Інформаційне забезпечення навчального процесу Підрубрика: Підготовка до ЗНО ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ ХVІІ СТОЛІТТЯ Інформаційні матеріали. Частина 1. Упорядник Ю. МалієнкоПершу частину інформаційних матеріалів «Історія України від найдавніших часів до початку ХVІІ століття», складено відповідно до Програми зовнішнього незалежного оцінювання з історії України, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 8 грудня 2010 р. № 1218 зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 27 грудня 2010 № 1292 (далі — Програма). Це фактологічний словник, у якому подано визначення усіх понять та характеристики історичних постатей, знання яких вимагається Програмою. Ілюстративний матеріал, що є складовою частиною усіх тестових завдань, представлено на диску1. Жирним шрифтом у текстах тлумачень понять і характеристик історичних постатей виділено дати, передбачені Програмою для обов’язкового знання. Зірочкою(*) позначено поняття або постаті, на які у Програмі не наголошено, але, на думку упорядника, варті Вашої уваги. У характеристиках правителів Київської Русі, Галицько-Волинської держави, гетьманів у дужках проставлені роки правління, у інших українських діячів — дати життя.^ Використана література Бойко О.Д. Історія України. Посібник. Київ: Видавничий центр «Академія», 2002 http://ebk.net.ua/Book/history/boyko_iu/chapter5/502.htm Власов В.С. Історія України: Підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: Генеза, 2008. Даниленко В.М., Кокін С.А. та ін. Короткий історичний словник. — Запоріжжя: Прем’єр, 2001. Довідник з історії України (А – Я ): Посібн. для серед. загальноосвіт. навч. закл.\ За заг. ред І. Підкови, Р. Шуста. — К.: Генеза, 2001. Кульчицький С.В., Мицик Ю. А., Власов В.С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Літера, 2007. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. Навчальний посібник. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008http://ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part3/301.htm Смолій В.А., Степанков В.С. Історія України: Підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: Генеза, 2007. Швидько Г.К. Історія України: Підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: Генеза, 2008 . uk.wikipedia.org^ СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ПерсоналіїХвойка Вікентій* (1850–1914) — видатний український археолог. Народився у Чехії в старовинній шляхетській родині. Переїхав до Києва, працював учителем, займався агрономічною наукою, написав дві книги із сільськогосподарської проблематики. Відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, у 1896 р. — відкрив пам’ятки трипільської культури в селах Трипілля та Стайки на Київщині. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам’яток і встановив час її виникнення (4–3 тис. до н.е). На основі своїх досліджень учений констатував величезне значення трипільської культури серед інших пам’яток Східної Європи, розробив її періодизацію. Згодом відкрив пам’ятки зарубинецької та черняхівської культур. Був одним із засновників Київського міського музею старовини і мистецтв (тепер Національний історичний музей).^ Поняття та терміни Антропологія* — наука про походження і розвиток людини; антропологи за кістками визначають зовнішній вигляд давньої людини.Історичні джерела — матеріальні і духовні пам’ятки, які використовують вчені для дослідження минулого людства. Поділяються на писемні/речові пам’ятки та усні свідчення.^ Археологічна культура — сукупність схожих речових пам’яток, здобутих під час археологічних розкопок, що належать до одного історичного періоду й території. Подібність форми та оздоблення посуду, прикрас, особливості жител і рис поховання свідчать про належність археологічних пам’яток одному народові або близьким народам. ^ Культурний шар — шар ґрунту, де археологи виявляють сліди життєдіяльності людини.Палеоліт — давньокам’яний вік, найдавніша епоха в історії людства: поява, фізичне та розумове формування сучасної людини, кам’яні знаряддя праці. На землях України 1 млн. –10 тис. до н.е. Найдавніша стоянка на тер. України — біля села Королеве на Закарпатті. Головне заняття людей — збиральництво, полювання. Зародження перших релігійних уявлень та мистецтва.Мезоліт — епоха кам’яної доби, перехідна ланка між палеолітом і неолітом. На землях України тривала приблизно 10–7 тис. до н.е. У цей період з’являються: лук, стріли — перший механічний пристрій, лижі, човен; приручена собака.^ Неоліт — новокам’яний вік, заключний етап кам’яної доби. На тер. України: 7–5 тис. до н.е. Риси неолітичної революції: 1) поступовий перехід від привласнювального типу господарювання (збиральництво, мисливство, рибальство) до відтворювального типу господарювання (землеробство, скотарство). 