ІНСТИТУТФІЛОСОФІЇ іменіГ.С. СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇАКАДЕМІЇ НАУКУКРАЇНИ
АРІСТОВААлла Вадимівна
УДК 21.009
РЕЛІГІЙНІКОНФЛІКТИВ ПЕРЕХІДНИХЄВРОПЕЙСЬКИХСУСПІЛЬСТВАХ: ПРИРОДА, ДИНАМІКА, ВПЛИВ
НА РЕЛІГІЙНО-СУСПІЛЬНІПРОЦЕСИ
Спеціальність09.00.11 – релігієзнавство
АВТОРЕФЕРАТ
дисертаціїна здобуттянауковогоступеня
докторафілософськихнаук
Київ – 2008
Дисертацієює рукопис.
Робота виконанау ВідділеннірелігієзнавстваІнститутуфілософії іменіГ.С. СковородиНаціональноїАкадемії наукУкраїни
Науковийконсультант: доктор філософськихнаук, професорФИЛИПОВИЧЛюдмила Олександрівна,Інститутфілософії іменіГ.С. СковородиНАН України, завідувачвідділом проблемрелігійнихпроцесів вУкраїні
Офіційніопоненти: докторфілософськихнаук, професорСАГАН ОлександрНазарович,Голова Державногокомітету Україниу справахнаціональностейта релігій;
доктор філософськихнаук, професорВИГОВСЬКИЙЛеонід Антонович,Хмельницькийуніверситетуправліннята права, завідувачкафедри філософіїта політології;
доктор філософськихнаук, професорЛУБСЬКИЙ ВолодимирІонович, Київськийнаціональнийуніверситетімені ТарасаШевченка, завідувачкафедри релігієзнавства.
Захист відбудеться«13» червня 2008 р.о 14-й год. на засіданніспеціалізованоївченої радиД 26.161.03 в Інститутіфілософії іменіГ.С. СковородиНАН Україниза адресою:01001, м. Київ, вул.Трьохсвятительська,4.
З дисертацієюможна ознайомитисяу бібліотеціІнститутуфілософії іменіГ.С. СковородиНАН Україниза адресою:01001, м. Київ, вул.Трьохсвятительська,4.
Авторефератрозісланий«7» травня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованоївченої ради
кандидатфілософськихнаук, доцент БучмаО.В.
ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКАРОБОТИ
Актуальністьтеми дослідження.Трансформаціїколишньогосоціалістичногогеоареалу понаддва десятиліттязнаходятьсяу фокусі стійкогодослідницькогоінтересу інаукових дискусій.Перехіднісоціуми перетворилисяна точку збігувнутрішніхі зовнішніхнапруг, що генерованіяк власноюлогікою розвитку, так і сучаснимиглобалізаційнимипроцесами.
Після відносномирного розпаду«соціалістичноготабору» відбулосявиразне розмежуванняновоутворенихкраїн за економічними, політичними, етнічними, релігійнимиознаками, геополітичнимиорієнтаціями.Радикальніі стрімкі змінина тереніпостсоціалістичнихсуспільствпризвели доспалаху численнихсуспільнихконфліктів, гострота якихдеколи сягаларівня національноїй державноїбезпеки. Саметакий рівеньзагрози продемонструвалирелігійніпротистоянняу більшостікраїн Центрально-СхідноїЄвропи і в Українізокрема. Бурхливій суперечливіпроцеси глобалізаціїнадали не тількипотужнихінтеграційнихімпульсів, алезначно примножиличисло конфліктогеннихфакторів: суспільніконфліктинабули новихякостей, масштабів, способів виявуі впливу намакросоціальнудинаміку. Поширенняетноконфесійнихпротистояньна європейськихтеренах стаєприкметноюознакою новогостоліття.
Україна вїї новітнійнезалежнійісторії подалаодин із найвиразнішихприкладівсистемноїконфліктностіперехідногосуспільства, яка вразилаі релігійно-конфесійнесередовище.За лічені рокивідбулосястрімке зростаннярелігійностів її різноманітнихі суперечливихвиявах, вибухнулирезонансніміжконфесійніі міжцерковніконфлікти, щопосилили соціальнунапругу в суспільствіта обтяжилинелегкий етапйого реформування.Релігійніпротистояннярозгорталисяодночасно нарізних рівняхі напрямах: множинні розколита конфронтаціяправославнихцерковнихструктур різнихюрисдикцій; задавненийконфлікт міжправослав’ямі греко-католицизмом, гостро актуалізованийіз здобуттямнезалежності;історично-успадкованіта нововиниклісуперечностіміж православнимиі протестантськимиконфесіями; православно-мусульманськіпротистоянняу південнихрегіонах України, ускладненінапругою ветнонаціональнихвідносинах; конфліктністосунки міжтрадиційнимиі нетрадиційнимидля Українирелігіями(здебільшогоіноземногопоходження); численні проблемиі кризи внутрішньо-конфесійногорозвитку тощо.В умовах політичнихтрансформаційі державотворенняміжконфесійніконфліктинабували специфічноїзабарвленості– ставали непросто конфліктамиінтересів, азіткненнямиетнокультурнихідентичностей, конфліктамиетнічного йгеополітичноговибору.
Як наслідок, віднайденняшляхів оптимізаціїміжконфесійнихвідносин, прогнозуванняі попередженнярелігійнихконфліктівперетворюєтьсяна нагальнусуспільнупотребу і важливуумову розбудовигромадянськогосуспільства.Відтак постаєзавданнясистематичногоміждисциплінарногодослідженнярелігійнихконфліктів, особливостейїх генезису, типології, динаміки, функціональності, впливу на суспільніпроцеси.
Вся еволюціясвітової суспільноїдумки, особливов ХХ ст., продукуєвисновок, щодемократичнесуспільство, побудованена засадахринкової економікита конкурентностіу всіх сферахжиття, конфліктогеннеза самою своєюприродою. Втім, наукова спільнотавимушена визнати, що класичніевристичніпідходи, виробленізахідною наукоюй філософієюі розрахованіна осмисленняконфліктіву суспільствахліберально-демократичноготипу, за умоврозвинутогоі стабільногогромадянськогосуспільства, втрачають своюдієвість уреаліях перехіднихсуспільств.До того ж проблемиспецифіки, генезису, типів, ескалації, врегулюваннясаме релігійнихконфліктіву класичнійконфліктологіїактивно недосліджувалися.З іншого боку, висунуті останнімчасом і вітчизняними,і зарубіжнимивченими концепції«посткомуністичного»,«посттоталітарного»,«транзитного»розвитку, зарідкіснимвинятком, означуютьконфліктнийзміст соціально-релігійнихпроцесів побіжноі в надто загальнихрисах.
Завданнядослідженнясучасних релігійнихконфліктівводночас іактуалізованеі обтяженефактичноювідсутністювласної конфліктологічноїтрадиції. Релігійніконфлікти зарадянські часипрактично неставали об’єктомнауковогонеупередженогоаналізу, як ічимало іншихпроцесів, щоперебігалиу релігійнійсфері. Понадте, у колишньомуСРСР конфліктологіївзагалі буловідмовленоу праві на існуванняяк самодостатнійгалузі: офіційнаконцепціябезконфліктностісоціалістичногосуспільствапрактичнозакривала шляхдо багатоаспектногоі об’єктивногоаналізу конфліктівяк чинникарозвитку будь-якоїсуспільноїсфери. Бракфундаментальнихтеоретичнихнапрацюваньу цій галузінаразі неможливокомпенсуватидвома десятиліттямидослідницькоїсвободи.
Таким чином, релігієзнавчірозвідки щодоприроди і виявівсоціально-релігійних, міжконфесійнихконфліктіву перехіднихкраїнах, характеруі наслідківтрансформаціїрелігійно-конфесійноїсфери потребуютьсистематизаціїта концептуалізації, розробки належногокатегоріальногой методологічногоапарату, комплексногоаналізу проблемдетермінації, типології, динаміки, функційрелігійнихконфліктів, обґрунтуванняшляхів і засобівїх врегулюваннята попередження.З огляду на те, що релігійніконфлікти єневід’ємноюскладовоюісторичногорозвитку, константоюсучасногополіконфесійногосередовища, закономірноюознакою ближньогомайбутнього, обрана дисертанткоютема постаєяк актуальнийі самостійнийнапрямок науковихдосліджень.
Зв’язокроботи з науковимипрограмами, планами, темами.Дисертаціявиконана вмежах плановихдосліджень«Культураукраїнськогосуспільства: сутність, національнасвоєрідність, функції, закономірностірозвитку»(1999-2004 рр., № держреєстрації0106U000693). Виконавець– кафедрафілософії тапедагогікиНаціональноготранспортногоуніверситету.
Крім того, дисертаційнаробота безпосередньопов’язана зплановиминауковимитемами ВідділеннярелігієзнавстваІнститутуфілософії іменіГ.С.СковородиНАН України:«Тенденціїрозвитку релігіїі релігійностів українськомусуспільстві»(2000-2002 рр.; № держреєстрацiї0101U002661); «Релігіяв контекстіглобалізаційнихпроцесів сучасності»(2001-2003 рр., № держреєстрацiї 0163U000219);«Релігійнийфактор в контекстіполітичногожиття і духовнихтрансформаційукраїнськогосуспільства:історія, стан, перспективи»(2004-2006 рр., № 0102U004093);«Стан і прогнозирелігійнихпроцесів Українина ближнєдесятиліття»(2005-2007 рр., № 0106U000627).
Мета і завданнядослідження.Метароботиобумовленаактуальністюобраної темиі полягає укомплексномудослідженніта визначеннірушіїв, детермінант, типів, закономірностейперебігу релігійнихконфліктіву європейськихкраїнах перехідноготипу в ціломуі в Українізокрема.
Досягненняпоставленоїмети передбачаєвирішення такихзавдань:
проаналізувати і порівняти вироблені науковою та богословською думкою підходи до розуміння природи релігійного конфлікту;
базуючись на міждисциплінарному підході, визначити сутність, структуру, типи, функції релігійних конфліктів;
обґрунтувати актуальність та концептуальні засади релігієзнавчої теорії конфлікту (конфліктології релігії) з огляду на потребу системного аналізу природи, детермінант та соціальних наслідків релігійних конфліктів;
охарактеризувати специфіку релігійних конфліктів у перехідному геополітичному ареалі; зміну їх якісних та кількісних ознак у глобалізаційну епоху;
визначити комплекс зовнішніх і внутрішніх конфліктогенних чинників, що впливають на розвиток релігійного середовища у суспільствах перехідного типу та детермінують релігійні конфлікти;
узагальнити закономірності перебігу релігійних конфліктів; показати зв'язок генезису і динаміки релігійних конфліктів із фазами посткомуністичних перетворень;
визначити вплив релігійних конфліктів на суспільно-релігійні процеси, зокрема на інституціювання сучасної конфігурації релігійної мережі;
осмислити роль поліконфесійності як конфліктогенного чинника в сучасних перехідних суспільствах;
обґрунтувати принципи і засоби управління релігійними конфліктами, в тому числі шляхи оптимізації релігійних відносин в українському суспільстві.
Головнапроблема, якавирішуєтьсяу дисертації– виявленнясукупностіфункціональнихчинників, якіобумовлюютьгенезис, динамікута специфікурелігійнихконфліктіву транзитнихсуспільствахєвропейськогогеоареалу, атакож засобиїх можливоговрегулювання.Основна проблемаобумовлюєоб’єкт і предметдослідження.
Об'єктомдослідженняє релігійніконфлікти, щорозгорнулисяна теренахперехіднихкраїн у контекстірадикальнихгеополітичнихзмін кінця ХХ– початку ХХІстоліть. Предметомдослідженняє закономірностіїх генезису, типи, специфікаі вплив на сучаснірелігійніпроцеси, шляхиі засоби оптимізаціїміжконфесійнихвідносин.
