МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТАСОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙІНСТИТУТ ПРАВА,
СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТАПРАЦІ
Факультет заочної освіти
Кафедра соціальної роботиз сім’ями і дітьми
КУРСОВА РОБОТА
з предмета: «Соціальна робота з сім’ями і дітьми»
на тему:
«СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ-СИРІТ»
Студентка:
Коваль Ірина Петрівна
Курс ІІІ Група 315
Викладач:
Корольова Л.І.
Чернігів 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМСИРІТСТВА
1.1 Сирітство в Україні як соціальне явище та його розповсюдження усучасному суспільстві
1.2 Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування в Україні
РОЗДІЛ 2 СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
2.1 Система органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування
2.2 Система заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування
РОЗДІЛ 3 СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХБАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
3.1 Прийомна сім’я – форма соціального захисту та адаптаціїдітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Вибір теми курсової роботизумовлений тим, що аналіз ситуації стосовно дітей, позбавлених батьківськогопіклування, дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладахзабезпечує лише певною мірою без проблемне існування в матеріальному плані.Проблема пристосування таких дітей до нового соціуму у зв‘язку з кризовоюситуацією в країні значно ускладнилася: випускники державних інтернатнихзакладів не витримують конкуренції спочатку на рівні професійної та вищоїшколи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливостізабезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе віднегативного впливу родичів, які відмовились від них або були позбавленідержавного права на їх виховання.
Одна з головних проблемсучасного стану охорони дитинства в Україні – це наявність близько 100 тис.дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребуютьсоціального захисту і не адаптовані до життя в суспільстві.
Актуальність роботиобумовлена:
− погіршенняжиттєвих умов значної кількості громадян та суттєвим зниженням спроможностібатьків опікуватись своїми дітьми;
− наявність значноїкількості соціальних сиріт;
− покращаннямрозвитку інституту прийомних сімей, їх соціальної підтримки.
Найбільш ефективним, щоможе сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного вихованнядітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання усім’ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки,норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості,які згодом становитимуть основу її особистості.
В літературі висвітленопроблеми соціалізації та формування особистості в умовах інтернатних закладів.Цим питанням займалися вчені-психологи на чолі з Р.Б. Брахманом,представлено результати обстеження прийомних сімей, що дозволяє зробити певнівисновки щодо особливості впровадження цієї форми соціальної підтримки (І.В. Пеша«Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу»). Але, слідзазначити, що така форма соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківськогопіклування, як прийомна сім’я, в сучасній літературі описана недостатньо,висвітлено лише загальні напрямки роботи з прийомними сім’ями.
Об’єктом моєї курсової роботиє сирітство, як соціальний процес та поширене явище в сучасному українськомусуспільстві.
Предметом дослідженнявиступає прийомна сім’я як форма соціального захисту та адаптації дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування.
Мета дослідження:розробка рекомендацій щодо удосконалення існуючих методів і засобів соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основні завдання курсовоїроботи:
– розглянути специфіку сирітства як соціального явища;
– визначити нормативно-правові аспекти діяльності держави щодозахисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– описати систему органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування та систему заходів соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
– виявити переваги прийомної сім’ї як форми соціального захисту таадаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Методологічною основоюданого дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів:системний підхід, метод порівняння, неформалізований аналіз нормативно-правовоїбази та документів, аналіз статистичної інформації, структурно-функціональнийпідхід та інші.
Виконання поставленихзавдань дасть авторові роботи можливість проаналізувати систему соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та визначити перевагиприйомної сім’ї як форми соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування.
РОЗДІЛ 1
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА В УКРАЇНІ
1.1Сирітство в Україні, як соціальне явище та йогорозповсюдження у сучасному суспільстві
Стабільність держави, їїекономічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвиткудитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.
Для будь-якого суспільства характерним є такий зв’язок: зізниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільствіактивно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей,які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула інашого суспільства.
Помітною тенденцієюостанніх років є відокремлення сім’ї від батьківства. Насамперед вонапроявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомоївідмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги віддержави.
Все це і призводить допоширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такоїйого складової, як соціальне сирітство.
Соціальне сирітство –соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконаннябатьківських обов’язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти – це особливасоціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних таморально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умовивідсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківськіобов’язки… До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто «дітивулиці».
Основними причинами залишеннядітей без батьківського піклування є:
- соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіттяобох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків,відсутність постійного житла, розлучення батьків);
- морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні видизалежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків,різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);
- психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство;дисфункційність сім’ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім’я інвалідів),нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність її членів;
- медичні – наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконаннябатьківських обов’язків.
Крім того, черезскладність соціального життя зростає кількість дітей, соціальний статус якихневизначений, оскільки є невизначеним щодо них факт наявності чи відсутностібатьківського піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалийчас перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам зпроблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалийчас виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавленібатьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.
Недосконалістьсьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавствомпричин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалічастіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків длядітей, медичних закладіві залишають їх там, відмовляючись при цьому виконуватистосовно них свої батьківські обов’язки.
