Інформація про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні(за матеріалами Національної доповіді «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні»)Національна доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» (далі – Доповідь) підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 09.08.2008 № 698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2008 року № 1289-р «Про утворення робочої групи з підготовки Національної доповіді про стан розвитку підприємництва в Україні». У Національній доповіді визначаються та досліджуються актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні, окреслюються тактичні та стратегічні пріоритети подальшого розвитку вітчизняного підприємництва. У підготовці доповіді взяли участь провідні українські вчені, експерти, державні службовці, фахівці неурядових аналітичних центрів та міжнародних організацій, представники громадських об’єднань. Організаційне та методичне забезпечення підготовки Національної доповіді здійснювалося Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, наукове супроводження - науковими установами Національної академії наук України, вищими навчальними закладами України.^ Головною метою Національної доповіді “Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні“ є комплексний аналіз сучасного стану розвитку підприємництва в Україні, його актуальних проблем, визначення тактичних та стратегічних пріоритетів державної політики подальшого розвитку підприємництва.^ Структура ДоповідіПередмова. Наводиться коротка історична довідка та характеристика розвитку підприємництва на сучасному етапі. Малий та середній бізнес розглядається як невід’ємна частина сучасного підприємництва, на яку покладаються важливі функції, а саме прискорення структурної перебудови економіки та підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. Зазначається, що позитивній динаміці розвитку малого та середнього підприємництва сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики та реформування дозвільної системи. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наблизився до стану розвитку малого бізнесу в країнах ЄС. Разом з тим наводиться ряд проблем розвитку підприємництва в Україні. Це, зокрема, значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва. Аналіз стану підприємництва за роки незалежності, викладений у Національній доповіді, свідчить, що в його внутрішньому середовищі домінують чинники, що відтворюють сталі негативні процеси: розлад і порушення порядку системи та неможливість саморозвитку. Серед головних з них визначаються наступні: Технологічні уклади, які домінують в Україні, фізично та морально застаріли і не дозволяють конкурувати з розвиненими країнами. Несправедливий характер формування відносин власності, монополізація економіки, у тому числі і традиційно конкурентних секторів. Орієнтація державної економічної політики на інтереси великого підприємництва. Невідповідність інституціональної структури України пріоритетам стратегічного розвитку країни. Указується необхідність обґрунтування нових сучасних підходів до формування та реалізації дієвої державної політики розвитку вітчизняного підприємництва. Зокрема: невідкладне формування умов для організації й реалізації амбітної інноваційної політики. масштабне запозичення технологій виробництва, новітніх зразків техніки, методів управління, адаптованих до національних економічних потреб згідно з індикативним планом-стратегією інноваційного розвитку. визначення трьох пріоритетних блоків інновацій, розвиток яких повинен бути акцентованим на розбудові власної, національної інноваційно-технологічної бази, а саме: технології життєзабезпечення людини, імпортозамінні технології, інноваційні ніші для розвитку малого бізнесу. створення нової інституційної системи управління економічними процесами. Докорінні зміни у підходах до освіти, формування творчої еліти як рушійної сили в інноваційній сфері. При цьому необхідне обережне ставлення до програм модернізації освіт з приділенням особливої уваги тому, щоб вони були направлені на досягнення суспільно-значущого результату, а не на другорядні питання процесу здобування освіти.