Бідність — соціальне зло
Зміст
Вступ
1. Бідність як соціальна категорія
1.1 Поняття і сутність бідності
1.2 Причини і види бідності
1.3 Вимірювання бідності
2. Бідність як феномен нової Росії
2.1 Масштаби бідності Росії
2.2 Бідність по — Красноярськ
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
На кожному етапірозвитку суспільства перед людьми виникає безліч проблем. Вони перетинаються,взаємно проникають, викликаючи до життя інші, часом більш складні проблеми. Усоціології склалося цілий напрям — соціологія соціальних проблем — у рамкахякого, з різних теоретичних позицій обґрунтовується, що представляє собоюсоціальна проблема, що її обумовлює, як її вивчати і вирішувати. Соціальнапроблема — це об'єктивна суперечність, що приводить до порушення пропорційсоціального функціонування та розвитку і внаслідок цього — до дисбалансуінтересів різних соціальних груп, до руйнування домінуючих соціальнихцінностей. Останнім часом про бідність почали говорити як про новий соціальнийфеномен, притаманному російському суспільству на межі століть.
У суспільномужитті бідність і її крайня форма — злидні — оцінюються як соціальне зло. Станбідності не дозволяє людині і суспільству реалізувати свої потенційніможливості, а, отже, розвиватися з найбільшою ефективністю. Саме тому бідністьпов'язують з регресом в суспільному розвитку, чим обумовлюється необхідністьрозгляду бідності як гострої соціальної проблеми.
Бідність — цестан потреби, браку життєвих засобів, що не дозволяє задовольнити нагальніпотреби індивіда або сім'ї. Бідність вважається однією з найбільш гострихсоціальних проблем сучасного суспільства.
Останнім часомпро бідність почали говорити як про новий соціальний феномен, притаманномуросійському суспільству на межі століть. Актуальність теми рефератувизначається необхідністю осмислення бідності як складного і різноманітногосоціального феномена, що виступає неодмінним «супутником» цивілізаційногорозвитку.
Метою роботи єрозкриття природи, сутності бідності як соціальногофеномена.
Роботаскладається з вступу, основної частини, висновків та списку використаноїлітератури. Загальний обсяг 26 сторінок.
1.Бідність як соціальна категорія
1.1Поняття і сутність бідності
Що є бідність?Словник Ожегова пояснює це слово як «убогість, недостатність засобів існування,нужда, убозтво, непривабливість».
«Російськасоціальна енциклопедія» більш академічна: бідність — це категорія, яка виражаєабсолютну або відносне відставання від досягнутого в суспільстві стандартуспоживання.
Цікаво, що аж досередини ХVIII століття самого поняття «бідність» не існувало. Товариствоскладалося або з дуже багатих, або з безпросвітнихжебраків — врівноважуючої середини практично не було. В епоху Просвітництва,коли європейське суспільство почало створювати якісь соціальні стандарти життя,з'ясувалося, що є люди, нездатні цим стандартам відповідати.
Як стан бідністьіснувала споконвіку, але вважалася цілком звичайним явищем, притаманнимпереважній більшості населення. В азійських, античних і феодальних суспільствахділення на багатих і бідних мало залежало від особистих здібностей людини:рівень потреб і можливості їх задовольняти залежали від станово-юридичногостатусу індивідуума. У різних соціальних груп був різний спосіб життя, томунеможливість для низьких станів слідувати престижному способу життя вищих шарівсприймалася як звичну норму життя. У капіталістичному ж суспільстві впершевиник контраст між юридичною рівністю всіх громадян і фактичним сильнимекономічним нерівністю. Тому неможливість для одних жити так, як живуть інші,сприймається як соціальна несправедливість.
Першим напроблему бідності звернув увагу «винахідник ринку» Адам Сміт. Він, правда,вважав бідність «соціальною іржею» і вважав, що бідняком є не той, хто маломає, а той, хто мало має і при цьому багато хоче. До того ж протестантськаетика, яка визначає моральний клімат суспільства, вважала їх «неправильними»громадянами. Тому вивчати бідність як явище не тільки економічне, але йсоціальне стали порівняно недавно.
У 1917 році,російський соціолог Стопані вперше досліджував сімейні бюджети російськихробітників і ввів в обіг поняття «межа бідності». Сьогодні визнано, що бідністьє одним з найважливіших індикаторів життя суспільства. Якщо в суспільствібагато бідних, значить, воно економічно неблагополучним. Правда, до цих пірсоціологи всього світу по-різному тлумачать саме поняття, кого слід вважатибідним.
Аналізуючи праціфілософів і вчених різних історичних епох і напрямків, а також представниківекономічної, політичної, естетичної та релігійної думки дамо різні тлумаченнябідності як соціального явища. Так, Платон, розмірковуючи над розшаруваннямлюдей на бідних і багатих, бачив, що держава складається з двох частин: однускладають бідні, іншу — багаті, і всі вони живуть разом, будуючи один одномупідступи. У роботі «Держава» показується, що бідні і багаті — це шари, групивсередині стану землеробів і ремісників, серед правоохоронців і правителівтаких немає.
