Разумей, чтобымог верить, верь, чтобыразуметь
Бл. Августин(V ст.)
Малое знаниеуводит от Бога, большое знаниек Нему возвращает
Ф. Бэкон (XVII ст.)
Наука и верасуть две дочериОдного ВеликогоРодителя, и враспрю зайтине могут
М. Ломоносов(XVIII ст.)
Я не могунайти словалучше, чем «религия»для обозначенияверы в рациональнуюприроду реальности
А. Эйнштейн(XX ст.)
Досить частоможна почутитезу про те, щолюдство пройшловідповідніетапи в своємурозвитку віднижчого довищого. Першоюсходинкою буламіфологія, яксама примітивнаформа пізнання,її зміниларелігія зісвоєю «сліпоювірою»1, яку, в свою чергузмінила філософія, з якої почалавідколюватисьнаука – вершинапізнання світута людини. Івже зараз кращевідмовитисьвід примітивнихміфу, релігії, філософії(іноді їй дозволяютьзалишитись), а задовільнитисьнаукою, яка вцьому світівсе може пояснити.Наука невпинноведе запеклуборотьбу зтакими пережиткамиминулого якрелігія (віра), які доживаютьсвій час.
Ця теза отрималавеликого розмахуз XVIII ст. на Заході, в нас на Україніособливогопоширеннянабула з часівреволюції 1917р. як державнаідеологія, докінця не зжитавона й зараз.
З цією тезоюми спробуємоне погодитись.
Щоб максимальноточно зрозумітиз чим ми маємосправу, потрібноспочатку податидефініії центральнимпоняттям даноїпроблеми.
Отже: «Наука– особливийвид пізнавальноїдіяльності, направленоїна виробленняоб'єктивних, системноорганізованихі обгрунтованихзнань про світ.Відображаючисвіт в йогооб'єктивності, наука дає лишеодин із зрізіврізномаїттялюдськогосвіту. Томувона не вичерпуєсобою всієїкультури, аскладає лишеодну з сфер, яка взаємодієз іншими сферамикультурноїтворчості –мораллю, релігією, філософією, мистецтвом»2.
«Релігіяможе бути визначенаяк організованепоклоніннявищим силам…Релігія нетільки представляєсобою віру віснування вищихсил, але встановлюєособливі відносинищодо цих сил: вона є, такимчином, відповіднадіяльністьволі, що направленадо цих сил»3.
Вже з оглядуна вищевказанеодразу намітимо, що ні наука, нірелігія4не можуть спростуватиодна одну завідмінністюпредмету свогопізнання. Томущо наука у центрпізнання ставитьвидимий, фізичнийсвіт, а релігія– світ духовний, нематеріальний, а це принциповорізні категорії.Адже ми не порівнюємокілометр зкілограмом.Не можемо миробити це йтому, що, як бачимо, релігія єсвітоглядноюсистемою, анаука ні.
Священне Письмохристиян –Біблія, прямопідноситьрозум: «якщодо розсудкути кликатибудеш, до розумукликатимешсвоїм голосом, якщо будешшукати його, немов срібла,і будеш йоготи пошукувати, як тих схованихскарбів, тодізрозумієш страхГосподній, ізнайдеш тиБогопізнання, бо Господь даємудрість, зЙого уст знанняй розум!» (Прит.2.3-6); «розум тебестерегтиме, щоб тебе врятувативід злої дороги, від людини, щокаже лукаве, від тих, хтостежки простотипокидає, щобходити дорогамитемряви» (Прит.2.11-13).
Якщо дивитисьповерхнево, то вже в новозаповітніхтекстах можнапобачити натякна негативневідношеннядо знань. У апостолаПавла є такіслова: «Стережіться, щоб ніхто васне звів філософієюта марною оманоюза переданнямлюдським, застихіями світу, а не за Христом»5(Кол. 2. 8). Дехто зісвітськихфілософів саметут прослідковуєпротиставленняфілософії6, як такої, вірі.Проте, з такоюінтерпретацієюми не можемопогодитись, оскільки тутпорушений законекзегетики, по якому відповіднийтекст потрібноспівставитиз іншими місцямиданої тематики, розглядатийого в контексті, а також враховувати, кому і з якихпричин він бувадресований.
