МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ ВОЛОЧИСЬКА РАЙОННА ФІЛІЯВідділення: філологія і мистецтвознавство Секція: фольклористикаОБРАЗ РУСАЛКИ У ВІРУВАННЯХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУРоботу виконала: Гайбура Юлія Олександрівна, учениця 10 класу ЗОШ № 1 м. ВолочиськаНауковий керівник: Сокур Тетяна Михайлівна, вчитель української мови та літератури, старший вчительВолочиськ – 2011^ Назва роботи: «Образ русалки у віруваннях українського народу».Автор роботи: Гайбура Юлія Олександрівна.Назва відділення МАН: Хмельницьке територіальне відділення МАН України, Волочиська районна філія. ^ Навчальний заклад: Волочиська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1Клас: 10 клас. Науковий керівник: Сокур Тетяна Михайлівна, вчитель української мови та літератури, старший вчитель^ Тези до наукової роботи Об’єктом дослідження є образ русалки в українській демонології, а предметом дослідження є українські вірування та ритуали, пов’язані з трансформацією образу русалки. Мета і завдання дослідження: досліджено та описано сучасні вірування та ритуали, в яких знаходить відбиток трансформований демонологічний образ русалки; доведено, що секрет довговічності цього образу – в його естетичній і художній привабливості. Актуальність дослідження зумовлена інтересом молодого покоління до народної спадщини, пов’язаної з недостатнім вивченням трансформованих народних образів, міфів, легенд в сучасних українських віруваннях, проблемою збереження найдавніших ознак українського етносу. Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому простежуються і аналізуються найвідоміші українські обряди і ритуали, серед яких і записані на Волочищині, пов’язані з трансформованим образом русалки. Аналіз різних літературних джерел, народних обрядів та ритуалів дає можливість стверджувати наступне: - українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів, серед яких образ русалки – один із найпоширеніших, найскладніших і найдавніших; - люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам; - оповідання про русалок завжди бентежать; нема в народній демонології образу, рівного за драматизмом, художньою виразністю і насиченістю. Матеріали цієї роботи можуть бути використані на уроках української літератури, спецкурсах українознавства. ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………..……4^ РОЗДІЛ 1.ФЕНОМЕН РУСАЛКИ ТА ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ…………………………………………….…………………..6 1.1 Природні джерела народних вірувань…………………………6 1.2 Етимологія слова «Русалка»……………………………………9 1.3 Обожнення Русалки…………………………………………….11 1.4 Типологія русалок……………………………………………....14^ РОЗДІЛ 2. РУСАЛКА В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ………………………………………....…………………………16 2.1.Русалка за народною уявою…………………………………….16 2.2.Русалка в українських обрядах і звичаях……………………....18^ РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗУ РУСАЛКИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ………………………………………………………………...……..23 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..………………………………...…..27 ДОДАТКИ……………………………………………………………………....29 ВСТУПУкраїнська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів. Особливе місце належить русалкам з українського фольклору. Преша згадка про русалок, як особливих міфічних істот, сягає ХVІІІ ст. у різні часи і з різних точок зору образ русалки вивчали такі етнографи як М. Попов, М. Чулков, О. Афанасьєв, С. Токарев, Л. Виноградова. Образ русалки один із найпоширеніших і найскладніших образів народної демонології, який і досі приваблює своєю загадковістю дослідників. Об’єктом дослідження є образ русалки в українській демонології. Предметом дослідження є українські вірування та ритуали, пов’язані з трансформацією образу русалки. Антропоморфічне уявлення (в людських образах) природи привело й до вірувань у русалок. Хоч людям і уявляється, що це буйна фантазія пращурів у створенні образу мавок та русалок, але це далеко не так. У віруваннях в русалок прихована глибока філософська думка. Русалки прагнуть до високого почуття, до недосяжної краси, безкорисної, у пізнішім розумінні – прагнуть платонічної любові, кохання. Вони розуміють природу, відчувають її, й є справжньою часткою