Зміст
Вступ
1.Еволюціоналістичний підхід теорії соціальноїстратифікації
2. Функціональнийпідхід теорії соціальної стратифікації
3.Контекстологічний підхід в теорії соціальної стратифікації
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівностіміж різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічненашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучаснесуспільство можна розглядати як ієрархію «пропорцій» — зпривілейованими нагорі й знедоленими внизу
Е.Гіденс
Всучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатстваі влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованомустановищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляютьсобі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складнійсоціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури,характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ниминеможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупністьзнань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситьсясучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.
Соціальнастратифікація — це ієрархічноорганізована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві вданий історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальноїнерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum — пласт, прошарок). Розшароване, багаторівневе суспільство в даномувипадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту аборізнокольоровими пластами кондитерського виробу.
Протепорівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні двісуттєві особливості:
по-перше,стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться убільш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостейрозвитку);
по-друге,верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що доних належать, аніж: нижчі.
Тесаме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовнозверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується.Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому «середньомукласу».
Спробипояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьохвзаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.
1. Еволюціоналістичний підхід теоріїсоціальної стратифікації
Соціальнастратифікація — центральна тема соціології. Коли ми говоримо про соціальнийсклад населення, то маємо на увазі великі і малі соціальні групи: чоловіки,жінки, працюючі, студенти – усі вони рівні. Однак ми знаємо, що в реальномужитті нерівність людей відіграє величезну роль. Нерівність — це критерій, задопомогою якого ми можемо розмістити одні групи вище чи нижче інших. Убудь-якому суспільстві неминуча соціальна нерівність.
Такимчином, через нерівність у суспільстві можна виділити кілька соціальнихпрошарків, що розрізняються за рівнем добробуту людей, чи по ступені їхньоїзабезпеченості життєвими благами. На основі цього можна вибудувати своєріднуієрархічну градацію благополуччя, розмістивши на її ступінях (по вертикалі)соціальні прошарки людей (страти) із приблизно однаковим рівнем життєзабезпечення.Такий поділ суспільства за рівнем добробуту людей на страти (шари), розташованідруг над іншому, з точки зору еволюційного підходу називається соціальноюстратифікацією.
Усоціології виділяють три базисних види стратифікації: економічну (доход),політичну (влада), професійну (престиж) і безліч небазисних видівстратифікації, наприклад, стратифікація по етносу, по гендеру і вікова.
Длястратифікації населення в різні історичні епохи й у різних суспільствахзастосовувалися різні принципи і види страт. За еволюційним підходом відомічотири головних типи стратифікації — рабство, касти, стани і класи. Упервісному суспільстві нерівність була незначною, тому стратифікація там майжебула відсутня. З зародженням рабовласництва вона зненацька підсилилася[3, с.100].
Рабство— форма максимально твердого закріплення людей у непривілейованих стратах.Касти — довічне закріплення індивіда за своєю (але необов'язковонепривілейованої) стратою.
/>/>2. Функціональний підхід теорії соціальноїстратифікації
Усередньовічній Європі довічна приналежність послабляється. Стани мають на увазі юридичне прикріплення дострати. Розбагатілі торговці купували дворянські звання і тим самим переходилив більш високий стан. На зміну станам прийшли класи — відкриті для всіх страт,що не припускають якого-небудь легітимного (законного) способу закріплення заоднією стратою.
Першітри характеризують закриті суспільства, а останній тип — відкриті; закритим єтаке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або цілкомзаборонені, або істотно обмежені; відкритими називається суспільство, депереміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежені.
Добільшості сучасних розвинутих суспільств застосовна класова стратифікація, хочасаме поняття класів трактується по-різному.
Функціональнийпідхід визначає класи на основі відносин власності на засоби виробництва.Оскільки приватна власність виникає в період зародження держави, вважається, щовже на Древньому Сході й в античній Греції існували два протилежних класи —рабів і рабовласників. Феодалізм і капіталізм не є виключенням — і тут існувалиантагоністичні класи: визискувачів і експлуатованих. Така точка зору К. Маркса,який дотримують і сьогодні багато закордонних соціологів.
Звідсиу всіх класових суспільствах виділяються дві основні страти: клас імущих(рабовласники, феодали, капіталісти) і клас незаможних (раби, селяни,робітники), а під класом розуміють велику соціальну групу людей, що володіютьабо не володіють засобами виробництва, що займає визначене місце в системісуспільного поділу праці і характеризується специфічним способом одержаннядоходу[2, с.110]./>/>
3. Контекстологічний підхід в теорії соціальноїстратифікації
Усучасному суспільстві, спираючись на описані критерії, виділяють не двапротилежних, а трохи перехідних одне від одного страт, названих класами. Увузькому значенні клас — будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві, щовідрізняється від інших доходом, освітою, владою і престижем. Одні соціологизнаходять шість класів, інші нараховують п'ять і т.д. Відповідно до вузькоготрактування, класів не було ні при рабовласництві, ні при феодалізмі. Вониз'явилися тільки при капіталізмі і знаменують собою перехід від закритого довідкритого суспільства.
