ВСТУП
Релігія є складнимсоціально-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу людства.Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості,певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціональногомислення та пізнання людського буття. Як продукт соціальних відносин релігіяіснує разом із суспільством, відтворюється під впливом соціальних умов життя,труднощів пізнавального процесу, певного емоційно-психічного стану людства. Якособлива структурно-організована система діяльності людей релігія за певнихісторичних умов виконувала роль провідного чинника інтеграції та стабілізації,збереження і зміцнення існуючих соціальних систем, консолідації тацентралізації державно-політичних режимів, формування і збереженняетноконфеційних спільностей людей, етногенезу та національно-визвольноїборотьби народів спілкування і взаєморозуміння людей. Водночас релігія у ряді історичнихподій була суттєвою детермінантною соціального протесту, дестабілізації тадезинтеграції суспільства, колоніального поневолення народів,економічно-політичного гноблення мас тощо.
Як особлива складовасистеми духовної діяльності людей релігія відігравала важливукультурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовнихцінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови,упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуття духовноїєдності етносу та людського роду взагалі, значущості загальнолюдських моральнихнорм і цінностей, певного способу духовного життя людей.
1. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ІСОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
1.1 Релігієзнавство якнаукове дослідження релігії
Релігієзнавство якнаукове дослідження релігії було започатковано в 19 ст. для об'єктивногодослідження релігійних явищ, їхнього соціально-історичного генезису, соціальноїролі церковних інститутів тощо, вивчення не пов'язаного з якоюсь богословськоюдоктриною чи конфесією. Політичною партією. Від кінця 19 ст. суспільні науки(історія, етнографія, лінгвістика, філософія) нагромадили значний фактологічнийі теоретичний матеріал про релігію, її виникнення та еволюцію,соціально-історичний характер у різних народів. Усе це було використано дляпобудови теоретичних концептуальних визначень сутності релігії, їїсоціально-історичного походження, на основі розуму та науки, хоча з різнихметодологічних засад.
Зокрема, тогочаснерелігієзнавство великого значення надавало вивченню історичного розвиткурелігій. Докладний аналіз окремих історичних факторів, використання новітніхметодів дослідження історичних джерел дозволили релігієзнавцям 19-20 ст (Е. Тайлор, Д. Фрезер, Ф. Леман та ін.) сформулювати концепції виникнення та еволюціїрелігії. Представники різних філософських течій намагалися визначити сутність іприроду релігії на основі методології своєї школи. Так виникли антропологічнетлумачення релігії (Л. Фейєрбах), соціологічні концепції (Е. Дюркгейм, В.Вебер) тощо. Здійснювалися спроби семантичного та лінгвістичного аналізурелігійних суджень, понять і міфів, проводилися психологічні дослідженнярелігії на основі відповідної методології (У. Джеймс, В. Вузд, З. Фрейд таін.). Відтак були сформульовані психологічні тлумачення релігії, як суб'єктивнихпереживань віруючих (досвіду), пов'язаних із Богом (У. Джеймс), як«колективний невроз нав'язування», як «масова ілюзія» (З.Фрейд) тощо.
Загалом усе це привелодо виникнення окремих релігієзнавчих дисциплін – філософія релігії, соціологіярелігії, психологія релігії, історія релігії. Кожна з них існувала незалежнаодна від одної, методологічно та принципово відокремлювалася від іншої, аінколи й протиставлялась у процесі дослідження релігійних явищ. Така помилковапозиція дослідників релігії фактично призводила їх до хибних теоретичнихвисновків щодо філософського, соціологічного та психологічного поясненнярелігії, як частини духовної культури, корені якої сягають глибин історії.
Філософія релігіїзосереджувала увагу на теоретичних (споглядальних, спекулятивних) проблемахсутності та природи релігії, завжди послуговуючись методологією певногофілософського напрямку. Можна вирізнити три основні філософські доктринитлумачення сутності та природи релігії:
— об'єктивно-ідеалістичну (теологічну;
— суб'єктивно-ідеалістичну;
— натуралістичну(біологізаторську).
