МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.І.Я.ФРАНКА
кафедра соціології
РЕФЕРАТ
На тему:
«Поняття етносу. Етногенез»
Виконала:
студентка групи Екс-41с
Черепко Катерина
ЛЬВІВ – 2000
Одним із питань, які хвилюють людство, є питання етногенезу. Чи є виникнення численних етносів, які ми спостерігаємо на нашій планеті, наслідком якоїсь фатальної помилки світового механізму, чи цей процес є проявом глибинного закону нашого світу, якому підпорядковані і це, і багато інших явищ.
Прихильники першої точки зору вважають, що втрата прадавньої однорідності антропосфери –явище небажане. Адже через це постали різні народи із своїми мовами, культурами, державами і навіть валютами. Все це страшенно ускладнює життя, вимагає зайвих коштів на перекладачів і таке інше.
Перед нами – типова спокуса простоти. Замість реального світу з його вражаючим багатством форм, в тому числі форм людського буття – етносів, — примітивна уява малює спрощену модель одноманітно-однорідного світу, який, як мінімум, просто нецікавий, а головне, цілком відмінний від реального.
Зараз ясно, що етногенез і культура – це процеси сомоорганізації, якнайтісніше поєднані один з одним. Їх продуктом є структурованість людства. Або “мозаїчність антропосфери”, розмаїття форм культури та соціального буття. Власне, самоорганізація. На яких рівнях ми б її не спостерігали – відпородження атомів до створення поезій, — це завжди процес витворення форм, структур на основі вихідного субстрату, який мав нижчий ступінь впорядкованості. Законом самоорганізації є множинність форм буття. Це один з найфундаментальніших законів нашого світу. Йому підпорядкована еволюція Всесвіту з моменту його виникнення в акті Великого Вибуху. Протистоїть процесам самоорганізації лише спонтанне зростання безладдя, яке починає домінувати у системах закритих чи недостатньо відкритих до свого оточення.
Абсолютна симетрія несумісна з життям. Лише її порушення дарує життя. Злам симетрії є механізмом породження структури. Після порушення симетрії ліве вже не визначається правим і навпаки, отже, для повного опису системи потрібна додаткова інформація. Складність створеної структури якраз і вимірюється кількісно величиною цієї додаткової інформації.
Тобто сенс цього полягає у визнанні природності, первинності процесу етногенезу як одного з процесів самоорганізації, підпорядкованого фундаментальним законам творення якісно нового у нашому світі. “Сперечатися” з цим явищем, заперечувати його, ставити йому перешкоди – це повне безглуздя. Успіх людської діяльності – не у скасуванні законів світу, а у їх використанні, тобто у пристосуванні до їх дії, у створенні умов, за яких ця дія дає потрібний людині ефект. Намагання ж протидіяти законам природи завжди висміювалися розумними людьми.
Дуже багато вчених ототожнюють поняття “нація”, “національний” з поняттями “етнос”, “етногенез”. Проте це не зовсім вірно. В основному вважається, що термін “нація” доцільно вживати лише стосовно такого етносу, що у своєму розвитку досяг рівня, на якому усвідомлюється життєва необхідність створення власної незалежної держави як потреби всіх верств населення. Деякі автори вважають, що нації існували навіть у стародавні часи. Проте більш правдивою виглядає точка зору, яка каже, що нації виникли з розвитком буржуазії. Така точка зору є більш адекватна дійсності. Слово нація почало широко вживатись з часів Великої французької революції у зв’язку з протиставленням інтересів всіх верств населення (всієї нації) інтересам окремих станів. До епохи буржуазних революцій надзвичайно сильна правова та економічна нерівність станів призводила до того, що вся нація не могла сприйняти державу як інституцію, у якій зацікавлені всі.
Ще одне застереження пов’язане з тим, що сучасні країни не є строго мононаціональними. Хоча у більшості держав все ж таки маємо чисельно переважаючу націю. Яка визначає назву країни, її історію, культуру, спосіб життя і мислення (ментальність), державну мову та інше, навіть у таких країнах присутні національні меншини внаслідок поширених у сучасному світі процесів міграції. Нормою вважається зараховувати таких людей до складу основної нації. Таким чином, слово “нація” вживається не тільки в етнічному, але й у державному значенні.
