Міністерство освіти і наукиУкраїни
Національний університетводного господарства та природокористування
Кафедра філософії
Реферат на тему:
Сучасна західна соціологія,основні напрями і проблеми
Рівне – 2006
Вступ
Сучасна Західнасоцiологiя представлена рiзноманiтнiстю шкіл і течій, які розвиваються забагатьма напрямами. Взагалі поняття соціальне виникає завжди тоді, колиповедінка будь-якої особи, групи або спільності зазнає впливу інших людей.
Мета написанняданого реферату полягає у виясненні що ж таке соціологія і вивченні основнихнапрямків та проблем сучасної західної соціології.
Кожна з галузейнауки має предмет, що розкривається змістом, системою теорій, законів,категорій, принципів тощо і виконує особливі функції на практиці, досліджуєпевну сферу суспільних відносин, їх окремі види, ті чи інші явища, процеси,взагалі суспільство. Існує певна взаємозалежність між предметом, змістом тафункціями науки. Якщо абстрагуватись від інших наук і від широкого розумінняпотреб науки, практики, то неможливо з’ясувати функції окремих галузей науки.Саме потреби практики висовують на кожному етапі життя суспільства нові вимогидо гуманітарних знань і окремих його галузей. Але сучасне суспільство – недовільне поєднання різних механізмів управління, владних інститутів та структурсоціальних сфер політики, економіки, а цілісний соціальний організм, щофункціонує і постійно розвивається, йде вперед, прогресує. І якщо окремі науки,зокрема економічні, політичні, юридичні вивчають внутрішні явища, події, товиникає потреба саме в галузі знань, що вивчає суспільство в усіх йогоаспектах.
Отже, що жпредставляє собою західна соціологія, як вона розкривається перед нами та якіфункції виконує? Це ми дізнаємося трохи пізніше.
На мою думку, насьогоднішній день питання про західну соціологію є досить актуальним. І пов’язаноце з виявленням на фоні демократизації та політизації недостатнього рівнясоціальних теорій та соціологічної культури, залученням суспільства до загальноцивілізаційних цінностей; необхідності вивчення масової свідомості і суспільноїдумки, кризи марксистського суспільства та ін.
Вивчаючи всюзахідну соціологію ми створюємо можливість збагатити свої уявлення просуспільство та науку що його вивчає, про спільні відносини та соціальніпроцеси, самостійно зіставити різні погляди, міркування і підходи до соціальнихта політичних явищ в суспільстві, виявити до них своє власне ставлення.
Структурно-функціональнийаналіз як теорія суспільства
Т. Парсонс вважаводним з ключових завдань соцiологiї аналіз суспільства як системи функціональновзаємопов’язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якогосоціального процесу – це частина дослідження певної системи з усталенимимежами. Систему Парсонс розумів як сталий комплекс повторюваних i взаємопов’язанихдій (теорія соціальної дії), а потреби особистості – як змінні у соцiальнiй системі.
Т. Парсонс таiншi дослідники намагалися не тільки виробити правила функціонування будь-якоїсистеми, а й визначити сукупність необхідних умов або “функціональних передумов”для всіх соціальних систем. Ці унiверсальнi умови стосувалися не тільки соціальноїсистеми, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні потребисвоїх елементів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна володіти i певнимиспособами розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система має виробитипевний процес соцiалiзації людей, даючи їм змогу сформувати або суб’єктивнімотивізації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребутакого підпорядкування. Водночас кожна система повинна мати певну органiзацiю видівдiяльностi та iнституцiйні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації,вдаючись до примусу або переконання. І нарешті, суспiльнi інститути мають бути відносносумiснi один з одним [4.123].
У кожномусуспiльствi, крім соціальних норм, існують властиві тільки йому цiнностi. За відсутностітаких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно використати потребипідпорядкування нормам. Фундаментальні цiнностi мають стати частиною особистості.
