ПИСЬМОВАРОБОТА НА ТЕМУ:
З. ФРЕЙДТА РЕЛІГІЯ («ТОТЕМ І ТАБУ», «МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ»)
КИЇВ-2008
ВСТУП
У своїй роботі янамагатимусь розглянути погляди Зиґмунда Фрейда на релігію, базуючись на двохйого роботах, пов’язаних з релігійною тематикою – «Тотем і табу» та «Майбутнєоднієї ілюзії». Зиґмунд Фрейд – видатний австрійськийпсихіатр початку ХХст. Його вчення зробило справжній переворот у психології ізнайшло своє відображення у філософії, соціології, релігієзнавстві. І хочаконцепції Фрейда неодноразово піддавали критиці, вони до сьогодні не втратилисвого значення.
Фрейд – засновникпсихоаналізу, автор так званої психоаналітичної концепції релігії. У спрощеномувигляді цю концепцію розуміють як спробу довести, що релігія є нічим іншим якневрозом нав’язливих станів.[4, c.11] Проте, на мою думку, це розуміння концепції притаманне або тим, хтонамагається довести шкідливість релігії, або критикам Фрейда, оскільки він самнаголошував на суттєвих відмінностях релігії та неврозу, про що йтиметься далі.Ім’я Фрейда відоме широкиммасам в зв’язку зтим, що він надавав великого значення переживанням сексуального характеру іспочатку його теорія базувалася саме на тому, що невроз виникає внаслідокподалення заборонених бажань. Проте він переглянув свою теорію в зв'язку з тим,що під час війни йому доводилося зтикатися з неврозами у солдатів, невикликаними сексуальними перживаннями. Так у концепції Фрейда з'явився ще одинелемент, потяг, закладений природою у людину з самого її народження – потяг до смерті. Тим самимдоводилося, що агресивність закладена у людині з самого народження, а ненабувається в процесі життя. [1, c.22]
Проте не це єголовним у вченні Зиґмунда Фрейда, не за це його, не зважаючи на очевиднінедоліки його теорії, відносять до найвидатніших психологів ХХ сторіччя. Фрейдбув перший, хто привернув увагу психології до процесів, що відбуваються упідсвідомості, а не лише у свідомості, що й призвело до того, що величезнакількість людей і сьогодні впевнена в тому, що «психологія – це і є Фрейд».[1, c.3]
«Тотем і табу» — перша робота Фрейда, у якій він звернув увагу не на індивідуальну, а наколективну психологію. Загалом, це було видання чотирьох статей, об’єднаних тематикою походженнятотемізму, надрукованих у журналі Imago окремою книгою. Як зазначає у передмові сам автор, за методомдослідження ця робота протиставляється роботам В.Вундта та представниківцюрихської школи. У роботі розглядаються такі явища як тотем, табу, анімізм,магія, робляться спроби визначити їх походження та проаналізувати залишки їх упсихіці сучасної людини.
«Майбутнє однієї ілюзії»теж присвячена релігійній тематиці, проте на відміну від попередньої роботи,аналізується значення релігії для сучасної людини, включеної у «нашу білухристиянську культуру». Фрейд вважає релігію ілюзією, однієї з тих, щодопомагають культурі втримати владу над людьми і не допустити їх повернення доприродного стану. Автор вважає її шкідливою на даному етапі розвитку, і вважає,що людина рано чи пізно таки відмовиться від своїх хибних переконань.
Варто зазначити, що на Фрейдадоволі сильно вплинули тогочасні наукові теорії, як то теорія еволюцїі Дарвіна,у яких автор і черпав свою впевненість у тому, що наукове знання якщо і не можепояснити все, то принаймні не існує нічого, що б обгрунтовано пояснило більше.«Ні, наша наука не ілюзія. Ілюзією, однак, була б віра, що ми ще звідкісьможемо отримати те, що вона неспроможна нам дати»[3, с. 24], — такими словами Фрейд завершуєсвою роботу і виносить остаточний вирок релігії.
