Зміст
1. Сутність протиріч і конфліктів, їхні джерела й особливості.
Історичні передумови національних конфліктів на території колишньогоСРСР
3. Підхід до проблеми
4. Міжнаціональна напруженість
у регіональному аспекті
Сутність протиріч і конфліктів, їхні джерела й особливості.
Конфлікт — це зіткненняпротилежних інтересів, поглядів, позицій, прагнень.
Кожна людина протягом свого життя багаторазово зіштовхуєтьсязрізного роду конфліктами. Ви хочете чогось досягти, але ціль виявляється важкодоступною. Ви переживаєте невдачу і готові обвинуватити навколишніх у тім, що не могли досягти бажаноїмети. А навколишнідумають, що Ви самі винуваті у власній невдачі: або ціль була Вами невірно визначена, або засобудля її досягнення були обрані не ті, або Ви неправильно оцінили ситуацію й обставини Вам перешкодили. Так виникає взаємне нерозуміння, що поступово може перерости в невдоволення, породити відчуття дискомфорту, обстановку незадоволеності і соціально-психологічної напруги, конфліктне. Щось подібне відбувається й у сфері політичних відносин між різними партіями, що виражають інтереси визначенихсоціальних груп, між окремими соціальними й етносоціальнимиобщинамиі державною владою.
Як знайти вихід із подібних положень? Універсальних рецептів не існує, тому що кожна конфліктна ситуація по-своєму неповторна. Однак, визначениймінімум знань про природу конфліктів, їхніх особливостях, деяких закономірностях розвитку необхідно мати.
Насамперед ми зупинимося на аналізі конфліктів, як загального явища в житті суспільства. Це необхідно для того, щоб краще розуміти причини багатьох процесів у політичномужитті суспільства. Для цього необхідно насамперед знайомство із сутністю соціальних конфліктів. У загальномувидісоціальний конфлікт означає протиборство протилежних інтересів і цілей суспільного розвитку, зіткненняїхніх реальних носіїв — індивідів, соціальних груп, класів, держав із приводу забезпечення своїх інтересів.
Незайвенагадати, що ще Аристотельвважавнайважливішим джерелом конфліктів у суспільствімайнованерівність людей і нерівність в одержанні ними почестей, коли порушується міраі справедливість їхнього розподілу. Це, вважаввін, з одного боку, сприяє зростанню користолюбства і марнославства, що зрештою, ведедо переродження державного ладу. З іншого боку, надмірне прагнення до багатства й почестей знатних чоловіків приводить до виникнення невдоволення впростих громадян держави і стає причиною державних переворотів. Таким чином, переваганесправедливого початку над справедливим — головна причина конфліктів, що стають постійним компонентом політичної реальності, неминучим супутником соціального розвитку, тому що й у «самімзробленому» суспільствіприсутні різноманітні протилежні інтереси, насамперед політичні, а їхнє зіткненняносить завжди конфліктний характер.
Як соціальне явище конфлікт володіє поруч істотних ознак, до яких сучасні політологи відносять: наявність двох чибільш протиборчих сторін, інтереси яких протистоять один одному; конфліктуючі сторониусвідомлюютьнесумісність своїх цілей і тому їхні відносини здобуваютьхарактер протиборства — кожна зі сторінпрагне до реалізації власних інтересів за рахунок іншої сторони; стрижнем конфлікту виступає питання про владу.
Універсальною передумовою конфліктів у суспільствівиступає дефіцит яких-небудь соціальних цінностей(нерівний розподіл їх між різними національними групами). При цьому одночасно претендують на них суб'єкти не мають можливості задовольнити цілком свої потреби і виявляються в стані суперництва. Виділяють два видиподібного дефіциту. Позиційний дефіцит, коли неможливо одночасне використання однієїчиролі функції двома
суб'єктами, що ставить їх в умови змушеної змагальності. Наприклад, у питанні про державну владу. Дефіцит джерел, коли обмеженість визначених цінностей не дозволяє двом чи більшому числу суб'єктів задовольнити повною мірою свої домагання. Так конфлікт стає скоріше нормою громадського життя, ніж якоюсь надзвичайною подією.
