УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУКІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА СТЕПОВИХ РАЙОНІВім. М.Ф. ІВАНОВА «АСКАНІЯ-НОВА» - НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ЦЕНТР З ВІВЧАРСТВАВІВЧАРСТВОМіжвідомчий тематичнийнауковий збірникВипуск 35Нова Каховка«ПИЕЛ»2009УДК 636.32/38Вівчарство: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Випуск 35У збірнику висвітлено проблеми вівчарства, зокрема селекційно-племінної роботи з вівцями асканійської тонкорунної, каракульської, асканійської м’ясо-вовнової, цигайської, гірськокарпатської та інших порід, технології виробництва і переробки продукції вівчарства, використання імуногенетичних, біотехнологічних прийомів селекції, кормовиробництва, годівлі та економіки галузіРекомендовано до друку вченою радою Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова». Протокол № 7 від 17 серпня 2009 р. Реєстраційне свідоцтво Сер. КВ № 985 від 04.10.94 р.Редакційна колегія: ^ ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР: к.с.-г.н. В.І. Вороненко ЗАСТУПНИК ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА: д. с.-г.н. В.М. Іовенко д. с.-г.н. П.І. Польська, д. с.-г.н. Л.Ф. Крилова, д.с.-г.н., проф. Т.І. Нежлукченко,д.с.-г.н., проф. Б.О. Вовченко,к.с-г.н. П.Г. Жарук,к.с.-г. наук Т.Г. Болотова, В.П. Тараненко, В.П. Мусієнко Відповідальний секретар: к. екон.н. Л.В. Жарук Перекладач Труш А.В.Адреса редакційної колегії:75230, смт. Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області,Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства тел./факс(05538) 6-16-55Для науковців і спеціалістів сільського господарства За достовірність поданого матеріалу відповідальність несуть автори © Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарстваУДК 636.32/.38.082.23^ ДО 75-РІЧЧЯ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ ПОРОДИ ОВЕЦЬВ.М. Іовенко, д-р с.-г. наук,Т.Г. Болотова, О.М. Крилова, О.Г. Антонець, кандидати с.-г. наукО.В. БеседінІнститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова“Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарстваНаведено в ретроспективі історію створення та розвитку першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної. Показано стан даного генофонду на сьогодні і перспективи його подальшого функціонування.Ключові слова: порода, вівці, барани, вівцематки, жива маса, настриг митої вовни, мериноси, Асканія-Нова.У 2009 році виповнюється 75 років з часу створення першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної, яка завдяки своїм високим племінним та продуктивним якостям мала великий вплив на розвиток племінного вівчарства в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності. Тонкорунних овець на півдні України розводять вже більше 200 років. Ще у 1803 році відомий вівчар Рув’є завіз із Іспанії на острів Джарилгач 100 мериносових баранів, а ще через чотири роки із Саксонії 487 баранів та 948 вівцематок. Це поголів’я стало основою тонкорунного вівчарства у Таврійській губернії. Він схрещував завезених мериносових баранів з цигайськими вівцематками і в 1820 році у нього вже було 37 тисяч мериносових овець [1]. Мериносове вівчарство в Асканії-Нова бере свій початок з 1828 року, коли згідно з указом царя Миколи I німецькому герцогу Ангальт-Кеттенському було продано 48 тисяч десятин земель для розведення мериносових овець. У 1828-1830 роках з герцогства сюди було перегнано більше 10,5 тисяч мериносових овець. Впродовж трьох десятків років перебування під управлінням герцогів Ангальт-Кеттенського і Ангальт-Дессауського вівчарство Асканії-Нова зазнавало як значного росту чисельності поголів’я і продуктивності, так і катастрофічного скорочення, яке було обумовлене періодичними жорстокими посухами. Вирішальне значення для розвитку асканійського мериносового вівчарства мала виробнича, економічна і організаційна робота німецьких колоністів Фальц-Фейнів, які у 1856 році купили маєток Асканія-Нова, в якому на той час