З М ІС Т
Вступ
1.Молитва у контексті святоотцівської думки
2. Духовнийпотенціал молитви
Висновок
Література
Вступ
Темаконтрольної роботи «Молитва як чинник духовності: богословські тафілософсько-релігієзнавчі виміри».
Постійне вдосконалення особистості, підвищення її ролі впроцесі позитивних змін у суспільстві актуалізують проблему пошуку духовнихорієнтирів існування людства. Ця проблема породжує гостру потребу в осмисленніяк богословських, так і філософських надбань, пов'язаних з антропним виміромсвіту, неодмінним атрибутом якого є модус духовності. Важливу роль у цьому контекстівідіграє молитва.
Феномен молитви досліджували переважно богослови (Я.Воронецький Ор, П. Джонсон, Ю. Макселон, Дж. Пратт, Ф. Хайлер, І. Хопко таін.). Значно менше праць, у яких ця проблема досліджується в релігієзнавчомувимірі (В. Москалець, К. Платонов, О. Предко, Д. Угринович). Проте і за такогопідходу більшість авторів приділяють увагу аналізу типології молитв, їх змістовнимхарактеристикам, не виявляючи їх гуманістичних можливостей. Відтак метоюдослідження є з'ясування духовного потенціалу молитви в богословському тафілософському осмисленні, її ролі в життєдіяльності людини.
1.Молитва у контексті святоотцівської думки
Уджерелах святоотцівської думки спілкування Бога з людиною розуміють як процеспередавання Богом людям своєї таємниці. Однак при цьому людина постійно повиннапрацювати над своїм духом, щоб досягнути досконалості. У вченні ЄвагріяПонтійського (прибл. 345—399р.р.) таке духовне зусилля розуміється як молитва,яка буває діяльною та споглядальною. Перша — це словесна молитва, друга — молитва серця. ЗаЄвагрієм, смисл молитви полягає в тому, щоб серце безмовно відкрилося і Богзаговорив в душах. У його вченні про молитву спостерігається тонкий аналізлюдських пристрастей і порухів душі. Саме безперервна молитва допомагає слідуватиза Христом. Євагрій, по суті, започаткував «умну молитву» (безперервне спілкуваннярозуму з Богом), яка згодом трансформувалась у вчення про «Ісусову молитву» ізнайшла свій вияв в православній традиції.
Зазвичай дію молитви отці церкви пов'язували зі своїмдуховним життям. По суті, молитва — це подих духу; «… є молитва — живе дух, а немаємолитви — немає і життя вдусі» [9, с. 67]. Школавнутрішньої молитви сприяла вдосконаленню людини, відкривала перед нею неозорідуховні обрії. Постійна інтенсифікація духовного життя призводила до новихспособів самовираження. Завдяки такій молитві «внутрішня людина» відкриває всобі Бога як реальність, яка повідомляється, відображається в ній як благодать.Григорій Нисський стверджував, що для того, щоб досягнути «умного світла»,необхідна зосереджена молитва, завдяки якій ум відрікається від всього, потімсила Святого Духу дає змогу людині бачити невимовну і неосяжну Красу.Розкриваючи Бога як Прекрасне, Григорій Нисський зазначає, що у тварному світівсе лише причетне до ідеї краси. Духовна краса перевершує видиму красу. Отже,істинно сущим визнається лише божественний, інтелігібельний світ (світ духовнихсутностей).
Своєрідноюмолитвою є «Сповідь» Августина Блаженного. Буря пристрастей, яка охоплювала Августина, спонукала дотого, що він часто задумувався над їх природою. Він бачить Бога, чує йогоголос, відчуває його присутність, розмовляє з ним як з вірним другом. Ніхтоглибше від Августина не зміг показати ті внутрішні суперечності особистості,«хвороби духу», що її гнітять. Бажання знайти мудрість і засоби боротьби зпристрастями примусили Августина звернутись до Святого Писання. Молитовний стан Августина —це психологічний процес, що характеризується глибинними внутрішніми змінами,які досягаються шляхом постійної боротьби, неймовірних зусиль, пошуків тасумнівів. У діалозі з Богом Августин розкриває не лише процес сходження людської душідо Бога, а й входження Бога в її душу; як результат — вона змінюється,оновлюється, стає кращою і досконалішою. Саме душа шляхом сходження,піднімаючись до самопізнання, «приходить… в трепетному і миттєвому осяянні доТого, хто є»[1, с. 121]. Він зізнається,що храмину його душі, яка перебувала в руїнах, відродив та відновив Бог.