Теоретичну схемуПарсонса об’єднує та організовує проблема соціального порядку. Поняття “соціальнийпорядок” охоплює існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті,а також певних взаємин у ньому: наявність елемента передбачуваності й повторюваності(люди можуть діяти тільки в тому разі, коли знають, чого чекати один відодного); більш-менш тривалу сталість у збереженні форм соціального життя. Різніаспекти соціального порядку вiдображенi у багатьох поняттях, основні з яких — “система” і “структура”. Вони вживаються як щодо емпіричних об’єктів і відношень,так i щодо абстрактних об’єктів.
Поняття “структура”охоплює сталi елементи будови соціальної системи, відносно незалежні віднезначних i короткочасних коливань у відносинах системи із зовнiшнiм оточенням.У зв’язку зі змiнюванiстю цих відносин вводиться система динамічних процесів iмеханiзмiв між вимогами, що випливають з умов сталості структури, і вимогамиданої зовнішньої ситуації. Цей динамічний аспект бере на собі функціональнучастину аналізу. На найзагальнiйшому абстрактному рiвнi соціальний порядок уПарсонса є продуктом двох процесів: тенденції соціальної системи досамозбереження i тенденції до збереження певних меж постiйностi щодо середовища(гомеостатична рівновага) Дії в середовищі системи, яка складається з багатьох підсистем,аналізуються на основі функціональних передумов, вимог щодо її вживання i рівновагисистеми. Види дiяльностi всередині системи постають як наслідок її структурних реакційна вимоги, що виявляють її зв’язок із середовищем. Тому при аналiзi соціальноїсистеми важливо досліджувати її взаємообмiн з іншими системами. А різні елементисистеми, за Парсонсом, є похідними від умов соціальної дії та взаємодії.
Т. Парсонсвважав, що будь-яка соціальна система повинна забезпечувати:
1) раціональнуорганiзацiю i розподіл своїх матеріальних (природних), людських (персонал) iкультурних ресурсів для досягнення своїх цілей;
2) визначенняосновних цілей i підтримання процесу їх досягнення;
3) збереженнясолiдарностi (проблема iнтеграцiї);
4) підтримання мотиваціїiндивiдiв при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напружень усистемі особистісної мотивації.
Другу i третювимоги висуває культурна система, головним завданням якої є легiтимiзацiя нормативногопорядку соціальної системи. Проблема визначення основних цілей та їх досягненнязадовольняється політичною практикою. Проблему iнтеграцiї
допомагає вирішитирелiгiйна дiяльнiсть або її Функцiональнi альтернативи – рiзнi секулярні(свiтськi) ідеології тощо.
Четверту проблемувирішує сім’я, яка здійснює первинну соціалізацію, “вбудовуючи” у особистіснуструктуру людини вимоги соціальної системи i підтримуючи емоційну задоволеністьсвоїх членів. Усі чотири функцiональнi вимоги мають сенс тільки в сукупності, структурнійвзаємопов’язаності.
Структурно-функціональнийаналіз як метод соціального дослідження
Цей методсистематизований i докладно описаний Р. Мертоном. У парадигмі (системі форм) структурно-функціональногоаналізу сформульовані такі основні поняття:
— “функції” – наслідкидiяльностi, що сприяють адаптації системи;
— “дисфункцiї” – несприятливінаслідки;
— “явні функції”– усвiдомленi наслідки;
-. “латентні функції”– неусвiдомленi наслідки;
— “функцiональнiвимоги” – вимоги, виконання яких необхідне для нормальної життедiяльностiсистеми;
— “функцiональнiальтернативи” – еквiвалентнi структури, здатні виконувати однакові функції.
У структурно-функціональномуаналiзi розрізняють два основних підходи:
— структурний, щоздійснюється від аналізу різних структур до виявлення виконуваних ним функцій;
— функціональний,який застосовується за розуму формування певної сукупності функціональних вимогі наявності структур, що здiйснють їх функції.
У захiднiйсоцiологiї структурно-функціональний аналіз набув найбільшого поширення всоцiологiї політики, соцiологiї злочинності, соцiологiї сім’ї, вивченні соціальноїстратифiкацiї. Наприкiнцi 50 – 60-х років функціональний пiдхiд зазнав критикиза застосування бiологiчних понять до соціальної систем, де вони втрачають однозначність;за позаiсторичний (статичний) розгляд суспільства; за надто абстрактний категоріальнийапарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адекватноописати і проаналізувати конфлікти. Згодом теоретичні підходи структурно-функціональногоаналізу синтезувалися з іншими соцiологiчними течіями.