Матері Природи. Звернення до цієї проблеми диктує й нинішня етнонаціональна ситуація в Україні. Розпочатий процес національного відродження може бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених поколіннями. І, навпаки, кожна незаповнена прогалина у системі передачі етнокультурної інформації і далі призводитиме до збіднення духовності етносу, а відтак і до кризи суспільства. Саме в цьому вбачається практичний аспект пізнання народних вірувань та світоглядних уявлень. Актуальність дослідження зумовлена інтересом молодого покоління до народної спадщини, пов’язаної з недостатнім вивченням трансформованих народних образів, міфів, легенд в сучасних українських віруваннях, проблемою збереження найдавніших ознак українського етносу. Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому простежуються і аналізуються найвідоміші українські обряди і ритуали, серед яких і записані на Волочищині, пов’язані з трансформованим образом русалки. Мета дослідження: дослідити та описати сучасні вірування та ритуали, в яких знаходить відбиток трансформований демонологічний образ русалки; довести, що секрет довговічності цього образу – в його естетичній і художній привабливості. Для реалізації зазначеної мети використано такі методи дослідження: - описовий, який полягає в описі особливостей трансформації легенд, ритуалів, міфів та міфологічних образів; - цілісно-системний, що дозволяє дослідити і узагальнити вже відому інформаційну базу про українську міфологію і образ русалки, зокрема; - метод компаративного аналізу. Джерельно-теоретичною базою дослідження є, насамперед, праці дослідників української культури, збірки легенд і переказів. В роботі також використано як джерельну базу польові записи, зроблені на Волочищині. Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, а також додатки. У вступі визначено тему, об’єкт та предмет дослідження, актуальність і новизну роботи, мету роботи та методи дослідження. У першому розділі “Феномен русалки та його походження” розкрито питання природних джерел народних вірувань, простежено етимологію слова «русалка» та її пандемоніум. Другий розділ “Русалка в українському фольклорі” містить опис вірувань та ритуалів, в яких присутні образи духів природи, зокрема,русалки, мавки. Третій розділ “Трансформація образу русалки в літературній традиції” – аналіз творчої спадщини майстрів поетичного слова на предмет зображення образу Русалки. Висновки – підведення підсумків написання усієї роботи. Матеріали цієї роботи можуть бути використані на уроках української літератури, художньої культури, на спецкурсах українознавства. РОЗДІЛ 1^ ФЕНОМЕН РУСАЛКИ ТА ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ1.1. Природні джерела народних вірувань У релігійних віруваннях українців вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть, мовляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявлялися як живі істоти. Це анімістичні (коли душею наділяються не тільки люди, тварини, а й рослини, предмети неживої природи), антропоморфні (коли людськими властивостями наділяються тварини, рослини, у людській подобі уявляються боги тощо) вірування, що склали основу як первісних релігій, так і сюжетів, мотивів, образної системи усної творчості.(Додаток А) Коріння антропоморфних і анімістичних вірувань випливає з давнього язичницького поклоніння слов'ян божествам, пов'язаним із природною стихією. Більшість із образів духів природи походять від ранньорільничого способу господарювання. Страх людини за результати своєї праці, невміння об’єктивно пояснити рушійні сили рослинного світу змусило її звернутись до старих формул, що існували раніше в мисливсько-збиральницькому суспільстві, але цього разу шукати покровителів серед персоніфікацій головних природних стихій. Образи русалок і мавок за своїм значенням неоднорідні і становлять сукупність різних у генеалогічному плані уявлень. Найновіші дані, одержані у різних районах Волочищини, свідчать про те, що й досі в людській уяві збереглось чимало раритетних типів цих образів, повір’їв та обрядів, з ними пов’язаних. Вивчаючи повір’я про русалок, необхідно відділити від них класичні та романські оповіді про подібних жіночих істот – сирен: ці напівжінки-напівриби своїм співом зваблювали мореплавців