самі. Вони знають, що можуть вдатися і до сторонньої допомоги, не втрачаючи при цьому власних ідей. Відверто залежні діти невпевнені, постійно сумніваються у своїх здібностях керувати своїм світом. Вони покладаються на інших, очікуючи від них прийняття рішень, виконання дій. У цьому віці нормально, що діти часто переходять від автономної поведінки до залежної, і навпаки. Вони то прагнуть бути дослідниками, то знову хочуть сидіти на руках у дорослих і ні про що не турбуватися.
Якщо у дітей немає можливості досліджувати, якщо їхні спроби бути самостійними наштовхуються на роздратування, нетерпіння чи невдоволення дорослих, якщо їм не дозволяють самим приймати рішення стосовно себе, у них починає домінувати почуття сумніву і невпевненості.
І навпаки, діти, в яких розвинуте почуття автономії, — це діти, яким надано багато можливостей досліджувати та удосконалюватися.
Поступово у дитини виникають найпростіші моральні переживання. З’являється поки що наївне задоволення при виконанні прохань стосуючи. Тому емоційні переживання починають викликатись не тільки тим, що приємно чи неприємно, але й тим, що добре чи погано, що відповідає чи протиставляє вимогам оточуючих людей.
До початку дошкільного віку дитина приходить вже з відносно багатим емоційним досвідом. Вона звичайно доволі швидко реагує на радісні і сумні події, легко переймається настроєм навколишніх людей. Вираження емоцій носить у неї дуже безпосередній характер, які бурно проявляються в її міміці, словах, руках.
Особливо важливе значення для маленької дитини має підтримання теплих, ласкавих стосунків з педагогами і вихователями. Доросла людина, яка зуміла завоювати симпатії дошкільника, легко доб’ється виконання від нього поставлених вимог.
На четвертому – п’ятому році життя у дитини вперше з’являються зачатки відчуття відповідальності. Це пов’язано з формуванням найпростіших ціннісних уявлень відносно того, що добре чи погано. Виникають переживання задоволення. Радості при вдалому виконанні своїх обов’язків і засмучення при відхиленні від встановлених норм. Цього роду емоційній переживання виникають, в основному, при взаємодії дитин з близькою йому людиною й поступово поширюються на більш широке коло людей.
За період дитинства особливості емоцій (їх сила, протяжність, стійкість) змінюються в зв’язку з змінами загального характеру провідної діяльності дитини і її мотивів, а також в зв’язку з ускладненням стосунків дитини з навколишнім світом. Разом з переживанням задоволення чи незадоволення. пов’язаних з задоволенням безпосередніх бажань, у дитини виникають більш складні відчуття, викликані тим, наскільки добре вона виконала свої обов’язки, яке значення мають їхні дії для других людей і в якій мірі дотримуються нею і навколишніми нормами і правилами поведінки.
Однією з умов виникнення у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок і взаємозалежність і взаємозалежність емоційних і пізнавальних процесів – двох найбільш важливих сфер його психологічного розвитку.
Виховання відчуттів у дитини повинно служити перед всім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й одним з показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, веде до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції. І.2. Теоретичний аналіз концепцій емоційного розвитку
Психологи на протязі тривалого часу пробували вирішити питання природи емоцій. В ХVІІІ-ХІХ ст. вчені не мали єдиного погляду на це питання. Найпоширенішою була думка про те, що органічні прояви являються наслідком психічних явищ. Найбільш вузьке формулювання цієї теорії дав німецький психолог І.Д. Гербарт (1776-1841), який рахував, що найважливішим психологічним фактором є уява, образ. Наші відчуття ніби створюють зв’язок, який базується між нашими уявленнями. Між уявлення складаються стосунки протидії і конфлікту. Кожне з даних уявлень бажає “перемогти” всі інші. Відчуття, що виникали при цьому, Гербарт розглядав як реакцію на протиріччя, які виникали між сценами відчуттів. --PAGE_BREAK--
Наприклад, образ померлої добре знайомої людини, який порівнюється з образом живої, породжує смуток. В свою чергу цей емоційний стан механічно, майже рефлекторно викликає відповідні фізіологічні реакції: сльози, зміни кольору шкіри обличчя, шиї, інші органічні зміни, притаманні проявам туги.
Такої ж думки дотримувався і другий, відомий німецький психолог В.Вундт (1832-1920). На його думку, емоції – це перш за все внутрішні зміни, які характеризуються безпосереднім впливом відчуттів на протікання уявлень і, в деякій степені, зворотнім впливом – уявлень на відчуття. Органічні та фізіологічні процеси – це тільки наслідок емоцій.