Аристотель такожрозглядав питання про соціальну нерівність і стверджував, що у всіх державах єтри елементи: один клас дуже багатий, інший — дуже бідний, а третій є середнім.Згідно з його позиції, державі необхідно думати про бідних, тому що привиключенні безлічі бідняків з управління вони неминуче будуть ставати йоговорогами. Бідність породжує бунт і злочини, і держава, що має багато бідних,приречена на загибель.
У роздумахГоббса зустрічається точка зору про те, що в суспільстві неприпустиме існуванняпривілейованих класів, так як вони зумовлюють хаос. Ж.-Ж. Руссо бачив убідності, так само як і в невігластві, умови морального нездоров'я. І. Кантвважав, що в суспільстві завжди будуть бідні і в їх числі інваліди та хворі, наутримання яких необхідні державні кошти (в богодільнях і лікарнях). Філософдопускав і інші форми державної підтримки бідних. Наприклад, видачу їм допомог.Ці ідеї І. Канта, як відомо, широко практикуються соціально-орієнтованимидержавами. У свою чергу, Г. В. Ф. Гегель давав різні характеристики бідності ібагатства. Він висуває поняття «збідніла маса», «потребують», «бідний клас»,«випадковість потреби», «бідність» як протилежність «багатства», «злидні». Вінрозглядає бідність як соціальне явище, тобто таке, яке виступає певнимспецифічним станом індивіда, соціальної групи і суспільства. Їм виділяють двісторони бідності: об'єктивна, пов'язана з обставинами, і суб'єктивна як областьморальності суб'єкта. Філософа хвилювало питання: «як усунути бідність?».Гегель не вважав благодійність тим засобом, за допомогою якого може бутивирішена проблема бідності. Він писав про «середній клас» як панує вгромадянському суспільстві.
Значний вплив наформування різних концепцій бідності справила філософія позитивізму. Так, уконцепції Г. Спенсера затверджувалася позитивно-санітарна роль бідності, щовиконує функцію природного відбору. Г. Спенсер зв'язав виникнення бідності іззростанням суспільного виробництва, і, так як зупинити виробництво неможливо,неможливо ліквідувати бідність. За Спенсеру бідність — це не стільки соціальнеявище, скільки особиста проблема, якийсь «індивідуальний вибір» і«індивідуальна доля». У концепціях егалітарістов (Е. Реклю, Е. Белламі, Ч. Хол,П. Колкахан, В. Голдвін та ін) бідність розглядалася як соціальне зло, щозаважає гармонійному розвитку суспільства. Як шляхів вирішення проблеми вонипропонували революційні перевороти і інші кардинальні заходи щодо існуючогопорядку (наприклад, в системі розподілу ресурсів). Ліберально-реформістськіконцепції, близькі за своєю суттю до егалітаризму, вбачали в бідності коріннясоціальної хвороби, яку можна і потрібно викорінити шляхом реформ. Звідсипропонувалися щодо лояльні до існуючої соціально-політичній і економічнійсистемі способи вирішення проблеми.
Представникисоціал-дарвінізму бачать у бідності неминучий наслідок індустріального розвиткуі зростання чисельності населення. Бідність розглядається ними як закономірнеявище ієрархічно організованого суспільства. Так, Т. Мальтус спробував пояснитиявище бідності природними законами природи. Він стверджував, що держава,допомагаючи бідним, заохочує їх розмноження. Дж.Бентам займав більш радикальнупозицію щодо бідних. На його думку, бідні винні у власній бідності, ісуспільство не повинно нести ніякої відповідальності за них. Звідси робивсявисновок про необхідність скасувати різного роду допомоги бідним. Більш того,всіх бідних він пропонував помістити в місця з тюремним режимом. П. Прудонбачив основну причину бідності в протиріччі безмежності споживання таобмеженості виробництва. Він вважав, що людина в стані цивілізації отримує задопомогою праці те, що потрібно для підтримки його тіла і розвитку душі — ні більше,ні менше. Це «суворе взаємно виробництва і споживання і є бідність», а «злиднішвидко карає непомірність і лінощі». Звідси рішення проблеми бідності Прудонбачив уві загальної економії та праці.
Проведенийкороткий аналіз феномену бідності, здійснений у філософській та наукової думки,дозволяє дати наступні визначення бідності:
Бідність — цетакий стан соціальності, в якій відсутні одна або кілька складових:економічних, соціальних, моральних, правових, духовних, естетичних, виражаютьпотреби і цінності особистості, групи, суспільства, цивілізації, що робить цейстан деструктивним.
Злидні — переважне відсутність у соціального суб'єкта всієї системи цінностей, крайняступінь бідності.
Знедоленість — стан соціального суб'єкта, що характеризується відсутністю можливостісамореалізації, набуття самодостатності в соціальному часі та просторі.
