/>
1, 2. Існує багато підходів до визначення груп, і майже всі автори підкреслюють, що учасники груп повинні, перш за все, психологічно усвідомлюватиіснування один одного і конкретну функцію.
Р.Фалмерподає визначення, яке охоплює характеристики, притаманні для більшості тлумачень. Група визначається як двоє або більше людей, які:
1)взаємодіють з кількома або всіма членами групи безпосередньо через мережу зв'язків;
2)поділяють одну мету або кілька спільних завдань;
3)керуються нормативною системою поведінки та взаємин;
4)підтримують стабільні рольові стосунки;
5)утворюють підгрупи на основі різних мереж притягування та відштовхування.
Інші визначення є більш обмеженими, вужчими і характеризують лише окремі аспекти груп:
• група-це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особавпливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб;
• група-це певна кількість працівників (з адміністрації, або така, що не належить до управлінського персоналу), якадотримується певних нормі прагне задовольняти свої потребидосягненням групової мети.
У поданих визначеннях слід звернути увагу на характерні ознаки будь-яких груп:наявність спільної мети, взаємний впливчленів групи один на одного та на поведінку групи в цілому, наявність певних норм поведінки.
Цілком зрозуміло, що менеджери усіх рівнів повинні знати особливості виникнення, функціонування груп і можливі варіанти управління ними, оскільки формування груп неминуче, і вони суттєво впливають на поведінку всього персоналу організації.
Традиційно виділяють два класи груп:
1.Формальні групи-це такі групи, що створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій. В основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управлінському рівні). Прикладом формальної групи є виробнича бригада, будь-який відділ апарату управління, обслуговуючі та допоміжні служби підприємства.
2.Неформальні групи-це такі групи, створення та функціонування яких не передбачалося. Вони виникають спонтанно.
Відмінності механізмів утворення формальних та неформальних груп подано нарис.1
Деякі суттєві відмінності формальних і неформальних груп подані втабл.1.
/>
Таблиця.1Основні відмінності формальних і неформальних груп
Класифікаційна ознака
Характеристики
Формальні групи
Неформальні групи
1.Мета
2.Створення
3.Комунікації
4.Лідер
5.Міжособові стосунки
6.Вплив на членів групи
7.Контроль
Ефективність, прибуток
Планується організацією
Формальні канали
Призначається організацією
Встановлюються на основі виробничих завдань
Грошові винагороди, влада
Спирається на покарання, грошові винагороди
Задоволення соціальних потреб і потреб у безпеці
Створюється спонтанно
Формальні та неформальні канали
Виходець з групи
Розвиваються спонтанно
Персональний вплив
Діють громадські санкції
Відомий американський фахівець з питань управління якістю продукції ДжеймсX.Харрінгтон,вказуючи на сутність групової діяльності як спільних зусиль двох або більше осіб для виконання конкретного завдання, виділяє чотири типи груп
• групи вдосконалення діяльності підрозділів;
• гуртки якості;
• групи вдосконалення процесів;
• цільові групи.
У таблиці2порівнюються основні характеристики поданих чотирьох типів груп. З таблиці видно, що в усіх чотирьох типах груп присутній лише один постійний елемент, а саме:вирішення проблем.
