Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

ЗМІСТ
 
Вступ.
Розділ I.
Загальна характеристикарелігійних організацій як юридичних осіб ..5
1.1.    Загальна характеристика ………………………………………..5
1.2.    Аналіз Закону «Про свободу совісті тарелігійні організації» ..11
Розділ II.
 Спеціальна правоздатністьрелігійних організацій …………………14
Розділ III.
Особливості прав власностірелігійних організацій ………………...24
Висновки …………………………………………………………………..31
Додатки…………………………………………………………………….32
Список використаної літератури ………………………………………..36

ВСТУП
Налагодження цивілізованих відносин з релігійнимиорганізаціями, зокрема церквою, відіграє особливу роль у процесі розбудовимолодої України. І держава і релігійні організації обопільно зацікавлені успівпраці. Останні, після гонінь, яких вони зазнали протягом багатьохдесятиліть, головним чином церква, потребують допомоги держави. Державі потрібнаїхня допомога для морального оздоровлення суспільства, піднесення йогодуховного та культурного стану.
Таке налагодження стосунків держави з релігійнимиорганізаціями повинно відбуватись перш за все у правовому полі, тобто шляхом визначенняправ і обов’язків останніх на законодавчому рівні й нижче – прийняттяефективного закону у сфері свободи совісті та віросповідання, видачавідповідних підзаконних нормативних акті для деталізації норм та положеньзакону. І, що є найголовнішим у цьому процесі, – надання релігійниморганізаціям статусу юридичних осіб, перш за все для Української ПравославноїЦеркви Московського Патріархату, Української Автокефальної Православної церкви,Української Греко-католицької церкви.
Сьогодні такого закону не має – на практиці маємо невтішнірезультати, про що йтиметься у аналізі діючого ЗУ «Про свободу совісті тарелігійні організації». Отже, зважаючи на вище викладене, дослідник вважає, щотема дослідження є актуальною іпотребує як наукового аналізу,так і законодавчого вирішення. Слід додати, що ґрунтовних досліджень з даноїпроблематики не має, за винятком наукових статей у профільних журналах: ПравоУкраїни, Юридичний вісник України, Підприємство, господарство і право тощо.Тому метою даної курсової роботи є:
·    вивчення та узагальнення науково-практичних статейщодо цивільно-правового статусу релігійних організацій;
·    аналіз діючого законодавства про цивільно-правовийстатус релігійних організацій.
Предметом дослідження даноїкурсової роботи є безпосередньо самі релігійні організації, їх правий статус зачинним законодавством, особливості майнових прав та цивільної дієздатності.Дослідник вважає, що дана тема не є достатньо розробленою у вітчизнянійюридичній науці і, як наслідок, не отримала повного та всебічного законодавчогорегулювання.
Дана робота складається з трьох розділів, з яких перший маєдва підрозділи, висновків та додатків. У додатках містяться: протокол загальнихзборів віруючих громадян та заява про бажання зареєструвати релігійну громаду.

