ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Реферат
На тему: «Сутність технологій у соціальній роботі»
Запоріжжя />2010
Привизначенні технологій у соціальній роботі необхідно враховувати, по-перше, загальне трактування соціальних технологій,по-друге, особливості соціальної роботи як одного з видівлюдської діяльності і, по-третє, у зв'язку зцим, особливості об'єктів, суб'єктів, змісту, засобів і іншихкомпонентів (елементів) соціальної роботи як визначеноїцілісності (системи). Представляється цілком прийнятним визначення соціальних технологій стосовнодо соціальної роботи, що дається у вітчизняноїлітературі.
Вони трактуються як сукупність прийомів, методів і впливів,застосовуваних соціальними службами, окремими установамисоціального обслуговування і соціальних працівниківдля досягнення поставлених цілей у процесі здійснення соціальної роботи, вирішення різного роду соціальних проблем,забезпечення ефективності реалізації задачсоціального захисту населення.
Соціальні технології в цій областігромадського життябазуються на реальному досвіді соціальноїроботи, принципах і теоретико-методологічних закономірностях, відкритихсоціальними науками: соціологією, теорією соціальної роботи, теорією управління, правом, соціальною педагогікою, валеологією і ін.
Соціальна робота може бути розглянута і як вид великих систем,оскільки вона містить у собі три компоненти:
1. соціальну роботуяк науку;
2. соціальну роботуяк навчальну дисципліну (цикл навчальних дисциплін);
3. соціальну роботуяк вид діяльності.
Виділяючи технології в соціальній роботі як науці, необхідновраховувати, що вона являє собою таку сферу людської діяльності, функція якоїскладається у виробітку і теоретичній систематизації об'єктивних знань про визначену дійсність — соціальну роботу (а прирозумінні соціальної роботи в широкому змісті — соціальних відношеннях, соціальній сфері). Однією з її найважливіших задачяк науки є аналіз існуючих форм і методівсоціальної роботи, розробка оптимальнихметодів і технологій вирішення різноманітнихсоціальних і інших проблем стосовно до різнихіндивідів, верств і груп населення.
Характеризуючи технології соціальної роботи як науку, варто виходити з того, що її невід'ємними компонентами є відповідні закономірності (наприклад, істотні зв'язки між суб'єктом і об'єктом соціальноїдіяльності), принципи і методи (економічні, правові, соціально-педагогічні іт.д.).
У цьому випадку соціальнітехнології виступають як засоби застосування теоретичних висновків у рішенніпрактичних задач соціальної роботи. Важливо взв'язку з цим підкреслити таку особливість соціальної роботи як науки, щоскладається в органічній єдності знань і умінь.
Розглядаючи соціальну роботу як особливий вид діяльності, сутність соціальних технологій можнаінтепретувати в першу чергу як сукупність прийомів, методів і впливів державних,суспільних і приватних організацій, спеціалістів і активістів, спрямованихна надання допомоги, підтримки, захисту усіх людей, особливо т.зв.«слабких» прошарків і групнаселення. Саме в соціальній роботі як діяльності в концентрованомувиді виступають соціальні технології якузагальнення накопичених і систематизованих теоретичних знань, досвіду, вмінь і практики роботи суб'єктів соціальноїдіяльності.
Такий загальний підхіддозволяє, на наш погляд, зробити такий крок на шляхуконкретизації технологій, застосовуваних у соціальній роботі (маються на увазіфактично всі три відзначених вище аспектисоціальної роботи, у яких технології виступають переважно у формі:
знань (наука);
знань і умінь (навчання);
знань, умінь, досвіду,практики (діяльність).
Теорія і практика в Україні і за рубежем виявили цілий ряд напрямків (видів)соціальної роботи з перерахованими й іншимигрупами населення. Це — соціальний контроль і соціальна профілактика, соціальнатерапія і соціальна реабілітація, соціальна помічі захист, соціальне страхування і соціальне обслуговування в сфері побуту,соціальне піклування і соціальне посередництво й ін.
Ці види соціальної роботи івиступають основними її напрямками, головними технологіями. Вони, безумовно,дуже тісно пов'язані між собою, у той же часвідносно автономні, специфічні по цільовому призначеннюі функціональному змісту.