Групи вдосконалення діяльності підрозділів.Їх діяльність полягає у визначенні напрямків та виробленні засобів, за допомогою яких усі працівники можуть сприяти підвищенню якісного рівня та ефективності роботи даного підрозділу. Керівник підрозділу є, як правило, головою групи, але з часом ним може стати підготовлений працівник, який не належить до керівного персоналу. Група виявляє проблеми, а також чинники, що зменшують ефективність роботи підрозділу. Надалі вона розробляє і здійснює заходи для усунення перешкод, що заважають бездефектній роботі підрозділу. Група визначає проблеми і черговість їх вирішення. Вона несе відповідальність за визначення мети вдосконалення в межах підрозділу та визначення заходів, які дозволяють групі виконувати поставлені завдання. Керівник підрозділу відповідає за формування групи вдосконалення діяльності підрозділу. Від усіх працівників підрозділу вимагається активна участь у роботі групи.--PAGE_BREAK--
Таблиця2 Характеристики груп
Характеристики
Групи вдосконалення діяльності
Гуртки якості
Групи вдосконалення процесів
Цільові групи
1. Членство
2.Участь
3.Директивний вплив керівництва 4.Вибір проблем
5.Терміновість вирішення проблем
6.Сфера діяльності
7.Знаходження рішення
8.Тиск термінів
9.Порядок роботи, терміни
10.Сприяння у роботі з боку організатора 11.Впровадження результатів
Працівники підрозділу
Обоє 'язкова Середній
Груповий
Середня
У межах підрозділу Членами групи
Середній Короткі засідання, великі терміни Як один з можливих варіантів Членами
групи
Працівники підрозділу
Добровільна Мінімальний
Груповий
Мала
У межах підрозділу
Членами групи
Мінімальний Короткі засідання, великі строки
Бажане
Членами групи
Відібрані працівники суміжних підрозділів
Обов'язкова Середній
Груповий
Середня
Між підрозділами
Членами групи
Середній
Короткі засідання, великі строки
Ніякого
Членами групи
Працівники, відібрані на основі досвіду роботи
Обов 'язкова Сильний
Здійснюється керівництвом Велика
Між підрозділами
Членами групи
Високий
Тривалі засідання, короткі строки
Ніякого
Членами групи
Гуртки якостіЦе невелика група працівників фірми (від6до 12),які добровільно і регулярно зустрічаються для вирішення проблем, пов'язаних з умовами їх роботи. У більшості випадків керівник підрозділу не є керівником групи. Гуртки якості працюють над проблемами, які безпосередньо впливають на результати діяльності працівників фірми. Гурток формується за згодою керівництва для «розшивки»конкретного вузького місця або вирішення конкретної проблеми, виявленої працівниками фірми. Гурток якості припиняє діяльність після остаточного вирішення даної проблеми.
Основні положення концепції гуртків якості сформулював у 1962p. KaopyІсікава,натой часпрофесор Токійського університету. Соціально-психологічний аспект концепції гуртків якості заснований на деяких основоположних поняттях. Одне з них-ефект соціальної фацилітації, що виявляється у полегшенні взаємодії і підвищенні індивідуальної активності та працездатності людей при об'єднанні їх в групу, між членами якої встановлюються певні стосунки при виконанні спільного завдання. При дослідженні порівняльної ефективності індивідуальної та групової роботи в кінці 30-х років був відкритий «ефект Рінгельмана», суть якого полягає в тому, що в міру збільшення кількості членів групи відбувається описане за досить строгою математичною залежністю скорочення середнього внеску кожного учасника в результат групової діяльності. УСША намежі 50-бО-х років з'явилися «групи бездефектної праці”,однак масового поширення цей рух не набув. К.Ісікава взяв за основу найважливіші елементи американських груп бездефектної праці, однак запропоновані ним гуртки якості не стали аналогом американського варіанту, а розвивалися як оригінальна та безпрецендентна для інших країн форма організації праці для інтенсифікації творчих можливостей персоналу.
Члени гуртка якості уповноважені визначити проблему, що вимагає вирішення, обрати свого голову, скласти графік проведення засідань і отримати дозвіл керівництва на виконання роботи. Вони займаються збором необхідних даних, аналізом проблеми, оцінкою варіантів рішень, видають керівництву рекомендації щодо вирішення проблеми і впроваджують їх за згодою керівництва, якщо це передбачено сферою їх компетенції.
Для гуртків якості характерні такі особливості:
1.Засідання гуртків проводяться регулярно.
2.Гуртки засновані за принципом добровільної участі.
3.Проблеми, що вирішуються в гуртках якості, пов'язані з трудовою діяльністю на даній дільниці.
4.Проблеми виявляють, досліджують і вирішують члени гуртка, після чого оцінюються отримані результати.
