Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти соціальної роботи
1.1 Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві
1.2 Напрямки соціальної роботи
1.3 Світовий досвід соціальноїроботи
Розділ 2. Сучасний стан та розвиток соціальної роботи всільський місцевості
2.1 Робота Житомирського обласного центру соціальної службидля сім’ї, дітейта молоді
2.2 Соціальна робота на селі
2.3 Європейський досвід соціальні послуги у сільськіймісцевості
Розділ 3. Напрями вдосконалення соціальної роботи в Україні
3.1 Вплив професійної спрямованості на становленнявідповідальності майбутніх професійних працівників соціальної сфери
3.2 Перспективи вдосконалення змісту підготовки фахівців ізсоціальної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Оскільки життєдіяльністьлюдини пов’язана з соціальними підприємствами, установами й організаціями, значнийвплив на демографічну ситуацію, життєвий рівень. Зрозумілою потреба сільських територіальнихгромад у пошуку найефективніших шляхів надання соціальних послуг задля забезпеченняналежного рівня життя у першу чергу найбільш вразливих громадян. Аналіз існуючогостану надання соціальних послуг є актуальним питанням для України, вирішення якогодозволить надавати та отримувати ефективні, результативні та доступні соціальніпослуги.
Мета і задачі дослідження.Метоюданої роботи є вивчення теоретичних основ і сутності соціальної роботи,а також розробка шляхів вдосконалення організацію соціальної роботи.
Згідно поставленоїмети визначено такі завдання для її вирішення:
· дослідження теоретичних основ соціальної роботи;
· здійснення аналізу роботи соціальних центрів;
· вивчення закордонного досвіду роботи соціальних центрів;
· визначення шляхів вдосконалення процесу надання соціальнихпослуг.
Предметом дослідженняє соціально-правові відносини в Стрижівському сільському центрі соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді.
Методидослідження.Методологічною основою є системний підхід до розкриття принципів соціальної роботи.В процесі дослідження був застосований комплекс методів, до якого входять діалектичнийметод пізнання, статистичний метод, метод аналізу і синтезу, метод факторного аналізу.Використання цих методів дозволило провести аналіз діяльності центру та визначитишляхи вдосконалення соціальної роботи в Україні.
Інформаційною базою дослідження: законодавчі актиУкраїни, нормативно-правові акти, наукові праці провідних вітчизняних фахівців,публікації з періодичних видань.
/>Розділ 1.Теоретичні аспекти соціальної роботи/>1.1 Місцесоціальної роботи в сучасному суспільстві
Соціальна робота є відносноновою практичною діяльністю й академічною дисципліною. Вона орієнтується на допомогуу розв'язанні соціальних проблем окремої людини, груп, розпиток у них техніки подоланнятруднощів і вироблення паличок самодопомоги. Фундаментальними в соціальній роботіс принципи соціальної справедливості і дотримання прав людини.У багатьох розвинутих країнах вона с однією з найпоширенішихпрофесій.
Попри те що деякі вченіпочинають відлік її історії ледь не з часів дохристиянської Київської Русі, не вартоототожнювати доброчинність і професійну діяльність спеціально підготовлених фахівців,які застосовують наукові, перевірені практикою моделі та підходи. З подібних міркуваньне можна відносити до фахової соціальної роботи заходи із соціального захисту людейпохилого віку, дітей-сиріт, інших вразливих груп, які здійснювались різними радянськимивідомствами (із соціального забезпечення, охорони здоров'я, народної освіти, внутрішніхсправ). Сповідувана ними філософія і практика допомоги суттєво відрізнялися за своїмицінностями від того, що є сутністю соціальної роботи.
Як самостійний вид діяльностісоціальна робота утвердилася в Україні в середині 90-х років XX ст. Це було спричиненомасштабними змінами в суспільстві, передусім соціально-економічною кризою, а відповідно- появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги, підтримки,і не лише матеріальної. Адже соціально-економічна криза супроводжувалась ідейною:руйнувалися звичні для багатьох людей ідеологічні, етичні принципи, вони опинилисянаодинці з багатьма невідомими їм проблемами, що вселяло почуття невизначеностій нестабільності. Актуальні суспільні потреби обумовили відчутний інтерес до теоріїі практики соціальної роботи, який постійно зростає.
Донедавна на міжнародномурівні не було універсального визначення соціальної роботи як фахової діяльності,єдиного розуміння того, які види діяльності можуть бути включені у соціальну роботу,що є її об'єктом, хто є її клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники.Сформульоване воно було у червні 2002 р. Міжнародною федерацією соціальних працівниківі Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи з огляду на суспільне значення діяльностісоціальних працівників, а не на конкретні види допомоги. У ньому йдеться про те,що професія «соціальний працівник» заохочує соціальні зміни, розв'язанняпроблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження (надання влади та мобілізації),а також розширення меж свободи людей з метою поліпшення їхнього життя. Соціальнаробота виникає там, де є взаємодія людей з їхнім оточенням.
Певні уточнення сутностісоціальної роботи містяться у коментарі до цього визначення: «Соціальна робота,здійснювана у різних формах, наявна там, де відбуваються численні комплексні взаємодіїміж людьми та їхнім середовищем. Місія соціальної роботи — надавати змогу людямякомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя і попереджувативиникнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблемі зміни, а соціальні працівники є „агентами“ змін у суспільстві, життілюдей, сімей та громад, яким вони прислуговуються. Соціальна робота має системуцінностей, теорій і практики, взаємопов'язаних між собою».
Отже, соціальна роботає специфічним видом професійної діяльності щодо надання державного і недержавногосприяння людині з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівняїї життя.
Соціальна робота — галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтриманняі надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширюєабо відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянськихправ, запобігає соціальному виключенню.
Найсуттєвіше в цьому визначенніте, що соціальна робота є наукою і практикою, заснованою на певних теоріях. Соціальневиключення в цьому контексті розглядається як позбавлення людей змоги брати участьу загальноприйнятих видах діяльності. Воно є породженням неможливості людини доступитисядо загальноприйнятих ресурсів суспільства.