Окрему групу дітей-сирітстановлять діти, від яких батьки відмовились ще у пологових будинках або яких,народивши, покинули чи «підкинули» кому-небудь, чи залишили будь-де. У ціломутакі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, яканароджує дитину, легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та їїнаслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, поганимматеріальним станом сім’ї породіллі. Майже 100 новонароджених стають сиротамиуже в перші години свого життя, тому що від них відмовляються матері упологових будинках
Вирішення проблем дітей,які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки тапіклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їхвлаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров’я,соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, відділи (управління)освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіхможливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківськогопіклування, були покинуті, виховуються у сім’ях опікунів, інтернатних закладах(у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування усвоєчасному побутовому влаштуванні таких дітей [4].
За останні п’ять років вУкраїні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількостідітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державногокомітету статистики України у 2009 році налічувалося близько 100 тис.дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
За даними МіністерстваУкраїни у справах сім’ї, молоді та спорту із загальної кількості дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування, відсоток власне дітей-сирітнезначний (за різними даними від 8 до 10%).
Найпоширенішим шляхомвлаштування дитини залишається інтернатна система утримання та виховання, атакож опіка та піклування. За даними Державного комітету статистики України ушколах і школах-інтернатах усіх типів, під опікою та піклуванням на кінець 2009року навчалося близько 70 відсотків дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
Поширення набула опіка тапіклування внаслідок того, що як правило виховувати та утримувати дитину, яказалишилася без батьківського піклування виявляють родичі та близькі. Авідповідно до чинного законодавства опікун або піклувальник призначаютьсяпереважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним.Але значна частина дітей, позбавлених батьківського піклування не має родичів,які б мали бажання та можливості для виконання обов’язків опікуна абопіклувальника.
Слід відмітити, щовнаслідок вжиття вичерпних заходів в Україні майже на 20% зменшилася кількістьдітей даної категорії, які влаштовані в інтернатні заклади та закладисоціального захисту дітей.
Виховання дітей вінтернатних закладах формує у них специфічне ставлення до життя, значно корегуєїх психологічні якості. Вихованці інтернатних закладів менш успішні у вирішенніпроблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими ніж діти з сім’ї, у них більшпримітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність,намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто,по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. У своючергу нездатність конструктивно вирішувати конфлікт приводить до певнихвідхилень у поведінці.
Специфіка умов утриманняі проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, єпричиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів умайбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, якправило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримуютьстимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїмипереживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатнихзакладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки незасвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються тівластивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальнуреальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій уконкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовищеінтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.
У сучасних умовахспецифіка і основна спрямованість соціальної політики в питаннях дитинства маєполягати насамперед у тому, щоб пом’якшувати для дітей негативні наслідки тихпроцесів, які проходять у суспільстві, необхідно розвивати нові формижиттєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечувализадоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.
Сучасне сирітство,включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком недостатньоїуваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування до соціальних проблемсімей з дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученнямдітей з таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей унеблагополучних сім’ях – все це призводить до розвитку важко керованоїситуації, за якої діти часто залишаються напризволяще.
Найбільш ефективним, щоможе сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного вихованнядітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання усім’ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати навиховання дитини. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеалиі смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усіті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.
Саме шляхом створенняальтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавленібатьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодозабезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленоїбатьківського піклування – зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя,любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім’я.
1.2Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування в Україні
Нормативно-правову базу зсоціального захисту дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківськогопіклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти,закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів Українита інші нормативно-правові акти України.
Важливимміжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».
У Конвенціїзазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення,не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогудержави (ст.20).
У Конвенції такожзакріплено право на життя (ст.6), право на ім’я та громадянство (ст.7), правона користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я(ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29),право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх формсексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист відусіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення(ст.37) [2].
РатифікувавшиКонвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдськихцінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитиниу суспільстві та необхідність особливої турботи про соціальне незахищенихдітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, тавзяла на себе зобов’язання по забезпеченню прав та соціального захистудітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основним документомнормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування вУкраїні є Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України28 червня 1996 року, яка гарантує конституційні права та свободи громадян, утому числі і дітей (розділ ІІ). Це зокрема: право на вільний розвиток своєїособистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідностіособистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47),право на охорону здоров’я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правовудопомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов’язокщодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім’я,дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання тавиховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуванняпокладається на державу [1].
Нормативно-правоверегулювання діяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування та основи соціального захистудітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України,законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, ПостановоюКабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органівопіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини»/>, наказомДержавного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освітиУкраїни, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці тасоціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Прозатвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовимидокументами.
Основні положення щодовлаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власнійродині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків,асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейного КодексуУкраїни [3].
Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.
Статтею 1 цього закону визначенні терміни:
дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;
статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування;
форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
усиновлення — прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя;
встановлення опіки та піклування — влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів;
передача до прийомної сім'ї — добровільне прийняття за плату сім'єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання;
передача до дитячого будинку сімейного типу — прийняття в окрему сім'ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім'ї не може перевищувати десяти осіб;
державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами мінімальні норми і нормативи забезпечення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа;
державне утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності;
соціальне житло – жила площа, яка надається за нормами державних соціальних стандартів відповідно до законодавства за рахунок державного та/або комунального житлового фонду;
та інші терміни.
