16. Виникнення І розвиток буржуазної держави І права в Англії

Мудрак «Історія держави і права зарубіжних країн» Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії. 16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії. На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стри-мувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і про-даж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі дохо-ди. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю. Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на збли-ження зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що виклика-ло невдоволення купців і землевласників. У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютиські по-гляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну си-лу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, по-дав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, доб-ровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незакон-ними. Кримінальна відповідальність будь якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання на-стало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установлено-го порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215р. Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане поту-рати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести па-рламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно. Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за со-бою війну Шотландії з Англією. Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержан-ня грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав по-карати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзви-чайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління. Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого. Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним. Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і полі-тичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проісну-вав до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх бороть-бі з абсолютиським ладом. Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою. Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домо-глася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна мона-рхія і встановлена обмежена конституційна монархія. У Довгому парламенті до липня 1641р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпеч-ним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорен-ня так званої Великої Ремонстрації, яка була прийнята незначною біль-шістю в листопаді 1641р. У цьому обширному парламентському акті(204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика Ремонстоація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії по капі-талістичному шляху: статті про свободу торгівлі і підприємницьку дія-льність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рів-новаги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії. 4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані захова-лись під захистом лорда – мера Лондона і міщан. Після обміну деклара-ціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді.Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об’єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 – 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції(ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом. Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товар-но-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами. Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і захі-дні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли най-більш розвинені південно-східні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії. Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його полі-тичного оточення. Після декількох військових поразок королівської ар-мії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошо-вий викуп видали його парламенту. Перемога в першій громадянській війні і поразка монархії стимулю-вали обособлення різних ідейних і політичних течій в колах парламент-ських прихильників. Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржу-азії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, рефо-рму церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але, навіть, частини сільської і міської бідноти. І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем. В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобу-ли перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в пала-ті общин індепендентську більшість. Розбіжності між різними течіями парламентської більшості нароста-ли і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист мо-нархії піднялись головним чином шотландські аристократи – пресвітері-ани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури. Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у сві-товій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. Під тиском армії і в результаті політичних змін в країні, що відбувались па-ралельно процесу суд виніс смертний вирок. 30 січня 1649р. в присутно-сті багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову. Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про лік-відацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не під-тримали ідею суду над королем. Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тя-жку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламен-ті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”. Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представни-цьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необ-межені повноваження представників общин. Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної вла-ди, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль. Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 лис-топада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки. Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого пар-ламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно ви-росли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторсь-кого режиму і одноособової влади. Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на по-саді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розі-гнав так зване “охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури. Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії. “Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту нале-жали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові за-кони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регу-лярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього нада-валось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведін-ки”. Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Ви-бори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кілько-сті 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затвер-джувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався голо-внокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовні-шньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парла-менту чи Ради. Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем. Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівниц-твом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майо-рами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями. 22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди). Режим протекторату був тісно пов’язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тя-жкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режи-мом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало предметом практичної політики. В пошуках стабільності виходом стало представлятись повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл ІІ знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя в вищому військовому ке-рівництві. В цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотла-ндських військових округів генерал Монк здійснив державний перево-рот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного конт-ролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт з спадкоєм-цем престолу. Парламентський конвент (в склад якого ввійшли і лорди) прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла ІІ і про пожалу-вання йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згі-дно постанови конвенту (25 квітня 1660р.) республіканський лад і пар-ламентське єдиновладдя в Англії знищувались: “По стародавніх основ-них законах королівська влада в ньому належить і повинна належати ко-ролю, лордам і общинам”. У травні 1660р. Карл ІІ висадився в Англії і в‘їхав у столицю. Монархія була відновлена. Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660р. Корона гара-нтувала повне і загальне прощення всім хто на протязі 40 днів визнає новий порядок(якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), сво-боду совісті в країні, а також те що спори з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакша як із згоди парламен-ту. Юридично декларація поклала початок конституції нової монархії, в якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої Хартії вольностей 1215р., Петиції про право 1628р. і Великої ремонстрації 1641р.. Практична політика нової монархії пішла цілком закономірно – по іншому напрямку. Незважаючи на гарантії прощення, був проведений суд над уцілівшими учасниками процесу над Карлом І який виніс 29 смертних вироків. Тіла головних антироялістів – Кромвеля, Айртона та ін. – були викопані із могил і підвішені. Були відновлені основи англі-канської церкви._