РОЗДІЛI
РЕЛІГІЙНІОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОРИДИЧНІ ОСОБИ
1.1.Загальна характеристика
Правове становищерелігійних організацій як юридичних осіб не достатньо досліджено у правовійлітературі. У вітчизняній науці і практиці відсутній єдиний підхід до вирішенняпитання про правовий статус релігійних організацій та про їх місце ворганізації суспільства. Юридична література, навіть, не містить визначенняпоняття релігійних організацій, оскільки фундаментальні дослідження їх правовоїприроди відсутні. Разом з тим слід зазначити, що до жовтневої революції такимидослідженнями займались вчені Н. Суворов – «Курс Церковного права», Л. Дашевич– «Юридична особа, її походження і функції в римському приватному праві», А.Павлов – «Курс Церковного права», П. Соколов – «Церковно-майнове право угреко-римській імперії». Досвід історико-юридичного дослідження В. Мімотін –«Про нерухоме майно духовенства у Росії», І. Попов – «Короткий курс зЦерковного права». Православна Церква у дореволюційній Росії мала статусдержавної релігійної організації, діяльність і, навіть, відправлення культу якої визначалосядержавними законами. Законодавство царської Росії про церквувходило до «Зво­ду законів Російської імперії», встановлювало прови­ла про права і обов'язкиправославного духовенства, про майнові права церкви, її адміністративні,судові, фінансові й інші функції, про ведення церквою актів цивільного стану, про цензуру духовну,про запобі­гання іприпинення злочинів проти віри і церкви. [15, с.107].  Існувала окремагалузь науки, яка мала назву «церковне право» Під ним слід розуміти сукупність релігійних і юридичних норм, які регулюютьструктуру та діяльністьцеркви. З відміною дореволюційного зако­нодавства ці юридичні норми втратили силу. Післяре­волюційне законодавство про релігійніорганізації ха­рактернотим, що не визнавало за ними статусу юридичної особи і позбавило їх права власності на майно. Так, відповідно до Декрету РНК РСФРР від23 січня 1918 р.«Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви»: Ніякі церковні та релігійні то­вариства не мають права володітивласністю. Прав юридичноїособи вони не мають" (п. 12). Аналогі­чна норма закріплена і у Положенні про релігійні об'єднання 1929 р. — основному нормативному акті, який регулював питання, пов'язані з діяльніс­тю релігійних організацій [15, с.67].
У 1976 р. прийнято Положенняпро релігійні об'єднання в Українській РСР, де релігійниморгані­заціям (релігійним центрам, духовним управлінням, зареєстрованимрелігійним товариствам) надавали­ся права юридичної особи участині купівлі транспо­ртних засобів, оренди,будівництва, набуття у влас­ність будов для своїхпотреб, виробництва церковного начиння і продажу йоготовариствам віруючих.
На сьогодні правовестановище релігійних ор­ганізацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церкваі релігійні організації в Україні відокремле­ні від держави, а школа — відцеркви», Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Закономвід 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійніорганізації» (далі—Закон), статутами релігійних організацій.
Релігійна організаціявизнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створенаі зареєстрована у встановленому законом порядку, яканаділяється цивільною правоздатніс­тю і дієздатністю і можебути позивачем та відпо­відачем у суді. Традиційно утеорії цивільного пра­ва виділяють такі ознаки юридичноїособи:    органі­заційна єдність, наявність відокремленогомайна, самостійна цивільно-правовавідповідальність, участь у цивільному обороті відсвого імені.
Передусім релігійниморганізаціям притаман­на така ознака, як організаційнаєдність. У теорії цивільного права під нею розуміють чіткувнутрі­шню структуру, яка полягає у конкретному підпо­рядкуванніорганів управління, у регламентації відносин міжструктурними підрозділами. Організа­ційна єдність — необхіднаумова для об'єднання декількох осіб у структуру, що даєможливість перетворити їх волю на волю юридичної особи,яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплю­ється статутними документами юридичної особи.
 Будучиколективними утвореннями, релігійні організації діють як однеціле з єдиною метою, вста­новленою у законі, а саме —задоволення релігійних потреб громадян сповідувати іпоширювати віру. Залежно від внутрішніх релігійних правил(настанов), котрі визначаються традиціями і належністю допевно­го релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культову практику, дані організації мають різну орга­нізаційну побудову і органи управління. Наприклад релігійніорганізації: громади, управління (центри, монастирі, духовні навчальні заклади,як самостійні юри­дичні особи, можуть входити дорелігійного об'єднання  Українська Православна Церква. Релігійні організації діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Порядок створення органів управління та їх повноваження закріплюються у статутах,вказівках організацій і пов'язані з конфесійними правилами. Існують як колегіальні органи — загальні зборигрома­ди, Собор Єпископів Церкви, такі одноособові органи — настоятель управославній громаді, ректор духовно­гонавчального закладу. Колегіальні органи створю­ються у виборному порядку, одноособові — як у ре­зультаті виборів, так і за призначенням.
Другою ознакоюрелігійних організацій є наяв­ність відокремленого майна. У науціцивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створи­ли цюорганізацію, держави, інших суб'єктів цивіль­ногоправа. Майнова відокремленість організацій полягає у тому,що вони є власниками май­на, яке їм належить. Увласності цих організацій мо­жуть бути будівлі, предметикульту, об'єкти виробни­чого, соціального ідобродійного призначення, транс­порт, кошти та інше майно, необхідне длязабезпечення їх діяльності. У сучасній практиці майновабаза ре­лігійних організацій не завжди буваєсформована на момент її створення. Майнова відокремленістьу цьо­му разі полягає у суб’єктивному праві в абстрактнійможливості для релігійної організації мати таке май­но у майбутньому.Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна ційорга­нізації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіде­нди, розподіляти майноорганізації у разі її ліквідації.
Членські корпоративнівідносини, які склада­ються у цих організаціях, маютьорганізаційний немайновий характер. Ніякої взаємної майнової відповідальностіназваних організацій та їх членів не існує. Вихід учасника з цієї організації не має жоднихмайнових наслідків (обов'язків), тому здійснюєтьсябезперешкодно.
Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальністьрелігійних організацій, яка поля­гає у тому, що вони несутьсамостійну майнову від­повідальність за своїми зобов'язаннямивсім належ­ним їм майном. Засновники релігійнихорганізацій не відповідають за її зобов'язаннями,а остання не відповідає за зобов'язаннямизасновників. Слід погодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майно­воївідповідальності будь-якої юридичної особи є на­явність у неї відокремленого майна [14,с.159], яке може слу­гувати об'єктом претензій з бокукредиторів. Але, що стосується релігійних організацій, то на їх майно не можебути звернене стягнення за вимогами кредиторів.
Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному оборотівід свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснюватицивільні права та нести обо­в'язки, а також виступати позивачем і відповідачему суді. Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені,самостійно набувають цивіль­ні права і обов'язки. Можна погодитись з тієюточкою зору, що цивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичнихфактів, які породжують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюєтьсяперехід майна затим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої [15,с.107]. Релігійні організації, як непідприємницькі,не є професійними учасниками цивільного обороту. Їх виступ у ролі самостійнихюридичних осіб обумовлений необхідністю матеріального забез­печення основної діяльності,не пов'язаної з участю у майнових відносинах [15, с.108]. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організаціїналежать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше, правовестановище цих організацій регулю­ється Законом «Про свободу совісті тарелігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організацій створюєтьсяза ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє, реєстраціяцих організацій здійснюється у нормативно-явочному порядку, ст. 14 Закону [3].Як слушно зазначав свого часу І. Покровський «Так,например, в значительной степени современный вопрос об отделении церкви отгосударства, с юридической точки зрения, является не чем иным, как именно вопросомо перенесений всей данной области отношений из сфери права публичного в сферуправа частного. Удовлетворение религиозньх по-требностей должно бытьпредоставлено частным со­юзам верующих, которые будут регулировать своиотношения путем своих частных соглашений».
Разом з тим релігійні організаціїналежать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їхстворення — задоволення релі­гійних потреб, сповідувати і поширювати віру;по-друге — ці організації мають право займатися під­приємницькою діяльністю,шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановлено­му в законі,але така діяльність повинна відповіда­ти цілям даних організацій і бутиспрямована на їх досягнення; по-третє — відсутнє право нарозпо­діл отриманого прибутку між засновниками.
Правоздатність релігійнихорганізацій має спе­ціальний характер і виникає з моменту реєстрації їхстатутів. Порядок створення, реєструючі органи, пе­релік необхідних документівдля реєстрації, її строки, підстави відмови у реєстрації статутів визначаютьсянормами Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Засновникамирелігійних організацій можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Стату­тирелігійних організацій реєструються у Державно­му комітеті у справах з релігіїі у відділеннях коміте­ту, які діють при державних місцевих адміністрацій. Алеслід зауважити, що тут має місце правова колізія, про що йтиметься у наступномурозділі.
Для виконання статутнихзавдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: май­но,приміщення, гроші. У власності організацій мо­жуть знаходитись культовіспоруди, предмети релі­гійної обрядовості, благодійного, культурного і виро­бничогопризначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне для забезпечення їхдіяльності. Під культовими спорудами слід розуміти приміщення для проведенняабо забезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори,костьоліі, синаго­ги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молито­внітощо). До предметів релігійної обрядовості можна віднести предмети і матеріали,які необхідні для прова­дження релігійних дій. Майно може переходити увласність релігійних організацій в результаті договорів купівлі-продажу,добровільної пожертви, власного бу­дівництва, спадкування, передачі майнадержавними органами. Релігійні організації мають право на переда­чу їм увласність культових будівель із земельною ді­лянкою, необхідною  дляобслуговування останніх.
Одним з видів майна, якезнаходиться у власності релігійних організацій, є гроші. Джерела отриман­нягрошових засобів можуть бути різноманітні. Серед них можна виділити наступні:добровільні пожертви громадян, державних, громадських організацій чи установ;доходи, які отримує релігійна організація в результаті здійснення обрядів,реалізації предметів релігійного призначення, релігійної літератури: дохо­дивід здійснення підприємницької діяльності: отри­мання банківських кредитів,страхових відшкодувань, доходи, отримані внаслідок здійснення будь-яких ци­вільно-правовихправочинів: купівлі-продажу, оренди.
Припинення (злиття,приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація релігійної організаціїздійснюється відповідно до її статутних положень.
Передбачається такожліквідація цих організацій за рішенням суду. І таким чином, наведене вищесвідчить про те, що де-юре релігійні організації є юридичними особами ісуб'єктами цивільних правовідносин.
1.2.Аналіз Закону «Про свободусовісті та релігійні організації»
12 травня 2003 р.Кабінет Міністрів України вніс до Верховної Ради України проект Закону “Провнесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”– п’яту редакцію одного й того самого законопроекту за останні п’ять років.Вірогідність того, що черговий законопроект Державного комітету у справахрелігії (далі – Держкомрелігій) (а саме в надрах цього органу створювались усіп’ять редакцій згаданого документа) спіткає доля його попередників, залишаєтьсядуже великою. Однією з причин цього є те, що законопроект так і не вирішуєпроблеми набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи.
Закон України “Про свободу совісті тарелігійні організації” 23 квітня 1991 р. № 987-XII (далі –Закон ), без сумніву програє згаданому законопроекту як у деяких принциповихположеннях, так і за якістю нормотворення. Слід звернути увагу і на те, що напрактиці релігійні організації і за чинного закону навчились отримувати статусюридичної особи  “малою кров’ю”. Проте ця “мала кров” нерідко доповнюєтьсячималою залежністю від держави, в яку Церква потрапляє в обмін на “ліберальнетлумачення” та “гуманне застосування” щодо неї чинного законодавства.
Розділ II Закону дає вичерпний перелік форм, вяких законодавець дозволив утворювати релігійні організації – ст. 7. [2]
Показово,що Закон не аргументує такий обмежувальний підхід. Законодавець вирішив, щобратство, місія, монастир – це релігійні організації, а от скит, чернечий орденчи конгрегація, на приклад, – не релігійні. Причому в самому переліку формрелігійних організацій, який наведено в законі, легко помітити логічнунекоректність. По-перше, перелік форм подається як перелік власне релігійнихорганізацій (“Релігійними організаціями в Україні є…” замість “релігійніорганізації в Україні можуть утворюватись у формі…”), оскільки релігійнагромада, братство, монастир, місія тощо – це, з юридичної точки зору, не що іншеяк організаційно-правова форма, в якій утворюється конкретна релігійнаорганізація, а не сама ця організація. По-друге, релігійні центри тауправління, а також духовні навчальні заклади – поняття родові (духовнийнавчальний заклад, приміром, може утворюватись і у формі духовного училища, і уформі семінарії, і у формі академії, і у формі богословського інституту тощо),а от релігійні громади, релігійні братства, місіонерські товариства тамонастирі – поняття видові.  
Далі, у законі відсутній дозвіл релігійниморганізаціям утворювати місцеві філії та представництва. Так, наприклад, з юридичної точкизору, скит – це класичний приклад монастирської філії. Цікаво, якщо скит – нерелігійна організація і не філія (представництво) релігійної організації, то якйого кваліфікувати з точки зору вітчизняного законодавства? ЗаконодавствоУкраїни позитивно закріплює право створення відокремлених структурнихпідрозділів без статусу юридичної особи за всіма (крім релігійних організацій)юридичними особами приватного права – господарськими товариствами, політичнимипартіями, громадськими та благодійними організаціями. Чому релігійніорганізації опинились у такому “винятковому” становищі, закон умовчує.
Насьогодні для інших видів релігійних організацій, які не є релігійними громадами,алгоритм отримання статусу юридичної особи в Законі взагалі не виписаний. “Релігійніцентри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальнізаклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України усправах релігій”, – от і все, що сказано в ч. 2 ст. 14 Закону просвободу совісті [2], яка визначає порядок реєстрації статутів релігійнихорганізацій, а отже й порядок отримання ними статусу юридичної особи.
Виникаєзапитання: а хто має право створити релігійний центр, управління, монастир,релігійне братство, місію чи духовний навчальний заклад? Щодо духовнихнавчальних закладів і місій (місіонерських товариств) зрозуміло – їх маютьправо утворювати релігійні управління та центри, статути яких передбачають такеправо. Щодо релігійних братств і монастирів вже складніше – їх мають правостворювати релігійні управління і центри, але водночас вони “можуть бутиутворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійнихгромад, з реєстрацією їх статутів (положень)” (ч. 2 ст. 10 Законупро свободу совісті).
Порядокутворення і набуття статусу юридичної особи релігійною громадою передбачає,зокрема, подання статуту на реєстрацію до обласної (для міст Києва таСевастополя – міської) державної адміністрації (ч. 1 ст. 14Закону)[2]. Водночас ч. 2 тієї самої статті говорить, що “монастирі,релігійні братства (…) подають на реєстрацію статут (положення) до державногооргану України у справах релігій”, тобто до Держкомрелігій, який має статусцентрального органу виконавчої влади.
Де саме реєструється статутновоутвореного релігійного братства – це питання, на яке Закон про свободусовісті дає одразу дві взаємовиключні відповіді. Зокрема:
1.        “… статутирелігійних братств, які утворені безпосередньо віруючими громадянами,реєструються в порядку, передбаченому для релігійних громад, тобто рішеннямобласної (міської) державної адміністрації”;
2.        “… релігійнібратства (...) подають статут на реєстрацію до державного органу у справахрелігій”.
Отже, наочно спостерігаємо спірнуситуацію щодо того, хто ж має реєструвати релігійні братства – Дежкомрелігій чиоблдержадміністрація. Майже рік безрезультатно листувалися згадані державніоргани, згодом дещо прояснив ситуацію Верховний Суд України, який зобов’язав“державний орган у справах релігій” розглянути заяву віруючих про реєстраціюстатуту релігійного братства по суті.
РОЗДІЛ II
 
СПЕЦІАЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
 
Проблема правоздатностірелігійних організа­цій є однією із складних і маловивчених.
У теорії цивільного праваправоздатність такої особи визначається якздатність мати суб'єкти­вніправа і юридичні обов'язки. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникають одно­часно – з моменту їх створення.
Релігійні організації як вжезазначалось вище набувають правоздатність з моменту реєстрації статуту (ч. 1 ст. 13 Закону «Про свобо­ду совісті та релігійніорганізації»). Як юридичні особи ціорганізації користуються правами інесуть обов'язки у відповідності з чин­нимзаконодавством і своїм статутам (ст.13 Зако­ну)[3]. Слід підкреслити, що деякі положення ци­вільних статутів релігійних організацій викладені підвпливом норм церковного права у частині, яка регламентуєвнутрішню структуру цих орга­нізацій і компетенцію їхорганів управління. Норми церковного права, як й інші подібніпра­вила поведінки, що приймаються релігійними організаціями, не є правом у власному розумін­ніцього слова. Вказане логічно випливає з прин­ципувідокремлення релігійних організацій від держави (ст. 35Конституції України [1]): церква і релігійні організації вУкраїні відокремлені від держави, а школа — віл церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Релігійні організації створюються і діють відпо­відно до своєї ієрархічної й інституційної струк­тури.Держава не втручається у внутрішню діяль­ністьцих організацій, якщо остання не протирічить закону. Внутрішні акти, які приймаються названими організаціями, поширюються на їх учасників і не є джерелами права.
Під церковним правом розуміють норми і правила, які регулюють як внутрішнє життя це­рквив її громадо-інституціональному аспекті, так і її відносини зіншими громадськими сою­зами релігійного таполітичного характеру. Специфіка норм церковного права полягаєу тому, що більша їх частина приймається релігій­ними об'єднаннями, а не релігійними організа­ціями,які входять до складу цих об'єднань. Церковне право включаєнорми, що складають ві­росповідну основу діяльності релігійнихоргані­зацій. Наприклад, для православних релігійнихорганізацій такою віросповідною основою є «СвященоеПисание» (Библия) та «Свяшенное Предание» (Решения первых7-ми Вселенских Соборов и труды Отцов Церкви II – VII ст.). Таким чином, норми церковного права, як й інші правила поведінки, встановлені статутами релігійнихорганізацій, є внутрішньою настановою цих ор­ганізацій, які діють лише тому, щоне суперечать чинному законодавству. Окрім цього, діють такі правила поведінкитільки у межах релігійної ор­ганізації, яка їх прийняла. Це означає, що фак­тичнопід регулювання вказаних вище правил підпадають лише ті види діяльностіостанніх, які безпосередньо пов'язані з віросповіданням. Під останнім розуміютьналежність до будь-якої ре­лігії, церкви, деномінації; релігійне об'єднання,яке мас своє віровчення, культ і стійку організа­ційну структуру[15, с.18]. Інші види діяльності релігій­нихорганізацій: виробничо-господарська, культурно-освітня, благодійна регулюютьсявиключ­но нормами цивільною права. Те ж саме стосу­ється майнових відносинданих організацій.
Враховуючи наведене вище,постає питання: яка ж природа норм церковного права і подібних до них правилповедінки релігійних організацій? На думку дослідника, норми, що приймаютьсяцими організаціями, за своєю природою с релігійними нормами, під якимирозуміють: сукупність пра­вил, приписів, вимог, що регулюють життя віру­ючих,їх поведінку, вчинки, діяльність релігійних організацій. Релігійні нормивстановлені конкретними віросповіданнями і мають обов'язковийхарактер для їх послідовників.
Таким чином, можна зробитивисновок, що правоздатність релігійних організацій визнача­ється чиннимзаконодавством: у першу чергу Цивільним кодексом України (далі – ЦК). 3аконом«Про свободу совісті та релігійні організації» і статутами названихорганізацій, які приймають­ся на підставі зазначених законів.
Релігійні організації вУкраїні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідуватиі поширювати віру (ст.7 Закону). На відмінність від інших підприємницьких чинепідприємницьких товариств, конкретна ціль діяль­ності яких визначається узасновницьких доку­ментах, мета діяльності цих організацій визнача­єтьсяЗаконом. Такою метою є спільне сповіду­вання і поширення віри. Тлумачнийсловник С.Ожегова визначає мету як предмет прагнення, тобто те, що бажаноздійснити. У цьому сенсі дана організаційно-правова форма юридичної особи уназві має вказівку на характер своєї ді­яльності [18, с.113]. Це свідчить пронаявність спеціальної правоздатності, оскільки ті правомочності, яки­минаділені релігійні організації, обумовлені ви­ключно метою їх створення. Такимчином здійснення будь-якої діяльності і пов'язаних з нею правочинів,а також інших юридично значимих дій повинно бути підпорядковано встановленійзаконом і зафіксованій у статутних документах метіі не може їм суперечити.
Якщо під правоздатністюрелігійних органі­зацій розуміється її здатність матицивільні права і виконувати цивільно-правові обов'язки, то змі­стом правоздатності є конкретні права: майнові інемайнові, які надаються цим організаціям ЦК та Законом ізакріплюються у статутах даних ор­ганізаційна право здійснення певних видів дія­льності.
До немайнових праврелігійних організацій можна віднести право на найменування. Відпо­відно до ст. 90 ЦК кожна юридична особа повин­намати своє найменування, яке містить інфор­маціюпро її організаційно-правову форму і та­ким чиноміндивідуалізує і відокремлює від ін­ших вказану особу [3].Вказівка на організаційно-правову форму юридичноїособи дозволяє визна­чити основні ознаки організації: є вонапідпри­ємницькою чи непідприємницькою, на чому ґрунтується її відповідальність. Найменування за­значеноїособи вказується в її установчих доку­ментах і вноситься доєдиного державного реєстру.
Найменування релігійнихорганізацій мають деякі особливості, пов'язані з традиціями і кон­фесійнимиправилами будь-якого з видів цих організацій. Перелік видів останніхзакріплений у ч. 2 ст. 7 Закону: релігійні громади, управлін­ня і центри,монастирі, релігійні братства, місі­онерські товариства (місії), духовнінавчальні заклади, а також об'єднання, що складаються із зазначених вищерелігійних організацій. Цей перелік складений відповідно до їх офіційнихзагальновизнаних світських назв. Але слід під­креслити, що Закон не забороняєрелігійній організації за статутом мати свою (традиційну) назву. Наприклад,релігійна громада за статутом може називатися «парафія», «помісна церква». Неслід змішувати традиційні назви релігійних громад з традиційними найменуваннямикульто­вих споруд. Остання може мати персональну назву, пов'язану з якоюсьісторичною подією або фізичною особою. До її найменування релігійна громадажодного відношення не має і називатися згідно із статутом за цією назвою не маєправа. Релігійні управління і центри мають за статута­ми подвійну назву —власну і назву релігійного об'єднання, структурним підрозділом якого вони є(наприклад, «Єпархіальне управління Україн­ської Православної Церкви»).Монастирі, як і окремі культові будівлі, теж можуть мати персо­нальнінайменування, але вони традиційно сто­суються і монастиря як комплексу спорудспеці­ального призначення, так і чернечої громади, котра є власником абокористувачем цих будівель (наприклад, Хресто-Воздвиженський чоловічий монастирТернопільської єпархії Української православної церкви Київського патріархату).Ре­лігійні братства за традицією також мають назви, але вони не пов'язані зматеріальними об'єкта­ми (наприклад, «Релігійне братство Андрія Первозваного»).Місіонерські товариства можуть, на­приклад, мати таке найменування: «Християнсь­кемісійне товариство «Фундація духовного єд­нання України». Духовні навчальнізаклади за своїми статутами можуть мати традиційні назви (семінарія) ізагальноприйняті (академія, інсти­тут).
Релігійні об'єднання — цедіючі в Україні церкви (наприклад, православного віросповідан­ня: УкраїнськаПравославна Церква Московського Патріархату, Українська православна церкваКиївського патріархату, які представляються своїми центрами (управлін­нями),мають відповідно до статутів назви: «ми­трополія», «патріархія»).
Щодо видів діяльності, якімають право здійснювати релігійні організації, то слід зазна­чити наступне.Чинне законодавство не встано­влює чітких рамок здійснення останньої цимиорганізаціями і критерії їх відповідності статутній меті — сповідання іпоширення віри. Не всі види діяльності даних організацій спрямовані на дося­гненняцілі їх створення. Результатом деяких з видів діяльності є безпосереднєдосягнення мети, результат інших видів — лише опосередковано слугує їїдосягненню. Таким чином, статутну ді­яльність релігійних організацій можнаподілити на два види: релігійну і нерелігійну.
