Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ
1.1 Проблема хімічної залежності у сучасній Україні
1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальнаприрода, механізми та закономірності формування
1.3 Чинники хімічної залежності
1.4 Критерії визначення хімічної залежності
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ОСОБАМИ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ
2.1 Індивідуальні та групові форми роботи
2.2 Використання програм реабілітації
2.3 Психокорекційна робота
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ ЖИТТЄВИХ ПРІОРИТЕТІВ ПІД ЧАСЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ХІМІЧНОЮЗАЛЕЖНІСТЮ
3.1 Методи і методики дослідження
3.2 Вибірка і процедура дослідження
3.3 Аналіз результатів дослідження
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК
ВСТУП
Проблема алкогольної та наркотичної залежностізалишається однією з найактуальніших у нашому суспільстві. Більшість лікарів навласному досвіді пересвідчилися, що примусове лікування хворого без його згодиі бажання не приносить позитивних результатів. У зв'язку з цим виникла потребаіншого підходу до розв'язання цієї проблеми.
На жаль, проблеми, пов’язані із вживаннямхімічних речовин, що викликають залежність, дуже поширились останнім часом. Цеявище охопило практично усі країни Східної Європи, а особливо, як повідомляютьексперти ВОЗ, це стосується країн СНД. У нашій країні зловживання адиктивнимиречовинами (речовинами, що викликають залежність), набуло характер епідемії. Цепотребує невідкладного втручання для зменшення шкоди від цього явища [6]. Але відповідних фахівціву цій справі досі недостатньо. Практично вони зосереджені у галузі охорониздоров’я. А дуже важливі сфери, такі як соціальна та правоохоронна, досінедостатньо задіяні внаслідок практичної відсутності добре підготовленихкадрів. Дуже важливе значення, на наш погляд, має поінформованістьспівробітників цих галузей щодо усіх аспектів проблем, пов’язаних із вживаннямадиктивних речовин.
Залежність від психоактивних речовин є однієї знайбільш давніх загальнолюдських проблем. Ця хвороба вражає не тільки тіло івсі рівні особистості людини, але і руйнівно позначається на зовнішніх сферахйого життя. З огляду на, етіологічні і патогенетичні механізми розвиткузалежності, її лікування є складним процесом, що являє собою сполучення різнихметодів впливу — медикаментозного, психотерапевтичного, соціального ідуховного. Вимагає спільних зусиль лікарів, психологів, соціальних працівників,священнослужителів, а також виняткову роль відіграють алкоголіки і наркомани,що видужали і мають власний досвід і спеціальні знання з проблеми.
Сучасні тенденції розвитку терапії і реабілітаціїнаркозалежності полягають у застосуванні різних психотерапевтичних і непсихотерапевтичних методів; вони характеризуються етапністю і фазністю,гармонійно доповнюючи один одного, використовуються принципи системногопідходу. Особливого значення набуває робота міждисциплінарних терапевтичнихколективів і обов'язкова участь у процесі реабілітації найближчого оточенняхворого, а також інтенсивність і тривалість впливу.
Лікування хворого з обліком усіх вище викладенихпринципів досить дороге, в даний час у нашій країні особливо на сьогодні єочевидним, що тільки системний підхід подолання алкогольної і наркотичноїзалежності може забезпечити досягнення основної мети терапевтичного процесу. Мирозуміємо її як зміну відносини пацієнта до себе, до навколишнього світу, досвоєї хвороби і як результат зміна світогляду.
Системність підходу в рішенні проблем наркозалежностідосить добре виявляється в досвіді функціонування терапевтичних співтовариств. Усвітовій практиці відомо безліч різновидів терапевтичних співтовариств: Громадидля наркоманів; Стаціонарні реабілітаційні центри; Амбулаторні програми; Рухугруп самодопомоги [15].
Соціологи під наркотизмом розуміють «поширеністьі характер споживання наркотичних речовин як соціальне явище» (А.А. Габіані,Я.І. Гілінський, Л. Є. Кесельман, А. Я. Вілкс [27]).
Наркотизм визначається і як особливе негативнесоціальне явище — «негативне соціальне явище, сутність якого полягає у долученідо немедичного споживання наркотиків окремих груп населення» (В. М. Міхлін, Є.А. Дюбін [19]) та «соціальне явище, яке охоплює все, що пов’язано знаркогенними речовинами, їхнім вживанням і його соціальними наслідками» (Д. В.Колесов, С. В. Турцевич [19]).
Окрім цього, термін наркотизм уживаєтьсящонайменше в двох значеннях — вузькому і розширеному. У вузькому значеннітермін наркотизм описує соціальні характеристики вживання одного класуадиктивних речовин — наркотиків (як сума фактів їхнього вживання). Урозширеному значенні під наркотизмом розуміється набагато більш широкий спектрповедінкових проявів [13], ніж наркоманія або вживання наркотиків беззалежності, тобто наркотизм означає вживання як наркотиків, так і іншихадиктивних речовин, тобто адиктивну поведінку. А.А. Габіані і Я.І. Гілінськийрозширюють цей термін і до сукупності соціальних явищ, пов’язаних із адиктивноюповедінкою. Останнє розуміння збігається з нашою позицією.
Наркотизм — це відносно новий соціальний факт, щовключає в себе особливу соціальну реальність, яка пов’язана з виникненням новихсоціальних груп, нових форм соціальних відносин, особливої субкультури ісоціальних інститутів. З іншого боку — це соціальний процес, який можнарозглядати в контексті соціальних структур, інститутів і відносин та у межах діяльнісноїпарадигми.
Об`єкт дослідження – психологічні особливостіхімічно залежних людей.
Предмет дослідження – психологічний супровідлюдей з хімічною залежністю.
Мета дослідження — проаналізувати психологічніособливості людей з хімічною залежністю та виявити особливості супроводухімічно залежних людей.
Завдання дипломної роботи:
-         проаналізувати хімічну залежність як біосоціальне явище, їїприроду та закономірності формування;
-         характеризувати соціальну роботу з особами з хімічною залежністю;
-         провести дослідження зміни життєвих пріоритетів під час лікуваннята реабілітації хворих з хімічною залежністю.
Вирішення поставлених завдань передбачає використання такихтеоретичних та емпіричних методів: аналіз літературних джерел, данихекспериментів проведених провідними фахівцями в галузі медицини, порівняння,аналіз та синтез, тестування.
Гіпотеза дослідження – психологічна корекція та соціальнаробота з хімічно залежними сприяє покращенню стану пацієнтів та прогресуваннявияву негативного стану до наркотиків та спихостимуляторів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що знаючипередумови виникнення хімічної залежності можна передбачити майбутні наслідки.
Практичне значення: вбачаючи негативні наслідки хімічноїзалежності створюється можливість для розробки та впровадження програмсоціальної та психологічної допомоги хімічно залежним.
Структура роботи: робота складається зі Вступу, 3 розділів,Висновків, Списку використаних джерел та Додатку.
РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТАЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ
У першому розділі висвітлено стан проблемихімічної залежності в сучасній Україні, поняття хімічної залежності, її біосоціопсихологічнуприроду, механізми, закономірності та чинники формування, розглянуто критеріївизначення хімічної залежності.1.1Проблема хімічної залежності у сучасній Україні
Кількість хімічнозалежних зростає в усьому світі,в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набулаознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики близько 100 тисяч (заофіційними даними). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінкамиМВС, в 10-12 разів більша, і складає 800-900 тисяч, а тенета наркобізнесуловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисячрозповсюджувачів наркотиків [34].
Молоді необхідно усвідомити, що вживання хімічнонебезпечних речовин не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує, вбиває її.Наркоманія – це насамперед проблема молоді. Дослідження показали, що середнійвік початку прийому наркотиків – 13-15 років, а в деяких містах нашої країни щеменший – 9-13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидкорозвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийомунаркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку [57]. Як свідчатьдослідження соціологів, часто вживати наркотики починають зовсім випадково,через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, вкомпанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, асаме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушуєлюдину за допомогою наркотиків шукати “кращого життя”, але це життя безмайбутнього.
Зараз проблему вживання наркотиків жителямиУкраїни та статистичні характеристики цього явища вивчають більш системно. Так,за даними МОЗ України станом на 1 січня поточного року кількість наркозалежних,що перебували на диспансерному наркологічному обліку, становила 84 325 осіб(179,03 на 100 тис. населення, 117,73 з яких — чоловіки, 61,3 — жінки). Ще 32663 особи (69,35 на 100 тис. населення) перебували на профілактичномунаркологічному обліку. Таким чином, станом на початок 2006 р. в Україні нанаркологічному обліку в цілому знаходилися 116 988 осіб з наркотичнимипроблемами (248,4 осіб на 100 тис. населення). Кількість зареєстрованих осіб знаркотичною залежністю в Україні зросла з 22 466 у 1990 р. до 84 325 у 2005 р.Найбільша кількість наркозалежних зареєстрована у Дніпропетровській області —13 446 хворих (387,1 на 100 тис. населення), Одеській — 7550 (314 на 100 тис.населення), Донецькій — 10 163 (218,1 на 100 тис. населення) та в Києві — 9097(346,5 на 100 тис. населення). У 2005 р. 39 872 особи з тими чи іншими прояваминаркотичної залежності отримали лікування, з них 11 339 осіб пролікованостаціонарно, 28 304 — амбулаторно. Важливо, що при цьому 11 187 осіб отримувалинаркологічну допомогу вперше, що становить 28% загальної кількості пролікованиху 2005 р [57].
В Україні підліткова наркоманія характерніша длявеликих міст, проте років до сімнадцяти частина «освічених» стрімко зростає.Пробували наркотик 29% юнаків і 12% дівчат. Як правило, це марихуана чи гашиш.
Серед психоактивних речовин, що їх пробують застосовуватимолоді люди: токсини (клей), алкоголь разом із ліками, транквілізатори йседативні засоби без призначення лікаря, екстазі, ЛСД, амфетаміни, героїн,галюциногенні гриби, крек, кокаїн.
«Елементи наркокультури» поступово входять усвідомість підлітків — збільшилася кількість тих, хто про неї чув. Так, проамфетаміни 1995 року чули 13% опитаних, на сьогодні — 35% молодих людей, із них0,6% уже спробували їх. Характерно, що про «модний» кокаїн і героїн найбільшечули дівчата. Сьогодні спостерігається певна тенденція просування втінейджерському середовищі такого наркотику, як екстазі, — про нього знають 40%опитаних (1995 року — ледь 11%). До того ж екстазі вживали 1,2% юнаків і 0,6%дівчат. А серед тих, хто чув про марихуану, 11% уживали цей наркотик бодай одинраз у житті.
Шість відсотків «новостворених» наркоманівотримали першу «дозу» в компанії друзів, котрі часто балансують на граніпротиправної поведінки.
До того ж підлітки вважають легкодоступнимимарихуану, гашиш, інгалянти (клей, розчини), і доступність ця зростає. 4%хлопців і 2% дівчат як місце можливої покупки наркотику назвали школу (чи іншийнавчальний заклад). Якщо 1995 року шкідливими для здоров’я марихуану й екстазівважали 76,4% підлітків 15—16 років, то зараз — лише 64%.
Причини — соціальні. Тотальна байдужість,спонукувана економічною кризою, руйнація соціокультурного середовища, модадивитися «доросле» кіно, де круті герої однаково спортивні й порочні, руйнаціяжиттєвих орієнтирів.
З психотропними речовинами людство знайоме доситьдавно. В різні часи і ставлення до них було різним – відбезапеляційно-позитивного до різко негативного. І тільки відносно недавноприйшло усвідомлення того, наскільки великою бідою загрожує людині їх вживання.
Реально, на державному рівні боротьба з наркоманієюрозпочалася лише на початку XX століття. Піонерами боротьби з цим лихом сталиамериканці. Після серії відвертих публікацій про звичаї наркоманів, конгрес СШАухвалив у 1914 році закон про заборону наркотиків. Ведеться боротьба знезаконним обігом наркотиків і в Україні [47]. У 90-ті роки минулогостоліття після того, як впала «залізна завіса», відбулося злиттяорганізованих злочинних угруповань колишнього СРСР в потужні транснаціональнікримінальні структури. Еміграція нової хвилі, «службові відрядження»,формування прошарку дрібних комерсантів, туризм – все це активновикористовувалося в ході такого процесу. На теренах Радянського Союзуорганізована злочинність перетворилася в галузь з найвищими темпами розвитку.Наркобізнес став сферою діяльності високоорганізованих злочинних угруповань, зрозподілом функцій з переробки сировини, транспортування і розповсюдженнянаркотиків.
Нові суверенні держави Середньої Азії, щоз'явилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, ввійшли в трансазіатську системукримінальної діяльності, одну з ключових зон наркотранзиту.
Існуюча на пострадянському просторісуспільно-політична, соціально-економічна і адміністративно-правова деформаціяоснов державності створювала сприятливий клімат для кримінальних структур.
Створилися передумови, що сприяли подальшомувтягненню населення в такі форми економічної діяльності, як виробництво та збутнаркотиків. У країнах та регіонах, де традиційні релігійні або культурнізаборони в силу історичних причин виявилися ослабленими, значна частинагромадян звернулася до «альтернативних» форм господарювання.
Нині наркоринок у країнах європейської частиниСНД знаходиться в стадії реструктуризації. Зростає частка синтетичнихнаркотиків, особливо стимуляторів амфетамінного ряду, що відображає загальносвітовутенденцію. В той же час на ринку продовжують домінувати наркотики рослинногопоходження. В першу чергу, це стосується екстракційного опію і сировини дляйого виготовлення – макової соломки. Розчини опіатів застосовуються інфекційнимшляхом. Найбільш поширеним наркотиком залишається маріхуана. Це пояснюється,зокрема, і тими обставинами, що дикоросла конопля, котра в європейській частиніСНД росте на досить значних площах, цілковито покриває потреби відповідноїсировини.
Велику небезпеку являє собою контрабандне ввезеннягероїну, що поступає із Афганістану транзитом через центральну Азію. Врезультаті постійного збільшення поставок афганського героїну споживання цьогонаркотику в європейській частині Російської Федерації та України за період з1996 до 2000 року збільшилося в п'ять разів [47].
Ще одною загрозливою тенденцією стала поява на«чорному ринку» наркомістких медичних препаратів. Все більшерозповсюдження набуває підпільне виробництво наркотиків амфетамінного ряду таштучних опіоідів. У підпільних лабораторіях, що розташовуються в приватнихбудинках або квартирах, виготовляють елерон, первитин, фентаніл та інші дуженебезпечні психотропні речовини та синтетичні наркотики.
На тлі подальшої експансії героїну афганськогопоходження незаможньому ринку Західної Європи стає все більш явною тенденція дозміщення «Балканського маршруту» на його північну гілку. Цепов'язано, частково, з активізацією турецьких вантажних перевезень черезтериторію України, Молдови, Росії, країн Закавказзя [61].
Через західні кордони в Україну, Білорусь, Росію,країни Прибалтики надходять синтетичні наркотики, в першу чергу, стимулюючіречовини амфетамінного ряду. Практично в усіх країнах, що виникли на територіяхколишнього СРСР, помічене зростання особливо небезпечних злочинів.
Умови пострадянського періоду розвитку економікита суспільно-політичних відносин майже скрізь у регіонах виявилися схожими. Втаких умовах запобігти загальним негативним тенденціям неможливо – можна лишемаксимально зменшити їх наслідки. При цьому завдання боротьби з організованимиформами злочинності, особливо тими, що мають міждержавний характер, отримуєстатус міжнародної проблеми. В наш час на території країн СНД формуютьсятранснаціональні злочинні спільноти, діяльність яких поширюється на більш віддаленікраїни та регіони; контрабанда стає майже нормою ведення зовнішньоекономічноїдіяльності.
«Прозорість» кордонів на просторі СНДвиступає як фактор, що зумовлює систему діяльності цих угрупувань. Додатковіпроблеми створюють міграційні та демографічні процеси.
Організована злочинність досить спритнопристосовується до умов, що змінюються. Так, якщо в 1993-1994 роках«класичними» для країн СНД формами злочинної діяльності булиошукування вкладників, афери на ринку нерухомості, шахрайство з фальшивимиавізо, то сьогодні панівними стали наркобізнес, крадіжка та контрабандаавтомобілів, перевезення нелегальних мігрантів, випуск контрабандної продукції.
Сучасні процеси глобалізації наркобізнесу, як іорганізованої злочинності взагалі, не могли обійти територію України. Звичайно,наша країна ще не перетворилася в значний ринок збуту «важких»наркотиків (зокрема через низьку купівельну спроможність населення) –наркоринок України поки що знаходиться на стадії формування. В нашій країнінемає великомасштабного виробництва наркотиків, хоча макова соломка і їїпохідні місцевого виробництва не тільки поширені на внутрішньому підпільномуринку, але й експортуються (в чималій кількості) в сусідню Росію. Українськікримінальні угруповання в більшості випадків не розглядають наркобізнес – якосновне джерело прибутків. Не сформувалася в Україні і своя наркомафія, яксистема сталих корупційних зв'язків між кримінальними наркоугрупованнями тапредставниками органів державної влади. В той же час викликають занепокоєння тенденції,що спостерігаються в розвитку наркоситуації, котрі в подальшому можутьпризвести до досить серйозних негативних наслідків.
З початку 90-х років Україна проводить активнуполітику, спрямовану на інтеграцію в європейські та світові структури, на лібералізаціюзовнішніх економічних, політичних і культурних зв'язків. Проте, відкритістюкраїни скористалися міжнародні кримінальні структури, в тому числітранснаціональні наркосиндикати. Таким чином, якщо на початок 90-х роківгромадяни України мали уяву про «важкі» наркотики загалом лише як проодну з реалій життя західних країн, то на сьогодні споживання героїну сталовідносно поширеним (у порівнянні з минулим) явищем і у нас. Все більшемешканців України не тільки споживають наркотики, але і опиняються втягнутими внезаконні операції з наркотичними, психотропними речовинами та прекурсорами, щоїх проводять наркосиндикати [47].
В Україні немає жодного міста або регіонувільного від наркотиків.
З початку 90-х років число наркозалежних щорічнозбільшується на 10-12%, з цього числа на дорослих приходиться тільки 27%, тодіяк на підлітків – 60%, а на дітей у віці від 11 до 14 років – 13%. Середній вікнаркоспоживача в Україні щороку знижується на 0,1-0,15 року. За останні п'ятьроків кількість споживачів наркотиків серед дітей та підлітків у віці до 16років збільшилася на 45%, в тому числі кількість таких неповнолітніх здіагнозом наркозалежності збільшилася на 25% [57].