Виникає питання: які конкретно ознаки виокремлюють етнос з інших можливих людських спільнот. Це питання дискутувалось багатьма авторами. Зусилля дослідників були спрямовані на те, щоб знайти сукупність чинників, які формують етнос як певний вид людської єдності. Вказувалося на об’єднуючу роль території та ландшафту, расової приналежності чи принаймні єдності генофонду, мови, релігії. Історичної долі, типу та рівня господарського ладу, культури. Безумовно, кожен з перелічених чинників сприяє етнічній єдності, але неважко переконатися, розглядаючи конкретні приклади, що жоден з них не є ані необхідним, ані достатнім.
Дехто (наприклад, М. Бердяєв) на цій підставі вважає етоногенез чимось “таємничим, містичним, ірраціональним”. Якщо при цьому мається на увазі, що такі важливі для життя взагалі і для етногенезу зокрема прояви, як симпатія чи антипатія, потяг до продовження роду, воля до життя, боротьби, дії, пізнання, — не випливають з чистої свдомості, тоце – банальність. Якщо ж – неможливість їх розуміння, то це – помилка.
Звичайно, внутрішній механізм етонгенезу вимагає дослідження, але пояснювати його чинниками, природа яких не менш, а навіть більш загадкова, — значить тішитися ілюзіями. На рівні ж феноменологічному описати, що саме відбувається, нескладно, і тут думки науковців в основному збігаються. Кінцевим наслідком дії різноманітних чинників (кожен із них, взятий окремо, може виявитися і необов’язковим) є усвідомлення членом етносу його приналежності до цієї спільноти, її цінності для нього, тобто почуття етнічної ідентичності. Тим самим результуючий і по суті вирішальний чинник єднання лежить у сфері духовній. А не матеріальній, хоч, звичайно, зберігає з останньою певний зв’язок. Національна (етнічна) самосвідомість є реальністю, більше того, це мгутня сила, яка визначає розвиток людства. Мабуть, коренем помилок у питанні етногенезу була гіпертрофія матеріалістичного бачення світу.
Поширеним є і інше непорозуміння. Воно полягає в переконанні, нібито високоенергетичні процеси можуть породжуватися лише чинниками, які також є високоенергетичними. Однак таким чинником може бути і інформація, яка хоч і потребує матеріального носія, а отже, і енергії, але кількість останньої аж ніяк не знаходиться у прямій відповідності з важливістю і рушійною силою інформації. Загалом енергія, яка потрібна для переносу інформації, в принципі може бути довільно малою. Отже, слабоенергетичні, але інформаційно вагому процеси цілком здатні формувати колективний світогляд і світовідчуття, потрібні для гуртування людей у різні спільноти, у тому числі і етнічні. Це ще раз підтверджує, що інформаційні потоки відіграють фундаментальну роль у процесах самоорганізації взагалі і етногенезу зокрема.
Широко відомий влучний афоризм Е.Ренана: “Існування нації – це щоденний плебісцит”. Дійсно, кожен член етносу мусить ідентифікувати себе з ним, і цей процес відбувається неперервно. Як пише О.Тоффлер, “ідеї “приналежності” чи “спільності”, а також акт ідентифікації з іншими є одним з фундаментальних засобів скріплення всіх людських систем”. Сам Тоффлер шукав витоки цієї потреби ідентифікації в еволюційній теорії.
Так чи інакше, етнос є природна і культурна єдність. Що визначається певною цілісністю, це свого роду надорганізм, створений сукупністю чинників, дія яких інтегрується в почутті і свідомості ідентичності.
Слід зауважити, що сенс слів “цілісність” та “надорганізм” загалом недостатньо ще усвідомлений у широких колах. Існує тенденція сприймати ці слова у метафізичному чи навіть у містичному сенсі. Однак для цього немає підстав. Насправді, говорячи про цілісність, мається на увазі, що і у структурному, і у функціональному сенсі система виявляє властивості, яких не має жодна з її складових частин, взятих окремо. Поява нової. Інтегральної якості є типовою рисою складних систем. Зрозуміти структуру складної системи, призначення кожного її елементу можна лише через усвідомлення характеру взаємодії цих елементів. А функціональна цілісність є наслідком цієї взаємодії.
