Класова теорія Карла Маркса

. Класи і верстви в соціологічній теорії. У науковій літературі тривалий час співіснують дві традиції. По одній з них основними елементами суспільства є класи. Ця лінія звичайно зв'язується з марксизмом. Однак її понятійний апарат використовується і поза марксистським напрямком. Прихильники класової теорії підкреслюють, що соціальна структура не охоплює усі важливі аспекти громадського

життя. На їхню думку цінності, культурні традиції, суспільні інститути, що превалюють у суспільстві не є частинами соціальної структури. Остання зв'язана лише з диференціацією між людьми. При цьому увага дослідників спрямована не на рід занять індивідів, а на розходження в їхніх професійних позиціях; не на доходи

індивідів, а на розподіл доходів у суспільстві, що відраджує нерівність між людьми. Теоретичною метою при цьому з'являється - потреба пояснення форм і ступеня соціальної диференціації і їхнє значення для соціальної інтеграції і соціальних змін. Розглянемо більш ґрунтовне співвідношення понять "клас" і "верства". У сучасній соціологічній літературі одночасно співіснують обидві ці категорії.

Широко поширена точка зору, що суспільство складається з груп чи безлічі індивідів, що мають чи носять визначені характеристики. Ці характеристики беруться як критерій класифікації, який може бути одномірним чи, частіше, багатомірним. Відповідно, процедура класифікації дозволяє виділити більше чи менше число соціальних шарів. При цьому центр уваги найчастіше зміщений з виробництва на розподіл, без осмислення об'єктивних відносин

між ними. Описана вище ситуація означає також, що в значній частині досліджень ті самі ознаки застосовуються для виділення і класів, і верств. Імовірно, тому в роботах багатьох соціологів " концепція "класу" є відкритої для декількох інтерпретацій - як статусна група, як професійна група, як група по доходу і група влади", тобто поняттям класу охоплюються неоднорідні соціальні об'єкти в залежності від того теоретичного контексту, що вкладають у цей термін різні автори.

Розбіжним є зміст, вкладений різними авторами в термін "соціальна верства". Більшість соціологів позначає цим терміном суспільну диференціацію в рамках ієрархічно організованого суспільства. Найчастіше зміст цього терміна нічим не відрізняється від змісту, вкладеного в термін "клас". У тих же випадках, коли ці поняття розрізняють, терміном "страта" позначають групи усередині "класів", виділені за тими же підставами, що

і самі "класи". П.Сорокін якось помітив: "Клас наробив своїм теоретикам не менше турбот, чим національність. І в цьому випадку спроби "схопити цього Протея" виявлялися не більш успішними: "клас" або вислизав і вислизає з пальців своїх теоретиків, або, пійманий, перетворюється в щось настільки невизначене і неясне, що стає неможливим відрізнити його від ряду

інших кумулятивних груп, або, нарешті, зливається з однією з елементарних угруповань". Ці слова, написані більше семидесяти років тому, зовсім не застаріли і сьогодні. Найбільш цікаві автори прагнули не ігнорувати ні ідеї прихильників класових теорій, ні ідеї їхніх опонентів. У цьому відношенні є плідним підхід німецького соціолога

Ральфа Дарендорфа. Він підкреслював, що страти утворюють ієрархічну систему (ієрархічний континуум), відрізняючись один від одного поступовими розходженнями, тоді як "клас - це завжди категорія для цілей аналізу динаміки соціального конфлікту і його структурних коренів, і тому може бути чітко відділений від страти як категорії для опису ієрархічних систем у даний момент часу " Інший німецький автор

Вернер Хофман відзначав: "Соціальні класи детермінуються фундаментальними соціальними відносинами праці і присвоєння; очевидна система стратифікації (професія, престиж і т.д.) належить до зовнішньої форми соціального життя". Однак, помітимо, що проведені дослідження стратифікації також не були обмежені ні поверхнею суспільства, ні його статикою і претендували на те, щоб пояснити сутність громадського життя.

