МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИСХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯМАГІСТРАТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Дисципліна: „Соціологія управління ”.
Варіант– 12.
Слухачгр. ДС-251з Калітвенцева Н.Ю.
Викладач НагорнийБ.Г.
Луганськ 2006 р.
Зміст:
Вступ
1.Соціологія інноваційних процесів.
2.Причини виникнення психологічних барьерів при провадженні інновацій.
Вступ
Надзвичайно актуального, навіть життєзначущого, характеру набуло питання переходу українського суспільства від соціально-економічної моделі індустріального типу до інноваційно — знаннєвої. Передові країни порівняно недавно відкрили генерацію інноваційних технологій, які дійсно змінили обличчя світу і для яких протягом останніх двадцяти-тридцяти років було штучно створено економічне, фінансове, технологічне та соціальне підґрунтя.
Акцентуваннявзаємозалежності різних видів капіталу в суспільнихмоделях розвитку країн-лідерів сприяло підвищенню ролі науково-інноваційних центрів національних та транснаціональних корпорацій,державних агенцій тощо. Визначення економічного лідерства держав збагатилося показником права власності, впровадження йпродукування інновацій. Обсяг та прибутковість нової продукції як критерії життєспроможностіорганізації на ринку вже не задовольняють менеджмент: вирішальним фактором стаєрівень організаційного(суспільного) потенціалу продукувати нові технології як для сьогодення, так для майбутнього. Наукові танауково-дослідні установи фірм та корпорацій напрацьовують інноваційні надбання так, щоб ефект від їхнього впровадження мавдовгострокове життя через поступову реалізацію всіх можливостей інноваційного продукту або послуги на світовому й національному ринках.
Поглиблення міжнародногоспівробітництва України в інноваційній сфері було визначенояк пріоритетне завдання національного бізнесу."Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного тасоціального розвитку України на 2002-2011 роки" — це програмний документ, яким було окреслено суспільні завдання, спрямовані на«реалізацію державної політики, яка мала на меті впровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави».
1.Соціологіяінноваційних процесів
Якщо розглянути модельінноваційно-знаннєвого суспільства як сценарій можливогомайбутнього українського суспільства, то її життєздатність буде залежати від визначення культурного прошарку і характеристик населення;демографічних характеристик поселенського складу території; адекватної парадигми імплементації (секулярного — релігійного, позитивістсько – пост позитивістського або іншого типу тощо); параметрів впливу на людський капітал вибраного сценарію; прогнозу стану і характеру соціальних запитів.
Країни Східної Європи, якінещодавно стали членами Євросоюзу, мали вищий рівеньсформованості передумов демократичності, правової держави,економічного базису тощо порівняно з Україною. Аленайближче майбутнє цих країн після ретельного аналізу економістівне виглядає надто оптимістичним. Достатньо звернутися до данихтаблиць 1.1 та 1.2, або побачити, скільки років потрібно їм для досягнення рівня добробуту на рівні середніх показників країн Європейського Союзу.
Не дивно, що колізіїпереходу українського суспільства до моделі ринковоїекономіки з інноваційним характером з самого початку викликалинестабільність і агресивність соціального середовища.
В суспільстві на місце ідеологізованих за радянських часів способів поведінки прийшли індивідуалізм західного характеру, культ споживання, прагматизм, гола раціональність, моральна пластичність. Надбана культура руйнувалася на очах тих, хто її створював. На жаль, потерпаючи від невизначеності суспільних ідеалів, культурний розвиток супроводжувався, переважно, руйнуванням старих норм, традицій, звичаїв, а не їх залученням до нових соціокультурних умов.
Проте інноваційність, якабула конче необхідна суспільству, як свіжа кров післяперіоду застою, перетворилася на запозичення тих моделейповедінки, які були "інноваційними" лише за джерелом запозичення (західного або американського зразка) — суттєвого позитивногонаповнення культурна сфера не одержала.
Як приклад, одним ізрудиментів культури життєдіяльності в соціумі є так званийпатерналізм, коли у людей зберігаються настрої на повневирішення всіх особистих та суспільних негараздів лише за рахунокдержавного втручання. Однак, захист державою своїх громадянє головною функцією і змістом існування цього суспільного утворення. Інша річ — міра соціальної регламентації та роль держави в контролюванні процесів суспільного життя, перетворення держави на тотального наглядача.
