Ірина ІгнатенкоНаціональний університет «Києво-Могилянська академія»(науковий напрям: Філософія, культура та мистецтво)Концепція існування мистецтва після смерті мистецтва (за А.Данто) Вступ Основна увага цього дослідження буде присвячена праці Артура Данто “Після смерті мистецтва: Сучасне мистецтво і межі історії” (After the End of Art:Contemporary Art and the Pale of History, 1997), яка зосереджується на окресленні кордонів історії мистецтва. Власне, мова буде йти про визначення основних етапів історії мистецтва, з акцентуванням на періодах модерного (Modern) та сучасного, (Contemporary) мистецтва. Питання про значення цієї проблеми та її розв’язання є риторичним, адже витікає з духовної спраги пізнання сутності речей, їхнього прихованого смислу, усвідомлення якого розширить людське розуміння як світу, так і самих себе. Коло питань, досліджуваних в цій праці, відноситься насамперед до проблематики естетики та філософії мистецтва як науки, що займається філософською рефлексією відносно мистецьких творів, намагаючись витлумачити їх, прослідкувати схеми розвитку мистецтва в минулому і накреслити можливі тенденції в майбутньому, досліджує сутність мистецтва як такого. Мета дослідження полягає у з’ясуванні сутності модерного та сучасного мистецтва в межах концепції, запропонованої Артуром Данто, а також репрезентації її тверджень за допомогою конкретних історико-культурних фактів. Головним лейтмотивом роботи буде дослідження і аналіз переломного моменту в історії мистецтва, проголошеного «смертю мистецтва». Відповідно до мети маємо завдання роботи: ^ окреслити сутність «мистецтва до початку мистецтва», що концептуально збагатить розуміння змісту модерних та постмодерних мистецьких творів, за Данто; ^ з’ясувати зміст модерного мистецтва як мистецтва авторепрезентації, вказати на принципову відмінність модерного мистецтва та його наступника; проаналізувати виникнення сучасного (постмодерного) мистецтва, вказати на його темпоральні межі порівняно із модерним, охарактеризувати сутність «мистецтва після смерті мистецтва», з’ясувати сутність “повороту мистецтва до філософії”, за Данто. Методологічним інструментарієм даного дослідження буде комплекс герменевтичних, текстуально-компаративіських, історичних, автобіографічних, аналітичних та дескриптивних методик, реалізованих на засадах діалогічності та толерантності. Сучасний стан вирішення проблеми: закінчення ери модерну, що позначилося принциповою деконструкцією всіх попередніх стилів і їхнього еклектичного поєднання за умов плюралізму, аналізувалося такими представниками постмодерного дискурсу, як Мішель Фуко, Жак Лакан, Жака Дерріди, Ролана Барта, Батай, Бодрійяр, Дельоз, Гваттарі, Крістєва, Ліотар, Умберто Єко. ^ Розділ 1. Мистецтво до початку мистецтва. Насамперед слід наголосити на тому, що Артур Данто1 зараз визнаний одним з найпотужніших дослідників в галузі естетики і філософії мистецтва. Він запропонував сучасний варіант Гегелевої тези про “кінець мистецтва” ще в 1984 році в есе “Кінець мистецтва” (The End of Art), і розвинув свої думки в роботі 1997 року, якої безпосередньо стосується наша розвідка. У праці “Кінець мистецтва” Данто згадує німецького дослідника історії мистецтва Ганса Белтінга (Hans Belting)2, паралелі з роботою якого він окреслює протягом всього тексту. Якщо прослідкувати хронологію мистецтва, то його історія, за Белтінгом, починається близько 1400 року н.е., після закінчення періоду зображального мистецтва, яке переймалося сюжетами релігійного характеру. Белтінг називає цю добу “Ерою домистецького зображення” (The Image before the Era of Art), адже сам концепт мистецтва ще не з’явився на той час у суспільній свідомості. Зображення, які можна визначити точніше як ікони, виконували інші функції, ніж мистецькі твори. Тому Белтінг проводить демаркаційну лінію між зображеннями, які мають релігійні конотації, призначення яких – бути посередником благоговійного діалогу, і зображеннями, які належать до галузі естетики3. Власне, Данто притримується подібної думки, наголошуючи на том, що існує величезна прірва між початком ери мистецтва і до неї, яка позначена концептом митця. Для зображення релігійних образів акцентування уваги на руці, яка творить, не було важливим, а навпаки, це навіть заважало втіленню у творі Божественного задуму. Така людина не могла (і не сміла) називатися митцем, адже вона була скриптором, безмовним записувачем Божественної волі, інструментом в руках