5.Гурток якості припиняє діяльність після вирішення даної проблеми. продолжение
--PAGE_BREAK--
В Японії рух з організації гуртків якості був рухом знизу вгору. Він почався з майстрів і звичайних робітників, а не з керівництва вищої ланки. Це означало повільне зростання, але повну підтримку з боку робочої сили, що є однією з причин, завдяки якій цей рух успішно витримав перевірку часом.
Групи вдосконалення процесів.Групу вдосконалення процесу створюють для підвищення якості його функціонування, скорочення відходів виробництва та підвищення ефективності процесу, який охоплює діяльність кількох підрозділів. До групи вдосконалення процесу входять досвідчені, кваліфіковані фахівці з кожного підрозділу, що бере участь у даному процесі, та допоміжних служб. Членів групи та її голову призначає керівництво фірми. Діяльність групи обмежується виконанням конкретного завдання, завчасно визначеного керівництвом фірми. Як правило, таке завдання розраховане на тривалий час.
В ідеальному випадку група створюється до розробки та освоєння процесу, щоб мати можливість спрямувати всі свої знання і досвід на попередження можливих проблем. В цілому група несе відповідальність за оптимізацію розміру очікуваного прибутку від процесу та підвищення його рентабельності, забезпечення виконання виробничих графіків та зведення до мінімуму дефектів продукції. До переваг груп вдосконалення процесів належать:
1.Забезпечується проведення комплексного причинно-наслідкового аналізу.
2.Члени групи не потребують додаткового навчання та підготовки.
3.Рішення, що приймаються групою, можуть привести до значного підвищення загальної економічної ефективності, оскільки група досконало володіє всіма характеристиками та взаємозв'язками процесу.
4.Створюються зв'язки між функціональними підрозділами, об'єднаними спільною метою.
5.Забезпечується ефективне скорочення відходів виробництва та затрат.
6.Беручи участь у розробці процесу, група має можливість попереджувати виникнення проблем.
7.Члени групи знайомляться з загальними принципами економічної діяльності фірми.
До недоліків таких груп належать значні витрати часу досвідчених працівників, що негативно впливає на виконання ними інших функцій, а також неефективне використання часу працівників при розгляді проблеми, яка не потребує участі всіх членів групи.
Цільові групи.Такі групи формує керівництво вищої ланки при виникненні серйозної проблеми, що потребує негайного вирішення, оскільки вона може призвести до зупинки всього підприємства або окремої виробничої лінії. До групи входять висококваліфіковані фахівці, які відбираються для вивчення і вирішення конкретної проблеми. Як правило, їх тимчасово звільняють від основної роботи для виконання обов'язків членів цільової групи.
Після вирішення однієї конкретної проблеми фахівці повертаються на своє штатне робоче місце. Цільова група відповідає за оперативну реалізацію рішення, а також за вироблення плану остаточного вирішення проблеми. Цільові групи не вважаються ефективним засобом поліпшення роботи через короткостроковість своєї діяльності. Цільові групи вирішують першочергові завдання, які вимагають постійної уваги керівництва вищої ланки і надійної взаємодії всіх підрозділів. Як правило, керівництву вищої ланки подаються щоденні звіти про хід робіт, і можливі рішення відкрито обговорюються з керівництвом до моменту їх остаточної оцінки.
Багато дослідників підкреслюють, що групи частково перекриваються одна одною.Леонард Р. Сейлсзапропонував дещо відмінну класифікаційну систему для опису груп. Він виділив чотири типи груп:
1.Директивна група,як правило, описується формальною організаційною схемою та ланцюгом команд. Найяскравішим прикладом такої групи є армія. Багато закладів також є директивними групами, робота в яких виконується за вказівками керівництва. Директивність існує внаслідок рангових стосунків між членами групи.
2.Цільова група,як правило, існує заради певного проекту або завдання. У багатьох організаціях вважають, що невеликі, менш формальні цільові групи працюють продуктивніше і швидше, ніж традиційні директивні групи. Члени цільової групи мають можливість спілкуватися і співпрацювати.