Діалог Августина і Господа яскраво відображає моментспілкування між людиною як творінням та її Творцем, між людиною, що шукає Бога,та Богом, який йде їй назустріч. Віра визначає і спрямовує людину як в інтелектуальному,так і в моральному вимірі. Якщо немає згоди розуму, то немає і віри. За Августином, буття Бога — це особистісне відчуттяЙого людиною. «Внутрішня» людина Августина здатна «вилікувати» зовнішню. Тут думка Августина перекликається звисловом апостола Павла: «… Хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день удень відновляється внутрішній» [2 Кор. 4,16]. Августин розрізняє зовнішнюлюдину як людину земну, що живе «по тілу» та внутрішню людину як духовну танебесну, що характеризується духовним зростанням на шляху до сфериБожественного. Розглядаючи сили та здатності душі, Августин намагаєтьсявирішити питання: «Чи є Бог в його душі?». Виходячи з тези, що людинастворювалася схожою на Творця, Августин намагається скласти уявлення про Бога, зазираючив глибини своєї душі. Пізнаючи самих себе, вважав він, людина переконується внеобхідності допомоги Бога, який є джерелом життя, блаженства. Проте,заглянувши в глибини своєї душі, людина віднайде там Бога. Отже, істиннепізнання душі нерозривно пов'язане з Богом. Прилучаючись до Бога, душаочищається, переживає катарсис.
МакарійЄгипетський(IV ст. ) великого значеннянадавав уму, порівнюючи його з престолом Божим. Починаючи з МакаріяЄгипетського, традиція «умної молитви» перетворюється на традицію сердечноїмолитви, коли вона виголошується не вустами, а «духовним серцем». Ум слугуєдушевним «оком», яке, узріваючи негаразди, вберігає душу. Навіть коли людинаперебуває в молитовному стані, туди ж, в глибинні підвалини душі, стрімко направляєтьсяум. Він, вникаючи в самого себе і шукаючи Бога, набуває своєї душі, незважаючина те, що вона знаходиться у полоні пристрастей. Шлях до Бога лежить черезмолитву, яка повинна здійснюватися в безмовності, у великому благородстві, «зтомлінням серця і тверезими помислами». Творячи молитву серця, загартовуючисебе випробуваннями і плекаючи в собі чесноти, людина прагнула здобути вічнувинагороду — поєднатись зБогом.
Василій Великий (прибл. 330—379р.р.) зазначав, що людинаупродовж всього життя повинна постійно молитись не лише словесно, а й душевно,аби все життя стало безперервним молінням. Відтак отці церкви розмежовувалимолитву діяльну, словесну та молитву споглядальну, без слів. Перша — приводить до безстрастя,виступає немовби фундаментом для безмовної молитви. «Є два найвищі стани чистоїмолитви: одного сягають люди, що проводять життя діяльне, другий — споглядальний. Одиноселяється в душі від страху Божого і благої надії, другий — від Божественноїлюбові і крайньої чистоти. Ознакою першого ступеня є відчуження ума від усіхмирських помислів, це дає змогу творити молитви без розсіяння та бентеги, стоячинемовби перед самим Богом, зрештою, так воно і є насправді. Ознакою ж другогоступеня є стан, коли в самому устремлінні молитви ум буває піднесенийБожественним і незглибимим світлом, абсолютно не відчуваючи ані себе, анічогось іншого сущого, лише Єдиного, який любов'ю учинив у ньому таке осяяння. Уцьому стані подвижник, окрім осягнення слів про Бога, одержує ще й чисті ісвітлі пізнання про Нього» [14, с.73]. Така молитва здатна відкритисерце перед Богом, зберігаючи абсолютну безобразність та немріяння і тим самимздійснити поєднання з ним. Духовна молитва як захоплення ума в стані мовчанняхарактеризується несамовитістю, коли людина виходить за межі своєї буттєвості,цілком належачи Богу. Вправляння в молитві — це шлях випробовувань, шлях віри та невпиннотворильного добра, що допомагає досягти стану нерозсіяння в молитві. Адже ж самБог сповістив: «Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо безМене нічого чинити не можете» (Ів. 15,5). Процесуальнийхарактер молитви яскраво відобразив Іоанн Лествичник: «Початок молитви полягаєв тому, щоб відганяти помисли, щойно вони з'являються, середина — в тому, щоб умвтримувати у словах, які проказуємо вголос або подумки, а досконалість молитви — це захоплення доГоспода» [14, с. 67]. Отже, молитва — це процес, який включаєв себе очищення, відмежування від усього, концентрацію ума як початок спогляданнята зачудування, захоплення Богом, що приводить душу до екстазу.