За останні роки серед споживачів наркотиківпочинає домінувати вікова група від 20 до 30 років, що відповідаєзагальноєвропейській тенденції. Особи у віці до 30 років складають у насприблизно 90% споживачів наркотиків. Практично всі наркозалежні – люди активноївікової категорії, особи до 30 років серед них перевищує 79%.
Приблизно 1,7% наркоманів – учні середніхнавчальних закладів, 1,9% – студенти, приблизно 20% – працюючі, решта –непрацюючі асоціальні елементи. Серед наркозалежних 80% вживають опіати,головним чином екстракційний опій.
Останнім часом спостерігається диверсифікаціяринку наркотиків: якщо на початку 90-х років єдиним наркотиком, що був представленийна ринку, є диметилморфин (димитрол) – сурогатна витяжка із макової соломки, –то на сьогодні в Києві приблизно 20% наркозалежних споживають опіум, 10 % –стимулятори амфетамінного ряду. Аналогічна тенденція спостерігається і в деякихінших містах України. В той же час спостерігається зростання наркоманії всільській місцевості, де (як і в невеликих містах) домінуючим наркотикомзалишається вже згадуваний екстракційний опій (споживачі марихуани не входять вцю групу, тому що дуже рідко звертаються за медичною допомогою в зв'язку іззловживанням наркотиками).
Наркоманія в Україні має свої характерніособливості. Якщо в більшості країн споживання наркотиків – справа особиста, тоу нашій країні вона має груповий характер. Це, між іншим, призводить дорозповсюдження серед наркозалежних спільних хвороб, а також до формуванняокремої субкультури, до поширення мережі «вторинних» кримінальнихстосунків, і в кінцевому рахунку – до соціальної маргиналізації споживачівнаркотиків. Іншою специфічною рисою є те, що в значній кількості випадківспоживач отримує наркотик не в результаті купівлі-продажу, а як оплату за певніпослуги, переважно кримінального характеру.
Таким чином, наркоманія в Україні, можливо,навіть більшою мірою, ніж в багатьох інших країнах, пов'язана із злочинністю.
Наркоманія безпосередньо пов'язана з проблемоюСНІДу: 73% ВІЛ-інфікованих в Україні є споживачами ін'єкційних наркотиків.Згідно з офіційною статистикою, в нашій країні 3,5 тисяч хворих на СНІД. Занеофіційними даними експертів Міністерства охорони здоров'я, числоВІЛ-інфікованих складає 436 тисяч чоловік (майже 1% населення країни), причому70% з них – молодь. Частка хворих СНІДом в загальній чисельності населення в Українівтроє більше, ніж в Росії. Таким чином, наша країна займає перше місце середкраїн Центральної та Східної Європи за кількістю ВІЛ-інфікованих [57].
Розповсюдження наркоманів в Україні – один збагатьох симптомів загального зниження рівня здоров'я її громадян. Правоохоронніоргани України вживають заходів протидії наркоагресії проти нашої держави івикористання території країни, її громадян та економічного потенціалу внезаконних операціях з наркотиками. За останні роки в Україні завдяки зусиллямправоохоронних органів намітилися позитивні тенденції, що сприяють певнійстабілізації наркоситуації.
Боротьба з міжнародним наркобізнесом може бутиефективною лише за політичної волі держави діяти у цьому напрямі, присутністьякої послідовно демонструється Україною як на внутрішньому, так і наміжнародному рівнях. Діяльність структур міжнародного наркобізнесурозглядається в Україні як безпосередня загроза національній безпеці, генофондуукраїнської нації, як фінансова основа міжнародного тероризму і політичногоекстремізму.
Наша країна першою серед країн СНД прийняласпрямоване на боротьбу з незаконним обігом наркотиків законодавство, якевідповідає положенням норм міжнародного права, зокрема Віденської конвенції ООН1988 року «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів іпсихотропних речовин». Верховна Рада України 15 лютого 1995 року прийнялазакони «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів і прекурсорів», «Про заходи протидії незаконному обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживанняними» та цілої низки інших актуальних законів та правових актів [57].Таким чином, наша держава встановила особливий правовий режим обігу наркотичнихзасобів, складовими частинами якого став державний контроль над операціями зтакими речовинам, введення обмежень на їх використання, спеціальний перелікнаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, контроль над їхобігом.
Медичну допомогу наркозалежним в Україні надають48 територіальних наркологічних установ (25 з них — на обласному рівні), 4спеціалізованих наркологічних лікувально-профілактичних заклади (ЛПЗ) та 28спеціалізованих амбулаторних наркологічних кабінетів, у тому числі й дляпідлітків віком 15–17 років. У ЛПЗ різних профілів та форм підпорядкуванняфункціонує більше 6 тис. наркологічних стаціонарних ліжок. Практично всісільські районні лікарні мають амбулаторні наркологічні підрозділи злікарем-наркологом, однак в основному вони надають тільки детоксикаційнімедичні послуги особам з наркотичною залежністю (близько 620 по всій країні) [42].
Україна активно підтримує ініціативи міжнародногоспівробітництва, спрямовані на боротьбу з транснаціональним наркобізнесом. Вонавиступає в якості однієї з сторін всіх трьох конвенцій ООН, що регулюютьпитання обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Заініціативою України Генеральна Асамблея ООН в 1990 році прийняла політичнудекларацію і Всесвітню програму дій, оголосивши 90-ті роки десятиліттямборотьби з незаконним виробництвом і розповсюдженням наркотичних засобів тапсихотропних речовин.
Отже, вивчення джерел та стану проблеми хімічноїзалежності в сучасній Україні показало, що існує значна кількістьхімічнозалежних людей. Ринок хімічних та наркотичних препаратів поповнюється тапоширюється з новою силою. В напрямку зниження такої ситуації працюють ісоціальні служби і правоохоронні органи.1.2Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми тазакономірності формування
Хімічна залежність — це не розбещеність, не безвольність,не аморальність, не відсутність любові до близьких, не результат якого-небудьіншого захворювання. Усі перераховані вище пороки — це результат і проявпервинного захворювання, хімічної залежності від речовин, що викликають змінинастрою [35]. Хімічна залежність — це глобальне захворювання розуму,душі, тіла. Іншими словами, хвороба уражає людини на багатьох рівнях.
Розглянемо фізичний рівень: людина попадає вхімічну залежність від речовини. Це своєрідний полон, що згодом перетворюєтьсяв рабство. Хімічна речовина (алкоголь або наркотик) циркулює по організму, впливаючив обмін речовин, уражаючи численні органи і системи. Спочатку організм бурхливореагує, даючи хазяїнові зрозуміти, що йому погано, але за численними емоційними,соціальними і психологічними причинами людин не прислухається до цих сигналів,і тому нічого не залишається, як здатися і пристосуватися до того, що він не всилах змінити. Всі органи і системи змінюють свою роботу, щоб справлятися з всімадозами алкоголю, що збільшуються, і наркотику, і коли надходження припиняється,організм дуже болісно реагує, він чекає і вимагає нового надходження речовини.Дискомфорт досягає такого рівня, що вся енергія, думки, почуття й емоції спрямовуєтьсяна те, щоб знайти алкоголь і ужити його, долаючи усі перешкоди на шляху дожаданої мети. Це фізична тяга, що керує поводженням залежної людини часом напідсвідомому рівні.
Є два аспекти фізіологічних проявів хвороби.Хімічна залежність у багатьох випадках має генетичну основу. Якщо хто-небудь ізчленів родини, навіть не прямих родичів, страждав від цього захворювання, тобтопідстави припускати, що у вашої близької людини є генетична схильність дохімічної залежності [47].
Інший аспект фізичних проявів цього захворювання- це хвороби, що супроводжують хімічну залежність. Звичайно ці люди страждаютьрозладами травної системи: гастрит, виразка шлунка і 12-типалої кишки, геморой,зміни в печінці, що часто переходять у цироз. Практично жоден орган незалишається без змін. Нирки, серце і серцево-судинна система, мозок іцентральна нервова система піддаються впливові речовини. Причому з припиненнямйого вживання багато хто із соматичних захворювань ідуть. Але в деяких випадкахзміни бувають необоротними.
Наступна сфера, яка значно уражується — цеінтелектуальна. У результаті ушкодження мозку порушуються розумові процеси,пам'ять. Залежна людина іноді складно співвідносить події в часі, з'являютьсяпорушення пам'яті і загальний стан розумової сфери можна охарактеризувати якалкогольну або наркотичну залежність. Алкоголь або наркотик завжди присутні увсіх думках людини, що попали до нього в полон. Залежний завжди знає, коли іщо, і скільки він вживав останній раз (якщо в нього не було порушень пам'яті),і завжди дивиться в майбутнє у контексті що очікує або не очікує його вживання.Якщо він вирішує «зав'язати» і «зав'язує», то рахує дні,коли він не вживав хімічних речовин, і завжди знає, скільки часу не вживаєалкоголь і наркотики. Словом, якщо ви хочете зрозуміти, що таке алкогольна або наркотичназалежність, уважніше придивитеся, що і як говорить залежна людина про вживання [62].
Що стосується уражень духовної сфери, потрібно відмітити,що їх важче відчути і важче діагностувати в силу нерозуміння, що такедуховність. Духовність нами визначається як якість взаємин людини з людиною.Духовність пов'язана із системою відносин і цінностей людини. До найбільшзначимих відносин відносяться відносини з родиною, із суспільством, із собою іБогом. У хімічно залежної людини в міру розвитку захворювання ці природнівідносини і пов'язані з ними цінності витісняються відносинами з хімічноюречовиною. Відносини з речовиною стають на верхню сходинку цінностей хімічнозалежної людини, всі інші цінності втрачають значимість, рівень духовностізнижується і може зовсім зійти на нівець. Звичайно близькі до хімічно залежноголюди приймають усе це на свій рахунок. Вони вважають, що якби він /вона любив/любила, то кинув би /вживати. Але залежна людина — у полоні в речовини, ізниження значимості у відношенні відбувається не з його доброї волі. Воно єпроявом хвороби.
Перш ніж ми перейдемо до власне поняття«насінної хвороби», потрібно сказати, що хімічна залежність — хворобапервинна в тому значенні, що вона не є ускладненням якого-небудь іншого захворювання.Усі перераховані вище прояви варто лікувати в сукупності і пам'ятати, щоперебування в омані щодо природи захворювання може дорого обійтися і жертві №1і всім близьким йому/їй, що схильні розглядати кожну кризу не як спалах,загострення, а як окремий, не пов'язаний із загальною динамікою криза, що отпройде, а потім усі буде добре і всі проблеми розв'яжуться.
Лише деякі хімічно залежні є єдиною діючою особоюдрами, що розігрується. Вони, як герої шекспірівської трагедії, спрямовуютьусіх діючих осіб на шлях остаточного нещастя. Кожна людина, чиє життя, так чиінакше, порушена хімічною залежністю, піддається впливові його хвороби, аленайбільше сильно наслідок захворювання позначається на членах родини, де живезалежна людина. Близькі не можуть відвернутися від залежного і його проблеми,це означало б повне руйнування власного життя, а також зрадництво своєї коханоїлюдини саме в той момент, коли вона більше всього потребує допомоги [62].
Тому вони зупиняють свій вибір на єдиномузрозумілому їм критерії — вони залишаються і пристосовуються до його хвороби,виробляючи такий стиль поводження, що дає їм можливість отримувати мінімальнийособистий стрес. Щодня йдучи на компроміс, вони починають, не жити, а виживати.Зробивши установку на виживання, виробивши пристосувальні і захисні реакції імоделі поведінки, вони замикаються в цих стилях поводження. Вони добреспрацьовують у родині і забезпечують співзалежним (так ми називаємо людейблизько й емоційно зв'язаних з хімічно залежною людиною) захист від усізростаючого болю. Розглянемо ці захисні механізми. Це надвідповідальність, надприхильність,серйозність, самознущання, маніпулятивність, надконтроль і жалість до себе. Відчого захищають співзалежних ці механізми? Від почуттів: від почуття образи,гніву, страху, провини і страждання. Вони як би ідуть від усвідомлення циххворобливих почуттів і привносять сформовані моделі поводження і в усі іншівзаємини.
Система захисту і подавлені (невиражені) почуттястають проблемою для всіх членів родини.
Таким чином, родина психологічно страждає. Виникаєпитання, чому ж захисні механізми, що покликані захищати від болю, стають непомічниками, а руйнівним ворогом? Тому що вони є ілюзією, яка ніби-то змінюєреальність і робить її такою, якою ми хочемо її бачити. Вони не усувають хаос іплутанини, а лише допомагають родині функціонувати в цих умовах. Вонизберігають систему сімейних зв'язків, але в той же час зміцнюють і затягуютьхворобу.
Захист від болю — лише один із симптомівпсихологічного неблагополуччя. Другий — це заперечення. Заперечення — ценебажання бачити, у чому причина всіх проблем у родині. Насамперед, співзалежніповодяться так, ніби-то проблеми немає. Ховають її від себе і навколишніх, невидають головного «сімейного секрету», позбавляючи себе допомоги ззовні [60].
Третій — це омана, самообман. Співзалежнінамагаються уникнути зіткнення з проблемою, наприклад, відмовляються ходитиразом на вечірки, не говорять про проблему, виправдують надмірне вживання тим,що в людини робота така (там усі п'ють), тим, що було свято (ну як не випити),тим, що армія зламало людину, тим, що він один (немає дружини/чоловіка, своєїродини).
Чоловік і жінка і матері обвинувачують себе,ідучи в самозвинувачення: «Якби я була кращою матір'ю, більше б наглядалаб або контролювала, те ...», «Якби я була кращою господаркою, більшпривабливої зовні, краще б готувала та інше, те ...».
Коли родина визнає наявність головної проблеми — хімічної залежності, то намагається сховати її. У життя входять зніяковілість,страх, провина, фрустрація, почуття поразки, занепокоєння, недовіра, образи,взаємні обвинувачення, жалість до себе — іншими слонами, негативні почуття.
На фізичному рівні у членів родини тежвідбуваються зміни. В їх основі лежать ці самі негативні почуття, посиленнянапруженості і занепокоєння і постійний стрес. Організм реагує на стресзахворюваннями типу гіпертонії, мігрені, виразки шлунка, проблем з переїданнямабо недоїданням, серцево-судинними й онкологічними захворюваннями. Серед людей,близьких хімічно залежному, цілком здорових людей немає.
Тепер подивимося, як хвороба уражає людей наповедінковому рівні. Насамперед, це поведінка хімічно залежної людини, що усебільше виходить з-під її контролю, і у зв'язку з утратою контролю, співзалежнийпочинає контролювати його поведінку і вживання (знищувати алкоголь, наркотики,забирати гроші), повністю контролювати фінанси родини; контролювати кількістьуживаного, благати, загрожувати, обвинувачувати себе, виправдувати,підтримувати алібі, зв'язані з уживанням, платити борги.
Таким чином, діючи і реагуючи нормально наненормальну ситуацію, близький хімічно залежному людина стає головним посібникомйого хвороби. Рятуючи залежного від болю і відчуттів наслідків свого вживання,близькі люди затягують плин його хвороби і момент звертання за допомогою. Такийстиль поведінки можна назвати потуральним. Це щира спроба допомогти, уберегтивід болю і зберегти родину від повного розпаду, що не спрацьовує, викликаючипочуття розпачу і безнадійності і, як результат, без допомоги ззовні, головнимчином фахівців і Ал-Анона, приводить до розпаду родини, а іноді загибелі їїчленів. Такого роду поведінка є результатом простого нерозуміння сутностіхвороби. Родина розглядає всі пов'язані з хімічною залежністю проблеми якокремі, ізольовані кризи, а не як ланки в ланцюзі хронічного, прогресуючогозахворювання. Вони вірять, що якщо ця криза мине, все буде добре. Вони неговорять про цьому і не думаю" про те, що все це буде повторюватися,намагаються не думати, не говорити, і продовжують перебувати в полоні залежності.Це поведінковий рівень хвороби спів залежних [60].
Що ж відбувається на соціальному рівні. Життя вродині стає хаотичним, хворобливим і непередбаченим і як результат цьогоз'являються нові ролі, правила і ритуали. Продуктивне спілкування в родинізникає, члени родини відокремлюються один від одного через хворобливістьвзаємин і через страх вияву хвороби. Неписані правила, за якими починаєфункціонувати родина, говорять: не говори, не почувай, не довіряй. Правиластають ригідними і нелюдськими, а головне, що вони сприяють збереженнюстатус-кво за будь-яку ціну.
Таким чином, соціально родина страждає врезультаті роз'єднання її членів і порушення зв'язку з навколишнімсуспільством. Вона як би перетворюється в руїни, що загороджені стіною, за якуніхто не може проникнути, щоб реставрувати спорудження.
Стан родини можна охарактеризувати як хронічний.Це означає, що в членів родини, як і в хронічно залежних, теж бувають зриви, іякщо нічого не робити з цим станом, то залежність буде наростати, тобто будеруйнуватися як психічне, так розумове і фізичне здоров'я. Щоб родинавидужувала, треба зосередитися на особистому видужанні кожного члена родини. Цебуде внеском кожного в здоров'я родини в цілому.
Розглянемо стадії розвитку залежності відпсихостимуляторів. В обіході часто вживають поняття «залежність», алеяким же чином, незважаючи на безліч неприємних наслідків від прийому наркотику,людина стає цілком залежним від хімічної речовини. Дійсно, хімічна залежність надторідко формується миттєво. Здавалося б, у людини є час для того, щоб подумати івідмовитися від наркотику. Розглянемо стадії, які проходять взаємини людськоїдуші і наркотику.
Стадія 1. Попередники.
У старших класах загальноосвітніх навчальнихзакладів певна частина підлітків вже курять і періодично вживають алкоголь.
Світова статистика ще в 60-і роки показала, щодіти, що мають досвід куріння і вживання алкоголю, набагато більш схильні довживання наркотичних речовин.
Паління і вживання алкоголю фактично і є першим ужитті молодої людини досвідом використання хімічних речовин для зміни станувласної душі.
Нікотин і алкоголь як би прокладають у людськійдуші непомітну доріжку для наркотиків. Їхнє вживання поволі говорить молодійлюдині: «Задоволення і розслаблення набагато легше одержувати за допомогоюсторонніх хімічних речовин, чим за допомогою зусиль власної душі» [17].
