I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні

I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні. 1. Об’єкти права інтелектуальної власності. 1.1. Об’єкти інтелектуальної власності у визначеннях норм міжнародного права. Відповідно до Конвенції, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності інтелектуальна власність включає права, що відносяться до літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійним передачам, винаходам у всіх областях людської діяльності, науковим відкриттям, промисловим зразкам, товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням і комерційним позначенням, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. За Угодою TRIPS термін “інтелектуальна власність” означає авторське право та суміжні права, товарні знаки, географічні зазначення, промислові зразки, патенти, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, захист нерозголошуваної інформації. 1.2. Об’єкти інтелектуальної власності у визначеннях законодавства України. В цілому національне законодавство України вже зараз надає захист тим же об’єктам права інтелектуальної власності, що й норми міжнародного права. До таких об’єктів, за визначенням статті 41 Закону України “Про власність” віднесено твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Згідно ст. 472 Цивільного Кодексу України, законодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). 2. Авторське право та суміжні права. 2.1. Комп’ютерні програми та бази даних. Статтею 10 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, яка являється Додатком 1С до Марракеської угоди про заснування Світової Організації Торгівлі (далі по тексту – СОТ) встановлено, що комп’ютерні програми у вихідному або об’єктному коді охороняються подібно до охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенцією. Компіляція даних або іншої інформації в електронній чи іншій формі, яка завдяки відбору або упорядкуванню її змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охороняється як така. Україна являється членом Бернської конвенції з 1995 року, якою визначаються питання охорони літературних та художніх творів. Однак, комп’ютерні програми та бази даних не являються об’єктом охорони Бернської конвенції, їх охорона в Україні здійснюється виключно у відповідності із Законом України “Про авторське право і суміжні права” (далі по тексту розділу – Закон), який не в повній мірі відповідає Бернській конвенції. 2.1.1. Декомпіляція примірників комп’ютерних програм. Відповідно до ст.ст. 8, 12 Бернської конвенції автори літературних творів користуються виключним правом дозволяти переклади, переробки, аранжування й інші зміни своїх творів. Враховуючи вимоги ст. 10 TRIPS щодо охорони комп’ютерних програм подібно до охорони літературних творів, можна стверджувати, що автори комп’ютерних програм повинні мати виключне право дозволяти переклад, переробку програм, іншу зміну у своїх програмах, тобто повинні дозволяти компіляцію та декомпіляцію програм. Однак, п. 3 ст. 18 Закону передбачає можливість здійснення декомпіляція комп’ютерної програми без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське право на комп’ютерну програму, у певних випадках, що, безумовно, обмежує права авторів комп’ютерних програм. 2.1.2. Арешт контрафактних примірників комп’ютерних програм та баз даних. Відповідно до ст. 16 Бернської конвенції контрафактні примірники підлягають арешту, у тому числі при ввезенні. Арешт накладається у відповідності з законодавством держави, у якій твори підлягають правовій охороні. Однак, згідно із п.п. 2, 3 ст. 43 Закону суд має право та може постановити рішення про вилучення, конфіскацію, знищення всіх примірників твору, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав, тобто в момент прийняття рішення по справі. При цьому автор має право вимагати відшкодування збитків, вилучення та спрямування на його користь прибутків порушника, виплати компенсації, а не арешту контрафактних примірників (п. 1 ст. 44 Закону). Арешт контрафактних примірників можливо здійснити тільки у порядку розгляду заяви про забезпечення позову згідно із ст. 151 Цивільного процесуального кодексу. Однак, суд може відхилити зазначену заяву. 