АпостолПавло писавсвої листи дохристиян різнихмісць, якщо тамвиникали відповіднікатаклізмив духовнійпрактиці помісної(«τοπικαι»)общини. Цейлист був написанийдо колосян, де, як вважає екзегетархієп. Аверкій(Таушев), «марновчення…було філософськогохарактеру…з марновірнимицілями»7.Тому таку філософіюАпостол ставитьв один ряд змарною оманоюта грабунком.Він протиставляєневірне баченняІстини самійІстині, якоюдля християнє Христос. Аджехристияни доцих пір притримуютьсяантичногорозумінняІстини яконтологічної, а не гносеологічноїкатегорії. ДляхристиянинаІстина – цевище Буття, Реальність, а не відповідністьуявлення продійсність самійдійсності. Вданому русліпотрібно розглядатий поняття віри, яка, за словамиВ. Лосського,«не психологічнийстан», а «онтологічнийзв’язок міжлюдиною таБогом, зв’язоквнутрішньооб’єктивний»8.
Як пояснює намсвящ. Р. Кацап:«Епоха святогоАпостола Павла– це час релігійнихсинкретичнихтечій і рухів…Ті релігійнібродіння, якімали місце вту епоху, відбивалисяі на житті щехристиянськогосуспільства, що тількизароджується.Це не могло нетурбувати ісвятого апостолаПавла, який вбагатьох своїхпосланняхвиступає протирізних тенденційв первинномухристиянстві.Під впливомцих тенденційапостол пишеодних з важливихуривків, щостав надаліважливим всправі формуванняхристиянськогодогматизмуі що стосуєтьсяБожества ІсусаХріста…
διάτηςφιλοσοφίας– черезфілософію. Цеслово, швидшеза все, булозапозиченев полеміціапостола Павлаз псевдовчителями.У поєднанніз κενης‘απατης(порожнійобман) указуєна те, що філософіяє обманом. Цепідтверджуєте, що передκενηςне повторюєтьсяні прийменник, ні артикль, авживаєтьсясаме у поєднанніз τηςφιλοσοφίας9.Тут не йдемова про філософіюв загальномусенсі, а вказуєтьсяна поняттявчення, про якейдеться в Колосах.Суть цьоговчення напрямуіудео-гностичногов наступному.Швидше за все, мова йде проте псевдовчення, яке намагалисяузаконити деяківчителі… Томуне можна зіслова «філософія»робити висновокпро те, що в даномувірші йдетьсяпро еллінське(грецьке) вченняабо взагаліпро філософію10…АпостолПавло говоритьне проти самогослова, а протиознак єретичноговчення, якез'явилося вКолосах. Тимпаче, що самеслово φιλοσοφίαз'являєтьсяв єврейськихкругах з творівФілона і ІосифаФлавія і застосовуєтьсявідносно позначенняіудейськоїрелігії, а такожзакону Моісеєвого, можливо з метоюнадати вагомішезначення цимпоняттям в очахзнатних (інтелектуалів)читачів. ТакФілон говорить:‘ηκαταΜωυσηνφιλοσοφία– за Моїсєєвоюфілософією;ηπάτριοςφιλοσοφία– отецькафілософія,η‘Ιουδαικηφιλοσοφία– іудейськафілософія11»12.
