Klochan E. Donetsk National University of Economics and Trade named after Mikhail Tugan-Baranovsky Elena Janina, dr The Academy of Hotel Management and Catering IndustryCHARACTERISTIC OF THE COMMON AGRICULTURAL POLICY OF THE EU IN MODERN CONDITIONSFor over 50 years the Common Agricultural Policy (CAP) has been a cornerstone of EU policy relating to farming and the rural areas. Proposed by the European Commission in 1960, it aimed to provide a harmonized framework to maintain adequate supplies, increase productivity and ensure that both consumers and producers received a fair deal in the market. These priorities have shifted over time as environmental and animal concerns, as well as safety and health aspects have gained prominence. As a consequence, the CAP has gradually moved from a production-based structure of subsidies to a market-oriented system, integrating standards for food safety, environment and biodiversity as well as animal welfare, just to mention a few. The topic of the investigation is rather actual, because nowadays the development of agriculture is one of the strategic branches of the economy of Ukraine, and understanding of the most successful policies, directed to increase of agricultural production, can lead Ukraine to success in this sphere and for the future prosperity. The Common Agricultural Policy of the European Union (CAP) is a system of controlling the production and sale of farm produce. Government money is paid to farmers throughout the Union, while they are also protected from competition by common import barriers, such as tariffs and quotas. In the past, the amount of money paid to farmers was related directly(coupled) to what and how much farmers produced, since 1992 the CAP payments increasingly rely on other references, such as fulfillment of environmental standards. The role and budget size of the CAP, for the years beyond 2013, is currently under revision, the outcome could lead to a substantial reform of the system[1]. CAP activities are categorized into two types, called Pillar 1 and Pillar 2. Pillar 1 covers direct payments to farmers and market measures (intervention price mechanism and import barriers). Pillar 2, which was founded in 1999, covers rural development measures. The two pillars are financed by two different funds, the second pillar is also co-financed by concerning member countries, with a contribution of around one third. Expensesfor each fund in 2011 are outlined €42.9bn for Pillar 1 and €15.7bn for Pillar 2. The total expenditures of the CAP, in 2009, were €55bn. However, that numberignores the cost that import tariffs on agricultural products lay on consumers. The Organisation for Economic Cooperation and Development calculates yearly theproducer support estimate; the total monetary loss of taxpayers in the form of subsidiesand consumers in the form of higher prices because of trade barriers. The results for EU citizens in 2009 was €87bn, making the average cost per person for upholding the CAP, in theyear 2009, €187. The total cost has been rather stable in the last years, but considering economic growth and the enlargement of the Union, the number has been falling quickly as a percentage of gross domestic products. To put the numbers in context, the EU producer support estimate is very close to what is found in OECD countries on average, yet, some countries have shown greater falls in producer support estimate since the conclusion of the Uruguay Round Agreement. In 2009, CAPs main expenditures were: market interventions of €3.4bn, direct payments of €37.8bn, and rural development of €13.6bn. The average tariff on actual imports of agricultural goods in the EU were in 2004 22.9%. This number might however not be completely realistic, as it is based on what was actually imported, level of tariffs for agricultural products vary greatly, some even surpass 100%. A more recent number, for the year 2009, covering an average of all agricultural products is 13.5%, just as is allowed under the current regulations of the WTO. However animal products were tariffed on average by 23.2%, dairy products by 49.4%, and sugar and confectioneries by 27.5% [2]. A simple overview can be obtained by organizing CAP activities using the WTO categorization system. Agricultural support categorization is inthree pillars: market access, export subsidies, and domestic support. The EU upholds 13.5% average value added tariffs on imports of agricultural products, matching the maximum limit allowed by the WTO. Total market interventions in 2009 were €3.4bn, of which €0.65bn went to export subsides. Domestic support takes what seems infinite forms, under different names and programs [3]. So, the CAP budget for 2010 is 31% of the EU budget, what is 6.4% more than in 2009. For 2011 the CAP budget has been reduced by 3%. Nearly three-quarters of EU farmers have an income under 5,000 euro per and incomes in the agricultural sector are just 50% of the average in other sectors.Farming sector employment fell by 25% during 2000-10 [4]. There is a set of pluses and minuses, which can help to investigate the situation around CAP. As a good features of this policy, we can point that the EU must look after its farmers because they help protect the countryside. Also the free market is unstable. Without intervention prices would fluctuate and farmers would not be able to respond to consumer demand. The main conclusions, which characterize bad features of the CAP are that resources are best allocated through a free market: CAP makes food more expensive in the EU than it need be.The CAP also increases poverty in poor countries by competing unfairly with local farmers.The CAP also demands far too high a budgetary contribution to support only a small minority of EU businesses. And finally the processing farmers' CAP payments is expensive.REFERENCES Sindri Baldur SaevarssonThe World Trade Organization and the Common agricultural Policy: Is the Common agricultural Policy of the European Union Changing?