«Гідна робота – це безпечна робота»

В с т у п«Гідна робота – це безпечна робота»Хуан Сомавія / Juan Somavia Генеральний директор МОПОднією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і, на жаль, залишається в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, гірнича справа (останнє трагічне свідчення цьому – загибель і травмування гірників на шахті ім. Засятько Донецької області у 2007 р.). Тому вже з часів Середньовіччя вчені надавали великого значення дослідженню умов праці у гірничій галузі. Вчені з давніх часів вивчають умови праці та безпеки людини. Ось короткий перелік деяких вчених із давніх часів до наших днів. Розглядали умови праці Арістпотель (384-322 до н.е.), Гіппократ (460-377 до н.е.), Агрікола (1494-1555). Небезпеку, пов'язану з гірничою справою, вивчав Парацельс (1493-1541). Йому належить вислів: «Все є отрута, і все є ліки. Тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками». (Ідея принципу нормування!). Заклав основи професійної гігієни, написав книгу «Про хвороби ремісників» – Рамацціні (1633-1714 ). ^ Георгій Агрикола (1494-1555 рр.) першим зробив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломоносов (1711-1764 рр.), який у 1742 р. у своїй науковій праці з основ металургії та рудних справ проаналізував умови праці гірників, розглянув різні питання гігієни, безпеки та організації їх праці, відпочинку, обґрунтував режими і принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895) досліджували умови праці та безпеки людини як фактор соціально-економічного розвитку капіталізму. «Економічні епохи розрізняються не тим, що виробляється, а тим як виробляється». Значний внесок у розвиток теорії безпеки внесли видатні вчені: В. Л. Кирпичев (1845-1913), А. А. Пресе (1857-1930), Д. П. Нікольський (1855-1918), В. А. Левицький (1867-1936), А. А. Скочинський (1874-1960), С. І. Каплун (1897-1943) та ін.В. І. Ленін (1870-1924) вивчав умови праці як фактор росту революцій­ного настрою мас. У таких творах як «Развитие капитализма в России», «Научная система вижимання пота», «Закон о вознаграждения рабочих от несчастных случаев» та інших містяться основоположні ідеї, покладені в основу радянської системи охорони праці та безпеки. Наприклад, «Труд должен быть организован без всякого вреда для рабочего человека». Інтенсивний розвиток вчення про охорону праці збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням продуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров’я працюючих. Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, облегшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її власні творіння становлять загрозу для неї самої. Завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей поступово зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу вже наближається до 80-ти років, і це не межа. Цих результатів досягнуто завдяки зростанню економіки, культури, медицини. Остання сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав фізіологію, психологію та умови праці. З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматизму, професійних захворювань, кількості аварій, з’явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у 1847 р. О.М. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних захворювань і запропоновано заходи, що мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії. Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч-ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі-льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі. Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна, або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р. Видатний вчений-фізіолог І.М. Сєченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обґрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку. Витрати енергії в процесі роботи і дію на організм людини промис-лових отрут дослідив учений-гігієніст Г.В. Хлопін (1863-1929); витрати енергії на скорочення м’язів визначив фізіолог В.Я. Данилевський (1852-1939); вивченню виробничого травматизму та характеристиці заходів з профілактики професійних захворювань присвятив свою діяльність лікар Д.П. Нікольський (1855-1918). У 1915 р. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці. Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як С.І. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Левицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Гогіташвілі, А.С. Бєліков, А.М. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін. Багато вчених своїми розробками у різних галузях науки сприяли розвитку охорони праці: зокрема, академік С.