Сходи,які поєднують небо і землю, Іоанн побачив уві сні. Вони символізують духовніСкрижалі, ступені досконалості людини, а найвища сходинка увінчує духовнесходження, після чого настає поєднання з Богом. Духовний подвиг як сходженнязавершується в священному безмовстві, коли повністю заспокоюється ум. У такімоменти людина бачить явлення Бога в самій собі, стає співпричетною йому. Силабезмовства в постійній молитві, яка включає в себе подяку, покаяння, прощення.Іоанн вважав, що найбільш небезпечна в молитві «чуттєва мрійливість». Томудумку завжди потрібно втримувати і постійно вплітати в молитву. В такомуустремлінні до Бога молитва стає духовним даром. Вона невіддільна від любові.Іоанн розкриває напружений динамізм духовного сходження людини до Бога. Такеєднання — це не розчинення індивідуальності, а набуття іншого розуміння себе івсього оточуючого, всієї буттєвості.
Великого значення Єфрем Сірін (IVct.) надавав молитві, якавиступає невичерпною скарбницею багатьох благ: «Вона самого царства сильніше» [12, с. 407]. Єфрем відзначав,що молитва має психотерапевтичний ефект. Адже якщо душевна туга знаходитьсявсередині, вона пригнічує помисел, а коли через молитву виходить назовні, «тодіздійснює в душі велику ясність» [12, с.408]. Сірін прирівнює молитву додерева, яке глибоко укорінене в землі і йому не страшні ніякі пориви вітрів.Всі духовно-етичні настанови Єфрема Сіріна пронизує така ідея: чим глибшескорбота людини з приводу приниження в собі Божественної подоби, тимрадикальніше її самоочищення і відновлення істинного стану, тим реальнішевідкривається бр-гопізнання через богоодкровення.
СімеонНовий Богослов (949—1022р.р.) був співцемлюбові до Бога. Сам процес обОження він розумів як іпостасне єднання душі зХристом — Логосом, — що супроводжується переображенням людини. «… У кого світильникдуші ще погашений і тліє, для того потрібне божественне світло, котре бзасвітило в ньому світильник душі його...» [13, с. 61].СімеонНовий Богослов значну увагу приділяв взаємозв'язку уваги і молитви. Увагапов'язана з молитвою як тіло з душею. Увага повинна передувати молитві,розчищати для неї дорогу. Показовими, як зазначає мислитель, є три образи увагита молитви. При першому образі, тримаючи в умі божественні помисли і уявляючиблага небесні, людина розмірковує про це. Другий образ розгортання уваги імолитви має іншу картину: ум занурюється в глибину самого себе, відволікаючисьвід усього чуттєвого, зберігає свої почуття та збирає всі помисли свої. І, нарешті,за третього образу ум занурюється в глибину серця і звідти посилає молитви доБога[13, с. 165—170]. Отже, СімеонНовий Богослов вважав, що молитва тим досконаліша, чим краще її спрямовуєувага, чим глибинніше її особистісне занурення. Мислитель вказував, що сутністьхристиянства полягає не в догмі та культі, а у внутрішньому житті християнина вБогові. Бути християнином — це не значить притримуватися християнських догм, а шляхом досвідупізнавати Божество, чуттєво пізнавати благодать Божу. Смирення, любов, добрісправи самі по собі не мають цінності, вони відіграють пропедевтичну,підготовчу роль для сприйняття благодаті. Відродження і оновлення людиниздійснюється саме силою Христової благодаті. Наслідком стає осяяння душібожественним світлом, що охоплює людину в момент молитовного екстазу. Силацього світла настільки могутня, що здійснює обоження людини, її духовнепереображення. Можна констатувати, що містика Сімеона — це гімн боготворящійлюбові. У його вченні простежуються ті прийоми споглядання, які згодомвикористовуватимуть ісихасти — зосередження уваги на серці, утримування в ньомуума, притримування дихання і т. д. «Збираючи ум» в серці, ісихасти звільнялисвідомість від будь-яких роздумів — зосереджували всю увагу на повторенні слівмолитви. Смисл такої молитви — в напруженому прагненні до Бога, в любові до Христа, забутті себезаради життя в Христі.