Теорії соціальногоконфлікту
Представляютьрiзноманiтнi концепції, які визнають конфлікт одним з найважливіших чинників соціальногорозвитку. Оформилися вони у зв’язку з критикою структурно-функціонального аналізу.Авторитетними щодо вивчення проблем соціального конфлікту вважаються праці К.Маркса i Г. Зiммеля.
Прихильники теорійсоціального конфлікту не згодні з твердженнями, що нерiвнiсть – природний спосібзабезпечення виживання суспільства. Вони не тільки вказують на недоліки теорійфункцiоналiзму (хіба справедливо, наприклад, що торговець жуйкою заробляє більше,ніж люди, які навчають його дітей?), але й стверджують, що функціоналізм – не більше,ніж спроба виправдати статус. На їх думку, нерiвнiсть є результатом становища,за якого люди, які контролюють суспiльнi цiнностi (багатство i владу), маютьзмогу здобувати для себе вигоди.
Американський соціологЛ. Козер (нар. у 1913 р.) вважає, що в кожному суспiльствi існують певніелементи напруження і потенційного соціального конфлікту, який є найважливішимкомпонентом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв’язків.Якщо у ригідних (закритих) суспільствах соцiальнi конфлікти поділяють суспільствона дві “ворожі” групи або два “ворожі” класи, підривають основи колективної “злагоди”,загрожують руйнуванням соціальних зв’язків і суспільної системи через революційненасильство, то у “плюралістичних” (відкритих) суспільствах вони знаходять своє вирішення,а соцiальнi інститути оберігають суспільну злагоду. Цiннiсть конфлiктiв полягаєв тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шляхiнновацiям, тобто впровадженню нових форм організації праці та управління, щоохоплюють не тільки окремі підприємства, а й їх сукупність, галузі.
Німецький соціологРальф Дарендорф (нар. у 1929 р.), називаючи свою соцiологiчну кокцепцiю “теорієюконфлікту”, протиставляє її як марксистській теорії класів, так i концепціям соціальноїзлагоди. Соціальний конфлікт він вважає наслідком опору відносинам панування i підкорення.Придушення соціального конфлікту, за Дарендорфом, призводить до йогозагострення, а “раціональна регуляція” – до “контрольованої еволюції”. Хоча причинидля конфлiктiв завжди існують, ліберальне суспільство може владнати їх на рiвнiконкуренції між iндивiдами, групами, класами.
Теорії соціальногоконфлікту, визнаючи конфлікт одним з головних рушіїв соціального прогресу, одночаснорозглядають явища, які характеризуються поняттями “злагода”, “стабiльнiсть”, “порядок”,“*спокій”. При цьому злагода вважається нормальним станом суспільства, конфлікт– тимчасовим.
Теорія соціальногообміну
Теорія соціальногообміну, фундатором якої вважають американського соціолога, соціальногопсихолога Джорджа Хоманса (1910 — 1989), втілює спроби встановити зв’язки міжмакро- i мiкрорiвнями соціальної реальності. Представники цієї концепціїрозглядають обмін різними видами дiяльностi як фундаментальну основу суспільнихвідносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус,престиж, конформізм та ін.). Варіанти теорій соціального обміну набулипоширення у соцiологiї, соцiальнiй психології, полiтологiї, економiцi.
Згідно з цією теорієюлюди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагородi покарань. Існують дві переумови теорії соціального обміну. Перша виходить зприпущення, що у поведiнцi людини переважає раціональне начало, яке націлює їїна одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх,дружба, кохання та ін.). Типи вигод концептуалiзуються по-різному: “цiннiсть” –у соціології; “корисність” – в економiцi; “плата” – у соцiальнiй психології.Друга розкриває зміст назви цієї концепції: процес соціальної взаємодіїтлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами. “Обмiннi угоди”розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільногожиття, а дедалі складнiшi структурні утворення (соцiальнi інститути та організації)вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.
Концепції соціальногообміну часто конвергуютъ з іншими методологічними концепціями емпіричної соцiологiїй – аналізом соціальних мереж, теорією ролей та ін.
