ВсеукраїнськийСоюз Об’єднаньЦерков ЄХБ
УкраїнськаБаптистськаТеологічнаСемінарія
КУРСОВАРОБОТА
ЄВАНГЕЛЬСЬКАВІДПОВІДЬ НАОРГАНІЧНО — МОРАЛІСТИЧНУКРИТИКУ ЮРИДИЧНОГОРОЗУМІННЯСПАСІННЯ
Назвапредмета:
Систематичнебогослов’я
Роботу виконав:
Студентгрупи СМ 2.07 О.В.Жданов
Викладач:
І.Д. Зелений, магістр богослов’я
Борислав
2008 рік
План
Вступ
1. Про що мисперечаємось, або звідки цез'явилось
1.1 Суть дискусії
1.2 Історіяконфлікту
2. Про те, щоБіблія не підтверджуєюридичнийпідхід
2.1 Термін«викуплення»– груба аналогіядля законників?
2.2 Термін«нагорода»– стимул длябездуховних?
3. Про аморальністьюридичногопідходу
3.1 Про спотворенняморальногообразу Бога.
3.2 Про розривміж Божою любов’юта справедливістю
3.3 Про несправедливістьжертви Христа
3.4 Про корисливістьприхильниківюридичногопідходу
4. Про абсурдністьправових відносинв богослов’ї
4.1 Про неможливістьправових відносинміж Богом ілюдиною
4.2 Про несумісністьправових відносинз любов’ю
4.3 Про несумісністьправових відносинзі смиреннямгрішника
5. Про те, щоюридичнийпідхід псуєлюдей в моральномувідношенні
5.1 Про загрозуфарисейства
5.2 Про неможливістьпозбутисьгріховності
5.3 Про стимулюваннядуховних лінощів
5.4 Про заохоченнябеззаконня
Висновки
Додаток.Юридичнийпідхід у вченніотців церкви
Вступ
Причинаподіленняхристиян нарізні конфесіїта деномінаціїполягає в тому, що вони сповідуютьрізні доктрини.І характеризуючивідмінностіміж конфесіями, ми в першу чергузвертаємо увагуна ті доктрини, котрі їх розділили.Саме доктринальнірозбіжностіперетворюютьна примаруекуменічнуідею. Адже длятого, щоб об’єднатисьдвом церквам, одній з них(або й обом)доведетьсявідмовитисьвід тих догматів, котрі є для нихважливими, котрі, зрештою, визначаютьїх обличчя.Само собоюзрозуміло, щоце занадтотяжка жертва.
В світліцього неминучимивиглядаютьі міжконфесійнітеологічнісуперечки.Кожен будевідстоюватисвою позицію,і це нормально, якщо тількив ніхто з супротивниківне використовуватименедозволенихприйомів, накшталт маніпуляціїтермінологієючи свідомогоспотворенняпозиції опонента.Ця праця носитьполемічнийхарактер. Їїмета – спростуватинесправедливу, на наш погляд, критику протестантськоговчення проспасіння з бокудеяких православнихтеологів. Самесотеріологіястала лінієюрозділенняміж православ’ямта протестантизмом.Тому дискусіяпро спасіннязавжди носилаі носитимепринциповийхарактер.
Саме зцієї причининеобхідноокреслити тусферу в полідискусії, котраможе статиґрунтом дляподібних маніпуляцій.Перш за все цетермінологія, особливо біблійнатермінологія, бо Біблія –єдине джерело, авторитетнеяк для православних, так і для протестантів.Одні й ті самібіблійні термінимають різнезначення длябогословівцих двох конфесій.Тому один зрозділів присвяченодослідженнюдвох найбільшспірних біблійнихтермінів.
Інша проблемаполягає в тому, що наші опонентистверджуютьa priori речі, котрі не є аксіомамидля нас. Наприклад, відстоюєтьсяпозиція, що двапідходи доспасіння, проякі і йтимемова нижче, виключаютьодин одного.На нашу ж думку, вони можутьспівіснувати, про що свідчить, зокрема, досвідранніх отцівцеркви.
1. Про що мисперечаємось, або звідки цез'явилось
1.1 Суть дискусії
Отже, предметом нашоїсуперечки євчення про те, як людина спасається.Хоча, в даномувипадку, правильнішебуде сказати: вчення про те, як Бог спасаєлюдину, і відчого Він їїспасає. Тут єдва підходи.Один з них, якийнаші опонентивідстоюютьяк єдино правильний, ми умовно вважатимемоправославнимабо східним(використовуючиназви – органічний, онтологічний),інший – умовнопротестантськимабо західним(використовуючиназву – юридичний).Чому умовно? Тому що, длябагатьох отцівцеркви, котрихглибоко шануютьправославні, вважаючи їхтвори Божимоб’явленням, юридичнийпідхід бувзовсім не чужий.Так само, длябільшостіпротестантівонтологічнерозумінняспасіння невиглядатимеєрессю (якщоце розуміннябез крайнощів).Протестантине використовуютьорганічнийпідхід до розумінняспасіння нечерез йогохибність, а збільш банальноїпричини. Причинаполягає в тому, що вони ніколинічого пронього не чули.
Отже, онтологічнийпідхід полягаєв тому, що Богспасає людинувід гріха (зрозуміло, мається наувазі не гріховнийвчинок, а «первороднийгріх»). Гріх це«глубокоенаследственноеповреждениечеловеческойприроды, ставшейсмертной итленной, расстройствообраза Божия, вследствиепрослушанияпервых людей, и носящееконститутивный, а не духовно-нравственныйхарактер1».Отже, якщо гріхє пошкодженнямлюдської природи, то спасінняполягає увідновленні, або лікуванніцієї пошкодженоїприроди всьоголюдства. СинБожий ІсусХристос приєднуєдо Своєї божественноїприроди ушкодженулюдську і зціляє, відновлює її.Людство прицьому розглядаєтьсяяк єдиний організм(звідси – органічнийпідхід). Спасіння– процес, котрийпродовжуєтьсявсе людськежиття. Покаянняпри цьомунедостатньо, бо воно відміняєпровину, незачіпаючиприроди людини.
