Вплив морфологічних показників дівчаток 11-12 років що займаються художньою гімнастикою на

Дніпропетровський Державний Інститут Фізичної Культури та Спорту
Кафедра: гімнастики
Курсова робота
Тема: Вплив морфологічних показників дівчаток 11-12 років, що займаються художньою гімнастикою, на техніку виконання змагальних вправ
Зміст
Вступ
Глава І. Стан питання
1.1 Вплив занять фізичними вправами на функціональний стан організму дітей 11-12 років
Опорно-руховий апарат
Серцево-судинна система
Дихальна система
ЦНС
М'язова система
Фізичний розвиток дівчат 11-12 років
1.2.1 Довжина тіла, довжина верхніх і нижніх кінцівок
Маса тіла
Грудна клітина
Кістяк
Склад тіла
Технічна підготовка гімнасток на етапі поглибленої спеціалізації
Задачі хореографічної підготовки
1.3.2 Підготовка без предметів
1.3.3 Підготовка з предметами
1.4 Спеціальна рухова підготовка
1.4.1 Координаційні здібності
1.4.2 Просторова точність і відчуття тривалості руху
1.4.3 Поворотні вправи
1.5 Фізична підготовка гімнасток 11-12 років
1.5.1 Гнучкість
1.5.2 Швидкість
1.5.3 Сила
1.5.4 Витривалість
1.5.5 Спритність
1.6 Етап початкової спеціалізованої підготовки
Глава ІІ. Задачі, методи й організація досліджень
2.1 Мета дослідження
2.2 Задачі дослідження
2.3 Методи дослідження
2.3.1 Аналіз літературних джерел
2.3.2 Педагогічне спостереження
2.3.3 Метод контрольних іспитів
2.3.4 Антропометрія
2.3.5 Математична статистика
2.4 Організація дослідження
Глава ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення
3.1 Визначення рівня фізичного розвитку гімнасток 11-12 років
Визначення рівня фізичної та технічної підготовленості гімнасток на етапі початкової спеціалізованої підготовки
Фізична підготовленість
Технічна підготовленість
Виявлення взаємозв’язку між морфологічними показниками гімнасток 11-12 років та технікою виконання змагальних вправ
Висновки
Літературні джерела
Додатки
Вступ
Актуальність. Фізична підготовка спортсменів є однією з актуальних проблем сучасної теорії та практики. У кожному виді спорту, в тому числі і в художній гімнастиці, особливе місце займає рівень фізичного розвитку, фізична та технічна підготовленість, тому що вони є гарантом гарного виступу на змаганнях. Рання спеціалізація і постійне удосконалення змагальних програм, привели к тому, що у боротьбу за звання чемпіона країни вступають 13-15 річні спортсменки. Враховуючи те, що процес оволодіння спортивною майстерністю займає 6-8 років, за ці роки спортсменки повинні освоїть велике кол-во змагальних вправ. Найбільш характерною стороною цього періоду становлення спортивної майстерності, є інтенсивна робота по фізичній та технічній підготовці у 11-12 років[20,3].
Сучасний рівень спортивних досягнень, а також несущі задачі спорту: вибір спеціалізації, керування тренувальним процесом, доборі у збірні команди і т.д. диктують необхідність вивчення й оцінки стану всіх систем організму спортсмена в їх взаємозв'язку, а також індивідуальних особливостей і їх впливу на спортивні досягнення.
У цьому зв'язку серед безлічі показників індивідуальних можливостей організму спортсмена великий інтерес представляють антропометричні ознаки. Експериментально доведено, що вони значно впливають на прояв сили, швидкості, гнучкості[16].
Усе вищевикладене обумовлює актуальність даної теми досліджень.
Мета роботи.
Визначити взаємозв'язок між морфологічними показниками і технікою виконання змагальних вправ.
Робоча гіпотеза.
Передбачається, що визначення взаємозв'язку між фізичним розвитком і фізичною та технічною підготовленістю підтвердить необхідність обліку морфологічних показників при доборі і заняттях художньою гімнастикою.
Об’єкт дослідження.
Особливості фізичного розвитку, фізичної та технічної підготовленості гімнасток 11-12 років.
Предмет дослідження.
Взаємозв’язок між морфологічними показниками та технікою виконання змагальних вправ.
Наукова новизна.
У результаті дослідження ми виявили взаємозв’язок між фізичним розвитком гімнасток 11-12 років та технікою виконання змагальних вправ.
Практична значимість.
Результати досліджень розширюють розуміння взаємозв’язку між фізичним розвитком та фізичною і технічною підготовленістю гімнасток 11-12 років на етапі поглибленої спеціалізації.
Глава І. Стан питання
1.1 Вплив занять фізичними вправами на функціональний стан систем організму дітей
1.1.1 Опорно-руховий апарат
У дітей в віці 11-12 років закінчується перший період «утягування» і починається період «округлення» тіла, збільшується його вага. Інтенсивно відбувається приріст кісткової системи. Закінчується формування кривизни хребта. Щорічне збільшення ваги у юних гімнасток приблизно 1,5-3,5 кг, довжина тіла і периметр грудної клітини збільшується у середньому на 2-3см. Довжина тіла дітей 11-12 років, що займаються художньою гімнастикою, складає 135-140см. при вазі 27-30 кг. З 6-7 років починається швидкий розвиток м'язів кистей рук. Більш інтенсивно розвиваються м'язи, що забезпечують ходьбу. Середня сила м'язів двох рук у дівчинок до 11-ти років близько 13 кг… Відрізняється велика рухова активність. Рухи носять суспільний характер. Тонус згиначів перевершує над тонусом розгиначів[6].
1.1.2 Серцево-судинна система (ССС)
Розвиток ССС у дітей 11 – 12 років проходить відносно рівномірно. Лінійні розміри серця до 12-ти років збільшуються в 2 рази. Меншими темпами збільшується обсяг серця в порівнянні з діаметром судин. У цьому віці абсолютні розміри серця і його маса збільшується, а щодо маси тіла зменшується. Продовжується ріст кровоносних судин. Зміни в діяльності ССС дітей при виконанні гімнастичних вправ залежить від їх складності і тривалості[8,21].
Так, наприклад, при виконанні 10 переворотів уперед, частота серцевих скорочень (ЧСС) збільшується на 15-20 ударів у хвилину, а максимальний тиск збільшується на 15-20 міліметрів ртутного стовпа. У дітей шкільного віку відносна вага крові більше, ніж у дорослих.
