Соціологія культури

Реферат
Натему: Соціологія культури

Зміст
Вступ
1.        Соціологіякультури
2.        Об’єкт іпредмет соціології культури
3.        Функціїкультури
Висновок
Перелік літературних джерел

Вступ
Соціологіяяк самостійна наука з’явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагубагатьох прогресивних мислителів того часу — філософів, психологів, істориків,економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чиінший спосіб долучились до її становлення.
Особливезначення соціології в минулому і сьогодні виявляється в її здатності правильносприймати соціальні явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство.Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність.Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальнихпроектів.
Висловлюючисьзагально, соціологія — це вивчення соціального життя, груп людей тасуспільства. Соціологія (від лат. societas – суспільство плюс логос – слововчення) вивчає суспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їхспілкування, взаємодію.
Якнаука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси іповедінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв’язківлюдей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає якіндивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Для неї особистість— не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певноївеликої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей,поглядів і відносин, оскільки вона керується у своїй поведінці передусімнабутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно зсоціальними цінностями, правилами, законами.
Культура —сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності,об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступнимпоколінням.
Соціологіякультури є галуззю соціології і водночас культурознавчою наукою. Воназнаходиться на межі філософії і культурології. Щоб пізнати соціологію культурияк наукову дисципліну, необхідно розглянути її в контексті соціологічногознання і в контексті інших наук про культуру, а в більш широкому плані —визначити співвідношення соціології та культурології, роль і місце її середінших наук про культуру.
Соціологіякультури — галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, їїмісце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодіюособистості, спільноти і суспільства.
 

1. Соціологіякультури
По-перше,потрібно говорити про соціологію культури як про конкретну, специфічну галузьзнань, яка знаходиться на дотику областей соціології і культури і, відповідно,вивчає прояв цих закономірностей в людській діяльності.
Соціологіякультури викликана розкривати суперечливі тенденції, фактори, які впливають накультурогенез, коротше кажучи, на загальну соціологічну картину культури. Кожназі складових цього знання – цілий пласт досить складних і взаємозалежнихелементів: творча діяльність і спосіб (“технологія”) людської діяльності,створення, засвоєння, збереження і трансляція ідей, уявлень, культурних норм іцінностей, ступені формування цих цінностей, кількісний і якісний аналізкультурних явищ і т.п.
По-друге, це соціологія культури – це один з провідних напрямків західноїкультурології, який склався до початку ХХ століття як результат інтенсивногорозвитку наук про суспільство і місце в ній людини, і введення вперше якпоняття в соціологічну науку М.Адлером.
По Л.Уайту, культура розглядається тільки як аспект соціальнихвзаємозв’язків, а соціологія не може відділити культурне від соціального.
При соціологічному вивченні культури особливе значення має визначенняпідходу або аспекту, виділення ціннісного або діяльного компоненту, якийдозволяє об’єднати елементи культури в систему, провести аналіз на різнихієрархічних рівнях, використовуючи методи двох наук.
В соціології під культурою в широкому розумінні цього слова розуміютьспецифічну, генетично не наслідувану сукупність засобів, способів, форм,образів і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування, які вонивиробляють в сумісному житті для підтримання визначених структур діяльності іспілкування.
У вузькому значенні культура практикується в соціології як системаколективно розділюваних цінностей, переконань образів і норм поведінки, якіприсутні певній групі людей.
Соціологіякультури належить до соціологічних теорій середнього рівня (спеціальнихсоціологічних теорій), Вона здобуває емпіричні дані, які характеризуютькультуру як одну із соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє їїтеоретичну модель в межах загальносоціологічної теорії. Як складова соціології,соціологія культури використовує вироблені нею поняття і засоби, без якихнеможливе пізнання соціальної реальності як системи (група, роль, інституттощо) і окремих соціальних феноменів (релігія, клас, економіка та ін.).Особливість культури як однієї із соціальних підсистем полягає в тому, що наоснові аналізу культурного життя суспільства стало можливим виявитирізноманітні загальносоціологічні параметри, визначити підходи і розробитинайважливіші засоби, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання. Е.Дюркгейм, М. Вебер, П. Сорокін, розвиваючи соціологію загалом, сформувалиосновні засади і соціології культури (багато соціологів класичної епохиприділяли увагу аналізові культури у своїх концепціях соціального і культурногожиття).