1.2Причини і види бідності
Причини бідностіможна умовно розділити на три основні групи:
1.Прічіни, щовиходять з форм організації суспільного життя:
економічні (безробіття,низький рівень зарплат, пенсій, відсутність заощаджень);
юридичні (слабкаправова захист населення);
культурні(стародавній звичай зводити народне піклування до роздачі милостині,малограмотність мас);
адміністративні(неефективна система держави);
соціальні(слабкий розвиток соціальних зв'язків, розшарування суспільства, проблемисоціалізації та само актуалізації індивіда).
Зовнішніпричини, стихійно-природні (пожежі, неврожаї і т.д.).
Внутрішніпричини, індивідуально-особистісні (хвороба, розумові та фізичні дефекти,соціально-психологічний склад особистості і її духовність).
Є такі підходидо пояснення причин виникнення та відтворення бідності як соціального явища.
1. Культурніпояснення. Одне з ключових понять у рамках цього підходу — культура бідності.Прихильники цього підходу доводять, що для середовища бідняків характернаособлива культура, в основі якої лежать смирення, невміння будувати своємайбутнє і фаталізм. У процесі первинної соціалізації ці цінності передаютьсявід одного покоління до іншого, приводячи до «спадкоємства» бідності.
Іншекультурологічне пояснення бідності використовує поняття культури залежності.Якщо в теоріях культури бідності самі бідняки розглядаються як джерело своїхбід, то в концепціях культури залежності таким джерелом виступає держава з йогопрограмами соціального забезпечення. Як вважають багато ліберальні вчені, самеці програми призводять до того, що бідні перестають покладатися на свої власнісили і паразитують за рахунок суспільства.
Прихильникикультурного пояснення феномену бідності виступають за розвиток в людях такихякостей як завзятість, ощадливість і честолюбство. На їхню думку, один зваріантів вирішення проблеми бідності — ліквідація державної допомоги або їїістотне видозміна (наприклад, перехід від безоплатних посібників до такихдопомог, які людина повинна була б відпрацювати на громадських роботах).
2. Структурніпояснення. Теорії цього напряму пов'язують наявність бідності зі структурнимиособливостями суспільства, заснованими на соціальній стратифікації,економічному нерівності і т.д.
Прихильникиконцепції бідності як результату особливої ситуації стверджують, що в життілюдей і суспільства в цілому трапляються періоди, коли ймовірність виникненнябідності дуже висока. Наприклад, це відбувається, коли в суспільствіспостерігається загальний спад економіки. Причому окремі індивіди не несутьвідповідальності за виникнення такої ситуації. При цьому, бідність стаєрезультатом нерівності людей у суспільстві та нерівного розподілу матеріальнихблаг між індивідами. Щоб запобігти такій ситуації, необхідно створювати системусоціального страхування.
У рамках іншоїконцепції бідність розглядається як наслідок розвитку міжнародної економіки тазмін у структурі світового ринку робочої сили. Міжнародні корпорації шукаютькраїни та регіони з дешевою робочою силою, це призводить до того, що впрагненні залучити ці інвестиції багато країн штучно стримують зростаннязаробітної плати, що призводить до загального зубожіння населення.
Незалежно відтого, які первинні причини бідності, раз виникнувши, вона починає самовідтворюватися. Чим більший відсоток населення країни перебуває за межею абоблизько межі бідності, тим більше у цієї країни шансів потрапити в «порочнеколо бідності». Адже якщо значна частина населення бідна, вона не може купуватитовари, в результаті не вистачає не вистачає виробничих інвестицій, що веде донеможливості розвивати економіку і підвищувати заробітну плату працюючих. Прицьому країна, в якій значна частина населення живе в бідності, важче вирватисяз убогості.
Якщо можнаговорити про викорінення абсолютної бідності в ряді розвинених країн, товідносна бідність буде постійною проблемою будь-якої країни в осяжномумайбутньому.
Причиноюбідності індивіда може бути навіть певний склад його характеру. Так,відсутність сили волі, боягузтво, острах ризику, а також пасивність, лінь,схильність до бродяжництва часто призводить до бідності. Нерідко такі рисипроявляються у разі відсутності або втрати вищих цінностей і сенсу життяіндивідом, що тягне за собою стан екзистенційного вакууму, без духовності. Усвою чергу, і бідність впливає на особистість людини. Бідним людям властивіневисока самооцінка, занижені потреби. В умовах безвиході вони частопокладаються на збіг сприятливих зовнішніх обставин, удачу, ніж на власнізусилля по впливу на те, як складається їхнє життя. З цим пов'язана і підвищенаагресивність бідних по відношенню до суспільства, його законам і людям, владнимструктурам усіх рівнів.
Виділяють двавиди бідності.
1. Абсолютнабідність пов'язана з потребою в життєвих ресурсах, які забезпечують людинібіологічне виживання.
