Реферат на тему:
Космогонічніукраїнські народні погляди тавірування. Українські легенди про створення світу
Питанняпро створення світу належить до числа таких питань, якими цікавилась людина завсіх часів і на всіх рівнях культури. Ось чому і цикл українських легендвідкривається саме легендами про світобудову. В основу їх, без сумніву,покладено загально арійський міф, що знайшов собі ясне відлуння навіть укосмогонічних переказах американських індійців чипеваї; але на українському ґрунтівін переплівся і з буддійськими, і з магометанськими, і з талмудистськимиоповідями, і з іранськими дуалістичними поглядами і особливо з апокрифічнимилегендами, що перейшли до нас із Візантії і через Візантію.
У другому томі «Записок оЮжной Руси» П. Куліша (с. 31—32) вміщено, між іншим, такий «Міф про перший віктворіння». Колись, ще за першого віку, за старих людей, миша і горобець засіялиразом просо. Коли вони зжали просо, то стали ділитися, та й не помирилися.Стали вони битися, стало збиратися всяке птаство і всякі звірі. Як почали тодібитися птахи зі звірями, як почали битися, то птахи і подолали й перебилизвірів. Та хоч і подолали, зате й самі побилися. Тільки один птах «вийнявся»,який і добив усіх звірів. Дуже втомився він і сів на високому-високому дереві.Коли йде чоловік «бовкуном». Птах і просить того чоловіка: «Дай мені бика, —каже, — я його з'їм. Я в тебе задарма брати не хочу — заплачу за нього».Чоловік віддав. Птах з'їв бика й просить знову чоловіка: «Донеси мене, будьласка, до моєї хати». Несе його чоловік, несе й заніс у страшні хащі. А він ікаже: «Зачекай тут трохи — я тобі винесу платню». І виніс йому «царствечко» узолотому яєчку, причому сказав: «Ти не розкривай цього яєчка, коли ввійдеш усело, а розкрий де-небудь у полі, чи що». Чоловік не послухався птаха і розкривяєчко посеред шляху: аж тут відтіль ярмарок такий, що Боже храни! Ходитьчоловік поміж людей та й плаче. На його щастя, нагодився тут один подорожній,якого чоловік і став просити: «Зроби милість, чи не допоможеш ти мені зібративсе це та й закрити яєчко!» Зібрали вони вдвох, закрили яєчко, і пішов чоловікз тим «царствечком» додому: покаявся вже.
Коли слухач запропонувавоповідачеві питання міфа: «Звідкіля ж знову понабиралися звірі, після того як їхвинищили птиці?» — «Це вже на другий вік повернуло: тоді Бог і людей, і всякоїтварі розмножив».
Професор М. Сумцов убачає внаведеному міфі «уламки давньослов'янського міфа, саме два уламки: про участь устворенні світу миші її горобця і про походження світу з яйця»(курсив автора) — і щодо цього наводить цілу низку довідок про роль миші і яйцяв космогонії різних європейських народів і американських індійців. Цей поглядшановного професора ми особисто вважаємо принаймні якимось дивнимнепорозумінням. І передусім у наведеному міфі зовсім не йдеться про створеннясвіту (у П. Куліша слово «творення» в заголовку взято в лапки, тобто означає неакт світобудови, а створене вже), а тим більше про участь в його створенні мишіі горобця. Світ є вже давно створеним, існує землеробство, є «чоловіки»,свійські тварини, села, шляхи і т. ін. Зовсім нічого не говориться в міфі, якийнаводить П. Куліш, і «про походження світу з яйця»: в яйці, даному птахомчоловікові у вигляді платні за бика, містилося «царствечко» — не світ, а це яйце— чудесна жива іграшка, як «містечко в табакерці»; про ту частину, де йдетьсяпро яйце, сам Куліш робить під рядком пряме і досить прозоре зауваження: «Даліпочинається, очевидно, вставка з казки». Міф, наведений Кулішем, являє собоюсплутаний, неясний уламок народної легенди про перший вік існування світу.
Головним джерелом усіх українськихлегенд про створення світу є «відлучений» Апокаліпсис Іоанна Богослова, а щеближче — «Бесіда трьох святителів» і «Сувій божественних книг», в якихвикладено космогонічні відомості в дуалістичному дусі Ірану, точніше —космогонічне вчення гностико-богомильської єресі, місцями дещозгладжене біблійним поглядом.
Професор М. Сумцов твердить, що дочисла джерел може бути віднесено ще й «Історію про створення світу і першихлюдей», вміщену в південноруській «Пчелі» кінця XVII століття, описаної почастиБілозерським; зміст її, на пропозицію професора, схожий із змістом «Бесідитрьох святителів» у витяг)' професора Порфирієва з одного збірника XVIIстоліття. Але… сам професор М. Сумцов не бачив цього цікавого рукопису, аБілозерський навіть не вказав, — за словами самого М. Сумцова, — на зміст«Історії».
Наведемо тут найхарактернішіз легенд, супроводжуючи їх відповідними довідками з фольклору в його сучасномустані. При цьому вважаємо за потрібне зробити одне маленьке застереження, що втой час, як Ісуса Христа і Бога Духа Святого український народ уявляє собі вцілому абсолютно згідно з православним ученням, Бога Отця він уявляє — підвпливом, мабуть, іконографії — не інакше, як в образі святої людини (та самеусе ж Бога), старого, з великою сивою бородою, що живе в першому раю,створеному Ним особисто для Себе.