Як соціальний інститутсоціальна робота орієнтована на розв'язання проблем, спричинених негативними діямиабо бездіяльністю таких базових соціальних інститутів, як економіка, політика, сім'ята ін. Вона є важливим елементом інституційної структури суспільства, який надаєвідносинам допомоги усталеності і визначеності, розширює можливості реалізації потребіндивідів і суспільства, усуває ризики суспільної дестабілізації, вносить у діїсуб'єктів, що перебувають у цій сфері, узгодженість. Соціальну роботу інколи вважаютьінструментом реалізації соціальної політики, яка здійснюється через соціальну діагностику,соціальну корекцію, соціальну реабілітацію та інші механізми. 1.2 Напрямки соціальної роботи
Соціальна робота є динамічнимпроцесом, у структурі якого нелегко виокремити фази, і не всі вони наявні у кожномуконкретному випадку. Багатомірність і багатоаспектність процесу соціальної роботизумовлені різними підходами до тлумачення суті, різним баченням його внутрішньоїструктури.
1. Раціональний підхід.Його прихильники вважають процес соціальної роботи своєрідним циклом, що складаєтьсяз окремих послідовних фаз (початкового оцінювання, планування, реалізації плану,кінцевого оцінювання). Вони виходять із того, що людина, відчуваючи або усвідомлюючипотребу в допомозі, долає разом із соціальним працівником цикл із чотирьох послідовнихфаз, які утворюють процес допомоги або процес розв'язання проблеми.
Ці фази властиві не тільки індивідуальній соціальнійроботі, а й груповій роботі та роботі у громаді. Нерідко за один цикл не вдаєтьсядосягти мети, через що постає необхідність повторити його. Наприкінці запланованоїроботи може виникнути інша проблема, що спонукатиме соціального працівника продовжитиспівпрацю з клієнтом чи повернутися на якусь із попередніх фаз і переглянути прийнятірішення. У процесі роботи актуальність запланованої мети може суттєво знизитися,внаслідок чого процес її буде значно важливішим за результат.
2. Покроковий підхід. Йому не властиве бачення соціального процесу крізь призмудовгострокових цілей і альтернатив, він орієнтує на поміркованість, поступові зміниз урахуванням ситуації, що склалася, досягнення на кожному етапі компромісу, домовленостіміж суб'єктами соціальної роботи. Покроковий підхід є інтерактивним, що передбачаєвзаємодію багатьох елементів.
3. Практичний підхід. Його засадничою основою є діалог між соціальним працівникомі клієнтом. Діяльність може починатися без попереднього знання адекватних стратегійвтручання і методів роботи, завдяки яким можна передбачити кінцевий результат, безформулювання цілей. Соціальні працівники відштовхуються від свого обов'язку сприятидобробуту, використовують різноманітні уявлення та ідеї, щоб осягнути конкретнезавдання. Кінцевий результат проектується з урахуванням придатних у конкретномувипадку засобів діяльності. Соціальні працівники, розмірковуючи разом із клієнтамипро очікувані результати, аналізують способи їх досягнення. Внаслідок цього можез'явитися нова мета діяльності. Так відбувається постійна взаємодія між цілями ізасобами, зберігається відкритість до альтернативних ідей, реалізовується постійнийпошук істини. Найчастіше цим підходом послуговуються за гуманістичних моделей соціальноїроботи.
Сучасний британський фахівецьСтівен Шардлоу виокремлює такі напрями соціальної роботи:
1. Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, у пошуку шляхів їх розв'язання.Коло проблем, які можуть належати до компетенції соціального працівника, охоплюєтруднощі у взаєминах з іншими людьми, нездатність до виконання різних соціальнихролей, нездатність доглядати за собою з певних причин, кризові ситуації в життітощо.
2. Допомога людям допомогти собі. Важливо, щоб робота з людьми була спрямованана допомогу у досягненні ними власних цілей, формування здатності обходитися безсоціального працівника.
3. Надання допомоги не тільки тим, хто її потребує, а й вживання заходів щодозахисту найвразливіших верств суспільства від інших осіб. Такими вразливими групамиє: діти, які зазнають насильства; люди з проблемами у навчанні (розумово відсталі);пацієнти психіатричних служб; люди похилого віку, яких родичі можуть використовуватиу своїх інтересах. У таких ситуаціях соціальний працівник зобов'язаний, згідно іззаконодавством багатьох країн, забрати людину із середовища, яке посягає на неї.В Україні соціальні працівники таких повноважень не мають.
4. Здійснення за рішенням суду нагляду за людьми. Наприклад, у Великобританіїз цією метою функціонує така сфера соціальної роботи, як пробаційна служба, покликаназдійснювати нагляд за особами, чия вина доведена судом, але не засудженими до тюремногоув'язнення. Соціальні працівники пробаційної служби мають надавати рекомендаціїсуду стосовно соціальної ситуації людини, які він враховує при винесенні вироку.
5. Здійснення доглядуза особами, неспроможними доглядати за собою. Клієнти, які потребують такого догляду,перебувають у будинках для людей похилого віку, дитячих будинках та інших закладах.Цей перелік напрямів соціальної роботи неповний, але він дає загальне уявлення проїї зміст.
/>1.3 Світовийдосвід соціальної роботи
Соціальна робота належитьдо професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільстваі його громадян. Вона покликана створювати необхідні умови не лише для соціальногозабезпечення окремих індивідів, груп, громад, а й для розвитку їхньої спроможностівибудовувати своє життя, мобілізовувати внутрішні ресурси для подолання життєвихкриз. Сучасна практична соціальна робота розвивається на основі науково обґрунтованихпідходів, засади яких почали формуватися на початку XX ст., і потребує належної професійної підготовки.
У суспільному житті більшостікраїн світу соціальні працівники відіграють важливу роль у плануванні, реалізації,оцінюванні та науковому вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітнішихгруп населення. У своєму розвитку соціальна робота набуватиме сутнісних ознак технологіїсприяння формуванню, здійсненню і реабілітації життєвих сил людини.
Сфера компетенції соціальноїроботи у різних країнах має свої межі та особливості. Це обумовлено культурними,історичними традиціями надання суспільної допомоги, політико-ідеологічними поглядамина роль соціальних служб і соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, у Великобританіїдо соціальної роботи не належать робота з молоддю і робота в громаді. А соціальнийпрацівник може бути бакалавром психології і магістром соціальної роботи або бакалавромсоціальної роботи і магістром ділового управління.
