1. Молодіжна проблематика усвітовій та вітчизняній науці
Молодіжний рух як форма вияву соціальноїактивності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії новихпоколінь з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лишепроходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізується. Ці рухи є осередком формування локальнихмолодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій,поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому.
Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного тасоціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльностізначною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну таінші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації.
Окрім організуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжні рухиє і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всередині одногопокоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством вцілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу“дорослого” суспільства до потреб молоді — вони є інструментом пристосуваннясуспільства до цих потреб.
Фактично молодіжні рухи та неформальні ініціативи створюютьобличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості, експериментують зсоціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новим культурним цінностямта способам спілкування.
І оскільки об’єктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірноприскорили пристосування, що зовсім нещодавно було дуже й дуже помірним,дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій танеформальній формі стало нагальним питанням суспільної науки. Особливоактуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху вкраїнах перехідного періоду, зокрема в Україні.
Загалом процеси переходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії,розвитку ринкових відносин, трансформації соціальних структур суспільства,посилення процесів соціальної диференціації створюють оптимальні умови длявиникнення в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітнішихгромадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив.
В українському суспільстві тривають процеси подальшої соціальної диференціаціїта виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретнихсоціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно,паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформаціямолодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. ТожУкраїна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів.
Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства — це спільний длябільшості країн колишнього СРСР процес. Всі вони успадкували від СРСР не лишесоціально-класову структуру, але й цілий комплекс проблем, пов’язаних ізполітичною системою, політичною, правовою та економічною культурою.
Особливості ж молодіжного руху окремих країн, особливо організованого,визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державноїполітики до потреб молоді. Від цього залежить векторність молодіжноїініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжнихорганізацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівеньдевіацій в молодіжному середовищі.
Досвід України щодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати якбазовий для дослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах загалом,оскільки вона за більшістю визначальних показників справді тримаєтьсяпосередині відносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когосьвипереджає, проте не втрачає характерних рис, притаманних всій категоріїсуспільств, які долають тоталітарну спадщину.
Тож зараз, коли політична система України вступила в нову фазу розвитку, заякої демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції, підвищуєтьсярівень політичної культури всього населення і молоді зокрема, збільшуютьсяможливості для розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодогопокоління, вона все ще може слугувати зразком розвитку подій в суспільствахтакого типу. Але найбільш цікавою для детального дослідження її робитьсвоєрідне “буферне” становище між європейським та пострадянським простором (цюроль не можуть виконувати ані країни Балтії, ані інші, що їх соціальнаструктура не зазнала глобальної тоталітарної реконструкції). Тож всі процеси,які беруть участь у зміні соціуму, самих його основ, тим більше загострюються,що робить їх наочнішими та зручнішими для спостереження та аналізу.
Молоді покоління України, їх становлення та діяльність протягом останньогодесятиріччя обрані об’єктом дослідження через те, що саме в цей час відбувалосьактивне формування особливого, перехідного типу суспільства. На межі міжтоталітарною та демократичною системою саме в ці роки формувались специфічніінститути “кризового” суспільства. Оскільки стан кризи притаманний на тому чиіншому етапі всім суспільствам, тим важливіше дослідити процеси, щовідбуваються у цей період.
За умов, коли криза трансформує закономірності функціонування соціальної,економічної, політичної, культурної сфер в нашій державі, основні стадії цихпроцесів стають рельєфнішими, відповідно, загальні та часткові теорії, які наних ґрунтуються, з великою ймовірністю будуть в цілому вірними для всіхсуспільств з більш-менш схожими характеристиками. Одним з визначальних факторівсуспільних змін є становлення і розвиток молодіжного руху в його організованихта неформальних видах. Тож дослідженню ґенези саме цих процесів стосовноукраїнського суспільства і присвячена наша робота, яка, незважаючи налокалізованість в часі досліджуваних процесів, виходить з більш як сторічногодосвіду галузевих напрацювань науковців.
Як вже вказувалось, специфічні знання про молодь, її соціальну активність, молодіжні рухита ініціативи почали формуватись в часи індустріальної революції. Проте першимсправді серйозним імпульсом до розвитку цієї сфери знань про суспільство сталоконституювання соціології як самостійної науки. Вже
О.Конт заклав фундамент для виокремлення відомостей про молодь в сферу віданняспеціальної дисципліни, стверджуючи, що молодь має стати одним з об’єктівдослідження соціології.
Вперше філософи, суспільствознавці та митці ґрунтовно підійшли до з’ясуваннясуті конфлікту “батьків та дітей” в ХІХ сторіччі. Цінності “старого світу”виявилися незадовільними для нового покоління. Ціннісна криза західногосуспільства стала детонатором могутніх процесів та соціальних зрушень. Про цеписала більшість філософів та письменників того часу.
Австрійський культуролог В.Краус назвав ХІХ століття — “століттям нігілізму”1.Це був своєрідний молодіжний вибух, протест проти цінностей та антигуманноїпрактики класичного капіталізму. Однак молодь як самостійна група з певнимисоціальними, політичними та культурними інтересами в ХІХ столітті не булаоб’єктом дослідження.
Безпосередньо молодіжною проблематикою науковці почали займатися лише з кінця60-х рр. ХХ ст., коли молодіжна ініціатива загрожувала існуванню самогобуржуазного суспільства. У 60-х молодь виявила свою здатність виявити протест.
У Європі піднялася хвиля молодіжних заворушень, потужних студентських страйківі навіть збройних повстань. Суспільство виявилося не готовим до сприйняттянових ідей і не очікувало подібного розвитку подій.