Процес розбудови інноваційно — знаннєвогосуспільства — це, в першу чергу, зміна мислення і ставлення досвого громадського призначення. Розвиток індивідуальної та суспільноїтворчості, готовності до сприймання і впровадження нового, почуттявідповідальності за результати своєї праці і внеску всуспільне життя — саме те, що рухає інновації до їх активного прийняттясуспільством не як загрози стабільному існуванню, а якжиттєствердної сили, яка підвищує добробут громадян.
Нині, як правило, інноваціюпов'язують із нововведеннями будь-якого характеру, і нетільки з підприємницькою діяльністю. Один полюс виміру інновації — це результаттворчого процесу у вигляді кінцевої продукції, технології,методу і т. п.; в іншому вимірі інновація розглядаєтьсяяк процес впровадження нових виробів, елементів системи,підходів та принципів, що замінює ті, що використовувалися раніше.
Найбільш загальне розуміння цього поняття можна запозичити з економічної літератури, в якій воно розкривається через науково-технічний потенціал, котрий трансформується в реальні, нові за якостями або сутністю використання продукти та технології в будь-якій сфері життєдіяльності людини. Специфічна риса інновації — це зміни існуючих відносин між матеріальними або живими об'єктами з метою підвищення їх ефективності. Інновація — це невпинне вироблення знань та їхнє застосування, щоприводить до стрибкоподібного зростання результатів у певнійсфері діяльності.
Знання є соціальнимінститутом, видом соціальної активності, як і продуктом соціальної активності.Всі відомі суспільства асимілювали різні моделі ієрархічного знання. Країни вперехідному стані, вважається, ще оперують одним із трьох видів знання, яківизначають специфічні риси суспільного розвитку. Перший вид функціонуваннязнання в суспільній організації — це суспільства ініціації, де владою знаннянаділяються втаємничені; другий — суспільства навчання, які розвивають науку татехнології; третій — суспільства індустріального типу,в яких підприємства застосовують технології заради підвищення рівня матеріальних та культурних умов існування людства.
Суспільство знань таінновацій — нова форма існування і функціонування знання. Визначеність талінійність соціального порядку перестала бути ознакоюсуспільного розвитку, і знання набули характерусоціально-дисперсійного. Когнітивне, або контекстне,суспільство може стати прямим наслідувачем попередніх, в якому залишаються окремі притаманні їм риси традиційності, ієрархічності, екстенсивності, але за призначенням, продукуванням та поширенням знання серед членів суспільства ґрунтується на відносно сталих демократичних принципах і ефективності.
Для створення ґрунтовнихтеоретичних підвалин, запобігання термінологічноїнеузгодженості будь-яка концепція суспільного розвитку потребує механізму координування науково-практичних зусиль різних кіл науковців, менеджерів, інженерів,соціальних технологів, бізнесменів, урядовців тощо. Кожне професійне коло збагачує загальну парадигму й утворюєтеоретично-практичний комплекс міждисциплінарного характеру.
Напрацьований фахівцями,Закон України про інноваційну діяльність визначає наступніключові поняття нової інноваційної моделі: інновації- новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; інноваційна діяльність — діяльність, що спрямована на використання і комерціалізаціюрезультатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатнихтоварів і послуг;інноваційний потенціал — сукупністьнауково-технологічних, фінансово-економічних,виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо),необхідних длязабезпечення інноваційного розвитку економіки; інноваційна культура — складова інноваційного потенціалу,що характеризує рівеньосвітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в ціломудо сприйняття і творчоговтілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах; моніторинг інноваційної діяльності — систематичний збір, обробката аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодостимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результатиреалізації пріоритетних напрямівінноваційної діяльності.
Інновація може виникнути на певномуфундаменті, як результат використання — раціональнимабо інтуїтивним шляхом — даних наукових або науково-практичнихдосліджень та розробок та подальше втілення їх у виробничудіяльність, економічні, соціальні та культурні відносини.По суті, інновація — це є новий винахід (донині не існуючий,не вживаний у практиці) або нова комбінація матеріально-технічних, соціальних, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів. Таким чином, ми можемо говорити про інновації в освіті, науці, техніці, управлінні, вихованні, мистецтві, праві, культурі виробництва, бізнесі,організації роботи, дозвілля, споживання. Так, технічні інновації — виробництво продукції з новими або поліпшенимиякостями; технологічні інновації — вдосконалені засоби виробництва продукції; організаційно-управлінськіінновації — процеси оптимального використання та розподілуресурсів організації (фінанси, транспорт, інформаціята ін.); соціальні інновації — поліпшення умов життєдіяльності суспільства (праця, освіта,культура, сфера здоров'я та ін.); інформаційніінновації — раціональна та ефективна організація інформаційних каналів, засобівта умов отримання інформації і т. д.