/>Статтею 6 цього закону визначено пріоритети форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми власності та підпорядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю.
/>Згідно ст. 29Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у разівстановлення факту відсутності батьківського піклування щодо дитини орган опікита піклування зобов'язаний протягом одного дня забезпечити тимчасовевлаштування такої дитини до вирішення питання про форму влаштування дитини.
Згідно ст. 32. цього закону за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.
Історично визначеноюформою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування навиховання у сім’ю є встановлення над ними опіки (піклування). Ця процедурапередбачає виховання таких дітей, а також захист їхніх особистих і майновихправ та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, апіклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Опікуни, як правило,вибираються із осіб, які є близькими для підопічного, що передбачає перш за всезбереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків (ст. 243) [3].
Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[22, с. 462; 23, с. 156]. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачені вимоги до особи опікуна(піклувальника), передбачений порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.
Особи, які усиновляютьабо беруть під опіку (піклування) дитину-сироту чи дитину, позбавленубатьківського піклування прирівнюються у правах на грошову допомогу до кровнихбатьків. На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначаєтьсядержавна допомога в тому випадку, коли розмір одержуваних на цих дітейаліментів, пенсій і допомоги в сумі на місяць не перевищує двократного розмірумінімальної заробітної плати. Можливе також призначення тимчасової допомоги надітей, якщо біологічні батьки ухиляються від сплати аліментів, призначених наутримання дитини за рішенням суду при позбавленні їх батьківських прав, а такожу тих випадках, коли стягнення аліментів неможливе [18].
Одним із найважливішихзавдань існування інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування є підготовка до самостійного життя у суспільстві, довходження в соціум різного рівня, оскільки готовність до шлюбу, виборупрофесії, організації побуту, дозвілля, спілкування є визначальною дляорганізації оптимального дорослого життя. Однак сьогоднішні випускникиінтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, визнають, що більшість із них не підготовлена до сучасних умовжиття. Особливо ускладнює їх життя певна відсутність досвіду у практичномувирішенні власних потреб: невміння відстоювати свої особисті та майнові права,незнання законів та застосування їх у житті тощо.
Прийомна сім’я –сім’я,або особа, яка добровільно взяла з установ для дітей – сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання і загальнепроживання.
Функціонування прийомнихсімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановоюКабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 (від 6 лютого 2006 р.«Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р.№ 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [13].
Дитячий будинок сімейноготипу –це окрема сім’я, що створюється за бажанням родини або окремоїособи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання неменше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонуваннятаких сімей здійснюється відповідно до Положення про дитячий будинок сімейноготипу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (від 6 лютого 2006 р.«Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р.№ 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [12].
Таким чином, основниминормативними актами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт ідітей, які залишились без батьківського піклування є: Конституція України,Сімейний Кодекс України, Закони України «Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування». Безперечно, ці документи значнодопомагають регулювати підтримку і захист знедолених дітей. Проте у сучаснихумовах конче потрібен подальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування. Тому особлива увага ниніприділяється розвитку сімейних форм опіки та подальшому впровадженню інститутуприйомної сім’ї.
РОЗДІЛ 2
СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТАДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
2.1 Система органів соціального захисту дітей та дітей,позбавлених батьківського піклування
В Україні існуєрозгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов’язок піклуватисяпро дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема службиу справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління(відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім’ї, дітейта молоді та інші.
Центральним органомвиконавчої влади, який координує питання соціального захисту дітей, позбавленихбатьківського піклування в Україні є Державний департамент з усиновлення тазахисту прав дитини, що діє при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді таспорту. Цей орган влади визначає діяльність органів і служб у справах дітейщодо соціального захисту дітей-сирті та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, які в свою чергу координують діяльність місцевих органів влади [15].
Окремі питання стосовносоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуваннязнаходяться також у віданні окремих державних органів: Міністерства освіти інауки, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства України у справах молоді таспорту, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства внутрішніхсправ тощо [27, с. 264].
Система державних органіввключає в себе організацію і діяльність центральних і обласних органіввиконавчої влади.
Центральним органомвиконавчої влади у сфері соціального захисту є Міністерство праці і соціальноїполітики України. Основними завданнями Міністерства є участь у формуванні ізабезпеченні реалізації державної політики у сфері захисту дітей-сиріт тазабезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації правагромадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного наданнясоціальної підтримки. Міністерство праці і соціальної політики України і понад3,5 тис. його регіональних підрозділів – унікальна державна структура, щоздійснює соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування протягом усього життя. Сьогодні в соціальній сфері працює понад 140тис. працівників, які виконують функції соціального обслуговування населення[27, с. 265].
