Іудаїзм– одна з найдавніших монотеїстичних релігій світу, яка з невеликими змінамифункціонує і до тепер і є національною релігією євреїв. Ця релігія відігралаособливу роль у розвитку багатьох релігійних течій і напрямків, сталапершоосновою двох світових релігій – християнства та ісламу. Іудаїзму належитьвиняткова роль в історії єврейського народу, коли в умовах втрати нимдержавності й території релігія стала засобом збереження національноїідентичності [4; 125].
Увузькому тлумаченні під іудаїзмом розумілася релігія, яка виникла на межі ІІ-Ітис. до н.е. серед єврейських племен. У ширшому розумінні – це комплекс правових,морально-етичних, філософських і релігійних уявлень, які протягом майже трьохтисячоліть визначали устрій і спосіб життя євреїв.
Ще наранній стадії свого становлення іудаїзм вийшов за межі духовної сфери і активновтрутився у суспільно-політичну практику. Структура іудаїзму стає розгалуженоюі включає щонайменше сім основних елементів: 1) вчення про Бога, сутністьвсесвіту та людини; 2) шанування Святого письма – Тори; 3) зведення релігійнихзаконів, які охоплюють також галузь світського права; 4) порядок виконаннярелігійного ритуалу; 5) систему релігійних інститутів; 6) комплексморально-етичних відносин; 7) концепцію богообраності народу Ізраїлю і йогомесіанського призначення [6; 28].
Індуїзмсформувався на основі стародавніх єврейських вірувань і культів і, якмонотеїстична релігія, був проголошений декретом царя Йосія у 621 р. до н. е.згідно цієї реформи єдиним, всемогутнім Богом стає верховний Бог юдеїв. Яхве надавньоєврейській мові означає «Господь» або «сущий, той що існує». Тому Яхве –це не стільки ім’я Бога, як титул, бо у юдеїв називати Бога по імені вважалося великимгріхом (боже ім’я непізнане).
Єврейськіплемена належали до західної семітської групи скотарів-кочовиків, які у ХІІІст. до н. е. переселились із північномесопотамських степів у Палестину. Зісторії відомо, про завоювання євреїв Єгиптянами і про визволення їх із«Єгипетського полону». Цю подію пов’язують із біблійним пророком Мойсеєм, підпроводом якого євреї повернулись до Палестини у Ханаан (обітовану землю). Вониперейшли до землеробства і стали посередниками в торгівлі між різними народами.В кінці ХІ ст. до н. е. засновується Ізраїльське царство, провідну роль в якомувідігравало плем’я Юди (юдеїв), що поклонялися богу Яхве [4; 125].
Основивіровчення іудаїзму викладені у Танаху (Старий заповіт) та Єрусалимському іВавилонському Талмудах. Віровчення це сформувалось в античній іудеї, де булоскладено його Священне Писання. Визначну роль у цьому процесі відігралифарисеї, які продовжили розвиток віровчення після руйнації Храму. Раббі ІохананБен-Заннай, який зумів врятуватися з обложеного римськими військами Єрусалиму,після його падіння заснував у м. Явне школу, яка стала духовним центромприхильників іудаїзму. Саме там був складений перший збірник коментарів доТанаха, названий Мішною.
Мішнастала головним предметом вивчення, удосконалення та подальших коментарів і впалестинських і в вавилонських школах. Інтелектуальна діяльність багатьохпоколінь вчених обумовлювала появу Гемари (завершення). Разом з Мішною Гемараутворила Талмуд, що містить багатий матеріал, що охоплює буквально всі сфериіудейської релігії та етики. Це моральні міркування, афоризми життєвоїмудрості, метафізичні ідеї, історичні і легендарні оповіді з біблійної історії,мрії про майбутнє євреїв, а також багато зауважень, що часто є результатамирідкісної спостережливості в геометрії, медицині, філософії, астрономії [1;361].
Основоюіудаїстського віровчення являється послідовний монотеїзм, який не допускаєкомпромісів. Це виражено в іудейському символі віри «Шема», який розпочинаєбогослужіння: «Слухай, Ізраїлю, Господь наш Бог, Господь один!» Божа волявідкривається людині через слово Бога, виражене в законі – Торі і словахпророків.