Сучасна історія емоцій розпочинається з появи в 1884 р. статті відомого американського психолога І.Джеймса “Що таке емоція”. І.Джеймс (1842-1910) і незалежно від нього Г.Ланге сформулювали теорію, згідно з якою виникнення емоцій пов’язане з змінами, що відбуваються в керованій руховій сфері, так і в сфері, неконтрольованій свідомістю (в серцевій, судинні, секторній системах). Те, що ми відчуваємо при цих змінах і є емоційними переживаннями. За Джеймсом, “ми сумні того, що плачемо; боїмося тому. Що тремтимо; радуємось тому, що сміємось”. Якщо спробувати пояснити наші переживання з погляду цієї теорії, то виявиться, що ми говоримо неправильно. Так, замість того, що сказати: “Я побачив велику собаку, перелякався і втік”, потрібно казати, замінивши послідовність подій: “Я побачив велику собаку, побіг і злякався”.
Якщо Джеймс пов’язував емоції з широким колом різних фізіологічних змін, то Ланге – тільки з змінами судинної системи. Периферичні органічні зміни, які звичайно розглядалися як наслідок емоцій, почали розглядатися їх причиною. Звідси стає зрозумілим спростований підхід в регуляції емоцій. Вважалося, що небажані негативні емоції, наприклад горе, можна витіснити, якщо спеціально здійснювати дії, характерні для досягнення позитивних емоцій. Відомий девіз американських підприємців “Посміхайтесь!” побудований власне на цьому твердженні. І дійсно, спробуйте посміхнутися незалежно ні від чого, і ви відчуєте, що ваш настрій покращився.
Однак теорія Джеймса – Ланге не пояснювала всієї широти емоційних проявів і тому викликала ряд заперечень. Наприклад, американський фізіолог І.Кеннон звернув увагу на той факт, що реакції тіла, що виникають при різних емоціях, дуже подібні. Людина блідне при смутку і при страху, а червоніє при радості і гніві. Тому, одних зовнішніх змін недостатньо, щоб задовільно пояснити багатогранність людських емоцій.
Крім цього, якщо у людини в експерименті спеціально, штучно викликали подібні органічні зміни, то вони далеко не завжди супроводжувались емоційними переживаннями.
Тілесні зміни при емоціях, за Кенноном, мають важливе біологічне значення. Основне їх завдання – попереднє на лаштування організму до ситуації, коли від нього потрібна підвищена трата енергії.
В зв’язку з цим більша група психологів схильна розглядати емоцію не як психічний стан, а як відповідь організму на ситуацію. Такий підхід ми бачимо вже у Ч.Дарвіна (1809-1882), який вважав, що більша половина емоційних реакцій пояснюється двома типами явищ: або тим, що вони корисні (гнів лякає ворога, а страх збирає додаткові запаси при втечі), або просто тим, що вони є рухами, що ще не зникли і залишились від попередньої стадії еволюції (рудиментами). Якщо від страху руки стають вологими, то це означає, що колись у наших мавпоподібних попередників така реакція при небезпеці полегшувала схоплювання гілок дерев. Ч.Дарвін показав, що зовнішні емоційні вираження у тварин еволюціонують так, як і будова їх тіла. В подальшому цю теорію розглядав Э. Клепаред, який писав: “Емоції виникають тільки тоді, коли по тій чи іній причині забруднена адаптація. Якщо людина може втекти, вона не відчує емоції страху”. Кожний спостерігав, що один і той самий проступок, скоєний в ситуації, коли про це хтось знає чи коли про це ніхто ніколи не дізнається, викликає різні переживання.
Окремо стоїть група теорій, які пояснюють природу емоцій через інтелектуальні чи, як ще їх називають, когнітивні фактори. Серед них слід відмітити теорію когнітивного дисонансу, запропоновану американським дослідником Л.Фестингером в 1957 році.
Початкове положення: дисонанс з заперечливим станом, що виникає в ситуації, коли людина має різні, суперечливі одна одному відомості, думки, знання про цей самий об’єкт. Коли про вашого кращого товариша хтось говорить погано, ви відчуваєте негативні емоції і хочете довести, що це не так.
Позитивні емоції людина відчуває, коли реальні результати діяльності співпадають з запланованими чи очікуваними. І якщо вашого товариша похвалять, то ви відчуваєте гордість за нього. Стан дисонансу суб’єктивно переживається як дискомфорт, внутрішня незадоволеність, якої людина бажає позбутися. Для цього у кожної людини є два виходи: змінити свої очікування так, щоб вони відповідали реальності, чи спробувати отримати нову інформацію, яка б скасувала протиріччя і співпадала з попередніми очікуваннями. Тому, виникаючі емоційні стани розглядаються як основна причина відповідних дій і вчинків.
