Інформаційний лист щодо застосування окремих норм процесуального права під час розгляду адміністративних справ(підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році)Деякі аспекти, що стосуються проблем визначення юрисдикції окремих категорій справУ розумінні пунктів 1, 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) спір за участю суб’єкта владних повноважень, що виникає при виконанні ним у спірних відносинах наданих чинним законодавством владних управлінських функцій, підлягає розгляду за правилами КАС. Виходячи із завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС), суб’єкти владних повноважень в адміністративних справах, в основному, виступають як відповідачі. Разом з тим, відповідно до вимог частин другої, четвертої статті 50 КАС, суб’єкти владних повноважень можуть бути позивачами в адміністративних справах, якщо таке право на звернення до суду визначено законом. Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб’єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій. При цьому слід ураховувати вимоги частини другої статті 4 КАС, за змістом якої до юрисдикції адміністративних судів не належать публічно-правові спори, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.Проблемні питання визначення справ адміністративної юрисдикціїАналіз практики Верховного Суду України показав, що суди допускають помилки під час визначення юрисдикції справ за участю інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, спірні відносини в яких виникли під час виконання інспекціями контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій, тобто під час виконання наданих повноважень. Наприклад, у справі за позовом Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області до гр. М., третя особа – гр. Ш., про зобов’язання виконати припис, Верховний Суд України1 зазначив, що право інспекції на звернення до суду визначено частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Згідно з підпунктом 3 пункту “б” частини першої статті 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, зупинення у передбачених законом випадках будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об’єктів. У частині п’ятій статті 3 Закону України “Про планування і забудову територій” зазначено, що рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань забудови й іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов’язковими для суб’єктів містобудування. Відповідно до статті 31 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний контроль за плануванням, забудовою, іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури і відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, їх інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, а також іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади. Порядок здійснення такого контролю визначається законодавством. Пунктом 4 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 225 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 року № 253), інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю надано право зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання. На час складення припису державний архітектурно-будівельний контроль у м. Ужгород здійснювала Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури і містобудування, яке було структурним підрозділом Ужгородської міської ради Закарпатської області. З огляду на викладене Верховний Суд України дійшов висновку, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Справа за позовом такого суб’єкта належить до компетенції адміністративних судів. Іншим прикладом може слугувати справа за позовом гр. С. до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій незаконними та усунення перешкод у проведенні реконструкції. Як зазначив Верховний Суд України2, між позивачкою та відповідачами (Радою та Управлінням) виникли правовідносини з приводу реалізації останніми у галузі будівництва своїх функцій контролю, які відносяться до сфери управлінських, а відтак така справа належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства. Слід звернути увагу, що Законом України від 16 травня 2007 року № 1026-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві”, який набув чинності з 1 січня 2008 року, передбачено покладання функцій здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на Державну архітектурно-будівельну інспекцію, яка утворюється у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, та її територіальні органи. Таким чином, на нашу думку, встановлення статусу територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції як органів виконавчої влади не змінює юрисдикції справ про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, а також справ за їхніми зверненнями за умови реалізації у спірних відносинах наданих їм чинним законодавством владних управлінських функцій.Визначення справ кримінальної юрисдикціїАналіз визначення юрисдикції справ про оскарження дій, бездіяльності органів дізнання, досудового слідства, оскарження яких не передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, виявив випадки неоднакового вирішення судами цього питання. Переглядаючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від7 жовтня 2009 року у справі за позовом гр. Б. до прокурора міста Харцизька Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, якою ухвалені у справі судові рішення Донецького окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду було скасовано, а провадження закрито, Верховний Суд України3 у задоволенні скарги позивача відмовив, зазначивши, що повноваження прокурора при отриманні заяви про злочин регламентовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.