Переваги таких груп:
1.Вивчення конкретної проблеми висококваліфікованими фахівцями.
2.Звільнення членів цільової групи від інших обов'язків.
3.Оперативне вирішення проблем.
4.Тісна співпраця членів цільової групи з працівниками фірми.
Недоліками згаданих груп вважаються досить напружений графік роботи і реалізація остаточного рішення, як правило, не членами цільової групи.
3.Група за інтересами,де акцент ставиться на саму групу. Група має ланцюг команд, спільне завдання, яке розуміють і поділяють всі члени групи. Прикладом груп за інтересами є групи старших за віком людей, групи меншин, ділові групи, які об'єднуються для захисту своїх прав, впливу на суспільну думку та законодавчі органи. Групи такого типу можуть існувати недовго в результаті швидкого досягнення мети або її спільного відторгнення.
4.Дружня групаіснує тому, що її члени хочуть бути разом. Вони можуть зустрічатися за роботою або в групах інших типів, але в їх діяльності відсутні всі мотивації, крім задоволення від спілкування. У дружніх групах може бути щось спільне, наприклад, інтереси, пов'язані з політикою, національністю, віком або хоббі. Крім того, дружні групи можуть утворюватися й на основі неподібності, як це відбувається з дискусійними групами.
На доповнення до поданих підходів, групи можна класифікувати за рівнем формалізованості, глибиною емоційного залучення, основною метою, величиною, складністю, рівнем добровільності.
Знання кожної з цих особливостей допомагає керівникові аналізувати ситуацію та керувати нею. Наведені підходи та характеристики дають ключі для планування процесу управління групою. Однак ці групування не є незаперечними. Вони частково перекриваються та переплітаються, але, поряд з тим, допомагають розпізнати особливості функціонуючих груп. Кожний тип груп має свої переваги та недоліки. Однак незалежно від типу групи не варто сподіватися на ефективне управління нею без розуміння мети створення та акцентів діяльності.
Причини виникнення групрозподіляються так:
1.Економічні причини.У ряді випадків люди вважають, що зможуть отримати вищий економічний результат, більшу вигоду, об'єднавшись у групу.
2.Фізичні (природні) причини.В організаціях, як правило, групи формуються за родом занять, спорідненістю та специфікою робіт.
3.Соціально-психологічні причини.До цієї категорії належать:
• потреба в безпеці(група може захистити своїх членів від тиску адміністрації, вимагати змін у плануванні робочих місць, поліпшенні умов праці тощо);
• потреба в належностідо певної групи людей (блокування або нездійснення адміністрацією цих потреб призводить до захисної реакції:
працівник звільняється, стає агресивним відносно адміністрації тощо);
• потреба в повазі та самовираженні(приналежність до елітної групи може підвищувати престиж працівника, створює можливість реалізувати свої здібності з максимальною віддачею).
Для групи, яка функціонує нормально, характерною є здатність вивчати все, що відбувається в групі та поза нею з метою постійного самовдосконалення. Діяльність групи залежить від якості та обсягів взаємовпливу, стосунків між членами групи. Група-це єдине ціле, єдиний організм, від структури якого залежить поведінка його членів. Кожна група має свою динаміку. На діяльність групи впливають такі чинники:
• мотивація членів групи(стосунки в групі, очікування членів групи, соціально-психологічний клімат);
• структура влади в групі(питання влади та авторитету членів групи та підгруп);
• труднощі в комунікаціях;
• рівень приналежності;
• достатня чіткість у формуванні мети;
• чіткість відповідальностіза результати тасвобода діяльностіяк умова успішної діяльності групи.
Контрольні запитання:
Ваше розуміння поняттю «група»?
Перерахуйте характерні ознаки груп.
Охарактеризуйте відомі Вам класи груп.
В чому, на Вашу думку, полягають основні відмінності формальних і неформальних груп?
Охарактеризуйте чотири типи груп за Харрінгтоном.
Характеристика типів груп за Сейлсом.
На Вашу думку, які основні причини винекнення груп?
Продемонструйте механізм утворення формальних та неформальних груп.