Під соціальним конфліктом розуміється зіткненнясвідоме переслідуваних і інтересів, що відстоюються, і цілей. Маючи своїм джерелом
визначеніоб'єктивні протиріччя, що досягли в суспільствікульмінації розвитку, соціальний конфлікт виникає в результаті усвідомлення протилежними сторонаминесумісності їхніх інтересів і цілей (наприклад, несумісність інтересів і цілей)
До числа найбільш складних і відносятьсяміжнаціональніконфлікти. Це форма міжгрупповогоконфлікту, у якому групи зпротилежними інтересами розрізняютьсяпо етнічному (національному ознаці). У повсякденній практиці під час обговорення міжнаціональних відносин, чиефективності неефективності національної політики держави, звичайно, маються на увазі визначенінації. При цьому різні нечисленні етнічні групи особливо не виділяються, хоча їхнякількість, наприклад, у Росії досить значно. Тому більш точнимбуде застосування, у тому числі і до конфліктів, поняття «етнос» — народ, плем'я, група людей, що говорять на одній мові, що визнають своє єдине походження, що володіють своїми звичаями й укладом життя, що відрізняє їхвід інших груп. Нація ж — це соціально-історична спільність людей, сукупність громадян держави, що мають спільність території і мови, соціально-економічноїі культурногожиття. Міжетнічна політика держави покликана регулювати соціально-політичні відносини з метою узгодження інтересів різних етнічних і національних груп і найбільш повного задоволення їхніх потреб.--PAGE_BREAK--
Однієїз основних причин загострення міжнаціональних відносин і виникнення етносоціальнихконфліктів у нас стала криза всіх структур владив СРСР і використання національних інтересів корумпованими групами в колишніх союзних республіках, переноссоціального невдоволення у сферу міжнаціональних відносин. Не можна не бачити також і роль штучно розпалюваної релігійної нетерпимості.
Для таких конфліктів характерний визначенийрівень організованості дій поряд із масовими безладдями, сепаратистськими виступами аж до громадянської війни. Оскільки вони виникають у багатонаціональних державах, будь-який внутрішній конфлікт у них неминуче здобуваєполітичний характер. Тому часом буває важко провести чітку грань між соціальним, політичним і міжнаціональним конфліктом. Етнічний конфлікт може виражатися в різних формах, починаючи знетерпимості і дискримінації на міжособистісному рівні і, кінчаючи масовими виступами за відділення від держави, збройнимизіткненнями, війною за національне звільнення. Так розвивалися події у Нагорному Карабасі, Чеченській республіці, Молдавії, Грузії після розпаду СРСР.
Соціально-політичний конфлікт у будь-якімсуспільствівиконує визначеніфункції. Він може впливати на формування потрібної рівноваги сил у суспільстві, хоча цярівновагабуде носити тимчасовий характер. Він може сприяти і більш повному виявленню протилежних інтересів, переоцінці існуючих суспільних цінностей і норм, а також виявити дисбаланс сил і породити дестабілізацію суспільства. З урахуванням цих факторів у демократичномусуспільствінеобхідний пошук ефективних механізмів.здатних запобігти переростанню конфліктів у деструктивне руйнівне русло знепередбаченими наслідками.
Прийнято класифікувати конфлікти по різних підставах:
— по суб'єктах — міжособистісні, міжпартійні, міждержавні;
— по масштабі— місцеві, регіональні, глобальні;
— по впливіна суспільство— системні, потребуючі цілісного перетворення суспільства, і підсистемні, що вимагають перетворення окремих сфер суспільства(соціальної, культурний).
Конфлікт між окремими особистостямивиникає як наслідокпротиріч у взаємовідносинилюдей на виробництвіі побутовому ґрунті. І дозволяється він відповідно до існуючого нормами міжособистісного спілкування. Конфлікт між особистістюі суспільствомнайбільше часто торкається сфери виробництвай розподілутоварів і послуг, матеріальних благ, контролю за поводженнямлюдей, необхідного для нормального функціонування суспільства. Ця група конфліктів зв'язана із соціальними, економічними, емоційними відносинами людей, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, що торкнувся всі сфери сучасного виробництвай керування, побутові і сімейні відносини.