Психологічнатеорія
Поштовхом дорозвитку психоаналітичних теорій дало психологічне вчення відомого австрійцяЗігмунда Фрейда (1856 – 1939), який висунув гіпотезу про домінуючу роль улюдському житті несвідомих iмпульсiв, переважно сексуального характеру. Але міжсоціальною доктриною Фрейда і психоаналізом як конкретним методом вивчення неусвідомленихпсихічних процесів існує суттєва вiдмiнність.
Згідно з Фрейдомпроблема розв’язання сексуальних колiзiй має вирішальне значення не тільки в індивідуальномурозвитку, а й в історичному процесі. В основі соціокультурної, художньої та іншихвидів людської дiяльностi лежить сублімація (перетворення, переключення)сексуальної енергії.
Теорія мiжособистiсногоспілкування Фрейда заснована на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюєтьсяїх дитячий досвід. Будучи дорослими, вони застосовують у різних життєвих ситуаціяхпоняття, засвоєні у ранньому дитинстві. Схильність з по вагою ставитися до особистості,наділеної владою, наприклад до керівника, зумовлена тим, що він нагадує когосьіз батьків. Фрейд вважав, що люди належать до різних соціальних груп i залишаютьсяу них здебільшого тому, що переживають почуття вiдданостi та покiрностi лідерамгруп. Він пояснював це не якимись особливими якостями лiдерiв, а швидшеототожненням їх з могутніми, богоподібними особистостями, яких у дитинствіуособлювали батьки.
Послідовники Фрейда,часто не погоджуючись з основними його твердженнями щодо ролі сексуального чинникау соціальному житті, застосовували психоаналітичний метод у вивченніпiдсвiдомих неусвідомлених процесів, їх ролі у формуванні поведінки людей. Так,американська дослідниця Карен Хорнi (1885 – 1952) займалася вивченням соціальнихаспектів появи неврозів. Розглядаючи невроз як відображення iррацiональних аспектівсуспільства, Хорні вважала його рушійною силою стану “основного страху”,породженого ворожим середовищем. Як реакція на страх, “включаються” рiзнiзахисні механізми: придушення страху, внаслідок чого з’являються iншi симптоми;“наркотизація” страху – безпосередня (за допомогою алкоголю) або опосередкована(у вигляді бурхливої зовнішньої дiяльностi тощо); втеча від ситуацій, що викликаютьстрах. Ці засоби захисту породжують чотири “великі неврози” нашого часу: неврозприхильності – пошук любові, кохання i схвалення будь-якою ціною; невроз влади– гонитва за владою, престижем i володінням; невроз покiрностi (конформізмавтомата); невроiзоляцiя – втеча від суспільства. Але ці iррацiональнi способи вирішенняконфліктів посилюють самовiдчуження особистості. Завдання психотерапії психоаналітикивбачають у виявленні дефектів системи соціальних зв’язків пацієнта для кращоїадаптації його до існуючого способу життя.
Помітною постаттюв соцiологiї ХХ ст. став нiмецько-американський соціолог i психолог Еріх Фромм(1900 – 1980). Спочатку він розробляв теорію фрейдистського напряму, співпрацювавз ученими франкфуртської школи, так званими неомарксистами М. Хоркхаймером, Г.Маркузе та ін. Тому Е. Фромма часто вважають неофрейдистом або неомарксистом. Насправдіу 50 – 80-х роках він створив оригінальну соцiологiчну теорію, використовуючи iкритично оцінюючи при цьому рiзнi соцiологiчнi течії. Сам Фромм виокремив триконцептуальні підходи до вивчення суспільства, які вiдрiзняються від йоговласного.
1. Психологічний — характерний для мислення Фрейда, згідно з яким культурні явища зумовлені психологічнимичинниками, що “виростають” з інстинктивних спонук, на які суспільство впливає тількишляхом повного або часткового придушення. На думку Фромма, автори, що йшли заФрейдом, пояснювали капiталiзм як наслідок анального еротизму, а розвиток ранньогохристиянства – як наслідок амбiвалентностi щодо образу батька.