[Text]/ Sindri Baldur SaevarssonBA thesis in Philosophy, Politics & EconomicsSupervised by GuðmundurÓlafsson– Bifrost University – April, 2011 [Електроннийресурс] - A Common Agricultural Policy for European Public Goods. (2009). BBC News. (2011b, January 28). – Режим доступу: www.bbc.com [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://europa.eu/pol/agr/index_en.htm 3) [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.openeurope.org.uk/research/report.pdfMaliukin I. Kyslytsyna O., PhD Donetsk National University of Economics and Trade named after Mikhail Tugan-Baranovsky^ BUSINESS LUNCH AND CULTURAL DIFFERENCES Communication - the condition and the universal mode of existence of man and society, in which there is an exchange of experiences, material and spiritual values, develop common standards, principles, ideals, attitudes, opinions in various spheres of life, especially in business. Etiquette is a very important factor in determining the success or failure of a business or a person. It is very important to practice good manners and etiquettes in order to succeed in your business, be liked by people and maintain good relationships with clients, customers and employees. Indeed, while work schedules appear to become more frenzied, the business lunch continues to grow in popularity. Business lunches are important for corporate networking, hammering out business details in a social setting and meeting prospective clients. These gatherings mean far more than a free lunch, and your etiquette is of utmost importance - your image, your company's name and whatever deals are on the agenda are at stake. A business meal is an opportunity to show off your culinary know-how — or expose your bad taste in restaurants [1]. There's so much that could go wrong, it's no wonder 40% of us prefer to "brown bag" it, that’s why it is a problem – unknowing etiquette in different countries. Business lunches are very common in many countries and cultures. Food itself is one of the most visible manifestations of a culture and is something people are proud of and like to share with guests to their country. However, just as the food changes from culture to culture so does the intention and etiquette surrounding the lunch. In some cultures the business lunch is a time for chit-chat and building relationships, in others simply a fuel stop at which people continue to talk about business, known as the "working lunch". Lunch is not a big affair in the UK and many an office worker will happily eat a sandwich at their desk. Business lunches however will take place at a restaurant or pub. The British like to keep personal life and business separate unless a good relationship has formed so discussions may very well be centred on business. Table manners demand a certain demeanour; one should always use a knife and fork, napkins if provided should be placed on the lap, ask to be passed dishes or condiments rather than lean over people and avoid speaking loudly. Lunch is the main meal of the day in Japan so when doing business in the country bear in mind this is when people like to eat. While the majority of restaurants in Japan are equipped exclusively with Western style tables and chairs, restaurants with low traditional tables and the customers sitting on cushions on the floor are also common. Chopsticks have their own etiquette rules associated with them including: when you are not using your chopsticks and when you are finished eating, lay them down in front of you with the tip to left, do not stick chopsticks into your food and do not pass food with your chopsticks directly to somebody else's chopsticks. When drinking alcohol it is the correct etiquette to serve each other, rather than pouring the beverage into one's own glass. Generally speaking conversation is quote subdued at Japanese lunches so do not feel as though it is incumbent on you to liven up the proceedings. Savour the food and follow the lead of your hosts. Running business in the Middle East you should remember lunch is the time to enjoy good food and engage in some good conversation. Business should not generally be discussed as this is the time of day when people wind down due to the heat. The business lunch should be used as the time to forge good relationships so engage in plenty of chit-chat about current affairs, sports or ask questions about your host's country. Be sure not to ask political or religiously sensitive questions. Similarly asking in-depth questions about one's family is not done. Traditionally meals are eaten on the floor. If this is the situation you find yourself in then try and sit with your legs crossed or leaning on one. Never sit with your feet stretched out. To eat the food simply scoop it into your right hand and pop it into the mouth. Never use your left hand for anything, whether eating or passing things to people [2]. People notice everything. This is particularly true in business relationships. In addition to great job performance, having good dining etiquette helps to establish your credibility and reputation. It also helps to make you an accepted member of the business group. And if you think about it, it helps build your self confidence. It’s another skill to add to your professional repertoire [3]. Knowing and using proper business etiquette can get you one step closer to your dream job or your dream client. In the workplace, there is a set of rules that are followed by each employee, but the rules are usually unwritten. If you are able to define and display the correct rules of conduct in the workplace you will stand out from your other colleagues. In business, you should constantly find ways to stand out from everyone else. By enhancing your knowledge of proper business etiquette, you can also increase your level of success.REFERENCES 1. Pennyhaw Woldpress [Електронний ресурс] .