На чолі легенд про створеннясвіту має бути поставлена легенда, записана в хуторі Малієві Харківськоїгубернії Куп'янського повіту. В ній вочевидь дається взнаки впливгностико-богомильського вчення про світобудову, за яким Бог є творцем лишевищого, духовного світу, а зримий світ, включаючи сюди й тіло людини, створенийСатанаїлом, що існував одвічно і являв собою втілення зла. Оскільки душу людинистворено всеблагим Богом, а тіло — Сатанаїлом, то в людині точиться постійнаборотьба між прагненнями душі до добра й потягами тіла до зла.
Легенда лише — цілкомімовірно, під впливом пізніших течій релігійної думки — зменшує творчу силуСатанаїла, що творить не самостійно, а за велінням Божим; а спроба ж його досамостійної творчості виявляється цілком невдалою. Бог створив світ не Сам, —твердить легенда, — а разом з Лукавим. Бог що наказував Лукавому чинити, те тойі робив, — і виходило все чудово. Так Лукавий увесь світ створив, та тільки Богпримушував його творити все. Лукавий дивувався сам собі, як він все добрестворив, хоча й Бог його примушував. От і надумався він без Бога створити собіінший світ, щоб самому царювати над ним. Але Бог перешкодив Лукавому в ційсправі і не дав йому ніякої влади.
Одного разу дав Бог Лукавомупучку землі і звелів, щоб він кинув цю пучку на порожнє місце. Кинув Лукавий —і з неї утворилася та земля, на якій ми тепер живемо. З тієї пучки, яку давйому Бог, Лукавий не забув і для себе приховати трошки землі за нігті. Яктільки відійшов од нього Бог, одразу ж виколупав з-під нігтів порошинки землі ікинув їх «на простір». Та з того праху не вийшло землі, а постали з ньогоплазуни, жаби і всі нечисті тварини, які й розлізлись всією землею. Лукавий якзаплаче — аз його сліз постали болота, трясовина, де тепер чорти збираються длянарад. Тоді Лукавий подививсь — подививсь на свою роботу, плюнув та й каже:«Кину я творити світ, а то як почну сам щось творити, то вийде ще гірше, ніжтепер!»
Звідтоді Лукавий тільки наготове дивиться, а сам нічого нового вже не створює.
До цієї легенди близькоприлягає легенда, записана в Могилеві-Подільському.
Одного разу засперечався Ідолз Богом. Ідол каже: «І я сотворю таку ж точно землю, яку Ти створив… Таку жточно сотворю — захочу тільки, й сотворю». І взявся Ідол створювати землю. Отпірнув він у море, на саме аж дно пірнув, набрав землі за щоки, і з тією землеюнагору. А море глибоке; поки-то він випірне нагору, вода й вимиє всю землю зрота. Ніяк не може винести землі із собою. Чого лиш не робив Ідол, ніщо непомагає: як тільки випірне з моря, а вода вже, виявляється, і вимила всю землюз рота… Ідол тоді до Бога й каже: «Отак і так зі мною трапляється — я не можуніяк винести землі з моря». — «Отож то і є! — каже Господь. — Винесеш землю зморя, лише промов при цьому: «Господи, благослови!»
Ідол промовив: «Господи,благослови!» — пірнув на дно моря, набрав землі і виніс її нагору. З тієї земліпішли гори й каміння. Що Бог створив, те вийшло рівне, чисте, а що
Ідол, там усе камені, гори і всілякінерівності — викрутаси. Все це Ідол понатворював.
Так і все в Ідола виходило,що він не робив. Засперечався, наприклад, Ідол і іншого разу з Богом: Богпосіяв овес — овес і вродив; а в Ідола — як посіє овес, то вродить осот. Богтворить корову — то корова і виходить; а Ідол хоче створити корову, а виходитькоза. Ото таке було з Ідолом.
В інших легендах, поряд зрозповіддю про створення світу, наводиться розповідь і про створення янголів,злих духів і падіння Сатанаїла з неба. В цих легендах дуалістична ідея проспільну участь в акті творення доброго й лихого начал дається взнаки дещослабше, і вони надто наближаються до апокрифів, а подекуди навіть буквальноповторюють їх. Сатанаїл є то споконвічною істотою, то творінням Божим; він ще єспівучасником у творенні Богом світу і почасти представником матеріальногоначала, та могуть його надто обмежена. Особливо близько стоять названі легендидо «Зведення Божественних книг», списку «Бесіди трьох святителів» професораКазанського університету Григоровича під заголовком «Сказання працелюбних мужів— списано з божественних книг Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскинапро преславні незнані речі, про споконвічного Господа Бога нашого, як бистьГосподь Саваоф, раніш за всіх зримих і незримих тварей» і до списку того жапокрифа, виданого проф. І. Я. Порфирієвим за рукописом Соловецької бібліотеки.Найхарактернішими з цих легенд є такі: 1) записана в селі Рихті Кам'янецькогоповіту Подільської губернії, 2) записана в Радомишльському повіті Київськоїгубернії, 3) записана в с. Хомутинцях Вінницького повіту Подільської губернії,4) записана в слободі Кабанячій Куп'янського повіту Харківської губернії.
1. Одного разу, коли не булоще на світі ні землі, нічого, а була сама тільки вода, ходив Бог по тій воді, ібачить на ній бульбашку з піни, що ворушиться. Бог розколупав жезлом бульбашку— та й виліз звідти маленький чорненький чоловічок з хвостом і ріжками. Бог давім'я цьому створінню — Сатанаїл і мовив до нього: «Іди за Мною, будемо разомходити». Довго ходили вони по воді; нарешті, потомилися й захотіли відпочити.Бог і каже Сатанаїлу: «Пірни під воду, візьми жменю землі, скажи при цьому: «Воім'я Господнє, іди, земле, зі мною», — і неси нагору до Мене».