справжнього Творця. Тому до епохи Відродження не мало сенсу підписувати картини та інші мистецькі твори. Самостійним творцем особа стає за доби Ренесансу, коли увага починає приділятися концепту автора через потяг до індивідуалізації через самовираження. Тут Данто згадує Горгіо Вазарі4, в праці якого були записані імена перших митців. До цього, зауважує він, у відповідний розділ можна було би вписати лише імена святих. ^ 2. Мистецтво модерної доби та її смислове завершення. Існує ще одна важлива демаркаційна лінія, яка розділяє мистецькі твори, продуковані під час ери мистецтва, та твори, які з’явилися по її закінченні. На її кордони не можна вказати досить чітко, так само, як і не можна говорити про межу початку ери мистецтва (1400 рік), але Данто приурочує її до початку 1980-х років, часу, коли виходять у світ його праця та текст Белтінга. Ідея останнього про можливість існування мистецтва до початку ери мистецтва наштовхує Данто на думку про відповідну його можливість і по її закінченні. Втім, Данто, керуючись герменевтичною настановою, говорить про важливість часової дистанції, яка дає змогу чіткіше розгледіти бодай обриси об’єкту дослідження. Аналізуючи модерне мистецтво, Данто вдається до аналогії з модерною філософією, яку зазвичай відраховують від Декартового “Cogito ergo sum”, тобто від славнозвісного повороту до суб’єктивності. Питання про об’єктивність речей світу знімається суб’єктивною його рецепцією, в межах якої так чи інакше перебуває індивід. З питання про самоусвідомлення випливає і питання про розуміння світу, який структурується нашою думкою. В еру модерну людина врешті зацікавилася тим, ким вона насправді є, зосередившись в пошуку ідентичності на способі її вираження, опредмечення. Митці епохи модерну прагнули розповісти про світ, змальовуючи його зі свого ракурсу, при цьому намагаючись передати специфічно приватне відчуття цього світу, тобто увага акцентувалася на самовираженні. Данто згадує Клемента Грінберга, одного з найпотужніших критиків модерного мистецтва5 і його працю “Живопис доби Модерну” (Modernist painting, 1960), в які й він визначає модерн як такий, що “використовує особливі методи обмеження (discipline), щоб покритикувати самі ці обмеження, але не з метою зруйнувати їх, а укріпити, зробити стійкішими стосовно власного поля компетенції”6. Якщо в філософії першим модерністом Грінберг називає І. Канта, то в зображальному мистецтві це Едуард Мане (який надав більшу перевагу канві, на якій намальована картина, ніж власне картині), продовжили мистецтво модерну імпресіоністи, Сезан, який жертвував правильними формами малюнку заради прямокутної форми полотна. Таким чином, Грінберг промальовує нову лінію розвитку мистецтва, яка відрізняється від тієї схеми, яку запропонував Вазарі – схеми репрезентативного (representational) мистецтва. Поворот від пре-модерного до модерного мистецтва полягав у переході від мімезису до неміметичних рис письма. Таким чином, мистецтво перестає бути зображальним, стає без-об’єктним і абстрактним. Риси, яким надавалося велике значення у пре-модерному мистецтві, в модерні стають другорядними, і навпаки. Говорячи про погляди Данто стосовно закінчення модерної доби в мистецтві, варто було б апелювати до дистинкції його поглядів з поглядами деяких радикальних теоретиків мистецтва 80-х, які досить категорично позиціонували тему смерті мистецтва, вказуючи на помітні сліди його внутрішнього виснаження. Радикали писали про творчість, яка підтверджувала їхні твердження, а саме, all-white paintings Роберта Римана (Robert Ryman) та малюнки зі смужок француза Деніела Бюрена7. Позиція критиків цілком відповідає стану сучасного мистецтва, але не є станом внутрішнього виснаження, а навпаки, Данто вбачає в ньому своєрідне потужне піднесення творчого духу, того, який радикали охрестили “кінцем мистецтва”. У Данто не йдеться про подібні категоричні судження. “Наше твердження полягає в запитанні про те, як один комплекс практик поступився шляхом іншому, навіть якщо обриси нового комплексу були нечіткими – і залишаються такими й досі”8. Про смерть мистецтва у Данто в будь-якому випадку не пише. Так само, як це і не означає, що ніхто зараз не займається творенням мистецтва, або, що ніякого хорошого мистецтва зараз немає. Йдеться про те, що домінуюча тенденція в історії західного мистецтва завершила своє існування9. До вже крилатої фрази по «кінець мистецтва» варто було б приєднати уточнююче слово – «модерного». Домінуючий наратив модерного мистецтва підійшов до стадії знесилення, не вказуючи на можливість подальших потенційних перспектив свого розвитку. Нового кроку поступу, «витку Духу», не передбачалось. Тому, говорячи про кінець мистецтва, Данто має на увазі припинення існування модерного наративу, а не зникнення власне предмету цього наративу. Прагнучи увиразнити стан мистецтва переломного періоду, Данто вдається до прикладів, а відтак згадує “Феноменологію Духу” Гегеля, напівсерйозно інтерпретуючи цей філософський монумент як мистецький твір, такий собі роман, головним героєм якого є Дух, який у відповідності до розвитку сюжету приходить до все більшого усвідомлення себе. Данто, посилаючись на Белтінга, пише про аналогію такого прочитання Гегеля із сучасним мистецтвом, яке “відображає усвідомлення історії мистецтва, але не бажає її продовжувати”10. Саме це і формує відчуття втрати сенсу і смерті мистецтва, адже вже не можна прослідкувати центральний потужний наратив, який визначив би всі інші стильові течії. Плюралізм напрямків без сильного центру, своєрідний хаос без обмежень – ось головні характеристики стану мистецтва після його кінця. Данто згадує одного з представників дадаїзму Макса Ернста11, який висловився про колаж, як про зустріч двох віддалених реальностей на площині, яка чужа їм обом12. Якщо експлікувати цю фразу на стан сучасного мистецтва, то зараз немає ні загального тла для мистецького твору, який би був чужим для всіх частин мозаїки, так само, які і немає таких її частинок, які могли би бути принципово відірваними одне від одного. “Тому що основне світовідчуття сучасного мистецького духу формується за принципом музею, в якому все мистецтво є рівноправним, де а priori немає критерію того, як мистецтво має виглядати, адже немає наративу, відносно якого має бути припасоване мистецтво”13. Кожна деталь мистецтва минулого зараз може бути перетворена на частинку нового образу, музей постає лабораторією, де дозволяються будь-які експерименти, адже обмеження приписує собі лише митець, який і створює новий колаж, виймаючи зі скарбниці минулого потрібний елемент. Питання в тому, чи зможе він щось цією конструкцією сказати, або дозволити їй самій промовляти, якщо вона матиме для цього потенціал. ^ 3. Сучасне мистецтво – поворот до філософії. Часові межі сучасного мистецтва, так само, як і модерного, досить невизначені. Так само був невизначеним і сам термін, яким називалася нова доба. Сучасним мистецтвом називали ті твори, які з’явилися останнім часом. Тобто вони розцінювалися як останні новинки модерну, ті, що творяться «зараз». Але оскільки посилання на час перестали спрацьовувати, сучасним мистецтвом почали називати все те, що продукувалося без визначеної структури, яку до цього ніхто не спостерігав у мистецтві. Данто вказує на приблизні часові межі модерну, розквіт якого припадав на період з 1880-х по 1960-ті рр.., чіткої різниці між модерним і сучасним мистецтвом не можна було прослідкувати до 1970-80-х, аж доки визначення «сучасне мистецтво», тобто «модерне мистецтво, творене нашими сучасниками», не вичерпало себе. Так з’являється термін «постмодерн», який вказав на слабкість терміну «сучасний» через його прив’язку до визначеного часу. Данто висуває гіпотезу, що термін «постмодерн» вказуватиме на певний стиль, який можна буде ідентифікувати, незважаючи на весь плюралізм і розриви. Постмодерн, стан мистецтва, яке вже не пам’ятає, що таке єдність, переплетений сотнями наративів, жоден з яких не здатен втримати стилістичної єдності, всередині нього існують тільки резомні рухи. Тому Данто називає постмодерне мистецтво «постісторичним», адже все, що могло бути витворене, вже існує, і може бути його прикладом. Така ж ситуація спіткала і сучасну літературу, якій залишається гратися в інтертекстуальність, адже все, що могло бути написане, вже існує. Перераховуючи негативи такої ситуації, Данто пише про переповненість світу інформацією, за рахунок чого суб’єкт перебуває у деструктивному інформаційному хаосі, у стані повної естетичної ентропії. До позитивів же потрапила свобода як не лімітована творчість в ситуації вседозволеності. Що не додає чіткості розуміння самої ситуації. Так само, як і легкості буття всередині неї. Сімдесяті роки, як зазначає Данто, видаються часом, коли мистецтво повністю втратило кермо і перестало бачити шлях попереду. Тому що ніякого перспективного варіанту розвитку не передбачалось. Незважаючи на те, що 70-ті