Таким чином, наприкінці 60-х з’ясувалося, що старше покоління є чужим длямолодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив міжпоколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви пропотреби, запити та ідеали своїх дітей.
Соціологічні заміри у молодіжному середовищі у більшості європейських країнпроводилися регулярно протягом 50-х і на початку 60-х рр. Однак виявилося, щоці заміри за великим рахунком носили комерційний характер. Вони мали на метівиявити тенденції споживання тих чи інших товарів, професійну орієнтацію тощо,і зовсім ігнорували ціннісний бік проблеми.
Показовим у цьому плані є опитування французької молоді у 1965 році, якепоказувало значну політичну аморфність та конформізм молодіжного середовища2. Апотім відбувся вибух 1968 року…
Проблема визначення молодіжного руху
Нарешті ми підійшли до проблеми визначення поняття “молодіжного руху”. Слідвідзначити наявність розбіжностей у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковцівщодо визначення самого терміну “молодіжний рух”. Одні розглядають йогоконкретно-історичну сутність крізь призму розвитку соціальної активностімолоді, інші — як “складову частину молоді” чи як “сукупність молодіжнихгромадських об’єднань” тощо.
Представники вітчизняної науки пропонують розглядати цей рух, по-перше, як однуз найбільш рухливих і мінливих форм соціальної активності молоді, їїсоціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участімолоді у суспільних процесах через колективні (як організовані, так інеструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів;і лише у вужчому розумінні — як систему молодіжних громадських об’єднань1.
На жаль, у нас залишається досить поширеним підхід до молодіжного руху,втілений у концепції: молодіжний рух — це сукупність молодіжних організацій.Тобто молодіжну активність досліджують лише в її організованій формі, лишаючипоза предметом вивчення неформальний рух молоді, який є набагато потужнішим івпливовішим. Найбільшими прихильниками цієї концепції були польські науковціБ.Ратусь, Ч.Козловський та Е.Пардусь. Цього напрямку дотримуються і деякі сучасні вітчизняні дослідники. Нимипередовсім вивчається саме та активність молоді, яка виражена в організаційнійформі.
Проте з часом науковці позбуваються рудиментів формального підходу інамагаються ширше охопити явище. Так, видатний вітчизняний фахівець у сферівивчення молодіжної проблематики В.Головенько порівнює молодіжний рух ізсвоєрідною політичною системою, головне завдання якої — визначення тареалізація молодіжної політики суспільства. У свою чергу молодіжний рух включаєв себе низку підсистем, основними з яких є організаційно-інституційна,регулятивна та інформаційна2.
На нашу думку, найповніше визначає молодіжний рух Є.Косенко: “Під молодіжнимрухом, як правило, розуміють масову організовану соціально-політичнуактивність, спрямовану на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодогопокоління, так і цілей інших громадських груп, об’єктивні інтереси якихвідповідають інтересам молоді. Організована політична активність проявляється уформі участі молоді в широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи, як правило, мають чітко обмеженумолодіжну базу та спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді.Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являютьсобою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести,наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступипід прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьбимолоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до цієїборотьби”3.
Пристосовуючи це визначення до сучасної ситуації у молодіжному русі України,можна зробити певні висновки:
• по-перше, в Україні наявні як масова організована соціально-політичнаактивність (у вигляді організованої — в громадські організації, творчі спілкитощо — молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, іноді“молодіжної субкультури”), так і вузькоцільові рухи,які взаємно доповнюються;
• по-друге, сучасний молодіжний рух в Україні найбільш адекватно виражений самеу вузькоцільових рухах, вплив яких на молодь на даному етапі переважає усіінші.
Молодіжний рух в Україні: субкультури як джерело виникнення
Поступове структурування молодіжного руху відбувалося паралельно до аналогічнихпроцесів у суспільстві в цілому. Переживши стадію масових громадсько-політичнихакцій, молодіжний рух сконцентрувався нині саме в організованій, формалізованійчастині спектру проявів соціальної активності — як найбільш ефективній стосовнозахисту своїх інтересів.
Проте не менш часто суспільні форми виховання, а отже і формальні організаціїсприймаються молодими вороже як такі, що заважають самоорганізації. І в тому, ів іншому випадку ситуація набуває додаткової складності через процес “ломкистереотипів”, що висуває додаткові вимоги до всього молодіжного руху убудь-яких його проявах. Адже традиційні цінності в період кризи перестаютьвиконувати свої функції, втрачаючи тим самим роль орієнтиру для суспільства.Старі ідоли повалені, або ж просто впали, бо втратили свій сенс.
Але життя вимагає наповнення новим змістом. Цей процес штучно пожвавлюєтьсяшляхом впровадження державних ідеологій, реанімації “національних ідей” таінших заходів, які не роблять його природнішим. Будь-які цінності: нові чистарі, мають спочатку пройти випробування на придатність і життєвість саме уцьому суспільстві. І найгнучкішим, найактивнішим середовищем для цього є самемолодь.
Частина її стає полігоном для “обкатки” санкціонованих державою, дозволенихстилів життя — на зразок “молодого патріота”, “вдалого чесного бізнесмена”,“захисника православ’я (правового суспільства, плюралістичної демократіїтощо)”. Але решта все ж не знаходить в собі відгуку на подібні гасла, тожвдається до апробації альтернативних стилів — іноді просто “не схвалюванихдержавою”, іноді ж — об’єктів прояву її активного невдоволення.
