Тарас Шевченко в Харкові 9 березня – День народження Т.Г. Шевченка (1814-1861) - українського поета, художника, мислителя Кожний великий народ має свої знакові постаті. Для Англії – це Байрон, для Німеччини – це Гете, для Польщі – Міцкевич, для Росії – Пушкін, для України – Шевченко. Бо пам’ятайте, що на цій планеті відколи сотворив її Пан-Бог, Ще не були епохи для поетів, але були поети для епох! Ці слова Ліни Костенко засвідчують велич Тараса Шевченка, Поета, Художника й Пророка, який простуючи крізь століття в сьогодення, начебто стає сучасником і співучасником наших діянь. Для справжніх геніїв час не вимірюється датами народження і смерті: їхні ідеї і творче надбання перебувають поза часом, вони безсмертні. Проте, 9 березня випромінюється в людських серцях незабутньою пам’яттю про день народження Тараса Григоровича Шевченка, ювілей якого відзначає весь народ України, українці зарубіжної діаспори та кожен, кому дороге ім’я Кобзаря. У 1920 році було прийнято постанову, присвячену святкуванню пам’ятті Т.Г.Шевченка. У той святковий день в столиці України – Харкові, у всіх міських театрах проводили лекції про життя і творчість Т.Г.Шевченка і вистави за мотивами його творів. День пам’ятті Шевченка, як вільний від роботи, вихідний день святкувався на Україні і в наступні роки десь приблизно років десять. На жаль, невідомо, коли і з якої причини він був заборонений. Висвітлення зв’язків Тараса Григоровича Шевченка з Харківщиною – охоплює різні аспекти: і перебування Т.Шевченка на харківській землі, і його особисті стосунки та зв’язки з жителями та вихідцями з Харківщини, і відгук про нього в місцевій народній творчості, і відтворення образу Шевченка в творах місцевих професіональних та самодіяльних мистецтв, і наукові, і науково-популярні праці про нього вчених-харків’ян, і вшанування пам’ятті Шевченка на Харківщині, і багато іншого. «Харків особисто ніколи не бачив Шевченка», - стверджує один з найбільш авторитетних дослідників харківських зв’язків поета М.Ф.Сумцов. Проте зв’язки Шевченка з Харківщиною були дуже тісними. Важливим і благодійним був вплив на творчість поета «старої» харківської літератури, особливо трьох найбільш видатних її представників – Г.С. Сковороди, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка та А.Л.Метлинського. Про глибоку повагу Тараса Григоровича до Г.Ф.Квітки-Основ’яненка свідчить його вірш «До Основ’яненка» (1839). У Харкові Т.Шевченко мав багато друзів. Теплі стосунки зв’язували його з викладачем Другої харківської гімназії П.М. Корольовим. У Чугуєві служив ще один близький друг Шевченка – Яків де Бальмен, якому присвячено поему «Кавказ». З особливою увагою дослідники згадують прізвища ще двох харків’ян – Д.П. Пильчикова та М.В.Жученка, зусиллями яких була здійснена важлива культурна справа – заснування у Львові першого закордонного товариства ім. Т.Г.Шевченка. Віддав належне шевченківській темі наш земляк, великий художник Ілля Рєпін. Крім відомого портрета Кобзаря 1888 року, він створив кілька ескізів пам’ятника. Один з них зображував поета, що сидить на перевернутій каторжній тачці. Збоку напис: «Страстотерпцу, великому поэту очаровательной Украины – Тарасу Григорьевичу Шевченко». Малюнок зберігається в літературно-художньому музеї Т. Шевченка у м. Києві. Шевченкознавці Харківщини Тарас Григорович Шевченко і місцеві назви Скульптури Т.Г. Шевченка в Харкові Світоч української культури Шевченкознавці Харківщини Великий внесок у розвиток шевченкознавства зробили харківські вчені. Шевченкознавчі праці, авторами яких були університетські діячі, з’явилися уже у другій половині 19 ст., незабаром після смерті Кобзаря. Професор Харківського університету Микола Лавровський, був одним із перших, хто вже в перші роковини смерті Кобзаря виступив з публічною лекцією, присвяченою пам’ятті Тараса Григоровича Шевченка. На одній з шевченкових річниць у історико-філологічному товаристві м. Харкова у 1881 році виступив вчений Олександр Опанасович Потебня – український філолог, член-кореспондент Петербурзької Академії Наук, який зазначав, що Шевченко завжди був студентом визвольного руху, і тому інтерес до його особистості й поезії постійно зростає. Але найбільш вагомим був Шевченківський доробок професора Миколи Федоровича Сумцова – українського фольклориста, етнографа і літературознавця, який виявив справжню самовідданість у вивченні спадщини Кобзаря. З 1882 до 1922 рр. вчений надрукував понад 30 праць, присвячених Т.