Соціологія релігії якрелігієзнавча дисципліна виникла на початку 20 ст. її засновники М. Вебер, Е.Дюркгейм та ін. визначали соціологію релігії, як науку, що вивчає взаємодіюрелігії та суспільства. Сутність релігії, джерела її виникнення та існуваннязалишаються поза увагою соціології релігії.
М. Вебер виходив іззасновку, що соціологія не в змозі осягнути сутності релігії, оскільки маєсправу з умовами та результатами певного типу соціальних дій. Для соціологарелігія існує лише як особливий тип мотивації соціальної поведінки людей. Йогонамагання обмежуються вивченням мотиваційного впливу релігійних ідей тауявлень, з'ясуванням її діяння та ролі в суспільстві. Згідно з цією схемою М.Вебер, на основі значного історичного матеріалу, вмотивовує думку щодовирішальної ролі протистанської етики у формуванні сучасного капіталізму.Німецький соціолог І. Мате визначає, що соціологія релігії, будучи емпіричноюнаукою, вивчає власне, як релігія та суспільство проникають одне в одне,формуючи в такий спосіб специфічні інститути, цінності та форми поведінки.Отож, визначаючи релігію як «мета соціальний феномен», ці авториобмежують завдання соціології релігії зовнішнім описом соціальних виявіврелігійного феномена.
Інших поглядів насутність релігії дотримувався французький соціолог Е. Дюркгейм, визначаючи їїсоціальну природу. Але для нього релігійними були всі колективні, суспільніуявлення й вірування, якщо вони мали обов'язковий для всіх членів суспільствахарактер, поєднували індивіда з суспільством, підпорядкували його останньому.Для Е. Дюркгейма конкретний зміст релігійних форм і символів не мав значення,він міг докорінно змінюватись у різні епохи. Залишається єдиним в усі епохилише потреба в колективних віруваннях, почуттях і ритуалах. Власне, Е. Дюркгеймдійшов висновку про вічність і необхідність релігії в кожному суспільстві, нез'ясувавши практично гносеологічних характеристик елементів релігійногофеномена їхнього реального значення в суспільстві.
Соціологічна концепціяЕ. Дюркгейма стала теоретичним підмурком структурно-функціональної школи всоціології взагалі та соціології релігії зокрема (О. Діа, М. Інджер, Л. Снайдерта ін). Засновники структурно-функціонального методу визнавали релігію як важливийфункціональний елемент суспільства, що сприяє збереженню існуючої соціальноїсистеми, підтримує її стабільність. Найповніший аналіз соціальних функційрелігії подає американський соціолог О. Діа, визнаючи серед них:
1) функцію втіхи тапідтримки людей, що зазнають труднощів і злигоднів;
2) функцію священика,тобто функцію встановлення зв'язку між людиною і надприродним;
3) функцію соціальногоконтролю, тобто освячення норм і цінностей певної соціальної системи, щобезперечно перешкоджає їх порушенню;
4) пророцьку функцію,тобто порівняння реальних соціальних порядків із релігійним ідеалом і критикуїхніх виявів із позицій цього ідеалу;
5) функціюідентифікації, що виражається в усвідомленні своєї незалежності до певноїрелігійної спільноти чи групи;
6) функцію визрівання,тобто вплив релігії на формування окремого індивіда в процесі його соціальногорозвитку.
Всі ці функції справдівластиві релігії.
Певне значення длярелігієзнавчої науки має також досвід організації емпіричних соціологічнихдосліджень релігійного населення, методику яких розробив соціолог Г. Ле-Бра,вивчаючи інтенсивність відвідування недільних богослужінь у різних містахФранції. В основу емпіричних показників релігійності було покладено ознаки, щофіксують участь індивіда у релігійних обрядах. Так було складено картурелігійності Франції, в якій наведено показники відвідання богослужіньнаселенням окремих департаментів та міст. Безперечно, показники культовоїповедінки прихильників релігії мають певне значення для вивчення стану релігійності.А для повної характеристики релігійності населення необхідні також знаннязмісту релігійної свідомості та мотивації релігійної поведінки людей. Томуактуальним і в наш час залишається проблема критерію та мети емпіричнихдосліджень релігійності населення.