Лише за допомогою фундаментальних законів функціонування і розвитку соціальних організмів може бути даний аналіз і класів з їх конфліктами, і стратов з їх взаємодіями і протиріччями. Проблема розмежування теорій стратифікації і класової структури цікаво інтерпретована И.Краусом. "

Стратифікація і класовий розподіл, пише він різні структури відносин. Стратифікація - поняття описове, що припускає "деяку упорядкованість членів суспільства на основі якого-небудь придатного критерію, начебто доходу, освіти, способу життя, етнічного походження Класи є конфліктними групами, які, поєднуючись, заперечують існуючий розподіл влади, переваг і інших можливостей класи формуються, коли сукупність

індивідів визначає свої інтереси як подібні з інтересами інших з тієї ж сукупності і як ці, що відрізняються і протистоять інтересам іншої сукупності осіб ". Краус підкреслює важливу роль у процесі формування класу власної ідеології і створення класової організації. У цьому явно відчуваються відгомони знайомства з марксистськими

поняттями "клас у собі" і "клас для себе", виробленими для характеристики процесу формування пролетаріату і визначаючими величезну роль у цьому процесі суб'єктивного фактора. Краус інакше, чим Маркс, уявляє собі об'єктивні фактори, що обумовлюють існування класів. У марксистській теорії це насамперед місце в історично визначеній системі суспільного виробництва, у

Крауса - відношення до яких-небудь соціальних благ; тому будь-яка страта, виділена по довільно обраній ознаці, є потенційним класом (свого роду "класом у собі"), а будь-яка спільнота своїх інтересів і страта, що організаційно оформилася перетворюється в дійсний клас (тобто "клас для себе"). Основне питання, з погляду Крауса, як "ці, що належать до страти стають представниками класу". Зіставимо класи в марксистській теорії

і страти у функціональній теорії. У чому тут різниця? Визнання класу означає визнання антагонізму, протилежності інтересів великих суспільних груп. Визнання ж стратов означає визнання деяких розходжень між людьми по якихось ознаках, розходжень, що приводять до шарового розміщення індивідів у суспільстві при просуванні їх знизу нагору.

Марксиська теорія класів займається поділом суспільства, виявленням суспільних протилежностей, а теорія стратифікації займається суспільною диференціацією. Мова йде не про розбіжності в термінології. У першому випадку виділяються елементи дезинтеграцї, внутрішніх антагонізмів, тоді як диференціація припускає цілісність суспільства, його функціональну нероздільність. Теорія класів проводить поділ суспільства по альтернативних ознаках на експлуататорів

і експлуатованих, на власників засобів виробництва і на позбавлених їх, тоді як теорії стратифікації розділяють суспільство на основі однієї чи декількох рис, що маються в наявності в кожній із груп, але в різному ступені (так, наприклад, усі мають якийсь прибуток, але тільки різних розмірів, і усі в суспільстві мають якийсь престиж, але неоднаковий). У теорії класів специфічні економічні, політичні і культурні

інтереси є саме тим, що відокремлює один від одного класи, а в теорії стратифікації категорія "інтереси" взагалі відсутня, а якщо у виняткових випадках і є присутня, то не є обов'язковим атрибутом для соціальних верств. Для тих авторів, хто є прихильником концепції К.Маркса, класи існують незалежно від свідомості і уявлень як їхніх членів, так

і зовнішніх спостерігачів. Свідомість класового відчуження марксистами розглядається не як критерій для виділення класу, а як висока ступінь у розвитку самого класу (перехід від класу в собі до класу для себе). У більшості ж стратифікаційних підходів свідомість чи самих членів виділених верств чи зовнішніх спостерігачів грає головну чи істотну роль у диференціації суспільства. Багато сучасних прихильників марксистської теорії класів відмовилися від тези про зростаючу суспільну

поляризацію; їхні класові схеми, зберігаючи економічний детермінізм, все в більше відображають зростаюче ускладнення суспільних структур і ріст значення середніх шарів (класів). Одночасно послідовники стратифікаційних підходів усе частіше беруть до уваги конфликтологичні аспекти класового підходу. У цьому відношенні характерні узагальнюючі роботи британських соціологів. Родовим поняттям виступає "стратифікація", а класи - як видове поняття, окремий випадок стратифікації.

