diplomukr.com.ua - Грамотное и качественное выполнение всех видов научных работ. Скидки, оригинальность, прямое общение с автором – гарантировано. ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ» КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ№________ Допустити до захисту_______________________ Завідувач кафедри к.філол.н.,доц. Олійникова К.Г. «___»____________2006р.Дипломна робота бакалавра Тема роботи:«Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації»Студентка 4 курсу Очно-заочної форми навчання За спеціальністю 7.030201 «Журналістика» Аніщенко Ю.В. Науковий керівник Доцент к.журналістики Дяговець І.І. Оцінка:____________Донецьк-2006Зміст 1. Вступ……………………………………………………………………………… 3 Розділ I 1.1. Визначення поняття «інформація»………………………………………… 6 1.1.2. Якою повинна бути інформація………………………………………….. 6 1.1.3. Подача інформації в пресі, на телебаченні, на радіо…………………… 7 1.2. Закон України «Про інформацію»…………………………………………. 8 1.3. Журналістика, як інформаційний простір…………………………………. 10 1.4. Інформаційні агентства……………………………………………………... 11 1.5. Український та світовий інформаційний простір…………………………. 14 1.5.1. Журналістика і Інтернет…………………………………………………... 17 1.5.2. Завдання прес-центрів……………………………………………………... 21 1.6. Робота з джерелами інформації……………………………………………... 21 1.7. Способи отримання інформації……………………………………………… 22 1.7.1. Соціологічні способи отримання інформації……………………………... 22 1.8. Кому належить інформаційний простір в Україні?........................................ 23 1.9. Інформаційний потік………………………………………………………….. 24 1.10. Система ЗМІ………………………………………………………………….. 24 1.11. Структура та особливості видів ЗМІ………………………………………... 25 1.12. Тенденції розвитку ЗМІ……………………………………………………… 26II Сучасна система ЗМІ в Українському та світовому просторі…………… 33 Основні ознаки газетних новин……………………………………………… 35 Проблеми системи ЗМІ……………………………………………………….. 36 2.2.1.Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і загальною чисельністю журналістів………………………………………..... 36 2.2.2.Модель журналіста преси і домінанта аудіовізуальних засобів…………... 36 2.2.3.Рекламний репортаж і похідні від нього форма журналістики…………… 36 2.2.4.Спротив центрам економічної влади………………………………………... 37 2.2.5.Ідеологія комунікації…………………………………………………………. 37 2.2.6.Політична влада і журналістика……………………………………………... 37 2.2.7.Комунікація у межах системи ЗМІ…………………………………………... 37III Система роботи міжнародних каналів в інформаційному проторі……… 38 3.1. Концепція подачі інформації на CNN………………………………………… 38 3.2. Інформаційна політика ВВС…………………………………………………... 39IV Інформація та дезінформація………………………………………………… 39 4.1. Визначення поняття «дезінформація»………………………………………... 39 4.2. Інформаційні та дезінформацій ні комунікативні ланцюги………………… 40 4.3. Варіанти скривлення інформаційного простору…………………………….. 41 4.4. «Черный пиар»…………………………………………………………………. 42 4.5. Висновки по першому Розділу………………………………………………… 43 3. Розділ II Практичне завдання. Приклади дезінформації в ЗМІ їх та аналіз.. 46 5.1. Огляд подачі інформації про зниклих альпіністів на Ельбрусі (ТРК «Україна», РИА «Новости», ТК «Інтер», газета «Жизнь»)………………… 46 5.1.1. ТРК «Україна»…………………………………………………………………. 46 5.1.2. РИА «Новости»………………………………………………………………… 46 5.1.3. ТК «Інтер»……………………………………………………………………… 46 5.1.4. Газета «Жизнь»………………………………………………………………… 46 5.2. Дезінформація, що пройшла по ЗМІ стосовно смерті зірки шоу-бізнесу……. 47 5.3. «От дохни» публікує дезінформацію стосовно зірки шоу-бізнесу…………… 47 5.4. «Петровские новости» та «От дохни» публікують інформацію з різною подачею матеріалу……………….......................................................................... 47 5.5. Дезінформація, що пройшла на каналі «1+1»………………………………….. 48 5.6. Прогнози погоди на радіо. Достовірні?................................................................. 48 5.7. Висновки по другому Розділу…………………………………………………… 48 4. Висновки……………………………………………………………………………….. 50 5. Додатки…………………………………………………………………………………. 52 6. Список використаної літератури……………………………………………………… 58 ___________________________________________________________________________________________________________________________Вступ Журналістика — це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних потреб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями. За чотириста років існування професійної журналістики в ній відбулося багато змін. Особливої інтенсивності вони набули в ХІХ-ХХ століттях. Спочатку журналістика призвела до виникнення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою. Варто зазначити, що зміст комунікації дуже впливає на всі інші її складові елементи. Наприклад, на ефективність сприйняття інформації. Якщо спочатку ефективність розвивалася здебільшого екстенсивним шляхом: зростала кількість засобів масової комунікації, ареал їх розповсюдження, виникали новітні засоби комунікації, то зараз вже йде розвиток інтенсивний. Людина не може сприймати мову швидше ніж 180 слів на хвилину, а для телебачення — 103 слова на хвилину, так що простим збільшенням потоку та інтенсивності інформації бажаного ефекту навряд чи можна досягти. І тут треба переходити від кількісного до якісного підходу до інформації. Тут велику роль відіграє взаємозв'язок комунікатора й аудиторії, форми такого взаємозв'язку. Як зауважував А. У. Хараш, "повідомлення — це не просто імпульс, який впливає на свідомість реципієнта: це ... ще