До подібного типу підходів може бути віднесена й інформаційна концепція емоцій психофізіолога П.В.Симонова. Згідно з його концепцією, емоційні стани людини оприділяються його (її) бажанням чи, як говорить П.В.Симонов, силою актуальної потреби, з одного боку, й оцінкою, яку вона дає імовірності задоволення, — з другої. Цю оцінку ймовірності людина вибирає на основі вродженого й раніше набутого нею досвіду. Причому емоція виникає тоді, коли є розходження між тим, що необхідно знати для задоволення бажання, і тим, що насправді відомо. Тобто ми постійно вільно чи невільно порівнюємо необхідну нам інформацію (про засоби, час, ресурси). Яка необхідна нам для задоволення бажання, з інформацією, яку ми маємо в даний момент. Наприклад, емоція страху розвивається при недостачі відданостей, необхідних для захисту. На цій основі була розроблена формула емоцій:
Е=-П(Іп-Іс),
Де Е – емоція (її сила і якість);
П – потреба (в формулі вона береться з від’ємним знаком);
Іп– інформація, яка потрібна для задоволення важливої потреби;
Іс– інформація існуюча, тобто відомості, які людина має в даний момент (те, що відомо).
Результати, які отримаємо з формули: якщо у людини нема потреби (П=0), то емоції вона не відчуває (Е=0); емоція не виникає втому випадку, коли людина, яка відчуває якесь бажання, має повну можливість для його реалізації. (Іп=Іі).
Якщо імовірність задоволення потреби велика, проявляються позитивні відчуття (Іі>Іп). Негативні емоції виникають, якщо людина негативно оцінює можливість задоволення потреби. (Іі
Таким чином, в середині нас ніби знаходиться манометр, показники якого залежать від того, яка інформація є про те, що необхідно для задоволення потреби, і про те, що ми маємо, і в залежності від їх співвідношення ми відчуваємо різні емоції.
ІІ.1. Діагностика порушень емоційної сфери
Таблиця “Порушення поведінки у дітей”. Інфантильна агресивність
Задиристий.
Часто свариться з дітьми.
Мучить навколишніх.
Часто провокує батьків.
Ображає оточуючих.
Неслухняний.
Постійно виставляє свої претензії батькам.
Характерні раптові прояви буйного темпераменту.
Веде себе як тиран.
Схильний до приступів агресивності.
Ревнує до братів і сестер.
Скаржиться, що його не люблять.
Свариться з ровесниками.
Невгомонний, буйний.
Сердить других дітей.
Занадто багато говорить.
Нищить свої речі, іграшки. Надактивність
Знаходиться в постійному русі.
Багато говорить.
Говорить дурниці.
Неспокійно спить.
Характерні раптові прояви буйного темпераменту.
Нервово покусує нігті.
Не вміє чекати. Уособленість
Сором’язливий.
Любить одинокість.
Приховує свої пуття.
Бажає знаходитись в тіні. продолжение
--PAGE_BREAK--
Не приймає участі в грубих іграх.
Надає перевагу знаходитись недалеко від домівки.
Мало спілкується.
Лякливий. Страх
Схильний до головних болів, в шкільному віці до мігреней.
Часто біль в животі.
Відчуває страх перед дитячим садком чи школою.
Легко погоджується, що винний.
Скаржиться, що його не люблять.
Легко виникає блювота. Порушення сну
Не хоче спати один.
Боязливий.
Боїться в ночі.
Неспокійний сон.
Невпевнений.
Мучать кошмари. Труднощі в навчанні
Вивчає матеріал з зусиллями.
Погано читає.
Погано розділяє слова по складах.
Не справляється з домашніми завданнями.
Відстає від інших учнів, одногрупників.
Погано пише.
Погано числить.
Легко відволікається. Агресивна поведінка
Інколи поводиться погано, що тільки привернути до себе увагу.
З задоволенням провокує дітей.
Заважає іншим дітям своєю непосидливою поведінкою.
Штовхає, зачіпає і б’є других дітей.
Завжди знаходить вади в тому, що роблять другі діти.
Коли сердиться, погрожує причинити другим дітям зло. Замкнута поведінка
Боїться сторонніх дорослих.
Зміна ситуації її легко виводить з рівноваги.
Боїться, що програє під час гри.
Тремтять руки, коли хвилюється.
Швидко лякається.
Ніколи не кричить голосно, навіть якщо є всі причини сердитись.
Не захищається, коли другі діти ображають. Пасивно-агресивна поведінка
Стає капризним і впертим, якщо щось не вдається, як хоче.
Ображається на найменшу критику стосовно себе.
Рахує, що всі повинні йому у всьому потакати.
Від любої потреби підкоритися скаженіє.
Сердито і зло дивиться на оточуючих.
Постійно заряджений гнівом.
Коли сердиться, ні з ним не розмовляє.
Переглянувши таблицю, зауважте, що властиво вашій дитині.
Опитувальник “Ознаки психологічного напруженні невротичних тенденцій у дітей”
Інструкція. Оцінити наявність чи відсутність перерахованих ознак у вашої дитини за ступінню важкості.