нараховувалося 49 тисяч овець. У 1867 році чисельність асканійського стада була найбільшою – 94 тисяч голів. У подальшому чисельність овець на півдні Росії скорочується внаслідок значного зростання цін на зерно і виходом на світовий ринок тонкої вовни з Австралії та США [8]. Період із дня свого створення і до 50-60 років XIX століття в Асканії-Нова можна вважати роками панування електорального типу овець, у 70 роках – типу інфантадо, а у 90-х роках – типу камвольного мериноса рамбульє. Асканійське стадо овець бонітували найкращі спеціалісти з Німеччини: Франц Білліб, Фальц (зять Фейна), Байор, Фель, Гейне, Кудле. З 1906 року для бонітування та керівництва селекційною роботою був запрошений професор М.Ф. Іванов, який працював з асканійським стадом до 1917 року. У післяреволюційні роки бонітування овець не проводили і воно було відновлено лише у 1922 році. Його проводили М.В. Дюмін, І.Д. Друльов, а з 1925 по 1935 роки у асканійському стаді знову працював М.Ф. Іванов [4]. Статистичні матеріали по вівчарству Асканії-Нова за період 1867-1927 роки були опрацьовані Л.К. Гребенем (табл. 1). Згідно з цими даними середній настриг немитої вовни з овець типу інфантадо становив 3,20-3,24 кілограма, з переходом до камвольного напрямку цей показник збільшився до 3,85-4,47 кг. ^ Таблиця 1. Продуктивність мериносових овець в Асканії-Нова у 1867-1927 рр. Роки Чисельність овець, голів Середній настриг вовни на вівцю, кг Вихід чистої вовни, % немитої митої 1867-1876 78882 3,20 1,25 39,2 1877-1886 64608 3,24 1,32 40,9 1887-1896 69228 3,85 1,17 30,4 1897-1906 38601 4,47 1,39 31,2 1921 4737 3,98 – – 1924 8561 3,85 1,25 32,5 1925 9873 5,81 1,90 33,0 1926 12115 5,44 2,15 39,5 1927 13475 5,20 1,98 38,0 З моменту свого заснування і до 1925 року асканійське стадо було товарним. Невелика елітна група вівцематок слугувала для отримання баранів для власного стада, а для елітного стада баранів завозили із-за кордону, або з російських племінних стад (табл. 2). ^ Таблиця 2. Завезення баранів-плідників в асканійське стадо у 1866-1913 рр. Роки Кількість завезених баранів, гол Тип вовни стада Звідки завезені барани 1866 8 негретті з Померанії 1870 11 рамбульє з Німеччини 1879 19 рамбульє з Німеччини 1881 9 мазаєвський меринос від Мазаєва 1892 13 рамбульє з Німеччини 1892 3 бесскладчастий рамбульє з Німеччини 1912 3 рамбульє негретті від Прутченко 1913 12 прекос з Німеччини У роки громадянської війни асканійське вівчарство зазнало великих втрат. За даними Гребеня Л.К. поголів’я скоротилося більше, ніж у 8,5 разів і склало на початок 1922 року 4,7 тисяч проти 40 тисяч овець у 1917 році [1]. Радянський уряд турбувався про розвиток мериносового вівчарства і вже у 1919 році був підписаний декрет «Про охорону і розвиток тонкорунного (мериносового) вівчарства», що сприяло поступовому відновленню галузі. У 1925 році в Асканії-Нова М.Ф. Іванов разом з Л.К. Гребенем та іншими співробітниками розпочали роботу стосовно створення нової породи тонкорунних овець. Стадо після громадянської війни втратило свої позитивні якості, так біля 65% вівцематок мали коротку (5-6 см) вовну та, взагалі, поголів’я овець було дуже різнорідним. За даними бонітування цього ж року вовну 70 якості мали 26,6% маток, 64 якості - 32,2% і 60 якості - 40,2%, до елітної групи було відібрано лише 6 баранів і 210 маток [2]. У тому ж році із США в Асканію-Нова було завезено 23 барани і 100 вівцематок американського рамбульє, а з Німеччини – 40 голів м’ясних мериносів-прекосів. Ці партії овець, відібрані М.Ф. Івановим, мали позитивний вплив на покращення місцевих маток, у них збільшилася густота вовни, покращилися м’ясні форми. Саме завезення цих, кращих на той час за вовновою і м’ясною продуктивністю овець, тонкорунних порід, стало підгрунттям для створення першої вітчизняної породи. При створенні асканійської породи овець М.Ф. Івановим було розроблено і оприлюднено методику, яка згодом стала класичною. У подальшому її широко використовували для створення і удосконалення багатьох порід овець та інших видів сільськогосподарських тварин. М.