Як показують проведені в нашій країні соціологічніопитування, середній вік початку паління і прийому алкоголю, що 10 років томускладав 14 — 15 років, на сьогодні став молодшим 10 — 11 [17].
Такий ранній початок знайомства з психоактивнимиречовинами означає, що молода людина входить у підліткову кризусамоусвідомлення вже будучи упевненим, що власні психологічні труднощі можнапереборювати не самому, а за допомогою сторонньої хімії.
Батьки і зовнішнє середовище вже дозволили йомуце.
Стадія 2. Експериментування.
Найчастіше вже у старших класах школи у шкільнихтуалетах підліткам наркомани або дорослі постачальники наркотику починаютьнаполегливо пропонувати спробувати ту або іншу хімічну речовину.
Дуже часто такі пропозиції надходять післяприйому алкоголю (як правило, після випитої банки пива). Найчастіше хлопцямпропонують косячок з маріхуаною або різнобарвні таблетки екстази або амфетамінів.
Шприц з первитином, як засіб «більш серйозний»,перший раз найчастіше постачальники намагаються підсунути підліткам під часлітніх канікул, як правило теж пропонуючи «підсилити кайф» післяневеликої дози алкоголю. Якщо молода людина погодилася спробувати, то післяпершого прийому ніякої залежності в гнітючої більшості хлопців не виникає. Однакстан підлітка після прийому! наркотику скоріше приємне, чим неприємне. Тому вголові відкладається перша думка, що веде до залежності [17].
Стадія 3. Толерантність.
Після дозволу собі повторного прийомупсихостимулятора включається механізм, що ми вже описували. З'ясовується, щоповторити задоволення від першого прийому неможливо. Молода людина в пошуках«кайфу» починає приймати все більшу і більшу дозу наркотику. Прийомнаркотику під час канікул заміняється прийомом наркотику у вихідні дні. Молоділюди зникають з будинку на усі вихідні, а ранком у понеділок вони не в змозіпрокинутися, щоб піти в школу або в інститут, університет.
Організм починає звикати до постійної діїстимулятора. Інтерес до наркотику непомітно витісняє інтерес до навчання,спортові, комп'ютерові і будь-які інші захоплення молодої людини. Не визнаючицього, вона починає відкладати усі свої справи на завтра, дозволяючи собі«ще один день покайфувати». «Як виняток» вона починаєвживати наркотик і в будні дні.
Хімічна залежність може ще і не сформуватися, алеорганізм уже звик до постійного впливу наркотику. Лікарі говорять, що він ставтолерантний до нього.
Стадія 4. Пристрасть.
Непомітно для підлітка пошук «кайфу»стає головною метою його життя. Обманюючи сам себе, він перестає займатися будь-чим,окрім пошуку і прийому наркотиків. Неправда стає головним принципом життямолодої людини. Шантаж батьків, перепродаж наркотиків і дрібне злодійство,тобто способи добути гроші на чергову дозу, стають чи ледве не єдиними формамийого поведінки.
У молодої людини падає рівень життєвої енергії. Вонаперестає цікавитися власною зовнішністю, може навіть не митися. Занижуєтьсярівень самооцінки. Самолюбство стає хворобливим. Найчастіша фраза, що чуютьбатьки: «Так, я — нікчема, не хочете — не любіть мене». Юнак починаєконфліктувати із усіма навколо, практично перестає вчитися і з'являтися ушколі.
Проблеми, що виникають в житті молодої людини безкінечні,вона не пов'язує їх з прийомом наркотику. З наркотиком асоціюється тількиодержуване задоволення.
Стадія 5. Залежність.
Підліток починає розуміти, що проблеми, яківиникають, пов'язані з прийнятим їм психостимулятором. Але контролювати частотуприйому і дозу наркотику він уже не може. У молодої людини виникає почуттяпровини перед усіма і комплекс самозвинувачення. Він починає спроби самостійнокинути наркотики, але вже не в змозі це зробити через тяжку депресію, щовиникає під час скасування.
Для того щоб заглушити почуття власної провини івідчуття нездатності припинити прийом психостимулятора, він приймає усі великіі великі дози наркотиків. Усякі спроби з боку батьків і друзів домогтисявідвертості або допомогти залишаються безуспішними.
Молода людина всі частіше переносить один аботрохи стимуляторных психозів. Контролювати себе стає практично неможливо [21].
Він залишається на самоті. Йому здається, щодовкола нього утворився вакуум, йому комусь довіритися, крім таких женаркоманів, як він сам. З'являється ненависть до себе, вона доходить до такогоступеня, що молоді люди все частіше й частіше задумуються про самогубство.
Вони бояться лікарів і не знають, як одержатидопомога. Але якщо не одержують неї, то вмирають.
Основний механізм формування залежності і їїнаслідків єдині як від алкоголю, так і від наркотичних речовин. Специфікою йогопрояву можна назвати більш короткий часовий відрізок формування залежності внаркомана (від моменту експериментування з психоактивным речовиною). Частозалежний чергує психоактивные речовини (спиртне, наркотики). Незважаючи навизначені відмінності у формуванні залежності, суть їхнього впливу на людинуєдина. Так і єдині шляхи видужання хворих алкоголізмом і наркоманією.
Сутність хвороби залежності у втраті контролю надуживанням.
Залежний – це людина, що не може свідомоконтролювати вживання і, що не може відповідати за своє поводження, після тогояк почне вживати [6].
Хвороба залежності складається з двох елементів:психологічної залежності, що приводить до того, що наркоман/алкоголік не уявляєсобі життя без вживання і фізіологічної чутливості. Незважаючи на те, що кожнеуживання викликає усе більше проблем зі здоров'ям, родиною, що оточують,законом залежна людина вживає знову і знову.
Саме дивне те, що незважаючи на очевидні симптомисам наркоман/алкоголік майже до кінця не вірить, що він хворий.
Залежність відноситься до особливої групизахворювань, де заперечення хвороби, її симптомів, є проявом захворювання.
Еволюцію вживання хімічно активних речовин, щоприводить до формування залежності, можна обрисувати так:
Контакт із речовиною. Як правило перший досвідвикликає позитивні відчуття.
Експериментування. Кількаразове повернення довживання хімічно активних речовин у чеканні визначеного фізичного й емоційногостану. Пошук саме тих хімічно активних речовин, що, на думку самогоекспериментатора, найбільш оптимальні і прийнятні.
Уживання. Усі зростаючий кількісний і якіснийприйом хімічно активних речовин.
Зловживання. На визначеному етапі свого життя людина,що вживає, починає цілком утрачати контроль над тим, скільки він ужив.
Отже, хімічна залежність – це захворювання, якеуражає всі рівні організації організму та виявляється специфічною поведінкоюлюдини. Людина страждає не тільки фізично, але і психічно.1.3Чинники хімічної залежності
Людина – істота соціальна. Усі ми невідривнозв'язані із соціумом. Соціум – це наша родина, друзі, колеги, сусіди,суспільство в цілому. І на соціальному рівні є передумови для розвиткунаркоманії [21].
Деякі соціальні передумови: вживання хімічнихречовин (алкоголь, тютюн) — традиційно і легально, вживання — соціальна норма,нормально не вживати ( скажемо алкоголь, тютюн або маріхуану), неповна родина,нездорова атмосфера в родині (навіть у повній), часті переїзди, залежність уродині, доступність речовин, мода, реклама — не тільки пряма рекламаалкогольних напоїв, але і непряма, наприклад реклама знеболюючих таблеток, відсутністьчітких життєвих орієнтирів, розірвана зв'язок поколінь, відсутність позитивногодорослого — прикладу здорової моделі поводження.
Соціальні прояви: зміна кола спілкування, суспільствовідкидає наркоманів і боїться їх, нецікаво і непотрібне суспільство, відносини«ти мені — я тобі», маніпуляції, обман, ізоляція, втрата соціальнихнавичок, навколишній світ сприймається вороже, втрата друзів, довіри,руйнування відносин у родині, втрата роботи, навчання, злочину.
Усе це так само необхідно відновлювати. А це дужедовгий і важкий процес, пройти через який, маючи хвору психіку, але не маючидопомоги, практично не можливо.
Людина ще і духовна істота і має визначенідуховні потреби. Докладніше ми будемо говорити про це пізніше.
Передумови до наркозависимости на духовномурівні.
Декларується одне — у реальності інше.«Подвійний стандарт», як наслідок моральна дезорієнтація.
Позиція дорослих стосовно дитини «отвиростеш, улаштуєшся на роботу, і так далі» — отоді життя. Ні життя всьогоденні.
Відчуття безглуздості життя.
Відсутність контакту з В.С.
Перекручування образа «Вищої сили»(Бога).
Немає свого місця у світі, розгубленість.
Духовна порожнеча.
Нудьга.
Духовні наслідки наркоманії:
Саморуйнування.
Думки про самогубство або спроби суїциду.
Втрата інтересу до життя.
Гнів на Бога.
Утрата моральних цінностей, деградаціяособистості.
Самознищення.
Сучасній науці добре відомо, що наркоманія — захворювання хронічне, прогресуюч і невиліковне.
Хронічне — тому що завжди залишається можливістьрецидиву, більш того, це найбільш рецидивне захворювання (рецидив — зрив) [47].
Прогресуюче — тому що руйнування будуть тількизбільшуватися. Крім того, починаючи вживання знову, уже неможливо повернутися впершу стадію контрольованого споживання.
Невиліковної наркоманія вважається не тількитому, що на сьогодні медицина не знає засобів ліквідувати особливості обмінуречовин в організмі наркомана. Але і тому, що жодна людина не здатна цілкомпозбутися від усіх своїх проблем: психологічних, тілесн і духовних. Але ж самеці проблеми і є причинами багатьох хвороб, у тому числі і наркоманії. Тобто неможливовидужати, але можна видужувати.
Важливим у розумінні причин залежності євідносний внесок кожного фактора в залежності від соціального настроюсуспільства, особливостей культурних традицій і звичаїв, етнічної своєрідностінаселення, характеру і властивостей наркотику і, нарешті, етапу розвиткупристрасті. Таким чином, провідними можуть ставати то одна, то інша групафакторів.
Таким чином, причини можуть бути різними, вонисугубо індивідуальні в кожнім окремому випадку. Цей факт необхідно враховуватипри аналізі причин наркотизації для визначення змісту реабілітаційних заходів[13].
Якщо в родині дитина приховує свій негативнийсоціальний досвід, то в школі вона, навпаки, демонструє його. У результатістала створюватися атмосфера бездуховності, безкультур'я і моральноїрозбещеності. А як наслідок усього цього — залучення до алкоголю,тютюнопаління, вживання наркотиків.
Одна з вагомих причин вживання наркотиків — проблема проведення вільного часу. По-перше, у наш час молодій людині дужеважко знайти можливість повноцінно відпочити. Сучасні дискотеки і місцявідпочинку сьогодні недоступні більшості молодей. Сидіти вдома з батьками дуженудно. І коли знайомі пропонують безкоштовно спробувати наркотики — цевиглядає, як правило, дуже спокусливо. По-друге, у повсякденній культуріукраїнського суспільства сильна традиція пасивного проведення дозвілля,заснована на вживанні «легального наркотику» — алкоголю. І дуже частомолода людина ще в родині переймає установку розслаблюватися за допомогоюхімічної речовини. А тому що алкоголь — це вже «не модно», тому молодьі втягується у вживання наркотиків.
Отже, в поширенні хімічної залежності значнемісце посідають соціально-психологічні фактори. Найбільшого поширення ціфактори набувають серед дітей-підлитків.1.4Критерії визначення хімічної залежності
Хімічна залежність. Ця стадія нагадує точкувідліку, коли кількісні процеси переходять у нову якість функціонуванняорганізму і психіки людини. Тоді алкоголь і наркотики для залежної людинистають важливіше повітря і води, тому що вони, на його думку, визначають фізичнийі емоційний стан.
Ознаки і симптоми можливого вживання хімічнихречовин.
Фізіологічні ознаки: блідість шкіри; розширеніабо звужені зіниці, що почервоніли або мутні очі; уповільнена, незв'язна мова;втрата апетиту, схуднення або надмірне вживання їжі; хронічний кашель; поганакоординація рухів (пошатывание або спотыкание).
Поведінкові ознаки: безпричинне порушення,млявість; підвищена працездатність; наростаюча байдужність до усьому,погіршення пам'яті й уваги; відходи з будинку, прогули в школі по незрозумілихпричинах; труднощі в зосередженні на чомусь конкретному; безсоння; хворобливареакція на критику, часта і різка зміна настрою; підвищена стомлюваність;небажання спілкуватися з людьми, з якими раніш був близький; зниженняуспішності в школі; постійні прохання дати грошей; пропажа з будинку цінностей,книг, одягу, відео- і аудіотехніки; часті телефонні дзвоники; самоізоляція,відхід від участі в справах, що раніш були цікавими; часту брехню, спритність,облудність; відхід від відповідей на прямі запитання, схильність складатинебилиці; неохайність зовнішнього вигляду; схильність до прослуховуванняспецифічної музики; проведення більшої частини часу в компаніях асоціальноготипу [33].
Очевидні ознаки: сліди від уколів, порізи, синці;папірці і грошові купюри, згорнуті в трубочки; маленькі, закопчені ложечки;капсули, пухирці, бляшані банки; пачки лік снотворної або заспокійливої дії.
Тимчасові відрізки формування всіх стадійзалучення людини в хімічну залежність дуже індивідуальні.
Отже, алкоголь і інші хімічно активні речовинивпливають руйнують усі сфери людини — фізичну, психічнi, соціальнi і духовну.
Основні характеристики захворювання.
Хронічна. Формується і протікає протягом тривалогочасу. Як і всі інші хронічні захворювання має специфічний вплив на особистістьі передбачуваний плин і динаміку хвороби. Це хвороба, яку можна зупинити, алене можна вилікувати. Єдино діючою альтернативою для алкоголіка і наркомана єповне стримування від хімічно активних речовин до кінця життя. Навіть незначнадоза може спровокувати виникнення прагнення до вживання і привести допоновлення захворювання. Протягом місяців і років, поки залежний утримуєтьсявід уживання, він поводиться так само, як і інші люди. Як тільки він вводитьалкоголь або наркотик у свій організм, щось відбувається з його фізичним іпсихічним станом — і він уже не в силах зупинитися.
Прогресуюча, рецидивирующая, тобто періодичноповторювана.
Незалежно від терміну тверезості завжди є погрозарецидиву (зриву).У стані рецидиву хворий може знаходитися за довго до активногоспоживання. Це буде виявлятися в ході його думок, емоційних станах, що дужеважливо відслідковувати для профілактики рецидиву. Прогресування хворобивиявляється в тім, що стани і наслідки вживання постійно загострюються і погіршуються.
Смертельна
Тому що ці хвороби хронічний і прогресуючий, тойїхній плин прогнозований: фізичне руйнування — деградація особистості — смерть.
Основні симптоми захворювання алкоголізму інаркоманії.
Зміна толерантності.
Це здатність організму змінювати необхіднакількість хімічно активних речовин, що впливають на емоційний стан, щобвикликати очікуваний фізико-емоційний ефект. Алкоголікові і наркоманові згодом потрібноусе більше і більше спиртного і наркотиків, щоб досягти очікуваного результату.Здатність пити і приймати хімічно активні речовини підсилюється в часі, іншимисловами, людина може вміщати більше спиртного і наркотиків, чим раніш. Існує ізворотна толерантність, коли сп'яніння настає від меншої кількості, чим уминулому.
Утрата контролю.
— Ознаки при цьому такі:
— Повторювані невдачі в спробах припинити вживання;
— Марність зусиль контролювати або скорочувати вживання.
— Заміна спиртного наркотиками або навпаки.
— Перехід на вживання тому що медичних наркотичних препаратів.
— Уживання поодинці .
— Необхідність уживання перед сном і відразу при пробудженні.
— Емоційний стан і настрій залежить від наявності абовідсутності спиртного і наркотиків.
Продовження вживання, незважаючи на негативнінаслідки .
Абстинентний синдром (синдром скасування).
Він супроводжується тремором кінцівок, підвищенимпотовиділенням, серцевою аритмією, порушенням координації рухів і т.д. Сутьцього явища в тім, що як тільки алкоголь і наркотик припиняють своє ейфоричнийвплив, людина випробує страждання на рівні тіла і психіки (ломка, кумарення — унаркомана, похмілля — в алкоголіка). Для того, щоб позбутися від цьогоболісного стану, залежний людина знову приймає хімічно активну речовину, що даєйому полегшення і стан ейфорії, але лише на визначений час. Уживання — похмілля- уживання для зняття похмілля. Коло замикається.
Якщо на першому етапі ціль прийому хімічноактивної речовини складається в досягненні ейфоричного стану, то потім уживаннянеобхідне, щоб зняти найтяжкі фізіологічні й емоційні наслідки. На другій і третійстадії залежності людина приймає речовини просто для того, щоб підтримуватиіснування.
Алкоголізм і наркоманія — хвороби емоцій. Залежналюдина випробує гаму деструктивних почуттів і емоцій: гнів, образу, страждання,жалість до себе, тривогу і самітність. Гнів і образа є переважними. Ці емоціївикликають занепокоєння, примушують алкоголіка і наркомана приймати хімічноактивні речовини, щоб анестезувати негативні почуття. Образа від не виплеснувсягніву — мотивація для вживання алкоголю або наркотиків. Самітність народжуєстраждання і жалість до себе, що, у свою чергу, викликає занепокоєння ітривогу. Емоційний стан залежної людини нагадує гойдалки, що то піднімаються вгору(після прийняття хімічно активної речовини), то опускаються вниз (синдромскасування) [47].
Видужання — це процес постійний і поступальний.Багато видужуючих алкоголіків і наркомани успішно продовжують своє тверезежиття не повертаючи до вживання хімічно активних речовин. Повернення довживання, що містить у собі рецидив і зривши, не є чимось винятковим, щоставить хрест на можливості подальшого якісного видужання. Рецидив і зривши — прояву хронічної, невиліковної, прогресуючої хвороби.
На нашу думку, ознаками наркотизму як соціальногоявища є: 1) адиктивна поведінка, що набула масових форм, 2) виникненняособливих соціальних груп споживачів адиктивних речовин, 3) поширенняадиктивної субкультури, 4) виникнення специфічних соціальних відносин, 5)трансформація соціальної структури під впливом наркотизму. Присутністьзазначеного комплексу ознак і робить наркотизм соціальним явищем.