______________________________________________________________________________________________________________Тема 10^ БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ В АНГЛІЇ. УТВОРЕННЯ БУРЖУАЗНОЇ ДЕРЖАВИ Англійська буржуазна революція XVII ст. стала першою «чистою» буржуазною революцією (дещо швидше проходила така революція у Нідерландах, але там вона була тісно пов'язана з війною проти іспансь­кого панування). Цікаво простежити, як новий революційний клас та його окремі складові уявляли основи нового державного ладу, нової бур­жуазної законності. Бачимо також, що революціонери не зупиняються перед найрадикальнішими заходами. У цій революції героїчне йде рука об руку з прозою житття, загалом підтверджується те загальне правило, що: «Революцію роблять фанатики, а її плодами користуються не­гідники». Занепад Англійської республіки після смерті Кромвеля і реставрація монархії Стюартів - чергове Ствердження відомої істини: розвиток люд­ства, зокрема його державно-правових інститутів, йде не по прямій, а ніби по спіралі, де кожний новий виток чимось нагадує попередній, але одночасно має і принципово нові моменти. На перший погляд, революційні події XVII ст. мало що змінили у дер­жавно-правовому устрої Англії: збереглася монархія, зміцнився колоні­альний гніт у сусідній католицькій Ірландії, відверто антидемократичною залишалася виборча система, а отже, і характер законодавчої влади, дворянство не лише зберегло, але й зміцнило свої привілеї. Проте, у на­ступних двох сторіччях саме Англія буде не лише «майстернею світу», а й «колискою демократи». Чому?Передумови революції Англія у XVI-XVTI ст. зовнішньо ще була типово аграрною краї­ною. Сільське населення становило 4/5 від загальної кількості. Великі міста - Лондон (200 тис. жителів), Брістоль, Норіч були явищем нети­повим серед більшості невеликих і малолюдних міст. Однак уже з'явилися нові галузі промисловості, які зовсім не знали цехів,- видо­буток вугілля і виплавка заліза та чавуну, виробництво пороху, скла, паперу, бавовни, кораблебудівництво. Відбулися зміни в структурі екс­порту, Англія перестала вивозити вовну, її замінило готове сукно. Анг­лійські колонії з'явилися на східному узбережжі Північної Америки, в Ост-Індії та в Західній Африці. Особливо відзначалися дві торговельні компанії - Ост-Індська та «Старих авантюристів». Річний експорт останньої сягав межі 1 000 000 ф. ст. Нагадаємо, що річний дохід в 20 фунтів був майновим цензом виборця англійського парламенту, як пра­вило, сільського поміщика або багатого ремісника. Відбувається аграр­ний переворот в англійському селі. Поміщики в XVI-XVII ст. зганяють орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Вовна, в свою чергу, служить сировиною для вітчизняної сукон­ної промисловості. Практика «огороджувань» перетворює основне се­лянство на малоземельних та безземельних батраків; вільні робочі руки шукають собі застосування в містах. Частина розорених селян вдається до актів непокори і навіть до прямих революційних виступів. Так, в 1607 р. широкий рух проти насильницького обезземелення розгорнувся серед селян серединних графств - Бекінгемпшіру, Нортгемпшіру та Лейстершіру. В майбутній революції англійська буржуазія ще викорис­тає це широке невдоволення селянських мас проти своїх поміщиків. У 1603 р. королем Англії на підставі заповіту Єлизавети І став син Марії Стюарт Яків VI Шотландський, який прийняв ім'я Якова І (1603-1625). У сучасників цей король заслужив характеристику «наймудрішого з дурнів в Європі». Сам Яків І стверджував: «Монар­хічна держава є найвеличніша річ на землі, оскільки королі не лише земні намісники Бога, але й сам Бог вважає їх собі рівними». Яків І заперечував право парламенту видавати закони, вороже ста­вився до Реформації: «Реформація є зло, тому що вона проголошує рівність, а рівність є ворогом порядку і єдності, цієї матері порядку». У відповідь на відмову парламенту погодитися з введенням нових по­датків король широко практикував торгівлю патентами на різні торго­вельні і промислові монополії. У 1624 р. останній (четвертий) парла­мент Якова І притяг до відповідальності міністра фінансів графа Мідл-секса. Сам король був вимушений видати ордонанс, яким усі патенти «на монопольне право продажу, купівлі, виробництва або споживання чого б то не було» оголошувалися такими, що втратили свою силу. У галузі зовнішньої політики Яків І різко змінив той курс, якого дотримувалася Єлизавета І. В часи її правління Іспанія та Франція (католицькі країни) були головними супротивниками англіканської (отже, непідлеглої папі) Англії, а європейські протестантські князі, переважно німецькі,- її природними союзниками. Причому така роз­кладка сил пояснювалася не стільки релігійними незгодами государів, скільки інтересами зовнішньої торгівлі, завданням витіснення з ринків торговельних конкурентів. Після початку Тридцятилітньої війни (1618-1648 pp.) Яків І носив­ся з планами підтримки свого тестя Фрідріха Пфальцського, лідера німецьких протестантів, з допомогою ... Іспанії. Спадкоємця престо­лу, майбутнього короля Карла І (1625-1648), Яків І одружив з като­личкою, сестрою французького короля Людовіка XIII. Обидва зов­нішньополітичних кроки Якова І викликали обурення в англійському суспільстві і не принесли державі найменшої користі. Після смерті Якова І на престол зійшов його двадцятип'ятирічний син Карл І, який відразу ж опинився під впливом свого фаворита Бе-кингема. Новий монарх негайно вв'язався в нову зовнішньополітич­ну авантюру - уклав союз із Францією і оголосив війну Іспанії. Союз із Францією змушував Англію допомагати французькому королю у його боротьбі проти місцевих протестантів, обложених у фортеці Ларошель. Це викликало такий протест в Англії, що Бекингем був змушений розірвати союз із Францією, оголосивши їй війну, і нада­ти допомогу уже французьким протестантам-гугенотам. Однак у 1628 р. французькі війська підкорили Ларошель, і абсолютистський уряд Англії був у черговий раз скомпрометований в очах своїх громадян. За цих обставин парламент намагався усіляко стримувати непро­думані кроки короля та його фаворита - вимагав відставки Бекингема, не давав згоди на введення нових податків і обмежував терміни збору старих тощо. Парламент 1625 р. Карл І розігнав через декілька міся­ців. Парламент 1626 р. зазнав тієї ж участі, а його лідери опинилися у в'язниці. Парламент 1628 р. виступив із знаменитою «Петицією про право». Вона зводилася до чотирьох пунктів: 1. Населення не повинно змушуватися до виплати податків, не за­тверджених парламентом; 2. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за ухвалою суду і за законами країни; 3. Повинні бути припинені арешти цивільних осіб за законами во­єнного часу;4. Повинні бути припинені постої військ у будинках обивателів. Король був змушений затвердити цю петицію, проте майже відразу почав порушувати її. У березні 1629 р. і цей «непокірний» парламент було розігнано. Одинадцять років безпарламентського правління ознаменувалися новими утисками проти протестантів-пуритан. Соціальною базою цієї релігійної течії була міська буржуазія, нове дворянство та дрібнобур­жуазні елементи міста і села. Одночасно вводилися нові податки (на­приклад, корабельний податок, запроваджений урядом у 1635 p.), що збуджувало невдоволення в усіх верствах населення, незалежно від релігійної орієнтації. Шотландія в 1603 р. (за Якова І) об'єдналася особистою унією з Ан­глією, але зберігала повну автономію. В цій країні значного поширення набув кальвінізм, населення вороже ставилося до офіційної англікансь­кої церкви. Коли єпископ Лод у 1637 р. зробив спробу з відома Якова І ввести в Шотландії англійський церковний служебник, це викликало спочатку бунт покоївок у церкві св. Джайльса, а далі - швидке перерос­тання стихійного виступу плебсу на формування військової ліги зако­лотників. У 1639 р. шотландці вдерлися на англійську територію. Після нетривалого замирення війна знову відновилася у 1640 р. 13 квітня 1640 р. Карл І був змушений скликати парламент, який відразу проявив свою непокірність і був розігнаний королем уже 5 трав­ня. Цей парламент дістав назву Короткого. Розгін парламенту викли­кав виступи населення Лондона 6 та 14 травня. Тим часом шотландці відновили свій наступ. З листопада 1640 р. був скликаний новий пар­ламент, вибори до якого проходили в умовах неймовірного збудження і бродіння мас. Більше половини членів нового Довгого (1640-1653 pp.) парламенту були колишніми членами непокірного Короткого. Першими кроками нового парламенту стали арешти фаворитів ко­роля - Стаффорда і Лода. В травні 1641 р. був прийнятий закон про державну зраду Стаффорда, і 12 травня королівського фаворита було страчено. Парламент вимагав і добивався від короля нових поступок. Так, у травні 1641 р. Яків І вимушено підписав акт, згідно з яким пар­ламент не міг бути розпущений інакше, як за його (парламенту) влас­ною згодою. Була проголошена незмінюваність суддів та їх незалеж­ність від корони. Наприкінці жовтня 1641 р. розпочалося нове масштабне повстання в Ірландії. Король, як не дивно, зустрів повідомлення про цей заколот з ентузіазмом - у нього з'явився вагомий привід розігнати парламент. Випереджуючи події, Довгий парламент в листопаді 1641 р. виробив важливий документ, відомий як Велика ремонстрація. Цей акт скла­дався з 204 статей. В ньому вказувалися усі зловживання численних королівських фаворитів та містилася вимога не призначати нових чи­новників без згоди парламенту. Характерно, що Велика ремонстрація була прийнята незначною більшістю голосів (159 проти 148), це свід­чило про відсутність єдності в лавах парламентаріїв. Карл І особисто з'явився в нижню палату парламенту з вимогою видачі п'яти лідерів радикального крила.