Методидослідження.Об’єкт і предметдисертаційногодослідженняобумовили йогометодологічнізасади. Дисертаційнедослідженнямає міждисциплінарнийхарактер, проведенена стику філософії, релігієзнавства, соціології, політології, конфліктології.Комплекснийхарактер дослідженнявизначив вибірзагальнонауковихта спеціальнонауковихметодів дослідження.
Робота ґрунтуєтьсяна базовихпринципах іметодах академічногорелігієзнавства, а саме: науковоїоб’єктивності, що забезпечилобагатоаспектнерозкриттяприроди іполіфункціональностірелігійнихконфліктів; позаконфесійностіі світоглядногоплюралізму, що дозволилопроаналізуватиі порівнятинаукові ібогословськіпідходи дорозуміннярелігійнихконфліктівта визначитишляхи їх врегулювання; цілісностій системності, які надалиможливістьосмислитирелігійніконфлікти уперехіднихсуспільствахяк особливийсуспільно-історичнийфеномен; структурногоі функціональногоаналізу, щодозволилорозкрити структурнікомпонентиі функції релігійнихконфліктів; компаративногоаналізу, якийзастосовувавсяпри дослідженнізагальногоі специфічногоу детермінаціїта динаміцірелігійнихконфліктіву різних перехіднихсуспільствах.
Окрім цихвсезагальнихта особливихметодів, дисертанткоювикористаній специфічніметоди: поєднанняісторичногоі логічногоспособів осягненнярелігійнихвідносин; синтезретроспективногоі перспективногоаналізу релігійнихпроцесів; системно-класифікаційнийта описово-аналітичнийметоди; методсоціальногомоделювання; метод діагностикисоціальногосередовищатощо. Застосовувалисятакі загальнологічніметоди науковогопізнання якформалізація, аксіоматичнийметод, гіпотетико-дедуктивний, аналізу і синтезу, аналогії,індивідуалізаціїй узагальнень.
У дисертаціїздійсненоконцептуальнийаналіз джерельноїбази; творчопереосмисленізасоби та результатививчення феноменурелігійнихконфліктівсоціологічною,історичною, політологічною, етнологічноюнауками іззастосуваннямїх інструментарію; проаналізованізакономірностіі перспективирозвитку сучасногорелігієзнавчогознання, диференціаціята інтеграціяйого складовихкомпонентів.
Взаємокореляціята взаємодоповненнязастосованихметодологічнихзасобів відкрилиможливостідля ґрунтовногоі об’єктивногоаналізу релігійнихконфліктів, сходження відфеноменальногорівня їх осягненнядо рівня ессенціального.
Науковановизна дослідження.Комплекснийаналіз феноменурелігійногоконфлікту давпідставистверджувати, що релігійніконфлікти усуспільствахперехідноготипу об’єктивнодетермінованісукупністюконкретно-історичних, політичних, етнонаціональних, духовно-культурнихчинників, маютьвласні закономірностіперебігу івиразну специфіку, яка виявляєтьсяна генетичному, структурному, суспільно-функціональномурівнях. Це засаднеположення булообґрунтованенизкою теоретичнихузагальнень, які відзначенінауковою новизною:
Сформувалися об’єктивні передумови й соціальні запити для конституювання на стику конфліктологічних та релігієзнавчих досліджень нової міждисциплінарної галузі – конфліктології релігії. Об’єктом конфліктології релігії запропоновано вважати конфлікти в релігійній сфері та сфері державно-церковних відносин з усіма їх ознаками, специфікою, структурними елементами, динамікою розвитку, функціями і наслідками, а також конфліктогенні фактори релігійного життя у сучасну епоху. Предмет конфліктології релігії складають загальні закономірності виникнення, перебігу, ескалації релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств. Конфліктологія релігії означена як теоретико-прикладна дисципліна, що охоплює рівні загально-теоретичних, спеціально-теоретичних та емпіричних досліджень.
Комплексний інтегративний підхід до пізнання будь-яких форм, типів і виявів релігійних конфліктів має спиратися на такі базові принципи: «принцип антагонізму» (який визначається зіткненням інтересів, цілей, намірів сторін у деструктивних формах), «принцип інтеракції» (як активної взаємодії принаймні двох сторін, а не внутрішньо-особистісної чи уявної боротьби), «принцип специфіки суб’єктів» (носіїв відносно стійкої релігійної та конфесійної ідентичності). Вищезазначене дало змогу визначити сутність релігійного конфліктуяк деструктивної взаємодії суб’єктів релігійних відносин у намірах реалізувати власні інтереси і цінності, зберегти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність.
Релігійні конфлікти є константним, універсальним видом суспільних конфліктів, які супроводжують всю історію людства, власне, як і сама релігія. Істотнимихарактеристиками релігійних конфліктів є: глибинний історико-генетичний, соціокультурний та ментальний зв’язок з етнонацієгенезом та міжнаціональними відносинами; історична тривалість, вкарбованість в архетипи поведінки багатьох генерацій і відтворюваність з бігом історії; стійкість, схильність до перетворення на стан хронічної напруги у міжконфесійних стосунках; виразна тенденція до набуття політичного характеру; прихованість глибинного змісту, маскування за видимим об’єктом конфлікту інших підстав для протистояння; особлива психологічна і духовно-емоційна напруженість, зумовлена здатністю релігійної віри концентрувати фізичну і психічну енергію вірянина; схильність до ескалації через швидку консолідацію і мобілізацію віруючих; особлива роль харизматичних лідерів; здатність розгортатися одночасно на різних рівнях і в різних сферах суспільно-релігійної взаємодії.
Релігійний конфлікт являє собою складний суб’єктно-об’єктний феномен. Якщо об’єкти релігійних конфліктів можуть бути як специфічними, так і неспецифічними, то суб’єкти конфліктної взаємодії (принаймні, один із них) завжди є специфічними – і в соціально-правовому, і в інституціональному, і у функціональному сенсі. Запропоновано віднести до суб’єктів релігійних конфліктів: по-перше, суб’єктів релігійних відносин (віруючих, клір, релігійні громади, організації, конфесії тощо); по-друге, інших соціальних суб’єктів зі стійкою релігійною (конфесійною) ідентичністю (етнічні спільноти, релігійно-політичні партії і рухи, суспільство в цілому) та/або релігійною мотивацією соціально-конфліктної поведінки. Кожен із перелічених суб’єктів має різний конфліктогенний потенціал і можливості впливу на якісні й кількісні параметри конфлікту.
Релігійні конфлікти є закономірним компонентом системних конфліктних процесів, що вразили країни перехідного типу. Феномен посттоталітарної конфліктності постає як переплетення, «накладання» одне на одного різноспрямованих конфліктних процесів амбівалентної функціональності; є унікальним в історичному сенсі випадком кореляції конфліктів різного типу і природи. Релігійні конфлікти у перехідних суспільствах постали специфічною формою вияву альтернативних політичних (геополітичних), статусних, етнонаціональних, економічних інтересів і устремлінь різних суспільних груп. У загальних рисах генезис і динаміка релігійних конфліктів синхронізувалися з фазами посткомуністичних перетворень і транзитного поступу.
Детермінантами релігійних конфліктів виступає ціла сукупність чинників різного порядку, сили та історичної задавненості. Перехідні країни утворили особливий геоконфесійний простір, де поєдналися: по-перше, нововиниклі чинники міжрелігійних і міжконфесійних протистоянь, генеровані радикальними суспільними трансформаціями; по-друге, історично вкорінені детермінанти релігійних конфліктів, зовнішній прояв яких останні кілька десятиліть стримувався тиском тоталітарного режиму; по-третє, фактори глобалізаційного порядку, які обумовили ескалацію релігійної напруги на різновіддалені сегменти взаємозалежного світу; по-четверте, впливи природного конфліктогенного потенціалу будь-якого полірелігійного, поліетнічного суспільства, що має власні фази спаду і загострення.
Процес радикальних соціально-політичних трансформацій створює сприятливі умови для посиленої взаємодії релігії і політики, яка виявляється у двох споріднених і взаємозалежних тенденціях: політизації релігійних (міжконфесійних, міжцерковних, внутрішньо-церковних) відносин і релігієзації, клерикалізації політичної сфери. В умовах перехідних суспільств процеси конкуренції як політичних, так і церковних кланів і еліт продукують обопільну зацікавленість політичних і релігійних суб’єктів у можливостях і ресурсах одне одного з метою досягнення власних цілей і легітимації нового статусу в суспільстві. Останнє стає чинником перманентної напруженості релігійно-політичних, державно-церковних відносин, вагомою причиною церковних розколів і міжконфесійних конфліктів.
Релігійні конфлікти здатні виступати чинниками макросоціальних змін, виявляти суперечливу функціональність, детермінувати і конструктивні й деструктивні процеси, які простежуються на різних рівнях соціального аналізу. Активна трансформація національних конфесійних ареалів у добу переходу сягнула тієї критичної межі, коли вона переростає у трансформацію континентальної релігійно-конфесійної архітектоніки. Під таким кутом зору релігійні конфлікти постають впливовим фактором переструктурування релігійного простору і носієм певної системотворчої ролі у закріпленні сучасної конфігурації релігійної мережі.
В епоху глобалізації відбувається виразна зміна не тільки кількісних параметрів релігійних конфліктів, але їх якісних ознак. Модернізуються способи їх штучного розпалення та підживлення, технології використання у політичних цілях тощо. В умовах соціальної нестабільності інтеграційний потенціал конфліктних моделей свідомості і поведінки на мезо- і мікрорівні стає запитаним з боку низки політичних і релігійних організацій, що веде до культивування та підживлення релігійного антагонізму. В цьому контексті особливої небезпеки набувають явища етнорелігійного екстремізму і тероризму, які закономірно генеруються системою глобального суспільства.
Об’єктивна неможливість остаточного розв’язання і подолання релігійних конфліктів вимагає відпрацювання спеціальних методів і засобів управління ними та розбудови толерантних міжконфесійних відносин. Управління релігійними конфліктами являє собою комплексне завдання, що включає: діагностику соціального середовища з метою визначення «осередь соціальної напруги» і передконфліктних ситуацій; локалізацію вже наявних конфліктів, запобігання їх ескалації та загостренню; врегулювання конфлікту через досягнення консенсусу або компромісу між його сторонами; мінімізацію негативних наслідків конфлікту; усунення в разі можливості підстав для повторних спалахів конфлікту. Вироблення технологій управління релігійними конфліктами переведе релігієзнавство на новий рівень розвитку як практично-орієнтованого знання, що здатне чинити вплив на спосіб буття і форми взаємодії релігійних інституцій.
Теоретичнезначення дослідження.Дисертаціяє першим вукраїнськомуакадемічномурелігієзнавствісистемнимкомплекснимдослідженнямфеномену релігійнийконфліктіву європейськихсуспільствахперехідноготипу з метоюобґрунтуванняможливостейі засобів оптимізаціїрелігійнихвідносин.
В роботівизначеніконцептуальнізасади конфліктологіїрелігії якнової самостійноїрелігієзнавчоїдисципліни.З огляду на це, результатиі висновкиданого дослідженняслугуватимутьтеоретичноюбазою для подальшоговивчення різнихаспектів і формрелігійнихвідносин, аналізуконфліктогеннихчинників сучасноїдоби, а відтаксприятимутьрозбудовіцілісної евристичноїмоделі феноменурелігійноїконфліктності, концептуалізаціїдослідженьсуспільно-історичнихі регіональнихособливостейрелігійнихпроцесів.
Отриманірезультатиможуть виступатиметодологічнимипідвалинамиподальшоговивчення взаємодіїрелігії з різнимисоціальнимисферами, неоднозначноїролі релігійнихконфліктіву процесахдержавотворення, етнонацієгенезу, зміні духовно-світогляднихта цінніснихпарадигм.