Психологія релігії яксамостійна релігієзнавча дисципліна склалася на межі 19-20 ст. на перетинірелігієзнавства, філософії, соціології та психології. Над проблемамипсихологічного дослідження релігії працювали досить відомі представникипсихологічних напрямків: У. Джеймс, З. Фрейд, Т. Рібо, П. Жане, В. Вузд та ін.
Історія релігії якрелігієзнавча дисципліна започаткована у 18 ст., коли вчені звернули увагу наісторію духовної культури. Сучасні релігієзнавці приділяють велику увагупроблемам історичного дослідження релігії. З 1900 р. збираються міжнародніконгреси з історії релігії. Заснована 1950 р. Міжнародна асоціація з вивченняісторії релігії видає спеціальний журнал «Ноумен».
Марксистськарелігієзнавча доктрина – це певна віха в розвитку релігієзнавчої науки, щоґрунтується на досягненнях у вивченні релігійного феномена всієї попередньоїматеріалістичної філософії та власної методології дослідження соціальних явищ.Насамперед це стосується діалектико-матеріалістичного розуміння розвиткусуспільного життя, за яким усі прояви духовного життя, а також релігії,зумовлені матеріальними причинами, економічними факторами.
1.2 Релігієзнавство якнаука
Необхідністькомплексного вивчення релігійних вірувань з урахуванням їхньої догматики,соціально-історичної природи, механізму зв'язків із політичними та духовнимиструктурами суспільства, впливу на особистість віруючих у конкретно-історичнихумовах тощо вимагає цілісної системи наукового дослідження релігійногофеномена. Та будь-яка цілісна система наукових знань повинна відповідати певнимвимогам, тобто мати свій об'єкт дослідження й вивчення та, зокрема, предметдослідження. Визнавши все це, ми встановимо, що і як вивчатимемо, тобтоокреслимо коло наших наукових досліджень. Відповідно до предмета дослідження іметодів його вивчення виникають різні напрямки й дисципліни, тобто науканабуває певної структури, що сприяє різнобічності та ефективності досліджень.
Об'єктом релігієзнавстваяк комплексної галузі наукового знання є певна частина соціальної дійсності,складовою підсистемою якої виступає релігія. Об'єктом релігієзнавства звичайноє соціальні відносини, тобто стосунки між людьми у зв'язку зі здійсненнямвіросповідання, функціонування релігії в суспільстві, вплив її надержавно-правові відносини. Це досить складна частина суспільного життя звластивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками тощо, якубезпосередньо не вивчає жодна наука.
Релігійні явища, певнаріч, є складним комплексом філософсько-гносеологічних, соціально-історичних іпсихологічних проблем. Досліджуючи релігію, треба визначити насамперед механізмформування релігійної свідомості, характер відображення в ній соціальногобуття, особливості її функціонування, соціально-історичної еволюції релігійнихвірувань і вчень, внутрішній психічний механізм поведінки послідовників різнихрелігійних культів, їх духовні цінності та орієнтири тощо. Власне, вивчення цихпитань і є безпосереднім завданням релігієзнавчої науки. Отже її предмет – цедослідження закономірностей походження, побудови й функціонування релігійногокомплексу.
Багатоплановістьпроблематики релігієзнавства як системи наукових знань зумовлює складну йогоструктуру, що має два важливі напрямки дослідження релігії – теоретичний таісторичний. Теоретичний напрямок дослідження, зокрема, складається зфілософських, соціологічних і психологічних аспектів вивчення релігії яксоціального явища.
Філософське вивченнярелігії є головним у структурі теоретичного релігієзнавства, оскільки розкриваєонтологію та гносеологію релігії. Це важлива складова філософського знання,методологія якого використовується в релігієзнавстві. Взагалі в сучаснійфілософі існують три течії філософського вчення релігії:
— матеріалістична;
— ідеалістична;
— релігійна.
Які докорінно різнятьсяметодами дослідження, філософсько-теоретичними концепціями і постулатами.