Число еритроцитів у крові дітей збільшується від 4,8 до 4,9 млн. на 1мм. кубічний. М'язова робота, що виконується, дітьми 11-12 років не
характеризується змінами в лейкоцитарній формулі. Це пояснюється тим, що обсяг робіт, що виконується в цьому віці, порівняно невеликий і помітного впливу на кровотворну здатність організму не робить. Однак тривале фізичне навантаження в цьому віці можуть привести до зменшення в крові гемоглобіну й еритроцитів[5].
1.1.3 Дихальна система
До 6-7 років закінчується формування легеневої тканини, зростає глибина подиху і зменшується його частота. Життєвий обсяг легень зростає з віку 11-12 років досягає 1460-1905 мол… У дітей молодшого шкільного віку спостерігається підвищений показник хвилинного обсягу подиху на 1кг. ваги тіла у стані спокою. Вона складає 160 — 170 мл/кг. Функції дихальної системи при виконанні гімнастичних вправ не досягає максимальних значень. Це пов’язано з тим, що сам дихальний акт впорядкований структурі рухів і не може бути виконаний з максимальною ефективністю[2,7].
Під час розвитку організму змінюється здатність адаптуватися до недоліку кисню. Діти і підлітки менш, ніж дорослі, здатні затримувати подих і працювати в умовах недоліку кисню. У них швидше, ніж у дорослих, знижується насичення крові киснем, а подих після затримки відновляється при ще високому змісті кисню в крові. Отже, діти і підлітки уступають дорослим у здатності переборювати недолік кисню. --PAGE_BREAK--
Це зв'язують з тим, що вони володіють меншою, ніж дорослі, здатністю загальмовувати дихальні рухи, а також переборювати гіпоксичні та гіперканичні зрушення в крові. Спортсмени характеризуються кращою адаптацією до цих зрушень.
Систематичні заняття спортом сприяють максимальній легеневій вентиляції[14]. Дані експериментальних досліджень указують на тісний взаємозв'язок між показниками фізичного розвитку і зовнішнього подиху. Морфологічні перебудування організму, що відбуваються при систематичних заняттях фізичними вправами, сприятливо впливають на дихальну функцію. Показниками зовнішнього подиху можна якоюсь мірою керувати при доборі для спеціалізованих занять спортом.
У показників функцій внутрішнього подиху, також як і зовнішнього, у дітей спостерігається ряд особливостей, що обмежують їх можливості при виконанні м'язової роботи.
1.1.4 Центральна нервова система
У молодшому шкільному віці, діти легко опановують прості форми
рухів. У цей період закінчується зростання і структурне диференціювання кліток. Підлітковий вік збігається з пубертатним стрибком росту і фізичного розвитку. Початок цього процесу приходиться на 11-12 років у дівчинок. Розрізняють три фази, пов’язані з процесом полового дозрівання:
1-я фаза – предпубертатна, частково представлена тими змінами, що характерні для попереднього періоду;
2-я фаза – власне — пубертатна, котра виражається в посиленому половому розвитку і зовнішньому прояві його ознак;
3-я фаза — постпубертатна, пов’язана із завершенням полового дозрівання і триваюча у старшому шкільному віці.
Підлітковий вік характеризується рядом відмінних рис. У підлітків переважають процеси гальмування, помітно погіршується диференційоване гальмування, умовно-рефлекторні реакції стають менш адекватними роздратуванню і носять більш виражений, «бурхливий» характер. Під цим розуміється той факт, що рухові дії підлітка нерідко відрізняються великим числом додаткових рухів, скороченням непотрібних м'язів. У дітей цього віку можуть спостерігатися тимчасові труднощі в утворенні умовних рефлексів і диференціювань. Підлітка відрізняє різко підвищена емоційність поводження, що супроводжується часом психічною нестійкістю — швидким переходом від гноблення до радості і навпаки. Подібні зміни носять тимчасовий характер і є наслідком нейрон-гормональних зрушень, властивому даному віковому періоду.
Як період полового дозрівання, підлітковий вік примітний активізацією гормональної функцією полових залоз. Під час включення полових залоз у взаємодію з гіпофізом і щитовидною залозою змінюються нейрон-ендокринні і нейрогуморальні співвідношення в організмі, характерні для попереднього періоду.
Перехід до юнацького віку зв'язаний з подальшим удосконалюванням вищої нервової діяльності. Підвищується рівень аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку, підсилюється функція узагальнення, зростає роль словесних сигналів, зменшується латентний період на словесний подразник. Підсилюється внутрішнє гальмування, нервові процеси стають більш урівноваженими[10].
1.1.5 М'язова система
За назвою м'язовий тонус у даний час поєднується багато явищ, що не дивно, до якого ступеня це поняття стало важко визначити.
Під тонусом розуміється полі кінетичний модуль роботи поперечносмугастого м'яза, тобто та, котра бере на себе не тільки порушення механічних параметрів, але й інші порушення, що нерозривно зв’язані з цими порушеннями. З цього погляду тонус м'язів є у в'язкості м'язової тканини і зміні цього стану, але і сукупність явищ гнучкого і пластичного реагування на порушення м'язових груп в умовах роботи всього організму.
Тонусом є стан підготовленості нервово – м'язової периферії до виборчого прийняття ефективного процесу і його реакції[9,12].
У процесі динамічної і статичної роботи напруга і розслаблення кістякових м'язів зростає і досягає максимуму до кінця роботи. Наприкінці статичної
роботи напруга м'язів менше, а розслаблення більше, ніж при динамічній
роботі. Пружні — грузлі особливості кістякових м'язів відновлюються швидше після динамічної роботи. Зміни функціонального стану м'язів обумовлені, як правило, злиттям багатьох факторів, які можна підрозділити на 2 групи:
1.регуляторні впливи – нервовий і гуморальний
2.фізичні — м'яза як складні утворення, володіють специфічними механічними можливостями.
При тренуванні збільшуються маса й обсяг кістякових м'язів. Більш за все гіпертрофуються м'язи, що виконують силові і статичні навантаження. Динамічна робота викликає менше морфологічних змін м'язів. Робоча гіпертрофія м'язів відбувається за рахунок збільшення обсягу окремих м'язових волокон. При цьому товще стає їх сарколемма, збільшується обхват сарколеммы, число міофібрил та ін. структурних внутрішньоклітинних елементів. Наступаючі в процесі тренування біохімічні і морфологічні зміни кістякових м'язах ведуть до функціональних порушень. У не тренованих людей підвищена збудливість і мобільність м'язів антагоністів, як правило, однакові. У тренованих спортсменів підвищена збудливість і мобільність м’язів[15,23].