Таким чином, наркотизм — це соціальне явище, якеполягає в масовій адиктивній поведінці, котра тягне за собою формуванняособливих соціальних груп, виникнення особливої субкультури і специфічнихсоціальних відносин, що призводить до трансформації соціальної структури йутворення нових соціальних інститутів.
Це визначення більшою мірою відповідаєсистемно-структурному підходу до об’єкта дослідження. У межах діяльнісногопідходу доречно розглядати наркотизм як масовий стохастичний процес, якийвключає факти вживання адиктивних речовин і їхнє поширення в суспільстві і маєвласну просторово-часову структуру та породжує специфічні соціальні групи ісоціальні відносини.
Для уточнення соціологічного змісту поняттянаркотизм необхідно визначити низку суміжних понять, що зустрічаються у йоговизначенні, таких як наркотики і наркоманія, психоактивні токсичні речовини ітоксикоманія, адиктивні речовини й адиктивна поведінка.
Згідно традиційному розумінню термін «наркотик»формально містить у собі три «критерії» [15]: медичний, юридичний і соціальний (але подібнерозуміння прийняте не в усіх країнах). Відповідно до «медичного критерію»наркотики — речовини, які у силу свого хімічного складу спроможні матиспецифічний вплив на центральну нервову систему (стимулюючий, ейфоричний,галюциногенний, седативний й ін.), що і є причиною їхнього немедичногозастосування. «Соціальний критерій» означає, що немедичне споживання прийняломасштаби, котрі мають соціальну значущість. Є масові негативні для суспільства(сім’ї, трудового колективу, общини, нації) наслідки поширення наркотичнихречовин. Ми включаємо в поняття «соціальний критерій» і формування специфічноїтіньової субкультури, яка відіграє самостійну роль у масовому поширенні наркотиків,тобто виконує функцію механізму «зараження» молодіжного середовища наркотизмом.«Юридичний критерій» означає, що, спираючись на дві наведені вище передумови,законодавець визнав низку психоактивних засобів нелегальними, забороненими донемедичного використання, виготовлення, поширення в суспільстві, і вонивключені в «Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів іпрекурсорів, котрі підлягають спеціальному контролю». Немедичний обігнаркотиків (вирощування, транспортування, продаж, збереження) є злочиннимдіянням, що карається відповідно до Адміністративного і Кримінального кодексівУкраїни.
Виділення цих трьох «критеріїв» дозволяєрозмежувати терміни наркотичні і психотропні (психоактивні, токсичні) речовини.Останні офіційно не визнані наркотиками, але відповідають медичному, і, урідкісних випадках, соціальному «критеріям» (наприклад, це зараз відбувається зтрамадолом). Відповідним чином варто розрізняти терміни наркоманія — залежністьвід наркотичних засобів і токсикоманія — залежність від психотропних речовин.
Алкоголь і тютюн не потрапляють під поняттянаркотиків у медичному і юридичному аспекті. Проте зловживання ними спричиняєрозвиток залежності і цілком конкретних захворювань — хронічного алкоголізму (увипадку зловживання алкоголем) і нікотинової інгаляційної токсикоманії (абонікотинізму) у запеклих курців [15]. Проте, обіг спиртного і тютюну в Україні іпрактично в усьому світі легалізований, не заборонений.
В означених нами вище роботах термін наркотизмвживається як у вузькому значенні (стосовно до наркоманії) [17], так і врозширювальному (стосовно до наркоманії і токсикоманії) [21], але в обох випадках ізрозгляду упускається ще один великий клас речовин, спроможних викликатизалежність — спиртні напої. Наша позиція в цьому питанні відрізняється відпоширеної точки зору, вона збігається тільки з думкою Д. В. Колесова, якийпоєднав ці речовини в єдиний клас наркогенних речовин [33]. Ми виходимо з того,що розведення предметів вивчення на алкоголізм і наркоманію й ін. є умовним ібазується на розподілі їх за принципом — легальні або нелегальні це речовини. Усучасній науці існує тенденція розглядати їх як один клас. Родовоюхарактеристикою наркотичних і психотропних речовин, а також алкоголю і нікотинує здатність викликати залежність, що надає право об’єднувати їх у єдиний клас —адиктивних речовин. Адиктивна речовина — це будь-яка наркотична або психотропнаречовина, якісною характеристикою якої є спроможність викликати залежність приїї споживанні.
Для позначення будь-яких фактів поведінкистосовно адиктивних речовин у сучасній науці вживається термін адиктивнаповедінка (від англ. addiction — пристрасть, пагубна звичка, схильність дочогось), ним позначається весь спектр поведінкових феноменів, спрямованих навживання (використання) якогось агента, спроможного викликати залежність.Адиктивна поведінка визначається як «зловживання різноманітними речовинами, якізмінюють психічний стан, включаючи алкоголь і паління тютюну, до того, як відних сформувалася фізична залежність… мова йде не про хворобу, а про порушенняповедінки… вітчизняні дослідники поширили цей термін і на випадки безіндивідуальної психічної залежності» [18]. Ще вона визначається як «одна з формдеструктивної поведінки, що виражається в прагненні до відходу від реальностішляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин абопостійної фіксації уваги на певних предметах або активностях (видахдіяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій» [15].
Ми вважаємо доцільним при аналізі наркотизмурозглядати адиктивну поведінку як вживання адиктивних речовин. Останнім часомтермін адикція часто вживається як рівнозначний залежності, припускаючи усіфізіологічні і психічні симптоми, котрі виникають при тривалому вживанніадиктивних речовин. Це зростання толерантності до засобу, яким зловживають,постійна занепокоєність тим, як його дістати й ужити, незважаючи напередбачення пагубних наслідків, а також повторні зусилля припинити зловживаннябез помітного успіху й ін. [25]. Суб’єкт адиктивної поведінки позначаєтьсятерміном «адикт», як залежна людина, (в англ. addict — це наркоман).
Таким чином, якщо розглядати соціологічний змісттерміну «наркотизм», перед усе необхідно відповісти на запитання — що робитьадикцію соціальним явищем? Як адиктивна поведінка стає масовим соціальнимпроцесом? А оскільки проблема наркотизму еволюціонувала з окремої медичноїпроблеми — проблеми лікування хвороби залежності — разом із поширеннямадиктивної поведінки, залученням до неї усе нових мас людей сформувалася ісоціальна відповідь на цей процес. Проблеми з адиктивними речовинами медикивиділили в окремий клас захворювань, і виникли відповідні спеціалізованімедичні заклади. Паралельно сформувалася соціальна відповідь — у формісуспільних рухів, спрямованих проти поширення адиктивних речовин. Нарештісформувалася реакція держави, вона висловилася в законодавчих обмеженнях, якістосуються адиктивної поведінки. На наш погляд, соціальним явищем наркотизм іроблять перераховані вище ознаки, головною з яких ми вважаємо трансформаціюсоціальної структури під впливом масової адитивної поведінки та виникненняспецифічних соціальних інститутів «у відповідь» на цей процес.Висновкидо розділу 1
Проблема хімічної залежності на сьогодні стоїтьдосить гостро. Хімічна залежність призводить до різких змін в психічнійдіяльності людини, змінюється поведінка, ставлення до оточуючого світу, життєвіпріоритети, відношення до близьких людей, порушуються родинні стосунки.Виділяють кілька стадій розвитку залежності від психостимуляторів: попередники,експериментування, толерантність, пристрасть, залежність. До чинників, якісприяють формуванню належать біологічні, соціальні, психологічні та медичні.Критерії, які визначають хімічну залежність людини, є наступні: фізіологічні таповедінкові.
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ОСОБАМИ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ
У другому розділі розглядаються особливостісоціальної роботи з особами з хімічною залежністю, розглянуто індивідуальні тагрупові форми роботи, використання програм реабілітації, психокорекційнаробота.2.1Індивідуальні та групові форми роботи
Розрізняють психологічну форми роботи:індивідуальну і групову.
У першому випадку відбувається безпосередній впливна конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методироботи.
У другому – вплив здійснюється на групу людей, якправило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив наконкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесувзаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.
Незважаючи на розмаїтість формулювань, можнасказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики — діяльністьпсихотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних ісоматичних проблем за допомогою психологічних методів.
У загальному вигляді можна виділити дві загальнімоделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделівзаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьомувипадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, задопомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетнийексперт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повнотувідповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні іповедінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивнутерапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію йін [45].
Інша модель припускає збільшення відповідальностіпацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії — нестільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвитокпацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічноїкорекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежнаособистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своємунайближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки.Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тутпереходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованоїтерапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальноїпсихотерапії й ін.
Індивідуальна робота з психокорекції проводитьсяв самому простому варіанті в ході психодіагностики: дитина заохочується, якщовона правильно виконує завдання, разом з нею виробляється оптимальна стратегіянавчання, робляться спроби корекції самооцінки [47].
Існують наступні показання для індивідуальної (ане групової) роботи з психокорекції:
• дошкільний вік дитини;
• наявність істотних дефектів зовнішності абоважких соматичних захворювань;
• ситуації “швидкої допомоги” ( якщо в ходіобстеження виявляються інтенсивні агресивні й аутоагресивні тенденції);
• інтимний характер проблеми (потерпілі відсексуального насильства, дисморфоманія і т.п.);
• кризи втрати сенсу життя;
• шизоїдна акцентуація і психопатія.
Якщо підліток страждає психічним захворюванням,то проводити заходи з психокорекції повинен висококваліфікований фахівець утісному конт акті з лікуючим лікарем хворого, при постійному обговореннірезультатів. Спроби психологічної корекції таких станів, як марення, глибокадепресія, немотивована агресія, сексуальні девіації, в умовах роботи шкільногопсихолога є неприпустимими. При неврозах і психопатіях бажане сполученнялікування і спостереження разом з психіатром. Якщо порушення поведінки,проблеми спілкування, кризи і т.п. виникають у рамках акцентуації особистості,або повного здоров'я дитини — це пряме показання для роботи з психокорекції.
Індивідуальна психокорекція може проводитися врамках різних теоретичних підходів: ігрової терапії, психодрами, когнітивноїтерапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування (НЛП) і т.д. Застосуванняпсихоаналізу і голотропного дихання, а також деяких видів тілесно-орієнтованоїтерапії недоцільно в роботі з дітьми і підлітками, тому що вони можуть привестидо дуже негативних психологічних наслідків. Такого роду методи вимагаютьвисокої кваліфікації психолога [50].
Гештальт-терапія.
Гештальт-терапія розрахована в основному нароботу з групою, але можливо її застосування в індивідуальному варіанті.Гештальт-терапія — гуманістичний і цілісний підхід до рішення психологічнихпроблем, що зв'язані з минулою життєдіяльністю і досвідом, який заважає вдосягненні цілей. Підхід орієнтований на досвід клієнта, який виявляється вмомент терапії, у безпечній обстановці.
Кінцева мета діяльності психолога і клієнта — здорове, адекватне самовираження і рішення проблем. Засновникомгештальт-терапії є Фріц Перлині. Основними принципами психолога, який працює вруслі даної концепції, є:
1. Цілісний підхід.
2. Концентрація уваги за рухом тіла, засобахвідбиття почуттів.
3. Інтуїтивне почуття на припинення обговореннятеми.
4. Формування здатності задовольнити своїпотреби.
5. Здатність визначити межі контакту.Гештальт-терапія застосовується, в основному, у роботі з підлітками, якістраждають неврозами, невротичним розвитком особистості. Відноснимпротипоказанням є наявність психотичних станів, збудливої психопатії.схильність до самогубства або аутоагрессії.
Особливого устаткування при проведенні віндивідуальному варіанті цей стиль терапії не вимагає. У гештальт-терапіївимикаються такі механізми невротичного розвитку особистості, які пов'язані зпорушеннями меж між особистістю і навколишнім середовищем: проекція,інтроекція, злиття, ретрофлексія, уникнення.
Проекція — процес, при якому властивості однієїособистості, приписуються навколишнім її людям: осудження інших людей за риси,які є у клієнта. Проекція виявляється в негативних оцінках навколишніх,обвинуваченні їх.
Інтроекція — присвоєння собі відносин, думок,зразків поведінки інших людей. Виявляється в конформної поведінки, житті зазаконами “інших”.
Злиття — відсутність розмежувань між власним “Я”і “Я” іншої людини, коли суб'єкт не може допустити, щ о близька їй людина маєінші думки і бажання. У мові такого суб'єкта використовується займенник “ми”;при виявленні розходжень між собою й іншою людиною він відчуває страх, оскількице суперечить його переконанню в інстинктивному розумінні їм думок і почуттівблизьких людей [57].
Ретрофлексія — надлишок самоконтролю,самодисципліни і самообмеження. Це приводить до м'язової напруги, відчуттю“клубка в горлі”, психосоматичним захворюванням.
Уникнення — відхід від прямого контакту з іншоюособистістю, надмірна запальність, часта зміна предмету діяльності.
У процесі роботи з психокорекції психолог створюєтеплу і довірчу атмосферу, пропонує клієнту згадати і пережити “тут і зараз”переживання, які травмують. виконати визначені вправи.
Для більш успішного розуміння даного виду роботиз психокорекції приводиться фрагмент запису спілкування психолога і підлітка.
Групова психокорекція
Для ведення груп з психокорекції бажане приміщення,у якому всі учасники групи могли б вільно пересуватися, сидіти і бачити одинодного. Якщо передбачається проведення динамічних, тілесно-орієнтованих вправ,то потрібно м'яке покриття на підлозі. При наявності коштів, бажанеустаткування: магнітофон, відеокамера і відеомагнітофон, що дозволяє провестизапис групового заняття з метою його наступного аналізу [39].
Проведення групових занять з психокорекції можебути успішним при наступних станах психіки клієнта:
1) страхах,
2) заїкуватості.
3) високої агресивності,
4) порушеннях спілкування,
5) неадекватній самооцінці і соціальноїдезадаптації,
6) епізодичному вживанню наркотиків.Протипоказанням для груповий роботи з психокорекції є:
• наявність важких психічних розладів (марення,галюцинацій, слабоумстві),
• явне рухове розгальмування,
• проблеми інтимно-особистісного характеру(сексуальні порушення, пережиті психотравми і т.д.),
• виражена шизоїдна психопатія,
• наркоманія I-II стадії,
• активне небажання підлітка працювати в групі.При деяких станах індивідуальна робота виявляється значно більш ефективною, чимгрупова.
До цих станів відносяться: нервова анорексія,нав'язливості. ритуали, важкі форми раннього дитячого аутизму та і ін.
При проведенні груповий психокоррекційної роботиз дітьми і підлітками бажано дотримуватися наступних принципів добору групи:
1) відносна однорідність групи за віком (різницяне більш 3 років).
2) максимальна різнорідність по акцентуаціях,
3) у дошкільників і молодших школярів можливефункціонування групи хлопчиків і дівчаток разом, у підлітків — краще окремо:
4) у залежності від характеру групи їїчисельність може бути різноманітної, але оптимальна -5-10 чоловік;
5) бажана закритість групи (ті самі учасникипрацюють на всіх заняттях), але можливі і відкриті групи (зі зміною учасників).
Наскільки добре учасники групи знайомі один зодним до початку занять, має велике значення при деяких формах роботи, алерідко залежить від бажань психолога; у групових заняттях можуть брати участьучні визначеного класу, школи, пацієнти відділення лікарні і т.д. Тільки вдеяких випадках, при роботі в консультативних службах удається досягтианонімності учасників групи. Перед початком роботи в групі обов'язковим єпроведення ретельного патопсихологічного обстеження дітей, консультація з лікуючимлікарем даної дитини, згода самої дитини і її батьків на таку форму роботи [62].
Отже, при роботі з хімічнозалежниим людьми можнавиділити такі форми роботи як групова та індивідуальна. Кожна з форм роботипотребують ретельної підготовки та врахування віково-психологічних особливостейпацієнтів.2.2Використання програм реабілітації
Поняття реабілітації за своїм смислом іпоходженням означає відновлення втраченої здатності, повернення певної якостіпісля того, як вона з якихось причин зазнала негативних змін. Рольовареабілітація — це реабілітація засобами рольових методів практичної психології.В звичайному розумінні реабілітація — це прерогатива психокорекції чипсихотерапії. Реабілітаційна педагогіка повинна поєднувати в собіпсихотерапевтичні функції з традиційними цілями та завданнями навчання тавиховання, тобто не лише формувати, розвивати, а й усувати ті перешкоди, яківиникають на шляху нормального розвитку особистості.
Особистісно-рольовий підхід не новий дляпедагогіки. Проте, не зважаючи на те, що рольова гра вважається одним зважливих методів навчання (особливо, коли йдеться про вироблення професійнихнавичок), ще дуже рано говорити про вичерпне використання ігрових методів впедагогіці. Традиції застосування гри (зокрема рольової) в психотерапіїнабагато солідніші, і можна говорити про рольову психотерапію як окрему галузьпрактики психологічної допомоги особистості [51]. На нашу думку методи рольової гри є дужепідходящими для поєднання терапевтичного і педагогічного підходів і створенняконцепції рольової реабілітації.
Одна з найважливіших функцій психологічної роліце її зв'язок з образом «Я». Найважливіші ролі людини входять вструктуру її особистості, а отже від їх функціонування залежить особистіснеблагополуччя. З іншого боку, через ролі можливий вплив на особистісні механізмиз метою психотерапії, психореабілітації та виховання Я-концепції, адже останнясуттєвим чином залежить від психологічних ролей людини, в першу чергу — відрольових очікувань оточуючих [49].
Роль це не лише одна з функцій особистості, а ймодель можливого «Я» людини. Ролі можуть бути реальні та уявні,зовнішні та внутрішні. Найрізноманітніші форми уявлення людини про себе можутьіснувати в рольовій формі, тобто втілюватися в конкретні рольові образи, які необов'язково відповідають реальним функціям особистості, а можуть бути зв'язаніз ідеалами, прагненнями, потребами особистості.