2) Поява штучних матеріалів (вироби гончарства і ткацтва). 3) Покращення умов життя і праці — перші демографічні зрушення.Енеоліт* — перехідна ланка від кам’яного віку до віку металів. Початок обробки міді. У цей період поряд з кам’яними знаряддями праці з’являються знаряддя, виготовлені з міді — м’якого і простого для обробки матеріалу. На території України: 4–3 тис. до н.е.^ Бронзовий вік — період в історії людства, коли поряд з кам’яними були поширені знаряддя праці з бронзи (сплав міді та олова). На території України: поч. 2 – поч.1 тис. до н.е.^ Ранній залізний вік — один з періодів розвитку людства, який характеризується: остаточним розселенням індоєвропейців, технологічним піднесенням, виникненням перших державних утворень; період існування на території України найяскравіших кочових утворень (кіммерійці, скіфи, сармати). На території України: 1 тис. до н.е. –ф поч. 1 тис. н.е.Ремесло — дрібне виготовлення готових виробів за допомогою простих знарядь праці.^ Осілий спосіб життя — спосіб життя племен і народів, що характеризується створенням постійних поселень, розвитком землеробства, осілого скотарства, ремесел, будівництвом постійного житла.^ Кочовий спосіб життя — спосіб життя племен і народів, що з економічних, традиційно-культурних або інших причин переміщаються з одного місця на інше, основа господарства — кочове скотарство; не будують постійного нерухомого житла.Колонізація — 1) процес заселення та засвоєння нових територій. 2) загарбання та експлуатація іншої країни.^ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ПерсоналіїОлег (882–912) — київський князь. Походив з норманів. У 882 р., вбивши київських князів Аскольда і Діра (?), заволодів Києвом. Формально правив від імені Ігоря, але фактично був повновладним князем. За правління Олега відбулося збирання руських земель та консолідація їх навколо Києва. Назвав Київ «матір міст руських». У 80-х рр. ІХ ст. підкорив древлян, сіверян, радимичів та інші слов’янські племена. Успішно воював проти хозар. Олег здійснив два переможних походи на Візантію, Константинополь у 907р. та 911 р., уклавши вигідні для Руської держави угоди. Приєднав неслов’янські племена: меря, весь, чудь. На думку багатьох вчених, саме Олег започаткував династію Рюриковичів на київському престолі.Ігор (912–945) — великий князь київський. Приборкав древлян та уличів, які відмовлялися платити данину. Здійснив походи проти Візантії: у 941 р. — кораблі русичів були знищені «грецьким вогнем», у 944 р. — укладено мирний договір, менш вигідний, ніж угоди Олега. За правління Ігоря на південних кордонах держави з’являються тюркомовні кочівники — печеніги. Здійснив походи на Каспій та Закавказзя. Позачерговий збір данини з древлян призвів до повстання, під час якого Ігоря було вбито.Ольга (945–964) — велика княгиня київська, дружина кн. Ігоря. Управляла Київською державою в роки неповноліття свого сина Святослава Ігоровича (регентство). Ольга жорстоко розправилася з древлянами. Здійснила першу спробу ліквідувати місцеве княжіння: скасувала правління древлянської династії Мала. Упорядкувала збір данини: встановила норми податків і повинностей — устави, уроки, оброки, а також місця збору — погости. Підтримувала політичні і торговельні зв’язки з Візантією. Прийняла християнство. Ольга встановила політичні зв’язки з нім. королем Оттоном І. Докоряла синові Святославу, що той не піклується про внутрішні справи Русі: «Ти, княже, чужої землі шукаєш, своєї не збережеш». Канонізована православною церквою.Святослав (Хоробрий; 964–972) — великий київський князь, полководець, «Козак на престолі» (М. Грушевський). Син князя Ігоря та княгині Ольги. За Святослава державою переважно управляла княгиня Ольга, адже він більшість часу перебував у військових походах. Здійснив похід до річок Ока і Волга, де підкорив в’ятичів і завдав удару по Волзькій Булгарії. Розгромив Хозарський каганат, зруйнував його столицю Ітиль. Вів війни на Північному Кавказі, де переміг племена ясів і косогів. Закріпив владу Київської Русі на Таманському і Керченському п-овах (Тмутараканське князівство). Здійснив два Балканські походи. Під час першого (967–968) захопив майже всю територію Болгарії, планував перенести столицю до м. Переяславець на Дунаї. Після смерті Ольги у 969 р. Святослав уповноважив здійснювати верховну владу своїх синів, віддавши Київ Ярополкові, Деревлянську землю — Олегові, Новгород — Володимирові. Під час другого Балканського походу (969–971) разом з болгарами воював проти Візантії. Через невдачі змушений був підписати мирну угоду, в якій зобов’язувався не воювати з Візантією. Трагічно загинув під час повернення з походу. Літописи зберегли слова Святослава: «Хочу йти на вас», «Мертві сорому не ймуть», «Не посоромимо землі Руської».