Вони бачать себе поза системою репресій під назвою “держава”, тож результатом їхзусиль є неформальний рух. В ньому немає формальної ієрархії, жорсткоїструктури, що чітко регламентує статус і роль кожного. Величезний потенціалмобільності забезпечує в тому числі можливість в будь-який момент утворити новеієрархічне відгалуження і тим самим підвищити свій статус. При цьому спосібжиття кожного є результатом лише індивідуального вибору, він не нав’язанийсуспільством. Так утворилися субкультури “гіппі”, “панків” тощо. Всі вони незалежать безпосередньо від суспільних інститутів й існують “без дозволустарших”. У цьому, власне, і полягає основна специфіка неформального руху.
Цікавим є той факт, що своє становлення сучасний організований молодіжний рухпочав як неформальні культурологічні організації та об’єднання за інтересами.Більше того, початок всієї організованої молодіжної ініціативи безпосередньопов’язаний із неформальним періодом.
Аналізуючи ж розвиток молодіжного руху за останні п’ять років, доходимовисновку, що спостерігається взаємне доповнення та взаємопроникнення організованогота неформального молодіжного руху. Це пояснюється багатьма факторами, зокремасоціальними. Спрацьовують також релігійний, національний, політичний та іншіфактори, які діють у суспільстві.
Витіснені на периферію суспільства, вичерпавши для себе можливостінеформального руху, його соціального протесту, молоді люди приходять донеобхідності політичної боротьби (як це було у 1988–1990 рр. чи починаючи з1994–1995 рр.). І навпаки, зневірившись у політиці, молодь йде до “неформалів”,сподіваючись знайти серед них однодумців. Час від часу члени молодіжнихорганізацій, відійшовши від активної діяльності, переходять до неформальнихініціатив.
Ця міграція, яка є наслідком дорослішання та відповідної зміни соціальнихпозицій, стає значно активнішою у періоди суспільних криз, набуваючи інодідоволі нездорового характеру агресії чи втечі від реальності. Щодо цьогоаспекту ХХХІ сесія Генеральної Асамблеї ООН, характеризуючи проблеми молоді,зауважила, що молоді люди відіграють подвійну, з першого погляду, суперечливуроль: з одного боку вони активно сприяють процесу соціальних змін, а з іншого —стають його жертвами.
Визначення та механізми утворення молодіжних організацій
Повертаючись до проблеми уточнення понять, слід нагадати, що за допомогоюорганізації молоді люди мають можливість повніше реалізувати свої інтереси,запити та потреби, тобто самореалізуватися як особистості. Молодіжні організації дозволяютьадекватно відрегулювати стосунки молоді з державою, її інститутами. Вважається,що саме молодіжні організації єінструментом найбільш дієвої соціалізації молодого покоління.
Проте, незважаючи на популярність тези про соціалізацію молоді в об’єднаннях,досі не існує єдиного повноцінного визначення терміну “молодіжна організація”.
На законодавчому рівні статус молодіжних та дитячих організацій визначаєтьсяЗаконом України “Про молодіжніта дитячі організації” від 1 грудня 1998 року та Законом України “Прооб’єднання громадян” від 16 червня 1992 року.
Стаття 2 Закону України “Про молодіжніта дитячі організації” визначає молодіжнігромадські організації як “об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, метоюяких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїхзаконних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільнихінтересів” та дитячі громадські організації як “об’єднання громадян віком від 6до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію тазахист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів,які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправнихчленів суспільства”.
Особливістю молодіжних та дитячих організацій, згідно Ст.5 Закону, є те, щоособи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадськихорганізацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третинузагальної кількості членів. Це ж стосується і виборних органів.
Однак таке юридичне формулювання зовсім не претендує на повноту окресленняданого явища.
Наприклад, О.Корнієвський розглядає молодіжну організацію як добровільнеоб’єднання молодих громадян, що утворюється для реалізації і захисту їхрізнобічних, зокрема, специфічних (як особливої вікової категорії населення)колективних інтересів з метою об’єднання зусиль молоді для участі всоціально-економічних, громадсько-політичних, державотворчих процесах1.
Власне, з цим визначенням можна погодитися. Молодіжніорганізації на добровільних засадах об’єднують молодих людей задля захиступевних їхніх спільних інтересів. Крім того, як правило, ці інтереси дійсно єспецифічними (через доволі жорсткі критерії відбору членства). Зокрема,організація може мати вузькофаховий напрямок або ж навпаки —загальногромадський чи навіть політичний.
Виникають молодіжні організаціїпереважно внаслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності“акту формалізації” своїх внутрішньогрупових відносин задля досягнення більшоїефективності у втіленні спільних цілей. Цим актом формалізації і є створенняорганізації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої ієрархії тавідносин.
Використовуючи слідом за К.Зайдельманом тезу: “група — головна соціальна формамолоді”, прихильники теорії peer group визначають організовані молодіжні структури як продукт тількисамодіяльної форми соціалізації молоді2. При цьому цілковито ігноруєтьсясуспільне замовлення щодо створення молодіжних організацій як засобівінтеграції молодого покоління в структуру суспільства.
Соціальне ж замовлення зовсім не передбачає існування peer group як основиорганізації молоді. Самодіяльна група може бути створена власними силами чиініційована “дорослими” на початку діяльності організації. Часто пізніше групуоднодумців взагалі змінює група функціонерів, практично позбавлена будь-якоїсамодіяльності — чи дуже обмежена в своїх діях.
Дійсно, молодіжні організації незавжди виникають у результаті самодіяльності peer group. Вони часто можуть бутиініційовані зовні — державою, політичними партіями, громадськими об’єднаннямитощо. Більше того, це поступово перетворюється на провідний спосіб утворення організації,і сьогодні базою для створення молодіжних об’єднань виступають вже не молодіжні субкультури, а здебільшогоспільність тих чи інших інтересів їх засновників. Саме задля їх досягненнямолодь, іноді навіть не протиставляючи себе дорослим, об’єднується ворганізації.