Інновації також поділяютьсяза сферами впровадження — соціальні, політичні, наукові,економічні, освітні, екологічні, управлінські таінші. Виникнення нових ідей (ноу-хау) викликано географічним та символічнимобміном продукцією, послугами, інформацією, технологієюта капіталом у різних сферах життєдіяльності людини та суспільства. Такі інновації складають ядро суспільних моделей розвитку, різноманітних за змістом та методами їх втілення, детермінованих специфічними факторами, орієнтованих на революційні, еволюційні або змішані результати і т. п.
Всі види інноваційперебувають у стані взаємовимогливості один доодного, тим самим створюючи єдиний інноваційний механізм, коли нові технології, наприклад, не можуть бути реалізовані без змін соціальнопсихологчіного змісту праці. Комплексність впровадження інновацій означає застосування відповідних методів управління згідно з класифікацією інновацій (табл. 2). Залежно від класифікаційної ознаки,підбирається або створюється механізм запровадження інновації.
Поняття — соціальний інноваційнийпроцес та соціальна інноваційна система — допомогаютьзрозуміти функції та відносини між винахідником тасуспільством.
Соціальний інноваційнийпроцес — це система відносин між індивідуальними таорганізаційними дослідженнями, розвитком ідей, виробництвом, комерціалізацієюта іншими активними видами, які поєднані однією метоюкомерціалізації отриманих результатів — від аналізуі правового забезпечення до трансферу технологій і маркетингу інноваційних ідей.
Соціальна інноваційнасистема складається із суб'єктів інноваційного процесу(винахідники, споживачі, замовники), розвинених відносин та зв'язків між ними, норм, принципів та законів, які регулюють праваінтелектуальної власності, ресурси та виробництво інновацій. Інноваційна система ґрунтується на базових функціях: контроль — державне та громадське адміністрування, уряд, міністерства, регіональні та місцевіадміністрації; фінанси — вхідний капітал для розвитку інновацій, спеціальні фонди розвитку і підтримки інновацій,фонди ризику, початковий або стартовий капітал; освіта — навчання впродовж життя, принагідне навчання,тренування; підприємництво — компанії, фірми таорганізації, які беруть участьв інноваційній активності (від науково-дослідних організацій до маркетингових фірм); менеджмент людських ресурсів — винахідники.
Інноваційна діяльність, інноваційнемислення, інноваційна культура — поняття, основною компонентою яких єтворчість.
Соціальна творчість, узагальнюючи різні визначення, може бути описана як здатність продукувати нові, зазвичай, соціально-значущі ідеї та вирішення проблем особистого та суспільного характеру, що потребує дивіргентного мислення. Підтримуюче середовище (оточення) ототожнюється з мотиваційним фактором, який стимулює виявлення талантів та здібностей у суспільстві в цілому та соціальних групах зокрема.
Основними інструментамирозвитку творчості є інститути освіти та виховання, тазабезпечуючий їх інститут науки, який дає, як художникуприрода, дані та матеріали для винахідництва і творення. Імпульс творчості триває все життя, і є другою натурою людини. Відтак процес творення переходить у наслідувану людську здатність оновлювати культурні, соціальні, технічні та інформаційні системи, удосконалюючи їх задля суспільного блага. Широкомасштабне застосування результатів творчості додає нову якість суспільному порядку, постійно наповнюючи «свіжим повітрям» елементи суспільноїорганізації.
Творчість, гнучкістьмислення, знання становлять інтелектуальний капіталсучасного працівника. Інноваційні суспільства ґрунтуються на наявності висококваліфікованого, освіченого, надійного та доступного, впродовж життя «оновлюваного» особистісногокапіталу людини. Людинастворює знання, застосовує їх у різних сценаріях можливого майбутнього, втілює в соціальні іособистісні відносини.
