ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИСОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
1.1 Сутність, напрями тамеханізми соціального захисту на ринку праці
1.2 Державне регулюваннясистеми соціального захисту на ринку праці України
РОЗДІЛ 2. ФАКТИЧНИЙ СТАН ІОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
2.1 Стан активної та пасивноїполітики сприяння зайнятості зайнятості населення
2.2 Сприяння зайнятостінаселення, яке потребує додаткових соціальних пільг
2.3 Соціальний захистнезайнятої молоді
РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДОПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУПРАЦІ УКРАЇНИ
3.1 Напрямки покращеннядержавної політики зайнятості
3.2 Напрямки удосконаленнясистеми соціального захисту найбільш уразливих категорій населення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИсоціальний захист ринок праці
ВСТУП
Ринкова система господарювання змінює не тільки економічнуполітику керування господарством, але і вимоги до робочої сили, формує новуполітику господарської мотивації. Процес переходу до нових цінностей у життісуспільства йде гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя міжнеобхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринковихмеханізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.
На мою думку, сучасних умовах розвитку конкуренціїй підприємництва, нагально постала проблема соціального захисту населення.Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільстваза матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблемазабезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Актуальність цієї теми в тому, що формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування досконалої системи соціального захисту на ринку праці вУкраїні.
Отже, предметом дослідженняданої курсової роботи є система соціального захисту незахищених категорійнаселення, об’єктом – система соціального захисту на ринку праці вУкраїні.
Теоретико-методологічні аспекти,проблемні питання сфери праці, передусім формування і функціонування ринкупраці в Україні та її регіонах і управління зайнятістю висвітлені в працях С.І.Бандури, Т. Зайця, Д.П. Богині, В.М. Гріньової, В.В. Самойленка, О.А.Грішнової, В.С. Васильченка, М.І. Долішного, І.Я. Садової, Л.К. Семів, С.П.Калініна, М.Н. Кіма, А.М. Колота, О.Є. Кузьміна, О.Г. Мельника, Е.М. Лібанової,Н.Д. Лук'янченка, О. Мамедова, Г.В. Осовської, О.В. Крушельницької, В.М.Летюха, В.В. Васильченка, П.М. Василенка, Г.М. Скупаря, В.А. Панкова, А.Л.Єськова, В.А. Скуратівського, О.М. Палія, А.М. Уманського, В.Г. Сумцова, О.В.Стефанидин, А.У. Хомри, М.В. Шаленка, В.С. Литвиненка, В.П. Богданова, Г. Щокіната багатьох інших вітчизняних економістів.
Важливу роль у дослідженні питаннясоціального захисту відіграють такі українські вчені, як О. Куценко, Ю. Саєнко,Л. Страхолєс, О. Яременко, канадський вчений Т.М. Гаслі, австрійський вчений К.Грільбергер та інші.
Метою даної роботи є грунтовнедослідження та аналіз системи соціального захисту на ринку праці України, атакож розробка заходів щодо вдосконалення функціонування даної системи.
Відповідно до мети були поставленізавдання:
— вивчити сутність, напрями тамеханізми соціального захисту на ринку праці;
— вивчити сутність соціальних інститутів і механізмсоціального захисту працівника;
— розглянути державне регулюваннясистеми соціального захисту на ринку праці в Україні;
— проаналізувати активні та пасивні заходисприяння зайнятості населення;
— проаналізувати соціальний захистнезайнятої молоді;
— визначити напрямки покращеннядержавної політики зайнятості;
— запропонувати напрямкиудосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих категорійнаселення.
Основними джерелами при написанніданої роботи були: законодавчі акти з питань соціального захисту населенняУкраїни, підручники та навчальні посібники відомих вітчизняних та закордоннихвчених, наукові праці, статті, періодичні видання, статистичні щорічники,статистичні дані офіційних сайтів всесвітньо відомої мережі Інтернет.
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ1.1 Сутність, напрями та механізми соціального захисту на ринку праці
Невід’ємними факторами кожноїнормально функціонуючої соціальної системи є соціальний захист ісоціальна-економічна підтримка населення. Розвиток ринкових відносин обумовлюєформування науково обґрунтованої системи соціального захисту і соціальноїпідтримки населення, його найбільш уразливих верств.
Соціальний захист – необхідний елемент функціонуваннябудь-якої досить розвиненої держави. Концепція соціального захисту виникланаприкінці XIX – початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змістівідповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився взахідній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якогогромадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття,втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини,виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утратигодувальника і т.п.
У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактуваньпоняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту вширокому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичнихгарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:
· працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску,економічної самостійності і підприємництва;
· соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але ненижче встановленого законом прожиткового мінімуму.
Загалом, можна виділити такі напрями соціального захиступрацівників на виробництві: створення безпечних умов праці, які б давалиможливість заробляти кошти для гідного існування та виключали отримання травм іпрофесійних захворювань працівників на виробництві; запровадження необхіднихзаходів щодо охорони праці та соціального захисту громадян у випадкупрофесійних захворювань та нещасних випадків, доступ громадян до національнихсистем охорони здоров'я, реабілітації та професійної освіти; забезпеченняпрацівників та членів їх сімей прожитковим мінімумом матеріальних засобів уразі безробіття, втрати або зниження доходу внаслідок хвороби, народженнядитини, нещасного випадку в побуті, виробничої травми або професійногозахворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника. Роботодавець повиненнести відповідальність за працівника не тільки тоді, коли ця людина працює, алей у майбутньому, коли, віддавши всі свої сили на благо підприємства, людинавтрачає працездатність
Соціальний захист має ряд ознак. По-перше, це системасуспільних відносин, яка призначена для задоволення особистих матеріальнихпотреб громадян через індивідуальну форму розподілу зі спеціальних фондів.По-друге, соціальний захист здійснюється державою за рахунок коштівсуспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додатокдо неї у випадках, передбачених законодавством, у разі втрати чи зниженнязаробітку, додаткових витрат або неможливості працевлаштування.
Система соціального захисту — це сфера життєво важливихінтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівеньсоціального, економічного, правового і культурного розвитку держави ісуспільства.
У сучасних умовах система державногосоціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальнеобслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони заснованіна принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, атакож благодійності.
Окрім того, соціальний захист повиненпоширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, щоявляють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов’язаннядержави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.
Основою державних соціальних гарантійє мінімальні соціальні стандарти.Мінімальні соціальні стандарти — це установлені законодавствомкраїни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціальногозахисту.Взаємозв’язані державні соціальні стандарти застосовуються у сфері: оплатипраці; пенсійного забезпечення; освіти; охорони здоров’я; культури; соціальногообслуговування; житлово-комунального обслуговування.
Законодавчо встановлюючи необхідний мінімум соціальнихстандартів, держава робить обов’язковим їх забезпечення для виконавчої влади навсіх рівнях, а також для роботодавців і підприємців усіх форм власності.
Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й активнізаходи.
Активні заходи спрямовані на захистособи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням,хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.
Активна політика — це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили ірозширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшеннячисельності зайнятих. Тобто вона спрямована на забезпечення роботою не зайнятихактивних громадян.
Активна політика держави в галузі зайнятості реалізується задопомогою таких інструментів, як Державна та регіональні програми зайнятостінаселення, які передбачають низку активних заходів щодо розширення сферидокладання праці. Активні заходи державної політики — це комплексорганізаційно-економічних і правових дій, безпосередньо впливаючих на змінуспіввідношення попиту і пропозиції робочої сили.
На характер активної політики держави в галузі зайнятостівпливають об’єктивні та суб’єктивні чинники. До об’єктивних чинниківналежать: економічний стан держави. Чим вищий економічний ріст, тим більшіфінансові можливості для впровадження різноманітних активних заходів щодорозширення сфери докладання праці. І навпаки, із скороченням виробництва такізаходи обмежуються; ступінь відповідності національних трудових нормміжнародним. Чим він вищий, тим ефективніше впроваджуються активні заходи; політична стабільність. Воназабезпечує прогнозованість процесів і здійснення заходів довгострокового плану.
На мій погляд, суб’єктивним чинником, що впливає на характерактивної політики держави в галузі зайнятості, є непрофесіоналізм окремихсуб’єктів у виконавчих та в інших гілках влади, внаслідок чого не виконуєтьсякомплексний підхід до проблем зайнятості з негативними наслідками.Розглянемоокремі найбільш впливові заходи активної політики держави в галузі забезпеченнязайнятості населення.