У релігієзнавстві підрелігійною діяльністю розуміють релігійно-регламентовану практично-духовнуактивність віруючих, їх спільнот, релігій­них інститутів [15, с.123].Традиційно виділяють два види релігійної діяльності: культову і поза культову [15,с.124]. Культову діяльність розуміють як сукупність ре­лігійних (культовихдій), пов'язаних із ставлен­ням до надприродного: молитви, богослужіння,таїнства, обрядові, ритуальні, магічні дії. Право релігійних організацій на здійсненнявказаної діяльності закріплено у ст. 21 Закону. Релігійні організації маютьправо засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійнихзібрань, а також місця, шановані у тій чи іншій релігії (місця паломництва).Богослужіння, релі­гійні обряди, церемонії та процесії безперешко­днопроводяться в культових будівлях і на при­леглій території, у місцяхпаломництва, і релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих похованьі крематоріях, квартирах та будинках громадян, а також в установах, органі­заціяхі на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і за згодоюадміністрації. Слід підкреслити, що порядок використання храмів, інших об'єктівкультового призначення визнача­ється внутрішніми настановами релігійних орга­нізацій.Держава у ці питання не втручається. Єдине, чого треба дотримуватись зазначениморганізаціям: місця богослужінь, релігійнізі­браннячи інших релігійні заходи повинні бути вільно доступними.Закритими можуть бути тіль­ки ті зібрання віруючихгромадян, на яких вирі­шуються організаційні, кадрові,господарські чиінші питання, не пов'язані звідправленням куль­ту. При відправленняхкультурелігійнаорганіза­ція не повинна порушуватичинне законодавствоіправопорядок. Відповідно до п. 7.11 ст. 7 Законувід 22 травня 1997 р. «Про оподаткуван­ня прибуткупідприємств» від оподаткування зві­льняються доходи цихорганізацій, отримані у вигляді безповоротноїфінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-які іншідоходи від надання культових послуг [4]. Такимчином, на підставі вказаної норми надходження до церко­вної каси за релігійні обряди, церемонії, інші відправлення культу не оподатковуються. Слід підкреслити, оскільки результатом культової ді­яльності релігійних організацій є задоволення ре­лігійних потреб фізичних осіб, може йтися про спрямованість цієї діяльності на безпосереднє досягнення статутної мети.
Щостосується позакультової діяльності, товона визначається, як сукупністьрелігійно-зумо­влених дій віруючих, релігійних інститутів, спря­мованих назадоволення духовних та практичних потреб функціонування релігійнихорганізацій: 1) духовнасфера —продукування релігійних ідей,богословсько-теологічне їх обґрунтування, інтерпретація, систематизація; 2) практичнасфе­ра — пропаганда, поширення релігійнихідей,мі­сіонерська, доброчинна, релігійно-освітня, виро­бнича і господарська діяльність.
Право на здійсненнярелігійними організа­ціями виробничої і господарськоїдіяльності за­кріплено у ст.19 Закону. Відповідно до неї ціорганізації для виконання своїх статутних за­вдань можутьзасновувати видавничі, поліграфі­чні, виробничі,реставраційно-будівельні, сільсь­когосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарнітощо),які мають права юридичної особи. Слід зазначити,що дана норма базувалася наполо­женнях Закону «Про підприємства в Україні» від27 березня 1991 р. (нині він недіє), який впер­ше ввів таку форму як«підприємстворелігійної організації», засновану на праві повного госпо­дарського відання (ст. 2) [5]. Релігійніорганізації,як засновники таких підприємств, булиїх власни­ками. Назва статті «Виробнича і господарська ді­яльність»запозичена із Закону «Пропідприємс­твав СРСР». Виробнича і господарськадіяль­ність вказаних організацій означала заснування підприємств для здійсненнягосподарської діяль­ності. У той жечас самі релігійні організації невправібули займатися господарською діяльністю.Дослідник підтримує точку зору В. В. Піддубної про те, що зміст даноїнормивходить у проти­річчя з чиннимзаконодавством [19, с.113]. Оскільки, по-перше, передбачається можливість заснування релігійними організаціями підприємств, що ма­ють праваюридичної особи, а новий ЦК розгля­дає підприємство як цілісний майновий ком­плекс,який є об'єктом права. По-друге, потрібно визначитися з термінологією, бочинний Закон не закріплює за цими організаціями право на підприємницькудіяльність, а встановлює лише право на заняття виробничою і господарськоюдіяльністю. В даному разі виробнича і господар­ська діяльність повиннарозглядатися як аналог підприємницької діяльності, оскільки права ре­лігійнихорганізацій на заняття підприємниць­кою діяльністю чітко простежуються всучасно­му українському законодавстві. ЦК України до­зволяє непідприємницькиморганізаціям «поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати під­приємницьку діяльність, якщо інше не встанов­лене законом і якщо ця діяльністьвідповідає меті, для якої вони були створені»(ст. 86)[2]. Ана­лізуючи зміствказаної статті, виробнича і госпо­дарська діяльність релігійних організаціймає від­повідати їх статутним цілям. По-третє, відповід­но до ст.83 ЦКюридичні особи можуть створю­ватися у формі товариств, установ та у іншихформах, передбачених законом. Товариства, які здійснюють підприємницькудіяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподі­лу міжучасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише якгосподарські това­риства (повне товариство, командитне товарис­тво, товариствоз обмеженою або додатковою від­повідальністю, акціонерне товариство) або виро­бничікооперативи.
Таким чином, можна запропонувати норму ст. 19Закону викласти у наступній редакції:
«Підприємницька діяльність релігійних ор­ганізацій
Релігійні організації маютьправо здійснюва­ти підприємницьку діяльність шляхом заснуван­ня юридичних осіб,у формах і порядку, перед­бачених чинним законодавством».
Право на здійсненнярелігійно-освітньої ді­яльності вказаними вище організаціями закріп­лено у ст.11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають правоство­рювати духовні навчальні заклади для підготов­ки священнослужителів іслужителів інших необ­хідних їм релігійних спеціальностей. Дані закла­ди діютьна підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справахрелігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладівмають ті релігійні управлін­ня (центри), у статутах яких містяться відповід­ніположення про право заснувати такі заклади. Право на здійсненнякультурно-освітньої діяль­ності закріплено у ст. 23 Закону. Під названоюдіяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямо­вану на повідомлення інформаціїпро зміст кон­кретного релігійного вчення з метою формуван­ня у її отримувачівпевного ставлення до нього.
Добродійну діяльність можнаототожнити з бла­годійною, оскільки «добродійний» — це той, хто має на метідавати матеріальну допомогу нужден­ним. Добродіяти — надавати допомогу, сприятикому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво таблагодійні орга­нівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною дія­льністювизнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержанняприбу­тку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватисятовариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійсненнядобродійництва, вивчення та розповсюдження релігій­ної літератури та іншоїкультурно-освітньої дія­льності. Ці організації діють на підставі зареєс­трованихстатутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їхправове становище буде регулюватися Законом «Про об'єднання громадян» від 16червня 1992 р [7].
Слід вказати, що особливістюправоздатно­сті релігійних організацій є їх виключне право засновуватипідприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культовогопризначення (ст.22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпор­туватиі розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу таінші інфо­рмаційні матеріали релігійного змісту.
Враховуючи наведене вище,потрібно зазна­чити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальнийхарактер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, якізакріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення данихорганізацій, а саме сповідуван­ня і задоволення релігійних потреб. Щодо здій­сненняцими організаціями підприємницької ді­яльності, то вони не мають правоздійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юри­дичних осіб, уформах і порядку, встановлених чинним законодавством.
У даному розділі розглянутідеякі аспекти пра­воздатності релігійних організацій, які мають дискусійнийхарактер. Дослідник вважає, що одним з ос­новних питань для вчених у галузіцивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій яксуб’єктів цивільного права. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РозділIII
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ РЕЛІГІЙНИХОРГАНІЗАЦІЙ
 