- Режим доступу: 2. International Etiquette Guide [Електронний ресурс] .- Режим доступу: 3. Dining Etiquette [Електронний ресурс] .- Режим доступу: Сарбєєва А.А, студентка, Озарина О.В., к.е.н., доцент Донецький національний університет економіки та торгівлі імені М.Туган-Барановського^ FEATURES OF REALIZATION OF THE MONETARY POLICY OF THE EUROPEAN UNIONThe way in which monetary policy exerts its influence on the economy can be explained as follows. The central bank is the sole issuer of banknotes and bank reserves, it is the monopoly supplier of the monetary base. By virtue of this monopoly, the central bank is able to influence money market conditions and steer short-term interest rates [2, p.55]. The Eurosystem credit assessment framework (ECAF) defines the procedures, rules and techniques which ensure that the Eurosystem requirement of high credit standards for all eligible assets is met [1, p.L331/38]. In order to achieve its primary objective of maintaining price stability for the euro area as a whole, the Eurosystem uses a set of monetary policy instruments and procedures. These provide the operational framework for the implementation of monetary policy decisions in practice. The operational framework and the monetary policy strategy each have a specific role in the implementation of monetary policy. The strategy determines which level of money market interest rates is required to maintain price stability over the medium term, whereas the operational framework determines how to achieve this interest rate level using the available monetary policy instruments and procedures [2, p.93]. In the assessment of the credit standard of eligible assets, the Eurosystem takes into account credit assessment information from credit assessment systems belonging to one of four sources, namely external credit assessment institutions (ECAIs), NCBs’ in-house credit assessment systems (ICASs), counterparties’ internal ratings-based (IRB) systems or third-party providers’ rating tools (RTs). Additionally, in the assessment of the credit standard, the Eurosystem takes into account institutional criteria and features guaranteeing similar protection for the instrument holder such as guarantees. The process through which monetary policy decisions affect the economy in general, and the price level in particular, is known as the transmission mechanism of monetary policy. The transmission of monetary impulses to the real sector involves a number of different mechanisms and actions by economic agents at various stages of the process. As a result, monetary policy action usually takes a considerable time to affect price developments. Furthermore, the size and strength of the different effects can vary according to the state of the economy, which makes the precise impact difficult to estimate. Taken together, central banks typically see themselves confronted with long, variable and uncertain lags in the conduct of monetary policy [2, p.58] A central bank steers short-term money market rates by signalling its monetary policy stance through its decisions on key interest rates and by managing the liquidity situation in the money market. The central bank, as the sole issuer of banknotes and bank reserves, is the monopoly supplier of the monetary base. The monetary base of the euro area consists of currency (banknotes and coins) in circulation, the reserves held by counterparties with the Eurosystem and recourse by credit institutions to the Eurosystem’s deposit facility. These items are liabilities on the Eurosystem’s balance sheet. Reserves can be broken down further into required and excess reserves. In the Eurosystem’s minimum reserve system, counterparties are obliged to hold reserves with the national central banks (NCBs) [2, p.93]. To steer shor t-term interest rates, the Eurosystem has at its disposal a set of monetar y policy instruments, namely open market operations, standing facilities and reserve requirements [3, p.21]. The Eurosystem also offers two standing facilities, which set boundaries for overnight market interest rates by providing and absorbing liquidity: - the marginal lending facility, which allows credit institutions to obtain overnight liquidity from the national central banks against eligible assets; and - the deposit facility , which can be used by credit institutions to make overnight deposits with the national central banks in the Eurosystem [3, p.22]. The Eurosystem may decide to suspend or exclude the credit assessment system in cases where no improvement in performance is observed over a number of years. In addition, in the event of an infringement of the rules governing the ECAF, the credit assessment system will be excluded from the ECAF. Finally, the