^ Володимир Великий (980–1015) — великий київський князь, один з найвизначніших державних діячів Київської Русі. Син Святослава Ігоровича. Після перемоги над Ярополком став великим князем у Києві. Розширив і зміцнив кордони Київської Русі. Здійснив походи проти польських князів і повернув Перемишль і Червенські міста. Приєднав Закарпаття. Через північні території мав вихід до Балтійського моря. Воював з в’ятичами, ятвягами, радимичами, волзькими булгарами, хорватами. Здійснив військову реформу: усунув з провідних ролей у дружині варязьких найманців. Для захисту від кочівників збудував укріплену систему з містами-фортецями по річкам Стугні, Десні, Ірпені, Трубежу, Сулі. Завершив об’єднання всіх руських земель у складі Київської держави. У 988 р. запровадив християнство як державну релігію, побудував Десятинну церкву Св. Богородиці. Здійснив адміністративну реформу, розпочату батьком: замінив родоплемінний поділ держави на територіальний. Підлеглі території втрачали племінні назви, натомість їх поступово починали називати землями за головним містом: Київська земля тощо. Прийняв закони «Устав земляний» (усне звичаєве право). Почав карбувати перші монети: золоті — златники і срібні — срібники. Відкрив перші школи. Володимир розвивав політичні, економічні й культурні зв’язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами. Був канонізований православною церквою.^ Ярослав Мудрий (1019–1054) — великий київський князь, один з найвизначніших державних діячів Київської держави. Син Володимира і полоцької княжни Рогніди. За життя батька управляв Ростовом, згодом — Новгородом. Правив разом з братом Мстиславом (до 1036 р.). Повернув Червенські міста, які захопив польський князь Болеслав Хоробрий. Ярослав Мудрий уклав союз з польським королем Казимиром І. Здійснив походи проти племен естів, ятвягів. Оновив оборонну лінію по річках Стугні, Десні, Ірпені, Трубежу, Сулі. У 1036 р. руські війська розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги закладено Софійський собор. Заснував міста Ярослав, Юр’єв (Тарту). Значно розширив і зміцнив міжнародні зв’язки, закріпивши їх міждинастичними шлюбами, за що був прозваний «тесть Європи». Зокрема дочка Ярослава Мудрого Анна стала французькою королевою, Єлизавета — норвезькою. За Ярослава Мудрого укладено збірку законів «Правда Ярослава» або «Найдавніша правда», яка започаткувала збірку законів «Руську правду». У 1051 р. висвячено митрополію на чолі з Іларіоном, засновано перші монастирі — Св. Юрія, Св. Ірини у Києві, Києво-Печерський монастир. За наказом Ярослава Мудрого зібрано першу бібліотеку, відкрито школу при Софійському соборі, збудовано Золоті ворота. Уклав новий принцип столонаслідування, за яким кожний з синів почергово перебував на київському престолі. Похований у Софійському соборі в Києві.^ Володимир Мономах (1113–1125) — видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський, воєначальник і письменник. Син Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Константина Мономаха. Ініціатор Любецького з’їзду князів (1097). На початку ХІІ ст. організовував спільні походи князів проти половців, завдав їм низку поразок, після яких вони надовго припинили напади на руські землі. Запрошений князювати у Київ під час Київського повстання у 1113 р. Видав закони «Статут Володимира Всеволодовича», у яких скасовувалося холопство за борги, обмежувалися відсотки на позики. Володимир Мономах зумів тимчасово об’єднати під своєю владою більшу частину території Київської держави, припинити князівські усобиці. Автор «Повчання дітям». Похований у Софійському соборі в Києві. ^ Поняття та терміниПлемінний союз — велике об’єднання кількох племен, які закріпили за собою певну територію та сформували владу, якій в межах цієї території підпорядковується населення. За літописом «Повість минулих літ» в Україні мешкали сім племінних союзів: поляни, древляни, волиняни, хорвати, уличі, тиверці, сіверяни.Князь — голова держави, верховний правитель, який видавав закони, очолював судочинство, керував військом, ухвалював рішення про війну та мир.Бояри — представники правлячого стану в Київській Русі та Галицько-Волинській Державі, великі землевласники, котрі посідали після князів панівне становище в управлінні державою.Верства (стан) — великі групи людей, які відрізняються спадковими правами й обов’язкамиЯзичництво (від давньоруського язика «народ», або поганство від лат. Paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія, багатобожжя. Язичництво — прадавня політеїстична релігія східних слов’ян; кожне з племен визнавало одного з язичницьких богів своїм.