Згідно із ст. 35 КонституціїУкраїни кож­ному гарантується право на свободу світо­гляду івіросповідання [1]. Це право включає свободусповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправ­лятирелігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церкваі релігійні організації в Україні відокремлені від держа­ви. Відповідно до ст. 13 Закону релігійнаорганізація визнається юридичною особою змоменту реєстрації її статуту [3]. Та­ким чином, релігійні організації єсуб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснюва­ти належні їм права, в тому числі майнові.Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних ор­ганізацій є Цивільний Кодекс України, Закон України  «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації». Майновий стан релігійних організацій регу­люється також статутами цихорганізацій.
Слід зазначити, що майно,яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються зєдиною метою: задо­волення релігійних потреб громадян спові­дувати іпоширювати віру, а тому відносять­ся донепідприємницьких юридичних осіб, маютьспеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігій­ним організаціям, повинно використовува­тися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутни­ми. Використання манна релігійних органі­зацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьо­му і полягає певна особливість майнового ре­жиму релігійних організацій.
У зв'язку із цим,досліджуючи право влас­ності релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійнимиорганізаціями за рахунок влас­них коштів,пожертвуване громадянами, ор­ганізаціями або передане державою, а такожна інших підставах, передбачених законом. Слідзазначити, що наведений перелік джерел формуваннямайна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших під­ставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошовінадходження від здійснення культо­воїдіяльності, доходи від реалізації літерату­ри і предметів релігійногопризначення.
Що стосується такого джерелаформу­вання майна релігійних організацій, як прид­бане абостворене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (ре­лігійноїгромади, управління (центру), релі­гійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями вірую­чихрелігійної громади можуть проводитися роботиз будівництва тих чи інших примі­щень,створення будь-яких предметів, які ви­користовуютьсяпри проведенні богослу­жінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власнихкоштів, виникає у релігійних орга­нізацій напідставі укладення таких цивіль­но-правових договорів, яккупівля-продаж, міна, поставка.
Серед релігійних організацій досить по­ширеним джереломформування майна є по­жертвування майна громадянами, організа­ціями абопередача його державою. До цього джереламожна віднести як добровільні внес­ки засновників, так і добровільніпожертву­вання фізичних чи юридичних осіббудь-якій релігійній організації.Пожертвування можуть мати і цільовийхарактер, визначати­ся окремимиособами, відповідною програ­мою чиконкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертву­вання з конкретним призначенням, у біль­шостівипадків на користь релігійних ор­ганізацій,здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертву­ваногомайна пов'язані з відновленням неру­хомостірелігійних організацій.
Істотним джерелом формування майна будь-якого з видів релігійних організацій є прибутки,які отримують ці організації від здійснення виробничої та господарської діяль­ності. Слід зауважити, що чинний Закон не міститьвизначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних органі­зацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такоїдіяльності, а саме вона по­винна бутиспрямована на виконання статут­нихцілей. Здійснювати таку діяльність релі­гійні організації можуть лишешляхом заснування видавничих, поліграфічних,рестав­раційно-будівельних,сільськогосподарських та іншихпідприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), якімають права юридичної особи. Аналізую­чи дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організа­ціямиправо на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення ви­робничоїабо господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Ци­вільного кодексу України непідприємницькітовариства нарівні із своєю основною діяль­ністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше невстановлено зако­ном і якщо цядіяльність відповідає меті, для якої вони були створені [2]. Як бачимо, чиннезаконодавство містить певні обмеження що­до здійснення непідприємницькимитовари­ствами, в тому числі релігійними організа­ціями, підприємницької діяльності. По-пер­ше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподіле­ний між учасниками цихорганізацій.
Що стосується такогоджерела формуван­ня майна, як сплата членських внесків, то во­но має місце лише в окремих видах релігійних організацій. Наприклад, такеджерело формування майна передбачається статутни­ми документами релігійного братства. Пи­танняпро розмір і порядок сплати членських внесків чітко не встановлений у статуті,оче­видно, що такі внески робляться добровільно і не мають встановленого фіксованого роз­міру У статуті, зокрема, закріплюється поря­док вступу і виходу з членів братства. Так, у разівиходу з членів релігійного братства по­виннобути виконано щонайменше дві умови: по-перше, подання заяви про вихід зрелігій­ного братства на ім'яголови братства і отри­мання резолюції засідання ради братства, а також дозвіл контрольно-ревізійної комісії щодовідсутності майнової чи фінансової за­боргованості.
Одним із поширених джерел формування майна, яке поступає у власність релігійних ор­ганізацій, є доходи від здійснення культової діяльності. Так, відповідно до розділу 11 п. 10 Статутупро управління Української Право­славноїЦеркви Московського Патріархату одним із джерел формування майна єгрошові надходження від здійсненнябогослужінь, таїнств, обрядів [20, с.93]. У більшості випадків куль­тові послуги, перелік яких затверджений пос­тановоюКабінету Міністрів України «Про затвердженняпереліку культових послуг та предметівкультового призначення, операції з наданняі продажу яких звільняються від обкладанняподатком на додану вартість» від 12.09.1997р. № 1010, здійснюються як на безоплатній основі, так і за певну плату.
До джерел формування прававласності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цихорганізацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семі­нарів,організації паломницьких поїздок; ос­вітньої,видавничої діяльності.
Слід звернути увагу на те,що об'єкти права власності релігійних організацій ма­ютьпевні особливості. Перелік таких об'єк­тів закріплений внормах законів України «Про свободу совісті та релігійніорганізації» (ст. 18), «Про власність» (ст. 29) [8]. Відповідно до ст. 18 Закону увласності релігійних організаційможуть бути будівлі, предмети культу,об'єкти виробничого, со­ціального і добродійного призначення, тран­спорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності [3]. Перелік об'єктівправа власності не є вичерпним, тому релі­гійні організації можуть мати увласності й інше майно, необхідне для здійснення їх ста­тутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна кла­сифікувати за різними критеріями:
1)на рухоме і нерухоме;
2)залежно від цільового призначення: на
майно релігійного призначення й інше майно;
3) майно, яке вноситься допам'яток icтоpii та культури й iнше майно.
Так, що стосуєтьсянерухомого майна, то воно може мати як культове, так і некультове призначення. До об'ектів культового призначення виносяться будівлі(церкви, костьоли,мечеті, тобто тi мйсця, якіспеціально призначені для проведения богослужінь, здійснення різних релігійннх обрядів.
До нерухомого майна, якене має специаль­ного культового призначення, можна віднестиоб'екти виробничого, навального, благодійного призначення, будівлірелігійних управлінь (центрів),будь-якi складські npиміщення.
Слід зазначитн, що не всі об'екти нерухо­мого майна, в тому числи культового призна­чення, можуть знаходитись у власності релігійннх організацій. Вдповідно до ст. 17 Закону культові будівлі, майно, які станов-лятьдержавну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються увласність релігійннх оргашзацій безоплатновіповідно до рішень обласних, місцевихдержавних адміністрацій. З аналізу да­ної норми не зрозуміло, яке самемайно, крім культовнх будівель, можебезоплатно передаватися у користування чи у власністьрелігійним організаціям. Kpiм того, чинне законодавство не містить усталеної термінології щодо визначення такого майна єдиним терміном. Так, у ряді підзаконних актів, зокрема в указах Президента Украши «Про невідкладні заходи щодоостаточного подолання негативних наслідківтоталитарної политики колишнього Со­юзуРСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков i релігійних оргашзацій» від 21.03.2002 р. № 279/2002 використовується термін«церковне майно» [10]; «Про заходи щодо повернення релігійним організаціямкульто­вого майна» від 04.03.1992 р. №125/2003 вживається термін «культовемайно» [11].
Зважаючи на викладене, доцільно було б назаконодавчому piвні, по-перше, визначити найбілъш повний перелік такого майна,по­друге, використовувати позначення такого майна єдиним терміном, оскільки, зцивьльно правової точки зору, особливістьтакого об'єкта, як культове чи церковне майно,полягає в тому, що передача його у користуван­ня чи у власність релігійнихорганізацій здійснюєтьсябезоплатно. До того ж, відпо-відно до ст. 20 Закону, саме на майно культо­вого призначення не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів.
Що стосується визначеннятакого майна єдиним терміном, то можна запропонувати термін «майно релігійного призначення». Підмайиом релігійного призначення слід розуміти майно, яке має цільове призначення i тісно пов'язане з метою створення цихорганізацій, а саме із задоволенням релігійних потреб громадян сповідуватн та поширювати вipy.
Особливим правовим статусомнаділяються такі об'єкти права власності релігійних організацій, які становлять історичну, художнюабо іншу культурну цінність, тобто пам'ятки історії та культури. Відповідно до ч 3 ст. 17 Закону культові будівлі i майно, які становлять історичну, художню або іншукультурну цінність, передаються релігійним організаціям та використовуютьсяними з додержанням встановлених правилохорони i використання пам'ятокісторії та культури. Такі правила користування встановлені За­коном України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-Ш [9].
Забезпечення охорони ізбереження культових будівель та іншого майна – пам’яток історії та культурипокладається на ті релігійні організації, у власності яких чи у користуванніяких вони перебувають. Релігійні організації також зобов’язані утримуватипам’ятки в належному стані, своєчасно проводити ремонт, захищати відпошкодження, руйнування або знищення (ч. 1 ст. 24 Закону «Про охоронукультурної спадщини») [9]. Слід зазначити, що всучасному законодавстві містяться і обмеження щодо передачі культових споруд –визначних пам’яток архітектури, які не підлягають у постійне користуваннярелігійним організаціям. Зокрема, перелік таких пам’яток закріплений упостанові Кабінету Міністрів «Про використання культових споруд – визначнихпам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користуваннярелігійним організаціям від 09.08.2001 р. № 1005» [12].
Викладене дозволяє зробити висновок, щоджерела формування і об’єкти права власності на майно релігійних організаціймають певну специфіку. Право власності на майно релігійних організацій в тому,що числі і на майно релігійного призначення (культові будівлі, предметикульту), повинно вирішуватися як на законодавчому рівні, так і самимирелігійними організаціями. У цьому випадку, можливо, держава не будепорушувати принцип, закладений у ст. 5 Закону, відповідно до якого держава невтручається у здійснювану у межах цього Закону діяльність релігійнихорганізацій.