І. Вавілов (1891-1951) відкрив люмінесцентне освітлення, яке будучи за своїм спектром близьким до природного дало можливість краще з меншими затратами енергії нормувати освітлення приміщень; вченим-гігієністом Л.І. Медведєм розроблені методи зниження небезпечної дії пестицидів та інших хімічних речовин на людей і тварин; вчені інституту електрозварювання ім. Патона НАН України розробили і впровадили у виробництво різні способи електрозварювання з використанням промислових роботів та автоматизованих пристроїв. Створенню роботів на виробництві надається велике значення, оскільки вони замінюють людей в особливо небезпечних умовах праці: космосі, під водою тощо. На сьогодні у виробництві з метою запобігання травматизму, про-фесійних захворювань, аварій широко використовують технічні засоби безпеки праці, розроблені як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з охорони праці проводяться у Національному науково-дослідному інституті охорони праці Національної академії наук України, галузевих науково-дослідних інститутах та навчальних закладах. В Україні створений навчальний та науково-інформаційний центр з охорони праці. Видавництво «Основа» започаткувало тиражування нормативних актів, посібників, навчальної та іншої літератури з охорони праці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та інші програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань охорони праці з перспективою їх подальшого об’єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держгірпромнагляду. Працями багатьох вчених створені наукові передумови для розробки засобів та методів захисту від небезпеки. Комплексною науковою дисциплі­ною, що вивчає небезпеку та захист від неї людини, є охорона праці. ^ Предмет і зміст дисципліни «Охорона праці в галузі». ЇЇ зв'язок з іншими дисциплінами Охорона праці має тісний зв’язок з такими науками, як безпека життєдіяльності, гігієна і фізіологія праці, психологія, ергономіка, інженерна психологія, соціологія, екологія, технічна естетика та ін. Сучасне законодавство України з охорони праці ви­магає більш якісної підготовки спеціалістів з вищою осві­тою для всіх галузей народного господарства. Об’єктивни­ми причинами цього є глибокі суспільно-економічні зміни, які привели до появи нових форм господарювання і власності. Сучасний інженер повинен мати достатній обсяг те­оретичних знань у галузі охорони праці та уміти з їх допо­могою вирішувати практичні інженерні задачі зі створення безпечних і здорових умов праці на виробництві. У зв’язку з цим внесені ефективні зміни в навчальний процес вищих навчальних закладів. З 1999 року введені дисципліни «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі», стало обов’яз­ковою умовою рішення конкретних задач з охоро­ни праці в дипломних проектах. За рахунок цього, а також в результаті підсилення інженерної частини охорони праці в дипломних проектах з’явилася можливість підготовки висококваліфікованого інженера. Відповідно до Закону України «Про охорону праці» «Охорона праці – це система правових, соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілак­тичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності» (рис.1). З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає знання різних напрямів науки і техніки, а саме: – інженерних наук; – наук про суспільство; – гуманітарних наук; – наук про людину;– природничих наук. Структура наук про безпеку праці зображена на рис. 2. У Концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна з основних (базисних) потреб людини, тому метою Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування нинішнього і майбутнього поколінь. «Охорона праці в галузі» – нормативна дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах з метою формування в майбутніх фахівців знань про стан і проблеми охорони праці в галузі, що відповідає напряму їх підготовки, вивчення складових і умов функціонування СУОП, шляхів, методів і способів забезпечення здорових умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з діючими законодавчими й іншими нормативно-правовими актами.Рис. 1. Складники охорони праці як системиРис. 