Eurosystem requires credit institutions to hold minimum reserves in accounts with the national central banks. Each credit institution must keep a cer tain percentage of some of its own customer deposits (as well as of some other bank liabilities) in a deposit account with the relevant national central bank on average over a reserve maintenance period of around one month.The Eurosystem pays a short-term interest rate on these accounts.The purpose of the minimum reserve system is to stabilise money market interest rates and create (or enlarge) a structural liquidity deficit in the banking system [3, p.22].REFERENCES Official journal of the European Union // 14.12.2011 c. L331/38, L331/44 [Electronic resource]. - Access mode: http://www.ecb.int European central bank. The monetary policy of the ECB // 2011, c.58,55,93 [Electronic resource]. - Access mode: http://www.ecb.int The European central bank, the eurosystem, the European system of central banks // 2011, c.20-22 [Electronic resource]. - Access mode: http://www.ecb.int Upatova Y.A. Donetsk National University of Economics and Trade named after Mikhail Tugan-Baranovsky Maija Šenfelde, prof., Dr.oec. Riga Technical University^ TAX COMPETITION IN UNDERDEVELOPED COUNTRIES Today the world becomes interconnected, specifically electronically, with increased overseas communication and businesses growing globally, multinational companies are increasing. The effect of these multinational companies creates the challenge of imposing tax laws. The difficulty lies in determining the fairest, legal tax regulations that need to be enforced for the companies, the investors and the employees [1,p.108]. Currently, developing countries are enticing companies to set up businesses in their respective country by offering tax incentives to corporations that locate on their soil. This is done reluctantly since tax revenues are lost through exempt or reduced capital income gains and investors dividends that would typically generate taxes for the country. Other tax methods would need to be initiated to replace these lost revenues to provide a funding source to decrease poverty rates and gain upward mobility for the developing country as well as sustain their governments [4,p.56]. Even though developing countries would greatly benefit from higher company tax rates, the fear of driving away existing multinationals or losing the opportunity of a company locating in their area would be more detrimental to the county than losing tax revenues. Tax incentives are attractive in the decision making process for multinational companies shopping for locations. Unregulated countries and slack tax laws have caused undeveloped countries to compete amongst each other to attract new business. Additional tax revenue to the country is lost because investors are able to earn investment income free of foreign country taxation. Furthermore, host country residents generally receive income free of foreign investment from host or home country taxation. Finally, business income can be earned overseas without taxation from either country because of this incentive. When taxes are significantly reduced or temporarily eliminated, the underdeveloped countries lose major sources of revenues needed to sustain lifestyles [4,p.112]. By offering reduced taxes to attract new business, the dilemma is to find other taxation means to replenish the funding source. Typically, it would seem appropriate for developing countries to tax heavier on multinationals because the country can supply a labor pool that requires far less wages then the developed countries. The developing country can then utilize those taxes to cultivate their own communities to help them grow by enhancing their educational and government systems [3,p.348]. When a high tax is imposed through means such as rent to the multinationals, they may threaten to leave and relocate to a country that does not implement such taxes or offer a reduced rate. Imposing alternative taxes such as on labor rather than directly taxing the corporation takes a considerable larger pool of resources to be equivalent to taxes gained through commodities such as land rent [5,p.87]. One way to attempt to solve this tax competition between developing countries would be to depend on an organization such as the Organization for Economic Cooperation and Development (OECD). The OECD is comprised of 34 member countries that are economically stable and are seeking to solve world problems as well as improve social well-being of citizens all over the globe [2,p.217]. Most multinationals do tend to locate in OECD member countries; so therefore, if all OECD countries tax businesses on the same basis, most tax competition can be solved. The problem still remains however, for the multinationals that are not located in OECD countries, which would most likely increase if a tax law was imposed by the OECD. Most businesses refuse to pay taxes on services, which are greatly offered in developing countries-far more than manufacturing, so there needs to be a way to tax the services that will not drive away multinationals [3,p.188]. In conclusion, utilizing the OECD to create, mandate and impose fair taxes that are globally applied would help slow down the competitiveness among developing countries. By setting standards that are fair to all parties involved the country, the corporation, the investor and the laborer the developing countries would be able to maintain their government systems and enhance the educational method.REFERENCES Steven M. Suranovic. International Trade Theory and Policy-2007-225; Asterios G. Kefalas. Global Business Strategy: A Systems Approach- South-Western Pub-2008-558;Charles W. L. Hill. International Business: Competing in the Global Marketplace-2003-395; Chris J. Finnerty/ Paulus Merks/ Mario Petriccione/ Fundamentals of International Tax- Print Book-2007-266;Michael McIntyre. International Tax Primer-2003-146.