Соціологіякультури є складовою соціології, однією із спеціальних соціологічних дисциплін,які використовують вироблені соціологією поняття і засоби для аналізу окремихсоціальних феноменів (релігія, політика, освіта тощо). Соціологія має справу зкультурою як соціальним феноменом, тобто вивчає культуру як доступнуспостереженню, емпіричним засобам дослідження соціальну систему. Найважливішимичинниками виникнення людських суспільств, поряд із економічними, природними, єі культурні умови, які по-різному впливають на соціальні процеси.
Культура — явищескладне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльностілюдини. У цьому полягає передумова і необхідність різних підходів, засобів їїдослідження. Тому й вивчають її різні науки (історія, філософія, економіка,психологія), які утворюють культурологію як самостійну галузь знань.
Соціологіюкультури цікавить передусім взаємодія культури і суспільства. Вонаконцентрується на соціальному «вимірі» культури, ЇЇ впливі на соціальнуповедінку, загальних правилах, зразках поведінки, засобах мотивації.
Однією зцентральних проблем соціології є дослідження соціальної дії та поведінки людей.Соціальна дія усвідомлена, в її основі лежать певні соціальні регулятори —норми, цінності, вірування, очікування і переваги індивідів і груп. Тому одна зголовних проблем соціології культури — проблема визначення того, що належить допоняття «культура».
Слово «культура»походь від латинського «culture » і спершу означало «догляд землі».Використовуючи деякі вміння та навички, а пізніше професійні знання, людизмінювали природу, вдосконалювали засоби управління. Пізніше цим терміном сталипозначати все, що створила людина, а під культурою розуміти все, що відрізняєлюдину від природи. В цьому сенсі розвиток людства — це розвиток його культури.Наука, предметом якої стало вивчення культури, — культурологія — своєріднийфеномен, що має різні наукові джерела: в західноєвропейській, американськійнауці вона формувалася в руслі антропології, у вітчизняній — у руслі філософії.
Відомо декількаметодологічних підходів до соціологічного аналізу культури. Функціональнийпідхід основним елементом культури вважає цінності.
Конфліктнийпідхід розглядає культуру як динамічну систему, яка є своєрідною ареноюконфліктів, породжених соціальною нерівністю. Цінності зазнають певного впливуінших соціальних факторів. Зокрема, К. Маркс твердив про культуру як пропохідну економічних відносин, вважаючи, що існуючі культурні системи не здатніоднаковою мірою задовольнити всіх членів суспільства. Соціальна нерівністьпризводить до постійного соціального напруження, революційних катаклізмів.Домінуюча культура — це, як правило, результат нав'язування панівною групоюсвоїх норм, цінностей. Вона підкоряє Інші групи, закріплює відносини пануваннячерез орієнтацію соціальних інститутів на цінності панівної групи, а отже,стимулює конфлікти.
Поєднання двохпідходів сприяє повноціннішому аналізові культури.
У радянськійфілософській та соціологічній літературі до середини 60-х років під культуроюрозуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством. Цейпогляд відтворював досить поширений технологічний підхід до культури яктехніко-цивілізаційного явища, продукту людської діяльності. Згодом вінпоступився місцем досягненському та сенсо-гуманістичному. Сутність одного з нихполягає в ідеї розвитку творчої сторони культури, коли, з одного боку,підкреслюються самі культурні функції (виробництво нових цінностей, ідей,концепцій, характер їх поширення), а з іншого — зосереджуються на особистісномуаспекті.
