Особливості спілкування молодших школярів 2

Міністерство освіти України

Коломийський педагогічний коледж

Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

Особливості спілкування

молодших школярів.

Курсова робота студентки

ІV курсу групи Б

Боєчко Мирослави Іванівни

Керівник: Микитюк Г. Ю.

Коломия 2000 р.

План.

І. Вступ.

а) “Поняття про спілкування”.

ІІ. Основна частина.

1. Рівні спілкування.

2. Темперамент і його значення при спілкуванні.

а) особливості спілкування екстравертів та інтравертів.

3. Слухання – одне з важливих компонентів спілкування.

а) визначення вміння слухати;

б) роль статі;

в) соціальне і експресивне спілкування;

г) теорія Е. Бьорна.

4. Характерні риси спілкування молодших школярів.

а) інтуїція;

б) соціонічні функції;

в) адаптації і дезадаптація;

г) ознаки спілкування молодших школярів;

д) співробітництво і спілкування.

5. Конфліктні ситуації спілкування.

а) конфлікт;

б) методика ведення суперечки;

в) відокремлення і спілкування.

6. Вплив дорослих на особливості спілкування дітей.

а) сім’я.

ІІІ. Практична частина. Вчимо дітей спілкуванню.

IV. Висновок.

1. Значення спілкування.

а) розвиток соціально-комунікативної активності;

б) основні ознаки соціально-комунікативної активності.

І. Важливим елементом людського співжиття взаємин є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно.

Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина – найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся.

2.1. Американський психолог Е. Т. Шостором вважає, що існує 2 основних рівні (типи) спілкування – маніпуляція і актуалізація.

Маніпуляція – це відношення і поводження з людьми, як з речами.

Актуалізація – це визнання незалежності іншого і його права бути іншим, природність, повнота емоційного життя у дану конкретну мить спілкування.

Російський дослідник В. М. Сагатовський визначає чотири таких рівні:

1) маніпуляція;

2) “рефлексивна гра” – взаємовідносини, коли людина прагне “обіграти” партнера, показати неспроможність його планів;

3) правове спілкування. Тут головним є узгодження “проектів поведінки”, визнання норм і правил на основі справедливості;

4) моральне спілкування на основі єдності внутрішніх, духовних начал.

Американський психолог Е. Ю. Бьорн вважає, що є шість основних рівнів (або способів) спілкування.

Перший – це так би мовити “нуль спілкування” – “заглиблення в себе” (наприклад, мовчазна черга перед кабінетом лікаря або пасажири одного вагона метро). Тут слід зауважити: якщо це і “нуль”, то не “абсолютний”. За власним досвідом кожен знає, що навіть, коли не висловлено жодного слова, люди все одно придивляються один о одного, виникають гіпотези і оцінки про того чи іншого, складається “орієнтовна основа” спілкування, хоча ми про неї і забудемо, коли вийдемо з черги чи вагону.

Другий рівень – це ритуали – формалізовані варіанти спілкування, що визначаються прийнятими суспільством нормами (привітання, прощання, подяка за послуги).

Третій рівень – робота. Тут не треба особливих пояснень, бо кожен знає, що таке плідне, конструктивне робоче спілкування.

Четвертий – розваги. Є певні правила, тон, доречний для спілкування у різних за характером і складом компаніях, товариствах.

П’ятий рівень – “ігри” в концепції Е. Бьорна одне з центральних понять. Ця книга, що одержала всесвітнє визнання так і називається: “Ігри, в які грають люди”. Що ж таке гра? Це – спілкування на двох рівнях, коли людина зображує одне, а насправді має на увазі зовсім інше. Будь-яка гра має свого роду пастку, яка спрацьовує при наявності у противника слабкого місця (сентиментальність, дратівливість), на якому можна зіграти. Результат “гри” завжди обопільний і полягає у почуттях, інформації. Багато чого загадкового у людських стосунках зумовлено саме іграми. Беручи на себе певну “роль”, попадаючи в неї, людина зв’язується нею, у спілкуванні відбувається своєрідний психологічний біг на місці… Ось достатньо типова ситуація: дитина одержала двійку і від неї вимагають запевнень, що надалі вона “старатиметься”, або “добре вчитиметься”. Нарешті запевнення в цьому одержане, але як воно власне, виконуватиметься, що для цього для цього потрібно – лишається за рамками, “гра закінчена”. Для мами її можна було назвати “я так для неї стараюся!”, а для дитини – “Не засмучуй маму!”. Наступного разу гра почнеться з дебюту “Тобі не можна вірити!”, а відповідь буде “Я забув…” або “До мене чіпляються!”. У фіналі такої гри обох учасників чекає розрив, відчуження, гіркота, взаємна образа, втілені у формулах: “Це безнадійна дитина…” і “Я ні на що не здатний…”

І останній і найвищий рівень спілкування близькість. Тут людина відверта, щира, безкорислива, коли вона звернена до іншої всіма силами душі. Однак близькість у спілкуванні може проявлятися тільки з одного боку від однієї людини.

Співставляючи ці й інші існуючі класифікації, можна все звести до трьох основних рівнів спілкування, або “ліній спілкування”:

1) маніпулювання;

2) конкуренція, змагання, суперництво;

3) співробітництво.

1 а). Соціально-комунікативна активність дитини як фактор розвитку її індивідуальності.

Вивчення взаємин дітей у молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.

Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.

Як відомо система вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених і стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підгрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується молодших школярів, в яких у цей час іде розвиток особистості.

Проте, спілкування не існує без відособлення – якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення – до індивідуалізму.

1 б). Таким чином, соціально-комунікативна активність, як цілісне утворення є складною категорією, що містить у собі певну систему якостей властивостей індивіда.

а) емоційне ставлення до ровесників навколишніх людей, уміння епатувати, співпереживати, співчувати, відчувати чужий біль і чужу радість, уміння ставити себе на місце іншого, бачити світ його очима, уміння володіти своїм емоційно-почуттєвим станом;

б) знання норм і правил спілкування з навколишніми і здатність осмислювати процес спілкування (спостерігати і розуміти), прогнозувати ситуації спілкування і вміння інтуїтивно визначати стан іншого, здатність до рефлексії, заглиблення у свій внутрішній світ, зіставлення індивідуальних особливостей за вимогами довкілля;

в) ціннісні орієнтації особистості в сфері спілкування, що виступають критеріальною основою емоційного ставлення до навколишніх (симпатія чи антипатія); здатність до об’єктивної оцінки поведінки і вчинків навколишніх та своїх власних, уміння оцінювати ситуації спілкування;

г) вияв турботи про навколишніх, самостійність та ініціатива у наданні допомоги творче ставлення до спілкування.

Таким чином у структурному плані соціально-комунікативної активності містить чотири компоненти: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Така структура дає змогу зрозуміти суть його, але й динаміку протягом навчання.

У життєдіяльності молодших школярів є три проблеми пов’язані з адаптацією в навчальному колективі:

а) пр. адап. навч. – пізнавальної д-сті опанування прийомів, методів.

б) пр. соц. психологічної адап. входження в стосунки з іншими.

в) проби до формальної орг-ї, що пов’язані в систему безособових формалізованих зв’язків – норм, стосунків, які регул. його поведінку в таких “Правил для учнів”23

4. У світі людських взаємин відносини, як правило, розвиваються не виключно за однією з цих ліній, а реалізуються у системі взаємодій. Так, у сім’ї є й управління дітьми, і спроби дорослих керувати маж братами і сестрами, між дорослими за домінування.

Отже, всюди переплітаються ці 3 начала спілкування, але моральна ціна їх, звичайно, нерівнозначна. Можливості і першого і другого шляху обмежені. Більше того в якийсь момент вони виявляються гальмом навіть у тих ситуаціях, до яких здавалося, були і передбачені. Найчіткіша програма і чіткі вказівки губляться у пасивному опорі тих, чиєю поведінкою намагаються маніпулювати. Зрозуміло, що тільки справжнє співробітництво і спілкування, в яких, за словами Е. Канта, до іншої людини ставляться як до мети і ніколи, як до засобу, може зробити людські взаємини і стабільними, і здатними до розвитку.