Людина як знаннєвий ресурс,що працює не тільки як архів даних, але і як медіатор міжнаукою, інформацією й технікою до фази кінцевого результату у виглядіінноваційного продукту, посідає провідне місце в економічномурозвитку. В інноваційному процесі головну роль відіграєлюдський капітал. Сучасна економічна теорія приділяєцій категорії пріоритетну увагу. Визнано його першорядну роль у суспільному виробництві. Статистична обробка структури капіталу розвинених західних країн показує, що нині фізичний капітал співвідноситься з людським як 1:3. Динаміка зміни цього показника тісно корелюєз динамікою розвитку інформаційних технологій та їхнім впровадженням, оскількиінформаційні ресурси в сучасному світі стали базовими для розвитку людськихзнань та здібностей .
Найчастіше можна зустрітисяз двома найбільш дискутованими моделями інноваційногосуспільства: інноваційно-інвестиціпною та інтелектуально-інноваційною.Відповідно визначальним фактором кожної з них є людський ресурс (інтелект) та фінансовий (інвестиції). Але вже декілька років поспіль такі країни, як Японія, США, Південна Корея намагаються просуватися далі: поєднати ресурси знання та інновацій в інноваційно-знаннєвий тип суспільства, або суспільство знань та інновацій. Ключова характеристика останнього — продукування (створення) нових та/або використання вже існуючих знань із численних джерел інформації, перетворення їх на інновації, що стає фактором високопродуктивного розвитку виробництва тасуспільного добробуту.
Нові соціальні зв'язки тавідносини в такому суспільстві підтримуються інноваційноюкультурою людини, яка формується шляхом широкогозалучення університетів (освітніх закладів), як інкубаторів інноваційного мислення, в громадське життя, бізнес-процеси, соціальнийменеджмент, виробництво культурних цінностей та ін. Інновація стає не тільки інструментом зростання економічної ефективності, але йжиттєвою цінністю, способом осмислення та «втілення» життя. Усі сфери суспільства підпадають «під дію» інноваційного фактора:політичні технології, приватні та сімейні стосунки, мистецтво, освіта йвиховання тощо. Інноваційне мислення створює новий світ можливостей як для індивіда, так і для суспільства в цілому.
2.Причинивиникненняпсихологічнихбар'єрівприпровадженні інновацій
У сучасномусвіті рівень науково-технологічного розвитку є не тільки одним із найважливіших показників соціально — економічногостану країни, а й основним ресурсом її економічного зростання. На сьогодні істотно зростає значення як науково-дослідної діяльності, так і конструкторських, іекспериментально-дослідних розробок для здійснення інноваційних процесів.
Нині державна інноваційнаполітика та механізм її реалізації залишаються досить проблематичними.Україна прийняла ряд законодавчих документів, що в ціломувідповідають правовим актам, рекомендованим Всесвітньоюорганізацією інтелектуальної власності і дістали позитивнуоцінку з її боку. Однак проблема ефективної законодавчої підтримки інноваційного розвитку України щене вирішена.
Існують різні механізмидержавного впливу на регулювання інноваційної діяльності.Одним із найбільш поширених є створення нормативно-правовогосередовища, найбільш сприятливого для високотехнологічних галузей виробництва. Йдеться про правові та організаційно-економічнізаходи, спрямовані на податкове, амортизаційне,митно-тарифне стимулювання підприємств.
В Україні процес становленняінноваційного законодавства проходить певні етапи. В Законі України «Про наукову та науково-технічнудіяльність» від 13.12.1991 р. формулюються завдання науки якнайважливішого елемента інноваційного циклу. В цьому Законізазначається, що метою НДДКР є концентрація зусиль на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу та вирішення найважливішихсоціально-економічних, науково-технічних та екологічних проблем розвиткугалузей промисловості України на основі створення принциповонових технологій та матеріалів при ефективному сприянні цьому процесу з боку держави. Утой самий час у Законі України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 р. інноваційній діяльності надаєтьсястатус однієї із форм інвестиційної діяльності, яказдійснюється з метою впровадження досягненьнауково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Закон України «Про засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічнихзон» від 13.10.1992 р. регламентує технологічні парки татехнополіси як один з типів спеціальних (вільних)економічних зон. Іншими словами, закладена законодавча база формування інноваційної інфраструктури. У Законі України «Проспеціальний режим інвестиційної та інноваційноїдіяльності технологічних парків» визначаються правовіта економічні засади запровадження та функціонуваннятехнологічних парків, їх учасників, дочірніх іспільних підприємств, що виконують інвестиційні таінноваційні проекти за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків. Закон України «Про інноваційнудіяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційноїдіяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційнихпроцесів і спрямований па підтримку розвитку економіки Україниінноваційним шляхом. В Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційноїдіяльності в Україні» визначені стратегічні тасередньострокові пріоритетні напрями інноваційного розвиткусуспільства, реалізація яких має здійснюватися забезпосередньою участю вітчизняної науки на основі новихнаукових розробок і технологій. Так, у 1991-2003 рр.кількість прийнятих в Україні нормативно-правовихактів, що регламентують визначення та реалізацію державнихпріоритетів, визначають засади наукової,науково-технічної та інноваційної політики, порядокфінансування і державної підтримки науково-технічної діяльності, питання охорони прав інтелектуальної власності, створення та функціонуванняінноваційних структур, перевищила позначку 300 одиниць, у тому числі 20 законів.
