Арістова І.В.ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти/ За загальною редакцією д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М..: Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. Справ, 2000. – 368 с. ПЕРЕДМОВА Сьогодні, як відомо, немає ні в науці, ні в практичній діяльності людей, ні в суспільно-політичному житті поняття найпоширенішого та найважливішого, ніж поняття "інформація". Але в той же час немає іншого поняття, з приводу якого велось би стільки дискусій, існувало би стільки різноманітних точок зору щодо визначення цього поняття. І хоча учені поки ще не дійшли одностайного висновку щодо сутності даного надзвичайного феномена, однак вони шукають і намагаються знайти нові його риси, бо це творичий процес. Інформація ж продовжує існувати і все більш дає звістку про себе, проникаючи у всі сфери, всі галузі громадсько-політичного життя. Вона впливає на людство і людину, на їх життя, їх мислення і поведінку. Вона ставить перед людством масу проблем, змушує витрачати на їх вирішення все більш матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Бурхливе зростання обсягів і потоків інформації пов'язано, насамперед, з незвичним ускладненням виробництва, всіх сфер громадського життя. Сучасне суспільство та його ланки є складними системами. Зберігання цілісності системи, її якісної визначеності, забезпечення її функціонування і розвитку немислимо без інформаційних процесів. Тому вирішенням проблем інформації займаються тисячі вчених, технічних спеціалістів, політиків, робляться спроби відшукати принципи політики в галузі інформації в рамках окремих держав і всього світу. Відомо, що можливість суспільної системи зробити корисну роботу з метою одержання матеріальних і духовних цінностей визначається кількістю енергії, що вона має. Проте, ключ до одержання, а тим більше до ефективного використання енергії — "в інформаційній могутності" суспільства, в наукових, техніко-технологічних і організаційних знаннях, в наявності ефективних засобів одержання, накопичення і збереження, переробки, передачі і використання інформації. Тільки у разі наявності певних знань можна "відвоювати" у природи необхідний обсяг матеріально-енергетичних ресурсів, організувати відповідне виробництво, налагодити ефективне управління техніко-технологічними процесами, а на цій основі управляти соціальними і духовними процесами. Відсутність інформації закриває доступ до енергії, до пошуків її нових форм, до її більш ефективного використання. Прогрес суспільства в самій загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної та інформаційної оснащеності. Варто підкреслити, що ефективність, ціль і форма використання речовини, енергії та інформації остаточно залежать від характеру суспільства, від властивої йому системи суспільних відносин. Конституція України проголошує нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою. Саме така держава повинна ставити науку, техніку та інформацію на службу всьому суспільству і кожній окремій людині, підкоряючи їх для гармонічного, всебічного розвитку особистості. На цей час, коли в українському суспільстві накопичується все більший досвід роботи з інформацією, коли опубліковано чимало робіт, що присвячені цій проблемі, з одного боку, а з іншого — питання подальшого удосконалювання управління висуваються на перший план, назріла необхідність дослідження сутності, значення і ролі інформації в соціальному управлінні з урахуванням тенденції розвитку до інформаційного суспільства. Саме держава є головним засобом досягнення цілей, що стоять перед суспільством. Так, в своєму Посланні до Верховної Ради України “Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 рр.”* Л.Д. Кучма відмітив, що держава не лише повинна, а й зобов’язана активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів. Йдеться про здійснення політики, яка має не лише забезпечувати ринковий вектор розвитку, а й надати йому більшої соціальної спрямованості, націленої на кінцевий результат – утвердження в Україні не просто ринкової, а соціально-ринкової економіки. На порядку денному постає реформа системи державного управління в Україні. Важливість такої політики визначається тим, що існуюча система виявляється неспроможною реалізувати і чітко контролювати виконання законодавчих і підзаконних актів, що прийняті вищими органами державної влади, а також ефективно здійснювати оперативне управління тими сферами соціально-економічного життя суспільства, що частково або цілком знаходяться у сфері державного регулювання. Істотне значення має вирішення проблеми щодо невідповідності методів і технологій державного управління новим політичним і соціально-економічним умовам.