В цілому до активних заходів відносяться: створеннядодаткових робочих місць, надання інформаційних та профорієнтаційних послуг;організація банку вакансій, пошук підходящої роботи, сприяння упрацевлаштуванні громадян, допомога громадянам у відкритті своєї справи,працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочімісця, сприяння самозайнятості та підприємницькій діяльності; поліпшенняконкурентоспроможності робочої сили за рахунок організації професійногонавчання, перенавчання та підвищення її кваліфікації; організація тимчасовихгромадських робіт, припинення вивільнення громадян на термін до шести місяців уразі неможливості їх працевлаштування, переселення в іншу місцевість та ін.
Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особіабо сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надаєтьсятим хто її потребує, тобто має адресну направленість [15, c.9].
Пасивна політика держави в галузі зайнятості передбачає їївідповідальність за становище найманих працівників і роботодавців на ринкупраці. У цьому випадку формується своєрідний ринковий державний патерналізм.Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належать: реєстраціята облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організаціясистеми надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так інегрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їхутриманні. Ці заходи не впливають на співвідношення попиту та пропозиціїробочої сили і в умовах нашого ринку праці не регулюють зайнятість населення.
Однак країни з ринковою економікою не застосовують окремо абоактивну або пасивну політику. Залежно від моделі ринку праці та економічногостану країни в державній політиці зайнятості присутні і активні і пасивнізаходи з перевагою тих або інших. Оскільки найефективнішим соціальним захистомпрацездатних громадян є надання робочих місць усім бажаючим працювати, топеревагу в більшості країн з розвинутою ринковою економікою віддають активнимзаходам, спрямованим на розширення сфери докладання праці. На основі цьогонеобхідно витримувати раціональні пропорції витрат на такі заходи. Витрати на активнізаходи в розвинутих країнах складають від 20 до 40 %, а іноді і 50 % відзагальних коштів, спрямованих на регулювання зайнятості.
1.2 Соціальні інститути і механізмсоціального захисту працівника
У будь-якій державі є ціла система соціальних інститутів, якіздійснюють соціальний захист громадян… Соціальний інститут — це стійка формаорганізації спільної діяльності людей у виді організаційної структури абосистеми правил нормативно урегульованого порядку, у рамках чого відбуваєтьсярозподіл соціальних ролей і статусів людей, які охоплені діяльністювідповідного інституту. Перші з названих видів (класів) соціальних інститутівназиваються деякими соціологами соціально-организаційними інститутами, другі —соціально-нормативними.
Найважливішим і найбільш потужним соціально-організаційнимінститутом є держава, що являє собою складну інституціональну систему, тобтоскладається з різних інститутів. Важливу роль у виконанні функцій соціальногозахисту грають такі інститути, як страхові компанії, різні спеціалізованіфонди, добродійні організації, а також суспільні і політичні організації, щоздійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення.
Інститутами, покликаними захищати працівників, є професійніспілки. В наш час поряд із традиційними профспілками, що перетерпіли істотневідновлення, з'явилися нові працюючі організації, “незалежні” профспілки. Однаквважати тільки їх захисниками працівників найманої праці, а традиційніпрофспілки кваліфікувати як “офіційні” і відмовляти їм у праві виступати вякості захисника, несправедливо. Профспілки, що змінилися, по праву сталиназиватися незалежними, тому що вони виступають представниками працівниківнайманої праці, ведуть боротьбу за реалізацію їх вимог і не залежать віддержавних структур. Основна діяльність як “залежних”, так і незалежнихпрофспілок на даному рівні соціально-економічних реформ перейшла в русловикористання у своїй діяльності для захисту прав і інтересів працюючих форм імеханізмів соціального партнерства. Даний механізм добре розроблений у країнахрозвинутої демократії і зарекомендував себе з позитивного боку. Суть цьогомеханізму перебуває не в конфронтації, а в проведенні переговорів ізпредставниками роботодавців і держави, знаходження компромісу і вироблення націй основі більш-менш прийнятних рішень.
Принципи соціального партнерства і тристоронньогоспівробітництва знайшли своє інституціональне втілення в створенні Україною назагальнодержавному рівні тристоронньої комісії і відповідних органів, якізнаходяться на нижчих щаблях ієрархічної градації. Ці інститути займаютьважливе місце в загальній інституціональній системі, що здійснює функціїсоціального захисту працюючих, можуть розглядатися як особливий різновид йназиватися інститутами соціальної згоди.
Поряд із соціально-організаційними в суспільстві є безлічсоціально-нормативних інститутів, що не втілюються в якійсь організації, аіснують і функціонують самі по собі, граючи визначену роль у соціальномузахисті. Кожна галузь права являє собою систему таких соціально-нормативнихінститутів (трудове право, трудове законодавство). Важливимсоціально-нормативним інститутом у системі соціального захисту найманихробітників стали в даний час тарифні угоди, контракти, колективні договори іт.д.
Розповсюджуючись на більш низькі рівні ієрархічноїорганізації суспільства, інституціональна система соціального захисту досягаєтакої структури, як підприємство. Підприємства, установи, фірми, кооперативи йінші трудові організації самі є соціальними інститутами і грають важливу роль усуспільстві. А якщо їх розглядати під кутом зору соціального захисту, то їхроль і діяльність виявляються досить складними і суперечливими, що недозволяють дати їм однозначну характеристику. Основна виробнича діяльність самапо собі не передбачає соціальний захист прав і інтересів працівників. Прагненнядо досягнення основних цілей (підвищити ефективність виробництва, знизитисобівартість, підвищити якість виробленої продукції і т.д.) може привести допорушення їх прав і інтересів. Тому необхідні спеціальні інститути соціальногозахисту працівників на підприємстві.
Головним інститутом соціального захисту, що охоплює своєюдіяльністю весь колектив підприємства і має для цього необхідні права іможливості, виступає профспілкова організація. Підвищення захисної ролі цієїорганізації особливо необхідно в умовах ринку. Важливо забезпечити соціальнийзахист працівників у випадку банкрутства підприємства, його закриття абоперепрофілірування. Та й при нормальному функціонуванні підприємства в умовахринку потрібне різке посилення соціально-захисної функції профспілковихорганізацій.
Конкретним інструментом або інститутом соціального захиступрацівників на підприємстві є колективний договір. Суть цього договорукардинально змінилася в наш час, тому що найманим робітникам потрібна надійнаюридична база соціального захисту.
Іншим важливим соціально-нормативним інститутом, котрий всеширше входить у практику наших підприємств і різних організацій і який запевних умов може виступати засобом соціального захисту, є трудовий контракт.Його не можна однозначно і безумовно оцінити саме як інститут соціальногозахисту, але він може бути їм, якщо контрактна система на підприємстві(трудової організації) відрегульована таким чином, що передбачає спеціальнусистему забезпечення прав працівників, якщо в ньому чітко обмовляєтьсявідповідальність роботодавця за недотримання зазначених у контрактісоціально-економічних гарантій.
Усі перераховані вище соціальні інститути в тому або іншомуступені включені в систему соціального захисту. Процес формування системисоціального захисту в нашій країні йде безупинно і вже сьогодні можна говоритипро три його компоненти: інституціональний, що використовує весь перелікіснуючих інститутів соціального захисту; інструментальний, що включає використанізасоби для вирішення завдань соціального захисту; діяльний, коли застосовуютьсярізні форми діяльності інститутів з виконання функцій соціального захисту —нормотворча, організаційна, переговори соціальних суб'єктів і т.д.1.3Державне регулювання системи соціального захисту на ринку праці України
Проблемам державного регулювання і,зокрема, ринку праці приділяється значна увага, в тому числі: аналізу сутності,формам (активним, пасивним), функціям державного регулювання з точки зорупрактики до вирішення цих питань. Так, згідно із сучасною методологією,державне управління суспільством представляє собою вироблення та здійснення діїщодо цілеспрямованого свідомого впливу держави на суспільну систему загалом таїї окремі ланки. Регулювання означає вносити порядок у певну діяльність,налагоджувати правильну взаємодію частин системи. Так, державне регулюванняекономіки, як вважають Л. Дідківська, Л. Головко – це вплив держави на соціально-економічнийрозвиток країни [9].
В економічній енциклопедії йдеться,що “втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили та їїраціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічноїсистеми забезпечити виробництво робочої сили необхідної якості, а також воно покликанозменшити зростання безробіття й забезпечити значну частину безробітних засобамидо існування.
Так, Т. Боярчук особливу увагуакцентує на захисті найманої праці, який включає можливості зайнятості,перекваліфікацію, реалізацію своїх професійних умінь і професійного зростання,відтворення професійних навичок, отримання заробітку, забезпечення безпеки іохорони праці. Для забезпечення такого захисту держава передусім повинна взаконодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їхньоїреалізації та функції надання соціальної підтримки [4, c.291].