Не потрібнозабувати, зновуж, і той факт, що античнафілософіятіснішим чиномбула зрощеназ язичництвом.Відома тезаАрістотеля:«філософія– це богослів’я»(зрозуміло, щобогослів’яязичницьке), додаткове томупідтвердження.Плотін, наприклад, докоряв християнам:«Ось щоабсурдно: цілюди, що маютьтіла, які зазвичайє у людей, з душею, наповненоюбажаннями, скорботою, гнівом, претендуютьна контакт зумопостигаємим; але якщо мовайде про сонце, то вони заперечують, що це світиловолодіє силоюнабагато вільнішоювід пристрасті, чим наша. Вонидумають, щонавіть найзлішілюди маютьбезсмертнуі божественнудушу, а ціленебо, з йогозірками, безсмертноюдушею не володіє!»13.Щоб бути повноправнимчленом філософськоготовариства, потрібно булообов’язковоприймати участьу язичницькихмістеріях, щодля християнинабуло неприпустимим.Ось проти чогоборетьсяапостол-місіонер.
Але вже в іншомумісці той жеапостол Павло, по-іншому дивитьсяна філософію.Коли його запросиливиступити вАреопазі передвидними афінськимифілософами, серед яких булипослідовникитаких вагомихна той час шкіляк стоїки, епікурейці, в своїй аргументаціїапостол апелюєдо Клеанфа, учня Зенона, цитуючи йогоі похваляєфілософів запошук Істини(Діян. 17).
Дуже частозвучить теза, що ««отці церкви»14робиливідповіднікроки, щобвикористовуватидосягненняфілософії взміцненніпозицій релігіїі церкви»15.Це не зовсімвірно. Бо напочатку християнствозахищаючи себевід нападок«снобістичногоскладу розумугрецькихінтелектуалів»16, рецептувалофілософськийінструментарійсаме для захисту, чому той періоді називаютьапологетичним(«αpolοία»– «захист, виправдання»).
Пізніше, з IV ст., потрібнобуло захищатиІстину вже відєретичнихзазіхань. І, яксправедливозазначає докторКіпріан (Керн):«…В часи великихдогматичнихзмагань, отці церквине побоялисязвертатисьдо Платона таАрістотеля, до Плотіна тастоїків, і цестало настількиочевидним, щов цьому не сумнівавсяніхто, та й сьогодніне сумніваєтьсяніхто, окрімтих, хто хоченавмисно спотворитихристиянствота стилізуватийого під примітивізмта мракобісся…Перші апологети…повинні булисамі наважитисяприйняти філософію…як таку, прийнятиїї методи, увійтив світ її понять»17.
Подивимось, як же відносилисьдо філософіїсамі християни
Християнськиймученик ІустинФілософом(103-166 рр.), в якомупоєдналисьі віра, за якувін помер, іфілософія, докінця життявін носивфілософськийплащ, так пишепро філософію:«Філософіяє величнішета драгоціннішев очах Божихнадбання: вонаодна приводитьнас до Бога таробить насугодними Йомуі істинно святіті, хто направивсвій розум дофілософії. Безфілософії таздоровогорозуму ніхтоне може володітимудрістю; томувсяка людинаповинна філософствуватиі вважати цеділо найважливішимта найморальнішим»18.
Іоан Аль-МансурДамаскін (VIII ст.)у своїй праці«Джерело знання»так говоритьпро философію:«Філософіяє пізнанняБожественногоі людського, видимого іневидимого.Далі, філософіяє піклуванняпро смерть, якдовільну, такі природну.Бо… смерть двояка: по-перше, природна, тобто відділеннядуші від тіла, по-друге, довільна, коли ми зневажаєможиття теперішнєі спрямовуємосядо майбутнього.Далі, філософіяє уподібненняБогові. Уподібнюємосяж ми Боговічерез мудрість, тобто дійснепізнання блага,і через справедливість, яка є нелицемірнаподяка кожномуналежного, і…коли ми робимодобро тим, щокривдять нас.Філософія єтакож мистецтвомистецтв інаука наук, бофілософія єпочаток усілякогомистецтва, ічерез неї буваєвинаходитьсяусіляке мистецтвоі усіляка наука…Далі, філософіяє любов до мудрості; але дійснаПремудрість Бог,і тому любовдо Бога є дійснафілософія»19.
