Реферат з теми:
Закономірностіфункціонування злочинності
Зміст
Вступ
Структурно-функціональнізакономірності злочинності як системи
Соціальне відхилення і стабільністьсоціальних систем
Становлення соціальних класів уРосійській соціальній державі
Висновок
Список літератури
Вступ
Посиленнякриміналогенності і кріміналоаналізації все більш широкого спектру різногалузевих суспільних відносин в Росії вимагає звернути увагу наукової спільнотина цілий ряд проблем функціонування даного явища в сучасних умовах.
Один зосновоположних аспектів наукового пошуку — вивчення структурно-функціональнихзакономірностей функціонування злочинності, які забезпечують її життєздатністьі розвиток. У результаті теоретичного узагальнення і емпіричних досліджень,проведених автором, можна сформулювати дані закономірності в наступномувигляді.
Структурно-функціональнізакономірності злочинності як системи
В ідеальніймоделі структури соціуму злочинців, оптимальною для будь-якого нормальнофункціонуючого суспільства, елементи та модулі, що виконують функцію їїзбереження та розвитку, це той стрижень, ядро, яке залишається незмінним привсіх змінах, коливаннях як у самій системі, так і поза нею. Елементи та модулісистеми, що входять в її домінуючу частину, або, інакше, домінуюча частинавсієї системи, тісно пов'язані не тільки один з одним на мікро рівні, але і ззовнішнім середовищем, більш загальною системою — на макро рівні, тобто й повертикалі, і по горизонталі.
Відзначимо, щодомінуюча частина злочинного соціуму як системи виконує важливу функцію: вонапідтримує чисельність елементів системи у визначених межах, залучаючи івиховуючи все нові і нові покоління злочинців.
Ця функція — залучення в злочинне співтовариство нових членів, їх виховання і розвиток — складається із суми двох інших: функції збереження структури соціуму злочинціві функції підтримання балансу між його збереженням і розвитком. Виконаннядомінуючою частиною злочинного соціуму як системи цієї функції робить їїнадзвичайно важливою для нього як такого. Аналіз структури соціуму злочинціввиявив міцну тенденцію — його домінуюча частина постійно прагне до зростання, аякщо цього не відбувається, то на допомогу приходить ротація в її лавах.
У даному випадкувиникає питання, які категорії злочинців входять в не домінуючу частину соціумузлочинців. На думку більшості дослідників проблеми, їх всього дві — неповнолітні злочинці і рецидивісти. Ці дві категорії злочинців у суміскладають 45% від загальної чисельності зареєстрованих злочинців. Решта 55% — це люди, здійснивши — різні злочину один раз (домінуюча частина соціуму). І цячастина — 55% — соціуму злочинців найбільш рухлива, постійно змінюється, так яквідомо, що більшість злочинців раз у своєму житті піддаються покаранню.
На основіаналізу вищевикладених положень, можна виділити ряд істотних особливостей, щохарактеризують злочинність як систему.
1. Соціумзлочинців як система вносить необхідну дисгармонію в суспільство як більшзагальну систему і служить, з одного боку, потенційним джерелом його соціальнихзмін, а з іншого — одним з елементів його соціальної стабільності.
2. Ідеальнамодель соціуму злочинців як системи оптимальна і саме достатня. Це означає, зодного боку, можливість його нормального функціонування як системи, а з іншого- наявність умов, достатніх для цього. Іншими словами, соціум не зміг би існувати,якщо б не був оптимальний.
3. Оптимальністьцілого зумовлює пропорційні, гармонійні відносини між його якісно різнимичастинами.
4.Пропорційність між елементами і модулями соціуму злочинців дозволяє йомунормально функціонувати в системі більш високого рівня (елементи соціуму яксистеми взаємодіють як всередині його — між собою — по горизонталі, так і зелементами і модулями більш і менш загальних систем по вертикалі).
5. Пропорція міжелементами і модулями системи дозволяє говорити про такий собі стабільномустрижні, ядрі, скелеті, що збирає навколо себе інші — рухливі, мінливіелементи, і прогнозувати розвиток її якісних характеристик.
Межі середньоїпропорційності між елементами і модулями плаваючі, іншими словами, існуютьпевні задані параметри, всередині яких вони можуть змінюватися, варіюватися,але в цілому система буде залишатися в режимі оптимального функціонування. Абоспіввідношення між елементами і модулями комбінуються таким чином, щодозволяють системі функціонувати стабільно, оптимально.