Система функціонування ринку працівключає органи державного регулювання; організацію інфраструктурного сектора,що здійснюють функції наукової й інформаційної підтримки, професійного утворення,охорони здоров'я, культури, спорту та ін., організацію сфери трудовогопосередництва, підприємств і організацій, що здійснюють виробництво продукції,робіт, послуг, які використовують трудовий потенціал працівників.
/>
Державні органи керування трудовими ресурсами включаютьсукупність органів державної законодавчої, судової, виконавчої влади,централізовано регулюючі основні соціально-економічні відносини в країні, атакож методи керування й механізм їхнього використання. Їхніми завданнями єприйняття законів, контроль за їхнім виконанням, виробіток і реалізаціядержавної політики в області соціально-трудових відносин, що охоплюють питанняоплати й мотивації праці, регулювання зайнятості й міграції населення,трудового законодавства, рівня життя й умов праці, а також розгляду трудовихсуперечок.
Центральним органом виконавчої влади,що здійснює керівництво роботою з формування, використанню й розвитку трудовихресурсів, забезпеченню єдиної державної політики в області праці, зайнятості йсоціального захисту населення й одночасно координуючу роботу із цих напрямківна Україні, є Міністерство праці і соціальної політики України (МПіСПУ).
Основними завданнями МПіСПУ є розробка пропозицій і реалізація основних напрямків іпріоритетів державної соціальної політики за рішенням комплексних проблемсоціального розвитку, народонаселення, удосконаленню системи оплати праці йсоціального партнерства, підвищенню рівня життя й доходів населення, розвиткусоціального страхування, кадрового потенціалу, організації пенсійногозабезпечення й соціального обслуговування, поліпшенню умов і охорони праці,удосконалення законодавства про працю, зайнятість і соціальний захистнаселення, забезпечення ефективної зайнятості населення й соціальних гарантій,соціального захисту родини, жінок, дітей, громадян літнього віку й ветеранів,інвалідів, громадян, звільнених з військової служби, і членів їхніх родин,здійсненню міжнародного співробітництва у встановленій сфері діяльності йнаданню міжнародної гуманітарної допомоги становленню й розвитку державноїслужби зайнятості та ін.
Державний центр зайнятості забезпечуєзайнятість населення й попередження масового і скорочення тривалого безробіттята створення умов, необхідних для розвитку трудових ресурсів.
Соціальні гарантії у сфері зайнятостіпередбачені Конституцією України, Законом України «Про зайнятість населення»,Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття», іншими нормативно-правовими актами.
Законом України «Про зайнятістьнаселення» (стаття 11) гарантується право громадян на соціальний захист усфері зайнятості та право на одержання допомоги по безробіттю особам, визнаниму встановленому порядку безробітними. Відповідно до статті 7 цього закону зарішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних радможе встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящоїроботи, які посилюють соціальний захист населення.
Крім того, відповідно до статті 5закону держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштуванняпрацездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціальногозахисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:
а) жінкам, які мають дітей віком дошести років;
б) одиноким матерям, які мають дітейвіком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
в) молоді, яка закінчила абоприпинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних абовищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової абоальтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям(сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, якимвиповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, якаїх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
г) особам передпенсійного віку(чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років);
д) особам, звільненим після відбуттяпокарання або примусового лікування.
Дляпрацевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації,виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюютьквоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організаційнезалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючихпонад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочихмісць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Реалізаціядержавних гарантій соціального захисту громадян від безробіття забезпечуєтьсяшляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадокбезробіття; наданням гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зізмінами в організації виробництва та праці; наданням додаткових гарантій дляокремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати наринку праці; наданням гарантій для осіб і обмеженими фізичними та розумовимиможливостями; добровільної участі громадян у недержавному страхуванні відбезробіття.
РОЗДІЛ 2. ФАКТИЧНИЙ СТАН І ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИСОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ2.1 Стан активної та пасивної політики сприяння зайнятості зайнятостінаселення
Глобальна економічна криза також негативно позначилася на трудящих нашої країни у минулому році. На обліку у Державній службі зайнятості перебувало 2 143 348 осіб (у 2008 році – 2 500 733 особи). На кінець року кількість зареєстрованих безробітних становила 542 827 осіб, у 2008 році – 844 944 особи. У 2009 році службі зайнятості вдалося працевлаштувати лише кожного третього безробітного, у попередньому – майже кожного другого.
В таблиці 2.1. наведена динаміка працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян за 2007 -2009 роки:
Таблиця 2.1.Динаміка працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян України (станом на кінець періоду) [25]
Рік
Працевлаштовано, тис. осіб
Рівень працевлаштування, %1
2007
2008
2009
2007
2008
2009 Січень
63,7
64,5
39,3
6,7
8,0
3,8 Лютий
77,7
82,4
46,7
8,0
10,0
4,5 Березень
103,8
104,6
65,7
10,8
12,9
6,4 Квітень
113,9
113,9
93,5
12,3
14,5
9,4 Травень
111,3
107,4
73,1
12,6
14,3
8,0 Червень
112,0
105,4
72,2
13,7
15,0
8,6 Липень
95,4
97,5
59,9
12,1
14,3
7,8 Серпень
85,4
83,1
45,7
11,3
12,8
6,5 Вересень
96,0
97,5
56,8
12,9
14,4
8,3 Жовтень
107,2
107,2
70,3
14,5
15,1
10,6 Листопад
74,9
68,9
44,7
10,0
8,6
6,9 Грудень
57,3
42,1
34,7
7,5
6,1
5,13 Разом
3105,6
3082,5
2711,6
-
-
-
1.Розраховано як відношення чисельності незайнятих осіб, працевлаштованих державною службою зайнятості, до загальної чисельності осіб, які перебували на обліку впродовж звітного періоду
Отже, як бачимо, в 2008 році було працевлаштовано на 23,1 тис.осіб менше ніж в 2007 році, в 2009 році — менше на 370,9 тис.осіб ніж в 2008 році. Загалом, за досліджуваний період чисельність працевлаштованих становила на 394 тис.особи менше, ніж на початку даного періоду, що становить –(-12,69%).
Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян найбільше здійснювалося також по таким галузям: у 2009 році у сільське господарство працевлаштовано 153 034 особи ( у 2008 році – 203 693 особи), у переробній промисловості – 136 286 працівників ( у 2008 році – 232 196 працівників), у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів – 135 279 працівників (у 2008 році – 238 306 працівників), на будівництві – 25 894 робітника ( у 2008 році – 50 850 робітників).
Станом на 1 травня 2010 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 472,4 тис. незайнятих громадян. Серед них: 261,8 тис. осіб складали жінки; 210,6 тис. осіб – чоловіки; 186,3 тис. осіб – молодь; 49,7 тис. осіб – вивільнені працівники; 94,8 тис. – особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Статус безробітного мали 455,0 тис. осіб. Із загальної чисельності безробітних 173,4 тис. осіб проживали у сільській місцевості (281,6 тис. – у містах).
Станом на 1 травня 2010 року кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості становила 76,6 тис., у тому числі: для робітників – 35,3 тис., для службовців – 28,3 тис. та 13,0 тис. – для осіб, які не мають спеціальної підготовки. Найпопулярнішими професіями, на які сьогодні є попит, є професії висококваліфікованих робітників – слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців та інших представників робочих професій. Мають попит фахівці з високим рівнем кваліфікації, топ-менеджери, а також економісти, лікарі, бухгалтери, юристи з відповідним досвідом роботи.
Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості у січні-квітні 2010 року, становила 232,1 тис. осіб; проходили професійне навчання 80,8 тис. безробітних; в оплачуваних громадських роботах брали участь 103,2 тис. незайнятих осіб.
Наведемо динаміку працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за регіонами впродовж 2008 – початку 2010 років (табл.2.2.): [25]
Таблиця 2.2. Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за регіонами Працевлаштовано державною службою зайнятості 2008 рік 2009 рік січень–березень 2010 тис. осіб у % до тис. осіб у % до тис. осіб у % до
Загаль
ної кількості незайнятих гро
мадян відповідного періоду 2007р.
Зага
льної кіль
кості незай
нятих гро
мадян відповідного періоду 2008р.
загальної кіль
кості незай
нятих гро
мадян відповідного періоду 2009р.
