Національний університет «Києво-Могилянська академія»Реферат циклу наукових праць на здобуття щорічної премії Президента України для молодих вчених СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА АДАПТОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЗА УМОВ РАДИКАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН В УКРАЇНІ ХУТКА Світлана Володимирівна – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології, факультет соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» 2012^ РЕФЕРАТ ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ «СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА АДАПТОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЗА УМОВ РАДИКАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН В УКРАЇНІ»1^ ВСТУПНА ЧАСТИНААктуальність теми. Постсоціалістичні суспільні перетворення в Україні, супроводжувані деінституціоналізацією та аномією, спричинили триваючі дотепер трансформації соціальних структур, генерування нових ціннісно-нормативних систем, розширення спектрів індивідуальних життєвих стратегій. Те, якими є поширені в суспільстві практики опанування особистістю простором свого життєздійснення, може мати достатньо вагомий вплив на подальші зміни соціетальних процесів і структур. З іншого боку, діяльність соціальних суб’єктів також зазнає впливу макроструктурних вимірів соціальної реальності. І в цьому контексті особливий інтерес становить дослідження взаємодії між соціальною структурою в її стратифікаційному вимірі і соціальною адаптованістю особистості саме за умов радикальних соціальних змін, відмітних своєю нестабільністю і невизначеністю. Українська соціологія практично одразу відреагувала на кардинальні соціальні зміни першої декади пострадянського періоду відповідними теоретичними й емпіричними дослідженнями, присвяченими аналізу процесів соціальної диференціації суспільства та змінам особистісних характеристик населення, серед яких виділяються ґрунтовні роботи О. Куценко, С. Макеєва, С. Оксамитної, Н. Паніної та Є. Головахи, О. Симончук, В. Чорноволенка, О. Якуби, В. Паніотто і В. Хмелька спільно з М. Коном. Водночас дослідження українського суспільства, що стосуються нашої теми, спеціально не ставили собі на меті з’ясування характеру відношення між позиціями в соціально-стратифікаційній структурі та соціальною адаптованістю українського населення в період радикальних постсоціалістичних перетворень, зокрема з урахуванням сукупності впливів інших соціальних умов життя. І здійснення такого аналізу на теоретико-методологічному та емпіричному рівнях важливе для поглиблення розуміння динаміки суспільних трансформацій в Україні в єдності відповідних гносеологічного й онтологічного вимірів вивчення питання, центрального для дослідження соціальної структури та особистості загалом – впливу соціальної структури на життя людини і можливостей впливу людини на соціоструктурні обставини свого життя. ^ Дослідницька проблема, на розв’язанні якої зосереджена дана робота, представлена циклом публікацій, полягає у невідповідності рівня наукового знання щодо конституювання соціально-стратифікаційної структури та механізмів і практик соціальної адаптованості особистості, з одного боку та, з іншого боку, знання характеру співвідношення між позиціями у стратифікаційній структурі й рівнем соціальної адаптованості особистості за умов радикальних соціальних перетворень, яка постає у зв’язку з необхідністю удосконалення моделей соціологічного пояснення процесів суспільних трансформацій (зокрема у контексті надійного комплексного та науково обґрунтованого прогнозування розвитку останніх). У рамках вітчизняного соціологічного дискурсу відсутній аналіз зв'язків між стратифікаційним виміром соціальної структури і соціальною адаптованістю особистості за умов початкового періоду радикальних соціальних змін в Україні, коли кінцевий результат трансформацій був гранично невизначений.^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з’ясуванні характеру зв'язків позицій у соціально-стратифікаційній структурі та соціальної адаптованості особистості у період радикальних суспільних перетворень в Україні. Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання: узагальнити досвід досліджень стратифікаційної структури в українському суспільстві у контексті постсоціалістичних трансформацій; проаналізувати теоретико-методологічні підходи до досліджень адаптації особистості до соціального середовища, зокрема у контексті постсоціалістичних трансформацій; концептуалізувати поняття соціальної позиції у стратифікаційній структурі та соціальної адаптованості особистості; розглянути можливості оцінки соціально-стратифікаційної позиції індивіда та побудувати вимірювальну модель індексу стратифікаційної позиції; проаналізувати методологічні аспекти операціоналізації соціальної адаптованості особистості та розробити методику її вимірювання; встановити та проінтерпретувати у крос-секційному вимірі параметри статистичних зв'язків та залежності між стратифікаційною структурою та рівнем соціальної адаптованості особистості у період 1992-1993 і у 1996 рр.; у тому числі з урахуванням синхронного впливу на досліджуване відношення з боку таких соціоструктурних умов життя, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих; а також дистресу і самостійності орієнтацій як особистісних характеристик; провести лонгітюдний аналіз параметрів залежності досягнутих у 1996 р. стратифікаційної позиції та соціальної адаптованості особистості від вихідних станів соціальної адаптованості та позиції у стратифікаційній структурі у 1992-1993 рр., у тому числі з урахуванням можливого впливу вихідних станів таких соціальних умов, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих; розробити показники індивідуальних змін у стратифікаційній позиції і змін у соціальній адаптованості особистості; з’ясувати параметри взаємного зв'язку змін у стратифікаційній позиції і соціальній адаптованості та вплив цих змін на досягнуті за час трансформацій позиції у стратифікаційній структурі та рівень соціальної адаптованості, в тому числі з урахуванням впливу вихідних станів таких соціальних характеристик, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих.^ Об'єкт дослідження – соціально-стратифікаційні позиції та соціальна адаптованість особистості за умов радикальних суспільних змін.Предмет дослідження – співвідношення між позицією у соціально-стратифікаційній структурі та рівнем соціальної адаптованості особистості у період радикальних суспільних змін 1992-1996 років в Україні.^ Методи дослідження. Вирішення поставлених дослідницьких завдань ґрунтувалось на використанні таких загальнонаукових теоретичних методів: порівняльно-історичного – для характеристики розвитку основних концептуальних підходів до визначення соціальної стратифікації і соціальної адаптованості особистості (далі – САО), а також для оцінки застосовності даних підходів для оцінки станів стратифікаційної структури та САО за умов радикальних соціальних змін; порівняльного аналізу (в т. ч. декомпозиції предмету дослідження) й синтезу – для систематизації та узагальнення матеріалів досліджень станів стратифікаційної структури в Україні та соціальної адаптації за умов постсоціалістичних трансформацій; типологізації – при вивченні основних методик вимірювання соціально-стратифікаційної позиції (далі – ССП) і рівня САО. ^ Методологія дослідження. Досягнення мети, поставленої в рамках визначеної дослідницької проблеми, передбачає комплексний аналіз співвідношення між стратифікаційною структурою та САО як макро- і мікро вимірами соціальної реальності, і методологічно спирається на засади вивчення зв’язків між соціальною структурою та особистістю з позицій соціології особистості (у рамках підходів М. Кона та В. Хмелька як соціологічного соціально-психологічного підходу [sociological social psychology]), соціального конструктивізму у версії П. Бергера і Т. Лукмана, структурно-діяльнісного підходу. У дослідженні використовується інтерпретація соціально-стратифікаційної структури та позиції у ній, прийнята у рамках градаційного неовеберіанського підходу М. Коном і колегами. ^ Емпіричні методи: обробка й аналіз даних із застосуванням математико-статистичного кореляційного та регресійного (методом найменших квадратів) аналізу для визначення статистичної значущості щільності взаємозв'язків між змінними; оцінки внутрішньої структури конструктів ССП і САО методами факторного аналізу (зокрема конфірматорного); для оцінки форм студійованих зв'язків – регресійний аналіз відповідності залежностей відносно простим нелінійним функціям (curve estimation), регресійний аналіз методом локально зважуваного згладжування лінії регресії (loess) для визначення діапазонів даних для дальшої кусочно-лінійної апроксимації; оцінка зв’язків між (псевдо)метричними залежними змінними та комплексами категоріальних і (псевдо)метричних аргументів – на основі узагальнених лінійних моделей (General Linear Model, GLM). Усі розрахунки є двогруповими – здійснювались окремо для чоловіків і для жінок.