Шевченкові. Як голова історико-філологічного товариства, М.Ф.Сумцов організував вечори пам’ятті Т. Шевченка. Він відшукував і систематизував важливі факти зв’язків Шевченка із Слобожанщиною. ^ Тарас Шевченко в Харкові 9 березня – День народження Т.Г. Шевченка (1814-1861) - українського поета, художника, мислителя Кожний великий народ має свої знакові постаті. Для Англії – це Байрон, для Німеччини – це Гете, для Польщі – Міцкевич, для Росії – Пушкін, для України – Шевченко. Бо пам’ятайте, що на цій планеті відколи сотворив її Пан-Бог, Ще не були епохи для поетів, але були поети для епох! Ці слова Ліни Костенко засвідчують велич Тараса Шевченка, Поета, Художника й Пророка, який простуючи крізь століття в сьогодення, начебто стає сучасником і співучасником наших діянь. Для справжніх геніїв час не вимірюється датами народження і смерті: їхні ідеї і творче надбання перебувають поза часом, вони безсмертні. Проте, 9 березня випромінюється в людських серцях незабутньою пам’яттю про день народження Тараса Григоровича Шевченка, ювілей якого відзначає весь народ України, українці зарубіжної діаспори та кожен, кому дороге ім’я Кобзаря. У 1920 році було прийнято постанову, присвячену святкуванню пам’ятті Т.Г.Шевченка. У той святковий день в столиці України – Харкові, у всіх міських театрах проводили лекції про життя і творчість Т.Г.Шевченка і вистави за мотивами його творів. День пам’ятті Шевченка, як вільний від роботи, вихідний день святкувався на Україні і в наступні роки десь приблизно років десять. На жаль, невідомо, коли і з якої причини він був заборонений. Висвітлення зв’язків Тараса Григоровича Шевченка з Харківщиною – охоплює різні аспекти: і перебування Т.Шевченка на харківській землі, і його особисті стосунки та зв’язки з жителями та вихідцями з Харківщини, і відгук про нього в місцевій народній творчості, і відтворення образу Шевченка в творах місцевих професіональних та самодіяльних мистецтв, і наукові, і науково-популярні праці про нього вчених-харків’ян, і вшанування пам’ятті Шевченка на Харківщині, і багато іншого. «Харків особисто ніколи не бачив Шевченка», - стверджує один з найбільш авторитетних дослідників харківських зв’язків поета М.Ф.Сумцов. Проте зв’язки Шевченка з Харківщиною були дуже тісними. Важливим і благодійним був вплив на творчість поета «старої» харківської літератури, особливо трьох найбільш видатних її представників – Г.С. Сковороди, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка та А.Л.Метлинського. Про глибоку повагу Тараса Григоровича до Г.Ф.Квітки-Основ’яненка свідчить його вірш «До Основ’яненка» (1839). У Харкові Т.Шевченко мав багато друзів. Теплі стосунки зв’язували його з викладачем Другої харківської гімназії П.М. Корольовим. У Чугуєві служив ще один близький друг Шевченка – Яків де Бальмен, якому присвячено поему «Кавказ». З особливою увагою дослідники згадують прізвища ще двох харків’ян – Д.П. Пильчикова та М.В.Жученка, зусиллями яких була здійснена важлива культурна справа – заснування у Львові першого закордонного товариства ім. Т.Г.Шевченка. Віддав належне шевченківській темі наш земляк, великий художник Ілля Рєпін. Крім відомого портрета Кобзаря 1888 року, він створив кілька ескізів пам’ятника. Один з них зображував поета, що сидить на перевернутій каторжній тачці. Збоку напис: «Страстотерпцу, великому поэту очаровательной Украины – Тарасу Григорьевичу Шевченко». Малюнок зберігається в літературно-художньому музеї Т. Шевченка у м. Києві. ^ Тарас Григорович Шевченко і місцеві назви Серед багатьох виявів зв’язку Шевченкового генія з українським національним життям не на останньому місці стоїть присвоєння його імені і прізвища місцевостям України. Зокрема на Харківщині іменем Тараса Григоровича Шевченка названо багато сіл, господарств, шкіл, Будинків культури, парків, вулиць (Кобзарівка (Валківський та Красноградський район); Шевченкове (Великобурлуцький, Сахновщинський, Шевченківський та Вовчанський район). ^ Шевченківський район Шевченкове (до 1922 р. – Булацелівка) – селище міського типу, центр району, розташоване за 80 км від м. Харкова, населення 5979 чоловік, засноване у 1896 р. Мешканці селища Шевченкове, як і всього району, свято бережуть пам’ять про Т.