Юридичнийпідхід полягаєв тому, що Богспасає людинувід гріха, котрийрозумієтьсяяк провина, вчинений збиток, злочин протиБожої праведності.Виходячи зпорядку, встановленогоБогом в творінні, стає необхідним, щоб за цим порушеннямпослідувалоб або відшкодуваннязбитку, абопокарання.Людина не можезробити такевідшкодуваннязбитку, ніхтоне може повернутиБогові те, щозавинила Йомулюдина черезгріх, крім того, хто над усе, окрім Бога, тобто Сам Бог.Тому лише Христос, який один єодночасно Богомі людиною, можеспокутувативину людини.Христос не бувпідвладнийсмерті, алеузяв її на Себедобровільноі тим самимодержав заслугу, що безмірноперевершуєгріхи всіхлюдей. Даруючицю заслугулюдям як спокутуванняїх гріхів, Вінвідновлюєпорушенийпорядок, і людинапримиряєтьсяз Богом.
Оскількими не приймаємо, в даному випадку, логіки «або-або», яку нам прагнутьнав’язатиопоненти, тодоводи на користьонтологічноїтеорії нерозглядатимутьсянами як аргументипроти теоріїюридичної. Нанашу думку, цітеорії можутьспівіснувати.
1.2 Історіяконфлікту
Ранняцерква не маладетально розробленоговчення проспасіння. Алеми можемо побачити, як безпосередньов Біблії, такі у вченні ранніхотців церквитвердженняяк на користьоднієї, так ііншої теорії.До біблійнихтекстів мизвертатимемосьпостійно, підбіркуцитат з отцівцеркви наведенов додатку. Зокрема, можна навеститакі імена якІріней Ліонський, Афанасій Великий, Кирило Єрусалимський.Тобто в свідомостіцих богословівне існуваложодної суперечностіміж онтологічнимі юридичнимпідходом вспасінні.
Конфліктвиникає пізніше, коли на християнськомуСході і на Заходіпо-різномурозвиваєтьсябогословськадумка. Для Сходубув характерниймістичний шляхбогопізнання, традиції якогобули закладеніПсевдо-ДіонісіємАреопагітом.В ключі цієїтрадиції, зміналюдської природина найглибшомурівні, її «обоження», тобто онтологічназміна, булацілком закономірнимрозуміннямспасіння. Томуорганічнатеорія розвиваласьі зміцнюваласьв середньовічномуправославномубогослов’ї.
Західнабогословськадумка розвиваласьв принциповоіншому напрямку.Для латинськогобогословськогомислення завждибув характернийюридичнийакцент, що єспадщиноюримськогоправа. Крімтого, відносинив середньовічномузахідномусуспільствібудувалисьна феодальнійієрархії, вираженнямякої став принципвасалітету.Між васаломі сеньйоромзавжди встановлювавсяюридичнийдоговір, котрийврегульовувавправа та обов’язкикожної сторони.Безумовно, богослов’яне залишилосьпоза межамицієї середньовічноїпарадигми.Відносини міжБогом і людиноюстали розглядатисьза аналогієювідносин васалаз сеньйором.Гріх розумівсяяк порушеннявасальнихобов’язків,і потребувавпокарання абокомпенсації.Вважається, що юридичнутеорію в їїкласичномувигляді сформулювавАнсельм Кентерберійський(1033 — 1109). «По мнениюАнсельма, грехпо сути своейесть отказвоздавать Богудолжное. Отказываясьвоздавать Богудолжное, мыотнимаем у Богато, что принадлежитЕму по праву, и тем самымоскорбляемЕго. Мы, грешники, должны возместитьБогу то, чтозабрали у Него.Но простоговозмещениянедостаточно.Ибо, забираяу Бога принадлежащееЕму, мы оскорбляемЕго, и помимовозврата отнятогодолжна бытькакая-то дополнительнаякомпенсацияили удовлетворениеза нанесенноеоскорбление2».Ця теоріяпродовжуваласьрозвиватисьв схоластиці, вона ж призвела, наприклад, допрактикиіндульгенцій.
Протестантиуспадкувалиу католиківюридичнийпідхід до спасіння.Будучи врівноваженоювченням Лютерапро виправданняблагодаттючерез віру, юридична теоріяпозбуласькрайнощів івідхилень, властивих їїсхоластичномурозумінню. Таксамо, як і католики, протестантирозглядаютьспасіння нев плані змінилюдської природи, але в планізміни відносинлюдини і Бога.
Особливоїгостроти неприйняттяюридичногопідходу набулов російськомуправославномубогослов’їХІХ – ХХ століть.Для цього єпевні причини.Справа в тому, що починаючиз XVII століттяв російськомубогослов'їнасаджувалосьзахідне, юридичнерозумінняспасіння. Здійснювалийого вихідціз нещодавноприєднаноїУкраїни, котрібули вихованів латинськійтрадиції. Оскількивони займалиключові позиціїв церкві, то цятеорія утвердиласьна довгі двістіроків. Пізнішецей періодназвуть «двохсотлітнімлатинськимполоном». Томузрозуміло, щопрагнучи повернутисядо втраченихтрадицій, православнібогословидосить агресивновиступали проти«латинськоїєресі». Розвитокі апологіясхідної теоріїпов'язуютьсяз іменами такихбогословівяк АнатолійХраповницькийта СергійСтрагородський(1867— 1944), а в наш час– О.І. Осіпов.
2. Про те, щоБіблія не підтверджуєюридичнийпідхід
Отже, часперейти допершої групиаргументів, котрі наводятьнам наші опоненти– а саме біблійнихаргументів.Суть аргументаціїзводиться донаступного: вся юридичнатермінологія, що використовуєтьсяв Біблії неповинна розумітисьбуквально.Подібно дотого, як антропоморфізм(надання Боговілюдських рис)має допомогтилюдям, у якихвідсутнє абстрактнемислення, уявитивсемогутньогоБога, так самоконкретнаюридична термінологіямає допомогтилюдям з низькимдуховним таінтелектуальнимрівнем, «грубихумом», як називаєїх Іоанн Златоуст.Ці люди нездатнісприймати вищідуховні істини, які стосуютьсявідновленняушкодженоїлюдської природи.Чи дійсно цетак?
