Інтернаціоналізація економіки”

Інтернаціоналізація економіки”1.Інтернаціоналізація, сутність і форми Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праць (МПП). МПП – це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, це процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції. МПП розвивається по двох напрямах: виробничому і територіальному. В свою чергу виробничий напрям ділиться на вертикальний (різні виробники утворюють лінійний технологічний ланцюжок і виконують ряд послідовних технологічних операцій) і горизонтальний (виготовлення окремими виробниками компонентів, з яких потім збирається технічно чи технологічно складений виріб). В територіальному аспекті МПП передбачає спеціально окремих країн на виробництві окремих продуктів чи їх частин для світового ринку. Історично МПП виник як система, основною структурною одиницею якої були національні економіки і світогосподарські зв’язки зводились до міжнародної торгівлі. Дальший розвиток МПП приводить до переростання світового ринку у світове господарство. Формується двоїста структура світового господарства: з одного боку – це система взаємопов’язаних національних економік, а з іншого – транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК зараз стали головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків. ТНК – це багатонаціональні корпорації, які зосередили в своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку. Сьогодні достатньо стійко проглядається така структура світового господарства: світові ринки товарів і послуг; світові ринки капіталів; світові ринки робочої сили; міжнародна валютна система; міжнародна кредитно-фінансова система. Крім того, інтернаціоналізація інтенсивно розвивається у сферах інформації, науково-діяльних і конструкторських робіт (інжиніринг, консалтинг). Формуються єдині науково-інформаційні проекти. Суб’єктами світового господарства є: держави з їх національними економіками; ТНК; міжнародні організації та інститути (міжнародні банки, виробничо-торгові об’єднання); інтеграційні угрупування. Таким чином, світове господарство – це система національних економік окремих країн, об’єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими та науково-політичними зв’язками. Основним спонукальним мотивом розвитку світогосподарських зв’язків є прагнення їх учасників отримати економічні вигоди від участі в МПП. Ще меркантилісти вважали, що міжнародна торгівля є джерелом багатства. А.Сміт та Д.Рікардо розробили теорію порівняльних витрат. Закон Д.Рікардо гласить: країна повинна спеціалізуватись на виробництві певного товару і експортувати його, якщо відстань між витратами виробництва цього товару і вишими витратами виробництва інших товарів більша, ніж у інших країнах. Цю теорію продовжили у ХХ ст.. шведські вчені Б.Гекшер і Б.Олін та британський вчений М.Поршер. Міжнародна торгівля здійснюється у вигляді експорту (вивезення товарів для продажу на світовому ринку) та імпорту (ввезення товарів у країну). На основі світових цін, за якими утворюється збут товарів на світовому ринку, утворюється вартість експорту і вартість імпорту. Сума обсягу експорту та імпорту товарів утворюють торговий оборот країни. Це один з головних показників включення країни у світову торгівлю. Різниця між вартістю експорту та імпорту утворює торговий баланс країни. Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, то баланс торгівлі активний, якщо навпаки – пасивний. При пасивному торговому балансі країна вимушена виплачувати значну суму валюти, а при активному – одержувати її. Тому кожна країна намагається підвищити конкурентоспроможність своїх товарів, щоб розширити експорт, і по можливості, стримувати імпорт товарів. З торговим балансом тісно пов’язаний платіжний баланс (ПБ). ПБ – це співвідношення між сумою платежів, одержаних країною з-за кордону та сумою платежів, здійснених нею за кордоном за певний відрізок часу. Всі ці платежі здійснюються валютою або золотом. ПБ буває активним і пасивним. Держава здавна регулювала експорт та імпорт товарів. Державне регулювання історично прийняло дві форми – економічний протекціонізм та вільна торгівля (фрітредерство). Економічний протекціонізм – джерело захисту внутрішнього ринку країни від іноземних товарів, стимулювання вітчизняної економіки і розширення експорту товарів. Найголовнішим засобом протекціонізму є митні платежі, а також тарифи – платежі за транспортування імпортних товарів, квоти – обумовлені обсяги товарних поставок, ліцензії – дозвіл на ввезення товарів. Вільна торгівля – форма державного регулювання зовнішньої торгівлі, яка ґрунтується на відміні митних платежів, тарифів та ліцензій. Це торгівля без кордонів. Міжнародна торгівля здійснюється, як правило, в кредит. Після закінчення строку кредиту, розрахунки проводяться золотом або валютою. Але країни можуть домовлятися між собою про взаємне погашення своїх боргів. Система зв’язку взаємних виплат називається клірингом. Коли країни наперед домовляються про взаємні погашення боргів шляхом поставки товарів. Така система називається бартерною торгівлею. Бартерна торгівля та кліринг є інструментами державного регулювання зовнішньої торгівлі. Паралельно з інтернаціоналізацією процесів на мікрорівні відбувається інтернаціоналізація макроекономічних процесів, що проявляється в міжнародній економічній інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція – це процес обопільного пристосування і об’єднання національних економік двох і більше країн. Характерні риси інтеграції: міжнародне регулювання економічних процесів; поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу; розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили, фінансових ресурсів у межах даного району; зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних об’єднань, вирівнювання (їх економічного розвитку). Існують такі види інтеграційних об’єднань: зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною митних обмежень у взаємній торгівлі); митний союз – вільне переміщення товарів і послуг в середині об’єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн); спільний ринок – ліквідовуються усякі бар’єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили і капіталів; економічний союз – включає спільний ринок (проведення єдиної економічної політики); валентний союз – економічний союз, що базується на єдиній банківській системі і на єдиній валюті. Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли в Західній Європі, де в 1949 р. виник “спільний ринок” 96 країн), спочатку я к митний союз, а потім – спільний ринок. З 1995 р. він став Європейським Союзом, включає зараз 16 країн, вводиться єдина валюта – євро. Тенденція до міжнародної економічної інтеграції посилюється. У січні 1995 р. утворено митний союз, у який увійшло 6 країн. Прийнято рішення і про утворення митного союзу у Північній Америці – у складі США, Мексики і Канади.^ 2.Україна прагне інтегруватись в ЄС. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх Угод між державами. Найважливішу роль серед них відіграють МВФ і МБРР, який є головною установою Групи Світового банку. Утворений в 1944 р. Україна вступила у МВФ в 1992 р. МВФ утворено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами МВФ, він має відігравати подвійну роль: стежити за виконанням своїми членами правил поведінки у галузі валютно-фінансових відносин; надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які потім втілюють у програми перебудови економіки (Принципи обумовленості). Кожна країна, що входить в МВФ вносить внески. Ставши членом МВФ, Україна водночас ввійшла до Світового банку. Для України важливі членство у МВФ. Україна поки що не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки, тому зовнішне фінансування може отримати в МВФ політика фонду, яка пов’язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабільність соціально-економічної ситуації в Україні Відносини України з країнами колишнього СРСР будуються за трьома типами програм: програма системної трансформації економіки; “стенд-бай” – програма короткострокового фінансування (12-13 місяців), спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабільності; програма розширеного фінансування 3 роки - більше уваги структурним реформам. Світовий банк – група споріднених організацій, до яких входять: - Міжнародний банк реконструкції та розвитку; - Міжнародна асоціація розвитку; - Міжнародна фінансова корпорація та ін. Офіційні цілі Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Світовий банк зосереджується на середньо- та довгострокових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. МБРР концентрує увагу на перетвореннях на мікрорівні. Європейський банк реконструкції та розвитку є регіональним міжнародним банком, створений в 1991 році. Мета – сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок та розвиток приватної підприємницької діяльності у країнах з Центральної та Східної Європи. Європейська валютна система – організаційно-економічна форма відносин країн ЄС у валютній сфері, створена в 1979 році з метою стабілізації валютних курсів регіоні.^ 3.Інтеграція економікі країни в світове господарство як чинник економічного зростанняІнтеграція-означає міцний взаємозв’язок, взаємопереплетення національних економік і формування спільного економічного простору. Вона означає вільне переміщення між державами капіталів, товарів, робочої сили , інших ресурсів, їх використання на основі взаємоузгоджених економічних і юредичних норм .1 У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній з національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними субєктами - представниками різних державНа мікрорівні вирізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає обєднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: інтеграція "вниз" (наприклад, приєднання заводу - виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво); виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильної компанії заводу, що виробляє металоконструкції); невиробнича інтеграція "вгору", що включає сферу розподілу. На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами. На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних обєднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівнему структуру інтеграційного процесу - на мікро- та макрорівні. Як теоретично обгрунтовані та практично апробовані розглядають такі форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи.^ Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торгівельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої інтеграції є преференційна система Британського співтовариства, що обєднувало 48 держав. У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі, зона вільної торгівлі "США - Канада", Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).^ Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі, в Європейському союзі. В економічному союзі вільний рух факторів та результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс, Сполученя Штати Америки, Радянський Союз. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується політична інтеграція. При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торгівельна інтеграція. Глибші форми міждержавної інтеграція створюють умови для виробничої інтеграції. Рівні, форми та темпи міжнародної екнономічної інтеграції тісно взаємоповязані. Рівні Форми Типи Рис. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції^ 4.Чинники та фактори, що впливають на розвиток процесів світової економічної інтеграції Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами: економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; закономірностями науково-технічного прогресу; тенденціями демографічного розвитку; наявністю та необхідністю розвязання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; ринковою "уніфікацією" економічного розвитку. В цілому, послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок обєктивно зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації країн-учасниць на пріорітетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки. Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння соціально-економічних та політичних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн, ідеологічні розходження; політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, повязані із розширенням інтеграційних угруповань і т.ін. Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників: усунення дискримінації та барєрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері; динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва; забезпечення достатнього рівня конкуренції.^ 5.Вплив інтеграції на сучасну систему світових господарських звязків. У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції, впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн та регіонів світу. На мікрорівні внаслідок горизонтальної та вертикальної взаємодії формуються інтернальні ринки факторів і результатів виробництва, виникають, розвиваються домінуючі у сучасній економіці транснаціональні корпорації. На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних обєднань країн. Інтеграційні імпульси виходять, насамперед, із міжнародних угруповань загальноконтинентального значення. У Європі - це Європейський союз (ЄС), у колі якого формуються інтеграційні інтереси не тільки західноєвропейських, а й східноєвропейських країн. На американському континенті - це Північноамериканська угода про вільну торгівлю із домінуючою роллю Сполучених Штатів Америки. В Азії інтеграційна політика концентрується навколо створення інтеграційного угруповання величезного як за кількістю країн-учасниць, та і за сукупним потенціалом. Контури континентальної інтеграції можна також виявити, аналізуючи сучасні економічні взаємовідносини країн Латинської Америки і Африки. Для такого типу угруповань характерні чітко орієнтовані на глобальну конкуренцію механізми регулювання і координації при певних відмінностях організаційного оформлення. Водночас розвиваються традиційні і створюються нові регіональні та субрегіональні угруповання країн, які безпосередньо не впливають на глобальну конкуренцію. Вони мають інші, локальні, цілі і використовують відповідні інтеграційні механізми. Поряд з могутніми угрупованнями країн ефективно функціонують середні та малі інтеграційні угруповання, хоча їхній розвиток багато в чому і зумовлюють зовнішні фактори інтеграції. Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме: динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією обєктивних факторів, так і "ланцюговою" реакцією країн на розвиток окремих інтеграційних угруповань; нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу; розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибоки корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку. Дослідники визначають, що у сучасному світі інтеграція і дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Корсика у Франції), але й глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги). Інтеграція та дезінтеграція являють собою обєктивні взаємоповязані процеси. Більш того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах. У окремих випадках можуть складатися умови для реінтеграції. Але. Не зважаючи деякі дезінтеграційні процеси у сучасній системі національних економік, їй більш притаманна загальна глобальна інтеграція. Таким чином, на початку третього тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливості для здійснення стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробнично-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Отже, аналізуючі сучасні тенденції світового розвитку, інтернаціоналізацію національних економік, перетворення світового економічного механізму в єдину глобальну систему, для України виникає гостра необхідність процесу активної інтеграції до сучасної системи господарських звязків для успішного подальшого економічного, соціального та політичного розвитку. 1 *Основи економічної теорії /Під ред. Климка Г.Н.-К1994. 531с.