У процесі тренувань величини їх знижуються, що гарно впливає на удосконалення координаційної рухової діяльності. Однією з основних функціональних особливостей кістякових м'язів є сила. При її збільшенні в процесі тренування виникає гіпертрофія м'язових волокон і збільшення можливостей одночасно включати в роботу максимальне число рухових одиниць. Здатність м'язів до максимально довільних напруг і розслаблень відзначають за допомогою спеціального приладу – міотонометра. Він допомагає оцінити твердість м'язів. У тренованих спортсменів твердість м'язів при довільній напрузі більше, а при розслабленні менше, у відмінності від не тренованих. Різниця між цими показниками зростає при збільшенні тренованості. Для дітей підліткового віку характерна мала стійкість до стомлення під час роботи м'язів[22,25].
1.2 Фізичний розвиток дівчат 11-12 років
Фізичний розвиток – закономірний процес зміни морфологічних і функціональних особливостей організму, тісно зв'язаний з віком і статтю людини, станом його здоров'я, спадкоємними факторами, умовами життя і специфічних впливів занять визначеним видом спорту. Регулярне дослідження фізичного розвитку юних спортсменів допомагає у вирішенні практичних питань планування тренувального процесу, етапного добору, заглибленої спеціалізації і прогнозування росту спортивних результатів[17].
Серед морфологічних параметрів, що визначають фізичний розвиток, основними є: подовжні розміри тіла (довжина тіла, довжина верхніх і нижніх кінцівок), маса тіла, широтні розміри (обхват грудної клітки), а також інтегральні показники розвитку розмірів тіла (поверхня тіла, пропорції тіла).
1.2.1 Довжина тіла, довжина верхніх і нижніх кінцівок
Довжина тіла в період з 4 до 20 років збільшується нерівномірно: відзначаються періоди мінімального і максимального росту. Мінімальний приріст довжини тіла спостерігається у віці з 7 до 8 років у дівчинок і з 8 до 9 років у хлопчиків. Майже до 10 років дівчинки трохи уступають у довжині тіла хлопчикам. Потім дівчинки протягом більш 3 років випереджають хлопчиків у довжині тіла (перший перехрест). Період прискореного росту тіла у хлопчиків приходиться на 13 років, і вони знову переганяють у довжині тіла дівчинок (другий перехрест). У період першого перехреста кривих, довжина тіла дівчинок і хлопчиків досягає 141см., а в момент другого перехреста-155см[19].
Максимальна інтенсивність збільшення довжини тіла у дівчинок спостерігається в період від 4 до 6,5 років і з 8,5 до 12 років. Максимальне збільшення довжини тіла за рік приходиться на вік 11,5 років (більш 7см.). Після 12 років абсолютний зріст тіла за рік значно зменшується, а після 16 років — практично припиняється.
Інтенсивність росту довжини верхніх кінцівок у дівчинок і хлопчиків відповідає тієї ж закономірності, що й інтенсивність приросту довжини тіла. Приріст довжини верхніх кінцівок у хлопчиків знижується на рік раніш, ніж приріст довжини тіла при цьому інтенсивність росту в них зберігається на 1,5 року довше, ніж у дівчинок. У результаті, в цьому віці, у хлопчиків спостерігається відносна довгорукість[16].
Збільшення довжини нижніх кінцівок відповідає характеру збільшення довжини тіла, однак зниження темпу їхнього приросту відбувається більш
рівномірно, ніж зниження темпу приросту довжини тіла і довжини верхніх кінцівок. До 10 років довжина ніг у хлопчиків, а з 10 до 14,5 років – більше в дівчинок у середньому на 2см., потім довжина ніг у хлопчиків випереджає довжину ніг у дівчинок.
До 17 років це розходження досягає в середньому 6,5см. Але оскільки значне зниження інтенсивності приросту довжини нижніх кінцівок у хлопчиків починається з 11 років, а дівчинок на рік пізніше, це приводить до відносній довгоногості дівчинок у підлітковому віці.
1.2.2 Маса тіла
У відмінності від довжини тіла й обхвату грудної клітки маса тіла – дуже лабільний показник, що порівняно швидко змінюється під впливом різних екзо- і ендогенних факторів. Збільшення з віком маси тіла, так само як і довжини тіла, відбувається нерівномірно. Найбільш інтенсивний приріст маси таля відзначається в дівчинок у період між 4-5 і 12-15 роками. Значний приріст маси тіла у дівчинок і у хлопчиків спостерігається в період полового дозрівання. У цей період маса тіла у дівчинок більше, ніж у хлопчиків.
Для практики великий інтерес представляють взаємозв'язок довжини і маси тіла. Виявляється, що між цими величинами є прямий, але кореляційний зв'язок, що змінюється з віком. В усіх вікових групах збільшення маси тіла трохи перевищує збільшення довжини тіла; найбільша різниця між цими відносними величинами в дівчинок приходиться на вік 13-15 років[24].
1.2.3 Грудна клітка
Форма грудної клітини у дітей, довжина тіла й обхват грудей істотно позначається на особливостях їхньої статури. Форма грудної клітини залежить від розвитку кістяка (зокрема, від розташування і конфігурації ключиць, ребер, грудини, величини підгрудинного кута, співвідношення поперечного і переднезаднього діаметрів, характеру кривизни хребта), м'язів і внутрішніх органів. Розміри і форма грудної клітини в процесі природного росту і розвитку дітей піддаються значним змінам обумовленим, насамперед збільшенням і зміною топографії внутрішніх органів і специфікою роботи м'язів плечового пояса.
Уже до 12-13 років форма грудної клітини нагадує таку, як у дорослих, і відрізняється від останньої лише розміром. Окружність грудної клітини збільшується з віком поступово. Уповільнення росту окружності грудної клітини у дівчинок приходиться на вік 13 років. Збільшення поперечного і переднезаднього діаметрів грудної клітини відбувається нерівномірно. Найбільш інтенсивне збільшення цих розмірів відзначається у період полового дозрівання, причому у дівчинок цей період настає раніш, ніж у хлопчиків: переднезаднього діаметра грудної клітини — на 1 рік, а поперечного – на 4 роки. У результаті форма грудної клітини у хлопчиків і дівчинок у цьому віці значно розрізнюються. Остаточних розмірів обидва діаметри досягають у дівчинок на 1,5 років раніш, ніж у хлопчиків[13].
1.2.4 Кістяк
Особливості диференціювання кісткової тканини, зокрема порядок і терміни появи крапок окостеніння і синостозов в окремих частинах кістяка, об'єктивно відбивають процеси росту і формування організму дитини і можуть служити надійним показником біологічного віку.