Розглядаючи проблеми стратифікації і нерівності в сучасних західних суспільствах, соціологи іменують основні соціальні групи класами, але описують їх не у взаємному протистоянні, а як ранжировані спільності ("вищий клас", "середній клас", "нижчий клас"). Варто мати на увазі кілька важливих обставин, що приводять до висновку про те, що класи і класовий розподіл є частковий випадок стратифікації.

По-перше, в історії, крім класів, нерівність існувала у формі кастової і станової систем. Крім того, у етакратичних (державно-соціалістичних) суспільствах функціонувала шарова система, заснована на владних відносинах. По-друге, у суспільствах класового типу завжди значна (а найчастіше і переважна) частина населення не входила до складу основних класів, утворюючи мозаїку верств, станів і інших соціальних одиниць. По-третє, у сучасних суспільствах усі спроби виділення контрастних класів

все частіше виявляються безуспішними в силу ієрархічно-верствової будівлі соціуму. По-четверте, крім основних соціальних груп у суспільстві завжди існує гендерна, етнорасова, культурно-статусна стратифікація. Можна зробити висновок: узагальнюючим поняттям для наукового вивчення і розуміння відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння усіх видів

ресурсів є соціальна стратифікація. 2. Теорія класів К.Маркса і становлення стратифікаційної теорії. Карл Маркс справедливо відзначав, що не йому належить заслуга відкриття існування класів і їхньої боротьби між собою. І дійсно, з часів Платона, але все-таки переважно з тих пір, як буржуазія владно вступила в

ХVШ столітті на сцену історії, багато економістів, історики і філософи міцно вводять у суспільствознавство Європи поняття соціального класу (Адам Сміт, Етьєн Кондильяк, Клод Сен-Симон, Франсуа Гізо, Огюст Міньє й ін.). Однак ніхто до Маркса не давав настільки глибокого обґрунтування класової структури суспільства,

виводячи її з фундаментального аналізу всієї системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки всебічного розкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві, механізму експлуатації у тому капіталістичному суспільстві, що існувало в його час. Тому в більшості сучасних робіт з проблем соціальної нерівності, стратифікації і класовій диференціації рівною мірою й у прихильників марксизму,

і у авторів, далеких від позицій К.Маркса, дається розбір його теорії класів. На думку соціологів всіх ідейних напрямків, ніхто в історії суспільної думки настільки виразно як К.Маркс не підкреслював, що джерелом соціального розвитку виступає боротьба між антагоністичними суспільними класами. За Марксом, класи виникають і протидіють на основі різного положення

і різних ролей, виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства. Іншими словами, найбільш загальною основою утворення класів є суспільний розподіл праці. Розвиваючи цю тезу, Ф.Енгельс писав: " в основі розподілу на класи лежить закон розподілу праці". При цьому мається на увазі "великий поділ праці між масою, зайнятою простою фізичною працею,

і деякими привілейованими, котрі керують роботами, займаються торгівлею, державними справами, а пізніше також мистецтвом і наукою". На визначеному етапі розвитку людського суспільства спостерігаються зародкові форми поділу праці, що спочатку не ведуть до підпорядкування одних людей іншими. Поділ праці, як фактор, спрямований на оволодіння силами природи, викликає технічну спеціалізацію працівників, утворює професії і спеціальності. Однак, у міру ускладнення процесу виробництва ускладнюється