Конфліктні ситуації між соціальними групами, класами зводяться до протиборства відносно можливо повного задоволення їхніх інтересів. Це стосується насамперед відносин влади. Міжнаціональні й міждержавні конфлікти торкають буквально весь спектр відносин між конфліктуючими сторонами, усього суспільства.
Розрізняють також рівні конфліктів. Конфлікт, що охоплює все суспільство, що виявляється розколотимна двапротилежних табори, відносять до макрорівня. Його об'єктивна база — наявність у суспільствісоціальних шарів, зацікавлених у руйнуванні, зміні його основ.
Існує також класифікація конфліктів по формах прояву й розвитку:
— конфлікти типу «сутичок», коли протиборчі сторонирозділяютьнепримиренні протиріччя й результатом може стати тількиперемога однієїзі сторін;
— конфлікти типу «дебатів», коли ведеться суперечка, маневрування й обидві сторонирозраховують на досягнення угоди (компромісу);
— конфлікти типу «ігор», коли сторонидіють у рамках загальнихправил і тому конфлікт не завершується руйнуванням усієї сукупності відносин між конфліктуючими.
Зі сказаного випливає, що аналіз конфліктів неможливо підігнати під якусь єдину універсальну схему, що не існує деяких універсальних рецептів дозволуконфліктів. Однак практика виробила визначенуметодологію (систему мір), що дозволяє з урахуванням особливостей кожного конкретного конфлікту домагатисяйого дозволу.
2. Історичні передумови національних конфліктів на території колишньогоСРСР
До 1986 р. про міжнаціональні конфлікти в СРСР привселюдно нічого не говорилося. Вважалося, що в ньомунаціональне питання було остаточно вирішене. І треба визнати, що великих відкритих міжнаціональних конфліктів не було. На побутовому рівні існували багатоміжнаціональних антипатій і тертя, а також спостерігалося здійсненнязлочинів на цьому ґрунті.
Разом із тим ішов інтенсивний процес русифікації неросійських народів. Небажання вивчати російськумоване тяглояких-небудь санкцій, як це намагаються зробити в чиЕстонії Молдові, але саме його вивчення було поставлено в ранг природно необхідного. У той же час знання російської мови, як федерального, відкривало перед неросійськими народами великіможливості для навчання, професіоналізації й самореалізації. Російська мова дозволяла прилучитися до культури всіх народів СРСР, а також до світової культури. Він виконував і виконує ту ж функцію, що випала на часткуанглійської мови в міжнародномуспілкуванні. продолжение
--PAGE_BREAK--
Усе це, однак, не виключало формування латентних етноконфліктнихситуацій, обумовлених збитковою національною політикою Радянської влади. Проголошення більшовиками привабливого, але лукавогодля того часу політичного гасла про право націй на самовизначення спричинило за собою лавиноподібнийпроцес суверенізації територій. Ще в період громадянської війни було утворено 35 республік червоних режимів і 37 — білих. Ця тенденція підсилилася після перемоги більшовиків. Однак її повна реалізація була неможливою. Так більшовики і не збиралися перетворювати їїу життя. Виходячи з принципу “розділяйі пануй”, вони дали формальну самостійність у видінаціонального найменування території лише “опорним” націям. Тому з більш ніж 130 національностей, що населяють СРСР, близько 80 не одержалиніяких національних утворень. Причому “видача” державності здійснювалася дивним образом. Естонці, наприклад, загальнечисло яких у цілому по країні, відповідно до перепису населення 1989 р., складало1027 тис., мали союзну державність; татари, чисельність яких більш ніж у 6 разівперевершує число естонців (6649 тис.) — автономію, а поляки (1126 тис.) чинімці (2 039 тис.) не мали ніяких національних утворень.