Потім підрахуйте загальну кількість балів і визначіть ступінь вираженості психоемоційного напруження за схемою:
Від 0 до 19 балів – невисока ступінь;
Від 20 до 38 балів – середня ступінь;
Від 39 до 58 балів – висока ступінь.
Дані опитувальника необхідні психологом як додаткові відомості про дитину, яка не буває однаковою в садочку, школі і дома.
0 – нема;
1 – небагато;
2 – серденя вираженість;
3 – дуже мало.
Ознаки психологічного напруження і невротичних тенденцій.
Гризе нігті.
Смокче палець.
Відсутній петит.
Перебирає в їжі.
Важко засинає.
Спить неспокійно.
Погано, з небажанням встає.
Скаржиться на головний біль.
Скаржиться на болі в животі.
Часто буває блювота.
Часто буває головокружіння.
Заїкається.
Надмірна пітливість.
Червоніє, блідне.
легко лякається.
Часто тремтить від збудження.
Часто плаче.
Часто кліпає.
Смикає рукою, плечем.
Нетримання сечі.
Нетримання стільця.
Бувають припадки злості.
Грається якою-небудь частиною тіла.
Боїться за своє здоров’я.
Бувають тіки постійно і демонстративно що-небудь робити.
Часто мріє, думки її десь далеко.
Не вміє зосередитись.
Дуже тривожний.
Старається бути завжди тихим.
Бачить фантастичні предмети.
Боїться темноти.
Боїться одинокості.
Боїться тварин. Яких?
Боїться чужих людей.
Боїться шуму.
Боїться невдачі.
Буває відчуття сорому, вини.
Буває відчуття неповноцінності.
Тест А.І. Захарова на оцінку рівня тривожності дитини. продолжение
--PAGE_BREAK--
Інструкція. Уважно прочитайте ці твердження і оцініть, наскільки вони характерні для вашої дитини.
Якщо це виражено – кладіть “(t)”, якщо цей прояв зустрічається періодично, ставте “0”. Якщо відсутній – “-“.
Тест виконують батьки дітей 14-10 р.
Ваша дитина:
Легко засмучується, багато переживає, все занадто близько бере до серця.
Чуть-що – до сліз, плаче навзрид чи ниє, бурчить, не може заспокоїтися.
Капризує ні з того ні з цього, роздратовується дурницями, не може чекати, терміти.
Часто ображається, дується, не переносить ніяких зауважень.
Крайньо нестійкий в настрої, впритул до того, що може сміятися і плакати одночасно.
Все більше сумує і тужить без видимих причин.
Як в перші роки смокче соску, палець, все крутить в руках.
Довго не засинає без світла і присутності рядом близьких, неспокійно спить, просинається, не може зразу прийти до себе вранці.
Стає підвищено збудженим, коли необхідно стримувати себе, чи заторможеним і в’ялим при виконанні завдань.
З’являється вираження страху, боязливість в любих невідомих чи відповідальних ситуаціях.
Наростає неупевненість в собі, посушливість в діях і поступках.
Все частіше стомлюється. Відволікається, не може концентрувати увагу тривалий час.
Все важче зайти з нею спільну мову, домовитись: стає сам не свій, без кінця змінює рішення і “уходить” в себе.
Починає скаржитись на головний більш ввечері чи болі в області живота вранці, нерідко блідне, червоніє, потіє, турбує свербіння без видимої причини, алергія, подразнення шкіри.
Понижується апетит, часто і довго хворіє, підвищується без причин температура; часто пропускає дитячий садок чи школу.
Можливі варіанти відповідей:
даний пункт виражений і збільшується останнім часто – 2 бали;
даний пункт проявляється періодично – 1 бал;
даний пункт відсутній – 0 балів.
Підраховується сума балів і робиться висновок про наявність неврозу чи схильності до нього.
від 20 до 30 балів – невроз;
від 15 до 20 балів невроз чи буде ближчим часом;
від 10 до 15 балів – нервовий розлад, але не обов’язково досягає стадії захворювання;
від 5 до 9 балів – необхідна увага до цієї дитини;
менше 5 балів – відхилення незначні і є вираженням протікаючи вікових особливостей дитини. ІІ.2. Корекція емоційної сфери
Ігри і вправи для дітей з відхиленнями в спілкуванні.
Звично діти дошкільного та молодшого шкільного віку життєрадісні, оптимістичні, комунікабельні. Вони зовсім можуть обходитись без товариства батьків, знайшовши спільні заняття й ігри. Якщо дитина з задоволенням вступає в ігри з ровесниками, приймає загальні правила, не конфліктує, з цікавістю відгукується на пропозиції познайомитись, то можна сказати, що вона комунікабельна і не відчуває труднощів у стосунках з оточуючими. Але як боляче буває батькам бачити, спостерігаючи за грою дітей, коли їхня дитина стоїть в стороні, знічена, не наважується підійти до дітей, лякається дорослих, недовірлива і сором’язлива. Нічим не краще вислуховувати скарги дітей і дорослих, що ваше дитя весь час б’ється, ображає, сперечається, заважає гратися.