Громадянська війна в Англії (1642-1648 pp.) Парламент відмовився виконати цю королівську вимогу, що стало актом відкритої непокори королівській владі. З невеликою групою при­хильників Карл І залишає Лондон (січень 1642 р.) і перебирається у графство Ноттінгем. Наприкінці вересня 1642 р. король мав у своєму розпорядженні 6 тис. піхотинців та 2 тис. кавалеристів. Фактично в Англії утворилося два уряди - королівський і парламентський. Парла­мент шукає порозуміння з короною. Влітку 1642 р. королеві подаються «19 пропозицій», які в основному повторювали вимоги Великої ремон-страції: призначення вищих службових осіб за згодою парламенту, ви­ключення папістів зі складу палати лордів тощо. Від короля вимагали також згоди на реформу церкви. Відмова Карла І прийняти парламент­ські пропозиції зробила громадянську війну неминучою. Північ і захід країни були в більшості за короля, парламент підтримували усі крупні порти і флот, а також найбільш розвинені південно-східні графства: Норфолк, Сеффолк, Кембріджшір, Лінкольншір. Класовою базою армії короля стало дворянство старого складу, за парламентом стояли широкі кола буржуазії, плебейські і напівпролетарські верстви міста, а також вільні селяни-йомени. Велике селянське повстання проти феодалів від­булося у травні - червні 1643 р. в південно-західній Англії. Під час громадянської війни спершу хід воєнних дій складався на користь короля. Восени 1642 р. при Еджгіллі армія парламенту була розбита. Король урочисто вступив в Оксфорд, який надалі став його штаб-квартирою майже на увесь період громадянської війни. Влітку 1643 р. парламентські війська зазнали поразки на західному театрі воєнних дій, роялісти захопили графство Девоншір та місто Брістоль. Восени 1643 р. було оформлено союз парламентів Англії і Шотлан­дії, «ковенант», згідно з яким обидві сторони висловлювали намір збе­регти пресвітеріанський устрій церкви, вільності і привілеї королівств і парламентів Англії і Шотландії. Шотландська армія, вторгнувшись з півночі, відтягнула на себе частину сил короля. Війська англійського парламенту спробували скористатися даною обставиною для штурму Оксфорда, але були наголову розбиті. Армія Ессекса була цілком узята в полон королем, а війська Уоллера збунтувалися і пішли наступом на Лондон, вимагаючи виплати заборгованої парламентом платні. Причини поразки парламентського війська полягали у нерішучості командування, яке складалося з дворян і не бажало остаточної пораз­ки короля. Реформа армії пов'язана з діяльністю Олівера Кромвеля (1599— 1658), видатного військового організатора. Свій перший загін Кром­вель набрав на власні кошти, але з людей релігійно переконаних. У битві при Марстон-Мурі (2 липня 1644 p.), де Кромвель командував лівим флангом, саме його «залізнобокі» вирішили результат бою на користь парламентських військ. Ця перемога мала велике моральне значення. Після неї Довгий парламент погодився на реформу армії, давно пропоновану Кромвелем. 28 січня 1645 р. план реформування армії дістав схвалення нижньої палати парламенту. Замість окремих загонів, кошти на які відпускали графства, створювалася єдина армія на утриманні парламенту. Нові загони набиралися із солдатів різних графств, вони отримува­ли єдине, призначене зверху, командування. У війську вводилися су­вора дисципліна і відповідальність перед трибуналом. Офіцерські по­сади стали доступними будь-якій здатній людині, незалежно від її по­ходження. Так, полковниками в цій армії стали швець Х'юсон, візник Прайд, котельник Фокс та шкіпер Рейнсборо. Зауважимо: саме ці ви­хідці з народних низів були найближчими соратниками і однодумця­ми Кромвеля. 14 червня 1645 р. реорганізована армія здобула визначну перемогунад королем у битві при Незбі. В руках переможців опинилися 5 тис. полонених, уся артилерія і обоз королівської армії. До Кромвеля по­трапила і дипломатична переписка короля, яка остаточно дискредиту­вала останнього. З'ясувалося, що Карл І клопотав у Європі про інозем­ну інтервенцію і сподівався зразково покарати усіх своїх супротив-ників-аристократів у разі перемоги. Король також уклав договір з ірландськими католиками. Стало зрозумілим, що перемога короля обернулася б для Англії настільки тяжкою політичною і релігійною реакцією, що навіть аристократичне походження не врятувало б су­противників корони від кривавої розправи, а про будь-які поступки релігійній опозиції не могло бути й мови. Після битви при Незбі Карл І втікає в Шотландію (березень 1646 р.), а уже в травні потрапляє у руки шотландського командуючо­го Леслі. Щоб домогтися видачі короля, Довгий парламент почав не­гайно виплачувати своєму шотландському союзникові давно обіцяну військову допомогу, що складала 400 тис. ф. ст. У лютому 1647 р. шот­ландці передали Карла І уповноваженим англійського парламенту. Перелом у громадянській війні дався ціною не лише героїзму на­родних мас, але й великих грошей. Для поповнення бюджету Довгий парламент широко брав позики під забезпечення землями роялістів та єпископів. Небачених масштабів набуло казнокрадство. В лютому 1646 р. були скасовані рицарські