Мова йде прозадоволення самих елементарних потреб — в їжі, житлі, одязі. Критерії цьоговиду бідності мало залежать від часу і місця проживання людини. Конкретнийнабір продуктів, споживаних на зорі розвитку людського суспільства і сучасноюлюдиною, суттєво різниться, але завжди можна однозначно судити, голодує чоловікабо ситий. Таким чином, критерії абсолютної бідності пов'язані з біологічнимихарактеристиками.
2. Відноснабідність визначається шляхом порівняння з загальноприйнятим, який вважається«нормальним» у даному суспільстві рівнем життя. Середній рівень життя врозвинених країнах Заходу свідомо вище, ніж у країнах, що розвиваються. Томуте, що буде вважатися бідністю в країнах розвиненого Заходу, для відсталихдержав розцінюється як розкіш. Так, наприклад, в категорію відносно бідних наЗаході потрапляють і ті люди, які не відчувають труднощів з харчуванням, але неможуть дозволити собі задовольняти потреби більш високого рівня (освіта,культурний відпочинок і т.д.). Таким чином, критерії відносної бідностібазуються на соціальних ознаках і сильно варіюються в різні епохи чи країнах.
Крім цієїбазової класифікації типів бідності, існують і інші підходи. Так, виділяютьпервинну бідність (це сім'ї, що ведуть раціональне домашнє господарство, але немають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які маютьдостатньо фінансових засобів, але потребують через нераціональне веденнягосподарства). Нарешті, існує поділ на «стійку» бідність (бідність «успадщину») і «плаваючу» (деякі бідні індивіди знаходять можливість вийти набільш високий рівень життя, але одночасно люди з середнім достатком розоряютьсяі переходять у розряд бідняків).
1.3Вимірювання бідності
бідністьсоціальний потреба індивід
Методиквизначення бідності існує велика кількість. У більшості розвинених країнзастосовують так звану «канадську» схему: по ній бідною вважається сім'я, якавитрачає на першочергові потреби — їжу, одяг, оплату житла — велику частинудоходів (у різних країнах цю частку визначають по-різному). У європейськихдержавах бідних «вираховують» за так званим індексом ППС — паритетомкупівельної спроможності. Примітно, що розмір ППС кожен рік на спеціальнійсесії встановлює Світовий банк. ППС визначає мінімально необхідну кількістьгрошей, які потрібні людині, щоб підтримувати фізичне існування. Для різнихрегіонів він різний. Для островів Карибського басейну, наприклад, один долар, адля Росії — чотири. Щоправда, в Росії індекс ППЗ «не працює», оскільки він невраховує особливостей нашої національної економіки.
Є ще стандартибідності, розроблені ООН. За ним покладається порівнювати зміна доходів 20відсотків найбагатших і 20 відсотків найбідніших представників населення. Росіязнову ж таки в ці методики не вписується, оскільки є країною з перехідним типомекономіки, де розрив між багатими і бідними дуже великий. Всього ж, за оцінкамиООН, у стані бідності сьогодні живе близько мільярда людей, причому найвищітемпи приросту бідного населення в країнах Африки.
1. Концепціяпрожиткового мінімуму. Першими, хто зайнявся кількісними розрахунками рівнябідності, стали англійські вчені Чарлз Бут і Сібом Раунтрі, які ввели в 1890-хпоняття «поріг бідності». Поріг бідності — це мінімальний прибуток, необхіднийдля придбання тільки життєво необхідних продуктів харчування, одягу та житла. Зрозвитком суспільства набір необхідних для життя предметів і послугрозширювався, але суть методу залишалася та ж — віднесення індивіда або сім'їдо розряду бідних залежить від того, чим вони володіли. За допомогою цьогометоду є можливість виміряти абсолютну бідність.
2. Концепціявідносної бідності (депривації). Одним з перших її авторів був американськийвчений Пітер Таунсенд. Якщо перша концепція базувалася на понятті доходу, токонцепція відносної бідності на чільне місце ставила поняття добробуту. Вонавраховувала задоволення не лише фізичних, а й соціальних потреб. Адже частолюди забезпечені життєво необхідними предметами та послугами, але не можутьвести прийнятий в їх суспільстві спосіб життя. З іншого боку, дохід не євизначальним показником в тих країнах, де держава проводить політику,спрямовану на поліпшення добробуту бідних за допомогою не тільки грошовихсубсидій та допомоги, а й найрізноманітніших натуральних пільг (безкоштовнийпроїзд у громадському транспорті, пільгове житло, безкоштовну освіту та т.д.).Акцент на якості і умови життя дозволяє визначити розрив між соціальноюпозицією індивіда (або сім'ї) та її рівнем життя.
3. Концепція акумульованоїдепривації. Ця концепція вперше запропонована в 1979 норвезьким соціологом Є.Хансеном. Істотний недолік методики концепції відносної бідності, — цедовільність обраних критеріїв. Відсутність будь-якого критерію може бути нестільки показником бідності, скільки свідомим вибором індивіда (наприклад, длявегетаріанця відсутність м'яса в раціоні не є наслідком неможливості йогопридбати). Характерною рисою нового підходу стало не просто вивчення добробутуіндивіда (або родини), але і підрахунок кількості проблем, з якими вінстикається (матеріальний дохід, зайнятість, соціальні відносини, освіта тощо).