Отже, отці церкви виокремлювали кілька ступенів молитви.Перший ступінь — це діяльна молитва, коли людина читає, б'є поклони; другий —уважна молитва, коли ум повністю зосереджується, ні на що не відволікаючись;останній — молитва серця, коли думка, проникаючи в серце, стає відчуттям,підноситься до безперервності — тоді починається духовна молитва.
Святі отці вважали, що людина повинна вкладати в молитву весьум та серце; справжня молитва потребує напруженої і зосередженої уваги. Молитваповинна бути старанною, має включати коротку фразу, повинна повторюватись сотніраз, аж поки не вкоріниться як «кипляче джерело». Спочатку вона проголошуєтьсяголосом, потім беззвучно губами і нарешті — робиться повністю «умною молитвою». При цьомулюдина долучається до безперервної молитви; відтак тіло «спить», а серце«працює».
2. Духовнийпотенціал молитви
Відомийукраїнський філософ Григорія Сковорода одним із чинників оновлення душі вважавмолитву, яку розумів як богомислення, занурення у світ мікрокосму. Цей процесвін уподібнював до пошуку істини чистим серцем. Лише через богомисленнявідкривається утаємниченість світу, тому не варто відвідувати храми й молитисятам біля ікон. Це не є виявом справжньої релігійності. Лише молитва якбогомислення здатна осяяти серце, запалити в ньому Божу іскру, вважавСковорода.
Сковорода мав звичку присвячувати такій молитві багато годин.«Богомислення…запрошувало його до вічного, єдиного, істинного блага його, всюдисущого,всенаповнюючого, і змушувало його взяти всю Божу зброю, щоб міг стати протипідступів лжемудрості» [5, с. 409]. Філософ не тільки пережив прозріння всвоєму особистому житті, а й залишив його опис: «Коли мої думки й почуття душімоєї були розпалені благоговінням й вдячністю до Бога, я, вставши рано, пішов усад прогулятися. Перше відчуття, яке я охопив своїм серцем, була якасьрозв'язаність, свобода, бадьорість, надія на сповнення. Ввівши в цей стан духувсю свою волю і всі мої бажання, відчував я всередині себе надзвичайний рух,який наповнював мене незрозумілою силою. Раптово якийсь солодкий вплив охопивмою душу, від чого все нутро моє загорілося вогнем, і здавалося, що в моїхжилах відбувався полум'яний кругообіг. Я почав не ходити, а бігати, начебтонесений якимсь охопленням, не відчуваючи в собі ні рук, ні ніг, а начебто я весьскладався з вогненної суміші, яка витала в просторі кругобуття. Весь світ щезпереді мною; лиш почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживляло моєіснування. Сльози полилися струмками з очей моїх і розлили якусь розчуленугармонію у всьому моєму тілі. Я проник у себе, відчув наче синове запевненнялюбові і відтоді присвятив себе на синівський послух духу Божому» [5, с. 406]. Це опис процесунавернення, що мав вирішальне значення для всього подальшого життя мислителя.Його містичне переживання характеризується такими факторами: вольове зусилля,надзвичайне внутрішнє піднесення, прозріння, екстатичний вихід за межі власногофізичного існування, втрата просторово-часових орієнтирів, інтенсивні позитивніемоції, почуття блаженства. Містичне переживання є безпосереднім здійсненнямтого морального ідеалу життя людини, що називається щастям.
ЖиттяСковороди — це постійнаподорож до самого себе, пошук Бога в собі. У цьому описі містичного єднання зБогом людина воскресає, боговтілюється, досягає найвищого блаженства та щастя.Такі надзвичайні порухи душі активізують емоційно-вольові зусилля людини,сприяють її духовному перетворенню. Переживши на власному досвіді місіюпрозріння, Сковорода вбачав своє покликання в наслідуванні життєвого шляхуІсуса Христа, у духовномусходженні до Бога. Надзвичайне, незбагнене перетворення свого власного єстваСковорода прагнув передати іншим, нестримно закликав до пошуку в собі іскриБожої. її віднаходження допомагає людині піднятись над буденним, мінливим іприлучитись до світу Абсолютного, вважав філософ.