2.1 Термін«викуплення»– груба аналогіядля законників?
Першийтермін, на котрийби хотілосьзвернути увагу– викуплення.Надумку панаОсіпова, біблійнуідею викупленняне варто розумітибуквально:«Интересноотметить, чтослово “Искупитель”присутствуеттолько в ВетхомЗавете, но егосовсем нет вНовом. В Евангелиилишь дваждывстречаетсяслово “искупление”(Мф.20;28 и Мр.10;45). Неоднократнооно употребленов посланиях, и причина этоговполне очевидна.Послания обращенык христианамиз иудеев иязычников, сознание которыхбыло полностьюпропитаноюридическим,“законническим”пониманиемрелигии. Поэтому, чтобы сделатькак-то болеепонятной тайнупришествияХристова, апостолынередко пользуютсяпривычнымидля них терминами3».
Відсутністьслова «Викупитель»в Новому Заповітінасправді неговорить ніпро що. Старийі Новий Заповітинаписані нарізних мовах,і якщо слово«Спаситель»в Новому Заповітівключає в себеідею викуплення, то євангельськіавтори не малижодної потребидублюватиєврейськийтермін грецькиманалогом.
В Бібліїдля поняття«викуплення»використовуєтьсядва слова. Першеслово означає викуп, викупна ціна.Воно зустрічаєтьсядвічі – в паралельнихтекстах Мар.10:45і Мат.20:28. Ідеяполягає в тому, що метою приходуХриста на землюбуло служіннялюдям, яке виявилосьу тому, що Вінвіддає життяяк викуп забагатьох. Цітексти дужеважко витлумачитив органічномурозумінні, згідно якогоспасіння людства(в значеннізцілення)пов’язуєтьсяне зі смертю, а з воскресіннямХриста. Смертьже має виключноутилітарнезначення, вона– перепусткав шеол: «Христоспроливает кровьне для того, чтобы умилостивитьОтца и дать Ему»юридическоеправо амнистировать"людей. Черезпролитие кровиОн, Его любовь, ищущая людей, получает возможностьдля входа в мирсмерти4".Тобто, тут явналогічна суперечність: якщо термін«викуплення»перетлумачуватив органічномусенсі, то вінаж ніяк не можебути пов’язанимзі смертю Христа, його слідспіввідноситиз воскресінням, про яке в данихтекстах нейдеться.
Інше словоn(з тим самимкоренем )означає викуплення, визволення.Воно зустрічаєтьсяв біблійномутексті десятьразів: у Лук.21:28та Євр.11:35 в сенсівизволеннявід страждань, а решта – в посланняхапостола Павла.Саме Павлочітко пов’язуєвикупленняз виправданням(Рим.3:24) і прощеннямгріхів (Еф.1:17).Потрібно матидуже буйнуфантазію іприродній дардо розшифровуванняалегорій, щобпобачити зацими «антропоморфізмамидля тугодумів»езотеричнумудрість органічноїтеорії. Це, зрештою, визнають іпротивникиюридичногопідходу. Дехтоз них, зокремаА. Кураєв, намагаєтьсявирішити питанняввівши градаціюавторитетностітекстів НовогоЗаповіту:«Несомненно, что слово СамогоСпасителязначит больше, чем слово апостола.Так вот, юридическиеобразы, присутствующиев посланияхапостола Павла, несомненноуступают посвоей достоверностии глубине темобразам, чтоиспользовалСам Христосдля изъясненияСвоего служения5».Звідси одинкрок до поділукниг НовогоЗаповіту напершо- і второканонічні.Безумовно, ценова ідея длябогослов’я, в тому числіі православного.
2.2 Термін«нагорода»– стимул длябездуховних?
Так самонеприйнятнимдля наших опонентіввиглядає використаннятерміну «нагорода»(рос. «награда/ воздаяние/ возмездие»):"…правовоепонятие о возмездии, при которомнеобходимомыслитсяпотусторонностьвечной жизни, такое понятиеимеет случайноепроисхождениев христианскоммировоззрении[…] высшее благочеловека полагаетне в нравственномдобре, а в caмoycлaждeнии, и добро признаеттолько благомотносительным, только средствомк достижениюсамоуслажденияв будущем мире[…] такое пониманиежизни всегоболее понятнои близко человекугреховному, себялюбцу, какими оказываемсяв существе делавсе мы, людиэтого века […]для него речьо блаженствесвятости будетмузыкой дляглухого. Он непоймет убеждениябыть добрым, если в виденаграды емуукажут, что они будет добрым, и более ничего.Конечно, этосебялюбца неубедит […] Длятакого-то настроенияи необходимопонятие возмездия…6".
Ми бачимо, що аргументаціянаших опонентівбазується нена аналізібіблійнихтекстів, а надоводах моральногопорядку. Мирозглянемоці доводи нижче, а тепер хотілосьби повернутисьдо тексту Біблії.Слово вживаєтьсяв Новому Заповіті28 раз. Зокрема, в Мат.6:1-5 ми зустрічаємопопередженнядля тих, хтомолиться і даємилостинюнапоказ. Цілюди отримуютьсвою нагородувже на землі, через славу, яку вони маютьвід людей, а нанебі вони нагородине отримують.За логікоюархімандритаСергія цейтекст говорить, що кожен, хтовчинив в своємужитті акт лицемірствапозбавляється…чого? Задоволеннявід моральногодобра? То дляегоїста ценевелика втрата.І який сенсобітницеюнагороди увічності заохочуватикорисливість, яка є гріховнапристрасть? Адже, згідноправославноговчення, земнежиття якразі призначенедля того, щоблюдина зціляласьвід цих пристрастейі не несла їхв вічність. І, зрештою, навіщовиставлятиБога брехуном? Уявляєте ситуацію, коли «грубийумом» станеперед Богомі скаже: «Господи, я пішов за тобою, Ти пообіцявмені нагороду, а тепер відмовляєшсявід цього?».Найцікавіше, що в категорію«гріховнихсебелюбців»потрапляє іапостол Павло, котрий пише, що сподіваєтьсяна нагородувід Господа(1Кор.9:17).