4. Концепціябідності як самооцінки. Всі описані підходи засновані на тому, що дослідниквибирає критерії бідності, в той час як досліджувані люди є пасивним об'єктом.В останні десятиліття все частіше використовується метод визначення бідності засамооцінкою респондентів — чи вважають вони себе бідними чи ні. Такий підхідмає перевагу в тому, що дозволяє краще оцінювати бідність як соціальну проблему,що вимагає прийняття спеціальних заходів.
Російськісоціологи визначають бідність за методом, запропонованим вже згаданимросійським соціологом Стопані. Бідним слід вважати людину, чиї доходи неперевищують половини або трьох чвертей (для різних регіонів) середньодушовогодоходу. Метод Стопані дуже зручний. Є бюджет прожиткового мінімуму (БПМ), якийназивають «межею бідності», є люди, чиї доходи нижчі «межі бідності» — це і єбідні. Ті, у кого доходи складають менше половини БПМ, вважаються тими, що гостропотребують, у просторіччі — злиденними.
Коли, в 1994році Всеросійський центр вивчення громадської думки вперше провів дослідженняросійської бідності — воно викликало чимало шуму. І навіть не тому, що, заданими соціологів, бідних у Росії було вдвічі більше, ніж повідомляли офіційніджерела. Соціологи відзначили сумну тенденцію: бідність поширювалася всуспільстві як чума, причому «заражається» в першу чергу саме працююченаселення. Серед головних причин російської бідності соціологи назвали тодінизькі ставки найму, високе зростання безробіття і затримки зарплати. Заразомз'ясувалося, що російська бідність разюче відрізняється від європейської.Наприклад, у Швеції (там найнижчий у світі рівень бідності — близько трьохвідсотків працюючого населення) бідний — це або підробляє на канікулах студент,або вічно не працюючий «халявщик», що не потрапив ні в одну із соціальнихпрограм. У Росії бідний — це кваліфікований працівник, як правило, сімейний,який мешкає у найманому житлі, отримує маленьку зарплату і цілком залежить відроботодавця, оскільки високе безробіття. Без власності, без прав, безперспектив.
Рівень бідності,виміряний за критеріями кожної з цих концепцій, буде помітно відрізнятися,однак вони дадуть більш високий відсоток бідності, ніж у випадку з вимірюваннямпрожиткового мінімуму.
2.Бідність як феномен нової Росії
2.1Масштаби бідності Росії
Зниженняреальних доходів населення та їх надмірна диференціація — це дві основнітенденції в зміні рівня життя громадян Росії з початку 90-х років 20 століттяпо теперішній час.
У дореволюційнійРосії бідність розглядалася як горе, в якому винне швидше суспільство, ніжконкретний індивід. Це трактування бідності як породження несправедливогосоціального ладу сприяла широкому поширенню соціалістичних поглядів. Урадянські часи поняття «бідність» практично не застосовувалося. На зміну йомуприйшло поняття «малозабезпечені», покликане підкреслити, що в РадянськомуСоюзі немає людей, які не забезпечені всім необхідним для життя, а населенняділиться на тих, хто забезпечений в більшій чи меншій мірі. У пострадянськійРосії відбулося, як вважають багато дослідників, масове зубожіння населення. До1992 року, за даними Інституту соціально-економічних проблем народонаселенняРАН, за межею бідності проживало приблизно 90% населення Росії. Подібного родуцифри, проте, важко визнати достовірними, оскільки для оцінки бідності в Росіїзастосовувалися критерії, які використовуються в розвинених країнах. Однак іофіційна російська статистика теж відзначала в 1990-і високий рівень бідності,хоча і не більше 35%. Перший стрибок рівня бідності був пов'язаний злібералізацією цін у 1992, інший стався після дефолту 1998. Проте в ціломурівень бідності в Росії, за офіційними даними, має тенденцію знижуватися — від30-35% на початку 1990-х до 15-25% на початку 2000-х [3].
Різкірозбіжності між даними Держкомстату та цифрами, одержуваними окремимидослідниками, багато в чому залежать від використовуваного визначення бідності.Держкомстат виходить з визначення бідності через прожитковий мінімум, вимірюючиабсолютну бідність. Ті ж дослідники, які дають більш високі цифри бідності,зазвичай вимірюють відносну бідність. Різні регіони Росії сильно розрізняютьсяза рівнем бідного населення. Найнижча частка бідних у середині 2000-х нараховуваласяв Тюменській області (менше 18%), найвища — в Республіці Інгушетія (близько90%) [7].