Сатанаїл пірнув на дно, взявзвідти жменю землі та й міркує собі: «Навіщо я казатиму «Во ім'я Господнє»;хіба я чимось гірший від Бога?» Ось він і каже: «Во ім'я моє земля йде зімною». Випірнув нагору, глянув — а землі в жмені ні порошинки. Бог і каже йому:«От бачиш — хотів обдурити Мене, не послухатися і вчинити по-своєму, та невдалося; пірнай знову». Сатанаїл знову пірнув на дно, набрав у жменю землі,затиснув її в кулак, проте все одно не сказав так, як велів йому Бог; упертий,як усякий чорт, він і цього разу сказав по-своєму: «Во ім'я моє іде земля зімною». Випірнув нагору, розняв кулак, дивиться — а землі знову нема ніпорошинки. Бог каже йому: «Ти таки знову хотів учинити по-своєму і не слухаєшсяМене; однак твоя затія надаремна: нічого з того не буде. Пірнай утретє і кажитак, як тобі наказано».
Сатанаїл пірнув утретє,набрав у жменю землі й каже: «Во ім'я Господнє»; потім раптом похопився та йміркує собі: «Перше земля вислизала в мене з кулака тому, що я легко тримав;тепер я її затисну так, що вже не вислизне». Та й знову сказав по-своєму: «Воім'я моє іде земля зі мною». Випірнув нагору, дивиться — а землі знову нема,хоч він і затиснув її обома руками. Одначе, оскільки він, бравши землю, все жпом'янув ім'я Боже, то в нього під нігтями лишилося трошки землі. Бог бачить,що і втретє Сатанаїл не виконав його повеління, і каже йому: «Ні, видно, з тебенічого доброго не буде, якщо ти не міг виконати навіть такої дрібниці. Нічогоробити, виколупай ту землю, яка лишилася в тебе під нігтями, і давай її сюди, —досить буде і цієї».
Сатанаїл виколупав. Бог узявту землю, посипав її по воді, — і раптом з'явився на воді гарний пагорок, а наньому — зелень і дерева. Бог присів із Сатанаїлом на цьому пагорку відпочити.Оскільки Бог почувався дуже втомленим, то приліг на траві і заснув. ТодіСатанаїла взяли заздрощі, чому він не такий дужий і могутній, як Бог. І вирішиввін утопити Бога. Взяв Сатанаїл Бога на руки й хотів кинути у воду, — і раптомбачить диво: перед тим вода була від нього не далі як за крок, а тепер відійшлакроків на десять, а на її місці стала земля. Однак Сатанаїл не збентежився цимі побіг до води, щоб кинути в неї Бога. Та от би вже зовсім кинути, а вода віднього іде щораз далі й далі, і Сатанаїл ніяк не може добігти до неї. Біг він,біг — і раптом опинився якимось дивом на тому ж самому місці, звідки взяв Богана руки. Глянув він ненароком убік і бачить, що вода від нього тут не далі, якза два кроки. Він давай туди бігти, аби таки втопити Бога. І раптом зновусталося те ж саме, що й першого разу: він біжить до води, а вона від ньоговідходить. Біг він, біг — і раптом знову опинився на колишньому місці. Поклаввін тоді Бога на землю й міркує: «Земля ця тоненька, як шкаралупа: от викопаюяму, прокопаюся до самої води, та й кину туди Бога». Копав він, копав, аж покизовсім не знемігся, — спітнів увесь і викопав глибочезну яму, однак до води такі не докопався (от чому на світі Божому так багато землі, і от чому вона такагруба: то її чорт набігав, бажаючи звести зі світу Бога). Тим часом Богпрокинувся та й каже: «Ось бачиш тепер, який ти безсилий порівняно зі Мною —нічого не можеш зробити зі Мною, як не хотів би ти того: земля й водаскоряються Мені — Тому, Хто їх створив, а не тобі. А в тому, що через тебеземля стала такою великою, нема ще лиха. Я населю її різними людьми і тварями,а яма, яку ти щойно викопав, знадобиться для тебе самого на пекло».
Потім Бог став населяти землюрізними створіннями: відразу ж зліпив із землі людину, дмухнув на неї, — і вонастала ходити і розмовляти; потім створив усіх інших живих тварей і звірів —усіх по парі, щоб вони могли плодитися. Після того Бог пішов на небо,звернувшись до Сатанаїла: «Іди й ти зі Мною».
Та оскільки в Сатанаїла небуло крил, то він і не міг летіти за Богом на небо. Тоді Бог приладнав йомушість крил, і він злетів на небо.
Чи довго, чи недовго жиливони на небі, тільки Сатанаїл так вислужився перед Богом, що Бог подарував йомузолоту корону на голову. Якось Богові треба було кудись піти на якийсь час, івін залишив на небі керувати всім Сатанаїла, наказавши йому, коли послати наземлю дощ, коли вітер, коли град, коли тепло; а тоді додав: «Якщо тобі самомусумно буде, то ось макітра з водою: умочиш у неї пальця, крапнеш — і з тієїкраплі зробиться такий самий, як і ти, і тоді вже не сумуватимеш, тому що будез ким розважитись».
