МІНІСТЕРСТВООСВІТИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.І.Я.ФРАНКА
кафедра соціології
РЕФЕРАТ
На тему:
«Поняттяетносу. Етногенез»
Виконала:
студентка групи Екс-41с
Черепко Катерина
ЛЬВІВ – 2000
Одним із питань, які хвилюють людство, є питанняетногенезу. Чи є виникнення численних етносів, які ми спостерігаємо на нашійпланеті, наслідком якоїсь фатальної помилки світового механізму, чи цей процесє проявом глибинного закону нашого світу, якому підпорядковані і це, і багатоінших явищ.
Прихильники першої точки зорувважають, що втрата прадавньої однорідності антропосфери –явище небажане. Аджечерез це постали різні народи із своїми мовами, культурами, державами і навітьвалютами. Все це страшенно ускладнює життя, вимагає зайвих коштів на перекладачіві таке інше.
Перед нами – типова спокусапростоти. Замість реального світу з його вражаючим багатством форм, в тому числіформ людського буття – етносів, — примітивна уява малює спрощену модельодноманітно-однорідного світу, який, як мінімум, просто нецікавий, а головне,цілком відмінний від реального.
Зараз ясно, що етногенез ікультура – це процеси сомоорганізації, якнайтісніше поєднані один з одним. Їхпродуктом є структурованість людства. Або “мозаїчність антропосфери”, розмаїттяформ культури та соціального буття. Власне, самоорганізація. На яких рівнях миб її не спостерігали – відпородження атомів до створення поезій, — це завждипроцес витворення форм, структур на основі вихідного субстрату, який мав нижчийступінь впорядкованості. Законом самоорганізації є множинність форм буття. Цеодин з найфундаментальніших законів нашого світу. Йому підпорядкована еволюція Всесвітуз моменту його виникнення в акті Великого Вибуху. Протистоїть процесамсамоорганізації лише спонтанне зростання безладдя, яке починає домінувати усистемах закритих чи недостатньо відкритих до свого оточення.
Абсолютна симетрія несумісна зжиттям. Лише її порушення дарує життя. Злам симетрії є механізмом породженняструктури. Після порушення симетрії ліве вже не визначається правим і навпаки,отже, для повного опису системи потрібна додаткова інформація. Складністьствореної структури якраз і вимірюється кількісно величиною цієї додатковоїінформації.
Тобто сенс цього полягає увизнанні природності, первинності процесу етногенезу як одного з процесівсамоорганізації, підпорядкованого фундаментальним законам творення якіснонового у нашому світі. “Сперечатися” з цим явищем, заперечувати його, ставитийому перешкоди – це повне безглуздя. Успіх людської діяльності – не ускасуванні законів світу, а у їх використанні, тобто у пристосуванні до їх дії,у створенні умов, за яких ця дія дає потрібний людині ефект. Намагання жпротидіяти законам природи завжди висміювалися розумними людьми.
Дуже багато вчених ототожнюютьпоняття “нація”, “національний” з поняттями “етнос”, “етногенез”. Проте це незовсім вірно. В основному вважається, що термін “нація” доцільно вживати лишестосовно такого етносу, що у своєму розвитку досяг рівня, на якомуусвідомлюється життєва необхідність створення власної незалежної держави якпотреби всіх верств населення. Деякі автори вважають, що нації існували навітьу стародавні часи. Проте більш правдивою виглядає точка зору, яка каже, щонації виникли з розвитком буржуазії. Така точка зору є більш адекватна дійсності.Слово нація почало широко вживатись з часів Великої французької революції узв’язку з протиставленням інтересів всіх верств населення (всієї нації)інтересам окремих станів. До епохи буржуазних революцій надзвичайно сильнаправова та економічна нерівність станів призводила до того, що вся нація немогла сприйняти державу як інституцію, у якій зацікавлені всі.
Ще одне застереження пов’язане зтим, що сучасні країни не є строго мононаціональними. Хоча у більшості державвсе ж таки маємо чисельно переважаючу націю. Яка визначає назву країни, їїісторію, культуру, спосіб життя і мислення (ментальність), державну мову таінше, навіть у таких країнах присутні національні меншини внаслідок поширених усучасному світі процесів міграції. Нормою вважається зараховувати таких людейдо складу основної нації. Таким чином, слово “нація” вживається не тільки ветнічному, але й у державному значенні.