Слово використовуєтьсяне лише в значеннінагороди, алеі в значенніпокарання (2Пет.2:13). Будучипослідовними, наші опонентивідкидаютьтакож ідеюБожого покарання:«Как врачне награждаеттяжело больного, посылая егов санаторий, и не наказывает, выпрыгнувшегос третьегоэтажа, делаяему операцию, а поступаетпо любви к обоим, так и Господьне награждаетза добродетелии не наказываетза грехи, новсех с равнойлюбовью ставитв наилучшее, т.е. наиболеесоответствующеесвободноговыбора Богаи достиженияспасения7».Можна прийнятицю логіку стосовнолюдей, якізнаходятьсяв церкві, спасенні(або спасаються, по православномувченню). АлеПетро пише пролжевчителівта лжепророків…Для кого в такомуразі призначенепекло?
Звісно, будь які терміниможна перетлумачити, заявивши проте, що нове значенняслова – це і єйого таємний, сокровеннийзміст. Але, якщовідкинутиповністю клінічнівипадки, накшталт паніБлаватської, то будь-якийекзегет, щовзяв на озброєнняалегоричнийметод тлумачення, все одно визнає, що між буквальнимі алегоричнимзначеннямтексту існуєпевний зв’язок.Має бути якасьаналогія, паралель,інакше – повнийсуб’єктивізмв розуміннітексту. Але вданому випадкупаралель годіпровести, надтопро різноплановіявища йде мова.
Ще одинмомент не моженасторожити.Визнаючи наявністьв Біблії слів, котрі написанідля «грубихумом» і тих, кому дано зрозумітивищі істиниорганічноїтеорії, критикиюридизму фактичноділять християнна дві касти.Такого родуінтелектуальнийрасизм буввластивий длямістико-окультнихнавколохристиянськихрелігійнихрухів (гностики, маніхеї тощо).У вченні Христанемає нічогоприхованого, езотеричного.Це вчення –просте словоістини прозвільненнявід гріха іжиття вічне.
3. Про аморальністьюридичногопідходу
--PAGE_BREAK--
3.1 Про спотворенняморальногообразу Бога
Певнонайбільш поширенимзвинуваченням, яке закидаютьприхильникамюридичноїтеорії, є звинуваченняв спотворенніморальногообразу Бога.Ось що пишепрофесор Осіповпро правоверозумінняжертви Христа:«Такоепонимание, посуществу, отвергаетОткровениео Боге Любвии подменяетего дохристианским, рабско-наемническимучением о БогеПравды, Судаи Страха8».Всі тексти зНового Заповітуі творів отцівЦеркви, де мовайде про Богаяк про Суддютлумачатьсяза вище вказаноюсхемою – якантропоморфізмидля розумовоі духовно відсталих.Чи дійсно цетак? Чи дійсноідея Бога Суддінесумісна зідеєю Богалюбові?
В першучергу вартовизначити, щоозначає слово«суддя». Булоб помилкоюототожнюватийого зі словом«каратель».Суддя – це той, хто має владувирішуватичиюсь долю. Вданому випадку– долю людиниу вічності.Він, будучиТворцем маєзаконне правопривести людинув небеса, абозасудити допекла. Думаю, ніхто з нашихопонентів небуде сперечатисьз тим, що Богмає таку силуі владу. Якбибуло не так, тоне мали б ніякогосенсу молитвидо Бога пропрощення гріхів, сподіванняна Його милість, бо милуватиможе лише той, хто має правокарати. Не можнане погодитисьз С. Худієвим:«отрицая, что Бог являетсяСудией, мы такженеизбежноотрицаем, чтоон являетсяСпасителем9».
Крім того, треба уважнішена те, яку альтернативупропонуютьнаші опонентиідеї Божогосуду: «Задела человекполучает воздаяние, но это воздаяниев самих же делах, в том отпечатке, какой они кладутна душу человека[…] он и принужденбудет обитатьво тьме и мучиться, потому что все, в чем толькочеловек полагалблаго жизни, все это у негоотнимется; амежду тем человекпо-прежнемуэтого жаждети только в этомможет найтипищу своейдуше. Приготовившийже себя к духовнойжизни и будетей наслаждаться, и притом в тойстепени, каксебя приговорил10».Отже, доля людиниу вічностівизначаєтьсяне особистимрішенням Бога, але закономірнимиі необхідниминаслідкамивчинків цієїлюдини за життя.Цей безликийпричинно-наслідковийзв’язок, щовизначає посмертнудолю людини, в індуїзмі тапохідних віднього вченняхназиваєтьсякармою. Не думаю, що пан митрополитхотіли урізноманітнитихристиянськутеологію популярнимсхідним вченням.Але така концепціянівелює ідеюяк Божої правди, так і милості.Це і є справжнєспотворенняобразу Божого.
3.2 Про розривміж Божою любов’юта справедливістю
Наступнезвинуваченняпротивниківюридизму випливаєз попереднього.На їх думку, юридичнийпідхід породжуєвнутрішнійконфлікт вособистостіБога. Ось щопише про цедиякон А. Кураєв:«Бог здесьрисуется какшизофреник, в котором борютсядве страсти.С одной стороны— Он хочет проститьи любить, с другой— Он жаждетнаказать […] ВАгаде противоположныестремленияправды и милостихотя бы отделеныот Бога и персонифицированыв ангелах. Нов протестантскойсхоластикеони сражаютсямежду собойв Отце11».Звинуваченнябільш ніж серйозне.В Богові неможе бутисуперечностей, Він ціліснаособа, незміннав своїх атрибутах.Отже, чи породжуєюридичне розумінняжертви Христарозрив міжБожими атрибутами?
