РОЗВИТОК ПРОГРАМ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХПРАЦІВНИКІВ У США
Соціальна робота як видпрофесійної допомоги окремій особистості, сім’ї чи групі осіб з метоюзабезпечення належного соціального, матеріального та культурного рівня життя,стала однією із основних складових суспільного життя і соціальної практики XXстоліття. У всьому світі утвердився погляд на соціальну роботу, як на“організацію особистісної служби допомоги людям” (Ш.Рамон, Т.Шанін), завданнямякої є полегшити їх життя в умовах особистої та сімейної кризи, а також, поможливості, кардинально вирішити їх проблеми, навчити їх самостійно справлятисяз ними. Представники цієї професії — соціальні працівники застосовують своїзнання і вміння для соціальної допомоги індивідам, сім’ям, групам,організаціям, громадам, соціуму загалом. Вони допомагають людям підвищуватиздатність вирішувати проблеми, створюють необхідні для цього ресурси,забезпечують взаємодію між людьми, або між людиною та її оточенням, підвищуютьвідповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику.
В силу особливостей історичногорозвитку соціальна робота в Україні, як наука і як вид професійної діяльності,перебуває на етапі становлення. Тому сьогодні одним із пріоритетних завдань уцій сфері є створення власної цілісної системи підготовки кадрів для соціальноїроботи.
Ефективно вирішити це завданнянеможливо без врахування досвіду, набутого іншими країнами. Особливо вагомим уцьому аспекті є досвід соціальної освіти США, який нагромаджений у цій країніпротягом столітнього періоду її розвитку.
Проблема підготовки фахівців,здатних займатись професійним наданням соціальної допомоги, виникла якоб’єктивна вимога. Депресії, численні проблеми окремих людей і груп вимагалинаукового підходу до їх вирішення. Стало очевидно, що для поліпшення таудосконалення роботи соціальних служб на високому професійному рівні необхіднікваліфіковані спеціалісти.
Волонтери, які започатковувалисоціальну роботу, нагромадили певний досвід практичної діяльності у благодійнихорганізаціях, знали про конкретні соціальні потреби і розуміли як їх практичноможна задовольнити в межах наявних засобів. Проте, вирішуючи складні,суперечливі завдання, вони відчули потребу в оволодінні систематичниминауковими знаннями як необхідною теоретичною основою для здійснення практичноїдіяльності.
Спеціально підготовленихпрацівників, здатних керувати діяльністю агентства та займатись безпосереднімнаданням соціальної допомоги різним категоріям населення, потребували такожрізного роду соціальні заклади, такі як Товариства допомоги дітям, Асоціаціїдопомоги біднякам, Товариства організації благодійності, Рух поселенців таінші, що з’являлись у великій кількості після Громадянської війни.
Із 1865 року питаннянеобхідності відкриття закладів для підготовки професійних працівників у сферісоціальної роботи почали активно обговорюватись на зібраннях Американськоїасоціації соціальної науки, перейменованої пізніше в Національну конференцію ізсоціального добробуту.
Вже на початку 1870-х роківзначна кількість університетів пропонували як окремі так і цілі серії лекцій,присвячені соціальним проблемам, історії реформ та філантропії. Значний внесоку справу організації соціальної освіти зробили Товариства організаціїблагодійності, які протягом 1890-х років на базі своїх агентств систематичноорганізовували для соціальних працівників теоретичні та практичні заняття.
Перша шеститижнева літняпрограма навчання, яка мала назву Школа філантропії, була заснованаНью-Йоркським Благодійним товариством у 1898 році. На навчання приймаливипускників вищих навчальних закладів за рекомендацією їх викладачів, а такожтих, хто мав досвід роботи у сфері благодійної діяльності.