Промовивши це, Бог пішов знеба. Щойно Він вийшов за ворота, Сатанаїл прожогом до макітри, умочив пальця,крапнув краплю води і бачить — справді з'явився достоту такий самий, як він.Тоді він став умочати у воду разом усі десять пальців і понастворював багатотисяч таких чоловічків. Робив він їх, робив доти, доки вистачило води; коли жвикрапав усю воду, дивиться — а чоловічків стільки, що світу Божого не видно.Тоді Сатанаїл міркує собі: «Ось тепер я цар так цар; є в мене своє військо, є вмене свої слуги, є в мене своє царство. Тепер я вже нікого не боюсь і Бога нанебо не пущу, а правуватиму тут сам». І от Сатанаїл наказав своїм слугам, щобвони ставили йому царський престол. Через якийсь час престол був готовий.Сатанаїл видряпався на престол, розсівся, наїжачився й каже до свого війська,щоб воно уважно стежило, коли Бог буде летіти назад на небо, і не пустило бЙого. А Бог тим часом побував там, де Йому треба було, і летить назад на небо.Раптом бачить — на небі сила-силенна маленьких чоловічків, і кожне в Ньогокидає — той каменем, той оцупком, той грязюкою, хто чим попало. А Сатанаїлнап'яв на голову подаровану йому Богом корону, сидить на престолі і орудуєними, щоб заступали Богу дорогу та не пускали Його на небо. Однак Бог усе жзлетів на небо і, дуже розгніваний на Сатанаїла, прокляв його, взяв жезл,штовхнув ним поставлений Сатанаїловими слугами престол — і той престол разом ізСатанаїлом і всіма його слугами звалився на землю. Бог сказав: «Амінь!» — ікого цей «амінь» де застав у повітрі, коли він падав на землю і не встиг щедолетіти до неї, той і лишився висіти там до Страшного суду. І нині, коли хтосьіз людей йде або їде і зачепить головою або чимось іншим висячого у повітріслугу Сатанаїла, в ту ж хвилину в цю людину неодмінно й учепиться «блуд», івона збочить з дороги. Ось чому ті, хто проходить чи проїздить, збиваються здороги («блудять»). Проклятий і скинутий з неба Сатанаїл звідтоді ходить зісвоїми слугами і чинить добрим людям зло; а Бог на небі натомість Сатанаїластворив собі незліченну кількість гарненьких хлопчиків і назвав їх «янголами».З-поміж усіх янголів Він особливо полюбив одного і дав йому ім'я Миха; цьомуМисі Він звелів пильно стежити за Сатанаїлом і всіляко перешкоджати йому чинитилюдям зло. Ось і став Миха стежити за Сатанаїлом. Стежив, стежив, але успіху недосяг особливого, бо в Сатанаїла було шість крил, а в Михи лише двоє, через щоСатанаїл постійно втікав од Михи. Тоді Миха заявив Богові, що він нічого неможе вдіяти із Сатанаїлом, тому що Сатанаїл, маючи шість крил, — тоді як унього — Михи — лиш двоє, — значно швидше літає, і Миха тому не може впантруватиза ним. При цьому Миха попросив Бога, щоб Бог відібрав подаровану Сатанаїловізолоту корону і віддав би її йому. Бог сказав на це Мисі: «В такому разівирушай на землю, розшукай Сатанаїла, потоваришуй із ним і запроси його углибоке море купатися. Перед тим, як купатиметеся, побийся об заклад, хто довшепросидить під водою, і коли за третім уже разом Сатанаїл пірне, ти хутчішвиходь на бе: рег, візьми Сатанаїлову корону і тікайна небо; а Я тим часом заморожу море, так що поки Сатанаїл проб'ється з-підкриги, ти встигнеш утекти з короною». Миха вчинив так, як звелів йому Бог:вирушив на землю, розшукав Сатанаїла, потоваришував із ним, і стали жити обидваразом. Якось Миха запрошує Сатанаїла купатися і вибрав для цього найглибшеморе. Миха роздягся; роздягся також і Сатанаїл, зняв і корону й лишив її наберезі. Купаються. Миха й каже Сатанаїлу: «Ану, хто довше зможе пробути підводою — я чи ти?» Сатанаїл каже: «Я», а Миха каже: «Я». І ну сперечатися.Сатанаїл й рече: «Та що тут сперечатись? Спробуймо негайно: пірнем обидва разомй побачимо, хто довше сидітиме у воді».
Пірнули. А Миха, тільки-носховав голову, як зразу ж і випірнув і дивиться, де Сатанаїл. Вода в моріпрозора, як скло. І бачить він — сидить Сатанаїл на самому дні. Сидів він,сидів та й став підійматися вгору. Тоді Миха швидесенько спустився на дно, сіві сидить. Сатанаїл випірнув, дивиться, а Миха ще сидить у воді. «Кепськісправи, — та- ки він пересидів!» — подумав Сатанаїл. А Миха випірнув та й каже:«А що? Хто довше сидів у воді — га?» — «Ну, давай ще раз!» — каже Сатанаїл.
Пірнули знову. Сатанаїлопустився на дно, а Миха миттю випірнув і став дожидатися, коли Сатанаїл станевиринати, щоб тоді самому знов сховатися у воду. І знову вчинив так само, якперше: тільки-но Сатанаїл став підійматися вгору, Миха пірнув, й випірнув потімдекількома хвилинами пізніше Сатанаїла. Сатанаїл знову каже: «Давай ще разспробуємо. Якщо й цього разу ти мене пересидиш, то так уже й бути, тоді вжездамся — будь ти тоді в цьому ділі першим».
Пірнули. Сатанаїл зновопустився на дно, а Миха відразу ж випірнув, вийшов на берег, схопив свою одежуі Сатанаїлову корону й ходу на небо. А Бог наказав тоді морозу, щоб вінзаморозив те море на цілих три сажні. Сатанаїл сидів під водою, доки сталосили. Та ось вже не може довше сидіти. Він нагору… Коли це щось негаразд:крига не пускає. Він тоді знову на дно — та як уперся ногами, як підскочив, якударив у кригу головою, то крига на всьому морі затріскотіла. Він удруге зробивте ж саме, — крига тріскотить на тому місці, де Сатанаїл ударив, тріскотить;потріскалась, однак не ламається. Тоді Сатанаїл утретє вдарив з такою силою, щовискочив з-під криги просто нагору. Дивиться — Миха вже на середині шляху міжнебом і землею, мчить з його короною. Сатанаїл за ним навздогін, і оскільки внього було шість крил, а в Михи всього лиш два, то він летів швидше, ніж Миха,і став того наздоганяти. От Сатанаїл вже зовсім недалеко, от-от наздожене Миху;та тут якраз на небі з'явився Бог і кинув Мисі величезний вогненний меч,мовлячи: «Бери, захищайся!»