^ Емпіричну основу роботи становлять дані лонгітюдного дослідження за міжнародним проектом «Соціальні структури і особистість за умов радикальних соціальних змін», – спільним для кафедри соціології НаУКМА, Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), департаменту соціології Університету Дж. Гопкінса (Балтимор, США), Інституту філософії і соціології Польської АН (Варшава, Польща), – здійсненим в Україні КМІС. Базове дослідження було проведено взимку 1992-1993 рр. за вибіркою, репрезентативною для міського населення України (n=2322). Методом збору інформації було особисте інтерв'ю. Друге опитування, дані якого ми використовуємо у цій роботі, було здійснено навесні 1996 р. і включало респондентів базового опитування, які на час 1992-93 рр. належали до зайнятого міського населення (n=847). Окрім того, з метою перевірки відтворюваності структури індексу САО, у квітні 2009 р. було здійснено додаткове дослідження стану рівня САО (репрезентативне для дорослого населення дослідження КМІС «Думки і погляди населення» («Омнібус»), n=1984).^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯУ контексті характеру радикальних суспільних змін у дослідженні експліковано концептуальні та методологічні засади вивчення ССП і САО. На основі аналізу особливостей макросоціальних змін в українському соціумі у першій декаді пострадянських трансформацій (за роботами таких дослідників, як Є. Головаха і Н. Паніна, О. Злобіна і В. Тихонович, М. Кон і колеги, О. Куценко, С. Макеєв, С. Оксамитна, І. Попова, В. Хмелько, В. Чорноволенко, О. Якуба) показано, що 1992-1998 рр. (і особливо 1992-1996 рр.) були періодом радикальних суспільних перетворень, які характеризувались аномією, деінституціоналізацією і макросоціальною інволюцією, невизначеністю і неконгруентністю принципів становлення контурів нового соціального порядку. На основі аналізу західних студій зауважено недостатню вивченість об’єктивних чинників зміни станів задоволеності життям у перше десятиліття переходу від соціалізму до капіталізму в країнах Східної Європи (зокрема в плані освітніх відмінностей і відмінностей між чоловіками й жінками), зокрема згідно висновків Р. Істерліна. Також є неоднозначним поширений у частині досліджень висновок про універсальність суттєвого лінійного прямого зв'язку між особистісною соціальною адаптованістю та соціоекономічним становищем: існують і такі, що виявляють не лише прямі, але й обернені і нелінійні впливи на рівень задоволеності життям з боку стратифікаційної позиції і окремих її показників, наприклад, доходу – у роботах Р. Істерліна (R. Easterlin); у роботах Д. Кларка (D. Clark) і А. Освальда (A. Oswald), – на противагу висновкам А. Кемпбелла (A. Campbell), Р. Веєнговена (R. Veenhoven), Е. Дінера (E. Diener), М. Аргайла (M. Argyle) й інших – виявлено зворотній зв'язок між рівнем освіти й ступенем задоволеності життям. Узагальнено досвід досліджень процесів соціальної диференціації суспільства, і власне стратифікаційної структури в українському суспільстві на ранньому етапі постсоціалістичних змін (О. Куценко, С. Макеєва, С. Оксамитної, О. Симончук, В. Хмелька, В. Чорноволенка; комплексне і дотепер єдине лонгітюдне дослідження зв’язків між соціальними структурами й особистістю на ранньому етапі суспільних трансформацій в Україні, здійснене М. Коном (M. Kohn) і В. Паніотто та В. Хмельком), що дозволило дійти висновку про релевантність використання у роботі неовеберіанського градаційного підходу (М. Кон, М. Ольсен, Д. Треймен, Г. Ганзебум). Соціальна стратифікація розуміється як процес нерівномірного розподілення соціальних благ і стало відтворювані у часі зразки організованої нерівності, що формують вертикальну ієрархію членів суспільства за доходами, професійним статусом і освітою. Здійснено порівняльно-історичний аналіз основних підходів до розуміння соціальної адаптації особистості, зокрема структурно-функціонального, чиказької школи, необіхевіористського, інтеракціоністського, психоаналітичного, культурологічного діяльнісного, гуманістичного психологічного, генетичного психологічного, онтогенетичного діяльнісного, інтегративного, соціологічного психоаналітичного. Експліковано