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й себе саму, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Потреба в позитивних взаєминах з’являється дуже рано. Вони необхідні вже немовляті. Перші переживання емоційного задоволення виникають у дитини, передусім при контактах з батьками. Спеціальні дослідження свідчать про те, що дефіцит належних емоційних контактів у перші роки життя може спричинитися до виникнення деяких вад у наступному психічному розвитку дитини. Нерідко це бувають підвищена нервозність, скованість, боязкість, замкненість.

З віком значення взаємин з оточуючими для дитини стає дедалі вагомішим. Стосунки з близькими не лише забезпечують їй позитивні емоційні переживання і хороше самопочуття, а й стають головним джерелом її зростання, як особистості. Неможливо, наприклад, уявити собі формування у дитини таких рис, як доброзичливість, співчутливість, самовідданість та багатьох інших, у відриві від відповідних взаємин, що складаються у неї у сім’ї, в дитячому садку чи в період її шкільного навчання.

В роки юності, в період зрілості і взагалі протягом усього наступного життя людини значення взаємин не зменшується. Потреба в них завжди залишається невід’ємною сутністю особистості.

В процесі взаємин люди постійно виявляють те чи інше ставлення один до одного і повагу, доброзичливість, готовність допомогти. В них також проявляється взаємне оцінне ставлення до людей, що конче необхідне для самоствердження особистості, для розвитку її самосвідомості і діяльності з метою самовдосконалення.

Наскільки важливим для людини є взаємини з оточуючими, свідчать сильні емоційні переживання у випадках погіршення її стосунків з товаришем, другом. А втрата рідних і близьких, внаслідок якої зникає звичне і органічно необхідне спілкування, переживається людиною як глибока життєва драма.

Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одним стосунки бувають тривалими, постійними, з іншим – короткочасними, або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають зміни в його сприйманні себе самого, в його характері.

Проте вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування, спочатку в родинному колі, потім з ровесниками у дитячому садку, а згодом – з членами учнівського колективу класу, школи. Якраз організовані дитячі колективи мають вирішальне значення у розвитку та формуванні підростаючої особистості.

2 а). Є властивості людини, важливі для її позицій у спілкуванні – насамперед темперамент, який втілюється під час спілкування у таких характеристиках людини, як інтровертність і екстравертність.

Ці поняття вперше ввів швейцарський психолог К. Юнг. Що вони означають? Це – відцентрова або доцентрова спрямованість особистості. Таке значення полягає, власне у структурі цих слів (intro – в себе, extra – зовні, versio – повертаю).

Інтереси, увага, екстраверта спрямовані назовні, там він шукає себе, там самоутверджується. Для інтроверта істотніше, як світ відбивається у ньому самому, йому потрібно насамперед знати, що він є – від цього і залежатиме характер його “стосунків із дійсністю”. Коротко і спрощено можна було б сказати так: екстраверти дивляться, інтроверти – думають.

Зрозуміло, що чистих екстравертів або інтровертів немає, мова йде про визначальну тенденцію у спілкуванні, чого більше: споглядання чи роздумів? Покладатися виключно на щось одне – небезпечно, важливо поєднувати зовнішні враження із здатністю відчути глибинний підтекст вчинків дитини2.

Психотерапевт А. Б. Добрович у книзі “Вихователеві про психологію і психогігієну спілкування” зауважує, що недоліком екстравертів є те, що вони нерідко поверхневі в оцінці співбесідника3.

Народившись, дитина входить у світ встановлених століттями звичаїв, способів поведінки, поглядів закріплених у рідній мові. Виховання полягає в тому, що людина, підростаючи, освоює, присвоює складний світ дорослих в якому опинилася вона.

Дитина оволодіває досвідом дорослих буквально з перших місяців свого життя: спочатку підсвідомого пристосування, а потім – систематичного навчання.

У процесі живого спілкування з дитиною, дорослі навіть незалежно від своєї волі передають їй погляди на навколишній світ, свої моральні поняття і уявлення. Тому вплив дорослих дуже великий на особливості спілкування молодших школярів у майбутньому.

Отже, вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки; іншими словами, дорослі свідомо і несвідомо навчають дітей і “зовнішніх” і “внутрішніх” алгоритмів спілкування, формують зразки поведінки і відносин своїх синів і доньок.

Змалку дитині кажуть: “Не плач, адже ти – мужчина!”, “Будь охайною, акуратною, адже ти – дівчинка!” Дитина одержує еталони “доброго”, “злого”, “красивого”, “потворного” і т. д. Згодом, зустрівшись із новим явищем, людина дивиться на нього через вироблені у дитинстві оцінки і стосунки.

Такі оціночні еталони відіграють подвійну роль у стосунках, спілкуванні людей. З одного боку, вони допомагають швидко зорієнтуватись і правильно відреагувати на ті чи інші типові особливості людей, навіть малознайомих, але з другого боку, вони можуть викликати упередженість до людини, затулити її реальні якості і риси. Під впливом такого еталону, нерідко застосованого правильно, ми діємо за принципом: “Я його не знаю, але вже… не люблю”.

3. Вміння слухати має першорядне значення у людському спілкуванні. Підраховано: із часу, що використовується для контактів з тими, що нас оточують, ми 9% пишемо, 16% - читаємо, 30% - говоримо, 45% - слухаємо. Відсотки молодших школярів дещо інші, відносно від осіб, які спілкуються. Найбільший відсоток на уроках, у розмові з дорослими. Але коли іде мова про спілкування з друзями? З друзями діти намагаються якомога більше говорити і якнайменше слухати. Це зв’язано із їхнім психічним станом. Діти при спілкуванні почуваються вільно, комфортно. Над вибором фраз і слів не задумуються, а словесно зразу відображають свої думки. Велику роль грає настрій, який вони і не намагаються приховати при спілкуванні. Кожен учасник розмови намагається розповісти якомога більше. Тема їхніх спілкувань – це цікаві пригоди, з якими так кортить поділитися з товаришами4.

3 а). Психологи розробили чимало тестів на визначення цієї здатності. При цьому вона оцінювалась за стобальною системою.

Тест на вміння слухати.

На 10 питань слід дати відповіді, які оцінюються:

“майже завжди” – 2 бали;

“у більшості випадків” – 4 бали;

“іноді” – 6 балів;

“рідко” – 8 балів;

“майже ніколи” – 10 балів.

Чи прагнете ви завершити бесіду, коли тема, а то і співбесідник нецікаві вам?

Чи дратують вас манери вашого партнера по спілкуванню?

Чи може невдалий вираз вашого співбесідника викликати у вас грубість?

Чи уникаєте ви вступати з невідомою вам людиною у розмову?

Чи маєте ви звичку перебивати співрозмовника?

Чи робите ви вигляд, що уважно слухаєте, а самі думаєте зовсім про інше?

Чи змінюєте ви тон, голос, вираз обличчя у залежності від того, хто ваш співбесідник?

Чи змінюєте ви тему розмови, якщо вона зачіпає неприємну вам тему?

Чи виправляєте ви людину, якщо вона неправильно вимовила слово?

Чи буває у вас зверхній тон до того, з ким говорите?

Результат визначається дуже просто: чим більше балів, тим у більшій мірі розвинуте у вас вміння слухати. Якщо ж ви набрали більше 62 балів, то ви слухач “вище середнього рівня”5.

Які ж висновки. За дослідженнями більшість дітей вважають, що кращий співбесідник – близький друг (подруга). Це, певно, пояснюється тим, що саме дружба народилася на основі здатності слухати одне одного, ставитися з інтересом. Більшість вважають, що до числа кращих слухачів належать учні, які вчаться гірше або на думку колективу є гіршими. Тоді велику роль у спілкуванні надається кращому учневі, відміннику. Тому при спілкуванні молодших школярів ведучу роль відіграє навчання. Але це не завжди так. Велике значення відіграє мода, яка опанувала всі сфери людського життя. Тому на сучасному етапі вона зачепила і наймолодших. Діти молодшого шкільного віку звертають увагу на зовнішній вигляд свого співрозмовника і відносно таких критеріїв іде розподіл кому слухати, а кому говорити.