Фіктивніфедералізація й автономізація країни зчотирма нерівноправними рівнями національно — державних і національно — адміністративних утворень(союзна республіка, автономна республіка, національна область, національний округ) на волюнтаристськи нарізаних територіях, на яких історично проживали й інші народи, заклали під національне питання в СРСР міну уповільненої дії. Наступні вольові зміни границь національних утвореньі передача величезних територій (наприклад, Криму) з однієїреспубліки в іншу без обліку історичних і етнічних особливостей, депортація цілих народів з рідних земель і розсіювання їх серед інших національностей, величезні міграційні потоки, зв'язанізмасовим виселенням людей по політичних мотивах, із великими будівництвами, освоєнням цілини й інших процесів, остаточно перемішали народи СРСР.
Основна проблема полягає в тому, що титульні нації при будь-якій своїй чисельності претендують на винятковий контроль державних інститутів і власності, нерідко створеноїруками “сторонніх” народів і за рахунок загальносоюзного бюджету, як це було в Естонії, Литві, Казахстану. У ряді випадків російськомовне населення залишаєтьсязаручником націоналістичних злочинних авантюр, як це відбулося з250-тисячним російськомовним населенням у Чечні.
Таким чином, національна політика, що проводиться в багатонаціональномуСРСР і продовжуєнині в Росії (шляхом створення нерівноправних суб'єктів федерації) і інших країнах пострадянського простору, сформульована ще Ленін за допомогою формального принципу “право націй на самовизначення”, зруйнувала староросійскуюнаціонально — територіальну систему і поставила в главукутане людинизйого невід'ємними правами і законними, у тому числі національними інтересами, а окремі нації зїх, особливими правами й особливими національно — владно — територіальними домаганнями, реалізованими на шкоду іншим народам, нерідко століттямипроживаючимна тій же території, на шкоду загальновизнаним правам людини. Національно — культурна автономія, прийнята в усьому світі і, що дозволяє без заподіяння збитку іншим народам задовольняти своїнаціонально — культурні потреби в єдиному загальноправовому просторі, була відкинута більшовиками, швидше за все, невипадково, тому що при такімрішенніпитання сутужніше було керувати країною.
При цілісності жорстко централізованого і фактично унітарної Радянської держави міжнаціональні відносини, не викликали особливої тривоги. З одного боку, людинабудь-якої національності усвідомлював себе громадянином усього федерального простору, з іншого боку — партійні й державні структури твердо утримували народи в рамках інтернаціоналізму. Навіть окремі націоналістичні висловлення деяких керівників у союзних і автономних республіках нещадно припинялися. Ослаблення союзних “обручів “ у процесі перебудови, що почалася, гласності й суверенізації національно — територіальних утвореньоголили багато пороків комуністичного режиму, його національної політики й актуалізували дрімаючіміжнаціональні тертя. Націоналістично набудованіі прагнучі до влади і власності групи в багатьох союзних і автономних республіках, що відразу стали національними героями, кинулися пояснювати всі лиха народні діями союзних органів і експлуататорським інтернаціоналізмом. І в цьомубула часткаправди.
Силою удержати міжнаціональні конфлікти було вже неможливо, а досвіду самостійних цивілізованих рішеньбез участі сильного центравнародів не було. Не без допомоги націоналістичних екстремістів багатьом з них, що миттєво позабулиреальну інтернаціональну допомогу, стало здаватися, що їхнє убоге життя обумовлене тим, що саме вони на шкоду собі “годують” Центр і інші народи. Через деякий час багато республік, “наковтавшисьсуверенітетів” (по вираженнюН. Назарбаєва), стануть поступово усвідомлювати щиріпричини своїх лих, а на початку перебудови націоналістична ейфорія була домінуючою. Поступовий розпад СРСР спустив курок обвальним міжнаціональним конфліктам у багатьох союзних і автономних республіках. Після легального розпаду СРСР його територія стала зоною етнічного нещастя.
