МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТАСОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Інститутпідготовки кадрів Державної служби
зайнятостіУкраїни
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу: «Соціальна робота»
на тему «Особливості соціальної роботи
як сфери соціального знання»
Виконала:
студенткагрупи МБ-06
факультету„Економіка і управління ”, заочної форми навчання
КицюкГалини Василівни
Адреса:
вул.І.Бойка, б.2, кв. 2, смт.Глибока, Чернівецька обл., 60400.
Перевірив:
Ст.викл. Бондарчук Л.В.
Київ 2009
Зміст
1. Соціальна роботаяк наука
2.Соціальна робота як навчальна дисципліна
Списоквикористаної літератури
1. Соціальна роботаяк наука
Соціальна робота є не тільки практичною фаховою діяльністю,а й певною системоюзнань — сумою суджень, що узагальнюютьособливості, закономірності, форми, методи й інші аспекти функціонування цьогосуспільного феномену, а також специфічною діяльністю, спрямованою на здобуттянових знань. її систему становлять виявлені, з'ясовані й описані факти,закономірності, закони, концепції, теорії, понятійний апарат, методологіяздобуття нових знань тощо. З виходом у світ книги Мері Річмонд «Дружній візитдо бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях» (1899 p.), у якій впершебули обґрунтовані методи соціальної роботи, соціальна робота стала об'єктом науковогоосмислення. Вона є міждисциплінарною наукою і перебуває на межі психології,соціології, педагогіки, філософії, етики та інших галузей суспільних знань,інтегруючи властиві їм теорії, підходи, методи задля реалізації власних потреб.Соціальна робота є соціально-гуманітарною за змістом, інтегративною захарактером і за всіма сутнісними ознаками суспільною наукою, яка у пізнанніпредмета свого дослідження послуговується також даними природничих дисциплін,результатами математичних методів дослідження.
Загалом соціальна робота як наука вибудовується на певнійсистемі теорій, яка, охоплюючи сукупність уявлень, ідей, понять, концепцій,постає як цілісне, узагальнене знання про особливості людей зі специфічнимипотребами та специфіку роботи з ними, її утворюють такі групи теорій:
1. психологічно орієнтовані теорії(екзистенційна, гуманістична, психоаналітична, біхевіористська та ін.);
2. соціологічно орієнтовані теорії(системна, соціально-екологічна, марксистська та ін.);
3. комплексні теорії (сімейна терапія,соціально-психологічна, соціально-педагогічна та ін.).
Фундаментальною теорією, яку покладено в основу сучасноїсоціальної роботи і яка визначає її смислову суть, часто вважають теоріюсистем, яка забезпечує комплексне формулювання та ідентифікацію проблем,оцінювання рівня потенційного втручання.
У процесі розвитку соціальної роботи сформувалися теоріяімпаурменту (англ. Empowerment — наснаження, активізація, повноваження клієнта), теоріяярликів, орієнтована на завдання робота та ін.
У визначенні наукового статусу соціальної роботипростежуються такі підходи:
1. Погляд на соціальну роботу як на прикладну дисципліну,зорієнтовану на вивчення проблем соціального розвитку. Російські вчені частовживають на позначення її поняття «соціономія» — прикладна наука,предметом якої є фахова допомога нужденним, а також проблеми людини ітехнології їх розв'язання.
2. Розуміннясоціальної роботи як науки, що охоплює фундаментальну і прикладну тематики,вироблення і систематизацію знань про соціальну сферу і специфічну соціальнудіяльність. Прихильники цього підходу розрізняють у соціальній роботі як науцітри рівні:
· теоретико-методологічні проблеми іконцептуальні засади;
· спеціальні теорії, що становлятьнаукові основи надання соціальної допомоги, сприяння різним категоріямнаселення (галузеві, або теорії соціальної роботи середнього рівня);
· техніко-технологічні, емпіричнізнання, які висвітлюють проблеми соціального проектування оптимальних форморганізації соціальної роботи, технології здійснення різних її видів.