Основними проблемамифілософського вивчення релігії є питання про її сутність, гносеологічну природурелігійної свідомості, її структуру та особливості змісту, характер релігійноговідображення, формування релігійних понять, символів, образів тощо.
Другою важливою частиноютеоретичного релігієзнавства є соціологічне вивчення релігії. Ґрунтуючись назагальнонауковій методології дослідження суспільства, соціологічний аспектвивчає релігію як соціальний феномен, складник суспільних відносин. Важливимипроблемами соціологічного аналізу релігії з'ясування соціальних причин їївиникнення, існування та відтворення, її місця в соціальній системі (мережазв'язків і залежностей, що характеризують становище релігії в суспільстві, їїмісце в суспільній свідомості та системі соціальних інститутів і організацій),її внутрішньої структури (характер елементів релігійного комплексу, їхньоговзаємовідношення), її соціальних функцій та ролі в конкретному суспільстві.Наукове вивчення релігії передбачає не лише загально соціологічний аналізрелігійних феноменів, а й конкретно-емпіричне дослідження релігійності,культової поведінки послідовників конфесій в окремих регіонах країни тощо.Конкретно-соціологічні дослідження інтенсивності релігійних вірувань ікультової поведінки мають певне значення для теоретичних узагальнень, а такождля практичного вивчення мотивації поведінки віруючих, впливу на їхнюсвідомість тих чи тих приписів, цінностей та ідеалів. З цього приводу є дуже важливими,наприклад, конкретно-емпіричні дослідження деформації правосвідомості віруючих,ставлення останніх до діяльності правоохоронних інституцій тощо.
Психологічний аспектрелігієзнавства передбачає вивчення психологічних компонентів (почуттів,настроїв, емоцій, переживань) у релігійній свідомості, внутрішніх психічнихпроцесів, стану та властивостей віруючої особи. Адже само поняття«віруючий» характеризує прихильника релігії психологічно. Релігіявпливає передовсім на психіку особи, створюючи в ній певну системуемоційно-інтелектуальних образів, стереотипів і норм поведінки, ядром якихзавжди є віра в надприродне.
Історичне вивченнярелігії – дуже важливий напрямок релігієзнавства як цілісної системи науковогоосмислення релігійного феномена. Історичне релігієзнавство досліджує історіювиникнення і розвитку релігій в усій повноті їхніх історичних зв'язків. Історіярелігії охоплює весь комплекс релігійних явищ: ідеологію та догматику, культ,церкву як інститут тощо з урахуванням їхніх особливостей та індивідуальноїсвоєрідності. Насправді, щоб проаналізувати сучасну релігію в усій складностіїї елементів, необхідно знати історичний процес їхнього розвитку: перехід відпервісних форм релігії (анімізм, фетишизм, магія тощо) через полі демонізм дополітеїзму, а потім і до монотеїзму; від родових культів до племінних інаціональних і, врешті-решт, до світових релігій. Історичний підхід допомагаєвизначити місце елементів релігійного комплексу в його сучасному стані. Підісторичним кутом зору можна було б глибше з'ясувати, якою релігія стала.Історизм дає методологічний інструмент прогнозування майбутноього релігії.Проблемами історичного релігієзнавства є також порівняльна історія церков,історія релігійних культів, церкви як інституту тощо.
Отже, релігієзнавствостановить цілісну систему філософських, соціологічних, психологічних таісторичних знань про релігію, її виникнення, розвиток і соціальні функції, пробудову релігійного комплексу, сутність релігії як одного з проявів людськоїдуховності. Релігієзнавчі знання мають певне практичне значення, оскількидопомагають правознавцям осмислити природу релігійних явищ у суспільстві,виробити відповідні правові норми регулювання здійснення релігійних вірувань ісвободи віросповідання в людській соціальності.
Окрім релігієзнавчогоосмислення релігійного феномена, останній є також предметом вивчення богослов'я(теологі). Теологія (вчення про Бога) – це загально церковна доктрина, системарелігійно-догматичного обґрунтування та захисту (апології) віровчення і культу,комплекс доказів істинності релігійних ідеологем, моралі, правил і норм життявіруючих і духовенства, надприродного походження Святого Письма, божественноїсутності церкви тощо. Релігієзнавство та богослов'я – це протилежні системизнань, оскільки теологія базується на поза науковому знанні, визнає реальнеіснування уособленого Бога, визнає єдиним методом пізнання«абсолютних» релігійних істин богооб'явлення.