Труднощі у взаємостосунках виникають нерідко, це нормально, але батькам варто звернути увагу на стійкі прояви замкнутості, конфліктності, образливості і емоційної нестійкості у дитини при спілкуванні.
Частіше запитуйте дитину, з ким вона дружить, в які ігри грає х ровесниками, хто їй подобається. З ким вона не хоче дружити і чому. Привернути увагу можуть і постійні скарги на те, що всі навколо погані, б’ються, ображають, не приймають до гри. Переважно діти можуть домовитись між собою, але інколи батькам слід допомогти дитині встановити контакти з іншими дітьми. При цьому, звичайно, не варто наставляти, з ким дитині спілкуватись, а від кого триматись подалі. Завдання батьків – ввести дитину в світ складних людських стосунків і почуттів, показати, як можна побороти труднощі в спілкуванні, не на словах на ділі, на прикладах з реального життя, казках, історіях.
Дитина повинна відчути, що вона не одинока, а має друзів.
Ось кілька ігор і вправ, які навчать дітей жити дружно, згуртують їх, допоможуть відчути других, підтримати і співпереживати. В спілкуванні потрібно широке коло учасників. Деякі вправи батьки можуть виконувати самі із своєю дитиною, деякі потребують, щоб були запрошені ровесники чи друзі. Влаштовуйте частіше дитячі свята і розваги і більше спілкуйтесь з дітьми.
“Колобок” (для дітей з 4 років).
Гра корисна в компанії малознайомих дітей. Діти сідають навколо, ведучий, тримаючи в руках клубок, обмотує нитку навколо пальця, задає любе питання, яке цікавить його. Іншому учаснику і так навколо. Всі бачать нитки, що зв’язують всіх учасників в єдине ціле, визначають, на що схожа фігура, багато узнають один про одного, з’єднуються.
Зауваження: якщо ведучий повинен допомагати якійсь дитині, то він бере при цьому клубок, підказує і знову кидає дитині. В результаті можна побачити дітей, які відчувають перешкоди у спілкуванні – у ведучого будуть з ними подвійні чи потрібні контакти.
“Вітер діє на...” (для дітей 5-10 років)
Із словами “Вітер дує на” ведучий розпочинає гру. Щоб гравці більше дізналися один про одного, питання можуть бути слідуючи: “Вітер дує на того, у кого світле волосся” – всі світловолосі збираються в одну групку.
Ведучого необхідно змінювати, даючи можливість запитати гравців кожному.
“Дружба починається з посмішки”… (для дітей з0 4 років). Сидячи в колі діти беруться за руки, дивляться сусіду в очі і дарують йому мовчазно саму добру посмішку (по черзі).
Ігри і вправи на зняття страхів і підвищення впевненості в собі.
Багато батьків схвильовані проявами страхів у дітей. Одним дітям страшно стає в темні кімнаті, інші не навчаться з’їхати з гірки на санчатах, треті з жахом тікають від приближення собаки, замирають при вигляді павучка. Хтось боїться Баби-Яги, вовка, міліціонера. Об’єкти дитячих страхів безмежно різні, їхні особливості знаходяться в прямі1 залежності від життєвого досвіду дитини, ступені розвитку його уяви, емоційної стабільності, тривожності і невпевненості в собі.
Треба відмітити, що за своєю суттю страх, як і другі неприємні переживання (гнів, афект, страждання) не є однозначно небезпечним і “шкідливим” для дитини. Дуже часто страх захищає дитину від лишнього ризику, відводить від небезпеки, регулює і будує поведінку. Дитячий страх – це зичне явище для психологічного розвитку дітей. Дитина, що не боїться нічого і дуже відкрита – беззахисна перед обличчям життєвих ситуацій. Тепличні ж, гінеропікувані діти, які виходять із звичайного сімейного середовища, відчувають часто труднощі в спілкуванні і поведінці. Страхів багато у тих дітей, чиї батьки самі бояться всього, невпевнені в житті. Прикладом цього слугує образ гіперопікуваного, надлюбимого, “смислжиттєвого” дитяти.
Батьки шкодували, чекали і люблять свою дитину. Однак вони тривожаться за його благополуччя, життя, майбутнє. Ось ці турботливі батьки зав’язують своєму чаду оченята: “Не треба дивитися на все це, це небезпечно, раптом щось побачиш і злякаєшся”. І вушка зав’яжемо, щоб ти не міг, чути грубість, несправедливість оточення. І ротик зав’яжемо – не дай бог щось не так скажеш, тебе образять. Щоб що-небудь ти не натворив, не зробив, ми тобі і ручки зв’яжемо, навіщо – ми за тебе все зробимо, а щоб ти не пішов, куди не потрібно, туди, де небезпечно і страшно, ми тобі і ніжки зв’яжемо, самі відведемо тебе, куди треба”. А саме головне – це твої почуття, ми не хочемо, щоб тебе образили люди, хлопчики чи дівчатка, нам не треба, щоб ти, наша любима дитина, переживала, страждала, засмучувалася, ми зв’яжемо і твоє серце. Ось тепер ти в повній безпеці, ти не помилишся в житті”.