Окостеніння кістяка у дітей відбувається нерівномірно: до 9-11 років закінчується окостеніння фаланг пальців рук, трохи пізніше, до 12-13 років,- зап'ястя і п’ясті. Кості таза інтенсивно розвиваються в дівчинок з 8 до 10 років. З 10 до 12 років формування їх у хлопчиків і дівчинок йде рівномірно. До початку полового дозрівання темпи розвитку тазового пояса у дівчинок збільшується. Зрощення трьох частин безіменної кості, фаланг пальців ніг, костей плюсні і предплюсні відбувається значно пізніше і закінчуються іноді, коли підлітки вже стають дорослими[15].    продолжение
--PAGE_BREAK--
Кістяк дітей відрізняється значною кількістю хрящової тканини, надмірно рухливими суглобами, зв'язковим апаратом, що легко растягується.
Унаслідок зміни в будівлі зв'язкового апарата, хрящових і кісткових елементів хребта поступово формуються вигини хребта: до 7 років установлюється шийна і грудна кривизна, до 12- поперекового, хребет найбільш рухливий до 8-9 років[4].
У підлітковому віці кісткова система знаходиться в стані посиленого росту. Особливо швидко зростають довгі трубчасті кості верхніх і нижніх кінцівок, прискорюється ріст у висоту хребців. У ширину же приріст костей незначний. Процес окостеніння кістяка продовжується. Після окостеніння зап'ястя і п’ясті в эпіфізарных хрящах і меж хребтових дисках лише з'являються зони окостеніння. Мікроструктура основних елементів опорно-рухового апарата ще не досягла рівня дорослих людей. У цьому періоді хребет як і раніше дуже рухливий і податливий. Тому, у зв'язку з відставанням розвитку м'язової тканини від росту кісткового кістяка, при несприятливих умовах у цьому віці можуть виникнути різні порушення постави чи деформації хребта. Застосування надмірних м'язових навантажень прискорює процес окостеніння і може викликати уповільнений ріст трубчастих костей у довжину[21].
1.2.5 Склад тіла
Одним із самих мінливих морфологічних параметрів людського організму є склад тіла – кількісне співвідношення метаболічне активних (м'язових) і малоактивних (жирових) тканин. Жировий компонент маси тіла в різних вікових групах піддається значним змінам, що обумовлені варіабельністю інтенсивності росту всього організму й енергетичних витрат. Починаючи з самого раннього віку, у складі маси тіла спостерігаються полові розходження, що багато в чому залежать від харчування і рухової активності. У дітей в перші 5 років відбувається абсолютне зменшення підшкірно-жирового шару. З 5 до 10 років у дівчинок жирова складка зменшується більш чітко, ніж у хлопчиків. Після 10 років відзначається інтенсивне збільшення підшкірного жиру, що починається раніш у дівчинок і протікає більш енергійно[19].
Між загальним і підшкірним жиром в організмі існує статистично достовірний взаємозв'язок. Тому товщина шкірно-жирових складок може служити кількісним критерієм жирового компонента маси тіла.
Відомо, що кількість активної маси в людини тісно корелює з його аеробними можливостями. Це визначає великий інтерес до дослідження жирової і худої фракцій маси тіла.
Поверхня тіла залежить від морфологічних і функціональних властивостей індивіда і є одним з інформативних параметрів його фізичного розвитку. Аналізувати слід не абсолютні, а відносні величини поверхні тіла. Так, співвідношення маси і поверхні тіла дає представлення про масивність чи міцность статури. Між цими співвідношеннями і фізичним розвитком установлений прямий зв'язок.
1.3 Технічна підготовка гімнасток на етапі поглибленої спеціалізації
На даному етапі охоплює всі організаційно-методичні моменти, пов’язані з навчанням вправ без предмета і з предметами та досягненням запланованого рівня спортивної майстерності. На технічну підготовку в кожному занятті відводиться 20-30% тренувальних годин. Основними завданнями технічної підготовки є удосконалення техніки, досягнення високої надійності у володінні предметами та високого рівня хореографічної підготовленості й досконалої техніки вправ без предмету, забезпечення високої надійності техніки виконання змагальних комбінацій та їх адекватності функціональним можливостям організму спортсменок, а також стійкості техніки до дії збиваючих чинників в умовах змагальної діяльності[11].
1.3.1 Завдання хореографічної підготовки
Завдання хореографічної підготовки — шляхом доцільно дібраних, постійно повторюваних вправ, що варіюються та ускладнюються, допомогти гімнасткам розвинути своє тіло і навчитися вільно управляти своїми рухами.
Окремі елементи класичного танцю біля опори та на середині залу виконуються в комбінаціях. Окрім класичного танцю, використовуються народні танці у вигляді екзерсису біля опори та етюдів на середині залу.
1.3.2 Підготовка без предмета
Підготовка без предмета буває спрямована на удосконалення стрибків, рівноваги та обертання. Удосконалюючи стрибки, застосовують вправи, що дають змогу набути уміння відштовхуватися за різних умів( з двох ніг, з однієї, з місця, з розгону тощо), виконувати дії у без опорному положенні та приземлятися.
Під час підготовки з метою удосконалення рівноваги та обертання вправи виконуються навколо вертикальної осі: власне повороти треба виконувати на ногах, а також обертальним рухом тіла з послідовним торканням опори( акробатичні та напівакробатичні рухи). Підготовка без предмету спирається на практику балету.
1.3.3 Підготовка з предметами
Підготовка з предметами ґрунтується на оволодінні базовими елементами на безпредметній основі, а також класифікаційними, службовими та модельними елементами.
Базові елементи є ключовими для опанування близьких до них за структурою рухів.
Класифікаційні елементи –вправи, що входять до обов’язкової програми та для набирання складності в довільній комбінації.
Службові елементи – сполучні(різні танцювальні рухи, стрибки), а також елементи, що несуть енергоутворюючу функцію(розгін перед стрибком).
Модальні елементи-показники технічної оснащеності вправ(потрійний перекид, серія кидків з ловлею за спиною)[11].
1.4 Спеціально-рухова підготовка
Спеціально-рухова підготовка здійснюється за допомогою вправ, спрямованих на виховання координаційних здібностей, уміння оцінювати рухи в просторі, часі, по ступенях м'язових зусиль, а також функціональний розвиток вестибулярного аналізатора.
1.4.1 Розвиток координаційних здібностей
Для розвитку координаційних здібностей рекомендується добрі засвоїти: послідовні та одночасні рухи двома руками і ногою, які виконуються в різних напрямках; рухи, що виконуються в різному ритмі; переключення з одних рухів на інші.