Сукупність даниххарактеристик дозволяє прийти до висновку, що поряд з визначенням злочинностіяк соціального явища вона розглядається і через інші родові поняття, такі якстан і параметри суспільства, соціальна система, соціальний процес, побічнийпродукт цивілізації, показник соціальної патології та ін. Незважаючи на істотнівідмінності перерахованих родових понять, що характеризують злочинність, їївидові відмітні ознаки (соціальність, мінливість, масовість, сукупність діяньта інші), як правило, збігаються.
Нарешті, існуютьпевні зв'язки і відносини між злочинністю та іншими соціальними явищами:економічними кризами, війнами, Алкоголізацією, самогубствами, психічнимизахворюваннями та іншими.
Соціальневідхилення і стабільність соціальних систем
Існуваннясоціальних систем заснована на соціальних взаємодіях, які, у свою чергу,складаються з дій окремих соціальних акторів і їх груп. І якщо цінності, норми,соціальні позиції і т.п. утворюють формальну структуру соціуму, то соціальнідії являють собою змістовне наповнення цієї структури. Щонайменшої одиницеюсоціальної дії є поведінковий (або комунікативний) акт окремого індивіда.Соціальна дія завжди має місце в якоїсь соціальної ситуації.
Ситуація постаєяк констеляція об'єктів, між якими повинен бути зроблений вибір. Саме дію — церішення серії проблем вибору, які чекають акторові, вона є тим, що збираєтьсяперетворити актор в ході своєї подальшої діяльності у відповідності з метою, доякої він прагне. Але дія не може бути абсолютно довільним — інакше воно не будесоціальним.
За М. Вебером,дія є соціальним, якщо воно спрямоване на досягнення певної мети (має сенс) іорієнтоване на іншого (інших) у своєму перебігу (тобто підкоряється якимсьправилам). Вибір способу діяльності (технології) здійснюється, виходячи зоцінки набору альтернатив дії, прийнятних в даних умовах, тобто дію в данійситуації має узгоджуватися з якимись нормативними стандартами, що обмежують ізвужуючими набір альтернатив поведінки в конкретних умовах дії.
Це означає, щопроцес діяльності індивіда є постійне вписування їм власних поведінкових актіву рамки, що задаються соціальною системою. Існують кордони, або межіваріабельності соціальних практик, які організують поведінка індивідів і груп урамках соціальної системи, тобто ті межі, які слугують інструментом длявизначення того, чи є дана дія прийнятним або воно виходить за рамкидозволеного. В якості таких меж виступають соціальні норми, засновані насоціальних цінностях, прийнятих у даному суспільстві. Порушення цих рамокпорушує стабільність і рівновагу соціальної системи і загрожує їйдестабілізацією і руйнацією, і тому вона їх ретельно охороняє. Яким чином вонаце робить, і які засоби служать для запобігання або ліквідації наслідківсерйозних соціальних відхилень?
Соціальна системаскладається з індивідів, різних груп, спільнот і т.д. Для того, щобпідтримувати власну стабільність, їй необхідно мати точки з'єднання окремихелементів усередині системи, що забезпечують взаємодію і взаємозв'язок міжелементами, що складають соціальне ціле. Саме тому при дослідженні стійкостісоціальних систем важливо виходити не з поняття особистості, а з поняттясоціальної ролі. Роль — місце і спосіб зчеплення індивіда із соціальноюсистемою, засіб організації окремих особистостей (і груп) навколо соціальнихфункцій. Суспільна система існує завдяки розподілу соціальних функцій міжсоціальними одиницями.
Вона розподіляєсоціальні обов'язки між соціальними позиціями, які займають соціальні агенти,наділяє цих агентів правами і обов'язками відповідно до займаними позиціями істворює правила поведінки для того, щоб стежити за тим, наскільки правильнимбуде поведінка індивідів, які займають дану соціальну позицію і виконують данусоціальну функцію. Суспільство висуває певний набір вимог до носіїв ролей (позицій)- рольові очікування — інституційно закріплені в соціальній системі правилаповедінки в рамках виконання тієї чи іншої соціальної ролі.
Кожен індивід,як правило, має деяким набором таких ролей, які складають рольової набірособистості. У будь-якому суспільстві ми знаходимо інституційні визначенняролей, тобто визнані всіма членами суспільства (або його більшістю) уявленняпро те, яка поведінка очікується від даних індивідів у різних умовах івзаємодію. Тут необхідно диференціювати всі види дії на ті, які вважаютьсядопустимими і бажаними, і ті, які не заохочуються або навіть забороняються. Відносія ролі очікується, що він в умовах даної ситуації буде вести себе доситьконкретним чином або, принаймні, у відносно конкретних межах.