Незважаючи на спільність цих технологій у роботі здиференційованими групами населення, вони серйозно різняться,якщо врахувати специфіку об'єктів соціальної роботи.
Візьмемо хоти б приклад реалізації соціального нагляду над дітьмиз девіантним поводженнямі злочинцями-рецидивістами, піклування над неповнолітніми дітьми і самотніми старими і т.д.
Саме тому інтеграція соціальної діяльності з урахуванням специфіки об'єктів і особливостей видів соціальної роботи має принципове значення. Ці види робіт (технологій) дуже і дуже різноманітні.
От один із багатьох прикладів: соціальне обслуговування вдомапенсіонерів. До числа надомних послуг, гарантованих державою, відносяться:
· організація харчування і доставкапродуктів до дому;
· допомога у придбанні медикаментів, товарівпершої необхідності;
· сприяння водержанні медичної допомогиі супровід у медичні заклади;
· допомога у підтримці умов проживаннявідповідно до гігієнічних вимог;
· організаціярізноманітних соціально-побутових послуг (ремонт житла, забезпечення паливом, обробляння присадибних ділянок,доставка води, оплата комунальних послуг іін.);
· допомога в оформленні документів, у тому числі для встановлення опіки і піклування, обміні житла, розміщенняв стаціонарні установи органів соціальногозахисту населення;
· сприяння ворганізації ритуальних послуг і в похованні самотніх мертвих.
Технології можна ділити взалежності від розуміння соціальної роботи в широкомуі вузькому змісті.Якщо в другому випадку мова йде переважно протехнології роботи з «слабкими» прошаркаминаселення, то в першому — про технологіїсоціального захисту всіх прошарків населення, про створення таких умов (що пов'язано із сутністю й змістомсоціальної політики), які б сприяли зменшенню чисельності і часткинаселення, що не потребуєдопомоги і підтримки; про створення таких умов, що допомагали б населенню самому вирішувати свої проблеми, а в результаті сприяли зменшеннючисельності і долі слабозахищенихпрошарків.
Інакше кажучи, технології стосовно до соціальної роботи, в широкому смислі,повинні носити опережаючий характер. Тобто завданнятаких технологій (у діяльності держави, соціальних інститутів) складається втому, щоб не тільки сприяти лікуванню «соціальних хвороб», але ісприяти їхньому запобіганню. Краще і для суспільствав цілому, і для людей не робити, зокрема,приміром, допомогу безробітнім,а робити все можливе для запобіганнябезробіття, його зменшення, навчання людей, розвитку виробництва, створення нових робочих місць,перепрофілювання тих або інших цехів, підприємств, установі т.д.
Це можливо зробити також шляхом створення (реалізації)технологій більш глобального характеру, що торкаютьсам процес функціонування і розвитку суспільства.
Різняться технології в соціальній роботі також по своєму рівню:
1. прості (доступнінеспеціалістам);
2. складні, що потребують кваліфікації одного спеціаліста;
3. комплексні, що потребують кваліфікації спеціалістіву різних областях.
З огляду на складність суб'єкта соціальної роботи, зокрема,соціальних служб різноманітних рівнів і напрямків, можна розрізняти соціальнітехнології і по цьому показнику. Можлива типологізація соціальних технологій і по інших критеріях. Зокрема, можна виділити соціальнітехнології «зовнішні» стосовно клієнта:
· державневтручання;
· допомога суспільних і інших організацій;
· допомогаприватних осіб.
Головний їхній зміст полягає в створенні людині, групам (прошаркам) людей таких умов, щоб він (вони) сам (самі) вирішував (вирішували) свої проблеми.
Можливо виділення технологій у соціальній роботі знаселенням, що мешкають на території країни і групами, що опинились по тих або іншихпричинах за її межами (україномовнимнаселенням, українцями в державах СНД).
Необхідно виділення соціальних технологій, застосовуваних вУкраїні і за рубежем, що визначається різними умовами життя, рівнемекономічного розвитку, культурними традиціями й іншимиособливостями.
Вивчаючи закордонний досвід,важливо з'ясувати:
· які соціальні технології в Україні вжезастосовуються;
· які ще можна застосувати (коли, у яких умовах);
· що викликає сумнів узастосуванні тих або інших засобів, методів,прийомів розв'язання соціальних проблем;
· що взагалі неприйнятне в нашій країні.