1.4.2 Розвиток просторової точності
Для розвитку просторової точності та сприйняття тривалості руху треба застосовувати вправи на точність у різних площинах, повільні та швидкі вправи в певних градусах-45, 65, 85, 105, 125, 145, 165, а також вправи на оцінювання тривалості рухових актів[17].
1.4.3 Розвиток вестибулярного апарату
Обертальні вправи для розвитку вестибулярного апарату бажано виконувати на кожному занятті протягом 3-5 хвилин, застосовуючи повороти переступанням на 180, 360, 540, 720˚ в один та інший боки, перекиди.
Заняття із ЗФП та СФП проводяться за допомогою групового методу, з індивідуалізацією завдань та урахуванням можливостей кожної гімнастки.
1.5 Фізична підготовка в художній гімнастиці
Фізична підготовка в художній гімнастиці вирішує завдання розвитку і підтримання високого рівня рухових якостей — гнучкості, координаційних здібностей, швидкості, сили, швидкісно-силових якостей, їх сполученого удосконалення з технікою вправ і здібності до проявлення цих фізичних якостей в умовах змагальної діяльності. Фізична підготовка поділяється на:
Спеціальну фізичну підготовку, спрямовану на розвиток спеціальних фізичних якостей (СФП)
Загальну фізичну підготовку (ЗФП), скеровану на гармонійний розвиток фізичних якостей, які позитивно впливають на досягнення спортсменок та ефективність тренувального процесу. ЗФП має сприяти зміцненню здоров'я, яке залежить від стану серцево-судинної системи, дихальної системи, стійкості захисних функцій.
Засоби ЗФП мають використовуватися переважно в перехідному і загально підготовчому періодах. Чинником позитивного впливу можуть бути стійкість організму до негативних проявів зовнішнього середовища і загальна витривалість гімнастки.
СФП спрямована на посилене розвинення і підтримання досягнутого рівня тих фізичних якостей, які забезпечують успішне володіння вправами художньої гімнастики. Розвиток м'язів у гімнасток може відбуватися в трьох напрямках-розвиток сили, швидкості, витривалості. Найбільший вплив на рівень спортивних досягнень у художній гімнастиці справляють такі фізичні якості: швидкісна сила і силова витривалість; активна і пасивна гнучкість; швидкість поодинокого руху, частота рухів і прискорень, швидкість дій у поєднаннях і комбінаціях елементів, швидкісна витривалість; анаеробна та аеробна витривалість; координаційні можливості-вестибулярна стійкість, здібності до диференціювання просторових, часових, силових параметрів рухів та їх комплексного проявлення, здібності до просторово-часового орієнтування, ритмічні здібності, здібності до корекції програм на випадок рухових помилок.
Основні методи фізичної підготовки: безперервний, інтервальний, ігровий, змагальний[20].
1.5.1 Гнучкість
Під час розвитку організму гнучкість змінюється не рівномірно. Так, рухливість хребетного стовпа при розгинанні помітно підвищується в хлопчиків з 7 до 14 років, а в дівчинок з 7 до 12. У старшому віці приріст її знижується. Рухливість хребетного стовпа при згинанні в хлопчиків 7-10 років значно зростає, а в 11-13- зменшується. Високі показники гнучкості у хлопчиків відзначається в 15 років, а у дівчинок — в 14 років.
Гнучкість є одним з найважливіших фізичних якостей у художній гімнастиці. Гнучкість – здатність виконувати вправи з максимальною амплітудою. Без цієї якості неможливо виховувати виразність рухів, пластичність, удосконалювати їх техніку, оскільки при недостатній рухливості в суглобах рухи обмежені та сковані. Особливе значення придается розвитку гнучкості хребетного стовпа не тільки в поперековому відділі, але й у грудному, шийному відділах, що важливо для освоєння хвиль, змахів, рухів кільцем. Техніка гімнастичних вправ вимагає великої амплітуди рухів у тазостегновому суглобі, високої рухливості в гомілковостопному суглобі. Не менш важливе значення, зокрема, для освоєння техніки володіння предметами має рухливість у плечових суглобах, ліктьових, лучезап’ясних суглобах у всіх площинах.
Розрізняють активну і пасивну гнучкість.
Під активною гнучкістю розуміють максимально можливу рухливість у суглобі, що спортсмен може виявити самостійно, використовуючи тільки силу своїх м'язів.
Пасивна гнучкість визначається найвищою амплітудою, якої можна досягти за рахунок зовнішніх сил, створюваних партнером, снарядом, обтяженням.
У художній гімнастиці велике значення має активна гнучкість, що забезпечує необхідну волю рухів, а також дозволяє опановувати раціональною спортивною технікою. Однак досягти оптимальної рухливості в суглобах можна лише при одночасному розвитку активної і пасивної гнучкості[14].
1.5.2 Швидкість
При виконанні спортивних вправ, як правило, відмічається комплексне проявлення швидкості. Зміни з віком рухової реакції відбувається нерівно — важно. До 9-11 років, час її зменшується швидко, а в послідовні роки особливо після 11-14 років — повільно. Тренування сприяють поліпшенню швидкості рухової реакції. Найбільші зменшення часу реакції під впливом систематичного тренування відмічено у дітей 9-12 років. Якщо у цей час не розвивати швидкість, то в послідовні роки відставання яке виникло, тяжко ліквідувати.    продолжение
--PAGE_BREAK--
У процесі розвитку організму підвищується швидкість одиночних рухів. У спортсменів швидкість одиночних рухів розвинена краще.
Найважливішим компонентом швидкості є частота(темп) рухів. Взаємозв'язок розвитку сили та швидкості проявляється у швидкісно-силових вправах. Найбільші результати в стрибках помічені у віці 12-13 років. Таким чином, по даним швидкісно-силових вправ відмічається не рівноважний приріст результатів у різні вікові періоди.
Швидкість може бути загальної і спеціальною.
Загальна швидкість-це здатність швидко виконувати будь-які рухи і дії, забезпечувати рухові реакції на різні подразники с достатньою швидкістю.
Спеціальна швидкість-це здатність виконувати з дуже великою швидкістю змагальні вправи, їх елементи та частини.
У художній гімнастиці швидкість виявляється у швидкій зміні ритму, темпу рухів, напруги і розслаблення м'язів, а також виконання вправ з максимальною швидкістю. Вона виражається головним чином в умінні регулювати швидкість рухів, різну для окремих ланок тіла, відповідно до темпу і ритму музичного добутку.
Швидкість виявляється в трьох основних формах:
1)в латентному часі рухової реакції;
2)в швидкості одиночного руху;
3)в частоті рухів.
Сполучення цих трьох форм і визначає усі випадки прояву швидкості[9].