і процес його організації. Тому з'явилася потреба в професійних організаторах, іншими словами потреба в поділі праці на виконавський (переважно фізичний) і управлінський. Так розподіл праці здобуває характер поділу на його соціально неоднорідні види. Іншими словами, у ньому як би кристалізуються дві сторони: виробничо-технічна і соціально-економічна. Соціально-економічний аспект поділу праці включає такі великі явища, як розподіл

на розумовий і фізичний, управлінський і виконавський, кваліфікований і некваліфікований, творчий і стереотипний. Поділ праці на виконавський і організаторський історично передував утворенню приватної власності і суспільних класів. З появою же приватної власності і класів відбувається закріплення визначених функцій, сфер

і видів діяльності в єдиному процесі виробництва за різними класами. З моменту виникнення класів не рід діяльності визначає належність до даного класу, а навпаки, належність до класу визначає заздалегідь задане коло професій, якими може займатися виходець з даного класу. К.Маркс писав: "Сучасне класове розходження ні в якому разі не засновано на "ремеслі"; навпаки, розподіл праці створює різні види праці усередині одного

і того ж самого класу". Таким чином, ключем до розуміння марксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він сам вважав своїм головним досягненням - двоїстий характер праці, найбільш таємниче явище, не розгадане протягом двох тисячоріч: як конкретної праці, описуваної техніко-технологічним змістом, і абстрактної - описуваної ступенем і способом витрати робочої сили. Ось тут і є велике таїнство соціального розчленовування людей.

У праці різного змісту витрата робочої сили залежить від того, чи є праця переважно розумовою чи фізичною, в якій мірі вимагає від працівника знань і умінь, ініціативи і самостійності. Важливою рисою способу витрати робочої сили є ступінь споживання у процесі праці енергії і здоров'я працівника. Спосіб витрати робочої сили, будучи загальним моментом, який характеризує будь-яку конкретну працю,

працю будь-якого змісту, пов'язаний з такими рисами праці як ступінь інтелектуальності, обсяг творчих функцій, міра самостійності працівника в праці, його вагомість, напруженість, монотонність і т.д. Так К.Марксом була розкрита природа класів. Починаючи зі своїх ранніх робіт, К.Маркс писав про соціальні класи, їх походженні, внутрішній диференціації, наявності проміжних верств

і т.д. Але у нього відсутнє цілісне визначення поняття "клас". Відомо, що в третьому томі "Капіталу" розділ LII "Класи" був лише початий. У ньому Маркс із усією визначеністю висловлювався проти виділення класів за тотожністю доходів і джерелам доходів. Позитивна частина ним не була розвита.

У ранніх роботах Маркса було присутнє розширювальне розуміння класу, не було розрізнення класів і станів. Надалі в нього склалося досить строге розуміння класу. Багаторазово послідовники і критики Маркса намагалися інтерпретувати його концепцію класів, даючи свої визначення. Так, у 1919 р. В.І.Ленін запропонував наступне визначення класів: "

Класами називаються великі групи людей, що розрізняються по їхньому місцю в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва, по їхній ролі в громадській організації праці, а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють.

Класи, це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю інший, завдяки розбіжності їхнього місця у визначеному укладі суспільного господарства". Проаналізувавши погляди Маркса, можливо виділити наступні критерії соціального класу: загальна позиція в економічному способі виробництва; специфічний спосіб життя; конфліктні і ворожі відносини з іншими класами; соціальні відносини

і спільність, що виходять за місцеві і регіональні межі; класова свідомість; політична організація. Дуже точно зрозумів соціологічне бачення соціальних відносин і класових розходжень у К.Маркса російський соціолог Ю.А.Левада: "Очевидно, що підхід Маркса до суспільства - це макропідхід, який виявляється в тому, що категорії аналізу суспільства розроблені стосовно до його глобальної структури.