3. Підхід до проблеми
В останні роки в біляекваторіальномупросторірізних частин світлапалахкотало полум'я більш 40 збройнихконфліктів: у Югославії, Анголі, Сомалі, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Афганістану, Таджикистану, Узбекистану, Киргистані, Північнокавказькому регіоніРосії й інших. Абсолютнабільшість конфліктів носить міжнаціональний, міжплемінний характер. Вони розгорталися на території однієїчидекількохкраїн, переходячи нерідко повномасштабні сучасні війни. Багато хто з них ускладнювалися релігійними й клановими протиріччями. Деякі тягнуться сторіччями, як, наприклад, близькосхідний конфлікт між євреями й арабами, закавказький конфлікт між вірменами й турками (азербайджанцями). Першопричини триваючих конфліктів часто стираютьсячасом, ідуть у підсвідомість і, виражаючи в важкопояснимоюмайже патологічноїнаціональноїнетерпимості. Безпосередніми причинами (приводами) періодично відновляються зіткненьзвичайно, виступають найближчі “несправедливості”. Ставлячи в лапки це слово, ми маємо на увазі те, що в більшості міжнаціональних конфліктів справедливого рішеннядля усіх ворогуючих сторіноб'єктивно не існує, тому що кожна керується своєю правдою, своїми історичними періодами, подіями, фактами.
Конфліктна ситуація в країнах, утворенихна території колишньогоСРСР, обумовлена багатьма причинами, давніми й сьогоднішніми, політичними (централізм і унітаризм влади, і завоювання народів), економічними (економічна криза, безробіття, зубожіння), соціально-психологічними (міжнаціональні бар'єри спілкування, негативні форми національного самоствердження, відкритийнаціоналізм, амбіції національних вождів), територіальними й іншими. Конфліктна ситуація в більшості випадків складається як результуюча складова комплексу причин і умов. Конфлікт виникає тоді, коли об'єктивно, а не рідко суб'єктивно, міжнаціональні порівняння, що коли він виявляється (чи реально ні) у чомусьзащемленим, скривдженим, обійденим, пригнобленим; коли в психології народів; коли рішеннябагатьох проблем бачиться лише в національномусамоствердженні. продолжение
--PAGE_BREAK--
Конфліктні люди (групи) у таких випадках завжди знаходяться. Прагнучідо влади й власності націонал політичні сили спритно використовують стихійне невдоволення. Підігріваючи його, вони виставляють себе захисниками нації. І хоча давно відомо, що націоналізм і етнократизмірраціональні, деструктивні, безперспективні й руйнівні, що збунтувався народу вони, як правило, такими не здаються. Навпаки, саме етнократизмі націоналізм стають самою зрозумілою, найближчою й об'єднуючою ідеологією. Єдність мови, звичаїв, традицій, віри споює людей з півслова, із напівруху. “Що може бути легше, ніж мати загальнийоб'єкт заперечення і засвоїти загальну“ідеологію кривди”, в ім'я якої випливаєцей об'єкт відкинути? Сказати, наприклад, що у всіх нещастях світу— і насамперед кожної скривдженої душі — винуваті євреї, цигани, німці, араби, негри, в'єтнамці, чиугорці чехи: Це так просто і зрозуміло! І завжди знайдетьсядостатнє число в'єтнамців, угорців, чехів, цигана, чиєвреїв, учинками яких можна проілюструвати думку, що саме вони в усьомувинуваті”.
Комуністична ідеологія, що спирається на репресії, утримувала національні конфлікти на рівні одиничних проявів. Вітер волі, що подув у період перебудови, хоча і припускав зміни на краще, але одночасно з'явивсязначною умовою міжнаціональної нестабільності. Тому перші прояви демократії, ринкової економіки й суверенізації стали заставоюформування націоналістичних, авантюристичних, екстремістських, кримінальних і корумпованих сил. При поглибленомувивчанні причин деяких міжнаціональних конфліктів на території СРСР можна і не знайти серйозних національних обставин. Останніможуть лише в національний “колір” політичні, соціальні, економічні, територіальний, екологічній інші проблеми. У такій психологічній атмосфері загальновизнані багатовікові закони людського гуртожитку підмінюються “національною справедливістю”, а криваві розправи над чужими стають священною помстою, що не сприймається злочинної. Поводженняоднієїсторониза законом дзеркального відображеннямиттєво відтворюється інший. Обидві вони невблаганно вступають у жорстоку сутичкуміж собою, що за принципом “лійки” втягує в себе усе більш і більш широкі маси. У такому круговороті пропадають праві і винні, а залишаютьсялише бідують як з тієї, так і зіншої сторони.