Отже, реакціясоціуму на поведінку актора буде різною: відповідність очікуванням веде дозаохочення або, щонайменше, не викликає негативних санкцій; відхилення — дозастосування негативних санкцій по відношенню до порушника соціального порядку,причому санкції будуть тим жорсткіше, чим серйозніше порушення, т. е. чимбільш воно загрожує збереженню рівноваги системи. «Правильне», адекватнепроходження що поведінковим, злагоджене виконання соціальних функцій на рівністатусно — рольових позицій функціонально необхідно для того, щоб системазалишалася в стабільному з-стоянні, що характеризується високим ступенемінтеграції елементів структури, і була здатна справлятися з внутрішнімиконфліктами, які в іншому випадку можуть стати для неї фатальними.
Стійкістьсоціальної системи можлива тільки в тому випадку, коли в якихось межах людинадходять відповідним чином, у відповідний час і у відповідному місці. Крімтого, дуже важливо, щоб інші знали, чого можна очікувати від даного індивіда.Мова йде про взаємність соціальних очікувань, тобто про те, що індивід, що дієв рамках допустимого в даному соціумі, вважає себе вправі очікувати від іншихчленів соціуму такого ж послуху по відношенню до норм.
Значить,соціальні норми і цінності існують лише остільки, оскільки існує група людей,що визнає їх як зразок і орієнтир діяльності. Саме згода більшості членівсоціуму щодо базових норм і цінностей робить суспільство життєздатним,стабільним, здатним вирішувати свої внутрішні конфлікти і відповідати викликамззовні. У таких суспільствах негативні девіації носять епізодичний і частовипадковий характер.
Отже, соціальнасистема складається з різноманітних ролей і рольових очікувань, кожна з якихзабезпечує задоволення тих чи інших потреб соціальної системи. Стабільністьпередбачає: а) певний рівень орієнтованості діючих акторів на проходженнядеяким нормам діяльності, тобто їх схильності до дії відповідно з певнимиочікуваннями, а не ухилення чи опору їм, і до застосування відповідних санкцій,позитивних чи негативних, до інших одиницям у зв'язку з їх очікуваним дією,ухиленням або опором; б) пов'язаності і узгодженості ролей та функцій між собоюяк взаємодоповнюючих елементів єдиної системи.
Становленнясоціальних класів у Російському соціальній державі
У багатьохкраїнах, стимулом побудови держави загального добробуту з'явилися труднощі,викликані кризами, війнами. У Скандинавії стимулом послужила Велика Депресіякінця 1920-их — початку 1930-их, в Німеччині — Друга Світова війна, в Росії — розпад Радянського Союзу. Не існує єдиної моделі соціальної держави, яка моглаб бути представлена як універсальна і яка могла б бути застосована до всіхкраїн, оскільки крім світового досвіду, існує історичний досвід і специфічніриси кожної країни.
У рокиперебудови відбулися зміни держави, суспільства в усіх сферах: у політичній,економічній, культурній, соціальній. Щодо змін в останній сфері, можна сказати,що всі прошарки російського суспільства мали різні цілі та інтереси. У той часвзаємодіяли різні соціальні сили. З одного боку, «старі» структури, модель «два+ один» (два дружні класи і соціальний прошарок інтелігенції), в якійсоціальний статус визначався не майновим відмінністю, а владою і престижем. І зіншого боку, «нові» класи, включаючи клас «підприємців», що зароджуються наоснові приватної власності.
Хто склав кластак званих «підприємців», що у наступні роки стали називати «вищим класом»,«елітою»?
Природно значначастина старої партійної, державної, господарської еліти, яка поєднувала своїдержавні пости з заняттям приватним бізнесом.
Контроль за виплатоюподатків приватних підприємств та установ практично не існував, податковасистема, законодавча база у процесі становлення, процвітала корупція, в томучислі й державного апарату.
Що стосуєтьсякласу «трудящих», то він засмутився. По-перше, ті, хто зміг проявити доситьактивну позицію до змін у суспільстві, склали, по суті, «середній клас». Такутворилася основа, на якій повинна будуватися політика соціальної держави.По-друге, самі активні, які вловили «запах» серйозних змін, замінили частково«номенклатуру», вже в новій якості, перехопивши владу і забезпечивши собіхорошу матеріальну базу. По-третє, були і ті, хто не зміг швидко адаптуватисядо нових умов життя, переламати свої звички, перетворилися на «нижчий клас».
Основною формоюзакріплення громадського порядку в Російській Федерації є Конституція країни,згідно з якою Російська Федерація оголошена «соціальною державою, політика якоїспрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвитоклюдини».