У 1904 році Школа філантропіїзапропонувала однорічний курс по підготовці соціальних працівників, здатнихпрацювати як [2]:
· фінансовs секретарs дляприватних власників;
· виконавчs секретарямиосвітніх та благодійних товариств;
· керівники та асистентипоселень, соціальних установ, церков, відділень соціального забезпечення напромислових та торгових підприємствах;
· працівники відділень такомітетів благодійних організацій;
· “доброзичливівідвідувачі” та волонтерами;
· здійснювати експертнуоцінку ситуації клієнта;
· досліджувати соціальніумови середовища, інспектувати трущоби та фабрики.
У 1904 році студенти моглиобирати з поміж 41 навчальних курсів, згрупованих у наступні групи [2]:
-дослідження поля (соціальнаробота, соціальні реформи, промислові причини бідності, фінансування);
-роль держави;
-расовіі, етнічні, культурнівідмінності населення;
-соціальна робота у сферіздоров’я, на промисловості, із засудженими та ін.;
-соціальна робота з сім’ями надому;
-агентства допомоги дітям.
Школа не мала погодженого,послідовного навчального плану, так само як не існувало цілісної інтегрованоїпрограми навчання. Більшість курсів являли собою серію лекцій на одну тему,кожна з яких читалась іншим викладачем, соціальним активістом чи практиком,залежно від сфери їх спеціалізації.
Незабаром освітні програми ізсоціальної роботи почали пропонувати коледжі та університети по всій країні.Серед перших навчальних закладів, які здійснювали підготовку соціальнихпрацівників, були Школа цивільного права та філантропії у Чикаго, Школапрактичної підготовки працівників для благодійних організацій університету СентЛуїс, Бостонська школа соціальних працівників та інші.
Перші школи соціальної роботибули тісно пов’язані із соціальними агентствами, на базі яких фактично проходивпроцес підготовки майбутніх соціальних працівників, особливо формування в нихвмінь і навичок практичної діяльності.
Така надмірна концентрація увагина практичній підготовці, на думку частини представників навчальних закладів,не надавала можливостей для розвитку професії, прирівнюючи її фактично доремесла. Ця точка зору, неприйнятна на той час для багатьох, дала привід длядискусій серед організаторів справи освіти працівників соціальної сфери щодо їїстатусу.
Одні наполягали на необхідностівключення програм підготовки соціальних працівників у систему вищої освіти.Свою позицію вони аргументували тим, що на відміну від більш простих видівдіяльності, якими можна оволодіти безпосередньо на робочому місці підкерівництвом досвідченого наставника, характер професійної компетентностісоціальних працівників передбачає тривалий процес засвоєння досить значногооб’єму інформації теоретичного характеру та розвиток здатності мислитисамостійно.
Інші виступали за створення шкілсоціальної роботи, незалежних від системи вищої освіти. Відстоюючи своюпозицію, вони стверджували, що зміст багатьох наукових дисциплін може підірвативіру соціальних працівників у безкорисливість і благодійність, яка становитьціннісну основу професійної діяльності.
Проте, розвиток суспільствасприяв ускладненню умов функціонування соціальної роботи; соціальнимпрацівникам для ефективного виконання професійних завдань необхідно булооволодіти широким спектром знань і складних вмінь. Це спричинило необхідністьпідготовки працівників соціального профілю у системі вищої освіти, традиційно –університетської.
У 1919 році у США та Канадідіяло вже 17 шкіл соціальної роботи, які входили у систему університетськоїосвіти. З метою розробки єдиних стандартів підготовки та професійного навчаннявони об’єднались в Асоціацію підготовчих шкіл для професійної соціальноїроботи. У 1927 році ця організація була перейменована в Американську асоціаціюшкіл соціальної роботи, яка стала першим акредитаційним органом в системіосвіти соціальних працівників у США. В результаті діяльності Асоціації булирозроблені навчальні плани для регулярних курсів навчання, для відповідальнихпрацівників адміністрації і для курсів, які створювались при університетах.
У 1930 році в США існувало вже34 школи соціальної роботи, які діяли при університетах і пропонували однорічнупрограму підготовки, розроблену Асоціацією шкіл соціальної роботи [3]. Цяпрограма підготовки, що незабаром стала стандартом для акредитації, передбачаланабір певних навчальних курсів, які викладали як в аудиторіях, так і напрактиці.