У "Капіталі" неодноразово підкреслюється, що категорія виробничих відносин, наприклад, діє не в рамках зв'язків окремого робітника з окремим капіталістом , а в рамках зв'язків класів, у рамках макроструктури суспільства". У Марксовому сприйнятті класу важливе місце займає категорія інтересу, пояснення протилежності інтересів основних класів. Люди, що знаходяться в різних відносинах до засобів виробництва, мають протилежні

інтереси. У буржуазному суспільстві, особи, що володіють фабриками, зацікавлені в максимізації прибутку, створюваного робітниками. А робітники, звичайно, чинять опір цієї експлуатації. Але клас капіталістів, у силу володіння економічною владою, володіє і державною владою, і внаслідок цього може придавлювати будь-яке ефективне вираження незгоди з боку робітників. Важливим моментом є й об'єктивність існування класів, незалежно від того, усвідомлюють це

самі члени чи класу ні. Поняття об'єктивності існування класів є відмінною рисою підходу Маркса до вивчення стратифікації. Тут ми переходимо від структурної теорії класів, заснованої на розрізненні спільності діяльності, відносини до власності і способу життя, до характеристики їх як суб'єктів соціальної дії. При вивченні класів і їх відносин важливі, по Марксові, наступні поняття: класова свідомість, класова

солідарність і класовий конфлікт. Під класовою свідомістю розуміється усвідомлення класом своєї ролі у виробничому процесі і своєму відношенні до інших класів. Свідомість має на увазі, наприклад, усвідомлення робітничим класом ступеня експлуатації з боку імущих класів, що позбавляють робітників належної їм частки прибавочного продукту, створеного ними ж. Для остаточного конституювання класу з ізольованих

індивідів необхідне усвідомлення єдності, відчуття відмінності від інших класів і навіть ворожості стосовно інших класів. Кінцева стадія свідомості, на думку Маркса, досягається тоді, коли робітничий клас починає розуміти, що своєї справедливої мети він може досягти, лише знищивши капіталізм, але для цього потрібно об'єднати свої дії. Під класовою солідарністю мається на увазі ступінь усвідомлення

єдності чи навіть воля до спільних дій, необхідних для досягнення їх політичних і економічних цілей. Класовий конфлікт має два етапи: неусвідомлена боротьба між робітниками і капіталістами за більш справедливий розподіл прибавочного продукту, коли класова свідомість ще недостатньо розвинена; свідома і цілеспрямована боротьба між двома класами, коли робітники усвідомлюють свою історичну роль і виступають спільно за поліпшення свого положення

і, в кінцевому підсумку, за перехід власності над знаряддями виробництва у свої руки. По Марксові, робітники неминуче прийдуть до усвідомлення свого положення і будуть спільно боротись за його поліпшення при "відповідних обставинах", тобто коли їхнє положення не безнадійне чи коли вони перестають вірити в щасливе загробне життя. Маркс вважав, що робітники не завжди можуть досягти необхідного рівня свідомості; тому він розробив

поняття "перекрученої свідомості", що вело їх до адаптації і прийняття капіталізму. Обговорення розуміння класів за Марксом не переривається вже більш сторіччя. Одна бібліографія склала б солідний том. Далі ми будемо розглядати деякі етапні для історії стратифікаційної теорії інтерпретації його бачення класів. 3. Макс Вебер: класичний етап становлення соціології нерівності.

Вирішальне значення для складання сучасних представлень про сутність, форми і функції соціальної нерівності, поряд з Марксом, мав Макс Вебер - класик світової соціологічної теорії. Ідейна основа поглядів Вебера полягає в тому, що індивід є суб'єктом дії, а типовий індивід - суб'єктом соціальної дії.