Християнство (від грец. Χριστός — «помазаник», «месія») — віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. Поряд з ісламом та буддизмом є однією з трьох світових релігій. Розрізняють три головних напрями: православ’я, католицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди.^ КИЇВСЬКА РУСЬ ЗА ЧАСІВ РОЗДРОБЛЕНОСТІ. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА ПерсоналіїЯрослав Осмомисл (1153–1187) — галицький князь. Названий у «Слові о полку Ігоревім» Осмомислом, тобто мудрим, розумним, який «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю». Брав участь у боротьбі за Київ. Укріпив князівство, розширив територію між Карпатами до гирла Дністра. Намагався подолати сепаратизм бояр. Підтримував стосунки з Угорщиною, Польщею, Візантією, з імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою.^ Роман Мстиславович — галицько-волинський князь (1199–1205), видатний український державний діяч і полководець. Син великого князя київського Мстислава Ізяславича і Агнеси, доньки польського князя. У різні періоди 60–90-х рр. ХІІ ст. був князем новгородським, володимиро-волинським, галицьким. У 1199 р. — об’єднав Галицьке і Волинське князівства в єдину Галицько-Волинську державу (Г-ВД); приєднав Київське, Переяславське князівства. Заснував династію, яка бл. 150 років очолювала українську державу. Придушив сепаратизм бояр; зміцнив владу князя. У Галицько-Волинському літописі його вперше названо «самодержцем всієї Русі». Розширив території, створив умови для розвитку ремесла, торгівлі. Загинув у бою. ^ Данило Романович — волинський та галицький князь (1238–1264), король (1253), видатний український державний діяч і полководець. Син Романа Мстиславича. У 1223 р. брав участь у битві проти монголів на берегах річки Калки, де русько-половецькі війська потерпіли поразку. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу (Г-ВД), створену його батьком. 1238 р. — перемога Данила над німецькими рицарями-хрестоносцями (Добжинський орден) під м. Дорогочином. У 1239 р. поширив свою владу на Київ, у 1245 р. здобув перемогу над Угорщиною і Польщею (під Ярославом). Намагався захистити Г-ВД від монголів, наприкінці 1245 р. здійснив поїздку до Золотої Орди, де зустрівся з Батиєм і отримав ярлик на княжіння. У 50-ті рр. ХІІІ ст. тривала боротьба з монголами (Куремса, Бурундай). Закликав Західну Європу об’єднати зусилля у боротьбі проти Золотої Орди. У 1253 р. був коронований у м. Дорогочині. Придушив сепаратизм бояр; зміцнив владу князя; створив умови для розвитку міст, заснував Львів, Холм, сприяв розвитку ремесла, торгівлі; захищав права селян; сприяв розвитку культури. Переніс столицю з Галича до Холма.^ Лев Данилович (1264–1301) — галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. Був змушений визнати залежність від улусу Ногая. Переніс столицю до Львова. Приєднав частину Закарпаття та Люблінську землю. Підтримував союз з Польщею, Угорщиною, Чехією, Литвою. Юрій І Львович (1301–1308, за ін. дан, 1315) — галицько-волинський князь, прийняв титул «король Русі». Після смерті батька об’єднав усі землі Галицько-Волинської держави (Г-ВД) під своєю владою. Переніс столицю до Володимира-Волинського. Втратив Люблінську землю та Закарпаття. Проте його правління — час розквіту Г-ВД, економічного піднесення. У 1303 р. домігся утворення окремої Галицької митрополії.^ Юрій ІІ Болеслав (1325–1340) — галицько-волинський князь, син мазовецького князя і Марії, дочки Юрія І Львовича. Будучи католиком прийняв православну віру та ім’я Юрій, називав себе «Божою милістю князь і дідич королівства Руського». Не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. У зовнішній політиці підтримував союз з Тевтонським орденом, Литвою. Намагався поширити католицизм у Г-ВД. Був отруєний. Останній представник династії Романовичів (по жіночий лінії).^ Поняття та терміни Роздробленість — поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади. Явище роздробленості суперечливе і неоднозначне. З одного боку, воно зумовило втрату державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, з іншого — стало підґрунтям формування великого землеволодіння, прогресу у сільському господарстві, піднесення міст, значного зростання чисельності населення, розвитку східнослов’янської культури. Доба роздробленості Київської Русі — від середини XII — до середини XIII ст. Сучасні історики витлумачують роздробленість не як розпад держави, а як зміну її устрою та форми правління. Устрій Київської Русі часів роздробленості можна порівняти з сучасними федераціями — державами, що складаються з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність.^ Федеративна монархія, колективний сюзеренітет — форма правління, властива Київській Русі часів роздробленості. У цей період владу в державі здійснює об’єднання найвпливовіших князів однієї династії — Рюриковичів. Форму правління називають колективним сюзеренітетом: замість одного великого князя владу здійснює об’єднання найважливіших князів.^ ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ, КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ^ У ІХ–ХІV СТ. Персоналії Нестор (бл. 1055 – бл. 1113) — видатний український літописець, письменник. Чернець, ієродиякон Києво-Печерського монастиря. Автор «Читання про життя і загублення…Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія, ігумена Печерського», автор і упорядник «Повісті минулих літ» (1113–1114). Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.^ Алімпій Печерський (бл. 1050–1114) — київський іконописець, мозаїст, живописець. Монах Києво-Печерського монастиря. Брав участь у розписі Успенського собору у Києво-Печерській Лаврі. Існує припущення, що Алімпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору у Києві.^ Поняття та терміниВотчинне землеволодіння — князівсько-боярське землеволодіння, за яким земельний наділ закріплявся за певною родиною, передавався у спадок та вільно відчужувався.Ікона — зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого письма. Ікони створювалися за певними правилами — канонами, які не можна було змінювати. У цьому одна з головних відмінностей ікони від картини. Билини (старини) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билини відображають воєнні й трудові подвиги народу, розкривають його високі моральні якості. Билини беруть початок в епосі стародавньої Русі. Більшість билин належить до Київського циклу, розповідаючи про богатирів, могутність народу, його сподівання на незалежність та єдність батьківщини. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович та інші.Літопис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки». Назва «літопис» походить від структури літопису, де статті починались зі слів «в літо». У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні відносини між собою та з іншими народами тощо. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов’янської, а у період XV–XVIII ст. частина літописів пишеться латиною.Мозаїка (від лат. musivum, букв. присвячене музам) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.Фреска — картина, намальована спеціальними фарбами на сирому тиньку.Книжкова мініатюра — ілюстрація, якою оздоблювали рукописні книги.^ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.) Персоналії Свидригайло Ольгердович (р.н. невід. – 1452) — князь Новгород-Сіверський, Великий князь литовський. Боровся за розрив Кревської унії, за здобуття Великим князівством Литовським незалежності, спирався на українську та білоруську знать (30-ті рр. ХV ст.). У протистоянні з Польщею і пропольською знаттю Литви Свидригайло потерпів поразку. (1435 — битва під Вількомиром).Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460–1530) — один з найшановніших представників князівської родини. За традицією опікувався православною церквою та культурним життям. Перебував на найвищих посадах: був гетьманом Великого князівства Литовського (ВКЛ), каштеляном (управителем) Віленського та Тракайського замків. За його перемогу над татарами біля Очакова він був нагороджений званням Великого Гетьмана Литовського, став першою людиною, яка одержала це звання. У битві під Оршою військо Костянтина Острозького розбило московське військо. Домігся скасування заборони на будівництво нових православних церков та інших споруд. На честь своїх перемог будував храми, а його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Жоден з українських князів не досягав у ВКЛ такого становища. За підрахунками дослідників, князь був четвертою за заможністю людиною у державі.^ Дрогобич Юрій (Юрій Михайлович Котермак) (бл.1450–1494) — український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Автор першого українського друкованого твору — «Прогностичні судження» (латиною), виданого за кордоном. Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.^ Поняття та термін Шляхта — привілейований, пануючий стан у Польщі, Литві, українських та білоруських землях, що входили в ХІV–ХVІІІ ст. до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої.Пани — представники привілейованого стану у Великому князівстві Литовському, які не мали князівських титулів, але відрізнялися давністю роду, вотчинним характером землеволодіння й певними правами.Панщина — обов’язкові відробітки селян в господарстві свого володаря своїм «тяглом» (робочою худобою та інвентарем).