Найчастіше рольова реабілітація необхідна тоді,коли має місце втрата чи порушення рольових функцій людини. Деформація чируйнування психологічної ролі призводить до рольової дезадаптації і потребуєпсихокорекції, спрямованої на відновлення нормальних рольових функцій. Найкращеце можна зробити в ситуації штучної ролі, в ігровій ситуації. По-перше, яквважає Г.Л.Лендрет [33], «гра — природна мова дитини, вона є середовищем для їїсамовираження, в якій вона почуває себе найбільш комфортно». По-друге, вгрі дитина не боїться помилитися, бо ця помилка не така фатальна як в реальномужитті. Ігрова роль це «чернетка» життєвої ролі і можна відпрацюватиїї механізми без серйозних наслідків для життя людини і взаємин з іншими.
Рольова гра є дієвим засобом реабілітації дитиниу випадку, коли та зазнала психічної травми, переживає кризовий період, або маєінші емоційні психологічні проблеми. Виконання ролі здійснюється на двохрівнях: поведінковому і почуттєвому. В процесі виконання ролі у дитини виникаєрольове переживання, яке поєднує інтелектуальні, моральні та інші почуття,зв'язані з рольовим образом. Рольове переживання може служити засобомреабілітаційного впливу як форма емоційного реагування і як форма компенсаціїдисгармоній власної особистості в творчому процесі.
Важливим аспектом рольової реабілітації є зв'язокжиттєвих ролей людини з життєвим світом особистості. Життєвий світ людини єпевним співвідношенням зовнішнього світу, в якому живе людина, і внутрішньогосвіту її переживань, образів, відношень. Під час життєвої кризи життєвий світлюдини зазнає деформацій, а інколи (в особливо серйозних випадках) майже повногоруйнування): втрати зв'язків, зміни відношень, зникнення звичних орієнтирівтощо. Очевидно, реабілітаційна допомога повинна спрямовуватись на відновленняжиттєвого світу, точніше його внутрішньої підструктури. Зовнішня підструктуражиттєвого світу знаходиться за межами компетентності психотерапії, але навіть уразі її руйнування (наприклад, у переселенців з Чорнобильської зони, абобіженців із зон військових конфліктів) ці втрати можна частково компенсуватизмінами у внутрішньому світі.
Людина є соціальною істотою, тому важливе місце вїї світі належить значимим іншим людям, з якими вона спілкується. Втрата когосьіз близьких (смерть, розлука) це втрата частини життєвого світу, яка такожпотребує психореабілітації. Чим може допомогти в цьому випадку рольова гра? Вігровій формі можна змоделювати будь-яку ситуацію з реального життя людини, іне просто змоделювати, а пережити всі необхідні почуття, як це робиться,наприклад у психодрамі [57]. Таким чином відновлюються втрачені образи, переживання,відношення. Людина компенсує дефіцит реальних життєвих переживань рольовимипереживаннями, які мають значний терапевтичний ефект.
Рольове переживання виникає не тільки в процесірольової гри чи психодраматичної дії. Близький до рольового переживання станвиникає в багатьох видах творчої діяльності людини, що супроводжується рольовоюдецентрацією чи частковим перевтіленням в образи творчості. Дитина не простомалює, вона уявляє себе на місці того персонажу, якого зображує.
Подібні почуття виникають не тільки в активній творчості,а й при пасивному сприйнятті творчого матеріалу — читання, перегляд кіно чимультфільму, слухання музики тощо. Саме тому, наприклад, дитина так любитьслухати чи читати улюблені казки, переживаючи себе не місці героїв ізанурюючись в казковий світ, що на певний час стає заміною її реальногожиттєвого світу. Тут можна спостерігати потребу дитини у рольовому переживанні,а не просто пізнавальну потребу, адже часто дитина знає улюблену казку чикінофільм майже напам'ять і нічого нового в пізнавальному плані вже не отримує.Творчість як засіб психотерапії та психореабілітації широко застосовується втаких терапевтичних методах, як арттерапія, терапія творчим самовираженням [11].
Реабілітаційна діяльність дуже складна, вонавимагає зусиль фахівців різних областей знання (у першу чергу, звичайно,психологів, соціологів, педагогів), величезних фізичних, моральних іматеріальних витрат з боку соціуму. Але вона необхідна, тому що усі витрати налікування будуть безглуздими без реалізації програми ресоціалізації. Крім того,при успішному проведенні реабілітаційних заходів скоротяться витрати різнихсуспільних ресурсів, зв'язаних із процесом реалізації кримінальноївідповідальності у відношенні споживачів наркотиків.
Розглядаючи діяльність з реабілітації (або ресоціалізації)наркоманів, необхідно виділити і проаналізувати її головні характеристики, дояких варто віднести:
мети і задачі діяльності;
її зміст;
форми здійснення;
суб'єктів її проведення;
правові основи реалізації;
ресурси, необхідні для її здійснення;
очікувані результати і передбачувані можливівитрати діяльності.
Розглянемо перераховані складові реабілітаційноїдіяльності.
Метою реалізації програм реабілітації, ресоціалізаціїнаркоманів є усунення психологічної залежності особи від наркотичного засобуабо психотропної речовини. Для досягнення названої мети необхідно вирішити рядзадач:
провести курс лікування від наркоманії дляусунення фізичної залежності особи від наркотику;
згладити, а поступово й усунути конфлікт, щовиник між наркоманом і соціумом;
нейтралізувати вплив на хворого з боку девіантногосередовища наркоманів, а надалі — цілком усунути його зв'язку з зазначенимсоціальним утворенням і залежність від нього;
по можливості сприяти відновленню втраченихпозитивних соціальних зв'язків наркомана (сімейних, трудових і т. д.) абонадати йому допомогу у формуванні нових;
сприяти процесові знаходження колишнім наркоманомвідповідного позитивного статусу в суспільстві, а надалі — його закріпленню, атакож процесові сублімації, тобто трансформації потяга до наркотичного абопсихотропного засобу в інші інтереси, мети, прагнення.
Питання про зміст реабілітаційної діяльності єнайбільш складним із всіх і вимагає комплексного підходу, тому розглянемо йогов тій мері, у який це доступно для правового дослідження. У дослідженняхміжнародного характеру в змісті процесу реабілітації виділяють три етапи [13].
Перший — власне реабілітація — «коловиховних, психологічних, професійних і соціальних мір, спрямованих на те, щобіндивідуум, що страждає лікарською залежністю, придбав здатність справлятися ізситуаціями, що виникають у його громаді, а також на те, щоб допомогти йому скориставшисьтими можливостями, що ця громада надає людям його віку».
Другий — спеціальна реінтеграція (ресоціалізація),що являє «остаточні стадії процесу, що приводять до досягнення успішногорезультату, тобто те, що дана людина знову стає членом громади і бере участь уїї житті».
Третій — закріплення результатів, що означає«міри, спрямовані на стабілізацію за допомогою періодичних дій результатівлікування і реабілітації».
З запропонованою схемою реабілітації цілком можнапогодитися, тим більше, що її зміст відповідає тим задачам, що були визначенівище і рішення яких необхідно для досягнення основної мети розглянутоїдіяльності.
Однак виділення перерахованих етапів процесуреабілітації — це лише канва, судина, що вимагає наповнення його конкретнимзмістом. Для формування реальної програми реабілітації і ресоціалізаціїнаркоманів необхідно визначити цілком точний перелік заходів, що відповідаютьтієї або інший стадії діяльності.
Переходячи до характеристики змісту деталізованоїпрограми реабілітаційної діяльності, слід зазначити, що вона повинна бути двохрівнів. Перший рівень — загальна програма реабілітації, що містить у собідокладний перелік необхідних заходів без переломлення їх через«призму» конкретної особистості. Абстрагуючи від індивідуальності,варто визначити, які міри можуть послужити рішенню тієї або іншої задачі і,відповідно, скласти зміст того або іншого етапу діяльності. Другий рівень — персональна програма реабілітації, що повинна формуватися у відношенні кожногореабилитируемого з урахуванням його індивідуальності. Спираючи лише на загальнупрограму, навряд чи можна буде домогтися бажаних результатів. Персональнапрограма повинна ґрунтуватися на усебічному вивченні особистості пацієнта, томущо не можна впливати ідентичними способами, наприклад, на досвідчену інеосвічену людину, на особу, що має медичну освіту і технічну і т.д. Томускладанню персональної програми повинна передувати робота хворого з психологами,соціологами, педагогами (якщо досліджуваний неповнолітній), медиками.
Крім того, окремо повинна бути сформованазагальна програма реабілітації і ресоціалізації неповнолітніх наркоманів, щовиступає основою для створення персональної програми у відношенні конкретногопідлітка. Така необхідність обумовлена об'єктивними передумовами: особливостямипсихології підлітків, несформованістю їх психіки, нестійкістю поглядів, схильностей,недостатнім життєвим досвідом і ін. Названі специфічні моменти, безумовно,повинні бути враховані при складанні відповідних програм. Не ставлячи передсобою задачу детального визначення змісту програми реабілітації і ресоцiалiзацiї наркоманів(тому що це можливо тільки спільними зусиллями фахівців різних профілів),назвемо лише основні групи необхідних, на наш погляд, заходів [8].
1. Пробудження або відродження інтересу допрофесії, трудовій діяльності, розвиток наявних трудових, професійних навичок,навчання професії (якщо наркоман її не має) або нової професії.
Значення цієї групи заходів важко переоцінити.Саме в процесі соціально корисної діяльності особа починає усвідомлювати своюсуспільну значимість, підвищується особиста самооцінка, зароджується абовідроджується почуття власного достоїнства, з'являється і накопичується досвіджиття в нормальному суспільстві. Крім того, у процесі трудової діяльностіз'являються і розвиваються позитивні соціальні зв'язки, засновані не назагальній пагубній пристрасті, а на зовсім іншим, схвалюваним соціумом основі.
2. Підвищення загальноосвітнього йінтелектуального рівнів. Прилучення особи до досягнень науки, духовнимцінностям, безсумнівно, буде сприяти перетворенню його внутрішнього світу,світогляду, переосмисленню системи, що сформувалася, ціннісних орієнтації,інтересів, переконань. Коли ж під вплив наркотиків попадають освічені,інтелектуальні люди, заходи цієї групи допоможуть їм знову знайти втрачене врезультаті пагубної пристрасті духовний початок.
3. Відродження зруйнованих або ослаблених позитивнихсоціальних зв'язків пацієнта з родиною, друзями, трудовим або навчальнимколективом, коли це ще можливо; формування або відновлення комунікативнихздібностей, необхідних для нормального суспільного буття.
4. Творчий розвиток виявлених позитивних похилостей,здібностей, захоплень.
Усі ці групи заходів спрямовані на рішення задач,що коштують перед програмою реабілітації і ресоціалізації, на перетворенняособистості, перебудову її психології і переключення енергії негативного потягаособи до споживання наркотичних засобів на соціально схвалювану діяльність і, укінцевому рахунку, на подолання психологічної залежності від наркотику іпсихотропної речовини. Проведена на науковій основі і з урахуваннямособливостей конкретної особистості реабілітаційна діяльність не може не датипозитивних результатів, тим більше що світовий досвід свідчить про її раціональністьі достатній рівень ефективності [3].
Практично значимим є питання про форми реалізаціїпрограми реабілітації і ресоціалізації наркоманів. У світовій практиці найбільшпоширені такі форми, як поселення, наркоманів, що бажають позбутися віднаркотичної залежності, створювані по їхній власній ініціативі, наприклад, щозгадувалося поселення «Синанон-Хаус» у США, а також співтовариства,комуни, формовані громадськими організаціями, об'єднаннями і користуються державноюпідтримкою (наприклад, церковні притулки для наркоманів в Угорщині). В окремихвипадках програми реабілітації реалізуються в рамках діяльності наркоамбулаторійі лікарень.
Привертає увагу та обставина, що подібніпоселення, комуни, співтовариства формуються не на державної, а на суспільнійоснові. Виникає питання: невже такі держави, як США, Великобританія, Швеція,Данія й ін. не мають у своєму розпорядженні необхідні ресурси для створення державнихструктур, які б займалися реабілітаційною діяльністю? Очевидно, справа тут не внаявності або відсутності засобів. Необхідно додати всім перерахованим вищеформуванням недержавного характеру – вірне і психологічно правильне рішення.Наркоман, переслідуваний поліцією, приваблюваний до суду за незаконні дії знаркотиками, бачить у державі свого ворога, якому не можна довіряти і з яким неможна співробітничати. Державний реабілітаційний центр буде сприйматисянаркоманом як «пастка», як в'язниця полегшеного типу. Усі заходи,проведені в такому центрі, не будуть належним образом впливати нареабилитируемого в силу психологічного відштовхування, підозрілості. А подібнацитуація недовіри, несприятливий психологічний клімат не тільки не забезпечатьефективну реалізацію програми, але і можуть привести до несприятливихнаслідків, до поглиблення конфлікту між державою і суспільством, з одного боку,і наркоманом – з іншої. А от суспільні формування (і, тим більше, створюванісамими наркоманами) сприймаються, навпроти, з великою довірою, як союзники іпомічники в сформованій важкій ситуації.
Однак сказане не означає, що держава можезалишатися осторонь від здійснення реабілітаційної діяльності. Воно повинно створюватиусіляку підтримку: правову, фінансову, кадрову і т.д. Державні органи, органимісцевого самоврядування могли б сприяти рішенню питань трудової зайнятості реабілітованих,медичного обслуговування, загальноосвітнього і професійного навчання. Крімтого, на них обов'язково повинна бути покладена функція контролю за діяльністюзазначених установ. Подібний контроль необхідний, інакше реабілітаційний центріз формування, що переслідує позитивну соціальну мету, може переродитися віснуючий на офіційній основі кубло для споживання наркотичних засобів іпсихотропних речовин. Варто мати на увазі, що представники наркобізнесу незалишать без уваги місце скупчення наркоманів і будуть починати спробиперетворити його в черговий ринок збуту свого товару. Однак контроль повиннийздійснюватися в таких формах і таким чином, щоб пацієнти не випробували на собівпливу твердого державного імперативу. Основна задача держави в даній ситуації- не допустити проникнення в середовище реабілітованих представниківнаркобізнесу і перекрити джерела надходження туди наркотичних препаратів [2].
Якщо ж реабілітаційні центри будуть створюватисявсе-таки на державній або муніципальній основі і будуть, по суті, державними(муніципальними) установами, то й у цьому випадку необхідно надаватиякнайбільше самостійності в рішенні внутрішніх проблем, крім надмірно владноїопіки і тиску відповідних державних структур.
Необхідно відзначити, що в останні роки такожстав накопичуватися визначений досвід проведення реабілітаційної діяльності:програми реабілітації наркоманів реалізуються в рамках суспільних рухів:«За майбутнє без наркотиків», «Батьки за майбутнє безнаркотиків», «Аутрич». Створено і діють реабілітаційні центри;ведеться будівництво подібних центрів для дорослих наркоманів і длянеповнолітніх. Вивчивши відповідні програми й організацію роботиреабілітаційних центрів у Росії, відзначимо, особливий інтерес представляєдіяльність реабілітаційного центра для наркозависимых «Повертайся» уСвердловской області. Реабілітаційна робота в центрі проводиться в чотириетапи:
Перший етап – діагностико-адаптаційний. Вінпочинається після проходження наркозависимым медичної реабілітації, тобто позавершенні курсу лікування від наркоманії і зняття фізичної залежності віднаркотичного засобу або психотропної речовини. Після проведення психологічноготестування, співбесід із психологом і соціальним працівником, після виявленняіндивідуальних психологічних особливостей особистості реабилитируемого увідношенні кожного робиться висновок про ступінь мотивації відмовлення віднаркотиків і рівні реабілітаційного потенціалу. Тільки на основі подібнихдосліджень і висновків можна розробити діючу персональну програму реабілітації,основану на "індивідуальній стратегії рішення внутрішніх психологічнихконфліктів наркозалежного, що є головною умовою зняття психологічної залежностівід наркотичних речовин". Якщо першою задачею початкового етапуреабілітації є усебічне вивчення особистості наркозалежної людини і розробкаоснов індивідуальної програми зняття психологічної залежності від наркотику, тодругий не менш важливою задачею виступає адаптація пацієнта до умов центра [62].
Другий етап – соціально-психологічнареабілітація. На цьому етапі передбачається проведення заходів, спрямованих надозвіл внутрішніх психологічних конфліктів пацієнта, вироблення навичокспілкування, стресостійкості, зміна структури потреб і інтересів. Основудіяльності на цьому етапі складає визнана світовим співтовариством і розробленапід керівництвом ВOЗ ООН програма «12 кроків».
Третій етап – соціально-трудова реабілітація.Задача цього етапу — підготувати пацієнта до життя в нормальному суспільстві.Основний натиск робиться на проведення трудотерапії.
Четвертий етап – психологічна діагностика. Нацьому етапі розробляється стратегія подальшої реабілітації, тобто цеДіяльність, що ми позначили вище як закріплення, стабілізація досягнутихрезультатів. На цьому етапі пропонується два варіанти «закріпної»діяльності:
— повернення в родину і стабілізація результатіву рамках програми «12 кроків» (у групах особистісного росту, успеціальних центрах і ін.);
— напрям на подальшу реабілітацію в центр-комуну
— Свердловської області — це центр-комуна«Николин джерело»). Вибір варіанта залежить від особистісниххарактеристик пацієнта, від рівня звільненості від наркозалежності і рядусоціальних умов (наприклад, наявність у нього родини, житлової площі,можливість працевлаштування і т.д. ).
Охарактеризована програма цілком відповідаєміжнародним підходам до реабілітаційної діяльності і наших представлень проостанню. Однак викликає сумніву обґрунтованість поділу на самостійні етаписоціально-психологічної і соціально-трудової реабілітації. Безперечно, що зазмістом впливу на пацієнта і за розв'язуванням задач психологічна і трудовареабілітація — відносно самостійні види діяльності. Але здійснюватися вониповинні паралельно, а не різночасно, «по черзі», як пропонуєтьсятворцями аналізованої програми. Так, вироблення комунікативних навичок найбільшефективні в процесі трудової діяльності, зміна структури цінностей і потребнеможливо без прилучення до соціально корисної діяльності і т.д. Тому заходу,розподілені на два вищевказаних етапи, варто об'єднати і проводити в рамкаходномасштабного «кроку» реабілітації. Тільки в сполученні вониприведуть до бажаних позитивних трансформацій в особистості суб'єкта [62].
Поряд з реабілітаційними центрами, створюванимидержавними, муніципальними органами і громадськими організаціями, існуютьоб'єднання, формовані самими наркоманами, по їх власній ініціативі і керованіособам" прагнучими позбутися від наркозалежності. Подібний рух, безумовно,варто вітати і підтримувати. Але при цьому необхідно мати у виді, що вдіяльності названих формувань складно уникнути серйозних витрат і навітьнегативних результатів.