3 б). Треба звернути увагу на різницю між хлопчиками і дівчатками у спілкуванні.

Хлопчики слухають в першу чергу, що говорять (звертають увагу на зміст), у той час, коли дівчата слухають, як говорять (звертають увагу на форму передачі)6.

Щоб зрозуміти, про що говорить співбесідник, треба зрозуміти мету його розмови. Основною метою, якою керуються молодші школярі при спілкуванні є повідомлення чогось. Діти це не здатні переключатися на різні тематики.

3 в). Соціальне спілкування вимагає, щоб співбесідники говорили або слухали по черзі, не перебиваючи одне одного. Молодші школярі навпаки, при такому виді спілкування намагаються всі взяти участь у спілкуванні одночасно. І часто такі бесіди починаються із виразів: “А я чув…”, “А я знаю…” Правильно слухати, коли метою бесіди є обмін інформацією діти здатні у тому випадку, коли це їх зацікавило. Тільки тоді вони чітко запам’ятовують сказане.

При експресивному спілкуванні доречні прийоми нерефлексивного слухання або вміння уважно мовчати, не втручатись у промову співбесідника. Адже він і без того емоційний, збуджений і відчуває ускладнення при формулюванні своїх думок. У дітей молодшого шкільного віку при експресивному спілкуванні не спостерігається даних навичок, ці навички вони набувають пізніше з власним розвитком. Хоча в них уже відчувається розуміння того про що говорить співбесідник, при умовах – виявлення жалю, здивованості.

Яка б не була мета спілкування, завжди корисно знати технічні прийоми активного слухання та вміти користуватися. Уже у молодшому шкільному віці психолог може ознайомити дітей з ними:

Пригадайте і обдумайте свої звички слухання.

Умійте показати другові, що ви його слухаєте.

Будьте уважні.

Треба вміти зосередити свою увагу.

Розумійте не тільки слова, але і почуття.

Стежте за мімікою, рухами.

Найпоширенішими помилками є:

Перебивання співрозмовника.

Не задавайте безліч запитань.

Не вживайте зайвих слів, які завадили б розумінню основної думки7.

3 г). Спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів та жестів. Діти ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Діти це не мають навичок самоконтролю. Часто у їх голосі відчувається впевненість у собі, але вона одразу зникає, коли у розмову вступає доросла людина.

У сучасній зарубіжній соціальній психології Е. Бьорна, який стверджує, що в кожному, незалежно від віку і статі, живе 3 особистісті (або “я”): “я” – батько, “я” – дорослий, “я” – дитя. У нас ця теорія дістала свій розвиток у розробках Ю. М. Ємельянова. Скорочено схема теорії позначається трьома першими літерами Б.Д.Д. “Батько” (Б) – джерело наступності суспільного досвіду, в якому на будь-який випадок життя є свої “правила”: думок, почуттів і поведінки. Основна схема міркування і поведінки “батька”: це можна, а це не можна. Обмеження схемами, рамками, нормами робить його завжди правим. З батьком на всякий випадок погоджується, довіряють його досвідові.

“Дорослий” (Д) – джерело реалістичних думок почуттів і поведінки. Він нічого не приймає на віру, в усьому прагне розібратися сам. Самостійність думок, почуттів і поведінки дає йому можливість вести діалог з іншими людьми.

“Дитя” (Д) – джерело емоційних бажань, незрілості думок, почуттів і поведінки, живе “тепер” і “тут”, для нього важливе тільки одне: “я хочу” і “я не хочу”. Слова “треба”, “необхідно” не існують – вони атрибут поведінки “батьків”. “Я – дитя” включає імпульси, притаманні дитині: емоційну прив’язливість і довірливість, вередливість. Від “батька” і “дорослого” відрізняється істотною егоїстичністю своїх думок, почуттів, поведінки, що може призводити до впертості у задоволенні потреб та інтересів.

Більш ідеальними є стосунки між дітьми, які будуються з позицій “Дитя – Дитя”. В цьому напрямку вони і повинні розвиватися. Такі стосунки відбувають на повному позитивному для дітей рівні.

Якщо уважно придивитися до стилю спілкування окремих дітей у конфліктних ситуаціях, можна помітити, що їхні стосунки, що будуються на позиції “Дитя – Дорослий”8. Такі стосунки відбуваються на певному негативному рівні. при розмові спостерігається зверхність одного із співрозмовників.

4 а). Діагностичне обстеження виявило прямий зв’язок між низьким загальним рівнем між особистісних взаємин, здібніший інтелектуальний рівень. Взаємини, як правило складаються інтуїтивно. Що таке інтуїція? Уміння здогадатися про що-небудь, минаючи логічні роздуми і одразу зрозуміти у чому суть.

Говорячи про інтуїцію, варто завжди пам’ятати, що це – інформативно найцільніший канал. Інтуїтивне прозріння у спресованому вигляді містить величезну кількість логічної, етичної чи сенсорної інформації. Цей канал єдиний спосіб здобуття принципово нових знань.

З яким фізіологічним рецептором пов’язана інтуїція? Інтуїтивний здогад грунтується на якомусь здоровому образі. Інтуїція – продукт спостереження. Взаємини дітей також складаються інтуїтивно. Діти не в змозі пояснити й обгрунтувати своє негативне ставлення до ровесників. Не стурбовані таким станом і у більшості випадків уже звикли до грубості, несправедливості, а подекуди до жорстокості.

Вивчення змісту та складанні характеристики гуманних взаємин за тривалістю, сталістю є 3 рівні.

Високий рівень: максимально гуманістичні стосунки: як стиль, як спосіб життя.

Середній рівень: помірно гуманні – на рівні побажань. Це життєво-ситуативний рівень. Носить поодинокий характер і поширений у молодшому шкільному віці.

Низький рівень: пасивно-гуманні взаємини.

Психолого-педагогічні умови:

не говорити повчально, виявляти інтерес до захоплення інших;

глибоке володіння ідеєю і задумом діалогу;

урахування віку;

щоб всі брали участь у спілкуванні;

створення ситуації успіху;

елементи загальності.

У вихованні гуманних стосунків у дітей слід акцентувати увагу на безперервність, динамічність руху внутрішнього життя особистості10.

4 б) Соціонічні функції.

Дитина спілкується з навколишнім середовищем з різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації. Які канали інформаційного обміну існують? Найперше, система органів чуття.

Органи чуття дитини спеціалізовані по дистанції прийому-передачі, тобто вони найефективніше переробляють ту інформацію, джерело якої знаходиться на певній відстані від них.

На найкоротшій дистанції, що називається “обличчям до обличчя”, і за тривалих тісних контактів між людьми інформація транслюється через відчуття – сенсорику. Сенсорна інформація завжди наочна і відчувається фізично. Вона зашифровується в основному, в таких формах – дотиках, смаках, запахах, тепловідчутті.

Сенсорний канал втрачає свого пропускну спроможність, якщо збільшується дистанція контакту. Коли доводиться спілкуватися з кількома дітьми в рамках групи найбільша кількість інформації транслюється через емоційно-етичний канал.

Кожна дитина перебуває в якомусь емоційному стані. Коливання емоційного фону дуже інформативні. Діти не вміють користуватися цим видом інформації. Вони не здатні відчути настрій, ставлення, схвильованість, переживання свого друга. Для цього потрібні ще слова. Хоча мова супроводжується відповідними жестами, блиском очей, виразом обличчя, інтонацією голосу. Головними каналами трансляції повідомлень стає мова. Мовне спілкування відбувається за допомогою голосу й слуху.

