Технікиведення консультації
План
Вступ
1. Види консультування
2. Етапи психологічної консультації
3. Комунікативні техніки у консультативній допомозі
Висновок
Використана література
Вступ
Особливої увагислід приділити соціально–психологічному консультуванню, адже саме соціальніпрацівники проводячи консультування намагаються вплинути на оточеннявикористовуючи різнопланові ресурси з метою оптимізації соціальних стосунків іактивації особистих ресурсів клієнта. Ефективне консультування є складним і вкожному випадку унікальним процесом, який реалізовується фахівцем у співпраці зклієнтом, а не замість нього. Консультування – це партнерство фахівців.Консультант – це фахівець у певній галузі. Клієнт краще, ніж будь-хто інший,обізнаний щодо свого власного життя, потреб та почуттів. Щоб консультуваннябуло успішним, фахівці мають поділитися один з одним своїми знаннями.Консультант має мету – допомогти клієнту прийняти рішення або розв'язатипроблеми. Люди найкраще виконують ті рішення, які вони самі прийняли. Самечерез це добрі консультанти не приймають рішення за своїх клієнтів. Натомістьвони допомагають клієнтам прийняти власні рішення. Консультанти також даютьпоради. Клієнт може прийняти правильне рішення, коли консультант та клієнтділиться один з одним фактами та почуттями.
соціальнийконсультація бесіда комунікативний
1. Видиконсультування
Оскількисоціального консультування потребують різні люди і за допомогою вонизвертаються по різних причинах, соціальне консультування можна розділити навиди в залежності від індивідуальних особливостей клієнтів і тих проблем, зпричини яких вони звертаються в соціальну консультацію.
Спочатку виділимотак зване інтимно-особистісне соціальне консультування, необхідність вякому виникає досить часто у багатьох людей. До цього виду можна віднестиконсультування по таких проблемах, які глибоко зачіпають людину як особистість,викликають у неї великі переживання, зазвичай приховані від оточуючих людей.Це, наприклад, такі проблеми, як соціальні або поведінкові недоліки, від якихлюдина чого їй це не коштувало хотіла б позбутися, проблеми, пов’язані з їїособистими взаємовідносинами з значимими людьми, різні страхи, невдачі,психогенні захворювання, не потребуючі втручання лікаря, та багато іншого. Сюдиж може відноситись глибоке невдоволення людини собою, проблеми інтимнихнаприклад статевих, відносин.
Наступний позначимості та частоті вид соціального консультування-сімейне консультування.До нього можна віднести консультування по питаннях, виникаючих у людини в своїйсім’ї або інших сім’ях, близьких для неї людей. Це, зокрема, вибір майбутньогочоловіка (дружини), оптимальне будування і регулювання взаємовідносин в сім’ї,попередження та вирішення конфліктів в сімейних взаємовідносинах, відношеннячоловіка або дружини з родиною, поведінка подружжя в момент розлучення і післянього, вирішення різних сімейних проблем. До останніх відноситься, наприклад,вирішення питань розприділення обов’язків між членами сім’ї, економіки сім’ї таряду інших.
Третій видконсультування-педагогічне консультування. До нього можна віднестиобговорення консультанта з клієнтом питань навчання та виховання дітей,підвищення педагогічної кваліфікації дорослих людей, педагогічного керівництва,управління дитячими та дорослими групами та колективами. До педагогічногоконсультування відносяться питання вдосконалення програм, методів та засобівнавчання, обґрунтування педагогічних інновацій та ряд іншого.
Четвертий з числанайбільш розповсюджених видів консультування-ділове консультування.Воно, в свою чергу, має стільки різновидів, скільки існує різних справ і видівдіяльності в людей. В цілому ж діловим називається таке консультування, якепов’язане з рішенням людьми ділових проблем. Сюди, наприклад, можна віднестипитання вибору професії, вдосконалення та розвитку в людини можливостей,організації її праці, підвищення працездатності, ведення ділових переговорів іт.д.
Кожен зперерахованих видів консультування в чомусь схожий один на другий, наприклад втому, що “однакові за своєю соціальною трактуванням проблеми можуть виникати врізних видах діяльності і в різних ситуаціях.”