Тоді як Маркс підкреслював значення економічних факторів як детермінант соціального класу, Вебер відзначав, що економічні інтереси лише окремий випадок категорії "цінності". Відповідно до Вебера, марксова модель була джерелом плідних гіпотез, однак залишалася занадто простою для пояснення складностей стратифікації. Він прагнув розвити альтернативний аналіз, виходячи з множинності джерел соціальної ієрархії. У противагу Марксові, Вебер, крім економічного аспекту стратифікації, враховував

також такі аспекти як влада і престиж. Вебер розглядав власність, владу і престиж як три окремих, взаємодіючих фактори, що лежать в основі ієрархій у будь-якім суспільстві. Розходження у власності породжують економічні класи; розходження, що мають відношення до влади, породжують політичні партії, а престижні розходження дають статусні угруповання, чи страти. Звідси він сформулював своє уявлення про "три автономні виміри стратифікації".

Він підкреслював, що " "класи", "статусні групи" і "партії" - явища, що відносяться до сфери розподілу влади усередині співтовариства". Вебер не дав точного й об'ємного визначення класів. Його концепція класів вкраплена в створену ним загальну теорію індустріального суспільства і соціальної дії. Класи, по

Веберові сукупність людей, які мають подібні життєві шанси, детерміновані їхньою владою, що дає можливість одержувати блага і мати доходи. Власність - важливий, але не єдиний критерій класу. Для Вебера визначальний аспект класової ситуації, безсумнівно, ринок, види можливостей індивіда на ринку, тобто можливості володіння благами й одержання доходів в умовах ринку товарів

і праці. Конфлікт між роботодавцями і робітниками частіше виникає при капіталізмі, але це тільки окремий випадок більш загальної боротьби між покупцями і продавцями. Клас, іншими словами, це люди, що знаходяться в одній класовій ситуації, тобто які мають загальне положення в економічній сфері: подібні професії, однакові доходи, приблизно однакове матеріальне становище. Звідси випливає, що не загальні (як у Маркса) інтереси, а

інтереси середньої людини, що входить у клас, прагнення її і їй подібних одержати доступ на ринок, блага і доход служать джерелом класової боротьби. Тому здатність до масових дій є наслідком загальних настроїв і подібних реакцій на ситуацію. Вебер погоджувався з деякими основними положеннями К.Маркса в набагато більшому ступені, чим думають багато сучасних дослідників стратифікації, особливо

з економічними аспектами стратифікації. Так само як і для Маркса, для Вебера відношення до власності було основним чинником, що детермінує життєві шанси індивідуума, а тим самим і класу в цілому. Основне протиріччя Вебера з Марксом полягає в тому, що по Веберові клас не може бути суб'єктом дії, тому що він не є громадою. На відміну від Маркса, Вебер зв'язував поняття класу лише з капіталістичним суспільством,

де найважливішим регулятором відносин виступає ринок. За допомогою нього люди задовольняють свої потреби в матеріальних благах і послугах. Однак на ринку люди займають різні позиції, або - знаходяться в різній "класовій ситуації". Тут усі продають і купують. Одні продають товари, послуги; інші - свою робочу силу. Відмінність тут у тому, що одні володіють власністю, а в

інших вона відсутня. У Вебера немає чіткої класової структури капіталістичного суспільства. З огляду на його методологічні принципи й узагальнюючи його історичні, економічні і соціологічні роботи, можна в такий спосіб реконструювати веберовскую типологію класів при капіталізмі. 1. Робітничий клас, позбавлений власності. Він пропонує на ринку свої послуги і диференціюється за рівнем кваліфікації.

2. Дрібна буржуазія - клас дрібних бізнесменів і торговців. 3. Позбавлені власності "білі комірці": технічні фахівці й інтелігенція. 4. Адміністратори і менеджери. 5. Власники, що також прагнуть через освіту до тих переваг, якими володіють інтелектуали. 5.1. Клас власників, тобто ті, хто одержує ренту від володіння землею, шахтами і т.п. 5.2. "Комерційний клас", тобто підприємці.