У Франції соціальною роботоюзаймаються працівники служби пробації (нагляду за правопорушниками за місцем їхпроживання), експерти із спеціальної освіти, дошкільні вчителі, персонал дитячихсадків, меди-ко-психологічні працівники, асистенти соціальних служб, сімейні консультанти,соціальні аніматори помічники. Координує цю роботу Міністерство соціальних справі національної солідарності.
У Німеччині соціальнаробота, маючи багато спільного із соціальною педагогікою, більше зосереджена напроблемних сферах соціуму. Основними її напрямами є:
—робота з сім'ями та молоддю;
—робота в закладах охорони здоров'я;
—соціальний захист, у т. ч. різні види допомоги, роботаз бездомними, людьми похилого віку, іммігрантами та політичними біженцями;
—робота з правопорушниками, у в'язницях, пробаційнійслужбі;
—робота у школах та інших освітніх установах.
У США організація соціальноїроботи має у своїй основі «медичну модель», що зумовлює її спрямованістьна «лікування», клієнтів, надання терапевтичних соціальних послуг. Американцірозглядають соціальну роботу як професійну діяльність щодо надання допомоги індивідам,групам, громадам, результатом якої є підвищення або відновлення їхньої здатностідо соціального функціонування та створення сприятливих для цього умов.
В Україні соціальна роботатісно пов'язана із соціальним захистом і соціальною педагогікою. Тому її часто розглядаютьяк комплекс соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічноїдопомоги, спрямованої на задоволення різноманітних потреб громадян, груп.
Однак у зв'язку з відсутністюу фаховому середовищі єдиного погляду на сутність соціальної роботи дотепер немаєзагальноприйнятого або визнаного усіма фахівцями єдиного її тлумачення. Із цим пов'язанавідсутність відповідного визначення у Законі України «Про соціальні послуги».Проте прийнятий у 2001 р. Закон України«Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» тлумачить її як діяльністьуповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від підпорядкуванняі форми власності, також громадян, спрямовану на створення соціальних умов життєдіяльності,гармонійного і всебічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав,свобод і законних інтересів, задоволення культурних і духовних потреб. Однак цевизначення є обмеженим, бо стосується тільки однієї групи клієнтів.
Отже, соціальна роботає сферою гуманітарної діяльності людини, а також назвою визнаної в усьому світіспеціальності, заснованої на гуманному ставленні людини до людини. Вона відрізняєтьсявід філантропії (благодійництва) та інших видів діяльності, зорієнтованих на допомогуу вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, розвиток у них техніки подоланнятруднощів і вироблення навичок самодопомоги. Соціальна робота є суспільним явищем,активним елементом громадянського суспільства.
/>Розділ 2.Сучасний стан та розвиток соціальної роботи в сільський місцевості/>2.1 РоботаЖитомирського обласного центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді Перспективний план роботи Житомирського обласного центру соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді на 2010 рік.1. У 2009 році основна мета діяльності Житомирськогообласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді полягала в створеннісоціальних умов для життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітейі молоді, захисту їхніх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволеннякультурних і духовних потреб. Виходячи з основної мети діяльності, Житомирськийобласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у 2009 році працювавза пріоритетними напрямами діяльності, затвердженими Міністерством у справах сім’ї,молоді та спорту. Станом на 20 грудня 2009 року в області працюють обласний, 5 міських,23 районних, 4 селищних, 5 сільських, 38 філій районних центрів соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді у селах та селищах області.Згідно з Типовою структурою і штатами у системіцентрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді області повинні працювати 317спеціалістів. Станом на 20.12.2009 року згідно з діючим штатним розкладом в центрахсоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді затверджено 204 штатні одиниці, що становить64% від потреби. Протягом року збільшено чисельність працівників в Новоград-Волинському,Олевському районних центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. В областізалишається тільки один Народицький районний центр соціальних служб для сім’ї, дітейта молоді, який укомплектований кадрами на 40% від нормативу. Всі міські та районніцентри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді забезпечені комп’ютерною технікою,здійснено підключення всіх центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді областідо електронної пошти та мережі Інтернет, що дає змогу працювати в програмно-інформаційномукомплексі „ЦСССДМ" в режимі он-лайн. Систематично здійснювався аналіз роботиспеціалізованих формувань, результативних показників діяльності центрів СССДМ. Відбувавсяподальший процес уніфікації спеціалізованих формувань, в наслідок чого припиненаробота консультативних пунктів, формувань, які дублювали роботу спеціалізованихслужб і формувань та положення про які не затверджені Міністерством України у справахсім"ї, молоді та спорту. Забезпечувалась робота: спеціалізованих формуваньмережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді регіону: · 29 служб соціальноїпідтримки сімей, до складу яких входять спеціалізовані формування:30 консультативних пунктів при пологових будинкахта відділеннях, жіночих консультаціях; · 29 Мобільних консультаційних пунктів соціальноїроботи;27 служб соціального супроводу неповнолітніхта молоді, які перебувають в місцях позбавлення волі та повертаються з них;5 служб психологічної допомоги „Телефон Довіри”(обласний, Бердичівський, Коростенський, Новоград-Волинський міські, Ємільчинськийрайонний центри СССДМ);29 Шкіл волонтерів;2 студентські соціальні служби (обласний,Житомирський міський центри СССДМ);· 2 Клініки, дружні до молоді (Житомирський,Новоград-Волинський міські центри СССДМ);Центр соціально-психологічної реабілітаціїдітей та молоді з функціональними обмеженнями (Новоград-Волинський міський центрСССДМ)6 служб соціально-профілактичної роботи (Житомирський,Корост енський, Новоград-Волинський міські, Житомирський, Коростишівський, Малинськийрайонні центри СССДМ). закладів соціального обслуговування: · обласного центру соціально-психологічноїдопомоги; · обласного гуртожитку для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування.2. Визначення та формулювання мети і комплексу цілей Житомирського обласногоцентру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на 2010 рік. Основною метою діяльностіцентру є сприяння у задоволенні соціальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебуваютьу складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. 2.2 Соціальна робота на селі
Стрижівський сільськийцентр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створений рішенням 20-ї сесіїСтрижівської сільської ради Коростишівського району 24-го скликання від 15.07.2005р. як спеціальний заклад, що надає соціальні послуги сім’ям, дітям та молоді, якіперебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.