Індивідуальні особливості мови звичайно відтворюють особливості людини. Перед усім особистість характеризується змістом і образом думок. А думки не існують поза мовним оформленням. І хоча деколи людина може приховувати свої думки, але зміст її мови, теми розмови відображають особливості людини. Наприклад, любима тематика розмови відображає основні інтереси, життєві установки. Російське прислів’я говорить: “У кого что болит, тот про то и говорит”.

Особистість проявляється і в зовнішніх особливостях спілкування: балакучий чи мовчазний чоловік, які використовуються вислови, який стиль спілкування. Однак не потрібно поверхнево співвідносити мову і особливості його особистості. Балакучість може бути проявом жвавості характеру, уважності до інших може бути і виявом самолюбства, бажання показатися. Мовчазність може пояснити високим почуттям відповідальності11.

Спілкування дитини складається під вирішальним впливом спілкування із дорослими, слухання їх мови. Мова розвивається поступово, процес розвитку складається із декількох етапів. На першому році життя дитини створюються анатомо-фізіологічні і психологічні передумови опанування мовою. Цей етап розвитку мови підготовчий. Дитина другого року життя практично опановує людську мову. Але ця мова носить аграматичний характер: в ній немає відмінювання, прислівників, прийменників, хоча дитина уже будує речення. Граматична правильна усна мова починає формуватися на третьому році життя. Але і тут дитина робить багато помилок. У старшому дошкільному віці в дитини розвинуте усне мовлення.

4 в). Як переконують наслідки психолого-педагогічних досліджень, причинами соц. дезадаптації уч. мол. шк. віку можуть бути:

а) індивідуальні соматичні, хронічні захворювання, органічні ???????? центральної нервової системи, відставання у фіз. розвитку.

б) інд. психічні (аномалії псих. розвитку в дошк. віці, пед. запущеність);

в) соц. позашкільні (порушення прав дитини, бідність у сім’ї, обмеженість пізнання світу);

г) соц. шкільні (поганий псих. клімат класу, низький рівень викладання).

Багаточисленні дослідження дають підставу стверджувати той факт, що рівень адаптації до навч.-пізн. д-сті та рівень адаптації до формальної орг-ї шкільного життя значною мірою залежить від рівня комунікативних здатностей і сформованого вміння встановлювати взаємини зі своїми однокласниками. Відомо, що низький неофіційний статус слабковсигаючого учня у класі, що є наслідком вибіркових взаємин однокласників, призводить до формування у нього зниженої самооцінки та зневіри у власних не тільки навчальних, а й інших можливостях.12

Більше того, у значної частини невстигаючих учнів виникають невротичні явища, деформація характеру а в майбутньому – деформація особистості, що особливо проявляються вже в підлітковому віці. Саме тому, так важливо велику увагу приділяти соц. псих. адапт., передумовою і наслідком якої є соц. ком. д‑сть молодшого школяра. Саме за допомогою останньої дитина має змогу реалізувати свої прагнення, інтереси, нахили, виявити серед ровесників.

Спостереження показують, що значна частина дітей, хто не перебував у дитячому садку мають низькі показники до соц. ком. активності. Вони не виявляють бажання спілкуватися, почуваються невпевнено соромляться, під час спілкування ніяковіють. Таких дітей приблизно 20%. Особливо важко з тимчасовою затримкою псих. розвитку.13

Саме вони потребують значної допомоги у подоланні комунікативних бар’єрів, неадекватних установок і стереотипів, що склалися під впливом родини.

4 г). Таким чином, говорячи про спілкування молодших школярів, передусім можна виділити конструктивні і деконструктивні її ознаки. Серед конструктивних це, передусім, почуття симпатії до однолітків, емпатії, товариськості, дружби; це співпереживання, турбота про нього і допомога йому.

Деструктивні – антипатія, неприязнь, агресивність, що спрямована на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди ровеснику; нечесність або заперечення того, що відповідає д-сті, ігнорування соціальних норм “правил для учнів”, тощо.

Водночас у молодшому шкільному віці спостерігається і соц. комун. активність стосовно однолітків має вибірковий характер, оскільки в основному емоційною експансивністю, почуттями симпатії чи антипатії об’єктом яких може бути різна кількість однокласників від одного (низький рівень СКА) до чотирьох і більше (високий рівень СКА). Саме з цим пов’язана кількість ровесників, до яких однокласних виявляє симпатію чи антипатію. Почуття співпереживання або неприязні, помічає чи не помічає їхні радощі і невдачі, заради яких може відмовитись від власних інтересів.14

4 д). При звичайні й організації навчальної діяльності навчаючих міжособистісні відношення молодших школярів носять аморфний характер. Структура міжособистісних стосунків складається із двох незалежних підструктур: відносин хлопців і відносин дівчат.

Основним елементом структури є парний зв’язок. Міжособистісні стосунки будуються на емоційній основі. Клас не є референтним для дитини.

Інтенсивні формування навчально-пізнавальних інтересів в процесі колективно-розподільчої діяльності веде до заміни дифузних емоційних зв’язків домінуючими утримуючими зв’язками в рамках навчальної діяльності, а в результаті і зі її межами.

В класах, де інтенсивно формується навчальна діяльність, створюється єдина структура міжособистісних стосунків, основним елементом якої є домінуюча група учнів; група – діловий лідер, об’єднуючий до 20% найбільш авторитетних учнів двох статей. В цьому випадку цінності морально-етичного плану в кінці 3 класу витісняють цінності успіхів у навчанні. Клас отримує функцію референтної групи для навчаючих і стає основою мікросередовища, в якій проходить розвиток особистості молодшого школяра15.

Спілкування та співробітництво набагато щільніше пов’язані з двома вже вибраними пріоритетами цільового спрямування початкової освіти. Сфера спілкування – ледь не головне джерело емоційного неблагополуччя дітей. Не навчаючи спілкування та співробітництва ми не навчимо дітей вчитися. Адже в дитини 6-7 років уміння вчитися – це перш за все вміння включатися та ініціювати специфічне навчальне співробітництво.

Для традиційного навчання характерна відсутність власне навчальних стосунків, відношень між дітьми на уроках, що пояснюється переважанням фронтального способу організації діяльності дітей, за якого всі учні зв’язані з учителем, спілкування замкнуто на ньому.

Психологи всього світу довели, що, відсікаючи пряме спілкування між дітьми під час занять (не дозволяючи їм перемовлятися, підходити один до одного, обмінюватися думками), ми робимо кожну дитину більш безпорадною, незахищеною, несамостійною, а тому значною мірою залежною від учителя, схильною у всьому наслідувати його й не шукати власної точки зору. Роз’єднуючи дітей, ми робимо їх більш піддатливими нашому впливу, але менш творчими і самобутними. З’єднуючи дітей, ми створюємо для них грунт, у якому виросте самоповага, почуття особистої гідності, які можливі тільки серед рівних собі.

А з почуттям особистої гідності, з цією основою емоційного благополуччя у багатьох дітей не все гаразд. Є, наприклад, учні, які ніколи не підтримують руку, мало всміхаються, на виклик до дошки реагують боляче. А ми й не запрошуємо їх до дошки поодинці. Такі діти вибирають собі надійних товаришів і виходять удвох, утрьох. Навіть найтривожніша дитина у такій компанії почуватиметься впевнено і через деякий час переконається, що нічого страшного біля дошки немає. На деякі запитання вчитель пропонує відповідати колективно. Він дає час на обговорення: “якщо ти знаєш відповідь, скажи сусідові пошепки, якщо він згоден, візьміться за руки і покажіть, що ви готові відповідати. Якщо не згоден, спитай його думку. Може ти не зовсім правий, а він тобі допоможе?” – і так у класі на одне і те ж запитання народжуються нові варіанти, адже діти у грі талановитіші за своїх учителів. Дитячі знахідки обов’язково оголошуються, обговорюються, заохочуються, виділяються найбільш раціональні. Кожен, хто відповідає звертається до всіх учнів. Кожен, хто слухає, може бути захопленим, згідним, незгідним, невдоволеним відповіддю. Він має право на будь-яку реакцію, крім неуваги, і тому на перших же уроках вводяться жести, які виражають різні ставлення до сказаного. Мета всього цього – звести до мінімуму пасивне перебування дитини на уроці, яке потім вплине на подальший розвиток комунікативного розвитку.