Абляева А.С., аспирантка кафедры экономической теории и международной экономики РВУЗ КИПУ, Симферополь^ УПРАВЛІННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМ ВИРОБНИЦТВОМ АР КРИМ НА ІННОВАЦІЙНІЙ ОСНОВІСоціально-економічні перетворення у процесі здійснення аграрної реформи спрямовані на перехід сільськогосподарського виробництва на ринкові засади. Завдання регіонів та їх місце в народногосподарському комплексі країни чітко визначені в Концепції державної регіональної політики, головна мета якої – здійснення системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком країни. На території окремої адміністративної одиниці, зокрема області, нерідко мають місце досить відмінні природні умови для сільськогосподарського виробництва, врахування яких важливо при організації територіального розміщення виробничої діяльності. Разом з тим за наявності близьких за сутністю природних і економічних умов кілька областей можуть утворювати територіальній регіон, характерний як за структурою засобів виробництва, так і виробництвом товарної продукції. Зарубіжна практика свідчить, що у розвинених країнах світу на 85-90% приріст внутрішнього валового продукту забезпечується через виробництво і експорт наукоємної продукції. Україна, посідаючи за кількістю науковців одне з перших місць у світі, поки що розвивається без суттєвого використання результатів наукових досліджень. Частка вітчизняної наукоємної продукції становить близько 0,1% на світовому ринку високотехнологічної продукції [1]. Слід відмітити, що внутрішній ринок наукоємної продукції в державі деградується. Серед причин, які впливають на таку ситуацію, можна вказати низький рівень попиту на інноваційну продукцію в країні, а також невисокий рівень конкуренції на внутрішньому ринку з боку виробників і постачальників нової техніки та технологій [2]. Отже, розвиток науково-технічного прогресу та прискорення інноваційної діяльності, організації широкого застосування досягнень науки у виробництві – це визначальний напрям і досить важлива функція державного управління аграрною сферою виробництва. З огляду на першочергове значення застосування інноваційної продукції і перехід аграрного виробництва на інноваційну модель перспективною формою управління розвитком цього процесу на регіональному рівні є розроблення і реалізація інноваційних проектів у пріоритетних галузях виробничої діяльності. На наш погляд, у таких проектах необхідно передбачати обґрунтоване застосування інноваційної продукції, яка забезпечує істотний приріст обсягів та ефективності конкурентоспроможної продукції, місце, обсяги і строки її застосування, потребу в коштах і матеріально-технічних засобах, конкретні організаційні заходи щодо освоєння інновацій. Державні органи управління аграрним виробництвом повинні забезпечити регіональні і місцеві товариства інформацією про наявність інноваційної продукції, її соціально-економічну характеристику, умови застосування та визначення очікуваного ефекту. Розроблення і реалізація інноваційних проектів потребує їх наукового супроводження, яке пов'язане з необхідністю надання кваліфікованих консультацій товаровиробникам з метою найбільш повного врахування конкретних природноекономічних особливостей кожної аграрно-виробничої структури та можливого застосування інновацій. Слід підкреслити, що удосконалення системи законодавчого поля освоєння ринкової економіки, забезпечення соціального захисту вітчизняних товаровиробників, розвитку сільських територій, формування інноваційної моделі аграрного виробництва нині є визначальними чинниками стратегічних напрямів соціально-економічного відродження українського села [3]. Соціально-економічна сутність інноваційної моделі в кінцевому результаті полягає у значному збільшенні приросту виробництва наукоємної аграрної продукції. Основною умовою формування інноваційної моделі сільськогосподарського виробництва є застосування нових і новітніх технологій та визначальних технологічних елементів, які забезпечують істотні кількісні та якісні зміни в одержанні аграрної продукції. Так, у розвитку виробництва рослинницької продукції особливого значення набуває широке впровадження ресурсозберігаючих технологій із застосуванням у системі сівозмін високоінтенсивних і продуктивніших, стійких до хвороб і шкідників сортів та гібридів зернових, овочевих, кормових й інших сільськогосподарських культур. Це вимагає орієнтації розвитку селекційно-насінницької діяльності в рослинницьких галузях на одержання нової інноваційної продукції. Особливої уваги у впровадженні інноваційної продукції потребує розвиток виноградарства та садівництва як пріоритетних галузей розвитку Кримського регіону. Важлива сутність інноваційної діяльності тут полягає, насамперед, у визначенні стратегічних напрямів розвитку цих галузей. Практика переконливо доводить необхідність розширення розвитку виробництва винограду столових сортів з тим, щоб повністю забезпечити потреби наростаючих потоків споживачів Кримського півострова у свіжій продукції. У зв'язку з цим важливого значення набуває створення сучасної бази для вирощування високоякісного посадкового матеріалу перспективних сортів, застосування прогресивних