Критерії розмежування компетенції адміністративних та господарських судівСеред причин скасування судових рішень з підстав неправильного визначення юрисдикції господарських справ було, зокрема, помилкове вирішення публічно-правових справ, які належать до компетенції господарських судів, у порядку адміністративного судочинства. Однією з категорій таких справ, при визначенні юрисдикції яких продовжують виникати практичні труднощі, є справи за скаргами на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів. Процесуальні відносини, пов’язані з оскарженням рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби одночасно регулюють норми КАС (стаття 181), Цивільного процесуального кодексу України (розділ VII), Господарського процесуального кодексу України (стаття 1212), які не суперечать одна одній. Метою такого законодавчого визначення юрисдикції справ зазначеної категорії є забезпечення найбільш ефективного здійснення судового контролю за виконанням судових рішень судом, який видав виконавчий документ. Так, згідно з постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України4 справу за скаргою суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи на дії Відділу державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції у м. Одесі щодо виконання постанови господарського суду, яка була передана Вищим господарським судом України відповідно до абзацу другого пункту 10 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС до Вищого адміністративного суду України, було направлено до суду касаційної інстанції у господарських справах як таку, що не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.^ Деякі проблемні питання застосування строків апеляційного та касаційного оскарженняУ судовій практиці продовжує існувати проблема із застосуванням норм, що встановлюють строки апеляційного та касаційного оскарження. Вивчення судової практики показало, що мають місце помилки при встановленні дати, з якої визначається строк оскарження, початку перебігу, закінчення цього строку, кола поважних причин його пропуску. Порядок і строки апеляційного оскарження визначено статтею 186 КАС, порядок і строки касаційного оскарження визначено статтею 212 КАС. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 186 КАС, у редакції, чинній до 1 січня 2010 року, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Відповідно до частини другої статті 212 КАС касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – із дня складення постанови в повному обсязі. Частиною третьою статті 160 КАС установлено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів із дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.Факти, з якими пов’язується визначення строку апеляційного та касаційного оскарженняЯк показав аналіз судової практики, в основному, проблема визначення дати, з якої обчислюється строк на оскарження, виникає у справах, в яких відкладалося виготовлення судового рішення в повному обсязі. У переважній більшості випадків причиною скасування судових рішень був висновок суду про те, що проголошення судового рішення у присутності сторін є належним повідомленням їх про винесення судового рішення та його зміст незалежно від того, чи у судовому засіданні було проголошено повний текст судового рішення, чи лише його вступну та резолютивну частини. Верховний Суд України з цього приводу зазначає, що суди повинні давати належну оцінку тому, що в судовому засіданні проголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, а з правовою позицією суду, на якій ґрунтується оскаржуване рішення, особи, які беруть участь у справі, мають змогу ознайомитися тільки після одержання повного тексту останнього. Суди повинні брати до уваги, що підстави оскарження рішення суду особи, які беруть участь у справі, можуть визначити тільки після ознайомлення з повним текстом рішення. Водночас вивчення судової практики показує, що адміністративні суди, врахувавши, що у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, датою, з якої починається обчислення строку оскарження, визначають дату закінчення встановленого частиною третьою статті 160 КАС п’ятиденного терміну, на який може бути відкладено її складення у повному обсязі, а не дату фактичного виготовлення судового рішення. Саме це стало причиною скасування Верховним Судом України5 ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “С” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.Питання, які виникають під час визначення початку перебігу строку оскарження та його закінченняУ судовій практиці мали місце випадки, коли суди, правильно встановивши дату, з якої обчислюється строк оскарження рішення, припускалися помилок при визначенні початку перебігу строку на оскарження, закінчення цього строку. За змістом частин першої, третьої статті 103 КАС перебіг процесуального строку, що визначається місяцями, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Відповідно до статті 103 КАС останній день строку триває до двадцять четвертої години (частина восьма), при цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку (частина дев’ята). Як свідчить судова практика, суди визначали початок перебігу строку оскарження рішення з дня прийняття рішення у справі, а не з наступного після цього дня, не зважали на перенесення вихідних днів, коли на них припадали святкові або неробочі дні, замість дати подання апеляційної або касаційної скарги на пошту для відправлення брали до уваги дату надходження цієї скарги до суду, у зв’язку з чим мали місце численні випадки скасування судових рішень.