1.5.3 Сила
М'язова сила в художній гімнастиці виявляється при виконанні будь-якої фізичної вправи. Вона в значній мірі впливає на швидкість рухів і на витривалість при виконанні великого обсягу роботи.
При руховій діяльності гімнастки, сила характеризується ступенем напруги, що розвивається м'язами. Прояв її залежить від:
1)фізіологічного поперечника м'язів
2)ступеня впливу нервових центрів, що відають скороченнями даного м'яза
3)хімічною активністю м'язової тканини
4)техніки виконання руху.
У методиці тренування затвердилися визначені поняття для різних форм м'язової діяльності — максимальна сила, швидкісна сила, силова витривалість.
Максимальна сила залежить від здатності до довільного максимального м'язового скорочення.
Швидкісна сила — від здатності до подолання зовнішнього опору з високою швидкістю м'язового скорочення.
Силова витривалість визначається здатністю організму протистояти стомленню при тривалій силовій роботі.
У художній гімнастиці особливе значення має виховання локальної, у деяких випадках регіональної сили, але в оптимальних межах. Виконання великої кількості стрибків вимагає розвитку швидкісно-силових якостей і силової витривалості м'язів ніг[17].
Засобами виховання сили є силові вправи, тобто вправи, виконання яких зв'язане з подоланням підвищених опорів. Як опір у силових вправах можуть бути використані зовнішні навантаження, опори пружних і нерухомих предметів, вага власного тіла, самоопір і опір партнера.
Основними методами розвитку сили є:
1)метод повторних зусиль
2)метод максимальних зусиль
3)метод динамічних зусиль
4)метод статистичних силових напруг.
У художній гімнастиці виключається метод максимальних зусиль. Недоцільно також застосування вправ з великими і середніми обтяженнями.
1.5.4 Витривалість
Під витривалістю розуміється здатність виконувати роботу заданої інтенсивності протягом можливо більш тривалого часу.
Витривалість може бути загальною і спеціальною.
Загальна витривалість визначається, як здатність тривало виконувати роботу, що утягує в дію багато груп м'язів і представляючи досить високі вимоги до серцево-судинної системи, дихальної, центральної нервової системам Загальна витривалість дозволяє спортсменам успішно справлятися з великим обсягом вправ.
Під спеціальною витривалістю в художній гімнастиці варто розуміти здатність до виконання дуже інтенсивної, але нетривалої м'язової роботи. Це сприяє вільному, красивому й емоційному виконанню змагальних комбінацій, насичених ефектними, складними й оригінальними елементами.
Витривалість у різні вікові періоди підвищується нерівномірно. Так, установлено, що у вправах аеробної потужності найбільший приріст витривалості спостерігається у юнаків від15-16 до 17-18 років. У вправах анаэробной потужності значне збільшення тривалої роботи відзначається від 10-12 до 13-14 років.
Юні спортсмени характеризуються не тільки більшою витривалістю, але і більш значним віковим приростом[25].
1.5.5 Спритність
Спритність визначають, по-перше, як здатність швидко опановувати нові рухи і, по-друге, як здатність швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог раптово мінливої обстановки.
Серед фізичних якостей спритність займає особливе положення. Вона має самі різноманітні зв'язки з іншими якостями і носить найбільш комплексний характер.
Розрізняють загальну і спеціальну спритність.
Загальна спритність — здатність доцільно координувати свої рухи і раціонально вирішувати будь-які рухові задачі.
Спеціальна спритність-здатність доцільно відповідно до ситуації застосовувати техніку виду спорту.
Основа спритності – рухливість рухової навички, високорозвинене м'язове почуття і пластичність нервових процесів. Чим вище в гімнастки сприйняття власних рухів і точність відчуттів, тим швидше вона опановує новими вправами. Велика роль тут належить попередньому руховому досвіду гімнастки, тому що, володіючи великим запасом рухових навичок, значно швидше освоюються нові рухи.
Вправи, спрямовані на виховання спритності, застосовуються за принципом підвищення координаційних труднощів, з якими повинні справлятися спортсмени. Ці труднощі складаються, в основному, з вимог до точності рухів, до їхньої взаємної погодженості, до раптовості зміни обстановки. Необхідно пам'ятати, що вправи для виховання спритності досить швидко ведуть до стомлення. У той же час їхнє виконання вимагає більшої чіткості м'язових відчуттів. По цьому при вихованні спритності використовують інтервали відпочинку, достатні для відновлення[17].
1.6 Етап початкової спеціалізованої підготовки
Етап початкової спеціалізованої підготовки охоплює період з 9 до 12 років. У цей час основна увага приділяється освоєнню базових стрибків, поворотів, рівноваги, хвиль, змахів. Хореографія сприяє удосконалюванню культури рухів, пластики, чіткості ліній, завершеності при виконанні окремих елементів і комбінацій.
Не менш важливе місце приділяється «предметній» підготовці, у зміст якої входить освоєння базових елементів. Так само як і на попередніх етапах підготовки, приділяється багато уваги виконанню рухів з різних ніг, оволодінню предметами в однаковій мірі правою і лівою рукою. Однак у відмінності від попереднього етапу, де акцент робиться на оволодінні основними рухами без предмета, етап початкової спеціалізованої підготовки характеризується формуванням навичок володіння предметом на основі освоєних безпредметних рухів.
Тому що даний період охоплює вік з 9 до 12 років, тренерам необхідно враховувати природний фактор розвитку фізичних якостей, сенситивні періоди й особливу увагу треба звернути на розвиток таких якостей, як гнучкість і спритність.
Перспективні, обдаровані дівчинки до 11-12 років освоюють об'ємний матеріал у межах програми кандидатів у майстра спорту[10].
Глава ІІ. Завдання, методи та організація дослідження
2.1 Мета дослідження – вивчення впливу морфологічних показників на техніку виконання змагальних вправ
2.2 Завдання дослідження
1.Визначення морфологічних характеристик дівчат, що займаються художньою гімнастикою.
2.Визначити рівень фізичної та технічної підготовленості гімнасток 11-12 років.
3.Виявити взаємозв’язок між морфологічними показниками та технічною підготовкою гімнасток 11-12 років.
2.3 Для вирішення завдань дослідження ми користувалися наступними методами
2.3.1 аналіз літературних джерел
2.3.2 педагогічні спостереження
2.3.3 метод контрольних вправ
2.3.4 антропометрія
2.3.5 математична статистика
2.3.1 Аналіз літературних джерел
Аналізуючи літературні джерела, ми прийшли до висновку, що у навчально-методичній літературі питання, яке відображається у нашій роботі, виглядає недосконале. Нами було проаналізовано 25 літературних джерел, що стосуються нашого питання.