Ну і як цій дитині, як їй жити, як її сприймуть навколишні, що в неї на душі. Крім розумного чола та ще невеликої частини тіла, вільного у дитини нема нічого.
Страшний, перебільшений до крайності приклад. Але задумайтесь на ним, люблячі батьки. Дитина повинна багато бачити, чути, відчувати, проходити свій шлях, борячись із своїми страхами, вчитись переборювати проблеми, розуміти себе й інших.
Всякий раз, коли це можна, потрібно давати дитині можливість діяти самій – це кращий спосіб позбутися страхів. Дитина повинна зрозуміти, що батьки не збираються перекидати на її плечі турботу про її безпеку, вони завжди будуть про неї турбуватись і захищати. Але в деяких випадках вона в стані справитись сама із своїми страхами. Ваше завдання – не жартувати над дитячими страхами, не поглиблювати їх, заганяючи в глиб дитячої душі. Накопичення достатнього досвіду і знань, оволодіння методами саморегуляції дозволяє дитині справитись із своїми страхами, бути впевненим в собі.
Коли ви відчуваєте, що дитина боязлива, підозрілива, сором’язлива, пограйтеся з нею в ігри. Вправи допоможуть в тому випадку, коли причина страхів не дуже значна; з глибинними страхами батькам не впоратись, тут допоможуть спеціалісти.
А основне зрозуміти, що ваші особисті страхи і переживання можуть стати причиною страхів вашої дитин, тож не бійтеся!
“Каруселі” (для дітей 3 4 років)
У вправі беруть участь дитина і один з батьків чи двоє дітей. Один сідає в позу “плода” піднімає коліна і нахиляє до них голову, стопи щільно притиснуті до підлоги, руки обіймають коліна, очі закриті. продолжение
--PAGE_BREAK--
Другий стає позаду, кладе руки на плечі сидячому і осторожно починає помалу качати його, як гойданку. Ритм повільний, рухи плавні. Виконувати вправу 2-3 хвилини.
Попередження: сидячий не повинен “чіплятися” ногами за підлогу і відкривати очі. Можна надіти на очі пов’язку. Потім гравці міняються місяцями.
“Намалюй свій страх і переможе його” (для дітей з 4 років)
До вправи бажано поговорити з дитиною. “Чого ти боїшся?” Коли тобі буває страшно? Чи було таке, коли ти сильно злякався? Потім дитині пропонують намалювати те, чого вона боїться. Потрібний великий лист паперу. Олівці та фарби. Після малювання ще раз поговоріть, чого ж вона конкретно боїться. Потім візьміть ножиці і попросіть дитину розрізати “Страх” на маленькі частинки, а маленькі – на ще менші, допоможіть дитині в цьому. Коли “страх” буде подрібнений на маленькі шматочки, покажіть дитині, що тепер його зібрати неможливо. Замотайте ці малі кусочки в великий папір, підійдіть до смітника і викиньте туди, потім підіть з дитиною і викиньте все сміття – воно вам не потрібне, його вивезуть і спалять, а разом з сміттям спалять і “страх”, і більше його ніколи не буде.
Зауваження: повторіть вправу через 1-2 тижні. Подивіться, що мінилося на малюнку страху (колір, сюжет, композиція), і робіть це до того часу, поки не бачите здивоване обличчя дитини у відповідь на прохання намалювати свій страх.
Ігри і вправи на зниження агресивності і послаблення негативних емоцій
Зла, агресивна дитина, розбишака і забіяка – великий батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, “гроза”, вулиць, але і нещасне створіння, яке ніхто не розуміє, не хоче приголубити і пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішнього емоційного неблагополуччя, комок негативних переживань, один з неадекватних способів психологічного захисту.
Такі діти використовують любу можливість, щоб штовхатись, битись, ламати, щипати інших. Їх поведінка часто просить провокуючий характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові злити маму, вихователя, ровесників. Вони не заспокояться до того часу, поки дорослі не вибухнуть, а діти не почнуть битися. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися повільно, відмовлятися мити руки, прибирати іграшки, поки не виведе маму з себе і не почує її крик, чи не отримає кару. Після цього вона готова плакати і, тільки отримавши ласку, заспокоїтися. Для цієї дитини єдиний механізм “виходу” психоемоційної напруги, яка накопилася у внутрішній тривожності.