технологій посадки виноградних плантацій, забезпечення належного догляду за ними та застосування сучасних методів збирання врожаю. Важлива роль регіональних органів управління розвитком галузі відводиться обґрунтуванню територіального розміщення виноградних насаджень, їх адаптації до ґрунтово-кліматичних умов півострова. Постає необхідність розроблення інноваційного проекту перспективного розвитку садівництва в регіоні, спрямовуючи його на обґрунтування раціонального поєднання плодового складу з розширенням площ посадки кісточкових порід. Важливим напрямом організації розвитку виробництва тваринницької продукції, насамперед, молока при утриманні переважної більшості молочного стада в господарствах населення має стати їх виробниче кооперування. Створення виробничих молочних кооперативів здійснено шляхом об'єднання належних окремим власникам земельних ділянок природних кормових угідь – пасовищ і сіножатей та їх поголів'я корів у формі високопродуктивних багаторічних зрошуваних пасовищ. Тут забезпечується раціональна концентрація високоякісної товарної продукції при низькій її собівартості. При розробленні інвестиційно-інноваційних проектів необхідно обґрунтовано здійснювати оцінку матеріально-ресурсної участі кожного суб'єкта спільної діяльності. Розроблення і реалізація інвестиційно-інноваційних проектів є важливою умовою переведення сільськогосподарського виробництва на інноваційну модель, яка набуває стратегічного напряму його соціально-економічного розвитку. Організаційною формою цілеспрямованого здійснення системи інвестиційно-інноваційних проектів може бути створення регіональної програми відродження й розвитку агропромислового виробництва та організації сільських територій.Література 1 Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) / Авт. кол. А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстат України, 2004. – С. 112. 2 Лукінов І.І. Стратегія і механізми реформування АПК України. / І.І. Лукінов "3бірник наук., праць ХДАУ" № 5, 2001, с. 26.Абрашка О.В., аспірант ДонНУЕТ^ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ЄС І РЕАЛІЗАЦІЇ СПІЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ У межах єдиного внутрішнього ринку ЄС інституційно забезпечено створення ринку праці. Однак процес формування цього ринку ще не завершено через складність та тривалість процесу адаптації, а також вступ нових країн. Кожна країна має виключне право дозволяти чи забороняти в’їзд на свою території громадян з інших країн, надавати їм доступ до ринку праці. Від цього права не відмовляється щодна країна. Однак країни ЄС, вставши на шлях реализації наднаціональної моделі інтеграції і встановивши спільні цілі, погодились на забезпечення вільної мобільності людей, забезпечення свободи підприємництва і трудової діяльності. Це стало передумовою виникнення у ЄС єдиного ринку праці. Важливим чинником стала реалізація принципу взаємного визнання, що має знання, перш за все, у сфері визнання документів про освіту у різних країнах ЄС [1; 2]. Формування ринку ЄС зумовило необхідність реалізації спільної політики у сфері зайнятості. Вона стала складовою політики щодо соціального розвитку, у межах якої також виділено такі напрями: соціальне гуртування у ЄС; політика щодо освіти, професійного навчання та молоді; спільні заходи щодо покращення умов життя та праці. Необхідність посилення політики ЄС у сфері підвищення зайнятості є очевидною. Уповільнення темпів економічного зростання, структурні пропорції європейскої економіки, а також негативні демографічні тенденції (перш за все, старіння населення) зумовлюють збільшення безробіття, особливо серед молоді та людей похилого віку. До того ж у ЄС з різних регіонів світу стікється велика кількість міжнародних трудових мігрантів, насамперед некваліфікованих, що ще більше дестабілізує ринок праці об’єднання. Постійно посилються тенденції відтоку з ЄС висококвафікованих фахівців, що створює проблеми для європейської економіки. Через це ЄС поступово збільшує свою участь у вирішення проблем міграційної політики [1; 2; 3]. У новій середньостроковій стратегії «Європа 2020. Європейська стратегія розумного, стійкого та інклюзивного зростання» ЄС встановив наступні цільові індикатори, яких необхідно досягти: 1) 75% населення у віці 20-64 років повинні бути забезпечені роботою; 2) від 10 до 40% молоді повинні мати третинну освіту; 3) менше 20 млн. чоловік повинні перебувати під загрозою бідності. Одним з пріоритетних напрямків розвитку ЄС є всеохоплююче зростання, що включає: досягнення високого рівня зайнятості, підвищення рівня інвестицій в освіту і підвищення кваліфікації, боротьбу з бідністю і модернізацію ринку праці, підготовку кадрів і покращення системи соціального захисту, а також підвищити єдність суспільства). Єврокомісія запровадила дві основні ініціативи, які покликані прискорити прогрес з цих пріоритетних напрямків: 1) «Нові навички і нові робочі місця» – модернізація ринків праці та розширення можливостей людей, шляхом удосконалення навичок протягом всього життя, щоб поліпшити кон'юнктуру трудового ринку, у тому числі за допомогою мобільності робочої сили; 2) «Європейська платформа з боротьби з бідністю» – забезпечення соціальної і територіальної згуртованості, забезпечення робочими місцями населення, що живе в умовах бідності і соціальної ізоляції, надання їм можливості гідного життя [1; 2]. Постійно збільшується масштаб заходів політики у сфері зайнятості. Основним «важелем» досягнення цільових орієнтирів соціальної політики є стимулювання інновацій в економіці. За рахунок цього мають бути розширені існуючі