У 2006 році, коли вУкраїні вже активно запроваджувались сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, директор сільського Центру провела індивідуальнуроботу з молодою сім’єю, яка, на жаль, не може мати власних дітей. Молода жінкаопікувалася рідною сестрою після смерті їхньої матері, тобто мала досвід вихованнядітей. На пропозицію створити прийомну сім’ю подружжя погодилося без вагань.
Після навчання, проведеногов обласному Центрі у листопаді 2006 року, створено прийомну сім’ю, в яку було переданона виховання хлопчика Андрійка двох років, котрий на той час проживав у с. СтаросільціКоростишівського району і після смерті матері тимчасово перебував у дитячому відділенніКоростишівської центральної районної лікарні. Це була перша прийомна сім’я, створенау Коростишівському районі.
Прийомна сім’я перебувалапід супроводом соціального працівника в особі директора сільського Центру. Вонау цій родині — завжди бажаний гість, помічник і порадник. За три роки спільної роботибатьків і соціального працівника в житті Андрійка відбулось багато позитивних змін.Він відвідує дитячий садок, зростає жвавим, допитливим і кмітливим хлопчиком. Необходиться і без проблем: ще даються взнаки психологічні травми, пережиті дитиноюв минулому. Хлопчик гіперактивний, іноді нервовий, неспокійний.
Батьки завжди консультуютьсяіз соціальним працівником, коли щось у поведінці Андрійка викликає їхнє занепокоєння.
В селі проживає двоєВІЛ-інфікованих, дві особи, які повернулися з місць позбавлення волі, та невеликакількість підлітків, які інколи палять наркотики. Ці люди, зокрема ВІЛ-інфіковані,не стигматизовані. Більш того, про свій статус в першу чергу вони повідомили соціальномута медичним працівникам, які не розголошують їхню таємницю серед жителів села. Щодопідлітків, які вживають наркотики, їх виявляють під час рейдів у вечірній час білясільського Будинку культури та в інших місцях масового зібрання молоді.
Зазначеним особам надаютьсясоціально-медичні, юридичні, інформаційні та інші послуги з питань необхідностіотримання АРВ-терапії, шкідливості вживання наркотиків, ведення здорового способужиття, з питань відповідальності за зберігання та збут наркотиків тощо.
В Стрижівці проживають18 багатодітних сімей та 14 мам-одиначок, їхні проблеми та радощі також добре відомідиректору сільського Центру.
З метою попередженняраннього соціального сирітства та формування відповідального батьківства на базілікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини працює Школа молодоїмами, де майбутні мами і татусі отримують всю необхідну інформацію з широкого колапитань: від зачаття дитини до її народження, про необхідність здорового способужиття батьків для народження здорової дитини, по вихованню дитини в перші роки життя,про захист трудових прав вагітних жінок, про соціальні виплати по догляду за дітьмитощо.
соціальний працівник село служба
Заняття Школи молодоїмами двічі на місяць проводить директор сільського Центру спільно з медичними працівникамилікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Молоді жінки, які чекаютьнародження першої дитини, із задоволенням відвідують заняття, адже у них виникаєбезліч запитань. Інколи заняття відвідують не тільки майбутні мами, а й батьки.
В селі існує школаволонтерів, де вже пройшли навчання 13 підлітків. Допомагають також у роботі 8 працюючихволонтерів. Медичні працівники, дільничний інспектор, працівники сільської ради,педагоги здійснюють соціальне інспектування та соціальний супровід сімей, які опинилисяу складних життєвих обставинах, проводять рейди, групові заходи в загальноосвітнійшколі, виступають в учнівських та батьківських колективах.
З участю волонтерів-підлітківпроводяться вуличні ігротеки в період літніх канікул, акції до Всесвітнього дняборотьби зі СНІДом, Міжнародного дня боротьби з наркоманією, бесіди з профілактикинегативних явищ в учнівських колективах, надається допомога ветеранам Великої Вітчизняноївійни, доглядаються братські могили тощо.
Директор сільськогоЦентру частий гість і в сільському Будинку культури, адже дуже важливо бути в курсісправ молоді, знати, чим вона живе, для того, щоб організовувати її змістовне дозвілляз метою пропаганди здорового способу життя.
Протягом року, з метоюзапобігання дитячій бездоглядності, проводяться вуличні рейди спільно з громадськоюкомісією, створеною при виконкомі Сільради. Такі комісії створюються в кожній сільськійраді району з метою організації роботи щодо запобігання бездоглядності, правопорушеньсеред неповнолітніх, виховного впливу на них та їхніх батьків, здійснення на відповіднійтериторії профілактичних заходів, виявлення та усунення причин, що спричиняють негативніпрояви у дитячому середо вищі.
При Сільраді діє опікунськарада, тому діти-сироти та діти, які позбавлені піклування батьків, не залишаютьсянапризволяще. Таких дітей наразі п’ятеро. Триває постійна робота над підготовкоюнових кандидатів у прийомні батьки, які зможуть потурбуватись про дітей-сиріт. Директорсільського Центру проводить щодо цього інформаційну кампанію: виступає на батьківськихзборах у загальноосвітній школі, бере участь в організації засідань круглих століву Сільраді, проводить індивідуальні бесіди з сім’ями.
Дякуючи адміністраціїшколи та її педагогічному колективу, директор сільського Центру може проводити бесіди,тренінги, відеолекторії, соцопитування, акції з метою поширення соціальних програміз профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі.
Дуже часто співпрацяз учителями допомагає вчасно виявити сім’ю, яка опинилась у складних життєвих обставинах.Саме вчителі частіше спілкуються з батьками, з дітьми, знають обставини, стосункив сім’ї, умови проживання.