Міністерство України усправах сім’ї, молоді та спорту є спеціально уповноваженим центральним органомвиконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КабінетомМіністрів України. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту єголовним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченняреалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді, демографічнихпроцесів. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту здійснюєзаходи щодо соціально-правового захисту дітей, запобіганню бездоглядності іправопорушенням серед дітей, соціальної реабілітації найуразливіших категорійдітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту відповідно до своїх повноваженьзабезпечує загальне формування та використання банку даних про дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування, та здійснює реалізацію державноїполітики щодо єдиного електронно-інформаційного обліку дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування. На Міністерство України у справах сім’ї,молоді та спорту покладається розроблення нормативно-правових актів, якірегулюють формування та використання банку даних про дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування; забезпечення підготовки та перепідготовкикадрів для формування та використання банку даних про дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування; забезпечення конфіденційності щодовідомостей банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування; організація роботи, пов’язаної із стандартизацією документальноїінформації та сертифікації інформаційних технологій, призначених для формуваннята використання банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування.
Міністерство освіти і наукиУкраїни є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади іззабезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової,науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань усфері соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування: бере участь у розробленні норм і нормативів утримання дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює заходи, спрямовані натворчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей,талановитої молоді; подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодовпорядкування мережі державних вищих навчальних закладів, визначає мережупрофесійно-технічних навчальних закладів і бере участь у впорядкуванні мережінавчальних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, вносить відповідні пропозиції щодо вдосконалення мережі дошкільних,загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів тощо.
Міністерство охорониздоров’я України є головним органом у системі центральних органів виконавчоївлади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я,санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення,виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробівмедичного призначення. Міністерство охорони здоров’я України відповідно допокладених на нього завдань у сфері соціального захисту прав дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування, здійснює міжвідомчу координаціющодо боротьби із захворюванням на СНІД; здійснює координацію діяльностізакладів охорони здоров’я, органів, установ і закладів державноїсанітарно-епідеміологічної служби, науково-дослідних установ незалежно від їхпідпорядкування і форми власності щодо питань діагностики, лікування іпрофілактики захворювань тощо [27, с. 266].
Великий обсягуправлінської роботи виконують виконавчі органи АР Крим, обласні, Київська іСевастопольська міські державні адміністрації. Повноваження державнихадміністрацій у галузі соціального забезпечення і соціального захисту населеннявизначені у ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9квітня 1999 р. та Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня1997 р.
Важливу роль щодо соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відіграють органи опіки і піклування – державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Органи опіки і піклування мають право перевіряти умови влаштування, утримання, виховання, навчання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть переводити дітей, життю та здоров’ю яких загрожує небезпека, до інших форм влаштування дітей.
Стаття 12 Закону України«Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р.регламентує функції служби у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування – безпосереднє ведення справ такоординація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування
Окрема роль у сферізахисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,належить управлінням праці та соціального захисту населення місцевих органіввлади. Пріоритетним напрямом діяльності цих управлінь є соціальний захистнаселення, прийом громадян і розгляд листів. Управління праці та соціальногозахисту населення виконують великий обсяг роботи з консультування підприємств іорганізацій з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
Одним із державнихсоціальних структур соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, є притулки. Нормативно-правовою базою діяльностіпритулків є Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей,затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565, атакож Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальніустанови для дітей» від 24 січня 1995 р. № 20 зі змінами.
Притулки для дітействорюються службами у справах дітей відповідно до соціальних потреб кожногорегіону для тимчасового розміщення в них дітей віком від 3 до 18 років, якіпотребують соціального захисту держави (заблукали, були покинуті; залишилисябез батьківської опіки; залишили сім’ю чи навчально-виховні заклади; вилученісудами із сім’ї; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку.Притулки для дітей можуть створюватися за погодженням із службами у справахдітей, підприємствами, установами та організаціями незалежно від формвласності, громадськими організаціями та громадянами [27, с. 267].
Дитячі будинки сімейноготипу і прийомні сім’ї — нові в Україні форми державної опіки дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до Положення продитячий будинок сімейного типу це окрема сім’я, що створюється за бажаннямподружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на вихованнята спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського
Метою створення дитячогобудинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточеннідітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованціперебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, ав разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі1-1V рівня акредитації – до його закінчення. Загальна кількість дітей удитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючирідних.
На відміну від прийомноїсім’ї, де дитина може перебувати тільки певний час, дитячий будинок сімейноготипу побудований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовленідо цього люди – батьки-вихователі, а час перебування і завдання, які ставлятьсяперед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями дитячих будинків.
Особливостями прийомноїсім’ї та дитячого будинку сімейного типу є те, що вони поєднують в собі ознакисім’ї, первинного колективу, виконують їхні функції, мають родинні та суспільнізв’язки, об’єднують під одним дахом рідних і нерідних людей. Мають особливістосунки з мікро- та макросередовищем, свій спосіб життя, створюють своїтрадиції, водночас є установою і сім’єю. Усе це потребує соціального супроводута обслуговування, які здійснює соціальний працівник центру соціальних служб тазалучені фахівці (лікарі, психологи, дефектологи) [27, с. 268].
Відповідно до Положенняпро навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися безпіклування батьків для задоволення потреб суспільства, соціальної реабілітаціїдітей, корекційно-відновлювальної роботи можуть створюватися різні типи закладів,основними серед яких є: дитячий будинок для дітей дошкільного віку; дитячийбудинок для дітей шкільного віку; дитячий будинок змішаного типу для дітейдошкільного та шкільного віку; загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт ідітей, які залишилися без піклування батьків (може бути з дошкільнимвідділенням).