у смертельно небезпечні місця. Проте сирени, білі, з золотистим волоссям та риб’ячим хвостом, нагадують русалок лише своїм дитячим віком. За народними віруваннями ті дівчата, що померли неприродною смертю — утоплениці, вішальниці, мертвонароджені тощо — ставали русалками. Утоплениці-русалки навіки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що дивом збудовані з прозорого кришталю. У всіх мешканців Європи з давніх-давен були відомі русалки, щоправда, під різними іменами. Так, у Німеччині вони називались водяні німфи (wasser-nymphe) і дунайські діви; в Англії – морські дівчата (seamaid) і теж water-nymph; у литовців – дугни, вундани і вілії (від ріки Вілія). У скандинавських народів нараховується аж дев’ять різновидностей водяних дів: HimiЬglofa, Dufa, Hadda, Hefridg, Udur, HroЬn, Bylgia, Bara i Kolga; в Польщі – свитезянки, а в Сербії – віли, що живуть у горах, в скелях і на берегах рік та озер. (Додаток Б) Народ уявляв їх надприродної краси дівчатами, із білим чи трохи синюватим кольором тіла, з розкішною розпущеною косою; бувають одягнені у білий прозорий одяг, чи зовсім голі, інколи, зрідка, одягнені в червоний одяг. За повір’ями, записаними на Волочищині, русалки не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло (за деякими оповідями – блакитне, синє або темне), довге, хвилясте волосся, зелене, як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі і сині., як морська глибочінь. На голові у кожної русалки – вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілей. (Додаток В) Вони живуть і в лісі, і у воді, і на полях. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, потім беруться при місяці гратися, водити хороводи. Ті, що в лісі — гойдаються на вітах дерев, одягаються у квіти й зелені віти, співаючи пісень. [3, с. 212]. Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно. Русалки можуть перетворюватись на вивірок, щурів або жаб, що сідають на кладочках, де жінки перуть білизну. Вони поділяються на дві групи: русалки з іменем та без імені. Тих дітей, яким мати сама дає ім’я (хоч живому, хоч неживому), називають іменними, а тих, яким мати не дасть імені,- безіменними. Русалки з іменем подібні до маленьких дівчаток, без імені–також дівчата, але страшні , безволосі. (Додаток Д) Колись один з червневих тижнів у нас називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають "простоволосими дівами" і водять танки біля річок. В переддень Купала розкладають іменні русалки вогонь коло ріки і скачуть через нього, а безіменні вибігають з води, хапають попіл з іскрами, посипають голову, щоб росло волосся, і знов скачуть у воду. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку - це повинно було відлякувати русалок. Коли ж хтось змушений був ступити у воду, то мав обов'язково спершу кинути туди трохи полину. З погляду обраної теми заслуговує уваги така рослина, як латаття біле, яке слов'яни називали "одолень-травою". (Додаток Ж) А ще називали латаття "русалчиним цвітом": у їхній уяві білі квітки символізували холодну красу прекрасних звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище - русалчин хвіст. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді “з води на берег виходять русалки”. (Додаток В) Вважалося, що її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю - нечисту силу у воді, і на поляницю - нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, "коли треба чиєсь серце присушити". У зв'язку з культом лісу, з культом мертвих виникли образи мавок, нявок та русалок. З бажанням мати високий урожай виник образ польової русалки – у зв'язку з стародавніми похованнями у лісі, у полі та у воді — і виникли в народній уяві образи водяних та лісових мавок. Як відомо нам, раніше образи русалок— це були образи душ мертвих; пізніше — це самогубці та нехрещені діти, дівчата, тощо.1.2. Етимологія слова “русалка” В “Історії української літератури” М. Грушевського читаємо: “Місяць по Юрія, 26 мая, в деяких римських календарях стоїть свято роз, dies rosae, rosalia, risatio - початок літа і заразом день предків (parentalia). Написи вказують на широке розповсюдження його якраз на Балканах, серед фракійського населення. На характер сього свята, взагалі мало відомого, кидають світло пізніші християнські