Отже, молитва — це своєрідний психічний стан, якийхарактеризується надзвичайною інтенсифікацією емоційно-чуттєвої сфери, що,зрештою, призводить до переображення людини, прориву її в царину Божественного.
Свята Тереза розглядала молитву як процес духовного сходження. Вонастверджувала, що існує неймовірної краси палац, що побудований із чистогодіаманту. Кожний містик прагне ввійти в нього. Палац знаходиться в людськійдуші; шлях до нього лежить через сім обитель, через сім ступенів молитви. Першаобитель досягається усною молитвою, яка спрямовує розсіяну свідомість на певнийшлях. Друга обитель — мисленнєва молитва, в якій посилюється внутрішнє зосередженнядумки. На зміну вираженій мовi приходить внутрішня мова. Третя ступінь — молитва споглядальна,коли свідомість переходить від форми дискурсивної до інтуїтивної. На змінудумання приходить любов. Молитва успокоения вводить в четверту обитель, коли душаприходить до вищого стану споглядання і перед нею несподівано й раптовопоявляється істина. П'ята обитель — молитва єднання, що фіксує початок екстазу. Однаквона ще нестійка. Нерухомість свідомості недосконала; в ній помітні коливання,тимчасові замкнення. І, нарешті, шоста обитель — молитва захвату, колисвідомість досягає екстазу. Остання обитель — сьома — досягається ширянням ума, коли наступає єднанняз Богом. Це настільки стрімкий порив, що чинити йому опір майже неможливо [11, с. 101—104]. Це психологічнерозгортання молитви дає змогу прослідкувати, як сходить свідомість до вищогоступеня зосередження.
Молитва охоплює людину цілком: перш ніж примусити насприхилити коліна, вона покоряє всю людську душу. Саме про таку молитву сказала св. Тереза: «Обіцяйте мені,що ви будете кожний день молитися лише чверть години, а я вам обіцяю небо».
ПаолоМантегацца(1831—1910р.р.) окреслював своєрідний «скелет молитви». На першому етапі людинаготується до молитви — зосереджується, готує місце, виокремлює прохання, з яким будезвертатись до Бога. На другому етапі молитовного стану людина включається вроздуми, до яких залучається пам'ять, що вказує на істини, котрі повинніслугувати предметом молитви; ум вмішується, щоб коригувати молитовний процес;воля приймає висновки і рішення, які відрізняються практичністю і всесторонньоювизначеністю. На заключному етапі задіюються всі сили людини і молитва виступаєяк розмова з Отцем, Сином, святим Духом [6, с. 154—155]. На думку П. Мантегацца, молитва виступаєодним із основних структурних елементів релігійного екстазу. Він таквиокремлював компоненти релігійного екстазу: благоговіння, приниження, віра,молитва, споглядання видінь, називав молитву одним із найвеличніших психічнихявищ, котре здатне підняти людину на найвищі щаблі божественного, змінити,перетворити її.
Молитва має багато видів. Ще у 1932 р. Ф. Хайлер виділив їхдев'ять, а М. Полома і Б. Пендлтон розробили «фактор аналіз» і чотири видимолитв: молитва-розмова, розмова з Богом, молитва-роздум, молитва-прохання (Хайлервважав її основною). В опитуваннях, проведених американськими дослідниками,кількість тих, хто випробовував різні види молитов, становила: розмови — 30,9, роздуми — 4,6, прохання — 5,3, ритуальні — 6,9. Хайлер вважав,що споглядальна молитва найчастіше викликає містичні переживання, а Палома іПендлтон зазначали, що таким чинником є молитва-роздум. Фактор молитви-роздумускладається з таких пунктів: тривале зосередження на переживаннях абоперебування перед Богом, поклоніння Богу та його обожнювання, прохання до Бога,намагання почути Його відповідь.
В. Джемс констатував, що молитва є сутністю релігії. Прицьому він розмежовував молитву-прохання, де думка людини переважно зосереджуєтьсяна посланні різних благ, і молитву як спілкування, єднання з Вищою Силою.Останню В. Джемс називав молитовним станом, у якому людська природадоторкається до потойбічного світу. Відтак пробуджується духовна енергія,проходить процес її вивільнення і реалізації. Молитва як прояв активностідуховної енергії є порухом самої душі і, що є важливим для В. Джемса,, вонаодухотворює релігію. У молитві як способі спілкування з Божеством людинавиступає не глядачем, а діючою особою. Така діалогічність є специфічнимпроцесом творення духовної особистості, що сприяє її відродженню і визначає всюїї життєву поведінку.