Виникає питання: які конкретноознаки виокремлюють етнос з інших можливих людських спільнот. Це питаннядискутувалось багатьма авторами. Зусилля дослідників були спрямовані на те, щобзнайти сукупність чинників, які формують етнос як певний вид людської єдності.Вказувалося на об’єднуючу роль території та ландшафту, расової приналежності чипринаймні єдності генофонду, мови, релігії. Історичної долі, типу та рівнягосподарського ладу, культури. Безумовно, кожен з перелічених чинників сприяєетнічній єдності, але неважко переконатися, розглядаючи конкретні приклади, щожоден з них не є ані необхідним, ані достатнім.
Дехто (наприклад, М. Бердяєв) націй підставі вважає етоногенез чимось “таємничим, містичним, ірраціональним”.Якщо при цьому мається на увазі, що такі важливі для життя взагалі і дляетногенезу зокрема прояви, як симпатія чи антипатія, потяг до продовження роду,воля до життя, боротьби, дії, пізнання, — не випливають з чистої свдомості,тоце – банальність. Якщо ж – неможливість їх розуміння, то це – помилка.
Звичайно, внутрішній механізм етонгенезувимагає дослідження, але пояснювати його чинниками, природа яких не менш, анавіть більш загадкова, — значить тішитися ілюзіями. На рівні жфеноменологічному описати, що саме відбувається, нескладно, і тут думкинауковців в основному збігаються. Кінцевим наслідком дії різноманітних чинників(кожен із них, взятий окремо, може виявитися і необов’язковим) є усвідомленнячленом етносу його приналежності до цієї спільноти, її цінності для нього,тобто почуття етнічної ідентичності. Тим самим результуючий і по сутівирішальний чинник єднання лежить у сфері духовній. А не матеріальній, хоч,звичайно, зберігає з останньою певний зв’язок. Національна (етнічна)самосвідомість є реальністю, більше того, це мгутня сила, яка визначає розвитоклюдства. Мабуть, коренем помилок у питанні етногенезу була гіпертрофіяматеріалістичного бачення світу.
Поширеним є і інше непорозуміння.Воно полягає в переконанні, нібито високоенергетичні процеси можутьпороджуватися лише чинниками, які також є високоенергетичними. Однак такимчинником може бути і інформація, яка хоч і потребує матеріального носія, аотже, і енергії, але кількість останньої аж ніяк не знаходиться у прямійвідповідності з важливістю і рушійною силою інформації. Загалом енергія, якапотрібна для переносу інформації, в принципі може бути довільно малою. Отже,слабоенергетичні, але інформаційно вагому процеси цілком здатні формуватиколективний світогляд і світовідчуття, потрібні для гуртування людей у різніспільноти, у тому числі і етнічні. Це ще раз підтверджує, що інформаційніпотоки відіграють фундаментальну роль у процесах самоорганізації взагалі іетногенезу зокрема.
Широко відомий влучний афоризмЕ.Ренана: “Існування нації – це щоденний плебісцит”. Дійсно, кожен член етносумусить ідентифікувати себе з ним, і цей процес відбувається неперервно. Як пишеО.Тоффлер, “ідеї “приналежності” чи “спільності”, а також акт ідентифікації зіншими є одним з фундаментальних засобів скріплення всіх людських систем”. СамТоффлер шукав витоки цієї потреби ідентифікації в еволюційній теорії.
Так чи інакше, етнос є природна ікультурна єдність. Що визначається певною цілісністю, це свого родунадорганізм, створений сукупністю чинників, дія яких інтегрується в почутті ісвідомості ідентичності.
Слід зауважити, що сенс слів“цілісність” та “надорганізм” загалом недостатньо ще усвідомлений у широких колах.Існує тенденція сприймати ці слова у метафізичному чи навіть у містичномусенсі. Однак для цього немає підстав. Насправді, говорячи про цілісність,мається на увазі, що і у структурному, і у функціональному сенсі системавиявляє властивості, яких не має жодна з її складових частин, взятих окремо.Поява нової. Інтегральної якості є типовою рисою складних систем. Зрозумітиструктуру складної системи, призначення кожного її елементу можна лише черезусвідомлення характеру взаємодії цих елементів. А функціональна цілісність єнаслідком цієї взаємодії.