Вбіблійний період центром іудаїзму був Єрусалимський Храм, де за приписами Ториздійснювалося щоденне жертвопринесення. В період вавилонського полону, колиперший Храм був зруйнований, місце жертвопринесень було зайняте молитвою, длязвершення якої євреї стали збиратися довкола окремих учителів – знавців Тори(раббі). Так виникли іудейські молитвенні об’єднання – синагоги. Для звершенняпублічного богослужіння необхідна присутність не менше 10 євреїв чоловічоїстаті, які досягли релігійного повноліття (13- річного віку). Згідно зтрадицією місця для жінок в ортодоксальних синагогах відділялися перегородкою,оскільки, в іудаїзмі жінка вважається релігійно неповноцінного. В той же час вреформованих синагогах чоловіки і жінки моляться разом. Іудаїстськебогослужіння складається з загальних і індивідуальних молитов, читання Тори, івиконанні релігійних пісне співів. Святковим богослужінням відповідаютьособливий чин і порядок релігійних дій. В число синагогального богослужбовогоперсоналу крім хазана (кантора), входять: маггид (проповідник), читець Тори,шойхет (різник, який здійснює ритуальний забій тварин); сойфер – переписувачТори, шамаш — адміністратор. В іудаїзмі відсутній жорсткий ієрархічнийінститут Церкви.
Віудаїзмі прийняті 3 обов’язкові щоденні богослужіння, які здійснюються якпублічно – в синагогах, так і індивідуально – вдома. Це шахарит (ранкове),минже (денне); маарив (вечірнє). В суботу і свята читається також особливамолитва мусаф – в пам'ять про храмове жертвопринесення. Зважаючи на те, що заіудаїстським віровченням, Бог не має образної форми, іконографія не прийнята[2; 24-25].
Важливуроль в освяченні щоденного існування відіграють «усталені дні» — свята і пости,що утворюють характерну рису єврейського життя. Перше місце серед них займаєШабат, щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює,не займається ніякими справами, не користується транспортом і не бере в рукиніяких знарядь та інструментів, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, щоавтоматично знімає всі суботні заборони.
Головнесвято іудаїзму – Песах. Він випадає на 15-й день місяця Нисан (березень — квітень) і триває 7 днів. У дні Песах забороняється їсти продукти, виготовленіз квашеного тіста. Все квашене тісто виносили з дому. Третє щорічне свято –Суккот (Кущі). Свято починається в п’ятнадцятий день Тишрей (вересень –жовтень) і триває тиждень. Воно збігається із завершенням збору урожаювинограду і виражає подяку Богові за рясні й щедрі дарунки.
Крімосновних свят, визначених Торою, існує ряд святкових днів і постів, меншважливих за своїм значенням. Вони встановлені в пам'ять про радісні або сумніподії з історії єврейського народу. Найрадісніше з них – свято Пурі, пов’язанез пам’яттю про врятування євреїв від повного знищення. Свято післябіблійногопоходження – Ханура (Освячення), що триває вісім днів. Це пам'ять про перемогу,здобуту над сирійцями ще в 165 р. до н. е. і про наступне очищення і освяченняхраму. На Хануку запалюють на спеціальному восьмисвічнику першого дня одну свічку,другого другу і так далі, доки в останній день не загоряються усі вісім свічок[1; 360].
Ритуальнасистема, яка визначає поведінку релігійного іудея в побуті має не менше (якщоне більше) значення, ніж молитви і богослужіння. Один з найраніших і найбільшсакралізованих ритуалів іудеїв – обрізання, ритуальна операція по відсіченнюкрайньої плоті у хлопчиків на 8-й день після народження. Він символізує союзБога і Ізраїля, являючи собою знак належності до «народу Божого». Бар-міцва (уперекладі – син заповіді) – це обряд релігійного повноліття хлопчиків.Досягнувши 13-літнього віку кожен єврейський хлопчик може виконувати релігійніобов’язки і нести відповідальність за релігійні гріхи. В ХІХ ст. виник звичайсвяткувати релігійне повноліття дівчаток по досягненні 12- річного віку,названий Бат- міцна ( донька заповіді).