Керуючись метою виховання навичок спілкування та співробітництва для того, щоб навчити вчитися маленького школяра, докорінно змінюється зміст діяльності вчителя в розвивальному навчанні. Тепер головне його завдання не “донести”, “пояснити” і “показати” учням, а організовувати спільний пошук розв’язання завдання, яке виникло перед ним. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що народжується безпосередньо в класі. Нові умови навчання потребують від учителя вміння вислухати всіх бажаючих з кожного питання, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного відповідаючого, щоб зрозуміти логіку його міркування й знайти вихід з постійно мінливої навчальної ситуації, аналізувати відповіді, пропозиції дітей і непомітно вести їх до розв’язання проблеми. Навчання логіки, дискусії, діалогу розв’язання навчального завдання не передбачає швидкого одержання правильної відповіді, можливі ситуації, за яких діти не зможуть на одному уроці відкрити істину. Виправданість такої логіки, будування процесу навчання підтверджується дослідами Н. Н. Подьякова, який писав, що правильно побудований процес мислення характеризується тим, що виникнення нечітких, невиразних знань, питань випереджає процес мислення, тим менше можливостей його розвитку.

Розвивальне навчання може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя, як досвідченого партнера. Думка вчителя при цьому сприймається дітьми як одна з можливих точок зору, яку треба співвіднести з власною, і думками інших учнів. Необхідність такого спілкування випливає з природи пошукової, дослідницької діяльності за якої пошук істини поодинці неможливий, необхідний колективний пошук, який супроводжується постійним обміном думками. Дорослий може реально будувати спілкування з дитиною на уроці лише в тому випадку, коли він постійно утримує особливості дитячої точки зору на предмет на самого себе.

З перших уроків впровадження групових форм роботи повинно бути спрямоване на те, щоб ситуативна допитливість переросла в стійкі пізнавальні інтереси, щоб культура дискусії відшліфовувалась, щоб дитячі питання й здогадки, випереджуючи плани вчителя, виникли на завтрашньому уроці, щоб діти самі ставили проблему наступного уроку, спонукаючи вчителя повідомляти нову інформацію. Психологи розвивального навчання виділили три провідні характеристики навчального співробітництва дитини з дорослим:

1) воно несиметричне, дитина не імітує дорослого. Пошук відсутніх у дитини знань чи способів дій може відбуватися тільки тоді, коли дорослий не дає готових зразків та визначень. Учитель може стимулювати й раціоналізувати дитячий пошук, але не повинен його продемонструвати. Отже, основна форма спілкування учителя й учня – неімітаційна, несиметрична, де дитина не робить теж саме, що й дорослий;

2) навчальне співробітництво передбачає пізнавальну ініціативу дитини, яка вказує дорослому найближчу навчальну мету їх спільних зусиль;

3) у ситуації самостійного пошуку розв’язання учень здатний звертатися до дорослого з пізнавальним запитанням: вказати, яких саме знань бракує йому для розв’язання завдання.

У ситуації невизначеності, а це ситуація перших шкільних днів, коли дитина ще не знає, чого від неї чекають оточуючі, різко зростають імітаційні тенденції. Першокласники копіюють учителя буквально у всьому. Вчитель може закріпити імітаційну форму взаємодії з класом, і учні будуть наслідувати його, з задоволенням повторюючи дії, слова, думки дорослого. Але дуже важливо з першого дня показати класу, що від нього чекають здатності говорити і діяти по-своєму.

Завдання розвивального навчання – навчити дітей самостійно міркувати, уміння сперечатися, відстоювати свої думки, ставити запитання один одному. Психологи стверджують, що “інкубатором” самостійного мислення, пізнавальна ініціатива дитини є не індивідуальна робота під керівництвом найчутливішого вчителя, а робота в групі спільно діючих дітей. Усовою народження перших пізнавальних запитань до вчителя є суперечка між дітьми, які пропонують різні способи розв’язання спільного завдання. Тут з’являється ще одна важлива проблема: організувати роботу так, щоб їхня дискусія була змістовною, не переросла у взаємо-звинувачення, конфлікт. Для цього співбесідники повинні вміти:

1) сформулювати свою точку зору;

2) з’ясувати точку зору своїх партнерів;

3) виявити різницю точок зору;

4) спробувати розв’язати розходження за допомогою логічних аргументів, не переводячи логічну суперечність у площину особистих відношень.

Початкова узгодженість дій досягається на перших порах за допомогою введення “етикету”, правил ввічливості суперечки.

а) коли висловиш своє міркування, запитай в однокласників: “Ти згоден?”, “Ти як гадаєш?”

б) якщо всі згодні, можна діяти далі, якщо є різні міркування, запитайте один у одного: “Чому ти так гадаєш?”, “А це можна довести?”

Звичайно, не всі першокласники здатні виробити та аргументувати особисте міркування навіть у найелементарніших завданнях. Багато з них ще не здогадуються про те, що вони щось знають, не довіряють собі і потребують підтримки. Учитель розуміє, що нормальна, рівноправна дискусія можлива тільки в атмосфері довіри й доброзичливості. Тому у ризиковану ситуацію суперечки розходження він вводить дітей тільки після встановленої згоди, взаємного інтересу, прихильності один до одного16.

5 а). Деякі спеціалісти вважають, що існують універсально-конфліктні або хронічно несумісні люди, для яких стан конфронтації, протиборства такий же природний, як для інших “мирне співіснування”, співробітництво, взаємна поступливість. Для дітей молодшого шкільного віку стан конфронтації також властивий, але відсоток їх дуже низький. Іїні властивості не так широко виявлені, так як психіка дитини є ще нестійкою, яка піддається впливові. Тому у дітей важко чітко визначити цей стан. Але полічено, що в кожній групі дітей є свій “демон”. Для таких дітей характерна позиція: все говорити у вічі, причому найчастіше неприємне, зіштовхувати інших.

Характерні емоційні оцінки, спрямованість висловлювань одного й другого. Не схильні до суперечок кажуть: “Ви знаєте, тут Н. сказав про тебе…” і перелічують можливі позитивні риси і якості. Схильні до сварок починають приблизно так само, але перераховують недоліки, негативні властивості, які можуть образити.

Для дітей молодшого шкільного віку характерні такі типи виходу з конфліктних ситуацій.

Перший варіант – коли одні із сторін виправдовує себе, або погоджується із претензією, але тільки у даний момент. Цей прийом найчастіше використовує “співбесідник”.

Другий варіант – конфронтація – несприятливий та малопродуктивний спосіб розв’язання конфлікту, коли ніхто не бере до уваги позиції іншого. Єдиним позитивним моментом конфронтації є те, що експериментальні ситуації дозволяє побачити слабкі і сильні сторони іншого, зрозуміти інтереси. Частіше таким варіантом користуються хлопці. Дівчата рідко вдаються до цього варіанту.

Третій варіант – примус. Це тактика прямолінійного розв’язування того варіанту завершення суперечки, який влаштовує ініціатора. Найчастіше до примусу вдаються діти, які впевнені у своєму абсолютному впливові та владі. Цей вихід із конфлікту є найнесприятливішим для збереження стосунків. Дитина не реагує позитивно, так як такий співрозмовник нагадує дорослого, батька.

5 б). Психологи розробили методику проведення конструктивної суперечки, яка може бути використана у розв’язанні особистих стосунків. Так, розвиток конструктивної суперечки повинен мати 3 чисті й послідовні фази.

Перша фаза – вступна. Той, хто постраждав у конфлікті, повинен сказати, що хоче сперечатися або заперечити Н.: “Я хочу з’ясувати те-то і те-то, чаму ви вчинили так або не зробили того?”