Але разом з тим вкожному з названих видів консультування є свої особливості. Обговоримо їх.
Інтимно-особистіснеконсультування зазвичай потребує закритих від оточуючих людей і одночасновідкритих для спілкування консультанта та клієнта, довірливих відносин міжними. Таке консультування потребує створення особливої обстановки, таку якнагадує сповідь. Цей вид консультування за самою природою тих проблем, яких вінбезпосередньо стосується, не може бути епізодичним або короткочасним. Вінпропонує, по-перше, налаштування на нього як соціолога-консультанта, так ісамого клієнта; по-друге, довготривалої і, як правило, нелегкої розмовисоціолога-консультанта з клієнтом; по-третє, зазвичай достатньо довгого періодувирішення виниклої у клієнтів проблеми. Останнє пов’язано з тим, що більшістьпроблем інтимно-особистого характеру одразу не вирішується.
Сімейнеконсультування в свою чергу потребує знання консультантом суті сімейнихпроблем, способів їх вирішення, бажано на власному досвіді сімейного життя.Навряд чи сімейним консультуванням можуть успішно займатись люди, які не маютьабо не мали сім’ї. Як повністю ймовірно можнадопустити і протилежне: хорошим консультантом по сімейних питаннях навряд можестати людина, яка сама неодноразово намагалась створити або зберегти сім’ю, але їй це зробити не вдалось.Особистий досвідякщо і моженадати в чомусь користь іншим людям, то скоріше всього в негативному плані.Разом з тим потрібно відмітити, що в такому і інших подібних випадках особистийдосвід необхідний для того, щоб стати хорошим соціальним консультантом. Людина,яка має негативний життєвий досвід сімейних взаємовідносин, добре могла брозповісти іншим проте, чого слід уникати в сімейному житті, але не про те, щопотрібно зробити для того, щоб зберегти сім’ю і налагодити внутрішньо сімейнівзаємовідносини. Однак з цього правила можуть бути, мабуть, винятки. Всоціальній практиці відомо немало випадків, коли соціальними консультантами зсімейних питань непоганими ставали і люди, які самі неодноразово потерпілиневдачі в сімейному житті.
Соціально-педагогічнеконсультування в свою чергу передбачає наявність в консультанта педагогічноїосвіти і досвіду навчання та виховання людей. ”Непоганими соціальнимиконсультантами по психолого-педагогічних питаннях часто стають, наприклад,минулі вчителі і вихователі, які мають досвід педагогічної роботи і відповіднуосвіту.”
Те ж саме, щотільки що було сказано відносно соціально-педагогічного консультування,стосується і ділового консультування. Найбільш успішно ним можуть займатисьлюди, котрі на власному досвіді добре знають ту сферу діяльності, в якій вонизбираються вести соціальне консультування.
2. Етапи психологічноїконсультації
Ефективнеконсультування є складним і в кожному випадку унікальним процесом, якийреалізовується фахівцем у співпраці з клієнтом, а не замість нього. Попри певніунікальні відмінності, загалом консультативний процес охоплює такі основніетапи.
1.Дослідженняпроблеми і встановлення контакту з клієнтом. Перші зустрічі консультанта зклієнтом мають особливо важливе значення, оскільки вони, як стверджує сучаснийбританський фахівець Джеремі Волкер, визначають стиль і характер майбутньоїспівпраці. Присвячені ці зустрічі з'ясуванню потреби клієнта в допомозі, у йогомотивації на співпрацю із соціальним працівником. На цьому етапі консультантвстановлює контакт з клієнтом, уважно вислуховує його розповіді про труднощі,виявляю чи при цьому щирість, емпатію і турботливість, що є важливою умовоюдосягнення взаємної довіри між ними. Не припустимими при цьому є маніпулюванняінтересами клієнта, оцінювання рис його характеру, вчинків тощо.
Досвідченіконсультанти вважають, що перша консультація має бути поверховою, адже, судячиз того, що людина не змогла впоратися із ситуацією сама, проблема має глибокекоріння і для її дослідження потрібна певна підготовка.