досить багаті на стильове різноманіття: color-field painting, abstraction, French neorealism, pop, op, minimalism, arte opera, New Sculpture, conceptual art. Наявне різноманіття напрямків не додавало їм єдності; продуктивність зображального мистецтва без домінуючого наративу стає нормою. Данто називає цей стан мистецтва «припадком стилів», який наштовхнув на дискусії стосовно «кінця мистецтва». Мистецтво показало свою останню спробу мати обличчя на прикладі принципової не обтяженості речовістю, прив’язкою до предмету (приклад з Brillo boxes). Абстрактне (conceptual) мистецтво показало, воно не потребує особливого візуального об’єкту для своєї репрезентації. Що зробило неможливим навчити про нього за допомогою прикладів. Але геніальний Данто тут знаходить позитив, адже відкидання чуттєвого репрезентанта змушує звернутися до абстрактного, тобто думки. Відтак, маємо “поворот в мистецтві до філософії”14. Критик мистецтва Леон Розенштейн в своїй статті «Кінець теорії мистецтва» пише про те, що філософія перебрала на себе права мистецтва, витіснивши його, що відбулася трансформація мистецтва в філософію, яка не буде продуктивним явищем15. Данто знайшов влучний і епатажний вислів, яскраву форму, яка, втім, несе тільки деякі з тих конотацій, які впадають в око під час першого її прочитання. Йдеться про самоусвідомлення мистецтва у Гегелівському стилі, висловлене в інтерв’ю Джозефом Косутом (Joseph Kosuth): «Мистецтво запрошує нас до інтелектуальної розмірковування не з метою знову створити мистецькі твори, а для філософського знання про те, чим є мистецтво»16. Хоча, це спрага до самоусвідомлення спровокувала кристалізацію такої філософської дисципліни, як філософія мистецтва, яка набула серйозних масштабів тільки з розумінням того, що будь-що може бути твором мистецтва і проінтерпретоване з філософської точки зору. Відтак, перед філософами постало завдання дати визначення мистецтву, на що більшість критиків, не без впливу Вітгенштайна, відповіли, що така дефініція є не тільки неможливою, але й непотрібною. Неможлива через те, що ареал мистецьких робіт залишається принципово відкритим таким чином, адже неможливо встановити якісь визначені умови допуску тих чи інших робіт17. У відповідь на можливі закиди, Данто пише, що такого визначення постмодерне мистецтво справді не потребує, з легкістю відрізняючи твори, які підпадають під її юрисдикцію. Саме таке розуміння мистецтва і дорівнює «мистецтву після кінця мистецтва», тобто «після акценту на філософській авторефлексії», коли твір може складатися з будь-яких об’єктів. Для більш плідного усвідомлення цієї тези, Данто доводить її до крайнощів, запитуючи: “А чому я не можу бути твором мистецтва?” Цим питанням Данто завершує історію мистецтва модерну, адже він був занадто матеріалістичним, зосередженим на формі, поверхні, кольорі, чистоті твору для подібних питань. Нова ера мистецтва почалась. Її тягар передано в руки філософів, які відтепер мають сперечатися про сутність мистецтва, в той час як звільнені митці продовжуватимуть працювати в найнепередбачуваніших напрямках, з певною ціллю чи без неї. Висновки Отож, спираючись на здобутки А.Данто та Г. Белтінга, було з’ясовано межі початку модерного мистецтва, які позначені переходом від релігійного зображення до авторепрезентативного, скриптор поступився місцем митцю, власне, автору. Таким чином, еру мистецтва розпочинають з ренесансного звернення до індивідуальності, яка продовжує себе в мистецькому творі. Мистецтво доби модерну, за Данто, характеризується поворотом до суб’єктивності, здійсненим в той же час і в філософії Рене Декартом. У мистецтві він проявляється у прагненні автора до змалювання дійсності з власного ракурсу, постулюванні рецепції митця як основи його ідентичності, що твориться за рахунок самовираження. Внутрішнє виснаження модерного мистецтва, яке усвідомило свою неспроможність створити щось нове (за ситуації, що все можливе вже було створено, написано, намальовано), спричинило до появи нового явища в мистецтві, позначеного плюралізмом стилів, невизначеністю критеріїв стосовно оцінки мистецьких творів, відсутністю метанаративів, еклектизмом. Принципова позиція А.