Контрольна робота
Зарубіжналітература
Міфологія ДревньоїГреції
Зміст
1. Культурнаспрямованість Олімпійської міфології
2. Дати визначенняпоняття «Агон»
3. Пояснити значеннякрилатого вислову “Авгієві стайні”
Література
1. Культурна спрямованість Олімпійської міфології
Міфологія – один з найкращих витворів грецької уяви, вона була зібранням безсмертних тем, мотивів та символів, без яких і в наш час мистецтво не може обійтись, до яких воно постійно повертається.
З історичного погляду Олімпійська міфологія – це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідники зазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів.
Олімпійський пантеон очолює “отець всіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглі йому. Родина Зевса складалася з дружини Гери, образ якої створено на основі образу мікенської богині-корови, покровительки браків, сім’ї; і їхніх дітей: Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти – богині краси і кохання; Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них до родини Зевса входили його брати: Посейдон – бог моря, Аїд – бог підземного царства. А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості
Феміда, символа вічної юності – Геба тощо. Всі олімпійські боги антропоморфні, не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший раз ганблять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, народжуються і вмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця (ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою. Вони нічого не роблять, акерують світом і банкетують. Із олімпійських богів лише один бог Гефест був ремісником, він – покровитель ковалів. Богиня землеробства – Деметра, бог скотарства – Діоніс, бог пастухів – Пан, за уявленнями греків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальний процес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькому рабовласницькому суспільстві.
Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої – Прометей і Геракл.
Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Так як під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.
Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям.
Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості.
Згодом антропоморфні грецькі боги все більше і більше набирають значення уособлення абстрактних сил природи і суспільства.
В еліністичній літературі, а потім і в римському епосі міфологія, крім релігійного, набирає також літературного і мистецького значення, вона дає матеріал мистецтву для аллегорій і характерів.
Але головним для стародавньогрецької міфології є її релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньогрецької релігії.
Стародавньогрецька міфологія, сповнена гармонією і відчуттям реального життя, стає основою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але й до наших часів.
Виховані на суворому дотриманні законів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Великого значення в них набрав культ бога сонця, світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене святилище в Деталях. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події.
Ще одним значним культом того часу був культ Деметри, богині радючості і землеробства, а також законодавства, осільки землеробство вимогало стабільності в житті. Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. В цьому святилищі традиційно, сотнями років відбувалися містерії, – таємничі обряди з участю лише посвячених. Першим ступенем посвячення були пісні і танці вночі в свято Великих Елевсіній. На другому ступені збиралися у самому святилищі, де виконувалася драматична вистава про викрадення богом підземного царства Аїдом дочки Деметри – Персефони (Кори). Персефона стала жінкою Аїда. Але щовесни вона поверталася до матері, а потім знов до підземного царства. Це була символізація вимираючого і проростаючого зерна, споконвічного акту плодючості, таїнства вічного життя. Посвячені в культ Деметри набували права на вічне життя після смерті. Правда, при цьому практичні греки не забували і про вимоги благочестивого, добродійного життя. До елевсинських містерій не допускали, накриклад, тих, хто пролив чиюсь кров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обов’язків. Згодом Великі Елевсінії були визнані загальнодержавним святом.
В архаїчну епоху відбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності, виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він став уособлювати ідеї безсмертя людської душі.
З культом Діоніса і Деметри пов’язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути кохану жінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою і співом він зачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда. Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив не оглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не на красуню Персофену?) і втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Він розповів людям, що душа – це початок добра, частина божества, а тіло – це таємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, перевтілюється.
Орфею навіть приписують вчення про метемпсихоз – переселення душі з одного тіла в інше.
Вчення орфіків в наступному було сприйняте філософами (піфагорійцями та неоплатоніками) і християнськими богословами.
Характеризуючи міфологію архаїчної епохи, ми мусимо звернути увагу на її зв’язок з філософією, як тільки що виявилось при розгляді стародавньогрецького вчення про безсмертну душу. Міфологічна, пишно художньооздоблена стародавньогрецька релігія не встигла набрати застиглих догматичних форм так, як це було, наприклад, в індуїзмі. Вона не встигла різко відокремитися від філософії та від науки в цілому. Жреці не утворили соціальної групи, не стали кастою. Раціональне мислення, яке стало історичною ознакою культури цього періоду, не минуло релігійної думки і було присутнє в міфології. Внаслідок цього відбулось, скажемо, оригінальне поєднання космогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожнювалось. Творцем всього був бог Хронос, він з хаосу і ефіру створив срібне яйце, з якого вийшов бог Діоніс, він же – Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля і Небо породили Океан, Фетіду (одну переїд – морських німф), Крона і Рея. Син Крона – Зевс – домігся влади над усіма богами і людьми. Так боги народжуються і переходять один в іншого із розвитком
Космосу розвивається, переплітається, ускладнюється божественний пантеон.
Так філософське, наукове і релігійне мислення йшли поруч. Інший раз заважали один одному, інший раз доповнювали один одного. Це був єдиний потік духовного розвитку, який кристалізувався в багатій духовній культурі стародавніх греків.