Миха впіймав на льоту меча, аСатанаїл уже біля нього, хоче забрати корону. Тоді Миха змахнув мечем івідрубав у Сатанаїла з одного боку три крила, а сам мерщій далі тікати.Сатанаїл, як підстрелений, з відрубаними крилами, отак каменем й полетів донизуй гепнувся на землю. Тоді Бог відокремив од імені Сатанаїла склад «їл» і додавйого до імені янгола Свого Михи, внаслідок чого Сатанаїла стали звати простоСатана, а Миху — Михаїл.
З цього часу Сатана зробивсянайлютішим ворогом Михаїла і став вигадувати, як би захопити його і що б йомузаподіяти, якій би карі піддати за те, що він його знедолив: відняв корону йвідрубав крила. От Сатана викопав глибоку яму в землі й закопав у ту ямунавмисне вилитий з цією метою величезний і грубий чавунний стовп, поприроблювавдо стовпа кілька ланцюгів: для шиї, для рук, для ніг — і так міцно все зробив,що якби кого прикути до того стовпа тими ланцюгами, то він би до кінця світу зних не вирвався. Коли Сатана скінчив усі ці приготування, то вдягнув на себе тіланцюги, прикував себе ними до стовпа й спробував, чи міцно стоїть стовп. Яксмикнув Сатана, то земля здригнулася, а стовп і не похитнувся. Тоді Сатана знявіз себе ланцюги й каже: «Коли потрапиш до моїх рук тепер, ненависний Михаїле,то не вирвешся більше від мене з цієї в'язниці! Як би там не було, а я все-такитебе захоплю й засаджу сюди!»
Коли дивиться, проходить повзнього якийсь старенький Дідок. «Здорові були, паночку!» — «Добридень, Діду!» —«А що це ви спорудили, паночку?» — «Тюрму таку, Діду». — «Яка ж це тюрма? Ящось не можу цього зрозуміти». — «Який же Ти нездогадливий! Ходи-но, ставайсюди — я Тебе закую, то й побачиш».
Дідок став. Сатана надів наНього всі ті ланцюги й позамикав. Та поскільки Дідок був старенький йхуденький, то Він легко вивільнив з ланцюгів поступово то руку, то ногу, так щонічого не виходило. Тоді Сатана сказав: «Вилізай лишень звідти, Діду; Ти старийі дуже худий для цієї тюрми, а я її спорудив для такого славного козака, яксам. Дивись, як я влізу в кайдани, то на мені буде добре».
Сатана надів на себе кайдани,сам їх приладнав, позамикав й питає: «А що, Діду, добре? Га?» — «Амінь!».—прорік Дід.
Ту ж мить все залізо злилося,скувалося докупи саме собою, й Сатана лишився в ньому вікувати до суду Божого.А Дідом тим був ніхто інший, як Сам Бог.
Після цього бачить Сатана, щойому непереливки, — в ту біду, яку готував для іншого, вскочив сам, — скликавусіх своїх слуг і наказав їм гризти залізо, щоб визволити його з неволі. Ігризуть чорти те залізо цілий рік до Святого Великодня, вже залишається їмзовсім мало гризти, аби визволити свого Люцифера, іноді бувають роки, коли — небільше дюйма; та як тільки священик проголосить у церкві На Великдень: «Христосвоскрес!» — в ту ж мить залізо, яке вони гризли, стає таким само грубим, як ібуло, — ніби наростає. Вони знову починають його гризти; гризуть, гризуть, —лишається тільки перекусити; та прийде Великдень, і воно знов удвічі наростає.Так воно собі йшлося з Року в рік, так і нині ведеться.
2. На самому початку не булоні неба, ні землі, а була Тільки темрява і вода, змішана з землею так, нібикваша, а бог літав Святим Духом понад водою, яка шуміла піною. От якось Богходив по воді та й дмухнув на ту піну, мовивши при цьому: «Хай буде янгол!» Іпостав янгол, та тільки без крил. Бог дав йому два крила й каже: «Літай, як іЯ». Янгол каже: «Не можна, Господи». Бог дав йому ще два крила її каже:«Літай». — «Не можна, Господи», — відповідає янгол. Бог дав йому тоді ще двакрила. Ось він і літає. Тоді створив Бог світло й дав янголу меча. Другого дняБог створив небо. Третього дня Бог каже шестикрилому серафиму: «Опустися глибокоу воду й дістань Мені звідти маленьку частинку землі на Моє ім'я: посіємо її,щоб росла». Сатанаїл (так звався той серафим) пірнув у воду, відокремив часткуземлі, однак не на Боже ім'я, а на своє. Але земля та розсипалася у нього вруці, і не можна було принести її до Бога. Приходить Сатанаїл до Бога та йкаже: «Не можна відокремити землі».
Бог, звичайно, знає, щоСатанаїл відокремлював на своє ім'я; однак мовчить про те й каже до нього:«Піди знов спробуй». Сатанаїл відокремив маленьку частку та узяв і сховав собітрошки за губу. Коли він приніс до Бога землю, то Бог благословив її і звелів,посіявши, щоб вона росла. Як стала земля рости, то почала рости й та, яка булау Сата- наїла за губою. «Господи, порятуй мене з біди! — закричав він. — Явкрав трошки землі за губу, і вона також росте за губою!» — «Виплюй», — кажейому Бог.