Практичнезначеннядисертаційноїроботи.Крім науково-теоретичноїзначущості, результатидослідженнямають виразнепрактичнезастосування.Конфліктологіярелігії у сучаснудобу можливаі доцільна лишеяк теоретико-прикладнадисципліни: цикл конфліктологічногопізнання єнезавершенимбез виробленняпрактичнихтехнологійзапобігання, врегулювання, локалізаціїрелігійнихконфліктів, мінімізаціїїх руйнівнихнаслідків насуспільнівідносини.
Результатироботи можутьбути використаніорганами державноївлади, церковнимиінституціями, громадськимиорганізаціями, науково-освітнімиустановамипри виробленністратегіїтолерантизаціїміжконфесійнихвзаємин, оптимізаціїмоделі державно-церковнихвідносин вУкраїні, вирішенніпроблем налагодженняміжконфесійногодіалогу, розробцістабілізаційнихпрограм.
Матеріалиі висновкидисертаціїможна використовуватиу процесі підготовкипідручниківіз релігієзнавства,історії релігії, соціологіїрелігії, конфліктології, при розробціспецкурсівіз релігієзнавства, соціології, політології, конфліктології, а також у просвітницькійроботі та системіпідвищеннякваліфікаціїнауково-педагогічнихпрацівниківі державнихслужбовців.
Особистийвнесок здобувача.Дисертаційнедослідженняє результатомсамостійноїдослідницькоїроботи здобувача, яка проводиласьу 1996-2007 роках. Висновкиі рекомендації, положеннянаукової новизниотримані авторомсамостійно.З дисертаційноїпроблематикивийшли лишедві праці, написаніздобувачему співавторстві, а саме: АрістоваА.В., ПередерійВ.Ф. Соціально-релігійніпроцеси в перехідномусуспільстві(Вісник ДержавноїАкадемії керівнихкадрів культуриі мистецтв. –К., 2002. — № 1. – С. 16-23), дедисертантуналежить аналізрелігійнихпроцесів іпідведенняпідсумків, аспівавторові– надання частинифактичногоматеріалу; Арістова А.В., Передерій В.Ф.Місце і рольрелігії у процесахкультурноїспадкоємності(Культура ісучасність.Альманах. – К.,2003. — № 2. – С. 28-34), де дисертантуналежить постановкапроблеми, їїаналіз та підсумки(27, 29-34), а співавторові– міркуваннящодо тенденційрозвитку українськоїкультури.
Апробаціярезультатівдисертаціїсистематичноздійснюваласяу процесі участідисертанткиу міжнароднихта всеукраїнськихнауково-теоретичнихй науково-практичнихконференціях.Серед найбільшзначимих конференцій: Всеукраїнськанауково-практичнаконференція«Ідея національноїЦеркви в Україні»(17-18 жовтня 1997 р., Тернопіль); Міжнароднанаукова конференція«Християнствов контекстіісторії і культуриУкраїни» (28-29листопада 1997р., Київ); Міжнароднанаукова конференція«Екуменізмі проблемиміжконфесійнихвідносин» (20травня 2001 р., Київ); Міжнароднанаукова конференція«Українськерелігієзнавство:історія, стан, перспективи»(31 січня — 1 лютого2002 р., Київ); Міжнароднанауково-практичнаконференція«Релігія іЦерква в Україні: уроки минулогоі проблемисьогодення»(23 червня 2003 р., Київ); Міжнароднаконференція«Права людинив міжнародномута українськомуконтексті»(28 березня 2004 р., Київ); Міжнароднанаукова конференція«Духовні ірелігійніпроблеми сучасноїУкраїни» (30 березня2004 р., Київ); щорічніМіжнародніконференції«Історія релігійв Україні»(Львів, травень2005, 2006, 2007 рр.); Міжнароднанаукова конференція«Релігія ісоціальні зміниу сучасномусуспільстві»(18-19 квітня 2005 р., Чернівці); Міжнароднаконференція«Принципивикладаннярелігійноїетики в навчальнихзакладах» (7лютого 2007 р., Чернівці); Міжнароднаконференція, присвячена100-річчю з днянародженняМ. Еліаде (2-3 березня2007 р., Київ); ІVМіжнароднанауково-практичнаконференція«Україна вєвроінтеграційнихпроцесах: проблемиі перспективи»(18 травня 2007 р., Київ); наукова конференція«Релігія іцерква в постсоціалістичнихкраїнах: українськийконтекст» (31травня 2007 р., Київ); Всеукраїнськанаукова конференції«Академічномурелігієзнавствув Україні – 15: здобутки, проблемиі перспективи»(1 червня 2007 р., Київ); науково-практичнаконференція«Релігія іЦерква в сучаснійУкраїні: стан, проблеми, перспективи(21 вересня, 2007 р., Київ); ХХІІМіжнароднанауково-практичнаконференція«Роль науки, релігії тасуспільствау формуванніморальноїособистості»(30 листопада2007 р., Донецьк); Всеукраїнськанауково-практичнаконференція«Міжконфесійнийдіалог як складовастановленнягромадянськогосуспільства»(7 грудня 2007 р., м.Київ); ІVМіжнароднанауково-практичнаконференція«Наука і освіта– 2008» (3-15 січня 2008р., Софія).
Крім того, результатидослідженняоприлюднювалисяна щорічнихнаукових конференціяхпрофесорсько-викладацькогоскладу Національноготранспортногоуніверситету, а також пройшлиапробацію привикладанніавтором курсівз «Релігієзнавства»та «Соціології»та спецкурсу«Сучасний станрелігії і церквив Україні» нафакультетіекономіки, менеджментуі права названогоуніверситету.Дисертаціяобговорюваласяна засіданнівідділу проблемрелігійнихвідносин вУкраїні та наВченій радіВідділеннярелігієзнавстваІнститутуфілософії іменіГ.С. СковородиНАН України.
Публікації.Основні положеннята висновкидисертаціївисвітленів індивідуальніймонографії«Релігійніконфлікти всучасномусвіті: природа, вияви, шляхиврегулювання»та у 35 публікаціях, у тому числів 22 статтях унаукових фаховихвиданнях.
Структурадисертаціїі послідовністьвикладу матеріалуобумовленілогікою дослідженняпроблеми, яку, в свою чергу, визначаютьмета і завданнядисертації.У вступі обґрунтовуютьсяактуальністьобраної теми, мета, завдання, наукова новизна, теоретичнеі практичнезначення вирішенняпоставленихзавдань. У першомурозділі авторвдається доісторіографічногота джерелознавчогоаналізу заявлениху дисертаціїпроблем тавизначаєконцептуальнізасади конфліктологіїрелігії якміждисциплінарноїнаукової галузі.У другому розділірозроблюєтьсяописово-інтерпретаційнамодель релігійнихконфліктів, визначені їхсутність, специфіка, типи, структура, функції. У третьомурозділі аналізуютьсягеосоціальні, політичні, етнонаціональнічинники генезисута ескалаціїрелігійнихконфліктіву перехіднихєвропейськихсуспільствах, узагальнюютьсяїх вияви тавплив на суспільніпроцеси. Тимзадаютьсяпараметридинамічноїмоделі релігійнихконфліктів, що розкриваєїх рушійнісили, детермінанти, закономірностіперебігу таескалації. Учетвертомурозділі розглядаєтьсясукупністьоб’єктивнихумов, засобіві ресурсів, необхіднихдля мінімізації, врегулюваннята попередженнярелігійнихконфліктів, з’ясовуютьсяпрогностичніта практичніможливостірелігієзнавчо-конфліктологічногознання.
Дисертаціяскладаєтьсязі вступу, чотирьохроздiлiв, тринадцятипiдроздiлiв, висновків, списку використанихджерел (563 найменування).Основний змістроботи викладенийна 385 сторінках.
ОСНОВНИЙЗМІСТ РОБОТИ
--PAGE_BREAK--
У вступіобґрунтовуєтьсяактуальністьдосліджуваноїпроблеми, визначаєтьсяоб’єкт, предмет, мета і завданнядисертації, викладаютьсяметодологічніоснови дослідження, його науковановизна, теоретичнеі практичнезначення, наводятьсядані про апробаціюотриманихрезультатів, умотивовуєтьсяструктурадослідження.
Упершомурозділі«Релігійніконфлікти якоб’єкт теоретичнихдосліджень: відгалузевихрозвідок доміждисциплінарногознання»проаналізованоступінь вивченостіпроблеми упрацях вітчизнянихта зарубіжнихрелігієзнавців, соціологів, конфліктологів, політологів, богословів; висвітленаджерельна базадисертації; обґрунтованоактуальністьі практичнузначущістьконституюваннянової міждисциплінарноїгалузі у дослідженнірелігійнихфеноменів –конфліктологіїрелігії.
В першомупідрозділі«Релігійніконфлікти вколі науковихта богословськихінтересів(аналіз бібліографії)»проаналізованітеоретичнінапрацюваннящодо природиі виявів релігійнихконфліктів, накопиченіу різних галузяхзнань. В полеуваги потрапили, насамперед, праці класиківсоціологічноїтеорії конфліктута сучаснихукраїнськихі зарубіжнихфахівців-конфліктологів, серед яких: А.Анцупов, В.Андреєв, Е.Бабосов, А.Бандурка, А.Бобро, Ф.Бородкін,І.Ващенко, Н.Вишнякова, Л.Герасіна, А.Гірник, А.Глухова, О.Громов, А.Дмитрієв, Л.Ємельяненко, С.Ємельянов, В.Жаворонков, Ю.Запрудний,І.Зіміна, А.Ішмуратов, А.Кармін, Н.Коряк, В.Кудрявцев, Г.Ложкін, В.Нагаєв, М.Панов, В.Петюх, М.Пірен, М.Примуш,І.Сергієнко, Е.Степанов, Л.Торгова, Л.Чернова, В.Шейнов, А.Шипілов.
Виявлено, що підґрунтямсучаснихконфліктологічнихрозвідок вмежах українськогоакадемічногорелігієзнавствастало дослідженняміжправославнихта православно-грекокатолицькихвідносин уконтекстісуспільнихтрансформацій90-их років ХХстоліття.Простежуєтьсяеволюція науковогоосмисленняконфліктнихпроцесів урелігійнійсфері від переважноописово-інформативнихпідходів доузагальнюючогоосмисленнятипів і специфікирелігійнихконфліктівта комплексупротиріч уконфесійнійсфері, спричиненихперехідним, трансформаційнимстаном українськогосуспільства.В цьому контекстізалучено праціВ.Андрущенка, М.Бабія, В.Бондаренка, Т.Горбаченко, В.Докаша, В.Єленського, В.Журавського, С.Здіорука, М.Кирюшка, А.Колодного, В.Козленка, В.Лубського, М.Новиченка, В.Пащенка, В.Перебенесюка, М.Рибачука, О.Сагана, О.Уткіна, Л.Филипович, О.Шуби, П.Яроцького.Важливим компонентомджерельноїбази дослідженнястав доробокз актуальнихпитань соціологіїрелігії, психологіїрелігії, історіїрелігії, конфесіологіїта етнологіїрелігії – праціВ.Бодак, Л.Виговського, Л.Волової, А.Гудими, В.Климова, Н.Кочан, П.Кралюк, П.Павленка, Ю.Решетнікова, Н.Стоколос, В.Суярка, Л.Филипович, А.Чернія.
Різнітеоретико-методологічніта практичніаспекти міжрелігійнихта міжконфесійнихконфліктів, тенденціїрозвитку релігійнихпроцесів українах ближньогозарубіжжя післярозпаду радянськоїдержави знайшлисвоє висвітленняу працях Є.Арініна, В.Гараджі, Х.Гафарова, В.Губанова, Ю.Кімєлєва, М.Корзуна, П.Костюковича, М.Ленсу, О.Лобазової, Л.Мітрохіна, М.Мчедлова, Ф.Овсієнка, М.Одинцова, М.Писманика, М.Шахновича, М.Шахова, І.Яблокова, Я.Яскевич.