^ Частина 1. Конституційно-правові передумови становлення підприємництва в Україні. Підприємництво розглядається як фундаментальна основа конституційного ладу України. Визначається, що економічною основою влади Українського народу є об’єкти його права власності. Відповідно до Конституції в Україні має забезпечуватися захист права власності та господарювання (підприємництва). У той же час підприємницька діяльність є джерелом важливих зобов’язань її суб’єктів перед суспільством та державою. Право громадян на підприємницьку діяльність, його гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави в цій сфері. Юридично і політично держава відповідає перед громадянами та юридичними особами приватного права за свою діяльність у сфері підприємництва. Встановлення і забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність, поряд з іншими їх правами і свободами, є головним обов’язком держави. Конституція встановлює рівноправність у функціонуванні та юридичному захисті всіх форм власності. Серед найважливіших економічних функцій держави частина перша статті 17 Конституції називає забезпечення економічної безпеки. Розкриваються інституційні гарантії реалізації права громадян на підприємницьку діяльність. Зазначається, що головний зміст підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються інші конституційні права, передбачені статтями 13, 41, 43, 44, 45 Конституції України. Гарантії права громадян на здійснення підприємницької діяльності закріплені статтями 1, 3, 8, 15, 21-24. Отже, право громадянина на підприємницьку діяльність не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої господарської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності. Реалізація правового статусу громадян у сфері підприємництва передбачає дії органів влади, які полягають в унормуванні інституту підприємництва в цілому. Конституція України покладає на органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші) та органи місцевого самоврядування обов’язок забезпечення конституційних прав громадян, в тому числі, і права на підприємницьку діяльність. У напрямку завершення конституційної реформи Україна повинна наблизитись до ідеалу правової соціальної держави, зокрема діяльність органів влади повинна спрямовуватись на забезпечення народного добробуту через розвиток підприємництва (тобто розвиток ринкової економіки), а не захист соціально незахищених осіб (фактично, збереження соціалістичного ладу). правова політика держави у сфері підприємництва полягає в тому, що держава повинна вимагати від суб’єктів підприємницької діяльності виконання певних публічних обов’язків. В той же час, сама держава не повинна втручатися в господарську діяльність суб’єктів підприємництва, а лише створювати умови для його розвитку. Зокрема, держава має створювати належні правові умови для захисту прав національного виробника і споживача, стимулювати споживання продукції національного виробництва, протидіяти витісненню вітчизняного виробника з внутрішніх ринків, забезпечувати реальне підвищення конкурентоспроможності продукції національного виробництва шляхом розвитку і впровадження інноваційних і високих технологій. Відверто має ставитися питання про необхідність зменшення державного регулювання, зокрема в межах дозвільної та податкової політики. Виходячи з викладеного, необхідно: створити якомога повне і внутрішньо узгоджене законодавче забезпечення підприємництва, пристосоване до вимог Світової організації торгівлі та законодавства Європейського союзу; збалансувати повноваження Верховної Ради, Президента та Уряду України щодо здійснення ними державної політики як необхідної передумови належного здійснення влади всіма органами і посадовими особами; переглянути статус Держкомпідприємництва з метою підвищення його самостійності та надати йому особливі законодавчі гарантії діяльності; провести судово-правову реформу, запровадити в судову систему інститут мирових суддів, а також інститут незалежної кримінологічної (антикорупційної) експертизи актів виконавчої і судової влади, прокуратури і місцевого самоврядування. Також у зазначеному розділі розглядаються питання організаційно-правового забезпечення становлення та розвитку підприємництва та основні етапи формування законодавчої бази в сфері малого та середнього підприємництва, протягом яких була створена законодавча база щодо розвитку підприємництва. Зазначається, що законодавство в сфері підприємництва повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за повнотою нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності. Створення стабільного та ефективного законодавства у сфері підприємництва передбачає певну систематизацію наявного в цій сфері економічних відносин масиву чинних нормативних актів, здійснення кодифікаційної роботи у визначеній послідовності, тому що будь-яка цілісна система, в тому числі система законодавства, структура її елементів формуються, зокрема, за законами ієрархії. На сьогодні головним завданням систематизації законодавства з питань підприємництва є забезпечення підвищення ефективності правового регулювання підприємницьких відносин, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності, між ними та державою, між суб’єктом підприємницької діяльності та іншими суб’єктами майнових відносин.