Такий поділ наукових знань спирається на прийняту уфілософії класифікацію теорій у певній науці. Проте розмежування у соціальнійроботі як у прикладній науці «методології» і «технології» не є виправданим.
3. Бачення соціальної науки крізь призму структури її знань,тобто за системами підтримки, які використовують практичні соціальні працівники(медичне обслуговування, правова допомога, соціальна реабілітація тощо).
4. Намагання довести ненауковість соціальної роботи,нерозвинутість її теорій, її несамостійність. Прихильники цього підходупереконували, що порівняно за короткий час свого існування соціальна робота якфахова діяльність і наука не змогла сформуватися в абсолютно самостійну,завершену систему знань, що зумовлює її синкретичний характер.
Різне розуміння соціальної роботи як науки обумовлене тим,що самостійною наукою визнають сферу наукового знання, яка має власний предметдослідження й перетворення дійсності, а також специфічні методи науковогоаналізу. А соціальна робота є відносно молодою наукою, яка уточнює і коригуєсвій понятійно-категоріальний апарат, виробляє цілісне розуміння свого змісту іструктури, з'ясовує доцільність використання конкретних методів. Однак це недає підстав брати під сумнів її статус як цілісної, самостійної системинаукового знання.
До проблем соціальної роботи як науки належать розробленнякатегоріального апарату, різні аспекти організації професійної соціальноїдіяльності кадрів і служб, специфічні дослідження соціальної політики,соціальних процесів, осмислення місця особистості в суспільстві івідповідальності суспільства за її адекватний розвиток, вивчення і розробленнятехнологій (способів і методів практичної соціальної роботи з різними групамиклієнтів).
Статус соціальної роботи як науки підтверджує чіткоокреслений предмет її досліджень.
Предмет соціальноїроботи як науки — соціальні процеси і соціальні явища, що безпосередньостосуються життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи, громади, атакож їх зміни під впливом психолого-педагогічних, економічних та управлінськихчинників.
Соціальна робота як наука функціонує і розвивається запевними закономірностями, послуговується відповідною системою принципів,понять, загальних і специфічних категорій. Однак щодо її розвитку за кордоном ів Україні не вщухають дискусії стосовно понять і термінів, які віддзеркалюютьсутнісний характер соціальної роботи і засоби його вияву. Помітними є спробидовести відсутність у соціальної роботи як науки власних методів дослідження, узв'язку з чим вона експлуатує лише загальнонаукові, соціологічні, психологічніта інші методи. Свої твердження деякі дослідники аргументують тим, що соціальніпрацівники вивчають думку клієнтів щодо якості обслуговування, вдаючись доанкетування, використовуючи тестові психологічні методики тощо.
Обмеженість, а можливо й надмірна заангажованість такогопогляду підтверджується хоча б тим, що до арсеналу методів соціальної роботи якнауки належать не тільки традиційні методи дослідження (опитування,індивідуальні та групові інтерв'ю, аналіз статистики, документів тощо), а йпритаманне лише соціальній роботі як науці «спільне оцінювання» — дослідження із залученням учасників. Ґрунтується воно научасті різних людей (батьків, учителів, сусідів, членів громади, представниківвлади та ін.) не тільки в соціальній роботі, а й у її оцінюванні на засадахспівучасті/партнерства. Метою такого дослідження є спонукання його учасників доаналізу власної ситуації, щоб вони не покладалися лише на дослідників, котріоцінюватимуть її «з боку» чи «ззовні». Техніки «спільного оцінювання»,спрямовані на отримання інформації про те, що думають члени цільової групи,тобто ті, на кого спрямоване втручання, про своє життя, які мають потреби, яксприймають зміни, чого очікують. За таким принципом вченими університетуКанзасу (США) було організовано оцінювання навчальних проектів команди змобілізації клієнтів (людей із функціональними обмеженнями), які одночасно булицільовою групою, виконавцями й партнерами здійснюваного запрошеними експертамидослідження. В Україні «спільне оцінювання» використовують служби, що працюютьз особами, які вживають ін'єкційні наркотики (вивчення культури вживаннянаркотиків, доступності послуг у громаді, можливостей розвитку соціальноїроботи з цією групою клієнтів).