Друга фаза – середня (власне суперечка). Говори по суті суперечки, а не “навколо”. Обов’язково відреагуй на висловлене непорозуміння, критику. Відкладіть свою думку конкретно і чітко.

Третя – заключна, коли приймається рішення з питання, що викликало протиріччя. Визнай свою помилку або доведи протилежне. Знайди в іншого що- небудь приємне.

Результати суперечки можуть розв’язати ситуацію або завести у глухий кут. Але в тому і в іншому випадку суперники повинні на заключній фазі підбити підсумки для себе і один для одного. Розрізняють 4 частини заключної фази, які мають позитивне і негативне значення для учасників.

Отже, вже сам факт знання, що таке конкретність суперечки, включення у неї, чесна боротьба надають суперечці розуму, іронічності відносно себе, без чого міжособливе спілкування та особисті відносини утруднюються. Результат суперечки дає можливість оцінити інформаційну користь спілкування, емоційний стан, єдність, відмінність стосунків.

Увага до психологічних особливостей дівчаток і хлопчиків позитивно позначається на ефективності їхнього співробітництва у колективі. Знання відмінностей психології статей у спілкуванні просто необхідні.

Одна з головних тенденцій перехідного віку – переорієнтація спілкування з ровесниками.

Поведінка підлітків за самим своїм змістом є колективно-груповою. По-перше спілкування з однолітками – дуже важливий, специфічний канал інформації, по якому діти дізнаються проте, що їм з різних причин не повідомляють дорослі. По-друге, це – специфічний вид міжособових стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності виробляють навички соціальної взаємодії, співвідносити особисті інтереси з громадськими.

Поза товариством ровесників, де взаємовідносини будуються принципово на рівних засадах і статус треба заслужити і вміти його підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних властивостей. Змагання у групових взаємовідносинах, яких немає у відносинах з батьками, також є цінною життєвою школою.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової приналежності, солідарності не тільки полегшує підліткові автономізацію від дорослих, але й дає змогу йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя та стійкості.

5 в). Психологія спілкування молодшого школяра базується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення і спілкування, тобто потреби у приналежності до якоїсь групи або спільності.

Відокремлення найчастіше вивляється у емансипації від контролю старших. Однак воно діє і в стосунках з однолітками. У перехідному віці змінюється уявлення про суть таких понять як “самостійність” і “усамітнення”. Діти здебільшого трактують їх як певний фізичний стан (“немає нікого навколо”), діти наповнюють ці слова психологічним змістом, наділяючи їх не тільки негативною, але й позитивною цінністю.

Почуття самотності й не прикаяності пов’язане з віком, становленням особистості, породжує невгамовне бажання спілкуватися та групуватися з ровесниками, у товаристві яких вони знаходять або сподіваються знайти те, в чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, визначення власної значущості. Типова риса дитячих груп –конформність. Таке протиріччя, коли індивідуальність утвердження через однозначність, подібність, може тривожити хлопчиків.

Можуть існувати різні види спілкування, виконуючи різні функції, їх питома вага та значимість з віком змінюються. Змінюються і місця зустрічей. Найчастіше зустрічаються у когось удома. З віком зустрічі переходять на вулицю.

Слід відзначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчат не цілком однакові. Це стосується рівня спілкування і характеру афіліації.

На перший погляд, хлопчики будь-якого віку більш схильні, ніж дівчатка до спілкування. З самого раннього віку вони активніше вступають у контакт з іншими дітьми, затівають ігри. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для дівчат. Однак відмінності між статями на рівні спілкування не тільки кількісні, скільки якісні. Хоча силові ігри приносять хлопчикам задоволення емоційне, їм притаманний дух змагання, інколи гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності, власний успіх у ній важить для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальних симпатій до інших учасників гри.

Спілкування дівчаток виглядає пасивнішим, зате дружнішим і більш вибірковим. На відміну від хлопчиків дівчата вступають у контакт з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка – до інтенсивного спілкування. Хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка по-двоє, то-троє. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі діти використовують цілий ряд специфічних хитрощів, стратегічних прийомів. Постійно заклопотані собою і уявляючи, що інші поділяють їхню заклопотаність, діти як правило, діють у розрахунку на “деяку уявну аудиторію”. Перебільшуючи свою унікальність і особливість, вони часто створюють собі “особистий світ”, вигадану біографію, підтримання якої вимагає постійних зусиль. Тому дитяче спілкування часто напружене, неприродне і має подвійний план. Здійснення заборонених акцій також має свій другий план, розрахований на явну аудиторію. Коло інтересів і спілкування дитини молодшого шкільного віку рідко виходить за межі класу та сусідів.17

6 а). Факти, накопичені психологічною наукою, показують, що 1-ше враження про другу людину являє собою явище, обмежене в часі і обумовлене, як особливостями людини так і характеристиками сприймання. Своєрідність 1-го враження визначається ситуацією спілкування, де розкриваються дані комутаторів, знаходячи своє виявлення в вербальній і невербальній формах. В процесі розвитку взаємодії 1-ше враження стає смисловим.

Особливості спілкування молодших школярів визначають характеристики сприймання ними інших людей. Молодші школярі не можуть повно розуміти, що відображається на розумінні другого чоловіка. Характеризуючи його особливість, діти називають особливості поведінки в конкретних умовах. Оцінюючи другого чоловіка, часто повторюють оцінку авторитетного лиця (особи).18

Найбільш авторитетною особою для дитини є батько чи мати, тобто сім’я. Сім’я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і формуються найперші духовні потреби, відіграє велику роль у формуванні нової людини, яке відбувається насамперед через спілкування. Як свідчать психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти при спілкуванні дитини з батьками, прагнення старшого покоління передати дітям свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал.

Дуже важливим соціально-значущим почуттям є любов батьківська до дітей. Яке воно те почуття? Це залежить в основному і від емоційного досвіду спілкування ще в роки дитинства. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Афективна насиченість спілкування між членами сім’ї, переважання позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини. Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття, характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо оточуючих людей. Особистісні очікування дитини є однією з форм прояву її самосвідомості, вони мають характер установок, завдяки яким на чуттєвому рівні здійснюється актуалізація досвіду спілкування дитини з оточуючими і виникають такі переживання, які служать емоційною підготовкою дитини до нових контактів.19

У дітей треба розвивати себебачення вважав Сухомлинський. Сам Сухомлинський володів даром рефлексії у міжособистісних стосунках, особливо, коли йшлося про дитячу особистість. Поради до дітей В. Сухомлинського “Умій відчути поряд із собою людину, вмій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини”.20

Вихованню у дитини здатності рефлексії, потреби орієнтуватися на оточуючих як засобу розвитку вміння критично оцінювати свою поведінку з урахуванням можливостей наслідків для інших людей і для себе Сухомлинський надавав значення в умінні “відчувати душу” іншої людини. У здатності розуміти її душевний стан, що є важливими основами доброго, гуманного спілкування. У книзі “Як виховати справжню людину” автор звертається до дітей: “Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи іншим людям. Умій підтримати, допомогти підбадьорити людину, в якої горе… не будь байдужим”.21

Обгрунтовуючи практичну необхідність гуманних взаємин між вихователем та дитиною, між самими дітьми.

Сухомлинський бачить у винятковій ролі, яку відіграють у цьому відношенні батьки: чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе щастя іншим. Дитина, батьки якої глибоко сердечно, красиво люблять одне одного, душевно красива, з нею приємно спілкуватися. В її душі мир і спокій, моральне здоров’я.22

Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками – перша школа, підвалини стосунків. Перші вихователі батьки.

Велику роль оточуючого середовища, в якому перебуває дитина, оскільки вони несуть вирішальну роль, і люди, що оточують з усім багатством відносин.

Практична частина.

Показником рівня соц.-комунікат. активності, її праксологічного компонента може слугувати контента аналіз відповідей мол. школярів на запитання: “Хто із ровесників турбується про тебе, допомагає, ділиться, підтримує?”, “Хто часто відмовляє?”