Нерідко взаємодіяна цьому етапі завершується укладанням угоди між консультантом і клієнтом, уякій, як правило, фіксують цілі, методи, тривалість, вартість консультування,розподіл відповідальності, процедури інформування, принципи конфіденційності тайого обмеження.
2.Двомірневизначення проблеми. Метою його є точне діагностування проблеми клієнта. їїуточнюють доти, поки клієнт і консультант не досягнуть однакового її розуміння,що дає змогу з'ясувати її причини, побачити шляхи і способи її подолання. Якщов цій роботі виникають труднощі, необхідно повернутися до стадії дослідження.
Розв'язанняжиттєвих проблем починається з гіпотез — тимчасових припущень про причинифеноменів чи явищ і зв'язок між ними. У консультуванні використовують кількатипів припущень. Перший тип припущень реалізується тоді, коли консультантзаповнює прогалини в мозаїчному тлі розповіді клієнта. Вони стимулюютьсявідчуттям недомовленості, невизначеності, «білих плям» і невідповідностей.Другий тип припущень охоплює гіпотези щодо суті проблем клієнта, з якимипотрібно працювати на цьому сеансі чи в консультативному процесі взагалі. Цейтип припущень пов'язаний з чіткістю аналітичної роботи і професійною інтуїцією.Третій тип гіпотез з'являється за необхідності пояснення причин труднощівклієнта, механізмів їх виникнення і подальшого розвитку. їх якість визначаєтьсякомпетентністю консультанта.
Часто перевіркависунутих гіпотез вимагає додаткової інформації, виходу за межі актуальноїситуації як у минуле, так і в майбутнє. Перегляд та заперечення гіпотезвідбувається швидко й непомітно для клієнта. Він відчуває лише зацікавленість іплавний плин розмови. Згодом кількість гіпотез зменшується, вонипідтверджуються або відхиляються, створюючи більш-менш завершену картину.
Під часдвомірного визначення проблеми передусім слід зосередитися на меті клієнта,шукаючи найбажаніший для нього вихід із скрутної ситуації. Не менш важливо прицьому підтримати і зміцнити контакт з клієнтом, стимулювати його на подальшірозповіді та поглиблення їх змісту, сприяти цілеспрямованому розвитку бесіди,обмірковуванню його висловлювань.
На завершенняцього етапу клієнтові можна поставити запитання: «Як ви уявляєте ідеальнерозв'язання проблеми?» «Як би Ви хотіли змінити своє життя?»
Трапляється, щоклієнти, усвідомивши свою проблему, самостійно знаходять способи її подоланняабо доходять висновку, що вона не є настільки суттєвою, як це їм ранішездавалося. У реальному житті фаза двомірного визначення проблеми частопропускається або є редукованою (спрощеною), оскільки консультант і клієнтзаздалегідь знають свою мету.
3. Визначенняальтернатив. У процесі пошуку варіантів подолання проблеми клієнта важливорозглянути всі можливі альтернативи. Найкраще при цьому, якщо консультант зумієстимулювати клієнта до зацікавленого їх пошуку та формулювання. Продуктивними утаких ситуаціях можуть бути запитання: Які можуть бути інші рішення? Що виробили в подібних ситуаціях раніше? Яка з ідей найбільше приваблює Вас? Якимиможуть бути наслідки, якщо б Ви схилилися до цієї альтернативи?
4. Планування.Бачення клієнтом варіантів розв'язання своєї проблеми на підставі раціональногоаналізу своїх особистих ресурсів та інших можливостей є свідченням успішноїроботи консультанта на цьому етапі. Завдання консультанта і клієнта полягає укритичному оцінюванні обраних альтернатив, встановленні їх пріоритетності. Зусилляконсультанта спрямовані на те, щоб допомогти клієнту розібратися, якаальтернатива оптимальна для його ситуації і є реалістичною стосовно їївтілення. Під час планування необхідно передбачити, як клієнт досягатимебажаного результату. Важливо, щоб клієнт зрозумів витоки і суть кризи у своємужитті, її подолання, оволодів конструктивними способами розв'язання власнихпроблем, побачив напрями свого особистісного розвитку (табл. 2.1).