Вебер затверджував, що власники - це "позитивно привілейований клас". На іншому полюсі - "негативно привілейований клас", сюди він відносив тих, хто не має ні власності, ні кваліфікації, яку можна запропонувати на ринку. Це люмпен-пролетаріат. Між двома полюсами знаходиться цілий спектр так званих "середніх класів", що складаються як із дрібних власників, так і з людей, здатних запропонувати на ринку свої навички

й уміння (чиновники, ремісники, селяни). Вебер не приймав розповсюджених у його час ідей про гармонію класових відносин. Для Вебера воля контракту на ринку означала волю власника експлуатувати робітника. Однак у цьому питанні між ним і Марксом були істотні розходження. Для Вебера конфлікт класів із приводу розподілу ресурсів був природною рисою будь-якого суспільства. Він навіть не намагався мріяти про світ гармонії

і рівності. З його погляду, власність це лише одне з джерел диференціації людей, і його ліквідація лише приведе до виникнення нових. Вебер, на відміну від Маркса, сумнівався в імовірності того, що робітники зможуть "піднятися" до "дійсної" класової свідомості й об'єднатися в загальній класовій боротьбі проти системи, що експлуатує їх. Це може відбутися, по Веберові, тільки в тому випадку, коли контраст життєвих шансів

перестане сприйматися робітниками, як неминучий і коли вони зрозуміють, що причиною цього контрасту є несправедливий розподіл власності й економічна структура в цілому. Вебер вважав, що можливі різноманітні форми класових виступів, але тільки деякі з них ведуть до зміни основних форм власності, що переважають у даному суспільстві. Тут він сходиться з Марксом, коли той говорив про так називане "перекручену" свідомість робітників,

що відволікає їх від основної мети їхньої боротьби - знищення існуючих відносин власності. Якісна відмінність Вебера від Маркса починається з введення другого головного вимірювача стратифікації - статусу, що є позитивною чи негативною відміткою пошани (поваги) = престижу, одержуваного індивідом чи позицією (положенням). Оскільки статус ускладнює сприйняття того, наскільки одні цінніше

інших, цінність людей набагато більше їхньої економічної вигідності. Статус може залежати від релігії, раси, багатства, фізичної привабливості чи соціальній "спритності ". У той же час Вебер відзначає, що статусна почесть зовсім не обов'язково зв'язана з класовою ситуацією. Навпроти, статусна почесть знаходиться в чіткій опозиції усьому, що зв'язано з власністю. І це нормальне положення справ. Не применшуючи значення майнового положення

і його впливу на статус, Вебер говорить, що статус протистоїть претензіям на нього з боку імущих. Як імущі, так і незаможні можуть найчастіше належати до одній і тій же групі. Як пише Вебер, стратифікація по статусах йде рука об руку з монополізацією ідеальних і матеріальних благ і можливостей. Крім специфічного статусного престижу, що завжди припускає дистанцію і якусь винятковість, ми виявляємо також монополію на матеріальні блага усіх видів.

Престижне виділення може складатися в привілеї носити спеціальний костюм, їсти особливі блюда, заборонені для інших, відпочивати в недоступних іншим місцях і т.д. Матеріальна монополія надає самий ефективний мотив для винятковості статусної групи, але сама по собі вона не завжди достатня умова. Тут "працюють" і шлюбні зв'язки у своєму колі, і багато чого іншого.

Деякі блага також перетворюються в об'єкти монополізації, проведеної статусними групами. У типовому випадку це включає "успадковане земельне володіння", а також часто власність на рабів, кріпаків і, нарешті, спеціальні види торгівлі". Спираючись на свою концепцію економічних і статусних факторів стратифікації, Вебер конструює своє розуміння влади. Влада, що у традиційному марксистському аналізі виникає від класового

положення, насправді набагато більш складний феномен. Він визначає владу як можливість чи особистості групи реалізувати свою волю навіть при опорі інших. Влада може бути функцією володіння ресурсами в економічних, статусних і політичних системах; і клас, і статус - ресурси володіння владою. З того моменту, як люди хочуть одержати більш високий статус, вони прагнуть орієнтувати своє поводження

таким чином, щоб одержати схвалення з боку тих, чий статус вони оцінюють як більш високий. Владні ресурси можуть бути також в інститутах, що контролюють відданість людей - релігії, партіях, профспілках і т.д. Контролюючи силові структури, також можна домогтися влади. По Веберові, ключові джерела влади в сучасних йому суспільствах - не у володінні засобами виробництва. Зростаюча складність індустріальних суспільств веде до розвитку величезної бюрократії.