1.3 Соціологія релігії
Соціологія релігії – цечастина соціології, одна з соціологічних дисциплін, що використовує виробленісоціологією поняття та методи аналізу окремих соціальних феноменів, таких яксім'я, політика, освіта тощо. Соціолог має справу з релігією як соціальнимфеноменом, тобто він вивчає релігію доступну для спостереження, емпіричних методівдослідження соціальної поведінки людини (індивідів та груп): як утворюються іфункціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони зберігаються чиперестають існувати, які відносини між релігійними групами, чому між нимивиникають конфлікти, що лежить в основі ритуальних дій тощо. Для соціологарелігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософа,наприклад, для нього суттєве значення має не питання про те, чи істинні чихибні, а питання про те, як ці вірування – поряд з релігійними організаціями –впливають на поведінку людини. Проблема полягає у тому, щоб виявити мотиваціюлюдських дій. За цих умов не обов'язкове вірування впливають на поведінку:індивід може стати членом релігійної групи іне знаючи тих вірувань яких вонадотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати наповедінку поза віруваннями і навіть йти врозріз з ними, стимулюючи за тих чиінших обставин дії, що суперечать офіційному вченню. Але це зовсім не відміняєтого факту, що соціальна дія – це дія осмислена, тобто у її основі лежать певнісоціальні регулятори – норми, цінності, вірування, сповідання і переваги, щонадаються індивідуумами та групами. Таким чином, релігія як предметсоціологічного аналізу – це сукупність структур, процесів, пов'язаних зфункціонуванням суспільства на різних рівнях, система регуляторів соціальнихзв'язків, зразків поведінки тощо – система структур і відносин з приводурелігійного феномену, саме на цьому «зв'язаних». Тому одна ізголовних проблем соціології релігії – проблема визначення того, що відноситьсядо поняття «релігія».
Якщо виходити зкласифікації соціологічних знань за їхніми рівнями – конкретно-соціологічнідослідження; теорії середнього рівня, що вивчають ту чи іншу соціальнупідсистему; загально-соціологічні теорії, що пояснюють суспільство як цілістнусистему, — то соціологія релігії відноситься до числа соціологічних теорійсереднього рівня. Вона добуває емпіричні дані, що характеризують релігію якодну з соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичнумодель в межах загально-соціологічної теорії.
Являючись частиноюсоціології, соціологія релігії використовує напрацьовані нею поняття і методи,без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група,роль, влада, культура тощо) і всередині неї – окремих соціальних феноменів(клас, економіка тощо). Застосування соціологічного інструментарію тасоціологічних методів у вивченні релігії виявилось виправданим і ефективнимнасамперед для пояснення цієї соціальної підсистеми. Однак особливість релігіїяк однієї з соціальних підсистем виявилась у тому факті, що на основі аналізурелігійного феномена стало можливим виявлення багатьох загально соціологічнихпараметрів, визначення підходів і розробка найважливіших методів, обґрунтуваннязміни парадигм соціального пізнання.
З історії соціологіїбачимо, що такі визначні вчені, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б.Малиновський виступили у своїх працях одночасно і як основоположники соціологіїу цілому, і як родоначальники та класики соціології релігії. У багатьох, якщоне більшості, соціологів класичної епохи аналіз релігії посідав центральнемісце у їхніх концепціях соціального і культурного життя.
Місце, що належитьсоціології релігії у «просторі» соціологічного значення, таке, що ісьогодні теоретичні розробки класиків у царині соціології релігії відносятьсядо того обов'язкового для соціологічної освіти стандарту, який необхідний длябудь-якого соціолога поза залежністю його спеціалізації.