Згідно з цим Посланням адміністративна реформа не може зводитись лише до утвердження оптимальної структури органів державного управління, зміни їх субординації та скорочення управлінського апарату. Основна мета адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою для суспільства і побудованою на наукових засадах*. Реформа системи державного управління повинна здійснюватись на основі законодавчого визначення функцій та завдань всіх елементів системи, приведення структури державного апарату в повну відповідність цим функціям і завданням, законодавчого закріплення прав та обов’язків державних службовців, утвердження механізмів, здатних гарантувати реалізацію принципу верховенства права, забезпечення неухильного дотримання визначених Конституцією України прав та свобод громадян, розробки та впровадження нових схем та регламентів прийняття управлінських рішень, що засновані на сучасних інформаційно-комунікаційних технологіях. Науково обгрунтовано і практично доведено, що важливим напрямком підвищення ефективності державного управління є інформатизація управлінської діяльності. При цьому варто враховувати тісний зв’язок регулювання інформаційного середовища з комплексною проблемою реформування системи державного управління. Отже, закономірний етап досліджень, що пов'язаний з розглядом удосконалювання державного управління, обумовлений, значною мірою, процесами інформатизації. Соціальна, правова держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону. У зв'язку з цим удосконалювання державного управління безпосередньо повинно здійснюватись шляхом реалізації державної політики у сфері інформатизації. Тому тільки такий обгрунтований підхід забезпечить прорив у цій галузі. Досліджуючи цю проблему, автор намагається розкрити й обгрунтувати методологічні аспекти формування державної інформаційної політики України, що адекватно відбиває сучасний стан розвитку нашого суспільства і його входження до європейського та всесвітнього інформаційного співтовариства. Під час дослідження автор спирався на чинні правові основи інформації, її сучасні філософські концепції, узагальнену управлінську парадигму, інтегративне управління щодо змісту процесів управління в суспільстві, знання кібернетичних закономірностей процесів управління, інформаційний підхід до пізнання дійсності як теоретичний засіб загальнонаукового масштабу, що органічно взаємодіє з іншими пізнавальними підходами — системним, структурним, функціональним, модельним, імовірнісним, а також на концепції, теорії, методології технічних, природничих і суспільних наук. При цьому особливу роль відіграє така фундаментальна суспільна наука, як теорія права і держави. З цих позицій було проаналізовано чинне законодавство України в частині, що стосується інформаційної політики (Конституція України, закони України "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації", завдання Національної програми інформатизації та інші нормативно-правові акти). У запропонованій монографії розглядаються такі основні проблеми: сутність інформації взагалі і соціальної зокрема, її роль в управлінні суспільством, державою; перспективи розвитку та використання інформації та інформаційних процесів в Україні; інформаційний підхід до пізнання, природи управління, інформаційний механізм управління в соціальних системах; феномен “інформаційного суспільства”; основи інформаційного суспільства в Україні; політика інформатизації, формування єдиного інформаційного простору в Україні, сутність концепції державної інформаційної політики; чинна правова база інформатизації України, стратегія розробки інформаційного кодексу; роль засобів масової інформації в процесі формування і реалізації державної інформаційної політики; правові та організаційні механізми забезпечення інформаційних прав громадян та інформаційної безпеки; реалізація державної інформаційної політики на різних стадіях управління, стратегія інформатизації органів державної влади, інформаційних технологій на всіх рівнях державного управління.