Г.Шевченка. Так, у райцентрі встановлено 2 пам’ятники Тарасу Шевченкові, його ім’ям названа вулиця, площа і сквер у центрі селища. А мешканцям міста Харкова нагадують і завжди будуть нагадувати про нашого славного Тараса вулиця, парк, драматичний театр, завод, які названі в його честь, та чотири пам’ятника. Це теж своєрідний вияв всенародної любові до великого сина українського народу. ^ Вулиця Шевченка Вулиця Шевченка названа на честь Кобзаря у 1918 році. Вулиця Шевченка, яка з’єднує колишні вулиці Білгородську, Журавлівську і Дальню Журавлівську, є однією з найстаріших у місті. Народні перекази, наведені Григорієм Квіткою-Основ’яненком, стверджують, що перший на території теперішнього міста хутір з’явився в середині 18 ст. під горою біля річки Харків. Відомо, що слобода Журавлівка з’явилася у 17 ст. і була вона розташована у зручному місці, захищеному з заходу крутими схилами, а зі сходу – річкою Харків. На вулиці Шевченка сьогодні знаходиться завод контрольно-вимірювальних приладів, завод «Точмедприбор», науково-дослідний інститут ВОДГЕО та інші установи та організації. На вулиці Шевченка розташований Гідропарк – улюблене місце відпочинку харків’ян. ^ Парк ім. Т.Г. Шевченка Парк або сад ім. Т.Г.Шевченка, чи як його ще називають «чарівний оазис природи» - одне з найулюбленіших місць відпочинку харків’ян, один із найстаріших та найбільш зелених масивів міста. Розташований він у центрі міста, між Сумською та Клочківською вулицями. Закладений був за ініціативою Василя Назаровича Каразіна понад 200 років тому, сад раніше звався Університетським. До 100-річчя відкриття університету в центрі саду було відкрито пам’ятник В.Н.Каразіну. Відкритий у 1935 році пам’ятник Великому Кобзареві став справжньою парку і всього міста. У зв’язку з відкриттям пам’ятника сад було реконструйовано, споруджено фонтан, нові алеї і майданчики. Вхід до саду, раніше платний, відтоді став вільним. З відкриттям пам’ятника Т.Г.Шевченкові, саду присвоїли його ім’я. Природа цього чарівного куточка Харкова різноманітна. Тут ростуть понад сто видів дерев, чагарників та квітів. Немало тут екзотичних дерев, дерев-довгожителів і дубів-велетнів, які охороняються як пам’ятки природи. У 1954 році, на честь 300-річчя возз’єднання України та Росії, були споруджені каскадні сходи до вулиці Клочківської, а у 1963 році був збудований кіноконцертний зал «Україна». У 1977 році відбулося друге народження фонтану: його перебудували, підсвітили та озвучили. Парк імені Т.Г.Шевченка – це частина рідного міста. Сьогодні наше місто без цього оазису тиші та спокою не можна уявити. ^ Драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка Харківський державний академічний драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка створено в 1922 році в Києві як театр «Березіль». Засновником і керівником театру був відомий український режисер, народний артист УРСР Лесь Курбас. На створення колективу, формування його творчого методу великий вплив мала творчість Т. Шевченка. Свій перший театральний сезон у Харкові «Березіль» розпочав у жовтні 1926 року. ^ З квітня 1935 року театр носить ім’я Великого Кобзаря, а з 1947 року йому присвоєно звання академічного. За час свого існування в театрі не раз ставилися п’єси за творами Т.Г. Шевченка. У 1939 році відзначалося 125-річчя від дня народження Кобзаря. До цього ювілею театр здійснив постановку драми «Назар Стодоля». В театрі постійно проходять концерти, присвячені ювілеям Т. Шевченка, а також виступи артистів на підприємствах, учбових закладах, будинках культури тощо. Вони несуть живе Шевченкове слово в народ, шануючи нашого генія. ^ Завод ім. Т.Г. Шевченка Харківський державний приладобудівний завод збудований у 1900 році. Розташований у мальовничому місці Харкові, на березі річки Харків, по вулиці Жовтневої Революції. За роки свого існування завод перетворився в одне з провідних підприємств країни по випуску приладів різного призначення, від телевізорів до приладів, які використовуються в космічній галузі. У 1922 році заводу присвоєно ім’я Т.