Ф. Іванов у елітній групі вів селекцію за такою методикою: - виділення та консолідація кращих генотипів і їх розмноження; - створення з кращих генотипів високопродуктивних ліній; - поглинання кращими генотипами гірших; - створення шляхом комбінації нових високоякісних генотипів, які відповідали бажаному типові. Для створення в стаді високопродуктивних генотипів застосовувався як однорідний, так і різнорідний підбір. Елітних баранів перевіряли за якістю потомків, на кращих баранів-поліпшувачів було закладено лінії. За даними М.Ф. Іванова на час апробації (1935 р.) у породі було створено 7 ліній, родоначальниками яких були барани-плід-ники як асканійського походження (1/24, 7/23 і 2/26), так і американського рамбульє (1672, 8040, 8060 і 12/28). Значні питомі частки мали три лінії – 1/24, 8040 і 8060, решту ліній використовували нетривалий період для спеціальних цілей. Лінія 1/24 відповідала бажаному типу породи, для лінії 8060 характерною була підвищена складчастість, а для лінії 8040 – більша довжина вовни [4]. У стаді вирощували високоякісних племінних баранів з рекордними показниками продуктивності. У 1930 році від барана 14/28 у дворічному віці настригли 18 кг вовни, баран 758/33 при живій масі 152 кг мав настриг 17,2 кг, баран 527 «Красавчик»» мав живу масу весною 152 кг, а на кінець року - 171 кг. Виведенню асканійської породи сприяло створення племінної бази тонкорунного вівчарства, що дало можливість відмовитися від імпорту тварин із закордону для поліпшення товарних господарств. За пропозицією М.Ф. Іванова у 1932-1935 рр. було створено мережу племінних господарств з розведення овець асканійської породи та виробництва в них племінного молодняку для колгоспів і радгоспів півдня України [5]. Така організація племінної роботи разом з використанням штучного осіменіння вівцематок забезпечила швидке поширення овець породи на півдні України. За даними перепису 1939 року на Україні нараховувалося більше 600 тисяч овець асканійської породи і її помісей. Продуктивність племінних стад у цей час збільшилася. Так, у господарстві інституту "Асканія-Нова" – до 6,4 кг, племрадгоспі "Червоний чабан" – до 6,05 кг, на кращих племфермах Генічеського держплемрозплідника – до 5,3 кг та вище. У роки Великої Вітчизняної війни порода зазнала великих втрат. Поголів’я, що збереглося (639 голів на племінних і близько 800 голів на товарних фермах), стало основою для післявоєнного відновлення породи [3]. Робота з відновлення, розмноження та поліпшення продуктивних якостей овець породи здійснена у 1945-1960 роках. Поглинальне схрещування проводили з ретельним використанням положень методики М.Ф. Іванова. Баранів асканійської тонкорунної породи використовували на вівцематках різних порід: грубововнових, курдючних, напівтонкорунних (цигайських) і тонкорунних: кавказької, ставропольської і радянського мериноса. Ця тривала і кропітка робота була здійснена провідними вченими і спеціалістами галузі: Л.К. Гребенем, К.О. Бозріковим, К.П. Летучевим, І.Д. Козловим, З.В. Спєшнєвою, О.П. Толмачовим, М.Г. Капровою, І.К. Павлюком, В.А. Бібіком, П.Д. Ганжою, С.І. Шестопальком та іншими [5]. З 1956 по 1958 роки проведено апробацію племінних заводів асканійської породи: "Асканія-Нова" і "Червоний чабан" Херсонської та "Комуніст" Запорізької областей. В 1960 році чисельність овець породи досягла 2,2 мільйона голів, або 30 відсотків порідного поголів’я овець в Україні. Збільшенню чисельності і продуктивності тварин, поліпшенню класності стад сприяло будівництво тваринницьких приміщень та створення оптимальних умов годівлі і утримання овець (табл. 3). Середній настриг немитої вовни в племінних заводах досяг 6,2-7,1 кг. Було отримано тварин з рекордною продуктивністю: жива маса барана № 77 становила 183 кг (племзавод "Асканія-Нова"), настриг немитої вовни барана № 40 - 30,6 кг (племзавод "Червоний чабан"), жива маса вівцематки № 5116 - 120 кг (племзавод "Асканія-Нова"). У період відновлення заводських стад в залежності від якості баранів і типу вихідних вівцематок, їх лінійної належності в племзаводах створено три основних заводських типи овець асканійської тонкорунної породи, які відрізнялися за конституціонально-продуктивними якостями. Заводський тип овець племзаводу "Асканія-Нова", як основний для асканійської тонкорунної породи, відрізнявся міцною конституцією, помірною складчастістю шкіри на шиї та найбільш крупними тваринами, які поєднували високу вовнову і м’ясну продуктивність. Заводський тип овець племзаводу "Червоний чабан" характеризувався міцною конституцією з відхиленням у бік вовновості, середньою величиною, більшою складчастістю порівняно з іншими заводськими типами, з довгою вирівняною за тониною вовною, чітко вираженою звивистістю штапелю, білим і світлим кольором жиропоту з високими захисними властивостями.^ Таблиця 3. Динаміка чисельності і продуктивності овець в племзаводах породи за 1952-1960 рр. Показник "Асканія-Нова" "Червоний чабан" "Комуніст" 1952 1954 1960 1952 1954 1960 1952 1954 1960 барани-плідники Всьо-го, голів 81 65 41 40 43 42 30 42 40 Жива маса, кг 132,4 121,0 128 115,7 125,0 120,0 101,0 110,3 130,0 Маса руна, кг 18,3 16,8 17,8 14,4 14,8 16,0 12,6 15,0 17,1 Довжина вовни, см 8,2 8,3 9,3 8,5 8,7 9,2 8,3 8,7 9,1 вівцематки Всьо-го, голів 2310 3100 4407 7495 7106 9259 3439 3831 7314 Жива маса, кг 58,7 57,0 56,5 50,8 49,2 52,2 53,3 52,0 53,9 Маса руна, кг 5,6 6,0 6,6 5,1 6,1 6,6 6,2 6,2 5,3 барани річного віку Всьо-го, голів 836 647 1187 2239 2727 3330 561 907 2055 Жива маса, кг 59,4 55,2 60,4 47,4 50,4 52,0 53,0 60,0 65,5 Маса руна, кг 8,0 9,1 7,7 5,4 6,2 7,1 6,4 9,2 8,6 Дов-жина вовни, см 8,3 8,4 8,7 7,7 8,2 8,9 8,3 8,4 9,8 ярки річного віку Всьо-го, голів 1490 1030 1750 2243 1947 3725 2438 2389 3121 Жива маса, кг 48,2 43,4 43,5 36,3 44,0 38,9 39,9 41,4 41,6 Маса руна, кг 6,5 7,2 6,5 4,9 5,7 5,8 5,3 6,3 6,0 Дов-жина вов-ни, см 8,7 8,2 8,6 8,4 8,8 8,9 8,2 8,3 9,4 по стаду Всьо-го, голів 4636 4842 7385 12017 11823 16356 6468 7169 12530 Маса руна, кг 7,0 7,1 7,1 5,1 6,1 6,6 5,7 6,3 6,2 Заводський тип овець племзаводу "Комуніст" відрізнявся міцною конституцією, вдалим поєднанням достатньо крупної величини з високими вовновими якостями: довжиною, густотою, чіткою звивистістю, вирівняністю, світлим жиропотом. За період відновлення породи було створено нові лінії баранів 758, 952, 579 і 1106, які одночасно з традиційними лініями 1/24, 8040 і 8060 складали структуру стад практично кожного з трьох племінних заводів [5]. У наступний період (1960-1980 рр.) асканійську породу овець удосконалювали методом чистопорідної селекції в заводських стадах. В цей час у племзаводі Червоний чабан створено чотири заводські лінії баранів: 40, 49, 311 (1966 рік) і 100 (1978 рік). Авторами їх є О.П. Толмачов, В.А. Левінський, М.В. Штомпель. М.Г. Капрова та інші. У племзаводі Комуніст авторським колективом у складі І.Д. Козлова, З.В. Спєшнєвої, І.К. Павлюка, В.Г. Бібіка, М.А. Овчаренка, В.П. Нікітіна було також створено чотири заводські лінії баранів - 8310, 1920 (1964 рік) та 81, 760 (1978 рік). У 1980 році генеалогічну структуру асканійської тонкорунної породи складали 15 ліній, в тому числі у племзаводах "Асканія-Нова" - 7, "Червоний чабан" та "Комуніст" - по 4 заводських лінії. В цей час порода налічувала 1,6 мільйона голів і її племінну базу складали 6 племінних заводів, 7 племінних радгоспів та 30 племінних ферм. На той час чисельність стад у племзаводах досягла свого максимуму, була підвищена продуктивність тварин і поліпшені якісні характеристики вовни (табл. 4). Зростаючі вимоги переробної промисловості до якості вовни поставили нове завдання щодо удосконалення асканійської породи та створення племінних стад з високими настригами і поліпшеними характеристиками вовни. У зв’язку з цим науковці інституту "Асканія-Нова" спільно із фахівцями провідних племзаводів з 1979 року розпочали методом внутріпорідної селекції цілеспрямовану роботу стосовно створення перспективного типу асканійських тонкорунних овець. Позитивні наслідки використання в 1971-1980 рр. австралійських мериносів у племінних стадах алтайської, ставропольської, грозненської, киргизької та інших тонкорунних порід стали підставою для прийняття рішення щодо прилиття крові й асканійській породі, яке розпочали з 1981 року. При створенні перспективного типу та нових австралізованих ліній за основу було взято методику академіка М.