Всього
1084,0
43,3
98,7
702,7
32,8
64,8
137,5
16,7
90,6 Автономна Республіка Крим 39,4 45,3 100,1 27,8 36,0 70,6 4,3 15,5 83,0 Вінницька 46,5 42,0 99,6 30,6 33,5 65,9 4,9 12,6 91,4 Волинська 35,2 45,2 99,7 23,7 36,3 67,5 4,1 18,9 85,1 Дніпропетровська 73,7 45,4 98,8 36,9 25,9 50,0 10,2 18,7 117,3 Донецька 74,3 42,1 92,8 46,7 27,8 62,8 9,1 14,6 81,5 Житомирська 38,5 41,4 96,4 24,6 30,8 63,9 4,1 12,4 77,1 Закарпатська 30,3 45,3 100,4 19,2 35,5 63,3 4,1 19,5 98,6 Запорізька 43,1 41,2 95,9 23,7 25,9 55,0 4,9 13,0 100,7 Івано-Франківська 47,9 46,9 100,0 24,7 33,5 51,5 5,0 18,7 99,2 Київська 32,1 44,1 97,7 18,9 28,1 58,9 3,4 12,7 102,7 Кіровоградська 32,8 43,9 98,4 23,5 36,7 71,5 4,9 18,5 92,6 Луганська 45,8 43,0 100,1 34,5 37,6 75,4 7,3 23,7 98,4 Львівська 51,7 41,9 100,6 35,1 33,2 67,8 7,2 17,9 96,1 Миколаївська 31,6 42,6 100,4 25,6 38,2 80,9 4,3 16,2 82,1 Одеська 38,7 44,1 99,8 21,3 30,3 55,0 4,8 18,2 74,0 Полтавська 45,2 39,6 99,1 33,9 32,5 75,0 7,2 15,7 88,9 Рівненська 35,6 38,9 101,7 25,2 32,8 71,0 4,4 15,4 90,5 Сумська 37,1 43,0 100,1 19,6 27,6 52,7 3,3 11,6 76,6 Тернопільська 37,5 39,9 100,3 23,0 32,9 61,4 2,6 11,7 68,4 Харківська 59,5 43,7 97,7 41,7 34,2 70,1 9,8 19,9 97,4 Херсонська 33,2 47,0 97,8 16,0 32,7 48,3 1,9 11,9 54,0 Хмельницька 38,5 42,6 100,5 32,5 39,2 84,5 6,5 20,1 110,6 Черкаська 45,7 42,7 97,5 28,5 31,9 62,3 5,5 14,5 94,2 Чернівецька 19,3 38,3 96,1 8,9 25,0 46,1 1,1 7,8 67,1 Чернігівська 32,0 39,9 100,0 18,0 28,0 56,3 3,0 12,1 74,7 м.Київ 35,4 67,1 100,2 35,4 59,2 100,1 9,4 51,7 103,4 м.Севастополь 3,4 46,1 97,0 3,2 37,3 93,1 0,2 6,1 21,3
Отже, як бачимо, найбільший рівень працевлаштування громадян зберігається в великих містах, зокрема Києві, АР Крим, Севастополі.
Слід зазначити, що впродовж 2000–2008 рр. в Україні відмічалася позитивна динаміка щодо зростання обсягів професійного навчання незайнятого населення, в тому числі безробітних. Навчання здійснювалося як під конкретні робочі місця, так і з урахуванням можливостей самостійної зайнятості. Так, у 2000 р. на замовлення державної служби зайнятості навчалося 137,2 тис. осіб, або 5,0%, тоді як у 2007 р. – 229, 4 тис. осіб, або 13,3%; у 2008 році – 245,2 тис. осіб, або 13,8% [26].
Відповідно зростав показник працевлаштування після завершення навчання: у 2000 р. – 53,5% від кількості осіб, які завершили навчання; у 2007 р. – 75,7%; у 2008. – 76,1%. При цьому переважна кількість незайнятих громадян навчалася за робітничими професіями (наприклад, у 2007 р. таких було 79,5%) [18, c.23].
Необхідно зазначити, що до 2005 р. для навчання за робітничими професіями переважно використовувалася навчально-матеріальна база професійно-технічних навчальних закладів. Однак останніми роками перевага надавалася організації навчального процесу безпосередньо на виробництві (для порівняння: у 2001 р. використовувалася навчальна та матеріально-технічна база 427 підприємств, де навчалося за робітничими професіями близько 29% слухачів; у 2007 р. – база 18 274 підприємств, що в 4,5 разу більше, ніж у 2001 р., де згідно зі статистичними даними без- посередньо на виробництві навчалося вже 42,6% безробітних)
Криза не оминула систему професійного навчання незайнятого населення і вже негативно позначилася на його обсягах. (Станом на 1 січня 2009 р. було відмічено скорочення кількості незайнятих громадян, направлених на навчання: всього 210,3 тис. осіб, або 11,8% від кількості зареєстрованих, проти 204,9 тис. осіб, або 13,8% у 2008 р. У свою чергу, в І півріччі 2009 р. за офіційними даними пройшли навчання всього 99 тис. безробітних громадян, при тому що в Україні в цей період були незайнятими 2,1 млн. осіб.)
В таблиці 2.3. наведена чисельність осіб, направлених на професійне навчання:
Таблиця 2.3 Чисельність осіб, направлених на професійне навчання [25]Роки Чисельність осіб, направлених на професійне навчання, тис. осіб 2000 137,2 2007 229,4 2008 204,9 2009 135,3
Фахівці державної служби зайнятості вважають, що таке зменшення обсягів навчання безробітних зумовлене: скороченням кількості замовлень на підготовку кадрів з боку роботодавців; зменшенням надходжень до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та збільшенням витрат на допомогу по безробіттю.
У громадських роботах у 2009 році взяло участь 240 440 безробітних, у 2008 – майже вдвічі більше: 426 825 осіб.Незайняте населення, яке пройшло професійне навчання у минулому році становить 135 332 особи, що на третину менше, ніж у 2008 році – 204 863 особи. За спеціальностями найбільше підготовлено електрогазозварників, кухарів, перукарів, продавців продовольчих товарів, операторів котельні та водіїв.
Щодо пасивних заходів соціального захисту, слід відзначити таке.Із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття впродовж аналізованого періоду були виділені кошти:
Таблиця 2.4. Динаміка виплат допомоги по безробіттю за 2009 рік [25]Місяці Витрати на допомогу по безробіттю, млн.грн.
Середньооблікова кількість безробітних, які отримали
допомогу по
безробіттю, тис.осіб Середній розмір допомоги, грн Січень 306,3 506,7 604,2 Лютий 402,2 658,9 610,44 Березень 366,1 606,0 610,44 Квітень 350,2 572,0 604,16 Травень 338,5 546,3 612,22 Червень 366,7 589,1 622,44 Липень 389,2 615,8 632,1 Серпень 312,5 484,1 645,45 Вересень 320,5 491,7 651,84 Жовтень 335,7 515,1 651,68 Листопад 260,3 399,9 650,97 Грудень 346,7 528,9 655,56
/>Для наочності представимо дану динаміку графічно:
Рис.2.1. Динаміка витрат із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за 12 місяців 2009 року.
Отже, як бачимо, найменший розмір витрат на допомогу по безробіттю був зафіксований в листопаді і найбільший в лютому місяці 2009 року.
Для організації підприємницької діяльності за 9 місяців 2007року допомога по безробіттю виплачена одноразово понад 14,1 тис. безробітних.Із них понад 6,0 тис. осіб – жінки, понад 6,3 тис. – представники молоді до 35років, більш ніж 1,0 тис. осіб, які потребують додаткових гарантій соціальногозахисту. Крім цього, допомога по безробіттю виплачена одноразово понад 3,5 тис.жителів малих міст. Серед осіб, яким допомога по безробіттю була виплаченаодноразово, понад 4,1 тис. — мешканці села. Також протягом 9 місяців 2007 рокудопомога по безробіттю виплачена одноразово для організації підприємницькоїдіяльності 167 військовослужбовцям, звільненим у зв’язку з реформуваннямЗбройних сил, та більше ніж 400 особам – членам безробітних сімей та одинокимособам.
Протягом 2007 року одноразову допомогу по безробіттю дляорганізації підприємницької діяльності виплачено понад 25,5 тис. безробітних.
Протягом 2008 року надано допомогу по безробіттю шляхомодноразової її виплати для організації підприємницької діяльності більш як для22,7 тис. осіб з числа безробітних, що на 15,4% більше, ніж за відповіднийперіод 2007 року. Із них: майже 9,6 тис. осіб – жінки, 10,8 тис. осіб – молодігромадяни віком до 35 років, 1,6 тис. осіб – особи, які потребують додатковихгарантій соціального захисту, 5,8 тис. осіб – жителі малих міст [25].