Дошкільні відділення(групи) створюються для дітей дошкільного віку, які перебувають у родиннихвзаєминах з вихованцями закладу (їх молодшими братами і сестрами), а також дляінших дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Для дітей,які мають фізичні або розумові вади, створюються заклади компенсуючого типу:дитячі будинки (групи) для дітей з вадами слуху, мови, дефектами інтелекту,затримкою психологічного розвитку; для дітей, які часто хворіють простуднимизахворюваннями (санаторні та інші); загальноосвітні школи-інтернати длярозумово відсталих дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків,та інші. При закладах загального типу для дітей дошкільного віку можутьстворюватися групи компенсуючого типу.
За рішенням державноївиконавчої влади можуть створюватися навчально-виховнІ заклади для дітей-сиріті дітей, які залишилися без піклування батьків, в якому виховуються діти віднародження до повноліття.
Відповідно до ст. 6Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді вУкраїні» на соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді покладено функціюпатронажу та супроводу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування.
Центри соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді – це спеціальні заклади, уповноважені державою братиучасть у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціальноїроботи з дітьми та молоддю. Соціальні служби – підприємства, установи таорганізації різних форм власності і відомчої підпорядкованості, а такожгромадяни, які надають соціальні послуги особам, що перебувають у складнихжиттєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. Центри соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді, опікуючись дітьми-сиротами, тісно співпрацюють зрізними державними органами влади, управліннями та відділами у справах сім’ї тамолоді, освіти та культури, соціального захисту, службами у справах дітей,відділами кримінальної міліції у справах дітей, центрами зайнятості населення,закладами освіти, притулками для дітей та громадськими організаціями(товариства Червоного Хреста, Асоціації молодіжних громадських організацій,благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями).
Основною метою діяльностіцентрів є створення соціальних умов для життєдіяльності, гармонійного тарізнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод ізаконних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.
Головні завдання центрівсоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з питань соціальної допомогидітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції усуспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхньогостановища, нормалізації життя, всебічного розвитку інтелектуального і творчогопотенціалу, соціальної адаптації [27, с. 269].
Основними принципамидіяльності центрів є законність, дотримання і захист прав людини,диференційність, системність, індивідуальний підхід, доступність,конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм,добровільність у прийняті допомоги.
Центри соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді організовують свою роботу з такими категоріямидітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; діти-сироти, якіживуть у сім’ях опікунів; діти-сироти, які перебувають у будинках дитини,дошкільних дитячих будинках, школах-інтернатах; діти-сироти, які виховуються вдитячих будинках сімейного типу; сироти, які навчаються в училищах, коледжах,інститутах; молодь з числа сиріт, яка закінчила школи-інтернати, училища,інститути, повернулася з лав Збройних Сил України [27, с. 269].
2.2 Система заходів соціального захисту дітей та дітей, позбавленихбатьківського піклування
Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальніустанови для дітей» визначені основні напрямки діяльності служб у справахдітей, одним з яких є здійснення соціального захисту дітей.Підсоціальним захистом дітей слід розуміти комплекс заходів і засобівсоціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається насуб’єктів, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, щодозабезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичнеобслуговування, надання матеріальної підтримки [4].
Статтею 4 Закону України«Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»визначені основні завдання служб у справах дітей:
- координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчоївлади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організаційнезалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей таорганізації роботи із запобігання дитячій бездоглядності;
- забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановленняопіки та піклування над дітьми, їх усиновлення;
- здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей узакладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно відформи власності;
- ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвихобставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу тасоціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
- надання органам виконавчої влади, органам місцевогосамоврядування, підприємствам, установам та організаціям незалежно від формивласності, громадським організаціям, громадянам практичної та методичноїдопомоги, консультацій з питань соціального захисту дітей.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068затверджено типове Положення про службу у справах дітей обласної, Київської таСевастопольської міської державної адміністрації, а також типове Положення прослужбу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополідержавної адміністрації. Служба у справах дітей відповідно до покладених на неїзавдань:
- надає місцевим органам виконавчої влади і органам місцевогосамоврядування, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, громадськиморганізаціям, громадянам у межах своїх повноважень практичну, методичну таконсультаційну допомогу у вирішенні питань щодо соціального захисту дітей тазапобігання вчиненню ними правопорушень;
- вирішує питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, під опіку, піклування, до прийомних сімей та дитячихбудинків сімейного типу, сприяє усиновленню;
- подає пропозиції до проектів регіональних програм, планів іпрогнозів у частині соціального захисту, забезпечення прав, свобод і законнихінтересів дітей;
- забезпечує у межах своїх повноважень здійснення контролю задодержанням законодавства щодо соціального захисту дітей і запобігання вчиненнюними правопорушень;
- здійснює контроль за умовами утримання і виховання дітей успеціальних виховних установах Державного департаменту з питань виконанняпокарань, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’яхопікунів, піклувальників, дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім’ях;
- надає організаційну і методичну допомогу притулкам для дітей,центрам соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційнимцентрам (дитячі містечка), здійснює безпосередній контроль за їх діяльністю;
- організовує і проводить разом з іншими структурними підрозділамидержадміністрації, кримінальною міліцією у справах дітей заходи щодосоціального захисту дітей, виявлення причин, що зумовлюють дитячубездоглядність та безпритульність, запобігання вчиненню дітьми правопорушень;
- веде облік дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах,дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених,влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу тасоціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
- проводить перевірку умов проживання і виховання дітей у сім’яхопікунів, піклувальників за окремо складеним графіком, але не рідше ніж раз нарік, крім першої перевірки, яка проводиться через три місяці після встановленняопіки та піклування;
- готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей вприйомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу;
- бере участь у процесі вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування, та закладів соціального захистудля дітей у сім’ї усиновлювачів, опікунів, піклувальників, до дитячих будинківсімейного типу, прийомних сімей;
- здійснює інші функції, які випливають з покладених на неї завдань,відповідно до законодавства.