^ Частина 2. Соціогуманітарний вимір підприємництва. У зазначеному розділі розвиток підприємництва розглядається як чинник становлення середнього класу в Україні. Зокрема, розглядається роль середнього класу в суспільстві та підприємництво як форматор стандартів середнього класу. Зазначаєтьсчя, що середній клас притаманний будь-якому індустріальному та постіндустріальному суспільству. В Україні ще не сформовано середнього класу, як і в більшості транзитивних країн. Але соціальні групи населення, які мають частину таких ознак вже є. Основою середнього класу історично були підприємці – власники малого та середнього бізнесу, однак, з плином часу все більшу роль відіграють кваліфіковані наймані працівники. Розвиток підприємництва в країнах, що переходять до ринкової економіки є основою ринкових перетворень. Важливим фактором розбудови системи підтримки розвитку підприємницької діяльності є формування в країні сприятливого інституційного середовища. Питання розвитку малого та середнього підприємництва особливо актуалізується в умовах розгортання світової фінансової кризи та зростання безробіття. За результатами досліджень рівень потенційної готовності займатися підприємницькою діяльністю серед економічно активного населення зумовлюється особливостями зайнятості працюючого населення України: відчувають себе спроможними бути підприємцем 72% самозайнятих, 55% найманих працівників приватних підприємств, 45% найманих працівників підприємств та установ державного сектору. Безробітні особи зазначили три головні причини утримання від започаткування власного бізнесу: відсутність плідної власної ідеї, нестача необхідних знань і навичок, брак стартового капіталу. вкрай важливими для розвитку країни є відносини держави та бізнесу. Вироблення взаємовигідної політики можливе лише у процесі конструктивного відкритого діалогу між державою, бізнесом та організаціями громадянського суспільства. Вилучення будь-якої з цих сторін з діалогу одразу призводить до розбалансування національної суспільно-економічної системи. Тому доцільним є ініціювання Президентом України розгортання широкомасштабного економічного діалогу, спрямованого на вироблення консолідованих позицій його сторін як підґрунтя легітимності рішень у сфері соціальної та економічної політики, які приймаються законодавчою та виконавчою владами. економічний діалог має ґрунтуватися на трьох базових принципах, які мали б бути відкрито декларовані та документально закріплені всіма його сторонами: Бізнес має бути законослухняним та соціально відповідальним. Соціальний діалог має враховувати необхідність створення сприятливих умов для функціонування бізнесу. Держава має бути гарантом стабільних та прозорих умов, в яких працює та отримує прибуток бізнес. Для започаткування активного економічного діалогу, держава як стратегічно орієнтований суб’єкт має «підштовхнути» бізнес до соціально спрямованих дій шляхом запровадження комплексу спеціальних стимулів (фіскальні, дії на ринку праці, пропагування цінностей та стандартів соціально відповідального бізнесу, підтримка ініціатив, пов'язаних з соціальною відповідальністю, стосунки державно-приватного партнерства тощо). На сьогодні потребує термінового вирішення питання нормативно-правового врегулювання відносин між державними і приватними партнерами в Україні. З цією метою розроблено та знаходиться на опрацюванні у Верховній Раді України проект Закону України «Про державно-приватне партнерство», метою якого є створення умов для підвищення конкурентноздатності державного сектора економіки через більш ефективне використання державного майна, залучення інвестицій в економіку України, модернізацію промислової та соціальної інфраструктури, підвищення якості товарів, робіт та послуг. Всі форми розвитку діалогу влади і громадськості мають одне головне завдання – це посилення прозорості, підконтрольності та підзвітності влади, перетворення її на механізм практичного втілення державної політики розвитку підприємництва. Одним з напрямків демонополізації управління економікою, а водночас – і стимулом розвитку провідних громадських об’єднань, може стати передача їм частини функцій, які зараз належать державі. Зокрема, слід забезпечити надання певної