Розподіл учн. за рівнем праксеологічного компонента соц.-ком. активності школи м. Борисполя.

Таблиця 1.

Заг. х-ки розподілу вихованців за рівнями вияву деструктивної (-1, -2, -3) та конструктивної (1, 2, 3) КА (за груповою експертною оцінкою учнів, в %).

Як видно з таблиці, тривале перебування учня в системі взаємостосунків класного колективу поступово стишує конструктивну соц.-ком. акт. – з 34,3% уч. 1 кл. до 52,3 у 3-му. Але залишаються частини учнів з деструктивними проявами (КА 24,2%), що потребує регулювання і корекції взаємостосунків між учнями через утвердження у спілкуванні ціннісних орієнтацій гуманістичної спрямованості – аксиологічний (ціннісно-орієнтаційний) компонент соціально-комунікативної активності.

Аксіологіний компонент соц.-к. акт. репрезентує собою оцінні зв’язки що містять думки, уявлення про ті чи інші властивості однолітків, риси їхнього х-ру, вчинки. Переважно це оцінювання типу “подобається - неподобається”. Вони і є критеріальним підгрунтям формування ціннісних орієнтацій у сфері спілкування, свого соціального “я”.

Ціннісні орієнтації щодо особистісних позитивних і негативних якостей однокласників можна визначити за допомогою контент??? аналізу відповідей учнів на запитання: “Хто з однокласників тобі найбільше подобається? Чому?”, “Хто з однокласників менше, або зовсім не подобаються? Чому?” Якщо перша частина цих двох запитань стосується вибору конкретних учнів класу, то друга – “Чому подобається – не подобається?” дає змогу з’ясувати зміст ціннісних орієнтацій у сфері спілкування того чи ін. класу.

1. Оцінки із погляду властивих онок. характеристик інтрандивідного розвитку (“сильна”, “весела”, “симпатична”).

2. Оцінки з погляду властивих однокласнику інтеріндевідних особистісних характеристик (“добра”, “друг”, “товариський” – стан друг другу).

3. Оцінки з погляду властивих однокласнику метаіндивідних, заг.-людських характеристик(“організатор”, “людяний”, “патріот”).

Не змогли відповісти групі

Таблиця 2. Загальний розподіл емоц.-смислових оз.

З класу в клас знижується питома вага оцінок 1 групи – з 56,7% до 18,2%. Значний вплив змісту, форми навч. процесу на формування ціннісно-смислової свідомості, мол. школярів у напрямку соціалазації. Вчителі повинні віднаходити засоби у роботі мол. школярами для розвитку спілкування між дітьми.

Забезпечимо дітям готовність до спілкування.

Важливим аспектом готовності дітей дошкільного навчання є готовність до спілкування з дорослими. Адже це основний засіб інформативного й емоційного впливу на дітей, а також важливий засіб обміну інтелектуальними й моральними цінностями. Але спілкування з однолітками, про яке йдеться у цій публікації – не менш важливе. Бо в міжособистісному спілкуванні відбувається найбільш природний і невимушений розвиток взаємовідносин, їх вияв і реалізація. Спілкування з ровесниками емоційно насичене, воно нестандартне, вільне, ініціативне, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж вислуховувати іншого. Спілкування з однолітками багатше і різноманітніше, ніж з дорослими, бо включає управління діями партнера, їх контроль, показ своїх зразків, порівняння з собою, тощо. Якщо під час спілкування з дорослими дитина вчиться говорити й діяти правильно, слухати і розуміти інших, то в спілкуванні з однолітками – самовираження вступати в різноманітні стосунки. Тому дуже важливо, щоб на початок вступу до школи діти навчилися правильно будувати свої стосунки із своїми ровесниками. Але цьому, на жаль, часто заважають такі негативні риси особистості як замкненість, сором’язливість, невпевненість у собі, що супроводжуються неадекватно заниженою самооцінкою.

Пропоновані вправи допоможуть позбутися негативних проявів у поведінці дітей та розвивати їхні комунікативні вміння. Вправи для дітей молодшого шкільного віку.

Кораблик.

Двоє дорослих розгойдують ковдру, яку тримають за краї. Це – “кораблик”. У ньому лежить дитина. На слова “Тиха, спокійна погода, штиль”, - усі діти учасники гри зображують гарну погоду. На слова: “Буря! Шторм!”, вони починають “створювати шум”, “кораблик” хитається сильніше. Дитина, яка знаходиться в кораблику має перекричати бурю “Я не боюся бурі! Я – найхоробріший матрос!”

Гра підвищує самооцінку, виховує впевненість у собі.

Паровозик.

Діти шикуються один за одним, поклавши руки на плечі того, хто стоїть попереду. Ведучий – “паровоз”. Він вільно рухається, долаючи перешкоди – уявні ліс, гори, ріки, обійшовши подвір’я чи кімнату один раз, ведучий стає, в кінці “потягу”, місце “паровоза” займає дитина, яка стояла за ним. продовжують гру доти, доки кожен не побуває в ролі “паровоза”. Після гри “потяг” може зійти з колії, і всі “вагони” падають.

Гра допомагає подолати сором’язливість, розвиває активність, організованість, створює настрій. Ця гра, як і всі ігри “без слів” допомагає невпевненій дитині легше контактувати з ровесниками.

Я та інші.

Дитині пропонується розповісти про свого друга, маму, тата, бабусю, дідуся. Важливо, щоб дитина могла висловити свою думку підкреслити позитивні риси іншого. Можна запропонувати розповісти і про себе виділяючи позитивні та негативні риси, акцентуючи увагу на позитивних.

Вправа розвиває вміння висловити думку.

Дзеркало.

Варіант 1. Дитина грає з дорослим або ровесником. Вона дивиться у “дзеркало”, яке повторює всі її рухи і жести. “Дзеркалом” є партнер по грі.

Варіант 2. Група дітей грає. Одна дитина зображує когось із групи. “Дзеркало” вказує, кого зображувала дитина.

Гра корисна для пасивних не впевнених у собі, мовчазних дітей. Допомагає розкритися, почуватися розкутіше.

Закінчи речення.

Дітям пропонується по черзі закінчити кожне з речень:

я хочу…

я вмію…

я зможу…

Учнів можна пояснити ту чи іншу відповідь.

Ця вправа сприяє підвищенню впевненості в собі, в своїх силах, розвиває вміння висловлювати власні думки.

Комплементи.

Вправа починається зі слів: “Мені подобається в тобі…”. Дитина говорить це всім учасникам гри-вправи – дітям. Інші учасники також говорять компліменти всім, кому хочуть. Але вони мають бути різними і обов’язково правдивими.

Після гри учасники гри обговорюють, що вони відчували, що нового про себе дізналися, чи сподобалося їм говорити компліменти.

Вправа сприяє розвитку вміння висловлювати свої думки і почуття, а також бачити взаєморозуміння та прихильність інших, які є важливими компонентами при спілкуванні.

Літаки.

Суть гри полягає в тому, що на сконструйованих власними руками паперових літаках діти пишуть побажання, хто кому хоче. Воно має стосуватися конкретної особи. По команді “запускають” літаки адресатам.

Гра – добрий діагностичний показник взаємовідносин дітей у групі (класі), справляє у вираженні доброзичливого ставлення до ровесників, вчить виявляти і приймати знаки уваги.

Сидячий і стоячий.

Одна дитина сидить, інша – стоїть. У такому положенні вони намагаються вести розмову. Через кілька хвилин міняються позиціями. Таким чином кожен співбесідник практично усвідомлює важливість спілкування на рівні очей. Після виконання вправи діти діляться своїми враженнями.

Вправа-гра спрямована на те, щоб показати значення неправильних засобів спілкування.

Спина до спини.