У роботі державної служби зайнятості значна увага приділяєтьсясприянню розвитку підприємництва у сільській місцевості, де особливо гостровідчувається безробіття. Серед безробітних, яким допомога по безробіттю булавиплачена одноразово, понад 6,4 тис. осіб – мешканці села. Органи державноїслужби зайнятості тісно співпрацюють із сільськими (селищними) радами упитаннях сприяння сільським безробітним зайняттю підприємницькою діяльністю.Для жителів села постійно організовуються інформаційно-консультаційні семінари,на яких сільські жителі можуть ознайомитись з новітніми технологіямисільськогосподарського виробництва та особливостями організації бізнесу усільській місцевості.2.2 Сприяння зайнятості населення, яке потребує додаткових соціальнихпільг
Увідомлюючи необхідність підтримки суспільством вразливихпрошарків населення, які в силу психофізичних, соціальних або демографічнихобставин не в змозі на рівних конкурувати на ринку праці, законодавець визначивтакі соціальні групи нормою Закону України “Про зайнятість населення” (Стаття 5“Додаткові гарантії для окремих категорій населення”).
До складу таких категорій включено:
1. Жінки,які мають дітей віком до шести років.
2. Одинокіматері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів.
3. Молодь,яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах,професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилась зі строковоївійськової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається першеробоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а такожособам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьківабо особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу.
4. Особипередпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 роки).
5. Особи,які звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.
6. Інваліди,які не досягли пенсійного віку.
Центри зайнятості щомісяця проводять аналіз використаннязаброньованих робочих місць для працевлаштування осіб, які потребують соціальногозахисту, та вільних робочих місць з числа заброньованих. У разі відмови уприйнятті на роботу осіб, які підпадають під п’ятівідсоткову квоту, назаброньоване робоче місце, державна служба зайнятості стягує з підприємстваштраф у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
На той же час треба визнати, що протягом 2006-2009 роківрівень працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту, у тому числіна заброньовані місця, по таких соціальних групах як жінки, які мають дітей до6 років та дітей-інвалідів, одиноких матерів, молоді після навчання в учбовихзакладах різного ступеню, нижче, ніж в цілому по службі. (Табл.2.5).
Таблиця 2.5 Рівень працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту [10, c.14]
№№
з/п Найменування показника 2006 рік 2007 рік 2008 рік 2009 рік 1. Чисельність осіб, що перебували на обліку у СЗ, тис. осіб 2700,4 2419,6 2500,7 2143,4 2. З них працевлаштовано, тис.осіб 1070,8 1098,6 1084,0 702,7 3. Рівень працевлаштування, % 39,7 45,4 43,8 32,8 4. Чисельність осіб, що перебувало на обліку у СЗ та мали додаткові гарантії, тис.осіб 407,9 347,6 354,7 333,5 5. З них працевлаштовано, тис. осіб 108,7 110,4 106,2 66,4 7. Працевлаштовано на заброньовані робочі місця, тис. осіб 37,8 30,8 29,9 16,2 8.
Рівень працевлаштування вразливих категорій громадян на заброньовані робочі місця,
Всього/ на заброньовані робочі місця % 26,6 / 9,3 31,8 / 8,9 29,9 / 7,4
19,9/
4,9 9.
У тому числі за категоріями громадян:
Жінки, які мають дітей віком до 6 років, % 30,5 / 10,3 34,4 / 9,4 33,2 / 8,4
21,8/
5,6 10. Одинокі матері за наявністю дитини до 14 років або дітей- інвалідів, % 30,3 / 8,7 33,2 / 7,8 31,5 / 7,8
20,7/
5,1 11. Молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх школах, % 36,3 / 12,8 40,8 / 11,5 39,1 / 9,2
28,4/
5,1 12. Особи, як закінчили або припинили навчання у профісійно — технічних закладах освіти, % 33,9 / 13,8 39,7 / 12,7 36,2 / 10,0
22,2/
6,1 13. Особи, які звільнилися зі строкової або альтернативної служби, % 44,8 / 28,0 51,9 / 32,1 43,1 / 24,0
25,8/
12,2 14. Діти-сироти, які залишилися без піклування батьків, % 71,3 / 54,6 67,6 / 44,7 75,0 / 39,0
65,5/
40,4 15. Особи, яким виповнилося 15 років і приймаються на робоче місце, % 87,1 / 68,6 88,6 / 79,5 95,6 / 73,3
86,7/
73,3 16.
Особи передпенсійного віку
Чоловіки по досягненні 58 років, % 19,6 / 5,3 26,9 / 5,9 25,4 / 5,3
17,5/
3,2 17. Жінки – 53 років, % 15,6 / 3,7 21,0 / 4,0 21,2 / 3,7
15,0/
2,7 18. Звільнені з установ, що здійснюють примусове лікування, % 40,8 / 12,2 37,5 / 12,5 50,0 / 41,7
20,0/
20,0 19. Звільнені з установ, що виконують покарання, % 29,8 / 16,6 33,7 / 17,4 33,3 / 16,0
20,9/
9,3
Наведені дані доводять, що середпрацевлаштованих осіб із соціально вразливих соціальних груп лише для незначноїчастини з них були використані заброньовані робочі місця.
На підставі цього можна зробитивисновки, що спеціалістами базових центрів зайнятості були неповною міроювикористані можливості щодо направлення безробітних, які мали право надодаткові державні гарантії щодо працевлаштування, на заброньовані робочімісця, а державними інспекторами регіональних центрів зайнятості по районах(містах) було недостатньо приділено уваги щодо виконанням відповідної нормиЗакону про зайнятість. Безумовно, сама процедура бронювання робочих місцьускладнена визначеним законодавством порядком, за яким підприємству, на якомупрацюють 5% осіб, які належать до соціально вразливих категорій, квота невстановлюється. З року в рік вносяться для бронювання практично непридатні дляцієї цілі робочі місця, як правило, з причин неналежних умов праці і оплати.
На вітчизняному ринку праці склалосястійке становище щодо зайнятості інвалідів по відношенню до усього зайнятогонаселення України на рівні 1,6%, а питома вага працюючих інвалідів до загальноїїх чисельності у дорослому віці визначалася на рівні 15,4%. По зрівнянню:рівень трудової зайнятості в США складає 29,0%, в Великій Британії – 40,0%,Італії – 55,0%, Швеції – 60,1%.
Позитивна тенденція збільшення з рокув рік кількості звернень інвалідів до державної служби зайнятості підтверджуєпідвищення рівня довіри до неї, засвідчує її важливе становище у вирішеннітакої складної соціальної проблеми як соціально-трудова адаптація осіб зособливими потребами (див. табл. 2.6) [10].
Таблиця 2.6Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік 2009 рік
Чисельність інвалідів, яка перебувала на обліку в державній службі зайнятості,
тис. осіб 17,4 22,2 30,0 34,1
З них мали статус безробітного,
тис. осіб 6,3 15,0 25,0 29,8
Чисельність інвалідів, працевлаштованих за сприянням державній служби зайнятості,
тис. осіб. 6,2 7,6 10,2 7,6 Чисельність інвалідів, які проходили професійне навчання, тис. осіб 0,2 1,0 2,7 1,6
Внесені до законодавства зміни потребують від державноїслужби зайнятості підвищення рівня відповідальності щодо сприянняпрацевлаштуванню з урахуванням їх здібностей і бажань та рекомендаційіндивідуальних програм реабілітації інвалідів (ІПР), яки складаютьсямедико-соціальним експертними комісіями (МСЕК), а також підготовки інвалідів допродуктивної праці шляхом навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації.
Якісне обслуговування такого складного контингенту клієнтівможе бути забезпечено фахівцями служби зайнятості лише за умови їх тісногоспівробітництва з соціальним партнерами, які опікуються питаннями соціальноїадаптації інвалідів.
Перше за все – це медико-соціальні експертні комісії, якіфункціонують практично в кожному районі. Співпраця служби зайнятості з органамисоціального захисту населення держадміністрацій та місцевого самоврядуванняповинна здійснюватися як інформаційний обмін про стан ринку праці та перспективстворення нових робочих місць. Така інформація повинна враховуватися принаправленні інвалідів до центрів професійної реабілітації інвалідів для набуттяними нових професій і навичок з метою подальшого максимально можливого їхпрацевлаштування.