Напрямиможливого особистісного розвитку клієнтаПоточний стан клієнта Бажаний стан клієнта Низький рівень розвитку та інтенціональності (цілеспрямованості) Високий рівень розвитку і високий рівень інтенціональності Демонстрація суперечностей Конгруентна (узгоджена) природна невербальна і вербальна поведінка Негативні «Я-твердження» Позитивні «Я-твердження» Негативні, змішані, неприйнятні емоції Позитивні емоції відповідно до контексту, прийняття (усвідомлення) негативних емоцій Зовнішній локус-контроль Внутрішній локус-контроль Вузький часовий вимір Здатність жити у минулому, теперішньому і майбутньому часових вимірах Залежність Незалежність
Над формулюваннямконкретних планів змін клієнт працює разом із консультантом, укладаючисвоєрідну угоду (терапевтичний контракт) із самим собою. Консультант єфасилітатором і свідком цього процесу.
Успішна робота наетапі планування змін дає змогу клієнтові отримати нове розуміння себе,побачити своє життя у нових вимірах особистісного функціонування.
5.Діяльність.На цьому етапі відбувається реалізація мети щодо втілення нових змін в реальнуповедінку, тобто реалізовується план подолання проблеми з дотриманнямзобов'язань, взятих на себе консультантом і клієнтом.
Основнимінструментом консультанта залишається консультативна бесіда. Саме на цьомуетапі найчастіше доводиться вдаватися до специфічних прийомів і техніккоригуючого впливу, запропонованих різними моделями практики соціальної роботи.Важливо, щоб консультант мав відповідні вміння і навички кваліфікованоїреалізації підібраного інструментарію.
6.Оцінка ізворотний зв'язок. Клієнт разом з консультантом оцінюють рівень досягненнямети. Про доцільність закінчення консультування свідчать досягнення клієнтомнезалежності, усвідомлення власної відповідальності за свої проблеми, здатністьдолати їх без сторонньої допомоги. У разі виникнення нових або глибокоприхованих проблем не обхідно повернутися до попередніх стадій консультування.
3. Комунікативнітехніки у консультативній допомозі
Загальновідомо,що чим недосвідченіший консультант, тим значніші для нього комунікативнітехніки. Це зрозуміло: прийоми та методики дозволяють уникнути почуттянепевності, “відхилитися” від клієнта до санкціонованих авторитетом науки тапрактики технічних прийомів, прилучитися до них у ситуаціях, коли не зовсімзрозумілий хід речей або коли схильність до обраної парадигми породжує уявленняпро те, що “все йде як треба”, про контролювання процесу та ін.
Разом із тим, уміру заглиблення до практики соціальної допомоги, консультант, для якогоблагополуччя клієнта, зміст та оцінка результатів діяльності, власний досвідпочинають набувати більше значення, ніж обраний на початку метод роботи абопереважна парадигма, може побачити: незважаючи, наприклад на вимоги безумовнопозитивного ставлення до клієнта в роджеріанській традиції, якій вони самі буливірні, що даний конкретний клієнт ніяк не викликає позитивних почуттів, анавіть навпаки. За таких випадків виникаючий когнітивний дисонанс призводить дотого, що, кінець кінцем, перемагають індивідуальний стиль та досвідпрофесіонала. А найчастіше – певний узагальнюючий інваріант, який міститькомунікативні техніки та прийоми універсального характеру. Найрозповсюдженішимий найчастіше спровокованими за ситуації першої зустрічі можна вважати такікомунікативні техніки :
Мовчання. Хоча мовчання у виглядібільших чи менших пауз, інколи обтяжливих для недосвідченого спеціаліста,здається на початку майже нездоланною перешкодою, насправді воно є однією знайважливіших технік у процесі надання соціальної допомоги, яку треба осмислитияк таку й оволодіти нею. Смисл мовчання може бути різноманітним: ознака опору,ознака самоаналізу, вираз відчаю та безвиході або, навпаки, — передденьінсайту. Розпізнати символічний лик мовчання, тим більш ефективно розпорядитисяним – велике мистецтво. Найзагальніші прийоми реагування в ситуації мовчання:кивок, повторення останніх слів (своїх або клієнта); перефразування останньоговисловлювання (свого або клієнта), якщо клієнт продовжує мовчати – допомогайому у вираженні стану: ”Вам зараз важко говорити”; “Можливо, Ви не знаєте, якна це відреагувати” або “Можливо, Вас це засмутило”. У крайньому випадку, якщомовчанка триває, консультант зобов’язаний з повагою поставитися до поведінкиклієнта й сприйняти її як даність.