інвективи, які ставлять русалії поруч "скоморохів" і "кукол" та підставляють се слово замість грецьких "іподромій", кінських перегонів. Коли ми завважимо сказане вище про переходи поминальних відправ у такі забави з скоморохами і "тризни", воєнні гри, то характер поминального свята зарисується перед нами доволі виразно. Так як новорічні коляди перейшли на Різдво, так се поминальне свято було перенесене на свято Трійці — велике свято, "Святу неділю", і зробило її передусім великим поминальним святом. Тут приходить і другий день мерців, які виходять на світ, "як жито цвіте"; від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву "русалок", причім, як в наших "дідьках", тут поміщались поняття душ померлих, нехрещених дітей з водяними і пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (навок, від навь — мерлець) перейшла на сі образи. Се, таким чином, факт інтересних українсько-балканських стичностей: як ім'я коляди, так і назва русалій для святої неділі, що зветься русальною у нас в XII в., являється таким документом. Зміст поминального свята був правдоподібно даний старою нашою традицією, але ім'я – принесли балканські запозичення. Чи докинули вони чогось і до змісту свята, се вже трудніше сказати: сей гамірливий характер його, сполучення з представленнями і продукціями "скоморохів", з перегонами, виступами перебійців і под., могли бути в такій же мірі дані свійськими похоронними звичаями, як і доповнені впливами балкансько-романськими. В старій легенді про Ніфонта маємо цікавий образ русалій київських часів: “сатана посилає бісів на покусу людську і ті, убравшися в одежі крикливих кольорів (упестрені), граючи на бубнах, козах і сопілях, інші — взявши на себе "скурати", маски, веселили людей — і ці ігри називались русалії.” Стоглав, котрого цитати ми навели вище, вказує час сих відправ — в суботу на Трійцю, і поруч представлень скомороших згадує, що й самі поминальники при тім танцюють, б'ють в долоні і співають "сатанинські пісні". Пам'ять сього затрималась у нас хіба в виді епілогу поминальної трапези, в формах сильно ослаблених і блідих . Вся ж буйна веселощ, на котру натякають наведені звістки, безперечно, дуже важна в розвої літературної творчості, зникла майже без сліду». В "Слові некоего христолюбця"читаємо, що язичники "вірують у Перуна й Хорса... і у Вили, їх же числом три-дев'ять сестріниць, глаголять невігласи і мнять їх Богинями і тако покладають їм треби й короваї їм ломлять, і курей ріжуть"[19, 56]. З цього тексту бачимо, що: 1) Вили - те саме, що й Берегині (пор. Софійський збірник 14 ст.), їх, як і Берегинь, три-дев'ять сестріниць (тобто 27); 2) Вила у південних слов'ян - це та сама Русалка у східних слов'ян. Отже, якщо Вила в тексті названа Богинею, то логічно й Русалку вважати Богинею, тим більше, що в тексті є вказівка на самих віруючих, яких християнин назвав "невігласами" за те, що вони "мнять Богинями"; 3) Вилам, а отже й Русалкам кладуть ті самі треби, що й Рожаницям (про це пише згаданий вже Григорій Богослов). Цей автор ІХ ст. уточнює, що Богиня Рожаниця в слов'ян подібна до грецької Богині Артеміди (опікунки дітонародження). Етимологію слова «русалка» виводили також зі слів «русло» та «русий».(Додаток З) Шукали й інші версії, серед яких русалка – персонаж поминальних свят-русалій. Сильно розвинутий культ Предків у нашій релігії вказує на те, що душі покійних родичів та героїв обожнювалися. Бог-Род (Пращур, Прабатько) народу та Богиня-Рожаниця (Предкиня, Прамати народу). Це одна з найголовніших засад, через призму якої слід подивитися на Рожаницю-Русалку як на Богиню. 1.3. Обожнення русалки Сезонна обмеженість перебування Русалок на Землі не суперечить їх належності до культу Предків.