Системно-компаративнийаналіз засвідчиввідчутнийрозрив міжнапрацюваннямиконфліктологіві релігієзнавців: фахово-конфліктологічнірозвідки вгалузі сучаснихрелігійнихпроцесів провадятьсяздебільшогобез опори натеоретико-методологічнубазу релігієзнавчихдисциплін; арелігієзнавчіпідходи допізнання релігійнихконфліктівсвідчать проповерховеволодіннянауковим, понятійнимі методологічнимапаратомконфліктології.
З’ясовано, що геополітичнітрансформаціїна терені Центральноїта СхідноїЄвропи післярозпаду СРСРта «соціалістичноготабору» заклалиоб’єктивніпередумовимодернізаціїтеоретико-методологічнихпідходів доаналізу соціальнихконфліктіврізного типу.Серед науковогозагалу поширюютьсяустановки напринципи теоретичногоплюралізму, синтезу теоретичнихнадбань іметодологічногоінструментаріюрізних течійі шкіл; міждисциплінарноговивчення конфліктів, що зумовлюєгенезис новихнаукових галузейна стику конфліктологіїз іншими науками.
Актуалізуютьсядослідженнязакономірностейперехідного(транзитного)періоду яктаких, що обумовлюютьвиразну специфікуконфліктіву постсоціалістичнихкраїнах. Ціпроблеми знайшлисвоє висвітленняв працях українськихфілософів, соціологів, політологівІ.Бекешкіної,Є.Бистрицького,Є.Головахи, О.Данільяна, О.Дергачова, О.Куценка, С.Макеєва, Н.Паніної, В.Полохала, В.Тарана, М.Шульгита зарубіжнихвчених З.Бжезинського, П.Байера, Л.Брашта, Р.Дарендорфа, Дж.Елстера, С.Ліпсета, М.Манделбома, Г.Нодіа, К.Оффе, В.Прусса, Д.Старка, Дж.Рупника, Г.Шопфліна. Чине найбільшуувагу науковцівпривернулапроблемаетнонаціональнихі етнорелігійнихконфліктів, особливоактуалізованаполітичнимиреаліямипострадянськогоі балканськогопростору.Закономірностіїх генезису, темпи ескалаціїта соціальнінаслідки, феномениетнорелігійногоекстремізмуі тероризмутривалий часдосліджуютьГ.Абдуаргимов, Р.Абдулатипов, В.Авксент’єв, А.Аклаєв, Ю.Антонян, Л.Арутюнян, М.Давитадзе, Л.Дробижева, А.Єлебаєва, А.Здравомислов, В.Іванов, Н.Медведєв, М.Ях’яєв тощо.
Залученняздобутківзахідноїрелігієзнавчоїдумки дозволилозробити висновокпро відсутністьцілісної концепціїрелігійнихконфліктів, попри наявністьпотужноїконфліктологічноїтрадиції. Проте, від кінця ХХст. у науковийобіг входитьчимало працьзарубіжнихвчених, де вконтекстідослідженняекономічних, політичнихта релігійнихтрансформаційна тереніпосткомуністичнихкраїн розглядаютьсяі релігійніконфлікти.Вагомим компонентомджерельноїбази дослідженнястав доробокВ. Адамського, Р. Андорки, Г.Бабінського, К. Блея, І. Боровик, М. Бурдо, В. Веселовського, Е. Внук-Липинського, М. Гот’є, Ф. Гехарда, Г. Гофмана, Д.Девіса, Д. Дунна, С. Кеннета, К.Кракнелла, Д.Поллака, С. Рамет, П. Роберта, С.Сандлера, У.Сватоса, М. Смирнова, П. Томки, М. Тучек, Дж. Фокса, М.Юргенсмейера.
Відносносамостійнийі значною міроюальтернативнийвектор дослідженьсоціально-релігійнихконфліктів, шляхів і засобівврегулюванняміжконфесійнихвзаємин означуєбогословськерелігієзнавство.Проблеми міжцерковнихі міжконфесійнихвзаємин, екуменічноїдіяльності, сучасногополіконфесійногосередовищапорушені впрацях визнанихправославнихбогословів: Кирила (Гундяєва), Антонія (Сурожського), Дамаскіна(Папандреу),Іларіона (Алфєєва), Платона (Ігумнова), Феодосія(Снігірьова), А. Кураєва, Г.Скубака, О. Меня; греко-католицькихбогословіві церковнихдіячів А. Шептицького, М. Любачівського, Л. Гузара, М.Мариновича; нинішньогоримськогопонтифіка Й.Ратцингера.Залучені творизарубіжнихбогословіві церковнихдіячів різниххристиянськихгілок – Д. Бонхьоффера, Дж.Э. Вейза, Р.Вільямса, Ю.Жицінського, В. Йеротича, Г.Кюнга, І. Лангхаммера, Т. Одена, Д. Петерсона, Р. Роуд, М.Х.С.Сієрри. Помітнийдоробок в галузіісторії українськихцерков та еволюціїміжцерковнихвзаємин належитьбогословам-релігієзнавцямукраїнськоїдіаспори – І.Власовському,І. Музичці, І.Огієнку, І.Ортинському,І. Шевціву, С.Ярмусю.
Відбиваючиоцінки і позиціїкожної з конфесій, більшою чименшою міроювтягнутої уконфліктнівідносини, богословськірозвідки демонструютьвзаємовиключніінтерпретаціїсучасної ситуаціїв релігійно-церковнійсфері. При цьомувиразнийконфесійно-апологетичнийхарактер стаєна завадіоб’єктивностій виваженостів аналізі релігійнихконфліктівта засобів їхврегулювання.
Огляд широкогокола вітчизнянихі зарубіжних, наукових ібогословськихджерел засвідчив, що комплекснийаналіз сучаснихрелігійнихконфліктів, базований насинтезі соціологічних, релігієзнавчих, політико-правових, соціально-філософських, психологічних, етичних знань, складає відносноневелику часткунаявного доробку.
В другомупідрозділі«Конституюванняконфліктологіїрелігії якактуальнезавданнярелігієзнавчихдосліджень»обґрунтовується, що релігієзнавчірозвідки зпроблем детермінації, типів і векторіввпливу релігійнихконфліктів,їх специфікиу суспільствахперехідноготипу, вимагаютьпопередньоїрозробки відповідногокатегоріальногой методологічногоапарату. Доводиться, що сформованіоб’єктивніпередумовита актуалізованосоціальніпотреби дляформуваннянової міждисциплінарноїгалузі – конфліктологіїрелігії. Визначеніоб’єкт, предмет, методи, принципиі функціїконфліктологіїрелігії, завданняі перспективиїї розвиткуяк теоретико-прикладноїдисципліни.
У першомупараграфіпідрозділу«Концептуальнізасади конфліктологіїрелігії» аналізуютьсяконтраверсійніточки зору настатус конфліктологіїу системі сучасногознання. Аргументовано, що сучаснаконфліктологіявибудовуєтьсяу відносносамостійнусферу науковогознання, матрицяякої була закладенакласичноютеорією конфлікту.Показано, щоважливимиознаками сучасногоконфліктологічногодискурсу ємножинністьметодологічнихпідходів доінтерпретаціїприроди конфліктів,їх типології, генезису, структуриі функцій таміждисциплінарнийхарактерконфліктологічногознання.
У цьому контекстідоводиться, що твореннянових дисциплінна стику конфліктологіїз іншими галузямизнань не є довільнимчи штучнимпроцесом, аобумовлене, з одного боку, об’єктивнимипотребамиконцептуалізаціїнакопиченихтеоретичнихрозвідок, зіншого – запитамипрактичноговрегулюванняконфліктіврізного типу.В сучасномусвіті релігійнасфера набуваєвсе більшоїактуальностіяк об’єктконфліктологічнихдослідженьз огляду напоширеність, резонансністьта деструктивнінаслідки релігійнихконфліктіву добу глобалізації.Відтак конституюванняспеціальноїтеорії релігійногоконфлікту назасадах міждисциплінарногопідходу стаєнагальнимзавданнямрелігієзнавства.Спираючисьна ці міркування, автор обґрунтовуєсвоє баченняпредметуконфліктологіїрелігій, щойого складаютьзагальнізакономірностівиникнення, ескалації, динаміки релігійнихконфліктів, принципи їхврегулюванняі попередженняв умовах сучаснихполіконфесійнихсуспільств.
У другомупараграфі «Конфліктологічнапарадигмасоціологіїі витоки теоріїрелігійногоконфлікту»простежуєтьсяшлях, яким прямуваласвітова філософськаі соціологічнадумка в осягненніконфліктогенноїприроди релігіїяк соціальногофеномену. Узагальненіі логічносистематизованітеоретичнірозвідки стосовноприроди, детермінантта суспільнихвпливів релігійнихконфліктів, що були здійсненів межах динамічноїеволюції класичноїтеорії конфліктута соціологіїрелігії; визначеніосновні теоретичніпроблеми, щопостали у контекстіконфліктологічногоаналізу релігійнихвідносин таінститутів.
Показано, що попри значнізусилля науковцівХІХ-ХХ столітьу виробленні комплексного,інтегративногопідходу довивченнярізноманітнихвиявів і типівсоціальнихконфліктів, виразна специфікаконфліктіву релігійнійцарині важковкладаласяу типові схемиі категоріальніряди і вимагаласпеціальноїінтерпретації.Важливим підсумкомпівторастолітніхнапрацюваньв галузі теоретичногоосмисленнярелігійнихконфліктівстає висновокпро амбівалентнуроль релігіїв цілому тасоціально-релігійнихконфліктівзокрема.
У третьомупараграфі«Методологія, принципи тафункції конфліктологіїрелігії»охарактеризованометодологічнийарсенал, здатнийзабезпечитиевристичнуі практичнуефективністьконфліктологіїрелігії. Доводитьсяметодологічнацінність системного, функціонального, діяльнісного, міждисциплінарного, глобалізаційногопідходів. Визначеніосновні принципиконфліктологічнихдослідженьрелігійноїсфери, середяких особливоїролі набуваютьпринципиоб’єктивності, позаконфесійності, толерантності,історизму, світоглядногоплюралізму, прогностичності, пошуку латентногозмісту конфлікту.Серед важливиххарактеристикнової галузі, автор окреслюєфункції конфліктологіїрелігії: пізнавальну, діагностичну, прогностичну, просвітню,ідеологічну, регулятивно-прикладну.
Складнаміжконфесійнаситуація вУкраїні таформуванняконфліктогенногоєвропейськогопростору, деспівіснуютьполіконфесійнікраїни різноїміри цивілізованості, розвиненостіта розбіжнихгеополітичнихорієнтацій, утворюютьпотужну емпіричнубазу для теоретичнихрозвідок іпрактичноїроботи в галузіконфліктологіїрелігії.
У другомурозділі«Теоретико-методологічнізасади аналізурелігійнихконфліктів»аналізуютьсяессенціальні, структурні, процесуальніта функціональнівиміри релігійногоконфлікту якособливогосоціальногофеномену. Виробленняадекватногопонятійно-категоріальногоапарату тацілісної концепціїконфліктологічногоаналізу релігійноїсфери розглядаєтьсяавтором якнеобхіднапередумовасистемногодослідженняспецифіки, типів, динамікирелігійнихконфліктівна терені перехіднихсуспільств.
У першомупідрозділі«Сутність іспецифікарелігійнихконфліктів: пошуки та дискусії»на основі опрацюваннязначного обсягунаукової табогословськоїлітературипоказано, щопринциповірозбіжностів інтерпретаціїфеномену релігійногоконфлікту євідображеннямтривалих дискусійзагально-методологічногохарактеру вмежах конфліктологічноїтеорії. Виділеніта охарактеризованічотири відмінніметодологічніпідходи дорозкриттясутності релігійногоконфлікту:«антагоністичний»,«аксіологічний»,«конкурентно-адаптивний»,«соцієтальний».Спектр існуючихпоглядів насутність релігійногоконфліктудоповненийзалученнямбогословськихінтерпретацій, головно християнськоїтрадиції, депроблема релігійногоконфліктуопрацьовананайбільш послідовноі є відбиттямконфліктнихвідносин міжтечіями і громадами, константнихдля всієї історіїхристиянства.