Соціологія релігії –одна з багатьох наук, що займається вивченням релігійного феномена у різнихйого аспектах. Не лише соціологи, але й історики, філологи, психологи, впринципі – усі вчені, які мають справу з людиною та її культурою, так чи інакшеу своїх дослідженнях торкаються релігії. Але до релігієзнавства відносятьсялише ті науки, предмет яких становить саме релігія і тільки релігія. До їхчисла поряд з соціологією релігії відносяться психологія релігії, історіярелігії, що являють собою самостійні наукові дисципліни.
Якщо розумітирелігієзнавство гранично широко, як сукупність усіх можливих способівусвідомлювання релігійного феномена, то до нього слід віднести поряд з науковимпідходом, тобто зазначеними вище науковими дисциплінами, також феноменологіюрелігії і теологію. Таким чином, місце соціології релігії у релігієзнавствівизначається її відношенням:
— до інших наук прорелігію;
— до феноменологіїрелігії;
— до теології.
Соціологія релігії –емпірична наука, що засновується на фактах, тобто при тих моментах соціальноїдійсності, які можна побачити, точно зафіксувати і наукою описати. Длясоціолога релігія – сукупність актів поведінки індивідів та груп, вербальнихдій людей і продуктів їх діяльності (матеріальної та духовної), тобто те, щороблять, що висловлюють і думають люди, їхні думки, і те, що ними зроблено,досягнено, реалізовано у цій їхній діяльності. Таким чином, галуззю, до якоївідноситься предмет соціології релігії, є лише доступна для спостереженняповедінка людини у широкому розумінні слова, яке включає її діяльність (дії чипрагнення від них, відмова від дій, мовлення або навпаки – мовчання тощо), атакож ті чинники, що включені у цю діяльність (середовище проживання, кліматтощо).
2. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО, ЯК ЕЛЕМЕНТ НОВОЇ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇОСВІТИ
Становлення нової держави, а саме цей процес триває зараз вУкраїні, майже завжди супроводжується кризовими явищами, які охоплюють всісфери людського буття і особливо соціально-економічну; вони впливають на масовусвідомість населення і, в першу чергу, на релігійно-духовне життя народу.Проблеми сьогодення ставлять перед суспільством розв'язання питаньсуспільно-політичного життя нашої країни, її національного відродження, якевідбувається в сучасних суперечливих умовах, і тому інтерес до вітчизняної історії,зокрема до історії релігії в Україні, зростає. Українська нація знаходиться, яксвідомо, так і підсвідомо, в пошуках тих духовних орієнтирів, які могли б знятисоціально-психологічну напругу в суспільстві.
Релігієзнавство становить цілісну систему філософських,соціологічних, психологічних та історичних знань про релігію, її виникнення,розвиток і соціальні функції, про будову релігійного комплексу, сутністьрелігії як одного з проявів людської духовності, багатоплановість проблематикирелігієзнавства як системи науковх знань зумовлює складну його структуру, щомає два важливих напрями дослідження релігії – теоретичний та історичний.
Філософський, соціологічний і психологічний аспекти вивченнярелігії становлять теоретичний напрямок, головним у якому виступає філософіярелігії, оскільки розкриває онтологію та гносеологію релігії. Основнимипроблемами філософського вивчення релігії є питання про її сутність,гносеологічну природу релігійної свідомості, її структуру та особливостізмісту., характер релігійного відображення, формування релігійних понять,символів, образів тощо.
Як соціальний феномен, складним суспільних відносин вивчаєрелігію соціологія. Важливими проблемами соціологічного аналізу релігії єз'ясування соціальний причин її виникнення, існування та відтворення, її місцяв соціальній системі у її внутрішньої структури, її соціальних функцій та ролів конкретному суспільстві. Причому наукове вивчення релігії передбачає не лишезагально соціологічний аналіз релігійних феноменів, а конкретно-емпіричнедослідження релігійності, культової поведінки послідовників конфесій в окремихрегіонах тощо.
Оскільки релігія впливає насамперед на психіку особи,створюючи в ній певну систему емоційно-інтелектуальних образів, стереотипів інорм поведінки, то важливе місце в ті дослідження відводиться психологічномуаспекту, який передбачає вивчення почуттів, настроїв, емоцій, переживань урелігійній свідомості, внутрішніх психічних процесів, стану та властивостейвіруючої особи.