Отже, ми дійшли висновку, що головним джерелом утворення молодіжних об’єднаньяк організованої частини загального молодіжного руху є спільність інтересів тамети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.
Класифікація молодіжних організацій в Україні
З даного твердження випливає необхідність класифікації молодіжних організацій.На сьогодні існує кілька підходів до визначення критеріїв такої класифікації.Так, марксистський підхід передбачає передовсім класову приналежність членстватієї чи іншої організації. Психологічний підхід розглядає та класифікує молодіжні структури виходячи з ролі peergroup у процесі виникнення організації. Юридичний підхід за головний критерійвважає реєстрацію організації та статутно оформлену задекларовану метудіяльності.
Найбільшого ж поширення у навколонаукових колах набув ідеологічний підхід,тобто типологізація молодіжних організацій, виходячи з їхньоїідеологічно-політичної орієнтації. Однак слід зазначити, що хоча впливполітичних структур та ідеологічних течій на організований молодіжний рухдосить значний, він все ж не є визначальним. Існує ціла низка молодіжнихорганізацій, які абсолютно не заангажовані політично чи ідеологічно. Тому,намагаючись класифікувати молодіжніструктури, ми за головний критерій беремо не ідейно-політичне забарвлення, ахарактер діяльності організації.
Найбільш повно систематизацію типологій молодіжних об’єднань виклав проф.В.Якушик. Цю систематизацію було розроблено на базі методології тазагальнотеоретичних підходів, що були ним використані в аналізі політичнихпартій1.
Для створення комплексної типології молодіжних об’єднань В.Якушик запропонувавзгрупувати головні критерії їх класифікації у п’ять блоків:
• соціальна база молодіжного об’єднання;
• специфіка ґенези (процесу виникнення) організаційних принципів та структуримолодіжного об’єднання;
• особливості системи здійснюваних молодіжним об’єднанням функцій;
• роль молодіжного об’єднання в суспільстві;
• характер впливу молодіжного об’єднання на суспільні процеси2.
Так само тією чи іншою мірою намагалися дати типологізацію існуючих в Українімолодіжних об’єднань і О.Корнієвський, П.Мартин, А.Скрипник, інші науковці. Вякості основного критерію власних типологізацій молодіжних організацій всучасній Україні вони пропонували саме функції, які виконують ці об’єднання усуспільстві.
Проте повністю комплекс цих функцій зазвичай визначити дуже складно, тим більшеу перехідному суспільстві. Таке суспільство саме ще не має стабільної структурита чітко розмежованих функцій. Але поза наявністю чи відсутністюзагальновизнаної класифікації, так само як і можливостей її застосування, всучасній Україні все ж існує доволі збалансована система молодіжних структур.
Тож єдиним практичним рішенням за такого стану речей буде прийнятиальтернативну систему класифікації, що більше відповідатиме реальному становіречей. Адже поруч з ускладненнями, спричинюваними загальною ситуацією всуспільстві, додаткові труднощі полягають у тому, що програма, декларованіпринципи, статут та юридичний статус організації часто не відбиваютьоб’єктивної ситуації і жодним чином не впливають на її дійсний соціальнийстатус. Тому ми пропонуємо власну типологізацію молодіжних об’єднань, критеріємякої є характер діяльності кожної окремої молодіжної організації.
Специфіка такого підходу дає підстави для введення цілої низки їх типології:
Молодіжніфілії політичнихпартій
Важливим чинником молодіжного руху є взаємодія його з політичними партіями.Безперечно, що співпраця з молодіжними організаціями є одним з найважливішихмоментів діяльності партії. Стосунки між ними в ідеалі повинні будуватись наоснові взаємопорозуміння, співпраці й автономності. Однак іноді ці стосункистають надто тісними.
Основний момент єдності партії з її молодіжною організацією полягає у єдностіїх ідеологічних платформ. Молодіжна організація веде свою роботу, вирішує своїпроблеми і одночасно співпрацює з партією та готує себе для майбутньоїполітичної роботи в ній. У свою чергу політичні партії домагаються вирішення проблем,які є у молоді та відстоюють інтереси членів молодіжних організацій, зокрема, вПарламенті. В Україні значна кількість партій мають свої молодіжні філії та організації, якіідеологічно орієнтуються на них. Окрім цього, партії за допомогою своїх програмнамагаються забезпечити підтримку молоді на виборах, проголошуючи соціальнуспрямованість власної молодіжної політики.
Складність визначення такої групи організацій полягає в значній відносностітерміну “молодіжна філія політичної партії”, оскільки передбачає статутнузалежність молодіжного об’єднання від партії.
Однак сучасна партійна молодіжна політика передбачає автономність, а іноді йповну незалежність молодіжних структур. На думку авторів, головним критеріємдля визначення молодіжних філій партій слід визначити ступінь залежностімолодіжної організації. Мається на увазі увесь комплекс питань, пов’язаних зцим (ідеологічні, політичні, фінансові, організаційні, статутні тощо). На нашпогляд, під таке визначення підпадає ряд сучасних молодіжних організацій вУкраїні. Зокрема: Республіканська християнська молодь, Молодіжна організаціяреспубліканців України, Молодий Рух, Соціалістичний конгрес молоді,Народно-демократична ліга молоді, Ленінська комуністична спілка молоді Українитощо.