Автор не претендує на беззаперечність та вичерпність висунутих ним положень та висновків, тому сподівається, що методологічні аспекти державної інформаційної політики України знайдуть свій подальший розвиток і уточнення під час реалізації цієї політики в її пріоритетних і стратегічних напрямках, зокрема під час інформатизації правоохоронної діяльності. Актуальність цього завдання пов'язана з реформуванням органів внутрішніх справ, що проводиться з ініціативи вищих органів державної влади. Аналіз традиційних функцій державної політики правової і соціальної держави дозволяє відзначити якісно нову функцію — забезпечення правопорядку і законності, прав і свобод громадян на рівні світових стандартів. При цьому захист прав і свобод людини є пріоритетним в діяльності правоохоронних органів держави. Охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю, захист інтересів держави є засобами, за допомогою яких посилюється забезпечення прав і свобод людини.Оскільки Конституція України проголошує людину як найвищу соціальну цінність у демократичній, соціальній, правовій державі, тому одним з важливих напрямків реалізації цього принципу має бути формування відповідної державної інформаційної політики, зокрема в системі МВС України.^ Розділ IІНФОРМАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ У СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ 1.1. Загальні аспекти визначення понять інформації та управління Ми живемо у світі, що швидко змінюється та ускладнюється. Усе більш численними, різноманітними і взаємозалежними стають фактори, що доводиться враховувати під час прийняття будь-яких рішень. Все більш розсунутими в часі й просторі, часто несподіваними виявляються їх наслідки. За образним виразом академіка А.І. Берга, “інформація проникає у всі пори життя людей і суспільства, а життя неможливе в інформаційному вакуумі” [1, с.259-260]. Що ж слід розуміти під терміном “інформація” ? В перекладі з латинської мови informatio — це роз'яснення, виклад; тобто йдеться про відомості (або їх сукупність) про предмети, явища і процеси навколишнього світу. Сьогодні немає усталеного і вичерпного тлумачення цього терміну. Тому розглянемо еволюцію цього поняття, починаючи з аналізу досліджень деяких філософів. Відомо, що в певний період існувала конфронтація між представниками матеріалізму та ідеалізму щодо проблеми визначення поняття “інформація”. Так, в кібернетиці матерію вчені намагаються “розчинити” в інформації, наголошуючи в той же час, що інформація — це виявлення “чистого руху”. Л.Кершнер запевняє, що поняттям інформації охоплюється “одна третина світу”, що вона не є ні матерією, ні енергією [2, с.55-56]. Більш витончену ідеалістичну інтерпретацію поняття інформації дає відомий дослідник К. фон Вайцзекер, розкриваючи його з допомогою іншого поняття — форми, тобто стверджує, що маса й енергія еквівалентні інформації[3, с.342-365]. Після Н.Вінера більшість західних авторів, що прямо або побічно займаються філософсько-методологічними дослідженнями кібернетики, заговорили про інформацію як про чинник, що нібито вказує на можливість відійти від існуючої дотепер дилеми “матеріалізм — ідеалізм”. Типовим виразом “третій зайвий” у філософії, яка, на думку А.Блона, Г.Гюнтера, П.Шнайдера та ін., не зводиться ні до матеріалізму, ні до ідеалізму, а існує так звана тризначна метафізика, що оголошує інформацію якимось третім, “нейтральним”, “проміжним” між духом і матерією [4, с.278]. Деякі філософи, котрі дотримуються позицій марксистсько-ленінської філософії, зробили спробу співвіднести інформацію з поняттям відображення, розкриваючи в той же час необхідність єдності відображення і взаємодії як діалектичної єдності полярних категорій. Тобто йдеться про першу концепцію інформації, що має місце і дотепер [5, с.114]. Природознавство XIX ст., як відомо, дійсно всі взаємозв'язки між речами зводило до взаємодії, причому до однієї відомої тоді формули взаємодії — фізичної, а у багатьох випадках навіть до механічної, або силової взаємодії. У квантовій теорії відкрит особливий тип зв'язку, що не зводиться до силової взаємодії, хоча В.А.