Ф. Іванова. При схрещуванні асканійських тонкорунних маток з австралійськими мериносовими баранами було поставлено ряд завдань.^ Таблиця 4. Продуктивність овець в племзаводах породи за 1981-1983 рр. Показник "Асканія-Нова" "Червоний чабан" "Комуніст" 1981 1983 1981 1983 1981 1983 барани-плідники Всього, голів 45 35 40 40 45 31 Жива маса, кг 115,4 124,8 125 126 115,9 123,7 Настриг митої вовни, кг 5,1 6,07 7,7 8,08 5,9 7,15 Довжина вовни, см 10,4 10,02 10,0 10,6 10,3 9,6 вівцематки Всього, голів 4085 4066 10433 11209 12025 12039 Жива маса, кг 57,6 65,6 57,6 59,8 56,0 61,0 Настриг митої вовни, кг 2,5 2,95 2,8 3,0 2,77 3,13 Довжина вовни, см 9,0 8,4 9,3 9,8 9,0 9,5 барани ремонтні Всього, голів 40 40 45 45 49 53 Жива маса, кг 89,1 9,31 89,5 90,0 83,9 87,6 Настриг митої вовни, кг 4,9 4,3 6,3 6,6 4,9 5,6 Довжина вовни, см 12,8 10,9 12,5 12,0 12,0 13,3 ярки-річняки Всього, голів 1534 1161 5377 5111 5360 5391 Жива маса, кг 37,6 56,6 45,3 44,9 47,6 36,4 Настриг митої вовни, кг 2,15 2,83 2,42 2,56 2,74 2,48 Довжина вовни, см 10,5 11,3 10,8 10,5 11,4 10,3 по стаду Всього, голів 7692 7144 21376 23138 26033 25600 Настриг митої вовни, кг 2,54 2,60 2,75 2,86 2,77 2,70 Зокрема: - збільшити у провідних племзаводах породи настриги і вихід чистої вовни, поліпшити густоту, звивистість та вирівняність вовни за довжиною і тониною на основних топографічних ділянках руна, а також поліпшити якість жиропоту; - створити генеалогічну структуру нового типу і на базі старих неперспективних ліній вивести нові австралізовані лінії баранів з настригом митої вовни у вівцематок 3,5-4,0 кг; - широко використовувати баранів нового типу для поліпшення продуктивних якостей овець товарних господарств асканійської породи. При цьому необхідно було зберегти цінні якості, притаманні асканійській тонкорунній породі: величину тварин, міцність конституції, відносно високу скороспілість та м’ясну продуктивність, а також плодючість і пристосованість до посушливих умов півдня України. Використання австралійських мериносових баранів дало позитивні результати. Так, у стадах племінних заводів настриг чистої вовни збільшився на 0,8-1,0 кг і становив в середньому 3,2-3,6 кг, вихід чистого волокна, відповідно, на 8-11% і досяг 48-52%, довжина вовни на 0,8-1,2 см, густота на 0,5-0,8 тис. волокон на 1 см2, значно поліпшилися якісні показники вовни. Підвищився рівень продуктивності в товарних і племінних господарствах, а питома вага поголів’я овець асканійської породи досягла 35%. При відносно стабільній на той час чисельності овець в Україні (8,7-8,9 млн. голів) виробництво вовни збільшилося до 29-30 тисяч тонн. Все це дало підставу для апробації у 1993 році нового селекційного досягнення – таврійського внутріпородного типу асканійської породи овець, дані продуктивності котрих наведена у таблиці 5. Тип апробовано в складі чотирьох заводських ліній: 224 - у племзаводі "Асканія-Нова", 7.67 і 8.31 - в племзаводі "Червоний чабан" та 2533 у племзаводі "Комуніст" ("Атманай"). Загальна чисельність маток таврійського типу в стадах базових племзаводів становила 13314 голів, у тому числі в ДПЗ "Асканія-Нова" - 3806, "Червоний чабан" - 5848, "Комуніст" - 3600 голів. У племінних заводах одержано рекордні показники живої маси дорослих баранів. Так, 12 баранів-плідників мали живу масу по 150 кг і більше. Підвищено світовий рекорд за настригом немитої вовни, маса руна барана 8267 з племзаводу "Червоний чабан" становила 31,7 кг [7]. З початком ринкових