Представляється, що ці критерії можуть застосовуватись й в однійкраїні з урахуванням особливостей її окремихрегіонів. Нарешті, важливе, на наш погляд, урахування технологій, що мали місце в соціальнійроботі (у її непрофесійній і фаховій формі) нарізних етапах функціонування і розвитку українського суспільства.Це може значно збагатити можливості в розв'язаннісоціальних проблем, дозволить узяти все краще,що мало місце в соціальній роботі з різними групами населення в історії нашоїкраїни.
У соціальній роботі можна також виділяти інноваційні ірутинні технології. Якщо перші базуються наінноваційних підходах до вирішення соціальнихпроблем, то другі характеризуються, якправило, набором методів і засобів уже застарілих, заснованих на повсякденній свідомості,практичній кмітливості, не відрізняються високим професіоналізмом і наукоємністю. Їхнє застосування пов'язане звичайно з наданнямелементарної допомоги нужденним людям, що не потребуєспеціальної підготовки.
Прикладом перших (інноваційних) технологій можуть служити, зокрема, інноваційні соціальні технологіїсистеми фахового навчання безробітних, основу якої складаєактивне використання досягнень науки з метою одержання нової якості знань тих,яких навчають, його засобів і характеристик.
Характер і стан різноманітнихпараметрів соціальної сфери, рівень її розвиткузалежать від багатьох обставин, і спроба редукувати усе до деяких обраних чинників,«зручних» по тій або іншій причині, може призвестидо серйозних прорахунків при розробці іреалізації соціальних програм.
Серед цих обставин слід зазначити:
1. стан продуктивних сил, їх потенційна йактуальна наукоємність;
2. здатність сприйняти і використовуватидосягнення науково-технологічної революції;
3. соціально-економічнамодель суспільства;
4. соціальна стратифікаціясуспільства і рівень реалізації інтересіврізноманітних груп у політичній структурі;
5. зрілість духовної культури суспільства.
Механізмом, за допомогою якого повинні здійснюватися в основному зміни в суспільстві,є соціальна політика держави, через яку реалізуються об'єктивні можливості економічного,політичного і духовного потенціалу суспільства.1
Багато чого в соціальній роботі залежить від типу суспільства і характеру здійснення влади. Соціальнаробота, по визначенню, належить демократичномусуспільству і соціальній державі. Проте нідемократичність, ні соціальність не єстабільними константами — їхня актуалізаціяявляє собою процес, що здійснюється з множиноюфлуктуації і збоїв.
Політична декларація або навіть юридична фіксаціядемократичних норм аж ніяк не завжди збігається з їхньою реалізацією. Чутливість влади до потреб і думок населення прямовпливає на соціальну активність людей.
Невдала будова владних структур, щоколись відповідала потребам часу, а потім безнадійно застаріла, може зробити неефективним проведеннясоціальної політики, навіть якщо передумови їїбули цілком успішні. Нарешті, особистісний чинник у владі і управлінні значно впливає на зміст і форми діяльності відповідних органів і установ, на сприйняття цієї діяльності з бокунаселення.
Важливу роль у сучасній дійсності грають соціально-екологічніпроблеми, причому значимість їх визначається не тільки негативними наслідкаминеконтрольованого, екстенсивного розвитку техногенних процесів — техногеннимикатастрофами, забрудненням природи і зниженням стандартів навколишньогосередовища. Масштаби навіть повсякденного, некатастрофічногоантропогенного впливу на різноманітні системинашої планети сьогодні такі, що перевищують спроможностіЗемлі до самовідновлення. Будь-який акт людськоїдіяльності неминуче спричиняє за собою тепловезабруднення атмосфери, навіть якщо буде заснований на найсучаснішій технології.У той же час зупинити розвиток, звернутитехногенний вплив людини на природу неможливо.
Соціально-екологічний зміств тій або іншій міріпронизує всі соціальні технології і методики,причому міра його виразності залежить нетільки від конкретних умов їхній здійснення, але і від рівня розвиненостізагальнолюдської й екологічної культури діячів.
