за підтримкиМіжнародного фонду «Відродження м. Київ, вул. Артема, 46 тел: +380 (44) 461 97 09 факс: +380 (44) 486 76 29irf@irf.kiev.uahttp://www. irf.ua/ ERA – Європейська дослідницька асоціація м.Київ, вул.Пирогова, буд.4/26, оф.9тел: 044-235-53-70 факс: 044-235-98-13info@eura.org.uawww.eura.org.ua ^ Контактна особа: Світлана Горна, тел. (044) 235-53-70 27 лютого 2012 року“Інклюзивна освіта: як зустрічає дітей з особливими освітніми потребами українська школа ?”Сьогодні громадська організація ERA-Європейська дослідницька асоціація оприлюднила результати дослідження про стан впровадження інклюзивної освіти – освіти для дітей з особливим потребами в Україні, яке здійснювалось за підтримки фонду «Відродження». Вперше за останнє десятиріччя було здійснено дослідження, яке представляє соціальний проект в комплексному вимірі, представляє всі «за» та «проти», позитивний досвід та реально існуючі бар’єри для освіти дітей з особливими потребами в сучасній загальноосвітній українській школі.Для широкої громадськості ідеї інклюзивної освіти та її впровадження в Україні сьогодні є ще малознайомими. Однак, процес інклюзії в освіті - залучення дітей із особливими потребами та обмеженими можливостями за станом здоров'я до умов загальноосвітніх навчальних закладів - існував в українському суспільстві завжди. Більш інтенсивно і чітко цей процес проявив себе наприкінці 90-х років. Ініціаторами впровадження інклюзивної освіти в Україні стали неурядові організації, зокрема, всеукраїнській фонд «Крок за Кроком», підтримані міжнародними донорами (CIDA, фонд «Відродження»). Держава здійснила певні законодавчі зміни, у 2000 році започаткувала всеукраїнський експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» для інтеграції дітей з особливими потребами на рівні дошкільних освітніх закладів та початкових класів. За офіційними даними на березень 2010 року до загальноосвітніх шкіл було інтегровано 103 тисячі дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі 45 тис. дітей-інвалідів. Інклюзивна освіта запроваджена у 22 школах. У березні 2011 року Міністерство освіти, науки, молоді та спорту звітувало, що наразі вже близько 130 тисяч дітей з особливими потребами охоплені інклюзивною освітою. На 1 березня 2011 року в Україні створено близько 536 спеціальних класів в загальноосвітніх школах, які охоплюють майже 6 тисяч дітей з особливими освітніми потребами. ^ Дослідження, яке провела ERA, мало на меті комплексно представити стан впровадження інклюзивної освіти в Україні. Для цього дослідники ERA використали метод «соціальної оцінки», яка передбачає залучення до дослідження всіх ключових учасників процесу впровадження інклюзії ( урядовців, науковців, методистів, вчителів, адміністрацію шкіл, батьків, представників громадських об’єднань) та населення в цілому. Серед завдань дослідження було виявлення рівня обізнаності про інклюзію, отримання оцінок існуючої практики, визначення позитивних та негативних сторін інклюзії; виявлення факторів, які впливають на ефективність процесу інклюзивної освіти в Україні, рекомендацій щодо його вдосконалення та вивчення досвіду впровадження інклюзії у Вірменії, Литві, Польщі та Росії.^ Опитування населення Дослідження показало, що поінформованість населення щодо інклюзивної освіти досить низька: лише чверть опитаних заявила, що чули/дещо знають про впровадження інклюзивної освіти в Україні. Для переважної більшості респондентів цей процес залишився невідомим. Зауважимо, що 61% опитаних мають дітей (родичів) шкільного віку, 9% опитаних заявили про те, що в класах (школах) , де навчаються їхні діти або діти з родинного кола, є діти з особливими потребами. Головними інформаційними джерелами про інклюзивну освіту для населення є ЗМІ (53%- телебачення, по 10% - газети та Інтернет) .^ Діаграма 1. Ставлення до ідеї інклюзивної освіти, % Хоча населення мало знає про зміни, які відбуваються в освітній системі України, ставлення до ідеї інклюзивної освіти в цілому позитивне: 70% опитаних заявили про це; 13% ставляться до цього нейтрально, 17% скоріше негативно, або негативно. Більше половини населення (53%) ставляться позитивно до того, що в школі з їх дітьми можуть навчатися діти з особливими потребами. 