Західнасоціологія використовує контекстологічний підхід, при якому класовастратифікація сучасних суспільств проводиться по чотирьох головних критеріях:доход, влада, утворення, престиж.
Соціологивиділяють три, чотири, шість і більш основних і додаткових шарів у сучаснихсуспільствах. Зупинимося на варіанті з чотирьох основних страт. Він припускаєподіл суспільства на вищий, середній, робітничий і нижчий класи. Розглянемокожний з них докладніше.
Вищийклас представляє соціальна еліта — відносно невеликий шар багатих людей, щовиконують головним чином функції керування економічним, політичним і культурнимжиттям суспільства. Особлива позиція і визначена привілейованість більшоїчастини представників цього класу об'єктивно обумовлені. І справді, між людьмизавжди неминучі розходження: по фізичним і інтелектуальним даним, по життєвійенергії, працьовитості, активності й іншим якостям.
Здібностіі схильність до керування має лише мала, найбільш продуктивна й ініціативначастина суспільства – люди зовсім особливого складу, звичайно з видатнимипсихологічними, інтелектуальними й організаторськими якостями, з гарною освітоюі вихованням. Вони і займають елітарні позиції в суспільстві. Подібно,суспільству, соціальні еліти поділяють на відкриті і закриті[4, с.83].
Закритіеліти — це ті, доступ у які людям з інших класів утруднений. Закрита правлячаеліта прагне передати свої привілеї в спадщину людям «свого кола»,навіть якщо вони не володіють необхідними елітними властивостями. Це можепривести до виродження еліти, погіршенню її якісного складу, некомпетентномукерівництву громадським життям і, у підсумку, до застою в суспільстві. Існуванняподібних еліт характерно для закритих, недемократичних суспільств (станових,кастових, тоталітарних).
Відкритіеліти, навпроти, звичайно очолюють демократичні суспільства. Тут забезпечуєтьсявільний конкурентний доступ у керівні ланки, відновлення еліти за рахунокнайбільш здатних і активних людей (у тому числі «з низів»), більшефективне керування суспільними процесами.
Демократіяприпускає і контроль за діяльністю еліт з боку іншої частини суспільства (черезвільні вибори, референдуми, опитування населення, засоби масової інформації іт.д.). Особливо важливо, коли еліта більше піклується про процвітаннясуспільства, а не про власне благополуччя, коли вона служить моральним зразкомдля інших громадян і користується повагою більшості людей.
Ужевідзначалося, що усередині страт чи між ними можливе виділення додаткових чипроміжних шарів. Зокрема, у вищому класі деякі дослідники розрізняють його 1-йрівень (аристократична верхівка) і 2-й рівень (представники елітинеаристократичного, незнатного походження, у тому числі так називані нувориші).
Середнійклас займає в сучасних суспільствах воістину особливе положення. По-перше, вінтам має значну і усе більш зростаючу питому вагу (у діапазоні 60-80%). Апо-друге, він служить своєрідним стрижнем, опорою порядку і стабільності всуспільстві[5, с.88].
Висновки
Отже,соціальна стратифікація – необхідне, неминуче і універсальне явище, пов’язане зприродною різноманітністю функцій соціальних ролей.
Ієрархіяфункцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється увідповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечуєоптимальне функціонування суспільства. Проте функціоналісти не могли пояснити,чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі,значущості для суспільства, наприклад, чому особи, що обслуговують еліту,одержують за свою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критикифункціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудовисуперечить історичним фактам про соціальні конфлікти, які призводили доскладних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.
Другимнапрямком аналізу соціальної стратифікації можна вважати конфліктологічнийпідхід, тому що він аналізує це явище з позиції теорії конфлікту. Відповідно донього соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, вона виникає зборотьби груп, з конфлікту між ними.
У70-80-х роках XX ст.набула розповсюдження тенденція синтезу функціоналістського та конфліктологічногопідходів.
Всірозглянуті підходи, аналізуючи феномен соціальної стратифікації та причини йоговиникнення із власних позицій, дають лише часткові знання, вони не єуніверсальними. Це означає, що при аналізі стратифікаційних явищ у кожномуконкретному випадку слід враховувати як сильні, так і слабкі сторони цихметодологічних підходів.
Список використаних джерел
1. Волович В. І., Головченко Г.Т. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок «Фактор», 2006. — 767 с.
2. Городяненко В. Г., Гілюн О. В., Демічева А.В., Легеза С. В., Липовська Н. А. Соціологія. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. —560 с.
3. Жоль К. К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.
4. Лукашевич М. П., Туленков М.В. Соціологія: Загальний курс. —К.: Каравела, 2006. — 407 с.
5. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія,історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. — К.: Атіка, 2004. — 480 с.
6. Соціологія / І. Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284 с.