2. Структура наук про безпеку праціМета вивчення дисципліни полягає у формуванні у майбутніх фахівців (спеціалістів та магістрів) умінь та компетенції для забезпечення ефективного управління охороною праці та поліпшення умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та міжнародного досвіду, а також в усвідомленні нерозривної єдності успішної професійної діяльності з обов’язковим дотриманням усіх вимог безпеки праці у конкретній галузі. Завдання вивчення дисципліни передбачає забезпечення гарантії збереження здоров’я і працездатності працівників у виробничих умовах конкретних галузей господарювання через ефективне управління охороною праці та формування відповідальності у посадових осіб і фахівців за колективну та власну безпеку. Дисципліна «Охорона праці в галузі» вивчається на V курсі (для вузів III–IV рівнів акредитації) під час підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», «магістр». Відповідно до освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів при реалізації робочих навчальних планів освітньо-кваліфі­каційного рівня «бакалавр» у курсах нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності» і «Основи охорони праці» вивчаються загальні питання безпеки людини в умовах її життя і діяльності в побуті, громадських місцях, на виробництві. Окремі питання охорони праці вивчаються також у курсах загальнотехнічних і професійних дисциплін з обраної професії (спеціальності). У процесі трудової діяльності на людину впливає, як правило, комплекс несприятливих факторів виробничого середовища, в результаті чого можливі виробничі травми і професійні захворювання. Велика розмаїтість зазначених факторів, зміна їх кількості і рівня впливу, з одного боку, і обмеженість можливостей систем захисту людини, багатогранність прояву її психічних особливостей (наприклад, багатоваріантність поведінкових реакцій, неадекватність дій до виниклих зовнішніх умов тощо) дозволяє стверджувати, що досягнення абсолютної безпеки нереальне. Комплексний характер впливу факторів виробничого середовища на працюючих визначає необхідність комплексного системного підходу при вирішенні питань профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань. Практика засвідчує, що запобігання виробничому травматизму, як явищу, не може бути забезпечено реалізацією якогось одного – навіть дуже ефективного заходу. Для цього необхідно використовувати можливості комплексного підходу, а саме:  техніки і технології виробництва (безпека виробництва);  системи організації і управління виробництвом (організація без­пеки);  медицини праці (виробнича санітарія);  ергономіки і психології праці (психологія безпеки);  економіки виробництва (економіка охорони праці);  чинної законодавчої бази охорони праці.^ Функціональна структура охорони праці з позицій наукової організації праці наведена на рис. 3. В умовах сучасного виробництва комплексний системний підхід і його реалізація на практиці забезпечує створення і функціонування багаторівневої системи управління охороною праці. Рис. 3. Функціональна структура охорони праці з позицій наукової органі­за­ції праціСправжній стан безпеки праці у виробничих системах визначається частотою, повторюваністю і вагою небезпечних ситуацій, що виникають у процесі праці, а також часом їх існування і кількістю людей, що підпадають під їх влив. Тому керівник виробництва повинен уміти вчасно виявити або розпізнати небезпечний і/або шкідливий вироб­ни­чий фактор і прийняти обґрунтоване рішення для його профілактики, спираючись на досвід і знання, отримані на попередньому етапі виробничої діяльності, а також з огляду на ефективність рішень, що раніше приймалися. Дисципліна «Охорона праці в галузі», крім зазначених вище норма­тивних навчальних дисциплін з охорони праці, пов'язана з дисциплінами: «Правознавство», «Фізика», «Хімія», «Методика вимірювання параметрів навколишнього середовища», «Хімія навколишнього середовища», «Вступ у психологію праці і психологію організацій», «Розвиток організації», «Управління персоналом: відбір і розвиток», «Управління і комунікації», «Управління і контроль при розвитку виробництва», «Основи трудового права». В умовах сучасного виробництва вирішення проблеми забезпечення безпеки праці бачиться в реалізації принципу управління безпекою праці як однієї із складових поняття «якість життя людини», а також у визначенні рівня допустимого ризику як інтегрального критерію досяг­нутого рівня техніки, технології, організації і управління виробництвом. Цей навчальний посібник «Охорона праці в галузі. Загальні вимоги», призначений для вирішен­ня поставленого завдання. З урахуванням сучасних дося­гнень науки і техніки наведені методи і способи рішення інженерних задач з промислової безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки. Навчальний посібник призначений для студентів всіх спеціаль­ностей вищих навчаль­них закладів, а також може бути використаний працівниками служб охорони праці підприємств та організацій.    ^ Типова навчальна програма «Охорона праці в галузі» Нова типова навчальна програма «Охорона праці в галузі» розроблена відповідно до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державної служби України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд України) від 21.10.2010 р. № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цвіль­ного захисту у вищих навчальних закладах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2010 року за № 1057/18352. Програма розроблена з урахуванням того, що студенти на освітньо-кваліфікаційному рівні «бакалавр» засвоїли головні положення нормативної навчальної дисципліни «Основи охорони праці», а також окремі питання охорони праці в дисциплінах професійного спряму­вання. Вона передбачає вивчення актуальних питань охорони праці для конкретної галузі господарської, економічної та науково-дослідної діяльності з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяль­ності випускників, а також досягнень науково-технічного прогресу. Загальний обсяг навчального часу для вивчення дисципліни «Охорона праці в галузі» у навчальних планах підготовки спеціалістів (магістрів) визначений державними вимогами зазначеного вище спільного наказу і становить не менше 36 академічних годин. Зважаючи на багатоманітність видів господарської та економічної діяльності та специфічність виробничих завдань у типовій навчальній програмі нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі» подані тільки загальні вимоги щодо структури та змісту дисципліни, отриманих знань та вмінь. У переліку рекомендованої літератури наведені лише джерела загального характеру, вимоги яких є актуальними для всіх спеціальностей фахівців. Мета вивчення дисципліни полягає у формуванні у майбутніх фахівців (спеціалістів та магістрів) умінь та компетенцій для забезпечення ефективного управління охороною праці та поліпшення умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та міжнародного досвіду, а також в усвідомленні нерозривної єдності успішної професійної діяльності з обов’язковим дотриманням усіх вимог безпеки праці у конкретній галузі. Завдання вивчення дисципліни передбачає забезпечення гарантії збере­ження здоров’я і працездатності працівників у виробничих умовах конкретних галузей господарювання через ефективне управління охороною праці та формування відповідальності у посадових осіб і фахівців за колективну та власну безпеку. Засвоївши програму навчальної дисципліни «Охорона праці в галузі» спеціалісти (магістри) за відповідними напрямами підготовки, спеціальностями та спеціалізаціями мають бути здатними вирішувати професійні завдання з урахуванням вимог охорони праці та володіти такими основними професій­ними компетенціями з охорони праці:у науково-дослідній діяльності: готовність застосовувати сучасні методи дослідження і аналізу ризиків, загроз і небезпек на робочих місцях та виробничих об’єктах; здатність поставити завдання та організувати наукові дослідження з визначення професійних, виробничих ризиків, загроз на робочих місцях.у технологічній діяльності: обґрунтування і розробка безпечних технологій (в галузі діяльності); участь у проведенні розслідування нещасних випадків, аварій та професійних захворювань; розробка та проведення заходів щодо усунення причин нещасних випадків, з ліквідації наслідків аварій на виробництві.в організаційно-управлінській діяльності: впровадження організаційних і технічних заходів з метою поліпшення безпеки праці; здатність та готовність до врахування положень законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці при виконанні виробничих та управлінських функцій; здатність до організації діяльності виробничого колективу з обов’язковим урахуванням вимог охорони праці; управління діями щодо запобігання виникненню нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві; впровадження ефективного розподілу функцій, обов’язків і повноважень з охорони праці у виробничому колективі.у проектній діяльності: розробка і впровадження безпечних технологій, вибір оптимальних умов і режимів праці, проектування зразків техніки і робочих місць на основі сучасних технологічних та наукових досягнень в галузі охорони праці.у педагогічній діяльності: розробка методичного забезпечення і проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці.у консультаційній діяльності: надання допомоги та консультації працівників з практичних питань безпеки праці; готовність контролювати виконання вимог охорони праці в організації. Програма складається з дев'яти розділів: Міжнародні норми в галузі охорони праці. Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі. Система управління охороною праці в організації. Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування нещасних випадків. Спеціальні розділи охорони праці в галузі професійної діяльності. Актуальні проблеми охорони праці в наукових дослідженнях. Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об’єктах. Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони праці. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворю­вання на виробництві. Особливо слід зазначити новизну першого розділу, присвяченого міжнародним нормам. Тут основна увага приділяється соціальному партнерству (соціаль­ному діалогу) як принципу законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці в Європейському Союзі. Охорона праці розглядається як невід’ємна складова соціальної відпові­дальності. Передбачено вивчення законодавчої основи Євро­союзу з питань охорони праці: міжнародних стандартів SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності», директив ЄС з охорони праці, таких як рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників», основних конвенцій і рекомен­дацій Міжнародної організації праці (МОП) в галузі охорони праці. Приділена увага міжнародному співробітництво в галузі охорони праці, основним напрямкам співробітництва з Організацією об’єднаних націй (ООН), Всесвітньою організацією охорони здоров’я (МОЗ), Міжнародною агенцією з атомної енергії, Міжнародною організація праці (МОП), Європейським Союзом (ЄС) та Співдружність незалежних держав (СНД) Інші розділи також істотно оновлені (додаток 12).    ^ СПИСОК СКОРОЧЕНЬ БП – безпека праці ВНЗ – вищий навчальний заклад ВК – відповідальний керівник ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я ГДК – гранично допустима концентрація ГДР – гранично допустимий рівень ДСС – державна система стандартів ЄТКД – Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник ЗІЗ – засоби індивідуального захисту ЗО – заклад освіти ІТП – інженерно-технічні працівники КТУ – коефіцієнт трудової участі ЛЕП – лінії електропередачі ЛКК – лікарсько-консультаційна комісія «л–м–с» – людина–машина–виробниче середовище МОП – Міжнародна організація праці МСЕК – медико-соціальна експертна комісія МТП –матеріально-технічне постачання ННДІОП – Національний науково-дослідний інститут охорони праці ПУЕ – правила улаштування електроустановок ПВР – проект виконання робіт ПЗО – позашкільні заклади освіти ПТБ – Правила техніки безпеки під час експлуатації електроус­тановок споживачів ПТЕ –Правила технічної експлуатації електроустановок спо­жи­­вачів ПТЗО – професійно-технічний заклад освіти РТК – рада трудового колективу СЗО – середні заклади освіти ССБТ – система стандартов безопасности труда СУОП – система управління охороною праці ТЕО – техніко-економічне обґрунтування ТУ – технічні умови Основні терміни та їх визначення наведено в додатку 1.    Розділ 1. Міжнародні норми і законодавство України в галузі охорони праці1.1. Стан безпеки праці в світіСтан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, на­самперед Міжнародної організації праці. МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці. Підвищена увага до проблем безпеки праці пояснюється в першу чергу тим, що з кожним роком, не­зважаючи на заходи, що вживаються, у різних країнах зростає рівень ви­робничого травматизму, у тому чи­слі зі смертельними наслідками, і кількість профзахворювань. Причо­му це стосується і тих країн, де їм приділяється, здавалося б, підвище­на увага. До сфери безпеки праці все більшою мірою залучаються пи­тання, пов'язані з самопочуттям працівника, і фактори, що побічно впливають на трудову діяльність,— вживання алкоголю, наркотиків і навіть інтернетозалежність (за дани­ми Стенфордського університету, в США 14% жителів мають таку за­лежність). Згідно з даними МОП, щороку в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, пов'язаних з тру­довою діяльністю людини, і 160 млн. професійних захворювань. На ви­робництві гине майже 354 тис. пра­цівників, з них у країнах з розвине­ною ринковою економікою — 1 6,2 тис, у колишніх соцкраїнах — 21,4 тис, у Китаї — 73,6 тис, в Ін­дії — 48,2 тис, в інших країнах Азії і Тихого океану — 83 тис, у країнах Близького Сходу — 28 тис, у країнах Африки південніше Сахари — 54,7 тис, у країнах Латинської Аме­рики та Карибського басейну — 28,6 тис. (цифри округлено.— Прим, автора). Близько 12 тис. загиблих — діти. До цих даних необхідно додати кількість тих, хто одержав профза­хворювання і вибув з виробничого процесу,— цей показник у 2004 р. становив 2,2 млн. осіб, причому се­ред захворювань 32% становили онкологічні, 23% — серцево-судинні, 19% — травматологічні, 17% — ін­фекційні.