Властивим тільки соціальній роботі є метод дослідження в дії (дієве дослідження), головними елементами якого є співпраця між дослідником ідосліджуваними; ідентифікація та розв'язання практичних проблем, оцінюванняпотреб досліджуваної групи; вдосконалення практики, що вимагає спостереження заїї ефективністю, передбачає моніторинг та оцінювання. Його учасники ведутьрефлексивні щоденники (призначені для самоаналізу, фіксування роздумів просебе), ретельно занотовуючи в них зміни та події. Цей метод передбачаєздійснення певного втручання з боку дослідника-соціального працівника йвивчення його наслідків, надання клієнтам широких можливостей у розв'язаннісвоїх проблем. Саме так було організовано вивчення діяльності клубного будинкув Києві як форми громадської психіатрії, яке полягало у спостереженні зафункціонуванням нової моделі психосоціальної реабілітації людей із проблемамипсихічного здоров'я, проведенні фокусованих інтерв'ю з учасниками програми, атакож в організації дослідником інформаційних тренінгів, індивідуальній роботіз клієнтами, складанні та реалізації разом із клієнтами і персоналом планівдіяльності.
Дослідницький елемент у роботі соціальних служб відіграєважливу роль у плануванні їх роботи, наданні залученням учасників. Ґрунтується вонона участі різних людей (батьків, учителів, сусідів, членів громади,представників влади та ін.) не тільки в соціальній роботі, а й у її оцінюванніна засадах співучасті/партнерства. Метою такого дослідження є спонукання йогоучасників до аналізу власної ситуації, щоб вони не покладалися лише надослідників, котрі оцінюватимуть її «з боку» чи «ззовні». Техніки «спільногооцінювання», спрямовані на отримання інформації про те, що думають членицільової групи, тобто ті, на кого спрямоване втручання, про своє життя, якімають потреби, як сприймають зміни, чого очікують. За таким принципом вченимиуніверситету Канзасу (США) було організовано оцінювання навчальних проектівкоманди з мобілізації клієнтів (людей із функціональними обмеженнями), якіодночасно були цільовою групою, виконавцями й партнерами здійснюваногозапрошеними експертами дослідження. В Україні «спільне оцінювання»використовують служби, що працюють з особами, які вживають ін'єкційні наркотики(вивчення культури вживання наркотиків, доступності послуг у громаді, можливостейрозвитку соціальної роботи з цією групою клієнтів).
Властивим тільки соціальній роботі єметод дослідження в дії (дієве дослідження), головними елементами якого є співпрацяміж дослідником і досліджуваними; ідентифікація та розв'язання практичнихпроблем, оцінювання потреб досліджуваної групи; вдосконалення практики, щовимагає спостереження за її ефективністю, передбачає моніторинг та оцінювання.Його учасники ведуть рефлексивні щоденники (призначені для самоаналізу,фіксування роздумів про себе), ретельно занотовуючи в них зміни та події. Цейметод передбачає здійснення певного втручання з боку дослідника-соціальногопрацівника й вивчення його наслідків, надання клієнтам широких можливостей урозв'язанні своїх проблем. Саме так було організовано вивчення діяльностіклубного будинку в Києві як форми громадської психіатрії, яке полягало успостереженні за функціонуванням нової моделі психосоціальної реабілітаціїлюдей із проблемами психічного здоров'я, проведенні фокусованих інтерв'ю зучасниками програми, а також в організації дослідником інформаційних тренінгів,індивідуальній роботі з клієнтами, складанні та реалізації разом із клієнтами іперсоналом планів діяльності.