канал, через який свідомість реципієнта здійснює зворотний рух, проникаючи у світ комунікатора, у сферу справжніх мотивів його діяльності..." Усі тексти (звичайно, маються на увазі тексти, які проходять через засоби масової комунікації) можна об'єднати за метою. Ця мета — передача інформації. Причому треба зняти обмеження на усне мовлення. Воно також є текстом (на телебаченні, радіомовленні) і його треба вивчати разом з газетно-журнальними текстами. Оскільки мета створення тексту досягається мовними засобами, то при його вивченні не обійтись без лінгвістики. Одне з лінгвістичних визначень тексту дав Б. А. Зільберт: "Текст — це цілісна одиниця мовної комунікації, яка складається з комунікативних елементів (висловлювань), функціонально і тематично об'єднаних у завершену смислову ієрархічну структуру і організованих загальним задумом (комунікативною інтенцією)". При аналізі текстів не можна також забувати про психологічний момент, адже автор тексту завжди людина зі своїми звичками та настановами. Важливим є також історичний аспект, бо, як зазначав Карлейль, ми зараз жодного слова Гомера не розуміємо так, як його розумів сам автор. При аналізі журналістського тексту важливим є елемент теми, тобто той аспект соціальної дійсності, який знайшов відбиття у конкретному тексті. Крім того, безумовно важливим є те, якими каналами масової комунікації передаються конкретні тексти. Специфіка каналу безпосередньо відбивається на специфіці тексту. Різними також є тексти і в жанровому плані, не кажучи вже про такі моменти, як індивідуальний авторський стиль. Багато в чому ефективність сприймання текстів залежить від особливостей аудиторії: соціального досвіду, рівня освіти, історичних традицій тощо. Для того, щоб актуалізувати увагу читача, у повідомлення включають: "реалії дійсності (факт); постулати ідеології чи норм моралі (постулат); образи культури чи прецеденти історії (прецедент)" Тексти масової комунікації докорінно відрізняються від усіх інших різновидів текстів. Ця різниця полягає насамперед у тому, що для їх передачі необхідний спеціальний канал комунікації, а аудиторія являє собою велику і розташовану у різних місцях групу людей. А. У. Хараш виділяє шість рівнів аналізу тексту реципієнтом. На нульовому рівні прийом повідомлення зовсім не відбувається. Реципієнт через якісь перешкоди не зміг з ним ознайомитися. На першому рівні реципієнт ознайомився з текстом, але не сприйняв його як інформацію. Наприклад, коли авангардистський ноктюрн сприймається як настройка рояля. На наступному рівні повідомлення вже сприймається як таке, але його зміст все одно залишається темним (тобто реципієнт вже знає, що це ноктюрн, але все рівно як музику його сприйняти не може). На третьому рівні сприймаються тільки емоції (наприклад, коли передача йде на незнайомій мові). На четвертому сприймається вся інформація, яка була закладена комунікатором. А на останньому реципієнт, проаналізувавши зміст повідомлення, може робити висновки щодо мотивів, якими керувався комунікатор при написанні тексту повідомлення. Засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поширення масової інформації.Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні журналістські клуби і асоціації). Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і особи, як засновники видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і доставки інформаційної продукції, виробників засобів, що використовуються у журналістиці тощо.Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представлена кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журналістики.У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко розширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше утверджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рілейшнз (зв'язок з громадськістю).В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціально значущої інформації. За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при Київській журналістській організації. На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інформації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під загальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.Предметом дослідження є: подача інформації (якою повинна бути достовірна інформація, як робити інформацію) та скривлення інформаційного простору, в результаті чого відбувається дезінформація.Об’єктом дослідження є: телебачення, преса, радіо та Інтернет.Метою цієї роботи є:визначити що є інформація, що є дезінформація; визначити, чому скривлюється інформаційний простір;визначити сутність інформаційного простору українського та світового масштабу;визначити структуру та особливості видів ЗМІ;розібрати сучасну систему ЗМІ в Україні;навести приклади і порівняти роботу Українських ЗМІ та роботу каналів світового рівня такі, як CNN та ВВС;виконати практичне завдання, зробити аналіз дезінформації в ЗМІ, навести приклади;зробити висновки.Завданням дипломної роботи є дати визначення понять «інформація» та «дезінформація», розібрати журналістику, як інформаційний простір та скривлення цього простору, порівняти подачу інформації в друкованих джерелах, на радіо та телебаченні (в практичній частині навести приклади та зробити аналіз), визначити чому скривлюється інформаційний простір, порівняти роботу українського інформаційного простору та роботу каналів світового рівня таких, як CNN та BBC. Дипломна робота складається з двох розділів: теоретична та практична частини, вступ, висновки, список використаної літератури, примітки. Отже, в ході роботи спробуємо визначити та досягнути мету та завдання роботи.