Статтею 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правовихумов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування», визначено, що служба у справах дітей:
- бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту ізахисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координуєздійснення таких заходів;
- оформляє документи на усиновлення і застосування інших формвлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,визначених цим Законом;
- здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачено порядок дій служб у справах дітей при ведення справ з опіки та піклування.
Статтею 170 Сімейногокодексу України визначено можливість відібрання дитини від батьків: увиняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, органопіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайневідібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклуваннязобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк післяпостановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чиодного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька безпозбавлення їх батьківських прав[3].
Основною формоюсоціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклуваннябатьків, є соціальний патронаж – система заходів щодо підтримки умов, достатніхдля забезпечення життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, які залишилися безпіклування батьків, з метою подолання життєвих труднощів, збереження,підвищення їх соціального статусу. Соціальний патронаж передбачає організаціюпостійної роботи в дитячих будинках сімейного типу, інтернатах, підбір сімей,які беруть дітей-сиріт з дитячих будинків та інтернатів на вихідні та канікулидо себе додому, постійну роботу фахівців Центрів соціальних служб для сім’ї, дітейта молоді з дітьми-сиротами в сім’ях опікунів. Спеціалістами таких центрівнадається постійна психологічна, педагогічна, інформаційна та юридична допомогабатькам-вихователям та дітям-сиротам, які перебувають у дитячих будинкахсімейного типу [27, с. 269].
Не меншу роль усоціальній допомозі дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклуваннябатьків, відіграє соціальний супровід. Це специфічна діяльність соціальногопрацівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створеннянеобхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей тадітей-вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.Завданнями соціального супроводу є створення позитивного психологічного кліматув сім’ї, умов для розвитку дітей з урахуванням їх індивідуальних потреб,формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними ігромадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту правдітей.
РОЗДІЛ 3
СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГОПІКЛУВАННЯ
3.1 Прийомна сім’я – форма соціального захисту та адаптаціїдітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Першочерговим завданням,яке ставить перед собою держава щодо влаштування дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування, є розвиток нових ефективних соціальнихінститутів виховання таких дітей: дитячих будинків сімейного типу таприйомних сімей.
Прийомна сім'я — сім'яабо окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла навиховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість рідних та прийомнихдітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб [13].
Прийомна сім’я є формою соціальногозахисту дітей, позбавлених батьківського піклування, коли частину функцій –матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомним батькам,методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, атакож контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою.Основна мета прийомної сім’ї – тимчасове утримання та виховання дитини, якаприходить у сім’ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім’ї, зпритулку або з медичної установи. Інститут прийомної сім’ї принципововідрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячихбудинках сімейного типу. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки,але вони з певних причин не в змозі її виховувати. Під час перебування дитини уприйомній сім’ї держава виконує функції піклувальника через соціальнихпрацівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а йконтролює утримання й виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу,спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальний супровід прийомноїсім’ї й дитини. За дитиною-сиротою й дитиною, позбавленою батьківськогопіклування, що потрапила у прийомну сім’ю, зберігається статус дитини-сироти івсі пільги, якими вона має право користуватися.
Від дитячих будинківсімейного типу прийомні сім’ї відрізняються у багатьох відношеннях, зокремачисельністю дітей. У прийомних сім’ях загальна кількість дітей (рідних іприйомних) не повинна перевищувати п’яти осіб. Передбачається, що батьки можутьпрацювати, вони необов’язково мають бути професійними педагогами, тобто цесім’я, яка досить типова для нашого суспільства. Дитячі будинки сімейного типубільше нагадують міні-інтернати, оскільки кількість дітей у таких сім’яхздебільшого становить 15–20 осіб.
Принциповою відмінністюприйомних сімей від дитячих будинків сімейного типу є те, що прийомна сім’я неповинна змінювати свого усталеного сімейного устрою, звичок у зв’язку зприходом прийомної дитини. Сім’я, на базі якої створюється дитячий будиноксімейного типу, часто змушена змінити місце постійного проживання (надаєтьсянова житлова площа з урахуванням збільшення кількості членів сім’ї), пережитидосить складний дискомфорт (зразу заявилося як мінімум п’ять нових членівсім’ї) тощо. Прийомна ж сім’я, зберігаючи сталі сімейні стосунки, приймає досвого складу, як правило, одну дитину-сироту. Дитина приходить у вжесформований мікросоціум і вчиться жити в ньому.