Висновки
Проаналізувавшипредмет даної курсової роботи дослідник може зробити наступні висновки.
Насьогодні держава не знає, існує з юридичної точки зору релігійне об’єднання чині, бо в неї (держави) відсутні формально-юридичні критерії визначеннярелігійного об’єднання. Це означає, що держава не спроможна дати задовільнувідповідь принаймні на такі запитання. По-перше, скільки релігійних організаційможуть утворити релігійне об’єднання: дві, три, десять, сто? По-друге, чиможуть бути засновниками або співзасновниками релігійного об’єднання релігійніорганізації, що не мають статусу юридичної особи (для релігійних громад можливістьдіяти без державної реєстрації статутів і навіть без будь-якого повідомленнядержорганів про їх утворення прямо передбачена ч. 3 ст. 8 Закону просвободу совісті)? По-третє, що вважати моментом утворення релігійногооб’єднання?
Створенняв Україні релігійного об’єднання не є юридичним фактом, оскільки воно непороджує будь-яких юридичних наслідків. Релігійні організації мають певніособливості щодо своєї дієздатності та, зокрема,  прав власності на майно.
Отже,Верховна Рада України для вирішення вище перелічених питань правого статусурелігійних організацій повинна прийняти відповідний закон – або на базідіючого, але з урахуванням всіх зауважень, або скласти абсолютно новий. 