Дослідницький елемент у роботісоціальних служб відіграє важливу роль у плануванні їх роботи, наданні послуг,використанні ресурсів. Наприклад, із 90-х років XX ст. у Великобританії активновивчають думки клієнтів щодо надання послуг (первинне оцінювання, стосункиклієнта і соціального працівника, з'ясування потреб у послугах). Соціальніслужби не тільки активно використовують опитування клієнтів, а й різнимиспособами заохочують їх до участі в дослідженнях.
Дослідження різноманітних аспектівсоціальної роботи передусім мають практичну спрямованість. Вони орієнтовані навивчення практичних питань, формулювання конструктивних пропозицій щодоподолання проблем. Часто вони ґрунтуються на поєднанні теоретичного вивченняпроблеми та виконання практичної роботи інноваційного характеру. Завдяки цьомудослідник упроваджує нову модель роботи, науково обґрунтовує її ефективністьабо вивчає і надає рекомендації з удосконалення існуючих форм, методів,процесів, впровадження цієї моделі на рівні соціальної політики.
Якщо дотепер дослідники зосереджувалисяпереважно на вивченні патологій, різноманітних дисфункцій, то на сучасномуетапі вони спрямовані передусім на пізнання чинників, які допомагають людямдолати труднощі, набувати впевненості в собі, стимулюють розвиток соціальнихслужб і програм. Послідовне використання наукових методів дає змогу соціальнимпрацівникам осмислити сутність, з'ясувати ефективність практичних дій,ідентифікувати проблеми, які виникають у їхній роботі. Завдяки цьому значноефективнішими стають зусилля, спрямовані на привернення уваги громадськості допроблем соціально вразливих груп людей, отримання фінансування на їх подолання,реалізацію інноваційних проектів, започаткування нових служб і запровадженнянових послуг, зміну порядку, процедур, підходів у роботі.
Часто дослідження мають на метівдосконалення соціальної політики, соціальних програм, привернення уваги допроблем і потреб певної групи клієнтів. Наприклад, вивчення у Великобританії у70-80-ті роки XX ст. особливостей скоєння злочинів людьми, які мають психічнірозлади, розвінчало чимало суспільних стереотипів, започаткувало процесвироблення нового ставлення до цієї соціально вразливої групи. У зв'язку з цимполітику і практику догляду за ними було переорієнтовано від надання допомоги успеціалізованих закритих психіатричних лікарнях до створення мережі соціальних та медико-соціальних служб у громаді, розвитку новихметодик соціальної роботи за місцем проживання.
В Україні спробу вплинути на соціальну політику і практичнусоціальну роботу здійснила у 2003 р. коаліція 57 недержавних організацій, щопредставляють інтереси осіб з інтелектуальною недостатністю. Готуючись додіалогу з органами державної влади щодо вдосконалення системи надання послугцим особам, вона, опитавши 1036 родин із 15 регіонів України, узагальниланайгостріші їх проблеми, з'ясувала, які послуги вони вважають пріоритетними,яких змін очікують від системи державної допомоги особам із інтелектуальноюнедостатністю. Крім того, було проведено окреме дослідження стосовно дотриманняправ людини у будинках-інтернатах, де перебувають діти та дорослі з інтелектуальноювідсталістю. Результати досліджень було оприлюднено на громадських слуханнях доДня психічного здоров'я, у пресі, наукових збірниках, передано у відповіднийкомітет Верховної Ради України, Міністерство праці та соціальної політики.
Отже, наукові дослідження різноманітних сфер, аспектів,проблем соціальної роботи не лише формують наукові засади соціальної роботи, ай мають прикладне значення. Вони сприяють оптимізації реальної практики,відкривають нові її грані, внаслідок чого більше користі отримують клієнтисоціальних служб. Саме в цьому полягає особливість соціальної роботи як науки,спрямованої на виявлення можливостей вдосконалення практики надання соціальнихпослуг та поліпшення соціального середовища.