Бідність в Росіїволодіє специфічною рисою, типовою для країн, що розвиваються: якщо врозвинених країнах світу бідність, як правило, пов'язана з безробіттям, у Росіїж бідність охоплює не тільки безробітних, але й багатьох працюючих на малооплачуваних посадах, тобто існує якийсь специфічний феномен, працюючі бідні.Феномен, небачений в розвинених країнах. У всіх нормально країнах, щорозвиваються наявність роботи, не завжди є гарантом процвітання, високогодоходу, але від злиднів рятує. У Росії ж навіть працюючи можна перебувати вбідності.
У 1996 році встатистичному збірнику «Рівень життя населення в Росії» вперше фактичнісередньодушові доходи на душу населення були названі основним індикатором рівняжиття. Зараз в Росії поняття бідності і соціальної стабільності«прораховуються» разом. Тобто, чим більше бідних, тим вище «індекс соціальноїнапруженості». У результаті реформ в РФ виникла структурна бідність — постійнестан значної частини населення. Це — соціальна проблема, не пов'язана зособистими якостями і трудовими зусиллями людей. ВЦИОМ фіксує: «У суспільствівизначилися стійкі групи бідних сімей, у яких шансів вирватися з бідностіпрактично немає. Цей стан можна позначити як застійна бідність, поглибленнябідності ». За даними ВЦВГД, тільки 10% бідняків можуть, теоретично, підвищитисвій дохід за рахунок підвищення своєї трудової активності [8].
До речі, самим«бідним» роком в новітній історії Росії вважається 1994-й. У цьому році булавідзначена найбільш «гостра і глибока» масова бідність. Причому тоді біднякинавіть не сподівалися коли-небудь вибратися з фінансової прірви. Нашестябідності нагадувало справжнє нашестя, з людськими жертвами: за рік в Росії 62тисячі людей покінчили життя самогубством, 69 тисяч померли від алкоголізму. Ібільшість з них мали доходи нижче прожиткового мінімуму або були безробітними.
Якщо у всіхкраїнах з розвиненою ринковою економіці розширяться ринок праці шляхомстворення додаткових робочих місць, за рахунок розвитку малого бізнесу, то вРосії це не відбувається. Це все ускладнює боротьбу з бідністю. За оцінкамифахівців, масштаби російської бідності коливаються в розмірі 70%. Чи не правда,страшна цифра. Соціології перевірили опитування за самовідчуттю людей. Івиявилося, що в Росії дійсно 70% людей позиціонують себе як бідні. Перебуванняу стані бідності вже зробило сильний вплив на економічну поведінку. Наприклад,бідність породжує тіньову економіку і надає їй високу стійкість тим, що вонавигідна і працівникам, і роботодавцям. Але тіньова економіка у свою чергувідтворює бідність, в результаті чого замикається порочне коло. Тим не менш,якщо вірити статистиці, бідних у Росії з часом стає менше. Якщо в 92-му, вперший рік економічних реформ, кожен третій росіянин мав доходи нижче «межібідності», в 2008 році — тільки кожен п'ятий [9].
Картинузагального «поліпшення життя», правда, сильно зіпсувала світова економічнакриза, яка повернула за межу бідності 155 млн. чоловік [9].
Світовий банкстверджує, що близько 1,3 мільйона осіб не зможуть покинути категорію біднихчерез більш ніж дворазового падіння темпів зростання економіки в 2009 році.Частка росіян (за даними ВЦИОМ) перебувають за межею бідності, за минулий рікзбільшилася: якщо в лютому 2008 року до таких себе відносили 8% громадян, то докінця березня 2009 року їх вже 14%. З 28 до 32% зросла кількість тих, комугрошей вистачає лише на продукти, середній прошарок (кому грошей вистачає напродукти та одяг, але купівля речей тривалого користування є проблемою)звузилася з 46 до 39%. Дані Росстата за рівнем бідності опубліковані тільки затретій квартал 2008 року, але за оцінками, за весь минулий рік офіційна цифраможе скласти 14,5%, а до кінця 2009 року вирости до 16%. За альтернативнимиоцінками, масштаби бідності за підсумками 2008 року становлять 18% від усьогонаселення країни, але прогноз за підсумками 2009 року зробити поки складно. Алена тлі втрати роботи, скорочення доходів і зростання цін число малозабезпеченихгромадян може вирости до 20%, попереджають експерти [9].
Минулий рікстане для росіян останнім благополучним періодом. В останні роки зниження рівнябідності відбувалося на тлі економічного підйому. Зростання ВВП Росії в 2005році склав 6,4%, у 2006 році — 7,7%, в 2007 році — 8,1%. «При цьому в 2005 роцічисло малозабезпечених росіян становило 17,7% населення, у 2006 році — 15,2%»,- наводить цифри провідний експерт Центру макроекономічного аналізу ікороткострокового прогнозування (ЦМАКП) Ігор Поляков. Такі темпи зростанняекономіки дозволили владі обіцяти подальше скорочення бідності. Ще в кінціквітня 2007 року на засіданні уряду Герман Греф, який займав тоді пост міністраекономічного розвитку і торгівлі, прогнозував, що до 2010 року число громадян здоходами нижче прожиткового мінімуму знизиться до 10,7% [11].