Обґрунтовано, що сутністьрелігійнихконфліктівнайадекватнішерозкриваєтьсяяк деструктивнавзаємодіясуб’єктіврелігійно-церковноїсфери у намірахреалізувативласні інтересиі цінності, зберегти абоперерозподілитивладу, вплив, статуси, привілеїтощо, захиститивласну ідентичність.Важливо, щорелігійніконфліктивиділяютьсяв окрему групусуспільнихконфліктівне лише за сфероюсвого прояву, а й за специфікоюсторін-учасників.Принаймні, одиніз конфліктуючихсуб’єктіврепрезентованийгрупою (спільнотою, організацією)зі стійкоюрелігійною (конфесійною)ідентичністю.
Узагальнюючинапрацюванняфілософської, релігієзнавчої, соціологічної, політологічної, конфліктологічноїдумки та власнівисновки, авторвиділяє істотніознаки релігійнихконфліктів, взаємопов’язаністьі взаємнаобумовленістьяких робитьрелігійніконфлікти нетільки специфічнимрізновидомсоціальнихконфліктів, а й специфічноюсуспільноюнебезпекою.
З’ясовано, що у сучаснуепоху релігійніконфліктинабули якіснонових рис, детермінованихглобалізаційнимичинниками тагеополітичнимитрансформаціямикінця ХХ ст.
В другомупідрозділі«Проблемакласифікаціїрелігійнихконфліктів»доведено, щовиробленнядієвої класифікаціїконфліктів, у тому числіконфліктіврелігійних, наразі лишаєтьсяоднією з фундаментальнихі найбільшдискусійнихпроблем сучасноїнауки. Домінаціясуб’єктивно-авторськихтипологійпризводитьдо того, що відентичнітерміни і назвивкладаєтьсярізний зміст, або, навпаки, для позначенняодного типуконфліктіввживаютьсярізні поняття(зросійщені, англізовані, златинені).Аргументовано, що потреба вопрацюванніі закріпленніпевної сталоїсукупностікласифікаційнихкритеріївобумовленаяк теоретико-дослідницькимизавданнями, так і практичнимизапитами врегулюваннярелігійнихпротистоянь.
Оглядаючиіснуючі загальнікласифікаціїсуспільнихконфліктів, автор виділяєті, які зберігаютьнайбільшутеоретико-методологічнута евристичнузначущістьдля потребконфліктолого-релігієзнавчогоаналізу. Наступнимкроком стаєобґрунтуванняспеціально-науковихкласифікаційнихсхем для аналізувласне релігійнихконфліктів.У цьому контекстітрадиційнікласифікаціїрелігійнихконфліктів(за об’єктом, сферою вияву, рівнем, суб’єктомконфлікту)доповненітакими критеріями, що відбиваютьважливі аспектиїх перебігу: за характером, формою, зв’язкоміз етнонаціональнимита геополітичнимичинниками, соціально-історичнимиумовами розгортання.Розмежовуютьсята визначаютьсяпоняття «релігійнаконкуренція»,«релігійнаконфронтація»,«релігійнепротиборство»,«релігійнавійна», а також«міжконфесійні»,«етноконфесійні»,«геоконфесійні»конфлікти.Пропонованіпідходи надаютьдодатковіможливостідля дослідженнярелігійнихконфліктіву перехіднихсуспільствах.
В третьомупідрозділі«Специфікасуб’єктіврелігійно-конфліктноївзаємодії: релігієзнавчий, соцієтальнийта правовийаспекти»обґрунтованечітке розрізненняпонять «суб’єктрелігійноїсвідомості»,«суб’єкт релігійнихвідносин»,«суб’єкт релігійноїдіяльності»,«суб’єкт релігійногоконфлікту».Показано, щокатегоріальнаневизначеністьстає приводомдля серйознихрозбіжностейміж науковцямиу питанні прозвуження чирозширеннякола суб’єктівконфлікту.
Автор проводитьдумку, що досуб’єктіврелігійнихконфліктівслід віднестине тільки суб’єктіврелігійнихвідносин (віруючих, духовенство, релігійнігромади, організації, конфесії тощо), котрі в намірахреалізувативласні інтересиабо відреагуватина вчиненісупроти нихакції, свідомопротидіютьіншій стороні, а й інших соціальнихсуб’єктів зістійкою релігійноюта/або конфесійноюідентичністю(нації, етнічніменшини, релігійно-політичніпартії і рухи, суспільствов цілому) тарелігійноюмотивацієюсоціально-конфліктноїповедінки.
Доводиться, що суб’єктирелігійно-конфліктноївзаємодії єносіями виразноїспецифіки ів соціально-правовому,і в інституціональному,і в соціально-психологічномусенсі. Спеціальноохарактеризованийправовий статусрелігійнихінституційв українськихреаліях.
Звертаєтьсяувага на те, щоврегулюванняміжсуб’єктнихвідносин вмежах релігійногопротистояннявимагає у більшостівипадків залученнятретьої сторони, яка б виконалапосередницькій миротворчіфункції.
В четвертомупідрозділі«Функціональністьрелігійногоконфлікту»простежуєтьсяпротиборствофункціональногота конфліктологічногопідходів щодоприроди релігійнихконфліктів.Автор прагнеподолати стійкутенденціювитлумаченнярелігійнихконфліктіввиключно якруйнівних, патогеннихподій, як умакросоціальномумасштабі, такі на рівніміжособистихвідносин таіндивідуальногобуття. Аргументуєтьсяпевна позитивнафункціональністьрелігійнихконфліктіву сенсі джереласоціальнихзмін і трансформацій,«ферментурозвитку»релігійногожиття, чинникарозбудовирелігійно-інституційноїмережі, механізмувнутрішньо-групової, внутрішньо-конфесійноїконсолідації, стимулу нормотворчостіта структуруванняміжрелігійнихвідносин, модернізаціїрелігійноїідеології тощо.
Висновується, що інтеграційнийпотенціалконфліктноївзаємодії нарівні громаді конфесій вумовах тоталітарногоі посттоталітарногосуспільстваможе бути вищимза інтеграційніможливостірелігійноговіровчення, літургійноїпрактики, самоорганізаціїмирян. Суперечливістьфеномену релігійноїконфліктностіполягає відтаку здатностідетермінуватиі конструктивній деструктивніпроцеси, одночасностимулюватиі гальмуватисоціальнийпоступ.
Висловлюєтьсядумка провкоріненістьконфліктностіу самій природірелігійногофеномену, авідтак – і пронезнищенністьрелігійногоконфлікту. Вцьому контекстівиділяютьсятакі суттєвіаспекти функціонуваннярелігії, як: абсолютність, ексклюзивністьта імперативністьрелігійногоціннісногой нормативногокомплексу; відносно чіткарелігійна таконфесійнаідентифікаціясоціальнихсуб’єктів іжорсткийдемаркаційнийподіл між носіямирізної ідентичності; протиставленняієрархії релігійнихнорм і цінностейсвітським, а«вимог віри»до «вимог закону»; поєднання урелігійномукомплексі такихскладників, що сприяютьвиробленнювойовничихмоделей ідеологіїта поведінки(від містичностівіровченнядо сувороїієрархіїорганізаційнихрівнів, ідеологічноїекспансії тавикористанняпсихологічноїмотивації).
Показано, що розгортанняі триваннярелігійнихконфліктівістотно впливаютьна конфесійнусамоідентифікаціюіндивідів, ціннісні опції, самовизначенняу світогляднихпитаннях, вибірпозацерковногочи воцерковленогобуття, довірудо релігійнихінституційта священнослужителів, ставлення доносіїв іншоїрелігійноїта конфесійноїідентичності.
У третьомурозділі«Детермінаціяі вияви релігійнихконфліктіву перехіднихєвропейськихсуспільствах: системно-компаративнийаналіз»досліджуєтьсякомплексвзаємопов’язанихчинників, щодетермінуютьвиникнення, загостреннята просторово-часовуескалаціюрелігійнихконфліктіву суспільствахперехідноготипу. Детермінаціярелігійнихконфліктівмає складнуприроду і охоплюєфактори різногорівня: глобальнісоціокультурнізміни, які впливаютьна трансформаціюрелігії ірелігійностіу сучасну епоху; чинники мезорівня, чия конфліктогеннаприрода актуалізованареаліями тієїчи іншої держави, субрегіону; причини мікрорівня, дотичні до умові обставинособистісногобуття. При цьомуоб’єктом теоретичногоаналізу стаютьне поодинокіприклади релігійнихзіткнень, асистемнаконфліктністьрелігійно-конфесійноїсфери в цілому, як атрибутивнаознака перехідногостану посткомуністичнихсуспільств.Порівнюючипроцеси, щоперебігалина терені різнихперехіднихсуспільств, автор приділяєспеціальнуувагу детермінації, виявам, суспільнимнаслідкамрелігійнихконфліктів, що розгорнулисяу специфічнихреаліях України.
У першомупідрозділі«Феноменперехідностікінця ХХ – початкуХХІ ст. Глобальнийсвіт і посттоталітарнаконфліктність»проаналізованаконфліктогеннаприрода феноменуперехідності(транзиту) якспецифічногопроцесу макросуспільнихтрансформацій.Питання прогеосоціальнідетермінантирелігійнихконфліктівосмислене черезвзаємозв’язоктрьох аспектів:1) вплив соціальноїперехідностіяк особливогоетапу, способута паттернурозвитку групикраїн, утвореноїпісля розпадуСРСР і так званого«соціалістичноготабору»; 2) діязагальних іспецифічнихзакономірностейрозгортанняконфліктнихпроцесів; 3)глобалізаційнічинники трансформаційдуховно-релігійноїта етноконфесійноїсфери. Коженіз зазначенихаспектів маєвласну логікуі формує специфічнеколо проблем, дотичних доаналізу релігійнихконфліктіву найдинамічномуареалі Європи.
Перший параграф«Поліконцептуальністьфілософськогоосмислення соціальноїперехідності(транзиту)»присвяченийпроблемі адекватногорозумінняконцепту «соціальногопереходу», йоготеоретичноїй методологічноїефективностідля дослідженнямакросоціальнихпроцесів ітрансформацій.Автор підсумовуємайже дводесятилітнідискусії навколотермінологічногой концептуальногоосягненняпостсоціалістичнихсуспільств.Показано, щоу сучасномуфілософськомудискурсі перехідністьосмислюєтьсяяк одна з фундаментальнихознак соціальногорозвитку іпостає як граничнадинамічність,інваріантність, дискретність, конфліктністьі нестійкість, дезорганізаціяі твореннянової просторово-часовоїупорядкованостісоціальноїсистеми. Трансформаціярелігійно-конфесійноїсфери розглядаєтьсявідтак як закономірнаскладовазагальносистемнихперетвореньперехіднихсуспільств, що відтворюєвсю суперечливістьцього процесу.
У другомупараграфі«Сутність івияви «посттоталітарної»конфліктності»доводиться, що соціальнимконфліктамналежить особливароль, як у процесітрансформуванняперехіднихсуспільств, так і в закріпленнірезультатівцієї трансформації.Конфлікт набуваєу перехідномусуспільствіспецифічноїфункціональності, стаючи засобомтворення новоїсоціальноїреальності: він перетворюєтьсяна найпоширенийі універсальнийдля різнихсоціальнихсфер тип взаємодіїі суспільнихвідносин; чинникусвідомленняі вибореннягрупових іособистихінтересів, становленнянових соціальнихсуб’єктів тощо.У соціально-історичномусенсі конфліктністьперехідноготипу постаєяк унікальнийвипадок співпаданняй синхронізаціїконфліктівнадто різноготипу і природи, що набуваютьамбівалентногофункціонально-дисфункціональногозначення. Відтакрелігійніконфліктипостали специфічнимвиявом системноїконфліктностітранзитногогеоареалу.Формуваннянової конфесійноїструктури, комплексурелігійнихта державно-церковнихвідносин,інституалізаціярелігійнихмереж та суб’єктівна тереніпостсоціалістичнихсуспільстввідбувалисязначною міроюу конфліктнийспосіб.