Емфатичнеслухання. Консультантуважно слухає клієнта, виголошуючи невербально й інколи словесно своєслідування думкам та почуттям клієнта, інколи майже непомітно поглядом, словом,вербалізацією заохочуючи клієнта до більш глибокого вираження себе тасаморозкриття. Основне правило емфатичного слухання (тобто такого, що сприймає,говорить про те, що слухач перебуває зараз у тих же почуттях, що іспівбесідник) – не співчувати, а співпереживати, створюючи емоційний резонанспереживанням клієнта.
Прояснення. Техніка спрямована нарозкриття смислу (мотиваційного, цільового, операційного) як для консультанта,так і для клієнта його власних дій. Допомагає відстежити амбівалентністьпочуттів та стосунків, особливості використовуваних захисних механізмів,мислення тощо.
Приклад:
Клієнтка: “Меніпогано. Просто погано, і все”.
Консультант: ”Мабуть,якесь відчуття найбільше змушує Вас зосередитися саме на цьому формулюванні?”
Клієнтка: “ Незнаю”.
Консультант:“Зараз,коли Ви кажете “Не знаю”, Ви справді тільки “не знаєте”, чи присутні й ще якісьпочуття?”
Клієнтка: “Розумієте,так важко про це говорити… Коли болить душа, коли я розумію, що допомогтимені ніхто не в змозі...”(плаче).
Рефлексивнавербалізація:Стосується різновидів вербалізацій, призначення яких – підсиленняемоційно-смислового резонансу висловлювань клієнта. Має не інтелектуальний, яку методології, характер, а, скоріше, емоційний, що відрізняє рефлексивнийпарафраз від інтерпретації. Зміст рефлексивної вербалізації відображує немотиваційно-причинний, а емоційно-модальний шар висловлювань.
Інтерпретація.Техніка роз’яснення(пояснення) клієнтові прихованого смислу його висловлювань. Інтерпретація можевиражатися у ствердній, пропозиційній або запитальній формі. “Одна знайскладніших та неоднозначних в оцінці технік – інтерпретація володієнадзвичайно потужним терапевтичним потенціалом, допомагаючи, при вірномувикористанні, справитися з тривогою усвідомити або пом’якшити захисти.”Найпродуктивніший спосіб використання інтерпретацій – надати клієнтовіможливість самому проінтерпретувати свої висловлювання або поведінку. Інодіінтерпретація може виглядати як “читання поміж рядків”.
Приклад:
На запитання просімейне життя, клієнт розповідав, яка в нього чудова дружина.
Клієнт: “Вона– надзвичайна жінка. Просто надзвичайна...”
Консультант:“Втакому разі з нею, мабуть, нелегко жити?”
Клієнт: “Так,чорт забирай! Не те слово...”
Інтерпретаціясама вимагає особливої техніки подачі. Бажано пом’якшувати інтерпретаціюсловами “можливо”, “мабуть”, “складається враження”, адже категоричність можеперетворити інтерпретацію із терапевтичної комунікативної техніки на засібпосилення неадекватних захистів та опору.
Саморозкриття.Функції цієїкомунікативної техніки по різному трактуються й використовуються у різнихконцепціях консультування. Скажімо, в гуманістичній парадигмі саморозкриттяконсультанта трактується як один із основоположних прийомів у становленніробочих стосунків та полегшенні саморозкриття клієнта. У поведінковихконцепціях саморозкриття скоріш розуміється як різновид моделювання поведінкиконсультантом, сенс якого у зміцненні бажаного способу дій клієнта. Як би небуло, важливим моментом у саморозкритті є такий. Техніка повинназастосовуватися не за принципом: “А от у мене також, пам’ятаю було...”, а вколії переживань клієнта, відгукуючись на його почуття та підтверджуючи те, щойого переживання розуміють та поділяють.