Тенденція включення програмсоціальної роботи в систему університетської освіти знайшла своє відображення вкінці 30-х років, коли до Асоціації приймали лише ті школи соціальної роботи,які діяли в рамках вищих навчальних закладів і пропонували дворічну програмупідготовки соціальних працівників для отримання ступеня магістра [1, с. 155].
Ступінь бакалавра була складовоючастиною програм підготовки магістрів. Самостійного статусу програми підготовкибакалаврів набули завдяки суспільно-економічним умовам, які склались у США напочатку 1930-х років. Для надання допомоги населенню, яке постраждало віднаслідків депресії, програми соціального добробуту, що з’явились в рамкахполітики “Нового курсу” Ф. Рузвельта, потребували великої кількості професійнопідготовлених соціальних працівників. Оскільки вищі навчальні заклади не моглизабезпечити підготовку достатньої кількості соціальних працівників, завиконання цього завдання взялись коледжі та університети, особливо у сільськіймісцевості, які й відкрили програми підготовки соціальних працівників на рівнібакалаврату.
Проте, програми підготовки нарівні бакалаврату не були включені до системи вищої освіти через побоюваннязниження професійного статусу соціальної роботи. Навчання за дворічноюаспірантською програмою залишалось єдиною формою, визнаною в якості умовиатестації професійного соціального працівника. І лише починаючи із 1969-гороку, Національна асоціація соціальних працівників почала приймати в свої рядипрактичних працівників з ступенем бакалавра [1, с. 155], а в 1983 році Рада з освітивизнала диплом бакалавра першим ступенем у професійній підготовці соціальнихпрацівників.
Підготовка соціальнихпрацівників на рівні докторантури була офіційно затверджена із заснуванням у1977 році “Групи вдосконалення докторантури”. До сфери компетенції цієїорганізації були віднесені надання акредитації, контроль за якістю і рівнемпрограм підготовки докторів соціальної роботи.
Сьогодні підготовку соціальнихпрацівників здійснюють школи соціальної роботи, коледжі та університети. Уїхніх програмах закладені три рівні навчання: для отримання ступеня бакалавра,магістра та доктора соціальної роботи.
Для того, щоб отримати першийступінь у фаховій підготовці соціальних працівників — диплом бакалавра,потрібно успішно пройти 4-хрічний курс навчання у коледжі або школі соціальноїроботи, яка здійснює підготовку за програмою, акредитованою Радою з освітисоціальних працівників.
До навчального плану ізпідготовки бакалаврів входить 5 базових професійних тем: практичні методисоціальної роботи, політика і служби соціального забезпечення, поведінка людиниі соціальне середовище, дослідження і польова практика. Зміст кожної із цих темнаповнюється навчальними курсами гуманітарних дисциплін, провідне місце середяких відводиться соціальним та біологічним наукам (соціології, біології,фізіології, психології, філософії, політології, економіці, антропології,історії та ін.). Ці курси дають студентам знання про окремих людей, сім'ї,групи, громади, суспільство, вчать їх знаходити взаємозв‘язки між біологічними,соціальними, психологічними та культурними системами суспільства. Від студентіввимагається знання історії становлення та розвитку соціальної роботи, їїінституцій, структури, будови і принципів функціонування соціальних служб,соціально-економічної політики держави, вивчення якої також передбачененавчальним планом.
Навчання в магістратурі триває 2роки. Протягом першого року навчання студенти проходять загальний навчальнийкурс, призначений для поглибленого засвоєння теорії і практики соціальноїроботи., яке забезпечується вивченням таких предметів як соціальні служби,теорія поведінки людей, динамічна психіатрія, соціокультурні концепції,соціальна стратифікація, етнічні системи, методи практичної соціальної роботи,наукові методи дослідження та ін.