21% навіть скористались би цієї нагодою, щоб налаштувати свою дитину на допомогу таким дітям в навчанні і житті. Щоправда 14% опитаних зізнались, що їм далеко не байдуже, яку психофізичну проблему має така дитина, і вони б обов’язково оцінили ризики того, чи не може бути з того шкоди для їх дитини. Лише 2% респондентів щиро зізналися, що перевели б свою дитину в іншу школу чи клас. 45% опитаних (переважно молодь і люди середнього віку) вважають, що Україна має йти європейським шляхом і впроваджувати інклюзивну освіту, 36% налаштовані менш оптимістично і думають, що українська школа ні конструктивно, ні матеріально не готова до інклюзії. Водночас 50% опитаних вважають, що інклюзивна освіта – це крок до змін, які необхідні не тільки в освіті, а й в цілому - в суспільстві. 76% опитаних впевнені, що впровадження інклюзивної освіти допоможе формуванню толерантності в суспільстві.^ Опитування професійних груп На відміну від усього населення, вчителі та адміністрація пілотних шкіл-учасників всеукраїнського експерименту з Києва, Львова, Полтави та Сімферополя мають досвід впровадження інклюзивної освіти. Тому їхні оцінки стали підґрунтям для визначення реальних проблем та перспектив інклюзії в Україні.На думку представників пілотних шкіл, де впроваджувалось інклюзивне навчання, позитиви експерименту здебільшого стосувалися професійно-методичних (навчання та доплата вчителям) та кадрових (збільшення кількості ставок фахівців) змін. Основним же напрямком підготовки учасників експерименту стало проведення семінарів та тренінгів спеціалістами фонду "Крок за кроком" та Інституту спеціальної освіти НАПН України.Серед основних досягнень експерименту і в цілому процесу впровадження інклюзивної освіти в навчальний процес представники пілотних шкіл/дитячих садків визначають: підвищення рівня толерантності серед всіх учнів; підвищення активності дітей та батьків; зміну ставлення до дітей з особливими потребами в суспільстві; формування моральних цінностей здорових дітей і соціалізація дітей із особливими потребами.Серед головних проблем експерименту педагоги/вихователі та адміністрація пілотних закладів визначили додаткове психологічне навантаження на вчителів, брак спеціальних знань та досвіду роботи із дітьми з особливими потребами, нестачу методичних/наочних матеріалів (особливо для початкової школи та НВК). Найбільш негативні «зовнішні» бар’єри впровадження інклюзії – це матеріальні та конструктивні проблеми шкіл. Учбовим закладам, що включились до експериментальної програми Міністерства, неможливо самостійно і самотужки вирішити їх – тут потрібні і фінансування, і матеріально - технічна підтримка, яку, на жаль, пілотні школи за час експерименту так і не отримали.^ Рис.1. Оцінка проблем впровадження інклюзивної освіти (пілотні школи та пілотні дитячі садки, за 10-бальною шкалою)^ Опитування батьків дітей, які навчаються у пілотних школах Інклюзивна освіта здається ефективною або потенційно ефективною системою освіти для батьків здорових дітей або дітей з легкими психофізіологічними порушеннями, які спроможні навчатись у інклюзивних школах, навіть у таких, якими вони є зараз (без матеріальної бази, без спеціальних підручників тощо). Ці батьки вважають інклюзивну освіту значним кроком у плані розвитку дітей з особливими потребами, їх соціалізації, а українське суспільство – більш готовим до цього явища, ніж кілька років тому.