Фок, наприклад, і називає її взаємодією, додаючи епітет “несилова” [6, с.250]. Ось цей невідомий природознавству XIX ст. зв'язок, або несилова взаємодія, і лежить в основі тих явищ, що описуються поняттями відображення та інформації. Дослідженнями про те, як пов'язано поняття несилової взаємодії з поняттям відображення, а потім інформації, займалися багато вчених. Так, відомий болгарський філософ-марксист Т. Павлов писав: “Коли зникає зовнішній реальний предмет, який у процесі взаємодії з тим предметом, що відображає, відбив себе в останньому, відображення не знищується відразу й абсолютно, а продовжує існувати в тому, що відображає, або як “слід”, або як проста можливість, або як схильність”[7, с.149-150]. Звідси вже не так далеко і до сучасного адекватного трактування поняття відображення. Мова йде про додатковість (щодо ідеї додатковості Бора) двох способів опису фізичної реальності: причинно-динамічного та інформаційного. Вперше на додатковість у цьому плані звернув увагу Л.Г.Антипенко: “Насправді, щоб висловити специфіку несилової взаємодії, треба мати на увазі не просто стохастичний процес, а особливий процес, що супроводжується виділенням інформації, за яку слід розплачуватися ціною зростання ентропії у відповідних неповоротних процесах” [6, с.250-251]. Існує і друга концепція інформації, що є, на думку багатьох вчених, більш плідним підходом до вирішення проблеми інформації, — “різноманітнісна” концепція інформації. В рамках даного підходу інформацію можна трактувати як “зняту” нерозрізненість, як розмаїтість. “Інформація , — підкреслює Б.В. Бірюков, — в наявності там, де є розмаїтість, неоднорідність. Інформація “виявляється” тоді, коли хоча б два “елементи” у сукупності різняться, і вона “зникає”, якщо об'єкти “склеюються”, “ототожнюються”[8, с.243]. У подальших дослідженнях перша і друга концепції інформації ще будуть аналізуватися під час розгляду питання про природу управління. Багато авторів використовують у своїх дослідженнях ті визначення інформації, які наведені в енциклопедичному словнику: “інформація — це відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом” [9, с.304]. У той же час тут розглядається і більш узагальнене системне поняття: “інформація — це загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами у тваринному і рослинному світі; передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму” [9, с.304]. Зауважимо, що для цих двох визначень характерна єдина внутрішня сутність, що дає підставу застосовувати їх для різноманітних систем. Розвиток науки та її комп'ютеризація обумовлюють еволюцію і самого поняття інформації. Одне з перших визначень інформації, що стосується “комп'ютерної ери”, належить Н.Вінеру: “Інформація — це позначення змісту, що одержується з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів. Процес одержання і використання інформації є процесом нашого пристосування до випадковості зовнішнього середовища і нашої життєдіяльності в цій сфері” [10, с.31]. Дослідники даної проблеми вважають, що в цьому визначенні не відбито, змістом чого є інформація, яка її природа і матеріальна основа виникнення. У зв'язку з цим варто зауважити, що саме “категорія відображення виявилася тим ключем, що дозволив відкрити таємницю природи інформації; саме ця філософська категорія виявилася методологічно плідною для проникнення в її сутність” [5, с.114]. Таким чином, у даній філософській концепції інформація розуміється як засіб, що дозволяє “зняти невизначеність” (ентропію) тієї або іншої події, того або іншого об'єкта пізнання. Подальший розвиток науки був також пов'язаний з успіхами статистичної теорії інформації і стрімким зльотом кібернетики. Тому закономірним при цьому є процес трансформації поняття інформації, яке набуло статусу у загальнонаукового поняття і водночас підпало під певний процес “інфляції”. Спочатку інформація пов'язувалась з мірою усунення невизначеності щодо заданої кількості можливих виходів або подій. Вона визначалася із співвідношення апріорного та апостеріорного знання індивіда про цю кількість у зв'язку з повідомленням відносно виходів. Потім у літературі затвердилося і більш широке тлумачення інформації як деякого знання взагалі. Слід припустити, що воно зменшує невизначеність, але не завжди можна встановити, про яку кількість виходів або подій йде мова, яким є співвідношення апріорного й апостеріорного знання, з якими повідомленнями зв'язується надана інформація. У тих випадках, коли розглядаються повідомлення незалежно від того, як вони змінюють знання індивіда, може вживатися і термін “дані”. Отже, дані є відображенням стану деякого об'єкта; чи