Громадсько-політичні організації молоді
Залишається значний прошарок молодіжних об’єднань, що зберігають своюнезалежність, залишаючись самостійними ідейно-політичними утвореннями, ізаймають активну громадську позицію, іноді висуваючи навіть політичні вимоги.Щоб класифікувати такі організації відповідно до їх ставлення до домінуючого усучасному світі типу приватновласницьких, суспільно-економічних відносин (тобтона підставі ступеня прийняття або неприйняття цього типу в цілому):
• ультраліві організації;
• ліві;
• лівоцентристські;
• центристські;
• правоцентристські;
• ультраправі.
Хоча така класифікація застосовується для типологізації політичних партій, нанашу думку, вона адекватно відображає громадсько-політичну ініціативу молодісучасної України.
Слід також наголосити на тому, що цей тип відповідає досить значній кількостімолодіжних організацій. Іноді ці організації спрямовують свою діяльність нареалізацію вузькоцільових проектів (відповідно до отриманого гранту тощо). Однакце не означає, що організація увесь час свого існування займатиметься цієюдіяльністю.
Молодіжнірелігійніорганізації
Окремо слід виділити молодіжнірелігійні об’єднання, що утворюються в Україні. Після падіння тоталітарноїсистеми значний відсоток молоді звернувся у пошуках самореалізації до релігії.Зокрема, це пов’язано з національним рухом, що набув своєї кульмінації у 1991році. Молодь, яка обрала участь у цих рухах, здебільшого декларувала своюприналежність до “популярних” тоді конфесій (Українська греко-католицькацерква, Українська автокефальна православна церква). Також великий відсотокмолоді звертається до протестантських церков, різноманітних сект та містичних,псевдо-релігійних культів. Наприклад: “Українська молодь Христові”, Християнськамолодіжна органі-зація Церкви адвентистів сьомого дня, Молодіжна рада церковЄвангельських християн-баптистів України тощо. Молодіжніфахові об’єднання, організації за інтересами
Молодіжні об’єднання, якіполітично не заангажовані, утворюють наступну групу організацій, яка перевищуєвсі попередні не лише за кількістю організацій, а й за кількістю членів укожній зокрема.
Керуючись головним критерієм нашого дослідження — характером діяльності, можнавиділити таку типологію:
• фахові молодіжні структури. Утворюютьсяголовним чином за ознакою фахової приналежності, під час навчання або роботи.Об’єднують не лише студіюючу молодь, а й молодих спеціалістів. В Україні існуєцілий ряд молодіжних фахових організацій. Складність визначення цієї підгрупимолодіжних об’єднань полягає в специфічному боці терміну “фах”. Неможливовизначити фахову приналежність лише за наявністю відповідної освіти. Тому маємовзаємопов’язані підгрупи, наприклад, фахові, наукові, літературно-мистецькі.Досить важко провести межу між професіоналізмом та аматорами;
• наукові, літературно-мистецькі та культурологічні організації. На відміну від“неформальних” літературних “тусовок” та салонів, літературні та мистецькіорганізації намагаються шляхом об’єднання зусиль відстоювати свої інтереси,зокрема, фінансування своїх видань. Однак такий напрямок не вичерпує всієї гамиінтересів молодих літераторів та митців. Більшість літературно-мистецькихорганізацій утворюється на ґрунті прихильності до визначеної течії в мистецтві;
• вишкільні та спортивно-патріотичні організації молоді. До них ще можнавіднести дитячі виховні організації. Також підкреслити значну рользагальноукраїнських спортивних асоціацій, зокрема, в галузі єдиноборств.
Благодійні фонди для молоді та молодіжні
благодійні фонди
Цей тип організацій не є досить поширений в сучасному молодіжному середовищі.Однак їх діяльність є досить активною в напрямку акумуляції потрібних коштів тафінансування благодійних програм чи різноманітних молодіжних проектів.Наприклад: Фонд “Молода Україна”, Український фонд студентів, Дитячий фондУкраїни тощо.
Національні молодіжні організації
Об’єднання, утворені національними меншинами, які опікуються збереженням тапоширенням серед молоді власних національних звичаїв, культури та традицій.Слід відзначити, що серед національних організацій наявні не лишекультурологічні, а й студентські, наукові, фахові, благодійні,спортивно-патріотичні тощо.
Студентський рух
Аналізуючи молодіжний рух в цілому, не можна не відзначити студентський рух якйого складову частину. Студентство завжди було в авангарді всіх соціальнихперетворень та політичних рухів. Воно складає чи не 80% від чисельностімолодіжних організацій, а часом й більшу їх частину. Однак власна специфікаорганізованого студентського руху визначається передовсім характеромстудентських організацій, членами яких є ті, хто навчається у вузі, тобточленство у таких організаціях чітко регламентоване часом. Крім того,студентські організації відстоюють інтереси студентської молоді, акцентуючи нацьому увагу.
Також студентські організації мобільніші та дієздатніші за загальномолодіжніструктури. Це показали страйки 1990, 1992 років, а також студентськізаворушення по всьому світі.
Серед студентських об’єднань, на нашу думку, слід виділяти:
• профспілки, першочерговим завданням яких вирішувати соціальні проблемистудентства та захищати їх інтереси перед державою та адміністрацією вузів.Наприклад: Перша українська студентська профспілка (ПоСтУП), Профспілкастудентів “Пряма дія”, Асоціація студентських профспілкових організацій Українитощо;
• громадські студентські організації. Громадські студентські об’єднання маютьна меті репрезентувати громадсько-політичну ініціативу студентства тавідстоювати його права. Окремо, але в структурі громадських організацій існуютьстудентські корпорації та інформаційно-координаційні центри;
• фахові студентські організації та об’єднання за інтересами. Організаціїтакого типу є досить поширеними в рамках окремих вузів та факультетів.Наприклад: асоціації студентів-юристів, історичні товариства окремих вузів,вузівські наукові товариства тощо; • органи студентського самоуправління. Інодівони перетворюються з підструктур вузів на самостійні організації.