виробництва та створені нові підприємства (і навіть галузі), що збільшить кількість робочих місць. Також інновації мають бути орієнтовані на покращення умов та забезпечення безпеки, що також є напрямом соціальної політики. Через загострення проблем безробіття ЄС постійно нарощує фінансову допомогу країнам-членам. Це здійснюється в основному через створений у 2006 р. Фонд адаптації до глобалізації, який покликаний надавати допомогу у подоланні негативних насдлідків цього процесу у сфері зайнятості. Фінансову допомогу в останні роки отримували, насамперед, такі країни: Греція, Іспанія, Португалія, Франція, Німеччина, Ірландія, Польща, Словенія, Литва тощо. допомогу ЄС було посилено через наслідки глобальної фінансової кризи, на подолання яких ЄС зосередив багато зусиль і ресурсів [3]. Проблемам безробіття приділяється увага і у межах регіональної політики. ЄС надає безпосередню підтримку окремим європейським регіонам. Вони зосереджується на проведенні структурних реформ, розвитку інфраструктури та збільшенні обсягу інвестицій. Значні труднощі для ЄС створив перенос виробництв з країн Європи до країн, що розвиваються. Деіндустріалізація європейської економіки не припиняється і зумовлює зростання рівня безробіття. Перенесення виробництва зумовлено високим рівнем витрат, пов’язаних із соціальними стандартами і екологічними платежами. Не дозволяючи зниження якості життя населення, ЄС прагне ЄС відродити промисловість, створюючи для цього особливі умови. Вони не передбачають зниження соціальних відрахувань, заробітних плат чи витрат на захист довкілля, а пов’язані зі сприяння інноваційинмм процесам. Тому ЄС покращує доступ підприємств до специфічних ресурсів (насамперед знань, висококваліфікованих фахівців, фінансвого капіталу), розширює можливості комерціалізації інновацій на внутрішньому та світовому ринку [1; 2; 3].Література Офіційний веб-сайт Європейського Союзу [Електронний ресурс] // Режим доступу: . Офіційний веб-сайт Європейської Комісії [Електронний ресурс] // Режим доступу: . Офіційний веб-сайт Центру документації ЄС Інституту Європи Російської Академії наук [Електронний ресурс] // Режим доступу: . Адаманова З.О., д.е.н, професорРВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет»^ СВІТОВИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВВ сучасних умовах науково-технічного прогресу і ринкових систем господарювання, засвоєння високих технологій в промисловості й випуск нової наукомісткої продукції є ключовими чинниками стійкого економічного зростання для більшості індустріально розвинутих країн світу. Рівень економічного розвитку країни, в тому числі малого підприємництва, в багатьох рисах визначається інтенсивністю інноваційної діяльності.На сучасному етапі розвитку світової економіки тільки на основі цілеспрямованого використання досягнень науково-технологічного процесу та інноваційних розробок можна забезпечити стабільний і конкурентний розвиток національної економіки, прогресивні структурні, техніко-технологічні та організаційні зміни в ній, а також переведення її на модель стійкого, екологічно безпечного і соціально скерованого функціонування в довготривалій перспективі. Тому, у зв'язку з посиленням глобалізації і активізації процесів регіоналізації, підвищення конкурентоспроможності національних економічних систем і регіонів стає пріоритетним завданням економічного розвитку. Досвід світових країн лідерів свідчить, що основним напрямком для досягнення поставлених цілей є розвиток кластерних ініціатив. У світовій практиці, кластерну стратегію в інноваційної моделі розвитку економіки використовують більшість країн світу. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю розробки і запровадження інноваційно-конкурентоздатної моделі економіки України.Мета дослідження полягає в розгляді світового досвіду кластерізації економіки для виявлення можливостей його адаптації в умовах України і як наслідок створення інноваційно-конкурентоздатної моделі економіки країни.У сучасних умовах розвитку економіки досягнення довгострокового економічного зростання через підвищення конкурентоспроможності національних і регіональних економічних систем, припускає активізацію використання кластерної стратегії. Кластерні об'єднання - на сьогоднішній день є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів, форм регіонального розвитку, за якої на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси, які скорочують свої витрати завдяки спільній технологічній кооперації компаній. Економіка, що формуються на основі кластерів, - це модель конкурентоздатної та інвестиційно привабливої економіки, що забезпечує високий рівень та якість життя населення.У загальній Концепції інноваційного розвитку, розробленій Європейською Комісією в зв'язку з розширенням Євросоюзу, визначені пріоритетні напрямки державної політики в сфері економічного розвитку на основі інновацій і науки. Мета цієї Концепції полягає у визначенні загальних принципів створення, функціонування та розвитку кластерів, як виробничих структур нової формації, на відміну від асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів, теорію і практику створення яких ми вже пройшли в часи планової економіки. Суттєва відмінна риса кластера від інших організаційно-правових форм об'єднань підприємств полягає в тому, що тут реалізується принцип територіальної локалізації, об'єднання в комплекс процесів кооперації та конкуренції та з'єднання єдиним ланцюжком суб'єктів господарювання різних галузей — від вивчення ринку, до виробництва і реалізації продукції, включно до (за необхідністю) її супроводження при експлуатації. Невід'ємною частиною кластерного виробництва є його інноваційність, постійне вдосконалення вироблюваної продукції.