Досить частонинішні історикифілософіїопираютьсяна тезу Тертуллиана– «Credo quia absurdum (est)» – «Вірую, бо абсурдно», з якої виводять, що віра в християнствіпротиставляєтьсязнанню. Проте, якщо ознайомитисьз творами самогохристиянськогоапологета, товиходить, щовін таких слівпросто не говорив, в нього немаєтакої фрази.Квінт СептімійФлорент Тертулліан(160-220 рр.) пише проінше, ставитьдещо інші акценти.В творі «De Carne Christi»20апологет пише:«Син Божийприбитий дохреста; я нестижусь цього, тому що цьогопотрібно стидатися.Син Божий іпомер; це доситьвірогідно, томущо це безумно.Він похованийі воскрес; цедостовірно, тому що ценеможливо»21.З цього ми ніякне можемо зробитивисновок, щоТертулліанта християнив цілому незнають, а томувірять. Колишнійфілософ-язичникТертулліанне міг собі йуявити, що колисьузурпатор Зевсспуститьсядо людей, дляцього існувалинапівбоги-напівлюди(демони), а тутСам Творецьстає людиноюпомирає залюдину і воскресає.Християнськийфілософ захоплюєтьсяцим кенозисом, хоч для язичникаце й неможливо.В іншому місці, той же Тертулліан, прямо пов’язуєвіру та знання:«Ми ж, — скількиб не мала буланаша віра, азначить, і розуміння(intellectus – О.І.)…»22.
Слід вказати, що в деякиххристиянськихфілософів(наприклад уТатіана Ассирійця)можна знайтинедоброзичливевідношеннядо філософії.Та відносноцього потрібновраховувати: по-перше, щовони критикуютьне філософіюяк таку, а їїпронизаністьязичницькимикультами тамістеріями23; по-друге, потрібноприбігати докритерію –«consensus patrum»24, щоб диференціюватиоснови християнськоговчення відпростого теологумену.
Щоб більшглибше прослідкуватизв’язок вірита знання, звернемосьдо біблійноїтрадиції. АпостолПавло прямокаже: «Я знаю, в Кого увірував…»(2 Тим.1. 12). В давньогрецькіймові є два відтінкизнань – «γιγνώσκω»(«знаю») та «οίδα»(«бачу, відаю, розумію, пізнаю»).Так от, апостолПавло вживаєлексему«οίδα», якавиявляє більшглибші знанняніж «γιγνώσκω»– простий набірфактів. Проф.В. Болотов слідуючимчином пояснюєце поняття:«Відання єзнання, в якому домішенийсильний естетичнийабо вольовиймомент; відання— це імпульслюдськогожиття. Людинахоче бути присамій події, щоб все бачитисвоїми очима»25.
Через вірутой же апостолзакликає християндо «розумного(!) служіння»26(Рим. 12. 1). Сам Христосзакликає здійснюватиосновну заповідьлюбові «серцем, душею, розумом»(Мф. 22. 37).
Віра це, яквказує проф.А. Кураєв, відповіднареакція конкретноїлюдини на знання.Коли людинавиокремлюєз інформаційногопотоку якусьодиницю її івона починаєвпливати вжена життя певноїлюдині в цілому, ці знання вжецінніснонаповнюються, людина дозволяєйому переростив переконання, стати вірою.Тому: «Релігіїв безпримісномувигляді неіснує. Любарелігія втіленав людях і в їхкультурі. Томувона вбираєв себе і культурні, філософські, етичні, науковіі натурфілософськікомпоненти.Питання лишев їх пропорціях»27.Ось чому екстерналістськаконцепція вгносеогенезисівсе більшепочинає превалюватинад інтеналістською.
Відомі словай академікаБ. Раушенбаха, який серйозновивчав православнийіконопис XVI ст., про те, що православнаікона, як предметрелігійноїпрактики, звертаєтьсясаме до розумулюдини, віннатякав назворотну перспективу, на відміну відживопису епохиВідродженнята Модерну, щоапелюють, відповідно, до почуття тапідсвідомості.