Важливезначення має система ритуальних харчових заборон (кашрут). Повністю забороненовживання в їжу м’яса свині, непарнокопитних тварин (коня, віслюка), безкопитних тварин (кролика), хижих птахів. Існує заборона на одночасне вживанням’ясної і молочної їжі, навіть їх змішування в одному посуді.
Зінших обрядів слід назвати мікву – ритуальне омивання в спеціальному басейні зпроточною водою, чи в відкритій водоймі. Мікву повинна звершити жінка по спливусеми очищувальних днів з моменту закінчення менструації, після чого подружжюдозволялися статеві стосунки. Ортодоксальні євреї здійснюють мікву перед всімарелігійними святами, а найбільш благочестиві – щоденно перед ранковою молитвою.
Цілкомбажаним для віруючого іудаїста являється традиційний одяг: талес – чотирикутнепокривало білого кольору з особливим малюнком і китицями на кінцях, круглашапочка (кипа), а також молитвенний пояс неправильної форми, який одягають підталес, щоб помітним був лише край [2; 26-27].
Яка жсуть філософських та моральних принципів іудаїзму? Пошуки відповіді на цепитання велися ще в давні часи. Талмуд розповідає нам історію чоловіка, якийзбирався прийняти іудаїзм. Він прийшов до рабі Гілеля і попросив пояснити йомувсю Тору, поки він буде стояти на одній нозі. Гілель відповів наступне: «Нероби своєму сусідові те, що не хочеш, щоб робили тобі. Ось і вся Тора. Решта –це коментарі. Іди і вчись» (Шабат, 31а).
ВТалмуді було зроблено немало спроб виділити суть іудаїзму. В одному місцісказано, що Бог дав Мойсею 613 заповідей, але пізніші мудреці скоротили їх доосновних принципів, які можна сформулювати наступним чином:
1)Бог існує.
2) Богодин.
3)Бог не існує в тілесній оболонці.
4)Бог вічний.
5)Іудеї повинні поклонятися тільки Йому одному.
6)Спілкування з Богом відбувається через пророків.
7) Мойсей– найвеличніший із пророків.
8)Тора має божественне походження.
9)Тора ніколи не втратить свого значення.
10)Бог знає про всі вчинки людей.
11)Бог карає зло і винагороджує добро.
12)Бог пошле Свого Месію.
13)Бог воскресить мертвих.
Лідернімецького єврейства Лео Баєк у своїй праці «Суть іудаїзму» пише: «Поняттясуті, тобто основного, головного, характеризується тим, що надбано і збережено.Іудаїзм володіє такою стійкістю, такою сутністю, не дивлячись на багаточисленні різновиди і стадії, які переходять одна в одну. Саме завдяки ційсутності всі вони мають дещо спільне, єдність думки і почуттів та внутрішнійзв'язок».
Напочатку ХІХ ст. учений-талмудист Ехад Га- Ам зробив припущення, що сутністьіудаїзму полягає в возвеличенні ідеального над всім матеріальним і фізичнимиформами і концепціями.
Різницяміж світським та релігійним іудаїзмом може тут виявитися цілком доцільною.Світський іудаїзм характеризує філософію євреїв, які приймають визначенііудейські цінності і, навіть, іноді в релігійних відправах, але не надають їмрелігійного значення. Вони можуть називати себе іудеями і в той же час спростовуватибудь-яку релігійну філософію.
Торане вчить, як бути іудеєм, а вчить самому іудаїзму і розглядає іудаїзм яксвітову релігію. Іудаїзм зосереджений на вірі – вірі народу Ізраїлю в Бога. Іцей Бог, євреї вірять в це, не є відсутнім чи байдужим Богом, але Бог, якийповідомляє про свою волю людству. Цю волю має на меті розкрити Тора –керівництво, яке Бог дав людям, щоб вони жили за ним. Віра євреїв в любові івладі Бога, який доносить свою мету до всього людства. З цією метою, вірятьєвреї, народ Ізраїлів відіграє особливу роль. Тора дана їм на благо всьогосвіту. Він, єврейський народ, — знаряддя для повідомлення людям божої волі.Іудаїзм таким чином – світова релігія не тільки за географічним положенням, а йза своїми філософськими горизонтами. Це релігія для всього світу, не тому що метаіудаїзму абсолютно не така, але виходячи з переконання що світ належить Богу ілюди мають вести себе відповідно до його волі.