Як почав Сатанаїл плювати, таяк почали з рота такі, як він, вилітати, то летіли доти, доки Сатанаїл невиплював усієї землі. Коли виплював уже всю землю, то плюнув ще кілька разівчистою слиною. І почали вилітати один за одним янголи ще прекрасніші, ніж він.Після цього Бог і каже: «Тепер трохи відпочинемо та підемо на небо». Бог ліг іначебто спить, а Всевидячим оком Своїм усе добре бачить. Сплять і світліянголи, тільки не спить Сатанаїл з першими янголами, темними, й раду радить,щоб Бога і світлих янголів кинути у воду — втопити. Вирішили на раді: «Якукинемо Бога і світлих янголів у воду, то тоді самі на небі будемо богами».
Взяв Сатанаїл Бога на руки, атемні янголи — світлих янголів і понесли їх кидати у воду. їм здається, що воданеподалік, та ніяк не можуть до неї дійти. Носились вони, носились, на всічотири сторони, а все-таки не донесли до води й поклали їх знову на тому жмісці, звідки взяли, й самі поснули. А земля розрослася велика. Бог устав звірними янголами, забрав усіх тих, які спали, та й покидав їх у воду, а сампішов на небо разом зі світлими янголами. Одним дав по шість крил і назвав їхсерафимами; іншим дав тільки по два, однак назвав їх архистратигами йначальниками над янголами. Одного назвав Гавриїлом, другого Ми- хаїлом — усімдав імена. На небі витворив сонце, місяць і зорі. Це було вже четвертого дня.
П'ятого дня створив дві рибивеликі й дві малі. Великих підклав під землю і звелів, щоб вони підтримувалиїї; а малих пустив у воду, щоб вони розводилися. Потім створив птахів і пустивїх, щоб летіли й плодилися.
3. Коли замислив Господьсотворити світ, то сказав Своєму старшому янголу Сатанаїлу: «А що, — каже, —архангеле Мій, ходімо творити світ». — «Ходімо, Господи», — відповідаєСатанаїл. От вони й пішли понад морем. А море таке темне, сказано — бездонне!Бог і каже: «Бачиш цю безодню?» — «Бачу, Господи». — «Йди ж, — каже, — у цюбезодню на саме дно й дістань Мені жменю піску. Та дивись, — каже, — якбратимеш, то промов про себе: «Беру тебе, земле, на ім'я Господнє». — «Добре,Господи». І пірнув Сатанаїл у безодню до самого піску, та при цьому йомусоромно стало: — «Ні, — каже собі, — Господи, додам я й своє ім'я: хай будутьпоряд і Твоє, і моє». От бере він пісок і каже: «Беру тебе, земле, на ім'яГосподнє й своє!» Взявся виносити, а вода так і вимиває той пісок. Він щосилизатискає жменю — та де вже йти проти Бога! Доки він випірнув на поверхню моря,так того піску як і не було: увесь вода вимила геть. «Не хитруй, Сатанаїле, —каже Гос- подь. — Йди знову, та не додавай свого імені!» Знову пірнув у мореСатанаїл; але чорт чортом — знову примовляє: «Беру тебе, земле, на ім'яГосподнє! І своє!» І знову піску не стало. Лише за третім разом сказав Сатанаїл:«Беру тебе, земле, на ім'я Господнє!» І ось несе він пісок та й жмені вже нестискує, так навмисне на розкритій долоні й несе, щоб вода змила його; та детам: як набрав повну жменю, так повну жменю і виніс до Бога.
Взяв Господь той пісок,ходить морем і розсіває; а Сатанаїл давай облизувати руку: «Хоч трохи, — думає,— сховаю для себе, а потім, — міркує собі, — й сотворю землю». А Господьрозсіяв. «А що, — питає, — Сатанаїле, нема більше піску?» — «Ні, Господи».«Тоді треба благословити!» — каже Господь. Та й благословив землю на всі чотиристорони. І як тільки він благословив, так земля й почала рости.
Оце, росте земля; а та, що вроті у Сатанаїла, й собі росте, і нарешті так розрослась, що й губу розпирає.Бог і каже: «Плюй, Сатанаїле!»
Той і почав плювати йхаркати, і де він плював, там виростали гори, а де харкав — скелі. От через щов нас і земля нерівна!.. Ще кажуть, ніби ті скелі та гори Бог знає, до яких бипір росли, та вже Петро й Павло як закляли їх, так вони більше й не ростуть.Потім Господь каже Сатанаїлу: «Тепер, Сатанаїле, тільки б освятити землю; тавтім, нехай вона собі росте, а ми перепочинемо». — «Добре, Господи», — кажеСатанаїл. Прилягли вони відпочити. Господь спить, а Сатанаїл замислив утопитиБога, щоб заволодіти землею. Підняв він Його на руки й біжить до моря. Спершубіжить та й біжить на південь, а моря нема; подався він на північ — і там невидно. Кинувся він на всі чотири сторони світу — ніде нема моря: відоме діло,земля вже так розрослася, що в саме небо вперлась краями. Де вже там те морестало!.. Бачить Сатанаїл, що нічого не вдіє, несе Бога на те місце, звідкивзяв, та й сам біля нього лягає. Полежав трохи, а тоді й будить Бога: «Уставай,— каже, — Боже, землю святити!» А Бог йому каже: «Не турбуйся, Сатанаїле! ЗемляМоя вже освячена: освятив Я її цієї ночі на всі чотири сторони».