Щодо людини, то ізольована особазберігає фізіологічну активність і є повноцінним організмом. Але в таких умовахвона все ж не формується як повноцінний представник Homo Sapiens. Твердять, що діти, виховані з раннього віку серед тварин,залишаються психічно та інтелектуально недорозвиненими, причому це практичнонеоборотно. Теза про це знайшла підтвердження у випадку злочинної штучноїізоляції дитини, докладно дослідженому вченими. Таким чином, культурні впливи збоку родини, а пізніше і соціуму як цілого є вирішальними для психічного таінтелектуального розвитку дитини. Але ці впливи реалізуються лише в умовахкультури певного етносу. Позаетнічної культури не існує, а так званазагальнолюдська культура є просто наслідком культурних здобутків різнихетносів. Отже, ті, хто вважає етнос надорганізмом, певною мірою мають рацію,якщо розуміють надорганізм саме у зазначеному сенсі. У людей надорганізмформується головним чином у духовній, інтелектуально-психічній сфері, або уноосфері. Згаданій етнічній мозаїчності антропосфери відповідає мозаїчністьноосфери, етнічне розмаїття культури людства.
У зв’язку з визнанням за етносомцілісності типу надорганізму виникає питання про співвідношення особи і етносу,про узгодження інтересів окремої людини і суспільства, громадянина і держави.Таке питання є трансформацією на рівні людства загальної філософської проблемипро співвідношення частини і цілого, елемента системи і самої системи. Справді,у системах високої складності з інтенсивною взаємодією елементів нова якістьсистеми як цілого породжується лише за умови узгодженої поведінки її частин.Постає питання, чи не розчиняються в пеній иірі частини у цілому, чи непідпорядковане їх функціонування “вищій” меті, якою є створення нової якості,притаманної лише цілому.
Підіймаючись вгору по щабляхієрархії структур, створених процесами самоорганізації, відзначається зростанняавтономії частин по відношенню до цілого, а водночас ускладнення, збагаченняповедінки цілого. По відношенню до людини така ситуація характеризуєтьсяспеціальною філософською категорією – свободою.
Об’єктивною передумовою свободи єможливість вибору різних способів поведінки чи еволюції складної системи. Ці можливішляхи подальшого розвитку закладені потенційно самою природою речей, хочафактично реалізується лише один. В більш простих системах розгалуженнятрапляються відносно рідко, а вибір з множини потенційно можливих варіантіввизначається випадковими зовнішніми впливами. В системах високої складності, якімають пам’ять, систему пріорітетів, мету, рішення про вибів визначаєтьсякомбінацією як випадкових впливів, так і усвідомлених мотивацій, а самірозгалуження трапляються значно частіше, на межі – безперервно.
Свобода особи стає передумовоюефективного функціонування різноманітних людських спільнот, передусім етносів,а також держави. Необхідна для цього узгодженість дій окремих людейзабезпечується вільним обміном інформацією, колективним виробленнямнадперсональних цінностей і самообмеженням поведінки людей внаслідок свідомогосприйняття законів соціального надорганізму. Маються на увазі не лише явносформульовані правові норми, але й моральні максими, які засвоюються людиною впроцесі суспільного виховання і стверджує цінність понять добра, справедливості,честі, обов’язку а також засуджують їх протилежності. Нині в нашому суспільствіє тенденція до абсолютизації принципу свободи особи.
Проблема співвідношення частини іцілого на рівні людських спільнот може бути розв’язана досить гармонійно, якщоуникати обох крайнощів: індивідуалізму, що веде до анархізму, та тоталітаризму.Останній є завжди наслідком гіпертрофії інтересів цілого, до того ж дуже поганоусвідомлених. Він суперечить вже самій природі людини, незалежно від того, якаїдея закладається в його підгрунтя: релігійна, етнічна чи будь-яка інша.
Етнічна ідея має величезнувнутрішню силу, і об’єднююча цінність її усвідомлюється значною частиноюетносу, незважаючи на спроби дискредитації її як тоталітарною, так іідеалістичною ідеологією. Так само піддавалися дискредитації інші важливінадперсональні ідеї, зокрема релігійна, яка протистоїть як тоталітарній, так ііндивідуалістичній ідеології. У ставленні до цих двох фундаментальних ідейтоталітаризм та індуалізм фактично змикалися, бо і та, і інша ідеологіягрунтується на потрактуванні людських спільнот як сукупності окремихіндивідуумів. При цьому тоталітаризм розглядає їх як “гвинтики”, функціонуванняяких цілком підпорядковане нав’язаній суспільству єдиній утопічній ідеї, аіндивідуалізм -–як ізольованих від світового процесу замкнених у собі одиниць.