Основний напрямок діяльностіЦентру — це робота з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. До банкуданих занесено 14 таких сімей.4 з них перебувають під соціальним супроводом, їмнадаються соціально-педагогічні, соціально-медичні, юридичні, психологічні та інформаційніпослуги. Батьки, які неналежним чином виконують батьківські обов’язки, також запрошуютьсяна засідання виконкому сільської ради, організовується відвідування сімей медичнимипрацівниками, в разі необхідності дільничним інспектором, педагогами.
Не варто приховувати,що на початку до роботи сільського соціального працівника ставилися насторожено.Зараз збільшується число звернень від людей з різних проблем і відчувається, щоробота соціального працівника потрібна людям. У 2009 році до центру звернулось 126осіб, а це майже вдвічі більше, ніж у 2008 році. Зрозуміло, що силами одного працівника,допомогти всім людям важко, але сподіваємося на це, адже маємо надійних помічників.
Поряд із справами,у яких є певні успіхи, є цілий ряд проблем, над якими директор систематично працює.Перш за все, це робота з батьками, пошук нових форм і методів, завдяки яким можнапосилити позитивний вплив на сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах,допомогти у соціалізації дітей, які виховуються в скрутних умовах. А допомагаютьв цьому надійні консультанти — спеціалісти районного та обласного Центрів. Та ідиректор сільського Центру регулярно буває на апаратних нарадах та навчаннях у районномуЦентрі. 2.3 Європейський досвід соціальні послугиу сільській місцевості
З’ясуванні позиціїЄвропейського Союзу щодо розвитку соціальних послуг у сільській місцевості. Насампередзазначимо, що політика Європейського Союзу щодо розвитку сільської місцевості зазналаістотних змін з моменту вступу до нього південних європейських країн у 1980-х [12,9]. У таких документах, як Cork Declaration 1996 та Agenda 2000 було проголошеноідею розвитку сільської місцевості, децентралізації політичної влади та соціальноїєдності [11; 15]. Головним інструментом у досягненні змін є Програми РегіональніРозвитку — такі, як, наприклад, LEADER+, що займається розвитком сфери соціальнихпослуг, інфраструктури сільської місцевості та залученням молодих фахівців до розвиткусільської економіки. Європейський Фонд Регіонального Розвитку (ERDF) фінансує спеціальнийпроект, головною метою якого є міжнаціональний обмін ідеями, методами та досвідомнадання соціальних послуг у віддалені та сільські області Шотландії, Швеції, Ісландіїта Фінляндії.
Одним із найголовнішихпитань соціального обслуговування в сільській місцевості в багатьох європейськихкраїнах є догляд за людьми похилого віку. За даними дослідження “Основні соціальніпослуги в сільській місцевості”, що було проведено в 2005 році, найменш розвинутосистему соціальних послуг у сільській місцевості в Румунії. В селах цієї країнилюдям похилого віку соціальні послуги майже не надаються.
На противагу східноєвропейськимкраїнам, в інших країнах Європи (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина,Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Великобританія,Ісландія та Норвегія) головна мета соціальної роботи з людьми похилого віку полягаєв тому, щоб забезпечити їхню автономію, незалежність і проживання у власному помешканні,доки це є можливим.
У сільській місцевостіЗахідних островів Шотландії налічується близько 3 тис. мешканців, 67 з яких потребуютьдопомоги вдома.
Цю допомогу переважнонадають зустріч організації, тобто організації, що розташовані на певній відстаніта направляють працівників до клієнтів [9, 46].
На Ірландських Західнихостровах спостерігається схожа ситуація. Тут доволі сильно розвинута волонтерськадіяльність і зв’язки в громаді, тому люди похилого віку проживають у своїх сім’ях.
Головним постачальникомпослуг за місцем проживання в сільській місцевості Ісландії, Фінляндії, Норвегіїта Португалії є місцева влада. У Фінляндії люди у віддалених сільських районах(особливо на сході країни) нещодавно розпочали практику лобіювання інтересів людей,що перебувають у складних життєвих обставинах, задля забезпечення їх необхіднимипослугами. Лобіювання інтересів жителів сіл стало можливим завдяки створенню сільськихасоціацій.
У Португалії державніорганізації взагалі не надають послуги людям похилого віку. Для цієї групи населенняпослуги (гарячі обіди, гігієнічна допомога та прибирання помешкання) організованіпереважно благодійними організаціями. За ці послуги необхідно внести невелику плату[12, 11].
Розглядаючи забезпеченнясоціального захисту дітей сільської місцевості, звернемося до прикладу Португалії,де соціальні послуги надаються місцевою радою, місцевою соціальною службою захистута благодійними організаціями. Потреби дітей, які не можуть перебувати зі своєюсім’єю через смерть батька, насильство, забезпечуються будинком для дітей, дитячимикімнатами, дитячими садками, службою для кризових дітей, позакласною діяльністюта службами соціального захисту, розташованими у школах [12, 12].
У Шотландських сільськихрайонах місцева влада впровадила в практику наступний спосіб зниження собівартостісоціальних послуг. Державні, приватні та волонтерські організації, що надають різнісоціальні послуги для різних категорій клієнтів, локалізуються в одній будівлі,мають спільний штат працівників і спільний транспорт. Створюється щось на зразокмісцевого диспансеру. Для клієнтів локалізація різних служб в одному місці має спроститидоступ до необхідних послуг. Але, як зазначають дослідники, для деяких клієнтів,наприклад, споживачів ін’єкційних наркотичних речовин, таке розташування служб порушуєпринцип конфіденційності [14, 31].
Шотландське та ірландськесільське населення, що проживає на островах, має ще більші проблеми з транспортомніж сільське населення на материку: цих територій можна дістатися тільки літакомабо на поромі. Ці труднощі згуртовують односельчан і сприяють розвитку сільськоїгромади. У громаді створюються товариства та спілки, які надають соціальні послуги.Наприклад, на островах діють клуби для молоді, людей похилого віку, матерів із маленькимидітьми.
У Фінляндії, щоб дістатисялікарень, люди похилого віку користуються послугами таксі, оплачуючи частину вартостіпроїзду. У відповідь на цю проблему муніципалітети почали організувати транспортніпослуги для старших людей, які представляють собою груповий транспорт. Ця послугане є безкоштовною. Вартість проїзду така сама, як у міському транспорті.