2. Соціальна робота як навчальна дисципліна
Завданнямкожної навчальної дисципліни є донесення знань до осіб, які опановуютьпевний фах, у найприйнятнішій для них формі. Мета соціальної роботи якнавчальної дисципліни полягає у формуванні в студентів цілісного уявлення ітеоретичних знань про зміст соціальної роботи як науки і професійноїдіяльності, про її основні напрями, інструментарій, технології та організацію,а також у сприянні оволодінню конкретними методами і технологіями цієї роботи.Вона покликана сформувати необхідні для такої діяльності особистісно-професійніякості майбутнього соціального працівника.
Соціальна робота як навчальна дисципліна визначаєтьсяструктурою навчальних курсів, змістом професійних знань, а також сукупністюпрофесійних і етичних вимог до осіб, які опанували спеціальність «Соціальнаробота». Вона охоплює комплекс дисциплін у середніх і вищих навчальнихзакладах: «Вступ до соціальної роботи», «Теорії та методи соціальної роботи»,«Індивідуальне консультування», «Групова робота», «Робота в громаді», а такожроботу з різними групами клієнтів (людьми похилого віку, дітьми, молоддю,залежними від психоактивних речовин особами та ін.), дослідницьку діяльність усоціальній роботі тощо.
Процес навчання передбачає оволодіння методами ітехнологіями забезпечення взаємодії клієнтів соціальної роботи і суспільства,стимулювання клієнтів до участі в суспільнозначущій діяльності, запобіганнясоціальним проблемам і коригування девіантної поведінки. Навчальний планорієнтує на вивчення основних положень наукових дисциплін, які є дотичними допроблем існування людини.
Оскільки соціальна робота вивчає суспільні явища, на тліяких відбувається життєдіяльність людей, вона нерозривно пов'язана з такимисоціальними науками, як соціологія, політологія, соціальна політика. Длянабуття фаху соціального працівника важливими є такі людинознавчі дисципліни,як психологія (загальна, вікова, соціальна, психологія криз, психологіясоціальної поведінки та ін.), педагогіка, передусім соціальна.
Опанування правознавчими дисциплінами дає змогу соціальнимпрацівникам відстоювати інтереси клієнтів на основі національних і міжнароднихнормативно-правових документів. Курс менеджменту відкриває майбутнім соціальнимпрацівникам форми і методи організації соціальної роботи на управлінськихзасадах, здатних забезпечити оптимальну результативність практичної діяльності.Знання основ медицини корисні соціальним працівникам в організації соціальногообслуговування людей, які потребують догляду внаслідок поганого здоров'я, атакож для роботи в медико-соціальних закладах.
Навчання майбутніх соціальних працівників має на меті нетільки їх прилучення до загальних і специфічних знань, а й оволодіннянеобхідними навичками, виховання в собі гуманізму і суголосного йому ставленнядо моральних цінностей. Вона спирається на історію розвитку і філософію цього фаху,передбачає підтримку ідеїсоціальної та економічної справедливості, вдосконалення практики, поглибленнядосліджень у соціальній сфері.
Знання, вміння і цінності соціальногопрацівника
Знання
Вміння
Цінності
· психологія;
· соціологія;
· медицина;
· законодавство і правові аспекти соціального захисту;
· теорії і методи соціальної роботи;
· соціальна робота з конкретними групами клієнтів
· спілкування і надання інформації;
· оцінювання потреб;
· представництво інтересів;
· підвищення можливостей;
· сприяння розвитку;
· створення «мережі допомоги»;
· керівництво процесом допомоги
· підтримка людини, коли вона стає вразливою;
· унікальність людини;
· прийняття відмінностей та різноманітностей;
· повага до людей;
· самовизначення;
· залучення, інтеграція, включення у суспільне життя;
· віра у здатність людини до змін
Зміст конкретної програми навчаннясоціальних працівників залежить від рівня підготовки (молодший спеціаліст,бакалавр, спеціаліст, магістр, курси підвищення кваліфікації) та спеціалізаціїнавчального закладу.