Велику роль відігравали в грецькій міфології тварини, які часто зустрічаються в легендах у зв’язку з визначеними божествами, починаючи з крітської епохи.
Населення Карії вважало, що скорпіон небезпечний для місцевих жителів, але не шкідливий для чужеземців. До подібних уявлень відносяться “роги посвячення” в розписах острова Кріт, які можна розтлумачити просто як зображення жертвенної тварини поряд з божеством, якому воно присвячене.
Бик був одним із найбільш розповсюджених тотемів доісторичної епохи в Середземномор’і. Коли егейське суспільство подолало кланову фазу, бик став одним із символів сили божества, а його роги, як знак сили, стали вшановувати окремо.
Також вживалися вовк в культі Зевса Лікейського, голубка, зображена разом із статуями жінок, а потім – разом із зображеннями Артеміди і Афродіти, бик і Зевс, змія Асклепія, павлін Гери, сова, галка, козина шкура богині Афіни.
У міфі про народження Зевса не важко розпізнати цілий тотемічний цикл. Бога викормлює молоком коза, свиня охороняє його, бджола годує його своїм медом і т.д. До культу Зевся додається дуб, Аполлону присвячений лавр, Діонісу – виноградни лоза. У піфагорійців існувала заборона їсти боби і вбивати півня. Вітер, дощ, гром, блискавка, вогонь, вода, хмари, бурі, море – входять в число атрибутів грецьких богів.
Ми дійшли висновку, що в Греції, як і взагалі первізно-общинному суспільстві, існувала фаза релігіозного розвитку, на якій тварини, рослини, атмосферні явища ототожнювалися з родоначальниками клану. Коли ж змінились умови життя і отримання засобів існування, люди втратили уявлення про свої зв’язки з тотемом, але в міфології нових релігійних форм залишилась згадка про них.
Також, завдяки міфології, численним святам і ритуальним дійствам на честь Олімпійських богів яскраво і швидко розвивалась культура давньої Греції: музика, театр, зароджувалася література.
Отже,поєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури відігравала міфологія.Вона почала складатися ще в кріто–мікенський період. Прадавніми були божества,які втілювали сили природи. Від союзу Геї – землі і Урану – неба з'явилисятитани, старшим був Океан, молодшим – Крон. Діти Крона – боги на чолі з Зевсом– в жорстрокій боротьбі з титанами здобули перемогу і розподілили владу надсвітом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів, джерел івод, Аїд – похмурого підземного царства.
ГораОлімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Гера –дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса – Деметра– богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою вогнища. Улюблена дочкаЗевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вонапротегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з'явилася з голови Зевса вповному бойовому обладунку – в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса іГери Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався яквісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі,винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості іпокровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона сталапокровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. Аполлон – братАртеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, якевтілюється його супутницями – дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса – Афродіта,яка народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня кохання і краси.Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший з богів,покровитель виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучні свята в кінцісільськогосподарського року. Крім олімпійських, існувала безліч інших(переважно – місцевих, локальних) богів, які мали свої функції.
Богив уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки, почуття,навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто намагавсянаблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міфпро титана Прометея – захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав зОлімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирікна вічні муки.
Крімміфів про богів, існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл,що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів та героївскладалися в цикли.
Паралельноз міфологією розвивалася культова практика – жертвоприношення і молитви, якіпроходили в храмах. Кожне місто мало бога-заступника. Афіна вважаласяпокровителькою Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому іприсвячувалися тут спортивні змагання. Місце головного святилища Аполлона –Дельфи, де знаходилися відмічений особливим каменем центр (“пуп”) Землі.ізнаменитий оракул (оракул – місце в святилищі, де отримували відповідь божествана поставлене питання, або це пророцтво божества).
Людяні,гармонійні образи грецької міфології стали грунтом для розвитку мистецтва. Міфологіядавніх греків справила вирішальний вплив на формування давньоримської міфологіїі релігії, в епоху Відродження вона була активно включена в європейськийкультурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, іестетичний інтерес.
2. Дати визначення поняття “Агон”
Агон (грец., у множ.числі Agones). — Так називалася у греків усяка боротьба або змагання, алеголовним чином агонами позначалися ігри, що відбувалися із приводу релігійнихабо політичних свят. Ми знаходимо їх у греків ще в доісторичні часи; так,наприклад при облозі Трої на честь полеглого Патрокла влаштовуються змагання. Вісторичний час майже кожне значне місто Греції мало свої періодичні ігри,походження яких по більшій частині перебуває у зв'язку з національноюміфологією. З VIII в. до Р. Х. 4 такі агони перетворилися в дійсні національнісвята; це саме: Олімпійські ігри (з 776), Піфійські та інші. Крім розвиткуфізичних сил і мужності, ці ігри, головним чином, сприяли посиленнюнаціональної самосвідомості еллінів, тому що участь у них строго заборонялосяварварам, тобто нееллінам. Переможці цих ігор прославлялися в піснях йувічнювалися в добутках пластики. Такі ігри проходили з періодичністю раз в дваабо чотири роки.