Злочинні розбирання в стихійних міжнаціональних зіткненняхможуть обмежитися масовими безладдями, здійсненнямтяжких злочинів проти особистості, власності, суспільного порядку, а в політично й ідеологічно організованих — вилитися в повномасштабні збройнібої. У них злочинуу відношенніпротиборчої сторонивершаться зпотроєною енергією і зще великоюсвідомістю своєї правоти. Під видомсвященної помсти робиться усе, що приносить шкоду іншої нації. Нові витки насильства стають усе більш жорстокими. Вони стимулюються тільки що понесеними жертвами, новими образами і цілеспрямованою пропагандою зацікавленої в розпаленні конфлікту відкритих і таємних сил, що використовують в особистихзлочинних цілях механізм наростання нетерпимості, агресивності і ненависті.
При виникненні міжнаціонального конфлікту усередині однієїдержави є два варіанти поводженняофіційної влади. Перший: влади, зберігаючи рівновагу, залишаютьсянад конфліктом, намагаючись припустимими силами і засобамизгасити виниклийконфлікт, як це, наприклад, робилося, хоча і не без помилок, російською владою в конфлікті між североосетинамий інгушами. Другий: влади самівтягуються в конфлікт, виступаючи за збереження територіальної цілісності чикраїни на сторонітитульного народу, як це спостерігалося в Азербайджанув конфлікті між азербайджанцями і вірменами, у Грузії — у конфлікті між грузинами і югоосетинами, між грузинами й абхазами, чив Молдові в конфлікті молдаванз російськомовним населенням (Молдови зНаддністрянщин). В аналогічні ситуації в кінцевому рахунку втягувалися і російські влади в Чечні.
Серйозним бар'єром для утримання конфлікту в латентній стадії євідсутність відповідних груп, що намагаються вирішити міжнаціональні протиріччя насильницьким шляхом. У таких випадках сторониутримуються від ексцесів, що можуть послужити серйозними приводамидля насильства.
4.Міжнаціональна напруженість у регіональному аспекті
У наші дні з'явилася реальна погроза розпаду Росії на окремі самостійні держави, у якості яких не протипроголосити себе не тільки деякінаціонально —, але й адміністративно — територіальні утворення. Природно виникають питання: чи повторить вона долю СоюзуРСР, чи можливо цього уникнути і як? Щоб відповісти на них потрібно, зоднієїсторониосмислити станміжнаціонального спілкування, визначитиджереланевдоволення і напруженості в цій сфері, що харчують відцентрові тенденції, а з іншого боку — виявити умови і фактори, що складаютьінтеграційний потенціал російської багатонаціональної державності, виявити шляхи і механізми консолідації націй, народностей, регіонів.
Далі. Як показало дослідження, досить глибоко укоренилося представленняпро нерівність у матеріальномустановищі між етнічними групами. Воно відбилося у відповідях респондентів на питання “ чи Можна виділити національні групи чий життєвий рівень вище?”. У Ставрополіі Черкеськуствердно відповіли відповідно 55% і 49%. В інших містах часткаподіляючих цю позицію склала: 20 — 27% — Улан-Уде, Оренбург, Якутськ і 14 — 16% — Уфа, Петрозаводськ. По перевазі до них відносили вихідців з Кавказу, євреїв, росіян. Найчастіше на характер відповідей впливав розподілнаселення на корінне і некорінне. Представники тогой іншого висловлювали прямопротилежні точки зору. Приміром, у Петрозаводськукарели вважають, що краще живутьросіяни, останнім же здається, що навпаки — карели; в Оренбурзі, на погляд росіян, найбільш заможні татари, а ті, у свою чергу, указують на росіян. Тут, імовірно, дає звістку про себе і таобставина, що в деяких регіонах люди корінноїнаціональності як би монополізують визначену“соціальну нішу” (торгівля, керування, вища школа і проч.), а це, зрозуміло, створює передумови для негативної реакції. продолжение
--PAGE_BREAK--
Але звернемося до результатів дослідження, проведеногов 1991 і (повторно) 1992 р. (табл.2).