Батьки дітей, які навчаються у спецшколах і мають серйозні проблеми із здоров’ям, з пересуванням і спілкуванням, сприймають саму ідею інклюзивної освіти як таку, яку неможливо (і непотрібно) реалізувати в Україні, таку, що не підходить для українських реалій та менталітету. У переліку проблем експериментальних шкіл, на думку батьків, є недостатнє медичне забезпечення, неможливість комбінування повноцінного лікування дитини з навчанням у інклюзивній школі та відсутність (недостатня кількість) всіх необхідних спеціалістів у школі (логопеди, дефектологи тощо). Для батьків, діти яких відвідують інклюзивні навчально-виховні комплекси (НВК), проблемою є саме влаштування до садочка, оскільки існує обмеженість у виборі НВК через скорочення дитячих дошкільних закладів і брак місць в них; існує невелика кількість тих НВК, що впроваджують інклюзивну освіту. Батьки також вказують на незадовільне матеріально-технічне та конструктивне забезпечення шкіл. Батьки настільки звикли, що всі матеріальні проблеми школи вирішуються за їхній рахунок (від ремонту до придбання учбових матеріалів), що не уявляють, що матеріальна база експериментальних шкіл має бути іншою, з урахуванням нестандартних вимог дітей з особливими потребами. Переважна кількість не вірить у покращення матеріально-технічного стану шкіл. ^ Перспективи інклюзивної освіти в Україні На думку опитаних, 3 основні групи факторів впливу визначають напрямки розвитку інклюзивної освіти в Україні: нормативно-правове, фінансове та методологічне/дидактичне забезпечення інклюзії. І серед найважливіших факторів впливу є, за визнанням респондентів, фінансове забезпечення, за відсутністю якого всі спроби впровадження інклюзії залишаться марними. Оцінюючи можливості широкого впровадження інклюзивної освіти в Україні, більшість опитаних освітян вважають, що на сьогодні країна не готова чи лише частково готова перейти до інклюзії широкого масштабу, незважаючи на певні позитивні результати експерименту.Найбільший відсоток тих, хто вважає, що українські школи частково готові прийняти широку інклюзію, виявляється серед представників пілотних шкіл та садочків. Спираючись на свій досвід, вони вважають, що більшість перепон в процесі поступового збалансованого впровадження інклюзії за умови належного матеріального, інформаційного і ресурсного забезпечення можуть бути цілком подолані. Саме тому оптимізм учасників експерименту щодо готовності України до широкого впровадження інклюзивної освіти значно більший, ніж у інших респондентів – представників загальноосвітніх та спеціальних шкіл, що брали участь у опитуванні.На думку батьків дітей з особливими потребами з експериментальних шкіл та НВК, інклюзивна освіта на сучасному етапі її впровадження –це можливість обрати інший, відмінний від стереотипного, шлях для розвитку дитини, який відкриває для неї світ поза межами спеціальної школи, які б позитивні характеристики остання не мала. При цьому батьки дітей з особливими потребами у більшості випадків саме соціалізацію вважають основною метою і результатом інклюзивної освіти для своєї дитини. Як і вчителі, в цілому батьки – учасники дискусій – оцінюють рівень готовності освітньої системи України до впровадження інклюзивної освіти, незалежно від школи, в якій навчаються діти, як вкрай низький, особливо на рівні фінансування держави. Висловлюються серйозні сумніви щодо здатності державного апарату забезпечити цей проект взагалі. Зауважимо, що деякі батьки вказували на корінь проблем - фінансова система країни не готова до впровадження інклюзивної освіти, оскільки гроші не «ходять за дитиною», і у масових шкіл нема навіть такої простої мотивації, як додаткове фінансування. Сумнівним видається можливість швидкого переобладнання шкіл для пересування дітей із фізичними вадами; сумніви викликає і реальність впровадження інклюзивної освіти у регіонах, оскільки , на думку батьків, там існує ще більший брак ресурсів, фахівців тощо, ніж у Києві.Експерти вважають, що у інклюзивної освіти в Україні є майбутнє, однак при цьому зауважують що, використовуючи досвід інших країн, необхідно обов’язково спиратися на здобутки вітчизняної дефектології та корекційної освіти (наприклад, по стандартам спеціальної освіти), а також розробляти власні моделі, враховуючи економічні та фінансові можливості держави.