У третьомупараграфі«Актуалізаціярелігійнихконфліктіву глобалізованомусвіті і перехіднісоціуми» акцентуєтьсяувага на тому, що закономірнимнаслідкомглобалізаційнихпроцесів стаєі глобалізаціясуспільнихконфліктів, яка змінює їхкількісні(чисельність, швидкістьескалації, кількістьвтягнутихіндивідів ігруп або охопленоїтериторії, частота вибуху)та якісні (формивияву, характерперебігу, впливна суспільніпроцеси) показники.Найістотнимирисами конфліктіву добу глобалізаціїстають резонансність, просторово-часованелокалізованість, ризики некерованоговибуху, синхронізаціяконфліктіву політичній, етнічній, релігійнійсферах.
Твореннявзаємозалежнихскладно-організованихсоціумів, розвитоккомунікативнихмереж, поширенняі мобільністьетнічних іконфесійнихдіаспор тощозаклали підвалинистрімкої ескалаціїконфліктнихрелігійнихвідносин. Показано, що численніконфлікти вмежах глобалізаційногопроцесу маютьабо релігійнуприроду, аборелігійнумотивацію, аборелігійнезабарвлення.Світова глобалізаціятрансформуєвсі релігійніпроцеси; у томучислі обумовлюєетноконфесійнутрансформаціюєвропейськогоконтиненту, впливає наістотну змінуконфігураціїі динамікиконфесійноїструктуриперехіднихкраїн. Крімтого, глобалізаціявиступає суттєвимчинникомтрансформаціїфункціональностірелігійногокомплексу, зумовлюючийого адаптаціюдо інших умовіснування.
У другомупідрозділі«Роль політичнихтрансформаційу детермінаціїрелігійнихконфліктів»показано, щомножинністьпрактичнихмоделей трансформаціїперехіднихкраїн виявиларазом з тимпевні спільнітенденції ізакономірності, в тому числіу сфері перебігурелігійнихконфліктів.У межах підрозділуактуалізуєтьсязавдання порівняльнихдосліджень, віднайденнязагальногоі специфічногов соціально-історичномурозвитку, томуйого зміствизначаютьдві взаємопов’язаніпроблеми: якіспільні фазитрансформаціїтранзитнихкраїн призвелидо аналогічнихпроцесів урелігійнійсфері, головнопроцесів конфліктноїприроди; і яківідмінностізумовили принциповірозбіжностіу ступеніконфліктностірелігійно-конфесійногосередовища.
Автор обґрунтовує, що генезис ідинаміка релігійнихконфліктіву загальнихрисах синхронізувалисяз фазами посткомуністичнихперетвореньі транзитногопоступу. Рівеньконфліктностіу релігійнійсфері, гостротата тривалістьрелігійнихпротистояньзалежали відшвидкості тарадикальностізмін, яких зазналивідповідніінституціїу контекстіадаптації донових соціально-політичнихреалій, а такожвід специфічнихдля кожноїкраїни обставинвнутрішньо-політичногоі геополітичногопорядку. Прицьому конфліктнізіткненняінтересівпровіднихрелігійнихсуб’єктів уперіод переструктураціїсоціуму прямочи опосередкованостосувалисяборотьби завладу, вплив, лідерство, домінування, а відтак – набувалиполітичногозмісту. Радикальнісоціально-політичнітрансформаціїстворили сприятливіумови для посиленоївзаємодіїрелігії і політики, переплетенняспорідненихі взаємозалежнихтенденцій: політизації релігійних(міжконфесійних, міжцерковних, внутрішньо-церковних)відносин ірелігієзації(оцерковлення, сакралізації)політичноїсфери.
Автор послідовнопроводитьдумку, що міжцерковніта міжконфесійніконфлікти вУкраїні, Росії, Болгарії, Румунії, країнах Югославіїтощо, рівно які процес їхполітизації,є відображеннямі закономірнимнаслідкомконфронтаціїрізновекторнихвнутрішньо-і зовнішньополітичнихорієнтаційнаселення, політичнихі церковнихеліт. Формуваннястійкої сукупностіконфліктогеннихчинниківактуалізуваликонфліктніпроцеси нетільки міжконфесійного, а й етноконфесійногоі геоконфесійноготипу.
У третьомупідрозділі«Етнонаціональнічинники генезисута ескалації релігійнихконфліктів.Феномен етнорелігійноготероризму»показано, щопроцесинаціонально-релігійноговідродження, які розгорнулисяу перехіднихкраїнах, черезсвою суперечливуприроду сталипричиною глибокихкризових явищта конфліктіву національнійі релігійнійсферах. Як граничнаформа реакціїна потребуетнічного йполітичногосамовизначення, швидкої реалізаціїего-національнихі геополітичнихінтересів, використаннянаданого історичногошансу самореалізації, у поліетнічнихі полірелігійнихсоціумах вибухаютьрізні форминаціоналізму, шовінізму, фундаменталізму, етноконфесійноїконфліктності.
Актуалізаціязадавненихі новітніхвнутрішньо-та міжетнічнихпротиріч уперіод стрімкоїлібералізаціїсуспільства, нерівномірністьпротіканнямодернізаційнихпроцесівекономічного, політичного, культурногохарактеру ветнонаціональнихареалах, становленнянаціональноїі політичноїсвідомостіі хворобливийпошук національноїідентичностіпризвели дозагостренняпротиріч нарелігійномуґрунті, сполученнянаціональногоі релігійногочинників танабуття міжнаціональнимиконфліктамизмісту етноконфесійних.
Вагомимичинникамиміжнаціональнихй етнорелігійнихконфліктівстали етнокультурніта соціально-психологічніпричини, пов’язаніз ущемленнямнаціональнихпочуттів; колишньоюпрактикоюпереслідуванняісторично-вкоріненихконфесій інаціональнихцерков, дискримінаціїза національноюі релігійноюознакою; вкоріненоюнедовірою іксенофобієюдо представниківіншої національностіта віросповідання; розбіжностямиу рівні культурногорозвитку. Комплекспричин етнодемографічногопорядку обумовлюютьіснуючу латентнуконфліктогенністьперехіднихсуспільствЦентральноїта СхідноїЄвропи, потенційнісплески процесіветнорелігієгенезуяк серед титульнихнацій, так ісеред автохтоннихта нових етнічнихменшин.
З огляду наперетвореннярелігійновмотивованогоекстремізмуна глобальнузагрозу сучасності, автор звертаєтьсядо аналізуприроди і специфікиетнорелігійноготероризму.Етнорелігійнимза змістомвважаєтьсятероризм убудь-якомувияві та регіоні, якщо він вмотивованийідеями національно-релігійноївищості йвиключності, абсолютизаціїетноконфесійноїідентичності, нетерпимостідо будь-якихіноетнічнихта інорелігійнихспільнот. Аналізуючипотенційніфункціональнівпливи, якіздатні чинитисучасні терористичніпрактики натрадиційнісуспільстваі цивілізаційніареали, авторразом з тимнамагаєтьсяспростуватизакріпленістереотиписвідомостіі мови на кшталт«ісламськоготероризму».
Виразнаспецифікахристияно-ісламськихконфліктів, котра помітновирізняє їхсеред іншихвидів міжрелігійнихта етноконфесійнихпротиріч, вимагаєвиробленняспеціальноїстратегіїрозбудовистосунків міжхристиянськимиі мусульманськимиспільнотами, що в сучаснихумовах стаєважливим показникомжиттєздатностіі безпекиЄвропросторув цілому.
У четвертомупідрозділі«Поліконфесійністьяк конфліктогеннийфактор у сучаснихсуспільствах: Україна ієвропейськийконтекст»осмислюєтьсясуперечливароль поліконфесійностіу перехіднихсуспільствахзагалом, і вновітній українськійісторії зокрема.Аналіз сучасноїрелігійноїситуації уперехіднихсуспільствахдозволяє виявитиознаки принаймнітрьох типівполіконфесійності: еволюційної(історичносформованої); модерної (штучновитвореної); постколоніальної(наслідку відродженнядискримінованихкомуністичноювладою релігійнихта етнічнихспільнот ігруп). Утвердженнярізних конфігураційі типів поліконфесійностіробить фактичнонеможливимдля більшостіперехіднихкраїн простуреставраціютрадиційнихпаттерніврелігійноїкультури. Новіумови суспільногожиття, притаманніперехідномусуспільству, створюють нетільки мозаїчнийсвітогляднийі конфесійнийпростір, а йформують йогоістотні ознаки: поляризованість, жорстку конкурентність, поширенняконфліктнихмоделей свідомостіі поведінки, конфронтаційнуатмосферу тощо.Відтак можнатвердити прокомплекс явнихі латентнихсуспільнихнебезпек іризиків, якігенерує поліконфесійністьперехідноготипу.
Оцінюючиполіконфесійністьяк складнийі динамічнийфеномен, що маєвласні закономірностіфункціонуванняі еволюції, автор на прикладіУкраїни пропонуєчітку періодизаціюстановленняполіконфесійногосередовищачерез йогозв’язок ізфазами загостренняі згасаннярелігійнихконфліктів.
Простежуєтьсяеволюція уставленні дофеноменуполіконфесійностіу релігієзнавчомудискурсі: оцінкасуспільнихризиків поліконфесійностіта її конфліктогенноговпливу супроводжуєтьсяусвідомленнямїї вагомогоконструктивногозначення дляперехіднихсуспільству площині реалізаціїполітичнихі громадянськихсвобод.
Четвертийрозділ«Філософськізасади управліннярелігійнимиконфліктами»присвяченийосмисленнюрелігійногоконфлікту яксоціальногопроцесу, щопіддаєтьсяуправлінню, може вбиратиі зберігатиімпульси керованості.Процес управліннярелігійнимиконфліктамивключає цілунизку важливихкомпонентів, у тому числі: діагностикуконфесійногосередовищата виявленняпотенційнихконфліктогенних«вузлів»; прогнозуванняконфліктнихситуацій таймовірноїдинаміки конфлікту; виробленняметодів і засобівврегулюванняконфліктнихстосунків; перешкоджанняескалаціїконфлікту, йоголокалізаціюта мінімізаціюнегативнихнаслідків; професійнупідготовкусуб’єктівуправлінняконфліктами; технологіїпревенціїконфліктівтощо.
У першомупідрозділі«Перспективий ризики міжконфесійногоі міжцерковногодіалогу: теоретичнеосмислення»автор вдаєтьсядо багатоаспектногоаналізу можливостейі складнощівміжконфесійногодіалогу якзасобу оптимізаціїрелігійнихвідносин.Розглядаєтьсясукупністьумов, принципівта правил поведінкисторін у діалоговомупроцесі, бездотриманняяких невдалий, перерванийабо непродуктивнийдіалог генеруєризики загостренняміжконфесійнихвідносин тавідсуває перспективизамиреннясторін. З’ясовано, що в умовахперехідногосуспільствадіалог виразновиявляє своюконтинуумнуприроду, стаєзатяжним ісуперечливимпроцесом, спричинюєважко передбачуваніемпіричніситуації.
Проаналізованапозиція крупнихрелігій і конфесійщодо міжрелігійногодіалогу, йогозмісту і мети, припустимогоскладу учасниківта можливихнаслідків.Узагальненінапрацюваннярелігієзнавчоїі богословськоїдумки щодофункціональноговпливу і суспільногозначенняміжрелігійногодіалогу. Однеіз стратегічнихзавдань оптимізаціїрелігійно-церковногосередовищавбачаєтьсяу перетвореннідіалогу іззасобудосягненняпорозумінняміж суб’єктамиі врегулюванняконфліктнихстосунків намету соціальногоі духовногобуття, утвердженняетико-толерантнихцінностей усуспільнійсвідомості.