Таблиця. Розподіл відповідей на питання “З якими з перерахованих явищ Вам приходилосязіштовхуватисяв повсякденномужитті?”, %
Негативні явища
Ставрополь
Оренбург
Москва
1991 р.
1992 р.
1991 р.
1992 р.
1991 р.
1992 р.
Призначення на керівні посади за національною ознакою
9 23
10 21
9 18
Непропорційне представництво в місцевих органах влади
4 9
8 13
3 9
Надання матеріальних благ залежно від національної приналежності
9 22
8 21
7 15
Збереження національних пережитків
19 38
18 42
17 35
Упередження проти людей інших національностей, мігрантів
36 54
17 29
35 40
Хуліганські дії на національному ґрунті
28 48
17 29
26 43
Ворожість до представників інших республік, що займаються торгівлею
65 68
56 52
72 69
А тепер задумаємося про значимість етнічної приналежності в груповому менталітеті. Людям, як відомо, властивийпошук суспільної опори, необхідноїдля відчуття соціальної захищеності, міцних життєвих взаємозв'язків. І в цьому змістіцілком можна зрозуміти виразну орієнтацію на національну спільність (групу), що у важку годинузавжди надасть підтримку. До того ж нині відбувається своєрідний “сплеск” національної самосвідомості, підсилюєтьсяінтерес людини до культури свого народу, його історичному минулому.
Зокрема, було задане питання про роль національної приналежності у формуванні особистості. Від 14% до 25% виходять з того, що свідомості причетності до конкретної нації саме по собі ні добре, ні погано. Однак від 3% до 30% дотримуютьпротилежноїпозиції, вважаючи, що лише свідома національна самоідентифікація уможливлює особистісне становлення.
Уявленняпро ущемлення національних чекань, так само, як і претензії націй на пріоритетні права, єне тільки одним із джерелсуспільної напруженості в даний час. Є досить основдумати, що й у доступномудля огляду майбутньомуїхній вплив не зменшиться.
Під впливом постійного незадоволення власним національним статусом узначної частини суспільствасформувалася установкана активні дії в конфліктній ситуації на сторонісвоєї національної групи (табл.). У Москві 70% опитаних заявили про цьому, і лише 18% геть-чисто відкинули від себе таку можливість.
Настільки висока готовність городян брати участь у подібного роду розбираннях не може не викликати заклопотаності хоча б тому, що ставка на силу як метод рішенняназрілих проблем стає усе помітніше.
Таблиця Готовність участі в конфліктах, %
Міста
Неросійські
Росіяни
Петрозаводськ
55
64
Оренбург продолжение
--PAGE_BREAK--
50
63
Уфа
52
63
Улан — Удэ
72
58
Якутськ
68
70
Ставрополь
68
73
Черкесск
74
68
Що розпалюються і жевріють вогнища міжнаціональної конфронтації в південних краях нашої Батьківщини створюють серйозну небезпеку її розширенняі поширення всередину. Відчуття нестабільності соціального клімату підвищує тривожність масової свідомості, робить населення сприйнятливимдо різного виду'фобіям', страхуза завтрашній день, породжує прагнення позбутися від 'чужих' чиу всякому разі обмежити їхнього права в надії забезпечити собі безпекаі благополуччя.
Чи існують усе-таки сьогодні об'єктивні передумови для того, щоб не допуститиескалації етнічних конфліктів? Аналіз матеріалів дає вагомий привідзатверджувати. Що вони цілком реальні. Іншими словами, перетворенням у дійсність нового конституційного принципу співжиття суб'єктів РосійськоїФедерації, заснованогона врахуванні загальнихінтересів, відмовленнівід перегляду границь, від претензій її народів, що населяють, не крім і росіянина, на розвиток власної державності, розглянутий багатьма як доведення вимоги національного самовизначення до абсурду. На думку левиної часткиреспондентів національні проблеми варто вирішувати в рамках культурно — національних автономій. Приблизно стільки ж негативно відносятьсядо зміни федеральних рубежів адміністративно — територіального розподілу. То чи потрібно надавати самостійність ’націям’ які з’являються на кожному кроці, чи потрібно поміркувати...