(Додаток Л) Русалки зимують у водах, деревах, горах, а навесні з'являються серед людей у певні дні Кола Сварожого. Їхня водна сутність вказує на річку як на межу між “цим світом” (Явою) і потойбіччям (Навою). Вони приходять подивитися, як живуть їхні родичі й нащадки в Яві, чи дотримуються родового Звичаю. Залежно від поведінки людей, Русалки допомагають, чи шкодять їм, як згадані вже Нічка чи Полудниця. На Поліссі, як повідомляють літні жінки: "На Русальний тиждень не шиєм, не мажем на дворе, щоб русалкам очей не забризкать глиною". В ці дні також не купаються в річці, не садять картоплю, не копають, не пускають дітей в ліс, у поле: "Не ходи в жито, там Русалка ухопить, залоскоче." Такі застороги, можливо, мають практичний зміст, щоб не зашкодити "роботі" русалок в період цвітіння жита - не порушити природну гармонію, енергетику поля шумом, галасом, не пом'яти колосся. Подібні заборони відомі в Україні щодо печі - не дозволяється лежати на печі під час випікання хліба, яке з давніх-давен вважалось священнодійством. На космогонічну сутність Русалки вказує прекрасна легенда про сузір'я Баби-Звізди (Волосожари, наукова назва Плеяди). (Додаток М) Витоки цих вірувань - у ведійській релігії, де Місяць і Зорі вважаються душами Предків, які дивляться з нічного неба на життя своїх родичів. Культ Русалки простежується і в такому понятійному ряду як: Баба - Діва - гора - берег - Берегиня - береза, що позначає загалом жіночу сутність природи. По всій Україні маємо безліч назв Бабина гора, які розміщені переважно на берегах річок. Первісне значення слова берег - гора, тобто підвищення землі відносно низького русла ріки. Деякі дослідники вважають, що слово Русалка походить саме від цього кореня, тобто "та, що живе в руслі ріки і виходить на берег". Берегинею називають Русалку деякі західні слов'яни (наприклад у лужичан Брегіня). Існує вірування, що гілка берези, яка зрослася з дубом, має чарівну силу в любовній магії. Водночас, біла береза у фольклорі - символ померлої дівчини: якщо вона росте одиноко, то вважають, що в ній живе душа Русалки. Отже, дуб - символ Перуна, чоловіка, має свою пару протилежної статі березу - символ Русалки, жінки. Не даремно березове гілля - обов'язковий культовий атрибут Русального тижня. Християнські попи часто скаржилися на жінок, які вивішують на берези жертовні сорочки й рушники, приносять у жертву березам "пироги, каші і яєшні" кланяються березі й співають їй пісні. Русальна берізка, з якою здійснювався урочистий обхід хат, у слов'ян мала різні назви: кума, гостейка, вінок, стовп, семик, куст, сад, баба, красота та ін. Це були переважно жіночі й дівочі обряди, коли жінки вважали березу символом своєї Богині-Покровительки: вони кумувалися з берізкою, просили в неї доброї долі, умивались її соком для краси й здоров'я. Березовими гілками прикрашали хати, вікна, ворота, господарські споруди (хліви, стодоли та ін.). Це освячене гілля використовують протягом року для купелі (березові віники, напар з листя для миття голови тощо). Сховані під стріху гілки берези оберігають хату від блискавки, грому, граду (нейтралізація протилежного: вогонь - вода). Тому в обрядах Зеленого (Русального) тижня берізку втикали на полях, як оберіг від граду. На користь Русалки як Богині говорить і той факт, що подекуди виготовлялося її культове зображення: солом'яна лялька в жіночому вбранні (засвідчене на Рязанщині). Російська Русалка (жінка, яка тримає цей образ в центрі хороводу) танцює, виконуючи рухи, подібні до тих, які імітує й українська Перегеня, намагаючись розсмішити всіх учасників обрядодійства. Такий хоровод іде до самого поля, де розриває солом'яну ляльку й розкидає солому з неї по полю, кажучи: "Проводили Русалок". В Україні на Русальному тижні виконують обряд "Водіння Куста", “Водіння коня”[20, с.123, с.136]. На Волочищині в давнину був обряд “Водіння кози”. Ці обряди, за словами його учасників, символізують пробудження весняних вод. (Додаток Н) Спеціально русалкам і мавкам присвячений четвер на Святій неділі: се "русальний" або "мавський Великдень", що відповідає "навському" четвергові на великодніх святах. Подекуди спеціальним святом русалок є десятий понеділок, два тижні по Зелених святах. В ці дні не працюють, щоб не гнівати русалок, котрі могли б пошкодити полю, а так вони будуть його берегти. Тут ясно з русалками водяними мішають пільні німфи. В їхню честь місцями справляється обід на полі або кладеться хліб на межах. Поливаються молоком сліди худоби, де вона ходить на пастівень і до води, і т. д. "Русалки" уявляються дуже амбітними на пункті їх культу і пам'ятання про них. Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодь не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полинь і любисток, їх треба мати з собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються у цей тиждень, згадують спеціальні "проводи" русалок — обряди, призначені на те, щоб їх позбутись [3, с.112 ].