ТОТЕМ І ТАБУ
При дослідженні ролітотему у житті примітивних племен Фрейд звернувся до найменш розвинених усоціальному плані тубільних племен Австралії. Їх розглядають як окрему расу, щоне має ніякої спорідненості з жителями океанії. Вони не будують житла, необробляють землі і не мають приручених тварин, окрім собак, займаються лишеполюванням і збиральництвом, і навіть не мають вождів. Враховуючи таку«дикість» цих людей дивним здається те, як пильно вони уникають інцесту. Ційметі і служить система тотемів. У ній забороняється мати статеві зносини зпредставниками свого тотему. Тотем передається у спадок по материнській абобатьківській лінії, отже, наслідки такої заборони очевидні. При передачі тотемупо батьківській лінії виключається можливість інцесту батька з доньками, а припередачі тотему по материнській лінії виключається інцест сина з матір'ю тасестрами. Виходячи з цього, Фрейд вважає, що спадкування по материнській лініїє більш давнім, оскільки Едипів комплекс – направлення лібідо хлопчика навласну матір, є більш поширеним ніж відповідний комплекс Електри у дівчат. Алеце лише частина обмежень, які дає заборона зносин з представниками свогототему. Крім своєї сім'ї, чоловікові також забороняється мати стосунки з цілою низкою жінок, якіналежать до одного з ним тотемічного племені, але не споріднені з ним кровно.Це обмеження покликане запобігати груповому інцесту, оскільки статеве життя необмежене моногамним шлюбом. Фрейд наголошує, що у мові австралійських племензбереглися назви з часів групового шлюбу. Так, батьком називають будь-якогочоловіка, що не порушуючи законів племені, міг би стати батьком цього індивіда.До того ж, відбувається заміна сім’ї кланом тотему. Все плем’я вважається таким, що походить відспільного предка – тотема. Крім обмежень тотему у більшості племен існують іінші. Більшість племен розділяються на так звані шлюбні класи, що включаютьбагато племен і ексогамні всередині. Класи діляться на підкласи, а все плем'яна чотири частини. Таким чином, вибір шлюбного партнера ще сильнішескорочується. Крім того, існує ціла низка обрядів, які можна назвати«униканням». Вони пов’язані з тим, що певні групи родичів повинні уникати однеодного. Найпоширенішими є уникання синами матерів, доньками батька, сестер та братівта зятя і тещі. Фрейд також зводить ці заборони до боязні інцесту, хоча востанньому випадку особи, що уникають одне одного не є кровними родичами, алесприймають одне одного, з одного боку, як родичів, з другого – як можливийсексуальний об'єкт, з третього – як конкурентів у боротьбі за прихильність однієї особи. Проте Фрейднаголошує, що заборони, пов’язані з екзогамією, мають певні риси непритаманнііншим тотемним заборонам, а тому він погоджується з дослідниками, які вважають,що ці заборони додалися до тотемізму пізніше.
У наступній частинісвоєї праці Фрейд розглядає явище табу. Він зазначає: «Табу – полінезійське слово, що складноперекласти, оскільки в нас немає більше поняття, яке воно означає».[2, с.10] Дійсно, поняття табу означаєводночас і «священне, освященне», і «небезпечний, заборонений, нечистий».Загалом, табу виражається у заборонах і обмеженнях. Умовно табу можнарозподілити на групи. За об'єктом табу можна виділити три основні групи:тварини, неживі об'єкти, люди. За строком дії виділяють постійні табу татимчасові. Ще однією важливою ознакою табу є те, що той, хто доторкається доносія табу, сам стає табу. Табу тварин є ядром тотемізму і пов’язані найбільшоюмірою з забороною вбивати тотемних тварин. Табу, що стосуються людей маютьпринципово інший характер. Вони спрямовані на людей у певних специфічнихстанах: на юнаків під час посвячення у дорослі мужі, на жінок під часменструації або вагітності, но королів та священників, померлих. Табу цьоготипу, на думку В.Вундта, засновані на вірі примітивних народів в демонічні сили.