Релігієзнавство як самостійна дисципліна недавно з'явилася вучбових планах вузів. Його мета: підвищити рівень гуманітарної освіти,особливого морального виховання молоді через розкриття історії і сутностірелігії, ті місця в системі духовної культури, в житті суспільства взагалі;дати характеристику релігій, які поширені на території України і тим самимсприяти досягненню міжцерковної, міжконфесійної, громадської згоди всуспільстві.
Рілігієзнавство допомогає краще зрозуміти духовний світрелігійної і нерелігійної людини. Необхідно мати на увазі і те, що більшістьсучасного населення світу – віруючі. Для них релігія не просто сукупністьуявлень про світ і не просто світогляд. Це й конкретна моральна програма, іпевний вид повсякденної діяльності, душевного стану, почуттів та роздумів.
Релігія тісно пов'язана з правом і потребує знаньконституційно-правових принципів свободи совісті, вміння практичного вирішенняпитань, направлених на надання державою гарантій рівноправності громадян,незалежно від їхнього ставлення до релігії.
Вагомою є значимість релігієзнавства для розуміння мистецтва.Без знання його, скажімо, важко зрозуміти церковну музику і співи, літературу іобразотворче мистецтво, адже вони часто спирається на біблійні сюжети і образи.Культові споруди, як правило, є кращим із того, що створено архітекторами.
Знання про релігію – це також своєрідний спосіб здобуттясвободи власного духу. З допомогою релігієзнавства людина усвідомлює своє«я», набуває інтелектуальної розкутості. Воно дає такі таківідомості, які не дає і не може, дати в тому обсязі жодна інша галузь знань.
Вивчення курсу «Релігієзнавство» дозволяє студентамотримати необхідні систематизовані знання з основних понять, тем і проблем,знайомить студентів з такими поняттями, як релігія і віра, а також даєісторіографію релігії, знання про основні напрями, характеристику релігійнихвірувань.
ВИСНОВОК
Релігієзнавство якнаукове дослідження релігії було започатковано в 19 ст. для об'єктивногодослідження релігійних явищ, їхнього соціально-історичного генезису, соціальноїролі церковних інститутів тощо, вивчення не пов'язаного з якоюсь богословськоюдоктриною чи конфесією.
Релігієзнавча освіта єважливим напрямком підвищення рівня духовної культури людини, оскільки даєзнання з релігій, як соціально-культурного феномена суспільства.
Як особливаструктурно-організована система діяльності людей релігія за певних історичнихумов виконувала роль провідного чинника інтеграції та стабілізації, збереженняі зміцнення існуючих соціальних систем, консолідації та централізаціїдержавно-політичних режимів, формування і збереження етноконфеційнихспільностей людей, етногенезу та національно-визвольної боротьби народівспілкування і взаєморозуміння людей.
Вивчення курсу «Релігієзнавство» дозволяє студентамотримати необхідні систематизовані знання з основних понять, тем і проблем,знайомить студентів з такими поняттями, як релігія і віра, а також даєісторіографію релігії, знання про основні напрями, характеристику релігійнихвірувань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
1. Історія і теорія релігії та вільнодумства. – К., 1996.
2. Криве лев И. А. Історія релігії. В. 2т. М., 1975-1976.
3. Релігієзнавчий словник. – К., 1996.
4. Релігієзнавство. Курс лекцій, Тернопіль., 1999.
5. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. – К.,1991р.
6. Заславський І. Між Сходом і Заходом. – Львів, 1994 р.
7. Соцький Я. Релігійна ситуація в Україні: проблеми ітенденції розвитку (1988-1998 рр.), Тернопіль, 1999р.
8. Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції,прогнози. – К., 1994 р.
9. Єленський В. Релігія і українське суспільство // Людина ісвіт – 1996 р.
10. Грушевський М… Зісторії релігійної думки на Україні –К., 1992 р.
11. Церква і соціальні проблеми: Енцикліка «Сотийрік». Між нар. Наук. Конф. Львів, 1993 р.