Специфічний комплекс соціальних проблем складають поведінськіпроблеми. Коли проводиться аналіз девіантного поводженняіндивідів або груп, звично виділяють категорії алкоголіків і наркоманів,злочинців, повій і т.д. Але питання про девіаціїне зводиться тільки до цих типів. Для того, щоб визначити відхилення, необхідно в першу чергу конкретизуватипоняття норми, того загальносоціального морально-поведінського, що ціннісно-регулюючогоядра, від котрого і «відхиляються» носії девіантногоповодження. У процесі такого аналізуз'ясовується, що проблема норми надзвичайно складна, історично мінлива ісоціально конкретна. Справді, чи можна вважативідхиленням від норми вживаня алкогольнихнапоїв, якщо, по оціночних даних, такого поводженнявластиво не менше 90 % серед дорослого населення нашої країни? А спробирозмежувати вживання і зловживання, можливо, є просто результат лицемірства,прагнення морально виправдати соціально визнанийвид наркоманії. Девіантнеповодження, і соціальний працівник при аналізі ситуації повинен мати це у виду,може бути або проявом асоціальності або навітьантисоціальності, або варіантом пошукового,евристичного поводження, що завтра може статинормою для більшості.
В міру розгортання інформаційної революції у світі усе більше значення набуваютьсоціальні проблеми доступу до інформації, комунікаційного забезпеченняжиттєдіяльності.
Відзначимо, що в соціальній сфері інформаційні процеси маютьтакож велике значення. Недарма масштабні (у рамках цілих країн) соціальні проекти, спрямовані на стабілізацію соціально-економічної обстановкив деяких державах, відомих колись крайньою нестабільністю, містили в собі в обов'язковому порядку вирівнювання соціальноїнерівності і забезпечення максимально широкого доступу до інформації (як доодержання її, так і до поширення власних думок, поглядів, точок зору) максимально широких прошарків населення. Доступ до інформації йінформаційних технологій, крім усього іншого — це як би пропуск в XXI сторіччя, той рубіж, не подолавши який, не можна сподіватися на включення в сучасні, прогресивні, інноваційніпроцеси, на досягнення високого статусу в суспільствімайбутнього.
Проблеми символізації імоделювання світу відносятьсядо поля соціокультурного розвитку і на перший погляд прямо не торкають сфери соціальноїроботи. Проте в дійсності це область осмислення світу,його ціннісного аналізу й освоєння. Важко сформульовувана, але владна системацінностей, що перетворює сукупність індивідів у суспільство,причому суспільство визначеноготипу, і виділяє в цьому суспільстві окремі групи, члени яких розділяють схильність до визначеноїсистеми цінностей, деяким чином відмінної від загальної — це теж відноситьсядо світу символізації дійсності.
Комплексність проблем соціальної роботи, складність об'єктіві суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженомуобсязі соціальних ресурсів одержати максимально значимийі ефективний результат — усе це настійно потребує звертання до технологізаціїв соціальній роботі, а специфіка цього видудіяльності визначає характер тих технологій,якими оперує соціальна робота. Мабуть, варто припустити, що в соціальній роботіне зустрічається ізольованих технологій; усякадія, цілеспрямована на одержання бажаногорезультату, може провадитися тільки задопомогою сукупності, узгодженого ансамблютехнологій, причому, з огляду на міждисциплінарнийїї характер, у цьому єдиномуансамблі будуть використовуватися і технології суміжних наук і областей практичної соціальної діяльності(психологічної, медичної, соціально-правові, технології здійснення зв'язків ізгромадськістю), так і специфічні технології, що належать власне соціальнійроботі (соціальна діагностика, нагляд і контроль, адаптація і реабілітація іт.д.). Технологізація соціальної роботидозволяє раціонально розчленувати її різноманітні видина окремі відносно однакові процедури й операції, із кооперацією ісинхронізацією дій і результатів. Таким чином, заплутаний клубок соціальноїпроблеми розділяється на декілька більшпростих підпроблем, кожна з яких може бутивирішена більш-менш стандартними методами.1
Якщо пригадати визначеннясоціальних технологій, вони описуються як сукупність засобіві методів впливу на соціальні процеси і системи з метою їхній упорядкування йоптимізації.
Технології соціальної роботи можна умовно розділити на три групи:
1. технологіїдіагностики (на основі вивчення соціальних проектів і ймовірнихпрогнозів їхнього розвитку);
2. технологіїконструювання і проектування розвитку тих або іншихсоціальних об'єктів;
3. технологіїреалізації соціальних проектів, програм, введеннясоціальних інновацій.