2. Економічний — виріс, як вважав Фромм, зі спотвореного розуміння iсторiї, яку розробив К.Маркс. Тому вважалося, що такі явища суспiльно-культурного життя, як релiгiї,полiтичнi ідеї, породжені суб’єктивними економічними інтересами. Протестантствопостає як пряме відображення певних економічних потреб буржуазії. Фромм зазначає,що Маркс мав на увазі інше: об’єктивні економiчнi умови є рушійною силою iсторiї,оскільки зміна цих умов призводить до перетворення економічних відносин. Внаслідокцього змінюються й економiчнi установки людей, причому інтенсивне прагнення матеріальногобагатства – лише одна з таких установок.
3. Iдеалiстичний — уявлень у праці М. Вебера “Протестантська етика i дух капiталiзму”, в якійстверджується, що новий тип економічної поведінки i новий дух культури зумовленіпоявою нових релiгiйних течій, хоча й підкреслюється, що цю поведінку невизначали лише релiгiйнi доктрини.
На вiдмiну відцих концепцій, Фромм вважав, що iдеологiя i культура ґрунтуються на соціальномухарактері, який є сукупністю рис, властивих бiльшостi учасникам даної соціальноїгрупи; формується способом життя даного суспільства. Домiнантнi риси цьогохарактеру стають творчими силами, що формують соціальний процес [1.21].
Розглядаючи з цієюкрапки зору проблему протестантства i капiталiзму, Фромм показав, що розпад середньовічногосуспільства загрожував середньому класу. Ця загроза спричинила почуття iзоляцiї,безсилля i сумніву. Психологічна зміна зумовила принадність доктрини Лютера i Кальвіна.Вони посилили i закріпили зміни в структурі особистості, а нові її риси сталиефективними силами розвитку капiталiзму, що постав як наслідок економічних i політичнихзмін.
Такий пiдхiдФромм застосував і щодо фашизму. Низи середнього класу реагували на економiчнi зміни(зростаюча міць монополій i повоєнна iнфляцiя) посиленням певних рис характеру,а саме: садистських і мазохiстських устремлінь. Нацистська iдеологiя ще більшепосилила їх, а відтак ці нові риси характеру стали силами, що служили експансіїнімецького iмперiалiзму. В обох випадках, доводив Фромм, коли певному класовізагрожує небезпека нових економічних тенденцій, він реагує на цю загрозу психологічнота iдеологiчно. Причому психологiчнi зміни, зумовлені такою реакцією, сприяютьрозвитку економічних тенденцій всупереч економічним інтересам цього класу.
Е. Фроммзмоделював механізм взаємодії економічних, психологічних та iдеологiчних чинників:людина реагує на зміни зовнішньої обстановки тим, що змінюється сама, а ціпсихологiчнi чинники, в свою чергу, сприяють розвитку економічного і соціальногопроцесу. Зміни соціальних умов приводять до зміни соціального характеру, тобтодо появи нових потреб i тривог. Ці нові споживи породжують нові ідеї, водночасготуючи людей до їх сприйняття. Нові ідеї зміцнюють і посилюють новий соціальнийхарактер і спрямовують людську дiяльнiсть в нове русло. Інакше кажучи,соцiальнi умови впливають на iдеологiчні явища через соціальний характер, алецей характер не є результатом пасивного пристосування до соціальних умов.
Соціальнийхарактер це наслідокдинамічної адаптації на основі невід’ємних властивостей людської природи, закладенихбіологічно або сформованих у ході історії.
Багато теоретиківвважали і вважають, що спочатку необхідно радикально змінити політичну таекономічну структуру суспільства, а вже потім людську психіку. Інші дотримуютьсядумання, що спочатку слід змінити природу людини і лише після цього починатибудувати нове суспільство. Фромм обидва підходи вважав помилковими. На йогодумання, у першому випадку мотивації ново еліти нічим не вiдрiзняються від мотиваціїпопередніх елiт. Ця еліта обов’язково спробує в середині новихсоцiально-полiтичних інститутів, створених революцією, відновити деякі елементистарого суспільства. Тому перемога революції означатиме й поразку, що ілюструютьреволюцію у Франції i Росії. У іншому випадку зміни суто психічного характеруне виходять за межі індивіда та його найближчого оточення і, врешті, не мають істотногозначення. Тому Фромм дотримується думання, що структура особистості середнього iндивiдаi соцiально-економiчна структура взаємозумовлені [3.32].