несуть вони інформацію для індивіда чи ні, чи поповнюють його знання про об'єкт, але це вже інше питання. Нарешті, ні поняття “інформація”, ні поняття “дані” не дозволяють визначити, наскільки відповідні знання важливі для індивіда, тобто встановити цінність або корисність інформації. Її прагматична оцінка можлива тільки в зіставленні з внутрішнім станом або поведінкою індивіда, його цілями. Помилково було б вважати, що тільки наукова складова дійсності детермінує розвиток поняття інформації. Об'єктивним є той факт, що цей процес діалектично пов'язаний із розвитком певного суспільства. В Україні розвивається і зміцнюється демократичне, соціальне, правове суспільство, тому це не могло не відбитися в уявленнях про інформацію. Так, в Законі України “Про інформацію” у ст. 1закріплене таке визначення цього поняття: “інформація — це документовані або привселюдно оголошені відомості про події або явища, що відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищі” [11]. Досягнутий рівень демократії в нашій державі потребує захисту й упорядкованню інформації, визначення її видів, джерел, режиму доступу до неї і т.ін. Вважаємо за доцільне, що методологічно вірним буде визначити такий етап дослідження поняття інформації: аналіз її структури, змісту й особливостей. Цілком доречним і зручним, на нашу думку, розкрити це на основі інформаційної моделі індивіда, що ставить соціально-економічне завдання і здійснює наступне його вирішення (див. малюнок). Назвемо індивідом систему (людина, колектив, установа, автомат і т.д.), яка має певну ціль, ставить і вирішує відповідні завдання. Запропонована інформаційна модель індивіда відбиває результати численних психологічних і соціальних досліджень у цій галузі таких вчених, як Л.С. Виготський, Д.Н. Узнадзе, О.Н. Леонтьєв, Н.М. Амосов, Ю.А. Лєвада, Д. Гедімін, Р.Л. Акофф і Ф.Є. Емері, А. Моль, Д. Міллер, Є. Галантер і К. Прибрам, Д. Лесурн [12-21]. Як видно на малюнку, всі сектори моделі взаємодіють один з одним і сполучені з зовнішнім середовищем. Суворо не розділено і середовище, оскільки з усіх його частин усі види інформації, переплітаючись один з одним у потоку повідомлень, надходять до різноманітних блоків моделі. Індивід постійно заглиблений в інформаційне середовище, і увесь час у нього накопичується, видозмінюється й удосконалюється базова інформація — так будемо називати інформацію, яку має індивід незалежно від даного процесу прийняття рішення (ППР). Вона поповнюється й у зв'язку з реалізацією прийнятих ним рішень, оцінкою отриманих результатів. Крім того, з кожним ППР пов'язаний особливий потік поточної інформації. Вона може бути регулярною, що надходить систематично у визначені моменти часу; як правило, регулярна поточна інформація живить стандартні періодично повторювані ППР. Поточна інформація може носити й разовий характер. Тоді вона спеціально збирається для даного конкретного ППР і або поповнює регулярну інформацію у випадку достатньо серйозної зміни умов, що не охоплені стандартними даними, або пов'язується з унікальними ППР.Слід зазначити, що в багатьох дослідженнях про інформацію, у системах планування та управління, як правило, головна увага приділяється поточній регулярній інформації, причому лише тій, яка фіксується в документах. У кращому випадку розглядається також разова інформація, що збирається за типом “запитання-відповідь” у різноманітних базах даних. Недокументована поточна інформація (телефонні розмови, особисті контакти, наради і т.ін.), а також уся базова інформація по суті залишається поза полем зору фахівців з інформаційних систем управління. При цьому слід зазначити, що в інформаційних системах управління базова і поточна недокументована інформація повинна грати першорядну роль у ППР. Для більш повного й глибокого аналізу поняття інформації доцільно докладніше висвітити питання, які пов'язані з базовою і поточною інформацією.Базова інформація формується в індивіда і надзвичайно різноманітна за своїм змістом. Вона виступає, насамперед, як інформаційне відображення всіх соціальних зв'язків, у яких індивід виступав колись і виступає в даний час. Тому в ній переплітається соціально-політична, економічна, етична і естетична, науково-теоретична і техніко-технологічна інформація, відомості про природне середовище тощо. Визначальну роль у комплексі відносин, перехрещення яких визначає соціальну позицію даного індивіда, його місце в системі суспільного виробництва, відіграють виробничі відносини. Визнання головної ролі соціально-економічних і в цілому соціогенних чинників у формуванні базової інформації не заперечує значенню біо- і психогенних елементів особистості, насамперед як чинників індивідуального “переломлення” та інтерпретації соціальної інформації, ступеня конформності даного індивіда.