недостатність трактування гомеостазу як основного функціонального змісту соціальної адаптації, оскільки онтологічно взаємодія суб’єкта соціальної активності зі своїм середовищем іманентно включає гомеоретичне за характером порушення стабільності, що необхідно враховувати в контексті концептуалізації та операціоналізації поняття САО. САО інтерпретується як здатність людини задовольняти свої потреби за тих обставин, у яких вона знаходиться у певному соціальному середовищі, що забезпечується станом розвитку потенціалу і спрямованості особистості й опануванням умовами життя як інструментом реалізації потреб; і показник рівня САО визначається як наявний рівень задоволення людиною своїх потреб. Проаналізовано методологічні аспекти вимірювання позиції особистості у соціально-стратифікаційній структурі та рівня її соціальної адаптованості, викладено запропонований автором підхід до оцінки рівня САО на основі вимірювальної моделі відповідного індексу як такий, що задовольняє вимогам забезпечення надійності отримуваної соціологічної інформації. ССП вимірюється на основі факторно-аналітичної моделі за такими показниками, як рівень освіти, професійний статус і дохід. Це дозволило також оцінити ієрархічну структуру вказаних вимірів стратифікаційного простору, котра виявилась стабільною. На основі емпіричних даних доведено, що на ранній стадії трансформацій в Україні (1992/3-1996 рр.) ССП найсуттєвіше визначалась освітою і професійним статусом, і найменше – доходом; при цьому з часом вага двох перших вимірів деякою мірою зменшилась, тоді як значення доходу (котрий у часі був найменш стабільним компонентом) суттєво збільшилось. Критично проаналізовано методологічні аспекти операціоналізації САО. Дано теоретичне й емпіричне обґрунтування запропонованого автором підходу до операціоналізації і методики вимірювання САО. Показано, що для дослідження станів САО за умов радикальних соціальних змін суб’єктивна оцінка індивідом ступеня його задоволеності-незадоволеності життям може розглядатись як одиничний показник рівня САО і виступати критеріальним компонентом при побудові вимірювальної моделі мультиіндикаторного індексу САО. На основі здійсненої концептуальної і статистичної оцінки змістовної, конструктної (теоретичної) і критеріальної (емпіричної) валідності ряду потенційних вимірів САО встановлено, що факторно-аналітичний індекс рівня САО надійно вимірюється за трьома валідними за самооцінним критерієм елементними індикаторами, які відображають задоволеність життям в цілому, задоволеність ступенем упевненості у майбутньому й задоволеність індивіда своїми можливостями впливати на те, що з ним відбувається. Визначений індекс САО є стабільний, із прийнятною консистентністю вимірів, у часі зберігає чітку факторну структуру, що характеризується невеликою кількістю вагомих власних значень, високими факторними навантаженнями, високим відсотком пояснюваної дисперсії і, достатньо добре узгоджуючись зі змістовною інтерпретацією концепту САО, як вимірювальний інструментарій відповідає вимогам до якості отримуваної соціологічної інформації.ВИСНОВКИ Здійснено аналіз та інтерпретацію зв’язків між соціально-стратифікаційною структурою і соціальною адаптованістю особистості за умов радикальних соціальних змін в Україні в плані кількісної оцінки співвідношення між ССП зайнятого міського населення і САО, у крос-секційному і лонгітюдному вимірах та вперше у вітчизняній соціології отримано такі результати і висновки. За умов радикальних соціальних перетворень в Україні на початковій стадії трансформацій (1992-1996) в економічно активного міського населення України (і в чоловіків і у жінок): Зв’язок і залежності між рівнем соціальної адаптованості особистості та соціально-стратифікаційною позицією були суттєво нелінійними. На крос-секційному рівні встановлено нерегулярність відношення між ССП і САО у 1992/3 рр. – вони не були лінійно пов’язані (у чоловіків це відношення не диференціювалось сукупним впливом таких соціальних умов, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей менших 18 років і належність до віруючих; у жінок залежність САО від ССП зазнавала впливу регіону проживання, а залежність ССП від САО – впливу регіону проживання й урбанізованості місця зростання, але зв’язки між ССП і САО відрізнялись так, що їхнє усереднення в цілому давало статистично незначущий результат). Рівень ССП не давав помітних переваг у