Відправноюточкою будь-якого дослідження цієї віри служить Біблія. Тут ми знаходимо записипро ключові поняття, звичаї, порядки і правила. Які найбільш суттєві в вірі. Мине можемо, розуміти під іудаїзмом біблійну віру, віру давнього Ізраїлю. Термін«ієгуди» (іудеї), який вживають відносно всього народу Ізраїлю, з’явився всамому кінці біблійної історії. Проте більшість євреїв вважає суміжністьбіблійної віри і іудаїзму цілком достатньою, для того, щоб розглядати їх якодну віру. Саме в Біблії нашу увагу зразу ж привертає сутність іудаїзму яквіри, як тієї діяльності, яку здійснюють люди. Ми бачимо в ній саме ту релігію,про яку збираємося говорити. Як Баєк заявляє в своїй книзі «Сутність іудаїзму»:« Ось принцип іудаїзму: в його найглибшому значенні: через дію ми проповідуємопевну релігію. Наше життя розповість про велич нашої віри» [5; 25-26] .
Увсякій довговічній релігії за тисячі років її розвитку були і сміливі мислителіі натхненні поети, і талановиті музиканти, творці щирих і глибоко моральних піснеспівів.Іудаїзм не являється тут винятком. Найбільш помітні спалахи його творчих сил –кабала і хасидизм. Хасидські легенди – одна із цінностей світової культури.
Кабалабула свого роду містичною філософією, спробою розумно відповісти на вічні питання:яким чином можливий тлінний світ, якщо Бог – вічний; недосконалість і зло, якщоБог досконалий і благий? Відповідь заключається в тому, що Бог – серцевинабуття. Цю серцевину оточує ряд сфер, подібних шарам цибулини. Буденне незнанняживе серед лушпиння; мудрий вглядається в глибину, відкриває шари, все більшдосконалі, озоряє іскри божого вогню і нарешті прозріває чисте благо. Ця ідеясходить в неоплатонізмі, у християнському богослов’ї, її розвинув Августин.Кабала внесла в генезис розробку системи сфер, вкладених одна в одну.
Хасидизмприйняв цю філософію чи теософію, але перетворив інтелектуальне пізнанняглибини і інтелектуальну основу любові до Бога в просте, безпосереднє, сердечнепочуття. Почав цей рух раббі Ізраель бен Еліезер, прозваний Баал Шем Тов(владика імен, чудотворець). Він жив на початку ХVІІІ ст. ще не згладилася тодіпам'ять про хвилю погромів, які забрали десятки тисяч життів євреїв. Баалшемпереломив настрій єврейських общин, відкрив джерело веселощів душі. Хасидизмпородив тисячі легенд про практичних мудреців, без всілякої філософії, щопоходить на істину [3; 107-108].
Вхасидизмі переважали емоції і почуття. Навіть теоретичні доктрини, на які вінспирався, містили в собі дуже мало філософського. Усе сприймалося на віру, безсумнівів, не кажучи вже про критичну перевірку і аналіз. Головним було вченняпро існування божественних іскор у всьому, в позитивному і в негативному [1;363].
Усізвичаї і ритуали в іудаїзмі є вираженням найглибших переконань, які складаютьядро іудаїзму. Головними з них вважаються переконання в важливості мати дітей,в святенності людського життя, в підляганні людських думок помилкам, і в той жечас можливості жити за божими законами і велінням в рівноправ’ї всіх людей як вреальності, так і в загробному житті [5; 110].
Національнийхарактер іудаїзму, який посилювався в умовах діаспори як реакція на проявиворожості до євреїв, виражається насамперед в ідеї богообраності єврейськогонароду, його виняткової історичної місії. Продовжуючи свій історичний шлях паралельноз християнством, іудаїзм зберігав свої риси національної релігії і водночастрансформувався відповідно до умов та вимог історичного часу. В моральномуплані – це підвищені вимоги до людської совісті, проповідь любові, милосердя,всепрощення. Поєднання традиційного із загальнолюдським – характерна рисарелігійно-морального вчення іудаїзму. Особливістю релігійно-моральноїсвідомості виступає не тільки окрема особа, а й в цілому «народ Ізраїлю» [ 1; 647].