Висновок.
Вищевикладене, здається, дозволяє не тільки зрозуміти основні тенденції нашого національного буття, його ймовірні перспективи, але і зробити деякі загальнівисновки.
— Загальнийрістневдоволення існуючим положеннямвиступає як могутній прискорювач форм ' протестногореагування' у різних областяхсуспільній практиці, у тому числі і національних взаємозв'язках. Це стимулює в кінцевому рахунку відцентрові процеси, національний і регіональний сепаратизм, що створює погрозу єдності і цілісності російської національної федеративної держави.
— Виразно відчувається необхідність розробки науковоїтеорії гармонізації національних відносин і відповідноїїй програми життєдіяльності суспільствана перехідний період і віддалену перспективу. Фундамент концептуального підходу повинні скласти ідеї національного центризму і демократичного федералізму.
— Програма практичних дій зобов'язана виходити з юридичного і практичного дотримання національних і регіональних інтересів кожного суб'єкта Федерації. Лише завдяки цьому може бути переборена асимметричністьнинішнього федеративного пристрою. Особливого значення набувають узгодження і розмежування повноважень по лініях: Центр — республіки, Центр — регіони, а також освоєння спеціальних механізмів попередження конфліктів між націями, регіонами з урахуванням досвіду країн, що входять у СНД, інших європейських держав.
— Важливо звернути серйозну увагу на масове обмеження потреб і нестатків етнічного характеру, виявленев більшості регіонів. Данаобставина, якщо ситуація не зміниться, мабуть, активізує як титульні нації, так і національні меншості у відстоюванні першими своїх прерогатив, а другими елементарних прав, причому будь-якими способами, не крім насильства. Низька оцінка власного національного статусу росіянами, їхнязаклопотаність своїм майбутнім в окремих регіонах чреваті виникненням синдрому соціальної образи, розширенняммасштабів російського національного руху, більш твердоюпротидією антиросійським настроям і акціям.
— Державна політика покликана стати в більшій мері, чимабиколи, національно-регіональну, враховуючу специфіку і Північний Кавказ, і Поволжя, і Сибіру, і Далекого Сходу. Тільки така політика в стані забезпечити відносно безболісний перехід від власне кажучи унітарної держави, яким був Радянський Союз, до федеративного, якоїпрагне стати нова Росія. Зміцнення самостійності регіонів, що не протиставляють себе Центру, але співробітничають з ним, ведедо пріоритету наднаціональних цінностей, наближає реалізацію загальнонаціональної задачі— відродити велику і сильну державу здемократичними порядками і соціально орієнтованою економікою.
Усе це дасть можливість не тільки правильно оцінити сформовануситуацію, але і багато в чому передбачати її розвиток, а значить — процвітати в попередженні міжнаціональних терть і конфліктів. Така робота в регіонах лише починається. Отчому взаємодія і кооперація соціологічних служб у Центрі і на місцях, як і поновлення наукових зв'язків із соціологами ближнього зарубіжжя, були б дуже корисними і продуктивними. Список використаної літератури
1. Н.А.Лавровський. Політологія. Навчальний посібник. ТУСУР.Кафедра історії і політології.2000р.
2. В.В.Лунєєв. Злочинність у міжнаціональних конфліктах//Соціологічні дослідження. 1995. № 4. с.103 — 107.
3. В.Н.Іванов. Міжнаціональна напруженість у національному аспекті. 1993. № 7. с.58 — 66.
4. Г.С.Котанджян. Етнополітология консенсусу — конфлікту. М.: Промінь, 1992.
5. П.Сорокін. Людина. Цивілізація. Суспільство. М.: Политиздат, 1992. с. 251.