Але Фрейд – психолог, а тому для нього демони «є творінням душевних сил людини;вони створені через щось і для чогось»[2, с.13], а тому не є першопричинамиякогось явища. Для Вундта двоякість табу не є чимось дивним, а витікає ізвідсутності розподілення у первісній свідомості святого і нечистого. Але Фрейдвбачає це у іншому, що й приводить його до подібності табу і неврозунав’язливих станів. Особи, стосовно яких застосовується табу, викликаютьодночасно протилежні почуття. Королі та священники, з одного боку, є святими,обраними, а з іншого, не завжди виправдовують покладені на них надії, отже, їхі обожнюють, і ненавидять одночасно. Люди журяться через смерть дорогої їмлюдини, але насправді, на підсвідомому рівні, вони бажали смерті цій людині, ітому радіють її смерті, і тому вважають що дух небіжчика обов'язково прийде іпокарає їх, а тому свою ворожість до нього вмотивовують самозахистом. Духлюбого родича перетворюється на злого демона, що хоче помститися за своюнасильницьку (а смерть у розумінні первісної людини завжди насильницька)смерть. Така амбівалентність почуттів притаманна і неврозам нав'язливих станів. Крім того, Фрейд виділяє щекілька спільних моментів в табу і неврозі:
1. невмотивованістьзаборон;
2. в їхутвердженні за допомогою внутрішнього примушення;
3. в їхздатності до зсуву і небезпеці зарази, що виходить із забороненого;
4. вонистають причиною церемоніальних дій і заповідей, що виникають із заборони.[2,с.15]
І при табу, і приневрозі, важливим є страх доторку, причому не тільки фізичного, але й ментального.Також, виходячи з того, що найдавніші табу є тотемними, тобто стосуютьсязаборони вбивати і їсти ритуальну тварину та уникати статевих зносин зпредставником свого племені, що, на думку Фрейда є найзаповітнішими бажаннямилюдини, а тому заборона і при неврозі, і при табу виникає із подавленогобажання. Проте, не зважаючи на наведені вище аргументи, що вказують на схожістьневрозу і табу, Фрейд все ж таки не ототожнює їх. Дійсно, неврози подібні досоціальних явищ, але є їх викривленням, карикатурою: «істерія являє собоюкарикатуру на витвір мистецтва, невроз нав’язливості – карикатуру на релігію,параноїдальні марення – карикатурне викривлення філософської системи».[2, с.35]Головною відмінністю є те, що неврози є явищем асоціальним за своєю природою,вони характеризуються переважанням сексуальних потягів над соціальними, щосформувалися зі злиття егоїстичних та еротичних компонентів. Такожнаголошується на тому, що асоціальна природа неврозу виходить з бажання хворогоперейти з реального світу, який йому не подобається, у світ фантазій, і цейперехід є водночас виходом з людського суспільства. Соціальні ж явища, як томистецтво, релігія, філософія навпаки, на мою думку, допомагають людинівключитися в певне людське суспільство, оскільки через них відбувається певнасоціалізація людини, вона пізнає цінності, що панують у цьому суспільстві.
У наступнійстатті розглядаються такі явища первісних релігійних вірувань як анімізм тамагія, порівнюються з таким елементом неврозів, як «всемогутність думки».
Під анімізмом увузькому значенні розуміється вчення про душу, а в широкому – загалом продуховних істот. Фрейд розглядає анімізм як перший з світоглядів, з якого потімнародився релігійний та науковий світогляди. З одного боку він включає в себерозуміння світу як такого, що населений духами, і людина теж наділена душею. Фрейдвважає, що анімізм не міг виникнути без практичних причин, тому, на його думку,не дивно, що пліч-о-пліч з анімістичною системою йде система приписів щодо тогояк поводити себе для того, щоб отримати владу над усім, що існує в світі –чаклунство і магія. Чаклунство і магія – не тотожні поняття. Чаклунствовикористовує психологічні методи впливу на духів, магія ж ігнорує духів тавикористовує свої специфічні методи. Принцип магії, цитуючи Тайлора, «помилковевисування ідеального перед реальним».[2, c.37] За Фрезером, магія поділяється наімітативну – таку, що імітує бажані дії, та контагіозна, при якій діє принаймніуявне доторкання до предмета, на який направлені магічні дії. Ця теорія пояснюєшляхи, якими діє магія, але не показує її сутності. Фрейд розвив її,припустивши, що первісна людина безмежно вірить у силу своїх бажань, оскількивсе, що він творить магічним шляхом має статися лише тому, що він так хоче. Самецей момент наштовхнув Фрейда на наступну паралель з неврозами. «Назву«всемогутність думок»», — пише він, — «я запозичив у високоінтелігентного,страждаючого нав’язливими уявленнями хворого.»[2, с.40] «Всемогутність думок» унього виявлялася в тому, що йому здавалося, що тільки він про щось подумає,воно відбувається. Таке явище притаманне всім неврозам тією чи іншою мірою,проте найбільш притаманне нав’язливості, і для його утворення головним є нереальність, а мислення. Чи це не те ж, що спостерігається у дикуна, щозаймається магією?