Кластер — це територіальне об'єднання взаємопов'язаних підприємств різних галузей в межах відповідних промислових регіонів, які скеровують свою діяльність на виробництво конкурентної продукції світового рівня. Кластери розглядаються як детонатори творчої активності та інноваційності.Різноманітність проведення національної економічної політики визначає і різноманіття напрямків і форм державної підтримки інноваційних кластерів, серед яких: пряма фінансова підтримка специфічних проектів; забезпечення виконання адміністративних процедур; надання знань або інших складових інфраструктури; зниження податків на дослідницькі та інноваційні витрати; зниження податків на інші витрати, не пов'язані з дослідженнями та розробками, інноваціями; організація публічних заходів (ярмарку, торговельні місії та ін.); забезпечення мереж з університетами, адміністрацією; забезпечення мереж з фірмами; підтримка розвитку інкубаторів; підтримка поліпшення репутації регіону (кластери); забезпечення передачі інформації (запити ринку, ситуація на ринку, нові правила та ін.); забезпечення транспортних зв'язків з іншими кластерами або географічними областями. Аналіз матеріалів сесій ЮНІДО (методологія кластеризації в системі ООН) за останні 8—10 років демонструє, що кластеризація є найкращою підставою для розвитку малого і середнього підприємництва в усіх країнах світу. Кластери в країнах, які розвиваються, характеризуються географічною компактністю, секторною спеціалізацією, міжфірмовою співпрацею і здоровою конкуренцією. На жаль, Україна в 1990-ті рр. відмовилася від послуг бюро ЮНІДО в Україні, і тим самим позбавила себе прямих контактів із цим важливим розробником кластерних стратегій і програм. Перші зусилля із запровадження кластерної моделі в Україні були зроблені на підприємствах Хмельницької області. їхній початок відноситься до 1998 року. Формування сучасних партнерських відносин між місцевими органами влади, діловими колами, навчальними і науковими закладами, суспільними організаціями виявилося зовсім не простим процесом. Однак, досвід розвитку цих ініціатив на Поділлі, Прикарпатті рр. та Поліссі підтвердив перспективність і ефективність зусиль, спрямованих на просування в господарську практику України методології формування нових виробничих систем — інноваційних кластерів. Інноваційний кластер це цілісна система підприємств і організацій по виробництву готового інноваційного продукту, що включає в себе весь інноваційний ланцюжок від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції готової продукції. Інноваційний кластер формує певну систему поширення нових знань і технологій, забезпечує прискорення процесу трансформації винаходів в інновації, а інновацій у конкурентні переваги, розвиток якісних стійких зв'язків між всіма його учасниками. Стимулювання процесу формування інноваційних кластерів є необхідної складової регіональної економічної політики. При цьому важливі такі основні фактори, як удосконалення системи утворення та професійної підготовки, створення можливостей для інновацій, удосконалювання інституціонального середовища та системи поширення знань і технологій. У ці важкі часи світової кризи і загострення проблем в економіці України саме зусилля з об'єднання ресурсів, інтелекту, знань і досвіду в кластерні структури можуть допомогти нашому суспільству подолати накопичені труднощі. Нове покоління програм Європейської регіональної політики на 2007-2013 пропагує підхід, що базується на регіональних інноваційних кластерах, не тільки в розвинутих міських центрах, але також в бідніших сільських регіонах.Висновки. Для підвищення ефективності вітчизняної економіки (в т.ч. Криму), подолання кризових явищ і спаду виробництва вкрай необхідно здійснити таке: в максимально короткі строки розробити й забезпечити реалізацію національної стратегії та програми підвищення конкурентоздатності України та її регіонів на основі формування і розвитку інноваційних кластерних об'єднань; забезпечити законодавчу діяльність з формування сприятливого для розвитку підприємництва ділового довкілля з акцентом на співпрацю влади, бізнесу, науки, освіти і суспільних організацій в інноваційних мережевих структурах;провести фундаментальні дослідження з метою визначення пріоритетів у формуванні національних і регіональних інноваційних промислових кластерів; здійснити у ВНЗ, навчальних центрах, бізнес-інкубаторах підготовку спеціалістів для роботи в іноваційних промислових кластерах; створити Національну і Регіональну Ради конкурентоздатності для координації діяльності національних і регіональних виробничих кластерів; сприяти розвитку міжнародної співпраці кластерів України з відповідними зарубіжними кластерними формуваннями.Аджимет Г.Х., к.э.н., ст. преподаватель кафедры экономической теории и международной экономики ^ РВУЗ «КИПУ»ВЕНЧУРНЫЙ БИЗНЕС В АГРАРНОЙ СФЕРЕУКРАИНЫВ современной рыночной экономике финансовые отношения реализуются в новых формах капитала. Одна из распространенных форм – венчурное финансирование. Наиболее устойчивыми к рыночным условиям на современном этапе являются малые венчурные фирмы, которые специализируются в сферах научных достижений, разработок и внедрения инноваций, организация которых связана с повышенным риском. Принимая во внимание, что аграрная отрасль является рисковой деятельностью, не многие зарубежные инвесторы рискуют вкладывать инвестиции в развитие бизнеса на территории Украины и ее регионов, поэтому на сов