4. їхав якось Господь Саваоф«на ковчезі», а Лукавий виліз із води та й дивиться. Ось Господь і питає його:«Що ти таке?» А Лукавий відповідає: «Я — Лукавий». — «Будь Мені товаришем», —каже Господь. — «Добре, буду». — «Ну, то скажи Мені, що знаходиться під водою?»— питає Господь. — «Земля», — відповів Лукавий. — «Дістань Мені землі», — кажеГосподь. Диявол поліз у воду, дістав землі Богу й собі та набив її в рот, —думка така: «Подивлюсь, що буде Бог робити, те і я зроблю». Бог узяв землю йпочав сіяти її по воді — постав суходіл. Лукавий ніяк не може утримати землі,яка була у нього в роті, й каже Богові: «Невміч мені: земля лізе із рота!»«Блюй, — каже йому Бог, — і будуть гори, долини й пагорби. Лукавий став блювати— і з'явилися гори, долини й пагорби. Тоді каже Бог Дияволу: «Йди на небо; а якзійдеш, то помий руки й тріпни ними, — і в тебе з'являться товариші». Лукавийтак і вчинив: помив руки, тріпнув ними, — і до нього з'явилось багацько лукавих.
Якось Лукавий засперечавсяз Богом, що вип'є всю воду і разом з нею увесь пісок. Коли віннапився води й нажерся піску, його й розперло. Став він блювати — і наблювавгори й болота.
Як додаток до цих легенд незайве навести ще одну легенду про походження «гір крутих та високих, ярівдовгих та глибоких», розшукану «старенькою, згорбленою, тихомовною», вельмирелігійною «бабунею Марцею Оверчихою».
Одного разу створив Господьземлю — рівненьку, гладеньку, всю в садах та квіточках. А дияволу й собісхотілося сотворити таку ж землю. Однак скільки він не возився, нічого не мігудіяти. Ось він приходить до Господа та й просить: «Господоньку! Поможіть меністворити землю». А Господь й каже йому: «Лети ти, Сатано, на край світу, пірнити глибоко на дно морське, захопи в жменю землі із дна, і розсій ту землю завітром та й кажи при цьому: «Рости, земле, на Божу славу». Полетів диявол накрай світу, пірнув на дно моря, захопив землі в жменю, і ще не вийшов з води,як уже промовив: «Рости, земле, на мою славу, а не на Божу». А земля йвислизнула вся з рук. Дістав диявол землі вдруге — вислизнула й та з рук;дістав він угретє, причому і цього разу мовив те саме: «Рости, земле, на моюславу», — і земля втретє вислизнула йому з рук. Зметикував тоді диявол, якузяти землю, щоб не вислизнула. Пірнув ще раз у море, дістав самого дна йзахопив землі й піску в рот. Тепер уже не вислизне земля з рота. Випірнув наповерхню, та тільки-но промовив: «Рости, земле, на славу дияволу», — а земля йпочала рости: набила йому повну пащу й повне черево. Як вирвало його, розкриввін пащу і почав блювати. Летить та блює, летить та блює; понаблював він цівисокі гори, а де вже просто кілком підпирало груди і він падав на землю,качався черевом, бився руками й ногами, то там повибивав долини й глибокіяруги. Так диявол всю прекрасну Божу землю «спаскудив» горами та яругами.
За однією легендою, учасникому створенні світу, крім Бога і Сатанаїла, був ще й святий апостол Петро — втім,більше в ролі радника. Мабуть, до космогонічної легенди цієї він перенесений з«Обходів апостольських», де святий апостол Петро мандрує то самостійно, то —здебільшого — разом із Спасителем. А що справді на неї вплинули в даному разі«Обходи апостольські», це видно з того, що творцем світу в зазначеній легенді єІсус Христос, а не Бог Отець. Легенда відзначається більшою наївністю іпростодушністю.
Якось Ісус Христос і святийПетро, — розповідає легенда, — не маючи роботи, сиділи й нудилися. От святийПетро й каже: «Боже, оскільки Тобі нічого робити, то хоч створи тепер світ». —«Добре, — каже Ісус Христос, — тільки треба в такому разі гукнути чорта, щобдістав з моря піску й синього каменя; а то — як же Я Сам буду діставати?»Гукнули чорта. Ісус Христос каже: «Лізь у воду та кажи: «Не я беру, а Бог бере,— і діставай, що трапиться в руку». Чорт поліз у воду; однак не сказав так, яквелів Ісус Христос, а каже: «Не Бог бере, а я беру». І він нічого не дістав.Лізе бідолашний чорт удруге; але знову він точно так сказав — і не діставнічого. А як поліз утретє, то вже послухався Ісуса Христа, каже: «Не я беру, аБог бере». Та й зачепив обома лабетами. Вилізши нагору, побачив чорт, що внього в одній руці пісок, а в другій — синій камінь. Ісус Христос взяв віднього і те, й друге, створив світ, як треба, тільки лишилось його щеперехрестити.
«Як би нам перехреститисвіт?» — каже Ісус Христос. — «Я знаю як», — відгукнувся святий Петро. «Ну,чини, як собі знаєш». Святий Петро підкликав чорта й каже йому: «Вези мене дотієї води, яку бачиш перед собою, а я тобі за це зроблю все, чого лиш тобізаманеться». — «Добре, — каже чорт, — нароби мені помічників, бо я сам не можуупоратися в світі». Святий Петро обіцяв йому наробити помічників, і чорт взявйого на плечі й потяг. Одначе ось вони вже доїхали до самого кінця світу, аводи нема. Зненацька вода з'явилася в тій стороні, звідки вони виїхали. Чортповернув назад. Та, проїхавши знову весь світ упоперек, вони знов-таки води незнайшли, а побачили її раптом на правій стороні світу. Чорт не знає вже, щойому робити, — так вимучився; однак мусить їхати. Приїхавши на правий крайсвіту, знову не знайшли води; тільки щось біліє перед ними, ніби вода. Чортзнову йде. Коли вони доїхали до кінця світу, святий Петро й каже: «Досить, мивже перехрестили світ. Тепер я скажу тобі, як ти можеш наробити собіпомічників. Устань рано в суботу, візьми води та й бризкай позад себе: скількибуде поза тобою бризок, стільки буде й чортів». Чорт так і вчинив. І з тогочасу на світі стає дедалі гірше й гірше, тому що чортів на світі стає щоразбільше й більше.