Проте світоваекономічна криза, докотилась до Росії в 2008 році, змінив картину благополуччя.Ключовим фактором для зростання бідності стане скорочення доходів населення натлі масових звільнень. З початку цього року число офіційно зареєстрованихбезробітних за тиждень збільшується на десятки тисяч. Згідно з даними МОЗ соц.розвитку, до 4 березня в органах служби зайнятості перебувають вже 2,034 млн.безробітних. А за методикою оцінки Міжнародної організації праці, нині в Росіїбільше 6 млн. безробітних. Поряд з цим зменшуються зарплати громадян, щозберегли роботу.
Не виключено, щодеякі безробітні і громадяни з низькими зарплатами можуть перейти межупрожиткового мінімуму. Згідно з даними Левада — центру за суб'єктивною оцінкоюбідності, частина населення вже відчула зміни. Так, з 2001 року по вересень2008 року частка сімей, яким грошей ледь вистачає навіть на продуктихарчування, неухильно знижувалася з 26% до 9%. Але вже в лютому 2009 рокучастка сімей, ледь зводять кінці з кінцями, зросла до 11%. Частка сімей, якимгрошей на продукти вистачає, але купівля одягу викликає серйозні труднощі, з2001 року по вересень 2008 року впала з 42% до 25%, але до лютого 2009 рокузросла до 31% [9].
За словамиекспертів це буде найважчий рік після дефолту 1998 року. Гіпотетично, у 2009році можна якось стримати рівень бідності. Але у нас є 2010, 2011 роки, коликриза все одно триватиме.
2.2Бідність по Красноярську
Зрозуміло, щосередньо російські дані — це завжди «усереднені», як тільки починаютьпорівнювати статистику бідності в регіонах, з'ясовується, що в кожному — різнібідні.
Красноярськийкрай на початку 90-х, на тлі інших російських регіонів виглядав цілкомпристойно. Наприклад, демографи відзначали розумний і економічно стійкийрозподіл трудових ресурсів: із загального числа зайнятих в економіці 28відсотків працювали в промисловості, 9 — у сільському господарстві, 34 — у«соціальних» галузях (до яких відносяться також торгівля, послуги і приватнепідприємництво). Майже кожен п'ятий житель Красноярського краю (18,7%) мавповний набір радянського процвітаючого обивателя — окрему квартиру, підсобнегосподарство, автомобіль. І навіть рівень безробіття в Красноярському краї бувмайже вдвічі нижче, ніж у середньому по Росії. Крім того, населенняКрасноярського краю відрізнялося і так званої «демографічної стійкістю» — співвідношенням населення «активних» віків з дітьми та пенсіонерами.Пенсіонерів тут було навіть менше, ніж в «інший» Росії, а частка працездатногонаселення досягала 60 відсотків. Іншими словами, працювати б регіону тапроцвітати.
Що ми маємосьогодні. По-перше, в результаті «пригніченого стану» соціальної сфери(зарплати бюджетникам затримують, нове медичне обладнання не купують, шкіл небудують), в Красноярському краї з 94-го року почало фіксуватися перевищеннясмертності над народжуваністю. За десять з гаком років економічних реформнаселення краю скоротилося на 13 відсотків — через зниження природного приростута міграції з неблагополучних районів. Простіше кажучи, люди почали розбігатисяз Красноярського краю, щоб не померти з голоду. А оскільки частка людейпохилого віку в краї менше, а працездатного населення більше, ніж у середньомупо Росії, причина стрімко наступаючої бідності була тією ж, що описана вОлексія Толстого — «земля наша багата, порядку тільки немає».
У 1994 роціКрасноярський край був найбагатшим регіоном Східної Сибіру. Середньодушовийдохід тут становив — 224 тисячі рублів на місяць, майже в два з половиною разиперевищуючи прожитковий мінімум — 100,3 тисячі (до деномінації). У наступномуроці, 95-м, середня зарплата ще зросла і склала вже два БПМ. Це вважалося дужехорошим показником: економіка краю поступово «наповнювалася» стійкими,стабільними і забезпеченими людьми. Для порівняння: у сусідній Читинськоїобласті середня зарплата стабільно залишалася нижчою рівня бюджету прожитковогомінімуму.
Ситуація почалапогіршуватися в 1997 році — середньодушовий дохід по краю зрівнявся з середньоросійським, через рік вже 24 відсотки населення мало доходи нижче «межібідності» [11]. З них майже половина до цих пір перебуває в стані крайньоїбідності — тобто їх доходи складають менше половини прожиткового мінімуму. Якщовірити економістам, подібна картина бідності в Красноярському краї обумовленаяк раз не низьким рівнем розвитку виробничої інфраструктури, а саме слабкістю інеефективністю управління.