Ще однією принциповоювідмінністю прийомних сімей від інших форм влаштування є наявність соціальногопрацівника як єднальної ланки між державою і прийомною сім’єю. Основні функціїсоціального працівника такі: вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивниххарактеристик потенційної сім’ї визначеним вимогам; підготовка як потенційнихприйомних батьків, так і дітей для конкретної прийомної сім’ї; соціальнийсупровід функціонування прийомної сім’ї та визначення ефективностіфункціонування прийомних сімей; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітаціїта налагодження контакту між нею і дитиною.
В даний часінфраструктура соціальних служб поки що розвинена недостатньо, всі функції щодоприйомної сім’ї покладаються на одного чи двох соціальних працівників, якправило, тих, котрі працюють у Центрах соціальних служб сім’ї, дітей та молоді.
Виховання дитини уприйомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізованийчинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленимбатьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейнихумовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе«вигнанцями» у суспільстві. Головною метою виховання дитини у прийомній сім’ї єрозвиток у неї навичок (особистісних, соціальних, професійних), що дозволять їйу майбутньому стати повноправним членом суспільства: оволодіти гідноюпрофесією, набути позитивного соціального статусу, створити власну сім’ю,виховувати дітей. Окрім того, інститут прийомної сім’ї дозволить ефективновикористати державні кошти (утримання дитини прийомною сім’єю для державикоштує мінімум у 2 рази дешевше, ніж в інтернатних закладах), оскількивкладених коштів достатньо для того, щоб держава у подальшому не утримувала цюлюдину ані як безробітну, ані як в’язня.
Досвід адаптаціїприйомних, всиновлених або взятих під опіку дітей свідчить про те, що більшістьпсихолого-педагогічних проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування, корегуються за рахунок того, що дитина потрапляє у сприятливі умовисім’ї [24].
Прийомна сім’я є найбільшбажаною формою опіки та піклування і для дітей, які виховуються в інтернатнихзакладах.
Соціально-психологічніаспекти функціонування прийомних сімей особливі. З одного боку, вонипредставлені усім спектром проблем звичайної багатодітної сім’ї, а з іншого –перед такою сім’єю постають додаткові завдання по здійсненню корекції такомпенсації вад розвитку, відставання та занедбаності здоров’я дитини, а такожпо подоланню наслідків психологічних травм.
Відповідно до ПостановиКабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 р. № 106 «Про затвердження порядкупризначення і виплати держаної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, грошового забезпеченнябатькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячихбудинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять задитиною» фінансування на утримання дітей у прийомних сім’ях гарантованедержавою і здійснюється з державного бюджету: щомісячно надаються кошти нахарчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, напридбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни,іграшок, книжок, інвентарю та обладнання, на проведення культурно-масовоїроботи, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, щодіють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.
Функціонування прийомнихсімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомнихбатьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів самедитини, а не на розв’язання власних проблем. У такій сім’ї мають якнайповніше,гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім’ї таінтереси прийомної дитини.
При забезпеченніфункціонування прийомної сім’ї виникає потреба у створенні спеціальної службидля надання необхідної медичної, психологічної та соціальної допомоги іпідтримки прийомним батькам. Завданнями цієї служби мають бути: забезпеченнякомплексності роботи (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної),залучення спеціалістів (психоневролога, дитячого психіатра, логопеда та інших),надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам чи сім’ї в цілому.
Робота прийомних батьківвідрізняється від роботи педагогів інтернатних закладів тим, що воназдійснюється безперервно (цілодобово), і тому соціальним інститутам ісоціальним педагогам (працівникам) слід розробити систему психологічногорозвантаження прийомних батьків.
Перебування дитини уприйомній сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й досоціального оточення сім’ї. Дуже важливо при цьому створити умови для адаптаціїдитини у школі або дитячому колективі, де вона буде перебувати ( дитячийсадочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів.
ВИСНОВКИ
На основі проведеногодослідження можна зробити наступні висновки:
1. Глибокісуспільні перетворення сьогодення є важливим чинником, який породжує низкупроблем у сучасній українській сім’ї. Поширення сирітства – це наслідок того,що значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціально-економічнихумов. Причинами такого процесу є: погіршення матеріального становища сімей,ухиляння від виконання батьками батьківських обов’язків, збільшення кількостівихованців державних закладів опіки – все це призводить до поширеннябездоглядності та безпритульності дітей.
2. Нормативно-правовубазу з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування складають: Конституція України, міжнароднінормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постановиКабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України. Загальніположення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, аспеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейномукодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умовсоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування».
3. В Україні існуєрозгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов'язок піклуватисяпро дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема службиу справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління(відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім'ї, дітейта молоді та інші.
Центральним органом виконавчоївлади, який координує питання опіки та піклуванні в Україні є Державнийдепартамент з усиновлення та захисту прав дитини, що діє при Міністерстві усправах сім’ї, молоді та спорт. Цей орган влади діяльність органів і служб усправах дітей щодо усиновлення, опіки та піклування, які в свою чергукоординують діяльність місцевих органів влади. Окремі питання стосовносоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуваннязнаходяться також у віданні окремих державних органів.