Отже, нормативно-правовабаза забезпечення інноваційної діяльності є більш-менш достатньою.Спочатку визначимося з тим, щопозитивного було запроваджено з прийняттям існуючогозаконодавства.
По-перше, були визначеніпріоритети інноваційної діяльності як за масштабами (державні, галузеві, регіональні), так і за термінами(довгострокові, середньострокові).
По-друге, крім визначеннятермінів «інновація», «інноваційна структура» тощо, булизадекларовані державні преференції для суб'єктів інноваційної діяльності(пільги з податку на прибуток та податку на додану вартість, митні збори та умови їх повернення). Можнастверджувати, що був визначений механізм державногоінвестування в інноваційну діяльність за рахунокнадання пільг .
На жаль, інноваційнезаконодавство так і не знайшло свого практичного втілення. Основна причинацього полягає у відсутності умов та механізмівфінансової реалізації правових норм інноваційногорозвитку.
Згідно із Законом України«Про наукову та науково-технічну діяльність», одним із основних важелів здійснення державної політикиу сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетнефінансування. А ст. 34 цього Закону встановлює фінансування науки на рівні 1,7 % ВВП.
Дані таблиці 3 свідчать, що спостерігається тенденція до зростання обсягів фінансування, алевоно залишається вкрай низьким. Приріст ВВП за останні роки настільки незначний, що збільшенняфінансування на 37 % у2003 р. у порівнянні з приростом ВВП на 18,4 % не позначилося на реальних показниках фінансування науки, не справилопозитивного впливу на розвиток науки.
На сьогодні фінансовіможливості України є досить обмежені: ВВП як основне джерелофінансових ресурсів країни має дуже низьке значення і темпи його зростання теж повільні, тому, який би відсоток ВВП не спрямовувавсяна науково-дослідні розробки, в абсолютній величиніобсяг таких вкладень буде незначний. У 2003 р. обсяг фінансування науки становив 1,35 % ВВП. Порівняноз критерієм, що пропонується ЄС, він менший на 1,15 %. Уцілому ж питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менш як 1,5 % притаманна країнам із сировинноюорієнтацією економіки.;
Дані таблиці свідчать, щофінансування підприємствами наукових та науково-технічних робіт здійснюється за рахунок коштів замовниківі переважно вітчизняних. Це, з одного боку, добре, алеякщо згадати про обмеженість внутрішнього попиту нарезультати наукових та науково-дослідних робіт (внаслідок відсутності грошей),можна зробити висновок, що іноземні інвестори не дуже заінтересовані в розвитку вітчизняної науки. Слід зазначити, щовітчизняні та іноземні замовники фінансують прикладні дослідження, тобто дослідження, спрямовані на пошук шляхіввирішення технічних та технологічних проблем стосовноконкретної галузі, що базуються на вже існуючих досягненнях.Але необхідно пам'ятати, що інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень,тобто розробки гіпотез, концепцій, теорій у конкретнихсферах наукової діяльності, які є основою для створеннянововведень. Результати цих початкових досліджень с найбільш передбачуваними. Тому в більшостівисоко розвинутих країн фінансування фундаментальнихдосліджень здійснюється в адміністративно-відомчій чи програмно-цільовій формі.