Дуже важливимздається вказатина наступнийфакт. В релігіїодне з центральнихмісць займаєпоняття «покаяння», як ступіньбогопізнання, як наверненнядо Істини. Всхідній християнськійтрадиції цялексема походитьвід давньогрецького«µετάνοια»(від «νούς»– «розум, думка, розсудливість, мислення»), щоперекладаєтьсяяк «зміна розуму».Тобто бачимо, що центральниму цьому термінітакож є розум.
За словамиІгнатія (Брянчанинова):«Істина Віризнаходитьсяв єдності зістиною науки»28.
Резюмуєхристиянськерозуміння ролірозуму в життівіруючої людини, проф. К. Скворцев:«Розум, якщорозглядатийого ідеально, дійсно є факелом, що озаряє своїмсвітлом безмірнийгоризонт, томущо думка нашавозноситьсядо небес, спускаєтьсядо глибин землі, проникає втаємниці світуфізичного таморального…, може пізнаватиТворця»29.
Досить частоприходитьсячути закидив сторону релігії, що в ній існуєбагато обмеженьмертвим догматизмом, сліпою вірою, на відміну віднауки. Видається, що тут доцільнонагадати проіснування«догматів»і в самій науці, щоправда тамвони названіпостулатамита аксіомами, вони також єнедоказовимиі сприймаютьсяяк вихідніположення, навіру.
За словамиА. Эйнштейна:«Віра віснуваннязовнішньогосвіту, незалежноговід сприймаючогосуб'єкта, є основавсього природознавства»30.КібернетикН. Вінер писав:«Без вірив те, що природапідпорядкованазаконам, неможе бути ніякоїнауки. Неможливийдоказ того, щоприрода підпорядкованазаконам, бо всіми знаємо, щосвіт з наступногомоменту можеуподібнитисягрі в крокетз книги «Алісав країні чудес»»31.
В. Гейзенбергпише про відносністьраціоналізмуяк інструментув гносеології:«Значення всіхпонять і слів, що утворюютьсяза допомогоювзаємодії міжсвітом і намисамими, не можутьбути точновизначені…Тому шляхомтільки раціональногомислення ніколине можна прийтидо абсолютноїістини»32.
Про це жговорить ірелігія, якане задовольняєтьсялише інтелектуальноюскладовою, вонаіде далі, черезінтуїцію, черезвіру до Об’єктасвого пізнання.Перед людиноюне стоїть тотальнаальтернатива: або знання, абовіра, а опираючисьі на знаннятакож людиназаспокоюєтьсяу вірі. Про цеговорить ієпископ Михайло(Мудьюгін): «Повнішеі всестороннішевизначеннярелігії можебути дане тількина основі релігійногодосвіду.Релігійнийдосвід є длявіруючого, якправило, тотальним, охоплює розум(раціонально-пізнавальнуфункцію душі), відчуття (емоційнуфункцію) і волю(активно-діяльнуфункцію)»33.
Тому християнствопрагне до гармоніївсіх сил душі: розуму, відчуттівта волі, яка(гармонія) колисьпорушиласьвнаслідокдуховно-моральногокатаклізмупершородногогріха. Свт. ІгнатійБрянчаниновв таких словахвисловивсутність першородногогріха і йогонаслідок длялюдини: «Різноріднічастини, складовісутності моєї, розум, серцеі тіло –розітнуті, роз'єднані, діють різноголосно, протидіютьодна інший…»34.
Для більшоб’єктивноговисвітленняпроблеми потрібнопривести свідченняй іншої сторони, тобто як жедивляться наспіввідношеннярелігії танауки представникисамої науки? Наведемо декількацитат відомихвчених.
Американськийфілософ Хокінгпише: «Міжнаукою і релігією, в даний часнемає ніякоївійни. Є деяківчені з гарячимиголовами, якіхотіли б здатирелігію в музейстаровини. Такіявища не можнавважати типовими.У тому, що існуютьсеред релігійнихдіячів гарячіголови, що маютьбажання подавитинауку або вважають, що це можливо,– я сумніваюся»35.