Аргументовано, що в реаліяхУкраїни сформуваласядосить стійкасукупністьчинників, якіобтяжуютьналагодженняміжцерковногоі міжконфесійногодіалогу, стоятьна завадіконсолідаціїрелігійнихструктур уреалізаціїспільних програмта проектів.Серед них: політизованістьрелігійнихвідносин імножинні розколияк відбиттяполітичногорозшаруваннянаселення; нецивілізованіформи міжцерковноїінформаційноїполітики; історичназадавненістьпротистояньі конфліктівміж християнськимиконфесіями; напруженіміжособистістосунки вищихієрархів; відсутністьнапрацьованихтехнологійврегулюваннярелігійнихконфліктівчерез діалог; посиленняксенофобнихнастроїв (особливоісламофобії)у відповідьна загрозливій трагічніподії міжнародногомасштабу.
У другомупідрозділі«Ресурси ізасоби практичноговрегулюваннярелігійнихконфліктів»розглядаютьсяправові, моральні, адміністративні,інформаційнізасоби і ресурси, що здатні послабитисоціальнунапругу, зменшитигостроту конфліктнихпротистоянь, запобігти їхескалації тасприяти врегулюваннюконфліктів.Автор виходитьз того, що ефективністьспеціальнихтехнологійпревенції новихта врегулюванняіснуючих релігійнихконфліктів, в кінцевомупідсумку, залежитьвід міри вирішеностіфундаментальнихзагальносуспільнихзавдань, середяких: розбудованаціональноїсистеми правата адекватнихсучасним реаліямнормативно-правовихінститутів; утвердженняоптимальноїмоделі державно-церковнихвідносин зурахуваннямісторичнихта сучаснихреалій конкретноїкраїни та світовогодосвіду; твореннядієвого у своємузастосуванніміжнародногоправа та розбудовисистеми міжнароднихорганізаційіз захисту праветнічних тарелігійнихспільнот; формуванняу перехіднихкраїнах повноцінногоі розвинутогогромадянськогосуспільства; становленняналежного рівнядуховностіі моральностів суспільстві, вкоріненняправової культури, цінностейтолерантногоспівіснування,імперативностігромадськихзобов’язань.
Спеціальнопроаналізованийтакий ресурсоптимізаціїрелігійногосередовищав Україні, якправове опрацюванняі законодавчезакріпленнянизки питань, що є чинникамихронічноїнапруги уміжконфесійнихі державно-церковнихвідносинах.Серед них: питанняреституціїабо компенсаціїраніше відчуженогомайна; повноцінноїреалізаціїправа релігійнихорганізаційрізного типуна отриманнястатусу юридичноїособи; правовоївідповідальностірелігійнихорганізаційза самовільнезахопленняземлі, майна, порушенняцивільно-правовихугод тощо; захиступроти дискримінаціїрелігійнихменшин привизнанні інтересів, прав і свободрелігійноїбільшості; діяльностііноземнихцентрів і місійна територіїУкраїни; відповідальностіЗМІ за поширеннянеоб’єктивної, спотвореноїінформаціїпро релігійніорганізації; обмеженнявтручанняполітичнихсуб’єктів усферу міжконфесійнихвідносин.
У третьомупідрозділі«Прогнозуваннята превенціярелігійнихконфліктів.Конфесійниймоніторинг: пріоритетиі перспективи»аргументується, що ефективністьменеджментуконфліктнихвідносин великоюмірою визначаєтьсяпрактикоюпрогнозуваннята запобіганняконфліктам, вчасного виявленняпередконфліктнихситуацій таусунення факторів, здатних загостритиміжконфесійнівідносини, атакож виробленнязважених прогнозіврозвитку релігійноїситуації улокальних, регіональнихі світовомумасштабах.Відтак вагомогозначення набуваєспеціалізованийконфесійниймоніторинг, під яким розумієтьсярегулярний, систематичнийаналіз релігійно-церковноїсфери соціологічнимизасобами, щоспрямованийна вивчення: а) рівня релігійностінаселення тамасштабівпоширеннярелігійнихпрактик; б)конфесійноїструктурисуспільствата релігійноїсамоідентифікаціїнаселення; в)наявних умовдля вияву релігійнихпереконаньта задоволеннярелігійнихпотреб, реалізаціїрелігійноїсвободи; г)ціннісногоставленняширокого загалудо релігії йцеркви; д) причин, форм і локалізаціїміжконфесійноїнапруги; е) частотиі масштабупроявів релігійноїнетерпимості.
Узагальнюючидосвід загальнонаціональнихта масштабнихрегіональнихдослідженьрелігійно-конфесійноїсфери в Україніза роки незалежності, автор підсумовуєрезультатидосліджень, що вказуютьна конфліктогеннийхарактер релігійногосередовища; збереженняі відтворенняосередь напруженостіу міжконфесійнихвідносинах.Проводитьсядумка, що сучаснийсвіт висуваєперед діагностикоюі моніторингомрелігійногосередовищанові пріоритети, які пов’язаніз роллю глобальногочинника усуспільно-релігійнихпроцесах, загрозоюміжнародноготероризму тагенерованихним етнорелігійнихпротистоянь; дієвістю правовогозахисту свободисовісті, віросповіданняі релігії; регіональнимиособливостямифрустраціїрелігійноїнетерпимостіта чинникамиїї розпалення.
Увисновкахпідводятьсяпідсумки здійсненогодослідженняі узагальнюютьсяотримані результати, серед якихнайголовнішимиє такі:
Дослідження природи, виявів, динаміки релігійних конфліктів у перехідних суспільствах вимагає попереднього опрацювання понятійного апарату і вироблення загальних теоретико-концептуальних підходів. З огляду на це, формування спеціальної галузі на стику конфліктологічних і релігієзнавчих досліджень – конфліктології релігії – стає вмотивованим і актуальним завданням релігієзнавства. Її предметом вбачаються загальні закономірності виникнення, перебігу, ескалації релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств. Розбудова конфліктології релігії має сенс лише як теоретико-прикладної дисципліни.
У сучасному релігієзнавчому дискурсі можна виділити різні методологічні підходи до розкриття сутності релігійного конфлікту: «антагональний», «аксіологічний», «конкурентно-адаптивний», «соцієтальний». Теоретичні дискусії навколо природи релігійного конфлікту є своєрідним відбиттям поліконцептуальності конфліктологічного знання. Сутність релігійних конфліктів найадекватніше розкривається як деструктивна взаємодія суб’єктів релігійно-церковної сфери у намірах реалізувати свої інтереси і цінності, досягти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність. Релігійні конфлікти виділяються в окрему групу не лише за сферою свого прояву, а й за специфікою сторін-учасників: принаймні, один із конфліктуючих суб’єктів є носієм стійкої релігійної (конфесійної) ідентичності.
Феномен перехідної (посттоталітарної) конфліктності постав унікальним в історичному сенсі прикладом кореляції і синхронізації конфліктів різного типу і природи, що набули, у тому числі, й системотворчого значення. Соціально-релігійні конфлікти виявилися невід’ємним компонентом системних конфліктних процесів у перехідному геоареалі; їх генезис і динаміка у загальних рисах синхронізувалися з етапами постсоціалістичних перетворень.
Релігійні конфлікти значною мірою визначили спрямованість та характер релігійних процесів і змін, що перебігають на теренах країн Центрально-Східної Європи; спричинили амбівалентний (і позитивно-функціональний і дисфункціональний) вплив на соціум, у тому числі на процеси трансформації релігійно-конфесійної архітектоніки європейського континенту.
Релігійні конфлікти у суспільствах перехідного типу об’єктивно детерміновані сукупністю зовнішній та внутрішніх чинників різної природи, сили та історичної задавненості, мають власні закономірності перебігу і виразну специфіку. Серед комплексу причин, що обумовили спалах релігійних конфліктів, можна вирізнити: нововиниклі геосоціальні, політичні, етнонаціональні, ідеологічні чинники міжрелігійних і міжконфесійних протистоянь, пов’язані із процесами радикальних суспільних трансформацій, неорганічної модернізації, системної кризи суспільства; історично вкорінені детермінанти релігійних конфліктів, що актуалізувалися після руйнування тоталітарних і авторитарних режимів; глобалізаційні впливи, які обумовили ескалацію та підживлення релігійної напруги; природну конфліктогенність будь-якого полірелігійного, полікультурного, поліетнічного середовища.
Врегулювання релігійних конфліктів постає як складне і багатовимірне завдання, що включає: діагностику соціального середовища; локалізацію наявних конфліктів; вироблення норм і процедур трансформування конфліктів у законодавчо-регульований переговорний процес; досягнення консенсусу або компромісу між конфліктантами; мінімізацію негативних наслідків конфлікту; усунення підстав для повторних спалахів конфлікту. Перетворення релігійних конфліктів на чинник глобального рівня, урізноманітнення форм їх вияву і способів розпалення потребує спеціальних технологій управління ними.
Важливим засобом врегулювання релігійних конфліктів виступає міжрелігійний і міжконфесійний діалог. Проте в умовах перехідного суспільства діалог стає затяжним і суперечливим, генерує ризики загострення міжконфесійних відносин. У реаліях України сформувалася досить стійка сукупність чинників, які обтяжують налагодження міжконфесійного діалогу і стоять на заваді консолідації релігійних суб’єктів у вирішенні соціально-значущих завдань.
Аналіз міжнародного законодавства свідчить, що спонукання релігійних інституцій до діалогу та взаємодії перетворилося на правовий імператив. Важливими умовами стабілізації міжконфесійних, міжцерковних відносин є: послідовне забезпечення всієї повноти громадянських прав і свобод; розбудова адекватної моделі державно-церковних відносин з урахуванням національно-історичного та світового досвіду; відмова від політико-адміністративного втручання в релігійну сферу, зокрема регулювання якісного і кількісного складу конфесійного середовища, деполітизація релігійних відносин; практична реалізація системи заходів (організаційних, технічних, інформаційних, освітніх, фінансових), спрямованих на налагодження стійких діалогових процесів між суб’єктами релігійних відносин; модернізація законодавства у відповідності із сучасними вимогами міжнародного права; виховання нових генерацій на цінностях етики толерантності.
Основніположення івисновки дисертації
викладенів таких публікаціях:
Індивідуальнімонографії:
1. АрістоваА.В. Релігійніконфлікти всучасномусвіті: природа, вияви, шляхиврегулювання: Монографія.– К.: НТУ, 2007. – 336 с.(21,0 д.а.)
Статті унаукових збірникахі часописах:
Арістова А.В. До проблеми духовно-психологічних інтуїцій Біблії: феномен Христа і Будди // Наукові записки / Національний університет «Острозька академія». – Острог, 1999. – Т. 2, ч. 2. – С. 4-11.
Арістова А.В., Передерій В.Ф. Соціально-релігійні процеси в перехідному суспільстві // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К.: ДАКККіМ, 2002. — № 1. – С. 16-23.
Арістова А.В., Передерій В.Ф. Місце і роль релігії у процесах культурної спадкоємності // Культура і сучасність. Альманах. – К., 2003. — № 2. – С. 28-34.
Арістова А.В. Релігійна самоідентифікація в сучасному суспільстві (соціологічний аспект) // Українське релігієзнавство. – К., 2005. — № 1 (33). – С. 79-86.
Aristova Alla. Conflictological View on Religion Phenomena // Материали за ІІ-а международна научна практична конференция, «Наука и образование – 2006» 5-11 януари 2006 година. Том 8. Философия. – София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2006. – С. 3-11.
Арістова А.В. Релігійні конфлікти в Україні: вектори впливу на суспільні процеси // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 52. – К., 2006. – С. 206-215.
Арістова А.В. До питання про особливості релігійних конфліктів у перехідних суспільствах // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 291-292. Філософія. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 28-31.