частини державної підтримки, зокрема – малого підприємництва, інноваційного бізнесу тощо через галузеві та регіональні асоціації. Як засвідчує світовий досвід, громадські об’єднання можуть, наприклад, відігравати роль поручителів при отриманні кредитів, надавати підприємствам рекомендації, виступати суб’єктами сертифікації тощо. Залучення громадських об’єднань до реалізації функцій державної влади дозволить не лише скоротити шлях, який проходять управлінські рішення у владній ієрархії, але й зменшити відповідні статті витрат державного бюджету. Об'єднання ресурсів держави і ділових кіл є необхідним для суспільства, держави і для самого бізнесу. Соціальне партнерство держави і бізнесу дозволить укріпити інститути державності і приватної власності, підвищити ступінь довіри до держави, змінити імідж бізнесу в очах населення в позитивну сторону. Для ефективного партнерства бізнесу з державою у вирішенні соціальних проблем необхідно створити культуру такої взаємодії та механізм його реалізації. Соціальне партнерство повинне бути засноване на принципах добровільних зобов'язань, взаємовигідності, взаємної довіри.^ Частина 3. Підприємництво в національній економічній системі. Розкривається типологізація суб’єктів підприємництва в Україні (відповідно до Господарського кодексу України). Сьогодні в Україні підприємництво є ринковою діяльністю, що здійснюється такими його суб’єктами як: фізична особа – підприємець; мале підприємство; середнє підприємство; велике підприємство; група підприємств. Це в цілому відповідає структурі суб’єктів підприємництва у економічно розвинутих країнах, що дає право на порівняння показників його розвитку із показниками розвитку цих країн, аналізу отриманих даних і підготовки пропозицій для подальшого вдосконалення розвитку цієї сфери економіки України. За кількісними оцінками розвиток малого та середнього бізнесу в Україні практично відповідає європейським показникам. Це підтверджує показник кількості суб’єктів малого та середнього підприємництва на тисячу населення, який у 2007 році досяг 56,6 одиниць (у Великій Британії - 59, Німеччині - 43, Франції - 42, Португалії - 66, Італії - 72). Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприємництво значно відстає від європейського стандарту. І не лише за показником якості самої продукції, але й за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць і соціальних гарантій тощо. У 2007 році за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно відставали від середніх та великих. Великі підприємства збільшили рівень продуктивності на 9,3%, середні – на 4,1%, а малі – лише на 0,6%. В окремих видах економічної діяльності, таких як сільське господарство, транспорт та охорона здоров'я, випереджаючі темпи росту продуктивності праці забезпечували середні підприємства. подальший якісний розвиток вітчизняного підприємництва на основі інноваційної моделі можливий лише за умов стабілізації політичної і, як результат, економічної ситуації в державі. До основних проблем розвитку малого та середнього підприємництва в Україні можна віднести наступні: реформи, що проводяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва; унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці відбувається надмірне збільшення невизначеності підприємницької діяльності; недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до негативного обмеження свободи підприємницької діяльності. До основних причин, що сповільнюють розвиток інноваційного підприємництва та підприємницької конкуренції в Україні треба віднести насамперед такі: недосконалість законодавчої й інституційної бази розвитку інноваційного підприємництва, невирішеність багатьох питань у патентно-ліцензійній сфері; відсутність ефективної системи стимулювання бізнесменів до роботи на ринку високих технологій, недосконалість механізмів економічної та моральної мотивації винахідництва; низька активність використання об’єктів інтелектуальної власності у секторі малого та середнього підприємництва, недооцінка підприємствами інтелектуального капіталу; відсутність ґрунтовних досліджень негативного впливу на здоров’я населення та екологічного навантаження від імпорту зарубіжних технологій у секторі малого та середнього підприємництва у довгостроковій перспективі, що посилює загрози демографічної кризи, техногенних та екологічних катастроф; значна неадекватність між наявними джерелами фінансування та потребами інноваційного розвитку; обмеженість доступу підприємців до фінансових-кредитних ресурсів; недостатня державна підтримка інноваційної