На думку А.Ф.Храмцова соціальна держава — це «особливий тип держави, що виникла врезультаті широкого історичного компромісу різноспрямованих політичних ісоціальних сил в інтересах усіх верств суспільства, заснованого на усвідомленнізони об'єктивних загальних інтересів контрагентів соціального протиборства інеобхідності її подальшого розширення за допомогою активної, що спирається наекономічну ефективність і політичну стабільність, соціальної політики ».
ПроголосившиРосію соціальною державою ще в 1993, тільки з роками з'явилася можливістьвибудовувати систему, яку в майбутньому можна буде назвати соціальною державою,в повному розумінні цього слова, на концептуальному, нормативному тапрактичному рівні.
В основісоціальної держави повинен лежати той діапазон державної політики, якийнацілений на просування добробуту його населення, на підвищення єдності всуспільстві. Це припускає істотну урядову відповідальність у рамках соціальноїбезпеки, охорони здоров'я, освіти, забезпечення житла, соціальногозабезпечення, соціального страхування з безробіття, допомога багатодітнимсім'ям, пенсій і так далі.
Однак що можнаговорити, якщо, наприклад, монетизація пільг тільки посилила ситуацію в країні.У результаті, значна частина знаходяться за межею бідності взагалі позбавленадоступу до державної соціальної підтримки.
Відповідно докласичного визначення вищого класу Е. Гідденс, він являє собою «незначнаменшість людей, які мають і багатством, і владою, а крім того можливістюпередати свої привілеї наступного покоління».
Так осьрозглядаючи Росію важливо відзначити, що наш вищий клас не клас потомственихаристократів і багатіїв зі «старими грошима» як, наприклад, у Великобританії. Унашій країні членів вищого класу зі «старими грошима» практично немає, вонилише починають з'являтися, при цьому походження їхніх статків не відрізняєтьсяпрозорістю. За матеріалами журналу Forbes, Т. Паніна зазначила, що «дві третиниприватного капіталу в Росії« виросло »з спадщини колишнього СРСР, з того, щобуло створено руками іншого покоління. І лише третина підприємців створили своюсправу «на порожньому місці», з нуля ».
Середній клас,хоч і утворювався, але досить повільно. Так на початку 90-х рр… УказомПрезидента Російської Федерації була введена нова «межа бідності», якавстановлює кордон «фізіологічного виживання», за цим критерієм 30 млн. чоловік,тобто 20% населення знаходилося за цією межею. Якщо використовуватизагальноприйняту методику, то за межею прожиткового мінімуму виявилося 9 / 10населення Росії. В останні роки видно прогрес, принаймні, по саме ототожненняіндивідів з якою-небудь із соціальних груп. 55% росіян віднесли себе досереднього класу, 41% — до бідних, і лише 1% відносить себе до вищого класу.
У сучасній Росіїможна говорити про усталеній системі стратифікації з працею. Залишаються відкритимипитання про її чисельний склад не тільки всередині своєї групи, але і пророзподіл між регіонами. Росія не буде вважатися соціальною державою, поки незадовольнить всі загальноприйняті критерії.
Висновок
злочинністьсоціальний відхилення стабільність
Статистичнозначимі відносини між компонентами злочинності, а також між злочинністю таіншими соціальними процесами (системами) свідчать про те, що злочинність володієтаким найважливішим системною цілісністю.
Поряд з цимзлочинність несе певну функціональне навантаження, характеризується якісноювизначеністю, системним якістю, «одержуваним» від суспільства і «переданим»своїм елементам — окремим злочинів. Однак для розгляду цих питань необхіднопереходити до мета системі — суспільству, в рамках якого тільки й можназрозуміти злочинність.
Люди і їхспільна діяльність складають природну передумову суспільства як системи. Развиникнувши, суспільство розвивається за законами цілого. Злочинність органічнасистема і як сукупне ціле має свої передумови, і її розвиток у напрямкуцілісності полягає саме в тому, щоб підпорядкувати собі всі елементисуспільства або створити з нього ще недостатній їй органи.
Таким шляхомзлочинна система в ході історичного розвитку перетворюється в цілісність.
Списоклітератури
1. Аберкромбі Н., Хілл С., ТернерБ.С. Соціологічний словник. — К.: Вид-во Казан. ун-ту, 2007.
2. Соціологічна енциклопедія: У 2т. Т.2 / Національний суспільно-науковий фонд / Г.Ю. Семигин, В.М. Іванов. — М.: Думка, 2008.
3. Парсонс Т. Про структуру соціальноїдії. М.: Академічний Проект, 2006.
4. Вебер М. Вибране. Образсуспільства. М.: «МАУП», 2008.