Другий рік навчання умагістратурі використовується для спеціалізації і вдосконалення рівня фаховоїпідготовки на практиці. Найпоширенішою спеціалізацією на рівні магістратури єробота з окремими індивідами, сім'ями та групами. Таку спеціалізацію щеназивають безпосередньою практикою або втручанням на мікрорівні. Крім певногонапрямку роботи можна обрати спеціалізацію у будь-якій із сфер діяльностісоціальної роботи: робота з людьми похилого віку, робота у центрах здоров'я,сімейних службах, соціальних службах на підприємствах, робота з дітьми, зрозумово відсталими людьми або людьми з порушеннями психіки, робота у центрахкорекції поведінки чи кримінально покараних та ін.
Завершальним етапом у підготовціфахівців соціальної роботи є навчання в докторантурі. Її особливістю є те, щовона готує переважно не практиків соціальної роботи, а вчених-теоретиків,покликаних розвивати теоретичні засади соціальної роботи.
Характеризуючи сучасний станосвіти у сфері соціальної роботи, зазначимо, що провідною є тенденція до зростаннякількості освітніх програм із соціальної роботи. Так, за останні 25 років їхкількість збільшилась більше ніж вдвоє. За статистичними даними, оприлюдненимина спільній конференції Міжнародної федерації соціальних працівників таМіжнародної асоціації шкіл соціальної роботи (2000 рік) [4], у 1988 році в СШАдіяло 297 акредитованих програм підготовки бакалаврів, 96 – магістрів та 46програм підготовки соціальних працівників на рівні докторантури. Станом на 2000рік, кількість програм на рівні бакалаврату зросла до 418. Ще 35 програм діялиу статусі кандидата, який є першим кроком на шляху до отримання акредитації. Нарівні магістратури ці цифри становили: 137 акредитованих програм та 17 ізкандидатським статусом. За даними 1998 року кількість програм підготовкидокторів соціальної роботи зросла до 62.
В умовах зростання кількостіпрограм, вони змушені вести між собою боротьбу за абітурієнтів, кількість якихзменшується.
Іншою тенденцією є поступовепереміщення соціальної освіти із державного у недержавний сектор. Так, у 1992році 50% акредитованих програм підготовки бакалаврів діяли у державних коледжахта університетах, у 1996 році цей відсоток зменшився. Із 39 програм підготовкибакалаврів з кандидатським статусом приблизно 2/3 діяли у приватному секторі імайже половина у релігійних коледжах та університетах.
Процес переміщення освітніхпрограм із соціальної роботи є менш характерним для підготовки на рівнімагістратури. Лише 2 із 14 програм, що прагнули отримати акредитацію у 1996році, функціонували не в державних закладах. Серед акредитованих програм станомна цей же рік приблизно 27 % розміщувались у приватному секторі, 14% — урелігійному.
На думку переважної більшостівчених та практиків у сфері соціальної роботи причини такої ситуації криються укризі ідеї держави всезагального добробуту, яку переживають більшістьпромислово розвинутих країн Заходу, а також у глобалізації економіки. Сучаснаситуація, на їх думку, вимагає від соціальної роботи та освіти у цій сфері,переходу із місцевого на міжнародний рівень.
На нашу думку, для України, десистема підготовки спеціалістів для соціальної сфери перебуває на складному тасуперечливому етапі свого становлення, надзвичайно важливо врахувати тенденціїу розвитку соціальної роботи та освіти в США. Це допоможе уникнути багатьохпомилок та спрямувати процес розвитку соціальної роботи та системи підготовкивідповідних кадрів у правильному напрямку.
соціальна роботадопомога програма
Література
1. Энциклопедия социальной работы. В 3т. Т. 2.: Пер. с англ. – М.: Центробщечеловеческих ценностей, 1994. – 454с.
2. Alfred J. Kahn. Themes for a History: The First Hundred Years of theColumbia University School of Social Work.www.columbia.edu/cu/ssw/welcome/ajkahn/
3. L. Leighninger. One Hundred Years of Teaching Social Workers.www. cswe.org/faq.htm
4. Social Work Education and Training in a Global Economy.