Визначення поважних причин пропущення строку оскарженняЯк вбачається із практики Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження. Якщо подання скарги з недотриманням строку оскарження пов’язане з тим, що скаржнику невчасно направлено судове рішення, то така причина є поважною і за умови наявності клопотання про поновлення строку оскарження та підтвердження цього факту належними доказами строк оскарження має бути поновленим. Таку позицію висловив Верховний Суд України у справі за позовом Закритого акціонерного товариства “А” до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області про визнання нечинними рішень6, у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Б” про зобов’язання вчинити дії7. Особливу увагу слід звернути на вирішення питання про поновлення строку на оскарження судових рішень прокурорами, які не брали участі у судових засіданнях. На обґрунтування клопотань про поновлення строку оскарження заявники посилаються на те, що про винесення постановлених судових рішень стає відомо лише під час перевірок, які, як правило, здійснюються значно пізніше дати винесення оскаржуваних рішень. Наприклад, у справі за позовом гр. М. до Бориспільської районної державної адміністрації про вжиття заходів щодо організаційного та фінансового забезпечення переоформлення права постійного користування земельними ділянками і права власності на них та за позовом Відкритого акціонерного товариства “П” до Бориспільської районної державної адміністрації про зобов’язання прийняти розпорядження про зміну цільового призначення земельних ділянок і переоформлення права постійного користування земельними ділянками на право власності на них Верховний Суд України8 зазначив, що перший заступник прокурора Полтавської області оскаржив постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 листопада 2005 року та просив поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Зазначену вимогу скаржник мотивував тим, що про постанову суду першої інстанції стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи за дорученням Генеральної прокуратури України прокуратурою м. Кременчука 19 лютого 2007 року.Апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшов висновку, що прокурором Полтавської області більш ніж на рік пропущено строк на апеляційне оскарження через його необізнаність щодо існування оскаржуваної постанови, але і після ознайомлення з її змістом та матеріалами справи апеляційну скаргу було подано з пропуском строку, встановленого статтею 186 КАС, без зазначення поважності причини такого пропуску.При цьому суд апеляційної інстанції не дав оцінки тій обставині, що за дорученням Генеральної прокуратури України перевірку колективного звернення працівників соціальної сфери сіл Щасливе та Проліски Бориспільського району Київської області в частині законності постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 листопада 2005 року у справі № 2а-4/05 проводив прокурор Полтавської області, а тому вирішити питання, зокрема про наявність підстав для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, прокурор міг не з моменту ознайомлення з ним, а за результатами цієї перевірки, на підставі висновків якої приймалися рішення та визначалися відповідні заходи реагування. Окремо слід звернути увагу на строк оскарження судових рішень особами, які не залучалися до участі у справі, але рішенням порушено їх права та інтереси. Його початок слід визначати з часу ознайомлення особи з повним текстом оскаржуваного рішення. Таку позицію висловив Верховний Суд України9 у справі за позовом гр.Б. про визнання неправомірною відмови Судацької міської ради Автономної Республіки Крим щодо безоплатної передачі земельної ділянки. Проаналізувавши причини скасування судових рішень за винятковими обставинами через помилки при визначенні строків оскарження, слід зазначити, що ці причини, насамперед, пов’язані з недоліками законодавчого врегулювання питання строків оскарження. Порядок подання, зокрема, касаційної скарги передбачає направлення такої скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. До скарги додаються копії оскаржуваних судових рішень. Однак нормами КАС не передбачено зазначення у судовому рішенні дати виготовлення повного тексту судового рішення. Таким чином, у разі відсутності клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та незазначення у судовому рішенні дати виготовлення його повного тексту визначення дати початку перебігу строку на касаційне оскарження є проблемним. У судовій практиці мають місце випадки, коли цю дату неможливо встановити і безпосередньо з матеріалів справи. На це також звертає увагу Верховний Суд України. При цьому вказує суду касаційної інстанції на необхідність встановлювати дотримання судом апеляційної інстанції вимог частини четвертої статті 167 КАС, відповідно до якої у разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі. Варто відзначити, що законодавцем зроблено спроби врегулювати питання належного забезпечення права осіб, які були відсутні у судовому засіданні, на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду. Так, Законом України від 23 червня 2009 року № 1545-VI “Про внесення змін до статей 167 і 186 Кодексу адміністративного судочинства України щодо направлення судового рішення та обчислення строків подання заяви про апеляційне оскарження”, який набрав чинності з 1 січня 2010 року, визначено, що копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Частину