здатностях/можливостях задоволення потреб, але їх і не обмежував на початку неоднозначних, драматичних пострадянських трансформацій. Стратифікаційно-структурні умови життя лишались відкриті до змін, відбувався пошук і формування різноваріантних практик адаптації, що обумовлювало неоднаковість рівнів САО. Усі встановлені зв’язки структурно зберігались також і при статистично контролюванні впливу таких вимірів особистості як дистрес та інтелектуальна гнучкість. За кілька років ситуація змінилась: на 1996 р. склалось відносно регулярне лінійне відношення між ССП і САО (значуще навіть за виключення сукупного впливу всіх інших зазначених вище соціальних умов). Доступні межі соціальної активності почасти прямо визначались структурними бар’єрами зростаючої соціально-економічної нерівності, але й рівень САО синхронно був пов'язаний із тим, якими ставали ССП. Зокрема це свідчить, що у характері соціальних змін в Україні на той час намітилась тенденція до зменшення аномії і хаосу деінституціоналізації. Встановлено та проінтерпретовано гендерні відмінності зв’язків САО з окремими вимірами ССП – у середньому дещо вищу САО мали: в 1992/3 рр. – чоловіки з вищою освітою і жінки з вищим доходом; у 1996 р. – чоловіки і жінки з вищою освітою. У діахронічному вимірі виявлено наступне (всі наведені далі співвідношення між ССП і САО мають самостійне значення, навіть попри сукупний вплив вихідних станів усіх інших вказаних вище соціальних характеристик). Встановлено, що досягнута у 1996 р. САО почасти визначалась: у чоловіків – прямим впливом вихідних ССП і САО; у жінок – прямо вихідною САО і досягнутою ССП, а також обернено – вихідною ССП. Припускається, що, на відміну від чоловіків, низький рівень стратифікаційного потенціалу був однією з передумов, які спонукали жінок діяти так, що з часом це приводило до підвищення рівнів їхньої адаптованості. Зміни ж у ССП на досягнуту САО впливали тільки у жінок. Виявлено, що зміни САО в часі залежали: у чоловіків обернено від вихідного стану САО і прямо - від вихідних ССП; у жінок – обернено від вихідного стану САО і прямо від змін у ССП. Вихідні ССП – і чоловіків і жінок – суттєво прямо визначали те, наскільки високих було за 3,5 роки досягнуто ССП. Також у жінок досягнуті ССП почасти прямо обумовлювались впливом досягнутої САО. Вплив вихідного стану САО на досягнуту ССП не зафіксовано. На зміни ССП, і в чоловіків і в жінок, помірно обернено впливали вихідні ССП. Але тільки у жінок зміни рівня САО почасти прямо впливали на зміни ССП і на досягнуті стани ССП. У чоловіків набуті ССП суттєво визначались збереженням стабільності свого вихідного стану. Взаємодія чоловіків із соціальним середовищем, можливо, складалась так, що, маючи вищу САО, вони могли би діяти в напрямі підвищення ССП, але рівень задоволеності потреб менше мотивував їх до таких дій; це потребує дальших досліджень. У жінок така форма індивідуальної активності/агентності як здатність покращити уміння оптимізувати взаємодію з середовищем в плані збалансованості можливостей задоволення своїх потреб/домагань і витрат на це життєвих ресурсів призводила в середньому до деякого підвищення позицій у стратифікаційній структурі. В цілому результати комплексного – у синхронічному (крос-секційному) та діахронічному аспектах – емпіричного аналізу (за репрезентативними для зайнятого міського населення лонгітюдними даними) параметрів співвідношення між стратифікаційним виміром соціальної структури та особистісною соціальною адаптованістю (у тому числі з урахуванням впливу таких інших умов життя, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих; дистрес, самостійність орієнтацій та інтелектуальна гнучкість) у період неоднозначних і драматичних пострадянських соціальних трансформацій показали каузальну обумовленість досягнутих ССП та САО не тільки їх віддаленими у часі вихідними станами, але й змінами цих станів у часі, дозволяючи інтерпретувати відповідні відношення у контексті структурно-діяльнісного підходу; виявлені статистично значущі відношення між ССП і САО та їх змінами у міського зайнятого населення мають самостійне значення (навіть попри сукупний вплив всіх інших вказаних вище соціальних умов). Здійснений теоретичний, методологічний і емпіричний аналіз дозволив встановити параметри співвідношень (зокрема каузальних) між ССП і САО на ранній стадії радикальних соціальних змін в Україні, уможлививши підвищення когерентності