Але суспільство, етнос не можутьбути зведені, як зазначає Л.Карсавін, ані до “множинності індивідів”, ані доних єдності. Він описує реальну ситуацію терміном багатоєдність, що означає:“конкретна соціальна група складається з багатьох індивідів, які відрізняютьсяодин від одного своїми особливими рисами, своїми особистостями. Воля такоїгрупи виявляється у спільній діяльності індивідів, в узгодженні їхіндивідуальних дій”. Спільна діяльність відбувається передусім в духовній сферіі породжує фундаментальні надперсональні цінності та ідеї, серед яких ідеяетнічна є чи не найважливішою. Послаблення переконаності індивідів у цінностінадперсональних ідей веде до послаблення етносу, дезорганізації його структур ідо фатальних втрат не тільки для етносу в цілому. Але й для кожного його члена.
Можна подумати, що служіннянаціональній ідеї, особливо у скрутних для нації умовах, є актом чистогоальтруїзму, отже вимагає високої свідомості і шляхетності, на що не кожналюдина здатна. Однак дані сучасної етології говорять про існування біологічнихмеханізмів адекватної соціальної поведінки, кінцево генетичних передумов длярозвитку цих механізмів в процесі формування особи. Отже, усвідомлення цінностідля особи надперсональних ідей, які, на перший погляд, не відповідаютьегоїстичним інстинктам самозбереження, зовсім не суперечить природі, навпаки,за умов нормального розвитку особи ці здібності стають для її поведінкивизначальними.
Отже, можна сказати, що:
¨ Процес етногенезу єпроцесом самоорганізації, він є проявом цієї фундаментальної властивості нашогосвіту, яку спостерігаємо в усіх фазах і на всіх рівнях. Етноси є, таким чином,природним продуктом загальносвітового процесу, їх існування не потребує виправдання.
¨ Процес етногенезуякнайтісніше пов’язаний з процесом самоорганізації ноосфери, який називаємокультурою. По суті, етногенез і культура являють собою різні аспекти єдиногопроцесу самоорганізації людства.
¨ Розмаїття етносів єнайзагальнішим аспектом самоорганізації – зламом симетрії. Внаслідок чогонеминуче виникає множинність створюваних самоорганізацією структур; розмаїттяетнічних культур є іншим аспектом множинності етносів.
¨ Етнос формується чинникамияк матеріальними, так і духовними (об’єктивними та суб’єктивними). Духовнийаспект є вирішальним.
¨ Тенденція до панміксіїведе до змішування генотипів, але це не тільки не призводить до етнічноїоднорідності антропосфери, а навпаки, за умов інтенсивної самоорганізації стаєпередумовою для створення нових етнічних структур на основі старих.
¨ Перехід етносу до вищоїформи свого існування – нації пов’язаний із розвитком капіталістичної формаціїз притаманною власністю, особистою ініціативою і вільним ринком. Цей розвитокпороджує ліберальну форму суспільної організації, отже несумісний з жодноюформою тоталітарних режимів.
¨ Будь-яка система елементівє цілісність, тобто має якості, які відсутні в умоглядній моделі, коли ціелементи між собою не взаємодіють. Наявність таких колективних якостей виявляєтьсяу виникненні більш складної і ефективної поведінки цілісності, у збагаченні їїреакції на зміну навколишніх умов і збільшенні шансів на виживання.
¨ Формування цілісностінеминуче пов’язане з певним обмеженням поведінки елементів системи, однакзаконом самоорганізації є підвищення автономії елементів при переході до вищихщаблів в ієрархії самоорганізованих систем.
¨ В антропосфері проблемаузгодження поведінки особи з інтересами спільноти (суспільства, етносу) набираєформи проблеми співвідношення прав людини і прав нації. Це співвідношення формулюєтьсяі розв’язується не в категоріях вищості чи нижчості, а в категоріяхнеобхідності і достатності. Забезпечення права нації на самовизначення і нарозбудову власної держави є необхідною передумовою забезпечення прав людини(хоч і недостатньою).
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. А. Свідзинський. Цескладне національне питання. К.: Вид-во ім.О.Теліги, 1994.
2. А. Свідзинський. Культураяк феномен самоорганізації. К.: Сучасність, ч.4, 1992.
3. Л. Гумилев. География этноса в исторический период. Л., 1990.
4. Л. Гумилев. Этногенез ибиосфера Земли. К., 1990.
5. О. Тоффлер. Новаятехнократическая волна на Западе. М., 1986.