(Додаток П)1.4.Типологія русалок Русалка — Богиня рослинної сили і водної стихії; русалок є 27 (тридев'ять сестріниць) і кожна з них має своє ім'я, пов'язане з назвою рослини чи якоюсь дією її в природі (напр., Полудниця, М'ятниця, Пшениця, Жалиця, Краса та ін.).(Додаток К) Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові. Знання про три-дев'ять сестріниць русалок живе в Україні з давніх часів. Так, на початку ХХ століття Юрій Миролюбов записав у кількох селах Подніпров'я імена декількох сестріниць: Сенява, Сана, Овсяниця, Житниця, Пшениця, Травниця, Катраниця, Березиця, Вербиця, Вишниця, Сливиця, Яблуниця, Грушениця, Осиниця, Дубиця, Терновиця, Дивовиця (всього 17). Пізніше в селах Веселі Терни та Антонівка він знайшов ще 7 імен: Росяниця, Розовиця, Любистиця, Кануперниця, М'ятниця, Жалиця, Краса. Цей перелік можемо доповнити ще відомими в українській фольклористиці Полудницею, Нічкою-Марухою та Гречухою. Може це випадковий збіг (27). Можливо буде знайдено ще більше імен, адже слов'янський фольклорний масив неодмінно матиме інші варіанти цих імен. Так, у македонців три Вили (Русалки) називаються Ветерушки (ті, що роздувають вітер, бурю), у сербів є Русалка Поводкиня (що живе у водах річок, озер, криниць і джерел) та морська Дівиця (що живе в морі), у лужичан є Лісунка (що колишеться на гілках лісових дерев). На Харківщині всі загалом Русалки називаються Лоскоталками, а в росіян - Щекотухами, що свідчить про їхню небезпечність для людей, особливо (за повір'ями) для неодружених парубків, які ходять пізно берегом річки чи в лісових хащах.[6, с.98] Волочищиніні русалок називають Лісарка (в с. Зайчики) та Заводка ( с. Лозова). Значно менше відомостей маємо про кожну з русалок. Але дещо відомо й про них.(Додаток М) Мавки вшановуються на Русальному тижні (за астрономічним календарем - середина травня). Мавки приходять на Землю, починаючи з Навського четверга (перед Великоднем), і перебувають тут до глибокої осені, після чого засинають на зиму. Взагалі, четвер - день Перуна - важливий і для русалок: вони як помічниці Бога-громовержця, "облачні діви", посилають живу воду на поля й ліси. Тому друге їхнє свято - Русальний Великдень - теж припадає на четвер Семикового тижня (сьомий тиждень після Великодня Дажбожого). Відомо, що в давнину Русальний Великдень святкувався дуже гучно - з музикою, співами, танцями, рядженими ("возложища на лиця скурати", тобто маски зі шкіри). Так наші предки славили пробудження грозових і дощоносних сил Природи, яке припадає на середину травня. У словенців збереглася навіть назва цього місяця рісалчек (тобто русальник) [12, с.175]. Найближча рідня русалки — це береза-сестра; старенька верба — мати. Дерева лісові вважають за сестер і братів... Русалки прагнуть кохання, любові, краси. Отже, русалка має космогонічну сутність. В цьому образі бачимо раціональні звичаєві вірування, які оберігали наших предків від виснажливої праці, примушуючи правильно дозувати працю і відпочинок. Імена русалок дають змогу припустити, що кожна з них відає певною рослиною чи сферою життя. Етимологію слова «русалка» виводили зі слів «русло» , «русий», «берегиня». Деякі дослідники вважають, що слово Русалка походить саме від кореня слова берег, тобто "та, що живе в руслі ріки і виходить на берег". Шукали й інші версії, серед яких русалка – персонаж поминальних свят-русалій. Сильно розвинутий культ Предків у нашій релігії вказує на те, що душі покійних родичів та героїв обожнювалися. Русалка — Богиня рослинної сили і водної стихії. Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові. РОЗДІЛ 2^ РУСАЛКА В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ2.1.