Базова інформація формується й інтегрується з трьох головних джерел. По-перше, вона надходить із суспільних макросистем (держава, партійні та інші громадські організації, засоби масової комунікації, система освіти і т.ін.) у вигляді масивів знань, світоглядних настанов, юридичних норм, державних директив і т.п. По-друге, вона надходить з малих груп, з якими індивід безпосередньо пов'язаний різноманітними лініями зв’язку (сім'я, трудовий колектив, референтна група, школа, громадська робота, коло друзів тощо); шляхом втілення приватних норм поведінки, певних інтересів, а також поповнення знання. По-третє, психофізіологічні чинники й особливості самого індивіда обумовлюють його темперамент, сприйнятливість, структуру емоцій. Таким чином, у тимчасовому аспекті базова інформація індивіда так би мовити синтезує загальнолюдський і колективний історичний досвід, індивідуальний досвід і спадкову генетичну інформацію. Будемо вважати, що інформація, яка одержується індивідом, відображається як би в деяку “енциклопедію”. Варто зауважити, що до аналогічного висновку прийшов учений А. Моль, який вважав, що така інформація проектується на “екран знань” індивіда, котрий має різний обсяг і продуктивність у різних людей [19, с.406]. Поняття “екран знань” по суті аналогічно поняттю тезаурусу в тому значенні, в якому його використовує Ю.Ф. Шрейдер [22, с.15-47]. Варто зауважити, що обсяг “екрану знань” визначається числом елементів, а продуктивність — спроможністю до асоціацій, до змін структури знань (згідно з першою характеристикою пов'язується ерудиція, а з другою — творчі здібності особистості). Всебічне врахування цих чинників є найважливішим під час аналізу базової інформації, що використовується для вирішення складних соціально-економічних завдань. Соціальні програми поведінки глибоко різнорідні не тільки за змістом, але і за своєю внутрішньою структурою. Ю.А. Левада виділяє два типи: традиційні і раціональні програми [16]. Ці програми — результат навчання, але в першому випадку — нормі, а в другому — адаптивній поведінці. На етапі одержання даних орієнтація індивіда “споруджує” своєрідний бар'єр — фільтр для потоку зовнішньої інформації, щоб не потонути в цьому потоці. Тобто вони обумовлені обмеженою пропускною спроможністю індивіда як каналу інформації. Тому до кожного ППР надходить далеко не вся інформація, що може виявитися корисною під час розробки завдання і відповідного рішення. В цьому плані багато що залежить від якості фільтру. Що стосується поточної інформації, то в основному саме вона актуалізує постановку конкретних соціально-економічних завдань як стимулятор такої постановки. При цьому активізується та мобілізується і базова інформація, яку поточна інформація як би “притягає”, групує навколо ситуацій і проблем, що виникають. Як правило, виділяються два головних типи поточної інформації: “об'єктний” і “суб'єктний”. “Об'єктна” інформація надходить регулярно або в разовому порядку від об'єкта спостереження (в широкому розумінні, включаючи не тільки безпосередньо контрольований об'єкт, але й інше зовнішнє середовище). У соціально-економічній інформації поки що переважає регулярна інформація, хоча дані про відхилення і за запитами значно економніші з погляду завантаження каналів інформації та ефективніше сприяють концентрації уваги плановиків і управляючих. Це не скасовує необхідність одержувати і регулярну інформацію, але в обсязі, що достатній для постановки і вирішення планових завдань. У цілому “об'єктна” інформація, як правило, детермінується, можна навіть сказати “програмується” спостерігачем — за обсягом, змістом, терміном надходження тощо. Вона відображує характеристики об'єкта, але має і стимулюючий вплив на індивіда, наприклад, збуджуючи його до прийняття рішень в екстремальних ситуаціях. “Суб'єктна” ж інформація орієнтована на визначення або зміну будь-яких характеристик самого індивіда, його мотивів, настанов, дій. Як правило, вона “програмується” (за обсягом, терміном, змістом) не індивідом, а зовнішніми блоками, що впливають на нього. Навіть у тому випадку, коли “суб'єктна” інформація містить нормативні характеристики контрольованого індивідом об'єкта (наприклад, директивні планові завдання), вона звернена не до цього об'єкта, а до індивіда або колективу, який зобов'язаний забезпечити дотримання заданих характеристик. Вказана особливість дуже важлива, оскільки обумовлює стимулюючий характер будь-якої “суб'єктної” інформації. На практиці іноді не враховується ця особливість адресних планових завдань, які повинні бути узгоджені з іншими стимулюючими впливами. “Суб'єктна” інформація, насамперед, надходить у вигляді обов'язкових для виконання і дотримання директив (планові завдання, накази, інструкції, юридичні норми та їх обов'язкові тлумачення і т.п.). Як правило, вона заснована на адміністративному або іншому виді підпорядкування індивіда відповідному формальному соціальному інституту і припускає чітко встановлені санкції за девіанту поведінку. В плані своїх неформальних зв'язків індивід також одержує значний обсяг “суб'єктної” інформації (наприклад, думки авторитетних для нього людей про якусь ситуацію або проблему). Засоби масової інформації різко збільшують частку і значення цього потоку у формуванні не тільки базової, але й поточної інформації. Більш того, вони не тільки її передають, але й створюють авторитети, особливо для конформного типу поведінки. Існує також третє джерело — власні внутрішні наміри і спонукання індивіда. Як правило, вони носять другорядний, індуцирований характер і виступають як результат актуалізації відповідної базової інформації (мотивів, емоцій, настанов індивіда) під впливом поточних подій. Однак в окремих випадках вони можуть виникати і спонтанно або, принаймні, істотно відхилятися від загальної структури даного стереотипу. Подібні явища іноді зустрічаються в так званих екстремальних стресових ситуаціях з дуже високим для конкретного індивіда “больовим” потенціалом. Зупинимося ще на такому важливому аспекті, як інформаційні особливості соціалізації індивіда. Проблема соціалізації індивіда є однією з центральних у соціології і соціальній психології. “Індивід є суспільною істотою. Тому будь-який прояв його життя — навіть якщо воно і не виступає в безпосередній формі колективного, що відбувається разом з іншими, прояву життя — є проявом і ствердженням суспільного життя”, — писав К.Маркс [23, с.590]. Процес включення індивіда в мережу суспільних зв'язків, відображення його соціальної позиції в їхньому комплексі здійснюється за різноманітними комунікаційними каналами. У класовому суспільстві цей процес у широкому значенні носить яскраво виражений класовий характер, що визначає зміст інформації, яка забезпечує соціалізацію індивіда. Деякі важливі її типи було охарактеризовано раніше — базовий і поточний. Мотиви й настанови, стереотипи поведінки не тільки традиційні, але і раціональні програми в базовій інформації індивіда, комплекс оцінок і критеріїв — усе це є результатом соціалізації індивіда, вирішальною мірою визначається його соціальною позицією в суспільстві. Обмежимося стислою характеристикою трьох головних способів інформаційного впливу в процесі соціалізації для подальшого аналізу процесів управління, зокрема прийняття рішення. Такі впливи можна було б, на нашу думку, звести до двох типів сигналів: “больових” і “нейтральних”. Д. Корнаї пише з цього приводу про “монополії наказу” і “монополії на інформацію”, які можна інтерпретувати власне як концентрати “больових” і “нейтрально” — інформуючих впливів на індивіда [24]. Вважаємо за доцільне спробувати розрізнити способи впливу на три види: наказ, апеляція до інтересу і нейтральна інформація. Однак вони не відділені непрохідною гранню одне від одного, більш того, у кожному конкретному повідомленні, що надходить до індивіда, у різноманітному співвідношенні сполучаються всі три способи. Тому повідомлення (документ, що названий “наказом”) в дійсності містить і імпульси, що апелюють до інтересу виконавця (за порушення наказу, як правило, передбачаються цілком визначені “болючі” санкції; його своєчасне виконання пов'язується з певним заохоченням). У тому ж повідомленні, як правило, є і різноманітні відомості, які необхідні виконавцю для розуміння і реалізації окремих положень наказу, тобто нейтральна інформація. Різниця названих трьох способів інформаційного впливу пов'язана зі структурою суспільних зв'язків, в яку вписується індивід у процесі соціалізації. Наказ припускає наявність формальної організації з внутрішніми відносинами влади і підпорядкування. Ці відносини формуються і регулюються певним контролюючим блоком, який ідентифікує себе з цілями організації. Отже, наказ конкретизує “вертикальні” відносини і підпорядкування в рамках організації. Подібний наказу вплив може чинити і неформальний вплив морального або наукового авторитету, що виділяється К.