Данто, на відміну від багатьох сучасних критиків мистецтва, які урочисто проголосили його «смерть», полягає у віднайдені позитивного розуміння творчості епохи постмодерну. Перехід до не репрезентативного, тобто не речового, абстрактного мистецтва Данто інтерпретує як поворот до філософії, адже саме вона має справу зі смислом. Таким чином можемо стверджувати про трансформацію мистецтва в філософію, яка прояснюватиме сенс експонатів сучасних арт-лабораторій. ^ Список літератури: Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html ^ Arthur C. Danto. Art, Philosophy, and the Philosophy of Art. http://www.csulb.edu/~jvancamp/361_r1.html Aesthetics. Arthur C. Danto. http://www.rowan.edu/philosop/clowney/Aesthetics/philos_artists_onart/danto.htm Leon Rosenstein. The End of Art Theory. - http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=5000621010 Terry Fenton. Greenberg the Critic. http://www.sharecom.ca/greenberg/thecritic.html) 1 ^ Артур Данто (Arthur Danto), нар. 1924 р., американський філософ та арт-критик, професор Колумбійського університету, президент Американської філософської асоціації та Американського естетичної асоціації, редактор журналу Journal of Philosophy. Написав праці “Ніцше як філософ”, “Кінець мистецтва”, “Аналітична філософія історії” (The Analytical Philosophy of History), “Трансформація буденного” (The Transfiguration of the Commonplace) та ін. 2 ^ Ганс Белтінг займається історією мистецтва доби Середньовіччя та раннього європейського модерну, а також теорією сучасного мистецтва (Ph.D. 1959). Написав ряд праць, присвячених мистецтву: Likeness and Presence: A History of the Image Before the Era of Art (1984), The End of the History of Art (1987), та ін.Праця Белтінга, про яку згадує Данто як про співзвучну його роботі, очевидно, “Кінець історії мистецтва” (The End of the History of Art, 1987) 3 Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. - http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html 4 Георіо Вазарі (1551-1574), італійський митець, архітектор і письменник епохи ман’єризма, є цікавим для Данто тим, що написав першу збірку біографій італійських художників “Життєпис найвідоміших художників, скульпторів, та зодчих” («Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti», 1550), якою розпочав історію модерного мистецтва. 5 Клемент Грінберг (1909-1994) – один з найвпливовіших критиків мистецтва середини та кінця ХХ століття, писав на захист сучасного американського мистецтва 40-50х рр.., аналізував і дефініював модернізм. Його критика зосереджена на мистецтві позаминулого століття та першої половини минулого; цей відтинок з життя мистецтва він називав модерном. Данто виявляє до Грінберга особливу прихильність через спільність поглядів у ставленні до мистецьких форм минулих культур з пошаною і повагою, не заперечуючи чи відкидаючи їх. (Джерело: Terry Fenton. Greenberg the Critic. http://www.sharecom.ca/greenberg/thecritic.html) 6 Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. - http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html 7 Деніел Бюрен (нар.1938), художник-концептуаліст, який в середині 60-х створив нову естетичну практику, яка акцентувала увагу на просторовому розміщенні мистецького твору. Головна стратегія його твору полягає в тому, щоб, граючись з смужками різних кольорів, розмістити їх паралельно, досягаючи таким чином певної геометричної гармонії. В 1969 році він опублікував декларацію, в які відмовився творити сюжетні картини, наголошуючи на принциповій свободі від традиції. 8 Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. - http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html ^ 9 Aesthetics. Arthur C. Danto. http://www.rowan.edu/philosop/clowney/Aesthetics/philos_artists_onart/danto.htm 10 Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. - http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html 11 Макс Ернст (1891-1876) - один з найпотужніших представників авангарду ХХ століття, засновник групи дада в Кельні в 1920 р.. В 1925 році винайшов техніку фроттажу, перенесення різних фактур, яка дозволяє фіксувати випадкові зображення і нагадує техніку сюрреалістів. 12 Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. - http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html 13 Ibid. 14 Ibid. 15 Leon Rosenstein. The End of Art Theory. - http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=5000621010 16 Arthur C. Danto. After the End of Art: Contemporary Art and the Pale of History. Published by Princeton University Press and copyrighted, 1997. - http://press.princeton.edu/chapters/s5911.html 17 Arthur C. Danto. Art, Philosophy, and the Philosophy of Art. http://www.csulb.edu/~jvancamp/361_r1.html