Русалка за народною уявою До русалок на Русі -Україні було подвійне ставлення: в одних місцевостях ставилися з великими симпатіями, з любов'ю і вважали русалок добрими, але скривдженими надприродними силами. У тих місцевостях вважали русалок за опікунок нив, лісів чи вод. У других місцевостях — навпаки: вважали русалок “нечистю”, якій треба догоджувати, яку треба задобрювати, щоб не робила лиха. Учені пояснюють, як виникло вірування у русалок. У дохристиянські часи не було цвинтарів, люди хоронили своїх мертвих у лісі, на полі, на роздоріжжі, чи опускали у воду. Пізніше, з приходом християнства, стали ховати мертвих на певних визначених місцях — на кладовищах (чи цвинтарях). Самогубців же ховати на кладовищі церква суворо заборонила. Тому померлих неприродною смертю, по-старому ховали на роздоріжжях, у лісах, на полях, на горах. У народі було вірування, що самогубець, чи нехрещені померлі діти — є грішники, а душі їхні небо не приймає, тому ті душі неприкаяні блукають вічно по горах, долинах, водах та лісах. Народ вірив в русалок, в те, що вони періодично можуть перетворюватись у дрібних тварин: жаб, мишей, ящірок тощо. Вірування було так глибоко закорінене, що в народі оповідали начебто, коли русалка попадеться у людські руки, то живе з людьми, працює, допомагає їм рік, а далі безслідно зникає. Друге вірування було, що коли малі діти, чи нехрещені — потерчата, можуть бути врятовані, а саме: коли хтось такій малій русалці кине хустку, а чи порсне водою, дасть ім'я й скаже: „Во ім'я Отця і Сина й Святого Духа", — то тоді ця русалка врятована й стає опікуном свого добродія. На Волочищині, в с. Лозова, стверджують, що можна врятувати русалку іще тим, коли роздати за нехрещену чи загиблу дитину 40 хрестиків. За віруванням можна було полегшити важке блукання русалки: матері, діти яких стали русалками, у Зелений Четвер збирають малих дітей, годують їх, дають подарунки — то тим русалкам малим полегшувалось безвідрадне блукання. Люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам: справляли зустріч — коли вони виходили з води та йшли на ниви; справляли проводи — коли знову поверталися у ліс, а чи у перший понеділок після Зеленого тижня відлітали на небо; розвішували для них на віттях у лісі сорочки, хустки, нитки; приймали їх їжею — розкладали в Зеленому тижні на межах у полях, над водою та у лісі — яйця (жовті крашанки), пироги, книші, вареники тощо. На Волочищині, в с.Зайчики, на Зелені свята в лісі на кущах, біля водоймищ, в’яжуть і сьогодні кольорові стрічки, з яких русалки плетуть собі одяг. На свій Великий День (Великдень), у Зелений Четвер — русалки ставали повними господинями лісу, води й нив. Вони пильно у цей день дивилися, щоб ніхто не купався, не ламав, не нищив дерева, не ходила б молодь серед полів та нив. Русалки заманювали хлопців і дівчат різними способами: одним співали й ті йшли за піснею зачаровані, аж поки не опинялися у воді; другим загадували загадки, і коли ті не могли відгадати, залоскочували їх; третім з'являлися білкою чи зайцем. Русалки безмежно радіють весні, життю, веселощам, рухливості, класична гра у них та співи — понад усе! У вибуялому вирі гри вони підіймаються у небо; чарують його своїми класичними тілами, своєю красою. Але вони бояться хреста - лише угледять його — немічні падають додолу. Вони дуже люблять хороводи. І народ їх то любить, то боїться, то обожнює.2.2. Русалка в українських обрядах і звичаях У зв'язку з особливим поглядом на природу на території України існували різноманітні обряди, свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осені, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, "маслениця", веснянки, гаївки, Купала тощо. Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки — багато з них перейшло до християнства, зберігши свою внутрішню суть, хоч вони були й пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонних, пов'язаних з різними видами праці[21, с.67]. Русальний або Клечальний тиждень — тиждень Зелених Свят починався із Зеленої суботи. Цей тиждень пов'язаний з віруванням у “русалок” та “мавок”. На Зеленому чи Русальному тижні ходять у полі, в лісі, понад ставами та ріками неприкаяні душі самогубців, які народ у своїй уяві мав, як русалок, тобто дівчат-утоплениць. Тому на Русальному тижні не можна ходити в одиночку молодим хлопцям та дівчатам, бо польові русалки залоскочуть, а водяні мавки-русалки — потоплять. Не можна було й купатися на тому тижні, бо, мовляв, тоді буває найбільше утоплених із двох причин: перше - це те, що на Зеленому тижні “важить вода із землею”, а друге — небезпека від мавок-русалок. За віруванням наших пращурів під час русального тижня русалки виходили з води, де вони перебували всю зиму, і ходили по лісі та на нивах. Їх треба було задобрити, щоб вони не збивали квіту в житті, а навпаки, щоб оберігали ниви, сприяли б урожаю. Тому в русальних обрядах беруть головну участь молодиці, а молодики у цьому обряді участі не приймають. В Україні довго зберігався звичай серед жінок – в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінок намітки, а в дівчат – сорочки .