^ Магдебурзьке право — міське право на самоврядування, яке склалося у Німеччині. За ним міста частково звільнялися від підпорядкування центральної адміністрації, влади феодалів і створювали органи самоврядування.Магістрат — адміністративний орган управління у містах, де діяло Магдебурзьке право. Магістрат об’єднував лаву та раду. Лава на чолі з війтом — суд у кримінальних справах у містах Польщі, України; рада на чолі з бурмістром — адміністративний орган, суд у цивільних справах.^ Цехи — об’єднання ремісників у Середні віки в країнах Європи.Думи — уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, які виконувалися під музичний супровід на бандурі, кобзі чи лірі мандрівними співцями.^ Кревська унія — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жематійським у 1385 р. в м. Крево (Білорусь). Угода передбачала об’єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов’язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.^ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІ СТ. Персоналії Острозький Костянтин-Василь (1526–1608) — князь (син К. Острозького), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. У 1560-х роках виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. Острозький був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Туреччина. Згодом — претендентом на московський престол. Підтримував козацтво, але у 1590-х роках вороже поставився до козацьких повстань, зокрема, під проводом К. Косинського, С. Наливайка. В.-К. Острозький дбав про українське православ’я, різко засуджуючи рішення Берестейського собору. Заснував Острозьку школу і друкарню. У 1581 р. на кошти В.-К. Острозького був виданий перший повний текст Біблії староукраїнською мовою.Вишневецький Дмитро (р.н. невід. – 1563) — український князь. Походив з роду Гедиміновичів. Черкаський та канівський староста, організатор відсічі татарським нападам. Перебував на службі у Івана Грозного. Засновник Запорозької Січі на о. Мала Хортиця (1556). Потрапив в полон до турків, після катувань був страчений.^ Смотрицький Герасим (р.н. невід – 1594) — письменник і педагог. У 1576 р. запрошений князем Острозьким до Острога, де став одним із діячів острозького гуртка вчених; з 1580 р. — перший ректор Острозької школи (академії). Один з видавців «Острозької Біблії», до якої написав передмову і віршовану посвяту князю Костянтину Острозькому. Збереглася його книга «Ключ царства небесного» — перша друкована пам’ятка української полемічної літератури. ^ Федоров Іван (р.н. невід. – 1583) — діяч східнослов’янської культури, першийвідомий на ім’я друкар і книговидавець, гравер, інженер, ливарник. Надрукував у Москві перші точно датовані книги. Видав перші в Україні друковані книжки: «Апостол»(1574), «Буквар» (1574) — найстарший у Східній Європі підручник. У1581 р. І. Федоров надрукував в Острозі Острозьку Біблію — перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою (на кошт В.-К. Острозького).^ Поняття та терміниУкраїнська шляхта — родова українська знать, аристократія. Протягом багатьох століть виконувала роль політичного провідника українського народу, виразника й захисника його національних інтересів. ^ Українське козацтво — стан вояків-землеробів в Україні у ХV–ХVІІІ ст., що виник у процесі боротьби землеробського і кочового населення в зоні т.зв. Великого кордону. Первісно слово «козак» вживалося для означення вільних людей, які населяли південно-українські степи. Козацтво формувалося з представників різних соціальних станів. Протягом др. пол. ХVІ — пер. пол. ХVІІ ст. відігравало вирішальну роль в обороні від нападів татарсько-ногайських орд та у господарському освоєнні півдня України. Перша згадка про українських козаків у 1489 р. — в писемному джерелі «Польська хроніка» Бєльських. ^ Реєстрове козацтво — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август видав універсал, за яким на службу (можливо, тимчасову) було взято загін з 300 козаків, який незабаром розпустили. У 1578 р. Стефан Баторій прийняв на службу 500 козаків. Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю.^ Запорізька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. – першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Засновником першої Запорізької Січі на о. Мала Хортиця (1556) став князь Д. Вишневецький. Козацькі володіння ще називалися Вольності Війська Запорозького, а центр поселення — Кіш. Запорізька Січ — фортеця. Під впливом різних обставин Запорізька Січ переносилася на різні місця. За характером була військово-демократичною республікою, мала ознаки державності: власну територію, військо, уряд, символіку тощо. Очолював Запорізьку Січ виборний гетьман (з 1648 — кошовий отаман). На Запорізькій Січі ніколи не було кріпацтва.