Можнапровести паралель між ідеями В. Джемса і дослідженнями петербурзьких вчених В.Сльозіна та І. Рибіної, які на всесвітній конференції «Останні досягнення наукипро свідомість» (Арізонський університет, США, 1999р.) [8 ] доповіли провідкриття унікального феномену — особливого стану людини під час молитви. Вченівиявили, що під час молитовного стану православного священнослужителяелектроенцефалограма показувала повне відключення кори мозку. Як показалидослідження, молитовний стан конче необхідний людському організму. Джемс стверджує,що такий стан досягається лише в релігії. Ймовірно, вияв такого стану необмежується релігійною сферою, а є сутнісним атрибутом духовності в усіх їївиявах.
Залежно від конфесійної спрямованості молитви змістовнорозрізняються. Про це свідчать дослідження, які були проведені в лютому —квітні 2002 р. в м. Архангельськ. У дослідженнях взяли участь 60 осіб, що належали дотрьох релігійних груп: православних, адвентистів 7-го дня і буддистів (школа Карма Кагью). Усіучасники виділяли молитву (медитацію) як важливий для релігійної людини актповедінки. При цьому «православні акцентують увагу на покаянні, адвентисти — на подяці за милістьБожу, буддисти— насамовдосконаленні» [3, с. 91]. Хоча молитви мають досить розмаїту змістовну наповненість,проте всім притаманний катарсичний, психотерапевтичний ефект.
Висновок
Процесуальнийхарактер молитви висвічує духовні обрії буттєвості людини, допомагає розширитиїї духовно-трансцендентні сенси існування, що, безперечно, сприятимеобґрунтуванню такого типу філософування, який би поєднував раціональне таірраціональне і тим самим служив би і розуму, і почуттю, і моральності уформуванні особистості, причетної до сфери Божественного.
Література
1. АвгустинА. Исповедь. — М.: Канон О.И. «Реабилитация», 2000. — 464 с.
2. Біблія, або Книги СвятогоПисьма Старого й Нового Заповіту. — К.: Українське біблейне товариство. — 2002. — 1159 с.
3. Гудим-Левкович Г.Е. Религиозная идентичностьи представления об идеальном духовном человеке, смысле жизни и жизненном успехеличности (теоретические и эмпирические аспекты психологического исследования)// Религиоведение. — № 1. — 2003. — С. 79—92.
4. Джемс В. Многообразиерелигиозного опыта. — СПб.: Андреев и сыновья, 1993. — 418 с.
5. КовалинськийМ.І.Життя ГригоріяСковороди // Сковорода Григорій. Твори. У 2 т. — Т. 2. — Трактати. Діалоги.Притчі. Переклади. Листи. — К.: AT «Обереги», 1994. — С. 380—418.
6. Мантегацца Паоло. Экстазы человека / Пер. с 5-го итальянс. изд.д-р Н. Лейненбер. — СПб.: Типогр. газеты «Новости», 1890. — Ч. 1. — 242 с.; Ч.II.— 132 с.
7. Мистецтво молитви. — Л.: Свічадо, 2000. — 264 с.
8. Молитва какособое состояние человека. Сенсационное открытие ученых Института имени В. М.Бехтерева // Спасите наши души. Журнал для верующих и неверующих. — 1999. — №8. — С. 18.
9. МоскалецьВ.П. Психологіярелігії: Посібник. — К.: Академвидав, 2004. — 240 с.
10. Психологія. З викладом основ психологіїрелігії. —Л.:Свічадо, 1998.— 320 с.
11. Рибо Т. Психология внимания. —СПб., 1890. — 128 с.
12. Сирин Ефрем,святой. Творения. Том 3. — Изд. отдел Московского Патриархата, 1994. — 431 с.
13. Слово преподобногоСимеона Нового Богослова. — М.: В Университетской типографии, 1882. — 448 с.
14. Християнське життя за Добротолюбієм. Вибраніфрагменти з писань Святих отців та учителів церкви. — Л.: Свічадо, 2003. — 212 с.