діяльності, зокрема науки, освіти, наукових фундаментальних і прикладних досліджень; нерозвиненість економічного механізму управління; нерозвиненість інноваційної інфраструктури; відсутність розвиненого венчурного підприємництва. У зв’язку з вищевикладеним в Україні необхідно реалізувати комплекс дієвих заходів, зокрема: забезпечення фінансування інноваційного процесу, збільшення частки фінансування витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи; розроблення та реалізація системи заходів з активізації інвестиційної діяльності комерційних банків, а також застосування нетрадиційних способів фінансування інноваційних проектів – франчайзингу, лізингу, факторингу та форфейтингу тощо; збільшення потоків іноземних інвестицій у вітчизняні інноваційні процеси; формування належного правового середовища для розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності; розробка і впровадження урядової програми, яка забезпечить додаткове фінансування з державного бюджету витрат авторів на патентування науково-технічних розробок; сприяння розвитку високорозвиненого фондового ринку, венчурного підприємництва, загалом інвестиційно-фінансового сектора економіки; удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності; сприяння розвитку малих та середніх вітчизняних інноваційних підприємств; забезпечення розвитку інноваційної інфраструктури, створення регіональних інноваційних центрів; розроблення системи експертизи імпортованих технологій за чіткими критеріями; формування інноваційної культури суспільства. Згідно з останньою доповіддю Doing Business 2009 Україна посіла 145-ту позицію серед 181 країн світу (країни ранжуються від 1 до 181 місця, де перша позиція відповідає найкращому результату), розташувавшись позаду таких країн, як Казахстан (70-та позиція), Молдова (103-тя), Киргизстан (68-ма), Ефіопія (116-та), Росія (120-та), Білорусь (85-та), Уганда (111-та), Мозамбік (141-ша), Іран (128-ма), Узбекистан (138-ма). Для порівняння: в 2006 році Україна займала 128-му позицію серед 175 країн. вирішити питання збалансування зовнішньої торгівлі України з поступовим збільшенням обсягу експорту товарів шляхом проведення політики підтримки конкурентоспроможності вітчизняного виробника, збільшення інвестицій в економіку країни, покращення умов ведення бізнесу в Україні повинен вступ до СОТ. основні наслідки вступу України до СОТ. 1. Інтеграція до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу та міжнародної торгівлі; 2. Прогнозоване збільшення надходжень прямих іноземних інвестицій вже протягом першого-другого років після вступу в 1,5-2 рази з наступним їх збереженням в обсягах, більших ніж до набуття членства у СОТ; 3. Додаткове зростання ВВП на 1,5–2 відсоткових пункти; 4. Участь у регіональних союзах та угрупованнях; 5. Українські виробники отримають від вступу України до СОТ одночасне спрощення умов доступу до ринків 151 країн-членів Світової організації торгівлі, частка яких складає понад 95% світової торгівлі. Можна очікувати щорічне збільшення експорту продукції в обсязі 1,43 млрд. дол. США, а при сприятливих умовах до 1,57 млрд. дол. США; 6. Українські виробники отримають можливість застосування при вирішенні торговельних спорів механізму врегулювання суперечок, передбаченого нормами СОТ, що дасть можливість суттєво посилити їх позиції в антидемпінгових та спеціальних розслідуваннях, а також запобігти застосуванню проти себе інших обмежувальних та дискримінаційних заходів; 7. Пожвавлення торговельно-економічних зв’язків не тільки з країнами Західної та Центральної Європи, а й з країнами Східної Європи та Балтії має запобігти витісненню з ринку ЄС української продукції аналогічною продукцією країн Центральної та Східної Європи; 8. Збільшаться надходження до державного бюджету за рахунок скасування пільг, кількісного збільшення бази для справляння митних платежів, зростання обсягів виробництва та активізації торговельного обороту (до 3–4 млрд. грн.); 9. Розширення асортименту ринку товарів і послуг. Крім вступу до СОТ вкрай важливими для розвитку малого підприємництва в Україні є адаптація законодавства України у сфері підприємництва до законодавства ЄС та впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств. Зокрема, хартія закликає до створення найсприятливішого середовища для малого бізнесу та підприємництва. Малі підприємства розглядаються як одна з основних рушійних сил, інновацій, зайнятості, а також соціальної та локальної інтеграції до Європи. Запровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств є логічним продовженням політики Уряду щодо пріоритетності підтримки підприємництва в Україні, та сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, поліпшенню стосунків влади і підприємців, покращенню бізнес-середовища та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Надзвичайно важливим для держави є також забезпечення безпеки підприємництва, зокрема: детінізація відносин у сфері підприємництва; протидія рейдерству; забезпечення економічної безпеки підприємництва.