Підготовка соціальних працівниківвідбувається на основі інтеграції теорії і практики. З огляду на ценайважливішими методами викладання соціальної роботи е навчання на досвіді(навчання на робочому місці під час практики, виїзних занять, максимальневикористання практичних прикладів, розроблення прикладних і дослідницькихпроектів, програм, рефлексивні вправи) і проблемно-орієнтований підхід(вивчення випадків, відпрацювання вмінь). За твердженнями західних фахівців,для соціальної роботи як навчальної дисципліни ключовим є практичний підхід,орієнтований не на методи роботи, а на цінності.
Оскільки соціальна робота є прикладноюпрофесією, особливе місце у підготовці соціальних працівників посідає організаціяпрактики студентів. Аналіз навчальних планів підготовки соціальних працівниківу різних країнах свідчить, що в середньому третину, а у Великобританії — половинунавчального часу відведено на практику. Тількив Данії і Фінляндії практична підготовка займає менше третини навчального часу.
В Україні не завжди навчальні заклади, які готуютьсоціальних працівників, достатньо зосереджуються на практичних аспектах, Дбаютьпро відповідність практики програмі теоретичної підготовки (питома вагапрактики в процесі підготовки соціальних працівників сягає З-16% загальногонавчального часу). Однак практика є одним із найважливіших аспектів професійноїта особистісної підготовки до діяльності соціального працівника. Вона дає змогумайбутньому спеціалісту з'ясувати, що є можливим і неможливим у соціальнійроботі, сформувати реалістичне ставлення до обраної професії; перевірити«дієвість» теорій, інтегрувати знання в єдине ціле; глибше пізнати пов'язані змайбутнім фахом гострі соціальні й особистісні проблеми, складні етичні дилеми,пережити власні думки і почуття, зрозуміти, як вони впливають на професійнудіяльність. А взаємодія соціальних служб із навчальними закладами сприяєпрагматизації навчального процесу, збагаченню новими елементами практичноїсоціальної роботи.
Сукупні вимоги до професійних знань і умінь соціальнихпрацівників узгоджуються з відповідними міжнародними вимогами. Згідно зі«Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи» вони повинні знати:теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси і послуги, якінадаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єктіврегіонального і місцевого рівнів; організацію місцевої інфраструктури ірозвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основисоціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурнігрупи в суспільстві (їх морально-етичні цінності, норми, можливі проблеми);результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати впрактичній роботі; концепції і методи соціального прогнозування; теорію іпрактику проведення спостережень за практичною соціальною роботою; теорію іпрактику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи іметодики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручанняз боку соціальних служб, диференційовану діагностику стану клієнта; теорію іметоди практики представництва інтересів клієнта (адвокатської практики);етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.
У багатьох країнах існують національні стандарти щодонавчання соціальної роботи, а питання стандартизації здебільшого належать докомпетенції поважних фахових громадських організацій. Наприклад, уВеликобританії вони перебувають у віданні Національної ради з навчання іпідготовки соціальних працівників (фахової асоціації), яка розробляєнаціональні освітні стандарти, ліцензує факультети соціальної роботи, видаєдипломи про присудження кваліфікації їх випускникам, розподіляє державнізамовлення і гранти на науково-дослідницьку діяльність у галузі соціальноїроботи. Вона визначає такі компетентності соціальних працівників: спілкування ізалучення; просування (поліпшення можливостей людей) і заохочення; оцінювання іпланування; втручання і надання послуг; робота в організаціях; розвиток власнихфахових знань і навичок.
У США питаннями соціальної роботи як навчальної дисципліниопікується Американська рада з навчання соціальної роботи (фахова громадськаасоціація). Вона орієнтує соціальну роботу як навчальну дисципліну напідготовку компетентних і ефективних фахівців, які своє завдання вбачають унаданні послуг бідним і пригніченим, спрямовують свої зусилля на подоланнябідності, пригнічення та дискримінації. Відповідно програми викладаннясоціальної роботи мають бути тісно пов'язаними з практичною соціальною роботою,налаштовувати на систематичні контакти з організаціями, що надають соціальніпослуги, і групами, що займаються питаннями соціальної політики. Навчальніпрограми повинні сприяти розвиткові у майбутніх соціальних працівниківлідерських навичок, вихованню в них уміння професійно застосовувати своїособистісні якості, здатність системно діяти і мислити.