Г.Шевченка. А з 1967 року працівникам заводу про це нагадує пам’ятник Т.Шевченку, встановлений на подвір’ї заводу. На заводі шанують ім’я Шевченка. Кожного року організовуються змагання серед молоді заводу, за отримання звання «молодого шевченківця». Ювілеї Т.Шевченка працівники заводу зустрічають новими досягненнями в праці. ^ Скульптури Т.Г. Шевченка в Харкові Безмежна любов до Т. Шевченка протягом століть втілювалась у величних монументах та численних пам’ятках як в Україні, так і далеко за її межами. У Харківській області встановлено 17 пам’ятників Великому Кобзарю, а у самому м. Харкові – 4 пам’ятники. Ідея увічнення пам’яті Кобзаря у Харкові виникла відразу після смерті поета у 1861 році. Існувала пропозиція створення скульптури Т.Шевченка. Ініціаторами створення першого пам’ятника Т.Шевченкові у Харкові була родина Алчевських. У 1897 році Олексій Кирилович Алчевський замовив у Петербурзі відомому академіку Володимиру Олександровичу Беклемішеву погруддя з білого мармуру. Наступного року бюст було встановлено у садибі Алчевських на вулиці Садово-Куликовській (зараз вул. Раднаркомівська). Це був нелегальний пам’ятник, бо був встановлений всупереч забороні царської влади. У 1901 році під час економічної кризи Олексій Кирилович Алчевський збанкрутів і наклав на себе руки. Родині довелося продати садибу купцю Шабельському. Новий господар хотів знищити бюст Кобзаря, але Алчевські забрали його з собою і ще 20 років зберігали у родині. 1932 року Микола Олексійович Алчевський передав бюст до Картинної галереї Т.Г.Шевченка в Києві у Державному музеї поета. ^ Пам’ятник Т.Г.Шевченкові в Харкові Шедевром скульптурного мистецтва називають пам’ятник Т.Г.Шевченкові на вулиці Сумській. ^ Влітку 1929 року було прийнято рішення «вважати за необхідне, щоб у м. Харкові, як столичному центрі Радянської України, в 1929 – 1930 рр. був встановлений пам’ятник Т.Г. Шевченкові», після чого було вирішено оголосити всесоюзний конкурс на проект пам’ятника. Вимоги до конкурсу були жорсткими, тому терміни побудови були зірвані. Переможцями конкурсу стали скульптор Матвій Генріхович Манізер та архітектор Йосип Григорович Лангбард. У 1933 році почалося будівництво. Майже два роки йшли будівничі роботи і 24 березня 1935 року відбулося відкриття пам’ятника. Висота пам’ятника – 16,5м, висота постаті Кобзаря – 5,5м. Постать Т.Шевченка на весь зріст піднята на тригранному пілоні. Довкола пілона на ступінчастих виступах розміщено 16 фігур, які символізують історичне минуле нашого народу. Зображення пам’ятника Т.Г.Шевченкові у Харкові широко використовуються при виготовленні різних сувенірів, значків, медалей, поштових конвертів і марок, кишенькових та настінних календарів тощо. ^ Світоч української літератури Кожна епоха своє уявлення про Тараса Шевченка, формує і сприймає його образ. На шляху до нас його називали поетом національним і тут же відступали назад - робили поетом "мужицьким", селянським. Його заганяли під найрізноманітніші стандарти, його намагалися причесати кожен своїм гребінцем, а він все ж залишається Тарасом Шевченком - світочем української культури, поетом - символом України. ^ Шевченко, Т.Г. Гайдамаки. – К. : Вид-во Української Академії Наук. – 1935. – 160 с. Шевченко, Т.Г. Журнал (Щоденник).- К. : Державне літературне видання, 1936. – 310 с. Шевченко, Т. Избранная лирика. – М. : Художественная литература, 1939. – 160 с. Шевченко, Т.Г. Исторические поэмы. – М. : Правда, 1939. – 111 с. В настоящее издание включены поэмы: «Гамалия», «Слепой», «Чернец», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Шевченко, Т. Г. Кобзарь. – Л. : Художественная литература, 1935. – 279 с. Шевченко, Т.Г. Дневник. – М. – Л. : «AKADEMIA». – 1931. – 438 с. В основу настоящего издания дневника Шевченко положено академическое, - недоступное широкому кругу читателей по своему объему и по языку, на котором даны комментарии. В тексте дневника, однако, большею частью не сохранены особенности шевченковской орфографии и пунктуации.