реформ галузь вівчарства в Україні опинилася у глибокій фінансовій кризі. За 18 років незалежності держави із 8,5 млн овець, які були у 1990 році, на початок 2009 року в усіх категоріях господарств залишилося 941,3 тис овець. Різкий занепад вівчарства в Україні спричинений відсутністю паритету цін на продукцію вівчарства та на ресурси, необхідні для її виробництва, а також зниженням замовлень на шкільну форму, уніформу для збройних сил, міліції, частин МНС, залізничників тощо. У 2001-2005 роках швидкими темпами відбулося остаточне згортання вівчарства у великих товарних і племінних господарствах. ^ Таблиця 5. Продуктивність овець таврійського типу в племзаводах за 1993-1994 рр. Показник "Асканія-Нова" "Червоний чабан" "Комуніст" 1993 1994 1993 1994 1993 1994 барани-плідники Всього, голів 45 71 40 40 67 51 Жива маса, кг 123,6 123,0 118,7 118,0 130,2 108,8 Настриг митої вовни, кг 8,00 7,00 7,40 8,60 8,06 7,74 Довжина вовни, см 10,6 10,8 10,9 11,2 12,3 12,4 барани ремонтні Всього, голів 113 132 45 40 106 64 Жива маса, кг 85,7 79,1 88,0 85,0 81,0 74,2 Настриг митої вовни, кг 4,92 4,72 6,9 6,7 5,24 5,51 Довжина вовни, см 13,9 14,9 13,1 13,4 14,7 14,3 ярки-річняки Всього, голів 1067 1161 5318 4911 3151 2664 Жива маса, кг 56,8 51,3 44,7 38,8 46,3 46,1 Настриг митої вовни, кг 3,64 3,14 2,39 2,87 3,51 3,15 Довжина вовни, см 13,5 14,0 12,0 11,7 12,2 12,2 Перспективи відновлення тонкорунного вівчарства в Україні потребують поліпшення порід, типів, ліній шляхом використання кращого імпортного генофонду, нових досягнень селекції, генетики та біотехнології, що дозволить прискорити темпи селекційного процесу та перетворити вівчарство в конкурентоспроможну галузь. Внаслідок стабільно низьких закупівельних цін на вовну і підвищення їх на баранину у кінці 90-х років було переглянуто напрямок у селекції. З 1998 року у селекційній роботі з вівцями таврійського типу більше уваги стали приділяти розвитку м’ясних якостей. У 2001 році розроблено методичні прийоми та розпочато створення масиву овець таврійського типу з комбінованою продуктивністю. У 2001-2005 роках було визначено параметри основних селекційних ознак тварин різних статево-вікових груп та проведено відбір тварин з комбінованою продуктивністю з метою створення відповідних заводських стад овець таврійського типу [6]. Загальна чисельність вівцематок у племзаводах на кінець 2005 року становила 3,5 тисяч голів, в тому числі в ДПДГ “Асканія-Нова” – 0,3 тисячі, ДПДГ “Асканійське” – 0,9 тисячі, у ВАТ “Червоний чабан” – 2,3 тисячі голів. Продуктивність вівцематок була такою: жива маса – 57,0-63,5 кг, настриг чистої вовни – 2,9-3,4 кг, тонина вовни – 64, 60 і 58 якості. Проте дані світового ринку вовни свідчать про великий попит і ціни на тонкі (18,0–20,0 мкм) і середньотонкі (21,0-22,0 мкм) сортименти вовни, яку використовують для виготовлення високоякісних костюмних тканин. Враховуючи це, подальший розвиток вівчарства в племінних господарствах буде спрямовано на удосконалення таврійського внутріпородного типу овець з метою зміни напрямку продуктивності з вовново-м’ясного на комбінований – м’ясо-вовновий та створенням нової породи тонкорунних овець. Враховуючи сучасний стан, перспективи і тенденції розвитку тонкорунного вівчарства в Україні та розвинених аграрних країнах світу, визначено напрямок селекції асканійських тонкорунних овець, яким передбачено: - проводити селекцію на багатоплідність та молочність вівцематок; - поліпшити екстер’єрні і м’ясні форми, а також підвищити складчастість шкіри овець асканійської тонкорунної породи; - підвищити живу масу вівцематок та скоростиглість отриманого від них молодняку; - поліпшити тип вовнового покриву та підвищити якісні та кількісні показники вовни у відповідності до вимог світового ринку; - досягти високих показників настригу та виходу чистого волокна овець всіх статево-вікових груп: у баранів-плідників – 6,5-8,0 кг, вівцематок - 3,2-3,6 кг, ремонтних баранів – 4,0-4,5 кг, ярок – 3,0-3,2 кг, вихід чистої вовни 52-55%. Барани-плідники нової породи будуть використані для поліпшення популяції мериносових овець півдня України, що дозволить довести виробництво м’яса на вівцематку 50,0-55,0 кг, підвищити настриги митої вовни на 0,2–0,4 кг та живу масу приплоду при відлученні на 3,0–4,0 кг.