^ Козацька старшина — привілейована верхівка українського козацтва, його військовий та адміністративно-політичний керівний склад. Виникла водночас із появою козацтва й походила з його заможної верхівки. До складу козацької старшини входили: військова старшина — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі — підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, довбиш, військовий пушкар, гармаш, військовий товмач та інші; похідні та паланкові начальники — полковник, писар, осавул та інші.^ Козацькі клейноди — символи-відзнаки українського козацтва. Серед них — корогва, бунчук, булава, печатка з гербом, а також пірначі, литаври, значки, палиці тощо. ^ Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) — церква, утворена згідно з рішеннями Берестейського Церковного собору 1596 р., на якому православна і католицька церкви були об’єднані в Українську Греко-Католицьку Церкву. Відповідно до Берестейської унії у греко-католицькій церкві богослужіння, церковна організація й обряди залишились православними. УГКЦ підпорядковувалася Папі Римському та прийняла католицькі догмати про сходження Святого Духа від Отця і Сина та про чистилище, які в ті часи були головними розбіжностями між православною та католицькою церквами. УГКЦ — одна із 22-х самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. ^ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ. Персоналії Сагайдачний Петро (Конашевич-Сагайдачний (?1570–1622) — гетьман українського реєстрового козацтва, козацький ватажок, меценат. За походженням шляхтич. Навчався в Острозькій школі на Волині. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. З 1600 р. керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 р. неприступної турецької фортеці в Кафі. Вступив до «Ліги християнської міліції», яка прагнула вигнати турків з Європи. У 1618 р. брав участь у поході українсько-польських військ на Москву, в результаті якого було укладене Деулінське перемир’я. У 1621 р. Сагайдачний та очолюване ним українсько-польське військо розгромило турецьку армію під Хотином. З усім Військом Запорозьким вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти колонізаторської політики Польщі. За активної участі Сагайдачного у 1620 р. було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Могила Петро (1596–1647) — син Симеона Могили, господаря Волощини, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, меценат. Канонізований Церквою у 1996 р. Початкову освіту здобув у Львівській братській школі, подальшу — в Польській академії в Замості, Голландії та в Парижі. Брав участь у Цецорській та Хотинській битві. У 1632 р. об’єднав Лаврську школу з братською і утворив Києво-Могилянську колегію. Упорядкував богослужбову практику та видавничу діяльність. Написав «Требник», численні полемічні твори й проповіді. Реставрував Софійський Собор і будинки Києво-Печерської Лаври, заснував першу румунську школу в Яссах.^ Борецький Іван, чернече ім’я Йов (?1560–1631) — український церковний, політичний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631), педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, письменник. Політичний противник Петра Могили, робив спроби примирити православну та греко-католицьку церкви. Одним із перших обґрунтував ідею релігійної та кровної єдності України і Московії. Автор полемічних творів, спрямованих на захист православ’я «Протестація» тощо.^ Поняття та терміниПокозачення — масовий перехід селян до козацького стану, що спостерігався в другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ ст.; спроба звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі.^ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ ХVІІ СТ. ПерсоналіїХмельницький Богдан (1648–1657) — визначний український політичний і державний діяч, полководець, Гетьман Війська Запорозького (1648–1657); український шляхтич, реєстровий козак, військовий писар. Навчався у Львівській єзуїтській колегії. Брав участь у Цецорській битві, у якій загинув його батько, а сам Хмельницький потрапив у полон. Перебуваючи у турецькому полоні, оволодів турецькою мовою. Був учасником козацьких повстань під проводом Тараса Федоровича (1630), Павлюка (1937), Острянина та Гуні (1638). Організатор Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої (1648–1657). Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою у 1654 р. в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.^ Богун Іван (бл.1618–1664) — видатний український військовий і державний діяч, козацький полководець, полковник подільський, згодом кальницький (вінницький) і паволоцький. Походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань у 163