Закомандно-адміністративної системи відсутність волі у творчої особистостінівелювала її на тлі групової конфліктної свідомості. Політична культурадомінувала над художньою, моральною, правовою та іншими видами культури. Цяконцепція приваблювала своєю гуманістичною спрямованістю, поєднанням творчогота особистісного начал, поєднанням соціального та індивідуального підходів. Алевона орієнтує лише на позитивні якості культури, яка є складним, багатомірнимфеноменом, таїть у собі й негативні риси. Наприклад, науково-технічний прогреспризвів до створення небезпечної для життя людини зброї масового знищення, вт.ч. і психотропної, екологічної кризи.
Діяльний підхіддо визначення культури заявив про себе У 80-ті роки XX ст., насамперед завдякиновим інтегральним поняттям «засіб мислення» та «засіб діяльності». Увагазосереджувалася не тільки на оволодінні досвідом минулих поколінь задлявтілення його у виробництво та суспільне життя, а й на тому, як, якими засобамице робити. Продукти людської діяльності мають значення як засоби праці, обміну,задоволення суспільної потреби. Це — речова форма суспільних відносин,оскільки, крім фізичних зусиль, вони уособлюють здібності, бажання, смакилюдей, які виготовляли ці речі. В предметах праці втілена історія і суспільнабіографія людства. Різні дослідники по-своєму тлумачили особливості цьогопідходу, приділяючи недостатньо уваги тому, які особливості засобу мислення тазасобів праці властиві певній країні, часові, народові.
Динамічнішимстало дослідження культури на початку 90-х років. Саме в цей період утвердилосяу вжитку західноєвропейське поняття «менталітет», яким активно послуговуютьсязадля глибинної характеристики культури. Це поняття охоплює систему цінностей,культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманнірізним соціальним групам у різних соціальних умовах,
Поряд з науковиміснує й побутове розуміння культури. Найчастіше культурою вважають різноманітнівиди й жанри художньої культури та мистецтва (музику, театр, кіно, літературу,живопис), культуру поведінки людини. З неї найчастіше вилучають науку,ідеологію протиставляють культурі. Але існує взаємозв'язок між духовноюкультурою та діяльністю, її об'єктивізованими зразками, оскільки існують відоміідеї та норми, які передаються від покоління до покоління. З ними пов'язанісистеми цінностей, які детермінують ціннісні орієнтації, засоби мислення,поведінки, діяльності індивідів та груп на індивідуальному рівні. Як суспільнеявище, культура створюється в процесі праці, поєднується з природними,економічними умовами, залежить від них. Від біологічних потреб шлях її пролягаєдо диференціації цих потреб, до вибору засобів праці, розвитку свідомості,рефлексивного ставлення до себе та навколишнього середовища, до формуванняінтелектуальних потреб (філософських, моральних, релігійних, політичних,правових), а згодом — до пошуку засобів їх задоволення. Одне слово, культура —це системна інтегративна якість суспільства, яка виражає досягнутий рівень йогорозвитку. Це стосується усіх типів, різновидів і виявів культури. Під культуроюзавжди розуміють явища, процеси та відносини, що якісно відрізняютьсуспільство, людину від природи, є результатом соціальної взаємодії.
Науці відомі «вузьке»і «широке» тлумачення терміна «культура». Культура — це соціальний механізмвзаємодії (засоби, способи, зразки взаємодії) особистості, спільноти зсередовищем існування (природним та соціальним), які забезпечують передачудосвіду та розвиток перетворюючої діяльності (Ш). Культура — це цінності,переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі,певному суспільству (В). Протиставляти тлумачення культури у вузькому таширокому значеннях недоцільно, оскільки культурою є не самі по собі цінності,норми, а цінності, норми як засоби, що забезпечують діяльність та її розвиток.