Щодо людини, то ізольована особа зберігає фізіологічну активність і є повноцінним організмом. Але в таких умовах вона все ж не формується як повноцінний представник HomoSapiens. Твердять, що діти, виховані з раннього віку серед тварин, залишаються психічно та інтелектуально недорозвиненими, причому це практично необоротно. Теза про це знайшла підтвердження у випадку злочинної штучної ізоляції дитини, докладно дослідженому вченими. Таким чином, культурні впливи з боку родини, а пізніше і соціуму як цілого є вирішальними для психічного та інтелектуального розвитку дитини. Але ці впливи реалізуються лише в умовах культури певного етносу. Позаетнічної культури не існує, а так звана загальнолюдська культура є просто наслідком культурних здобутків різних етносів. Отже, ті, хто вважає етнос надорганізмом, певною мірою мають рацію, якщо розуміють надорганізм саме у зазначеному сенсі. У людей надорганізм формується головним чином у духовній, інтелектуально-психічній сфері, або у ноосфері. Згаданій етнічній мозаїчності антропосфери відповідає мозаїчність ноосфери, етнічне розмаїття культури людства.
У зв’язку з визнанням за етносом цілісності типу надорганізму виникає питання про співвідношення особи і етносу, про узгодження інтересів окремої людини і суспільства, громадянина і держави. Таке питання є трансформацією на рівні людства загальної філософської проблеми про співвідношення частини і цілого, елемента системи і самої системи. Справді, у системах високої складності з інтенсивною взаємодією елементів нова якість системи як цілого породжується лише за умови узгодженої поведінки її частин. Постає питання, чи не розчиняються в пеній иірі частини у цілому, чи не підпорядковане їх функціонування “вищій” меті, якою є створення нової якості, притаманної лише цілому.
Підіймаючись вгору по щаблях ієрархії структур, створених процесами самоорганізації, відзначається зростання автономії частин по відношенню до цілого, а водночас ускладнення, збагачення поведінки цілого. По відношенню до людини така ситуація характеризується спеціальною філософською категорією – свободою.
Об’єктивною передумовою свободи є можливість вибору різних способів поведінки чи еволюції складної системи. Ці можливі шляхи подальшого розвитку закладені потенційно самою природою речей, хоча фактично реалізується лише один. В більш простих системах розгалуження трапляються відносно рідко, а вибір з множини потенційно можливих варіантів визначається випадковими зовнішніми впливами. В системах високої складності, які мають пам’ять, систему пріорітетів, мету, рішення про вибів визначається комбінацією як випадкових впливів, так і усвідомлених мотивацій, а самі розгалуження трапляються значно частіше, на межі – безперервно.
Свобода особи стає передумовою ефективного функціонування різноманітних людських спільнот, передусім етносів, а також держави. Необхідна для цього узгодженість дій окремих людей забезпечується вільним обміном інформацією, колективним виробленням надперсональних цінностей і самообмеженням поведінки людей внаслідок свідомого сприйняття законів соціального надорганізму. Маються на увазі не лише явно сформульовані правові норми, але й моральні максими, які засвоюються людиною в процесі суспільного виховання і стверджує цінність понять добра, справедливості, честі, обов’язку а також засуджують їх протилежності. Нині в нашому суспільстві є тенденція до абсолютизації принципу свободи особи.
Проблема співвідношення частини і цілого на рівні людських спільнот може бути розв’язана досить гармонійно, якщо уникати обох крайнощів: індивідуалізму, що веде до анархізму, та тоталітаризму. Останній є завжди наслідком гіпертрофії інтересів цілого, до того ж дуже погано усвідомлених. Він суперечить вже самій природі людини, незалежно від того, яка їдея закладається в його підгрунтя: релігійна, етнічна чи будь-яка інша.