Експерти не приховують, що широке та стрімке впровадження інклюзивної освіти може принести більше розчарувань, ніж успіхів, якщо не буде створено відповідних умов, зберігатимуться кадрові проблеми, архітектурно-конструктивна неготовність навчальних закладів та низький рівень толерантності у суспільстві. Тому експерти більше налаштовані на поступовість процесу та його локалізацію. На думку зовнішнього експерта дослідження – Світлани Альохіної, директора Інституту проблем інтегрованої (інклюзивної) освіти Московського державного психолого-педагогічного університету, в Україні сформувалася досить сприятлива ситуація для розвитку інклюзивної освіти: відчутна державна підтримка громадських ініціатив на законодавчому рівні, здобуто певне методичне та ресурсне забезпечення , існує підтримка інклюзивних ініціатив з боку міжнародних фондів та організацій. Однак, ці сприятливі умови можуть викликати інтенсифікацію інклюзивних процесів при загальній неготовності громадськості та спільноти до впровадження інклюзії, що стане основою до формування певної штучності самого процесу – бажання отримати швидкий результат у короткий термін. «Небезпека криється в самій системі освіти, яка, як найбільш консервативна суспільна підсистема, трансформується дуже повільно, і щоб привнести до неї певні зміни необхідні роки, десятиліття. А тому потрібні не революція, а еволюція – поступові зміни системи масової освіти, які стануть відчутнішими лише через 5-10 років серйозної і тривалої роботи. Серйозними бар’єрами на цьому шляху можуть стати не тільки недостатність матеріальної підтримки, але й психологічні проблеми. А тому потрібна не лише матеріальна, але і психологічна підтримка вчителів, серйозна просвітницька діяльність серед батьків та широких кіл громадськості. Лише за таких умов можливе розповсюдження інклюзії. Не наказами зверху, які лише створюватимуть імітаційний ефект, але активним включенням до цих процесів безпосередніх учасників – вчителів, учнів, батьків.Реалізація цього не можлива без постійної рефлексії над тим, що вже досягнуто, і тим, що має бути. Тобто обов’язковим є постійний моніторинг і відстеження змін, що відбуваються в системі освіти – регулярні обслідування та дослідження результатів і наслідків впровадження елементів інклюзії в систему освіти. У зв’язку із цим актуальним також залишається питання розробки критеріїв та параметрів якості інклюзії – тих орієнтирів, на які повинен бути спрямований трансформаційний процес. І крім поширення відсотку шкіл, які залучені до реалізації програми впровадження інклюзії, не менш важливим є розробка і слідування стандартам якості інклюзії з метою уникнення того самого ефекту її імітації, що відображуватиме лише кількісні показники, а не реальний стан речей», вважає Світлана Альохіна. З повним звітом за результатами дослідження та рекомендаціями можна ознайомитись на сайтах співвиконавців проекту: www.eura.org.ua, www.inmind.com.uaМетодологія дослідження: кабінетне дослідження, 12 поглиблених експертних інтерв’ю з науковцями, методистами, урядовцями; 8 он-лайн інтерв’ю з експертами з Вірменії, Литви, Польщі та Росії; 9 фокус-групових дискусій з батьками дітей, які навчаються в спеціальних, пілотних та загальноосвітніх школах; 24 напівформалізованих інтерв’ю за вчителями/представниками адміністрації пілотних, спеціальних та загальноосвітніх шкіл та пілотних дитячих садків;8 глибинних інтерв’ю з батьками дітей з освітніми потребами з дитячих садків; он-лайн /телефонне опитування неурядових організацій в Україні та за кордоном (N=135); всеукраїнське опитування населення (N=500). Дослідження проводилось у Львові, Полтаві, Сімферополі та Києві у червні 2011-січні 2012 рр. у співпраці з ГО «ДІМ», ГО «Аліса» та компанією InMind.***Метою проекту «Інклюзивна освіта в Україні: здобутки, проблеми та перспективи» , що здійснюється ГО ERA - Європейська дослідницька асоціація за підтримки Освітньої Програми Міжнародного фонду “Відродження” є розробка методики та проведення комплексного дослідження стану інклюзивної освіти в України для розробки рекомендацій для її подальшого впровадження.Детальніше про програму: www.irf.ua.