4. Безпосереднє веденнясправ та координація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Правовіоснови їх діяльності визначаються у законами України «Про органи і служби усправах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95(із змінами і доповненнями), «Про забезпечення організаційно-правових умовсоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»та іншими нормативними документами.
5. Перебуваннядитини у прийомній сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, аще й до соціального оточення, суспільства. Дуже важливо при цьому створитиумови для адаптації дитини у школі або дитячому колективі, де вона будеперебувати ( дитячий садочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів.
При забезпеченніфункціонування прийомної сім’ї виникає потреба у створенні спеціальної службидля надання необхідної медичної, психологічної та соціальної допомоги іпідтримки прийомним батькам. Завданнями цієї служби мають бути: забезпеченнякомплексності роботи (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної),залучення спеціалістів (психоневролога, дитячого психіатра, логопеда та інших),надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам чи сім’ї в цілому.
Вивчення та аналізжиттєдіяльності сімейних форм виховання переконують, що ця форма реабілітаціїта соціалізації дітей є найпрогресивнішою. Однак подальший їх розвиток залежитьвід того, наскільки держава зможе пом’якшити вплив економічної нестабільностіна такі сім’ї, допомогти їм здійснювати своє високе покликання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної РадиУкраїни 28 черв. 1996 р.: зі змінами згідно закону України від 8 груд. 2004 р.№ 2222. – Х.: ПП «Інгвін», 2007. – 64 с. – ISBN 966-8772-33-4.
2. Конвенція ООН про права дитини (Конвенція ратифікована ПостановоюВР №789-ХІІ (789-12) від 27 лютого 1991 р.). – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.
– Назва з екрану.
3. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року: із змінами згіднозаконів України від 15 березня 2006 року № 3539, і від 22 грудня 2006 року №524. С.: ФОП Соколик Б.В., 2005. – 92с. – ISBN 966-454-036-6.
4. Закон України Про органи і служби у справах дітей та спеціальніустанови для дітей. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
5. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: закон України 13січня 2005 р. № 2342-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 6. –Ст. 147.
6. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульнихдітей: закон України від 2 червня 2005 р. № 2623 // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 2005. – № 26. – Ст. 354.
7. Про охорону дитинства: закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
8. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю: закон України від 21червня 2001 р. № 2558 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. –Ст. 213.
9. Про додаткові заходи щодо вдосконалення роботи з дітьми, молоддюта сім’ями: указ Президента України від 23 червня 2002 року № 465 // Офіційнийвісник. – 2002. – № 26. – С. 32.
10. Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності: указПрезидента України від 28 січня 2000 року № 113// Офіційний вісник. – 2000. –№56. – С. 30.
11. Указ Президента України № 1086/2005 Про першочергові заходи щодозахисту прав дітей. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
12. Постанова Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. N 564 Про затвердженняПоложення про дитячий будинок сімейного типу: www.donoda.gov.ua. – Назва зекрану.
13. Постанова Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. N 565 Прозатвердження Положення про прийомну сім’ю: www.donoda.gov.ua. – Назва з екрану.
14. Постанова Кабінету Міністрів від 12 березня 2005 р. N 179 Проупорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їхтериторіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій:www.donoda.gov.ua. – Назва з екрану.
15. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини:www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
16. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 623Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності ібездоглядності на 2006–2010 роки: www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
17. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068Про затвердження типових положень про службу у справах дітей:www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
18. Постанова Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2006р. № 106Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги надітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошовогозабезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальнихпослуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сімях за принципом «грошіходять за дитиною»: www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
19. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом правдитини: www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.
20. Правила опіки та піклування: наказ наказу Державного комітетуУкраїни у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерстваохорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від26.05.1999 № 34/166/131/88 // Офіційний вісник. – 1999. – № 26. – С. 116-126.
21. Розумовська, З. В. Сімейний кодекс України: науково-практичнийкоментар / З.В. Розумовська – 2-ге вид., перероб. – К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2006. – 568 с. – ISBN 966-313-3074.
22. Волинець, Л. Соціальні проблеми дитинства в сучасній Україні / Л.Волинець // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 3 – С. 34 – 38.
23. Карпенко, О. Законодавче забезпечення сімейних форм утримання тавиховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зазаконодавством України / О. Карпенко // Підприємництво, господарство і право. –2001. – № 3 – С. 58 – 60.
24. Карпенко, О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання /О. Карпенко // Право України. – 2001. – № 3 – С. 79 – 81.
25. Макійчук, Т. Правове забезпечення соціальної підтримки дітей, якіне мають належного батьківського піклування, до надання їм юридичного статусудитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування / Т Макійчук //Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9 – С.107 – 112.
26. Морозова, С. Правові основи діяльності органів опіки та піклування/ Стелла Морозова // Держава і право. Юридичні і політичні науки: зб. наук. пр./ редкол.: Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. – К.: Ін-т держави і праваім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 25. – С. 333 – 337.
27. Ноздріна, О. Система державних органів соціального захисту правдітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / Ольга Ноздріна //Держава і право. Юридичні і політичні науки: зб. наук. пр. / редкол.: Ю.С.Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. – Вип. 33. – С. 262 – 271.