РОЗДІЛ I1.1. Визначення поняття «інформація» В першу чергу я повинна дати визначення поняттю «інформація». Я наводжу декілька понять, так як автори різних підручників дають різні поняття інформації, а також я спробую дати своє визначення інформації, так як я повинна розуміти і вміти висловити своє визначення поняттю. Інформація – (лат. Informatio – роз’яснення, виклад, тлумачення). Відомості про щось, чиюсь діяльність. Це система повідомлень про актуальні новини внутрішнього і міжнародного життя, які орієнтують аудиторію в фактах, явищах і процесах політики, економіки, науки і культури.1Інформація - це нові відомості про факти поточного життя сучасного суспільства, знати і розуміти які необхідно, корисно чи важливо кожному членові суспільства.2Інформація – документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі на навколишньому середовищі.3Інформація – (от лат. Informatio – роз’яснення, виклад – освідомлення; повідомлення про стан справ)4 Моє визначення інформації:Інформація - це подача аудиторії (читачу, слухачу, телеглядачу) того чи іншого явища з місця події чи важливе донесення факту; це важливі новини в державі, суспільстві, економіці, політиці тощо, що є важливим для аудиторії; це огляд новин з середини життя суспільства.^ 1.1.2. Якою повинна бути інформація? Існують критерії, за якими визначається чому інформація повинна бути обнародуваною:Якщо інформація має для аудиторії певне значення, та людина від в залежності від отриманої інформації зможе коректувати свої подальші дії (погода, пробки на дорогах по радіо тощо); Якщо інформація підвищує престиж її носія (про що я зміг би розповісти знайомим) чи якщо за допомогою інформації задовольняються потреби допитливих людей;Дуже гарна інформація, що визиває соспівчування глядача тощо;Якщо інформація викликає співучасть в певній ситуації;5 В. Кэролл «Новости на ТВ»: «Зрителям становится интересно смотреть репортаж о новом шоссе, когда автор обращает их внимание на женщину, которая лишится своего дома, стоящего на том месте, где пройдет дорога. Репортаж о закрытии завода станет волновать зрителей, когда автор сконцентрирует внимание на рабочем, который потеряет работу, или на владелице завода, которая теряет дело пяти поколений ее семьи... Репортажи о людях захватывают. Они не отпускают внимание зрителя». Журналістськая інформація – це освідомлення людей про події в регіоні, державі, світі. Це отримання соціальної інформації, що стало необхідною умовою для повноцінного життя людини в суспільстві. Інформація повинна бути перевіреною, якщо використовуються матеріали інформаційних агентств, мережі Інтернет – необхідно робити посилання і перевіряти дану інформацію. Є способи сбору інформації, роботи з джерелами інформації, як повинен працювати журналіст (і редакція в цілому), аби інформація поступала до аудиторії достовірною – про це ми розповімо в цьому розділі.^ 1.1.3. Подача інформації в друкованих ЗМІ, на радіо та телебаченні.а)Друковані ЗМІ Друковані видання мають свою специфіку роботи. Основний напрямок визначається тим, що основний робочий матеріал – це слово та картинка на бумазі. Також основний напрямок роботи друкованої преси – основні та головні новини (якщо це не тижневик). Основна оперативність газети – це своєчасно подати читачеві свіжі новини. Тижневику не стільки необхідна висока оперативність, але умісні огляди, аналітичні матеріали та новини за тиждень. Журнал рідко публікує матеріали «по гарячих слідах». Тут технологічний цикл довше, ніж в газеті. Але перевага журналу в тому, що його читають в п’ять разів більше людей ніж газету.6 Читач обмежен в присутності перебування на місці подій. Тому «картинка», яку подає журналіст в друкованих випусках, повинна бути життєподібною, мати зміст події, а не тільки буди зримою. В любому виданні журналіст повинен ретельно перевіряти імена, фамілії, цифри, дати, цитати – все те, що може ввести читача в обману. Досвідчені журналісти важливі деталі записують друкованими буквами та не забувають переперевірити. Текст та ілюстрації, заготовочні комплекси, анонси – все це та багато іншого роблять газету, журнал єдиним організмом, який живе думками ча почуттями авторів. Сьогодні, готуючи газету чи журнал, журналісти користуються Інтернетом, а не своїми силами та вміннями. Але не кожен знає на якому сайті достовірна інформація. В Інтернеті дезінформації більше ніж інформації, тому не знаючи правдивості того чи іншого матеріалу ставлять в номер ( навіть у головних редакторів виникають сумління за достовірністю матеріалу, цей випадок виник в редакції тижневика «Петровські новини» - я була свідком) це не тільки новини шоу-бізнесу, плітки про зірок, але й новини загалом! б)Радіо Радіо давно стало атрибутом життя кожної сучасної людини. Мільйони слухачів в різних куточках світу щодня прилучаються до світової культури, довідаються останні новини, та просто відпочивають, ввімкнув радіоприймачі. Специфіка журналістської роботи полягає в тому, що робочий матеріал радіо відрізняється від преси (тільки звук може передати уяву в тому чи іншому питанні, подій чи явищ тощо). Особливості роботи на радіо визначили специфіку викоритуваних жанрів. Короткі інформації частіше всього об’єднуються в групу за темами та читаються диктором. Радіорепортаж може бути переконливим, якщо