Етнічна ідея має величезну внутрішню силу, і об’єднююча цінність її усвідомлюється значною частиною етносу, незважаючи на спроби дискредитації її як тоталітарною, так і ідеалістичною ідеологією. Так само піддавалися дискредитації інші важливі надперсональні ідеї, зокрема релігійна, яка протистоїть як тоталітарній, так і індивідуалістичній ідеології. У ставленні до цих двох фундаментальних ідей тоталітаризм та індуалізм фактично змикалися, бо і та, і інша ідеологія грунтується на потрактуванні людських спільнот як сукупності окремих індивідуумів. При цьому тоталітаризм розглядає їх як “гвинтики”, функціонування яких цілком підпорядковане нав’язаній суспільству єдиній утопічній ідеї, а індивідуалізм -–як ізольованих від світового процесу замкнених у собі одиниць.--PAGE_BREAK--
Але суспільство, етнос не можуть бути зведені, як зазначає Л.Карсавін, ані до “множинності індивідів”, ані до них єдності. Він описує реальну ситуацію терміном багатоєдність, що означає: “конкретна соціальна група складається з багатьох індивідів, які відрізняються один від одного своїми особливими рисами, своїми особистостями. Воля такої групи виявляється у спільній діяльності індивідів, в узгодженні їх індивідуальних дій”. Спільна діяльність відбувається передусім в духовній сфері і породжує фундаментальні надперсональні цінності та ідеї, серед яких ідея етнічна є чи не найважливішою. Послаблення переконаності індивідів у цінності надперсональних ідей веде до послаблення етносу, дезорганізації його структур і до фатальних втрат не тільки для етносу в цілому. Але й для кожного його члена.
Можна подумати, що служіння національній ідеї, особливо у скрутних для нації умовах, є актом чистого альтруїзму, отже вимагає високої свідомості і шляхетності, на що не кожна людина здатна. Однак дані сучасної етології говорять про існування біологічних механізмів адекватної соціальної поведінки, кінцево генетичних передумов для розвитку цих механізмів в процесі формування особи. Отже, усвідомлення цінності для особи надперсональних ідей, які, на перший погляд, не відповідають егоїстичним інстинктам самозбереження, зовсім не суперечить природі, навпаки, за умов нормального розвитку особи ці здібності стають для її поведінки визначальними.
Отже, можна сказати, що:
Процес етногенезу є процесом самоорганізації, він є проявом цієї фундаментальної властивості нашого світу, яку спостерігаємо в усіх фазах і на всіх рівнях. Етноси є, таким чином, природним продуктом загальносвітового процесу, їх існування не потребує виправдання.
Процес етногенезу якнайтісніше пов’язаний з процесом самоорганізації ноосфери, який називаємо культурою. По суті, етногенез і культура являють собою різні аспекти єдиного процесу самоорганізації людства.
Розмаїття етносів є найзагальнішим аспектом самоорганізації – зламом симетрії. Внаслідок чого неминуче виникає множинність створюваних самоорганізацією структур; розмаїття етнічних культур є іншим аспектом множинності етносів.
Етнос формується чинниками як матеріальними, так і духовними (об’єктивними та суб’єктивними). Духовний аспект є вирішальним.
Тенденція до панміксії веде до змішування генотипів, але це не тільки не призводить до етнічної однорідності антропосфери, а навпаки, за умов інтенсивної самоорганізації стає передумовою для створення нових етнічних структур на основі старих.
Перехід етносу до вищої форми свого існування – нації пов’язаний із розвитком капіталістичної формації з притаманною власністю, особистою ініціативою і вільним ринком. Цей розвиток породжує ліберальну форму суспільної організації, отже несумісний з жодною формою тоталітарних режимів.
Будь-яка система елементів є цілісність, тобто має якості, які відсутні в умоглядній моделі, коли ці елементи між собою не взаємодіють. Наявність таких колективних якостей виявляється у виникненні більш складної і ефективної поведінки цілісності, у збагаченні її реакції на зміну навколишніх умов і збільшенні шансів на виживання.
Формування цілісності неминуче пов’язане з певним обмеженням поведінки елементів системи, однак законом самоорганізації є підвищення автономії елементів при переході до вищих щаблів в ієрархії самоорганізованих систем.
В антропосфері проблема узгодження поведінки особи з інтересами спільноти (суспільства, етносу) набирає форми проблеми співвідношення прав людини і прав нації. Це співвідношення формулюється і розв’язується не в категоріях вищості чи нижчості, а в категоріях необхідності і достатності. Забезпечення права нації на самовизначення і на розбудову власної держави є необхідною передумовою забезпечення прав людини (хоч і недостатньою).
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
А. Свідзинський. Це складне національне питання. К.: Вид-во ім.О.Теліги, 1994.
А. Свідзинський. Культура як феномен самоорганізації. К.: Сучасність, ч.4, 1992.
Л. Гумилев. География этноса в исторический период.Л., 1990.
Л. Гумилев. Этногенез и биосфера Земли. К., 1990.
О. Тоффлер. Новая технократическая волна на Западе. М., 1986.