Боулдінгом в окремий спосіб, і навіть внутрішнє спонукування особистості [25]. Природно, що забезпечення монополії наказу, при якій не існувало б суперечливих або протилежних директивних впливів, підвищує ефективність цього способу.Апеляція до інтересу (“стимулювання”), не обмежена організаційною вертикаллю влади і підпорядкування. Вона може передаватися і “зверху вниз”, і від інших індивідів та організацій, що діють автономно, і певною мірою “знизу вверх” від підлеглих. Істотно, що стимулююча інформація завжди припускає внутрішню ідентифікацію індивіда і його інтересів з тими діями, що явно або неявно стимулюються відповідними повідомленнями. У всякому разі генератор і передавач цієї інформації “намагається” моделювати реакцію індивіда на стимули і виходить із цієї моделі. До нейтральної інформації віднесемо всі інші повідомлення, що не припускають ні влади, ні інтересу як чинника, що його породжує. Якщо накази і стимули розраховані на визначеного, конкретного адресата (індивід або група), то нейтральні повідомлення можуть бути явно неспрямованими. Прикладом служать фактичні повідомлення, що публікуються “до відома”, статистичні звіти, патенти, метеорологічні зведення тощо. Але це все ж таки лише теорія. У дійсності ця інформація часто стає аж ніяк не нейтральною для процесу управління, особливо при наявності “монополії на інформацію” — не важливо, чи закріплена така монополія формальною організацією, чи вона склалася неформально (скажімо, шляхом концентрації засобів масової інформації). В такому випадку нібито нейтральна інформація формує орієнтацію індивіда і може грати першорядну стимулюючу роль. Характеристика наказу, стимулу та нейтральної інформації пов'язана із зовнішніми чинниками соціальної активності індивіда, що спостерігаються, і які вирішальною мірою обумовлені його соціальною позицією в суспільстві і формуються під певним впливом соціального генотипу [26, с.171-185], про який мова йтиме нижче. Необхідно відзначити, що були розглянуті і проаналізовані не всі особливості інформації. Розвитку цього процесу будуть сприяти дослідження, що стосуються уявлень про природу управління. Поняття “управління” сьогодні настільки органічно увійшло в мовну практику, що мимоволі складається враження про наявність у сучасній науці досить чіткого, однозначного розуміння природи управління, високого ступеню її визначеності і вивченості. Однак критична оцінка реального становища справ показує, що говорити про існування єдиного, надійно розробленого образу аналізованого явища, тобто узагальненої моделі управління, що задається на рівні його найбільше суттєвих ознак, поки що не припадає. Все це робить завдання прояснення функціонуючих у сучасному науковому пізнанні уявлень про природу управління дуже актуальним, особливо з урахуванням багатозначності поняття управління, що затвердилося в науці. В яких же випадках питання про використання поняття управління виникає сьогодні? Поняття “управління” об'єднує в собі декілька різних значень. Так, добре відомим, але з наукової точки зору найменш цікавим, є використання поняття управління для позначення суб'єкта (організації, установи), що здійснює управління. Більш цікавим є випадок, коли під управлінням розуміють вид синтаксичного зв'язку, при якому “стрижневе” слово обумовлює форму підпорядкованих слів. Подібне розуміння, яке розглядається деякими дослідниками як “традиційне” [27, с.7], звісно ж, необхідно мати на увазі в процесі подальшої розробки управлінської проблематики. У сучасній науці затвердилося уявлення про управління, як про дуже специфічний вплив одного об'єкту на інший, яке спостерігається у Всесвіті не повсюдно, а лише серед об'єктів живої природи, в технічних системах і в суспільстві. З урахуванням спільності особливостей, що властиві усім таким сист