Які ж конкретно моменти викликають побоювання? Угромади наркоманів, що бажають позбутися від наркозалежності, поєднуються особиз різним реабілітаційним потенціалом і з найрізноманітнішою мотивацієюстримування від споживання наркотичних і психотропних препаратів. Це й особи,що твердо вирішили позбутися від залежності, і особи, що прийняли таке рішення,але сумніваються в можливості його успішної реалізації, і особи, по тій абоіншій причині зробивши перепочинок, перерив у прийомі наркотиків і використовуючигромаду як тимчасове пристановище за браком іншого. Подібне змішання настроївне може не позначитися на загальному психологічному кліматі громади, не може неспричинити внутрішніх конфліктів, своєрідної стратифікації середовища. І привідсутності досвідчених психологів, соціальних працівників формуваннявідповідного психологічного настрою на рятування від залежності навряд чи будеможливим. При цьому не можна забувати, що такі комуни, громади будутьзнаходитися в центрі уваги представників наркобізнесу: скупчення наркоманів –зручний концентрований ринок збуту відповідних препаратів. А як тільки в цесередовище почнуть практично безперешкодно надходити наркотичні засоби,результат заходу буде вирішений. Крім того, для осіб, що зловживаютьнаркотиками і не бажаючих рятуватися від недуги, громада собі подібних, щонехай навіть намагаються звільнитися від наркозалежності, буде представлятисясвоєрідним притулком, де можна сховатися від владного ока держави. Проникненнятаких осіб у громаду, подібно улученню вірусу в сприятливе середовище, іспричинить повернення до споживання наркотиків і що сумніваються, і осіб, щотимчасово перервали це пагубне заняття. Адже тут досить, по-перше, прикладуспоживання і входження в ейфорійний стан. А по-друге, свій вплив зробить іпрозелітизм наркоманів [62].
Відповідним суспільним рухам або державним,муніципальним органам з появою інформації про створення наркоманами своїхгромад, комун з метою рятування від наркозалежності необхідно дуже обережно ікоректно намагатися установити з ними контакт, організувати взаємодію і надалі сприяти,надаючи фахівців, вирішуючи питання працевлаштування, навчання, наданнямедичної допомоги і т.д. Владні структури повинні організувати контроль задіяльністю подібних утворень, щоб виключити встановлення «опіки» надними з боку наркобізнесу. Також вони повинні стежити за тим, щоб не відбулосятрансформації позитивних цілей об'єднання в інші і перетворення його, такимчином, в офіційно існуючий кубло для споживання наркотичних засобів іпсихотропних речовин.
На сьогодні говорити виразно про ефективністьдіяльності реабілітаційних центрів в Україні поки ще рано, тому що процес їхстворення почався зовсім недавно, немає устояних програм реабілітації і ресоціалізаціїнаркозалежних, тобто ми знаходимося ще на стадії експериментів. Але у фахівцівне викликає сумнівів необхідність проведення такої роботи і прогнозуютьсяпозитивні результати.
Аналізуючи питання про форми проведенняреабілітаційної діяльності, не можна не торкнутися ще одну немаловажнупроблему: на яких початках варто здійснювати реабілітацію наркозалежних – добровільних,примусових, добровільно-примусових? Більшість реабілітаційних установ у світідіють на основі добровільності. Наркоман, у силу певних причин звільнення, щоприйшов до висновку про необхідність, від наркозалежності, по власній волінадходить у центр, вступає в громаду для проходження відповідної програми.Такий варіант, безперечно, є переважаючим оскільки в даній ситуації особа вжехоча б у якийсь мірі психологічно готова до корінної перебудови свогоіснування, до зміни своєї особистості. Працювати з таким пацієнтом буденабагато простіше, і шанси на успіх значно підвищуються. Однак світова практиказнає і приклади примусово реабілітації наркоманів (наприклад, реалізаціяКонцепції примусової реабілітації в Сінгапуру). Аналізувати результати подібногопідходу ще рано, ніяких свідчень у печатці про них поки немає. Але, проте, дативизначену оцінку примусової реабілітації можна. На наш погляд, категоричнозаперечувати можливість проведення примусової реабілітації не випливає [47].
Інша справа, що подібна діяльність буде більштрудомісткої в психологічному змісті і більш тривалої за часом. Якщо у випадкудобровільної реабілітації відпадає необхідність у формуванні в наркозалежногорішучості пройти відповідний курс, тому що визначена психологічна база для цьогов нього вже склалася, її потрібно лише зміцнювати, то при здійсненні примусовоїреабілітації спочатку варто сформувати в підопічного переконаність у корисностідля нього подібного кроку, переломити негативне його сприйняття, активновпливаючи на мотиви останнього. З опитаних нами наркозалежних лише 40% висловилиготовність пройти курс реабілітації, а 60% висловили негативне до неївідношення. Мотиви подібного підходу різна: відсутність довіри дореабілітаційних центрів і їхнього персоналу, передбачувана марністьреабілітаційного курсу, небажання в силу задоволеності своїм способом життя,острах утратити, що знаходяться під впливом споживання наркотиків ілюзії, страхперед реальною дійсністю без наркотиків, з яким загублені всі колишні зв'язки.Але ж ці 60% респондентів підлітки і молоді люди у віці від 15 до 27 років.Думаємо, що навіть більш широкомасштабні дослідження не дали б оптимістичніших результатів.Тому і не можна говорити категоричне «ні» примусовій реабілітації. Узв'язку з цим представляється, що режим реабілітаційної діяльності повинен бутидобровільно-примусовим [62].
Однієї з невід'ємних характеристикреабілітаційної діяльності є суб'єкти її здійснення. Говорячи про формиреалізації реабілітаційних програм, ми вже якоюсь мірою торкнулися цьогопитання. Це насамперед громадські організації й об'єднання, що мають метоюсвоєї діяльності реабілітацію, ресоціалізацію осіб, що зловживають наркотиками,і здійснення профілактики наркотизму в суспільстві. Крім названих організацій,можна, наприклад, відзначити наступні, що мають свої відділення в багатьохрегіонах світу: Центр міжнародного взаєморозуміння, Загальноросійський дитячийфонд.
Наступну групу суб'єктів здійснення реабілітаціїутворять відповідні державні органи, муніципальні утворення й органи місцевогосамоврядування. Серед них – органи охорони здоров'я, утворення і науки, праці ісоціального розвитку, юстиції. Визначені функції, зв'язані в першу чергу зіздійсненням контролю за проведенням реабілітаційної діяльності, повинніздійснювати органи внутрішніх справ і прокуратури.
Акцентуючи увагу правових основах реалізаціїпрограм реабілітації наркозалежних, необхідно зазначити, що, по суті, таківідсутні. Відповідних нормативних актів, що детально регламентують діяльністьреабілітаційних центрів, не існує. На наш погляд, їхнє видання необхідне.Основою діяльності реабілітаційних центрів, що існують на суспільній основі,може служити Федеральний закон «Про суспільні об'єднання» від 19травня 1995 р., але цього явно недостатньо. Необхідно хоча б на рівні суб'єктівФедерації розробити Положення про реабілітаційний центр для наркоманів,розраховане на центри, що діють як на державній або муніципальної, так і нанедержавній основі. Насущний характер подібного нормативного актаобумовлюється, з одного боку, специфікою змісту і цілей діяльності названихустанов, а з іншого боку — і наявністю потенційних небезпек, про які говорилосявище і які можуть реалізуватися при правильній організації функціонуванняреабілітаційних центрів, перетворивши останні, по суті, у їхню протилежність.
Самим «хворим» питанням, зв'язаним здіяльністю реабілітаційних установ, є питання про ресурси, необхідних дляреалізації відповідних програм, і про їхні джерела. Говорячи про ресурси, миприпускаємо не тільки фінансове забезпечення діяльності центрів реабілітаціїнаркозалежних. Коло ресурсів набагато ширше. Крім необхідних фінансових засобіві матеріально-технічного забезпечення (будинок, меблі, необхідна техніка,література, медикаменти, харчування і т.д. ), це — фахівці різних профілів(лікарі, психологи, соціальні працівники, соціальні педагоги для неповнолітніхі ін.), можливості з забезпечення реабілітованих робочими місцями (якщо питаннятрудової зайнятості не може бути вирішений усередині самої установи),організації їхнього навчання (особливо для реабілітованих підлітків і молодихлюдей) і т.д.
Де ж шукати необхідні засоби на існуванняреабілітаційних установ? Як показує світова практика, такі засоби заробляютьсамі реабілітовані, по-перше, обслуговуючи самостійно свою установу і роблячинеобхідні продукти харчування, виготовляючи меблі, одяг і т.д., і, по-друге,займаючись якою-небудь комерційною діяльністю з метою одержання засобів,необхідних для нормального функціонування установи. При реабілітаційних центрахможуть створюватися майстерні, невеликі цехи для виробництва якої-небудьпродукції, пацієнти можуть бути задіяні для надання яких-небудь послугнаселенню й ін. Більш того, подібна трудотерапія вкрай необхідна і єнайважливішим чинником, що впливає на процес реабілітації і ресоціалізаціїнаркозалежного [61].
Фахівці Дніпропетровського обласногонаркологічного диспансеру підбили підсумки трирічного експерименту повпровадженню так називаної «сімейної» терапії наркотичної залежності.Дніпропетровські лікарі відзначають ефективність нового методу і рекомендуютьзастосовувати його колегам з інших регіонів України.
Дніпропетровські наркологи затверджують, щонаркоманія часто пов'язана з проблемами в родині, тому в терапії повинні братиучасть не тільки хворий, але і члени родини. Реабілітація триває 4-6 місяців, івиглядає як щоденне багатогодинне спілкування з психотерапевтами. А ще зхворими працюють такі ж наркомани, яким удалося досягти стійкої ремісії. Такізустрічі дають пацієнтам можливість повірити у власні сили, розповідає головнийлікар обласного наркодиспансера Наталія Била.
За три роки проведення експерименту родиннуметодику випробували на собі 350 людей, третина з них кинула наркотики.
Звичайно, на думку завідувача реабілітаційнимцентром Андрій Шаповалів, успіхом вважається, якщо до нормального життяповертається один з десяти пацієнтів.
Крім того, експеримент виявив несподіваніможливості родинної методики — з її допомогою дніпропетровські лікарі навчилисялікувати комп'ютерну й ігрову залежність у дорослих і дітей [57].
Існує кілька моделей реабілітаційних центрів. Розглянемоїх.
«Терапевтичні громади» побудовані напринципах дисципліни, твердій ієрархії і трудотерапії. У громадах діє строгазаборона на психоактивні речовини (включаючи алкоголь і, часто, тютюн),насильство і сексуальні контакти. Широко використовується принцип заохочень іпокарань. Новачки виконують найважчу і брудну роботу, але поступово переходятьна іншу ступінь, якщо справляються зі своїми обов'язками. Персонал центранайчастіше складається з випускників цього ж центра. Реабілітація, звичайно,тривала – від одного року і більш. На останньому етапі реабілітації видужуючучастину часу проводить у суспільстві, а частина в реабілітаційному центрі.Більш докладно про такі центри можна прочитати на narcozona.ru. А тут можнапрочитати розповідь людини, що проходили реабілітацію в польському центріМонар.
Християнські реабілітаційні центри, звичайно,також побудовані за моделлю терапевтичних співтовариств, тільки із сильнимдодаванням релігії. Віра в Бога дуже часто стає стрижнем для людини, що втратиливіру в людей. І терапевтичні громади і християнські реабілітаційні центринамагаються жити на принципах самозабезпечення, тому лікування в них найчастішебезоплатне.
Інший підхід до реабілітації – так звана «мінесотськамодель».
В основі «мінесотскої моделі» лежитьпрограма «12 кроків» Анонімних Наркоманів, доповнена сучаснимиінтенсивними методами психологічної корекції. Крім «консультантів»,тобто людей, що перебороли власну хворобу за допомогою програми «12кроків», з пацієнтами працюють також психологи, психотерапевти й іншіфахівці. Персонал центра не протиставляє себе пацієнтам, а співробітничає зними. Суність мінесотської моделі — у духовному перетворенні особистостіпацієнта, що досягається в результаті його спільної роботи з лікувальнимперсоналом. Реабілітація проходить у стаціонарі терміном від одного до трьохмісяців, але після закінчення реабілітації обов'язкова робота в групах(«90 груп за 90 днів»).
Період реабілітації дуже важкий.
Цей період для наркоманів і справді жахливий. Приабстиненції, або «ломці», різко виявляються вегетативні розлади:серцебиття, пітливість, гіперсекреція слизуватих, позіхання, чхання, кашель.Пульс стає частим і слабким. Зіниці розширюються. Голос робиться хрипким, тембрйого змінюється. У період абстиненції в наркомана загострюються вже наявнізахворювання. У кістах і м'язах з'являються сильні болі, що іноді носятьхарактер лоскотання, що вкрай болісно для хворого наркоманією. Втрата апетиту,нудота, блювота, гурчання і болі в животі, понос. Хода невпевнена, рукитремтять, тіло покривається потім. У наркоманів настає безсоння, що довготриває після зникнення інших абстинентних явищ [57].
Принципи рятування від наркотичної залежності:
Насамперед потрібно цього по-справжньому ЗАХОТІТИСАМОМУ. Якщо лікування відбувається за замовленням когось іншого — результатякщо і буде, то тимчасовий. Потім усе почнеться знову.
Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вилікувалася віднаркоманії — почніть аналіз ситуації із себе і зі своїх сімейних відносин. Де іяк у родині були створені умови того, що дитина захотіла втекти у світнаркотиків? І перш ніж лікувати дитини, варто позбутися від цих умов.
Пам`ятайте, що ваша дитина — особистість. Якмінімум, не можна його насильно вести до нарколога. Навчите його колисьповажати самого себе. Тоді він зможе поважати і вас, і все суспільство. А покивона залежна, і поважає тільки свій наркотик, себе як особистість не ставить(навіть якщо його наркоманія — це наслідок його крайнього егоцентризму).
Щоб дитина сама захотіла вилікуватися, те нехай,зрештою, почне заздрити вашому повнокровному щасливому життю без наркотиків. Аякщо ви, батьки, нещасливі самі, як ви можете довести дитині, що життя — цінність, і що в реальному світі жити краще, ніж у наркотичному? Адже нерідконаркоманія — не що інше, як розтягнутий у часі схований суїцид.
Але навіть власне бажання вилікуватися не може позбавитинаркомана від тяги до наркотику. До речі, бажання вилікуватися носитьполовинчатий характер: так, він хотів би позбутися від неприємних симптомівзалежності – наприклад, від ломки. Але не згодний рятуватися від кайфу. У цьомувипадку основний етап лікування — «перейти через перший проявабстинентного синдрому, але як тільки він пережив цю першу „ломку“,його ні в якому разі не можна кидати на одинці з проблемою! Робота зпсихологічної адаптації і соціалізації повинна початися раніш, ніж він встигнедотягтися до наступної дози або почне розважатися з „товаришами по нещастю“спогадами про минулий кайф.
Процес рятування від наркотичної залежності — тривалий, і не можна проводити його так – щоб просто помістити дитину в будь-якуклініку. Протягом усього процесу лікування вашій дитині потрібна психологічнапідтримка, у тому числі і батьківська. Навіть скоріше не тільки моральна підтримка,а стимул — стати дорослим і цінувати свій інтелект, своє життя. Адже якщо звашою допомогою ваша дитина знайде своє місце в реальному житті — вона самабуде сторонитися наркотиків, тому що тоді вони їй будуть заважати, а недопомагати.
Отже, використання програм реабілітації сприяєусвідомленню дитиною необхідності позбавитися від хімічної залежності таскорішому одужанню, поверненню до нормального життя.2.3Психокорекційна робота
Психологічна корекціябазується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив наклієнта або пацієнта з метою приведення його психічного стану до норми увипадках діагностики в нього яких-небудь характерологічних девіацій абоособистісних аномалій, а також для освоєння їм якої-небудь діяльності.Психологічна корекція в клінічній психології спрямована на активне зовнішнєвтручання у формування адекватного і шуканого психічного стану людини, йогоактивності і щиросердечного комфорту, гармонізації його відносин із соціальнимоточенням [7].
Цілями застосуванняпсихологічної корекції (психокорекції) є оптимізація, виправлення і приведенняв норму яких-небудь психічних функцій людини, відхилень від оптимального рівняйого індивідуально-психологічних особливостей і здібностей. Виділяється п'ятьвидів стратегій психокорекції (Ю.С.Шевченко):
— психокорекція окремихпсихічних функцій і компонентів психіки (увага, пам'ять, конструктивне івербальне мислення, фонематичне сприйняття, ручна вмілість, пізнавальнадіяльність і т.д.), або корекція особистості.
— директивна абонедирективна стратегія психокорекційного впливу.
— корекція, спрямована наіндивіда або сконцентрована на родині.
— психокорекція у формііндивідуальних або групових занять.
— психокорекція яккомпонент клінічної психотерапії в комплексному лікуванні нервово-психічнихзахворювань, або як основної і ведучої метод психологічного впливу на людину звідхиленнями в поводженні і соціальній адаптації.
На відміну відпсихологічного консультування при психокорекції роль клієнта або пацієнтавиявляється не настільки активної і навіть частіше пасивної. Корекція має наувазі вироблення нових психологічно адекватних і вигідних навичок у процесіспеціально розроблених тренінгових програм. Активність клієнта або пацієнтаполягає лише в бажанні змінитися, але аж ніяк не в екзистенціальній роботі надсобою. Людина готова „вручити себе“ клінічному психологові абопсихотерапевтові для того, щоб той заповнив наявні недоліки, виправиввідхилення, прищепив нові уміння і навички. Навіть, якщо мова йде пропсихокорекції особистісних або характерологічних властивостей, то маєтьсячерез, що основним способом змін і психологічної допомоги повинний бути процеснаучення ефективному прийняттю себе і реальності, а не філософське осмисленнясвого місця у світі, своїх можливостей і здібностей [12].