різних аспектів наукового знання про механізми взаємного конституювання соціально-стратифікаційної структури та соціальної адаптованості у нестабільних контекстах різноспрямованості векторів неконгруентних інституційних змін та увиразнивши додаткові гносеологічні ракурси проблеми вивчення онтологічних проявів феномену взаємодії макро- та мікрорівня соціальної реальності. Дальшим розвитком виконаного дослідження може бути перехід до моделювання трансформаційних процесів за умов соціальної нестабільності (зокрема у крос-культурній перспективі) з метою удосконалення соціологічного пояснення й обґрунтованого прогнозування останніх. ^ ЗАГАЛЬНИЙ СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯХутка С. Соціальна адаптованість особистості: концептуалізація поняття / С. Хутка // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 2. – С. 164-175. Хутка С. Проблема вимірювання рівня соціальної адаптованості особистості: визначення ключового індикатора / С. Хутка // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”. – 2007. – Т. 70. – С. 27-33.Хутка С. Соціальна адаптованість та соціально-стратифікаційна позиція особистості за умов радикальних суспільних змін в Україні / С. Хутка // (Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства: зб. тез доповідей учасників V Міжнар. наук. конф. студентів та аспірантів / Харківський НУ ім. В. Каразіна. – Х.: ВЦ ХНУ ім. В. Каразіна, 2007. – 312 с. – С. 266-268. Хутка С. Вимірювання рівня соціальної адаптованості особистості: варіант побудови комплексного індексу / С. Хутка // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. пр. – Вип. 11. – К.: ІС НАНУ, 2008. – С. 298-307. Хутка С. Крос-секційний вимір зв’язку соціальної адаптованості особистості та позиції у соціально-стратифікаційній структурі за умов радикальних суспільних змін в Україні / С. Хутка // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – 2009. – Т. 96. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”. – С. 33-39.Хутка С. Специфіка співвіднесеності соціальної адаптованості особистості та позиції у соціально-стратифікаційній структурі за умов радикальних соціальних змін в Україні // Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей: тези доповідей учасників І Конгресу Соціологічної асоціації України / САУ, ХНУ ім. В. Каразіна. – Х.: ХНУ ім. В. Каразіна, 2009. – 476 с. – С. 283. Хутка С. Залежність стратифікаційної позиції особистості від її соціальної адаптованості за умов радикальних соціальних змін: лонгітюдний аспект аналізу/ С. Хутка // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”, 2010. – Т. 109. – С. 25-31.Хутка С. Залежність соціальної адаптованості особистості від її стратифікаційної позиції за умов радикальних суспільних перетворень: діахронічний аналіз /С. Хутка // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Соціологія”, 2010. – С. 12-16. 1 Реферовано такі основні публікації, у хронологічній проблемно орієнтованій послідовності: Хутка С. Соціальна адаптованість особистості: концептуалізація поняття / С. Хутка // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 2. – С. 164-175. Хутка С. Проблема вимірювання рівня соціальної адаптованості особистості: визначення ключового індикатора / С. Хутка // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”. – 2007. – Т. 70. – С. 27-33. Хутка С. Вимірювання рівня соціальної адаптованості особистості: варіант побудови комплексного індексу / С. Хутка // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. пр. – Вип. 11. – К.: ІС НАНУ, 2008. – С. 298-307. Хутка С. Крос-секційний вимір зв’язку соціальної адаптованості особистості та позиції у соціально-стратифікаційній структурі за умов радикальних суспільних змін в Україні / С. Хутка // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – 2009. – Т. 96. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”. – С. 33-39. Хутка С. Залежність стратифікаційної позиції особистості від її соціальної адаптованості за умов радикальних соціальних змін: лонгітюдний аспект аналізу/ С. Хутка // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – К.: ВД „Києво-Могилянська академія”, 2010. – Т. 109. – С. 25-31. Хутка С. Залежність соціальної адаптованості особистості від її стратифікаційної позиції за умов радикальних суспільних перетворень: діахронічний аналіз /С. Хутка // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Соціологія”, 2010. – С. 12-16.