2.2. Обмеження авторських прав. Статтею 13 TRIPS передбачено, що Члени СОТ дотримуються обмежень та винятків стосовно виключних прав у певних випадках, які не суперечать звичайному використанню твору та не призводять до надмірної шкоди законним інтересам власника прав. Ст. 13 Угоди TRIPS і п. 2 ст. 9 Бернської конвенції передбачає можливість збереження за законодавством країн права дозволяти використання творів у визначених особливих випадках за умови, що таке відтворення не завдаватиме збитки нормальному використанню твору і не обмежуватиме необґрунтованим способом законні інтереси автора. Звідси виникає необхідність аналізу законодавства України щодо обмежень майнових прав авторів творів, наявність яких може бути визнано суттєвим обмеженням законних інтересів авторів. Відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України “Про авторське право і суміжні права” вільне використання твору (без згоди автора або іншої особи, що має авторське право) допускається у певних випадках, але за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора. Аналіз можливих випадків вільного використання творів, передбачених Законом, дозволяє зробити висновок, що обмеження в Україні прав авторів та осіб, що мають авторське право, не призводять до надмірної шкоди законним інтересам власникам прав, крім можливості вільної декомпіляції комп’ютерних програм та відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди. Вільне відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, передбачене п. 1 ст. 19 Закону не тільки обмежує майнові авторські права, а й прямо суперечить іншим нормам Закону щодо виключного права автора або іншої особі, яка має авторське право, дозволяти або забороняти відтворення творів. Діюча норма створює дивну ситуацію, коли твір архітектури або інший, що зафіксовано у відеозапису, можна відтворити. Верховною Радою України 16.06.99р. було прийнято у першому читанні проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Проект має ряд недоліків. Однак, має і позитивні пропозиції. Наприклад, запропоновано внести доповнення у п. 1 ст. 19 Закону, які не дозволять вільне відтворення зафіксованих у звуко- і відеозаписах творів архітектури у формі будівель і аналогічних споруд, баз даних, книг (повністю), нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, комп’ютерних програм, крім випадків, передбачених статтею 18 цього Закону. 2.3. Охорона прав виконавців та виробників фонограм (звукозаписів). П. 1 ст.14 TRIPS передбачено, що у випадку здійснення записів виступів виконавців без їх дозволу виконавцям надається можливість перешкоджати наступним діям: запис раніше незафіксованих виступів, відтворення таких записів (фонограм). Виконавцям також надається можливість перешкоджати публічному сповіщенню (сповіщенню для загального відома) їх виступів шляхом передачі в ефір чи по проводах у випадку здійснення сповіщення без їх дозволу. Однак, зазначені права в Україні надаються виконавцям згідно із ст. 32 Закону тільки у наступних випадках: · виконання вперше мало місце на території України; · виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з Законом; · виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється згідно з Законом. Доцільно зазначити, що згідно із ст. 4 Міжнародної Конвенції про захист виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення кожна Договірна Країна повинна дати національний режим виконавцям якщо виконання відбувається в іншій Договірній Країні. Таким чином, іноземні та українські виконавці, які здійснили перше виконання не на території України, фактично дискримінуються. Вони змушені, якщо бажають отримати зазначені права, понести матеріальні витрати для опублікування фонограми в Україні або домовитися із організацією мовлення про включення виконання у передачу. Пунктом 2 Статті 14 TRIPS передбачено, що виробники фонограм повинні мати право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення своїх фонограм. Однак, зазначені права виробників фонограм, право дозволяти або забороняти імпорт фонограм охороняються відповідно до ст. 32 Закону, якщо: · виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України; · фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі; · перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Таким чином, іноземні виробники фонограм дискриміновані по відношенню до українських виробників фонограм, для отримання захисту в Україні вони повинні здійснити першу фіксацію в Україні або опублікувати фонограму на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі. Верховною Радою України 15.06.99р. було прийнято Закон України “Про приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року”, що, безумовно, є позитивним кроком у галузі захисту інтересів виробників фонограм, оскільки Конвенція зобов’язує державу-учасницю охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав-учасників, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій усякий раз, коли згадані виробництво або ввіз здійснюються з метою їхнього поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки. 2.4. Забезпечення охорони авторських та суміжних прав. Відповідно до ст. 41 Закону відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення), примірників творів, фонограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту. Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, є контрафактними. Ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України відповідно до Закону, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялись або перестали охоронятись, визнається порушенням авторського права і суміжних прав. Згідно із ст. 42 Закону захист особистих і майнових прав осіб, які мають авторське право і суміжні права, може здійснюватися в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Адміністративна відповідальність за порушення авторських та суміжних прав не встановлена. Кримінальний кодекс України (ККУ) передбачає відповідальність за випуск під своїм ім’ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору у вигляді виправних робіт на строк до двох років або штрафу від 50 до 120 мінімальних розмірів заробітної плати (ст. 136 ККУ). В разі використання чужого твору без договору з особою, яка має авторське право і суміжні права, недотримання умов використання творів і об’єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав особи, які мають авторське право і суміжні права, можуть подати позов до суду або арбітражного, третейського судів про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом. Суд, арбітражний суд має право постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав. Суд, арбітражний суд може постановити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав осіб, які мають авторське право і суміжні права. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення. Відповідно до ст. 44 Закону особи, які мають авторське право і суміжні права, можуть вимагати: · відшкодування збитків, завданих їм у результаті порушення авторського права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду; · вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків; · виплати компенсації, яка визначається судом, у сумі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків. Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів. Порушник авторського права і суміжних прав зобов’язаний відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом. 2.5. Висновок. Деякі норми Закону прямо суперечать вимогам TRIPS або не створюють достатню правову охорону, чи дискримінують певні особи по відношенню до інших: 1. Вільна декомпіляція комп’ютерних програм, передбачена законодавством України, дозволяє отримати технологічні напрацювання фірми-розробника програми та використати їх для створення інших програмних продуктів. Декомпіляція – це переклад з мови нижчого рівня (машинний код) на мову вищого рівня (мова програмування). Згідно з п. 2 ст. 14 Закону переклад творів являється виключним правом автору чи особи, що має авторське право. Таким чином, виникає суперечність. 2. Арешт контрафактних примірників комп’ютерних програм та баз даних можливо здійснити тільки у порядку розгляду заяви про забезпечення позову згідно із ст. 151 Цивільного процесуального кодексу. У випадку неприйняття судом рішення про арешт контрафактні примірники можуть потрапити у вільний обіг, що завдасть матеріальні та моральні збитки автору або особі, що має авторські права. Закон не передбачає права осіб, які мають авторське і суміжні права, вимагати вилучення, конфіскації, знищення всіх контрафактних примірників твору, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав. 3. Кримінальний кодекс України не передбачає за випуск під своїм ім’ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору такого виду покарання як позбавлення волі. 4. Іноземні та українські виконавці, що здійснили перше виконання не на території України, позбавлені можливості перешкоджати публічному відтворенню їх виступів шляхом передачі в ефір чи по проводах, у випадках якщо виконання не зафіксовано українським виробником фонограм, фонограму не опубліковано в Україні протягом 30 днів від дня її першого опублікування в іншій державі, перша фіксація фонограми здійснена за межами України. 5.Іноземні виробники фонограм дискриміновані по відношенню до українських виконавців та виробників фонограм. 6.Відповідно до ст.ст.51-58 Угоди TRIPS національне законодавство членів СОТ повинно передбачати процедури захисту прав інтелектуальної власності при перетині кордонів. На жаль, законодавство України зазначених процедур не передбачає, крім неможливості пропуску товарів і предметів, імпорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності, у відповідності із ст. 74 чинного Митного кодексу України. Зазначена норма діє у випадку здійснення суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності лише у випадку імпорту, експорту аудіовізуальних творів та примірників фонограм, оскільки ці операції здійснюються за наявності атестату, що засвідчує законність і правомірність використання аудіовізуальних творів та примірників фонограм. 3. Товарні знаки. Регулювання відносин, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (знаки) в Україні здійснюється за допомогою Закону України “Про охорону прав на знаки для товарі і послуг” (далі по розділу - Закон). Законом дано визначення термінів, визначено органи які забезпечують реалізацію державної політики в цій області, визначено права іноземних громадян і осіб без громадянства, підстави виникнення, відмови в наданні правової охорони знаку, права і обов’язки, які випливають із свідоцтва на знак, інші питання, які випливають із положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року (далі – Паризька конвенція), до якої приєдналася і Україна. 