Залежно відкритеріїв, існують різні класифікації культури. Відповідно до змісту діяльностіїї поділяють на матеріальну та духовну, відповідно до рівня та форм соціальноївзаємодії — на суперкультуру (культуру конкретного суспільства), субкультуру(культуру спільнот), контркультуру (культуру девіантних соціальних груп),конфронтаційну культуру, культуру узгодження, культуру соціальних груп тощо.Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечностіміж ними та домінуючою субкультурою суспільства, з'ясовує оцінку їхрізноманітними соціальними групами. При цьому виявляються дві тенденції:оцінювання інших культур за стандартами власної — етноцентризм та оцінюваннябудь-якої культури за її власними стандартами — культурний релятивізм.Насправді оцінка різновидів культур неможлива без порівняльного аналізу,зокрема без врахування загальних тенденцій розвитку суперкультури тазагальнолюдської культури.
Історичними є двіформи культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова).Як правило, висока, елітарна культура, створювалася та поціновувалася обмеженоюкількістю людей, тоді як народна пов'язана з життям широких народних мас. Усучасному суспільстві з розвитком засобів масової інформації виникає ще однаформа — масова культура, яка, апелюючи до всіх, розрахована на масове вживання.
До основнихкатегорій соціології культури відносять «норми», «цінності», «ціннісніорієнтації», «зразки поведінки», «зразки діяльності», «менталітет», «інтереси»,«соціально-культурне середовище», «інститути культури» тощо.
З перших роківжиття людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві норм, цінностей,зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою яких діє культура.Суб'єктом культурної дії є особи, що пристосовуються до культурних зразків,цінностей і моделей, тобто є носіями способу мислення та життя. Скажімо, діти,що ростуть у різних країнах, убирають у себе різні традиції, способи поведінки,користуються різними соціальними можливостями, які, безумовно, не можуть бутиоднаковими. Навіть у межах одного міста діти з різних сімей, отримавши різневиховання, істотно різняться між собою, тому що перебувають на різних рівняхсоціалізації.
Зміст поняття«культура» важко розкрити повно без такої суттєвої категорії, як «цінність». Цінності — це матеріальні предмети,ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займають оцінювальну позицію,приписуючи їй особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючисьоволодіти ними.
Розрізняють декларованіта реальні цінності. Нерідко цінності мають прихований характер.Завдання соціології — виявити, з'ясувати їх зміст за допомогою аналізувербальної поведінки. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволенняпотреб та інтересів. Ці категорії доповнюють зміст понять «соціальна дія» та«соціальна поведінка».
Соціальнаповедінка — форма діяльності, реакція здебільшого ситуативного характеру насоціальне середовище, дію іншої людини.
Соціальна дія — спосібвирішення соціальних проблем і суперечностей, акція, до якої вдається суб'єктаметою забезпечення у такій соціальній ситуації необхідних змін, для задоволеннясвоїх потреб, досягнення цілей.
Соціальнадіяльність — постійно відтворювані, орієнтовані на вищі цілі соціальні діі.
Саме діяльність істановить сутність особистості або групи. Важливо відрізняти ситуативні потребивід базових, які утворюють фундамент цілісної особистості. Перші є адаптивними(пристосованими). Адже стандарти поведінки свідчать про пристосування індивідадо певного середовища. Вони є реакцією на вплив зовнішніх умов, засобоморієнтації в історичному часі та соціальному просторі. Базові потреби формуютьвнутрішній механізм самовизначення особистості, засоби її самоствердження, реалізаціїпотенцій.
Середовище змушуєлюдину до певного типу поведінки, суспільство впливає на індивіда своїмисоціальними інститутами (державною системою, політичними, правовими, моральнимирегуляторами, іншими формами суспільної свідомості). На зміну традиціям(своєрідним природним законам), що утримували цілісність суспільства на першихетапах його існування, прийшли «штучні» закони, створені державою. І хочадемократичні засади відкривають простір ініціативі неурядових, громадськихорганізацій, дають їм змогу брати участь у законотворчій діяльності, закони єне тільки механізмом регулювання, а й формою примусу суспільства в інтересахсоціального цілого, а також правлячих сил. Соціальні інститути як частинакультурного середовища відображають значною мірою економічні інтересисоціальних груп.