^ Список використаної літератури1. Гребень Л.К. История асканийского овцеводства / Леонид Кондратьевич Гребень // Бюллетень зоотехнической опытной станции в госзаповеднике “Чапли”. – Из-во “Новая деревня”. – М.: – 1928. - №4. – С. 16-66. 2. Гребень Л.К. Методика селекции и племенной работы с мериносами типа рамбульє / Леонид Кондратьевич Гребень // Пути развития овцеводства и козоводства в СССР. – Сельхозгиз. – М.: – 1940. – С. 7-16. 3. Гребень Л.К. Асканийская порода / Леонид Кондратьевич Гребень //Овцеводство. – Издательство с.-х. литературы, журналов и плакатов. – М.: – 1963. – С. 96-107. 4. Иванов М.Ф. Племенное стадо овец рамбулье в Аскании-Нова / Михаил Федорович Иванов // Труды НИИГАЖ “Аскания-Нова”. – т.II. – Москва-Ленинград. – С. 5-26.5. Летучев К.П. Асканійська порода овець / Костянтин Петрович Летучев. – К.: Урожай, 1991. – 176 с. 6. Литовченко А.М. Програма селекції асканійської тонкорунної породи овець України на 2003-2010 роки / А.М. Литовченко, Ф.Г. Лісовий, О.Ф. Слєсарєв, Ю.Ф Мельник, М.В Штомпель, М.Д. Шинкаренко, Г.К. Даниленко, Т.Г. Болотова. – 2003. – 40 с. 7. Мусієнко Ю.С. Таврійський внутріпородний тип асканійських тонкорунних овець / Ю.С. Мусієнко, Г.К. Даниленко, П.Т. Кущенко // Вівчарство. – Київ. – Аграрна наука. –– 1995. - №28. – С. 9-17. 8. Фальц-Фейн В. Аскания-Нова / В. Фальц-Фейн // Берлин: - из-во Н. Нейман-Нейдам. – 1930. – 352 с.УДК 636.32/.38(94)^ АВСТРАЛІЙСЬКА ВОВНОВА ІНДУСТРІЯК.В. Заруба, канд. с.-г. наукП.Г. Жарук, канд. с.-г. наукІнститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова –Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарстваВикладено відомості щодо вовнової індустрії Австралії, яка є світовим лідером у виробництві цієї сировини, та основні тенденції її розвитку. Наведено динаміку чисельності овець, дано характеристику тварин з різним типом вовни за рівнем їх продуктивності, розподіл виробленої вовни за діаметром волокон, зміни цін на вовну та об’єми її експорту за роками. Також представлено прогноз показників галузі вівчарства на сезон 2008/09 рр.Ключові слова: Австралія, вівці, вовна, діаметр волокон, ціна, експорт.Австралійські простори з відносно м’яким кліматом та значними природними пасовищами ідеально відповідають біологічним потребам овець. Вовнова індустрія Австралії є самою розвиненою у світі з найбільш раціональною формою використання земель, розвиваючись більш ніж на 85 млн. га території країни. Вовна австралійських овець з її неперевершеною якістю є результатом безперервної праці багатьох поколінь вівчарів. У сфері виробництві, експорту та переробки вовни зайнято 200 тис. австралійців. У сезоні 2005/06 рр. Австралія виробила 27% світового виробництва немитої вовни, залишаючись лідером за цим показником [1]. Вовну виробляють у трьох сільськогосподарських зонах, які відрізняються за рівнем опадів. В зоні з великою їх кількістю (більше 600 мм за рік) утримується 33% австралійських овець. За оцінками ABARE (Australian Bureau of Agricultural and Resource Economics) станом на 2003 рік в ній нараховувалось 8800 господарств, які виробляють вовну. Площа пасовищ становить майже 20 млн. га. Зона з розвиненим вівчарством та виробництвом зерна (овець/зерна) займає майже 35 млн. га у південних та східних районах Австралії з щорічною кількістю опадів від 300 до 600 мм. В цій зоні у 15700 виробників утримується приблизно 55% поголів’я овець. Природні пасовища складають 20,6 млн. га. Пасовищна зона охоплює більшу частину Австралії і характеризується рівнем опадів нижче 300 мм. Вівці і виробництво вовни у цій зоні є основним видом сільськогосподарської діяльності. Тут утримують приблизно 12% овець, які випасаються на природних