Щодня у світі відсутні на робо­чому місці внаслідок хвороби (тим­часової непрацездатності) близько 5% робочої сили. Через витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, втрачається до 1250 млрд. доларів США, або май­же 4% світового валового внутріш­нього продукту. Починаючи з 2002 р., за ініціати­ви МОП щороку 28 квітня відзнача­ється Всесвітній день охорони праці (раніше в цей день відзначався День пам'яті загиблих на робочих місцях). З цього ж року Міжнародна феде­рація транспортників (МФТ) щороку 15 жовтня відзначає Всесвітній день протесту проти негідних умов праці на транспорті. Взагалі галузевий аспект безпе­ки праці потребує окремого розгля­ду, оскільки деякі галузі економіки є найбільш небезпечними для зайня­тих у них працівників. У 2004 р. було проведено Євро­пейський тиждень безпеки праці в будівництві та деревообробці, під час якого було оголошено дані Дуб­лінського фонду поліпшення умов життя і праці, згідно з якими у 15 кра­їнах, що входили тоді до складу ЄС, щороку реєструвалося 820 тис. не­щасних випадків, з них 1200 — зі смертельними наслідками, а збитки від них становили 75 млрд. евро з 900 млрд. евро загального обігу галу­зі. Було повідомлено, що у Великобри­танії в цій галузі щороку гине 13 пра­цівників із 100 тис. зайнятих, у той час як у цілому в економіці країни — 5 осіб. У США в 2003 р. на будівниц­тві загинуло 1126 працівників, у той час як на транспорті — 850, у сільсь­кому господарстві та рибальстві — 707. У Данії, за даними профспілок, ймовірність загинути на роботі у бу­дівельників втричі більша, ніж у пред­ставників будь-якої іншої професії. Серйозне занепокоєння з приво­ду виробничого травматизму вислов­люють профспілки транспортників. У 2003 р. у Японії пройшла тристо­роння конференція з безпеки праці на залізницях за участі 210 делегатів з більш як 40 країн світу, яка, зокре­ма, констатувала, що становище в даному питанні погіршується в міру приватизації галузі. У тому ж році Європейська федерація транспорту зажадала від Єврокомісії вжиття за­ходів щодо захисту водіїв-далекобій-ників від нападів на них бандитів на території всіх європейських країн.Велика кількість нещасних випад­ків на виробництві стається на дріб­них і середніх приватних підприєм­ствах. У Бельгії, наприклад, полови­на нещасних випадків зі смертельни­ми наслідками і 40% профзахворювань припадає на підприємства з кількістю працівників до 100 осіб. В Австрії в 2001 р. створено спеціаль­ний' підрозділ (Всесвітня служба страхування від нещасних випадків на виробництві — AUVA) для обслу­говування підприємств з чисельністю працюючих менш як 50 осіб. Багато уваги приділяється питан­ням охорони праці та здоров'я на виробництві у Європейському Сою­зі і країнах, що входять до нього. Комісія ЄС у 2001 р. прийняла Про­граму заходів з охорони праці та здоров'я на робочих місцях на 2002-2006 pp., а в 2005 p.- Про­граму REACH — реєстрації, оцінки та обмеження застосування хіміка­тів, відповідно до якої підприємства, які застосовують будь-які хімічні ре­човини з 30 тис. внесених у додаток до Програми, повинні одержувати у національної влади ліцензію на їх ви­користання. Щорічна конференція партнерства провела в 2006 р. у Відні Міжнародну профспілкову кон­ференцію, на якій було висунуто ви­могу посилити контроль за реаліза­цією цієї Програми. У структурі ЄС є кілька органів, які спеціально займаються пробле­мами трудового життя. В іспансько­му місті Більбао діє Європейське агентство з безпеки праці та охорони здоров'я на робочому місці. У Дуб­ліні (Ірландія) працює Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, що веде дослідження з широкого ко­ла пов'язаних з цим питань. З числа тем, що особливо дослі­джуються у ЄС, відзначимо пробле­му стресів на робочому місці. Зазна­чене агентство ЄС у Більбао визна­чило стрес як «негативно забарвле­ну емоційну реакцію на трудовий процес, що виникає внаслідок пси­хічних перенавантажень працівни­ків, у тому числі через надмірні вимо­ги до роботи, авторитарного керів­ництва, конфліктів на робочому міс­ці, насильства і моббінгу» (третиру­вання з боку колег — Прим, автора). До «класичних» факторів стресу віднесено також шуми, вібрацію та монотонність праці. За даними агентства, до 40 млн. працівників у країнах ЄС страждають на захво­рювання, пов'язані зі стресом. На наслідки стресів припадає 25% ­ро­бочих днів, пропущених через хворобу, а витрати тільки з оплати лі­карняних у зв'язку з цим становлять 20 млн. евро на рік. У цілому ж еко­номічні втрати від стресу оцінюються в 150 млн. евро. Дублінський Фонд вважає, що від стресових явищ страждає приблиз­но 28% працюючих у країнах ЄС, у 23% виявлено симптоми хронічної перевтоми, 60% скаржаться на по­стійний брак часу на роботі. У Франції профспілки вимагають ви­знання стресу професійним захво­рюванням, оскільки його жертвами називають себе 72% опитаних пра­цюючих, насамперед службовці, та 11% працівників одержували звіль­нення від роботи з цієї причини. У Великобританії 32% опитаних на­звали основною причиною стресу проблеми під час поїздок на робо­ту, 23% — складність поєднання тру­дових і домашніх навантажень і ли­ше 31% заявили, що стресу взагалі не відчувають. Значна частина пра­цівників у країнах ЄС вважає причи­ною стресу психологічні наслідки конкуренції за робочі місця. У 2006 р. загальноєвропейське опитування про самопочуття на ви­робництві провів інший орган — Євробарометр. Згідно з одержани­ми даними, позитивно оцінили тру­дове середовище на своєму підпри­ємстві 84% респондентів у 25 краї­нах ЄС, у 15 «старих» членах ЄС ця цифра дорівнювала 86%, а в Данії та Норвегії — навіть 93%. Ці резуль­тати явно відрізняються від наведе­них вище. Очевидно, багато чого залежить від того, хто проводить ан­кетування і як ставляться запитання.Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію з питань трудового середовища на період до 2012 р. Європейська кон­федерація профспілок (ЄКП) запро­понувала включити до неї превен­тивні заходи в галузі безпеки праці, ввести в країнах ЄС регіональних уповноважених з охорони праці та посилити санкції стосовно робото­давців, винних у порушенні правил безпеки на виробництві, а також по­ширити положення цієї стратегії на працюючих у рамках нетипової зай­нятості. Варто при цьому згадати, що Британський конгрес тред-юніо­нів у 2005 р. порушив питання про те, що карати за порушення правил охорони праці потрібно не тільки роботодавців, але й директорів під­приємств. У 2006 р. було підписано Угоду європейських соціальних партнерів — ЄКП та об'єднань роботодавців ЄС — про спільні заходи щодо запо­бігання та ліквідації моббінгу. За де­якими даними, у країнах ЄС моббін­гу постійно зазнають близько 12 млн. працівників. У Норвегії при Міністер­стві праці в 2005 р. встановлено «телефон трудового життя» спе­ціально для приймання скарг працю­ючих на прояви моббінгу на їхніх підприємствах. Останніми роками в ряді країн ЄС підвищилася увага до проблем охорони праці та здоров'я на робо­чому місці з боку урядів. У Швеції соціалдемократичний уряд прийняв у 2002 р. п'ятирічний план боротьби зі смертельним травматизмом. У Фран­ції також діє «п'ятирічка» охорони здоров'я у трудовому середовищі, у контролі за перебігом якої беруть участь, поряд з урядовими органа­ми, сторони ринку праці, тобто профспілки та організації робото­давців. У Фінляндії у 2002—2005 pp. існувала державна Програма бо­ротьби з виробничим травматиз­мом. Особливо варто зупинитися на досвіді Норвегії. У жовтні 2001 р. у цій країні було укладено Угоду про консолідоване трудове життя, відпо­відно до якої мають бути вжиті захо­ди щодо зменшення кількості робо­чих днів, пропущених працівниками через хворобу, збільшення кількості робочих місць для осіб з обмежени­ми трудовими можливос­тями та що­до зниження фактичного віку виходу на пенсію (тобто щодо розвитку си­стем дострокового пенсіонування). До 2005 p., згідно з Угодою, перший із зазначених показників мав бути зменшений на 20%, а останній — до 59 років. Забігаючи наперед, відзна­чимо, що вже до 2004 р. відсоток відсутності працюючих через хворо­бу на підприємствах, включених до Угоди, знизився з 6,6 до 6,4% загаль­ного робочого часу (при середньо­му показнику по країні — 7,2%), і на роботу було прийнято близько 36 тис. інвалідів. Угоду підписали всі профцентри, об'єднання приватних роботодавців і торговельних підприємців, спілка муніципальних органів та Відділ з ад­міністративних питань Мінпраці Норвегії. Вже до кінця 2003 р. до нього приєдналися 5,6 тис. компаній, на підп.­ри­ємствах яких працювало 951 тис. працівників, або 51% робо­чої сили країни. В 2005 р. Угоду бу­ло продовжено на невизначений термін. На сприяння її виконанню з держбюджету щороку виділя­ються кошти. В 2006 р. вони становили 276 млн. норвезьких крон. Додамо, що зазначені проблеми типові не тільки для цієї країни. В Ав­стрії в 2003 р. засновано державне відомство інтерак­тивного професій­ного навчання, основне завдання якого полягає у підготовці інвалідів до трудової діяльності. Серйозно ставляться у ЄС до проблеми вживання алкоголю і нар­котиків як до фактора, що негативно впливає на продуктивність і безпеку праці. Хоча в країнах ЄС алкогольно залежними вважаються лише 5% працівників, зловживання алкоголем є головною причиною смерті молоді у віці 15—19 років і 30—50% дорож­ньо-транспортних подій. Найбільш «питущими» країнами визнано Ір­ландію (12,3 л чистого алкоголю на рік на одного дорослого жителя), Ру­мунію (11,7 л) і Швецію (10 л). У Фін­ляндії з причин, пов'язаних із вжи­ванням алкоголю, щороку втрача­ється близько 5 млн. робочих годин, або 2,5 робочого дня на одного працівника. Християнський проф-центр Бельгії оголосив у 2005 р. кам­панію з боротьби з «дрінками» (ви­пивками.— Прим, автора) у робочий час,