Кожне культурнесередовище має певну незмінну кількість елементів, які характеризують його якоб'єкт дослідження. На рівні суспільства — це культурне макросередовище, якемістить у собі величезні міста з їх унікальними художніми центрами, культурнимиінститутами (музеями, бібліотеками, театрами, архітектурою, творчими спілками,концертними залами, навчальними та науковими закладами, видавництвами, засобамимасової комунікації). Культурне середовище складається і з культурної спадщинивеликих й малих міст, сільських населених пунктів, результатів їх взаємодії.
Кожен зпідрозділів соціології культури (соціологія знання, музики, освіти, театру,кіно, дозвілля, засобів масової інформації) має свої специфічні теорії,категорії та методи.
Для того щобуявити, як працюють вони на емпіричному рівні, доцільно звернутися до теоріїкультурного середовища. Соціологічний аспект цієї категорії полягає в тому, щосередовище — це сукупність речових та людських елементів, з якими взаємодієсоціальний суб'єкт (особа, група, клас) протягом своєї виробничої діяльності іякі впливають на його потреби та інтереси. До речових елементів відносятьсоціальні інститути, матеріальні і духовні блага. Досягнення культури вивчаютьза допомогою пам'яток архітектури, літературних творів, скульптури, живопису,технічних засобів (аудіовізуальних, магнітних, електронних). Все це соціологіяінтерпретує як статистичне значущу множину, яку використовують різні верствинаселення.
Людські елементикультурного середовища утворюють класи, етнічні, демографічні, професійнігрупи. Всі вони поєднані спільними культурними умовами міста або села, спільноюучастю в культурній діяльності.
Культурнесередовище існує завдяки численним взаєминам. Чим ширша і різноманітніша соціальнаструктура міста, чим більше в ньому різних культурних організацій, тим інтенсивнішийрозвиток духовного життя. Але цей зв'язок не є лінійним. Завжди є частинанаселення, що не відвідує культурні заклади. У цьому якраз і полягає протиріччяміж речовими та людськими елементами культурного середовища. Соціологія вивчаєхарактер зв'язку між ними. Оцінка стану включеності речових елементівкультурного життя є підставою для висновків про ефективність діяльностіінститутів культури, про рівень актуальної культури соціальних груп. Наприклад,одеськими соціологами встановлено, що в останнє десятиліття XX ст. театрперемістився з одинадцятого на п'ятнадцяте місце в структурі вільного часуміських мешканців, читання — з другого на п'яте місце.
У дослідницькійпрактиці існує два засоби вивчення культурного середовища. Найбільш поширенийстосується статистичної інформації щодо розподілу речових та людських елементівна кожні 10 тис. мешканців та їх динаміки протягом 5—10 років. Одержанірезультати відображають тенденцію розвитку культурної діяльності в регіоні,особливості його духовного потенціалу. Однак такий підхід не дає знання пропотреби та інтереси окремих соціальних груп.
Інший метод — цесоціологічне опитування за спеціальною програмою. Воно дає розгорнуту картинукультурної діяльності, духовних потреб різних верств населення, На цій підставіз'являється можливість вибору раціональної технології вдосконалення культурногосередовища. Однак для повноцінних висновків про характер культурної активності,необхідно вдатися до інтегрального показника, з допомогою якого стали бдоступними знання про культурні відносини.
Пізнаннякультурного середовища буде неповним, якщо обминати увагою елементиантикультури (правопорушення, алкоголізм, проституцію, наркоманію, самогубствотощо).
2. Об’єкт іпредмет соціології культури
З’ясовуючинауковий статус соціології важливо розрізняти об’єкт і предмет соціології.