Крім такого наскрізного розподілуможна виділити типи технологій, що мають своєю ціллюповернення індивідам спроможності досоціального функціонування (технології соціальної реабілітації й адаптації).Кожна з цих технологій може застосовуватися в роботі з визначеноюкатегорією клієнтів (сім'я, військовослужбовці, дезадаптованідіти і підлітки і т.д.). Нарешті, можливо виділення технологій соціальноїдіяльності в специфічних обставинах (в умовах міжнаціонального конфлікту, у сім'ї перед розлученням і т.д.).
Неважко помітити, що єдинатипологія технологій соціальної роботи принципово неможлива, тому що будь-якийпринцип класифікації вибирається довільно, відповідно до цілями діяча. Він маєзначення для наукового дослідження, для навчальних цілей; у реальній жедійсності звертання до того або іншого виду технології залежить від суті соціальноїпроблеми.
Якщо говорити про функціїтехнологій соціальної роботи, то в першу чергу можна виділити такі їх них:
— аналітико-прогнозна: виявлення й урахуванняна підвідомчій території груп, сімей і окремихгромадян, що відносяться до категоріїсоціального ризику, визначення потреби в різноманітних видахі формах соціальної підтримки, моніторинг динаміки соціальних процесів, прогноззміни існуючих параметрів;
— діагностична:аналіз існуючих актуальних і потенційних соціальних проблем, встановлення їхніхпричин, дослідження проблемного поля соціальної ситуації конкретнихіндивідуальних і групових клієнтів;
— системно-моделююча:визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги людям ігрупам, що виявилися у важкій життєвійситуації, концептуальне обоснувания системи наданнятакої допомоги, у першу чергу, системи соціального обслуговування нарізноманітних рівнях;
— проектно-організаторська:розробка, ресурснеобгрунтування, реалізація й оцінка соціальнихпроектів, спрямованих на вирішення того або іншогосоціального утруднення, допомогу визначеної категорії клієнтів;
— активаційна: сприяння активації потенціалу власних можливостей індивіда,сім'ї або соціальної групи, спонукання клієнтів до самостійного вирішення своїх проблем, виходовіз важкої життєвої ситуації, організаціярозвитку самодопомоги і взаємодопомоги;
— інструментально-практична:здійснення діяльності по наданню різноманітнихвидів допомоги в ситуаціях життєвихзатруднень, консультації і тренінгу для поліпшення взаємовідносин між людьми, надання сприяння в оформленні документів і інших необхідних дій для здійснення клієнтами своїхсоціальних прав, опіка і піклування стосовно дітей, що лишились без батьківськогопіклування, стосовно нужденних і т.д.;
— розпорядчо-управлінська:менеджмент органів соціального управління,координація діяльності державних і недержавних організацій і установ по наданнюпомочі нужденним громадянам, участь у роботі з формування соціальної політики, добір і виховання кадрів;
— евристична:збільшення соціального знання, поглиблення розуміння соціальних проблем, поліпшенняосвітньої й загальнокультурноїпідготовки самих соціальних працівників, підвищення їхньої кваліфікації.
Зрозуміло, ці функції реалізуються цілком тільки всукупності, у всій системі технологійсоціальної роботи; у кожному ж конкретному варіанті їхнього застосування на перший план може виходити той або інший їхній набір.
Сьогодні, коли діалектика суспільного розвитку обумовиластворення і ствердження нових соціальних установок і нової соціальної політики,а також формування нового соціального мислення, соціальна робота набуває усе більш чіткіструктурні обриси як особливий вид фахової, наукової й освітньоїдіяльності. Сучасні організації і установи, щоздійснюють свою діяльність у соціальній сфері повинні адаптуватися до реалійнавколишнього світу, що змінюються,передбачати тенденції прийдешніх змін.
Література
Тюпля Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія i практика)Навч. посiб. для студентів вищих навчальних закладів. — К.: ВМУРОЛ, 2004.-408с.
Кадровое обеспечение социальных служб: подготовка ипереподготовка. – М.:1994
Іванов В.А. Соціальні технології у сучасному світі.-М.,1996.
Анисимов С.С. Технологизация: ее природа и социальная роль.- Харьков,1989.