Завдання студентського самоврядування полягає у тому, щоб допомогти студентамта аспірантам в їх науковій, професійній та громадській роботі, налагодитипобут та дозвілля студентів у студмістечках, організація відпочинку тощо. Крімтого (і це важливо), завдання студентського самоуправління полягає у захисті таузгодженні інтересів студентів і аспірантів з інтересами адміністрації вузів тадержави.
Молодіжні партії
Окремо слід окреслити тенденцію, яка проявилася лише в останній час. Мова йдепро створення молодіжних партій. Необхідно зазначити, що ідея створеннямолодіжної політичної організації в молодіжному середовищі у 90-х виникаланеодноразово. Однак перші молодіжніпартії з’явилися саме в 1999 році.
Деякі вчені, розглядаючи політичний молодіжний рух, стверджували, що існуєкілька типів організацій, які умовно чи фактично можуть бути молодіжнимиполітичними партіями. Так, О.Корнієвський вважав, що “молодіжна партія І типу(незважаючи на відсутність слова “молодіжна” у назві організації) можерозглядатися як організаційна структура, що об’єднала молодих людей за спільнимиідейно-політичними мотивами однією політичною орієнтацією”3. До цього типу вінвідносив СНПУ. Другий тип, за О.Корнієвським, це власне молодіжна партія.
Такий підхід дещо застарілий. Особливо, якщо враховувати нові політичні реаліїта характер новоутворених молодіжних політичних партій.
Політична партія виникає тоді, коли соціальна верства, група усвідомлюєнеобхідність політичної самоорганізації задля захисту своїх інтересів та участіу виробленні державних рішень. В нашому випадку частина молоді яксоціально-демографічна група усвідомила необхідність політичного оформленнясвоїх інтересів у вигляді створення власних партій.
До молодіжних партій належать партія “Молода Україна”, організація політичногорозвитку — Молодіжна партія України, партія “Нова генерація”. Ці політичніорганізації складаються переважно з молоді і заявляють про готовність захищатиінтереси молодого покоління (як першочергове завдання).
В плані ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницькихсуспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня сприйняття абонесприйняття цього типу в цілому) ці партії належать до центристськогонапрямку. За ідеологічною орієнтацією — декларують приналежність долібералізму. За характером організації — це кадровані партії.
8. Періодизація розвитку організованого молодіжного руху в Україні
Періодизація розвитку молодіжного руху в Україні, як і періодизація розвиткубудь-яких соціально-політичних структур, має базуватися на комплексному підходідо даної проблематики. В сучасній політичній науці існують певнітеоретико-методологічні підходи для визначення періодів та етапів розвиткудосліджуваних об’єктів, які дозволяють сформувати відносно чітку картину ґенезиоб’єкта. Так, В.Якушик виділяє чотири підходи до періодизації розвиткусоціально-політичних структур:
• визначення “історичних вагомих моментів” як меж, що розділяють певні етапи нашляху прогресу (чи регресу) або різні неієрархізовані етапи (при цьому самі“вагомі моменти” виступають у вигляді результату впливу деяких реально значущихабо у дійсності малозначущих, але міфологізованих факторів, наприклад,проведення з’їздів чи пленумів правлячої партії, зміна керівництва держави ітаке інше);
• встановлення показників прогресу (чи регресу, якщо розвиток оцінюється негативно),які характеризують внутрішній розвиток системи;
• виділення набору можливих ідеальних (“чистих”) станів досліджуваного об’єкта;
• поєднання в тій чи іншій пропорції елементів декількох із зазначених вищепідходів”1.
Дані підходи можна застосовувати при періодизації “життєвих циклів” не лишеполітичних структур, але і організованого молодіжного руху. Проте слідпам’ятати, що перші три підходи не вичерпують всієї багатоманітності табагатовимірності процесу. Тому при виробленні періодизації розвитку сучасногоорганізованого молодіжного руху в Україні потрібно виходити з необхідностізастосування четвертого підходу, тобто поєднувати в тій чи іншій пропорціїелементи кількох із вищеозначених підходів.
Провідний український спеціаліст із вивчення молодіжного руху в УкраїніВ.Головенько вважає, що “здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху,необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємопов’язанихелементів”. На думку В.Головенька, перший “характеризує зовнішні, об’єктивніумови розвитку цього процесу — рівень демократизації державного будівництва,розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної ситуації, в якійрозвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до молодіжних проблем тощо”.Другий елемент критеріїв періодизації прив’язується до “розкриття змісту цьогопроцесу шляхом аналізу діалектики розвитку складових частин самого молодіжногоруху, їх впливу на життя суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема,визначення місця молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо”2.
Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив малитакі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи України.Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити співвідношення розвиткупартійної системи та організованого молодіжного руху. Тому деякі політологи,розглядаючи сучасний організований молодіжний рух, звертаються в першу чергу доперіодизації розвитку партійної системи України, тим самим ігноруючи сутомолодіжну специфіку явища.
Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці УкрНДІпроблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена начотири періоди:
• “перший — з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця ХІХ віку. У цей часмолодіжний рух в Україні лише зароджувався;
• другий — з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це періодстановлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжнихоб’єднань, різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;
• третій — з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періодумолодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською тапіонерською організаціями. Більш різноманітним він був до 1939 року на ЗахіднійУкраїні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися вукраїнській діаспорі;
• четвертий — з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродженнямолодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітногоза політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю”3.
Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні іподає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що більшістьнауковців визначають початком сучасного організованого молодіжного рухусередину 80-х рр. ХХ століття. Хронологічна різниця у визначенні точки відлікув різних авторів визначається “міфологізацією” певної історичної події. Так,науковці, представники української західної діаспори, визначають як початок сучасногоорганізованого молодіжного руху в Україні — утворення Українськогокультурологічного клубу та Товариства Лева (1987 рік). Цієї думки дотримуютьсяА.Камінський4, О.Закидальська5 та ін.
Значно раніше запропонували датувати початки сучасного організованогомолодіжного руху Н. Косарєв та І. Іванишин. На їх думку, перший етап розвиткусучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х — початок80-х рр. ХХ століття, і пов’язаний він з масовим виникненням неформальних груп,угруповань та формувань різного напрямку, створених на основі спільностіінтересів. Другий етап (середина 80-х рр.) характеризується виникненням тарозгортанням діяльності об’єднань молоді, що ставили перед собою соціальнозначимі завдання. Третій етап (кінець 1989 — початок 1990 рр.), на думкуН.Косарєва та І.Іванишина, відповідає створенню громадсько-політичнихмолодіжних організацій та участь їх в політичній діяльності6.
Окрему періодизацію розвитку сучасного студентського руху пропонують О.Єригін7та І.Коляка. Наприклад, І.Коляка повністю виокремлює студентський рух іззагальномолодіжного, вважаючи їх двома різними течіями суспільного розвитку8.Слід також відмітити роботи радянських вчених, які за часи “перебудови”досліджували і намагалися періодизувати та класифікувати неформальну молодіжнуініціативу, вказуючи на тенденції організаційного оформлення молодіжнихоб’єднань. Значну увагу цій проблематиці приділяли О.Громов, А.Кузін9,В.Чурбанов, О.Нелюбин10 та інші.
Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного організованого молодіжногоруху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Проте схемиперіодизації В.Головенька, М.Головатого та О.Корнієвського дещо відрізняються.Так, В. Головенько, а слідом за ним і М. Головатий виділяють три етапистановлення сучасного організованого молодіжного руху в Україні. Вони вважають,що перший етап (середина 80-х рр. — кінець 1989 р.) розпочався з виникненнямолодіжних неформальних груп та об’єднань, створених на основі спільнихзацікавлень (“гіппі”, “металісти”, “панки” тощо), а також значної кількостіполітичних дискусійних клубів та громадсько-політичних об’єднань, діяльністьяких була пов’язана з проблемами екології, відродження національної культуритощо. Другий етап (кінець 1989 р. — кінець 1991 р.) означений масовоюполітизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення тазначною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (кінець 1991 р. —по сьогоднішній день) бере свій початок з проголошення 24 серпня 1991 року. Актупро незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1грудня 1991 року. Фактично третій етап у В.Головенько визначає як — “етапнезалежності”. На його думку, на цьому етапі більшість молодіжних організаційперейшли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, тоді утворивсякоординуючий центр організованого молодіжного руху та були налагодженіефективні механізми реалізації молодіжної політики11.
О.Корнієвський пропонує власну схему періодизації сучасного організованого молодіжногоруху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжногоруху в Україні:
• “неформальний” (середина 80-х — осінь 1989 р.) або клубно-гуртовий періодширокої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищінової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей,політизації молодіжних громадських об’єднань, які не мали за своїм статусомпрямого відношення до політики;
• “самодіяльний” (осінь 1989 р. — жовтень 1990 р.) — поширення рухусоціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформабільшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує відзагальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямованих на здобуттяповної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих формнаціонально-патріотичного волевиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходитиз оболонки клубної самодіяльності;
• “інтегративний” (кінець 1990 р. — серпень 1991 р.) — період поглибленняполітичної диференціації, у тому числі й за партійною ознакою, період подальшоїінтеграції молодіжних об’єднань в єдиний український молодіжний рух занаціональну державність, демократичні перетворення і соціальну справедливість;період пошуку ними оптимальної організаційної моделі співпраці навсеукраїнському та регіональному рівнях. Молодіжний рух дедалі більше набувавна цьому етапі свого розвитку соціально-державницького спрямування;
• “посткомуністичний” (з 24 серпня 1991 р.) і до теперішнього часу) — етап йогоінституювання, формування інтегрованої сукупності державних і недержавнихгромадських інституцій, організацій, установ, що ставлять за мету створеннянеобхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її соціальному становленнюта розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного руху стають соціально-захисна,патріотично-виховна та комунікативна12.
Однак вищеозначені підходи до проблеми не відповідають динаміці процесів, яківідбуваються в молодіжному середовищі і в першу чергу в організованомумолодіжному русі.
Дійсно, джерелом сучасного організованого молодіжного руху є молодіжнанеформальна ініціатива та самодіяльна ініціатива в рамках ЛКСМУ середини 80-хрр. ХХ ст. Проте слід зазначити, що визначення конкретної дати початкусучасного організованого молодіжного руху в Україні досить умовне. Таким чином,ми пропонуємо власну періодизацію розвитку сучасного організованого молодіжногоруху в Україні, виходячи з комплексного підходу до аналізу явища.
Перший період розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає насередину 80-х — осінь 1989 р. На нашу думку, організована молодіжна ініціативавиникла саме в середовищі “неформалітету”. Ця тенденція набула значногопоширення і в середовищі самодіяльності в рамках офіційних структур ЛКСМУ тапіонерської організації. Неформальні групи усвідомили обмеженість даної формиіснування і звернулися до більш жорсткої регламентації своїх стосунків таюридичного оформлення свого статусу. Цей період умовно можна визначити як —“період зародження” організованого молодіжного руху. В цей час виникаютьУкраїнський культурологічний клуб, Товариство Лева, різноманітні громадськіорганізації, студентські об’єднання (“Громада” м. Київ). Ці виявиорганізаційної активності молоді мають різноманітні ідеологічні та політичні вектори.Значна частина молодіжних об’єднань утворена на основі спільних інтересів вгалузі мистецтва, культури, науки, екологічних, релігійних тасуспільно-політичних проблем.