Додаток 1.ПРОТОКОЛ  №1Загальних зборів віруючих громадянм. Київ, вул.  ….    …     , буд.…                                                                  ___.___.2003р. Початок зборів 17-00 Присутні:  1.   Петров Іван Іванович
2.   Сидоров Дмитро Петрович
3.   Іванов Петро Петрович
4.   ………………………..…
5.   ………………………….. 6.     ………………….
7.     ……………………..
8.    ……………………..
9.    ……………………..
10.     …………………….. 11.   …………………….
12.   ………………………..
13.  ………………………..
14.  ………………………..
15.   ………………………..
З числа присутніхвіруючих громадян для ведення Зборів одноголосно обрано:
— ГоловоюЗборів: Петрова Івана Івановича;
— СекретаремЗборів: …………………………
Слухали:
Пропозицію Голови Зборів щодовизначення наступного порядку денного Зборів:
1.   Про утворення релігійноїгромади та надання їй назви.
2.   Про прийняття Статутурелігійної громади.
3.   Про вибори керівних таревізійних органів релігійної громади.
4.  Проуповноваження 10 членів релігійної громади написати заяву про реєстраціюСтатуту. 
Інших пропозицій не надійшло.
Ухвалили:
Затвердити наступний порядок денний Зборів:
1.   Про утворення релігійноїгромади та надання їй назви.
2.   Про прийняття Статутурелігійної громади.
3.   Про вибори керівних таревізійних органів релігійної громади.
4.   Про уповноваження 10 членіврелігійної громади написати заяву про реєстрацію Статуту. 
Результати голосування:  “За” – 15 громадян; “Проти” – немає;“Утримався” – немає.
 