В нашому житті, нажаль, відбувається багато подій, які самі по собі можуть зробити жорстокою, озлобити, довести до відчаю і викликати негативні переживання. Діти чітко уловлюють настрій оточення. Тому батькам не слід допускати при дитині обговорення неприємностей, дивитись передачі про катастрофи і вбивства, оцінювати негативно вчинки інших, докоряти і погрожувати карою. Подібні прояви свого невдоволення і образи є кращим прикладом для наслідування і бумерангом можуть повернутися в сім’ю у “виконанні” дитиною.
Дорослі не повинні дивуватися, чому дитина слово в слово повторює їхні сварки, знаходиться в позиції постійного супротиву і неприйняття оточення і подій.
Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя, відмова у чомусь бажаному, різниця між бажаннями і можливостями.
Тільки зрозумівши і прийнявши це, дорослі “догадуються”, що дитина ні в чому не винні і якщо її не буту ображати, то вона буде доброзичливою і приємною в спілкуванні.
“Вибиваємо пилюку” (для дітей з 4 років). Кожному гравцю дістається запорошена подушка. Він повинен, усердно б’ючи руками, добре її почистити.
“Сваримося овочама” (для дітей з 5 років)
Запропонуйте дітям посваритися, але не поганими словами, а… овочами: “Ти – огірок”, “А ти редиска”, “Ти – морковка”, “А ти – гарбуз” і т.д.
Запам’ятайте: перед тим, як посварити дитину поганим словом, пригадайте цю вправу.
Методи саморегуляції і зняття психоемоційного напруження у дітей.
Часто батьків турбує поява у дітей незібраності, надмірної активності чи напроти, замкнутості, несміливості, а часто агресивності і плаксивості. Урівноважена, радісна дитина раптом стає конфліктною і неспокійною. Всі ці ознаки внутрішнього психоемоційного напруження. Наслідки якоїсь “дитячої” проблеми, в якій дорослі ще не розібралися. Батьки здатні зрозуміти і заспокоїти її.
Вправи на розвиток вміння відчувати настрій і співпереживати навколишнім. В дітях відчуття емпатії закладено спочатку. Пам’ятайте: діти відчувають, хто їх любить, і рідко помиляються. Настрій мами чітко умовляється дитиною, правда, реагувати на тривогу дитина може зовсім протилежною на перший погляд поведінкою: перезбудженням, бути впертим. Подібне можна оцінити, як би це абсурдно не звучало, як форму співпереживання, бажання “взяти на себе” мамині тривоги. Смуток в очах мами обов’язково відіб’ється на душевному стані дитини і посіє в ній тривогу і хвилювання. Слідкуйте за проявами свого настрою, займайтеся “гігієною” своєї душі: дитина народжена для радості, пізнання, самореалізації. Сприятливий психологічний клімат навколо дитини допоможе їй.
Спеціальні методи розвитку психоемоційної сфери.
Розвиток багатого емоційного світу неможливий без іграшок: іграшок з реального життя, іграшок, що допомагають “виплюхнути” агресію, іграшки для розвитку творчої фантазії і самовираження.
Іграшки слід вибирати, а не купувати і збирати, враховуючи вікові потреби.
Важливу роль в розвитку дитячої емоційності має казкотерапія. Власне через казки, звернені до серця дитини і не піддані впливу сучасної цивілізації, дитина отримує глибокі знання про людину, її проблеми і способи їх вирішення.
ІІІ. Рекомендації практичними психологами по розвитку емоційної сфери.
Емоційному розвиткові сприяє така поведінка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту і підтримки. Тепло
Піл словом “тепло” розуміємо інтерес до дітей, доброзичливість і реакція на їхні потреби. Діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають. Тепло виражається в тому, що дорослі:
завжди поруч;
торкаються ніжно дитини;
встановлюють і підтримують з нею зоровий контакт;
використовують можливість, щоб поговорити з дитиною;
розмовляючи з дитиною, нахиляються до неї так, щоб та їх бачила.
Чуйність
Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують безпеки і затишку, світ безпечний для них. Постійна реакція вихователя на дитину і стосунки, які виникають між ними, є найважливішим чинником, який визначає ступінь подальшого успіху вихователь закріплений за певною групою дітей, взаємодіє з ними весь час. Ці взаємостосунки, засновані на щоденному контакту дитини і дорослого, роблять свій захищеним і передбачуваним. Вихователь може реагувати так:
Щойно малюк починає плакати, бере його на руки, з’ясовує причину сліз й усуває її;
обговорює з батьками й іншими членами сім’ї, як поводитися з дитиною у певних ситуаціях;
виробляє певні моделі поведінки, які відповідають особливостям дитини. Наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, в Юрко – щоб його погладжувати по спинці;
пестіть дитину, коли є можливість. Повага
Повага до дітей означає віру в їхні здібності та потенційна розвитку.