тримання і повинності дворянства на користь корони. Тим самим феодальне володіння землею, пов'язане з виконанням денних обов'язків на користь королівської влади, було замінене нічим не обмеженою буржуазною власністю на землю. Ре­форма, однак, не поширювалася на селян-копігольдерів (довготрива­лих спадкових орендарів), чиї повинності на користь рицарства збері­галися. Одночасно утвердженням пресвітеріанської (кальвіністської) церк­ви як офіційного віросповідання в Англії було здійснено і релігійну реформу. Пресвітеріани виступали за незалежну від держави, «деше­ву» церкву, не визнавали влади єпископів, протиставляючи їм місце­вих церковних старост - пресвітерів. У ролі таких старшин церковних общин опинялися, як правило, місцеві заможні люди, мало залежні від центральної влади в державі. Пресвітери тримали у покорі місцеве населення не лише своїм авторитетом, а й за допомогою церковно-поліцейського нагляду, штрафів і тюремних ув'язнень. Пресвітеріани становили більшість у парламенті. В опозиції до них перебували інде-пенденти - радикальне релігійне угруповання, очолюване його ліде­ром О. Кромвелем. В релігійному відношенні розходження індепен-дентів з пануючою пресвітеріанською церквою зводилися в основномудо питань моралі. За діючої на той час в країні виборчої системи інде-пенденти не могли розраховувати на більшість в парламенті. Зате вони домінували в армії. Класовою базою цього релігійного угруповання була середня буржуазія, яка опиралася на частину дрібної буржуазії та на селян-йоменів. Індепенденти вважали себе Божими обранцями, а своїх ворогів, відповідно,- ворогами Бога. Саме вони не дозволили за­вершити революцію на користь «грошових мішків» уже в 1646 р. Лівіше від індепендентів перебували левелери («зрівнювачі»), чиїм вождем був Джон Лільберн. Серед вимог левелерів - формальна рів­ність громадян, незалежно від майнового становища, рівність перед законом, загальне виборче право для усіх чоловіків та демократична республіка. Лільберн, лейтенант-полковник парламентської кавалерії, у червні 1645 р. був посаджений пресвітеріанським Довгим парламен­том до в'язниці. Тут, у Тауері, в 1646 р. він видав памфлет «Антологія тиранії лордів», де стверджував, що лорди є нащадками соратників Вільгельма Завойовника, який в XI ст. прийшов з Нормандії і захопив землі та владу над англійським народом. Ідеї Лільберна знаходили жвавий відгук у низах парламентської армії, її рядовий склад вимагав негайного звільнення свого ідеолога. На 25-28 травня 1647 р. парламент оголосив демобілізацію армії, одночасно розпочавши переговори з королем про зміст майбутніх поступок королівської влади. У відповідь Кромвель (який ще нещо­давно погоджувався на розпуск армії") провів 4-5 травня армійську нараду, де були висунені «справедливі і законні вимоги». «Вільно-народжений англійський народ», на думку учасників наради, пови­нен отримати тверді гарантії проти утисків і будь-якої несправед­ливості. Пресвітеріани в Лондоні спробували здійснити арешт офіцерів Кромвеля, які привезли у столицю пропозиції армії. Вони зводилися до того, що парламент мав би збиратися на дворічний термін, саме парламент, а не король повинен здійснювати контроль над армією і флотом. Зовнішня політика країни мала провадитися Державною ра­дою, знову ж таки під контролем парламенту. Загалом у цих пропози­ціях не було чогось аж надто неприйнятного, якщо не брати до уваги саму спробу армії диктувати власну волю парламенту. Після втечі армійських посланців з Лондона руки Кромвеля були повністю розв'язані. 6 серпня 1647 р. армія генерала Ферфакса увійшла до сто­лиці, незважаючи на спроби парламенту і Сіті (діловий район Лондо­на) зорганізувати спротив. Негайно було здійснено арешти частини депутаті в-пресвітеріан. В кінці жовтня - на початку листопада того ж року під Лондономвідбулася армійська конференція за участю індепендентів та левеле­рів. Результатом стала т. зв. Народна угода, що передбачала розпуск Довгого парламенту і нові вибори за участю усіх дорослих чоловіків, рівне представництво в парламенті від графств, рівність громадян перед законом тощо. Сама угода приймалася в атмосфері напруже­ної боротьби. Досить вказати, що спершу вимоги левелерів були від­кинуті. Військова рада розпочала суд і розправу над офіцерами і сол-датами-левелерами - «призвідниками заколоту і порушниками війсь­кової дисципліни», і лише потім вимушено пішла на поступки. У грудні настало примирення в революційному таборі, індепен­денти і левелери неохоче примирилися між собою та з пресвітеріа­нами, оскільки в країні знову назрівала громадянська війна. Король Карл І утік з Лондона і уклав таємний договір з шотландською пре­світеріанською партією великих феодалів. Навесні 1648 р. розпоча­лися роялістські заколоти в Уельсі, Кенті та деяких інших графствах. У серпні 1648 р. Кромвель ущент розбив шотландців у битв