Не заперечуючизначення любовіяк властивостібожественноїприроди, ми неможемо не визнаватиі її другувластивість– справедливість.Божа справедливість– фундаментальнийпринцип, наякому ґрунтуєтьсясвітобудова.Бог вимагаєвід людини бутисправедливою, не спотворюватисуду, не матихибних ваг.Будучи цілісноюОсобою, Бог неможе вимагативід творивадотримуватисьпринципів, котрі не відповідаютьЙого природі.Навпаки, Йогоправдивістьє еталоном длянашої, і ми неможемо досягтицього еталону:"…Бог правдивий, а кожна людинанеправдива, як написано: Щоб був Тивиправданийу словах Своїх,і переміг, колибудеш судитися"(Рим.3:4). І НовийЗаповіт таксамо вчить проправедністьБожу, як і Старий.Можна сказати: Бог вимагаєвід людинипрощати своїхвинуватців, а, отже, так самоможе проститигрішника, невимагаючиякоїсь компенсації.Але, закликаючиСвоїх дітейпрощати гріхи, вчинені протиних особисто, Бог не вимагаєвід тих, хтомає повноваженнясудді закриватиочі на чиїсьзлочини. Бог– не приватнаособа. Ми вжедовели, що Він– Суддя всесвіту.Його справедливістьвимагає покаратигріх.
Божасправедливістьне суперечитьЙого любові.Божа любовпроявляєтьсяв тому, що Віндає людині шансна звільненнявід засудження.І Бог довівСвою любов долюдини, віддавшив жертву СвогоСина: «ЛюбовБожа до насз'явилася тим, що Бог СинаСвого Однородженогопослав у світ, щоб ми черезНього жили. Нев тому любов, що ми полюбилиБога, а що Вінполюбив нас,і послав СвогоСина вблаганнямза наші гріхи»(1Iван.4:9,10).
3.3 Про несправедливістьжертви Христа
Визнанняголгофськоїсмерті Ісусаяк жертви загріхи людстватеж викликаєзапереченняу наших опонентів.По-перше, ценесправедливо:«Ведь ниодин здравомыслящийчеловек… никогдане допустит, что будто радисправедливогопрошения своегообидчика онсам долженперенести тонаказание, какое по законуследовало быперенести егообидчику, и чтобудто лишьпосле этогонаказания онможет с правдоюи любовью проститьсвоего обидчика12».По-друге, виникаєзакономірнепитання: наякій підставіправедністьХриста можебути зарахованагрішним людям?
Справав тому, що незаслуженийхарактер жертвиХриста в повніймірі відповідаєнезаслуженомухарактерупрощення гріхівлюдини. Це умовазаступницькоїжертви: вонамає бути непорочною.Але вона неможе розглядатисьяк несправедлива, бо по-перше,Ісус цілкомдобровільно, без всякогопримусу погодивсяпринести Себев жертву (Ів.16:13).По-друге, Отецьне був простоТим, Хто відстороненоспостерігаєза жертвопринесенням.Принісши вжертву СвогоулюбленогоСина, Отецьрозділив з НимЙого покарання.
Якщо говоритипро зарахуванняправедностіХриста, то цедійсно б виглядалонелогічним, якби ми буливідчужені відНього. Але черезсмерть Христами стали однимз Ним, що власнеі символізуєнаше хрещення:«Чи ви не знаєте, що ми всі, хтохрестився уХриста Ісуса, у смерть Йогохрестилися? Отож, ми похованіз Ним хрещенняму смерть, щоб, як воскресХристос ізмертвих славоюОтця, так щобі ми стали ходитив обновленніжиття» (Рим.6:3,4).
3.4 Про корисливістьприхильниківюридичногопідходу
Ще одне запереченняетичного характеруполягає в тому, що ідея нагороди, так само як іідея покаранняне сумісна зБожою любов’ю.Обіцяючи людинінагороду, Богстимулює в нійнайнижчі інстинкти.Людина наближаєтьсядо Бога не черезте, що вона пізналаЙого любов, ачерез те, щопрагне щосьвід Бога отримати.
Тут необхіднорозмежуватипоняття «нагорода»і «спасіння», бо наші противникичасто змішуютьїх. Спасіннядається людинізадарма, а неза будь-якізаслуги. Самеотримавшипрощення гріхіві життя вічнебез будь-якоїзаслуги, людинаусвідомлюєБожу любов. ДіяДуха Святоговідкриває серцелюдини, і вонастає здатноюлюбити СвогоГоспода.
Про нагородуми вже згадуваливище, зазначивши, що вона неодноразовобула обіцянав Новому Заповіті,її чекали праведники, пророки і апостоли.Вона пов’язаназнову-таки зБожою справедливістю, тим, що жоднадобра справане залишитьсябез Божої нагороди(Мат.10:40-42). Зауважте, цей текст нестосуєтьсянапряму Церквиабо Ізраїлю, отже Бог нагороджуєза добро нелише Його народ.Особливі нагородипризначенідля тих, хтосвідомо трудитьсядля Бога таЄвангелії (1-еПетра 5:2-4, 1Кор.9:17).Позбавившилюдину заслуженоїнагороди, Бог, знову таки, пішов би противласної природи.
Звісно, єзагроза, щодеякі людиневірно зрозуміютьБожі обітниці(так, як це роблятьнаші опоненти).Зрештою, невсі, хто ходилиза Христом, шукали вічногожиття. Дехтохотів лишехліба і риби.Але Ісус невідмовивсяна цій підставігодувати людей.
4. Про абсурдністьправових відносинв богослов’ї
Наступнагрупа звинувачень, котрі нам висувають, стосуєтьсявже не етики, а правознавства.Зокрема, стверджується, що сама спробавиразити богословськіідеї в правовихкатегоріяхє абсурдноюз кількох причин.
4.1 Про неможливістьправових відносинміж Богом ілюдиною
По-перше, намкажуть, про якіправові відносиниміж Богом ілюдиною можейти мова? Правовівідносиниможуть бутилише передрівними в юридичномувідношеннісуб’єктами, які мають взаємніправа і обов’язкиврегульованізаконодавствомі (або) двостороннімидоговорами.Ні про яку рівністьлюдини і Богамови йти неможе, так само, як і про те, щоБог може бутизв’язанийякимось нормативно-правовимактом.