Психокорекція на відмінувід психологічного консультування використовує як основні методи маніпулювання,формування і керування людиною, маючи чіткі представлення про шуканий стан,рівень розвитку психічних функцій або індивідуально-особистісних якостей.Заданими виявляються еталони й ідеали. Людина виступає в ролі матеріалу, зякого „ліпиться“ оптимальний для нього або ідеальний для суспільстваобраз. Відповідальність за психологічні зміни лягає винятково на психолога.Класичним є спектр маніпулятивних методик: від порад Карнегі донейролінгвістичного програмування і різноманітних тренінгів (жіночоїчарівності, особистісного росту, сексуальний тренінг і ін.).
У клінічній психологіїпсихокорекція використовується при психологічних проблемах, що виявляються вклієнта, що виникають у зв'язку з характерологіченими девіаціями йособистісними аномаліями, а також при невротичних психосоматичних розладах.Вироблення оптимальних навичок відбувається у процесі тренінгів, серед якихнайбільш відомими є: аутотренінг, поведінкова (біхевіоральна) терапія,нейролингвістичне програмування, психодрама, трансактний аналіз (E.Bern) [10].
Аутогенне тренування(аутотренінг) є методикою, що спрямована на оволодіння навичками психічноїсаморегуляції за допомогою релаксаційних способів. Під релаксацією(розслабленням) розуміється стан пильнування, що характеризується зниженоюпсихофізіологічною активністю, що відчувається або у всьому організмі, або вбудь-якій його системі. У клінічній психології, особливо при психосоматичнихрозладах і захворюваннях використовуються такі різновиди як власне аутогеннетренування з нервово-м'язовою релаксацією і методика біологічно зворотногозв'язку.
При прогресивній м'язовійрелаксації відбувається навчання людини контролюванню стану м'язів і введенню встан релаксації (розслаблення) у визначених групах м'язів з метою зняттявторинної емоційної напруги. Аутогенне тренування проводиться в кілька етапів,спрямованим на освоєння вправ по ослабленню нервово-м'язової напруги доконкретного м'яза або групи м'язів, з наступним становленням „звичкивідпочивати“.
Методика біологічнозворотного зв'язку побудована за принципом умовно-рефлекторного закріпленнянавички змінювати свій соматичний стан при контролюванні його за допомогоюрізних приладів [10].
У процесі тренінгупацієнт самостійно контролює за допомогою приладу біологічне функціонуванняйого організму (від швидкості протікання елементарних біохімічних реакцій доскладних видів діяльності) і навчається змінювати його, застосовуючи різніспособи саморегуляції. Виділяють наступні типи біологічного зворотного зв'язку(Александров):
-    електроміографічний бізворотній зв'язок
-    температурний бізворотній зв'язок
-    електрошкірний бізворотній зв'язок
-    електроенцефалографічний бізворотній зв'язок
При електроміографичномубізворотньому зв'язку відбувається научіння процесу розслаблення конкретногом'яза або груп м'язів, а також загальної релаксації. Методика температурногобіологічного зворотного зв'язку дозволяє знайти навички розширення і звуженняпериферичних судин, що приводить до зміни температури кінцівок і тіла.Електрошкірний бізворотній зв'язок дає можливість навчитися контролюватишкірно-гальванічні реакції, впливаючи на симпатичну нервову активність. При електроенцефалографічномубізворотньому зв'язку відбувається формування навичок зміни біоелектричноїактивності головного мозку за допомогою зміни співвідношення хвиль різноїчастоти і, у першу чергу, збільшення альфа-активності для зниження рівня збудливостіі заспокоєння [12].
Поведінкова психотерапіябуяє методиками, заснованими на виробленні умовно-рефлекторної діяльності зметою купірування психопатологічної симптоматики або навичок адекватних звичокзамість неадекватним, невротичним. Найбільш відомими методиками є методики»систематичної десенсибілізації" і «парадоксальноїінтенції», застосовувані для лікування нав'язливих страхів. При«систематичній десенсибілізації» відбувається занурення людини вситуацію, що викликає страх (уявлюваним або реальне) з формуванням новоїадекватної реакції на ситуацію і загасанням старої хворобливої. Методика,названа «парадоксальною інтенцією», спрямована на зміну відношенняпацієнта до фобій за рахунок «перекидання» цього відношення ідоведення ситуації до абсурду. Задача парадоксальної інтенції – позбавити емоційнонегативного підкріплення страхів, замінивши них на іронію і гумор.
Нейролінгвістичнепрограмування являє собою систему психологічних маніпуляцій на підставівивчення лінгвістичної позначки-моделі людини, суть якого укладена у визнаннішаблонності для кожної групи людей або однієї людини лінгвістичної системипізнання світу і самого себе, вираження почуттів і рішення проблем. Для цього внейролінгвістичному програмуванні (НЛП) існує поняття модальності — найбільштипового і характерному для індивіда способі сприйняття і відображеннянавколишньої реальності. Виділяють три різновиди модальності: візуальна,аудіальна і кінестетична. Після виявлення домінуючої модальності людинипередбачається корекція його поводження, що може самою людиною усвідомлюватисяабо не усвідомлюватися. У першому випадку можна говорити про керуванняіндивідом, у другому — про маніпулювання їм за допомогою вербальних іневербальних методів. Метою програмування є вироблення визначеної стратегіїповодженні, бажаної для людини або оточення [13].
У рамкахнейролінгвістичного програмування використовується трохи технік:«змах», «вибух», «метафора».
Основним же вважається«рефреймінг» — переформування особистості, додання їй нової заданоїформи. В основі рефреймінгу лежать наступні базові положеннянейролінгвістичного програмування:
1. Будь-який симптом,будь-яка реакція, або поведінка людини носять захисний характер і тому корисні;шкідливими вони вважаються тільки тоді, коли використовуються в невідповідномуконтексті;
2. У кожної людини існуєсвоя суб'єктивна модель світу, яку можна змінити;
3. Кожна людина маєсховані ресурси, що дозволяють змінити і суб'єктивне сприйняття, і суб'єктивнийдосвід, і суб'єктивну модель світу.
Рефреймінг здійснюєтьсянайчастіше в шість етапів. На першому визначається симптом; на другомупацієнтові пропонується зробити своєрідне „розщеплення” себе на частини(здорову і патологічну, представлену симптомом) і вступити в контакт ізчастиною, що відповідає за формуванням і прояв симптому, і осмислити механізмйого виникнення; на третьому — виробляється відділення симптому від первісниймотив (намір); на четвертому — виявлення нової частини, здатної задовольнитицей намір іншими шляхами з «постановкою якоря» (асоціативного зв'язкуміж подіями або думками); на п'яте і шостому — формування згоди усього Я нановий зв'язок.
У процесі психодрамивідбувається розігрування людиною ролей з метою вивчення внутрішнього світу івироблення навичок оптимального соціального поводження. Як правило, психодрамавикористовується при наявності в індивіда характерологічних девіацій і«комплексу неповноцінності». Людина в процесі ігрової діяльностізасвоює стереотипи поводження в різних життєвих ситуаціях, апробує них, вибираєнайбільш підходящі йому і тим самим переборює комунікаційні проблеми [27].
Трансактний аналізрозглядає особистість людини як сукупність трьох станів «Я», умовноназваних Батько, Дорослий і Дитина. Суттю їх є генетично запрограмований патернповедінки і прояви емоційних реакцій. Дитина виявляє себе інфантильними рисамихарактеру і відносини до реальності, Дорослий — ознаками зрілої психічноїдіяльності, а Батько характеризується наявністю нормативних і оцінюючихстереотипів поводження. Психологічна взаємодія, з погляду E.Bern, відбуваєтьсяу виді діадного контакту (трансакції) при використанні тих або інших ролей.Основна мета трансактного аналізу полягає в тому, щоб дати зрозуміти індивідовіособливості його взаємодії з навколишніми за допомогою відповідної термінологіїі навчити його нормативному й оптимальному поводженню.
Отже, психокорекційна робота базується перш завсе на консультуванні та передбачає цілеспрямований психологічний вплив напацієнта. Психологічна корекція спрямована на адекватне втручання психічногостану людини.Висновкидо розділу 2
При роботі з хімічнозалежниим людьми можнавиділити такі форми роботи як групова та індивідуальна. Кожна з форм роботипотребують ретельної підготовки та врахування віково-психологічних особливостейпацієнтів. Використання програм реабілітації сприяє усвідомленню дитиноюнеобхідності позбавитися від хімічної залежності та скорішому одужанню,поверненню до нормального життя. Психокорекційна робота базується перш за всена консультуванні та передбачає цілеспрямований психологічний вплив напацієнта. Психологічна корекція спрямована на адекватне втручання психічногостану людини.
РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ ЖИТТЄВИХ ПРІОРИТЕТІВ ПІД ЧАС ЛІКУВАННЯТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ3.1Методи і методики дослідження
Мета дослідження – задопомогою методик провести дослідження бачення ідеального та реального образудруга серед оточуючих.
Об`єкт дослідження – особиз різним рівнем хімічної залежності.
Предмет дослідження –взаємовідносини в малих групах.
Завдання дослідження:
-                   провести методику Т. Лірі;
-                   провести методику М. Рокича;
-                   проаналізувати результати дослідження.
Методика створена Т. Лірівикористовується для дослідження уявлень суб`єкта про себе та ідеальне „Я”, атакож для вивчення взаємовідносин в малих групах. За допомогою даної методикивиявляють переважаючий тип ставлення до людей в самооцінці та взаємооцінці.Схема Т. Лірі основана на припущеннях, що чим ближче результати досліджуваногодо центра кола, тим сильніше взаємозв`язок цих двох змінних. Опитувальникмістить 128 оцінних суджень, яз яких в кожному по 8 типів ставлень утворюють 16пунктів, впорядкованих за зростаючою інтенсивністю. Методика складена так, щосудження спрямовані на виявлення будь-якого типу ставлення, розміщені непідряд, а в особливому порядку: вони згруповані по 4 і повторюються черезоднакову кількість визначень. При обробці підраховується кількість ставленькожного типу.
Система цінніснихорієнтацій визначає сторону спрямованості особистості і складає основу їїставлення до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основусвітогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і«філософії життя».
Найбільш розповсюдженою вданий час є методика вивчення ціннісних орієнтації М. Рокича, що базуєтьсяна прямому ранжуванні списку цінностей [16].
М. Рокич розрізняєдва класи цінностей:
-    термінальні — переконання в тому, що кінцева мета індивідуальногоіснування коштує того, щоб до неї прагнути;
-    інструментальні — переконання в тому, що будь-який образ дій абовластивість особистості є кращим у будь-якій ситуації.
Цей розподіл відповідаєтрадиційному розподілові на цінності-цілі і цінності-засоби.
Достоїнством методики є універсальність,зручність і економічність у проведенні обстеження й обробці результатів,гнучкість — можливість варіювати як стимульний матеріал (списки цінностей), такі інструкції. Істотним її недоліком є вплив соціальної бажаності, можливістьнещирості. Тому особливу роль у цьому випадку відіграє мотивація діагностики,добровільний характер тестування і наявність контакту між психологом ідосліджуваним.
Аналізуючи ієрархію цінностей, варто звернутиувагу на їх згрупування досліджуваним у змістовні блоки за різними характеристиками.Так, наприклад, виділяються «конкретні» і «абстрактні»цінності, цінності професійної самореалізації й особистого життя і т.д.Інструментальні цінності можуть групуватися в етичні цінності, цінностіспілкування, цінності справи; індивідуалістичні і конформістські цінності,альтруїстичні цінності; цінності самоствердження і цінності прийняття інших іт.д. Це далеко не всі можливості суб'єктивного структурування системи цінніснихорієнтації. Психолог повинен спробувати вловити індивідуальну закономірність.Якщо не вдається виявити жодної закономірності, можна припуститинесформованість у респондента системи цінностей або навіть нещирістьвідповідей.
Отже, психокорекційнаробота сприяє усвідомленню хімічнозалежних людей цінностей свого життя, переосмисленнюприоритетних життєвих позицій./>/>3.2Вибірка і процедура дослідження
Дослідження проводилось анонімно, кожному зопитаних присвоювався порядковий номер від 1-го до 60-го. Таким чиномзабезпечувалась анонімність. Кожен з опитаних заповнював бланк добровільно тасамостійно.
Кількість осіб, що взяла участь у дослідженніскладала 60 чоловік, серед яких 30 – жіночої статі та 30 чоловічої, віком від18 до 40 років.
Респондентові пред'явленідва списки цінностей (по 18 у кожному), або на аркушах папера за абеткою, абона картках. У списках піддослідний привласнює кожної цінності ранговий номер, акартки розкладає одну по одній за значимістю. Остання форма подачі матеріалу даєбільш надійні результати. Спочатку пред'являється набір термінальних, а потімнабір інструментальних цінностей.
Інструкція: «ЗаразВам буде пред'явлений набір з 18 карток з позначенням цінностей. Ваша задача — розкласти їх по порядку значимості для Вас як принципів, якими Ви керуєтеся уВашому житті.
Кожна цінність написанана окремій картці. Уважно вивчіть картки і, вибравши ту, яка для Вас найбільшзначима, помістіть її на перше місце. Потім виберіть другу за значеннямцінність і помістіть її слідом за першою. Потім проробіть те ж із усімакартками, що залишилися. Найменш важлива залишиться останньої і займе 18 місце.
Розробіть не поспішаючи,вдумливо. Якщо в процесі роботи Ви зміните свою думку, то можете виправити своївідповіді, помінявши картки місцями. Кінцевий результат повинний відбивати Вашущиру позицію».

3.3 Аналіз результатів дослідження
За методикою Лірі ми одержали такі результатищодо переважаючих типів відношення до оточуючих:
1. Авторитарний тип характеризує людину якдиктатора, деспота, сильна особистість у всіх сферах діяльності; всіх повчає, вусьому намагається нав`язати власну думку, не сприймає поради інших, енергійналюдина, успішно веде справи, вимагає до себе поваги, впевнена в собі людина,наполеглива. Даний тип виявився характерним для 5 опитаних респондентів.
ІІ. Егоїстичний тип характерний для 3 опитанихреспондентів. Людина намагається бути всіма, але одночасно в стороні від усіх,самолюбива, незалежна, труднощі перекладає на інших, хвалькувата, самовдоволена,егоїстична, орієнтована лише на себе.
ІІІ. Агресивний тип відношення до оточуючихвиявили 7 осіб (середній бал 8-11). Людина даного типу характеризується такимирисами: вимоглива, прямолінійна, відверта, сувора і різка в оцінці до інших,непримирима, схильна звинувачувати у всьому оточуючих, насмішкувата, іронічна,дратівлива.
V. Підпорядкований тип характерний для 3 осіб(середній та низький бали – 3-10). Особистість характеризують такі риси:скромність, легко переконливий, поступливість, емоційна стриманість, не маєвласної думки.
VІ. Залежний. Даний тип було виявлено у 4 середопитаних осіб (вони набрали середні бали 8-11). Особистість виявляєслухняність, боязкість, безпорадність, не вміє протистояти тиску, вважає, щоінші завжди праві, м`якість, чекає допомоги і порад, ввічливість.
VІІ. Дружелюбний тип характерний для 6 опитанихосіб. Респонденти характеризуються високим рівнем дружелюбності.Характеризується людина проявом наступних рис люб`язна до всіх, орієнтований насприйняття і соціальне визнання, намагається задовольняти вимоги всіх, „бутихорошим” незалежно від ситуації, емоційно лабільна.
VІІІ. Альтруїстичний тип відношення до оточуючиххарактерний для 2 опитаних. Серед опитаних виявлено високий рівень альтруїзму(1 особа виявила гіпервідповідальність, завжди приносять себе в жертву,намагаються допомогти, нав`язливі у своїй допомозі і занадто активні повідношенню до інших, неадекватно приймають на себе відповідальність за інших)та низький (1 особа характеризується як відповідальна по відношенню до людей,виявляють делікатність, м`якість, доброту, емоційне відношення до людейвиявляється у співпереживанні, симпатії, турботі, вміють підбадьорити ізаспокоїти оточуючих, безкорисливі).