В деяких сільськихмісцевостях Шотландії нещодавно ввели в практику використання Інтернету та іншихінформаційних технологій, завдяки чому почали налагоджуватися зв’язки між споживачамиін’єкційних наркотиків і постачальниками соціальних послуг.
Таким чином, міжнароднийдосвід пропонує різні моделі надання соціальних послуг на рівні територіальних громад- таких, як створення сільських асоціацій, розвиток волонтерського руху, залученнядо процесу надання послуг аутріч-організації, поштову службу, приватні та благодійніорганізації, розвиток зв’язків у громаді та об’єднання приватних і волонтерськихорганізацій в єдиний центр надання соціальних послуг різного спрямування для різнихкатегорій клієнтів. Подібні моделі надання соціальних послуг у сільській місцевостідозволять запобігти проблемам соціального виключення та еміграції. Однак слід взятидо уваги, що для багатьох країн Європи проблемою в розвитку системи соціальногообслуговування в сільській місцевості залишається відсутність якісної транспортноїмережі та інфраструктури села.
/>Розділ 3.Напрями вдосконалення соціальної роботи в Україні/>3.1 Впливпрофесійної спрямованості на становлення відповідальності майбутніх професійнихпрацівників соціальної сфери
Однією з основних середних є відповідальність, оскільки рівень її розвитку відображає реальне ставленняособистості до тих об’єктів, заради яких розгортається її діяльність. В контекстівисоких вимог до розвитку національної соціальної служби та підготовки компетентнихпрацівників соціальної сфери, проблема формування відповідальності у майбутніх фахівцівнабуває особливої актуальності.
Ми розглядаємо відповідальністьяк одну з найвпливовіших загальних властивостей особистості, що має цілісну розвиненуструктуру, що поєднує у собі такі її складові: інтелектуальну, мотиваційно-афективнута діяльнісно-поведінкову. Відповідальна поведінка проявляється в основних, важливихдля особистості, сферах її життєдіяльності як відповідальне ставлення до себе, доінших та до дотримання прийнятих у суспільстві форм поведінки [10]. Специфіка професійноївідповідальності майбутнього соціального працівника передбачає опору на себе, впевненістьу своїх силах та своїх професійних уміннях, адекватну самооцінку, незалежність відзовнішнього контролю — інтернальність локусу контролю, відповідальність за інших.
Виходячи з цього, відповідальністьсоціального працівника визначено як професійно значущу якість, яка має складну структуру,що включає когнітивний, мотиваційно-афективний та діяльнісноповедінковий компонентиі є системою відповідального ставлення спеціаліста до людей, самого себе, визначеноїсистеми мотивів, форм і способів поведінки, через які це ставлення реалізуєтьсяв повсякденній професійній діяльності фахівців соціальної сфери.
Рівень розвитку загальноївідповідальності визначається особливостями розвитку її складових: когнітивного,мотиваційно-афективного та поведінкового. В свою чергу, різні рівні розвитку цихскладових мають свою специфіку і змістове наповнення, що дає змогу вибудувати профілівідповідальності, характерні для кожного з її рівнів. Для студентів з високим рівнемвідповідальностіпритаманний високий рівень її когнітивного та поведінковогокомпонентів, які характеризуються здатністю студентів усвідомлювати сутність відповідальності,їх поглибленим баченням шляхів розвитку відповідальності, високим рівнем усвідомленостіістинних причин безвідповідальної поведінки, схильністю до самоаналізу та самовихованняу напрямку розвитку внутрішнього потенціалу в подоланні перешкод, а також наявністюнормативного відповідального способу регуляції поведінки як принципу, що реалізуєтьсяособистістю незалежно від ситуативних умов дії. В ієрархії мотивів відповідальностіу таких студентів переважають мотиви самореалізації, самопізнання, морального самоствердження.
Щодо параметрів відповідальності,то у студентів із високим рівнем відповідальності переважають когнітивна осмисленість(78,24%), операційні труднощі у дотриманні відповідальної поведінки (76,09%), соціоцентричнамотивація (65,22%), стенічна емоційність (67,93%), предметна продуктивність (64,13%),регуляторна інтернальність (70,11%), динамічна ергічність (62,50%), змістовно-смисловіпрагнення (51,63%). Кожен з цих параметрів відповідальності має різну міру вираженості.Найбільшою вираженістю відзначаються соціоцентрична мотивація, когнітивна осмисленість,інтернальна регуляція, операційний характер труднощів.
Вони переважають у62-76 % студентів цієї групи (таблиця 1). Студентам з середнім рівнем відповідальностіпритаманний середній рівень розвитку її компонентів. Зокрема розвиток діяльнісноповедінковогокомпонента відзначається тим, що відповідальність як моральна норма не зовсім сформована,а регуляція поведінки здійснюється на основі аналізу ситуативних умов дії. Самефактори ситуації визначають вибір відповідальної поведінки студентом. Щодо розвиткукогнітивного компонента у таких студентів, то він характеризується осмисленістюсвоєї поведінки та прийнятих рішень.
Однак головні труднощів дотриманні відповідальної поведінки у них пов’язані з відсутністю знань, умінь,навичок, а не з особистісними проблемами, які властиві студентам з ослабленою саморегуляцією.
Студентів з середнімрівнем відповідальності відзначає помірна наполегливість, орієнтованість на вимогиоточення, результативність діяльності, емоційність мобілізуючого характеру, володіннянавичками самоконтролю. Виконуючи відповідальні справи, вони прагнуть зробити цеякомога краще, отримуючи при цьому задоволення, тобто виконання справи має для нихсамоцінний характер, відзначається самостійним сенсом. У мотиваційній структурівідповідальності переважають суспільні мотиви, морального самоствердження та прагматичнімотиви.
Низький рівень відповідальностістудентів характеризується поверховим розумінням сутностівідповідальної поведінки, низьким рівнем усвідомлення внутрішніх механізмів її розвитку,зосередженням уваги під час аналізу власної безвідповідальної поведінки на зовнішніхпричинах її виникнення. Такий рівень відповідальності студентів проявляється у поведінці,що спрямовується прагненням студента отримати якомога більше особистих переваг шляхомздійснення відповідальної поведінки, яка слугує своєрідним засобом досягнення студентомсвоїх корисливих цілей. Виконання відповідальних справ не супроводжується отриманнямзадоволення від цього процесу, а відзначається очікуванням позитивних результатів,винагород, які студент передбачає отримати під час своєї роботи.