2.3.2 Педагогічні спостереження
Спостереження за навчально-тренувальними заняттями гімнасток 11-12 років дали можливість визначити основні засоби та методи, які використовуються для виховання фізичних якостей на даному етапі.
2.3.3 Метод контрольних вправ
Для оцінки фізичного стану гімнасток були використані наступні контрольні вправи:     продолжение
--PAGE_BREAK--
Гнучкість:
1) лежачі на животі, підняти тулуб вертикально, тримати 5 секунд, 2) шпагат на ліву та праву ногу, прямий шпагат (нога на гімн. лаві)
3) міст
Стрибучість: 1) стрибки в гору зі скакалкою — два подвійних, два в „розніжку” уперед (6 р.).
Вправи на силу:
1) підняти ногу вперед, убік без опори, тримати 5 с.,
2) згинання, розгинання рук в упорі лежачі(за15с.) 3) піднімання ніг у висі на гімнастичній стінці(за15с.) 4) прогинання назад лежачи на животі(за15 с.)
2.3.4 Антропометрія
Цей метод використовується з метою визначення конституційних особливостей тіла гімнасток 11 – 12 років. Для цього були проведені наступні визначання:
Довжина тіла(стоячи, сидячи)
Маса тіла
Індекс Ерісмана ОГК- 0.5 зріст стоячи (см)
Індекс Кетлє м тіла(г)
ріст стоячи(см)
ОГК
Індекс довжини ніг ріст сидячи(см)
ріст стоячи(см)
Життєвий індекс ЖЕЛ
м тіла
Плечовий індекс шир. пліч
пліч.дуга
2.3.5 Математична статистика
Цей метод застосовувався для одержання статистичних даних, які стосуються результатів роботи та включають в собі наступні показники[14]:
Середнє арифметичне
Х=Е х , де N- кол-во піддослідних
N Е-сума варіантів
Середнє квадратичне відхилення δ=V max-V min ,де V max- найвища
K оцінка
V min-найменша оцінка
К- табличний коефіцієнт
Помилка середнього арифметичного
m=δ√n
Коефіцієнт кореляції
2.4 Організація дослідження
Дослідження проводилося на базі ДЮСШ „Шинник” м. Дніпропетровська.
Під дослідженням знаходилось 12 юних гімнасток. На першому етапі
дослідження носили попередній характер. Цей етап був присвячений теоретичному аналізу та узагальненню даних науково-теоретичної літератури. Здобута у результаті вивчення літератури інформація
дозволила конкретизувати тему, робочу гіпотезу, мету, завдання та методи дослідження, визначити контингент що досліджується, та умови проведення експерименту.
На другому етапі проводилися педагогічні спостереження, контрольні вправи. У період досліджень заняття проводилися за загальноприйнятою методикою та засобами тренування.
Третій етап був присвячений математичній обробці результатів, аналізу отриманих даних, а також оформленню роботи.
Глава ІІІ. Результати дослідження та їх обговорення
3.1 Визначення рівня фізичного розвитку гімнасток 11-12 років на етапі початкової спеціалізованої підготовки
Вивчення морфологічних характеристик гімнасток 11-12 років на етапі початкової спеціалізованої підготовки показало, що їх рівень фізичного розвиту відрізняється від середньостатистичних даних, описаних у науково-методичній літературі.
Вага гімнасток а також об’єм грудної клітини не співпадає з нормами, адже ці норми встановлюють для дітей які не займаються художньою гімнастикою. Навпаки зріст дівчат перевищує норми і досягає 150,6см.
Показники ЖЕЛ говорять про достатньо великий об’єм легень у дівчат, порівняно з дітьми що не займаються спортом. Результати визначення рівня фізичного розвитку гімнасток 11-12 років знаходяться у таблиці №1.
Таблиця1. Показники фізичного розвитку


Ріст сидячи
Ріст стоячи
Вага
ОГК
Ширина плеч
Плеч. дуга
ЖЕЛ








Спок.
Вдох
Видох
Екс.






X
71,75
150,6
31,5
70,5
74,8
66,2
8,6
35,1
38,5
1558,3
δ
1,5
6,7
3,7
5,5
5,5
5,5
1,2
2,8
3,07
245,4
m
2,09
4,45
1,38
7,8
7,4
8,3
13,9
7,9
7,97
15,7
На основі показників фізичного розвитку ми обґрунтували індекси фізичного розвитку.
Так, по результатам таблиці №2 можна сказати, що у дівчинок за індексом Кетле низький рівень фізичного розвитку(це обумовлюється специфікою обраного виду спорту), але оцінка життєвого індексу показує високий рівень. Завдяки оцінки індексу Ерісмана ми бачимо, що у дівчат вузкогрудість (негативні значення ширини грудної клітини), але оцінка плечового індексу каже про нормальну поставу(від 90 до 100%).У той час, коли належна окружність грудної клітини не співпадає з ОГК, показники ЖЕЛ досить високі. Треба сказати, завдяки індексу довжини ніг, ми визначили, що гімнастки всі без виключення довгоногі (показники вище за 50)
Таблиця 2. Індекси фізичного розвитку


Індекс Кетля
Індекс дліни ніг
Життєвий індекс
Індекс Ерісмана
Плечовий индекс    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Скакалка
0,4
0,4
-0,12
0,9
0,4
Обруч
0,4
0,7
-0,52
0,1
0,4
М яч
0,5
0,3
0,3
0,2 0,2
0,4
Булави
0,6
0,2
-0,09
0,6
0,3
Стрічка
0,6
0,7
-0,2
0,5
0,6
Аналізуючи коефіцієнт кореляції між показниками фізичної підготовленості та технікою виконання змагальних вправ, ми прийшли до таких висновків:
На техніку виконання безпредметної вправи впливають рівноваги на праву та ліву ноги, піднімання ніг у висі, прогинання назад лежачи на животі. Подвійні стрибки, шпагати згинання розгинання рук в упорі майже не впливають на виконання безпредметної вправи.
На техніку виконання вправи зі скакалкою впливають рівновага, піднімання ніг у висі, прогинання назад лежачі на животі, останні показники впливають на виконання вправи значно менше.
На техніку виконання вправи з обручем впливають показники таких вправ, як прогинання назад лежачі на животі та піднімання тулуба.
На техніку виконання вправи з м’ячем впливає такий показник, як піднімання ніг у висі. Останні показники майже не впливають на техніку виконання вправи з м’ячем.