Таблиця 3.1
Образ реальногота ідеального друга№ п/п Реальний образ друга Ідеальний образ друга 1 диктатора, сильна особистість у всіх сферах діяльності; всіх повчає, у всьому намагається нав`язати власну думку, не сприймає поради інших, енергійна людина, успішно веде справи, вимагає до себе поваги, впевнена в собі людина Сильна особистість у всіх сферах діяльності, енергійна людина, успішно веде справи, вимагає до себе поваги, впевнена в собі людина, наполеглива. 2 Людина характеризується такими рисами: вимоглива, прямолінійна, відверта, сувора і різка в оцінці до інших, непримирима, схильна звинувачувати у всьому оточуючих, насмішкувата, іронічна, дратівлива. Вимоглива, прямолінійна, відверта 3 Особистість виявляє слухняність, боязкість, безпорадність, не вміє протистояти тиску, вважає, що інші завжди праві, м`якість, чекає допомоги і порад, ввічливість. Слухняність, ввічливість, порядність, намагання допомогти іншим. 4 Людина намагається бути всіма, але одночасно в стороні від усіх, самолюбива, незалежна, труднощі перекладає на інших, хвалькувата, самовдоволена, егоїстична, орієнтована лише на себе. Впевнена у власних силах, добра, людяна, скромна 5 Особистість характеризують такі риси: скромність, легко переконлива, поступлива, емоційна стримана, не має власної думки. Скромність, емоційна стриманість, присутність здорового глузду, відповідальність, впевненість. 6 Характеризується людина проявом наступних рис: люб`язна до всіх, орієнтована на сприйняття і соціальне визнання, намагається задовольняти вимоги всіх, „бути хорошою” незалежно від ситуації, емоційно лабільна. Люб`язна до всіх, орієнтована на сприйняття і соціальне визнання, намагається задовольняти вимоги всіх, „бути хорошим” незалежно від ситуації, емоційно лабільна. 7 Людина намагається бути зі всіма, але одночасно в стороні від усіх, самолюбива, незалежна, труднощі перекладає на інших, хвалькувата, самовдоволена, егоїстична, орієнтована лише на себе. Впевнена у собі, порядна, завжди прийде на допомогу, добра, людяна, скромна 8 Людина характеризується такими рисами: вимоглива, прямолінійна, відверта, сувора і різка в оцінці до інших, непримирима, схильна звинувачувати у всьому оточуючих, насмішкувата, іронічна, дратівлива. Вимоглива, прямолінійна, відверта 9 Характеризується людина проявом наступних рис: люб`язна до всіх, орієнтована на сприйняття і соціальне визнання, намагається задовольняти вимоги всіх, „бути хорошою” незалежно від ситуації, емоційно лабільна. Люб`язна до всіх, орієнтований на сприйняття і соціальне визнання, намагається задовольняти вимоги всіх, „бути хорошою” незалежно від ситуації, емоційно лабільна. 10 Особистість виявляє слухняність, боязкість, безпорадність, не вміє протистояти тиску, вважає, що інші завжди праві, м`якість, чекає допомоги і порад, ввічливість. Слухняність, ввічливість, порядність, намагання допомогти іншим. 11 Гіпервідповідальність, завжди приносять себе в жертву, намагаються допомогти, нав`язливі у своїй допомозі і занадто активні по відношенню до інших, неадекватно приймають на себе відповідальність за інших намагаються допомогти, у своїй допомозі і занадто активні по відношенню до інших, відповідальність 12 Людина характеризується такими рисами: вимоглива, прямолінійна, відверта, сувора і різка, непримирима, схильна звинувачувати у всьому оточуючих, насмішкувата, іронічна, дратівлива. Вимоглива, прямолінійна, відверта 13 Відповідальна по відношенню до людей, виявляють делікатність, м`якість, доброту, емоційне відношення виявляється у співпереживанні, симпатії, турботі, вміють підбадьорити і заспокоїти оточуючих, безкорисливі Виявляють делікатність, м`якість, доброту, симпатії, турботі, вміють підбадьорити і заспокоїти оточуючих, безкорисливі 14 Людина даного типу характеризується такими рисами: вимоглива, прямолінійна, відверта, сувора і різка в оцінці до інших, непримирима, схильна звинувачувати у всьому оточуючих, насмішкувата, іронічна, дратівлива. Вимоглива, прямолінійна, відверта
За результатами проведеної методики можемопроаналізувати процентне співвідношення виявлених уявлень суб`єктів про себе таідеальне „Я”
Таблиця 3.2
Співвідношеннявиявлених уявлень суб`єктів про себе та ідеальне „Я” (у %)Тип Кількість вибірки Процентне вираження від загальної кількості Авторитарний 10 16,6 % Егоїстичний 6 10 % Агресивний 14 23,3 % Підпорядкований 6 10 % Залежний 8 13,3 % Дружелюбний 12 20 % Альтруїстичний 4 6,7 %

Таблиця 3.3
Результатидослідження за методикою Рокичапоказник Термінальні цінності Інструментальні цінності здоров`я наявність друзів самостійність загальне визнання максимальне використання власних можливостей незалежність високі вимоги до себе та оточуючих непримиренність з недоліками відповідальність тверда воля чесність Кількість опитаних 17 22 20 10 7 17 25 21 9 7 10 % 56,6 73,3 66,6 33,3 23,3 56,6 83,3 70,0 30,0 23,3 33,3
Необхідно зазначити, що проведена методика далатакі результати: серед списку термінальних цінностей найбільш вагоме місцесеред опитаних займає здоров`я, наявність друзів, самостійність, доситьнезначними для життя є загальне визнання, максимальне використання власнихможливостей. За списком інструментальних цінностей головне місце посідаютьвисокі вимоги до себе та оточуючих, вихованість, непримиренність з недоліками,незалежність, найменш вагомими є відповідальність, тверда воля, чесність.
Ці результати можна пояснити таким чином.Оскільки серед опитаних осіб юнацького віку більшість має середній та низькихрівень соціального забезпечення, то більшість з них прагнуть до кращого життя,яке ставило б перед ними мінімум вимог та потребувало якомога менше зусиль длядосягнення даної мети.Висновкидо розділу 3
Психокорекційна роботасприяє усвідомленню хімічнозалежних людей цінностей свого життя, переосмисленнюприоритетних життєвих позицій. Проведення дослідження треба проводити анонімно,що сприятиме більш відвертим відповідям на запитання анкети. Проведенняпсихологічної роботи з хімічнозалежними показало, що після психорекції убільшості хворих змінюються життєві позиції, відношення до оточуючих, вонипочинають більше цінувати життя та близьких людей, вагоме місце серед цінніснихорієнтацій посідають дружні стосунки, набувають значення родинні відносини.
ВИСНОВКИ
Хімічна залежність – це насамперед проблемимолоді. Соціологічні дослідження показали, що середній вік початку прийомунаркотиків – 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще нижчий – 9-13років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Отжепроблема хімічної залежності в суспільстві несе в собі соціальну, біологічну тапсихологічну небезпеки. Особливо небезпечною є хімічна залежність від наркотиків,яка в Україні має свої характерні особливості. Якщо в більшості країнспоживання наркотиків – справа особиста, то у нас вона має груповий характер.Це, між іншим, призводить до розповсюдження серед наркозалежних спільниххвороб, а також до формування окремої субкультури, до поширення мережі«вторинних» кримінальних стосунків, і в кінцевому рахунку – досоціальної маргиналізації споживачів наркотиків. Іншою специфічною рисою є те,що в значній кількості випадків споживач отримує наркотик не в результатікупівлі-продажу, а як оплату за певні послуги, переважно кримінальногохарактеру. Хімічна залежність — це глобальне захворювання розуму, душі, тіла.Іншими словами, хвороба уражає людини на багатьох рівнях. Хімічна залежність — це результат і прояв первинного захворювання, хімічної залежності від речовин,що викликають зміни настрою. Є два аспекти фізіологічних проявів хвороби.Хімічна залежність у багатьох випадках має генетичну основу. Якщо хто-небудь ізчленів родини, навіть не прямих родичів, страждав від цього захворювання, тобтопідстави припускати, що у вашої близької людини є генетична схильність дохімічної залежності. І інший аспект фізичних проявів цього захворювання — цехвороби, що супроводжують хімічної залежності.
До чинників хімічної залежності можна віднести:соціальні, біологічні, психологічні та медичні. Важливим у розумінні причинзалежності є відносний внесок кожного фактора в залежності від соціальногонастрою суспільства, особливостей культурних традицій і звичаїв, етнічноїсвоєрідності населення, характеру і властивостей наркотику і, нарешті, етапурозвитку пристрасті. Таким чином, провідними можуть ставати то одна, то іншагрупа факторів.
Соціальна робота з хімічнозележними передбачаєвикористання методів психологічної роботи. На сучасному етапі розвиткусуспільства та медицини значного поширення набуває напрямок лікування –психотерапія. Актуальними завданням сучасної психотерапії є подальший розвитокі узагальнення результатів теоретичного дослідження та накопичення емпіричнихматеріалів досліджень. Основними формами роботи психолога в психоневрологічнихзакладах є: групова та індивідуальна. При виявленні захворювання певної групивикористовуються специфічні та загальні методи психотерапії. В організаціїпсихотерапевтичної допомоги важливого значення набувають особливості пацієнта,психологічні фактори захворювання, нозологічна приналежність хвороби та їїетапи, організаційні рамки психотерапії. Однією з прогресивних тенденційрозвитку клінічної психотерапії являється поєднання її з іншими видамилікування.
Проведене дослідження зміни життєвих пріоритетівдозволяє зробити висновок, що хімічно залежні людини після лікування тареабілітаційного курсу мають адекватне сприйняття оточуючого світу, та виявляютьпотребу у спілкуванні, потребують уваги, любові з боку близьких та виявляютьсамі відповідні якості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.  Алексеева В.Г. Ценностные ориентации как факторжизнедеятельности и развития личности // Психологический журнал. – 1984. – Т. 5,№ 5. – С. 63 — 70.
2.  Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1988. –258 с.
3.  Аргунова Ю. Н., Габиани А. А. Правовые меры борьбы с наркотизмом.— М.: Юридическая литература, 1989. — 63 с.
4.  Арутюнян Л.А. Микросреда и трансформация-общественных ценностейв ценностную ориентацию личности. – Єреван: Изд. пед. ун-та. 1979. – 123 с.
5.  Асмолов А.Г. Мотивація. // Краткий психологический словарь. –М., 1985. – 270 с.
6.  Бабаян Э. А., Гонопольский М. Х. Учебное пособие по наркологии. —М.: Медицина, 1981. — 304 с.
7.  Битянова Н.Р. Психология личностного роста. — Л.: Наука, 1995 — 187 с.
8.  Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. — К.:Здоров'я, 1986. — 280 с.
9.  Бубнова С.С. Ценностные ориентации личности как многомернаянелинейная система. // Психологический журнал. — 1999. — Т. 20, № 5. – С. 38 — 44.
10.     Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. – К.: Здоров'я, 1980. –165 с.
11.     Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика (психодиагностическийинструментарий и его применение в условиях социальных служб). — К: А.Л.Д.,1995. — 100 с.
12.     Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика: Учебник. – СПб.: Питер, 2002. –352 с.
13.     Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии. – К.:Здоров'я, 1979. – 183 с.
14.     Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психологической диагностике. –СПб.: Питер, 2000. – 589 с.
15.     Вилкс А.Я. Наркотизм среди молодёжи. // За здоровый образ жизни(борьба с социальными болезнями). — М.: Институт социологии АН СССР, 1991. — Кн.1. — С. 73–85.
16.     Габиани А. А. Кто такие наркоманы? // Социологическиеисследования. — 1992. — № 2. — С. 78–83.
17.     Габиани А. А. На краю пропасти: наркомания и наркоманы. — М.:Мысль, 1990. — 220 с.
18.     Габиани А. А. Наркотизм (конкретно-социологическое исследование поматериалам Грузинской ССР). — Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. — 46 с.
19.     Габиани А.А. Наркотизм: вчера и сегодня. — Тбилиси: СабчотаСакартвело, 1988. — 76 с.
20.     Гернет М.Н. Избранные произведения. — М.: Прогресс, 1974. — 461 с.
21.     Гилинский Я.И. Наркотизм: мифы и реальность. // Молодёжь. Цифры,факты, мнения. — 1996. — № 1. — С. 80 – 84.
22.     Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социальногоконтроля // Социология в России / Под ред. В.А. Ядова. — М: Институт социологииРАН, 1998. — С. 587–609.
23.     Додонов Б.И. Эмоция как ценность. – М.: Политиздат, 1978. –146 с.
24.     Донцов А.И. О ценностных отношениях личности. // Советскаяпедагогика. – 1974. – № 5. – С. 23 — 35.
25.     Зешарник Б.В., Братусь Б.С. Очерки по психологии аномального развитияличности. – Г.,1980. – 242 с.
26.     Зотова О.И., Бобнева М.И. Ценностные ориентации и механизмысоциальной регуляции поведения. // Методологические проблемы социальнойпсихологии. – Вып. 2. – М.: Наука, 1975. – С. 31 — 39.
27.     Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. — К.: ТОВ«Міжнародна фінансова агенція», 1998 – 216 с.
28.     Каталог интерпретаций методики «Дом, дерево, человек». – М.: Альтернатива,1993. – 76 с.
29.     Кесельман Л.Е. Социальные координаты наркотизма. — СПб: СПбФ ИСРАН, 1998. — 120 с.
30.     Кириллова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральнойиндивидуальности старших школьников // Вопросы психологии. – 1999. – № 4. – С.29-37.
31.     Кларин М.В. Метафоры и ценностные ориентации педагогическогосознания // Педагогика. – 1997. – № 1. – С. 34-39.
32.     Ковалев А.Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1970. –251 с.
33.     Козаченко А.В., Мирошниченко Н.А. Предмет наркотизма. —Николаев–Одесса: Тетра, 1999. — 64 с.
34.     Колесов Д.В. Эволюция психики и природа наркотизма. — М.: Педагогика,1991. — 312 с.
35.     Колесов Д. В., Турцевич С.В. Наркотизм: сущность и профилактика. —М.: Знание, 1988. — 48 с.
36.     Короленко Ц.П., Донских Т.А. Семь путей к катастрофе. —Новосибирск: Наука, 1990. — 154 с.
37.     Краевский К. Проблема наркотизма в Польше и борьба с ним. //Криминологические исследования в мире. — М.: Манускрипт, 1995. — С. 61–71.
38.     Кун М, Макпартленд Т. Эмпирическое исследование установок личности насебя. //Современная зарубежная социальная психология. Тексты / Подред. Г.М.Андреевой,Н.Н.Богомоловой, Л.А. Петровской. – М.: МГУ, 1984. – 239 с.
39.     Кюрегян Э.А. О ценностно-ориентационном аспекте типологииличности. //Образ жизни и ценностные ориентации личности. / Отв. ред. Л. А.Арутюнян. – Єреван: Изд. пед. Ун-та, 1979. – С. 97-104.
40.     Лазарук А.Ф. Розвиток ціннісно-смислової сфери особи замодульно-розвивального навчання. // Психологія і суспільство. – 2002. – № 3-4. –С. 170-186.
41.     Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опытмногомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996. – № 8 – С. 15-26.
42.     Личко А. Е. Наркотизм (употребление наркотиков) и подростковаянаркомания. // Психопатии и акцентуации характера у подростков. — Л.: Медицина,1977. — С. 61–70.
43.     Личко А. Е., Битенский В. С. Подростковая наркология: Руководство.— Л.: Медицина, 1991. — 304 с.
44.     Люшер М. Сигналы личности. – Воронеж, 1993. – 160 с.
45.     Марков М.С. Теория социального руководства: Пер. с болг. – М.:Прогресс, 1978. – 477 с.
46.     Михлин В.М., Дюбин Е.А. Осторожно: белая смерть. — Кишинёв:Штиица, 1989. — 53 с.
47.     Молодёжь и наркотики (социология наркотизма). / Под ред. В.А.Соболева, И.П. Рущенко. — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.
48.     Научитель Е.Д. Ценностные ориентации молодежи // Практическаяпсихология и социальная работа. – 1999. – № 3. – С. 36-38.
49.     Немов Р.С. Психология. Кн. 3. Экспериментальная педагогическаяпсихология и психодиагностика. – М.: Просвещение, 1995. – 508 с.
50.     Общая психодиагностика. / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. – М.:Речь, 2001. – 261 с.
51.     Организационные и тактические вопросы профилактики наркотизма:Методические рекомендации. / Под ред. В.К. Панкина — М.: ГУ УР МВД СССР, 1988.— 55 с.
52.     Патяева Е.Ю. Ситуативное развитие и уровни мотивации. // Вест.Моск. ун-та. — Сер. 14: Психология. – 1983. — № 4. – С. 100 – 117.
53.     Петрий П.В. Духовные ценности. – М.: Академия, 1998. – 114 с.
54.     Полуэктова Н.М., Яковлева И.В. Проблемы диагностированияпрофессиональной пригодности к социальной работе. // Вести СПбГУ. – 1999 – № 3.– С. 47-58.
55.     Проективная психология / Пер. с англ. – М.: ЭКСМО, 2000. – 528 с.
56.     Реджепов А. Эффективность уголовно-правовых норм ответственностиза наркотизм. – Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М.: МГУ, 1983. — 24 с.
57.     Рущенко І.П. Соціологія злочинності. — Харків: Національнийуніверситет внутрішніх справ, 2006. — 370 с.
58.     Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности. – М.: МГУ,1980. – 301 с.
59.     Сосин И.К. Табакокурение как клиническая разновидностьингаляционной токсикомани. // Международный медицинский журнал. — 1998. — № 3.— С. 99–103.
60.     Фридман Л. С., Флеминг Н. Ф., Робертс Д. Г., Хайман С. Е.Наркология / Пер. с англ. — М.–СПб: Бином–Невский Диалект, 1998. — 318 с.
61.     Харабед К. В. Преступность и наркотизм. — М.: Юридическаялитература, 1996. — 44 с.
62.     Шабанов П.Д., Штакельберг О.Ю. Наркомании: патопсихология,клиника, реабилитация. / Под ред. А. Я. Гриненко. — СПб: Лань, 2000. — 368 с.
63.     Ядов В.А. (ред.) Саморегуляция и прогнозирование социального поведенияличности. – М.: Академия, 1979. – 84 с.
ДОДАТОК
 
Стимульный матеріал
Список А(термінальні цінності):
1)        активне діяльне життя (повнота й емоційна насиченість життя);
2)        життєва мудрість (зрілість суджень і здоровий глузд, щодосягаються життєвим досвідом);
3)        здоров'я (фізичне і психічне);
4)        цікава робота;
5)        краса природи і мистецтва (переживання прекрасного в природі й умистецтві);
6)        любов (духовна і фізична близькість з коханою людиною);
7)        матеріально забезпечене життя (відсутність матеріальних утруднень);
8)        наявність гарних і вірних друзів;
9)        суспільне покликання (повага навколишніх, колективу, товаришів пороботі);
10)      пізнання (можливість розширення свого утворення, кругозору,загальної культури, інтелектуальний розвиток);
11)      продуктивне життя (максимально повне використання своїхможливостей, сил і здібностей);
12)      розвиток (робота над собою, постійне фізичне і духовнеудосконалювання);
13)      розваги (приємне, необтяжливе времяпрепровождение, відсутністьобов'язків);
14)      воля (самостійність, незалежність у судженнях і вчинках);
15)      щасливе сімейне життя;
16)      щастя інших (добробут, розвиток і удосконалювання інших людей,усього народу, людства в цілому);
17)      творчість (можливість творчої діяльності);
18)      впевненість у собі (внутрішня гармонія, воля від внутрішніхпротиріч, сумнівів).
 
Список Б(інструментальні цінності):
1)        акуратність (охайність), уміння тримати в порядку речі, порядок усправах;
2)        вихованість (гарні манери);
3)        високі потреби (високі вимоги до життя і високі домагання);
4)        життєрадісність (почуття гумору);
5)        ретельність (дисциплінованість);
6)        незалежність (здатність діяти самостійно, рішуче);
7)        непримиренність до недоліків у собі й інших;
8)        освіченість (широта знань, висока загальна культура);
9)        відповідальність (почуття боргу, уміння тримати своє слово);
10)      раціоналізм (уміння здорове і логічно мислити, прийматиобмірковані, раціональні рішення);
11)      самоконтроль (стриманість, самодисципліна);
12)      сміливість у відстоюваннях своєї думки, поглядів;
13)      тверда воля (уміння настояти на своєму, не відступати передтруднощями);
14)      терпимість (до поглядів і думок інших, уміння прощати іншим їхніпомилки й омани);
15)      широта поглядів (уміння зрозуміти чужу точку зору, поважати іншісмаки, звичаї, звички);
16)      чесність (правдивість, щирість);
17)      ефективність у справах (працьовитість, продуктивність у роботі);
18)      чуйність (дбайливість).