У зв'язку з цим навіть економічні інститути втягнуті в тісні залежні відносини з адміністративними і військовими бюрократіями держави. Важлива форма асоціації, який Вебер приділяв увагу, це партія. Вважаючи, що причини розподілу суспільства на клани лежать в економіці, і що в основі існування статусних груп лежить престиж, він характеризував партії як об'єднання людей за поглядами. Поведінка партії добре усвідомлена, тому що ця група

є суб'єктом історії, динамічним моментом у всякого роду перетвореннях, що відбуваються в суспільстві. Партії є утіленням влади. Вони існують тільки в громадах, що мають якийсь раціональний порядок і штат співробітників, які стежили б за перетворенням цього порядку в життя. Вебер бачив міцний зв'язок між класами, статусними групами і партіями. Він писав: "Партії можуть представляти

інтереси, виходячи з "класового" чи "статусного положення" і набирати своїх прихильників чи з даного класу чи ж зі статусної групи. Але партії зовсім необов'язково бути класово чи статусно-зорієнтованою, і найчастіше вона не є ні тією, ні іншою". Таким чином, веберовская трактування соціальної нерівності припускає, що в ньому на тому самому людському матеріалі, виступаючи в різних конфігураціях,

існують і взаємодіють три типи стратифікаційних ієрархій. Вони в значній мірі незалежні один від одного і з різних сторін і на різних принципах упорядковують і стабілізують поведінку членів суспільства. Такий підхід, на думку Вебера, дозволяє краще зрозуміти закономірності розвитку і будівлі суспільства, чим припущення чистого зв'язку між ними

і поділ їх на "первинні" і "похідні". 4. Список використаних джерел: Поппер К. Открытое общество и его враги. т. I. Чары Платона. М 1992. Аристотель. Политика. СПб. 1994. Маркс К Энгельс Ф. Соч т.20. М 1961. С.293. Там же. Т.20. С.186. Маркс К Энгельс Ф. Т.4. С.310.

Ленин В.И. Полн. собр. соч т.39. С. 15. Левада Ю.А. Некоторые проблемы системного анализа общества в научном наследии К.Маркса // Маркс и социология. Информационный бюллетень ССА. N 3. М 1968. С.78-79. Сорокин П. Система социологии. Т.II.Социальная аналитика. 2-е изд. М 1993. С.371-372.

Вебер М. Класс, статус и партия. // Социальная стратификация. Вып. I. Отв. редактор С.А.Белановский. М 1992; Его же. Избранные произведения. М 1990. Вебер М. Основные понятия стратификации // СОЦИС. 1994. N5. С. 148. Сорокин П. Система социологии. Т.II. Социальная аналитика. ч.II. 1-е изд.: 2-е изд.:

М, 1993. С.375-376. Питирим Сорокин. Человек. Цивилизация. Общество.М 1992. С.297-373. Хинкл Р.Ч. мл Босков А. Социальная стратификация в перспективе. Современная социологическая теория в ее преемственности и изменении // Под редакцией Г.Беккера и А.Боскова. М 1961. С.436. Davis К Moore W. Some Principles of Stratification. "

American Sociological Review".1945. April.Vol.X. P. 242-249. Перевод взят из сборника "Социальная стратификация". Отв. редактор С.А.Белановский. Вып. I. М 1992. Сборник"Структурнофункциональный анализ в современной социологии".