(Додаток П1) В русалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. Вважалось, що не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки і робитимуть шкоду людям; не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок. В русалчин тиждень ніхто не відважується купатись у річці. У четвер (цей день ще називають Русалчин Великдень) ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок. Ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собою хліб із житнього борошна, спечений окремо та замішаний на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для русалок – “щоб жито родило”. Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. Вважалось, що у тих вінках русалки бігають по нивах та лісах. За народними віруваннями, у цей день русалки виходять на поверхню землі і дивляться, чи шанують люди їхню пам’ять. Якщо хтось в цей день займається роботою в полі, то русалки заважають працювати й насилають на посіви якесь лихо; а ті, хто шанує це свято, сподіваються, що русалки берегтимуть їхні поля від шкоди. У Зелений вівторок та Зелену середу молодиці зустрічають русалок. У чому полягала ця зустріч? Як проводився цей звичай? Ми досконало не знаємо. Відомо лише те, що молодиці збиралися масово, святочно одягнені йшли до лісу, на поле, чи на роздоріжжя, розкладали їжу, віталися, “закликали русалок їсти й пити з ними, та охороняти їхню ниву”, співали русальних пісень і надзвичайно бурхливо-весело проводили ці дні. В цей день селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємночастуються. На межах розкидали їжу й залишали для русалок. Чоловіки й жінки переодягалися, маскувалися й з бубнами, сопілками та волинками вибуяло відбували ці грища. Церква засуджувала ці грища, як бісовські-сатанинські. Але жінки й чоловіки цей обряд дотримували, бо вірували, що русалки “амбітні створіння” і можуть наробити зла й на нивах і з їхніми дітьми. Існував цілий цикл русальних пісень, з яких у нас залишилося дуже мало. Образ того, як русалка ловить дівчат, подано в одній з таких пісень, записаній від респондентів с.Лозова. (Додаток П5) Найстрашніший, найнебезпечніший день на Русальному тижні— це був Зелений четвер. Лише у цей день русалки могли ходити й ходили по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході-русалки справляли Великдень. Це в розумінні найкращий величний і найдовший для них день. Лише у четвер їх душі були вільні, їх випускали на волю, вони робили у житі ігри - водили хороводи, співали, ловили на полі поодиноких дівчат та хлопців, хитрощами їх заманювали у свій стан; святкування проходило у них увесь день. Пили вони пахощі квітів. Їли вони меди з квітів, росою вмивались. Але у цей день їм можна було їсти й ті страви, які вони їли до того, як русалками стали... Ось чому на нивах, на межах та суловках розкладали молодиці їжу й питво у Зелений Четвер... Лише у цей день русалки відчували себе людьми; у цей день у них з'являлося чуття людське й бажання людські: любов, кохання, веселощі, славлення природи, сонця й світу. Нікого й нічого вони у цей день не боялися, лише одного хреста... І коли русалці впадав у вічі хрест, хоч би десь і далеко на полі чи на церкві, вона одразу кам'яніла. Напередодні Трійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчата виходять вдосвіта по воду, вАНІМІЗМДодаток БСинонімія європейських назвВ уяві сербів русалки – це молоді, дуже гарні дівчата в білотканій одежі, з довгим волоссям, що хвилями розвівається по спині і пишних грудях ; шкоди вони ніякої людям не роблять, а при нагоді ще й допомагають. Віли мають і деякі обов’язки: вони збирають хмари, готують блискавку і грім, а часом збираються на розвагу й танцюють; буває й так, що вони пророкують людям майбутнє. Отже, вірування в існування русалок–це є загальне вірування всіх європейських народів. Додаток В О. Сахновська. Русалка і водяник. Ілюстрація до феєрії Лесі