Змагання,головним чином, були гімнастичні; вони полягали в бігу на колісницях, простомубігу, кулачному бої, боротьбі, стрибанні й киданні диска й списа. На Піфійськихі багатьох місцевих іграх відбувалися й змагання в музиці, співі й танцях, а насвятах на честь Діоніса проводилися драматичні дійства. Агони відбувалися повизначеній програмі, за дотриманням якої дивилися агонофеты (гелланодики вОлімпії); останні повинні були також розбирати виниклі незгоди й присуджуватипризи, які складалися в лаврових або маслинових вінків, у внесенні іменіпереможців у публічні списки або в різних коштовних предметах і грошових сумах.Із часів Олександра Македонського ці змагання усе більше гублять своєнаціональне значення й поширюються у всіх країнах із грецькою цивілізацією, як,наприклад, у Малій Азії, Сирії і Єгипті, де одержують характер звичайнихпублічних змагань. У Римі вони проводилися весь час до прийняття християнства.Олімпійські ігри були знищені Феодосієм в 394 р.
3. Пояснити значення крилатого вислову “Авгієві стайні”
Авгійбув елідським володарем, сином Геліоса й Гірміни. Він мав багато худоби, стійлаякої не вичищалися 30 років. Геракл спрямував води річки Алфей на Авгієвістайні й вичистив їх за один день (це був сьомий подвиг Геракла). У винагородуАвгій обіцяв йому десяту частину своєї худоби, але не дотримав слова. Між нимиспалахнула війна, що закінчилася смертю Авгій, спадкоємцем якого за згодоюГеракла став його син Філей.
Заіншим міфом Авгій лишився живий і повернув собі царство, після смерті йогошанували як героя. З іменем Авгія первісно пов’язувалося поняття про сонячнебожество, а бруд у стайнях — це туман і хмари, що їх розганяє сонячний день.
Авгієвістайні – метафорично бруд, велике безладдя, занедбані справи. Ось як писавІ.Франко: “… край наш – то Авгієва стайня, в котрій порядок зробити неможна.”
Віншому джерелі ми знайшли такі відомості:
П’ятийподвиг Геракла полягав у тому, що він повинен був за день почистити Авгієвістайні і скотарні. Так заздрісний і боягузливий цар Еврисфей замислив звестиГеракла важкою роботою.
Авгійбув сином осяйного Геліоса і царем Еліди, відомий значним багатством, отриманиму спадщину від батька. Незліченними, як хмари в небі, були його череди чудовихбиків і отари овець. У трьохсот биків шерсть на ногах була білою, як сніг,двісті були червоними, а дванадцять биків, присвячених Геліосу, були білі,неначе лебеді, а один із них блищав, як зірка.
Навеличезній скотарні, де було три тисячі биків, за довгі роки зібралося стількигною, що вважалося неможливим їх очистити.
Гераклприйшов до Авгія й пообіцяв очистити ці стайні і скотарні за один день, алепоставив умову, що цар віддасть йому за цю важку роботу десяту частину своєїчереди. Посміявся цар Авгій і, переконаний у тому, що Геракл не зможе виконатисвою обіцянку, погодився на цю умову. У свідки їхньої угоди Геракл узявцарського сина Філея. Геракл приступив до роботи і почав відводити убік річкиАлфей і Пенею, потім він зруйнував у двох місцях стіни скотарні і провів черезних канал. Вода завирувала бурхливим потоком і в один день винесла увесь гнійна двір. Так Геракл виконав свою обіцянку. Проте Авгій не погодився віддати зароботу обіцяну плату і передав справу до суду.
ЧеснийФілей виступив на суді свідком проти свого батька. Тоді, не чекаючи рішеннясуду, хитрий Авгій вигнав із країни Філея і Геракла. Філей оселився на островіДуліхія, а Геракл повернувся в Тіринф.
Згодом,звільнившись від служби Еврисфеєві, Геракл вирішив помститися Авгію. Зібравшивелике військо, він вирушив з ним на Еліду; але племінники Авгія підстерегливійсько Геракла в засідці і розбили його. Сам Геракл у цей час хворів; післяодужання він помстився своїм ворогам і завдав їм поразки. Потім він зновуповернувся в Еліду і, взявши місто, убив Авгія стрілою. Здобувши перемогу, вінпосадив на священному полі на честь Зевса маслинові дерева, приніс жертвидванадцятьом олімпійським богам і богу річки Алфеєві та заснував Олімпійськіігри.
ЗЕліди Геракл вирушив у місто Пілос помститися царю Нелею, який допомагав Авгію,і почалася в Пілосі страшна битва; у ній брали участь і боги. Герой Гераклборовся проти Ареса й Гери і своєю палицею бив по тризубцю Посейдона і поскипетру Аїда, яким той гнав мертвих у підземне царство.
Література
1. Парандовський Я. Міфологія. – К.: Молодь, 1997. – 227с.
2. Гловацька К. Міфи Давньої Греції. – К.: Веселка, 1998. – 264с.
3. Словник античної міфології. – К.: Наукова думка, 1998. – 240с.
4. Левчук Л. Історія світової культури. – К: Либідь, 2000. – 368с.
5. Шинкаренко О. Антична культура. – К.: Либідь, 2004. – 287с.