Другий етап розвитку організованого молодіжного руху (1989–1990 рр.) в першучергу характеризується поширенням масових молодіжних та студентськихгромадсько-політичних рухів, виникненням масових молодіжнихгромадсько-політичних організацій. У цей час постають кількатисячні Українськастудентська спілка та Спілка незалежної української молоді. Кульмінацією цьогоетапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневоїреволюції у Києві. Акція політизованого студентства була підтримана всімаоднолітками. Вперше застрайкував весь студентський Київ. “Студентськеголодування, — зазначав лідер студентів О. Доній, — стало символом народженнянового суспільства. Саме жовтень 90-го, коли молодь виступила цілкомсамостійною політичною силою і досягла успіху, і став відправною точкою, а неабсолютно відірваний від реалій серпень 91-го чи збуджений грудень 91-го. Самев жовтні 90-го прийшло усвідомлення, що “покоління 90-го” виступає окремоюісторично-соціальною групою”13. Голодування студентів стало переломним моментомне лише у свідомості цілого покоління, але і в розвитку організованогомолодіжного руху.
Третій етап (1991–1992 рр.) характеризується ідеологічною, політичною таорганізаційною кризою організованого молодіжного руху. Після проведення акціїголодування 1990-го молодіжніоб’єднання постали перед проблемою вироблення нових форм роботи в молодіжномусередовищі. Досягнення державної незалежності викликало масовий відхід частинимолоді від активної роботи в організаціях. Розпочався процес “припартизації”молодіжних структур та розпаду масових молодіжних громадсько-політичних рухів.Спробою реанімації масової молодіжної ініціативи стало ініційоване Союзомукраїнського студентства друге голодування студентів у Києві в жовтні 1992року. Проте ця акція не стала знаковою подією в молодіжному середовищі. Воналише призвела до прискорення припартизації організованого молодіжного руху. Нацей етап припадає входження у організовану молодіжну ініціативу цілого прошаркумолоді, яка лише опосередковано була причетна до голодування студентів 1990 р.,однак відчувала приналежність до “покоління 90-го”. Ця “нова хвиля” активістіврізноманітних молодіжних організацій склала кістяк більшості на сьогоднііснуючих молодіжних громадсько-політичних об’єднань.
Четвертий етап (1993–1996 рр.) умовно можна означити як період пошуку тастановлення організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та налагодженнямеханізмів діалогу між молоддю та державною владою. У цей час набуваютьзначного поширення молодіжніфілії при політичних партіях. Молодь шукає самореалізації через участь впартійній роботі. В той же час у студентському середовищі набуває поширенняідея створення незалежних студентських профспілок. Загалом даний період єсвоєрідною школою організаційної роботи сучасних молодих політиків.
П’ятий етап (1996–1999 рр.) означений активізацією спроб очолитизагальноукраїнський організований рух. В цьому періоді значної популярностінабула ідея створення єдиного репрезентанта інтересів молодіжного руху переддержавою та міжнародними організаціями. В даному напрямку будувалася роботабагатьох молодіжних організацій. Крім того, в цей період спостерігаєтьсяактивізація участі активістів різних молодіжних організацій у виборчихкампаніях. Молоді люди почали самі висуватися в органи місцевого самоуправлінняна різноманітних довиборах. Крім того, під час виборчих кампаній 1998та 1999рр. молоді активісти брали найширшу участь як в ролі ініціаторів створенняширокої громадської підтримки в молодіжному середовищі тієї чи іншої партії чиполітика, так і в ролі кандидатів в депутати різних рівнів. Кінець даного періодувідзначався значною політизацією молодіжного середовища і в першу чергуорганізованого молодіжного руху.
Шостий період розвитку організованого молодіжного руху розпочався в 1999 роцівнаслідок створення молодіжних партій. Власне, даний період якісновідрізняється від усіх попередніх. В середовищі політизованої частиниорганізованого молодіжного руху відбулося усвідомлення необхідності політичногооформлення своїх інтересів у вигляді політичної партії та необхідності боротьбиза владу задля реалізації цих інтересів. В орбіті даних партій перебуваютьрізноманітні культурницькі, національні, спортивно-виховні, наукові, громадськіта громадсько-політичні молодіжніорганізації. Тому можемо вести мову про поширення цього явища на увесьмолодіжний рух, включаючи і “неформалітет”.
* * *
Сучасний організований молодіжний рух виник в період трансформації політичноїсистеми від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його бурхливий розвитоквизначався певними соціально-економічними проблемами, які переживало українськесуспільство. Становлення державного механізму, відтак і становлення державноїмолодіжної політики, співпраця між молодіжними організаціями та державноювідбувалися шляхом спроб та помилок.
Організований молодіжний рух в Україні продовжує змінювати свої форми, засобита методи роботи. З’являються нові лідери, нові структури, виринають ранішеприховані тенденції. Все це не дає можливості охопити усе явище в цілому, увсіх його виявах та формах.
Таким чином, сучасний організований молодіжний рух, пройшовши ряд певнихперіодів свого розвитку, сьогодні перебуває на новому етапі свого існування,який передовсім характеризується активною участю молоді як окремоїсоціально-демографічної групи з власними економічними, соціальними таполітичними інтересами, оформленими у вигляді політичних структур у “великійполітиці”.