Частина 4. Держава і підприємництво. Розкриваються питання державного рулювання підприємницької діяльності (система державної реєстрації суб’єктів господарювання, ліцензування, регуляторна політика, реформування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, впровадження нової системи державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності тощо). Вирішення проблемних питань у цих сферах дозволить суттєво покращити підприємницький клімат в Україні та сприяє розвитку малого та середнього бізнесу. Зазначається, що одним з найважливіших напрямів розвитку підприємництва в Україні є, також, програмування розвитку підприємництва на державному та регіональному рівнях (через реалізацію заходів Національної та регіональних програм розвитку та підтримки малого підприємництва). Основними механізмами підтримки та розвитку підприємництва є: інфраструктура розвитку підприємництва (своєрідна опорно-рухова система, завдяки якій формується конкретне організаційно-економічне середовище для сприяння підприємницькій діяльності та швидкій адаптації суб’єктів малого підприємництва до ринкових умов): бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інформаційно-консультаційні установи, громадські організації підприємців тощо; фінансово-кредитна підтримка розвитку підприємництва (через кредитні спілки, лізингові центри, фонди підтримки підприємництва тощо). Важливою є податкова політика сприяння розвитку підприємництва. Діюча на сьогодні податкова система внаслідок нестабільності законодавства перешкоджає зусиллям суб'єктів підприємництва у розвитку виробництва і підвищенні ефективності їх діяльності. Одним з небагатьох здобутків вітчизняної податкової політики, саме з точки зору виконання нею стимулюючої функції, стало запровадження спрощених режимів оподаткування. Практичний досвід застосування цієї системи дає достатньо підстав говорити про позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого бізнесу, що дозволяє максимально спростити облік і контроль за діяльністю суб'єктів підприємництва і забезпечує стабільні надходження в бюджет. Слід відзначити, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку існує в багатьох країнах, а саме: в Росії, Італії, Франції, Словаччині, країнах СНД тощо. Податкова політика України характеризується тим, що досить значна частка прибутку національної економіки вилучається у підприємств до бюджету у формі податку на прибуток. Так, ефективна ставка за більшістю видів економічної діяльності перевищує номінальну ставку податку . Податок на прибуток підприємств в Україні перетворився виключно на фіскальний інструмент. Його регулятивний потенціал майже не використовується, хоча в сучасних умовах саме цей інструмент відіграє важливу роль в процесі податкової конкуренції. Одним з важливих інструментів активізації економічної активності бізнесу, особливо в умовах модернізації економіки, є амортизація. Досвід ринкових країн свідчить, що саме вона виступає основним елементом капіталоутворення у нестабільній економіці, де не працює ринок довгострокових кредитів і обмежені чисті капітальні вкладення. Для вирішення проблеми забезпечення фінансовими ресурсами підприємств необхідно внести зміни до статті 10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в частині оподаткування за зниженою ставкою (15 відсотків) прибутку, який розподіляється за результатами звітного календарного року серед власників корпоративних прав такого платника податку шляхом нарахування дивідендів на користь таких власників у вигляді корпоративних прав такого платника податку, оподатковується за ставкою 15 відсотків до об’єкта оподаткування за певних умов, зокрема: нарахування дивідендів не змінює пропорцій (часток) участі всіх власників корпоративних прав (учасників) у статутному капіталі (фонді) такого платника податку; статутний капітал (фонд) такого платника податку збільшується на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів, а у разі випуску та придбання корпоративних прав з емісійним доходом – на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів за вирахуванням емісійного доходу; такий прибуток спрямовується на модернізацію, реконструкцію, спорудження, придбання основних фондів платника податку, розробку та впровадження у виробництво таким платником податку нової продукції. Запровадження сприятливої податкової політики буде мати значний позитивний ефект для підприємств. Реінвестування дозволить збільшити оборотні кошти підприємств, акумулювати та спрямувати ресурси на оновлення їх матеріально-технічної бази, що підвищить рівень їх конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. виникає необхідність удосконалення податкової системи України за такими напрямами: Підвищення ефективності системи адміністрування податків Удосконалення законодавчого забезпечення системи оподаткування Детінізація економіки та боротьба з корупцією в системі адміністрування податків Реформування спрощеної системи оподаткування Реформування системи сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування^ Стратегічні пріоритети державної політики розвитку підприємництва в Україні.Стратегічними пріоритетами у сфері розвитку підприємництва є:у сфері вдосконалення системи державного управління: збалансування повноважень Верховної Ради, Президента та Уряду України; забезпечення гарантій недоторканності приватної власності; завершення реформування судової системи; встановлення суворого контролю за виконанням антикорупційних програм і рішень в усіх ланках державного апарату; забезпечення максимальної прозорості та дієвості процесу боротьби з рейдерськими атаками; реформування законодавства України про місцеве самоврядування з метою чіткого визначення повноважень органів місцевого самоврядування, механізмів здійснення цих повноважень та відповідальності посадових осіб органів місцевого самоврядування; впровадження механізмів відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за наслідки їхніх рішень та дій в економічній сфері; встановлення стандартів на надання державних послуг; приведення статусу Держкомпідприємництва у відповідність із завданнями та функціями; подолання кризових явищ в економіці та мінімізації впливу фінансової кризи на малий та середній бізнес шляхом прийняття Верховною Радою України проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мінімізації негативних наслідків фінансової кризи для суб’єктів господарської діяльності»; забезпечення систематизації законодавства з питань підприємництва.у сфері партнерства держави і підприємництва: нормативно-правове врегулювання механізму контролю з боку всеукраїнських об’єднань роботодавців і підприємців, об'єднань підприємців та громадських об’єднань над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів; запровадження державного контролю за неухильним дотриманням вимог законодавства щодо забезпечення інформаційної відкритості органів державної влади та органів місцевого самоврядування; розширення саморегулювання бізнесу; делегування окремих повноважень органів державної влади саморегулюючим організаціям у підприємницькому секторі; створення нормативно-правової бази для реалізації механізму цивілізованого лобіювання бізнесом власних інтересів; формування позитивного іміджу малого та середнього підприємництва серед населення України;у сфері регуляторної політики: здійснення ефективного контролю держави за безумовним дотриманням посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимог національного законодавства про регуляторну політику; забезпечення відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”; підтримка єдиного правового поля та забезпечення прозорих умов у сферах дозвільної системи та ліцензування; збереження діючої системи державної реєстрації суб’єктів господарювання;у податковій сфері: - створення в Україні стабільної податкової системи, що забезпечувала б достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки країни, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство; спрощення процедур адміністрування і сплати податків та зборів; зближення податкового та бухгалтерського обліку; поетапне зниження податкового навантаження на суб’єктів малого і середнього підприємництва; адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС; підвищення регулюючого потенціалу системи оподаткування на основі інноваційно-інвестиційних преференцій; запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами; автоматизація процесів оподаткування з використанням сучасних технологій; запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі;у сфері забезпечення конкуренції: створення якомога повного і внутрішньо узго