«Ненаука нечестива,– кажеГ Спенсер, –як думаєбагато хто, анечестивазневага до неї, небажаннявивчати мирі творіння, насщо оточують.Бути відданимнауці означає– безмовнопреклонятисяперед нею, визнавативелич предметів, що вивчаються, а отже, величі їх Творця»36.
За словамиМакса Планка,«наукаі релігія вістині не протирічатьодне одному, але вони длякожної мислячоїлюдини потребуютьвзаємногодоповненняодин одним»37.
Джордж Стоке, визначнийматематикКембриджськогоуніверситету, якого порівнювализ Ньютоном, писав: «Щостосуєтьсятвердження, ніби недавнінаукові дослідженняпоказали, щоБіблія і релігіяпомилкові, тона це я відповімпрямо: цей поглядабсолютнопомилковий.Я не знаю ніякихздорових висновківнауки, які бсуперечилихристиянськійрелігії. Мабуть,і є деякі дикінаукові припущення, що висловлюютьсяголовним чиномлюдьми другорозрядногознання, що видаютьсяза добре обгрунтованінаукові висновкиі які за властивостямисвоїми можутьвикликати деякітруднощі, якщоці припущеннявизнатиза істину; алея не зайду настількидалеко, щобговорити пропротиріччянауки тарелігії одиндо одного, оскількив головнихчастинах вонирухаються врізних площинах...
Ви питаєте: чи дав мені мійжиттєвий досвідпідстави вважатинайбільшихучених людьминерелігійними? Відповідаю: мій досвід нетільки не привівмене до цьоговисновку, вінпривів менеякраз до зворотноговиводу»38.
Знаменитийнімецькийвчений Ф. Паульсондосить справедливозамітив: «Мирміж вірою ізнанням, натурфілософієюі релігією нетільки можливий, але й доситьблизький — вінстукаєтьсяв двері, мирцей — не компроміс, а справжнійі міцний»39.
Відомийвчений, лауреатНобелівськоїпремії ЧарлзТаунс, творецьлазера бачитьці взаємовідносинитак: «Метанауки, відкритипорядок Всесвітуі завдяки цьомузрозуміти сутьречей, які мибачимо навколосебе, зокремазрозуміти життялюдини. Метарелігії можебути визначена, мені здається, як збагнення(і, отже, й прийняття)мети і сенсуВсесвіту, атакож того, яким чином мипов'язані знею. Цю вищудоцільну силуми і назвемоБогом»40.
Французькийфілософ ЕмільБутру пише:«Релігія– пропонуєлюдині багатшеі глибше життя, ніж тількимимовільнеабо навітьінтелектуальнежиття: вона євид синтезуабо, вірніше, сокровенногодуховногозв'язку інстинктуі розуму, приякому коженз двох, що злитийз іншим і завдякицьому перетворенийі запалений, володіє повнотоюі творчою силою, яка вислизаєвід нього, коливін діє окремо»41.
Навіть убатька вільнодумстваВольтера, який, кажучи відверто, був більшекритиком релігійногофанатизму вримо-католицтві, антиклерикалом, ніж атеістом, можна прочитатитакі рядки:«Потрібно бутисліпим, щоб небути засліпленимцією картиною(тобто видимимсвітом – О.І.), треба бутиглупцом, щобне визнати їїТворця, требабути божевільним, щоб перед Нимне преклонитися»42.
Найвидатнішийматематик ХХстоліття А.Кошин публічносповідує: «Я– християнин.Це означає, щовірю в Бога ів БожествоІсуса Хрістатак само, як домене віриливидатні вчені: Тихо-де-Браге, Коперник, Декарт, Ньютон, Лейбніц, Паскаль, Грімальді, Эйлер, Гюльден, Бошкович, Хершільта інші великіастрономи таматематикиминулихроків»43.