Е. Фроммовiналежить авторство теорії радикального гуманізму, яка спирається на “типологію соціальниххарактерів” i на вивчення відносин між особистістю та суспільством. Її основніположення: виробництво повинно служити людині, а не економіці; відносини міжлюдиною і природою мають, будуватися не на експлуатації, а на кооперації; антагонізмиповинні бути замiненi відносинами солiдарностi; вищою метою всіх соціальних заходівмають бути людське благо i запобігання людським стражданням; не максимальне, а тількирозумне споживання служити здоров’ю та добробуту людини; кожна людина повиннабути зацікавлена в активній дiяльностi на благо інших людей i залучена до неї.
Символічнийiнтеракцiонiзм
Його головною особливістює аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають усвої конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхіднихзасобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічномузасобу взаємодії – мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхіднимелементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальнимсимволом приховується зіставлення iндивiдом своїх дій із соціальними нормами iзразками поведінки. Пізнавши соцiальнi символи як знаки взаємодії, можна вивчатиїї особливості.
Засновник символічногоiнтеракцiонiзму – американський соціолог Джордж-Герберт Мiд (1363 – 1934), хочасам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем – Гербертом Блумером(1900 – 1978). Дж.-Г. Мiд вважав, що соціальний світ людини і людства формуєтьсяв результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль вiдiграє “символічнеоточення” завдяки двом своїм головним засобам – жестам i мові. Соціальне життязалежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а цезалежить від здатності до внутрішнього діалогу.
Послідовники Дж.-Г.Міда – Г. Блумер, Т. Шибутанi, Т. Партленд та інші – представляють, дві школи символічногоінтеракцiонiзму – чиказьку та айовську Прихильники першої, вивчаючи взаємодіюроблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої – на стабільнихсимволічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами яквироблення i зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості,залежні більше від суб’єктів взаємодії, ніж від об’єктивних причин.
Із символічнимiнтеракцiонiзмом пов’язаний так званий соцiодраматичний пiдхiд, який тлумачить соціальнежиття як реалiзацiю “драматичної” метафори (переносного значення), аналізуєвзаємодію у таких термінах: “актор”, “маска”, “сцена”, “сценарій” тощо.
Феноменологічнасоцiологiя
Її вважають різновидом“розуміючої соцiологiї”, бо вона розглядає суспільство як явище, створене i постійновідтворюване у духовній взаємодії iндивiдiв (мiжiндивiдуальнiй комунiкацiї).Основоположник феноменологічної соцiологiї – австрійський соціолог Альфред Шюц(1899-1959).
Її прихильники,звинувачуючи позитивізм i натуралізм у вiдчуженнi, упредметнюванні соціальнихявищ, намагаються теоретично осмислити соціальний світ у його суто людському бутті,спiввiдношеннi з уявленнями, ідеями, цілями, мотивами практично діючих соціальнихiндивiдiв. Однак феноменологічна методологія не пристосована до аналізу об’єктивнихпредметно-дiяльних процесів, тому призводить до пiдмiни об’єктивності явищ, щотрактуються, феноменологічною суб’єктивністю. Внаслідок цього соціальне життя відображенеу феноменологiчнiй соцiологiї, втрачає об’єктивний характер, зводиться до уявленьпро суспільство, взаємодії і взаємовпливу цих уявлень у свiдомостi iндивiдiв. Феноменологічнасоцiологiя дедалі більше інтегрується у традицiйнi напрями, школи, привносячитуди вміння сприймати i концептуалiзувати суб’єктивні чинники об’єктивних соціальнихпроцесів.
Неомарксизм
Засновникинеомарксизму – Дьордь Лукач (1885 – 1971) (Угорщина) i Антонiо Грамшi (1891 –1937) (Італія). Їхні теоретичні розробки започаткували “дiалектико-гуманiстичний”напрям у марксистській думці. До нього, що переважно апелює до ранніх праць К.Маркса, належать теоретики франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Ю.Хабермас), пов’язані з цією школою фрейдомарксисти (В. Райх, Г. Маркузе, Е.Фромм), марксисти-екзистенцiалiсти (Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понтi) та ін.