В Україні програми з підготовки соціальних працівниківзатверджує Міністерство освіти і науки України. Згідно з ними соціальнийпрацівник повинен володіти широким колом знань і умінь. Усі вимоги до ньогоумовно можна об'єднати в такі групи:
·загальнівимоги до освіти спеціаліста;
·вимоги дознань, умінь із циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;
·вимоги дознань і вмінь із циклу загально-професійних дисциплін;
·вимоги дознань і вмінь із циклу спеціальних дисциплін.
У багатьох країнах існують національні стандарти щодонавчання соціальної роботи, а питання стандартизації здебільшого належать докомпетенції поважних фахових громадських організацій. Наприклад, уВеликобританії вони перебувають у віданні Національної ради з навчання іпідготовки соціальних працівників (фахової асоціації), яка розробляєнаціональні освітні стандарти, ліцензує факультети соціальної роботи, видаєдипломи про присудження кваліфікації їх випускникам, розподіляє державнізамовлення і гранти на науково-дослідницьку діяльність у галузі соціальноїроботи. Вона визначає такі компетентності соціальних працівників: спілкування ізалучення; просування (поліпшення можливостей людей) і заохочення; оцінювання іпланування; втручання і надання послуг; робота в організаціях; розвиток власнихфахових знань і навичок.
У США питаннями соціальної роботи як навчальної дисципліниопікується Американська рада з навчання соціальної роботи (фахова громадськаасоціація). Вона орієнтує соціальну роботу як навчальну дисципліну напідготовку компетентних і ефективних фахівців, які своє завдання вбачають унаданні послуг бідним і пригніченим, спрямовують свої зусилля на подоланнябідності, пригнічення та дискримінації. Відповідно програми викладаннясоціальної роботи мають бути тісно пов'язаними з практичною соціальною роботою,налаштовувати на систематичні контакти з організаціями, що надають соціальніпослуги, і групами, що займаються питаннями соціальної політики. Навчальніпрограми повинні сприяти розвиткові у майбутніх соціальних працівниківлідерських навичок, вихованню в них уміння професійно застосовувати своїособистісні якості, здатність системно діяти і мислити.
В Україні програми з підготовки соціальних працівниківзатверджує Міністерство освіти і науки України. Згідно з ними соціальнийпрацівник повинен володіти широким колом знань і умінь. Усі вимоги до ньогоумовно можна об'єднати в такі групи:
·загальнівимоги до освіти спеціаліста;
·вимоги дознань, умінь із циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;
·вимоги дознань і вмінь із циклу загально-професійних дисциплін;
·вимоги дознань і вмінь із циклу спеціальних дисциплін.
Програма передбачає, що в процесі опануваннязагально-професійних дисциплін майбутні соціальні працівники оволодіютьзнаннями про:
·специфікуроботи в різному соціальному середовищі;
·передовийвітчизняний і зарубіжний досвід соціальної діяльності;
·основніпсихічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних ісоціальних факторів у становленні психіки, значення волі та емоцій, потреб імотивів, несвідомих механізмів у поведінці людей;
·данінаукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації,основні закономірності й форми регуляції соціальної поведінки у соціальнихспільнотах і групах, особливості перебігу соціальних процесів;
·основисоціологічного аналізу;
·типологію,основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальноївзаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структури соціальнихорганізацій та інституцій;
·основизагальної педагогіки, психології та їх спеціальні розділи;
·форми,засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи іпросвіти;
·нормисімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють різноманітніаспекти охорони материнства і дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів,людей з особливими потребами і забезпечують їхній соціальний захист; основикримінального і цивільного права;
·порядок таорганізацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав,направлення до спеціальних навчально-виховних закладів;
·організаціюмедико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способужиття.