А найкраще вчинив би святийПетро, якби обманув чорта, тому що обдурити таку погань — зовсім немає гріха.
Всі наведені досі легенди, зодного боку, розвивають першоосновний мотив загальноарійського міфа просвітобудову, з другого — розвивають, під впливом місцевих умов і національнихособливостей, зазначені вище апокрифи й апокрифічні легенди. Оскільки ж ті саміджерела лягли і в основу великоруських легенд про створення світу, то немаєнічого дивного, що й українські, і великоруські легенди в деяких пунктах таокремих виразах схожі від слова до слова; істотна відмінність лише в тому, що вукраїнських легендах ширший політ фантазії, і вони місцями яскраво виблискують(в оригіналі, звичайно) непідробним, простодушним, захоплюючим народнимгумором. Значно цікавіший той факт, що українські легенди про світотвір мають вцілому, в загальних рисах доволі близьку схожість з релігійно-міфічнимиуявленнями американських індійців чипеваї і легендами корелів Олонецького краю.
За релігійно-міфічнимиуявленнями чипеваї, спочатку була тільки вода. Великий дух Виска наказав бобруопуститися у воду і принести з дна моря трохи землі на поверхню. Боберопустився, але землі не дістав. Мускусна миша виявила велику спритність іпринесла трохи твані. Тоді Виска дмухнув на цю твань, чи намул, і він розріссядо величезних розмірів. Таким чином з віддиху Виски пішла земля.
В цьому космічному міфічипеваї, як видно, місце Бога і Сатанаїла українських космогонічних легендзаймають Виска, бобер і миша; загальна основа в них одна й та ж.
За корельською легендою, достворення світу поряд з Богом існував і представник злого начала — Кенчо, абоКару. Він був вельми могутній, і зло було глибоко вкорінене в його природі.Намагаючись стати нарівні з Богом або навіть вище Нього, він хотів узяти участьу творенні світу. Але спроба ця не вдалась йому. Господь послав Кару дістати здна моря землі, щоб створити світ. Кару захопив її повну жменю, тільки не зумівутримати: земля вся висипалась крізь пальці, і Бог створив світ без йогодопомоги. Однак Кару не заспокоївся і став просити у Бога частину творення підсвою владу. Бог дав йому такий маленький клаптик землі, на якому можна булозабити лише невеличкий кілочок. Але й цього клаптика було досить для Кару. Вінувіткнув кілочок, зробив таким чином отвір, і з цього отвору поповзли всілякігадини. Ось чому гади перебувають під особливим заступництвом Кару і за йогонаказом кидаються навіть на людей (корели ніколи не називають створінь Кару наім'я — «мадо», а звуть просто «пагаччу», що означає — поганий, той, хто чинитьзло). Багато гадів виповзло з отвору, зробленого Кару кілочком, поки, нарешті,Бог не став на заваді їм.
Можливо, звичайно, щокосмогонічні мотиви апокрифічних легенд проникли до чипеваї через місіонерів, адо корелів — через найближчих руських поселенців; але цілком можливо й те, щоми маємо справу з одним з мандрівних переказів, який у відомій місцевостіодержав менше нашарувань, в іншій більше, ускладнився легендами апокрифічними інародною творчою фантазією. Від інших зближень утримаємось, бо вони зробленівже в дослідженнях з фольклору.
Надто вже людиноподібнеуявлення Бога в українських космогонічних легендах і дитячо-наївне зображенняЙого всемогутності в акті світобудови, здатні часто викликати в нас посмішку,аніскільки не є свідченням того, що народ склав собі цілком неправдиве уявленняпро сутність Божу і Божий хист. Тут ми маємо справу тільки з релігійноюмалорозвиненістю народною, живою уявою українця, загальним народним неуцтвом інеминучою на цьому рівні вульгарністю зображення і уявлення біблійних понять іподій, з чим доведеться нам зустрічатися й рахуватись і в усіх наступнихукраїнських легендах. Космогонічна, наприклад, легенда, записана в слободіКабанячій Харківської губернії Куп'янського повіту, при всій грубості і темнотіуявлення акту світотвору, містить в собі різкий протест проти своєріднозрозумілих слів Біблії: і почив (Бог) у день сьомий от діл Своїх («почити»,«опочити» по-малоруськи означає: відпочивати після праці, яка викликала втому,— що, звичайно, зовсім несумісне з поняттям про всемогутність Божу).
Спершу, «спервовіку» нічогоне було, — говорить легенда, — ні Бога (єдиний випадок заперечення вукраїнських легендах предвічності Божої), ні людей, ні янголів; не було ніземлі, ні неба, а було темно-темно. Саме в цей час явився Бог, і жив наповітрі. Ось Бог і задумав створити небо і землю. Спочатку створив небо, азатим зліз із неба додолу й створив землю. Тоді став з тіла творити людей,птахів і звірів; потім почав садовити дерева й траву. Нарешті, поліз на небо йстворив янголів. Сів на престолі і став царювати. Бог творив людей щодняпотроху; творив він їх чотири дні, — і наповнилась людьми вся земля. Землю зкраїв прив'язав мотузками.
Бог створив небо, землю,людей, весь світ — і не втомився. Хоч у книзі й сказано, що він відпочивав, алеце неправда: Господь не втомиться, що б Він не робив — на те Він і Бог.