3.1. Орган, який реалізує державну політику в сфері прав на товарні знаки, його функції. Органом, який реалізує державну політику в сфері прав на товарні знаки Законом визначено Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України). Однак, до середини 1999 року він існував, як Державне патентне відомство України. Указом Президента України “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України” № 250 від 13.03.99 р. на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України (далі - Відомства) та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідовані, утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності, який і виконував в тому числі і функції ліквідованого Відомства, визначеного у Законі. Хоча при виданні цього Указу було порушено вищезазначений Закон, але такий Указ відповідає Конституції України, а саме п. 15. статті 106, за якою Президент утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Однак і в цьому статусі відомство проіснувало доволі недовго. Указом Президента України № 1573 від 15.12.99 р. “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” на базі Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності та Міністерства освіти України було утворено Міністерство освіти і науки. При цьому Держкомітет з питань науки та інтелектуальної власності згідно з цим Указом ліквідовано. 3.1.2. Функції Відомства. За Законом Відомство приймає до розгляду заявки на реєстрацію знаків, проводить їх експертизу та державну реєстрацію знаків, публікує офіційні відомості, видає свідоцтва, а також виконує інші функції згідно з наданими повноваженнями. Відомству також дано право на договірних засадах надавати будь-якій особі послуги стосовно інформації та документації у визначеному ним порядку. Як державний орган, Відомство фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Крім того, для розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності, Відомство використовує кошти одержані від зборів та за надані послуги. 3.1.3. Щодо спеціальних національних служб по справах промислової власності. Паризька Конвенція (ст. 12.) передбачає обов’язок кожної країни – учасника створити спеціальну службу по справах промислової власності і центральне сховище для ознайомлення громадськості з патентами на винаходи, корисними моделями, промисловими зразками і товарними знаками. Передбачено також видання цією службою офіційного періодичного бюлетеню з регулярною публікацією прізвищ власників виданих патентів із коротким найменуванням запатентованих винаходів і репродукцій зареєстрованих знаків. Що стосується публікування відомостей, слід зазначити, що офіційним виданням Відомства є бюлетень “Промислова власність”. Разом з тим, не можна вважати таким, що відповідає вимогам Конвенції об’єднання Відомства разом з іншими державними органами в одне відомство, яке становиться багатофункціональним державним органом з питань з питань освіти та науки і за назвою навіть не має відношення до інтелектуальної власності. Той факт, що за Конвенцією повинен бути створений спеціальний орган з питань промислової власності, вказує на те, що це повинен бути спеціальний орган, відокремлений за своїми функціями від функцій інших державних органів. Тому поєднання питань захисту інтелектуальної власності з питаннями розвитку і функціонування наукової та освітньої сфери не можна вважати доцільним і таким, що найбільш сприяє розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності. 3.2. Дія норм міжнародного права на території України. Відповідно до статті 7 Закону України “Про правонаступництво України” Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким чином для України Паризька Конвенція є чинною і є складовою частиною її національного законодавства. За повідомленням Міжнародного бюро і Міжнародної організації інтелектуальної власності 25 грудня 1991 року визначається як дата, з якої Україна приєдналася до цієї Конвенції. Разом з тим, СРСР, складовою частиною якого була й Україна (УРСР) підписав Конвенцію 12.10.67 р., ратифікував 19.09.68 року. В зв’язку з цим Паризька Конвенція була чинною і відповідно обов’язковою для України й до 25.12.95 р. Є чинним для України і Договір “Про Закони щодо товарних знаків” (далі - Договір), ратифікований Україною у 1995 році. Статтею третьою Закону, встановлено, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про знаки, то застосовуються правила міжнародного договору. З чого випливає, що норми міжнародних договорів з питань прав на знаки для товарів і послуг мають превалюючу силу, в разі розбіжностей правових норм України з положеннями цих документів. 