Об’єктомсоціологічного пізнання є:
Суспільствояк цілісна соціальна реальність;
Об’єктивнареальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя;
Розвитокі функціонування суспільства;
Такіоб’єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки,соціальні організації, соціальні інститути.
Предметбудь-якої науки — це не явище або предмет чи процес об’єктивного світу, арезультат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити специфічнізакономірності розвитку і функціонування об’єкта науки.
Предметсоціології — загальніі специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історичновизначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів ізакономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.
Отже,з’ясувавши об’єкт і предмет соціології можна дати наступне визначення. Соціологія— наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, йогоелементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципиїх взаємодії.
3.Функції культури
Культурарозвивається водночас із формуванням суспільства, народжена ним і впливає нанього. В цьому виявляється її генетична функція. Культурні норми, цінності,ціннісні орієнтації впливають на соціалізацію індивідів. У цьому й полягаєціннісно-нормативна та виховна функції культури. Як соціальна система, щовпливає на розвиток суспільних відносин, культура виконує у суспільствіінтегративну функцію. Однією з головних функцій культури є регулятивна(збереження відносної цілісності суспільства) і творча, що пов'язана звиробництвом засобів подальшого розвитку суспільного й індивідуального життя(ідей, цінностей тощо). Суттєвим елементом культури є світогляд, якийформується в межах культурної системи, що свідчить про важливість світоглядної(гносеологічної) функції культури. Під впливом інших елементів культури (освітита науки) формується пізнавальна функція культури. При передачі соціальноїспадщини від покоління до покоління реалізується не тільки генетична, а йкомунікативна функція культури, важливим елементом якої є мова як основнийзасіб спілкування людей. Тісно пов'язана із впливом культури на соціалізаціюособистості адаптаційна функція культури. Функція соціального контролювиявляється в дії таких субстанціональних елементів культури, як право тамораль.
Усе це єпідставою для тверджень, що культура — один із найвпливовіших соціальних інститутівсуспільства, суттєво обумовлює характер соціальних відносин та спрямованістьсоціальних процесів.
90-ті роки XX ст.характеризуються бурхливим сплеском культурного життя в Україні. Процесвідродження швидко поширився на всі сфери культурного життя. Відроджуєтьсяінтерес до народної творчості. Відкриваються забуті, заборонені імена, численнікультурні акції фінансуються українською діаспорою. Нової якості набувлітературний процес, а процеси трансформації суспільства породили нову тематикудля осмислення.

Висновок
Соціологіюкультури цікавить передусім взаємодія культури і суспільства. Вонаконцентрується на соціальному «вимірі» культури, ЇЇ впливі на соціальнуповедінку, загальних правилах, зразках поведінки, засобах мотивації.
Соціологіякультури намагається соціологічними засобами інтерпретувати історико-культурнийматеріал, висвітлюючи процеси та закономірності суспільного розвитку, взаємодіюкультури та суспільства на різних етапах його розвитку.
Новий типдуховного виробництва і засвоєння культурних цінностей хоча і формується наоснові старого ідейного багажу, але не виростає з нього, а будується зановоразом з становленням нових суспільних відносин, яке зумовлює культура якрушійна сила не тільки мистецтва і науки, а й суспільного життя.
Тому культура єелементом дослідження соціології.

Переліклітературних джерел
 
1.        Соціологія: наука просуспільство. – Харків, 1997.
2.        Громов И.А., Маскевич А.Ю.,Семенов В.А., «Западная социология», Санкт-Петербург, 1997 г.
3.        Драч Г.В.,«Культурология», (учебное пособие) изд-во /Феникс/, Ростов на Дону, 1997 г.
4.        Ерасов Б.С., «Социальнаякультурология», изд-во /Аспект Пресс/, 2-е изд-ние, Москва, 1996 г.
5.        Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред.В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. — Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.