В анімістичномусвітогляді людина приписує собі цю всемогутність думки, у релігійному –частково віддає її богам, зберігаючи за собою можливість управляти богами, а унауковому повністю від неї відмовляється, визнаючи свою безсилість перед силамиприроди. Фрейд також проводить паралель між змінами світогляду та розвиткомпсихіки окремого індивіда.
У останній статтіФрейд вказує на неоднозначність походження тотемізму. Він розглядає різнітеорії його походження, проте ні одна цілком його не задовольняє. На йогодумку, єдине, що допомагає зрозуміти походження тотемізму є психоаналізвідношення дитини до тварини. Дитина вважає тварину рівною собі, до того жвважає її ближчою до себе, ніж до дорослої людини. Але в один момент дитинапочинає боятися тварин якогось певного роду, причому звичайно це та тварина, доякої дитина виявляла найжвавіший інтерес. Такі фобії, за спостереженнями автора,є найпоширенішими в дитячому віці, до того ж дуже рідко можна визначити, щосаме спричинило її. На час написання книги ця тема була ще не дуже досліджена,але у всіх випадках, якщо досліджувані діти були хлопчиками, страх стосувавсябатька, і був лише перенесений на тварину. Аналізуючи тваринні фобії дітей, Фрейдприйшов до висновку, що вони спричиняються амбівалентністю почуттів щодобатька, які переносяться на тварин. З одного боку, хлопчик любить батька, а зіншого розглядає його як конкурента у боротьбі за прихильність матері. Цейконфлікт переноситься на тварину. Хворий відчуває до тварини не тільки страх,але й повагу та виявляє до неї певний інтерес.
У цих фобіях,цілком можливо, виявляються певні риси тотемізму: одночасна повага до тотему тапевний острах перед ним. Також, часто, коли страх дитини перед твариноюзменшується, вона сама ототожнює себе, а не батька, з цією твариною. Такимчином, бачимо ще одну важливу схожість тваринної фобії та тотемізму – повнеототожнення себе зі своїм тотемом. Також важливим є те, що обидві заборони, щоскладають ядро тотемізму – сексуальні зносини з матір’ю та вбивство батька єскладовими Едипова комплекса, що має велике значення в утворенні твариннихфобій.
Таким чином, усвоїй роботі Зиґмунд Фрейд, аналізуючи релігійне життя первісних людей задопомогою психоаналізу показує схожість первісних вірувань з патологічнимипроцесами в психіці сучасної людини. Також наголошується на певній схожості міжонтогенезом людської психіки та розвитком світоглядних систем – віданімістичної до наукової. На мою думку, це є доволі вдалою спробою пояснитивиникнення феномену релігії, наскільки це взагалі можливо, враховуючи йогоскладність. Автор ще не дає оцінки аналізованому явищу, а лише проводить деякіпаралелі, намагається аналізувати колективну психіку тими ж методами, якими вінаналізував психіку індивідуальну.
МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇІЛЮЗІЇ
Якщо у попереднійрозгляненій роботі йшлося про психологію первісної людини, про минуле релігії,що, правда, відображається і у сучасному житті людини, то «Майбутнє однієїілюзії» — це спроба оцінити потенціал сучасної культури, її здатність вижити умайбутньому. На самому початку Фрейд зазначає, що, оцінюючи майбутнє виходячи зтеперішнього, неодмінно доходиш песимістичних висновків. В даному випадку, вінвказує на те, що культура неможлива без насилля, оскільки маси схильніруйнувати культуру через те, що люди за своєю природою не люблять працювати ічерез те, що люди більше підпорядковані пристрастям, ніж розуму. Для того, щобвсе ж таки зорганізувати маси, культура використовує певний психологічнийапарат, який Фрейд, як психолог, і вивчав. Заради однорідності він пропонуєназивати «той факт, що певний потяг не може бути задоволений, відмовою,правило, що передбачує цю відмову, — забороною, а стан, введений за допомогоюзаборони – позбавленням»[3, с.3]. Також необхідно розрізняти позбавлення,які зачіпають всіх, і такі, які зачіпають лише певні класи людей. Перші – більшдревні, вони допомогли людині відійти від тварини. Основні з них такі, щосвідомо порушити їх ніхто не хоче – це заповіді, що забороняють інцест,канібалізм, вбивство. Проте навіть після тисяч років їх дії існують люди, щобажають їх порушити – це діти та невротики. А деякі заборони порушують навітьздорові, дорослі, культурні люди. Вони жахаються, наприклад, канібалізму, алезадовольняють свої ниці бажання – жадобу, потяг до різного роду збочень, тощо.Стосовно позбавлень, що стосуються лише певних людей, то тут, звичайнопротиборство сильніше, оскільки люди всіма силами намагаються позбутися цихдодаткових позбавлень. І якщо культура недостатньо сильна для того, щоб стримуватиці бажання, то вона приречена на знищення зсередини через постійні заворушення.Саме на придушення цих заворушень направлені психологічні засоби культури. Перше,що допомагає втриматись культурі – це її ідеали. Люди, захоплені ними захищаютьсвою культуру як від внутрішнього, а ще більше зовнішнього знищення. Інше – цемистецтво, що певним чином задовольняє пристрасті та бажання людей, компенсуєїх. Проте, на думку доктора Фрейда, найголовніша психологічна зброя культури –це її релігійні уявлення, її ілюзія. Для того, щоб зрозуміти, яке величезнезначення мають релігійні приписи, слід подивитися, що б сталося, якби неіснувало культури. Людина б могла робити, що їй заманеться, але тоді б життястало неможливим для всіх. Культура протистоїть природі, тим самим не даючилюдині знищити себе, піддавшись своїм природним пристрастям. Релігія ж не даєлюдині знищити культуру. Задача релігії полягає в тому, щоб втішити задітийегоїзм людини, представити світ і життя не такими жахливими, як вони здаютьсята дає відповіді на довічні питання, які ставить перед собою людина. Спочаткулюдина дала природі душу, оскільки боротися з неживими предметами та явищамибуло неможливо. Якщо ж природа подібна до людини, то й впливати на неї можнатими ж методами, що й на людину. Так виникає анімізм. З часом явища природивтрачають свої людські якості, оскільки з'являються перші спостереження щодо закономірностейприроди. Але людина від цього не стає сильнішою, і залишаються боги. З часомфункції богів дещо змінюються. Люди помічають, що природа живе своїм життям, абоги, залишаючись господарями в цьому світі, рідко втручаються в життя людей. Ічим далі віддаляється природа від богів, тим більшого значення набуває третійаспект функцій богів – слідкувати за тим, як люди повинуються приписамкультури.
Таким чином, Фрейдвважає, що релігія робить людське життя легшим, захищаючи людину як віднебезпек природи, так і від небезпек людського суспільства. Загальний сенсвсього – у вдосконаленні людської душі, у тому, що нами керує провидіння, щозахистить нас від безжальних сил природи. Навіть смерть перестає бути чимосьстрашним, вона – лише перехід душі у якусь іншу реальність. Проте Фрейд різкокритикує релігію за те, що вона не приводить жодних доказів, які можнаперевірити раціонально, існування того, на вірі в що базується релігія. Ні«вірую, оскільки абсурдно» апологетів церкви, ні «як якщо б» філософів на думкуФрейда не доводить справедливості догм церкви, оскільки більшість людей ніколине відчувала того, що відчували люди, які використовували ці аргументи длядоведення свого віровчення. На його думку, релігія має таке значення через те,що містить у собі найсокровенніші бажання людства, і сила її саме в цихбажаннях. Називаючи релігію ілюзією, Фрейд наполягає на розрізненні ілюзії таомани. На його думку, характерною рисою ілюзії є її походження із людськогобажання. Всі релігійні вчення він вважає ілюзіями, деякі з яких є такоюмаячнею, що їх можна порівняти з психіатричними мареннями, а інші рівною міроюне піддаються ні доведенню, ні запереченню. Проте, визнаючи незаперечністьрелігійних вчень, Фрейд наполягає, що це не дає нікому права вірити в них. Вінвважає, що більшість людей вірить не щиро, скоріше за інерцією, як це робили їхпредки. Він вказує на те, що люди ні в чому більше не дозволяють собі такоїбезвідповідальності як в питаннях релігійної віри.