3.3. Умови надання правової охорони. Закон містить певні вимоги щодо об’єктів знаку. Так, знак не повинен суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та має бути таким, щоб на нього не поширювалися підстави для відмови в наданні правової охорони. Таке визначення цілком відповідає вимогам статтям 5 (D. 3.), 6 quinquies (В.3.) Паризької конвенції. Об’єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Свідоцтво, яке засвідчує право власності на знак має строк дії 10 років від дати подання заявки до Відомства і продовжується Відомством за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. Слід зазначити, що відповідно до статті 13 (7) Договору строк дії первісної реєстрації складає десять років і може бути продовжений на наступний десятирічний період. Можливі випадки дострокового припинення дії свідоцтва розглянуті нижче. Обсяг правової охорони, що надається відповідно до законодавства України, визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг. Будь-які особи і об’єднання осіб або їх правонаступники мають право на одержання свідоцтва у встановленому порядку. Це положення в повній мірі відповідає положенням Конвенції, зокрема статті 7 bis. Відповідно до статті 2 (2.b.) Договору, цей Договір не застосовується до колективних знаків. Право на отримання свідоцтва має той заявник, який раніше подав сукупність документів необхідних для отримання свідоцтва до Відомства, а в разі якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, тобто дату подання заявки до Відомства чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. При цьому, дана заявка не повинна вважатися відкликаною, не відкликана або не відхилена. 3.4. Умови для відмови в наданні правової охорони знаку. Українське законодавство не надає охорону доволі широкому колу зображень, перелічених у статтях 6 bis, 6 ter Конвенції. До таких позначень віднесені, як загальновживані і загальновідомі позначення, а також державні герби, емблемі міжурядових організацій і інше. Крім того, не реєструються як знаки позначення, які відтворюють назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. Позначення державних гербів, прапорів і таке інше можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Такий дозвіл в Україні надається Міжвідомчою комісією щодо погодження питань правової охорони знаків для товарів і послуг. Українське законодавство не містить заборон щодо видачі свідоцтва або його анулювання на підставі того, що продаж товару обмежений або заборонений національним законодавством. Крім того, Закон не містить обмежень в реєстрації в Україні знаків, якщо знак не був заявлений в країні походження, що відповідає положенням статті 6 (2) Конвенції. Разом з тим, п. 2 статті 6 bis визначає, що для пред’явлення вимоги про анулювання знака, який є загальновідомим за визначенням Конвенції, дається термін не менше п’яти років, з моменту реєстрації знака. Пункт 3 статті 18 Закону визначає, що дія свідоцтва припиняється за рішенням суду у зв’язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати подання заявки. Таким чином, українське законодавство не має чітко визначених строків встановлених Конвенцією щодо звернення з вимогою щодо анулювання знаку. 3.5. Права та обов’язки, що випливають із свідоцтва. Розділ IV Закону встановлює права та обов’язки, що випливають із свідоцтва на знак для товарів і послуг. Згідно з статтею 16 Закону права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки за умови сплати відповідного збору, а свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський оборот. Ця стаття містить також норму, згідно з якою свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника свідоцтва. Ця норма відповідає вимогам статей 9 та 10 ter Конвенції. Інші норми статті 16 регулюють права власника свідоцтва на передачу права власності на знак, на надання права користування знаком на основі ліцензійного договору. Ці норми також не суперечать відповідним положенням Конвенції. Стаття 17 Закону встановлює обов’язки власника свідоцтва, головним з яких є добросовісне використання виключного права на знак. Однак ця стаття передбачає можливість дострокового припинення дії свідоцтва за рішенням суду в разі трирічного невикористання або недостатнього використання зареєстрованого знака на території України. Ця вимога відповідає статті 5 (C) Конвенції. 