Насправді, рівність суб’єктівправа передзаконом ще неозначає рівностіїх в юридичномустатусі та мірівладних повноважень.ПорівнюватиБога з людиноюв цьому відношеннінекоректно, але так самонекоректнопорівнюватигромадянинаі державу, правовівідносини міжякими, проте, можливі. Іншаріч, що громадяниннабуває своїсуб’єктивніправа і обов’язкиз волі законодавця.Тут ключ довирішенняпоставленоїпроблеми. Правовівідносини міжБогом і людиноює можливими, якщо їх ініціаторомі законодавцемвиступає Бог.
Бог дійсноне може бутизв’язанимніякими законами, бо Він повністюсуверенний.Але Бібліяговорить проте, що Бог добровільнонакладає наСебе певнізобов’язанняабо обітниці,і, будучи вірнимі праведним, обов’язковоїх дотримує.Будь який завітБога з людиноюполягає в тому, що Бог бере насебе певнізобов’язання.Іноді завітпередбачаєпевні зобов’язанняз боку людини,іноді він єбезумовним, як, наприклад, заповіт з Давидом(2 Сам.2:7). Ці заповітимають всі формальніознаки нормативно-правовихактів, включаютьв себе права, обов’язки тавідповідальністьсторін. Можназаперечити, що відповідальністьз боку Бога непередбачена.Але справа втому, що Бог впринципі неможе порушитиСвоїх зобов’язань.Це суперечитьЙого природі.
4.2 Про несумісністьправових відносинз любов’ю
Так самостверджуєтьсяте, що правовівідносининесумісні злюбов’ю: яклюдини до Бога, так і Бога долюдини. Людина, котра любитьБога буде виконуватиЙого волю нез примусу, щобазується назаконі, але злюбові. З іншогобоку, люблячийБог ніколи небуде ставитиперед людиноюжодних вимогправовогохарактеру.
Дійсно, відносиниміж Богом ілюдиною, побудованівиключно налюбові можливі.Але з цьогоабсолютно неслідує, що наявністьправових відносинробить неможливимивідносини, побудованіна любові. Намові формальноїлогіки це виглядатименаступнимчином:
______
$ x`Pє "x `P
Зрештою, ніхтоне буде заперечувати, що правовівідносини івідносинилюбові мирноспівіснуютьв повсякденномужитті. Законпередбачаєвзаємні праваі обов’язкидітей та батьків, що не заважаєїм любити одинодного. Колимати турбуєтьсяпро своє немовля, вона, хотілосьби сподіватись, менше всьогозгадує в цеймомент статтюсімейногокодексу, котравстановиладля неї цейобов’язок.
4.3 Про несумісністьправових відносинзі смиреннямгрішника
Ще один закидщодо недолугостіправових відносинв теологіїстосуєтьсядуховного станугрішника. Правовівідносини, якстверджується, заважаютьлюдині відчутисвою гріховністьі залежністьвід Божої милості.Людина, що мислитьв правовихкатегоріяхобов’язковопочуватиметьсянезалежноювід Бога.
З усіх аргументівцей найбільшневдалий. Самеправовий характеррелігійногомислення даєможливістьлюдині усвідомитисвою гріховністьі потребу вмилості Божій.Законом пізнаєтьсягріх (Рим.7:7). Усвідомившисвою духовнуубогість, людинастає готовоюприйняти благодатьБожу через вірув Христа розп’ятого.І після свогонаверненнялюдина ходитьз усвідомленнямсвоєї залежностівід милостіБожої, бо немаєжодної людини, яка б не грішила.Що стосуєтьсяБожої вірностіСвоїм обітницям, то саме ця вірністьдає людинінадію на життявічне. Жоднимчином не їїзаслуги в дотриманнівимог закону.
Ще одне зауваженняв зв’язку зцим. Пригадуєте, наші опонентипереконувалинас, що юридичнатермінологіявикористовуваласьдля тих, хто непізнав ще Божоїлюбові, дляюдеїв та поганз свідомістю, просякнутоюзаконництвом.Питання: навіщобуло новозаповітнимавторам закріплюватице мисленняюридичнимиобразами, якщовони заважаютьлюдині усвідомитизалежністьвід Бога? Тутвже противникамюридизму слідвизначитись,і бути послідовними…
5. Про те, щоюридичнийпідхід псуєлюдей в моральномувідношенні
Остання групазвинуваченьприхильниківюридичноїтеорії стосуєтьсяпрактичнихаспектів теології.Стверджується, що юридичнийпідхід не сприяєморальномувдосконаленнюлюдини, а, навпаки– «легке спасіння»веде до моральноїдеградації.В чому ж вонавиявляється?
5.1 Про загрозуфарисейства
Найперше, як стверджуютьці богослови, юридичні відносини, на відміну відморальних, нездатні змінитилюдину. Юридичнівідносиниставлять людинув певні зовнішнірамки, але незмінюють серцялюдини, залишаютьїї «господаремвсерединісебе». Такі людинагадуютьфарисеїв зновозаповітнихчасів, котрихІсус порівнювавз красивопофарбованимитрунами.
На це можнавідповістив першу чергу, що існуютьрізні рівніправової свідомості.Є правова свідомістьпобудованана страху покарання, а є – на побудованана свідомому, позитивномуставленні донорми закону.Останній рівеньтотожний рівнюморальнихвідносин. Зрештою, ми уже не раззауважували, що правовівідносини незаважаютьіснуваннювідносин любові.І, нарешті, хібапоза межамиправових відносинне буває лицемірства?
І ще однецікаве запитання: а під впливомчого вдосконалюєтьсяповедінкавіруючої людини? Це є наслідокїї власнихморальнихзусиль? Тодідуховним вождямправослав’яварто покаятисьза своїх попередників,і зняти анафемуз Пелагія. Все-таки, освячення –дія Духа Святого(хай навіть всинергії злюдиною, згідноправославноговчення). СамеДух Святийзмінює людину, котра щировірує, зсередини.А юридичневиправдання– це паралельнийакт, котрийжодним чиномне заважає їїморальномувдосконаленню.Зміна стосунківз Богом і духовнепреображеннялюдини йдутьпоруч.