Діти сідають спиною один до одного. Це може дитина й дорослий. Їм пропонується домовитися про щось один одному. Після вправи співрозмовники діляться враженнями і своїми відчуттями. Дорослий може допомогти їм запитаннями: “Чи було вам зручно?”, “Чи не хотілось щось змінити?”

Вправа-гра спрямована на те, що показати важливість бачити свого співрозмовника під час розмови.

Казка по колу.

Дітям пропонується обрати тему своєї казки. Потім вони сідають у коло і по черзі, тримаючи в руках “чарівну паличку”, придумують історії. Перша дитина починає, друга продовжує і так усі діти.

Потім проводиться обговорення, під час якого учні висловлюються, чи сподобалась їм казка, що вони відчули придумуючи її.

Таке придумання казки допомагає кожній дитині виразити думки, вчить адекватних способів взаємодії, розвиває взаємодопомогу, вміння спокійно вислухати співрозмовника.

Це лише деякі прийоми, які можна використати, навчаючи спілкування невпевнених, замкнених, сором’язливих, із заниженою самооцінкою дітей.

Гра має велике значення для дитини. У грі існує об’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно без дорослих розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання, вести свій діалог. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великою кількістю почуттів і взаємовідносин, стосунків гри спілкування, вчиться розрізняти добро і зло.1

П. Ш. 6’97 “Роль гри у навч. і вих-ні молод. шк.”

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, одним з другим.

Ушинський К. Д. “Вибрані педагогічні твори”, К., ”Радянська школа”, 1949, с. 213.

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання нових явищ і закономірностей, крім тих, які містять зв’язки та стосунки із іншими. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Виробничі поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Вони є складними. Ділові потребують певного досвіду, який можна набути у навчальних іграх інших видів.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відносинах комуніканти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад, брат – сестра, учень – учень. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ідентичної ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального комплексу.

Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад, учень – учитель, учень – учень, якщо вони належать до різних вікових груп. Асиметричні відносини впливають й на мовну поведінку відносно до ролі та статусу партнера.

“Уроки математики з елементами гри”. В. Якентошек С. 21-22, 6’97

Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, несподіванки.

В іграх виховується культура, спілкування дитини, взаємодія між учнями. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти. Основна мета цих сучасних ігор допомогти дітям вдивлятися, прислухатися.

Тест на визначення здатності дитини до спілкування.

Прочитай це питання і дай відповіді “так” або “ні”.

Чи любиш ти більше говорити, ніж слухати?

Можеш знайти тему для розмови з незнайомою людиною?

Чи завжди уважно слухаєш?

Чи любиш давати поради?

Якщо тема розмови нецікава, чи покажеш це співрозмовникові?

Чи дратує тебе, коли тебе не слухають?

У тебе є власна думка з будь-якого питання?

Якщо тема розмови незнайома – ти продовжуєш розмову?

Чи любиш бути у центрі уваги?

Чи вмієш добре говорити?

Тепер нарахуй собі по одному балові за кожну позитивну відповідь і підрахуй загальну суму балів. Якщо ти набрав:

1-3 бали. Ти або мовчун, або настільки любиш спілкуватися, що тебе прагнуть уникати.

4-8 балів. Ти може і не дуже прагнеш спілкуватися, але завжди уважний і приємний співбесідник.

9-11 балів. Напевне, людям дуже приємно спілкуватись з тобою. І друзі без тебе не можуть обійтися. Це чудово. Але дай висловитись і іншій людині!

Використана література.

Є. М. Ільїн “Мистецтво спілкуватися.” стр. 17-19.

Прохоров А., Генин Г. «Особенности психологических состояний младших школьников» Вопросы психологии, 1998 № 4 – С, 42-53.

А. Д. Добрович “Вихователеві про психологію”, с. 25-27.

Ключников С. “Розумієш – приймай”. Комс. жизнь 1990-№ 10 – С, 16-20.

“Тести для всіх” Т. М. Орлова Передмова: О.М. Доброророднева, К: Довіра, 1993, 22С.

М.Й. Боришевський Взаємини в учнівському колективі і формування особистості”. с. 55-58

Управління освіти Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Обласний інститут удосконалення вчителів. “Культура поведінки і спілкування людей”. с.8-10

Непомящая Н.И. Відносини з іншими. –М.: 1992. с.52-97.

Журнал “Початкова школа” – “Особистість, як вона влаштована” В.В. Гулепко, №4. 1991 р. (м. Київ)

“Гуманізація навчальних взаємин у всіх ланках шкільної життєдіяльності” А. Сущенко.

В.А. Крутецький Психологія –М.: Просвещение, 1974, с.155, 160.

Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції –К.: Радянська школа, 1982 р.

Вісковитова Т. Автореферат. Проблема генезису діагностики і психологічно-педагогічної корекції затримки психічного розвитку у дітей. -К.: 1997р.

Початкова школа 1998 р. №12. с.7-9.

Головань Н.О. Особливості спілкування і відособлення у першокласників // Психологія: Респ. наук. метод. зб. Вип. 37 –К.: 1991, с.61-68.

Спілкування та співробітництво учнів на уроці – один з головних принципів формування особистості в системі розвивального навчання О. Чеснокова вчитель поч. класів ЗОШ №122 м. Харкова,, організатор-методист розвивального навчання.

Початкова школа №5, 1989, Як ти розмовляєш?

Виготський Л.С. Дитяча психологія Т.4. 1984, 431 с.

Психологія виховного впливу сім’ї а дитину С.П. Тищенко –К.: 1982 р. С.5-9, серія VII “Педагогіка” №11.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори У 5 т. –К.: 1977, Т.2, с.235.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори У 5 т. –К.: 1977, Т.2, с.253.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка –К.: 1978, с.192.

Початкова школа, 98 12 стр 7-9.

Зноски.

Є. М. Ільїн “Мистецтво спілкуватися.” стр. 17-19.

Прохоров А., Генин Г. «Особенности психологических состояний младших школьников» Вопросы психологии, 1998 № 4 – С, 42-53.

А. Д. Добрович “Вихователеві про психологію”, с. 25-27.

Ключников С. “Розумієш – приймай”. Комс. жизнь 1990-№ 10 – С, 16-20.

“Тести для всіх” Т. М. Орлова Передмова: О.М. Доброророднева, К: Довіра, 1993, 22С.

М.Й. Боришевський Взаємини в учнівському колективі і формування особистості”. с. 55-58

Управління освіти Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Обласний інститут удосконалення вчителів. “Культура поведінки і спілкування людей”. с.8-10

Непомящая Н.И. Відносини з іншими. –М.: 1992. с.52-97.

Журнал “Початкова школа” – “Особистість, як вона влаштована” В.В. Гулепко, №4. 1991 р. (м. Київ)

“Гуманізація навчальних взаємин у всіх ланках шкільної життєдіяльності” А. Сущенко.

В.А. Крутецький Психологія –М.: Просвещение, 1974, с.155, 160.

Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції –К.: Радянська школа, 1982 р.

Вісковитова Т. Автореферат. Проблема генезису діагностики і психологічно-педагогічної корекції затримки психічного розвитку у дітей. -К.: 1997р.

Початкова школа 1998 р. №12. с.7-9.

Головань Н.О. Особливості спілкування і відособлення у першокласників // Психологія: Респ. наук. метод. зб. Вип. 37 –К.: 1991, с.61-68.

Спілкування та співробітництво учнів на уроці – один з головних принципів формування особистості в системі розвивального навчання О. Чеснокова вчитель поч. класів ЗОШ №122 м. Харкова,, організатор-методист розвивального навчання.

Початкова школа №5, 1989, Як ти розмовляєш?

Виготський Л.С. Дитяча психологія Т.4. 1984, 431 с.

Психологія виховного впливу сім’ї а дитину С.П. Тищенко –К.: 1982 р. С.5-9, серія VII “Педагогіка” №11.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори У 5 т. –К.: 1977, Т.2, с.235.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори У 5 т. –К.: 1977, Т.2, с.253.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка –К.: 1978, с.192.

Початкова школа, 98 12 стр 7-9.