На техніку виконання вправи з булавами впливають шпагати, піднімання ніг у висі, рівноваги на обидві ноги.
На техніку виконання вправи зі стрічкою впливають шпагати, піднімання ніг у висі, рівноваги, прогинання назад лежачи на животі піднімання тулуба.
Взагалі можна зробити такий висновок: подвійні стрибки; згинання, розгинання рік у упорі майже не впливають на техніку виконання змагальних вправ. Вправи на гнучкість, статичну силу(рівноваги), динамічну силу тулуба вливають на виконання змагальних вправ. Результати розрахунків взаємозв’язку між показниками фізичної підготовленості та технікою виконання змагальних вправ знаходяться у таблиці №9.
Таблиця 9. Коефіцієнт кореляції між показниками фізичної підготовленості та технікою виконання змагальних вправ


Шпагати
Згин. розгин. рук в упорі
Піднім… ніг у висі
Рівновага
Подвійні стрибки
Піднімання
тулуба
Прогинання назад лежачі на животі








Пр.
Лів.






Б/п
-0,04
0,21
-0,5
0,6
0,6
0,31
0,3
0,6
Скакалка
0,14
0,22
-0,5
0,8
0,9
0,42
0,33
0,6
Обруч
-0,04
-0,043
-0,13
0,2
0,07
0,33
0,4
0,5
М’яч
0,4
0,44
-0,6
0,3
0,3
-0,034
0,18
Булави
0,5
0,35
-0,6
0,5
0,4
0,35
0,4
Стрічка
-0,5
0,26
-0,5
0,6
0,6
0,36
0,5
0,6
Висновки
Завдяки проведеного нами дослідження рівня фізичного розвитку, фізичної та технічної підготовленості гімнасток 11-12 років на етапі поглибленої спеціалізованої підготовки ми прийшли до таких основних висновків:
аналіз літературних джерел показав, що питання пов’язані із взаємозв’язком фізичного розвитку та технікою виконання змагальних вправ, відображені у не доскональному вигляді. Це позначається головним чином на фізичній та технічній підготовленості гімнасток 11-12 років.
при визначенні рівня фізичного розвитку гімнасток 11-12 років ми прийшли к висновку, що у дівчат низький рівень фізичного розвитку по індексу Кетле (обумовлено специфікою виду спорту); всі дівчата вузькогруді та довгоногі; також можна сказати про нормальну поставу; показники ОГК помітно відрізняються від показників НОГК; ЖЕЛ великий порівняно із цим показником у дітей що не займаються спортом.
— завдяки виявленню рівня фізичної та технічної підготовленості ми змогли визначити взаємозв’язок між цими показниками та показниками рівня фізичного розвитку; фізична підготовленість гімнасток 11-12 років співпадає з нормами; технічна підготовленість дівчат визначалась за оцінками, які вони здобули на змаганнях, безпредметна вправа була виконана на високому професійному рівні, вправи зі скакалкою, обручем, м’ячем, булавами та стрічкою виконувались стабільно, але оцінки не дуже великі.
виявлення взаємозв’язку між технікою виконання змагальних
вправ та індексами фізичного розвитку, показниками фізичної підготовленості дали змогу конкретизувати ті виміри, які треба робити при відборі гімнасток. Так, необхідно звертати увагу на такі показники, як індекс Кетле, Ерісмана, довжини ніг, плечовий. Між цими показниками та технікою виконання змагальних вправ ми виявили тісний взаємозв’язок. Показники ЖЕЛ, об’єму грудної клітини можна не враховувати, так як взаємозв’язок дуже слабкий.
Літературні джерела
Антропова М.В., Кольцева М.М. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей школьного возраста.- М.: Педагогика, 1983.
Апанасенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. – К.: Здоровья, 1985.-52с.
Апанасенко Г.Л., Попова Н.Г. Медицинская валеология. – К.: Здоровья, 1998.-С.24-36.
Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. – К.: Здоровья, 1987. –224 с., ил.-с.
Бережнов Л.Ф., Рязанова Л.Л. Гормональные критерии в оценке состояния детей и подростков. // Актуальные аспекты биохимических и цитохимических исследований в гигиене детей и подростков: Сб. науч. трудов. – М.: МГУ, 1983. – С.5-11.
Борисенко А.М., Доврев К.М., Цонева М.Н. Значение двигательной активности в повышении функциональных возможностей организма детей. // Профилактика заболеваний и формирование здорового образа жизни. – Запорожье, 1983. – с.207-209.
Булатова М.М. Теоретико-методические основы реализации функциональных резервов спортсменов с тренировочной и с соревновательной деятельности: Автореферат дис. … д-ра пед. наук. – К., 1996. – 50с.
Волков Л.В. Возрастные особенности физической подготовки детей и подростков: Учеб.- метод. пособ. – Переяслов – Хмельницкий, 1990. – 25с.
Волков Л.В. Спортивная подготовка детей и подростков.- К.: Вежа, 1998. – 190с.
Волков Л.В. Физические способности детей и подростков. – К.: Здоровья, 1981. – 116с.
Довгаль Г.И. Компоненты двигательного режима: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.04. // Мозг. НИИ Физиологии детей и подростков – М., 1988. – 18с.
Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М.: Физкультура и спорт. – 1970. – 200с.
Зотов В.П. Восстановление работоспособности в спорте. – К.: Здоров’я, 1990. – 197с.
Иванов В.С. Основы математической статистики. – М.: Физкультура и спорт, 1990г.
Коц Я.М. Спортивная физиология.- М.: ФиС, 1986, 230с.
Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К.: Здоровья, 1986. – 146с.
Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 583с.
Сахановский К.П. Начальная подготовка спортсменов. Наука в Олимпийском спотре. – 1995. — №2 – с.17-23.
Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. – М.: Медицина, 1991. – 270с.
Фарбер Д.А., Корниенко И.А., Сонькин В.Д. Физиология школьников. – М.: Педагогика, 1990. – 168с.
Фомин Н.А., Вавилов Ю.Н. Физиологические основы двигательной активности. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 224с., ил.
Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теории и методика физического воспитания и спорта. – М.: Acodema, 2000.
Хрипкова А.Г., Антропова М.В. Адаптация организма учащихся к учебной и физической нагрузкам. 1982.
Хрипкова А. Г., Антропова М.В., Фарбер Д.А. Возрастная физиология и гигиена: Пособие для студентов педагогических институтов. М.: Просвещение, 1990. – 319с.
Яковлева Н.Н. Биохимия: Учебник для института физической культуры – М.: Физкультура и спорт, 1974. – 333с.