Емоції відіграють рольперешкод, оскільки серед них панують явища астенічного (демобілізуючого характеру):лінь, розслабленість, байдужість. Відповідальна поведінка значною мірою залежитьвід зовнішніх обставин. Знання, як потрібно діяти, не переходять на рівень особистісногоосмислення, не стають переконаннями. Переважають труднощі особистісного порядку:студент роздумує над тим, чи варто робити цю справу, яку користь вона зможе йомупринести, що значно знижує його зусилля під час виконання справи. Низький рівеньпрояву діяльнісно-поведінкового компонента показує, що у студента — майбутньогосоціального працівника — відповідальність не є нормою поведінки, а побудова взаєминз оточуючими залежить від ситуативних умов.
Студенти, які віднесенідо групи із низьким рівнем відповідальності, відзначаються перевагою таких параметрів,як динамічна аергічність (78,24%), егоцентрична мотивація (78,24%), когнітивна осмисленість(63,04%), суб’єктна продуктивність (67,39%), астенічна емоційність (72,28%), регуляторнаекстернальність (54,35%), особистісні труднощі (59,24%), інструментально-стильовіпрагнення (67,93%). Найбільші прояви у студентів з низьким рівнем відповідальностімають такі параметри, як егоцентрична мотивація, особистісний характер труднощівта інструментально-стильові прагнення. Вони переважають у 55-78 % опитаних цієїгрупи.
Відповідно, досліджуючипроблему відповідальності як структурного компонента професійної моделі соціальногопрацівника та специфіку її становлення, виявлено особливості взаємозв’язку цьогофеномену з професійною спрямованістю майбутніх спеціалістів.
З метою визначеннярівня професійної спрямованості майбутніх соціальних працівників, що виявляєтьсяу прагненні до оволодіння цією професією та бажанні працювати за обраним фахом,ми використали модифікований нами варіант “Тесту-опитувальника для визначення рівняпрофесійної спрямованості студентів" Т.Д. Дубовицької. Тест-опитувальник дозволяєвиявити низький, середній та високий рівні професійної спрямованості.
Високі показники зарезультатами тестування свідчать про те, що студент прагне до оволодіння професієюсоціального працівника, отримувана професія йому подобається; він хоче в майбутньомупрацювати та вдосконалювати свою майстерність за обраним фахом; у вільний час займаєтьсясправами, що стосуються майбутньої професії; має коло знайомих — спеціалістів ізгалузі соціальної роботи; вважає свою професію справою свого життя.
Низькі показники єсвідченням того, що студент вимушено навчається за спеціальністю соціального працівника;вступ до навчального закладу зумовлений не інтересом до майбутньої професії та бажаннямпрацювати за отримуваним фахом, а іншими причинами: бажанням виправдати очікуваннябатьків, близьким розташуванням навчального закладу від дому тощо; отримувана професіясоціального працівника йому малоцікава; за першої ж нагоди хоче змінити професію,отримати іншу спеціальність та працювати за нею. 3.2 Перспективи вдосконалення змісту підготовкифахівців із соціальної роботи
Проблема визначеннязмісту підготовки фахівців у вищих навчальних закладах (далі — ВНЗ) є актуальноюз огляду на:
необхідність переходусистеми вищої освіти на компетентнісний підхід, який вимагає орієнтувати підготовкуфахівців на формування ключових, базових і спеціальних компетентностей, що є відбиттямяк професійних задач, так і вимог професії, місця роботи до культури і якостей фахівця;сьогодні ж маємо значний обсяг назв різних компетентностей, які “розкрились"в усіх циклах підготовки;
пошук системотвірногофактору підготовки фахівців у сфері соціальної роботи і відбиття його знов-такив стандарті та в плані, сьогодні ж маємо різні підходи до розуміння сутності соціальноїроботи, що позначається і на її змісті;
необхідність розбудовисистеми підготовки і підвищення кваліфікації соціальних працівників в Україні, щомає ускладнюватися за змістом на різних рівнях підготовки фахівців, з урахуваннямїх спеціалізації та системотвірного фактору.
Наразі відсутня відомчасистема підвищення кваліфікації соціальних працівників, існує тільки система підвищеннякваліфікації соціальних працівників — державних службовців, яка робить акцент надержавній службі, а не на соціальній роботі.
Таким чином, маємопроблеми і протиріччя в теорії і практиці підготовки соціальних працівників, якіпов’язані як із розумінням сутності соціальної роботи, функцій соціального працівника,так із визначенням змісту і мети підготовки соціального працівника у ВНЗ, розбудовоюсистеми його безперервної освіти.
Зміст підготовки фахівців- це те, чому навчати. Наразі можна виділити такі підходи до формування змісту підготовкифахівців із соціальної роботи у ВНЗ, які доцільно узагальнити:
1) теорії формальноїматеріальної освіти, які вимагають на практичному матеріалі та реальних знанняхформувати розумові вміння, а творчість стає можливою тільки на основі репродукції;
2) теорія змісту освітиІ.Я. Лернера, за якою цей зміст має включати: знання та способи дій, досвід творчоїдіяльності, досвід емоційно-ціннісного ставлення до засвоюваного. Це зумовлює існуванняосвітньої, виховної і розвивальної функцій процесу навчання фахівців; вимог до знань,умінь, навичок, творчості, професійних якостей і властивостей особистості як певногопереліку, що відбиває готовність до розв’язання професійних задач;
3) теорія змісту освіти,де є поділ на дисципліні з провідним компонентом “знання”, “способи дій”, “знання+ способи дій”, “художній образ”, що означає необхідність включення до навчальногоплану предметів, які ускладнюються поступово від знань до способів дій; а якщо михочемо мати не вузького фахівця, а думаючого спеціаліста, то в усі рівні підготовкитреба додати предмети з провідним компонентом “художній образ”;
4) компетентніснийпідхід до підготовки соціальних працівників, який дозволив би поділити зміст підготовкина предмети, які формують:
а) ключові компетентності;це — цикл гуманітарної, соціально-економічної і природничо-наукової предметної підготовки.Тоді кожен предмет має формувати якусь певну компетентність, мати професійну спрямованість,якщо ще не професійні вміння;
б) базові компетентності,які відбивають будову професійної діяльності, її специфіку, відмінність від педагогічної,психологічної, правової діяльності. Тут потрібна професійно орієнтована підготовказ предметами всіх типів;
в) спеціальні компетентності,які відбивають специфіку конкретної предметної чи над предметної сфери професійноїдіяльності, реалізують базові і ключові компетентності в конкретній області діяльності- тобто в спеціалізації.