Внесені в діюче законодавство зміни значно змінили стосункиміж державною службою зайнятості та структурами Фонду соціального захистуінвалідів ( далі — Фонд) в частині надання послуг інвалідам зареєстрованим якбезробітні. Це в першу чергу надання освітніх послуг з навчання, перенавчаннята підвищення кваліфікації за рахунок Фонду.
Крім того, систематичний обмін інформації між Фондом іслужбою зайнятості щодо створення нових робочих місць для інвалідів згідноЗакону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” напідприємствах в рахунок 4% квоти, а також про кредитування, надання дотацій ідопомог роботодавцям для створення спеціалізованих робочих місць за рахунокФонду зможе значно підвищити ефективність роботи служби зайнятості в частиніпрацевлаштування інвалідів.
Базові служби зайнятості можуть отримати чималу допомогущодо соціальній та трудовій реабілітації інвалідів від громадських організаційі об’єднань інвалідів різної нозології (тобто типу захворювання або каліцтва),які мають досвід визначення потреб і можливостей таких осіб.
Найбільш складною і відповідальною роботою службизайнятості була і залишається співпраця з роботодавцями. Треба відзначити, щопри поданні інформації про вільні робочі місця та вакансії роботодавці визнаютьяк правило право інвалідів на заняття найменш привабливих і низькооплачуванихробочих місць. Разом з цим, для людей з деякими обмеженнями але таких, що маютьпевну освіту і досвід, не завжди на заваді виконання робіт або функцій наробочих місцях загального користування, і тому вони можуть бути укомплектованіінвалідами.
Саме такій підхід покладено в основу проекту “Соціальнаінтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості”,якій запроваджується в пілотних Київській міській та Чернігівській обласнійслужбах зайнятості з 2009 року в рамках програми розвитку ООН в Україні таМіжнародної організації праці (МОП).
Цільовим завданням Моделі є визначення ділових зв’язків міжусіма організаціями і установами, які опікуються проблемами інвалідів, аключовим елементом – діяльність державної служби зайнятості. 2.3 Соціальний захист незайнятої молоді
Молодь – це окрема соціально-демографічнагрупа, яка відрізняється за сукупністю вікових характеристик, особливістюсоціального становища та обумовлених тим чи іншим наборомсоціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою,закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства.
В українському законодавстві молоддю вважаютьсягромадяни віком від 14 до 35 років. За даними Державного комітету статистики, вУкраїні налічується близько 15 млн. людей молодого віку.
Визначальним та всезагальним длямолоді є її входження до виробничо-трудової діяльності. Саме на цьому етапісвого життя молоді люди зіштовхуються з труднощами і потребують розуміння ідопомоги як зі сторони старшого покоління, так і з боку держави. Водночастривалі соціально-економічні трансформації на шляху до стабільного розвитку вУкраїні породили безліч нових і посилили дію старих соціальних проблем, зокремапов'язаних із зайнятістю.
Вільна економіка, яка обумовлюєсвободу вибору, ставить перед молоддю досить гострі проблеми, пов'язані зіструктурною перебудовою, станом роздержавлення та приватизації тощо, вирішенняяких залежить від загального стану економіки країни. Саме ці фактори насампередвпливають на розвиток ринку праці, реальні можливості задоволення потреб йогоучасників.
Проблеми молоді на ринку праціобумовлені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки, асаме: досить високим освітнім рівнем; наявністю професії або кваліфікації;низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного тасоціального середовища; підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу,заробітку), змісту, характеру й умов праці; високою професійною ітериторіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічнихі соціальних зв'язків молодої людини.
Держава, визначаючи конкретні шляхистановлення та розвитку суспільства, орієнтується передусім на молоде поколіннявіком 16-28 років, потенціал і знання якого, помножені на досвід попередніхпоколінь, можуть стати запорукою прогресивного розвитку незалежної держави.Молодь – це головний стратегічний резерв суспільних реформ, які не можутьздійснюватися без виходу на якісно новий рівень розвитку суспільства.
Питання працевлаштування молодірегулюються статтею 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню тарозвитку молоді», відповідно до якої держава гарантує працездатній молоді рівнез іншими громадянами право на працю.
Отже, наведемо рівень економічноїактивності за віковими групами у розрізі поняття молодь (табл.2.7 — 2.8)
Таблиця 2.7. Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у 2007 році [19]Показники У тому числі за віковими групами Всього 15-24 25-29 30-39 Економічно активне населення 62,6 41,8 82,2 85,8 жінки 57,1 36,6 73,8 80,9 чоловіки 68,9 46,8 90,5 90,8 міське населення 61,6 39,5 83,2 86,4 сільське населення 65,1 47,1 79,4 84,2
Таблиця 2.8. Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у 2008 році [25]Показники У тому числі за віковими групами Всього 15-24 25-29 30-39 Економічно активне населення 63,3 43,0 82,2 86,1 жінки 57,5 37,7 72,7 81,2 чоловіки 69,8 48,1 91,4 91,1 міське населення 62,4 40,9 83,8 86,9 сільське населення 65,6 48,0 77,8 84,2
Найвищий рівень зайнятості населенняспостерігається серед осіб віком 30–49 років, а найнижчий — у віці 15–24 рокита віком 60–70 років.
Проблема безробіття молоді існує ізараз. Причиною цього є, перш за все, неможливість працевлаштування післязакінчення загальноосвітніх, вищих або професійно-технічних навчальнихзакладів. Тому значна частина молоді виїжджає за кордон, працювати на економіку інших країн. ДаніІнституту демографії і соціальних досліджень НАН України обкреслюютьпригноблюючу демографічну перспективу нашої країни. За останні декілька роківблизько 3 млн. наших працездатних громадян виїхали у пошуках кращої роботи,серед яких кожен восьмий – це молода людина у віці 25-29 років [16].
Тісна взаємодія ринку праці та ринку освітніх послуг залишається важливим фактором змін і появи нових тенденцій в освітньому просторі, формування людського капіталу як основи ефективного економічного і соціального розвитку країни. Їхній вплив на професійне навчання та професійну орієнтацію населення, особливо молоді, є важливим та актуальним питанням національної безпеки держави. Без його вирішення неможливе формування якісно нової робочої сили, забезпечення кваліфікованими кадрами економіки країни, зменшення обсягів безробіття.
На моюдумку, нині система вищої освіти орієнтується не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні «модні» спеціальності. Український ринок праці на сьогоднішній день переповнений випускниками вузів з юридичними і економічними дипломами, а також фахівцями в області менеджменту. Це призводить до випуску фахівців в обсязі, що в декілька раз перевищує випуск робітничих кадрів. В результаті більшість підприємств відчуває потребу саме у кваліфікованих робітниках за виробничими професіями.
Так, у 2008 році в Україні було зареєстровано майже 1 млн. випускників вузів, з яких направили на роботу за допомогою учбових закладів лише 19,5%. Таким чином, чотири випускника з п’яти були вимушені шукати роботу самостійно, що під час кризи дуже складно. Проте дефіцит робочих спеціальностей складає 200 тис. осіб і буде зростати не дивлячись на нинішній спад виробництва. Понад 90% працівників на виробничих підприємствах — це люди перед пенсійного віку. Частка ж працюючої молоді складає менше 7 % [27].
Така тенденція спостерігається не тільки через відсутність престижності робочих спеціальностей, але і через низький рівень оплати праці. Так, у 2007 році державною службою зайнятості було зареєстровано 2,2 млн. вакансій. Серед них 42% складали заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Серед запропонованих у 2008 році 91,1 тис. вакансій — лише 8% складають заробітну плату, вищу за середню в регіоні.
Також, при вирішенні запропонованої проблеми, слід констатувати той факт, що молодь має низький рівень конкурентоспроможності на ринку праці. Це відбувається під впливом таких факторів як: брак професійних знань, кваліфікації і навичок; незрілість значної частини молоді та її трудова нестабільність.
РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯСИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ3.1 Напрямки покращення державної політики зайнятості
Система соціального захисту в Україніперебуває в кризовому стані. Соціальна політика будується за таким принципом:держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та коригує ринкові механізмиперерозподілу ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване задоволення лишемінімальних базових потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливимкатегоріям населення.
І ось результат: в Україні безлічпроблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати іпенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо запобігання і подоланнябідності, запровадження соціального страхування, адресної допомоги.
Тобто, склалася ситуація, коли можнабез перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічнихперетворень відчула значна частина мешканців нашої країни.
Таким чином, в умовах ринкових відносинсоціальна політика має відігравати важливу роль в успішному здійсненніперетворень.