5.2 Про неможливістьпозбутисьгріховності
Прощеннягріхів, стверджуєтьсядалі, саме пособі нездатнезмінити гріховнуприроду людини.Зміна юридичногостатусу автоматичноне звільняєлюдину відстану гріховностіі смерті. Тобто, людина якійзарахованоправедністьХриста непозбавляєтьсясвоєї зіпсованоїгріхом природиі не перестаєкоїти гріховнівчинки.
Ніхто, власне, не станесперечатисьз цією тезою.Ми визнаємо, що змінивсяв першу чергунаш статус: зістану ворогівБожих ми перейшлив стан йогодітей: "І вас, що були колисьвідчужені йвороги думкоюв злих учинках, тепер же примиривсмертю в людськімтілі Його, щобучинити вассвятими, інепорочними,і неповиннимиперед Собою"(Кол.1:21,22). І ми всеще очікуємоостаточногозвільненнявід гріховноїприроди: "…мисамі, маючизачаток Духа,і ми самі в собізідхаємо, очікуючисинівства, відкупленнянашого тіла"(Рим.8:23).Це остаточнезвільненнявідбудетьсяпісля тілесноговоскресіння.
Все цезрозуміло, алеякщо наші опонентипротиставляютьорганічнийпідхід юридичномув цьому аспекті, то вони, очевидно, впевнені, щоорганічнийпідхід вирішуєцю проблемукраще, і вже вземному житті.Отже, чи є цілюди вже вільнимивід гріховноїприроди вжетепер? Жоденз них цього нестверджує.Процес змінилюдської природи, згідно православноговчення, триваєвсе життя ізавершуєтьсяв вічності. Алеі прихильникиюридичногопідходу, зокрема, протестанти, не відкидаютьнаявності цьогопроцесу. Тількина мові протестантіввін називаєтьсяосвяченням,і також триваєвсе життя, завершуючисьу вічності.Різниця полягаєв тому, що упротестантівпроцес освяченнявідокремленийвід спасіння, що не робитьйого менш дієвимв практичномувимірі, алепідкреслюєвідсутністьзаслуг людинив справі спасіння.
5.3 Про стимулюваннядуховних лінощів
Крім того, суттєвою проблемою, на думку противниківюридичноїтеорії є те, щоюридичне мисленняне сприяє духовнійактивностілюдини. Усвідомлюючи, що вона нічогоне здатна зробитидля власногоспасіння, людинавпадає в повнийквієтизм, вонане прагне працюватинад собою, духовновдосконалюватись.Навіть матеріальнепроцвітанняв протестантськихкраїнах пояснюєтьсятим, що ту духовнуенергію, котраповинна йтив релігійнусферу, протестантиспрямовуютьв бізнес.
Але що в такомувипадку є стимуломдуховноговдосконаленнядля противникаюридичноїтеорії? Невпевненістьв спасінні, страх бутивідкинутимГосподом, якщодуховні зусиллябудуть недостатніми? А як це поєднуєтьсяз вченням проБога любові?
Звісно, всередовищіпротестантизмуприділяєтьсянабагато меншеуваги глибокійдуховній практиці, аскетизму тощо.Але це ще недоводить, щов протестантизмівідсутнє релігійнежиття. Простовоно виражаєтьсяв інших формах.Зокрема самев протестантськихцерквах приділяєтьсянайбільша увагавивченню Біблії, соціальномуслужінню, місіонерськійдіяльності.
5.4 Про заохоченнябеззаконня
Останнійпункт звинуваченьпротивниківюридизму, наякому ми зупинимось– твердженняпро те, що виправданняпо благодаті(з запереченнямспівпрацілюдини з Богомв своєму спасінні)веде до самозаспокоєнняі беззаконня.Добрі ділавтрачаютьвсякий зміст, вимога їх робитиє богословськинеобґрунтованою.
Знову таки, протестантиніколи нестверджували, що добрі ділане мають ніякогозначення. Дійсно, жодні людськіділа не маютьніякого відношеннядо спасіння.Спасіння – непродукт людськоїдіяльностічи людськоїспівпраці зБогом, але виключнодія Божої благодаті:«Бо спасенніви благодаттючерез віру, аце не від вас, то дар Божий, не від діл, щобніхто не хвалився»(Еф.2:8,9). Але це неозначає, щонемає богословськоїпідстави творитидобрі діла.Далі апостолрече: «Бо миЙого твориво, створені вХристі Ісусіна добрі діла, які Бог напередприготував, щоб ми в нихперебували»(Еф.2:10). Тобто, богословськапідстава більшяк вагома: Богстворив насна добрі діла.Якщо людинамає віру, вонастаратиметьсяробити те, зарадичого Бог давїй життя. Якщож діл немає, товиникає питанняпро те, чи є дійснолюдина віруючою.Якщо людинане є віруючою, то вона не єспасенною.Таким чином, зв’язок міжвірою і діламиіснує. Але цезворотнійзв’язок.
Висновки
Отже, дослідившиприроду розбіжностейміж юридичноюі онтологічноютеоріями спасіння, та розглянувшидоводи нашихпротивників, ми дійшли наступнихвисновків:
1. Теза пронесумісністьюридичної іонтологічноїтеорії надумана, непримиримістьнаших опонентіввикликанакультурно-історичнимита конфесійно-апологетичними, а не богословськимичинниками.
2. Перетлумаченнябіблійноїтермінологіїв органічномурозуміннібезпідставне, бо суперечитьбіблійномуконтексту, логіці і здоровомуглузду.
3. Запереченняетичного характерує надуманими, вони ґрунтуютьсяна софістиціта маніпуляціїтермінами.
4. Твердженняпро абсурдністьправовогохарактерувідносин міжБогом і людиноюмістять логічнісуперечностіта базуютьсяна нерозумінніприроди правовихвідносин.