Останнім часом все більшеусвідомлюється необхідність стимулювання інноваційної діяльності підприємств,науково-дослідних установ і навчальних закладів одночасно зпошуком того законодавчого поля, яке дозволило б зберегтиконкурентне середовище. В Україні стимулюванняінноваційної діяльності регламентується Законом України«Про інноваційну діяльність», проте відповідні статті цього Закону (ст. 21 та ст. 22) практичнотак і не були реалізовані.
Статистика свідчить пронеухильне скорочення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації. У 2002 р. інноваційно-активнимибуло 1506 промислових підприємств, або 3 % загальної кількості підприємств; у 2003 р. цей показник знизився на 25 %. У СШАінноваційно-активними є 85-90 % підприємств, у Франції, Великобританіїта Німеччині — 70-80 % підприємств, у Канаді — 84 %.
Недостатня інноваційнаактивність зумовлена, перш за все, незаінтересованістю підприємств впроваджувати інновації. Це пов'язанонасамперед з відсутністю оборотних коштів та недостатніми обсягами інвестиційних ресурсів, із скороченням недержавнихзамовлень на виконання НДДКР, відсутністю встановленихзаконом преференцій для інноваційних проектів, а також іздуже низьким рівнем інноваційної культури в Україні .
Основою інноваційногорозвитку має бути створення ефективної інноваційної інфраструктури,одним із видів якої є технопарк, але існуюче законодавствощодо технопарків є недосконалим. По-перше, відсутні чіткі механізми тарегламентовані терміни розгляду інноваційних проектів;чітко не визначені критерії відокремлення інноваційних проектів від «не інноваційних». По-друге, велика кількість бюрократичнихперешкод при відкритті технопарку. Для відкриття технопарку необхідно, щоб: Верховна Радаухвалила закон про відкриття технопарку; Кабінет Міністрів в особі віце-прем'єра з гуманітарнихта інших інноваційно-наукових питань затвердив інноваційний проект; Національна академія наук України в особі президії розглянула проект. З2003 р. НАН «подаєпроекти до Кабінету Міністрів»; Міністерство освіти та науки повинно теж взяти участь у прийнятті рішення про реєстрацію інноваційного проекту(здійснює облік іконтроль, паперову роботу,організує експертизу, розглядає на засіданніробочої групи й рекомендує до розглядудержавної комісії). Для ефективного функціонування технопарків необхідно чітко визначити ціліінноваційної діяльності,що дозволить детальніше визначити критерії відбору інноваційних проектів,скоротити строки розгляду проектів та інших матеріалів, удосконалити порядок тазатвердження інноваційних проектів.
Найважливішим завданнямдержави в умовах обмеженості ресурсів має стативизначення науково-технічних і технологічних пріоритетів. МетоюЗакону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» є створення правової базидля концентрації ресурсів держави на провідних напрямахнауково-технологічного оновлення виробництва. Виходячи з мети цього Закону пріоритетними, в умовах дефіцитуфінансових ресурсів, повинні бути декілька напрямів, але ж вУкрайні приймається програма на 120 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (в Росії, наприклад, -17, вЯпонії — 8). Слід зазначити, що більшість пріоритетнихнапрямів інноваційної діяльності орієнтовані на розвитоктретього-четвертого технологічних укладів (третій та четвертий технологічні уклади характеризуютьсярозвитком хімічної, машинобудівної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, електроенергетики, приладобудування та синтетичних матеріалів;п'ятому технологічному укладу притаманні такі галузі: атомна енергетика, мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія, геннаінженерія, аерокосмічна промисловість).
За 14 років незалежностіукраїнська інноваційна сфера так і не стала привабливою як для вітчизняного, так і для іноземного інвестора.В Україні існує дуже багато ризиків, пов'язаних знестабільністю політичної системи, законодавства, економічних процесів. Одним із інструментів заохочення інвесторів вкладати гроші, передусім утаку ризиковану діяльність, як інноваційна, є зниження ризиків. Це можна досягти шляхом державного страхування кредитів наінноваційні проекти, встановлення відповідальності за нецільове використання кредитів, надання можливостіінвестору бути співвласником результатів інноваційногопроекту. Але все це повинно бути прописано взаконі, а також передбаченомеханізмом впровадження та реалізації. Ділові ризики в процесі здійснення інноваційних проектівможна знизити при правильно побудованій стабільній законодавчій базі.