Уряд вживає явно недостатніх заходівщодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо зауважуютьдослідники, кризова ситуація, у якій перебуває населення України, багато в чомупов'язана з тим, що вже протягом багатьох років у процесі здійснення реформігнорується соціальний чинник [20, c.252].
Через це назріла нагальність розроблення нової соціальної концепції ішляхів її реалізації.
В Україні прийнято ряд правових актів, які регулюють відносини в галузі соціального захисту населення. В Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначені основні форми і методи соціального захисту населення. Існує нагальна необхідність розробки і прийняття цілого ряду законодавчих та нормативно-правових актів з конкретних видів соціальних виплат і послуг.
Ці акти повинні базуватися на науково обгрунтованих фінансово-правових основах. Вдосконалення законодавчих та нормативно-правових актів в сфері соціального захисту населення на науково обгрунтованих фінансово-правових основах вимагає ретельної підготовки та розробки їх проектів.Цим повинні займатися повсякденно науковці.
Проте варто зазначити, що в Україні питаннями підготовки науково обгрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення практично ніхто із науковців не займається. Але, питання науково обгрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення пов’язані із вдосконаленням змісту актів, що приймаються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.
Державне регулювання ринку праці та соціальна політика в Україні маютьбазуватись на таких основних напрямах:
— підвищенні якості робочої сили, для цього необхідно створити передумовищодо істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної,територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої силивідповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реальногоринку житла;
— реформування оплати праці, адже через обмеженість можливостей протягомнайближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційнихджерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'яза-них ізреструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітноїплати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податковогонавантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірівостанніх;
— поліпшенні соціального захисту безробітних:
— забезпечити масштабне збільшення населенню (не тільки безробітним, а йтим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи)профорієнтаційних та консультаційних послуг;
— розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітнихна замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;
— використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиціїробочої сили, а населення – щодо попиту на неї.
Таким чином, трансформація політики ринку праці, в майбутньому, для України, має бути спрямована на забезпечення достойноюроботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання йогоекономічної активності, розвиток та реалізацію трудового потенціалу.Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захистулюдей можливе тільки при умові виходу держави з економічної кризи, і тільки цестане вагомим чинником дальшого економічного зростання країни загалом.3.2 Напрямки удосконалення системи соціального захисту найбільшуразливих категорій населення
Аналіз трудового законодавства України свідчить, що при всіх успіхахзалучення України до міжнародного прогресивного досвіду правового регулюванняпраці, все більшого використання міжнародних правових стандартів вправотворчості та правозастосовчій діяльності слід констатувати, що є питання,з яких наше законодавство не в повній мірі відповідає загальновизнанимпринципам і нормам міжнародного права.
В трудовому законодавстві України відсутнє положення Рекомендації № 166МОП про обов’язкове звільнення працюючого протягом строку попередження прозвільнення від роботи на певний час, надане без втрати у заробітній платі, зметою пошуку іншої роботи.
Конвенція № 158 МОП (ратифікована Постановою Верховної Ради від04.02.1994 р.) передбачає, що розмір вихідної допомоги повинен залежати відтрудового стажу; таку саму норму містить Рекомендація № 166 МОП. Проте, вказанінорми не реалізовані в трудовому законодавстві.
Різноманітність форм та видів соціального захисту працівників та великакількість нормативних актів, які визначають категорії громадян, що користуютьсяособливим соціальним захистом в трудових правовідносинах, потребуютьсистематизації та визначення нормами трудового права. Крім того, соціальнийзахист буде тоді належно реалізованим, коли обов’язок щодо поінформованості,по-перше, бере на себе держава шляхом правотворчості та правового всеобучу;по-друге, держава покладає обов’язок поінформувати про умови праці, суб’єктивніправа працівника та гарантії їх забезпечення на роботодавця. Щоб обов’язокроботодавця не був лише декларативним, потрібно розробити чіткий механізмінформування з боку роботодавця шляхом встановлення певної форми інформування.
Проте, хочу зазначити, що все ж таки існують позитивні зрушення у системі соціального захисту вразливих категорій населення, зокрема молоді.
Молодим людям, які звертаються до служби зайнятості, надаються проф.інформаційні та профконсультаційні послуги щодо вибору професії з врахуванням потреб регіонального ринку праці. Вони залучаються до участі у семінарах, що проводяться службою зайнятості. Профорієнтаційні, профінформаційні та профконсультаційні послуги отримують учні загальноосвітніх шкіл.
Молоді якокремій категорії населення, яка потребує соціального захисту, наданаможливість за сприянням державної служби зайнятості працевлаштовуватися напідприємствах, в установах і організаціях на заброньовані робочі місця. Так,для молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніхшколах та у професійно-технічних закладах освіти, дітей (сиріт), які залишилисябез піклування батьків, осіб, яким виповнилося 15 років, і які, за згодоюодного з батьків приймаються на спеціалізовані робочі місця, на 2005 рік булозаброньовано майже 25 тис. робочих місць.
Підтримкапідприємницької ініціативи молоді, яка перебуває на обліку в службі зайнятостіздійснюється шляхом виплати допомоги по безробіттю одноразово для організаціїпідприємницької діяльності. Напрями економічної діяльності, що користуютьсяпопитом у молоді для започаткування власної справи, різноманітні: торгівля;транспортні перевезення; вирощування сільгоспкультур, домашніх тварин і птиці;бджільництво; ремонти: квартир, радіо- та телеапаратури, авто- та сільгосптехніки;фізкультурно-оздоровча діяльність; перукарські, юридичні, бухгалтерськіпослуги. Набувають розвитку народні промисли, такі як художня ковка металу,лозоплетіння, бляхарські роботи, влаштування свят в національних традиціях.
Дієвою формоюпідтримки молодіжної зайнятості стало працевлаштування молодих безробітнихгромадян шляхом надання роботодавцю дотацій. Це стимулює роботодавців взяти нароботу молоду людину, протягом року навчити, а служба зайнятості цілий ріквиплачуватиме такому працевлаштованому заробітну плату. За цей час молодалюдина може стати фахівцем та закріпитися на виробництві.
Питаннятимчасової зайнятості молоді, а також учнів та студентів у вільний від навчаннячас, вирішується спільно з органами місцевої влади та молодіжними організаціями.З метою тимчасового працевлаштування та одержання матеріальної підтримкислужбою зайнятості разом із місцевими органами влади організовуються громадськіроботи.
Молоді, яказвернулася до служби зайнятості, і не може працевлаштуватись через відсутністьабо невідповідність набутої професії чи спеціальності вимогам ринку праці,пропонується підготовка та перепідготовка за професіями і спеціальностями, якікористуються попитом у роботодавців.
Для молоді звищою освітою регіональні служби зайнятості проводять таку форму підвищеннякваліфікації як стажування, метою якого є розширення та поглиблення ранішездобутих професійних знань, умінь і навичок за раніше набутою професією,оволодіння новою технікою, технологією; засвоєння кращого вітчизняного тазарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконанняобов'язків на посаді, на яку претендує молодий безробітний. Це особливо важливодля випускників, які не мають практичного досвіду роботи.
ЗакономУкраїни «Про зайнятість населення» передбачено додаткові гарантіїзайнятості окремим категоріям, які потребують соціального захисту і не здатніна рівних конкурувати на ринку праці. До цієї категорії громадян відносятьсяжінки, які мають дітей віком до 6 років, одинокі матері, які мають дітей вікомдо 14 років або дітей-інвалідів. Гарантії забезпечуються шляхом бронювання напідприємствах, в установах і організаціях до 5 відсотків загальної кількостіробочих місць.
Жінкам, якізвернулися до служби зайнятості, надаються профінформаційні та профконсультаційніпослуги щодо вибору професії з врахуванням потреб регіонального ринку праці,вони залучаються до участі у семінарах, що проводяться службою зайнятості. Підчас проведення цих семінарів приділяється увага формуванню у жінок впевненостіу собі, своїх силах, розвитку вмінь самостійного пошуку роботи, опануваннітехнології само-презентацій, таких як співбесіда з роботодавцем, технікателефонних дзвінків, написання резюме тощо. Така робота приносить позитивнірезультати. До безробітних жінок повертається впевненість у своїх силах,особливо, коли вони тривалий час шукають роботу. З метою тимчасовогопрацевлаштування та одержання матеріальної підтримки для незайнятих табезробітних громадян службою зайнятості разом із місцевими органами владиорганізовуються громадські роботи.