По 1-му питанню порядкуденного:
 
Слухали:
Громадянина Іванова Петра Петровича,який запропонував створити релігійну громаду та надати їй назву: “Релігійнагромада (церква) євангельських християн “Джерело надії”.
Ухвалили:
Створити релігійну громаду та надати їй назву: “Релігійнагромада (церква) євангельських християн “Джерело надії” (далі по тексту –Церква).
Результати голосування:  “За” – 15 громадян; “Проти” –немає; “Утримався” – немає.
По 2-му питанню порядкуденного:
 
Слухали:
Громадянина Петрова Івана Петровича, який запропонувавзатвердити Статут Церкви, зразки якого роздані громадянам для обговорення допочатку Загальних зборів (зразок Статуту – додаток до даного протоколу).
Ухвалили:
Затвердити Статут Церкви, що розданий громадянам дляобговорення (зразок Статуту – додаток до даного протоколу).
Результати голосування:  “За” – 15 громадян; “Проти” –немає; “Утримався” – немає.
По 3-му питанню порядкуденного:
Слухали:
Громадянина Сидорова Дмитра Петровича, який запропонувавобрати:
1) Пастором Церкви _______________________;
2) Церковну раду у складі  7 чоловік:________________________________________
3) Ревізійну комісію у складі 3 чоловік:_______________________________________
Ухвалили:
Обрати:
1) Пастором Церкви _______________________;
2) Церковну раду у складі  7 чоловік:________________________________________
3) Ревізійну комісію у складі 3 чоловік:_______________________________________
Результати голосування:  “За” – 15 громадян; “Проти” –немає; “Утримався” – немає.
По 4-му питанню порядкуденного:
Слухали:
Громадянина Петрова Івана Петровича, який запропонувавуповноважити громадян:
1.    …………………
2.    …………………
3.    …………………
4.   …………………
5.     …………………
6.   …………………
 
7.   …………………
8.    …………………
9.    …………………
10.    …………………
подати заяву до Київської міської державної адміністраціїдля реєстрації Статуту Церкви.
Ухвалили:
Уповноважити громадян:
1.    …………………
2.    …………………
3.   …………………
4.    …………………
5.    …………………
6.    …………………
7.    …………………
8.     …………………
9.     …………………
10.    …………………
подати заяву до Київської міської державної адміністраціїдля реєстрації Статуту Церкви.
 
Результати голосування:  “За” – 15 громадян; “Проти” –немає; “Утримався” – немає.
                  ГоловаЗборів                                                              ______________
                    
                  СекретарЗборів                                                           ______________
 
Додаток 2.
Голові Київської міської державної адміністрації
О.О.Омельченку
Релігійної громади (церкви)
євангельських християн
“……………………………”
__.__.2003З А Я В А
 
Ми,уповноважені представники релігійної громади  (церкви) євангельських християн“………………………………..”, яка знаходиться в Дніпровському районі м. Києва по вул………………, …, для одержання правоздатності юридичної особи просимо Васзареєструвати статут релігійної громади церкви євангельських християн“……………………………………”, що був прийнятий на загальних зборах релігійної громади__.__.2003 року (протокол №1).
№
п/п
ПІП
Рік народження Адреса Підпис
1.
Іванов Іван Іванович
1960 Київ, вул. Ревуцького, 18, кв. 404  
2.
 
     
3.
 
     
4.
 
     
5.
 
     
6.
 
     
7.
 
     
8.
 
     
9.
 
     
10.
 
     
Додатки:
1)   4 примірникиСтатуту релігійної громади;
2)   Протоколзагальних зборів релігійної громади №1 від 17.11.02.
3)   Лист №  від     , про надання приміщення для зборів релігійної громади
 
Список використаних джерел
Нормативні акти
1.  Конституція України від 28 липня 1996 р.
2.  Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003року.
3.  Про свободу совісті та релігійніорганізації. Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII. – http:// www.rada-gov.ua.
4.  Про оподаткування прибутку підприємств.Закон України від 22 травня 1997 року  – http:// www.rada-gov.ua.
5.  Про підприємства в Україні. Закон Українивід 27 березня 1991 року (втратив чинність) – http:// www.rada-gov.ua.
6.  Про благодійництво та благодійніорганізації. Закон України від 16 вересня 1997 року – http:// www.rada-gov.ua.
7.  Про об’єднання громадян. Закон України від16 червня 1997 року – http:// www.rada-gov.ua.
8.  Про власність. Закон України від 7лютого 1991 року (із змінами та доповненнями) – http:// www.rada-gov.ua.
9.  Про охорону культурної спадщини. ЗаконУкраїни від 08.06.2000 р. № 1805-III – http:// www.rada-gov.ua.
10.     Про невідкладні заходи щодо остаточногоподолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСРстосовно релігії та відновлення церков та релігійних організацій. УказПрезидента України від 21.03.2002 р. № 279/2002 – http:// www.rada-gov.ua.
11.     Про заходи щодо повернення релігійниморганізаціям культового майна. Указ Президента України від 04.03.1992 р. № 125/2003– http:// www.rada-gov.ua.
12.     Про використання культових споруд –визначних пам’яток архітектури. Постанова Кабінету Міністрів від 09.08.2001 р.№ 1005 – http:// www.rada-gov.ua.
 
Наукові та літературні джерела
13.      Губар А. Взаємовідносини українськоїдержави та церкви: проблеми сучасного законодавства// Свобода віровизнання.Церква і держава в Україні. – К.: Право – 1996. – с.184-186.
14.      Джунь В. Правні основи щодо використаннякультових споруд  і майна в Україні// Свобода віровизнання. Церква і держава вУкраїні. – К.: Право – 1996. – с. 172-174.
15.      Колодний А. Лобовик Б. Релігієзнавчийсловник. – К., 1996. – с.63.
16.     Лилак Д. Судовий захист майнових праврелігійних організацій// Свобода віровизнання. Церква і держава і Україні. –К.: Право – 1996. – с. 157-166.
17.     Павлов А. С. Курс церковного права. – СПб.,2002.
18.      Піддубна В. Релігійні організації якюридичні особи//Право України. – 2005. — №4. – с. 107-109.
19.     Піддубна В. Щодо спеціальної правоздатностірелігійних організацій// Право України. – 2004. — № 11. – с. 112-115.
20.     Піддубна В. Деякі питання щодо прававласності релігійних організацій// Підприємство, господарство і право. – 2005.№ 3. – с. 92-95.
21.      Плохій С. Вибір: церковна політика вУкраїні і Росії: порівняльний аналіз//Людина і світ. – 1998. — № 7. – с. 8-12.
22.     Рублюк О. Перспективи реформуваннядержавно-церковних відносин// Політичний менеджмент. – 2004. — № 1(4). – с.111-118.     
23.      Друзенко Г. Статус юридичної особи дляцеркви: мрія чи реальність?// Юридичний журнал «Юстініан». – 2003. – № 10. — justinian.com.ua/magazines.php