Активізувати інноваційнуактивність можна за такими напрямами: пряме фінансування інноваційної діяльностіпо створенню прогресивної техніки, технології,шляхом виділення з бюджету певногообсягу фінансових ресурсів (як це передбаченоЗаконом України «Про наукову та науково-технічну діяльність»), прийняття державних цільових програм, збільшення обсягів державного замовлення на інноваційну продукцію; непряме фінансування, тобто створення умов для наукових організацій тагосподарюючих суб'єктів,які беруть участь в інноваційнійдіяльності, шляхом надання податкових та кредитних пільг, прискореної амортизації, патентно-ліцензійноїполітики.
Законом України «Поінноваційну діяльність» передбачено непряме фінансування інноваційної діяльності, але, як вже зазначалося, на практиці воно непрацює. Найбільш ефективним, на нашу думку, в умовах обмеженостідержавних фінансових ресурсів, є податкові пільги. Пільги необхідно пов'язати, перш за все, з прискоренням НТП. Податокповинен відчутно зменшуватися залежно від обсягу витрат нарозробку і освоєння нової високоефективної продукції. Доцільноактивніше вводити податковий кредит, при використанні якого загальна податкова база змінюєтьсязалежно від річного приросту витрат на НДДКР.
Вирішення проблемизаконодавчого забезпечення інноваційної діяльності дозволить не тільки декларувати, а й реалізувати інноваційнийрозвиток соціології та економіки.
Чинне законодавство у сферіінноваційної діяльності не має структурної повноти, що впоєднанні з практикою зупинення чинних законодавчих норм спричиняє певнінегативні наслідки в частині управління інноваційноюдіяльністю.
Наведене свідчить пронеобхідність удосконалення інноваційного законодавства в Україні. Слід зазначити, що законодавчі акти, пов'язані з нормативно — правовим регулюванням інноваційної діяльності, не узгоджені між собою і визначають загальні, найбільшпринципові положення, проте не регламентують інноваційнудіяльність як логічний і послідовний інноваційний процес,спрямований на прискорення економічного розвитку України.
Список використаної літератури:
1.Иванов В.Н. Инновационныесоциальные технологии устойчивого развития.-Уфа: Дизайн Полиграфо.-2003.-352 с.
2. АптотокЛ. Л., Порцпик А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія,механізм розробки та комерціалізації — К., 2003.
3. ГерасимчукА.А., Шиян О.М. Соціологія: курс лекцій.-К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів,2000.- 88с.
4.Смелзер Н.Д. Проблеми соціології. — Львів: Кальварія.- 2003.-128с.
5. СтогнийВ. С. Условия развития инновационной деятельности на Украине // Инновации. — 2004. — № 9. — С. 8.
6. Статистичнийщоричник України за 2003 piк. — К., 2003. — 347 с.
7. СоловьевВ. П. Современные тенденции формирования инновационногозаконодательства на Украине // Инновации. — 2004. — №
8. ВащукЯ. Про державну «підтримку»інноваційної діяльності // www.patcnl.km.ua.
9. Г.Е.Зборовский, Н.Б. Костина Социология управления. – Екатеринбург, 2004.-324с.
10. О.В.Ромашов, Л.О.Ромашева. Социологияи психология управления. –М.: Изд-во «Экзамен», 2003.-165с.
Таблиця 1.1
Довгострокові прогнозирозвитку країн Східної Європи
Демографічні прогнози на2050, в млн. 1995 2050 низький середній Високий Східна Європа* 152 110 131 156
* Східна Європа включає: Білорусь,Болгарію, Чеську Республіку, Угорщину, Польшу, Румуніюта Україну.
Рівень зростання валовогопродукту, 1996-2050 Низька вірогідність
Середня
вірогідність
Висока
вірогідність Країни в перехідному стані 2% 3% 4%
Економічні прогнози ВНП(мільярди доларів США 1995 р.) 1995 2050 низький середній високий Східна Європа 678 2,015 3,446 5,682
Таблиця 1.2
Прогнози розвитку для новихчленів Європейського Союзу з урахуванням сучасногорівня зростання національного продукту2Нові члени ЄС Очікувана кількість років, потрібна для досягнення середнього рівня доходів 15 країн ЄС Чеська республіка 39 Естонія 31 Угорщина 34 Латвія 58 Литва 53 Польща 59 Словаччина 38 Словенія 31