Арістова А.В. Поліконфесійність як феномен сучасності: Україна і світовий контекст // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 55. – К., 2006. – С. 213-222.
Арістова А.В. Конфесії як суб’єкти церковного права: «канонічна територія» і «неканонічні зазіхання» // Релігійна свобода. Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти. Науковий щорічник. № 10. – К., 2006. – С. 41-44.
Арістова А.В. Поліконфесійність в сучасній Україні: ризики і перспективи // Культура і сучасність. Альманах. – К.: ДАКККіМ, 2006. — № 1. – С. 145-149.
Арістова А.В. Нові пріоритети конфесійного моніторингу // Наука. Релігія. Суспільство. Науковий щоквартальник. – Донецьк, 2006. — № 3. – С. 3-9.
Арістова А. Поняття «релігійний конфлікт»: пошуки і дискусії // Українське релігієзнавство. – 2007. — № 45 – С. 5-10.
Арістова А.В. Конфліктологія релігії – відповідь на виклики ХХІ ст. // Культура і сучасність. Альманах. – К.: Міленіум, 2007. — № 1. – С. 187-191.
Арістова А. Реальні та уявні загрози етнорелігійного тероризму // Релігія і Церква в сучасних українських реаліях / Українське релігієзнавство. № 44. – К.: «Світ Знань», 2007. – С. 146-153.
Аристова А.В. Этнорелигиозный терроризм в информационную эпоху // Человек. Религия. Интернет. Часть 1. – М.: ООО «Издательство Астрель», 2007. – С. 28-35.
Арістова А.В. Міжрелігійний діалог як етичний імператив сучасності // Наука. Релігія. Суспільство. Науковий щоквартальник. – Донецьк, 2008. — № 1. – С. 9-16.
Аристова А.В. Феномен посттоталитарной конфликтности // Философское осмысление социально-экономических проблем: межвуз. сб. науч. тр. – Волгоград: ВолгГТУ, 2008. — Вып. 12. – С. 63-68.
Aristova Alla. Social and religious processes in Ukraine // Материали за ІV-а международна научна практична конференция «Наука и образование – 2008» 3-15 януари 2008 година. Том 8. Филологични науки. Философия. – София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2008. – С. 97-102.
Арістова А.В. Ризики міжконфесійного діалогу // Релігійна свобода. Науковий щорічник. № 12. – К.: Світ знань, 2008. – С. 36-38.
Арістова А.В. Витоки конфліктології релігії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 69. – К., 2008. – С. 96-104.
Аристова А.В. Конфликтность транзитных обществ и проблема толерантности / Духовность и толерантность как основа стабильности общества. – Алматы, 2008. – С. 44-53.
Арістова А.В. Політичні трансформації транзитних суспільств як чинник релігійних конфліктів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 389-390. Філософія. – Чернівці: Рута, 2008. – С. 28-32.
Аристова А.В. Эсхатология христианства и апокалиптические умонастроения в канун смены тысячелетий // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Вип. 3. — Запорожье: ЗГИА, 1999. – С. 34-41.
Арістова А.В. Соціально-релігійні процеси в українському суспільстві // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2000 рік. – Львів: «Логос», 2000. – С. 27-34.
Арістова А.В. Сучасний стан релігії та церкви в Україні. – К.: НТУ, 2005. – 24 с.
Арістова А.В. Релігійні конфлікти у перехідних суспільствах: сутність, особливості, вплив // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2006 рік. Книга ІІ. – Львів: «Логос», 2006. — С. 277-285.
Арістова А.В. «Релігійний конфлікт» як категорія релігієзнавства // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2007 рік. Книга ІІ. – Львів: “Логос”, 2007. — С. 60-67.
Арістова А.В. Національна єдність у релігійній різнорідності – утопія чи місія української державності? / В’ячеслав Липинський у сучасному прочитанні / за заг. ред. Арістової А.В. – К.: НТУ, 2007. – С. 20-29.
Арістова А.В. М.Еліаде про релігійність «нового типу» / Мірча Еліаде як класик світового релігієзнавства: Збірник наукових статей / Наук.ред. Л.Филипович, В.Хромець. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2007. – C. 35-41.
Арістова А.В. Концептуальні засади конфліктології релігії // Наука та практика: Інновація 2007. Збірник наукових праць. В 2-х т. Том 1. – Полтава, 2007. – С. 3-8.
Арістова А.В. Проблема інтеграції мусульман у європейський простір (релігієзнавчий аспект) // Вісник МНТУ. Гуманітарні науки. – 2007. — № 2. – С. 26-37.
Арістова А.В. Євроінтеграція і проблема зіткнення етноконфесійних ідентичностей // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць. Випуск 2. – К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2007. – С. 4-9.
Арістова А.В. Конфліктологічна парадигма соціології релігії // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ. Науково-практичний збірник. – 2007. — № 3. – С. 5-10.
Арістова А.В. Проблеми філософії релігії у спадщині мислителів «Київської школи» // Філософська спадщина П.Юркевича: діалог століть / За заг. ред Волобуєвої С.В., Уреньової С.Д. – К.: НТУ, 2008. – С. 5-8.
Арістова А.В. Ставлення громадськості до Української греко-католицької церкви: фактори змін / Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. – Вип. І: Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем. – Івано-Франківськ — Київ, 2008. – С. 161-164.
АНОТАЦIЯ
АрістоваАлла Вадимівна.Релігійніконфлікти вперехіднихєвропейськихсуспільствах: природа, динаміка, вплив нарелігійно-суспільніпроцеси. –Рукопис.
Дисертаціяна здобуттянауковогоступеня докторафілософськихнаук за спеціальністю09.00.11 – релігієзнавство.Інститут філософіїімені Г.С. СковородиНаціональноїАкадемії наукУкраїни, Київ,2008.
Дисертаціяє першим вукраїнськомуакадемічномурелігієзнавствіцілісним дослідженнямфеномену релігійнийконфліктіву європейськихсуспільствахперехідноготипу. Здійсненокомплексний, міждисциплінарнийаналіз релігійнихконфліктівяк закономірногокомпонентутрансформаційнихпроцесів; виявленаїх специфіка, сукупністьконкретно-історичних, політичних, етнонаціональних, духовно-культурнихдетермінант; показанийзв'язок генезисуі динамікирелігійнихконфліктівіз фазамипосткомуністичнихперетворень.
В роботівизначеніоб’єкт, предмет, базові поняттяконфліктологіїрелігії якнової галузірелігієзнавчихдосліджень.
Ключовіслова: перехіднісуспільства, конфліктологіярелігії, релігійнийконфлікт, суб’єктрелігійногоконфлікту, функції релігійногоконфлікту, поліконфесійність, міжрелігійнийдіалог, управліннярелігійнимиконфліктами.
SUMMARY
Aristova Alla. Religious Conflicts in TransitionalEuropean Societies: Nature, Dynamics, Influence on the Religion andSocial Processes. – Manuscript.
Thesis on the competition of a scientific degree of theDoctor of Philosophical Sciences by Speciality 09.00.11 –Religious Studies. G.S.Skovoroda Philosophy Institute of theUkrainian National Academy of Sciences (Religious StudiesDepartment), Kyiv, 2008.
Thesis is a complete religious studies’ researchof the phenomenon of religious conflicts in European transitionalsocieties. For the first time in Ukrainian Religious Studies there iscomplex interdisciplinary analysis of religious conflicts as anatural component of social transformation. Also the specificfeatures of such conflicts and sum of their concrete-historical,political, ethnic and national, spirit and cultural reasons have beenrevealed. The author shows kind of the links between genesis as wellas dynamics of religious conflicts and the phases of post communisttransformations.
The object, subject, basic concepts of Conflictology ofReligion as a new sphere of the Religious Studies research have beendefined.
Key words: Transitional Societies, Conflictologyof Religion, Religious Conflict, Subject of Religious Conflict,Functions of Religious Conflict, Multyconfessionality, InterreligiousDialogue, Religious Conflict’s management.
АННОТАЦИЯ
АристоваАлла Вадимовна.Религиозныеконфликты впереходныхевропейскихобществах: природа, динамика, влияние нарелигиозно-общественныепроцессы. –Рукопись.
Диссертацияна соисканиеученой степенидоктора философскихнаук по специальности09.00.11 – религиоведение.Институт философииимени Г.С.СковородыНациональнойАкадемии наукУкраины, Киев,2008.
Диссертацияявляется первымв украинскомакадемическомрелигиоведениицелостнымисследованиемфеномена религиозныхконфликтовв европейскихобществахпереходноготипа. Проведенкомплексныймеждисциплинарныйанализ религиозныхконфликтовв контекстетрансформационныхпроцессов; выявлена ихспецифика, совокупностьконкретно-исторических, политических, этнонациональных, духовно-культурныхдетерминант; показана связьдинамики религиозныхконфликтовс фазамипосткоммунистическихпреобразований.
В работеосмысленысущность, типы, структура, функции религиозныхконфликтовкак особоготипа социальныхконфликтов, обоснованыметодологическиеподходы к ихизучению ианализу.
Автор исследуетконфликтогеннуюприроду феномена«перехода»(транзита) какспецифическогопроцессамакросоциальныхтрансформаций. Показано, чтопричинамигенезиса иобострениярелигиозныхконфликтовна постсоциалистическомпространствевыступилифакторы разногопорядка. В ихчисле: системныекризисныеявления, присущиерадикальнымсоциальнымпреобразованиям; аномия социальныхинститутов, ослаблениеих регулятивнойи стабилизирующейфункции; актуализацияисторическиукорененныхпричин религиозныхконфликтов; процессы эскалациирелигиозногонапряженияи этноконфессиональныхконфликтовв условияхглобализации; естественныеконфликтогенныериски поликонфессионального, полиэтническогообщества. Обосновано, что в реалияхпереходныхобществ религиозныеконфликтывыступилиспецифическойформой проявленияальтернативныхполитических, геополитических, статусных, этнонациональных, экономическихинтересов иустремленийразличныхсоциальныхгрупп.
Проанализированыфункции религиозныхконфликтов, их противоречивоевлияние насоциальныепроцессы разногоуровня. Религиозныеконфликтыосмыслены какфактор макросоциальныхизменений, институализацииновой конфигурациирелигиозно-конфессиональнойструктуры нетолько в национальном, но и континентальноммасштабе. Показано, что в эпохуглобализацииизменяютсяи количественныеи качественныепараметрырелигиозныхконфликтов; модернизируютсяспособы управленияими, технологииих использованияв политическихцелях. В этомконтекстеанализируетсяфеномен энорелигиозногоэкстремизмаи терроризма.
Специальноевнимание уделеноконфликтнымпроцессам врелигиознойсфере в реалияхукраинскогообщества. Авторобосновываетпериодизациюстановленияполиконфессиональнойструктуры вУкраине, учитываяфазы обостренияи затуханиярелигиозныхконфликтов; высказываетпрогнозы относительновозможныхпроблем и рисковв межконфессиональныхотношениях.
В диссертацииохарактеризованыполитико-правовые, административные, информационные, образовательные, моральныересурсы и средства, способныеослабить социальноенапряжениев обществе, снизить остротуконфликтныхпротивостояний, способствоватьурегулированиюрелигиозныхконфликтов.В том числеанализируетсясовокупностьусловий, принципови правил проведениямежрелигиозногои межконфессиональногодиалога; перспективыи сложностидиалоговогопроцесса вусловиях переходныхобществ.
Конституируетсяконфликтологиярелигии какновая областьрелигиоведения, которая имеетсвой объекти предметисследования, понятийно-категориальныйаппарат, и изучаетзакономерностигенезиса, развития, функционированиярелигиозныхконфликтов, принципы ихурегулированияи предупрежденияв условияхсовременныхполиконфессиональныхобществ.
Ключевыеслова: переходныеобщества, конфликтологиярелигии, субъектрелигиозногоконфликта, функции религиозногоконфликта, поликонфессинальность, межрелигиозныйдиалог, управлениерелигиознымиконфликтами.