Щоб проявити повагу:
дізнайтеся про особливості, інтереси, потреби, схильності дитини;
робіть так, що діти самі шукали власні рішення;
просіть дітей поділитися своїми ідеями. Емпатія
Здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого і є емпатією. Навчатися емпатії – означає мати досвід такого самого ставлення до себе.
Дорослі можуть виявляти емпатію до дітей різними способами:
пристосовуючись до настрою дитини;
виражаючи почуття дітей мімікою, голосом, жестами;
повторюючи за дітьми звуки;
називаючи емоції дітей просто і без оцінки: “Ти почуваєшся щасливим”; “Ти дуже розхвилювався”; “Ти засмучений”;
хвалячи дітей, коли вони виявляють зародки емпатії стосовно інших: “Як ти добре мене обійняв”, “Ти пожалів Марійку”;
у відповідь на жести дитини промовляють: “Ти хочеш персика”.
повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: “Черевик”. Дорослий: “Ти хочеш знайти свій улюблений червоний черевик”.
Щирість:
Щирість означає, що доросли мають бути правдиві, розумні і мають хвалити дітей.
Щирість виражається так:
чесно зізнайтеся, коли щось не так. Уникайте вселяти в дітей помилкові надії;
будьте поруч, коли діти чимось самостійно займаються, щоб підтримати і підбадьорити їх;
подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити; продолжение
--PAGE_BREAK--
пояснюйте дитині, чому ви просите її зробити щось, чого їй спочатку не хочеться.
Для розвитку автономності і впевненості можна використовувати такі прийоми:
дати дітям можливість самостійного вибору.
Нехай вони самі вирішують, з якої чолики пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися і яку руку мити першою;
дати дітям можливість самостійно обслуговувати себе. Вони можуть самі налити сік, одягтися (наскільки це можливо) і допомогти навести порядок після гри. Заохочуйте подібні прагнення;
дати дітям можливість (не забуваючи при цьому про їхню безпеку) досліджувати матеріали, не коментуючи, як саме це слід робити;
дати дітям можливість фізично досліджувати навколишній світ – забиратися на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців. Починаючи і повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;
дати дітям доволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували, пробували, здійснювали вибір, бачили результати своїх дій. Як не варто поводитися
Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і беруть інформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цього досвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки. Коли дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, діти відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослих або просто “неправильні”.
Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися – вони нав’язують, забороняють, необ’єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи злагодити її гостроту. Ефект у цьому випадку виходить зворотній. При цьому ситуація не просто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти те, як можна було справитися зі своїм станом.
Щоб не порушити емоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.
Визначайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.
Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей. Накладаючи заборону на емоції. Слова “не бійся”, “не можна сердитися”, “дайно, посміхнися”, “чого тут плакати” – спростовують самі емоції.
Іноді дорослі зменшують емоції дітей – “нічого тут страшного немає”, “Нічого з тобою поганого не трапиться”. Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, така реакція дорослих аналізує дітям, що їхні почуття й емоції неправильні, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно.
Правильна стратегія у таких випадках – визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.
Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стан, щонайменше, неправильно. Діти ображаються, коли чують: “Ти ж не маленький”, “Ти ж не дівчинка”, “Ось я бабусі розповім, як ти поводився”. Таке при соромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.
Визнайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.
Помилково міркувати, що якщо у дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами Ало якщо зросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій ситуації може підігравати довіру до них.
Страхи слід визнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.
Визначайте наявність складних, хворобливих ситуацій.
Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається.
Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.
Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою.
Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі в тому разі, якщо поведінка їх узагалі важко зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого. Від уважного до байдужого) без будь-яких причин, діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.
Як розмовляти з дітьми про їхні емоції.
Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.
Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.
У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан інших людей.
Уважно спостерігайте за дітьми.
Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуття можуть бути загострені, а якість – помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами.
Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”.
Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв.
У міру дорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях.
Допомагайте дітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді “так” чи “Ні”. У міру того, як діти здобувають практичні знання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження.
Допомагайте дітям розповідати про свої почуття, зауважувати і розуміти почуття інших людей.
Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду.
Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції.
Визначайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.
Література:
Л.С. Виготський “Психологія”
Н.Л. Кряжева “Мир детских эмоций»
А.Д. Кошелеві “Эмоциональное развитие дошкольника».
Е.И.Рогов “Эмоции и воля”
Емоційний розвиток дитин (Упоряд. Максименко С., Максименко К., Плавник О. 2003 р. (Психологічний інструмент)
“Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку” Лідія Свирська, Ніна Петрова.
Підліток: як йому допомогти (Упорядник Т.Гончаренко) серія бібл. “Шкільного світу”.
Самооцінка учня (Верстка В.Плавник). Багатофакторний особистісний опитувальник Р.Кеттела (дитячий варіант).
Бреслав Г.М. “Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. — М, 1990.
П.А. М’ясоїд “Загальна психологія”.