Виникає питання прокритерії спеціалізації. Оскільки результатом роботи соціального працівника є некількість послуг та якість виконання функцій, а підвищення якості життя конкретногоклієнта, розв’язання його проблем різноманітними шляхами, то спеціалізація має ґрунтуватисяна професійних функціях в роботі з різними типами клієнтів соціальних служб дляпідвищення якості їхнього життя, розвитку і на цій основі — розв’язання їхніх проблему співпраці з ними, через підтримку, допомогу і самодопомогу.
На основі викладеногоможна зробити висновкищодо вдосконалення системи підготовки фахівців ізсоціальної роботи у ВНЗ і підвищення їх кваліфікації:
1. Потрібна професіограмасоціального працівника.
2. Необхідно при побудовінавчального плану передбачати предмети різних циклів для формування всебічно розвиненоїособистості фахівця. Це важливо на всіх курсах навчання з урахуванням циклу підготовки.
3. Потрібна чітка системакомпетентностей, яка конкретизована в кожній дисципліні: спочатку ключові, потім- базові, потім — спеціальні. Саме їх доцільність для розв’язання професійних задачі формування особистості фахівця й є основою для вибору дисциплін.
4. Система підвищеннякваліфікації має не повторювати, а розширювати підготовку фахівця відповідно дорезерву на посаду; а система безперервної освіти — орієнтуватися на потреби практикищодо розв’язання поточних проблем і завдань роботи.
Перспективами подальшихдослідженьє визначення шляхів реалізації на практиціцих ідей.
/>Висновки
У нашій державі соціальнаробота як самостійний вид фахової діяльності заявила про себе відносно недавно.Вона успадкувала не лише колишню систему закладів соціального обслуговування, ай риси радянської моделі соціального забезпечення. Тим часом сфера соціального обслуговуваннянаселення у суспільному житті України посідає чільне місце, оскільки інвалідів,самотніх, хворих та безпорадних літніх людей серед українців більш, ніж достатньо.Але, ця галузь і досі продовжує залишатися малопрофесійною, у ній, недостатньо людейіз спеціальною освітою.
Обов'язковим принципомв соціальній роботі повинно бути дотримання соціальної справедливості та прав людини.Світова сучасна практика виходить з того, що клієнт не повинен потрапляти в цілковитузалежність від соцпрацівника, а стосунки між ними мусять бути узгодженими та партнерськими.Негативно позначаються на практиці соціальної роботи розпорошеність соціальногозахисту між різними відомствами. Звідси — відсутність скоординованих дій. Соціальніслужби в Україні поволі змінюються, їх стає все більше, вони урізноманітнюються.Крім того, в кожному обласному й районному центрі діє мережа державних і недержавнихорганізацій, що надають соціальні послуги, але їхня діяльність також потребує організаційного,правового та кадрового розвитку.
На мою думку, аби соціальнаробота розвивалась в Україні як фах і наука, потрібно дотримуватися системного підходу.Переконана, що така навчальна дисципліна потребує виділення в самостійну галузь.
Необхідне створеннямережі регіональних курсів підвищення кваліфікації соціальних працівників. Це можназробити на базі вищих навчальних закладів, але з обов'язковим фінансуванням за рахунокмісцевих бюджетів. І тоді, впевнена, ми зможемо закласти надійний фундамент, наякому побудуємо ефективну й міцну систему надання соціальних послуг в Україні.
/>Список використаноїлітератури
1. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту:Статті, нариси, інтерв’ю / Віктор Андрущенко. — К.: Знання України, 2004. — 804с.
2. Безпалько О.В. Концептуальні засадисоціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в територіальній громаді // Соціальнаробота в Україні: теорія і практика. — 2008. — № 4. — С.30-39.
3. Бех І.Д. Виховання особистості:/ І.Д. Бех. — К.: Либідь, 2003. — Т.2 — 341 с.
4. Булах І.С. Психологічні основиособистісного зростання підлітків: / Булах Ірина Сергіївна. — К., 2004. — 582 с.
5. Державний комітет статистики України: www.ukrstat.gov.ua
6. Димитрова Л.М. Соціальна робота:логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — № 1.
7. Доброчинність в Україні: минуле,сучасне, майбутнє. — К.: Гурт, 1998.
8. Закон України «Про соціальніпослуги» від 19.06.2003 р.
9. Закон України «Про соціальнуроботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р.
10. Звєрєва І.Д. Соціальна робота:навч. посібник — К.: Наук. світ, 2003. — 233с.
11. Карпенко О.Г. Професійне становленнясоціального працівника: навч. — метод. посіб. / О.Г. Карпенко. — К.: ДЦССМ, 2004.- 164 с.
12. Корнюшина Р. Зарубежный опыт социальнойработы. — Владивосток: Дальневосточний университет, 2004. — 85 с.
13. Поліщук В.А. Теорія і методикапрофесійної підготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти:. — ТернопільТНПУ, 2006. — 424 с.
14. Савчин М.В. Психологія відповідальноїповедінки / М.В. Савчин. — К.: Україна. Віта, 1996. — 130 с.
15. Трубавіна І.М. До проблеми організаціїметодичної роботи в установах-суб’єктах соціальної роботи // Соціальна робота вУкраїні: теорія і практика. — 2006. — № 2. — С.5-12.
16. Харченко С.Я. Соціалізація дітейта молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності: теорія і практика. — Луганськ:“Альма-матер”, 2006. — 320 с.