Конфронтація. Техніка призначена длявідповідального оголення протиріч, ігор, нереалістичних захистів, якіускладнюють само розуміння клієнта й доводять у глухий кут консультативнубесіду. Складна й така, що вимагає великої майстерності в застосуванні технікастворює певне напруження в бесіді й тому передбачає особливе мистецтво вреалізації. Оскільки вона здатна викликати відчуття тиску, їй не підходитьзайва категоричність, звинувачувальний тон, оцінковість суджень. Навпаки,м’якість, нейтральність, навіть деяка емоційна відстороненість створюютьефективнішу впливовість цій техніці.
Приклад:
Клієнт: “Знаєте,я вже у Вас у третього консультуюся, і враження одне: або я чогось не розумію,або мене не хочуть зрозуміти”.
Консультант:(після паузи) “Чи не здається Вам, що один із способів віддалення віднапруження, пов’язаного із зусиллями зрозуміти, — це відвідання консультанта?Користь виходить багатократна. Почуття власної значимості зростає: адже я-загадка.Відповідальність з себе знімається — “нехай вони думають”, відкладаєтьсяприйняте рішення, чи не так?”
Підведенняпідсумків. Цятехніка є однією з переважаючих при завершенні першої бесіди. Специфіка їїзастосування полягає в тому, що вона може використовуватися як реальнеузагальнення й поєднання інколи нечітких, фрагментарних висловлювань клієнта,так і своєю зворотною стороною, тобто шляхом демонстрації відмови відвикористання заключних узагальнень з метою підкреслити значимість, складністьобговорюваних питань і небажання консультанта спрощувати їх.
“Поточнепідведення підсумків, на відміну від завершального, допомагає структуруватипроцес консультативної бесіди й розставити деякі смислові віхи.”
Крім чистопрофесійних, технічних аспектів допомоги протягом установлення стосунків інасамперед у ході першої зустрічі, виникає безліч, на перший погляд незначних,висловлюваних та невисловлених питань, які не менш слід передбачити йурахувати. Ці питання у сукупності характеризують професійний етикет поведінкиконсультанта й загальну атмосферу ситуації.
Висновок
Отже,консультування – це вид професійної допомоги клієнтам, який охоплює базовіцінності, принципи, цілі, завдання та методичний інструментарій соціальноїроботи (ведення випадку). Консультування в соціальній роботі дещо ширше зазначенням, чим в психології. Якщо консультант – психолог прагне вплинути тількина особистість або сімейну систему за допомогою фосилізації особистогорозвитку, оптимізації психоемоційних станів і міжособистісних стосунків, тосоціальний працівник задіяний до консультування, намагається вплинути наоточення використовуючи різнопланові ресурси з метою оптимізації соціальнихстосунків і активації особистих ресурсів клієнта.
Консультуванняознайомлює клієнта із завданнями певної соціальної служби, можливостями іобмеженнями щодо допомоги конкретному клієнтові, умовами прийому клієнтів.Часто консультант розповідає про успішні випадки реалізації клієнтами свогопотенціалу внаслідок співпраці з конкретною соціальною службою. Або знаючиресурси громади, які може використати окрема сім'я, інформує її про це.
Консультант маєпідтримувати високі моральні стандарти своєї поведінки, повністю виключитинечесні дії; чітко розрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою іпредставником своєї професії.
Використаналітература
1. Державнийцентр соціальних служб для молоді Державного комітету України у справах сім'їта молоді. Підготовка волонтерів до роботи у службі «Телефон Довіри» — К.: 2003
2. Айві А.Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: Сприяння розвитку клієнта: навч.посібник. – К.,1998
3. МеновщиковВ.Ю. Введение в психологическое консультирование. М.: Смисл, 2001
4. МоховиковА.Н. Телефонноеконсультирование. К.: 1994
5. Телефон доверия.– Днепропетровск,1992
6. Телефон доверия.– Одесса, 1993
7. Цимбалюк І.М. Психологічнеконсультування та корекція. – Рівне, 2001
8. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. Фенікс 2001
9. ПалійО.М. Сутність, система і напрямки здійснення соціального захисту.
10. Соціальнаробота в Україні: Навч. посібник/ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонова.– К.: Центр навч. літератури 2004