пасовищах [2]. В господарствах, які утримують овець, нараховується від декількох сотень до більш ніж 100000 тварин, при цьому близько ¾ виробників має поголів’я 3000 голів і більше. Овець в Австралії можна розподілити на три основні групи. Станом на 1.01.2007 р. близько 88% складали мериноси, яких розводять задля отримання високоякісної вовни. Приблизно 9% поголів’я становлять помісні вівцематки (меринос×бордер лейстер), яких використовують в якості материнської основи для отримання високоякісних м’ясних ягнят (Prime lambs) і 3% – належить до інших порід. Австралійських мериносів в залежності від якості вовни, яку вони виробляють, можна розподілити на чотири основні типи – супертонкі (superfine), тонкі (fine), медіум (medium) і стронг (strong). Вони створені з урахуванням різних кліматичних умов і кожен тип характеризується високою вовновою продуктивністю. Різні класи вовни мають наступний мікронний діапазон: ^ Клас вовни Мікронний діапазон, мкм Ультратонка (Ultrafine) Супертонка (Superfine) 17,6-18,5 Тонка (Fine) 18,6-19.5 Середньо тонка (Fine Medium) 19,6-20,5 Медіум (Medium) 20,6-22,5 Стронг (Strong) >22,6 Мериносів суперфайн і файн розводять у північних та південних областях штату Новий Південний Уельс, західних районах Вікторії та на Тасманії. Тип суперфайн характеризується волокнами діаметром 18 мкм і менше з основною довжиною штапелю 70 мм. Вовна овець файн має діаметр 19 мкм і довжину приблизно 75 мм. Тварини типу медіум розповсюджені в Новому Південному Уельсі, Квінсленді, Вікторії і Західній Австралії. Настриги немитої вовни від 5 до 8 кг з діаметром волокон 20-22 мкм і довжиною штапелю від 90 до 115 мм. Мериноси стронг найбільш чисельні в західній частині штату Новий Південний Уельс, Квінсленді, Південна і Західна Австралія. Тварини пристосовані до особливо посушливих і напівпустельних районів Австралії. Від них отримують руна масою від 7 до 8 кг з діаметром волокон 23-25 мкм і довжиною штапелю приблизно 100 мм. Окрім цих типів в Австралії також розводять комолих мериносів (Poll Merino), південно-австралійських (South Australian Merino), фонтхіл (Merino Fonthill), бурула (Merino Booroola) [3,4]. Наприкінці 1980 року в Австралії нараховувалося 172 млн. овець. Складні економічні умови та періодичні сильні посухи призвели до зменшення поголів’я овець. У сезоні 1997/98 рр. їх чисельність становила вже 120,1 млн. голів і продовжувала зменшуватися (табл. 1). В період з 2003 по 2006 рр. поголів’я овець стабілізувалося, але потім знову відмічено падіння їх кількості.^ Таблиця 1. Динаміка чисельності овець та виробництва вовни в Австралії Сезон Поголів’я овець, млн. голів Пострижено овець, млн. голів Середній настриг на вівцю, кг/голову Вироблено немитої вовни, тис. т 1997/98 120,1 150,0 4,22 633 1998/99 117,4 153,6 4,33 665 1999/00 115,4 144,2 4,30 619 2000/01 118,5 139,5 4,31 602 2001/02 110,8 118,6 4,68 555 2002/03 106,1 116,6 4,28 499 2003/04 99,2 104,7 4,53 475 2004/05 101,2 106,0 4,49 475 2005/06 101,1 106,5 4,33 461 2006/07 91,0 101,4 4,24 430 2007/08 85,7 90,2 4,43 400 2008/09п 79,2 82,4 4,32 355 2009/10п 74,6 77,1 4,36 335 Сума може не збігатися у зв’язку з округленням; (п) – прогноз ABARE Джерело: ABS (Australian Bureau of Statistics) і ABARE На початок сезону (1 липня 2008) у Австралії знову спостерігалося зменшення поголів’я, що значною є наслідком збільшення реалізації овець з ціновими знижками у 2007/08 рр., особливо восени. Австралійське бюро статистики (ABS) визначило його в кількості 79,2 млн. голів, що на 7,5% менше ніж в попередньому сезоні. Посушливі сезонні умови 2008/09 рр. сприятимуть подальшому розпродажу овець, а з урахуванням тварин, які вирощуються для забою на м’ясо, цей показник становитиме майже 10% протягом року. Аналітична служба ABARE прогнозує подальше зменшення поголів’я овець у 2009/10 рр. до 74,6 млн. голів. Високі ціни на м’ясо та очікування сприятливих кліматичних умов спонукали виробників не зменшувати поголів’я вівцематок. Але змі