На мою думку, в реаліяхнашої країни така думка є частково правомірною. Звичайно, збереглася частиналюдей, яка щиро вірить, відчувши релігійний екстаз чи дійшовши висновку пронеможливість неіснування бога філософським шляхом. Проте для багатьох вірастала чимось чисто ритуальним. Хтось вирішив покаятись у скоєних злочинах іочиститись, таким чином від осуду суспільства. Проте багато людей все ж такисприйняли науковий атеїзм, який закладався звідусіль. Я не хочу сказати, що унашому суспільстві багато людей, що ні в що не вірять. Кожен вірить у щось,проте, на мою думку, релігія універсалізує віру кожного, обезличує його. Фрейдсподівався, що настане час, коли ілюзія релігійних вірувань впаде, коли людиперестануть вірити у те, що не доедено науковим шляхом. На мою думку, було бкраще, якби настав такий момент, коли кожен міг вірити у щось своє, невідносячи себе до якоїсь общини. Це теж певним чином зруйнує релігію, але віра,а значить і певні моральні приписи, що допоможуть людині залишитись людинілюдиною, залишиться і укріпиться, оскільки вона знов стане справді щирою, а непоказною.
ВИСНОВКИ
Зигмунд Фрейд – видатнийпсихолог і психіатр, а, отже і релігію він був схильний вважати витворомлюдської психіки. У своїх працях «Тотем і табу» та «Майбутнє однієї ілюзії» вінспробував пояснити виникнення та розвиток релігійних вірувань методамипсихоаналізу. Він вказав на деяку подібність релігійних вірувань та неврозів,хоча і не ототожнював їх, як вважають деякі дослідники. Якщо у першій праці Фрейдне оцінював значення релігії в житті людини, то у другій поставився до неїрізко негативно, вважаючи її шкідливою, такою, що заводить людину на манівці.
Загалом, вчення Фрейдамає до сьогоднішнього дня великий вплив у різних галузях науки, зокрема упсихології, філософії та релігієзнавстві. Вчення Фрейда є основоюпсихоаналітичної концепції релігії.
Фрейд також наголошує наподібності філогенезу та онтогенезу людської психіки у певному сенсі. Релігія,на його думку, побудована на найдавніших, найголовніших, і водночаснайсокровенніших бажаннях людини, що і зумовлює її довге життя, не зважаючи наповну відсутність доказів існування надприродного. Концепція Фрейда є спірною убагатьох питаннях, оскільки базується, на мою думку, часто також нанапівнаукових припущеннях, що їх теж не можна ні довести, ні спростувати.Проте, вона має право на життя як спроба пояснити феномен релігії ще й цьогобоку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Фрейд З.Психология бессознательного: Сб. призведений / Сост., науч.ред., авт.вступ.ст.М.Г. Ярошевский. – М.: Просвещение, 1989. – 448с.
2. ЗигмундФрейд. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. www.fictionbook.ru/en/author/freyid_zigmund/totem_i_tabu_psihologiya_pervobiytnoyi_k/
3. Зигмунд Фрейд.Будущее одной иллюзии. www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Freid/_Future.php
4. Релігієзнавство.Тексти для читання та опрацювання на семінарськихзаняттяхз курсу «Релігієзнавство-1» зібравта впорядкував – кандидат філософських наук, доцент С.І. Головащенко.К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2003.
5. Лубський В.І., Теремко В.І., ЛубськаМ.В. Релігієзнавство: Підручник. Вид.2-ге, доп. – К.: Академвидав, 2008. – 464с.(Альма-матер).