Питаннясоціального захисту безробітної молоді недостатньо регулюються на законодавчомурівні. Так, на сьогодні діють наступні законодавчінорми, які регулюють сферу молодіжного працевлаштування: Закон України «Прозабезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічнуосвіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцю» (від 04.11.2004р№2150-ІV) та Закон України «Про сприяннясоціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (від 05.02.1993р№2998-ХІІ з редакцією від 31.01.2009р на підставі 876-17).
Але й вони мають недоліки:
— відсутність чітких напрямів вирішення працевлаштування молоді, які не мають освіти;
— недостатній рівень зацікавленості потенційних роботодавців у забезпеченні робочих місць для молоді, через відсутність
законодавчо закріпленої системи стимулювання роботодавців у сприянні працевлаштуванню молоді;
— відсутність дієвих механізмів підтримки молоді у започаткуванні власного бізнесу [27].
Рівень соціального захисту населенняв нашій країні в умовах хронічної інфляції не дає змоги повною міроюзадовольнити найсуттєвіші отреби людей з особливими потребами, які потерпаютьне лише від атеріальних нестатків, а в багатьох випадках також і відусвідомлення ласної нереалізованості та соціальної незатребуваності всуспільстві. У аких умовах все більше інвалідів намагаються змінити своє життяшляхом ошуку підходящої роботи та в разі потреби підвищити рівень своєїваліфікації або набути нової спеціальності для подальшого рацевлаштування.
Для ефективної реалізаціїпроголошеного державою права на працю людей з особливими потребами тазабезпечення отримання підходящої оботи інвалідами, які бажають працювати,особливої актуальності набуває постійна підтримка процесу їхньогопрацевлаштування та збільшення кількості зайнятих інвалідів у державних тагромадських установах і на ідприємствах.
Підвищення якості надання соціальних послуг безробітним, які не здатні на рівному конкурувати на ринку праці і мають додаткові соціальні гарантії залежать від виконання базовими центрами зайнятості наступних заходів: [10, c.19]
— вивчення реального стану і перспектив соціально-економічного розвитку відповідних територій, перше за все в частині створення нових робочих місць та розвитку підприємництва;
— посилення співпраці центрів зайнятості із роботодавцями, державними адміністраціями та виконавчими органами місцевих рад з питань якісного бронювання робочих місць для категорій населення, які потребують додаткових соціальних гарантій згідно законодавства;
— забезпечення взаємодії з Фондом соціального захисту інвалідів з питань працевлаштування інвалідів на робочі місця, визначених в рахунок 4-х відсоткового нормативу робочих місць, а також з питань навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації безробітних – інвалідів за рахунок коштів Фонду;
— впровадження індивідуалізації обслуговування осіб, які не здатні на рівному конкурувати на ринку праці, надання їм максимально можливого комплексу соціальних послуг.
ВИСНОВКИ
Отже, детально дослідивши систему соціального захисту на ринку праціУкраїни, я можу зробити певні висновки.
Соціальний захист — це система економічних, соціальних,правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідніумови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, анепрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення — гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальнупідтримку, зниження податків.
Система соціального захисту — це сфера життєво важливихінтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівеньсоціального, економічного, правового і культурного розвитку держави ісуспільства.
З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно,фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвитоксоціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбуваєтьсястворення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативнихпроявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в діюполітику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створенонеобхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення івдосконалення.
Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси їїнедосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосуєтьсяспіввідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій тапрожитковим мінімумом ).
Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу віднадання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов длядосягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожитковогомінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основнимдержавним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринкупраці та всієї сфери соціального забезпечення.
Другий розділ був присвячений фактичному стану та особливостямфункціонування системи соціального захисту на ринку праці України. Проведенодослідження динаміки працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян України врозрізі років та по регіонам, проаналізованао рівень економічної активностінаселення за віковими групами, наведена чисельність осіб, направлених на професійне навчаннята визначено кількість осіб, що приймали участь у громадських роботах. Особливуувагу приділено питанням працевлаштування населення, яке потребує додатковихсоціальних пільг, а саме молоді, інвалідам та іншим верствам населення.
Після проведеного аналізу, можна зробити один загальнийвисновок –ринок праці в України дещо починає відходити від фінансової кризи.
В третьому розділі даної роботи наведені основні проблеми тапропозиції щодо підвищення ефективності функціонування системи соціальногозахисту на ринку праці України, зокрема обґрунтовані принципи соціальної політики у сферізайнятості населення та наведені ропозиції щодо підвищення соціального захистудля людей з особливими потребами та молодіжного сегменту ринку праці.
Отже для поліпшення соціального захисту безробітних потрібно насамперед:
— забезпечити масштабне збільшення населенню (не тільки безробітним, а йтим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи)профорієнтаційних та консультаційних послуг;
— розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітнихна замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;
— використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиціїробочої сили, а населення – щодо попиту на неї.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України />Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 22, ст.171
2. Закон України Про пенсійне забезпечення Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 3, ст. 10
3. БараникЗ.П. Функціонування ринку праці: статистична оцінка. – К.: КНЕУ, 2007. – 392 с.
4. Боярчук Т. Сутність нової парадигмисоціального захисту в системі державної політики України / Т. Боярчук//Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України: зб. наук.пр. кафедри управління трудовимиресурсами і розміщення продуктивних сил ТАНГ. –Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 9. – С. 290–293
5. ВиноградськийМ.Д., Бєляєва С.В., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Управління персоналом. –К.: ЦНЛ, 2006. – 504 с.
6. Гаркавенко Н. Напрями вдосконалення політики зайнятості населення у ринкових умовах //Україна: аспекти праці. – 2008. – № 6. – С. 26-32.
7. Герасименко С., Свистун Л. Узагальнююча оцінка соціально-економічних явищ // Проблеми статистики: Зб. Наук. Праць. – К.: НДІ статистики Держкомстату України, 2000. – Вип. 2. – С. 14-19.
8. Грішнова О.А.Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О.А. Грішнова. – К.: Знання, 2004. – 535 с.
9. Дідківська Л.І.Державне регулювання економіки: навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л.С. Головко. – К.: Знання Прес, 2000. – 209 с.
10. Дмитрієв-Заруденко В.В.Особливості працевлаштування громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці: Навч.-метод. розробка – К.: ІПК ДСЗУ, 2010. – 22 с.
11. Завіновська Г.Т.Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.
12. Заяць Т.А., Жаховська В.Л. Національний ринок праці та його молодіжний сегмент: методологія, практика, перспективи розвитку: Монографія, К.: Фенікс, 2008. – 312 с.
13. Економічна статистика: Практикум / А.М. Єріна, О.К. Мазуренко, З.О.Пальян. – К.: ЕксОб, 2002. – 232 с.
14. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: монографія / А. М. Колот. – К.: КНЕУ, 2005. – 230 с.
15. Папієв М. Соціальний захист населення в умовах фінансово–економічної кризи в Україні //Україна: аспекти праці. – 2009. – № 2. – С. 7-13.
16. ПетроваІ.Л., Близнюк В.В., Куліков Г.Т., Галустян Ю.М., Лавриненко Л.М., Петрова Т.П.Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування:монографія/За ред. І. Л. Петрової. – К.: Інститут економіки тапрогнозування, 2009. – 368 с.
17. Ринок праці України у 2007 р.: аналіт.-стат. зб. – К.: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, 2008. – 299 с.
18. Скульська В.Є. Рівень безробіття обрахований за методикою Міжнародної організації праці. Професіійне навчання незайнятого населення в сучасних соціально-економічних умовах// Профорієнтаціія та професійне навчання. -2009. — С.22-24
19. Статистичнийщорічник України / Держкомстат України / За ред. Осауленка. – К.: Консультант,2008.
20. Стефанишин О.В. Зайнятість молоді в Україні: проблеми і шляхи їх розв’язання //Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку: Збірник доповідей міжнародної науково-практичної конференції. Ч. 1. – Хмельницький: ТУП, 1997. – С. 251-253.
21. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты. — М., 2002.
22. Шевченко Л.С.Ринок праці: сучасний економіко-теоретичний аналіз: монографія / Л.С. Шевченко. – Х.: Видавець ФО-П Вапнярчук Н. М., 2007. – 336 с.
23. ШульгаН.М. Тенденції розвитку ринку праці та регулювання якості робочої сили. – Х.:Видавництво ХНЕУ, 2007. – 148 с.
24. ЯрошенкоІ. С. Право соціальногозабезпечення: Навч. посіб. — К.:КНЕУ, 2005. — 232 с.
25. www.ukrstat.gov.ua. — інформація Державного комітету статистики України
26. www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості
27. www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Prvs/2010_3/tom3/1048.pdf Проблеми безробіття молоді в Україні