журналіст перебуває на місці події. На радіо існують свої жанри подачі матеріалу: радіокомпозиція тощо, що дозволяє більш ефективніше донести до слухача фактичну інформацію. На радіо інформація подається кратко та чітко – головні події (якщо це інформаційний випуск новин) тощо.7в)Телебачення Телебачення володіє значною кількістю та ефективністю впливу, ніж преса або радіо. Телебачення має важливе значення для підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні існують декілька способів передачі інформації до аудиторії:розширення спеціалізованих сіток кабельного телебачення;не тільки повідомлення новин, а й їх аналіз;кооперування з іншими ЗМІ.8 Інформація в випусках новин повинна бути чіткою, проаналізованою. Над цим працює не одна людина. Головним на телебаченні є – картинка, потім дикторський текст. Глядач, дивлячись на картинку з міста події, усвідомлює ту чи іншу інформацію. ^ 1.2.Закон України Про інформацію.Цей закон закріплює право громадян Украіни на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Ґрунтуючись на декларації про державний суверенитет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.[1;61]^ Загальні положенняСтаття1. Визначення інформації. Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.[1;61]Стаття 2. Мета і завдання Закону Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.[1;61]Стаття 3. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширені та зберіганні інформації.( Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп ( v005р710-97) від 30. 10. 97)[1;61]Стаття 4. Законодавство про інформацію Законодавство України про інформацію складають Конституція України (888-09), цей Закон, законодавчі акти про галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.[1;62]Стаття 7. Суб’єкти інформаційних відносин Суб’єктами є: -громадяни України; -юридичні особи; -держава. Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.[1;62]Стаття 9. Право на інформацію Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.[1;63]Стаття 10. Гарантії на інформаціюПраво на інформацію забезпечується : обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.[1;63]Стаття 11. Мова інформації Мова інформації визначається Законом «Про мови в Україні» (8312- 11), іншим законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною. [1;63]^ Галузі, джерела інформації та режим доступу до неїСтаття 20. Масова інформація та її засоби Масова інформація – це публічно поширювана друкована інформація та аудіовізуальна. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Порядок створення чи заснування та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.9^ 1.3. Журналістика, як інформаційний простір (Дивіться Додаток 2) Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інформаційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охоплених засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими)[20;36]. Найчастіше цей термін вживають у значенні національного інформаційного простору, який потребує законодавчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — і державної підтримки.Більш докладно інформаційний простір характеризують:1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й отримання;^ 2) соціально-економічні можливості доступу до інформації населення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поширення інформації по вертикалі;3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкретними компонентами, що визначають територію поширення інформації;4) наявність національного законодавства в галузі інформації та зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпеченні національних і державних інтересів;5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнародних і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують обмін нею між державами і взаємопроникність національних інформаційних просторів. Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджувачами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства. Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в зарубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізованому на її постачанні агентстві [12;46].Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне поширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, постачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.^ 1.4.Інформаційні агенства Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Франції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів. Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Незалежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування "Франс Пресс"[11]. 1944 року в нього влито лондонське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресс стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури. Спочатку Франс Пресс було офіційним урядовим агентством і утримувалось з державного бюджету. Згодам було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний статус". Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресс є "автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі". У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресс (АП), яке є кооперативним об'єднанням газетних видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є приблизно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах країни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); володіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США. Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лондона свою контору "Рейтер оффіс", яка інформувала про рівень котирування акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телеграфа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розширенням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства[11]. У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною власністю, виникло акціонерне товариство "Рейтер, лімітед". Зараз акції товариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лондонських газет), агентству Пресе Ассошіейшн (власникам провінційних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і новозеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн. Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послуги так званих "стрингерів" — позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього перебування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються численним клієнтам в Англії й за кордоном. У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство ("ПА — Рейтер фотос"), бюро комерційної інформації ("Комтельбюро") і відділ статей і оглядів ("ПА — Рейтер фічерс"). Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох тисяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовно складають 84 млн. ам. доларів. У 1940-1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові інформаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі. У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації "Ен-Ейч-Кей". Агентство постачає інформацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою. 1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентство США — Юнайтед Пресс Інтернешнл (ЮПІ), яке також є комерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресс Ассошіейшн, що належало тресту "Скріппс-Говард" і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Контрольний пакет акцій залишився за компанією "Скріппс компані оф Цинциннаті". Загальна чисельність персоналу агентства ЮПІ перевищує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США[13]. Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ постачає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізноманітнішої тематики, передається також багато біржової та економічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ постачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня. Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходяться за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів. До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агентство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, засноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства. У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке телеграфне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС), що створювалося як центральний інформаційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу. РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган України в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інформаційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було збирання інформації про життя України для органів преси, радіо й телебачення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території України всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС [13]. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення. Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі структур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.^ 1.5.Український та світовий інформаційний простір «…Під інформаційним простором ми розуміємо, перш за все, територію розповсюдження інформації за допомогою конкретних компонентів національної системи інформації за допомогою інформації і зв’язку, діяльність якої має гарантоване правове забезпечення. До таких компонентів відносяться: 1. Матеріальні можливості розповсюдження інформації по горизонталі та вертикалі, її передачі у будь-яких напрямках. 2. Наявність регіональних та міждержавних угод, основаних на розумінні того, що жодний із процесів інформації не може розглядатися у якості феномена виключно національного характера.»10 У формуванні українського національного інформаційного простору, крім традиційних ЗМІ, сьогодні активну роль відіграють новітні електронні ЗМІ, серед яких, на думку сучасних дослідників, найважливішими є такі.1. Кабельне телебачення, що забезпечується підключенням телевізорів певного району (регіону) до якогось передавального центру за допомогою дротового зв'язку. Кабельне телебачення розраховане в основному на поширення розважальних програм, але може мати й суспільно-політичні за характером передачі.2. Відеомагнітофони — апарати, призначені для записування та відтворення аудіовізуальних програм та інших журналістських матеріалів. Інформація для них поширюється на касетах і має переважно культурно-розважальний характер, що не виключає поширення через цей спосіб ЗМІ всіх інших типів інформації. Різке зростання продажу відеомагнітофонів у світі розпочалося у 1983 році. У нас — у 1990-х роках. Відеомагнітофони широко використовуються для реклами.3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо) — встановлення зв'язку за допомогою супутникової техніки між двома точками землі незалежно від відстані та регіону з метою спілкування між групами людей, участі їх в обговоренні важливих суспільних проблем тощо. Сьогодні мало не в кожній інформаційній програмі можна спостерігати використання прийому телемосту. Про нього може йти мова тоді, коли використовується пряме включення кор