Відповідно до програм соціальний працівник має вміти:
·забезпечитипосередництво між особистістю і сім'єю, а також між різними громадськими ідержавними структурами;
·забезпечитизв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми і дорослими, сім'єю ісуспільством;
·впливатина стосунки між людьми і на ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта досоціально значущої діяльності;
·працюватиза неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;
·надаватипсихологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям тощо),інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики іпсихічної саморегуляції;
·здійснюватиорганізаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну іпрактичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;
·надаватипершу медичну допомогу.
Соціальний працівник повинен:
а) використовувати гуманістичний підхід у роботі;
б) мати високий рівень політичної, етичної та психологічноїкультури;
в) чітко уявляти шляхи реалізації в сучасних умовах свогопрофесійного призначення;
г) володіти філософським, економічним, політичним,гуманістичним мисленням;
ґ) орієнтуватися в особливостях ринкової економіки,соціальних, національних, історичних та демографічних процесах розвиткусуспільства;
д) брати активну участь у громадському житті, формуванніправової свідомості та цивілізованих взаємовідносин у суспільстві.
Актуальними проблемами сучасної вітчизняної системипідготовки й перепідготовки соціальних працівників є:
·встановленнядержавних стандартів освіти, ліцензування навчальних планів і програм ізсоціальної роботи;
·узгодженнякваліфікаційних характеристик і навчальних програм різних рівнів підготовки,перепідготовки соціальних працівників;
·координаціяспівробітництва між різними навчальними закладами;
·співпрацяз іноземними спеціалістами, які беруть участь у реалізації міжнародних проектівв Україні;
·створенняналежної навчально-матеріальної бази, а також обґрунтування і затвердженняспеціалізацій фаху «Соціальна робота».
Розвиток професійної підготовки фахівців для соціальноїсфери пов'язаний також із оформленням їх державно-правового статусу залежно відрізних форм і рівнів освіти. Як свідчить світовий досвід, кожен рівень повиненмати кваліфікаційний або посадовий статус. Загальноприйнятими є такі статусипрактичних соціальних працівників:
·сертифікованийсоціальний працівник (для його отримання необхідний сертифікат, наприклад,Асоціації соціальних працівників);
·соціальнийпрацівник (необхідний ступінь молодшого спеціаліста або бакалавра на базіакредитованої програми із соціальної роботи);
·соціальнийпрацівник-спеціаліст, соціальний працівник-дослідник (вимагає ступеняспеціаліста або магістра на базі акредитованої програми із соціальної роботи науніверситетському рівні або на рівні аспірантури);
·соціальнийпрацівник-керівник (передбачає наявність докторського ступеня із соціальноїроботи або досвіду роботи в одній із галузей соціальної сфери). Характерноюознакою цього етапу професіоналізації, пов'язаного з організацією навчальнихзакладів і професійною підготовкою, є зміна якості діяльності, яка стаєрольовою, цільовою, ієрархічною.
Отже, соціальна робота як академічна дисципліна спрямованана опанування майбутніми соціальними працівниками знань і методів, якізабезпечуватимуть розв'язання практичних фахових завдань, формування цінніснихорієнтацій і настанов, зорієнтованих на забезпечення гуманістичного характерудіяльності.
Список використаної літератури
1. Введення в соціальну роботу. Навч.посібник. – К.: Фенікс, 2001.
2. Вступ до соціальної роботи: Навч.посібник / За ред… Т.В. Семигіної, І.І. Миговича. — К.: Академвидав, 2005.
3. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом // Сб. научн. Очерков. – М.: Флинта, 1988
4. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теоріяі методи соціальної роботи. – К.: МАУП, 2002.
5. Лукашевич М.П., Семигіна Т.В.Соціальна робота (теорія та практика). Навч. посібник – К.: ІПК ДСЗУ, 2007.
6. Соціальна робота: В 3-х ч. / Заред. Т. Семигіної, І. Григи. – К.: Києво-Могилянська академія, 2004.
7. Соціальна робота в Україні: Навч.посібник / За аг. Ред… І.Д. Звєрєвої, Г.М. Латонова. – К.: Центр навч. літератури, 2004.