третю статті 186 доповнено новим реченням, за змістом якого, якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Таким чином, відповідно до приписів частини першої статті 103 КАС, частини третьої статті 186 КАС до 1 січня 2010 року початком строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції є наступний день після дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі – наступний день з дня складення постанови у повному обсязі незалежно від того, чи були присутні особи, які беруть участь у справі, у судовому засіданні. З 1 січня 2010 року для особи, яка бере участь у справі і була відсутня під час проголошення постанови суду першої інстанції, початком перебігу строку на апеляційне оскарження є наступний день з дня отримання нею копії постанови. У разі прийняття постанови у порядку письмового провадження цей строк обчислюється з наступного дня за днем отримання копії постанови. Початком строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції є наступний день з дня її проголошення. Для особи, яка не викликалася у судове засідання, перебіг строку оскарження ухвали суду першої інстанції розпочинається наступного дня за днем отримання нею копії ухвали. Відповідно до частини другої статті 212 КАС, частини п’ятої статті 254 КАС строк подання касаційної скарги слід обчислювати з наступного дня після проголошення рішення, а у разі відкладення виготовлення повного тексту судового рішення – з наступного дня за днем виготовлення його повного тексту незалежно від того, чи були присутні особи, які беруть участь у справі, у судовому засіданні. Отже, для визначення строку оскарження визначальними є вид рішення, що оскаржується (постанова чи ухвала; повний текст чи скорочений), форма провадження, в якому воно винесено, присутність чи відсутність під час проголошення судового рішення скаржника. При цьому при визначенні дати оскарження рішення суду першої інстанції в окремих випадках дата отримання скаржником судового рішення є датою, з якої починається строк апеляційного оскарження. Водночас підтвердження дати отримання скаржником рішення суду апеляційної інстанції є доказом поважної причини строку касаційного оскарження. Таким чином, зміни, внесені до статей 167, 186 КАС, носять фрагментарний характер, ускладнюють вирішення питання строків оскарження і можуть призвести до зловживання особами, які беруть участь у справах, своїми процесуальними правами, обумовити необґрунтоване затягування судових процесів та звернення судових рішень до виконання.Встановлення істотних для справи обставин як нововиявлених та визначення суду, повноважного розглядати справи за нововиявленими обставинами Згідно з пунктом 1 частини другої статті 245 КАС підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час вирішення справи. Наприклад, у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі за позовом Закритого акціонерного товариства “Одеський коньячний завод” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі заявник як на нововиявлені обставини посилався на аналітичні висновки щодо часу отримання останнім результатів робіт згідно з ліцензійними договорами, викладені в листі Одеського агропромислового об’єднання по виноградарству і виноробній промисловості “Одесавинпром”, членом якого є Закрите акціонерне товариство. Переглядаючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2008 року, Верховний Суд України10 зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ці дані не можна вважати нововиявленими і такими, що дають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, яке набрало законної сили, оскільки наведена в листі інформація є аналітичною і не підтверджується документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Відповідно до частини першої статті 249 КАС заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.За змістом зазначеної норми переглядати рішення за нововиявленими обставинами можуть суди, які наділені правом встановлювати обставини у справі. Оскільки згідно з правилами частини першої статті 220 КАС суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то переглядати судові рішення за нововиявленими обставинами повноважні лише суди першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд може переглянути свої рішення за нововиявленими обставинами тільки з підстав, передбачених пунктами 3 і 5 частини другої статті 245 КАС (позиція Верховного Суду України11 у справі за скаргою гр. З. на неправомірні дії Полтавської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2).^ Заступник Голови суду М. Цуркан 1 Постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3213817 2 Постанова Верховного Суду України від 9 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4313451 3 Постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7417999 4 Постанова Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7417992 5 Постанова Верховного Суду України від 27 жовтня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 6818948 6 Постанова Верховного Суду України від 10 листопада 2009 року 7 Постанова Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 6848894 8 Постанова Верховного Суду України від 2 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4313449 9 Постанова Верховного Суду України від 9 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4313448 10 Постанова Верховного Суду України від 14 січня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2009 року № 1364/13/13-09 11 Постанова Верховного Суду України від 13 жовтня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 6818951