Сьогоднібідність — одна з найгостріших соціальних проблем сучасної як Росії в цілому,так і Красноярського краю. Саме бідність визначає обмеженість доступу значноїчастини населення до ресурсів розвитку: високооплачуваної роботи, якіснихпослуг освіти та охорони здоров'я, можливості успішної соціалізації дітей тамолоді. Низький рівень доходів значної частини сімей в поєднанні з надмірноюполяризацією доходів обумовлюють соціальний розлом суспільства, викликаютьсоціальну напруженість, перешкоджає успішному розвитку країни, визначаютькризові процеси в сім'ї та суспільстві.
Таким чином,різноманітність методологічних підходів і методів вивчення феномена бідностістворює достатню основу для дослідження його природи, сутності, детермінацій,найбільш загальних закономірностей виникнення, функціонування і розвитку яксоціального феномена, а також пошуку методів і засобів вирішення проблемибідності в суспільстві.
Однак,розглянуті теорії так і не дають повної відповіді на питання, в чому суть«багатства бідних і бідності багатих», який дозволить ефективно вирішуватипроблему бідності на всіх рівнях соціальності.
Висновок
Таким чином,підводячи підсумки, структуруємо проблему на підставі простих і майже очевиднихтверджень.
Бідність — категорія соціальна. Бідність не зводиться до скорочення споживанняматеріальних благ (як, наприклад, це сталося в роки Вітчизняної війни).Бідність — складна система процесів, що призводять до глибокої перебудовиматеріальної і духовної культури — причому всього суспільства, а не лише тієїйого частини, яка відчуває збіднення.
Перш за все,важливі не стільки параметри бідності, скільки її генезис, характер і динамікаїї виникнення. І Захід, і «третій світ» мають хоча і різні, але свої типибідності, вони їх інтегрували в соціальну систему і цілком можуть тримати підконтролем у цій системі. Вони можуть, наприклад, тонко регулювати масштабибідності за допомогою відпрацьованих механізмів соціальної допомоги.
Діагностикапроблеми бідності передбачає також дослідження соціального самопочуттянаселення, що показує, як люди усвідомлюють дану проблему і як оцінюють її, чиє у них відчуття тривоги, незадоволеності, занепокоєння за майбутнє своєїродини, своїх дітей, чи готові вони самостійно виходити з ситуації, що склаласячи розраховують на «зовнішню» допомогу при збереженні власної пасивної позиції,які дії мають намір робити для покращення свого становища. Ці дані дозволяють соціологамзробити висновок про гостроту проблеми, про можливі дії з боку самого населеннята необхідних дій з боку держави для її вирішення (пом'якшення).
Аналізскладаються стратегій дослідження феномену та проблеми бідності соціологічнимиметодами має принципове значення для вироблення адресної соціальної політики таприйняття управлінських рішень у соціальній сфері.
Списоквикористаної літератури
1. Байгереев, М. Аналіз російськоїбідності: причини, особливості, методика рахунку / М. Байгереев / / Людина іпраця. — 2001 .- № 7. — С.61.
2. Березін, І. Про «бідності» іборотьбу з нею, середній клас, соціальній структурі та диференціації доходів уРосії на початку XXI століття / І. Березін / / Практичний маркетинг. — 2004. — № 7. — С.42.
3. Богомолова, Т.Ю., Тапіліна В.С.Бідність в сучасній Росії: масштаби і територіальна диференціація / Т. Ю.Богомолова, В. С. Тапіліна / / ЕКО .- 2004. — № 11. — С.41-56.
4. Волчкова, Л. Стратегіїсоціального дослідження бідності / Л. Волчкова, В. Мініна / / Соціологічні дослідження.- 2003. — № 1. — С.49-56.
5. Добреньков, В.І. Соціологія: у 3т. Т.2.: Соціальна структура та стратифікація / В. І. Добреньков, А. І.Кравченко. — М.: ИНФРА-М., 2000. — 985 с.
6. Іноземцев, В. Класовий аспектбідності в постіндустріальних суспільствах / В. Іноземцев / / Соціологічнідослідження. — 2000. — № 8. — 21 с.
7. Овчарова, Л.М. Бідність іекономічне зростання у Росії / / Журнал досліджень соціальної політики / Л. М.Овчарова. — 2008. — № 4. — С.439-456.
8. Люблінський, В. Феномен бідностіна рубежі XXI століття / В. Люблінський / / Людина і праця. — 2001. — № 5. — С.33-35.
9. Мамедов, О.Ю. Після злиднів ібідність здається багатством! / О. Ю. Мамедов / / Економічний вісникРостовського державного університету. — 2008. — № 12. — С.5-7.
10. Раунд, Д. Конструюванняфеномена «бідності» в пострадянській Росії Д. Раунд / Д. Раунд / / Журналдосліджень соціальної політики. — 2006. — № 3. — С.319-349.
11. Росія в цифрах. Соціальнестановище та рівень життя / / Журнал досліджень соціальної політики. — 2007. — № 6 (4). — С.99-100, 144.
12. Тихонова, Н.Є. Факторисоціальної стратифікації в умовах переходу до ринкової економіки / Н. Є.Тихонова. — М.: Російська політична енциклопедія, 2003. — 320 с.