Всі ці вченісуміщали в собівеличезнийінтелектуальнийпотенціал іглибоку віру,і ні в одногоз них не виявленопризнаки шизофренії, навпаки, вонибули повноціннимиособистостями.
Вже сам собоюцей прикладзнімає проблемуантагонізмувіри та знання, релігії танауки. Він показує, що ця проблеманадумана, вонашлейфом тягнетьсяза нами з радянськогоминулого, колипанівна ідеологіятак званого«науковогоатеїзму»44як інороднетіло трансплантуваласьв науки якприродничого, так і гуманітарногоциклу.
За словамивидатної людини, яка уособлювалав собі і практикуючоговченого (зробивряд відкриттівв хірургії, удостоєний«Сталінськоїпремії»), івіруючого, православногоієрарха45, Луки (Войно-Ясенецького), думка про протиріччянауки та релігіїлежить, «вповерхневомузнанні як вгалузі науки, так і в галузірелігії, і цимпідтвержуєтьсядумка: «Знанняприводить доБога, напівзнаннявіддаляє відНього». Напівзнання46– бичнашого часу: саме воно істворює названеупередження»47.
Та цей період, на щастя, вжеканув в Лету, відійшов уісторію і потрібноостаточно тарішуче поставитивсі крапки над«і»: тактовновказати кожнійгалузі людськоїдіяльності,і науці, і релігії, на їх гіднемісце, яке вонимають посістив житті людства.
Список використаноїлітератури
Аверкий (Таушев), архиеп. Апостол. Руководство к изучению Священного писания Нового Завета. М., 2001.
Болотов В.В. Лекции по Истории Древней Церкви. www.biblicalstudies.ru/books./bolotov1.html
Бутру Э. Наука и религия в современной философии/Пер. с фр. М., 1910.
Гейзенберг В. Физика и философия. М., 1963.
Игнатий (Брянчанинов), еп. Сочинения, Т. 3. СПб., 1886.
Игнатий (Брянчанинов), еп. Сочинения. Т. 2. СПб., 1905.
Кіпріан (Керн)., архім. Патрологія. К., 2003.
Кулаков Ю. И. Проблема основ бытия и мир высшей реальности. // О первоначалах мира в науке и теологии. Спб., 1993, С. 82.)
Кураев А. В. Уроки сектоведения. Т. 1. СПб.: Форматика, 2002.
Кураев А.В. Не-американский миссионер. kuraev.ru
Лосский В.Н. Вера и богословие. // Спор о Софии. Стоьи разных лет. М., 1996.
Лука (Войно-Ясенецкий), архиеп. Наука и религия. М., 2007.
Ляшевский С. Библия и наука о сотворении мира. www.wco.ru/biblio/books/stephan1/Main.htm
Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. Мн.: Лучи Софии, 2001.
Мень А. Истоки религии. Т. 1. М., 2001.
Михаил (Мудъюгин). Введение в основное богословие. М., 1995.
Микрокосмос. Научно-богословский и церковно-общественный альманах Миссионерского отдела Курской епархии Русской Православной Церкви. Вып. 1. Курск, 2008.
Новейший философский словарь./Сост. Грицанов А.А. Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998.
Осипов А.И. Путь разума в поисках истины. М., 2002.
Скворцев К., проф. Философия отцов и учителей Церкви (период апологетов). К., 2003.
Смирнов И. Н., Титов В. Ф. Философия: Учебник для студентов высших учебных заведений. Изд. 2-е, исправленное и дополненное. М., 1998.
Спенсер Г. Воспитание умственное, нравственное и физическое. СПб., 1894.
Табрум А.Г. Религиозные верования современных учёных М., 1912.
Таунс Ч. Слияние науки и религии. / Пер. с англ. — В кн.: Диалоги. М., 1979.
Энциклопедический словарь. Т. XXVI. Изд. Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. СПб., 1899.
Die Schriften des Johannes von Damaskos. Besorgt von P. B. Kotter. B., 1969, Bd. I, S. 28-29, 55.