Присутній унеомарксизмi й інший напрям, представлень марксистами-соцiєнтистами (Л.Альтюссер, Л. Коен, Д. Ельстер, Д. Ремер). Його прихильники прагнуть переформулюватикатегорії історичного матерiалiзму на основі методів соцiологiчної науки: структурно-функціональногопідходу, структурацiї тощо.
Ще одна групанеомарксистiв орієнтується на дослідження проблем “третього світу”, аналіз капiталiзмуяк світової системи, вивчення питань фемiнiзму тощо. У бО-тi роки неомарксизмвиступив і як особлива соцiологiчна тенденція, критично протиставлена офiцiйнiйсоцiологiї (Р. Мiллс, Н. Бiрнбаум, А. Гоулднер та ін.).
Сучаснінеомарксисти уточнюють і марксистське тлумачення матеріальних джерелсоцiально-полiтичних криз у суспiльствi, розуміння способів їх подолання. Ю.Хабермас, наприклад, вважає, що зростання ролі держави в регулюванні економічнихпроцесів, плануванні виробництва й розподiлi матеріальних благах істотно змінилоекономiчнi закономiрностi розвитку капiталiзму, позбавило його колишніх гострихекономічних криз.
Захiднi вченінеодноразово передбачали неминучий крах доктрини Маркса, яка часто відроджуваласяв оновленому вигляді. Лише за останні роки популярність марксизму на Заходімала декілька злетів. Остання за часом модифiкацiя пов’язана зі спробами вирішеннянових проблем постiндустрiального та iнформацiйного суспільства[2.19].
Висновок
Один з головнихнапрямів американської соцiологiї після Другої світової війни. Вперше ідеї щодофункціонального принципу осмислення суспільства були висловлені у працях О.Конта i Р. Спенсера. Так, соціальна статика Конта спиралася на положення, заяким інститути, вірування, моральні цiнностi суспільства взаємопов’язані істановлять одне ціле. Пояснити будь-яке явище можна, описавши закон йогоспiвiснування з іншими явищами. Спенсер використовував спецiальнi аналогії міжпроцесами в людському органiзмi й суспiльствi. Соцiологiя Е. Дюркгеймаґрунтувалася на визнанні того, що суспільство володіє власною, незалежною відлюдей власністю; що це не просто ідеальне буття, а система активних сил, “другаприрода”; що пояснення соціального життя треба шукати у властивостях самогосуспільства.
Функцiональнiаспекти розвитку суспільства, соціальних явищ розробляли англійський соціологАльфред-Реджiнальд Радклiфф-Браун (1881 – 1955) та американець польськогопоходження Бронiслав-Каспер Малиновський (1884 – 1942). Цікаву системупояснення суспільства з функціональних позицій виробили американські соціологиТолкотт Парсонс (1902 – 1979) i Роберт Мертон (нар. у 1910 р.). Головнезавдання соцiологiї, на їх думку, полягає у вивченні механізмів і структур, якізабезпечують сталість соціальної системи.
Функцiоналiзмчасто ототожнювали зі структурним аналізом. Тому в соцiологiчнiй лiтературiвони постають як єдина структурно-функціональна теорія або як окреміфункцiоналiстичнi та структуралiстичнi концепції. Але міжструктурно-функціональним аналізом як теорією і як методом соціальногодослідження існують суттєві вiдмiнностi.
Література
1. Танчер В.Соціологічна думка України на тлі світової соціології // Соціологія: теорія,методи, маркетинг, 1998, № 1-2.
2. КучеренкоВ. Функціоналістська парадигма Р. Мертона в сучасному соціологічному дискуі //Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2000, № 4.
3. Піча В.М.Соціологія: підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів — “НовийСвіт 2000” – 2005.
4. ГородяненкоВ. Соціологія політики, політична соціологія або соціологія політичної сфери?// Соціологія: теорія, методи, маркетинг – К., 2003, № 1.