5. Звинуваченняприхильниківюридичногопідходу в заохоченніморальноїдеградаціїхристиян єхибними, бовони мають воснові спотворенніуявлення продогматику тапрактику релігійногожиття протестантів.
Таким чином, критику юридичногорозумінняспасіння нашимиопонентамиможна вважатибезпідставною.
Списоквикористанихджерел
Афанасий Великий. Слово о воплощении Бога — Слова, и о пришествии Его к нам во плоти
В.Несмелов. Наука о человеке. Т.2. Казань. 1906
Воронов Л.А. Догматическое богословие
Ириней Лионский. Пять книг против єресей
Кураев А. Протестантам о православии
Митрополит Сергий (Старгородский). Православное учение о спасении
Осипов А.И. Православное учение о Боге – Любви. – Основное богословие, лекции – 4 курс семинарии
Осипов А.И. Путь разума в поисках истины
Сергей Худиев. Евангелие: необходимое предисловие
Ферберн Д. М. Иными глазами
Эриксон Миллард, Христианское богословие
Додаток
Юридичнийпідхід у вченніотців церкви
Нижченаведені деякіцитати з творівотців Церкви, котрі свідчать, що вони нарядуз органічнимрозуміннямспасіння малиі юридичне.Повністю зпідбіркою цитатможна ознайомитисьза цією інтернет-адресою:
christbiblio.narod.ru/fathers.htm#_Toc30582307станом на 27.03.09
Св. ИринейЛионский
Ибо тому, ктопредпринялубить грех иискупить человекаповиннагосмерти, надлежалосделаться тем, чем был Он, т.-е.Человеком, Который былприведен врабство грехоми находилсяпод властиюсмерти, дабыгрех был умерщвленчеловеком ичеловек ушелот смерти. Ибо, как черезнепослушаниеодного человека, который былпервоначальносоздан изневозделаннойземли, многиесделалисьгрешникамии потеряли, жизнь, так надлежало, чтобы чрезпослушаниеОдного Человека, Который первыйродился отДевы, многиеоправдалисьи получилиспасение.” (Св.Ириней Лионский.Против ересей.3, 18, 7).
Преп. СимеонНовый Богослов
Так как Адамподпал клятве, а через негои все люди, отнего происходящие, приговор жеоб этом Божийникак не могбыл уничтожен; то Христосбысть по насклятва, чрезто, что повешенбыл на древекрестном, чтобпринести Себяв жертву ОтцуСвоему, каксказано, и уничтожитьприговор Божийпреизбыточествующимдостоинствомжертвы… Такимобразом Бог, Который естьнесравненновыше всегосотвореннаго, и невидимаготворения, воспринялестествочеловеческое, которое естьвыше всеговидимаго творенияи принес егов жертву Богуи Отцу Своему”.(Преп. СимеонНовый Богослов.Слово 1, 3).
Св. АфанасийВеликий
Ибо СловоБожие будучипревыше всех, и Свой храм, Свое телесноеорудие, приносяв искупительнуюза всех цену, смертию Своеюсовершенновыполнилодолжное, и такимобразом, посредствомподобнаго теласо всеми сопребывая, нетленный БожийСын, как и следоваловсех облёк внетление обетованиемвоскресения…Поелику же, наконец надлежалозаплатить долг, лежащий навсех; ибо, посказанномувыше, должныбыли все умереть, что и было главноюпричиною Егопришествия; то после того, как доказалбожество Своеделами, приносит, наконец и жертвуза всех, вместовсех предавая, на смерть храмСвой, чтобывсех соделатьсвободнымиот ответственностиза древнеепреступление…(Слово о воплощенииБога Слова...,20, 21).
ПреподобныйМаксим Исповедник
Невинныйи безгрешныйОн заплатилза людей весьдолг словноСам был виновен, возвратив ихк благодатиЦарствия иотдав СебяСамого в выкупи искуплениеза нас (Мистагогия,8).
Св. НиколайКавасила.
…и мы былиоправданы, освободившисьпрежде всегоот уз и наказания, когда не сотворившийнеправды защитилнас смертьюкрестной, вкоторой понеснаказание зато, что сделалимы дерзостного; потом чрез онуюже смерть сделалисьмы и друзьямиБожиими и праведными.58. Ибо Спасительсвоею смертьюне только освободилнас и примирилОтцу (7 слов ожизни во Христе…1: 57 -58).
ПреподобныйЕфрем Сирин
Ты, Господи, сделался Жертвойза нас, чтобыСвоею Кровиюзагладить нашувину. Ты сделалсяради нас Священником, чтобы кроплениемСвоей Кровиочистить нас(Творения ижево святых отцанашего ЕфремаСирина., 4-е изд.Сергиев Посад,1900. Ч. 4. )
Св. КириллИерусалимский
Мы были врагамииз-за греха, иБог определилсмерть грешнику.Чему же из двухнадлежало быть: надлежало липо правосудиюумертвить, илипо человеколюбиюнарушить определение? Но помысли оПремудростиБожией: Он сохранили истину определения, и силу человеколюбия.Христос «грехинаши Сам вознестелом Своимна древо, дабымы, избавившисьот грехов, жилидля правды»(1 Пет. 2, 24). Не удивляйтесьтому, что мирвесь искуплен: ибо Тот, Ктоумер за мир, небыл простойчеловек, ноЕдинородныйСын Божий…(Огласительныепоучения).
Св. ИоаннДамаскин.
Господь нашИисус Христос, будучи безгрешным, ибо греха несотвори (I Петра2, 22), вземляй грехмира (Иоан. 1, 29), ниже обрететсялесть во устехЕго (Пс. 53,9), — неподлежал смерти, ибо смертьвошла к мирчрез грех (Рим.5,12). Итак, Он умирает, претерпенаясмерть за нас, и Самого Себяприносит вжертву за насОтцу. Ибо мысогрешили предОтцем, и надлежало, чтобы Он принялвыкуп, предложенныйза нас, и чтобымы, таким образом, освободилисьот осуждения(Точное изложениеправославнойверы 3, 27).