3.6. Відповідність норм Закону вимогам угоди TRIPS. Норми Закону в цілому відповідають вимогам угоди TRIPS, але існують деякі питання, які можуть викликати суперечливі тлумачення в контексті формальної відповідності всіх норм Закону вимогам угоди TRIPS. Так, визначення знаку в Законі передбачає, що він має розрізняти товари або послуги, для яких зареєстровано цей знак, від однорідних товарів або послуг. В той же час, угода TRIPS передбачає, що будь-яке позначення або сполучення позначень, за допомогою яких можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства, являють собою товарний знак. Тобто формально визначення в Законі має більш вузький зміст, тому що передбачає, що знак має відрізняти товари або послуги від однорідних, а не будь-яких інших товарів або послуг іншого виробника, як це передбачено угодою TRIPS. Однак в тексті Закону (ч. 3 ст. 16) передбачено, що свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника свідоцтва. Тобто охорона зареєстрованого знаку, згідно Закону, не передбачає обмежень стосовно однорідних або неоднорідних товарів або послуг. Визначення знаку в Законі також передбачає, що власником прав на знак може бути “особа”, тобто згідно з Законом громадянин або юридична особа. Це викликає деяку невідповідність нормам угоди TRIPS, де в визначенні згадуються “підприємства”, тобто лише юридичні особи. Однак, згідно з українським законодавством, суб'єктом підприємницької діяльності може бути і фізична особа. Тому таку невідповідність можна вважати пристосуванням норм міжнародного права до українських реалій. Параграф 2 статті 19 Угоди TRIPS передбачає, що використанням з метою збереження реєстрації повинно вважатися використання товарного знака іншою особою за умови контролю з боку власника знака. Однак, Закон не містить такої норми, і ніяким чином не передбачає це опосередковано. Можливість неоднозначного тлумачення в контексті відповідності угоді TRIPS викликає ч. 2 ст. 17 Закону. У статті йдеться про те, що якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва. Угода TRIPS передбачає таку можливість лише в разі невикористання протягом безперервного принаймні трирічного періоду, однак не йдеться мова про недостатнє використання знаку. Взагалі не зовсім зрозуміло, що мається на увазі під терміном недостатнє використання. 3.7. Висновок. Таким чином, законодавство України, яким регулюються питання охорони прав на товарні знаки, має низку внутрішніх суперечностей, які викликані в першу чергу невідповідністю норм Закону міжнародним угодам, які є частиною законодавства України. Однак більш важливим в контексті можливого приєднання України до СОТ є невідповідність деяких норм Закону вимогам угоди TRIPS. Хоча ці невідповідності не є принциповими за своєю суттю, вони можуть не дозволити в деяких випадках забезпечити правову охорону, якої вимагає угода TRIPS. 4. Географічні зазначення. 4.1. Вимоги Угоди TRIPS. В п. 1 ст. 22 угоди TRIPS, визначено, що “географічними зазначеннями, для цілей цієї Угоди, є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території Члена, регіону або місцевості на його території, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов’язані з його географічним походженням”. Загальні вимоги щодо захисту географічних зазначень викладені в параграфах 2- 4 статті 22 угоди TRIPS. Країни-Члени повинні забезпечити для зацікавлених сторін законні способи, щоб запобігти: · використання будь-яких засобів визначення або представлення товару, який свідчить або передбачає, що товар походить з географічної території іншої, ніж реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману широкий загал стосовно географічного походження товару; · будь-якого використання, яке є актом недобросовісної конкуренції в значенні зазначеному в Статті 10-bis Паризької конвенції. Країна-Член, ex officio, якщо дозволяє її законодавство або на прохання зацікавленої сторони, відмовляє у реєстрації товарного знака або признає недійсною реєстрацію товарного знака, який містить або складається з географічного зазначення, стосовно товарів, які не походять із зазначеної території, якщо використання зазначення у товарному знаку для таких товарів на території цієї країни має характер, котрий вводить в оману широкий загал щодо реального місця походження цих товарів. Захист згідно з параграфами 1, 2 та 3 повинен застосовуватися проти географічного зазначення, яке, хоча у буквальному розумінні правильно визначає територію, регіон або місцевість походження товарів, але викликає у широкого загалу хибне уявлення, що товар походить з іншої території. Саме в контексті забезпечення вищевказаних умов необхідно розглядати прийнятий 16 червня 1999 року Верховною Радою України Закон “Про охорону прав на зазначення походження товарів”(далі по тексту розділу – Закон). 4.2. Термінологія. В тексті Закону не використовується термін географічне зазначення. Його замінено терміном “зазначення походження товару”. Під “зазначенням походження товару” в Законі слід розуміти або просте зазначення походження товару, або ж кваліфіковане. Просте зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Під кваліфікованим зазначенням в Законі слід розуміти або назву місця походження товару (далі по тексту НМП), або географічне зазначення походження товару (далі по тексту - ГЗП). Згідно з частиною 2 статті 6 Закону правова охорона надається кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації. НМП товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природни